Вплив християнства на розвиток благодійної діяльності

Размещено на http://www.allbest.ru

ЗМІСТ

Вступ

Розділ 1 Історико-методологічні аспекти дослідження християнства і його ролі у розвитку добродійної діяльності

1.1 Історія дослідження Християнства

1.2 Визначення основних понять дослідження християнства і його ролі

у розвитку добродійної діяльності: «Соціальна робота», «Благодійність», «Релігія», «Соціальна допомога»

1.3 Принципи та методи дослідження Християнства і його ролі у розвитку добродійної діяльності

Розділ 2 Теоретичні аспекти дослідження Християнства і його ролі у розвитку добродійної діяльності

2.1 Благодійність в Стародавній Русі

2.2 Соціальна діяльність християнських організацій

2.3 Благодійність в Україні

Висновки

Література



ВСТУП

У різні епохи проблема благодійності, по суті залишаючись передусім політико-правовою проблемою, разом з тим залежала від розстановки соціальних сил у конкретній державі, рівня загальнолюдської культури і суспільної свідомості, ролі традицій, набувала домінуючого релігійного, етичного або філософського звучання. Суспільний розвиток кожної країни закарбував у своїй пам'яті явища, які несуть не лише історичне навантаження, а й високі морально-духовні якості, свідчать про етичні норми людей, характеризують пріоритети розвитку суспільства. І саме такими є духовні дари людини - милосердя та благодійність. Милосердя є найдавнішою моральною і гуманістичною традицією. Воно тісно пов'язане з благодійністю, меценатством, філантропією. Традиція допомоги людям похилого віку, інвалідам, сиротам, людям, які опинилися в біді і не можуть її самостійно перебороти, - це невід'ємна частина моральної культури, суспільних норм багатьох цивілізацій. Вони існували до становлення національних і світових релігій, а з виникненням останніх, освячені божественним авторитетом, органічно ввійшли в морально-етичні системи всіх релігій[23, с. 283].

В російській мові у відношенні соціальної допомоги виник спеціальний термін - піклування, дієслівна форма якого «прізреть» означає «опікати», «піклуватися про когось», «наглядати за кимось». Нині цей термін, довгий час вважався застарілим, знову повертається, набуває нове, сучасне звучання.

Слід розрізняти об'єкт і суб'єкт соціальної допомоги. Об'єктом допомоги виступає її одержувач який потребує підтримки, під суб'єктом розуміється джерело допомоги. В залежності від характеру суб'єкта соціальної допомоги виділяється ряд загальних типів піклування: приватний (індивідуальний); груповий; суспільний (у тому числі співтоваристний та церковний); державний[16, с.13].

Історично склались дві основні системи піклування: «відкрита» та «закрита». Відкрита система піклування - це нерегламентована, хаотична допомога потребуючим, у основі якої лежить особиста участь та бажання (наприклад подаяння). Закрита система піклування - це спеціалізовані благодійні заклади, діяльність та утримання роботи яких регламентовані законами, надають допомогу ціле направлено та постійно (притулки, богадільні, лікарні, будинки інвалідів, робітні будинки і т.д.). Конкретне утримання та самі форми проявлення обох систем піклування протягом часу, звісно ж, мінялися знаходячись в залежності від загального рівня розвитку цивілізації.

Майбутньому спеціалісту служби соціальної допомоги важливо знати історію генезису професії соціального працівника та види духовної та матеріальної допомоги. Необхідно також засвоїти технологічний процес теоретичної та практичної підготовки спеціалістів соціальної сфери діяльності: вчителів, психологів, організаторів та вихователів.

