Підліткова тривожність і соціальне положення в групі
Загальна характеристика поняття тривожності як феномену в психології, важливого чинника становлення підлітка. Вік, індивідуальні прояви: діагностика особливостей емоційної сфери і психофізіології; дисгармонійний вплив на статусне положення учня в класі.
| Рубрика | Психология |
| Вид | курсовая работа |
| Язык | украинский |
| Дата добавления | 16.08.2011 |
| Размер файла | 63,4 K |
Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже
Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.
1
Размещено на http://www.allbest.ru/
Размещено на http://www.allbest.ru/
Міністерство освіти і науки України
Київський національний лінгвістичний університет
Факультет англійської мови
Кафедра психології
КУРСОВА РОБОТА
на тему:
Підліткова тривожність і соціальне положення в групі
Виконала:студентка ІV курсу 421 групи
Колотило Людмила Петрівна
Науковий керівник:
К. п. н., доцент кафедри психології:
Роговик Людмила Степанівна
Київ-2010
ЗМІСТ
- ВСТУП
- РОЗДІЛ 1. Теоретичний аналіз тривожності, як характеристики особистості
- 1.1 Зміст поняття тривожності, як психологічної категорії
- 1.2 Особливості емоційної сфери та психофізіології підлітків
- 1.3 Вік та індивідуальні прояви тривожності в підлітковому віці
- 1.4 Поняття соціального становища підлітка в шкільному колективі
- Висновки
- РОЗДІЛ 2. Емпіричне дослідження тривожності як фактору формування міжособистісних стосунків
- 2.1. Організація дослідження
- 2.2. Діагностика шкільної тривожності
- 2.3. Оцінка відношень підлітка
- 2.5. Аналіз та інтерпретація отриманих даних
- Висновки
- ВИСНОВКИ
- РЕЗЮМЕ
- RESUME
- СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
- ДОДАТКИ
ВСТУП
Життя людини складається з різноманітних сфер. Ми впливаємо на них і вони, водночас, впливають на нас. Однією з таких сфер є емоційна. З психологічної точки зору емоції людини викликають інтерес не лише природою їх виникнення, функціонування, а й розвиваючого або ж, навпаки, руйнуючого впливу на особистість.
Такі вчені як К. Еріксон, У. Морган, Ю.В. Пахомов, Ю. Ханін, Г. Айзенк, Б. Вяткін, Ч. Спілбергер, Н. Махоні, Е. Соколов, Е.Г. Ейдеміллєр, А.І. Захаров багато років досліджували явище підліткової тривожності як емоційного стану та її вплив на соціалізацію молодої особистості.
Виходячи з кола проблем сучасного шкільного практичного психолога, актуальною на сьогоднішній день постає проблема тривожності підлітків як такої вікової категорії, яка є „перехідною", кризовою, не стійкою, але у той же час - фундаментальною, базовою для «нової» особистості.
Тривожність негативно впливає не лише на емоційне самопочуття людини, а й у подальшому її житті порушує функціональні можливості психіки - занижена самооцінка, низький рівень навчальності в силу ригідності мислення, відсутності креативу уяви, продуктивності пам'яті - відбувається деструкція і гальмування розвитку особистості.
Вирішення цієї проблеми, а саме - виявлення чітких детермінант появи тривожності, об'єктивна оцінка наслідків наявності в емоційному житті дитини надмірної тривоги і страху, створення найбільш оптимальної бази тих соціальних інститутів, які супроводжують людину на шляху її соціалізації, розробка дієвих корекційних програм усунення особливо дитячої тривожності - значно допоможе у таких соціальних аспектах як навчально-виховний процес у закладах освіти, родинне виховання, соціалізація особистості, індивідуальний розвиток і саморозвиток. Тривожність - природна і обов'язкова особливість активної діяльності особистості. У кожної людини існує свій оптимальний, або бажаний рівень тривожності.
Ідеалістичне поєднання проблем тривожності підлітків та їх становища в оточенні однолітків - як однієї з характеристик даного віку - привело до формування теми дослідження.
Актуальність теми дослідження обумовлена формуванням статусу в соціальній групі між однолітками, що в свою чергу впливає на ефективність стосунків у суспільстві. Дослідження даної теми направлене на подальше покращення розвитку міжособистісних стосунків.
Мета дослідження - експериментальним шляхом дослідити вплив високого рівня тривожності підлітка на його соціальне становище у групі.
Об'єкт дослідження - міжособистісні стосунки підлітків та тривожність підлітків як психологічна проблема.
Предмет дослідження - підліткова тривожність і соціальне положення в групі.
Гіпотеза дослідження - передбачається, що високий рівень загальної тривожності підлітка детермінує дисгармонійний вплив на статусне положення учня в класі.
Для досягнення поставленої мети й перевірки висунутої гіпотези дослідження були визначені наступні завдання:
1. проаналізувати психолого-педагогічну літературу з проблеми.
2. за допомогою психодіагностичних методик визначити рівні тривожності учнів підліткового віку;
3. використовуючи соціометричну методику та методику оцінки привабливості класного колективу дослідити особливості взаємовідносин учнів у певному класі та їх статусне положення;
4. спираючись на отримані шляхом діагностування дані, перевірити чинність поставленої гіпотези та зробити висновки;
Методи дослідження -
1) бесіда;
2) методика діагностики рівня шкільної тривожності Філліпса
3) соціометрія;
РОЗДІЛ 1. Теоретичний аналіз тривожності, як характеристики особистості
1.1 Зміст поняття тривожності, як психологічної категорії
У психологічній літературі можна зустріти розмаїття визначень поняття тривожності. Водночас більшість міркувань дослідників збігається у визнанні необхідності розглядати поняття тривожності диференційовано - як ситуативне явище і як особистісну характеристику з урахуванням перехідного стану і його динаміки.
У психологічних словниках ми зустріли наступні визначення тривожності.
Тривожність - почуття страху й похмурі передчуття, які супроводжуються посиленою й тривалою фізіологічною активацією тривожності, які можуть бути присутніми у багатьох психічних розладах. Рівень тривожності можна виміряти різними способами: самозвітом, виміром шкірно-гальванічної реакції або спостереженням за особливостями поведінки (наприклад, за збудженими рухами, швидкою мовою або пітливістю) [12].
Тривожність (готовність до страху) - це стан доцільного підготовчого підвищення сенсорної уваги й моторної напруги у ситуації можливої небезпеки, що забезпечує відповідну реакцію на страх. Риса особистості, яка проявляється в легкій і частій появі станів тривоги. Схильність індивіда до переживання тривоги, характерна низьким порогом появи тривоги. У цілому - суб'єктивний прояв неблагополуччя особистості. Тривожність виникає при сприятливих умовах властивостей нервової й ендокринної систем, але формується під час життя індивідуума, насамперед у силу порушення форм внутрішньоособистісного й міжособистісного спілкування, - наприклад, між батьками й дітьми [6].
