Вольові порушення у дитячому віці

Размещено на http://www.allbest.ru/

ЗМІСТ

ВСТУП

Розділ 1. Теоретичні аспекти дослідження вольових порушень у дитячому віці

1.1 Теоретичний аналіз поняття волі

1.2 Аналіз вольових порушень у дитячому віці

Розділ 2. Емпіричне дослідження вольових порушень у дитячому віці

2.1 Методика та організація дослідження

2.2 Аналіз та інтерпретація результатів

ВИСНОВКИ

ДОДАТКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ



ВСТУП

Актуальність дослідження полягає у тому, що на сьогоднішньому етапі розвитку психології воля та вольові порушення займають вагоме місце. Особливу увагу приділяють також і дитячому віці.

Серед дослідників волі можна виділити таких: В. Іванніков, Є. Ільїн, В. Калін, В. Котирло, С. Рубінштейн, В. Селіванов, А. Леонтьєв та ін -- вони виявили критерії прояву волі, ступені розвитку й умови на яких вона виявляється.

В радянській психології найбільш повний огляд і аналіз робіт з проблеми волі є у роботах В. Селіванова, Ярошевського [53, 54], у підручниках С. Рубінштейна [35, 36].

Вольові якості у роботах дослідників найчастіше розглядаються як відносно стійкі, незалежні від конкретної ситуації психічні утворення, що засвідчують досягнутий особистістю рівень свідомої саморегуляції поведінки, її володіння собою. Існує велика кількість різних класифікацій вольових якостей. Найпоширенішою класифікацію є класифікація В. Каліна. Також існують інші. Наприклад класифікації вольових якостей М. Добриніна, Є. Ільїна, С. Петухова, С. Поліщук, А. Пуні, П. Рудіка, В. Селіванова, Т. Шульги, Р. Ассаджіолі та ін.

Місце волі в онтогенезі дитячої особистості аналізується у роботах М. Денисова, В. Котирло, О. Лурії, Д. Ніколенко, Н. Рогава, В. Селіванова, О. Смірнова, Н. Фігуріна, Ш. Чхартішвілі та ін. Вчені-психологи відмічають наявність початкових форм вольових проявів у ранньому дитинстві та розглядають цей період лише як передумову для формування волі (І. Бех А. Давидова, М. Денисова, Є. Ільїн, М. Ланге, О. Лурія, С. Рубінштейн, І. Сікорський, Н. Фігурін, М. Щелованов).

У дослідженнях М. Догонадзе, Р. Кварцхава повністю заперечується наявність волі не лише у ранньому віці, а й у молодшому дошкільному.

Аналіз наукових досліджень показав, що у дошкільному віці довільність якісно змінюється і стає важливою умовою майбутнього шкільного навчання. Її розглядають Б. Ананьєв, Л. Божович, Л. Виготський, Н. Гуткіна, О. Запорожець, В. Котирло, Л. Кожаріна, В. Мануйленко, В. Селіванов, О. Тихомиров, Д. Ельконін, С. Яковлєва та ін.

Об'єктом дослідження є вольові порушення.

Предметом є дослідження вольових опрушень у дитячому віці.

Мета: Теоретично та емпірично дослідити проблему вольових порушень дитячого віку.

Завдання:

1. Здійснити теоретичний аналіз поняття вольових порушень дитячого віку в науковій літературі.

2. Визначити особливості порушень волі у дітей.

3. Дослідити вольові порушення у дітей 3-го класу.

Теоретико-методологічна основа складається із робіт дослідників психології волі: Є. Ільїна, О. Лурії, С. Рубінштейна, Л. Виготського, В. Селіванова, В. Іваннікова та ін. А також включає в себе роботи таких видатних психологів, що вивчали особливості психічних процесів у дітей, і їх різноманітні порушення: Л. Божович, Б. Зейгарнік, В. Селіванов, Ш. Чхартішвілі, Є. Ігнатьєв та багато інших.

База дослідження: спеціалізована школа І-ІІІ ступенів №5, м. Луцьк, Волинська область. У дослідженні прийняли участь 39 молодших школяра із двох 3-х класів. Їх вік становить 8-9 років, з них 16 хлопчиків і 23 дівчинки.

Наукова новизна полягає у дослідженні особливостей вольових порушень дитячого віку на прикладі учнів 3-х класів.

Практична значущість полягає у тому, що отримані результати можна буде застосувати для роботи у школах та інших дитячих закладах.



Розділ 1. Теоретичні аспекти дослідження вольових порушень у дитячому віці

1.1 Теоретичний аналіз поняття волі, структура вольового акту

Дослідження поняття волі почалося ще за часів античності і зустрічається у працях Аристотеля [1].

Р. Декарт також досліджував поняття волі і він, на відміну від Аристотеля, вводить поняття волі як здатність душі формувати бажання і визначати прагнення до будь-якої дії людини, яку не можна пояснити на основі рефлекторного принципу.

Сьогодні ж багато дослідників визначають поняття волі так.

В. Іванніков дає визначення волі як довільній формі мотивації зі створенням додаткового спонукання (чи гальмування) до суспільно-необхідної чи соціально-контрольованої дії [16].

Воля - це свідоме регулювання людиною своєї поведінки і діяльності, виражене в умінні долати внутрішні та зовнішні труднощі при здійсненні цілеспрямованих дій і вчинків [25, с. 508].

І. Сєченов відзначав, що "воля - це не якийсь безликий агент, що керує лише диханням, а діяльна сторона розуму і морального почуття, яка керує диханням в ім'я того чи іншого і часто наперекір навіть почуттю самозбереження" [46, с. 255-256].

Звідси видно, що найчастіше воля розуміється як певне свідоме прагнення людини діяти тим чи іншим чином і певних ситуаціях, навіть всупереч певним зовнішнім чи внутрішнім чинникам.

Воля у власному розумінні виникає тоді, коли людина виявляється здатною до рефлексії своїх потягів, може так чи інакше співставитися з ними. Для цього індивід повинен вміти піднятися над своїми потягами і, відволікаючись від них, усвідомити самого себе як «я», як суб'єкта, у якого можуть бути ті чи інші потяги, але який сам не вичерпується жодним з них, ні їх сумою, а, підносячись над ними, в змозі провести вибір між ними. У результаті його дії визначаються вже не безпосередньо потягами як природними силами, а ними самими. Виникнення волі, таким чином, нерозривно пов'язано - як сторона або компонент - зі становленням індивіда як суб'єкта, який сам вільно - довільно - визначає свою поведінку і відповідає за неї. Таким суб'єктом, здатним до самосвідомості та самовизначення, людина стає через усвідомлення своїх відносин з іншими людьми.

