Размещено на http://www.allbest.ru/

Київський національний університет імені Тараса Шевченка

Факультет психології

Кафедра соціальної психології

Дипломна робота на тему

«Динаміка зміни образів України та Росії в уявленнях студентської молоді під впливом пропаганди»

на здобуття освітньо-кваліфікаційного рівня «бакалавр» з напряму «Психологія»

Виконав: студент ІV курсу ІІІ групи

факультету психології

спеціальність «Психологія»

Дорошенко Володимир Анатолійович

Науковий керівник:

кандидат психологічних наук,

доцент кафедри соціальної психології

Соснюк Олег Петрович

КИЇВ - 2014



ВСТУП

Актуальність. Образ себе та своєї країни у свідомості людини постійно змінюється, і зазвичай ці зміни достатньо повільні, аби залишатися непоміченими. Але внаслідок збільшення насиченості інформаційного потоку масової комунікації різного роду оціночних та сугестивних впливів ці зміни можуть не тільки прискорюються, а й набувати незвичних властивостей. Особливо це характерно для впливу пропагандистської інформації.

Необхідність у пропаганді виникла дуже давно. З розширенням можливостей для масової комунікації задачі та вплив пропаганди змінювалися. На сучасному стані пропаганда - не тільки поширення різних ідеологій, точок зору на життя, це й цілеспрямований вплив на реципієнта з метою формування у нього уявлень, стереотипів та установок будь-якої сили та масштабу. В умовах сучасного інформаційного суспільства вплив інформації залежить не скільки від її змісту та значення, а від контексту пред'явлення - тобто більшою мірою залежить від мети джерела, що цю інформацію поширює.

Цілком очевидно, що наразі Україна перебуває у стані інформаційної психологічної війни, де використання масової політичної пропаганди є одним із найдієвіших засобів. Один з дослідників пропаганди зазначав, що її не можливо повністю ігнорувати, у будь-якому випадку вона залишить слід у свідомості. Головною задачею пропаганди є не освітлення якоїсь події чи створення і поширення не правдивої фальшивої інформації, а вплив на стереотип у сприйманні того образу, у зміні якого зацікавлене джерело пропаганди.

У такому контексті важливим є визначення тих характеристик у національних образах України та Росії, українців та росіян, що особливо чуттєві для впливу пропаганди.

Об'єктом дослідження є образ країни в уявленнях молоді.

Предметом дослідження визначено динаміку змін образів України та Росії у сприйманні студентської молоді під впливом пропагандистської інформації.

Мета даної роботи полягає у визначені особливостей динаміки змін в уявленнях студентської молоді про образ України та Росії під впливом пропаганди.

Відповідно до об`єкту, предмету та мети дослідження було визначено
наступні завдання дослідження:

1. Провести теоретико-методологічний аналіз основних підходів до розуміння соціально-психологічної сутності механізмів впливу
пропаганди як способу пред'явлення інформації.

2. Емпірично дослідити змістовні та структурні характеристики образів України та Росії, українців та росіян в уявленнях студентської молоді.

3. Визначити особливості динаміки змін образів України та Росії в сприйманні студентської молоді під впливом пропагандистської інформації.

Для досягнення поставлених цілей було використано наступні методи : теоретико-методологічний аналіз підходів до вивчення впливу пропаганди, метод асоціативного експерименту, метод побудови тематичного колажу (проективна техніка «Географія візуальних образів»), метод біполярного семантичного диференціалу, метод формуючої фокус-групи, статистичні методи обробки інформації.

Вибірка. У дослідженні приймали участь молоді люди, українці, у віці 18-24 роки, студенти київських вищих навчальних закладів. Загальна кількість вибірки становить 80 осіб (25 чоловічої статі, 55 жіночої статі).

Наукова новизна дослідження полягає у вивчені динаміки змін в уявленнях студентської молоді про образ України та Росії, встановленні характеристик сформованих образів України та Росії, що можуть суттєво змінюватися під безпосереднім впливом пропагандистської інформації.

Практична значущість дослідження визначається можливістю використання отриманих результатів для подолання негативного впливу пропаганди, що позначився на образі України та Росії, українців та росіян відповідно. Результати дослідження можуть бути використані при побудові позитивних образів України та українця як у населення країни, так і на міжнародній арені. Також застосування результатів дослідження можливо використовувати при створенні пропагандистського контенту тощо.

Надійність і вірогідність результатів дослідження забезпечувалась теоретичною обґрунтованістю припущень, які є основою

дослідження; системною організацією дослідження; сукупністю методів, адекватних предмету й меті дослідження; поєднанням кількісного та якісного аналізу результатів; залученням методів математичної статистики для аналізу і оцінки одержаного дослідницького матеріалу.

Апробація. Результати дослідження були представлені на ХІІ Міжнародній конференції студентів, аспірантів та молодих науковців «Шевченківська весна - 2014», яка проводилась 25-28 березня 2014 року на факультеті психології Київського національного університету імені Тараса Шевченка.

За результатами дослідження було підготовлено 1 публікація:

Дорошенко В.А. Маніпуляції в засобах масової інформації. /Дорошенко В.А. Збірник наукових праць ХІІ міжнародної наукової конференції «Шевченківська весна -2014». - Київ, 2014. - Випуск 12. - С.157-161.

Структура роботи. Робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків до кожного розділу і загальних висновків, переліку використаних джерел (30 вітчизняних і 48 зарубіжних) та 7 додатків. Загальний обсяг роботи -112 сторінок.



РОЗДІЛ 1. ПРОПАГАНДА ЯК СОЦІАЛЬНО-ПСИХОЛОГІЧНИЙ ФЕНОМЕН

1.1 Сутність пропаганди та особливості її використання

Термін «пропаганда» (від лат. Prоpaganda - «розповсюдження») має багато визначень, основними з яких є:

1) система діяльності, спрямована на поширення знань, художній-них цінностей та іншої інформації з метою формування певних поглядів, уявлень, емоційних станів, надання впливу на соціальну поведінку людей;

2) поширення в масах ідеології та політики певних класів, партій, держав;

3) засіб маніпуляції масовою свідомістю [21].

Виникнення пропаганди офіційно датується 1633 р., Коли Папа Урбан VIII засновує конгрегацію пропаганди як комітету кардиналів, які несли відповідальність за іноземні місії церкви, хоча окремі приклади подібних дій простежуються набагато раніше в історії.

