Шляхи формування сили волі

Размещено на http://www.allbest.ru/

2

Размещено на http://www.allbest.ru/

Значення волі в організації діяльності і спілкування людини

ВСТУП

воля психологічний особистість

Актуальність дослідження. В повсякденному житті, в художній, філософській, традиційній психологічній літературі люди постійно вживають терміни, прямо пов'язані з поняттями вольової сфери особистості. На побутовому рівні кожний чітко розуміє, що він хоче висловити, використовуючи ці терміни, а науковці намагаються з'ясувати сутність, природу, своєрідність таких понять, як вольова діяльність, вольовий акт, вольова поведінка, вольова дія, вольовий вчинок, вольові якості, вольове зусилля, вольовий стан, вольові прояви, вольові процеси, вольова регуляція, вольові вміння, вольові компоненти, вольова активність, вольові напруження тощо. Свідоме регулювання сприймань, мислення, процесів пам'яті, емоційних станів здійснюється волею людини. Воля -- це активна сторона психічної діяльності, яка проявляється в свідомому регулюванні дій і вчинків людини, спрямованих на досягнення поставлених цілей і переборення труднощів. На сучасному етапі розвитку суспільства, дуже важливо щоб в своїй професійній діяльності людина використовувала такі вольові якості як організованість, наполегливість, самостійність, ініціативність, принциповість, сміливість та витримка, що забезпечує їй досягнення поставлених цілей, а отже будь-яка діяльність такої людини, підкріплена мотивом (ціллю) буде успішною. Діючи, людина ставить завдання, планує його виконання, добирає засоби його розв'язання. Щоб успішно навчатися, спілкуватися, займатися спортом, творчістю, взагалі будь-якою діяльністю людина повинна усвідомлювати мету, свої завдання, вміти організувати їх виконання, бути наполегливою.

Предмет дослідження: умови формування волі як чинника організації діяльності та спілкування особистості.

Об`єкт дослідження: значення волі в організації діяльності та спілкування людини.

Мета дослідження: дослідити значення волі в організації діяльності та спілкування людини та визначити ефективні умови її формування.

Завдання дослідження:

1. Окреслити теоретичний аспект дослідження волі.

2. Визначити методологію дослідження вольових якостей особистості.

3. Дослідити вольові якості особистості.

4. Проаналізувати результати емпіричного дослідження

5. Розробити рекомендації щодо ефективних умов формування волі.

Методи та організація дослідження. Для вирішення поставлених завдань і підтвердження вихідної гіпотези застосовувалися методи вивчення: теоретико - методологічний аналіз літературних джерел та матеріалів дослідження; емпіричні методи дослідження: біографічні (аналіз фактів, подій, документації), методи опитування і бесіди, порівняльний аналіз результатів діяльності; анкетування. Для емпіричного дослідження застосовувалися методики:

* методика дослідження суб'єктивного контролю (тест-опитувальник, розроблений Є.Ф. Бажіним та ін. на основі шкали локусу контролю Дж. Роттера) (Див. Додаток А)

* тест - опитувальник А.В. Зверькова та Є.В. Ейдмана «Дослідження вольової саморегуляції» (Див. Додаток В)

* методика «Соціальна сміливість», що є фрагментом методики багатофакторного дослідження особистості Р. Кеттелла (фактор Н) (Див. Додаток С)

* опитувальник «Самооцінка сили волі» (за М.М. Обозовим) (Див. Додаток D)

Емпіричну базу дослідження склали 32 учні 11-х класів (16-17 років) СШ № 17 м. Ірпеня, серед них 15 хлопців та 17 дівчат.

Практичне значення. Отримані результати можна використовувати для створення умов формування у особистості позитивних вольових якостей, активного відношення до своєї діяльності в сучасному суспільстві.

РОЗДІЛ 1. ПОНЯТТЯ ВОЛІ В СУЧАСНІЙ ПСИХОЛОГІЇ

1.1 Ключові категорії (поняття, складові) волі як психологічного феномену

На сьогоднішній день в психології існують три напрями щодо поняття волі: мотиваційний і регуляційний підходи та підхід «вільного вибору».

У межах мотиваційного підходу уявлення про природу волі зводяться або до початкового моменту мотивації дії (бажання, прагнення, афекту), або до визнання волі як тісно пов'язаної з мотивацією, але не тотожної їй здатності до спонукання дій, зокрема до подолання перешкод.

Ототожнення волі й головного бажання простежується у поглядах значної частини дослідників. Так, одні з них пояснювали волю як здатність душі формувати бажання, інші - як останнє бажання, що передує дії. Тим самим воля поставала не як самостійна реальність, а як одне з бажань, вигода якого встановлюється розумом. У межах цього підходу формуються уявлення про те, що найпростішим вольовим процесом є потяг, або найпростішою формою волі є пристрасть. У такому разі сутність мотиву становили емоції, а вольовий процес мав два моменти: афект та зумовлена ним дія (Р. Декарт, Т. Гоббс, В. Вундт, Т. Рібо).

До мотиваційного підходу в дослідженні волі належать уявлення про волю як здатність до свідомого умисного подолання перешкод. Відомі психологи Л.С. Виготський та С.Л. Рубінштейн розглядають подолання перешкод як одну з ознак волі. Разом з тим до функції волі вони відносять і спонукання. Визначаючи комплексний характер волі, вчені вказують також на важливість регулятивної функції. В мотиваційному підході наголошується саме спонукальна функція волі, тобто акцентується мотиваційна її складова.

Багато вчених займались дослідженням регулятивної функції волі. Вольове регулювання розуміється як опосередковане метою і мотивами створення стану оптимальної мобілізованості, оптимального режиму активності й правильного спрямування цієї активності. Представники регуляційного напряму вважають, що специфіку волі неможливо вивести з аналізу спонукальної сфери особистості або свідомого подолання перешкод. Вони ставлять питання про волю не у зв'язку з проблемою виникнення дій, а в контексті активності людини, спрямованої на саму себе. Тут воля розуміється як психічний механізм, через який особистість регулює свої психічні функції. Тоді воля посідає центральне місце в ядрі особистості. Через волю "Я" керує мисленням, емоціями, уявою, бажаннями та іншими психічними процесами. У волі є спрямувальна і регулювальна функції, вона балансує і конструктивно використовує всі види активності людини, не придушуючи жодну з них (М.Я. Басов, Р. Ассаджолі).

