Філософія раннього християнства

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Вступ

«Кожен має право на свободу світогляду і віросповідання. Це право включає свободу сповідувати будь-яку релігію або не сповідувати ніякої, безперешкодно відправляти одноособово чи колективно релігійні культи і ритуальні обряди, вести релігійну діяльність» - ч.1 ст. 35 Конституції України. Право віросповідання закріплене на найвищому рівні в ієрархії нормативно-правових актів нашої держави неспроста. Це свідчить про важливе місце релігійних потреб у ієрархії потреб людини як істоти біологічної, соціальної і духовної. Варто зазначити, що релігійний плюралізм на державному рівні виник не відразу, а спочатку був так званий «ідеалістичний атеїзм» в православній християнській Російській імперії, на зміну якому прийшов «матеріалістичний атеїзм» у 1917 році разом із більшовицьким переворотом і новою суспільно-політичною ідеєю діалектичного матеріалізму. Переживши на собі випробування, по-суті, «обома атеїзмами» український народ, та й інші народи, нації і національності колишнього СРСР, були об'єктивно готові до сприйняття світоглядного, ідеологічного та релігійного плюралізму у 1991 році, коли зі зникненням Союзу зникло і табу на релігію. Проте, незважаючи на законодавчо закріплений плюралізм думок, переконань і вірувань, свободу світогляду, абсолютна більшість громадян України, як і 33% населення планети, називають себе християнами.

Актуальність теми дослідження у рамках науки і навчальної дисципліни історії політичних і правових учень очевидна. Історія - один із головних пріоритетів управління, визначений загальною теорією управління. «Хто володіє сучасним, той володіє минулим, хто володіє минулим, той володіє майбутнім» - Джордж Оурел, англійський письменник-антиутопіст. Для того, щоб не стати жертвою так званого історичного пріоритету, необхідно вміти аналізувати історичні факти і співставляти їх між собою. Історія політичних і правових вчень предметом дослідження має порядок виникнення у суспільстві протягом його глобального історичного розвитку політичних і правових ідеологій, а християнство досі є однією із найпотужніший з них. Ідеологія є другим пріоритетом управління у загальній теорії управління. Політику розуміють як мистецтво управління державою, а право, виходячи із праворозуміння, загалом зводять до системи норм поведінки, тобто міри дозволеного, свободи діянь. Християнство як ідеологія несе у собі певні світоглядні принципи які і є розумінням міри дозволеної поведінки, міри свободи діянь, мірилом потреб і самообмежень кожної особи як члена суспільства і держави як універсальної організації цього суспільсва, управління якою здійснює певний суб'єкт управління, або ж згідно загальної теорії управління - предиктор. Звідси випливає прямий звязок світських ідеологій та релігій загалом і християнства зокрема із державою і правом. Оскільки християнство як ідеологія заснована на вірі, уявленнях про добро і зло, ідеологічному світосприйнятті, несе у собі систему морально-етичних, або точніше «нравственных» (рос. - точного еквіваленту в українській мові немає) норм, які не санкціоновані державою але відіграють важливу роль у саморегуляції поведінки особи, а отже регулюють суспільні відносини як явище взаємодії поведінок кількох осіб, і «санкціонуються», якщо можна так сказати, совістю як відчуттям міри, то воно є вагомим елементом правової культури суспільства, та й з рештою теорії права і держави.

Мета курсової роботи полягає у дослідженні першоджерел християнтва, що мінімізує вплив ретранслятора і дозволить сформувати відносно незалежну наукову позицію автора. Перед написанням наукової праці поставлені завдання об'єктивно оцінити політичні і правові погляди та ідеали християн у ранній період розвитку цієї релігії, дати висновок щодо можливості їхнього досягнення у сучасному суспільтві, порівняти політико-правові ідеали, закріплені насьогодні Конституцією України із ідеалами християнства, можливо, сформувати конкретну наукову пропозицію щодо подальшого державотворення, використовуючи досвід, здобутий в результаті дослідження даної тематики.

Причини та умови виникнення християнства

Назва релігії - християнство - повязана із імям конкретної історичної постаті - Ісуса Христа, що був і залишається центральною фігурою у цій релігії. Проте, перш ніж дати відповідь на питання ким був Ісус, що започаткував нове віровчення, яке протягом кількох століть підкорило півсвіту, варто розглянути систему речей у тогочасному суспільстві, адже така особа з такою ідеєю не могла виникнути сама собою - мав бути відповідний вплив соціального середовища. Як відомо, Ісус Христос народився у Юдеї - південному ізраїльському царстві. «Після смерті Ірода Великого стався розподіл Палестини поміж його синами. Галілея та Зайордання були віддані Іродові Антипі; землі на північ від них - Іроду Пилипу; а Юдея з Самарією - Архелаю, який повинен був з часом успадкувати й титул царя. Однак Архелай викликав незадоволення як у євреїв, так і у римлян, і імператор Август змістив його в шостому році нашої ери, передавши владу над Юдеєю римському прокуратору. З політичної точки зору Галілея і Юдея були хоч і підвладними Римові, а проте цілком окремими державами. В євангельські часи Галілеєю правив Ірод Антипа (з 4 р. до н. е. до 39 р. н. е.), а Юдеєю -- Понтій Пилат (з 26 по 36 р. н. е.), про що також повідомляє євангеліст Лука (3.1).» Матеріал із Вікіпедії - вільної енциклопедії, категрії: Географія Ізраїлю - Біблійські місця - Юдея. Отже, для загального уявлення про умови та причини виникнення ідей християнства слід проаналізувати військову, політичну, економічну, правову, культурну, релігійну, та міжетнічну ситуацію у Юдеї зокрема та Римській імперії вцілому. З наведеного можна зробити висновок, що в політичному плані сувернітет Юдеї був істотно обмежений волею імператора Риму, яку той виражав через призначуваного прокуратора. Очевидно, що насушні потреби місцевого народу займали далеко не пріоритетні місця у векторній системі монарха. Та й сам народ Юдеї не був однонаціональним - «Галілеяни і юдеї відрізнялися не лише етнічно, але й расово, -- перші були арійцями, а другі -- семітами (вихідцями з Аравійського півострова)». Матеріал із Вікіпедії - вільної енциклопедії, категрії: Географія Ізраїлю - Біблійські місця - Юдея. Зрозуміло, що не могли не виникати міжнаціональні та міжрасові протиріччя між носіями двох принципово різних культур. Адже в конфлікт вступали світоглядні позиції, ідеали. «Римська імперія, в якій виникло християнство, на час його появи вже «дозріла» до нового світогляду і нової віри. Особливістю імперії була її політична єдність. Римське право, що надавало великого значення гідності конкретної особи, її праву на юридичний захист та на римське громадянство, а також тенденція до об'єднання людей різних національностей в єдину політичну організацію випередили Євангеліє, яке проголосило рівність усіх як перед покаранням за гріх, так і перед звільненням від гріха» А.М. Черній - Релігієзнавство. Підручник. 2-е видання. Доповнене. Київ. Академвидав 2008. Ст. 145. В даному джерелі найбільш вдало зображено вплив права на загальну картину речей, що склалася на момент виникнення християнства. Римське право - основа сучасної континетальної системи права, а Юдея - частина Близького Сходу, що географічно відноситься до релігійно-традиційної правової сімї. Отже, існував і конфлікт права. Політичне і правове домінування Риму, конфронтація культур, міжетнічня напруга - все це не могло сприяти «об'єднанню людей різних національностей в політичну організацію», як заявляє Черній, а навпаки - являється прикладом неправильної концепції управління і реалізацією принципу «діли і владарюй!». Дуже вдало проблему релігійних, міжнаціональних та конфлікту релігії і науки зобразив Алехандро Аменабара у своєму художньому фільмі «Агора».