З моменту виникнення християнства минуло два тисячоліття. І весь цей досить великий відрізок часу для дуже великої частини людей був під знаком християнського світогляду і християнських цінностей - навіть у тих випадках, коли в рамках самої християнської культури цей світогляд і цінності настирливо відкидали. Під знаком християнства здійснювались хрестові походи, знищувались американські індійці, велись незлічимі релігійні війни. Дослідження даної теми актуалізоване необхідністю культурного взаєморозуміння, відшукання надійних способів якого між культурно - історичними спільнотами, котрі вирізняють себе не в останню чергу по лінії «Бог - людина», спосіб переживання якими цієї опозиції багато в чому обумовлений факторами, що виникли задовго до прийняття ними світових релігій. Тож необхідно бути ознайомленими з історично виробленими даними етносами способами вщеплення новацій в традиційні матриці світосприйняття, знати зміст самих цих матриць. Вивчення таких суспільно-духовних структур на матеріалі християнства доби Середньовіччя значно допоможе у розумінні психологічного аспекту світосприйняття й самоусвідомлення і самих себе й інших.

Предметом роботи добродійна діяльність.

Об'єктом роботи є вплив християнства на розвиток благодійної діяльності.

Метою даної роботи є дослідження християнства та його ролі у розвитку добродійної діяльності.

Автор ставить перед собою наступні завдання:

дослідити історію дослідження християнства;

визначити основні поняття дослідження;

дослідити принципи та методи дослідження християнства і його ролі у розвитку добродійної діяльності;

дослідити благодійність в Стародавній Русі;

дізнатися історію благодійності в Україні;

дослідити соціальну діяльність християнських організацій.



РОЗДІЛ 1

Історико-методологічні аспекти дослідження християнства і його ролі у розвитку добродійної діяльності

1.1 Історія дослідження Християнства

На початку нашої ери почала поступово згасати віра в грецьких і римських богів. Римляни почали захоплюватися деякими східними богами. Надзвичайно популярним став культ єгипетської богині Ізіди, що зображувалася матір'ю з дитиною на руках. Античні філософи пропагували ідеї простого і невибагливого життя та милосердя. Все це було передумовами виникнення нової релігії - християнства.

Воно виникло в Палестині, яка в 63 р. до н.е. стала римською провінцією Іудея і населення якої, як й інші народи, прагнуло звільнитися від римського гніту. Євреї вірили, що тільки бог Ягве звільнить їх з-під римської влади.

На початку І ст. н.е. в Палестині було багато мандрівних проповідників, які сповіщали про скоре пришестя Месії (бога-визволителя). Офіційні єрусалимські священики переслідували і суворо карали таких проповідників.

За цих умов виникла віра в Ісуса Христа, із вчення якого постала нова релігія. Можливо, що сам Ісус був одним з таких проповідників Євангелія (в перекладі з грецької - «добра звістка»), де описується біографія Христа, розповідається про його служіння людям, чудеса, які він творив, мученицьку смерть на хресті і воскресіння з мертвих. Тут висловлюється переконання, що Ісус Христос - син Бога, що він невдовзі зійде на землю і тоді буде «страшний суд», після якого праведники потраплять у рай, а грішники - у пекло. Євангелії увійшли до Нового Завіту - другої частини Біблії.

Нові принципи знайшли відгуки серед тих, хто страждав і був пригноблений, насамперед серед рабів, які вірили, що в Царстві Небесному Бог воздасть справедливо і добрим, і злим. С Палестини християнство поширилося на інші області Римської імперії. Християни проповідували замість помсти - любов до ближнього, милосердя та всепрощення; замість ворожнечі рабів і панів - надію на спасіння і вічне блаженство.

Спочатку римська влада байдуже ставилися до таких проповідей. Але у ІІІ ст. до н.е. почалася криза Римської держави, життя погрішало. Виникла думка, що це - кара за те, що римляни забули своїх богів і перестали їм служити. Римські імператори почали будувати нові храми і вимагали від підданих ретельного виконання релігійних обрядів. Тому почалося переслідування християн, як людей чужої віри. Їх мучили кидали на поталу диким звірам, розпинали на хрестах.

Віруючі християни створили свою організацію - церкву. Це слово означає «громада». На чолі християнської громади стояв Єпископ. Керівник великої громади називався патріархом. Перші християни через переслідування не могли відкрито проводити богослужіння і тому збиралися для відправлення культу в римських підземеллях[4, с. 770-771].