Інший план пов'язаний з ідеєю регулювання поведінки як особливого самостійного процесу, що не потребує психічного утворення, яке зветься волею. Причини дій при цьому пов'язують з чуттєвими збудженнями, думками, моральними почуттями, які надають дії певного смислу. В такому разі людина здатна до саморегулювання чи самоорганізації під час діяльності, спрямованої на досягнення мети (І.М. Сєченов, Ч. Шерінгтон, В.К. Калін, Л.М. Веккер, Р. Мей).

Загалом дослідження регуляції психічних процесів сприяли виникненню в межах проблеми волі аспекту саморегулювання. Цей напрям виокремився практично в самостійні дослідження, де предметом аналізу стали прийоми саморегулювання.

Вперше питання про спонтанний, нічим не детермінований вільний вибір поведінки поставив античний філософ Епікур. Позиції представників підходу «вільного вибору» були принципово розмежовані. Одна частина вчених вважала, що багатогранність світу виявляється у волі. На їхню думку, у Всесвіті існує єдина світова воля, яка цілком вільна у всіх своїх проявах; вона нічим не обмежена і тому могутня. У людини ж універсальна воля, яка представлена їй у власному характері. Він даний людині від народження як незмінний і загалом непізнаваний. Волю ці вчені трактували як самостійну силу душі (нічим не зумовлену і ніким не пізнану), що здатна до вільного вибору (А. Шопенгауер, У. Джеймс). Такі ідеї вважалися волюнтаристськими, бо вони оголошували волю найвищим принципом буття і стверджували незалежність людської волі від навколишньої дійсності. Іншу позицію займали ті, хто розглядав волю не як самостійну силу, а як здатність розуму приймати рішення (робити вибір). При цьому вибір виступав або основною функцією волі, або тільки одним із моментів вольової дії (Б. Спіноза, І. Кант, В. Франкл, Л.С. Виготський, С.Л. Рубінштейн). Отже, в підході «вільного вибору» воля розглядається або як самостійна сила (волюнтаризм), або - як явище, пов'язане з функціонуванням пізнавальних процесів.

Одним з перших дослідників, що звернули увагу на волю як особливу форму психічної регуляції поведінки, був і М. Я. Басов. Воля розумілася їм як психічний механізм, за допомогою якого особистість регулює свої психічні функції, прилаштовуючи їх одна до одної, перебудовуючи відповідно до розв'язуваної задачі. Влада особистості над своїми душевними станами «можлива тільки при наявності в складі її душевного єдності якогось регулятивного фактору. Таким фактором здорова особистість завжди і володіє в дійсності. І ім'я його - воля ».

В.І. Селіванов також виділяв, поряд із спонукальною, регулюючу функцію волі. Для нього воля - це здатність людини свідомо регулювати свою поведінку. «... Воля є регулююча функція мозку, - писав він, - виражена в здатності людини свідомо керувати собою і своєю діяльністю, керуючись певними мотивами і цілями».

В.К. Калін вважав, що дослідження феномену волі в рамках аналізу предметної дії не призвели до успіху в розкритті сутності волі. На його думку, специфіку поняття воля не можна виділити і при аналізі мотивації, так само як і при розгляді волі тільки як механізму подолання перешкод. Специфіку волі дослідник бачив у регуляції людиною власних психічних процесів (перебудові їх організації для створення оптимального режиму психічної активності) і в перенесенні мети вольових дій з об'єкта на стан самого суб'єкта. Як і Л.С. Виготський, В.К. Калін вважав, що головне завдання волі - забезпечити людині оволодіння своєю власною поведінкою і психічними функціями. Це означає, що у волі відображаються самосуб'єктні відносини, тобто активність людини, спрямована не на зовнішній світ або на інших людей, а на самого себе.

Українські психологи не стояли осторонь проблеми волі і в різні періоди XX ст. зверталися до її вивчення. Установлені ними способи виховання волі допомагають сучасній психології просуватися в таких складних питаннях, як формування особистості з розвинутою і моральною волею.

Відомий український фахівець у цій галузі В.К. Котирло займалася проблемою розвитку волі дитини на початкових етапах онтогенезу. Загальна позиція вченої полягала в тому, що воля виявляється і як процес, і як дія, і як стан, але неодмінно виконує властиву їй функцію регуляції діяльності та поведінки. Вольовий процес, за В.К. Котирло, виявляється в його свідомій цілеспрямованості, умисності й довільності. Вольові прояви реалізуються через вольову дію, вольове зусилля і характерну напруженість, яка мобілізує і регулює активність особистості. Теоретичні засади вольового розвитку особистості вивчає психолог І.Д. Бех, один з відомих дослідників проблеми становлення моральності особистості. На думку вченого, воля, спонукаючи до моральних дій, приводить до розвитку особистості. Адже моральні властивості, які становлять ядро особистості, є похідними від волі, яка творить морально досконалу особистість за допомогою довільної поведінки. Будь-яка поведінка лише тоді моральна, коли вона становить результат самостійної, творчої волі. Довільна поведінка є, власне, людською самодіяльністю, тому що вона найбільшою мірою пов'язана з тими діями і вчинками, які диктуються свідомим, осмисленим рішенням. Для вольових проявів суттєве те, що вони перетворюють мислення людини у вчинкове, дієве, емоційно-вольове. А це - шлях до розвитку активної, творчої особистості.

І.Д. Бех в процесуальній структурі волі виділяє два періоди: рефлексії й виникнення вольового переживання. В цьому підході особливе значення надається формуванню мотиву до рефлексії як складової вольового процесу. Вчений у логічній послідовності визначає те, якою має бути особистісна рефлексія, щоб здійснився перехід від акту розуміння суспільної вимоги до акту її виконання. Рефлексивний процес мусить власною силою викликати емоційний образ моральної вимоги, тобто емоційно забарвлений зміст вимоги. Емоційний образ за правильно організованих впливів виникає в різних за змістом ситуаціях і може бути сформований за умови демонстрування суспільної вимоги у вигляді конкретної події, вчинку чи їх моделей. Створена таким чином розумово-емоційна єдність виступає у функції волі як спонука до дії чи вчинку.

Загалом вольова дія є для людини виявом її свободи, незалежності від зовнішніх і внутрішніх проблем. Сутність цієї незалежності визначається усвідомленням нею своїх можливостей і самої себе. Як указує вчений, суспільна цінність людини вимірюється не тим, скільки вона знає, а тим, яким чином і скільки вона здійснила. Тому формування волі має становити одне з найважливіших виховних завдань.