Практично всі видатні історичні діячі активно спиралися на пропагандистські механізми для створення і зміцнення своїх держав. Це А. Македонський, Ю.Цезарь, Петро I, Наполеон, Гітлер, Сталін і багато інших. Наприклад, про А. Македонському поширювалися розповіді , що він син бога бо не просто битися проти сина могутнього з богів.

У політологічному енциклопедичному словнику пропаганда визначається таким чином - «систематично здійснювані зусилля вплинути на свідомість індивідів, груп, утворень для досягнення певного, заздалегідь наміченого результату в області політичної дії».

Ґарт Йовет та Вікторія О'Доннел запропонували коротке й дієве визначення терміну: «Пропаганда - це умисні, систематичні спроби змінити сприйняття, маніпулювати пізнанням та спрямовувати поведінку для досягнення реакції, яка веде до бажаного наміру пропагандиста»[14]. Повнішим є визначення Річарда Алана Нельсона: «Пропаганда нейтрально визначається як систематична форма цілеспрямованого переконування, яке намагається вплинути на емоції, погляди, думки й дії визначеної цільової аудиторії з політичною, ідеологічною чи комерційною метою через контрольовану передачу односторонніх повідомлень (які можуть узгоджуватися з фактами або ні) безпосередньо або через канали мас-медіа. Пропагандистські організації залучають пропагандистів, які займаються пропагандизмом -- безпосереднім, практичним створенням та розповсюдженням таких форм переконування»[37].

Обидва визначення фокусуються на комунікативному процесі або більш точно -- на меті цього процесу та дозволяє розглядати пропаганду об'єктивно, а потім вже тлумачити як позитивну чи негативну поведінку, залежно від поглядів глядача чи слухача.

Такі відомі американські фахівці з соціальної психології , як Д. Креч і Р. Крачфілд, вважають ефективною пропагандою таку, під впливом якої кожен індивід поводиться так, як якби його поведінка будувалася на його власних рішеннях. Точно так само можна маніпулювати поведінкою групи людей, причому кожен член такої групи вважатиме, що його дії незалежні від зовнішнього впливу [23].

Аналогічно висловлюється англійський теоретик Л. Фрезер, який вважає, що «пропаганду, можна визначити як мистецтво примусу людей робити те, чого б вони не робили, якби мали в своєму розпорядженні усю інформацію про ситуацію [68].

Радянські вчені М. Шульчевский і Ю. Мазурек визначали пропаганду як цілеспрямований і політично вмотивований переконуючий вплив на суспільні групи. З його допомогою ті чи інші соціально - політичні ідеї , погляди і теорії повинні і можуть бути доведені до свідомості кожної людини
і вплинути на формування її поведінки в необхідному напрямку. Слід особливо підкреслити, що в цьому визначенні явно виражений той факт , що пропаганда є політично мотивованою діяльністю. Вона покликана сприяти певним групам осіб будь-якої величини в досягненні поширення або зміцнення ідеологічного впливу [15].

Один з найбільш авторитетних дослідників пропаганди - Г. Ласвелл, у своїй книзі «Техніка пропаганди у світовій війні », що вийшла в 1927р., визначає пропаганду як «менеджмент колективних уявлень за допомогою маніпуляцій значимими символами» [67.]

Пропаганда служить формуванню ідеологічної складової того чи іншого соціального ладу, і спрямована на зміни свідомості мас - в потрібному маніпуляторам напрямі. Тобто подібне формування цілком і повністю лежить в зоні впливу маніпулятивних технологій на свідомість мас, з метою початкового формування необхідних установок у підсвідомості окремого індивіда і маси - як сукупності індивідів, і вже далі, такі установки формують відповідні патерни поведінки, які і впливають на свідомість народу.

Якщо проаналізувати вищенаведені визначення, то в структурі пропаганди, як і в структурі комунікації, можна виділити наступні елементи: ініціатора, інформацію, адресата і його дії, угодні ініціатору і викликані впливом отриманої інформації. У ролі ініціатора в системі пропаганди, як правило, виступають політичний лідер, уряд чи політичні партії. Джерелом інформації в пропагандистській діяльності є засоби масової інформації (ЗМІ) і засоби масової комунікації (ЗМК). Проте в деяких випадках ініціатор і джерело інформації можуть мінятися місцями. Адресатом ж як у першому, так і в другому випадку є масова свідомість громадян своєї країни, жителів нейтральних, дружніх чи ворожих країн.

Пропаганда використовує ті самі методи (техніки), як і реклама та відносини з громадськістю, кожен з яких можна вважати пропагандою, яка просуває комерційний продукт або впливає на сприйняття організацій, осіб чи брендів. Пропаганда може застосовуватися для добрих, поганих і байдужих (деколи дуже дивних) цілей. Таким чином, пропаганда, як і реклама, з точки зору своєї тематики ведеться упереджено; з іншого боку, хороший PR повинен бути фактичним, неспотвореним і вільним від високих самооцінок. Повідомлення, надіслані структурою бізнесу для друку, які не відповідають цим критеріям, редактори відкинутий, оскільки використання ними цих "бульбашок" призведе, навмисно чи ні, до рекламування або пропаганді [57].

Пропаганду можна порівнювати з рекламою. Реклама ближче до самопрезентації або до інформаційного жанру. Серцевину широкого сімейства інформаційних жанрів -- ділових, політичних, релігійних -- складає оголошення. Коли вихідна сигнальна функція повідомлення концентрує в собі елементи експресії (емоційної виразності) і сугестії (навіювання), реклама здобуває найбільшої ефективності. Реклама, яка закликає до конкретних політичних дій, перетворюється на агітацію . Навіть якщо агітаційна реклама прагне викликати більш колективну, ніж індивідуальну дію, вона залишається агітаційної рекламою. На відміну від реклами, пропаганда не обмежується жорсткими часовими рамками і її складно виявити. Реклама впливає насамперед на емоції людей. Пропаганда впливає як на емоції, так і на розум людей [41].

Але слово «пропаганда» більш типово стосується політичного чи націоналістичного використання цих методів або просування сукупності ідей, оскільки термін набув негативного забарвлення. Феномен відкинення спостерігався у політиці через заміни «політичного маркетингу» та інших позначень на «політичну пропаганду».