Воля в специфічному сенсі цього слова, що піднімається над рівнем одних лише природних органічних потягів, припускає існування суспільного життя, в якій поведінка людей регламентується моральністю і правом. У суспільстві, заснованому на поділі праці, людина може задовольнити свої потреби, лише направляючи свою діяльність на виробництво предметів, які, як правило, безпосередньо не служать для задоволення особистих потреб індивіда і не визначаються тому безпосередньо його потягами. У процесі цієї діяльності цілі людських дій відокремлюються від його потягів як безпосереднього вираження чисто особистісної потреби і перестають бути їх прямою, безпосередньою проекцією. У процесі суспільного життя виділяються суспільні блага і цінності, які виступають для індивіда як не залежні від його потягів об'єктивовані цінності. У міру того як в процесі суспільного життя, в результаті виховання і т.д. суспільно значуще стає разом з тим і особистісно значущим, ці об'єктивовані в процесі суспільного життя блага і цінності стають цілями діяльності індивіда [35, с. 622-623].

Насамперед вольовим актом по справедливості можна називати тільки дії або процеси цілепідпорядкування. Значить, вольові процеси протиставляються і відрізняються від усіх тих процесів, які не мають ознаки цілепідпорядкування. Під метою розуміється певний передбачуваний свідомий результат, до якого має привести дія. І таким чином процеси як би розділилися на дві групи: мимовільні (до них відносяться автоматичні, інстинктивні, імпульсивні дії, тобто дії за прямим спонуканням, дії під впливом афекту, пристрасті) і навмисні, довільні, тобто цілепідпорядкування. Цілком очевидно, що коли ми говоримо про волю, то вже інтуїтивно завжди відносимо ці процеси до групи довільних.

Але однієї вказівки на цілепідпорядкування вольових дій недостатньо, тому що існує дуже багато дій, які ціленаправлені і в цьому високому сенсі довільні [24, c. 4].

Також окрім поняття цілепідпорядкування до волі він включав наявність вибору. “Воля є там і тільки там, де цілепідпорядкуванна дія відбувається в умовах вибору між двома або багатьма можливими діями.”

Отже, вольова дія - це дія, здійснювана за вибором. Вибір є ознака вольової дії. Де немає вибору, там немає вольової дії. Якщо ж ми говоримо про вибір, то природно ввести ще одне поняття - прийняття рішення. Вольовий акт є дія в умовах вибору, що заснована на прийнятті рішення. Вольовий акт є дія в умовах вибору, що заснована на прийнятті рішення [24, c. 5].

Наступним компонентом, які виділяє Леонтьєв є подолання перешкод на шляху досягнення поставленої мети. При цьому наскільки важливим фактором є наявність перешкод для її досягнення? Чи є їх наявність обов'язковою складовою вольової дії? Наприклад, якщо підніматися в атаку ненасправді, а не в бойовій обстановці (взяв і піднявся, лежав, а тепер стою або біжу), ніхто не визнає цю дію вольовою. Вона довільна, цілепідкорена, може бути навіть альтернативною (наприклад, в умовах військової гри), але тільки не вольовою у вузькому сенсі, коли кажуть: «людина вольова», або «потрібна велика сила волі», або «це по-справжньому вольова дія». Отже, третя характеристика - подолання перешкод, тобто наявність перешкод. Якщо дія відбувається безперешкодно, воно не може бути вольовою, навіть якщо вона з вибором і з прийняттям рішення [24, с 6].

При цьому необхідно враховувати не лише зовнішні перешкоди, але і внутрішні. Зовнішня перешкода нам нічого не дає. Відомо, що важкі наркомани здатні подолати будь-які перешкоди, щоб отримати наркотик, але цей вираження не волі, а безвілля. Відоме правило психіатричних клінік, які займаються важкими наркоманами, - не зводити з них очей, вони завжди знайдуть можливість роздобути наркотик і розвинуть для цієї мети колосальну енергію. Значить, зовнішня перешкода відпадає.

Тут виникає ще інше ускладнення. Вольові явища не завжди бувають діями. Ще середньовічні письменники описували три роди вольових явищ. Перше - це фацер, тобто дія; друге - це нон-фацер, бездіяльність - дуже важко, виявляється, утримуватися від дії. Наприклад, я тримаю підрозділ під артилерійським обстрілом; дуже важко не бігти; і мені важко, та підрозділу важко, але доводиться.

І нарешті, третє - найтонше, найвище - вати, що найпростіше перекласти як «терпіння», але не можна сказати, що це найточніше [24, с 6].

Наступною характеристикою волі можна виділити наявність мотиву. При чому виділяють позитивний і негативний мотив. Якщо за метою стоїть позитивний мотив, то людина діє енергетично (тобто по витраченому часу, силі, обсягом роботи, який треба провести) знаходиться у відомому співвідношенні з силою мотивації, точніше -- мотиву. Дія йде і не потрапляє в категорію вольових. Можна уявити собі зворотну картину: за метою лежить негативний мотив - бездіяльність, і тоді дія просто не йде. Проста альтернатива: позитивний мотив - дія йде, негативний мотив - дія не йде. Простіше бути не може.

Проте специфіка волі полягає у тому, що вона завжди полімотивована. Коли я здійснюю будь-яку дію, то я вступаю у відносини не тільки до одного, а до кількох предметів, які самі по собі можуть виступати як мотиви. Візьмемо банальний випадок - обидва мотиву позитивні. Дія йде. Розглянемо другий випадок - обидва мотиви негативні. Дія не піде. Навіщо їй йти? А тепер розглянемо такий варіант: один мотив позитивний, а інший - негативний. Виникає ситуація вчинку. Це вже не просто дія. Це вольова дію. При цьому абсолютно все одно, чи усвідомлюються обидва мотиви, чи усвідомлюється тільки один або обоє не усвідомлюються. Важливо, щоб ці мотиви були [24, с 7].

Отже, ми прийшли до деякої схеми будь-якої дії, яка може бути названою вольовою. Ще раз ця схема: дія реалізує об'єктивно дві різні відносини, тобто здійснює дві різні діяльності, отже, підпорядковується двом різним мотивам. У разі, коли один з цих мотивів є негативно емоційно забарвленим, а інший, навпаки, позитивно, то виникає ситуація, типова для вольової дії [24, с 8].