Починаючи з ІІ ст. діяла в самій християнській громаді «прикладна практика», на думку дослідників, поступово уступає місце благодійній діяльності, направленій за її межі, - так складаються основні форми допомоги поза християнської громади. П. Гарнак вважав, що допомога та підтримка з сторони християн в цей період виражалась в таких формах, як:

Милостиня;

Підтримка тих які навчаються у громаді;

Підтримка та утримання вдів та безпомічних жінок, сиріт, позбавлених сімейного піклування;

Підтримка та лікування хворих, бідних та непрацездатних;

Підтримка полонених, в'язнів, ув'язнених які знаходяться в тюрмах та на рудниках;

Піклування про постраждалих в час стихійних лих (пожежа, повені, засуха і т.д.);

Піклування про рабів;

Допомога у працевлаштуванні;

Турбота про мандрівників, прибувших з інших місць.

Заможні вільновідпущеники могли надавати допомогу як приватному обличчю, так і місту в цілому. Благодійність «За суспільну почесть і повагу» була розповсюдженою формою самовираження. Так, Луций за право поставити собі пам'ятник на міській площі виставив десять пар гладіаторів, надав право народу безкоштовно митися на протязі трьох років, влаштовував циркові вистави, витратив на це 20 тисяч сестерціїв[26, с. 84]

Об'єктом допомоги зі сторони християнських громад вже на ранніх стадіях християнської підтримки стали пріоритетні групи, яким підтримка надається в першу чергу:

Мученики та пастері церкви;

Бідні, «дряхлі бабусі та дідусі», беззахисні діти;

Інші потребуючі [26, с. 85].

Громада християн як інститут допомоги у своїй діяльності спиралася на свод законів та правил де були описані перші підходи до християнської гостинності в общині[15, с. 87].

В християнині, як соціальному типі зійшлись три різних типа громадського розділення праці: господарське, соціопросторове та класове. Кожна з цих форм розділення праці накладається на іншу та перетинається з нею, створюючи історичну багатослойність[15, с. 60].

Отже, з матеріалу який ми дізналися в пункті 1.1 можна зробити висновок, що християнство виникло не одразу а поступово. Воно виникло в Палестині, яка в 63 р. до н.е. стала римською провінцією Іудея і населення якої, як й інші народи, прагнуло звільнитися від римського гніту. Євреї вірили, що тільки бог Ягве звільнить їх з-під римської влади. Під час виникнення християнства виникали різні перепони на шляху його становлення, але представники цієї релігії продовжили свою діяльність не дивлячись ні на що. Християни створили свою організацію - церкву.

1.2 Визначення основних понять дослідження християнства і його ролі у розвитку добродійної діяльності: «Соціальна робота», «Благодійність», «Релігія», «Соціальна допомога»

Під час виконання цієї роботи я зустрілася з різними термінами і саме тому вирішила поглибитися у їх значення та використати декілька словників для пізнання того як в різних джерелах вони трактуються. Зустрілася я саме з такими термінами як «соціальна робота», «благодійність», «релігія» та «соціальна допомога».

Соціальна робота - специфічна форма державного та поза держаного впливу на людей з цілю забезпечення культурного, соціального та матеріального рівня їх життя, надання індивідуальної допомоги людині, сім'ї чи групі людей.[5, с.40].

Соціальна робота - навчальна дисципліна для підготовки спеціалістів в області соціальної роботи, систематизоване викладення з навчальними цілями її основ.[6, с. 443].

Соціальна робота - виникла в нашій країні на початку 90-х, а в Америці та Європі на початку ХХ століття прикладна міждисциплінарна (на межі психології, соціології, медицини) область знань та практичних дій орієнтовано на допомогу соціальним аутсайдерам (безробітнім, старим, інвалідам, багатодітних).[14, с. 159].