Політична пропаганда вдається до маніпулювання. При цьому громадськість часто не усвідомлює, що його світогляд, потреби, інтереси та спосіб життя в цілому багато в чому залежить від маніпуляторів.

Виходячи з цього, Т. Науменко виділяє два основних види маніпуляції: оперативну та стратегічну. Оперативна (або ситуаційна) маніпуляція полягає в тому, що використовуючи вже наявні в свідомості людей цінності, потреби, стереотипи, звички, маніпулятор змушує їх сприймати ту чи іншу соціальну інформацію під певним кутом зору та спрямовує їхні соціально значущі дії у потрібному для себе напрямку. Широкі маси людей діють так, як це спланував маніпулятор: голосують, мітингують, створюють хаос, або, навпаки, дотримуються порядку, демонструючи високий рівень організованості [36].

Стратегічна маніпуляція полягає в тому, що протягом багатьох років у свідомості людей формуються ті цінності, потреби, ідеї, стереотипи, звички, які й самі по собі сприяють стабілізації вигідного маніпуляторові політичного й економічного ладу й можуть бути використані в оперативній маніпуляції, якщо з'явиться така потреба. У західній політичній науці з 80-х років ХХ століття навіть виник новий науковий термін "оруєллізм", який активно використовується і означає пропагандистське маніпулювання фактами, словами й поняттями, цілеспрямоване спотворення правди, історичного минулого, істини. Це як правило, здійснюється владними структурами шляхом ідеологічного впливу на суспільну мораль за допомогою засобів масової інформації й переслідує мету досягнути цілковитого контролю над суспільством. Своїм походження термін завдячує всесвітньовідомій фантастичній антиутопії Дж. Оруелла, де було описано варіант глобального тоталітарного світу [42].

Пропаганда також може класифікуватися відповідно до джерела та природи повідомлення. Існують наступні види пропаганди :

1) біла пропаганда загалом походить з відкритого доступного джерела та характеризується м'якшими методами переконання, такими як стандартні техніки відносин з громадськістю та однобічним поданням аргументів.

2) чорна пропаганда подається ніби з одного джерела, проте насправді - з іншого. Маскування правдивого джерела пропаганди є найпоширенішим, коли це пропаганда ворожої країни чи організації з негативним іміджем.

3) сіра пропаганда -- це пропаганда без визначеного джерела чи автора. Основне призначення такої пропаганди полягає в тому, щоб змусити ворога повірити в брехню використовуючи так звані солом'яні аргументи: якщо завдання на першій фазі -- змусити когось повірити в «А», то запускається сіра пропаганда «Б», яка протилежна до «А». У другій фазі «Б» дискредитується, і тоді логічним буде висновок, що «А» - це правда [43].

Позитивна (конструктивна) пропаганда прагне довести до споживача ті або інші переконання в дохідливій формі. Мета такої пропаганди -- сприяти соціальній гармонії, злагоді, вихованню людей згідно із загальноприйнятими цінностями. Позитивна пропаганда виконує виховну та інформаційну функції в суспільстві. Вона здійснюється в інтересах тих, до кого скерована, а не обмеженого кола зацікавлених осіб, і не переслідує маніпулятивних цілей. Тим не менш, оскільки «загальноприйняті цінності» вже й без пропаганди є загальноприйнятими, справжні цілі такої «конструктивної» пропаганди часто розходяться з тими, які декларуються пропагандистами.

Негативна (деструктивна) пропаганда нав'язує людям ті або інші переконання за принципом «мета виправдовує засоби». Мета негативної пропаганди -- розпалювання соціальної ворожнечі, нагнітання соціальних конфліктів, загострення суперечностей у суспільстві тощо. Все це роз'єднує людей, робить їх слухняними волі пропагандиста. Технологія створення «образу ворога» дозволяє згуртувати натовп навколо пропагандиста, нав'язати натовпу вигідні йому переконання і стереотипи. Основна функція негативної пропаганди - створення ілюзорної, паралельної реальності з «перевернутою», або спотвореною системою цінностей, переконань, поглядів. Негативна пропаганда активно використовує низьку критичність та навіюваність мас для маніпулювання цими масами в інтересах певної невеликої групи осіб.

Така пропаганда може бути зброєю у війні, якщо її використовувати для дегуманізації та створення ненависті до відповідного ворога як зовнішнього, так і внутрішнього, створенням хибного образу у свідомості. Це може відбуватися з використанням принизливою або расистської термінології, униканням деяких слів або з використанням непідтверджених заяв про ворожі звірства. Більшість пропагандистських війн вимагають, щоб власне населення відчувало, що ворог приніс несправедливість - що насправді може бути тільки уявним, а може реальним фактом [42]. Термін пропаганда може також стосуватися хибної інформації, спрямованої на створення способу мислення людей, які вже вірять в те, що потрібно пропагандисту. Припускається, що, якщо люди вірять в щось хибне, то їх постійно будуть мучити сумніви через когнітивний дисонанс між реальністю і неправильним уявленням про щось. Оскільки сумніви неприємні, то люди намагатимуться позбутись їх і, таким чином, стануть більш сензитивними для впливу пропаганди. Тому пропаганда часто адресована людям, які вже симпатизують поширюваній ідеї. Цей процес підсилення використовує схильність індивіда до обирання тенденційних джерел інформації як механізм для підтримання контролю [38].

Серед різних напрямків пропаганди (економічна, правова , культурна, медична тощо.) найбільш складною є політична пропаганда. Це обумовлено тим, що відповідно до природи політичної боротьби різних соціальних груп, верств, класів, що володіють різними світоглядами, політичними поглядами, власне політична пропаганда обов'язково повинна доповнюватися контрпропагандистської діяльністю. Остання спрямована на руйнування у свідомості людей певних політичних цінностей, установок, переорієнтацію їх на ті політичні цінності та установки, які проповідують пропагандисти і
соціальні інститути, що здійснюють пропаганду.

Пропаганда, яка володіє великим арсеналом методів переконання, навіювання тощо, стимулює соціально-політичну активність громадян, вказуючи їм конкретні напрями та завдання діяльності, підказуючи шляхи та засоби вирішення проблем, що стоять перед ними. Методи пропаганди не завжди ставлять за мету повністю змінити існуючу в свідомості громадян думку, а в більшості випадків - скорегувати її в потрібному напрямі, сформувати певні установки. Політична пропаганда дієва тоді, коли її прийоми є не випадковими, а систематичними. Важко знайти будь-який інший інструмент переконування чи навіювання, що порівняється з пропагандою за ефективністю закріплення в свідомості певних поглядів та ідей [52].