Інша характеристика волі, яку можна додати до вже названих -- потреба, як одна з основних і вихідних спонук людини до дії. Потреба, тобто відчуття людиною нестачі у будь-чому, -- це стан пасивно-активний: пасивний, оскільки в ньому виражається залежність людини від того, в чому вона відчуває потребує, і активний, оскільки воно включає прагнення до його задоволення і того, що може його задовільнити.

Але одна справа - відчувати прагнення, а інше -- усвідомлювати його. Залежно від ступеня усвідомлення прагнення виражається у вигляді потягу, бажання або хотіння [35, с. 619].

Згідно з поглядами В. Селіванова [40], під волею слід розуміти активність особистості, передусім активність регуляції в умовах подолання труднощів. Ця активність має два аспекти: змістовий та аспект форми виявлення процесу. Загалом форми активності особистості поділяють на:

* імпульсивну (миттєву психічну реактивність особистості на внутрішні чи зовнішні впливи - без роздумів, оцінки наслідків);

* звичну, де дії є здебільшого стереотипними, а вольовий контроль відбувається за звичкою;

* вольову, як вищу форму активності, за якої особливості ситуації -напруження між мотивацією і перешкодою чинять найбільший опір особистості та вимагають зусиль свідомої саморегуляції поведінки [6, с. 603-604].

На думку В. Вундта [12] і Т. Рібо [34] воля є різновидом афекту і, отже, може бути вивчена через характеристики емоційних явищ. Відповідно до поглядів У. Джемса [14] воля - автономне явище, є наслідком розвитку психічної регуляції поведінки. Звертаючи увагу на автономність волі, Джемс все ж вдається при її описі до таких психічних реальностей, як увага, активна напруга, мотиви.

Воля - це свідомо спрямована активність особистості. Вона є внутрішньою активністю психіки, пов'язаною з вибором мотивів, цілепокладанням, прагненням до досягнення мети, зусиллям до подолання перешкод, мобілізацією внутрішньої напруженості, здатністю регулювати спонукання, можливістю приймати рішення, гальмуванням поведінкових реакцій. Усе це - специфічні властивості волі. Зв'язок волі з активністю має важливу характеристику - умисність, свідому цілеспрямованість психічних процесів у стані вольової активності.

Свідомість і воля є самостійними, хоча й поєднаними та перехрещуваними гранями психічного. Виконуючи свою роль у психічному процесі, свідомість не стає волею, але все ж таки є її важливою ознакою. Свідомість і у вольовому процесі залишається свідомістю. Вона забезпечує виконання волею її функцій [6, с. 604].

У концепції В. Селіванова [39; 41] воля розуміється як психологічний інструмент, що дозволяє особистості справлятися з імпульсивністю і немпіддаватися рутині. Воля визначається як свідомий рівень регуляції людиною своєї поведінки і діяльності, виражений в умінні долати внутрішні та зовнішні перешкоди при здійсненні цілеспрямованих дій і вчинків. Вольова регуляція розглядається В. Селівановим як вища форма активності (свідомо спрямована активність) особистості, в якій проявляється здатність людини панувати над собою, боротися за досягнення поставленої мети. Така регуляція відбувається за допомогою вольових зусиль [45], конкретизуючись у вольових процесах, станах, властивостях, діях. На думку В. Селіванова вольова регуляція не може вважатися завершеною, якщо вона не виразилася через виконання.

У концепції А. Пуні воля визначається як "діяльнісна сторона розуму і моральних почуттів, що дозволяє людині управляти собою, особливо в умовах подолання перешкод різного ступеня труднощів" [32, с. 29]. На думку А. Пуні, перешкоди - необхідна умова актуалізації та розвитку волі. Вони виникають внаслідок невідповідності можливостей людини (його уявлень, думок, почуттів, дій) об'єктивним умовам і особливостям діяльності і діляться на зовнішні і внутрішні. Під зовнішніми перешкодами розумілися будь-які об'єктивні умови та особливості зовнішнього середовища і діяльності, які стають перешкодою в досягненні мети, у вирішенні особистих завдань; під внутрішніми перешкодами -- ті, які виникають під впливом зовнішніх умов життя і діяльності людини.

У концепції Є. Ільїна [18, с. 41] воля розуміється як різновид довільного управління, яке реалізовується у вигляді вольових дій, істотною ознакою яких є наявність вольового зусилля. Оголошуючи головною сутністю волі самість, автор визначає її як самодетермінацію і свідоме навмисне планування людиною своїх дій, включаючи самокоманду, самостимуляцією, самоконтроль за своїми діями і станами. Власне воля, на думку Є. Ільїна, є самоврядуванням поведінки з допомогою свідомості, що припускає самостійність людини в прийнятті рішення, ініціації, здійсненні та контролі власних дій.

У мотиваційно-діяльнісній теорії В. Іваннікова воля визначається як "здатність людини до свідомої навмисної активності або до самодетермінації через роботу у внутрішньому плані, що забезпечує додаткове спонукання (гальмування) до дії на основі довільної форми мотивації" [16, с. 93]. Додаткові спонукання, найчастіше, виявляються особистісними, етичними, естетичними мотивами, тобто не пов'язаними зі специфічною діяльністю з предметним результатом. У цьому плані Іванніков розглядає волю як "останню стадію в оволодінні людиною власними процесами, а саме як оволодіння власним мотиваційним процесом" [15, с. 26].

На основі результатів аналізу дослідів К. Левіна Виготський [10, с. 282] виділяє у вольовій дії дві самостійні частини:

- Заключну частину вольового процесу або момент вирішення людиною поводитися певним чином залежно від випадіння жереба; ця частина будується за механізмом звички, як "штучно створений умовний рефлекс";

- Виконавчу частину або виконання вольової дії (після метання жереба); ця частина функціонує як готовий умовний рефлекс, як дія за інструкцією.

Виділення двох частин вольової дії дозволило Виготському акцентувати увагу на парадоксі волі, що полягає у створенні при її допомозі мимоволі діючого механізму [10, с. 283].

Вольовий вибір розуміється Виготським як складний, вільний вибір, якому притаманні такі характеристики.

По-перше, вольовий вибір і є "дія замикаючого механізму, тобто замикання зв'язку між даними стимулом і реакцією [10, с. 285]; далі все відбувається як при ззовні заданому виборі.

По-друге, "при вольовому виборі борються не стимули, а реактивні утворення, цілі системи установок" [10, с. 284], мотиви [10, с. 285].

По-третє, боротьба мотивів зсувається в часі і здійснюється задовго до актуальної ситуації, в якій людині треба діяти [10].