Дослідження тривожності спрямовані на розрізнення:
1) тривожності ситуативної - пов'язаної з конкретною зовнішньою ситуацією;
2) тривожності особистісної - стабільної властивості особистості.
Тривожність (англ. Anxiety) - індивідуальна психологічна особливість, що проявляється в схильності людини до частих й інтенсивних переживань стану тривоги, а також у людей, які мають низький поріг його виникнення. Розглядається як особистісний стан або як властивість темпераменту, що обумовлений слабкістю нервових процесів [4].
Питання про причини тривожності залишається відкритим. Виділяється стійка тривожність у будь-якій сфері - приватна, «зв'язана» (шкільна, екзаменаційна, міжособистісна й ін.) і загальна, «розлита», що вільно змінюється і залежно від зміни значимості для людини. Л.І. Божович, В.Р. Кисловська розрізняють також адекватну тривожність, що є відображенням неблагополуччя людини в тій або іншій області, хоча конкретна ситуація може не містити погрози, і неадекватну тривожність, або властиву тривожність - у сприятливих для індивідуума умовах [4].
Прихожан А.М. додержується думки, що тривожність - це «переживання емоційного дискомфорту, пов'язане з очікуванням неблагополуччя, з передчуттям небезпеки, що можливо буде» [12].
У такий спосіб поняттям «тривожність» психологи позначають стан людини, що характеризується підвищеною схильністю до переживань, побоюванням і занепокоєністю, що має негативне емоційне забарвлення.
Аналіз літератури останніх років дозволяє розглядати тривожність із різних точок зору, що допускають твердження про те, що підвищена тривожність виникає й реалізується в результаті складної взаємодії когнітивних, афективних і поведінкових реакцій, які спровоковані впливом на людину різних стресів.
Вітчизняні психологи, що вивчали стан стресу, внесли в його визначення різні тлумачення.
Так, Суворова В.В. вивчала стрес, отриманий у лабораторних умовах. Вона визначає стрес як стан, що виникає в екстремальних умовах, дуже важких і неприємних для людини [18, с. 159].
Мерлін В.С. визначає стрес, як психологічну, а не нервову напругу, що виникає в дуже важкій ситуації [18, с. 162].
При всіх розходженнях у тлумаченні розуміння «стресу», всі автори вважають, що стрес - це надмірна напруга нервової системи, що виникає в досить важких ситуаціях. Тому стрес ніяк не можна ототожнювати із тривожністю, хоча б тому, що стрес завжди обумовлений реальними труднощами, у той час як тривожність може проявлятися в їхній відсутності. І по силі стрес і тривожність - стани різні. Якщо стрес - це надмірна напруга нервової системи, то для тривожності така сила напруги не характерна.
Тривожність може виникнути не прямо в ситуації стресу, а до настання цих станів, випереджати їх. Тривожність, як стан, і є очікування неблагополуччя. Однак тривожність може бути різною залежно від того, від кого суб'єкт очікує неприємності: від себе (своєї неспроможності), від об'єктивних обставин або від інших людей.
Підхід до пояснення схильності до тривожності з погляду фізіологічних особливостей властивостей нервової системи ми знаходимо у вітчизняних психологів. Так, у лабораторії Павлова І.П., було виявлено, що, швидше за все нервовий зрив під дією зовнішніх подразників відбувається в слабкого типу, потім у збудливого типу й найменше піддані зривам тварини із сильним урівноваженим типом нервової системи з гарною рухливістю.
Дані Теплова Б.М. також указують на зв'язок стану тривожності із силою нервової системи. Висловлені ним припущення про зворотну кореляцію сили й чутливості нервової системи, знайшло експериментальне підтвердження в дослідженнях В.Д. Небиліцина [18, с. 159].
Психодинамічний підхід розглядає тривожність у такий спосіб. Згідно З. Фрейду «страх - це стан афекту, тобто об'єднання певних відчуттів ряду «задоволення - невдоволення» з відповідними іннерваціями розрядки напруги і їхніх сприйняттів, а також, імовірно й відбиття певної значимої події». Страх виникає з лібідо, згідно З. Фрейду, і служить самозбереженню, є сигналом нової, зовнішньої небезпеки [29, с. 248].
Представниця того ж напрямку, К. Хорні, стверджує, що вирішальним фактором у розвитку особистості є соціальні відносини між дитиною й дорослим. У соціальній теорії особистості К. Хорні виділяє дві потреби, які характерні для дитинства: потреба в задоволенні (у цьому вона додержується точки зору З. Фрейда) і потреба в безпеці, що вона вважає головною потребою, мотив якої бути мобільним, бажаним й захищеним від небезпеки або ворожого світу. І в цьому дитина повністю залежить від своїх батьків. Можливі два шляхи розвитку такої особистості: якщо батьки забезпечують цю потребу, результат якої здорова особистість і інший шлях, якщо захисту немає, формування особистості йде патологічним шляхом.
Згідно Ч.Д. Спілбергера розрізняють тривожність - як стан, і тривожність - як властивість особистості. Концепція Ч.Д. Спілбергера перебуває під впливом психоаналізу, переоцінюючи вплив батьків у дитинстві на виникнення тривожності, недооцінюючи роль соціального фактора [1].
Отже, можливо виокремити закордонні теоретичні погляди на проблему тривожності (З. Фрейд, К. Хорні, Ч.Д. Спілбергер), які розглядають тривожність із погляду динамічного підходу, наголошуючи на несвідомих імпульсах, які не усвідомлюються, і вітчизняні (В.В. Суворова, А.В. Петровський, С.С. Степанов, Р.С. Немов, А.М. Парафіян та ін.), які розглядають тривожність з точки зору її функцій, виділяючи тривожність двох типів: ситуативну й особистісну.
1.2 Особливості емоційної сфери та психофізіології підлітків
Підлітковим прийнято вважати період від 11 до 16 років. Цей період обумовлений не тільки якісними навичками й корисним змінами в організмі підлітка й у його оточенні, але пов'язаний з виникненням специфічних станів, які відіграють важливу роль у період найбільшого розвитку. Потужні зрушення відбуваються у всіх галузях життєдіяльності дитини, роблять цей вік „перехідним ” від дитинства до дорослості, оскільки саме в цей період дитина робить вирішальний крок в завершенні свого дитинства і переходить до того етапу розвитку, який прямо, неопосередковано готує її до самостійного життя.
У підлітків значно змінюється характер пізнавальної діяльності у порівнянні з молодшими школярами. Це вимагає засобів засвоєння знань, що в свою чергу передбачає більш високий рівень розвитку абстрактного, теоретичного мислення. Окрім того, вони починають стикатися з різними оцінками, які дають дорослі фактам дійсності та їм самим, їх особистості. Все це визначає зовсім іншу позицію учнів по відношенню до вчителів, і, так би мовити, емансипує підлітків від безпосереднього впливу дорослих, роблячи їх значно більш самостійними.