Благодійність - у вузькому розумінні - надання приватними обличчями або організаціями безкоштовної допомоги нужденним людям та соціальним групам населення; у широкому розумінні - безкоштовна діяльність зі створення та передачі фінансових, матеріальних та духовних цінностей для задоволення існуючих потреб людини, соціальної групи, слоя, громади, потрапивши в важку життєву ситуацію.[5, с. 16]

Благодійність - у християнському розумінні проявлення співчуття до ближнього.[6, с.434]

Релігія - це система співвідносних з областю сакрального переконань та ритуалів, об'єднуюча людей в соціальні групи.[6, с. 273]

Соціальна допомога - система соціальних меж у вигляді співпраці, підтримки та послуг які надаються окремим особам та групам населення соціальною службою для подолання та пом'якшення життєвих труднощів, підтримки їх соціального статусу та повноцінної життєдіяльності, адаптації в суспільстві.[5, с. 39]

Соціальна допомога - діяльність державних, муніципальних та ін. Громадських організацій по соціально-економічній підтримці, наданню соціально-побутових, медико-соціальних, психологічних, правових послуг, по втіленню соціальної адаптації та реабілітації громадян та їх сімей, які , знаходяться у важких життєвих обставинах.[6, с. 442].

Отже, на основі цих визначень можна зробити висновок, що точно визначення кожного з цих понять не існує, але між ними є щось спільне. Наприклад усі ці поняття мають в основі особистість та допомогу їй.

1.3 Принципи та методи дослідження Християнства і його ролі у розвитку добродійної діяльності

«Декларація про ліквідацію всіх форм нетерпимості і дискримінації на основі релігії чи переконань», затверджена Генеральною Асамблеєю Об'єднаних Націй 25 листопада 1981 р. (ст. 6), вказує, що в Україні є право, зокрема, створювати і утримувати відповідні благодійні й гуманітарні установи і просити й отримувати для окремих осіб та організацій добровільні фінансові чи інші пожертви.[13, с. 6]

Поняття «благодійність» з наукової точки зору трактується по-різному. На думку Ф. Я. Ступака, «благодійність» - багатоаспектна людська діяльність з метою надання певної допомоги. Відомий історик вважає, що ХVIII ст. у французькій літературі з'явилося у вжитку слово «філантропія», яке і тлумачиться як синонім благодійності. Найбільшого поширення філантропічна діяльність набула в другій половині ХІХ ст. особливо в Англії, Франції, Німеччині, де вона спиралась на значну підтримку державної влади.[9, с.2].

На думку Брокгауза і Єфрона, благодійність виявляється в матеріальній допомозі нужденним, лікуванні бідних, хворих, вихованні сиріт, безпритульних дітей і призрінні людей похилого віку, інвалідів, недієздатних до праці.[18,с.783]

Ідеї милосердя, гуманності і практика благодійності були відомі стародавнім євреям, про що свідчить Старий Заповіт - релігійна і культурна пам'ятка, яку визнавали і християни.

Пророки VII ст. до н.е. Амос і Осія, про яких говориться в книгах Старого Заповіту, були засновниками етики в іудаїзму. Аналіз біблейських текстів і старозаповітної традиції показує, що вже на початку другого тисячоліття до н.е. євреї, як і інші спорідненні їм семітські племена Аравії і Палестини, мали уявлення про благодійність. У них існували моральні норми про необхідність співчуття ближньому, надання йому моральної і матеріальної підтримки.

Старий Заповіт налічує кілька законів, які передбачають своєрідне податкування на користь бідних. У них наголошується на необхідності не забувати про нужденних у святкові дні, не забувати про бідняків і пришельців, оскільки самі євреї виходячи із Єгипту, потребували допомоги. Благодійність віталася також по відношенню до особистих ворогів.[13, с. 76]