По-четверте, мотиви борються не за виконання, а за заключну частину дії [10].

По-п'яте, при вольовому виборі має місце ілюзія (у випробуваного і у психологів), що вольова дія спрямована по лінії найбільшого опору [10, с. 286], а на насправді має місце свобода людини як відома необхідність.

В-шосте, при вольовому виборі людина сама створює інструкцію для виконавських механізмів [10, с. 288].

У теорії регуляційно-вольових процесів Л. Веккера [8] воля розглядається як вище специфічне довільне регулювання людиною поведінки і діяльності.

Веккер підкреслює, що вибір конкретного варіанту дії характерний тільки для психічної організації; в той же час на кожному з рівнів психічної регуляції -- мимовільному, довільному і вольовому -- вибір має свої специфічні особливості. Так на психічному мимовільному рівні рухи контролюються сенсорно-перцептивними образами, але без всякого попереднього наміру.

Мимовільний вибір того чи іншого рухового рішення здійснюється при виконанні самого завдання без попереднього перебору варіантів програми дії.

На довільному рівні регуляції відбувається попередній вибір програм дій.

На вольовому рівні регуляції поведінки і діяльності, характерному для цілісної особистості, вибір здійснюється за критеріями інтелектуальної,емоційно-моральної і загально соціальної цінності між альтернативами програм дій.

Загалом вольова діяльність особистості охоплює:

* вольові процеси, які мають місце у будь-якому вольовому вчинку, зусиллі;

* вольову діяльність, яка виражається у здійсненні довільних і мимовільних дій;

* вольові стани - це тимчасові психічні стани, які оптимізують, мобілізують психіку людини на подолання внутрішніх і зовнішніх перешкод. Часто такі стани виявляються у вольовому зусиллі, яке відображає силу нервово-психічного напруження, що мобілізує фізичні, інтелектуальні й моральні сили людини;

* вольові якості - відносно стійкі, незалежні від конкретної ситуації психічні утворення людини [6, с. 604-605].

Вольова дія, її структура.

Дія - це закінчена в часі і просторі сукупність рухів і розумових операцій, об'єднаних єдиною свідомо поставленою метою [42]. Дії можуть представляти собою фізичні (посадка дерева) чи інтелектуальні (вирішування алгебраїчної задачі) завдання. Дії можуть бути індивідуальні та колективні, з власного бажанням і за завданням інших людей. Поряд з терміном "дія" в психології вживають і термін " вчинок".

Вчинком зазвичай називають дію, в якому висловлено усвідомлене ставлення людини до інших людей, суспільству, що вимагає моральної чи юридичної оцінки [42].

Як ми бачили, не всі дії відносяться до вольових. Критерієм віднесення одних дій до невольових, а інших - до вольових є не відсутність або наявність усвідомленої мети, а відсутність або наявність свідомої боротьби людини з труднощами на шляху досягнення цілі. У імпульсивних або давно завчених, стереотипних діях немає цієї боротьби з труднощами. Людини, у якого часто спостерігаються імпульсивні або афективні дії, справедливо називають слабовільними. Називають слабовільними і того, хто "загруз" у рутині звичних дій і вже не здатний до ініціативи і творчості.

Виникнення мотиву до дії, усвідомлення його, "боротьба" мотивів, постановка цілі і прийняття рішення - зміст першої стадії вольового процесу. Друга стадія - це вибір засобів досягнення цілі, планування можливих шляхів реалізації цієї мети. Це важлива проміжна ланка між постановкою цілі і виконанням. Третя стадія - виконання - включає в себе реалізацію мети і плану на практиці, а також оцінку отриманого результату [42].

Основні ознаки вольової дії:

1. Докладання зусиль для виконання вольового акту.

2. Наявність продуманого плану здійснення поведінкового акту.

3. Підсилена увага до вольової дії і відсутність безпосереднього задоволення, яке отримується в процесі і в результаті її виконання.

4. Зусилля волі спрямовані не стільки на перемогу над обставинами, скільки на подолання самого себе [23].

Структура вольового акту включає в себе таки етапи як:

1. Спонукання до вчинення вольового акту. Воно має місце або в формі усвідомлення, хоча б і слабкого, яке виникає і прагне до задоволення, або в формі усвідомлення труднощів, які при цьому виникають.

2. Представлення мети дії. Кожне вольове дія характеризується тим, що в кінці його виходить результат, намічений в уявленні людини ще до початку дії.

3. Уявлення засобів, необхідних для досягнення наміченої мети. При відсутності або недостатньої ясності цих уявлень вольовий акт виявиться або нездійсненним (незнання засобів не дозволить людині виконати дію), або недосконалим (виконання дії буде протікати несвідомо, без контролю з боку свідомості).

4. Намір здійснити дану дію. За відсутності такого наміру дія може виявитися нездатною до виконанння навіть при ясному уявленні цілей і засобів.

5. Рішення виконати дану дію. Зазвичай вольові дії розглядають як керовані виразними і сильними рішеннями. Однак далеко не завжди вони відрізняються цими якостями [56].

Більш ширше розписані ці етапи у даній схемі:

Вольові процеси

Для того щоб добре виконувати роботу, потрібно точно сприймати і оцінювати інформацію, бути уважним, мислити, запам'ятовувати, пригадувати і т. д.

Усі психічні процеси діляться на дві групи - мимовільні й довільні. Коли потрібно не просто дивитися чи слухати, а вдивлятися і вслухатися, щоб краще зрозуміти і запам'ятати конкретну інформацію, то у всіх подібних випадках ми змушені мобілізувати вольові зусилля, інакше успіху не домогтися.

Ті психічні процеси, які здійснюються не тільки усвідомлено, але з досить вираженими зусиллями особистості, називаються вольовими процесами [42].

Вольові стани

Вольові стани -- це тимчасові психічні стани особистості, які є сприятливими внутрішніми умовами для подолання виникаючих труднощів і досягнення успіху в діяльності. До них відносяться стану оптимізму і загальної активності, мобілізаційної готовності, зацікавленості, рішучості та ін.. [42].

Вольові стани

Стан мобілізаційної готовності. Йому передує виникнення цільової домінанти, яка спрямовує свідомість людини на досягнення результату. Він означає готовність боротися з труднощами майбутньої діяльності, виявити максимум вольових зусиль, не допустити розвитку несприятливого емоційного стану, спрямувати свідомість не на переживання значущості майбутньої діяльності, очікування успіху чи невдачі, а на контроль своїх дій. За такого стану особистість самоналаштована на цілковиту мобілізацію можливостей, що забезпечують досягнення результату.