Методи пропаганди особливо вивчалися та розроблялися в ХХ столітті, чому сприяла глобальна політична ситуація у світі. Ще у 30-х роках Л.Дуб разом зі своїми колегами в Інституті аналізу пропаганди (США) займався системним вивченням методів пропаганди. Цьому питанню присвятили свої наукові роботи такі західні вчені, як Х.Баус, Г.Лассуелл, С.Московічі, В.Росс В.Шрамм. У новітній період методи пропаганди досліджувалися Е.Аронсон, Дж.Брауном, Л. Войтасіком, Г.Джоветом, К.Джонсон-Керті, Т.Квалтером, Г.Коплендом, В.О'Донелл, Е.Пратканіс.

Радянські вчені також досліджували методи, якими користуються пропагандисти, серед них варто відзначити Я.М.Засурського, М.І.Скуленка О.Г.Соломоніка, В.А.Шандру. У зв'язку зі збільшенням обсягів інформаційних потоків та посиленням пропагандистських впливів, сучасні російські науковці активізують свій науковий інтерес до питання про методи пропаганди. Комунікаційний аспект цієї проблеми у Росії досліджує О.І.Соловйов. Пропагандистський вплив через засоби масової інформації аналізують Р.А.Борецький, А.В.Швидунова. С.Г.Кара-Мурза, В.Г.Крисько, В.О.Сороченко, А.М.Цуладзе вивчають психологічний вплив пропагандистського переконування.

В Україні не так багато наукових джерел присвячених цьому питанню. Л.Є.Лєонтьєва розглядає методи пропаганди в контексті інформаційно-психологічних процесів.

Більшість дослідників, що займаються вивченням цієї проблеми, висувають власні списки методів пропаганди та засоби їх аналізу, кожен акцентує увагу на певному аспекті, який не вичерпує суті питання. Часто методи політичної пропаганди використовуються поряд з методами маніпулювання, переконування, оскільки ці способи впливу на установки громадян є взаємопов'язаними і переходять одна в одну, особливо, коли застосовуються складні багаторівневі прийоми [53].

Різноманітність підходів до аналізу методів пропаганди не сприяє формуванню єдиної класифікації, яка б давала опис усіх існуючих та можливих методів. Тому завданням, що може бути реалізовано у цій сфері є дослідження загальної структури методів пропаганди, виявлення тенденцій їх спрямованості на установки громадян, а також проблема взаємозв'язку різних методів при впливі на суспільну свідомість [60].

Пропаганда прагне зосередити увагу аудиторії на своїх повідомленнях, сфокусувати її на цій інформації, створити сприятливий емоційний фон та клімат послання для оптимального сприйняття, висунути аргументи на користь своїх оцінок, створити умови для їх оптимального сприйняття, відповісти на аргументацію опонента, забезпечити пріоритет власним ідеям.

Загалом, специфіка методів пропаганди визначається особливостями їх об'єкту, предмету, функцій, загальних та організаційних цілей. З метою уникнення хаосу дефініцій, потрібно дати загальне визначення поняттю "метод". Це сукупність прийомів та операцій практичного й теоретичного освоєння дійсності.

Головною метою застосування методів пропаганди є зниження рівня критичного мислення реципієнтів, переконування їх у правильності своєї позиції. Тому оцінювати успішність масової пропаганди потрібно в певному соціальному контексті, оскільки політичні установки змінюються під впливом різних чинників.

Для посилення ефективності пропагандистських методів застосовується так звана формула "stasm", що передбачає організацію дії на реципієнта, базуючись на визначенні джерела інформування, часі подачі інформації, аудиторії, предметі повідомлення, а також місії, що характеризує зв'язок інформації з планами та стратегією суб'єкта [47].

Загальні вимоги до використання методів пропаганди наводить А.Г.Соломонік. Серед них, він виокремлює:

1) масштабність тем політичної пропаганди, що потребує прискіпливого відбору матеріалів, а сама композиція дій - чіткості;

2) якщо цільова аудиторія є широкою, то варто відпрацювати стиль повідомлень, щоб він переконував різні групи людей;

3) важливо продумати емоційний план повідомлень, щоб максимально впливати на почуття аудиторії [45].

У 1937 році в США був заснований Інститут аналізу пропаганди (ІАП), який допоміг науковцям поєднати різноманітні сфери їх міждисциплінарних досліджень. ІАП видав наукову роботу, що надавала читачам необхідні засоби для виявлення пропагандистських аргументів. Метою діяльності ІАП було забезпечити інструментарієм американців для самостійного виявлення руйнівної пропаганди. По суті, це була перша спроба зробити узагальнений список методів пропаганди. Список IAП доцільніше сприймати як керівництво для пересічних громадян, які намагаються ідентифікувати пропагандистський вплив у сучасній політиці.

Головним автором цього списку є Л.Дуб, який виокремив такі методи: "навішування ярликів", "блискуча невизначеність", метод "переносу", метод "за рекомендацією", метод "простонародність", метод "підтасовка карт", "загальна платформа".

"Навішування ярликів" є одним з найбільш простих та дієвих знарядь політичної мови. Базується він на використанні стереотипного значення певних термінів. Небезпека "ярликів" в тому, що вони приживаються надовго і стають повсякденними словами, інколи витісняючи інші - суміжні, але менш сильні поняття.

Суть методу "блискуча невизначеність": висловлюється багато точок зору, які не мають чіткого значення. В такому випадку мова йде, як правило, про абстрактні поняття. Зрозуміло, що цей метод передбачає апеляцію до бі-

Льшості [47].

В.Г.Крисько називає цей прийом "блискуче узагальнення". Така назва по іншому розставляє акценти у використанні цього методу. Конкретна ідея або образ особистості узагальнюється певним родовим поняттям, що має позитивну емоційну забарвленість. Цей спосіб дозволяє приховувати негативні наслідки засвоєння змісту переконання, відповідно не провокувати різноманітні негативні асоціації. Метод "переносу" використовується для екстраполяції престижу та авторитету персони чи поняття на ідею, що пропагується. Це сприяє виникненню у реципієнта позитивної чи негативної реакції. Дуже часто у цьому випадку використовуються національні й традиційно значимі образи [24].