Воля виявляє себе у двох взаємопов'язаних функціях - спонукальній та гальмівній. Спонукальна функція забезпечується активністю людини. Активність породжує дію через специфіку внутрішніх станів людини, які виникають у момент самої дії (людина, яка відчуває потребу в підтримці під час свого виступу, закликає висловитися однодумців; перебуваючи в глибокому смутку, людина скаржиться на всіх навколо тощо). Активності притаманні мимовільність і довільність протікання дій і поведінки. Якщо активність є властивістю волі, то вона характеризується довільністю, тобто зумовленістю дій та поведінки свідомо поставленою метою. Така активність не підпорядковується актуальним спонуканням, вона характеризується здатністю підніматися над рівнем вимог ситуації (надситуативністю).

Гальмівна функція виявляється у стримуванні небажаних проявів активності. Ця функція найчастіше виступає в єдності зі спонукальною. Людина здатна гальмувати виникнення небажаних мотивів, виконання дій, поведінку, які суперечать уявленням про зразок, еталон і здійснення яких може поставити під сумнів або зашкодити авторитету особистості. Вольове регулювання поведінки було 6 неможливе без гальмівної функції. Прикладами гальмівної функції можуть бути окремі прояви людської вихованості. Так, перебрати на себе відповідальність у складній справі, знаючи, що співучасник може "зламатися", щоб дати йому шанс піднятися; витримати осуд інших, якщо справа, яка засуджується, принесе користь у майбутньому. Особливо часто гальмівна функція необхідна в повсякденному житті. Це може бути рішення стриматися у принциповій для людини суперечці; не дати виходу агресії; довести нецікаву, але необхідну справу до кінця; утриматися перед розвагою задля занять тощо.

За В.І. Селівановим воля визначається як свідоме регулювання людиною своєї поведінки та діяльності, що виражається у вмінні долати внутрішні та зовнішні перешкоди при здійсненні ціле направлених дій та вчинків[21].

Сутність і значення волі можна розглядати в такому поєднанні: активність - воля - свідомість. Найбільший ступінь прояву у вольовій діяльності притаманний активності особистості. Воля - не абстрактна сила, а свідомо спрямована активність особистості. Воля є внутрішньою активністю психіки, пов'язаною з вибором мотивів, цілепокладанням, прагненням до досягнення мети, зусиллям до подолання перешкод, мобілізацією внутрішньої напруженості, здатністю регулювати спонукання, можливістю приймати рішення, гальмуванням поведінкових реакцій. Усе це - специфічні властивості волі. Важливо підкреслити, що розуміння волі як активності не означає зведення її до активності (не можна підмінити її активністю!). Зв'язок волі з активністю має важливу характеристику - умисність, свідома цілеспрямованість психічних процесів у стані вольової активності.

Воля "втручається" в перебіг інших психічних процесів, наближаючись до тих законів, яким підпорядковуються ці процеси. Але закони функціонування вольових процесів не тотожні законам функціонування мислення, пам'яті, уявлень та ін., незважаючи на наявність останніх у вольових процесах.

Дуже чітко сформулював свою позицію в цьому відношенні С.Л. Рубінштейн, який зазначав, що один і той самий процес може, і зазвичай буває, і інтелектуальним, і емоційним, і вольовим. Вивчаючи вольові процеси, ми вивчаємо вольові компоненти психічних процесів. З цього можна зробити висновок про можливість опосередкованого шляху вивчення вольових процесів через характеристику інших психічних процесів. Точніше, треба говорити про вольовий характер сприймання, пам'яті тощо, оцінюючи їх з позиції існування в них вольової регуляції. При цьому вольова регуляція тісно пов'язана з емоціями, які змінюються залежно від змісту активності особистості.

Отже, в понятті "воля" виразно простежується цілісний характер психіки людини. На думку Л.С. Виготського, генеральний шлях розвитку психіки пролягає крізь міжфункціональні зв'язки. Тому вивчення феномена волі виводить нас на дослідження особистості, свідомості, самосвідомості особистості, її мотивів і потреб, емоцій і мислення, пам'яті та уяви. У проблемі волі, як у жодній іншій, потрібна реалізація принципу єдності психіки.

Л.С. Виготський свого часу говорив про необхідність уточнення термінології, за допомогою якої дається психологічна характеристика волі. Сучасні дослідники волі (В.А. Іванников) наполягають на тому, що воля у людини формується як вища психічна функція.

Виділяють чотири типи критеріїв волі, які виявляються: 1) у вольових діях; 2) у виборі мотивів і цілей; 3) у регулюванні внутрішніх станів людини, її дій та різних психічних процесів; 4) у вольових якостях особистості[7].

Воля спонукає особистість до свідомої активності, цілеспрямованої і планомірної поведінки. Вольове регулювання поведінки детерміноване умовами, за яких воно відбувається.

З одного боку, волю визнають внутрішньою активністю психіки, що пов'язана з виникненням прагнень, формуванням цілей, внутрішньою напруженістю та мобілізацією зусиль для подолання труднощів і перешкод. Специфічним для внутрішніх проявів вольової поведінки є існування внутрішнього інтелектуального плану, який може спрямовувати всі наявні в людини в певний момент спонукання таким чином, що провідним мотивом стає свідомо поставлена мета. Однак свідома реалізація мети може не узгоджуватися з внутрішніми перешкодами, які залежать від самої людини: а) внутрішні стани людини (стомленість, хвороба, емоційні переживання); 6) конкуруючі мотиви і цілі; в) необхідність вибору одного з двох несумісних бажань (підготовка до іспиту і гра в футбол); г) внутрішній конфлікт між соціально значущою і особистісно значущою метою тощо.

З іншого боку, воля пов'язана із зовнішньою активністю людини, оскільки побудова внутрішнього інтелектуального плану не може вичерпно характеризувати вольової поведінки людини. Виконання, доведення до остаточного результату намірів становлять зовнішні прояви волі. Виконання ж планів, рішень, намірів потребує змін реальної дійсності. Ці зміни стикаються з реальними перешкодами, зовнішніми труднощами: а) фізичні перепони, перешкоди, складність дій, новизна обставин і т. ін.; б) соціально задані іншими дії, які не узгоджуються з власними соціально прийнятими діями; в) відсутність потрібних матеріальних умов; г) зовнішня протидія конкурентів; д) природні перешкоди (зміна погоди, розлив річки); е) економічні, соціальні чи політичні катаклізми тощо. При цьому слід вказати на відносність поділу на внутрішні та зовнішні перешкоди й труднощі, тому що подолання кожної зовнішньої перешкоди передбачає внутрішні прояви волі, і навпаки.