Стан зосередженості. Пов'язаний із навмисною концентрацією уваги на процесі діяльності, яка забезпечує ефективність сприймання, запам'ятовування, мислення, швидкість реагування на сигнали, якісний контроль за діями тощо.

Незібраність (неуважність) є протилежним мобілізаційній готовності станом. У процесі розв'язання завдання вона виявляється у великій кількості зайвих рухів.

Стан рішучості. Виражає готовність до дії, яка, крім емоційного й інтелектуального аспектів, передбачає специфічне переживання. Сутністю цього стану є готовність почати здійснювати прийняте рішення, ініціювати дію за наявності ризику, ймовірності неприємних наслідків. Виникає одночасно з прийняттям рішення, а не раніше за нього. З наближенням у часі і просторі до бажаного об'єкта рішучість може знижуватися, якщо людина не впевнена в успіху, і навіть переходити в нерішучість. Важливим фактором рішучості є здатність до самодисципліни, звичка ініціювати дію, вчинки без непотрібних сумнівів.

Стан стриманості. За такого вольового стану поведінка підкоряється розумному контролю. Вона може бути вираженням самодисципліни, вихованості людини, а може свідчити про боягузтво. Вольовий стан виражається в стримуванні за допомогою вольового зусилля негайного задоволення [38].

Вольові якості

Вольові якості - це відносно стійкі, незалежні від конкретної ситуації психічні утворення, що засвідчують досягнутий особистістю рівень свідомої саморегуляції поведінки, її влади над собою [55].

Для психології виховання волі досить істотним є знання пробудові вольових якостей. Однак тут мають місце труднощі як теоретичного (позначення вольових якостей; описовість їх класифікацій), так і методичного (вимірювання вольових якостей) характеру.

Є. Ільїн визначає вольові якості так: це особливості вольової регуляції, які виявляються у конкретних специфічних умовах, що зумовлені характером труднощей, які треба подолати [18].

На його думку, як і будь-які якості особистості, вольові якості мають горизонтальну та вертикальну структуру. Горизонтальну структуру становлять задатки, в ролі яких виступають типологічні властивості нервової системи. Усі вольові якості мають подібну вертикальну структуру, яка нагадує трьохшаровий пиріг. Внизу лежать природні задатки -- нейродинамічні особливості; на них накладається другий шар -- вольове зусилля,яке ініціюється і стимулюється соціальними та особистісними факторами, які утворюють третій шар: мотиваційна сфера, насамперед, моральн і принципи людини (моральні компоненти волі). І від того, наскільки у людини виражені сила потреби, бажання, наскільки вона розвинута у моральному відношенні, багато у чому залежить ступінь прояву кожної вольової якості [51, с 661].

В. Нікандров [27] систематизує вольові властивості залежно від наявності в їх проявах просторово-часових та інформаційно-енергетичних параметрів. Просторова характеристика полягає у спрямованості вольової дії на самого суб'єкта; часова -- в її процесуальності; енергетична -- у вольовому зусиллі, при якому витрачається енергія; інформаційна -- у мотивах, меті, засобах дії і досягнутому результаті.

До просторового параметру автор відносить самостійність (незалежність, цілеспрямованість, впевненість), до часового -- наполегливість (упертість, терпіння, стійкість, твердість, принциповість, послідовність), до енергетичного -- рішучість та самовладання (витримка, контроль, сміливість, відвага та мужність), до інформаційних -- принциповість.

В. Селіванов [44] об'єктивною основою для класифікації вольових якостей вважав динаміку процесів збудження і гальмування. У зв'язку з цим він поділив вольові властивості на ті, що викликають, підсилюють або прискорюють активність, і на ті, що її гальмують, послаблюють або уповільнюють.

До першої групи належать ініціативність, рішучість, сміливість, енергійність, хоробрість; до другою групи -- витримка, витривалість, терплячість [51, с. 662].

А. Пуні [32] вважав, що та чи інша система вольових якостей визначається об'єктивними умовами конкретного виду діяльності. Ці умови зумовлюють, насамперед, розвиток провідних вольових якостей, пов'язаних з успішним подоланням перешкод, типових для даної діяльності, а також вольові якості, які підкріплюють, підтримують провідні. В експериментальних дослідженнях виявлена ієрархія вольових якостей спортсменів різних видів спорту. Наприклад, для бігунів на короткі дистанції найважливішими є наполегливість та упертість, потім -- витримка і самовладання; для стрибунів-лижників ієрархія інша. Якістю, яка поєднала усі ці властивості в єдину систему є цілеспрямованість, що зумовлена системою життєвих цілей і мотивів людини.

Найпоширенішою класифікацією вольових якостей є класифікація В. Каліна [20]. У ній він виділяє базальні (первинні) та системні (вторинні) вольові якості. До базальних якостей відносяться: енергійність, терплячість, витримка та сміливість. В міру накопичення життєвого досвіду базальні вольові якості поступово «обростають» знаннями та уміннями, необхідними для того, щоб здійснити вольову регуляцію різними способами, що дозволяють компенсувати недостатній розвиток деяких базальних якостей. У системних вольових якостях, таких як наполегливість, дисциплінованість, самостійність, цілеспрямованість, ініціативність, організованість, найбільше виражена особистісна саморегуляція діяльності [51, с. 663].

Функції волі

Дискусійним є питання про функції волі. Зокрема, потребує в поясненні так званої відображувальної функція волі, розглянута в 70 - х роках в радянській психології [29; 52].

Сьогодні ж найчастіше виділяють спонукаючу і гальмувну функції волі.

Спонукальна функція забезпечується активністю людини. Активність породжує дію через специфіку внутрішніх станів людини, які виникають у момент самої дії (людина, яка відчуває потребу в підтримці під час свого виступу, закликає висловитися однодумців; перебуваючи в глибокому смутку, людина скаржиться на всіх навколо тощо).

Гальмівна функція виявляється у стримуванні небажаних проявів активності. Ця функція найчастіше виступає в єдності зі спонукальною. Людина здатна гальмувати виникнення небажаних мотивів, виконання дій, поведінку, які суперечать уявленням про зразок, еталон і здійснення яких може поставити під сумнів або зашкодити авторитету особистості. Вольове регулювання поведінки було б неможливе без гальмівної функції [47, с. 368-369].

Окрім даної класифікації ряд вчених виділяє такі функції.

М. Басов [3] у волі виділяв регулятивну функцію, суть якої Басов бачив в управлінні плином інших психічних процесів (виклик, прискорення, уповільнення, посилення, ослаблення, зупинка, координації) і в їх оцінці особистістю.