Прийом "за рекомендацією" полягає у схваленні чи засудженні ідеї, що приписується якому небудь відомому політичному діячу.

Прийом "простонародність" використовується пропагандистом для переконання аудиторії в тому, що він та його ідеї є позитивними, оскільки вони є відображенням ідей простого народу.

Прийом "підтасовка карт" полягає у відборі фактів, використанні фальшивих аргументів та ілюстрацій, які суперечать раціональній логіці.

За допомогою прийому "загальна платформа" пропагандист намагається переконати реципієнта, що усі члени групи, до якої він належить, приймають запропоновану ідею і тому необхідно приєднатися до думки більшості. У багатьох сучасних дослідників: К.Джонсон-Керті, Г.Копленда, О.І.Соловйова, А.В Швидунової цей метод називається "Фургон з оркестром".

С.Московічі, досліджуючи способи психологічного впливу на реципієнтів, виокремлював: ствердження і повторення. Він зазначає, що першою умовою будь-якої пропаганди є ствердження однозначної позиції, яке не допускає жодних альтернатив панівній ідеї. Повторення, для цього дослідника, є другою умовою пропаганди, що додає впевненості як комунікатору, так і реципієнтам, а також закріплює певні ідеї у свідомості.

С.Г. Кара-Мурза зазначає, що повторення є психологічним прийомом, який приглушує реакції розуму та діє на несвідомі механізми. Після багаторазових повторень, певна ідея сприймається як очевидність.

На окрему увагу, заслуговує метод запропонований Г.Лассуеллом, що стосується створення політичних міфів. Його коріння знаходиться у нацистській пропаганді, а заснований він на планомірному повторенні гасел, категорій, понять, оцінок, що створюють навколо якої-небудь проблеми стандартизовані політичні формули. Це свого роду уніфіковані сигнали, розраховані на стереотипну, однакову реакцію аудиторії. Сам Г.Лассуелл підкреслював, що пропаганді байдуже, чи є створювані нею "політичні міфи" істинні чи вони помилкові.

М.І.Скуленко вважає, що специфіка методів пропаганди не обмежується своєрідними засобами, які використовуються на основі певних принципів. Тому зупиняється на питанні класифікації методів пропаганди, які застосовуються на практиці і виокремлює дев'ять прийомів. Суть методу "Достовірний факт - точна деталь" полягає в тому, що дійсний факт підсилюється безліччю конкретних деталей. Особлива увага приділяється моментам, які добре відомі аудиторії. Відповідно, все повідомлення викликає довіру [38].

Використовуючи метод "Характерний штрих", комунікатор акцентує увагу аудиторії на тому чи іншому аспекті факту, на його типовому виявленні, яке відповідає загальній концепції пропагандистського розуміння явища.

"Самостійне судження" - пропагандист намагається так подавати матеріал ніби аудиторія самостійно прийшла до сприйняття точки зору, яку було викладено. Як правило, пропагандист просто займає таку позицію: є факти, є об'єктивний виклад і реципієнт може вирішувати як їх витлумачити.

Застосовуючи метод "Одночасний пошук", комунікатор вже не обмежується простим описом фактів. Він намагається їх проаналізувати, щоб зробити висновки, але з допомогою аудиторії [48].

Метод "Одностороння аргументація" полягає в тому, що реципієнтам подаються лише ті факти, які вкладаються у загальну концепцію комунікатора. Протилежний прийом - "Двостороння аргументація". Даний метод передбачає виклад декількох точок зору, альтернативні позиції не виключаються та не оцінюються як хибні.

"Документалізація" базується на конкретизації явищ. Цей метод має два аспекти. Перший - полягає у віддзеркаленні реальних подій, фактів життя, а другий аспект - у підтвердженні пропагандистських суджень й оцінок тими чи іншими свідченнями: документами, офіційними заявами, ілюстративними матеріалами.

"Порівняння" як прийом широко використовується у різного роду пропагандистських акціях і має дві форми: співставлення та протиставлення. Перша - заключається у співвіднесенні різних об'єктів за ознакою схожості, а друга форма є порівнянням на основі ознак відмінностей.

К.Джонсон-Керті та Г.Копленд дають досить широкий список методів пропаганди, що, на їх думку, є вичерпним та узагальнює усі інші роботи, присвячені цій тематиці. Вони виокремлюють категорії методів з образними назвами: "Дим і дзеркала", "Близькість і зручність" "Розпалювання емоцій". Перша - передбачає ряд технік щодо навішування ярликів, до другої категорії входять методи, що формують почуття групової солідарності, а третя - апелює до найсильніших людських почуттів [47].

На думку Дж.Брауна, пропагандистські методи є спробою переконати громадян в певних думках без надання на те самоочевидних логічних підстав, і при цьому не важливо, існують насправді такі підстави чи ні. Дослідник виокремлює декілька методів пропагандистського впливу: використання стереотипів, навішування ярликів, повторення, ствердження, чутки, напівправда, осміювання, створення "післяобразу". Останній метод базується на тому, що реципієнтам надається інформація, яка може мати велику кількість інтерпретацій. Потім, на певний час, пропагандист робить пролонговану паузу, в той час як індивід самостійно намагається вибудувати логічний ланцюжок подій. Після цієї інтелектуальної напруги комунікатор розкриває «правильний» варіант відповіді [49].

Головними методами пропаганди для А.М.Цуладзе є висловлювання тез оціночного характеру перед викладенням фактів, замовчування фактів, викривлення фактів, заангажована інтерпретація фактів. Тобто усі ці методи направлені на формування потрібної для пропагандиста картини світу [53].

Але у політичній сфері є методи, які використовуються більш активно та майстерно. Наприклад, "вигаданий факт". Його можна охарактеризувати як факт, який не можна перевірити та отримати будь-які свідоцтва. У будь-якій формі вигадані факти дуже дієві. Навіть можливість неправдивої газетної статті суттєво впливає на рівень довіри до політичного діяча. Якщо його заперечення не переконливі або вони викликають сумніви, то він втрачає рейтинг. Джерело інсинуації майже не важливе.