В дослідженнях Серебрянова Є.Л. було показано, що судження та оцінки однолітків починають набувати для підлітків більшого значення ніж судження та оцінки вчителів. Характерною ознакою цього віку є бажання за будь-яких умов уникати критики друзів і страх бути відстороненими від референтної групи.
В процесі відносин з дорослими та однолітками формується самосвідомість підлітка. Розвиток самосвідомості відбувається в шістьох різноманітних напрямках.
Перший напрямок - зростання та розвиток суб'єктивного особистісного образу.
Другий, в розвитку самосвідомості, веде цей процес до шляху інтеріоризації, тобто перенос образа сформованого завдяки дорослим і одноліткам у власну свідомість.
Третій напрямок - інтегрування. Підліток починає усвідомлювати себе як ціле.
Четвертий напрямок - відгородження власного образу від зовнішнього світу та інших людей.
Наступна ланка - розвиток колективістської моралі; досягається приблизно у 17 років, але навіть не всіма.
Шостий напрямок полягає в нарощенні індивідуалізації (Виготський Л.С.). Процес самосвідомості є безперервним.
На відміну від молодших школярів підлітки живуть не тільки в теперішньому, а значною мірою і в майбутньому. Підлітки стоять на порозі самостійного життя. Вони зайняті пошуками свого місця в суспільстві. “Прагнення знайти своє місце в суспільстві, самовизначитися, стає специфічною рисою старших підлітків ” [20, с. 245].
Основна внутрішня позиція дітей цього віку виявляється в тих зрушеннях, які відбуваються в мотиваційній сфері їх діяльності. Відбуваються істотні зміни у змісті і співвідношенні основних мотиваційних тенденцій. Збагачується мотивація навчальної діяльності, утворюються системи мотивів, в яких провідне місце посідають мотиви широкого соціального змісту (Виготський Л.С.).
У зв'язку з розвитком свідомості, самосвідомості та реструктуризацією мотиваційної сфери формуються і вольові якості. Зміцнюється така риса волі, як здатність керуватися у своїй поведінці й діяльності більш віддаленими цілями, усвідомленням своїх обов'язків. Помітно зростають сила волі, витримка, наполегливість, самоконтроль. Збагачується мотиваційна сторона вольових дій. У їх регуляції важливої ролі набувають ідеали і моральні переконання.
У підлітків формується вміння підпорядковувати свою поведінку конкретним цілям, на перше місце виступає відповідальність перед самим собою (Костюк Г.С.). Відбувається подальше формування самоконтролю, оволодіння прийомами керування собою. Вони доцільно і послідовно користуються такими засобами самоконтролю, як планування, ставлення до себе вимог, заохочення й самопокарання.
Однак, слід зауважити, що у деяких підлітків є значні прогалини у формуванні вольових якостей. Вони часто відволікаються, важко буває переходити до робочого стану, лінуються, тривалість їх вольових зусиль залежить від безпосередньої зовнішньої стимуляції (нагадувань, контролю, покарання тощо). Продуктивність роботи багато в чому залежить від настрою.
Емоційне життя підлітка тісно пов'язане з розвитком свідомості, самосвідомості, мотиваційної та вольової сфери, а також від перебігу пізнавальних процесів. У підлітків спостерігається значне збагачення емоційності. “Нові емоції викликаються не тільки об'єктами, а й дійовими взаємовідносинами з іншими людьми, новими видами діяльності, їх змістом, перебігом і результатами ” [20].
Інтелектуальна діяльність набуває нового емоційного забарвлення, пов'язаного з прагненням до вироблення наукового світогляду. Мислення стає повним пристрасності, завзяття (Божович Л.І., 1968). Прагнення будь-що дійти істини, мати свою власну думку, стверджувати свої погляди - все це свідчить про особливий емоційний характер пізнавальної діяльності в цьому віці. Високого розвитку починають набувати інтелектуальні почуття, зокрема любов, почуття нового, здивування, сумніву, упевненості, невпевненості тощо. Емоційні переживання підлітків починають характеризуватись глибиною, міцністю, тривалістю, вони різноманітніші за своїм змістом і спрямованістю, ніж у молодших школярів.
Особливо загострюються почуття, пов'язані з усвідомленням свого “Я”, власної гідності. Збагачуються естетичні почуття та емоційна вразливість.
У зв'язку із зростанням самоконтролю і саморегуляції своєї поведінки змінюються форми виявлення почуттів. Поступово слово та інтонація стають головним засобом виявлення почуттів та засобом впливу на почуття інших людей (Якобсон, 1958).
В підлітковому віці починає формуватись вища емоційна чутливість, здатність співпереживати, розуміти і відгукуватись на переживання іншої людини, особливо однолітка.
“Як і будь-яким іншим віковим категоріям підліткам притаманне таке емоційне явище, як тривожність. В цьому віці тривога має такий вигляд:
1. Відкрита - свідомо переживаєма, виявляється в поведінці і діяльності у вигляді стану тривожності. Виокремлено 3 форми відкритої тривожності:
а) гостра нерегульована або слабко регульована тривога - сильна, усвідомлювана, виявляється через зовнішні симптоми тривоги;
б) регульована і компенсована тривожність, при ній діти самостійно напрацьовують достатньо ефективні засоби, які дозволяють справлятися з нею. В цій формі виділяють 2 субформи: зниження рівня тривоги і використання тривоги для стимуляції власної діяльності, підвищення активності. Ці види зустрічаються переважно в старшому підлітковому та ранньому юнацькому віці;
в) культивована тривожність - усвідомлюється та переживається як бажана для особистості якість, яка дозволяє досягати бажаного.
2. Прихована тривожність - в різкому ступені не усвідомлюється, проявляється або в надмірному спокої, нечутливості до реальної загрози і навіть невизнанні її, або в різноманітних невротичних реакціях ” [8].
Описуючи підлітковий вік, не можна не зупинитись і на особливостях психофізіологічної організації особистості, а саме особливостях властивостей нервової системи.
Чим старше вік дитини, тим сильніше в неї стає нервова система. Дослідження цього питання Сухарєвою А.М. (1972) підтвердило цю закономірність. Від 7 до 16-17 років кількість учнів, які мають слабку нервову систему зменшується, а кількість осіб, які мають сильну та середню нервову систему значно збільшується. Ця закономірність виражена як у осіб чоловічої, так і жіночої статі, а у останніх найбільш яскраво.
Встановлено зниження рівня рухливості збудження від 6-7 років до 8-9 років, потім зростання рухливості в період статевого дозрівання (11-14 років), нове, але менше вираження зниження рівня рухливості від 14 до 16 років і поступова стабілізація у віці 17-20 років. Така сама динаміка спостерігається і у відношенні рухливості гальмування [9].