«Значною є також роль римської армії. В імперії набирали до війська людей із далеких провінцій, які прилучалися завдяки цьому до римської культури і поширювали її по всьому античному світу. Деякі воїни ставали християнами і приносили свою віру на батьківщину» А.М. Черній - Релігієзнавство. Підручник. 2-е видання. Доповнене. Київ. Академвидав 2008. Ст. 146. З цим можна погодитись, враховуючи постійну мобілізацію, переміщення гарнізонів через вічні війни із сусідами, воїни імперії відіграли такий собі каталізатор глобалізації в межах самої імперії.

«Успішна загарбницька політика Риму зумовлювала те, що багато завойованих народів втрачали віру у своїх богів, що були не здатні захистити їх від поневолення. Такі народи опинялися у духовному вакуумі, які не в змозі були заповнити існуючі тоді релігії, в тому числі і релігія Вічного міста» А.М. Черній - Релігієзнавство. Підручник. 2-е видання. Доповнене. Київ. Академвидав 2008. Ст. 144 Отже, можна зробити висновок, що спроба насадити єдину культуру і релігію лише зруйнувала попередню систему, викликавши глибоку культурну і релігійну а отже і моральну, «нравственную» кризу. Дану тезу підтверджує і наступне джерело: «Християнство, як уже зазначалося, виникло у Східних провінціях Римської імперії на території Антіохії, Сирії та Малої Азії. Римська імперія на той час була великою рабовласницькою державою і переживала глибоку соціально-економічну і політичну кризу, що спричинило посилену експлуатацію рабів, загострило соціальні суперечності. Таке становище зумовлювало численні повстання та війни рабів проти рабовласників. Виступи завершувалися жорстокими розправами, посиленим гнобленням рабів, що засвідчує повстання рабів під проводом Спартака у 73-74 рр. н.е. Все це призводило до почуття приреченості, духовного спустошення та безперспективності, стало головною причиною поширення песимістичних настроїв, відчаю та безнадійності. І як наслідок - пошуки спасіння та порятунку за допомогою небесних сил - Месії (Спасителя), який зійде з неба на землю і принесе порятунок усім знедоленим, скривдженим». А.В. Яртись, А.Ю. Васьків. Релігієзнавство. Київ. Знання. 2010. ст. 134. Отже, очевидним є факт, що причиною виникнення нової релігії в Римській імперії була загальна системна криза цієї держави. Але крім причин необхідні і умови - певний рівень свобод і можливостей, засобів для створення такого масштабного нового інформаційного модулю. «Християнство виникло не відразу в готовому завершеному вигляді як божественне одкровення, а формувалося поступово, вбираючи в себе всі філософські та релігійні ідеї, поширені у той час споміж народів Римської імперії. Насамперед зауважимо, що християнство, зародившись в єврейському середовищі, запозичило чимало ідей від іудаїзму, зокрема весь канон його священих книг «Старий Заповіт», сонм богів і святих, а також чимало елементів іудейського культу… До теоретичних джерел християнства належала ідеалістична філософія грецького філософа Філона Александрійського та римського стоїка Сенеки… Християнство використало також певні ідеї, властиві східним релігійним культам (зокрема, ідеї про померлих і воскреслих богів, запозичені від мітраїзму)». А.В. Яртись, А.Ю. Васьків. Релігієзнавство. Київ. Знання. 2010. ст. 135-136. Крім того й сам Ісус не заперечував ідей іудаїзму: «17. Не подумайте, ніби Я руйнувати Закон чи Пророків прийшов, - Я не руйнувати прийшов, але виконати. 18. Поправді ж кажу вам: доки небо й земля не минеться, - ані йота єдина, ані жоден значок із Закону не минеться, аж поки не забудеться все. 19. Хто ж порушить одну з найменших цих заповідей, та й людей так навчить, той буде найменшим у Царстві Небеснім; а хто виконає та й навчить, той стане великим у Царстві Небеснім. 20. Кажу бо Я вам: коли праведність ваша не буде рясніша, як книжників та фарисеїв, то не ввійдете в Царство Небесне». Біблія або Книга Святого Письма Старого і Нового Заповіту. Видання місійного товариства «Нове життя, кемпус крусейд фор крайст». Київ. Україна. 1992. - Євангеліє від св. Матвія 5:17-20. Фарисеї - спочатку релігійно-національна, а пізніше суспільно-політична течія у Юдеї в епоху Другого Храму (530 до н. е -- 70 р.). Із першоджерела безпосередньо випливає, що Ісус базує свою ідеологію не на порожньому місці, а на тих світоглядних і моральних принципах, що сформувалися задовго до його народження і які він з рештою не заперечує, а навпаки - виконує, проповідує, відновлює, впроваджує у життя.

християнство віровчення філософія

Ісус Христос - історична постать

Як уже зазначалося, Ісус Христос - центральна постать християнства і на відміну від інших пророків він визнаний «Сином Божим» а в окремих напрямках християнства навіть богом, проте, існує і прямопротилежна думка скептиків, які сам факт його існування ставлять під сумнів. Для адекватного сприйняття самої суті християнсва необхідно мати чітке уявлення про його засновника.