Й. Геббельс, як практик політичної пропаганди, сформулював власну концепцію "великої брехні", головне правило якої: чим менш правдоподібна омана, тим швидше в неї повірять, а найбільш важливим є подавати її абсолютно серйозно. При застосуванні такого роду методів, широко використовується змішування фактів з гіпотезами, припущеннями, чутками.

Іноді методи пропаганди схожі з прийомами маніпулювання, як наприклад, інформаційне перевантаження - повідомляється надзвичайно великий обсяг інформації, основну частину якого складають абстрактні судження, непотрібні подробиці, різні деталі. Тому істинна суть проблеми відходить на другий план.

Дозування інформації як зворотній прийом застосовується таким чином, що повідомляється лише частина даних, а інші приховуються. Це призводить до того, що картина реальності викривляється, або, взагалі, стає не зрозумілою. З приводу дроблення, П.Фрейре зазначає, що воно є характерним прийомом культури придушення, яка прийнята як специфічна форма подачі інформації в США. Ефективність цього підходу полягає в тому, що фрагментарні відомості про явище викликають нерозуміння, апатію та байдужість до нього. Звичайно, це знижує емоційне враження від подій, що відбуваються [60].

Також дуже широко у політичній сфері застосовується напівправда й інсинуація. Ці два методи нерідко переплітаються та переходять один в інший. Використовується напівправда для забезпечення довіри аудиторії і полягає в об'єктивному і детальному висвітленні конкретних деталей та замовчуванні важливіших фактів або в помилковій інтерпретації подій. Але інсинуація відрізняється від прямого наклепу, вона виражається у формі натяку.

До цих двох методів можна додати ще один - дефамація. У юриспруденції цей метод означає розголошення інформації, що може зіпсувати імідж певній особі, але яка відповідає істині. Оперуючи реальними фактами пропагандист ставить їх в такий контекст, в якому вони викривляються та їх істинне значення непомірно гіпертрофується. Цей метод часто використовується у внутрішньополітичній боротьбі.

Чутки, на відміну від дефамації, є непідтвердженими історіями. Х.Баус і В.Росс стверджують, що найбільш ефективні чутки - ті, що резонують з культурною методологією, яку поділяє суспільство. Людина, переповідаючи чутку, відчуває, що знаходиться у курсі політичних подій і належить до певної соціальної групи [29].

"Удар у відповідь" є ще одним методом, який виокремлює В.Г.Крисько та який можна віднести до цієї ж групи. Суть його полягає в тому, що вигадану (але вигідну для себе) версію тих чи інших подій через ланцюг людей поширюють у ЗМІ, які є нейтральними по відношенню до конфліктуючих сторін. Преса політичного опонента, як правило, повторює цю версію, оскільки вона вважається більш об'єктивною, ніж точки зору прямих учасників конфлікту.

Між пропагандистськими методами вигаданих фактів та напівправди треба згадати ще один - "інформаційно-пропагандистської індукції". Суть його полягає у розташуванні та підборі повідомлень, що будується за принципом "від часткової правди до загальної неправди" [24].

Також у політичний сфері широко застосовується диверсія уваги як метод пропаганди, механізмом якого є зосередження уваги населення на дрібних та неважливих подіях, щоб посунути на другий план не вигідні для комунікаторів події.

Під семантичним маніпулюванням розуміється багатозначна інтерпретація явищ, що задає різного роду суперечливі смисли. Їх завдання - ввести в політичний дискурс терміни та номінації, що глибоко укорінені в людській свідомості.

Основним засобом впливу на суспільну свідомість на мовному рівні є політичний евфемізм. В його основі лежить використання слів широкого значення та родових слів (вони дають лише загальний опис того, що відбувається); використання слів, що мають позитивне значення для створення та передачі хибної інформації про події; використання слів з побутової лексики для зняття екстраординарності ситуації; метафори як слова з експресивним значенням для вираження особистісного ставлення; використання специфічних та вузькопрофесійних термінів для маскування реального стану речей.

Розглядаючи методи пропаганди, необхідно звернути увагу на образність назв, яку часто використовують дослідники у своїх працях. Тому часто буває, що один і той самий метод у різних науковців фігурує під різними назвами. Таке явище заважає створенню систематизованої класифікації [28].

Можна спостерігати тенденцію до деталізації переліку методів, але не має спроб виокремити критерії та сформувати комплексну класифікацію. Власне, це віддзеркалює загальну тенденцію розвитку політичної науки, дослідники вирішують точкові проблеми, але уникають вирішення концептуальних проблем. Тобто залишається багато питань для подальших досліджень у цій галузі.

Методи пропаганди, впливаючи на політичні установки громадян, створюють у свідомості реципієнта власну версію того, що відбувається. Вони мають підлаштувати державні ідеологічні принципи та ідеї інших суб'єктів політичного процесу під образно-асоціативний і раціональний рівень сприйняття інформації різних соціальних груп населення. Такого роду системні дії з боку політичних структур можуть сформувати у громадян неусвідомлене бажання приймати вже готові схеми мислення, дій та вчинків.

1.2 Соціально-психологічні особливості впливу пропаганди

Існування пропаганди фактично не можливе без засобів масової комунікації (таких, як телебачення, Інтернет, різноманітні друковані джерела та багатьох інших - і цей список не обмежується лише ЗМІ). Тому необхідно розглянути сам спосіб впливу різних технік і методів пропаганди в контексті масової комунікації та соціальної психології.

Аналізуючи етапи розвитку уявлень про масової комунікації, умовно можна виділити два основних підходи до розгляду цього явища, але при цьому необхідно розуміти, що дані підходи були обумовлені рівнем розвитку каналів комунікації та існуючою системою виробництва і споживання інформації.

З сорокових років ХХ століття американські дослідники стали розділяти аналіз аудиторій масової комунікації на дві суміжні області: атомізм і дослідження лідерів думки. Згідно концепції атомізму , аудиторія складається з розрізнених і незалежних один від одного людей («атомів»). Тобто, дослідник в даному випадку виходить з того , що люди перебуваючи під прямим впливом того чи іншого засобу масової комунікацій , і кожен з них самостійно і незалежно від інших сприймає та оцінює одержувані повідомлення [1].