Вольове регулювання поведінки неможливе без врахування її умов, адже вольовий акт людина здійснює як особистість, відповідальна за всі його наслідки. Хоча поведінка завжди спрямована на досягнення мети, кінцеві результати діяльності інколи не відповідають сподіванням. На основі досліджень встановлено, що люди різняться між собою залежно від того, кому вони схильні приписувати відповідальність за власні дії.

Специфічність волі полягає в тій ролі, яку вона виконує в активному житті людини, в здійсненні її зв'язків з навколишнім середовищем. Ці зв'язки реалізуються через свідому організацію і саморегуляцію активності, а саме, через самоорганізацію діяльності та поведінки людини. Для здійснення зв'язку людини з середовищем необхідні специфічно людські практичні й пізнавальні дії як цільові акти поведінки. Загалом при вивченні поведінки людини доводиться мати справу з мимовільними, довільними і вольовими діями. Довільні та вольові дії включаються в зміст вольової поведінки людини. Від них слід відрізняти мимовільні дії. Мимовільні рухи і дії виникають під впливом певного сигналу, який іде від периферичної нервової системи. Ці дії бувають як природжені, так і набуті, до яких належать: природжені орієнтувальні, захисні, хапальні дії. Фізіологічною основою природжених мимовільних рухів є механізм безумовних рефлексів, тоді як набуті мимовільні рухи та дії базуються на механізмі умовного рефлексу.

Складним є співвідношення між довільними і власне вольовими діями людини. Останні дослідження психологів вказують на те, що вольові і довільні дії мають спільні функції, спільний структурний елемент, але різний зміст. Так, з феноменом вольових дій і довільністю пов'язують такі функції, як свободу і гальмування спонтанної активності. Аби діяти вільно, за власним вибором, необхідно мати можливість не підкорятися зовнішньому примусу (на підставі сформованих стереотипів або фіксованих установок) чи внутрішньому коду (за "наказом" умовного або безумовного рефлексу). Точніше, як довільні, так і вольові дії характеризуються тим, що в людини формується здатність будувати свою поведінку усвідомлено, звільняючись як від влади свого природного стану, так і від влади певної життєвої ситуації. Здатність гальмувати спонтанні реагування на ситуації не можна розглядати як пасивну характеристику довільності й волі. Це ступінь високої активності людини, який потребує інтенсивної роботи свідомості.

Вольова дія - це взагалі свідома, цілеспрямована дія, за допомогою якої людина планово досягає цілі, яка стоїть перед нею, підпорядковуючи свої імпульси свідомому контролю і змінюючи навколишню дійсність у відповідності зі своїм задумом. Вольова дія - це специфічно людська дія, якою людина свідомо змінює світ [ 23, с. 576].

Значна кількість дослідників вирізняють такі основні ознаки вольових дій:

1) свідоме подолання перешкод на шляху до досягнення мети;

2) конкурентні мотиви;

3) наявність вольового зусилля.

Загальні характеристики вольових дій такі:

1) вольові дії є усвідомленими, цілеспрямованими, умисними, здійсненими за власним свідомим рішенням;

2) вольовими діями є дії, зумовлені як зовнішніми (соціальними), так і внутрішніми (власними) чинниками, тобто завжди є підстави для виконання дій;

3) вольові дії можуть мати дефіцит спонукання чи гальмування або з самого початку, або в процесі їхнього здійснення;

4) вольові дії можуть забезпечуватися допоміжним спонуканням чи гальмуванням за рахунок зміни смислу дії і закінчуватися досягненням мети.

Вольова дія може реалізуватися в простих і складніших формах. У простому вольовому акті спонукання до дії, спрямоване на більш чи менш усвідомлену мету, може безпосередньо переходити у дію. Простий вольовий акт має дві фази: 1) виникнення спонукання та усвідомлення мети; 2) досягнення мети. Складну вольову дію характеризує опосередкований свідомий процес: дії передує врахування її наслідків, усвідомлення ЇЇ мотивів, прийняття рішення, виникнення намірів її здійснення, планування. У складній вольовій дії можна виділити чотири основні фази: 1) виникнення спонукання та попередня постановка мети; 2) стадія обмірковування і боротьба мотивів; 3) прийняття рішення; 4) виконання.

Велике значення вольового зусилля в житті людини. Але ж ніхто не діє заради нього. Воно найчастіше буває емоційно неприємним. Вольове зусилля є лише необхідним засобом реалізації мотиву і мети. Вольове зусилля добре піддається тренуванню. Відповідно до цього психологи часто визначають волю як уміння свідомо долати труднощі на шляху до мети[ 24].

Таким чином, вольова діяльність як цілісний мотиваційний акт поведінки виходить із спонукань, джерелом яких є потреби; спрямовується на усвідомлені цілі; здійснюється на основі свідомого регулювання.

Щоб психічна регуляція діяльності була успішною, психіка має відображати об'єктивні властивості речей і визначати ними (а не потребами організму) способи досягнення поставленої мети. Через діяльність людина здатна реалізовувати цілеспрямовані дії, а саме стимулювати та підтримувати активність. Діяльність особистості нерозривно пов'язана з мисленням та волею, спирається на них, неможлива без пізнавальних і вольових процесів.

Діяльність - усвідомлена й цілеспрямована активність людини, зумовлена потребами і спрямована на пізнання та перетворення світу.Отже, діяльність - це внутрішня (психічна) і зовнішня (фізична) активність людини, яка регулюється усвідомленою метою.

У трудовій діяльності необхідна цілеспрямованість психічних процесів. Свідоме регулювання сприймань, мислення, процесів пам'яті, емоційних станів здійснюється волею людини. Воля -- це активна сторона психічної діяльності, яка проявляється в свідомому регулюванні дій і вчинків людини, спрямованих на досягнення поставлених цілей і переборення труднощів. Основна особливість вольової регуляції полягає у свідомій мобілізації особистістю своїх психічних і фізичних можливостей для переборення труднощів при здійсненні цілеспрямованих дій і вчинків. Переборення труднощів виступає необхідною умовою вольової дії.