Максимальне зростання кількості дітей з переважанням збудження приходиться саме на вік 14 років у дівчат і 15 років у хлопців. В цей же період починає проявлятися якісно новий зсув балансу в іншу сторону: на фоні найбільшої кількості осіб з переважанням збудження починає зростати кількість осіб з переважанням гальмування. Особливо це помітно у дівчат. У віковий період від 14-15 до 18-19 років стрімко падає кількість осіб з врівноваженістю нервових процесів [23].
1.3 Вік та індивідуальні прояви тривожності в підлітковому віці
У підлітків розвивається тривожність, це зв'язано, насамперед, з диспропорціями в розвитку, з передчасним розвитком і його затримкою.
Актуальним стає, як відзначає Х. Ремшидт, у своїй роботі „Підлітковий й юнацький вік ”, порівняння себе з однолітками, оскільки діапазон нормальної мінливості залишається невідомим, продовжує Х. Ремшидт, це може викликати тривожність і привести до гострих конфліктів або депресивного стану й навіть до хронічних неврозів [21].
Прояви тривожності в дітей, зокрема підлітків, можуть бути соматичними й поведінковими. Соматичні прояви стосуються змін у внутрішніх органах, системах організму дитини: прискорене серцебиття, нерівне дихання, тремтіння кінцівок, скутість рухів, може підвищуватися тиск, виникати розлади шлунка тощо.
На поведінковому рівні прояви підвищеної тривожності ще більш різноманітні й непередбачувані. Вони можуть коливатися від повної апатії і безініціативності до демонстративної жорстокості.
Наступною причиною можна виділити сексуальний розвиток підлітків. У цьому процесі вирішальну роль грає ЦНС, місце інтеграції нервових і психічних феноменів.
Прояв тривожності може протікати в 2 варіантах: це страх - гнів і страх - страждання, які по-різному проявляються, але однаково дезадаптують особистість.
Економічні умови можуть стати причиною для тривожності: тому що підліток постійно почуває себе залежним, несамостійним. Молоді люди довго залежать від батьків у фінансовому відношенні, із-за великої тривалості шкільного навчання. Неуспішність у школі може бути причиною конфліктів.
Тривожність - це суб'єктивний прояв неблагополуччя особистості. Підліток - типова епоха дитинства, що має ряд стадій, які мають свої особливості, з одного боку, а з іншої сторони підліток - зростаюча людина, що стоїть на порозі дорослого життя.
Тривожні діти переконані: щоб нічого не боятися, потрібно зробити так, щоб боялися їх. Саме тому тривожність є одним із основних джерел підліткової агресивності. Як правило, при цьому в підлітка простежується занижена самооцінка. Підлітки, у яких агресивність розвинулася як засіб подолання тривоги, потребують особливої уваги. Маскуючи свою тривогу, ховаючи її від дорослих та однолітків і навіть від себе, вони самі не знають, що їм потрібно, не можуть звернутися по допомогу, провокують негативне ставлення до себе оточуючих. Це ускладнює і без того важкий внутрішній стан дитини в період підліткової кризи, підкріплюючи впевненість у тому, що шляхи до „нормального ” життя для них закриті. У цьому випадку важлива реакція дорослих, зокрема вчителів, на такі прояви агресивності. Головна заповідь тут така: у жодному разі не потрібно відповідати на агресію агресією. Можна виражати незадоволення, образу, подив, але максимум зусиль треба докласти для того, щоб підвищити самооцінку тривожно-агресивного підлітка.
Один із частих проявів тривожності в підлітків - апатія, в'ялість, безініціативність. Конфлікт між суперечливими прагненнями розв'язується за рахунок відмови від будь-яких прагнень. Нехтування інтересами дитини веде до втрати інтересів, незадоволення основних потреб - до зниження інтенсивності цих потреб. Апатія часто є наслідком безуспішності інших механізмів подолання тривожності, коли ні фантазія, ні ритуали, ні навіть така розповсюджена підліткова форма адаптації, як агресія, не допомагає подолати тривогу. Маска апатії ще більш оманлива, ніж маска агресії. Демонстративна інертність, відсутність живих емоційних реакцій заважають розпізнати тривогу, внутрішнє протиріччя, яке призвело до розвитку цього стану.
Тривожність підлітка часто порушує його нормальне життя, нерідко виступає причиною порушення соціальних зв'язків з навколишніми. Подібну тривожність мають часто школярі, які добре вчаться, відповідально ставляться до навчання, громадського життя, шкільній дисципліні.
Такі тривожні діти звичайно не викликають скарг з боку вчителів і батьків і самі не звертаються до психолога. Як відомо подібна тривожність може породжуватися або реальним неблагополуччям школяра в найбільш значимих областях діяльності спілкування, або існувати як би всупереч об'єктивно благополучному положенню, будучи наслідком певних особистісних конфліктів.
Тривожність, закріпившись, стає досить стійким утворенням. Підлітки з підвищеною тривожністю тим самим виявляються в ситуації, «зачарованого психологічного кола», коли тривожність погіршує можливості підлітка, результативність його діяльності, а це у свою чергу, ще більше підсилює емоційне неблагополуччя. Але щоб сформувалася тривожність як риса особистості, людина повинна накопичити багаж неуспішних, неадекватних способів подолання стану тривоги.
Основним новоутворенням підліткового віку є самосвідомість, як результат розширення спілкування, завдяки чому ускладнилися відносини підлітка із суспільством, з дорослими, з однолітками.
Паралельно з товариськістю, тісно переплітаючись із нею, суперечачи їй і доповнюючи її одночасно, у підлітковому віці в багатьох розвинена підвищена внутрішня тривожність.
Стан тривожності - це наслідок підліткової кризи, що протікає по-різному й дезорганізує особистість підлітка, впливає на всі сторони його життя. Ці кризи можуть стати причиною тривожності.
Образа дорослими почуття власної гідності підлітка, сприймається ними дуже відчутно. Через незнання дорослими періодизації вікового розвитку, особистість підлітка буде розвиватися аномально, тобто „криза підліткового віку ” буде протікати з ускладненнями. Для кризи ідентичності характерне переживання підлітком почуття неповноцінності, депресивний стан і сексуальні наміри. Кризу ідентичності, на думку Х. Решмидта, можна розглядати як реакцію на втрату статусу дитини, на невідповідність біологічних можливостей соціальним, на невпевненість у своїй компетенції, у своєму статусі, на різкі біологічні зміни, що відбуваються в організмі підлітка.
1.4 Поняття соціального становища підлітка в шкільному колективі
Одна з головних тенденцій перехідного віку - переорієнтація зі спілкування з батьками, вчителями і взагалі старших на ровесників, більш-менш рівних по положенню. Така переорієнтація може відбуватися повільно і поступово, чи у вигляді стрибка і бурхливо, вона по-різному виражена в різних сферах діяльності, у яких престиж старших і однолітків, неоднаковий, але відбувається вона обов'язково.