Яртись та Васьків зазначають: «У світовій релігієзнавчій думці склалося три підходи про трактування особи Ісуса Христа як основоположника християнства: - богословська концепція; - історична школа; - міфологічна школа... Представники богословської концепції, спираючись на Біблію, зокрема книги Нового Заповіту, стверджують, що християнство виникло в першій половині І ст. н.е. і повідане людям, як уже зазначалося, Сином Божим - Ісусом Христом... Представники історичної школи вважають, що євангельська розповідь про Ісуса Христа має раціональне зерно... Отже, Ісус Христос - особа історична, яка у свій час жила на Землі й проповідувала ідеї спасіння... Представники міфологічної школи вважають, що образ Ісуса Христа складався внаслідок Божества, тобто він - продукт міфотворчості». А.В. Яртись, А.Ю. Васьків. Релігієзнавство. Київ. Знання. 2010. ст. 130-131. Але власної думки науковці, на жаль, не зазначили, завершивши відповідний розділ наступною тезою: «Такої думки дотримується сучасна дослідниця історії християнства Ірина Свєнціцька». А.В. Яртись, А.Ю. Васьків. Релігієзнавство. Київ. Знання. 2010. ст. 131.

«Згідно з християнським ученням Ісус Христос - Син Божий, який з волі Бога-Отця заради спасіння людства зійшов із небес на землю, олюднився через народження його Дівою Марією, ставши Боголюдиною, дав людям заповіді Нового Заповіту, прийнв мученицьку смерть (через розп'яття) з метою спокутування вродженого гріха та гріхів людства. На третій день після поховання він воскрес, а потім вознісся на небо і як невідємна іпостась Святої Трійці зайняв місце справа від Отця». А.М. Черній - Релігієзнавство. Підручник. 2-е видання. Доповнене. Київ. Академвидав 2008. Ст. 148.

Черній дає уявлення про особу Ісуса крізь призму самого християнсва, що не може бути об'єктивно. Протилежну, релігійно незаангажовану думку, досить детально аргументуює американський режисер Пітер Джозеф у своєму широковідомому документальному фільмі «Дух часу (Zeitgeist)»: «Чи є якісь не біблійські свідчення про те, що існувала людина з іменем Ісус, син Марії, який подорожував із дванадцятьма послідовниками, зцілював людей та інше? В часи життя Ісуса і після в Середземномор'ї жило багато істориків, які б могли підтвердити його життя. Чи багато із них розповідає про його особистість? Жоден... Зазвичай в захист існування Ісуса згадують чотирьох істориків - Пліній Молодший, Святоній і Тацит - це перші троє. У кожного з них є кілька рядків у кращому випадку і вони згадують слово «Христос», яке є не ім'я, але епітет, що означає «помазаник». Четверте джерело - Йосиф Флавій, але ще століття тому було доведено, що це джерело - вимисел... Якщо зважити всі докази - дуже великі шанси, що людини з іменем Ісус просто не існувало» Пітер Джозеф - Д/ф «Дух часу (Zeitgeist). Частина перша. . Є ще одна позиція щодо історії Ісуса. Міхаїл Булгаков у романі «Майстер і Маргарита» розмістив під видом роману майстра про Понтія Пілата, по-суті, «Євангеліє від Воланда», яке значно відрізняється від Євангелій, включених у Новий Заповіт. В першу чергу Булгаков змальовує свого персонажа - Ієшуа Ганоцрі (Ісуса Хрсита) в образі філософа, не зачіпаючи питання про непорочне зачаття. Міхаїл Афанасієвич, будучи сином священика, заперечує і факт урочистого входження Ісуса у Єрусалим: «Пришел я в Ершалаим точно через узкие ворота, но пешком, в сопровождении одного Левия Матвея, и никто мне ничего не кричал, так как тогда меня в Ершалаиме ещё никто не знал». Михаил Булгаков. «Мастер и Маргарита». Москва 1984 - ст. 22 А найголовніша відмінність від Нового Заповіту полягає у наступному:

«Боги, боги, - говорит, обращая надменное лицо к своему спутнику, тот человек в плаще, - какая пошлая казнь! Но ты мне, пожалуйста, скажи, - тут лицо из надменного превращается в умоляющее, - ведь ее не было! Молю тебя, скажи, не было? - Ну, конечно не было, - отвечает хриплым голосом спутник, - тебе это померещилось. - И ты можешь поклясться в этом? - заискивающе просит человек в плаще. - Клянусь, - отвечает спутник, и глаза его почему-то улыбаются. - Больше мне ничего не нужно!» Михаил Булгаков. «Мастер и Маргарита». Москва 1984 - ст. 624.

Булгаков заперечує факт страти Ісуса Понтієм Пілатом, що суперечить і позиції Нового Заповіту і думці скептиків. З Міхаїлом Афанасієвічем важко погодитись у тому плані, що якби страти і дійсно не було, то Ісус продовжив би свою діяльність, що неодмінно мала б відображення у священих писаннях Матвія, Марка, Луки, Івана, інших апостолів і очевидців. Отже, проаналізувавши всі докази, можна припустити, що страта Ісуса Христа як історичної постаті мала місце. Але це не означає, що мало місце і воскресіння.

Слід врахувати, що прокуратор стояв перед вибором без вибору - страта Ісуса спровокувала б бунт його прихильників, помилування означало б прощення а отже розуміння, підтримку його ідеї, що докорінно руйнувало б владу синедріону. Тому «воскресіння» могло бути просто аферою, що і дозволила зберегти владу Каїфи і не підірвала віри, в якій так мало потребу тодішнє занепале юдейське суспільство, у воскресіння месії, так би мовити залишила питання про божественне походження Ісуса відкритим і по цей день. Відомо, що сам Ісус не записував своїх проповідей - це робили учні. Знову ж таки варто послатися на безсмертний шедевр Булгакова: «Эти добрые люди ничему не учились и всё перепутали, что я говорил. Я вообще начинаю опасаться, что эта путаница будет продолжаться очень долгое время… Но однажды я заглянул в этот пергамент и ужаснулся - решительно ничего из того, что там записано, я не говорил. Я его умолял - сожги ты, ради Бога, этот пергамент, а он выхватил его из рук и убежал». Михаил Булгаков. «Мастер и Маргарита». Москва 1984 - ст. 27 Глибинна проблема, на яку звертає увагу філософ, письменник, це те, що Ісус говорив притчами, що носили абстрактний характер, а його розуміли буквально. «Для древніх скорочення дня і припинення росту рослин по мірі приближення зими означало смерть. Це була смерть Сонця. Вона наступала 22 грудня... В цей день відбувається дивне явище - Сонце припиняє свій рух на Південь на три дні. В період цієї трьохденної паузи Сонце зупиняється у районі сузіря Південного Хреста. А після цього - 25 грудня - Сонце піднімається на 1 градус північніше». Пітер Джозеф - Д/ф «Дух часу (Zeitgeist)». Частина перша Метафорично виходить, що Сонце було розп'яте на хресті на три дні, а потім воскресло і народилось заново... «31. А про воскресіння померлих хіба не читали пророченого вам від Бога, що каже: 32. «Я Бог Авраамів, і Бог Ісаків, і Бог Яковів; Бог не є Богом мертвих, а живих». Біблія або Книга Святого Письма Старого і Нового Заповіту. Видання місійного товариства «Нове життя, кемпус крусейд фор крайст». Київ. Україна. 1992. - Євангеліє від св. Матвія 22:31-32. Наврядчи в даному випадку Ісус мав на увазі воскресіння у буквальному розумінні.