Вольові дії присутні не тільки в боротьбі з труднощами. Повсякденна, особливо рутинна, нецікава робота також вимагає вольових зусиль і якостей працівника. Вольове зусилля -- це форма емоційного стресу, який мобілізує внутрішні ресурси людини (пам'ять, мислення, сприймання, уяву), створює додаткові мотиви до дій і переживається як стан значного напруження. Завдяки вольовим зусиллям гальмується дія одних і посилюється дія інших мотивів, переборюються зовнішні перешкоди (при розв'язанні складних завдань, втомі) та їх відображення у психіці у вигляді внутрішніх труднощів. Вольове зусилля відрізняється від сили мотивів. При незмінній мотивації ефективність праці завдяки мобілізації вольових зусиль може зростати вдвічі. Найбільший успіх діяльності забезпечується тоді, коли сила мотивів і вольове зусилля доповнюють одне одного.

У процесі розвитку людина навчилася не тільки довільно діяти, а й довільно припиняти свої дії. Довільно діючи і довільно припиняючи свої дії, людина таким чином регулює свою власну діяльність і поведінку.

Вольову діяльність людини визначає свідомо сформульована мета.

Мотив - це рушійна сила, яка спонукає людину до діяльності, до боротьби за досягнення мети. Мотивами діяльності є людські потреби, почуття, інтереси, усвідомлення необхідності діяти. Чіткість мети, розуміння справи, усвідомлення завдання, його важливість завжди породжують силу, енергію і рішучість дій. Чим більшого суспільного значення набуває завдання, тим більшу енергію та завзяття люди докладатимуть до його здійснення. Пристрасне захоплення своєю справою спонукає людей до творчої праці.

Вольова діяльність буває простою та складною.

Проста вольова діяльність - це діяльність, яка для свого здійснення не вимагає особливого напруження сил і спеціальної її організації. Вона характеризується безпосереднім переходом бажання в рішення і здійснення цього рішення.

Складна вольова діяльність вимагає значного напруження сил, терплячості, наполегливості, вміння спрямувати себе на виконання дії. Так, людина, розв'язуючи математичні задачі, щоб досягти бажаного успіху, повинна здійснювати низку вольових дій.

Воля людини виявляється в подоланні не лише зовнішніх труднощів, що неодмінно виникають у процесі виконання різних видів діяльності, а й внутрішніх, спричинених, наприклад, бажаннями, які суперечать поставленим завданням, втомою тощо. Подолання внутрішніх труднощів вимагає самоволодіння та усвідомлення необхідності виконати те чи інше завдання.

Рішення, що є глибоко усвідомленим, перетворюється на дію. Виконання дії починається з її планування, з організації засобів, потрібних для здійснення завдання, і закінчується її завершенням.

Успіх вольового акту залежить від вольових якостей людини, глибини усвідомлення завдання, інтересу, а також від знань, умінь і навичок діяти, без яких успішне досягнення мети неможливе. Уміння, звичні дії роблять вольові дії чіткішими та більш організованими, сприяють швидкому та успішному їх виконанню.

Будь-яка дія має успіх, якщо стає звичною. Навички та звички сприяють легшому подоланню труднощів та успішному завершенню дії.

Великі справи, визначні наукові винаходи можливі лише за умови наявності цих рис.

Шляхом механізації психічних процесів і актів діяння закріплюються деякі види психічної діяльності, на основі чого формуються неповторні стилі поведінки особистостей.

Факторами розвитку вольових процесів індивіда також є очікування успіху (важлива впевненість у можливості досягнення мети) та цілеспрямування (ціль постає перед особистістю як соціально-визнаний та індивідуально-прийнятий компонент діяльності, який надає дії сенс і керує дією в процесі виконання).

Орієнтація індивіда на завершеність дій виступає як фактор, що впливає на організацію циклу дій від початку до кінця. Важливим для розвитку волі є мотивування процесу діяння, тобто свідоме утворення індивідуальної значущості цього процесу.

Найбільш характерним проявом волі є поведінка людини в умовах ризику. Ризик -- це характеристика діяльності з непевними для суб'єкта наслідками і наявними у нього передбаченнями щодо можливості цих несприятливих наслідків у випадку невдачі. Очікувані наслідки при ризику визначаються оцінкою ймовірності невдачі і рівнем негативних наслідків при цьому. Причиною ризикованої поведінки, яка передбачає включення волі, є розрахунок на виграш, очікувана величина якого в разі успіху перевищує рівень несприятливих наслідків при невдачі. Мотивація успіху тут сильніша за мотивацію уникнення невдачі. В окремих випадках бажання зразу не викликає активності через невизначеність результату і можливих несприятливих наслідків у разі неуспіху. Перед людиною виникає ситуація вибору між двома можливими варіантами дії: менш приємним, але надійнішим, і приємнішим, але не таким надійним (результат якого невизначений, із можливими небажаними наслідками).

Поведінка людини в ситуації ризику є одним із найхарактерніших проявів волі. Ризик -- активна дія, спрямована на привабливу ціль, досягнення якої пов'язано з елементами небезпеки. Якщо мотивація уникнення невдачі сильніша від мотивації успіху, то для прийняття рішення про ризикову поведінку потрібна велика сила волі.

1.2 Вольові якості особистості , їх місце та роль в організації діяльності та спілкування людини

Способи здійснення вольових дій у різних людей індивідуальні. Набувши у поведінці людини визначеності і стійкості, вони перетворюються на характерні вольові якості особистості.

Вольові якості - це відносно стійкі, незалежні від конкретної ситуації психічні утворення, що засвідчують досягнутий особистістю рівень свідомої саморегуляції поведінки, її влади над собою[24 C.13].

Вольові якості розглядають як індивідуальні особливості волі, властиві окремим людям. До позитивних якостей належать такі, як наполегливість, цілеспрямованість, витримка тощо. Якості, що характеризують слабкість волі особистості, визначають такі поняття: безпринципність, безініціативність, нестриманість, боязкість, упертість тощо. Базальні вольові якості

Перелік позитивних і негативних вольових якостей дуже великий, тому розглянемо основні з них. Найчіткішу класифікацію вольових якостей зробив В.К. Калін. Такі вольові якості, як енергійність, терплячість, витримку та сміливість, відносять до базальних (первинних) якостей особистості. Функціональні прояви цих якостей є односпрямованими регуляторними діями свідомості, що набирають форми вольового зусилля.