Функцію організації волею психічних функцій і мобілізації психічних ресурсів виділяє В. Калин [20]. Він трактує волю як систему механізмів свідомості, що забезпечують самоврядування організаційних психічних функцій.

Функцію мотивів або ініціації дій традиційно відносили до волі більшість дослідників. Зверталася увага на умови актуалізації функції спонукання: наявність перешкод і конкуруючих мотивів, відсутність бажань, які актуально переживаються для здійснення дії [2].

Відображувальна функція волі обговорювалася в радянській психології у зв'язку з вольовими діями. Постулювалося, що об'єктами відображення є як мета діяльності у співвідношенні з фактично виконуваною діяльностю, так і умовами і обстановкою дій [29; 43], а також такі феномени, як боротьба мотивів, прийняття рішення, цілеспрямованість, рівень домагань, вольове зусилля [52]. До властивостей так званого вольового відображення відносили опосередкованість, вибірковість, активно - особистісний характер і віднесення до вищої регуляції, спрямованої на досягнення мети [52].

Функція "свободи від" і "свободи для", що реалізовується волею, виділяв В. Франкл [49], підкреслюючи свободу людини в реалізації ним сенсу життя в умовах обмеження цієї свободи об'єктивними обставинами.

Функція блокування креативної поведінки [44]; в силу надмірної локалізації пошуку рішень воля може загальмувати творчу поведінку.

Репресивна функція волі [26, с. 219] проявляється як спосіб боротьби людини з задоволенням його власних бажань. При акцентуванні цієї функції виникає репресивний тип сили волі, що приводить до збіднення уяви і прагнень, до виникнення у людини пригніченості, ворожості, самонеприйняття.

Функція боротьби з боротьбою мотивів, виділена Ф. Василюком [7, с. 141-142], полягає в запобіганні зупинки або відхилення активності суб'єкта внаслідок боротьби мотивів, є характерною для моделі внутрішньо складного і зовні важкого життєвого світу.

Отже, в різних концепціях, волі, що розвиваються в вітчизняної психології, даються різні її визначення, звертається увага на її різні функції, ознаки, умови актуалізації. По суті має місце в сучасній вітчизняній психології теорія волі представлена рядом наступних позицій:

- Вивчення волі в контексті оволодіння людиною власною поведінкою [9; 10; 45] - вивчення волі в контексті особливостей мотиваційної сфери людини [16; 48];

- Аналіз волі на моделі вольових дій [16] - аналіз волі на моделі вольової [13], цілісної [7] особистості;

- Завершення вольового акту в мотиваційній частині дії до безпосереднього виконання дії [16] - завершення вольового акту тільки після виконання дії [41; 43; 45];

- Опис вольового зусилля, вибору як специфічних ознак волі[31; 33; 43; 45] - заперечення специфічності для волі цих ознак [13; 24; 50];

- Акцентування уваги на боротьбі мотивів і результаті цієї боротьби у вольовому акті [12; 14] - акцентування увагу на функції волі - боротьби з боротьбою мотивів [7];

- Акцентування уваги на зовнішніх і внутрішніх перешкодах як умовах актуалізації волі [31; 33; 43; 45] - акцентування увагу на внутрішній перешкоді як умові актуалізації волі [5];

- Розгляд впливів волі, перш за все, на поведінку і діяльність людини [16; 33; 45] - розгляд впливів волі в межах життєбудування особистості [7; 13];

- Акцент на вихованні волі за допомогою тренування самоконтролю дій - акцент на вихованні волі за допомогою культивування внутрішньої мотивації [13];

- Опис інтрапсихічних технік волі у формах самонаказів [21;33; 44] - опис інтрапсихічних технік волі у формах прохання, обіцяної винагороди, загрози, інтриги по відношенню людини до самої себе [7].



1.2 Аналіз вольових порушень у дитячому віці

Негативні якості характеризують вольову слабкість людини. Крайній ступінь слабовілля людини перебуває за межами норм. До вагомих розладів складної вольової дії призводять абулія, апраксія, гіпобулія та ін.

Ослаблення (зниження) вольової діяльності пов'язане з такими порушеннями.

Абулія пов'язана з нездатністю прийняти необхідне рішення, діяти. Причина полягає у порушенні динамічного співвідношення між корою великих півкуль і підкіркою.

Апраксія - складне порушення цілеспрямованості дій, яке викликається локальними розладами лобних ділянок мозку. Вона виявляється в порушенні довільної регуляції рухів, дій і поведінки в цілому [55].

Гіпобулія - зниження вольової активності. Пов'язана з ослабленням потягів, у зв'язку з цим падає апетит, зменшується активність, спостерігається в тій чи іншій мірі при розумової відсталості, органічних ураженнях ЦНС, шизофренічних дефектах.

Ступор - рухове заціпеніння, що виявляється в абсолютній або майже повній знерухомленості, з підвищенням м'язового тонусу.

Субступорозний стан - загальмований стан без повної знерухомленості. При цьому можливе застигання в тих чи інших позах на короткий час (стоячи біля ліжка, з піднятою рукою або ногою).

У дітей рідко спостерігається ступор з повною нерухомістю, більш характерні його часткові прояви у вигляді рудиментарних ознак загальмованості і епізодичного утримування однієї якої-небудь пози (застигання з ложкою, піднесеної до рота, з піднятою рукою при одяганні і т. д.).

Посилення (підвищення) вольової діяльності.

По-перше, це походить від недостатнього затримання рухів. Підвищена активність волі спостерігається у осіб цілком нормальних, у яких імпульси до руху викликають нервовий розряд так швидко, що струм, який затримує рух не встигає виникнути. Сюди відносяться люди з украй рухомим і гарячим темпераментом, постійно жваві і балакучі люди, якими рясніють слов'янська і кельтська раси і з якими настільки різко контрастують холоднокровні, важкі на підйом англійці. Якщо взяти двох індивідів, одного - з підвищеною, іншого - із зниженою активністю волі, то не можна вирішити, який з них має в своєму розпорядженні більшу кількістю життєвої енергії [14, с. 334].

По-друге, підвищена активність волі проявляється від надмірної сили імпульсу. Але в той же час безладні імпульсивні дії можна спостерігати і тоді, коли нервові тканини зберегли нормальний ступінь внутрішньої напруги, а затримують центри діють правильно або навіть з надмірною силою. У таких випадках сила імпульсивної ідеї ненормально велика, і те, що за інших обставин промайнуло б як проста дія, викликає жагуче, нестримне прагнення до дії [14, с. 337].