Хоч Євангеліє має ряд неточностей і навіть суперечностей як в силу нерозуміння суті проповідей тих, хто його укладав, так і в силу неточного перекладу, проте, більш наближеного джерела до Ісуса, ніж ці писання, не існує. Тому необхідно зробити короткий аналіз кількох із них для окреслення власної позиції щодо центральної постаті християнства. «20. Коли ж він те подумав, ось з'явивсь йому Ангол Господній у сні, промовляючи: «Йосипе, сину Давидів, не бійся прийняти Марію, дружину свою, бо зачате в ній - то від Духа святого» Біблія або Книга Святого Письма Старого і Нового Заповіту. Видання місійного товариства «Нове життя, кемпус крусейд фор крайст». Київ. Україна. 1992. - Євангеліє від св. Матвія 1:20. . В роботі ВП СРСР «Мастер и Маргарита»: Гимн демонизму или Евангелие беззаветной веры» існує припущення з цього приводу. «И ещё: возведение в ранг непорочного исключительно зачатия Христа Марией Девой от Духа Святого -- действительно одно из кощунственных, сатанинских положений церковного вероучения, богохульно в умолчании предполагающее, что все остальные зачатия людей обречены самим Богом быть порочными. Зачатие Христа от Духа Святого чудесно и действительно непорочно. Но также непорочно (хотя и лишено ореола сверхъестественного чуда) всякое зачатие естественным образом человека супругами, которым Бог даровал Свою Любовь. И такое зачатие должно стать нормой в жизни общества. Порочно же всякое зачатие, осуществившееся без дарованной Богом Любви, происшедшее всего лишь на основе отработки алгоритмики совокупления мужчины и женщины под водительством исключительно животных инстинктов или переизбытка энергии со скуки вне зависимости от того, произошло такое зачатие в ритуально освящённом церковью браке либо же произошло оно в блуде супругов или холостяков... Вопрос о характере зачатия Христа лежит в иной области: если исторически реально случилось так, что в эпоху первого пришествия не было ни одной четы мужчины и женщины, таких чтобы их наследственность (телесная и духовная) позволила родиться и вырасти человеку, который был бы свободен от заблуждений эпохи и мог бы явить собой всем остальным тот идеал достоинства Человека, который предопределён Всевышним Богом, Творцом и Вседержителем, дабы все люди постигли этот неискажённый идеал и воплотили его каждый в себе, то Бог воплотил этот идеал в жизнь зачатием Иисуса Христа праведной Девой от Духа Святого». ВП СРСР «Мастер и Маргарита»: Гимн демонизму или Евангелие беззаветной веры» - ст. 35 Отже, біблійські джерела прямо говорять про чудо - непорочне зачаття Ісуса від Духа Святого, а небіблійські - не заперечують можливості такого зачаття, виходячи із необхідності безпосереднього втручання Бога у хід історичного процесу.

Якщо припустити, що така особа як Ісус дійсно мала місце в історії та в силу об'єктивно зумовлених причин була зачата Духом Святим, то логічно випливає, що перед нею Богом, як Ієрархічно Найвищим Всеохоплюючим Управлінням, була поставлена певна ціль, для досягнення якої були надані відповідні засоби і можливості, маються на увазі такі як уздоровлення слабих на проказу і біснуватих та інших, утихомирення бурі на морі тощо, які зафіксовані у Новому Заповіті. А звідси випливає і ще одна відмінність біблійського месії Ісуса Христа і булгаковського філософа Ієшуа Ганоцрі. Аналізуючи Святе Письмо, можна звернути увагу, що Ісус діяв не сам. У Євангелії від Матвія 10.1. зазначено, що Ісус послав дванадцять апостолів своїх на проповідь: «... і владу їм дав над нечистими духами, щоб їх виганяли вони...». Отже, Ісус був не тільки філософом, пророком, цілителем і чудотворцем, він мав ще й певну тактику поширення своєї філософії - зібравши довколо себе найбільш здібних учнів, і давши їм мінімальні необхідні знання і вміння, застосував автосинхронізацію суперситеми - починаючи із власного прикладу, наданому своєму найближчому оточенню - мікросоціуму, поширив вчення на невизначене коло членів суспільства як елементів довершеної суперсистеми.

Крім того варто відзначити дар пророка, який був даний засновнику християнства: «23. А ти, Капернауме, що до неба піднісся, - аж до аду ти зійдеш!» Біблія або Книга Святого Письма Старого і Нового Заповіту. Видання місійного товариства «Нове життя, кемпус крусейд фор крайст». Київ. Україна. 1992. - Євангелія від св. Матвія 11:23. . Як сказав російський поет А.С. Пушкін: «Провидение - не алгебра. Ум человеческий, по простонародному выражению, не пророк, а угадчик. Он может видеть общий ход вещей и делать из этого существенные выводы, часто оправданные временем, но не дано ему предугадать случая мощного и мгновенного орудия провидения». Звісно, з рівнем розвитку Ісуса не важко було передбачити падіння тих міст і тих цивілізацій, система життєустрою яких була пронизана безмірністю, безпокараністю, аморальністю, безправністю і всіма можливими пороками. І знову ж таки, як згадувалося вище, причиною падіння були саме глобалізаційні процеси, що протікали в рамках імперії і принцип неправильної концепції управління - «діли і владарюй!». В Новому Заповіті є прямий доказ того, що Ісус, бачачи загальний хід речей, був прихильником іншої - ПРАВильної, Божої концепції управління, концепції Богодержав'я, тобто, влади Бога на Землі: «25. А Він знав їх думки і промовив до них: «Кожне царство, поділене супроти себе, запустіє. І кожне місто чи дім, поділені супроти себе, не втримаються. 26. І коли сатана сатану виганяє, то ділиться супроти себе; як же втримається царство його?». Біблія або Книга Святого Письма Старого і Нового Заповіту. Видання місійного товариства «Нове життя, кемпус крусейд фор крайст». Київ. Україна. 1992. - Євангеліє від Матвія 12:25. Ще один важливий епізод, який допомагає створити загальне уявлення про Христа: «57. І вони спокушалися Ним. А Ісус їм сказав: «Пророка нема без пошани, - хіба тільки у вітчизні своїй та в домі своїм»! 58. І Він не вчинив тут чуд багатьох через їхню невіру». Біблія або Книга Святого Письма Старого і Нового Заповіту. Видання місійного товариства «Нове життя, кемпус крусейд фор крайст». Київ. Україна. 1992. - Євангеліє від св. Матвія 13:57-58. Отже, важливим елементом чудотворності Ісуса є егрегор - колективний дух, що утворюється шляхом взаємодії біополів усіх віруючих у його силу і програмує матрицю можливих станів матерії та інформації на потрібний результат. А з таким підходом до розуміння чуда можна повірити і в буквальне воскресіння та вознесіння Ісуса. «Действительность вам представляется чем-то объективным, внешним, существующим независимо от вас. Характер действительности представляется вам самоочевидным. Когда, обманывая себя, вы думаете, будто что-то видите, вам кажется, что все остальные видят то же самое. Но говорю вам, Уинстон, действительность не есть нечто внешнее. Действительность существует в человеческом сознании и больше нигде. Не в индивидуальном сознании, которое может ошибаться и в любом случае преходяще, - только в сознании партии, коллективном и бессмертном». Джордж Оурел - «1984» - ст. 110. -Іншими словами, якщо в кімнаті дві людини і одна думає, що вона летить а друга думає, що бачить, як та летить, значить - вона летить. Тобто слід враховувати і той факт, що проповідник християнства, всіма своїми можливостями, працював на створення імені Христа і вірі в нього, а потім ім'я і віра працювали на нього, масовою свідомістю програмуючи матрицю можливих станів у потрібному напрямку. І знову ж таки, бачачи загальний хід речей, спротив старої системи світогляду, концепції, Ісус передбачав свою неминучу загибель, про що не раз нагадував своїм послідовникам, у що вони вірили, і цією ж вірою наповнювали колективний егрегор християн і запрограмували хід речей на неминучу страту пророка.