Під енергійністю розуміють здатність вольовим зусиллям швидко піднімати активність до необхідного рівня.

Терплячість визначають як уміння підтримувати шляхом допоміжного вольового зусилля інтенсивність роботи на заданому рівні за умов виникнення внутрішніх перешкод (наприклад, при втомі, поганому настрої, при незначних хворобливих проявах).

Витримка - це здатність вольовим зусиллям швидко гальмувати (послаблювати, уповільнювати) дії, почуття та думки, що заважають здійсненню прийнятого рішення.

Сміливість - це здатність при виникненні небезпеки (для життя, здоров'я чи престижу) зберегти стійкість організації психічних функцій і не знизити якість діяльності. Іншими словами, сміливість пов'язана з умінням протистояти страху і йти на виправданий ризик задля визначеної мети.

Системні вольові якості

Решта проявів вольового регулювання особистості складніші. Це певні сполучення односпрямованих проявів свідомості. Системність вольових якостей пов'язана з широким спектром функціональних проявів різних сфер (вольової, емоційної, інтелектуальної). Такі вольові якості є вторинними, системними. Так, хоробрість включає в себе як складові сміливість, витримку, енергійність; рішучість - витримку та сміливість.

Ціла низка вольових якостей особистості є системними - наполегливість, дисциплінованість, самостійність, цілеспрямованість, ініціативність, організованість. При цьому важливо знати, що базальні (первинні) вольові якості становлять підґрунтя системних (вторинних) якостей, їхнє ядро. Низький рівень якихось базальних якостей дуже ускладнює утворення більш складних, системних вольових якостей.

Цілеспрямованість полягає в умінні людини керуватися в своїх діях і вчинках загальними і стійкими цілями, зумовленими її твердими переконаннями. Цілеспрямована особистість завжди спирається на загальну, часто віддалену мету і підпорядковує їй свою конкретну мету. Така особистість добре знає, чого хоче досягти і що їй робити. Ясність мети - в цьому полягає її гідність.

Наполегливість - це вміння постійно і тривало добиватися мети, не знижуючи енергії в боротьбі з труднощами. Наполеглива особистість правильно оцінює обставини, знаходить у них те, що допомагає досягненню мети. Така особистість здатна до тривалого і неослабного напруження енергії, неухильного руху до наміченої мети. Наполегливість. Сутність її полягає в умінні активно викликати дії, потрібні для подолання труднощів, і енергійно діяти під час досягання мети. Наполеглива людина не розгублюється перед невдачами, а, мобілізуючи свої сили, знову намагається досягти задуманого. Ненаполегливі люди легко пасують перед труднощами, піддаються сумніву і перестають діяти. Наполегливість відрізняється від впертості -- необґрунтованого, нерозумного відстоювання непродуманих рішень. Наполегливість людини слід відрізняти від такої її риси, яка називається впертістю.

Впертість - це необґрунтований, нічим не виправданий вияв волі, коли людина наполягає на своєму недоцільному бажанні, незважаючи на обставини. Упертість є виявом не сили, а певніше слабкості волі. Приймаючи рішення, вперта людина заперечує розумні докази, не зважає на інтереси інших, суспільні інтереси і своїми діями часто-густо завдає їм шкоди.

Важливою вольовою якістю людини є й самостійність. Самостійність волі виявляється в здатності людини критично ставитися до вчинків і дій, як своїх власних, так і сторонніх, не підпадати під негативний вплив інших.

Самостійність - це результат високої принциповості людини, її ідейності та моральної витримки. Самостійність - це вміння обходитись у своїх діях без чужої допомоги, а також уміння критично ставитися до чужих впливів, оцінюючи їх відповідно до своїх поглядів і переконань. Самостійність особистості виявляється в здатності за власним почином організовувати діяльність, ставити мету, в разі необхідності вносити в поведінку зміни. Самостійна особистість не чекає підказок, вказівок від інших людей, активно відстоює власні погляди, може бути організатором, повести за собою до реалізації мети.

Ініціативність - це вміння знаходити нові, нешаблонні рішення і засоби їхнього здійснення. Протилежними якостями є безініціативність та залежність. Безініціативна людина легко піддається впливу інших людей, їхніх дій, вчинків, власні рішення ставить під сумнів, не впевнена в їхній правильності та необхідності. Особливо виразно ці якості проявляються у формі навіювання.

Важливою вольовою рисою людини є самовладання. Воно виявляється в здатності людини себе опановувати, скеровувати свою поведінку та свою діяльність.

Самовладання - важлива риса особистості, яку ми називаємо мужністю. Володіючи собою, людина сміливо береться за виконання відповідального завдання, навіть коли знає, що його виконання пов'язане з небезпекою для неї або навіть загрожує її життю. Самовладання -- одна з умов дисциплінованої людини.

Відсутність самовладання робить людину нестриманою, імпульсивною. Люди, які не здатні себе опановувати, легко підпадають під вплив почуттів, часто порушують дисципліну, пасують перед труднощами, впадають у розпач.

Своєрідним виявом відсутності волі особистості є конформізм. Суть його в тому, що людина хоча і має власну думку, але легко її змінює під тиском групи, виявляє свою залежність від стороннього впливу, не обстоює своїх переконань. Комфортним особам властиві негнучкість психічних процесів, бідність ідей, знижена здатність володіти собою, поверхове уявлення про себе, їм бракує віри в себе, вони виявляють більшу пасивність, навіюваність і залежність від інших.

Сукупність позитивних якостей волі, властивих людині, зумовлює її силу волі. Як позитивні, так і негативні якості волі не є вродженими. Вони розвиваються протягом життя та діяльності.

Воля людини характеризується й іншими властивостями -- сміливістю, мужністю, стійкістю, дисциплінованістю. Вони є індивідуальним поєднанням складного комплексу якостей.

Сукупність позитивних вольових якостей утворює силу волі особистості, негативних -- її вольову слабкість. Рівень розвитку різних вольових якостей є неоднаковим. Часто можна зустріти людей, у яких сильно розвинуті одні вольові якості і слабо розвинені інші. Наприклад, рішуча, але ненаполеглива людина приймає обґрунтовані та своєчасні рішення, проте не може втілити їх у життя.

Однією з важливих вольових якостей людини є її рішучість. Рішучість - це вміння приймати обдумані рішення, послідовно втілювати їх у життя. Нерішучість є проявом слабкості волі. Нерішуча людина схильна або відкидати остаточне прийняття рішення, або без кінця його переглядати.