Таким чином, навіть короткий огляд історико-культурних передумов і традицій милосердя й призріння показує, що вони є загальнолюдськими цінностями, які мають глибокий моральний і гуманістичний зміст, пов'язаний із становленням духовності людини. Милосердна практика виникла набагато раніше, до появи інституту церкви та державних структур, а з появою останніх стала одним із найважливіших напрямів їх соціогуманітарної політики, орієнтованої на забезпечення стабільності суспільних структур, попередження соціальних конфліктів. Із часом ця діяльність отримала релігійне освячування. Вона закріплена в канонах і заповідях світових релігій. Милосердна благодійна діяльність завжди була однією із найважливіших сфер діяльності правителів, монархів, гетьманів та інститутів церкви. У наш час суспільство повертається до глибинних традицій народного життя. Відроджуються традиційні інститути благодійності, виникають громадські благодійні фонди,при інститутах церкви створюється сестринства милосердя, благодійність стає нормою життя для сучасних підприємців, окремих державних чиновників. Із глибини забуття повертаються імена благодійників і меценатів. Я вважаю, що важливо бути не спостерігачем цього процесу, а його творцем. Оскільки, якщо з проблемами благодійності благодійники не в змозі впоратися на добровільній основі своїми силами, то в роки дорожнечі, народних бід і нужди, держава повинна регулювати процеси благодійності, призріння та меценатства.



РОЗДІЛ 2

Теоретичні аспекти дослідження Християнства і його ролі у розвитку добродійної діяльності

2.1 Благодійність в Стародавній Русі

Ідеї допомоги, підтримки та захисту нужденним, на території місця проживання східних та західних слов'ян, як і всюди у світі, почали зароджуватися у стародавній період. Інстинкт самозбереження, з самого початку притаманне суспільній людині, підказував йому, що вижити можливо тільки разом, в умовах взаємодопомоги та взаємопідтримки. Саме на цих початках існували та розвивалися родові та сусідські громади наших предків, племена кривичів, дреговичів, радимичів і т.д. В наступному, з укріплення та розповсюдженням християнства, у свідомість слов'ян все більше проникали та затверджувались уявлення про призріння та милосердя до ближнього. Релігійні заповіді виявились співзвучні слов'янській духовності, затверджувалася християнсько-гуманістичною традицією. Інститут церкви став не тільки носієм нової суспільної практики допомоги та підтримки, але й нової філософії допомоги, заснованої на християнських канонах милосердя. В цій сфері формуються парадигмальні ідеї. Спостерігається прямий зв'язок між розповсюдженням в Стародавній Русі в цей період писемності, разом з нею християнської літератури, ствердженням у створенні нашими предками уявлень про любов до ближнього, про християнське милосердя.[6, ст. 298]

Праці мислителів церкви надали визначальний вплив на суспільну свідомість у справі становлення теорії та практики допомоги та підтримки потребуючим. Допомога ближньому стала розумітися як релігійний обов'язок, як система гуманістичних послуг нужденним. Бідність, нещастя, хвороба стали тією об'єднуючою парадигмою, на основі якої досягались паритетні начала між різними прошарками суспільства. «Ми всі потребуємо одне одного, - проповідував Іоанн Златоуст. - Бідний в заможному, заможний в жебракові, нічого не робимо просящему милостиню, подающий в приймаючому…»[8,с.16].

Церковна практика милосердя та благодійності з перших років введення християнства на східнослов'янських землях розвивається в двох основних напрямках:

Монастирська система допомоги, здійснювана в силу особливостей суб'єкта в основному в закритих формах;

Прихожанська система, де допомога здійснювалась у відкритих формах.

«Повість минулих літ» Нестора, де тема милосердної діяльності та відповідальності суб'єкта з'являється в перше, свідчить про початки призріння дітей та монастиря: «Аще кто коли пинесяще детищ болен кацем либо недугом одержим принесяху в монастырь»[19, т. 1, с. 367]. В ХІІ ст. монахи спускали зі стін спеціальну корзину з вербняку для того, щоб ті, хто не в змозі прогодувати дитину, врятувати її від голоду та жебрацтва, могли в будь-який час покласти її туди. Широко відома благодійна діяльність у стосунках бідних сиріт святої Єфросинії Полоцької. Створенні нею монастирські навчальні заклади, були одними з перших на території Білорусії притулків для нужденних дітей, а самі монастирі очагами й твердинями благодійності, де знаходили притулок та утіху вдови та сироти, жебраки та вбогі.[6, ст. 307]

Таким чином, інститут, церкви, починаючи зі Стародавньої Русі, починає відігравати особливу роль у розвитку теорії та практики соціальної допомоги нужденним з прийняттям християнства розширюється ідеологема допомоги, яка віднині виходить на рівень духовних потреб людини, філософії діяльної любові до ближнього. Починається новий етап суспільного призріння.