Підвищена вольова діяльність пов'язана з такими порушеннями.

Гіпербулія - підвищення вольової активності, пов'язане з посиленням потягів. Може проявлятися у підвищенні апетиту, агресії, активному або навіть розгальмованій поведінці; нерідко ці симптоми поєднуються.

Рухове збудження проявляється або в прагненні до руху, або в більш-менш доцільних діях.

Кататоністичне збудження - одноманітно повторювані (стереотипні), безглузді рухи або імпульсивні рухові акти. У дітей молодшого віку може виявлятися у вигляді одноманітного бігу по колу, таких стереотипних рухів, як підстрибування, потрушування кистями рук і т. д. Старші - кричать, співають, сваряться, без кінця про щось говорять, викрикують незв'язні фрази.

Маніакальне збудження характеризується цілеспрямованою, але надзвичайно активною, рухливою і невтомною поведінкою. Виразність збудження може варіюватися від такого, при якому можливе навіть деяке збільшення продуктивності, до повної хаотичності у вчинках і діях, змінюється також і мовна активність від підвищеної балакучості до мовної незв'язності.

Тривожне збудження. Залежно від ступеня вираженості це нездатність всидіти на місці, метання із сторони в сторону, заламування рук, прагнення до самоушкодження, ридання, стогони, голосіння.

Парабулія. Сюди відносяться: ехопраксія - копіювання жестів і рухів оточуючих, ехолалія - повторення почутих слів і речень, негативізм (активний чи пасивний) - опір впливам ззовні, мутизм - відмова від мови, стереотипія -- повторення одних і тих же рухів або дій, каталепсія, або воскова гнучкість, -- збереження хворим доданої йому пози, патологічна сугестивність -- беззаперечне підпорядкування інструкціям оточуючих [19, с.161-162].

Ще одним порушенням є слабка воля

Кожен з вас по собі знає, як нелегко іноді буває слідувати голосу совісті. Якщо ми чинимо всупереч совісті, природно, ми проявляємо слабку волю, але завжди при цьому лукавимо з собою - прагнемо виправдати будь-який свій непорядний вчинок, придумуючи найрізноманітніші виверти. Ці людські слабкості помітив ще в XVII в. великий французький філософ і письменник Франсуа Ларошфуко. «Люди не можуть втішитися, - писав він, - коли їх обдурять вороги чи змінять друзі; але коли вони обманюють самі себе, вони часом бувають задоволені». Але це задоволення собою триває не вічно [37, с. 87].

Особливості формування вольових якостей у дітей і школярів. Із вступом до школи змінюється характер дитини. Учіння стає провідною діяльністю молодшого школяра. У процесі індивідуального виконання класних і домашніх завдань у дитини розвивається самоконтроль, організованість, самостійність та інші вольові якості. В умовах навчання формуються навчальні інтереси - важливі мотиви поведінки учнів. Учителі знають, яке велике значення мають інтереси у вольовій діяльності школярів і постійно намагаються їх стимулювати.

Треба сказати, що воля молодшого школяра ще слабо розвинена. Вольові дії хоча і стали в результаті сімейного і шкільного виховання більш продуманими, проте не втратили імпульсивного характеру. Безпосередні бажання і почуття залишаються найсильнішими мотивами поведінки. Ці недоліки волі поступово ліквідовуються у підлітковому віці [55].

Маленькі школярі, особливо учні I-II класів, відрізняються значною імпульсивністю і нестриманістю. Вони постійно бігають, стрибають, возяться один з одним, їм важко цілий урок нерухомо висидіти за партою. Така поведінка є результатом підвищеної потреби дитини в русі, що поєднується з ще недостатнім умінням управляти своєю поведінкою [4, с. 274-275].

Молодший шкільний вік. Вступ до школи знаменує новий етап у розвитку вольової сфери особистості дитини. Під впливом пред'явлених до неї вимог починається посилений розвиток витримки (стриманості) і терпіння як основи дисциплінованої поведінки, яка до кінця першого року стає звичною для дитини.

Дослідження Є. Ігнатьєва [17], В. Селіванова та інших показують, що у школярів 1-3-го класів помітно зростає вміння виявляти вольові зусилля, що наочно виражається в їх розумовій діяльності. Починають формуватися довільні розумові дії: довільне запам'ятовування і пригадування навчального матеріалу, довільна увага, спрямоване і стійке спостереження, завзятість у вирішенні розумових завдань. Якщо в 1-му і 2-му класах школярі здійснюють вольові дії головним чином за вказівкою дорослих, в тому числі і вчителя, то вже в 3-му класі вони набувають здатність здійснювати вольові акти відповідно до власних мотивів. При необхідності утриматися від якої-небудь дії діти самі створюють умови, що виключають привабливі дії, наприклад відвертаються, щоб не дивитися на цікаві картинки, заборонені для розглядання (Ш. Чхартішвілі [50]), або беруться за іншу справу [18, с. 210-211].

Наростаюче прагнення до самостійності і розвиток самосвідомості нерідко штовхають школярів молодших класів на навмисну непокору загальним правилам. Таку поведінку вони вважають вираженням своєї дорослості і незалежності. Часто, захищаючи свої рішення, судження і вчинки, школярі проявляють впертість. Навіть знаючи, що вони не праві, діти гаряче відстоюють свою думку. Прояв упертості молодші школярі розцінюють як прояв ними завзятості, наполегливості. Приводом для прояву впертості у навчальній діяльності служить конфлікт між учнем і вчителем з приводу «несправедоливої оцінки».

Не можна не відзначити і прояв вже в 3-му класі високого рівня такої вольового якості, як рішучість, яка певною мірою може бути пов'язаною з усе ще досить високою в цьому віці імпульсивністю. Прояв сміливості молодшими школярами в чому залежить від того, чи знаходиться дитина в групі однолітків або виявляє сміливість самостійно.

У молодших школярів зростає витримка (стриманість), вміння зстримувати свої почуття. Витримка проявляється спочатку в підпорядкуванні вимогам дорослих. Виникає і закріплюється вона саме в молодшому шкільному віці, коли правила поведінки в школі починають регламентувати поведінку дітей.