Воля особистості характеризується також її організованістю, яка полягає в умінні людини керуватись у своїй поведінці твердо наміченим планом. Ця якість вимагає вміння не тільки неухильно втілювати в життя свій план, а й виявляти необхідну гнучкість при зміні обставин дійсності.

Отже, сукупність проявів позитивних (базальних і системних) вольових якостей утворює силу волі особистості. Встановлено, що людям із сильною волею властивий високий рівень мотивації досягнення. Мотивація досягнення - це наполегливість у досягненні своєї мети, прагнення до поліпшення результатів, незадоволеність досягнутим, намагання добитися успіху. Так, люди з високою потребою в досягненні завжди в пошуках ситуацій, де вони могли б перевірити свої можливості, впевнені в успішному завершенні справи, готові взяти на себе відповідальність, рішучі в екстремальних ситуаціях, не втрачають рівноваги в умовах змагання, виявляють велику наполегливість при подоланні зовнішніх чи внутрішніх перешкод.

Своєрідність активності особистості втілюється саме у вольових якостях особистості. Вольові якості - це відносно постійні, незалежні від конкретної ситуації психічні утворення, що засвідчують досягнутий особистістю рівень свідомої саморегуляції поведінки. Індивідуальні особливості волі властиві окремим людям. Позитивні вольові якості, такі як самостійність, ініціативність, рішучість, витримка дуже важливі і в професійній діяльності людини і в повсякденній а також і в спілкуванні. Адже дуже важливим є вміння людини самостійно діяти, приймати зважені рішення, протидіяти стресовим ситуаціям та іншим перешкодам.

В професійній діяльності людина, яка має такі вольові якості як організованість, наполегливість, самостійність, ініціативність, принциповість, сміливість та витримка обов'язково досягає поставлених цілей, а отже будь-яка діяльність такої людини, підкріплена мотивом (ціллю) буде успішною. Особливу увагу слід приділити організованості - це вміння послідовно діяти згідно наміченого плану, незважаючи на внутрішні та зовнішні перешкоди, а отже потребує неабияких вольових зусиль.

В спілкуванні люди з вираженими позитивними вольовими якостями проявляють терплячість та тактовність, вміють вислухати, та за необхідності поділитись інформацією. В таких людей гарно розвинений свідомий вольовий контроль над емоціями, а отже вони спочатку думають, а потім говорять.

Висновки до 1 розділу

Воля - це психічний процес свідомої та цілеспрямованої регуляції людиною своєї діяльності та поведінки з метою досягнення поставлених цілей.

Вольові прояви реалізуються через вольову дію, вольове зусилля і характерну напруженість, яка мобілізує і регулює активність особистості. Вольова діяльність як цілісний мотиваційний акт поведінки виходить із спонукань, джерелом яких є потреби; спрямовується на усвідомлені цілі; здійснюється на основі свідомого регулювання.

Щоб психічна регуляція діяльності була успішною, психіка має відображати об'єктивні властивості речей і визначати ними (а не потребами організму) способи досягнення поставленої мети. Через діяльність людина здатна реалізовувати цілеспрямовані дії, а саме стимулювати та підтримувати активність. Діяльність особистості нерозривно пов'язана з мисленням та волею, спирається на них, неможлива без пізнавальних і вольових процесів.

Вольові якості - це відносно стійкі, незалежні від конкретної ситуації психічні утворення, що засвідчують досягнутий особистістю рівень свідомої саморегуляції поведінки, її влади над собою. Вольові якості людини формуються і проявляються в діях та вчинках, що є складовими будь-якої діяльності (трудової, навчальної, спортивної та ін.) та спілкування.

РОЗДІЛ 2. ДОСЛІДЖЕННЯ ВОЛЬОВИХ ЯКОСТЕЙ ОСОБИСТОСТІ В РАМКАХ ДІЯЛЬНОСТІ ТА СПІЛКУВАННЯ ЛЮДИНИ

2.1 Методологія дослідження вольових якостей особистості

В ході курсової роботи було використано наступні методики дослідження:

· Методика дослідження суб'єктивного контролю( тест-опитувальник, розроблений Є. Ф. Бажіним та ін. на основі шкали локусу контролю Дж. Роттера) (Див. Додаток А)

· Тест - опитувальник А.В.Зверькова та Є.В.Ейдмана «Дослідження вольової саморегуляції» (Див. Додаток В)

· Методика «Соціальна сміливість», що є фрагментом методики багатофакторного дослідження особистості Р. Кеттелла (фактор Н) (Див. Додаток С)

· Опитувальник «Самооцінка сили волі» (за М.М. Обозовим) (Див. Додаток D)

З волею тісним чином пов'язана така особистісна якість, як відповідальність.

Для диференціювання різних способів покладання відповідальності американський психолог Джуліан Роттер (1916--1995) обґрунтував поняття «локус контролю».

Локус контролю (від лат. locus - місцезнаходження та від франц. controle - перевірка) -- індивідуальна якість людини, яка характеризує її схильність приписувати відповідальність за наслідки своєї діяльності зовнішнім силам (екстернальний локус контролю) чи внутрішнім станам і переживанням (інтернальний локус контролю).

Роттер довів, що локус контролю є стійкою властивістю особистості, яка формується в процесі її соціалізації. Люди, схильні приписувати причини своїх дій і вчинків зовнішнім факторам, мають зовнішній (екстернальний) локус контролю. Вони завжди шукають причини своїх невдач у зовнішніх обставинах. Так, студент, який не склав екзамен, пояснює це відсутністю часу для підготовки, складністю предмета тощо. Дослідники встановили, що схильність до зовнішньої локалізації контролю пов'язана з такими рисами особистості, як неврівноваженість, невпевненість у своїх силах, тривожність, підозрілість, конформність, агресивність та ін.

Якщо людина покладає на себе відповідальність за власні дії і причини їх бачить в особливостях своєї уваги, мислення, здібностей, внутрішніх переживань, то вона має внутрішній (інтернальний) локус контролю. Індивідам такого типу властиві впевненість у собі, наполегливість і послідовність у досягненні поставлених цілей, схильність до самоаналізу, врівноваженість, товариськість, доброзичливість і незалежність. (Див. додаток№1)

Методикою «Соціальна сміливість», що є фрагментом методики багатофакторного дослідження особистості Р. Кеттелла (фактор Н) досліджується ступінь наявності в особистості такої важливої вольової риси, як сміливість, або відсутність цієї риси - боязкість.