2.2. Соціальна діяльність християнських організацій

Радикальні зміни у житті пострадянських країн не могли не торкнутися соціальної сфери суспільства. Всенародний рух за відновлення незалежності України був зумовлений не лише прагненням до відновлення історичної справедливості, але й нагальною потребою покращення державної системи влади і політичних інститутів, що на той час склалися, у яких переважало матеріальне над духовними, річ над особистістю, техніка над етикою, стратегічні й тактичні помилки від самого початку розбудови Української державності призвели до глибокої соціально-економічної, політичної і морально-етичної кризи в суспільстві. Пошуки шляхів виходу з неї активізують інтерес до вивчення ідеологічних засад, практики діяльності зокрема європейських партій, союзів, громадських організацій стосовно різних сфер людського буття не лише дослідників-науковців, але й політиків. Однією із провідних складових їх діяльності є соціальна політика.[2, с. 33]

Християнська демократія, як ідеологія, по суті стала відгуком на потребу соціальних перетворень у суспільстві. Основою її ідеології стали принципи відповідальності перед іншими людьми, насамперед власною родиною, найближчим оточенням, постулати соціального вчення Римсько-католицької церкви - єдиної християнської деномінації, яка проголошувала це вчення завжди, особливо це спостерігається протягом останніх десятиліть.[27]

Батьківщиною соціально католицького руху можна вважати Францію. Там він отримав найбільшу теоретичну розробку. Французькі католики ХІХ ст. основну причину загострення соціальної боротьби вбачали передусім у вільній конкуренції, яка за їх переконанням, призводить до моральної деградації і здичавіння суспільства, тому вони активно виступати проти посилення експлуатації робітників. Проголошуючи обов'язком влади втручатися в економічну сферу з метою забезпечення дотримання Божого закону, тобто «творити добро, не допускаючи зла», вони одночасно висували вимоги обмежити робочий час 9-10 годин, заборонити жінкам брати участь у нічних та небезпечних роботах, не допускати до праці дітей, забезпечити робочим матеріальну компенсацію у випадках каліцтва і старості, законодавчо встановити мінімальну зарплатню та ін. Заробітна плата могла вважатися достатньою лише за таких умов:

забезпечувати необхідний для існування робочих прибуток;

пропонувати робітнику еквівалент небезпеки, якому він піддається на роботі;

Надається еквівалент «нормальної» трати його сил.[17]

Найбільш важливими завданнями християнської демократії у сфері соціальної політики є:

Захист від бідності і злиднів для забезпечення всім громадянам гідного життя;

Надійне забезпечення і захист від проблем існування, з якими окрема людина не може впоратися;

Стимулювати посилення власної відповідальності громадян і надання допомоги для організації самодопомоги;

Збереження соціального миру, підтримка справедливості і соціальної рівноваги.[27]

Соціологічні дослідження, що проводилися Інститутом соціології НАН України протягом останніх п'яти років з метою відстеження соціальної ситуації в Україні а також динаміки соціального самопочуття населення виявили наступне: з року в рік зростає кількість людей, які зараховують себе до категорії мало імущих. Якщо взяти за основу відповіді на запитання про середній дохід, то виявиться, що у нас немає жодної соціальної групи, яка б не потребувала активного захисту. Більш «тонкі» методи дослідження показують, що дане сприйняття ситуації передусім пов'язане з політикою держави. Парадокс полягає в тому, що люди не сприймають свою мікроекономіку, яку вони якось створюють власними силами, як реальну економічну ситуацію. Невиконання державою своїх зобов'язань зумовлює відчуття повного злидарства. Відповідно, зменшується частка населення країни, яке підтримує реформи, збільшується число їх противників. Невиправдані надії і розчарування в очікуваннях, фактичне ухилення держави від виконання своїх обов'язків перед громадянами, призводить до значного ідеологічного полівіння суспільства. Якщо протягом останніх чотирьох років кількість прихильників комуністичної ідеології була стабільною і сягала 10% населення, то з 1997 по 1998 р. цей відсоток збільшився до 22%. Отже, полівіння українського суспільства пояснюється не стільки діяльністю партій лівого спектру, скільки бездіяльністю держави.[22]