Незважаючи на божественне походження, Ісус все ж таки був людиною, тобто істотою не лише духовною та соціальною, а ще й біологічною. А це означає, що його психіка, та й фізіологія взагалі, мала ті ж властивості, що й психіка та фізіологія інших людей - генетично обумовлений потенціал, відчуття, пам'ять, мислення, сприйняття, увага, інстинкти, рефлекси, емоції, почуття, темперамент тощо. Про прояв емоцій, як невід'ємної частини кожної особистості, - так званого «благородного гніву» згадується і у Біблії: «12. Потому Ісус увійшов у храм Божий, і вигнав усіх продавців і покупців у храмі, і поперевертав грошомінам столи, та ослони - продавцям голубів. І сказав їм: «Написано: «Дім Мій - буде домом молитви», а ви робите з нього «печеру розбійників». Біблія або Книга Святого Письма Старого і Нового Заповіту. Видання місійного товариства «Нове життя, кемпус крусейд фор крайст». Київ. Україна. 1992 - Євангеліє від св. Матвія 21:12.

Не беручи до уваги мотивів, такі дії за сучасним кримінальним законодавством можна кваліфікувати як хуліганство - грубе порушення громадського порядку. Ось ще один приклад прояву звичайного людського відчуття - відчуття страху: «39 І, трохи далі пройшовши, упав Він долілиць, та молився й благав: «Отче Мій, коли можна, нехай обмине ця чаша (доля, наступаюча доля) Мене... Та проте, - не як Я хочу, а як Ти...» Біблія або Книга Святого Письма Старого і Нового Заповіту. Видання місійного товариства «Нове життя, кемпус крусейд фор крайст». Київ. Україна. 1992 - Євангеліє від св. Матвія 27:29.

Знаючи неминучість своєї загибелі і не раз нагадуючи про неї учням, Ісус мав природний людський страх перед смерттю, інстинкт самозбереження, і просив Бога обрати інший варіант. Ось ще біблійський приклад відчуття безвиході: «46. А коло години дев'ятої скрикнув Ісус гучним голосом, кажучи: «Елі, Елі, лама савахтані?» цебто: «Боже Мій, Боже Мій, нащо мене ти покинув?» Біблія або Книга Святого Письма Старого і Нового Заповіту. Видання місійного товариства «Нове життя, кемпус крусейд фор крайст». Київ. Україна. 1992 - Євангеліє від св. Матвія 27:46. Ісус знав, що Бог не може його кинути, так як і не може кинути будь-яке інше своє створіння, а страшна смерть зробить із нього святого мученика, що загинув за ідеї, які проповідував, і доведе, що це ідеї, за які варто загинути, і які заповнять розум і серця мільярдів людей по всьому світу у різний час. Ісус знав це від самого початку свого шляху, а цей крик, згаданий у Письмі, ніщо інше як прояв відчуття приреченості, теоретично властивого, в принципі, кожній людині. Хоча, є й інша ненаукова думка: «...Бедный Христос свой сорвал бы венец, угадай он что будет потом…» М. Пушкина - текст песни «Что вы сделали с вашей мечтой?», що натякає на те, ніби Ісус не передбачав, що жертва, яку він приносить, навіть через дві тисячі років після його смерті не зможе змінити правлячу несправедливу концепцію життєустрою на планеті. Крім того, не варто забувати і про тринадцяте Євангеліє від Марії Магдалини, яка за однією із версій була дружиною Ісуса і мала від нього дітей. В цій версії є доля раціонального, адже в момент смерті Ісусу було 33 роки, а як зазначає у своєму підручнику Толкачова Н.Є.: «Позашллюбний стан дозволяється лише особам, що спеціально вивчають закон, за вченням талмудистів, усі неодружені виганяються із племені адамова, тому що головне призначення чоловіка тільки в єднанні з жінкою». Н.Є. Толкачова - Звичаєве право. Навчальний посібник. Київський університет. 2005. - ст. 123. Виходить, Ісус підлягав би вигнанню із рідного краю за іудейським звичаєвим правом, якби не шанував звичаю. Та й про картину «Таємна вечеря» Леонардно да Вінчі, де праворуч від Ісуса зображена жінка, теж доречно згадати. Варто також зазначити, що Христос вчив звертатись до Бога молитвою «ОТЧЕ наш». Якщо Він, Бог - наш Отець, то логічно, що ми - Його діти, але ніяк не раби.

Та й з рештою Господом Ісуса Христа проголосили лише в 325 році на Першому Нікейському соборі: «Догмат про істине Божество, предвічне народження й єдиносутність Сина Божого з Богом-Отцем утверджений на І Вселенському Соборі 325 р. У м. Нікеї за імператора Костянтина Великого. Цей догмат проголошував: «Син Божий є істиний Бог, народжений від Бога-Отця перше всіх віків і так само вічний як Бог-Отець; Він народжений, а не створений, а єдиносущий з Богом-Отцем». А.В. Яртись, А.Ю. Васьків. Релігієзнавство. Київ. Знання. 2010. ст. 152. Це що ж, виходить, з 325 року Господь - виборна посада? Як без гумору можна ставитися до такого рішення? Може це мав на увазі Ніцше у своїй відомій фразі «Бог мертвий»?