По-перше, спілкування з однолітками дуже важливий специфічний канал інформації; по ньому підлітки довідуються багато необхідних речей, яких по тим чи іншим причинам їм не повідомляють дорослі. Наприклад, що переважну більшість інформації з питань статі підліток одержує від однолітків, тому їхня відсутність може затримати його психосексуальний розвиток чи додати йому нездоровий характер. По-друге, це специфічний вид міжособистісних відносин. Групова гра й інші види спільної діяльності виробляють необхідні навички соціальної взаємодії, уміння підкорятися колективній дисципліні й у той же час відстоювати свої права, співвідносити особисті інтереси із суспільними. Поза суспільством однолітків, де взаємини будуються принципово на рівних і статус треба заслужити і вміти підтримувати, дитина не може виробити необхідних дорослому комунікативних якостей. Змагальний характер групових взаємин, якого немає у відносинах з батьками, також слугує важливою життєвою школою. По-третє, це специфічний вид емоційного контакту. Свідомість групової приналежності, солідарності, товариській взаємодопомозі не тільки полегшує підлітку автономізацію від дорослих, але і дає йому надзвичайно важливе почуття емоційного благополуччя і стійкості. Чи зумів він заслужити повагу і любов рідних, товаришів, має для самоповаги підлітка вирішальне значення.
Психологія спілкування в підлітковому віці будується на основі суперечливого переплетіння двох потреб: відокремлення (приватизації) і афіліації, тобто, потреби в приналежності, включенності в якусь групу чи спільність. Відокремлення найчастіше виявляється в емансипації від контролю старших. Однак воно діє й у відносинах з однолітками. Підсилюється потреба не тільки в соціальній, але і просторовій, територіальній автономії, недоторканності свого особистого простору.
У перехідному віці міняються представлення про зміст таких понять, як "самотність" і "самота". Діти звичайно трактують їх як деякий фізичний стан ("немає нікого навколо"), підлітки ж наповняють ці слова психологічним змістом, приписуючи їм не тільки негативну, але і позитивну цінність. Чим самостійніше і цілеспрямованіше підліток, тим сильніше в нього потреба і здатність бути одному. Однак крім спокійної, умиротвореної самоти існує болісна і напружена самотність - тугий, суб'єктивний стан духовної і щиросердечної ізоляції, почуття незадоволеної потреби в спілкуванні, людській близькості.
Як показують дані закордонних масових опитувань (Т. Бреннан, 1980; Э. Острів і Д. Оффер, 1980) і клінічних досліджень, підлітки значно частіше людей старшого віку почувають себе самотніми і незрозумілими. Почуття самотності і неприкаяності, зв'язане з віковими труднощами становлення особистості, породжує у підлітків невтомну спрагу спілкування і групування з однолітками, у суспільстві яких вони знаходять, чи сподіваються знайти те, у чому їм відмовляють дорослі: спонтанність, емоційне тепло, порятунок від нудьги і визнання власної значущості.
М.С. Каган вважає спілкування провідною діяльністю підліткового віку, напружена потреба в спілкуванні й аффіліації перетворюється в багатьох дітей у непереможне стадне почуття: вони не можуть не тільки дня, але години пробути поза своєю, а якщо своєї немає - якої завгодно компанії. Особливо сильна така потреба в хлопчиків.
Типова риса підліткових груп - надзвичайно висока конформність. Люто відстоюючи свою незалежність від старших, підлітки найчастіше абсолютно некритично відносяться до думок власної групи і її лідерів. Незміцніле, дифузійне "Я" має потребу в сильному "Ми", що, у свою чергу, затверджується на противагу якимсь "Вони". Причому все це повинно бути грубо і зримо.
Жагуче бажання бути "як усі" (а "усі" - це винятково "свої") поширюється і на одяг, і на естетичні смаки, і на стиль поводження. Таке протиріччя - коли індивідуальність затверджується через однаковість - може тривожити підлітків.
Проте, ця однаковість ретельно підтримується, і тому, хто ризикує кинути їй виклик, приходиться витримувати нелегку боротьбу. Чим примітивніше співтовариство, тим нетерпиміше воно до індивідуальних розходжень, інакомисленню і взагалі несхожості. Слід зазначити, що комунікативні риси і стиль спілкування хлопчиків і дівчинок не зовсім однакові. Це стосується і рівня товариськості, і характеру аффіліації. На перший погляд хлопчики у всі вікові періоди спілкуються більше за дівчат. Із самого раннього віку вони активніше дівчинок вступають у контакти з іншими дітьми, затівають спільні ігри і т.д. Почуття приналежності до групи однолітків і спілкування з ними для чоловіків у будь-якому віці значно важливіше, ніж для жінок. Однак розходження між статями в рівні товариськості не стільки кількісні, скільки якісні. Хоча метушня і силові ігри приносять хлопчикам величезне емоційне задоволення, у них звичайно є присутнім дух змагання, нерідко гра переходить у бійку. Зміст спільної діяльності і власний успіх у ній значать для хлопчиків більше, ніж наявність індивідуальної симпатії до інших учасників гри. Хлопчик вибирає, насамперед, цікаву гру, у якій він може виявити себе; заради цього він вступає в контакт, навіть якщо партнери йому не особливо подобаються. Чоловіче суспільство, як і весь стиль життя, скоріше предметні і інструментальні, чим експресивні.
Спілкування дівчат виглядає більш пасивним, зате більш дружнім і вибірковим. Судячи з даних психологічних досліджень, хлопчики спочатку вступають у контакти один з одним і лише потім, у ході ігрової чи ділової взаємодії, у них складається позитивна установка, з'являється духовна тяга друг до друга. Дівчата, навпаки, вступають у контакт головним чином з тими, хто їм подобається, зміст спільної діяльності для них вторинний. З ранніх віків хлопчики тяжіють до більш екстенсивного, а дівчинки - до інтенсивного спілкування; хлопчики частіше грають великими групами, а дівчинки - по двох чи по трьох.
Ще Ж. Піаже звернув увагу на те, що хлопчики і дівчата неоднаково відносяться до правил групової гри. Хлопці, з їх предметним і інструментальним мисленням, додають більше значення дотриманню загальних правил, порушення яких завжди викликає в хлоп'ячому середовищі конфлікт. Дівчатка в цьому відношенні більш терпимі, особисті відносини для них важливіше формальних правил; це відбивається й у структурі їхньої моральної свідомості: чоловічі міркування й оцінки виглядають більш безособовими і твердими, чим жіночі. За даними В.Н. Князєва (1981), для жінок при оцінці людських якостей найбільш значимі властивості, що виявляються у відношенні до інших людей, а для чоловіків - ділові якості, зв'язані з роботою.