Дівчата більш стримані, ніж хлопчики, у яких імпульсивність сильніша (Є. Ігнатьєв, В. Селіванов). Автори пояснюють це особливим становищем дівчаток у сім'ї, де вони виконують ряд домашніх доручень з організації побуту і мають більше обмежень, що сприяє вихованню у них стриманості. Водночас школярі молодших класів ще не вміють володіти собою і стримувати різкість тону, розв'язність поведінки або емоційну збудженність, викликану випадковими обставинами. Відсутність витримки проявляється і в переважання мимовільної уваги над довільною, що прзводить до легкого відволікання дітей від навчальних завдань, тобто до ненавмисного порушення учнями молодших класів дисципліни.

С. Пєтухов [28] показав, що третьокласники проявляють ініціативність в грі і вченні краще, ніж у праці. Завзятість у молодших школярів розвинена ще слабо, навіть у третьокласників (А. Полтев [30]). Хлопчики здатні проявити завзятість у рухливих іграх, фізичній роботі, але у них може не вистачати її при виконанні домашнього завдання або для того, щоб дисципліновано вести себе на уроках [18, с. 211-212].

Демонстрація учням їх просування до мети. Учитель повинен так організувати навчальну діяльність молодшого школяра, щоб він бачив свій рух до мети, а головне - усвідомив, що це просування є результатом його власних зусиль [18, с. 213].

Отже, вольова сфера молодших школярів є ще досить нерозвиненою у порівнянні із дорослими. Порушення, які найчастіше виникають у дітей полягають у тому, що їх воля найчастіше є ще слабкою, більшою мірою вони керуються імпульсами і власними бажаннями. Часто вони нездатні до самоконтролю діяльності, при чому ця діяльність найчастіше детермінується дорослими, які є авторитетом.

Сміливість вони проявляють переважно у групі однолітків, а поодинці чи в присутності старших її вияв є меншим. Також доволі поширеним явищем є наявність ліні, як однієї з негативних вольових якостей.

Розвинути волю молодших школярів дозволять спеціальні завдання, які при систематичному їх використанні з боку батьків та вчителів допоможуть дитині розвинути всі необхідні якості.



Розділ 2. Емпіричне дослідження вольових порушень у дитячому віці

2.1 Методика та організація дослідження

Емпіричне дослідження вольових порушень у дитячому віці проводилося у 2014 році на базі Луцької спеціалізованої школи І-ІІІ ступенів №5, у Волинській області. У дослідженні прийняли участь 39 молодших школярів із двох 3-х класів. Їх вік становить 8-9 років, з них 16 хлопчиків і 23 дівчинки. Серед них 12 хлопчиків віком 9 років та 4 -- віком 8 років. Серед дівчат 9 років досягли 16, а 8 років -- 7. Ці дані представлені у таблиці 2.1.

Таблиця 2.1

Вік	Дівчата	Хлопці
8 років	7	4
9 років	16	12
Загальний показник	23	16

Під час проведення дослідження використовувалися такі методики: “дослідження розвитку вольових якостей”, “соціальна сміливість”, тест “визначення сили волі”, методика Е. Ільїна та Є. Фещенко “самооцінка терплячості”, тест “сором'язливість.”

Методика “дослідження розвитку вольових якостей” використовувалася для визначення рівня розвитку наявних вольових якостей молодших школярів. Процедура проведення полягала у тому, що дітям пропонувалося дати відповіді на 18 запитань, кожне з яких має три варіанти відповіді. Після цього досліджувані мали занести обрану відповідь до таблиці.

Обробка даних полягала у тому, що кожній відповіді приписувався певний бал. Їх розподіл відбувався таким чином: відповіді “а” приписувалися 2 бала, “б” -- 1 бал, “в” -- 0 балів. Після цього всі бали сумувалися. Наявність 31 бала і вище свідчить про наявність високого розвитку вольових якостей, 21-30 балів -- середній рівень, 10-20 -- низький рівень, менше 10 балів говорить про те, що вольові якості є несформованими.

Методика “соціальна сміливість” досліджує наскільки наскільки діти здатні долати відчуття страху і розгубленості при спілкуванні з однолітками, старшими людьми. Також дана методика включає питання пов'язані зі здатністю виступати на публіці.

Проведення дослідження пов'язане із вибором досліджуваними однієї відповіді із запропонованих на запитання.

Обробка полягає у тому, що відповідям “а” і “в” нараховується по 2 бали, за відповіді “б” - 1 бал. При цьому Бали за відповідь “а” рахуються коли досліджуваний відповідає “так” по пунктах 1, 2, 4, 6, 8, 10, 12, 13. Бали за відповідь “в” рахуються коли відповідь “ні” стоїть у таких питаннях 3, 5, 7, 9, 11. Варіант “б” становить 1 бал у будь-якому питання, якщо дитина вибрала дану відповідь.

Потім отримані бали сумуються. Максимальна сума балів може становити 26 балів. Чим ближчим є показник досліджуваного до даного балу, тим більш вираженою є його соціальна сміливість.

Тест “визначення сили волі”

Сила волі - це найважливіша риса людської особистості, це здатність сконцентрувати більшу частину або всю свою енергію для досягнення поставленої мети. Безумовно, її наявність говорить про те, що перед вами сильна і цілеспрямована людина.

До речі, багато хто ототожнює силу волі і власне сам характер людини. Яскравим підтвердженням цього є вираз «сильний характер». Найчастіше так говорять про тих людей, які характеризуються наявністю великої сили волі. Це означає, що людина постійно працює над собою і вдосконалюється, поступово перемагаючи свої недоліки і усуваючи слабкі сторони. Тому виховувати в собі силу волі потрібно кожній людині, цілеспрямовано і регулярно. Цей тест допомагає з'ясувати, наскільки розвиненою є сила волі.

Дослідження проводилося таким чином: дитині пропонувалалося ознайомитися із 15-ма твердженнями. Прочитавши їх вона мала визначитися чи підходять вони їй. Якщо так, то досліджуваний мав поставити знак “+”, якщо не підходить -- знак “-”.

Оцінювання результатів проводиться таким чином: відповіді «так» присвоюється 2 бали; відповіді «не знаю» - 1бал; «буває» - 1 бал; «ні» - 0 балів. Потім бали сумуються. Якщо сума становить 0-12 балів, то це свідчить про слабку силу волі. Сума 13-21 бал говорить про посередність сили волі. Сума у 22-30 балів відображає високий рівень розвитку сили волі.

Методика Е. Ільїна та Є. Фещенко “самооцінка терплячості”. Метою даної методики є дослідження того наскільки розвиненим є терпіння.

Дослідження полягає у тому, що діагностованим пропонується 18 тверджень, які описують різні ситуації у яких необхідно проявити терпіння і відповісти “так”, якщо діють відповідним чином, сказаним у твердженні, або “ні” якщо протилежним.