Можна продовжувати дослідження особистості засновника християнства, але це - істотне відхилення від теми дослідження, хоча без нього неможливо було обійтись - так як хороший вчитель не вчить тільки своєму предмету, так і хороший дослідник не сповідує вузького підходу до вивчення досліджуваної проблеми.

Філософія раннього християнства

В першу чергу варто зазначити, що раннім вважається християнство від моменту воскресіння Ісуса - 33 рік н.е. до першого Нікейського Собору - 325 року. Враховуючи все вище викладене - це логічно, оскільки з 325 року у філософію християнства, а отже філософію Ісуса, було, так би мовити, внесено багато змін. В принципі, це нормально, адже ніщо не може існувати вічно і все перебуває у постійному розвитку, що не розвивається - те деградує. Та й філософія Ісуса, як зазначалось, не виникла на порожньому місці, а на основі Старого Заповіту. Тому доцільним є короткий аналіз світоглядних позицій Ісуса, на яких він будував свої ідеї.

Об'єктивно існує всього дві концепції життєустрою - Божа, сПРАВедлива концепція і, так званна, «сатанистська», несправедлива концепція. Іншими словами: «Люди могут жить в гармонии с природой и другими людьми, тоесть окружающим их миром, а могут принимать других людей за «говорящее орудие» которое можно эксплуатировать, как скот…» К.П. Петров - Курс лекций по общей теории управления. Типы мировоззрений. Триединство. Далі генерал Петров, прихильник «Концепции Общественной Безопасности» (КОБ), зазначає, що постановка основного питання філософії «Що первинне: матерія чи свідомість?» - некоректне, так як усі предмети і явища знаходяться у взаємозв'язку, а будь-які процеси носять коливальний характер: звук - це коливання, зображення - це коливання тощо, і матерія та інформація преобразуються по мірі свого розвитку, а час - не об'єктивна категорія філософії, а приватна міра.

«Любя вещ, которую мы знаем - она материальна. И материя предстаёт нам ввиде п'яти агрегатных состояний. Материя упорядочена и имеет образ. Безобразной материи нет. И этот образ и есть информация» К.П. Петров - Курс лекций по общей теории управления. Типы мировоззрений. Триединство. .

Таким чином свідомість визначає буття, а буття визначає свідомість, вони завжди існували і існують взаємопов'язано. «Многие понятия не понятны нам не потому, что наши понятия слабые, а потому что сии понятия не входять в круг наших понятий» - К. Прутков. Тобто, по мірі розуміння процесів в об'єктивній дійсності і системи причинно-наслідкових звязків, кожна людина є сторонником тої чи іншої концепції життєустрою, буття - у згоді із Божим Промислом чи всупереч йому. Філософія власне і формує це коло понять, методологію, типи світогляду. «Мировоззрение - это совокупность принципов, взглядов, убеждений , которые определяют отношение человека к окружающему миру и к самому себе… Но только философия, обобщая все элементы мировоззренческой системы, предаёт мировоззрению завершённый вид…» К.П. Петров - Курс лекций по общей теории управления. Типы мировоззрений. Триединство. На думку прихильникив згаданої концепції, існує два типи світогляду: «калейдоскопічний», що говорить про те, що все відбувається саме по собі, всюди хаос, і «мозаїчний», що говорить про те, що все має свої причини і наслідки, а світ єдиний і цілісний. Філософія, що випливає із «мозаїчного» типу світосприйняття, грунтуєтся на розумінні триєдинства матерії-інформації-міри і не ставить некоректних питань про первинність одного із трьох взаємоповязаних елементів. А із «калейдоскопічного» типу світогляду випливає два протиборчих вчення філософії - матеріалізм та ідеалізм. «Идеализм - древнейшее философское учение об идеальном духовном основании мира. Не отвергает природу, материю, но считает их «низшими», а поэтому не истинным родом бытия. Противоположенное учение - материализм… Библия - документ, выражающий идеи идеализма». К.П. Петров - Курс лекций по общей теории управления. Типы мировоззрений. Триединство. Отже, із наведеного уже можна зробити висновок, що вся біблійська філософія витоком має «калейдоскопічний» тип світогляду, і необ'єктивно вважає матерію другорядною, похідною від певної ідеї, інформації чи енергії - Святого Духа, Бога-Отця, відтак, може бути тільки частково правильною. Щоб не робити голослівних і поспішних висновків слід звернутися безпосередньо до Біблії.

«Незалежно від кількості книг, усі християни розрізняють у Старому Заповіті чотири підрозділи: 1. П'ятикнижжя Мойсеєве (книги Буття, Вихід, Левіт, Числа та Повторення Закону, або Второзаконня). Воно розповідає про створення Богом світу і людини, гріхопадіння Адама й Єви, всесвітній потоп, заповіт Бога людям, а також про регламентацію життєдіяльності людини, викладену в Десяти заповідях Бога Ягве єврейському народові (так званому Декалогу)». А.В. Яртись, А.Ю. Васьків. Релігієзнавство. Київ. Знання. 2010. ст. 140. Далі автори перераховують такі частини як Історичні книги Старого Заповіту, Пророчі книги і Книги повчальні. В першу чергу слід звернути увагу на П'ятикнижжя.

«1. На початку Бог створив Небо і землю... 3. І сказав Бог: «Хай станеться світло!» І сталося світло... 6. І сказав Бог: «Нехай станеться твердь посеред води, і нехай відділяє вона між водою й водою... 10. І назвав Бог суходіл: «Земля», а місце зібрання води назвав: «Море»... 11. І сказав Бог: «Нехай земля вродить траву, ярину, що насіння вона розсіває, дерево овочеве, що за родом своїм плід приносить, що в ньому насіння його на землі»... 14. І сказав Бог: «Нехай будуть світила на тверді небесній для відрізнення дня від ночі, і нехай вони стануть знаками, і часами умовленими, і днями, і роками... 20. І сказав Бог: «Нехай вода вироїть дрібні істоти, душу живу, і птаство, що літає над землею під небесною твердю»... 24. І сказав Бог: «Нехай видасть земля живу душу за родом її, худобу й плазуче, і земну звірину за родом її»... 26. І скаазв Бог: «Створімо людину за образом Нашим, за подобою Нашою, і хай панують над морською рибою, і над птаством небесним, і над худобою, і над усею землею, і над усім плазуючим, що плазує по землі». Біблія або Книга Святого Письма Старого і Нового Заповіту. Видання місійного товариства «Нове життя, кемпус крусейд фор крайст». Київ. Україна. 1992 - Перша книга Мойсеєва: Буття 1: 1-26. Як вірно підмічає К.П, Петров: «Это совпадает с данными науки о возникновении типов и классов живых организмов» - по-суті, співпадає із теорією еволюції живих організмів Чарльза Дарвіна. Проте, дає досить примітивні уявлення про глобальний еволюційний процес і викликає ряд питань: де точка відліку початку, на якому Бог прийнявся створювати Небо і землю, чому спочатку була вода, а потім «твердь», як розуміти, що Бог відпочиває на сьомий день, та й взагалі, якщо не існувало нічого, то що є Бог? Але варто звернути увагу і на ньюанси, які, втім, мають принципове значення: «... і нехай вони стануть знаками, і часами умовленими, і днями, і роками...» - це підтверджує тезу про те, що об'єктивно часу не існує і дає відповідь на питання - точки відліку не існує, що означає - Всесвіт існував вічно. Інший ньюанс: «Створімо людину за образом Нашим» - «Нашим», це чиїм? Тоді ще не було прийнято вважати єдиного Бога Богом-Отцем, Богом-Сином і Святим Духом, та й все інше, крім людини, було створено чомусь не по його подобі, ніби існує щось поза Богом. Цю тезу можна розуміти як створення істоти, наділеної відчуттям міри, що не характерне іншим живим істотам.