Для маси, розглянутої таким чином, характерно формування, закріплення та доведення до автоматизмів стійких і однотипних відповідних реакцій безлічі індивідів на зміни. Таким чином така маса має низку специфічних характеристик. По-перше, її члени можуть бути з будь-якої соціальної верстви, культурного рівня та благополуччя. По-друге, маса складається з людей, які, як правило, є анонімами, невідомими один для одного; відповідно, взаємодія, в тому числі обмін досвідом, між членами маси як такими не відіграє великої ролі. По-третє, маса - це нечітко організована спільність, і хоча вона розглядається як єдине ціле, але при цьому вона не здатна - на відміну від тієї ж натовпу - діяти цілеспрямовано і злагоджено [1].

Одним з перших дослідників, які вивчали в таком контексті масову комунікацію, був Г.Лассуелл, що опублікував в 1927 році роботу «Пропаганда техніка в світової війни», в якій на прикладі військової пропаганди Першої світової війни робив висновки про технології ефективного інформаційного впливу.

В основі підходу Г.Лассуеллла лежить гіпотеза про одинакові реакції на пропагандистський вплив, точніше - про єдині базові інстинкти, які і забезпечують таку єдність реакції. Будучи представником фрейдизму, він вважає базові інстинкти абсолютно ірраціональними і такими, що не підлягають свідомому контролю. Війна дає волю цим інстинктам, які в мирний час прибувають в пригніченому стані, і саме на мобілізації найпримітивніших первісних інстинктів і заснована воєнна пропаганда. Чим вищий рівень напруженості в суспільстві, чим сильніше виражені в кожного індивіда примітивні інстинкти, тим ефективніше працюватиме пропаганда і тим легше люди повірять її повідомленням [63].

У своїй роботі він дає визначення масової пропаганди як нового "молота і наковальні громадської солідарності", нової рушійної сили індивідуалізованого сучасного світу, яка зливає мільйони людських істот в єдину.

Продовжуючи працювати в цьому напрямку, Лассуелл пропонує теорію "магічної кулі" пропаганди ("magic bullet"), яка виходить з того, що в умовах індивідуалізованого масового суспільства масова комунікація виконує функцію компенсації та заміщення зруйнованих соціальних зв'язків і в силу цього здійснює на кожного окремого ізольованого індивіда нічим не опосередкований вплив, якому він не здатен протистояти. Індивіди не просто не можуть протистояти впливу, але реагують на нього в цілому однаковим чином, одні й ті ж стимули породжують у них одну і ту ж реакцію.

Тому в процесі масової комунікації кожен член суспільства цілеспрямовано отримує свою, заздалегідь визначену "дозу" впливу. Як і чарівна куля, яка завжди точно і безпомилково знаходить свого адресата, так само точно і безпомилково діє в суспільстві масова комунікація. Єдина система стимулів породжує єдину систему реакцій, і масова комунікація повністю підпорядковує собі суспільний організм. Відповідно вплив пропаганди носить глобальний (як за охопленням, так і за ступенем впливу) характер, оскільки в «атомарному» суспільстві повідомлення пропаганди, поширювані за допомогою каналів масової комунікації, фактично без перешкод впливає як на індивіда, так і на його соціальне середовище.

У ході проведених пізніше під керівництвом П. Лазерсфельда досліджень було виявлено, що масова комунікація не діє на індивіда на пряму. Це вплив опосередковується мікрогрупою, причому посередниками при передачі комунікативного впливу слугують "лідери громадської думки" ("opinion leaders"), тобто люди, що користуються авторитетом в цій мікрогруп і одночасно займаються тією чи іншою проблемою. Саме лідери громадської думки активно читають газети і слухають радіо, а потім транслюють отриману інформацію своєму оточенню, даючи при цьому власне тлумачення. Всі інші члени такої соціальної групи в сферу впливу газет і радіо потрапляють значно рідше і схильні користуватися інформацією "з других рук" [62].

Іншими словами, міжособистісна і внутрішньогрупова комунікація опосередковує масову за схемою: "ідеї часто передаються від радіо і газет до лідерів громадської думки, а вже від них - до менш активних верств населення».

Для ілюстрації цього можна навести такий приклад. М.Янович і Е. Шілз, вивчаючи настрої німецьких солдатів наприкінці 1944 - поч. 1945 року (на основі щомісячних опитувань, проведених серед військово- полонених військовою дослідницькою організацією "Psychological Warfare Branch"), шукали емпіричні докази того, що вплив як тоталітарної індоктринації, так і союзницької пропаганди на солдатів мало обмежений характер, і був опосередкованим впливом лідерів громадської думки (в ролі яких, в даному випадку, виступали молодші офіцери) і мікрогрупи (підрозділу) в цілому.

Так, солдати були схильні сприймати відповідальних за пропаганду і агітацію політичних офіцерів як " чужинців" і " несправжніх солдатів" і слабко реагували на їх агітацію (як і на агітацію за допомогою листівок і газет). Взагалі серед пересічних солдатів вермахту існувала думка, що "нацизм починається через десять миль після того, як закінчується лінія фронту". Більше того: як показали опитування, вони мало цікавилися і загальним ходом військових дій за межами своєї ділянки. Вони були цілком замкнуті на комунікацію всередині своєї мікрогрупи, і поки ця група відрізнялася високим рівнем згуртованості, а молодші офіцери забезпечували достатній рівень патерналістського захисту, солдати були здатні до ефективного та рішучого супротиву, незалежно від оцінки загальної військової ситуації [58].

На сучасному етапі склався комплексний підхід до розгляду соціального впливу пропаганди, суть якого полягає в тому, що для досягнення необхідних результатів інформаційний вплив повинен здійснюватися як через опосередковані форми комунікації (телебачення, радіо, Інтернет), так і використовуючи «лідерів громадської думки», які є каналами безпосередньої комунікації для своїх мікрогруп.

Такий підхід дозволяє з різних сторін поглянути і на об'єкт впливу. Виходячи з описаних вище теорій, об'єктом пропаганди виступає і власне індивід, так його найближче соціальне оточення (мікрогрупа). Таким чином, досягається, з одного боку, впровадження ідеологем в індивідуальну свідомість і їх подальше закріплення соціальним середовищем, з іншого.

стереотипізація пропаганда асоціативний образ



1.3 Стереотипізація та зміна установок як результат впливу пропаганди

Пропагандистська інформація направлена на емоційно-вольову сферу масової свідомості, зміни в якій і спонукають адресата зробити потрібні ініціатору дії. Найбільш дієвими у цьому плані є зміна установок та стереотипізація.