Сором'язливість - найпоширеніші комунікативні труднощі підлітків. Особливо важко переживають її хлопці, оскільки сором'язливість вважається "нечоловічою" якістю. Психологічні дослідження показали, що ті, хто вважає себе соромливим, дійсно відрізняються зниженим рівнем екстраверсії, менш здатні контролювати і направляти своє соціальне поводження, більш тривожні, схильні до невротизму (це стосується не тільки чоловіків) і переживають більше комунікативних труднощів. Не дивно, що сором'язливість вважається небажаною якістю, і люди прагнуть від неї позбутися (наприклад, шляхом психотерапії). Однак сором'язливість має різні причини і тісно пов'язана з іншими рисами особистості, що не завжди піддаються корекції і самі по собі не можуть розглядатися як негативні.
Характерна риса більшості вітчизняних психолого-педагогічних досліджень - наївний "школоцентризм", що звертає увагу лише на те, що знаходиться безпосередньо в полі зору вчителя. Однобічна концентрація уваги на офіційних інститутах і формах діяльності - прямий наслідок бюрократизації соціально-педагогічного мислення, для якого усе, що не піддається офіційної регламентації, як би не існує.
Учнівський колектив, як справедливо помітила Л.І. Новікова (1973), - явище двоїсте. З одного боку, це функція педагогічних зусиль дорослих, тому що проектується дорослими і розвивається під їх прямими і непрямими, безпосередніми чи опосередкованими впливами. З іншого боку, учнівський колектив - спонтанне явище, що розвивається тому, що діти мають потребу в спілкуванні і вступають у спілкування аж ніяк не тільки по встановленим дорослими рецептам. Ця подвійність знаходить своє вираження в двоїстій структурі колективу: формальної, обумовленої через задану організаційну структуру, систему ділового спілкування, набір діяльностей, і неформальної, що складається в процесі вільного спілкування дітей. Будь-який шкільний клас диференціюється на групи і підгрупи, причому по різним, не співпадаючим один з одним ознакам.
По-перше, існує соціальне розшарування, особливо помітне у великих містах і що виявляється як у нерівності матеріальних можливостей (окремі підлітки мають особливо коштовні, престижні речі, яких немає в інших), так і в характері життєвих планів, рівні домагань і способів їхньої реалізації. Іноді ці групи практично не спілкуються один з одним.
По-друге, складається особлива внутрішкільна і внутрікласна ієрархія, заснована на офіційному статусі учнів, їхній навчальній успішності чи приналежності до "активу".
По-третє, відбувається диференціація авторитетів, статусів і престижу на основі неофіційних цінностей, прийнятих у самому учнівському середовищі. У старших класах диференціація міжособистісних відносин стає більш помітною, чим раніш. Як показує соціометричне дослідження Я.Л. Коломинского (1976), О.В. Киричука (1970), X.Й. Лийметса (1970) і ін., більш різкою стає різниця в положенні "зірок" і "ізгоїв", чи "ізольованих".
Критерії, що визначають соціометричний статус підлітка в класному колективі, різноманітні.
Ізольованість важкого підлітка в класі може бути не тільки причиною, але і наслідком того, що він осторонь від колективу, зневажає його цілями і нормами поводження і т. ін..
По типу лідерства підліткові групи можуть бути демократичними чи авторитарними. У шкільних класах офіційний лідер, що займає керівні посади, не завжди буває самою авторитетною людиною в колективі. Часто його висувають не стільки самі діти, скільки дорослі; успішність його діяльності залежить у цьому випадку від того, чи зуміє він налагодити контакт із неформальними лідерами, що по тим чи іншим причинам не займають офіційних посад, але користуються реальним впливом. У стихійних групах, яким би гострим не було в них внутрішнє суперництво, ватажком може бути лише той, хто має реальний авторитет.
Знайшовши, що лідерами в стихійних групах найчастіше стають підлітки ті, що не знайшли застосування своїм організаторським здібностям у школі, И.С. Полонський вивчив за допомогою соціометрії положення 30 неформальних лідерів (які мали найвищий статус на своїх вулицях) у тих класах, де вони учаться. З'ясувалося, що в молодших підлітків кількість великих розбіжностей між позицією в школі і на вулиці ще не спостерігається, але до VІІІ класу виникає, а в ІX-X класах відчутно проглядається тенденція розбіжності статусів: чим вище статус в стихійній групі, тим нижче він в офіційному класному колективі. Цей розрив у статусі і критеріях оцінок шкільних і позашкільних лідерів створює складну психолого-педагогічну проблему.
Підліткові групи задовольняють у першу чергу потребу у вільному, нерегламентованому дорослими спілкуванні. Вільне спілкування - не просто спосіб проведення дозвілля, але і засіб самовираження, установлення нових людських контактів, з яких поступово викристалізовується щось інтимне, винятково своє. Підліткове спілкування спочатку неминуче екстенсивне, вимагає частої зміни ситуацій і досить широкого кола учасників (приналежність до компанії підвищує впевненість підлітка в собі і дає додаткові можливості для самоствердження).
Висновки
1. Поняття тривожність розглядають з різних точок зору, або з погляду різних психологічних підходів. Водночас більшість дослідників сходяться у визнанні необхідності розглядати його диференційовано - як емоційний стан і як стійку властивість, рису особистості або темпераменту. Ситуативна, або реактивна тривожність як стан характеризується суб'єктивно переживаними емоціями: напругою, занепокоєнням, нервовістю. Цей стан виникає як емоційна реакція на стресову ситуацію і може бути різним за інтенсивністю та динамічним у часі. Під особистісною тривожністю розуміють стійку індивідуальну характеристику, яка відображає схильність суб'єкта до тривоги і передбачає наявність у нього тенденції сприймати більшість ситуацій як загрозливі, відповідаючи на кожну з них певною реакцією. Як схильність особистісна тривожність активізується в момент сприйняття певних стимулів, які людина розцінює як небезпечні, пов'язані із специфічними ситуаціями загрози її престижу, самооцінці, самоповазі. Особистості, яких відносять до категорії високотривожних, здатні сприймати загрозу своїй самооцінці та життєдіяльності у широкому діапазоні ситуацій та реагувати дуже бурхливо, вираженим станом тривоги. Якщо психологічний тест виявить у досліджуваного високий рівень особистісної тривожності, то це дає підстави прогнозувати у нього появу стану тривожності у різноманітних ситуаціях і особливо, коли вони стосуються оцінки його компетенції та престижу.
2. Провідною діяльністю підлітка є спілкування з однолітками. Головна тенденція - переорієнтація спілкування з батьків і вчителів на однолітків. Спілкування й тривожність тісно взаємопов'язані. В основі зниження успішності, зміни поводження, виникнення афективних переживань лежить порушення відносин підлітка з однолітками, батьками, педагогами. Причиною порушення соціальних зв'язків з навколишніми нерідко виступає тривожність підлітка. Підлітковий вік - це перехідний вік, перехідний період від дитинства до дорослості, коли виникають численні конфлікти, які негативно впливають на формування емоційної й когнітивної сфери.