Що стосується «гріхопадіння» Адама і Єви, то це, викликає, як мінімум, нерозуміння: «16. І наказав Господь Бог Адамові, кажучи: «Із кожного дерева в Раю ти можеш їсти. 17. Але з дерева знання добра і зла - не їж від нього, бо в день їди твоєї від нього ти напевно помреш!» Біблія або Книга Святого Письма Старого і Нового Заповіту. Видання місійного товариства «Нове життя, кемпус крусейд фор крайст». Київ. Україна. 1992 - Книга Буття 2:16-17. - виходить, Бог, створивши людину як істоту із відчуттям міри, наділену крім того волею, встановлює заборону на пізнання істини - розрізнення добра і зла, та ще й визначає санкцію за порушення - смерть. Далі в П'ятикнижжі згадується про кару Божу: «7. І промовив Господь: «Зітру Я людину, яку Я створив, з поверхні землі, - від людини аж до скотини, аж до плазунів, і аж до птаства небесного. Бо жалкую, що їх Я вчинив.» Біблія або Книга Святого Письма Старого і Нового Заповіту. Видання місійного товариства «Нове життя, кемпус крусейд фор крайст». Київ. Україна. 1992 - Книга Буття 6:7. Так, всесвітній потоп дійсно мав місце в історії і за однією із версі став причиною загибелі четвертої людської цивілізаці - Атлантиди. Але, по-перше, людство вижило, отже, цілі щодо його фізичного знищення Творець не носив, по-друге, матриця можливих станів включала у себе варіант гріхопадіння вільної істоти, тобто, Бог не міг «жалкувати» про створення людини, так як передбачав її гріхопадіння.

Ну і щодо власне філософії права Старого Заповіту, закріпленої у Книзі Вихід 20: «1. Бог промовляв всі слова оці, кажучи: 2»Я - Господь, Бог твій, що вивів тебе з єгипетського краю з дому рабства.» - може скластися враження, що йдеться про якогось бога єврейського народу, а звідси і про те, що єврейський народ є «обраним». Але слід пам'ятати, що Бог звертається до кожної людини і до кожного окремого народу мовою його життєвих обставин. Саме мовою «виводу з дому рабства» говорив Бог із єврейським народом у часи Моїсея. 3 «Хай не буде тобі інших богів передо Мною!» - застереження, що мало б мати місце, так як вище зазначалося, що релігії, які існували до християнства, вичерпали себе і віра в інших богів була підірвана. Бог єдиний, і створення собі іншого, штучного бога, не призведе ні до чого іншого, окрім як підриву віри єдиному Богу. 4. «Не роби собі різби і всякої подоби з того, що на небі в горі, і що на землі долі, і що в воді під землею. 5. Не вклоняйся їм і не служи їм, бо Я - Господь, Бог твій, Бог заздрісний, що карає за провину батьків на синах, на третіх і на четверих поколіннях тих, хто ненавидить Мене, 6 і що чинить милість тисячам поколінь тих, хто любить Мене, і хто тримається Моїх заповідей». - продовження попередньої думки, але в тому руслі, що поклоніння фальшивим богам призводить до світоглядної, філософської, моральної дизорієнтації, а відтак до спричинення зла собі і оточуючим, що може відбитись через кілька поколінь. Але таке формулювання в Біблії програмує людей на страх перед Богом. 7 «Не призивай Імення Господа, Бога твого, надаремно, бо не помилує Господь того, хто призиватиме Його Ймення надаремно» - це відповідає приказці «На Бога надейся но и сам не плошай» і спонукає людей до певної самостійності у вирішенні поточних проблем а також насаджує відчуття відповідальності за свої вчинки. «8 Пам'ятай день суботній, щоб святити його! 9 Шість день працюй і роби всю працю свою, 10 а день сьомий - субота для Господа, Бога твого: не роби жодної праці та й син твій, та дочка твоя, раб твій та невільниця твоя, і худоба твоя, і приходько твій, що в брамах твоїх». - з формулювання «раб твій» випливає те, що Старий Заповіт розглядає рабство, як нормальний життєустрій. «11 Бо шість день творив Господь небо та земло, море та все, що в них, а дня сьомого спочив, тому поблагословив Господь день суботній і освятив його». - По-перше, «шабат» освячений тільки у євреїв, інші національності, що сповідують християнство, в тому числі і українці, вважають освяченим днем неділю. По-друге, Бог не може спочивати - все знаходиться у постійному русі і взаємовпливі, а Бог завжди відіграє роль Ієрархічно Найвищого Всеохоплюючого Управління всіма процесами у Всесвіті. Це, між іншим, принципова відмінність між християнством та ісламом. 12 «Шануй свого батька та матір свою, щоб довгими були твої дні на землі, яку Господь, Бог твій, дає тобі!» - Безумовно, це чи не одна із основних заповідей. Сьогодні в Україні ми можемо спостерігати наживо процес роз'єднання поколінь, оскільки в силу природного закону часу умови життя сучасного покоління помітно відрізняються від умов життя минулого, що в свою чергу змінює світогляд, концептуальну визначеність, ідеали, мораль і «нравствєнность», та провокує конфлікт поколінь. «13 Не вбивай!» - релігія не тільки забороняє вбивство як умисне позбавлення життя іншої особи, але й по-суті, смертну кару. Проте, як показує доля Ісуса, розп'ятого не без участі синедріону, цією заповіддю нехтували. «14 Не чини перелюбу!» - Не менш важлива заповідь, яка закріплює принцип моногамності сім'ї». «15 Не кради!» - Заповідь, що свідчить про повагу релігії до права власності, усвідомлення розмежування речей на «свої» і «чужі». «16 Не свідкуй неправдиво на свого ближнього!» - можна сказати - процесуальна заповідь. По-суті, лягла у основу одного із сучасних принципів судочинства. «17 Не жадай дому ближнього свого, не жадай жони ближнього свого, ані раба його, ані невільниці його, ані осла його, ані всього, що ближнього твого!» - заповідь встановлює заборону на заздрість як елемент майново-соціальної стратифікації суспільства, але знову ж таки зустрічається слово «раб», «невільниця», чого не повинно було б бути у «Книзі Добра». Про це буде зазначено нижче. Це Десять Божих Заповідей - основа Старого Заповіту. Ісус Христос будував свою філософію на основі них, але вважав так: «Фаддей: Все мы живём надеждой увидеть Царство Небесное. Дай же нам и заповеди для этого трудного пути, чтобы вместе с верой вели нас. Иисус: Заповеди даются тем, которые слухом слышат - и не разумеют, глазами смотрят - и не видят. Ибо исполнение закона не может животворить, не приносит благодати и не делает праведником. На это способна только истинная вера, действующая любовью. Фаддей: Для чего же тогда дан закон? Иисус: Он дан для маловерных, в которых не вмещается Слово Божье, дабы уберечь их от преступлений, покуда не обретут истинного разумения. Вам дано знать тайны Отца Небесного. Вам единственную заповедь даю - любовь.» Д. Соколов «Утераные страницы Евангелия (Евангелие от Дионисия)» - ст. 35 Хоч це зазначено і не в автентичному джерелі, а в філософсько-художній книзі, втім автор досліджував біблійські джерела, а відтак його думка має бути врахована. Це збігається і з позицією іншого вже згаданого письменника Булгакова, та й з рештою і з Новим Заповітом, в тому сенсі, що немає жодного пиьсма, складеного Ісусом особисто.