За цим тестом, чим більше набрана сума балів, тим більше виражена соціальна сміливість, характерні такі риси, як - підприємливість, соціальна сміливість, товстошкірість, аварійний, схильний до ризику, товариський, активний, явний інтерес до іншої статі, чутливий, чуйний, добродушний, імпульсивний, розгальмований, тримається вільно, емоційний, артистичні інтереси, безтурботний, не розуміє небезпеки. Чим менше набрано балів, тим більше переважає боязкість, а саме: нерішучість, не впевнений у своїх силах, сором'язливість, ніяковіє у присутності інших, стриманий, боязкий, емоційний, озлоблений, роздратований, обмежений, суворо дотримується правил, швидко реагує на небезпеку, підвищена чутливість до загрози, делікатний, уважний до інших, воліє перебувати в тіні, великому товариству воліє одного - двох друзів.

Тест - опитувальник А.В.Зверькова та Є.В.Ейдмана «Дослідження вольової саморегуляції» дозволяє отримати дані про індивідуальну міру володіння власною поведінкою у різних ситуаціях, здатність свідомо управляти своїми діями, станами та спонуканнями. Рівень розвитку вольової саморегуляції може бути охарактеризований в цілому й окремо за такими властивостями характеру як настирливість і самоконтроль.

Рівні вольової саморегуляції визначаються у зіставленні з середніми значеннями кожної шкали. Якщо вони становлять більшу половину максимально можливої суми збігів, то цей показник відображає високий рівень розвитку загальної саморегуляції, настирливості або самоконтролю. Отримавши інформацію про усвідомлювані особливості саморегуляції, можна розробити програму вдосконалення, зазначивши ті риси, які насамперед потребують розвитку або корекції.

За опитувальником «Самооцінка сили волі» (М.М. Обозов) досліджується як людина проявляє та усвідомлює в своїй діяльності вольові якості.

2.2 Емпіричне дослідження вольових якостей особистості та виявлення взаємозв'язку з організацією діяльності та спілкування

Дослідження проходило за наступними етапами:

1. Постановка проблеми.

Визначення предмета і задач дослідження, робочої гіпотези, методів дослідження, виконавців і термінів виконання. Розробка документів програмового збору інформації. Підготовка до емпіричного дослідження.

2. Теоретичний аналіз проблеми.

Розгляд проблеми емпіричного дослідження, формування сили волі особистості, значення вольових якостей в діяльності та спілкування особистості.

3. Формулювання гіпотези дослідження.

Наявність сильного вольового саморегулювання, такі якості, як сміливість та відповідальність, забезпечують людині досягнення поставлених цілей, а отже будь-яка її діяльність буде успішною.

4. Планування та проведення емпіричного дослідження.

Збір всіх необхідних даних для дослідження, вибір учасників дослідження, застосування методик на досліджуваних особах.

5. Аналіз та інтерпретація отриманих результатів.

У проведеному дослідженні приймали участь 32 учні 11-х класів (16-17 років) СШ № 17 м. Ірпеня, серед яких 15 хлопців та 17 дівчат.

Був проведений аналіз успішності учнів та анкетування, з метою визначення рівня активності та популярності учнів у спілкуванні. З цими результатами порівнювались дані, отримані за методиками дослідження сили волі та вольових якостей особистості.

Випробувані були розміщені так, щоб не створювати перешкод один одному в процесі роботи. Потім було викладено мету дослідження і правила роботи з опитувальниками. Важливо при цьому досягти позитивного, зацікавленого ставлення досліджуваних до виконання завдання. Їх увага звертається на неприпустимість взаємних консультацій по відповідях у процесі роботи і будь-яких обговорень між собою. Після цих роз'яснень підліткам було запропоновано уважно вивчити інструкції і перейти до самостійної роботи з опитувальниками. Дослідження проводилось поетапно, тривало 5 днів. Перший день - аналіз успішності, та анкетування учнів дял виявлення популярних у спілкування, другий день - робота з методикою визначення локусу контролю учнів, третій день - методика «Соціальна сміливість», що є фрагментом методики багатофакторного дослідження особистості Р. Кеттелла (фактор Н), четвертий день - тест - опитувальник А.В.Зверькова та Є.В.Ейдмана «Дослідження вольової саморегуляції», п'ятий день - опрацювання опитувальника «Самооцінка сили волі».

Учні здебільшого були зацікавлені в дослідженні, старанно виконували інструкції та виявляли інтерес як до особистих результатів так і до результатів дослідження вцілому.

Висновки до 2 розділу

В процесі написання другого розділу було розглянуто методи емпіричного дослідження, а також етапи проведення емпіричного дослідження. Було розглянуто вибірку учасників емпіричного дослідження.

Емпіричні методи дослідження - це група методів зорієнтована на пізнання безпосередньої дійсності, зовнішніх зв'язків і відношень.

В ході курсової роботи було використано наступні методики дослідження:

1. Методика дослідження суб'єктивного контролю( тест-опитувальник, розроблений Є.Ф. Бажіним та ін. на основі шкали локусу контролю Дж. Роттера)

2. Тест - опитувальник А.В. Зверькова та Є.В. Ейдмана «Дослідження вольової саморегуляції»

3. Методика «Соціальна сміливість», що є фрагментом методики багатофакторного дослідження особистості Р. Кеттелла (фактор Н)

4. Опитувальник «Самооцінка сили волі» (за М.М. Обозовим).

РОЗДІЛ 3. АНАЛІЗ РЕЗУЛЬТАТІВ ЕМПІРИЧНОГО ДОСЛІДЖЕННЯ ТА РОЗРОБКА РЕКОМЕНДАЦІЙ ЩОДО ФОРМУВАННЯ СИЛИ ВОЛІ ОСОБИСТОСТІ

воля психологічний особистість

3.1 Результати дослідження вольових якостей та виявлення взаємозв'язку з організацією діяльності та спілкування людини

Провівши діагностику саморегуляції, визначення локусу контролю, рівня соціальної сміливості в 32 учнів 11-х класів було виявлено зв'язок з успішністю навчання(як показником організації діяльності) та популярністю в класі(як показником організації спілкування).

При визначенні локус контролю:

– високий рівень екстернальності - 5 учнів (16%) - емоційно нестійкі, схильні до неформального спілкування і поведінки, слабкокомунікабельні, у них поганий самоконтроль і висока напруженість;