3. У підлітків розвивається тривожність, це зв'язано, насамперед, з диспропорціями в розвитку, з передчасним розвитком і його затримкою. Прояви тривожності в дітей, зокрема підлітків, можуть бути соматичними й поведінковими. Соматичні прояви стосуються змін у внутрішніх органах, системах організму дитини: прискорене серцебиття, нерівне дихання, тремтіння кінцівок, скутість рухів, може підвищуватися тиск, виникати розлади шлунка тощо. Тривожність підлітка часто порушує його нормальне життя, нерідко виступає причиною порушення соціальних зв'язків з навколишніми. Подібну тривожність мають часто школярі, які добре вчаться, відповідально ставляться до навчання, громадського життя, шкільній дисципліні. Стан тривожності - це наслідок підліткової кризи, що протікає по-різному й дезорганізує особистість підлітка, впливає на всі сторони його життя. Ці кризи можуть стати причиною тривожності
4. Одна з головних тенденцій перехідного віку - переорієнтація зі спілкування з батьками, вчителями і взагалі старших на ровесників, більш-менш рівних по положенню. Психологія спілкування в підлітковому віці будується на основі суперечливого переплетіння двох потреб: відокремлення (приватизації) і афіліації, тобто, потреби в приналежності, включенності в якусь групу чи спільність. Відокремлення найчастіше виявляється в емансипації від контролю старших. Однак воно діє й у відносинах з однолітками. Підсилюється потреба не тільки в соціальній, але і просторовій, територіальній автономії, недоторканності свого особистого простору.
На основі цих теоретичних положень розроблена програма експериментального дослідження.
тривожність емоційний психофізіологія підліток
РОЗДІЛ 2. Емпіричне дослідження тривожності як фактору формування міжособистісних стосунків
2.1 Організація дослідження
Вимірювання рівня тривожності як якості особистості особливо важливо, оскільки ця якість повністю обумовлює поведінку суб'єкта. Певний рівень тривожності - це природна і обов'язкова особливість активної діяльності особистості. У кожної людини існує свій оптимальний, або бажаний, рівень тривожності. Оцінка людиною свого стану у цьому відношенні є для неї суттєвим компонентом самоконтролю та самовиховання.
Поділ суспільства на групи прослідковується з давніх-давен. Тому вимірювання статусного положення в групі, як оцінки відношень підлітка відіграє провідну роль у дослідженні даної гіпотези.
Метою практичного вивчення рівня тривожності та статусу підлітка було виявлення залежності високого рівня загальної тривожності підлітка від його статусного положення в класі. Отже, завданням емпіричного дослідження стало порівняння рівня тривожності та положення у групі, а також, з'ясування наявності взаємозалежності цих показників.
Оскільки підлітковим віком вважається вік від 11-16, для нашого дослідження ми вибрали 20 учнів 7-го класу Ярмолинецького НВК і гімназії, з них 8 хлопців та 12 дівчат. В основному, середній вік опитуваних складав від 12 до 14 років.
Для визначення усіх рівнів шкільної та загальної тривожності була використана методика діагностики шкільної тривожності Філліпса та соціометричне опитування. Також було проведено бесіду, метою якої було порівняння власної думки підлітків щодо тривожності та положення в групі з практичними методами.
Метод бесіди було проведено з метою діагностики стосунків та самопочуття у опитуваних. Для цього, давались певні запитання, які надалі розвивалися в залежності від ситуації (Додаток 1).
Методика діагностики рівня шкільної тривожності призначена для вивчення рівня і характеру тривожності, пов'язаної зі шкільним життям підлітка.
Перевагою при виборі саме цієї методики став той факт, що вона дає психологу можливість більш глибоко і суттєво діагностувати не лише загальну тривожність дитини в стінах школи, а й такі фактори:
переживання соціального стресу;
фрустрація потреби у досягненні успіху;
страх самовиразу;
страх ситуації перевірки знань;
страх не відповідати очікуванням оточуючих;
низький фізіологічний опір стресу;
проблеми і страхи у відносинах із учителями.
Методика адаптована у вигляді тесту, який складається з 58 питань, що можуть зачитуватися школярами, а можуть і пропонуватися в письмовому виді. На кожне питання потрібно однозначно відповісти "Так" чи "Ні". (Додаток 2)
Далі було проведення опитування за методикою виявлення статусного розподілу учнів у класі (Додаток 4)
Метою соціометричного тесту є діагностування емоційних зв'язків, тобто взаємних симпатій між членами групи. Також ця методика дає можливість вирішення наступних задач:
вимір ступеня згуртованості-відокремлення в групі;
вияв авторитету членів групи на правах симпатії-антипатії;
визначення внутрішньогрупових згуртованих утворень на чолі з неформальним лідером.
Провівши аналіз даних методик, ми зможемо визначити рівні тривожності підлітків та їхнє статусне положення в групі, що дасть нам змогу провести порівняння і знайти, чи існує залежність між даними критеріями.
Крім перерахованих методів, призначених для збору первинної інформації, застосовувався спосіб обробки цих даних, їх логічного й математичного аналізу, тобто для фактів і висновків, що випливають із інтерпретації переробленої інформації.
2.2 Діагностика шкільної тривожності
Для діагностування рівня шкільної тривожності у підлітків, учнів 7-го класу, було використано методику діагностики рівня шкільної тривожності Філліпса. (Додаток 2)
При обробці результатів виділяють питання, відповіді на які не збігаються з ключем тесту. Наприклад, на 58-й питання дитина відповіла "Так", у той час як у ключі цьому питанню відповідає "-", тобто відповідь "ні". Відповіді, що не збігаються з ключем - це прояв тривожності. (Додаток 3)
При обробці підраховується:
а) загальне число розбіжностей по всьому тесті. Якщо воно більше 50%, можна говорити про підвищену тривожність дитини, якщо більше 75% від загального числа питань тесту - про високу тривожність;
б) число збігів по кожному з восьми факторів тривожності, виділених у тексті. Рівень тривожності визначається так само, як у першому випадку. Аналізується загальний внутрішній емоційний стан школяра, багато в чому визначається наявність тих чи інших тривожних синдромів (факторів) і їхньою кількістю.
Під час проведення діагностуючої методики були дотримані усі вимоги.
2.3 Оцінка відношень підлітка
На даному проміжку часу існує багато модифікацій соціометричного методу, засновником якого є відомий американський психіатр і соціальний психолог Дж. Морено.
Сукупність міжособистісних відносин у групі складає ту первинну соціально-психологічну структуру, характеристики якої багато в чому визначають не лише цілісну характеристику групи, а і душевний стан людини.
Взагалі, соціометричну техніка застосовується для діагностування між особистісних взаємин у групі з метою їх зміни, покращення і вдосконалення.
Критерієм соціометричного вибору в нашому дослідженні був вид діяльності, для виконання якого учню необхідно було обрати чи відкинути трьох однокласників. В залежності від орієнтації критерій соціометричного тесту, проведеного нами, був позитивним - „Кого б я запросив до себе на День народження?"