Отже, щодо рабовласництва, християнство Старого Заповіту мало наступну позицію: «1 А оце закони, що ти вкладеш перед ними: 2 Коли купуєш єврейського раба, нехай він працює шість років, а сьомого нехай вийде дармо на волю. 3 Якщо прийде він сам один, нехай сам один і вийде; коли він має жінку, то з ним вийде й жінка його. 4 Якщо пан його дасть йому жінку, і вона породить йому синів або дочок, - та жінка та діти її нехай будуть для пана її, а він нехай вийде сам один. 5 А якщо раб той щиро скаже: «Полюбив я пана свого, жінку свою та дітей своїх, - не вийду на волю», 6 то нехай його пан приведе його до суддів, і підведе його до дверей або до бічних одвірків, та й проколе пан його вухо йому шилом, - і він буде робити йому повіки! 7»А коли хто продасть дочку свою як невільницю, - не вийде вона, як виходять раби». Біблія або Книга Святого Письма Старого і Нового Заповіту. Видання місійного товариства «Нове життя, кемпус крусейд фор крайст». Київ. Україна. 1992 - Книга Вихід 21:1-7. Отже, Старий Заповіт не тільки узаконював рабство, а ще й торгівлю людьми.

«12 Хто вдарить людину, і вона вмре, той конче буде забитий» - там же. Принцип «око за око, зуб за зуб» був актуальним в той час. А це ще раз підтверджує концептуальну невизначеність Старого Заповіту. Втім, недоцільно придавати значну увагу нормам Старого Заповіту, так як у Ісуса була власна філософська позиція, частково зафіксована у Біблії.

В рамках дослідження основ раннохристиянської філософії варто з'ясувати як взагалі у цій релігії розуміється Бог. Для цього слід звернутися до першоджерела: «5 Говорить отак Бог, Господь, що створив небеса і їх розтягнув, що землю простяг та все те, що із неї виходить, що народові на ній Він дихання дає, і духа всім тим, хто ходить по ній» Біблія або Книга Святого Письма Старого і Нового Заповіту. Видання місійного товариства «Нове життя, кемпус крусейд фор крайст». Київ. Україна. 1992 - Ісайя 42:5. . Ось ще одне посилання: «24 Бог є Дух, і ті, що Йому вклоняються, повинні в дусі та в правді вклонятись.» Біблія або Книга Святого Письма Старого і Нового Заповіту. Видання місійного товариства «Нове життя, кемпус крусейд фор крайст». Київ. Україна. 1992 - Євангеліє від св. Івана 4:24. І наступне: «20 І Він провив: «Ти не зможеш побачити Мене - і жити». І ось позиція самого Ісуса: «30 Я й Отець - Ми одне!» і там же: «34 Відповів їм Ісус: «Хіба не написано в вашім Законі: «Я сказав: ви боги?» Біблія або Книга Святого Письма Старого і Нового Заповіту. Видання місійного товариства «Нове життя, кемпус крусейд фор крайст». Київ. Україна. 1992 - Євангеліє від св. Івана 10. Отже, християнство чітко розділяє Бога як істоту живу і всюдисущу, що не вимагає формальних ритуалів і обрядів, як бездушний ідол, а тільки « в правді вклонятись» - тобто, жити в зладогі з Богом - в руслі Божого Промислу. Ісус же називає себе Сином Божим у розумінні частини і цілого: «38 А коли Я чиню, то хоч ви мені й віри не ймете, повірте ділам, щоб пізнали й повірили ви, що Отець у Мені, а Я - ув Отці!» - там же.

Отже, варто відзначити концептуальну визначеність тлумачення природи Бога християнством і остаточно відкинути хибне утотожнення Бога з Ісусом Христом, що з точки зору логіки є порушенням серйозного логічного закону - намаганням утотожнити частину і ціле.

Дуже важливим із точки зору філософського спрямування є розуміння християнством часопростору. Як було зазначено вище: «... що створив небеса і їх розтягнув...» - в принципі, можна прослідкувати певну аналогією зі світоською гіпотезою про те, що Всесвіт вічно шириться у «Великому нічого» і, як вже зазначалось, він існував завжди - нулювої точки відліку не існувало, так як не існує часу, існує тільки міра. До речі, щодо розуміння міри розвитку у Біблії міститься цікава теза: «23 А зніму руку Свою, і ти побачиш Мене ззаду, а обличчя Моє не буде видиме» Біблія або Книга Святого Письма Старого і Нового Заповіту. Видання місійного товариства «Нове життя, кемпус крусейд фор крайст». Київ. Україна. 1992 - Книга Вихід 33:23. - Книга Вихід 33:23. По-суті, мова йде про минуле, сучасне і майбутнє - можна бачити певний прогноз розвитку, метафорично - наближення єства Бога, сучасний момент - єдина неподільна частина приватної міри, настільки мізерна, що в Біблії прирівняна до щілини скелі, а минуле і є «...побачиш Мене ззаду» - тобто у виді наслідків прийнятих рішень і закономірного збігу подій.