Важливе місце відводиться техніці спотворення, яка за допомогою цілеспрямованого відбору повідомлень передбачає зміщення реальних оцінних характеристик. Наприклад, загострюється увага на малозначимі в громадському відношенні факти і відтісняються на задній план факти дійсно важливі [12].

Стереотипи складають основу міфів, на яких базується будь-яка ідеологія. Наприклад, за допомогою методу стереотипізації у свідомість можуть впроваджуватися міфи та ілюзії, насаджуватися расові забобони чи фальшиві уявлення про народи інших національностей (етнічні стереотипи).

Для масової свідомості характерні дві особливості - тенденція до спрощення і тенденція до конкретизації, що було показано ще на початку ХХ століття французьким дослідником психології мас Г. Лебоном: «Спрощення - це виділення кількох або єдиної не складної ознаки для позначення складних явищ реальності. Конкретизація - поєднання більш-менш абстрактних понять з певними конкретними і звичними образами». На основі цих особливостей утворюються стереотипи.

Даний термін ввів в соціальні науки У. Ліппман у своїй роботі «Громадська думка», що вийшла в 1922 р. Ліппман визначив стереотип як спрощене, заздалегідь прийняте уявлення, яке не випливає безпосередньо з власного досвіду. Польський дослідник пропаганди Л. Войтасік визначає стереотип «як поширені за допомогою мови або масового образу в певних соціальних групах стійкі уявлення про факти дійсності, що призводять до вельми спрощених або перебільшених оцінок та суджень з боку окремих індивідів» [62].

Аналізуючи буденну свідомість і роль преси у формуванні громадської думки, Ліпманн дійшов висновку, що всім процесом сприйняття управляють стереотипи - свого роду упереджені думки. При розробці своєї концепції він спирався на дані про рефлекторному характер психічної діяльності людини.
Сутність його концепції зводиться до цього: людина спочатку представляє світ, а потім вже безпосередньо взаємодіє з ним, і оскільки дійсність занадто обширна, складна та мінлива, то людина потребує простої моделі навколишнього світу. Під впливом інформації про події, а не безпосереднього спостереження за ними у свідомості людини складаються спрощені образи, стандартизовані уявлення про навколишній світ - стереотипи. Але, хоч і засновані на реально існуючих поняттях, поверхневі знанні про явища або предмети можуть бути помилковими.

Сам Ліпман розмежовував зовнішній світ і «картинки в головах», підкреслюючи їх неадекватність, вказуючи на ілюзорний характер стереотипів. Стереотип істотно спрощує процес пізнання і мислення.
Процес пізнання, сприйняття нового - процес підбиття, механічної підгонки ще невідомого явища, факту під певну стійку загальну формулу або образ. Відбувається стандартизація явища, що є нормою, законом сприймання.

Стереотипізацію можна розглядати як необхідний і найважливіший когнітивний процес, який опосередковує поведінку людини, що допомагає її орієнтації. Стереотип при цьому є атрибутом реальної людської психіки, а «стереотипізовані» поняття, оцінки, категорії -- це закріплені в суспільній свідомості «згустки» суспільного досвіду як повторювані властивості і явища.

Стереотипи, що виступають в якості стимулу, покликані викликати у людини реакцію - почуття симпатії чи антипатії, страху чи гніву, любові чи ненависті по відношенню до тих чи інших соціальних явищ.

Розглядаючи роль преси у формуванні громадської думки, Ліпман стверджував, що вона може за допомогою інформації створювати помилкову картину світу, яка не відповідає дійсності, розраховану на емоційну реакцію аудиторії.

З точки зору Е. Єгорової-Гантман і К. Плешакова, в політичній свідомості домінують два види стереотипів: стереотипи сприйняття та стереотипи політичної реклами і пропаганди. Вони вважають, що «стереотипи політичної реклами і пропаганди є якоюсь мірою вторинними, оскільки падають на добре удобрений власними стереотипами ґрунт. Причому чим примітивніше пропагандистський стереотип, тим легше асимілюється він у власну систему стереотипів особистості, соціальних та етнічних груп» [24].

Стійкість і упередженість емоційного символу можуть сприяти перетворенню його в ярлик, забобон, і такий стереотип міцний, його важко зруйнувати.

Кожній категорії людей властиві свої стереотипи і антагонізм між людьми визначається не стільки їх класовим становищем, а скільки відмінністю між їх стандартами стереотипів мислення.

Відповідний набір символів, стимулів впливає на людину, з одного боку вкорінюючи його віру в існуючий стан речей, викликаючи позитивні емоції - схвалення та симпатію, а з іншого - викликаючи негативні емоції до всього, що такому стану загрожує. Психологічний вплив за допомогою таких ємоційно забарвлених стереотипів буде мати ефект буде глибоким і тонким.

У політичній пропаганді використовується й так звані політичні стереотипи. Стереотип як вкорінена схема сприйняття суспільних явищ, які проявляються у суспільній свідомості. Це поняття не тотожне викривленому чи неправдивому сприйняттю дійсності. У ньому можна спостерігати поле чи область адекватного відображення дійсності, але також присутні спрощення та дезінформація. Це означає, що стереотип не просто деформує образ реального, але і узагальнює думку групи. Функція стереотипу у політичній сфері проявляється з діючого у ньому принципів поділу на "ми-вони", "свої-чужі". Стереотипи формують відчуття ідентичності особи у рамках своєї групи -"наші", виникаючі у процесі зіткнення з іншими. Найчастіше це використовується у демократичній системі щодо опозиційних груп.

Тобто, в процесі індивідуальної політичної дії стереотипи виконують ідентифікаційно - інтегруючу і компенсаторно - регулюючу функції, коли стереотипи компенсують певні почуття: меншовартості, поразки у військових конфліктах, постійного тиску ззовні тощo [57].

Багато дослідників вважають створення стереотипних уявлень шляхом інформаційного впливу основним методом пропаганди.

Розглядаючи соціальні функції стереотипу, Д. Теджфел відзначає низку моментів:

ѕ люди з легкістю виявляють готовність давати великим людським групам (чи соціальним категоріям) недиференційовані, грубі та упереджені оцінки;