Процедура використання даної методики наступна:
· учні отримали інструкцію, яка містила соціометричний критерій; виходячи з запропонованого критерію, учнів прохали висловитися один про одного, здійснити взаємні вибори або відхилення, спираючись на перелік питань;
· отримані письмові відповіді на відповідні питання були статистично оброблені і представлені у вигляді соціометричної матриці. Також був вирахуваний індекс згуртованості учнівського колективу. (Додаток 7)
Отже, дане дослідження дозволяє нам перевірити висунуту гіпотезу.
2.4 Аналіз та інтерпретація отриманих даних
Результати дослідження рівня шкільної тривожності підлітків представлені в Табл. 1 (Додаток 5)
Критерії оцінки в процентах отриманих результатів розподілені так: 0-20% - низькій рівень тривожності; 21-51% - середній рівень; 52-80% - високій рівень; 81-100% - дуже високий рівень. У діагностуванні брали участь 20 учнів 7-го класу. З низьким рівнем загальної шкільної тривожності не було виявлено жодного учня. Середній показник тривожності отримали 5 учнів (25 %) з 20. Високий рівень тривожності спостерігався у 14 учнів (70 %). Також у одного учня був виявлений дуже високий рівень шкільної тривожності (5 %) (Діаграма 1, Додаток 8).
1
Размещено на http://www.allbest.ru/
Размещено на http://www.allbest.ru/
Діаграма 1. Загальний рівень тривожності за Філліпсом.
Провівши діагностичний і статистичний етапи соціометричного дослідження, була зроблена така інтерпретація отриманих результатів.
У виборці з 20 учнів 7-го класу були виявлені: лідерів - 1; переважні - 5; зневажені - 12; ізольовані - 2.
У групі переважних за статусом учнів показник тривожності варіюється від середнього (41%; 45%) до високого (59%; 73%) і дуже високого (100%).
Учень, який за соціальним статусом у класі є лідером, має високий рівень шкільної тривожності.
Зневажені учні, численність яких дорівнює 12 дітей, мають показники високого рівня загальної шкільної тривожності.
Ізольовані учні теж мають високі показники зі шкільної тривожності (50%;63%) (Табл. 2, Додаток 6).
Після проведення кореляційного аналізу, та обробці даних таблиці в програмі для статистичної обробки даних SPSS, нами було виявлено, що на нашій вибірці зв'язку між статусом та рівнем тривожності не було виявлено (Табл. 3, Додаток 8). Так як r=0,00, при p - рівні р=1, який не можна вважати значимим. Власне, причиною того, що ми отримали такі результати може бути розмір нашої вибірки, всього 20 чоловік.
Кореляційний аналіз за Пірсоном
Таблиця 2
Correlations
|
STATUS |
TRUVOZHN |
|||
|
STATUS |
Pearson Correlation |
1 |
,000 |
|
|
Sig. (2-tailed) |
. |
1,000 |
||
|
N |
20 |
20 |
||
|
TRUVOZHN |
Pearson Correlation |
,000 |
1 |
|
|
Sig. (2-tailed) |
1,000 |
. |
||
|
N |
20 |
20 |
Таблиця 3
Результати проведення Соціометрії та методики Філліпса
|
№ |
Ім'я |
Статус |
Рівень тривожності |
|
|
1 |
Горбата Олена |
переважний |
дуже високий |
|
|
2 |
Гарбачук Ольга |
переважний |
середній |
|
|
3 |
Царікувський Тарас |
лідерський |
високий |
|
|
4 |
Корницький Дмитро |
ізольований |
середній |
|
|
5 |
Католиченко Олександр |
зневажений |
високий |
|
|
6 |
Кечин Володимир |
зневажений |
високий |
|
|
7 |
Богач Ольга |
переважний |
високий |
|
|
8 |
Курбатова Діана |
зневажений |
високий |
|
|
9 |
Кравченко Тамара |
Подобные документы
Особливості емоційної сфери та психофізіології підлітків. Тривожність підлітка як емоційне явище. Поняття соціального становища підлітка в шкільному колективі. Діагностика рівня тривожності та виявлення статусного розподілу серед учнів 8-го класу.
курсовая работа [62,6 K], добавлен 07.12.2007Виникнення підвищеного рівня шкільної тривожності у молодших школярів і способи її подолання. Динаміка розвитку психічних станів особистості у молодшому віці, їх вплив на самооцінку, поведінку, статусне положення в класі, успішність навчання, спілкування.
курсовая работа [49,7 K], добавлен 08.10.2014Загальна характеристика психологічних особливостей підліткового віку, особливості афективної та мотиваційної сфери підлітка. Дослідження тривожності дітей підліткового віку, як психічного явища. Методи корекцій рівня тривожності, застосування тренінгу.
курсовая работа [96,6 K], добавлен 22.04.2010Основні підходи до дослідження тривожності в психології. Тривожність як сигнал про небезпеку. Психологічна характеристика юнацького віку. Особливості прояви тривожності у юнаків–студентів. Нормальна і невротична тривожність. Поведінка тривожних людей.
курсовая работа [49,8 K], добавлен 04.04.2016Тривожність як прояв емоційної сфери. Причини виникнення тривожності і особливості її прояву у дітей молодшого шкільного віку. Особливості розвитку самооцінки у молодших школярів. Анкета діагностики тривожності А. Прихожан, проективна методика Л. Карпова.
курсовая работа [49,7 K], добавлен 31.01.2014Дослідження особливостей прояву тривожності в дітей молодшого шкільного віку й установлення причини підвищеної тривожності. Вплив спеціально організованих корекційно-розвиваючих занять, спрямованих на зниження тривожності в дітей, їх ефективність.
дипломная работа [160,0 K], добавлен 14.07.2009Поняття темпераменту та тривожності, їх сутність. Типи вищої нервової діяльності і темперамент. Характеристика типів темпераменту. Тривожність як причина виникнення неврозу. Діагностика рівня тривожності та домінуючого типу темпераменту студентів.
курсовая работа [46,9 K], добавлен 18.07.2011Методологічні і теоретичні проблеми дослідження тривожності особистості. Поняття про тривогу й тривожність. Причини и основні фактори шкільної тривожності. Психолого-педагогічні умови, шляхи і засоби подолання шкільної тривожності молодших школярів.
курсовая работа [1,3 M], добавлен 10.06.2010Психологічна сутність сім'ї як чинника становлення особистості підлітків. Особливості професійного самовизначення та ціннісні орієнтації сучасного підлітка. Міжособистісна взаємодія дітей і дорослих та її вплив на професійну орієнтацію підлітка в сім'ї.
курсовая работа [81,4 K], добавлен 15.10.2012Психологічні особливості дошкільного віку. Чинники, що сприяють появі обману і брехні у дітей дошкільного віку. Особливості дитячого обману. Аналіз наукових підходів до вивчення проблеми тривожності. Дослідження рівня тривожності та обману у дошкільників.
дипломная работа [3,3 M], добавлен 11.06.2013