Християнсько-демократичні підходи щодо визначення системи пенсійного страхування ґрунтуються на солідарності між поколіннями. Надзвичайно важлива роль у цьому належить родині. Я вважаю, що держава і суспільство мають усіляко сприяти збереженню родини. Податки і соціальне страхування повинні допомогти зняти з батьків зайве навантаження в процесі виховання дітей, а час виховання дітей має враховуватися при нарахуванні пенсійного забезпечення. При цьому рівень його ставиться в залежність від заробітної плати. Тенденції демографічного розвитку вимагають подальшої зміни пенсійного законодавства.[27]

Таким чином, на переконання християн-демократів духовним підґрунтям екологічної і соціально-орієнтованої ринкової економіки є ідея відповідальної свободи, яка належить до християнського розуміння людини і знаходиться у протиріччі з принципом соціалістичного планового господарства і неконтрольованим ліберальним господарюванням, або, як його називають, - «диким капіталізмом». Християнські демократи розширюють поняття соціально-ринкової економіки, надаючи їй екологічного виміру. Вони послідовно виступають за використання регулюючих механізмів ринкової економіки для того, щоб домогтися збереження навколишнього середовища. Саме екологічна і соціально-орієнтована ринкова економіка, як ніякий інший економічний лад, поєднує в собі основні цінності християнської демократії: свободу, солідарність і справедливість. Вона поєднує бажання окремої людини домогтися високих досягнень із соціальною урівноваженістю в суспільстві. Саме тому держава має виробити такі законодавчі рамки, що, з одного боку, стимулюватимуть саморегуляцію в економіці, а, з іншого, зобов'яжуть всіх учасників економічного життя враховувати соціальні та екологічні потреби суспільства. При цьому принципи конкуренції і функціонування соціально й екологічно орієнтованого ладу мають бути взаємозв'язані і взаємообумовлені.

благодійність християнство соціальний

2.3 Благодійність в Україні

Традиція благодійності, яка протягом століть була важливою складовою суспільного життя на українських землях, сьогодні є актуальною як у науковому плані, так і в практичному застосуванні, що спонукає постійно звертатися до її історичного досвіду. [10, с. 159]

У сучасне поняття благодійності вкладається широкий зміст, що уособлює як високі моральні принципи, так і громадський рівень розуміння необхідності здійснення програм соціальної реабілітації тих категорій населення, які потребують підтримки. Московська дослідниця Г.М. Ульянова зазначає, що «термін «благодійність» стосується сфери громадської активності, пов'язаної з передачею юридичними й фізичними особами… грошових та матеріальних засобів, а також із особистим співробітництвом приватних осіб у справі допомоги нужденним.[25]

Благодійність - це діяльність, завдяки якій громадські та приватні ресурси добровільно спрямовуються їхніми власниками для допомоги окремим соціально незахищеним групам людей, вирішення суспільних проблем, а також поліпшення умов громадського життя.[7]

Українські науковці приділяють дедалі більшу увагу вивченню історії вітчизняної благодійності. Пояснюється це як недослідженістю проблеми, так і тим, що доброчинна діяльність є одним із механізмів практичної взаємодії суспільства й держави, характеризується своєрідними організаційними формами, соціальними пріоритетами й особистими прагненнями благодійників, соціально значущими результатами. На сьогодні історія вітчизняної благодійності ще тільки на стадії наукової розробки. Зокрема С.І. Поляруш, Ф.Я. Ступак, Ю.І. Гузенко, О.М. Донік, Г.В. Степаненко розглядали становлення й функціонування мережі інституції громадської, церковної, земської благодійності, приказів державної опіки в Україні переважно на регіональному рівні у ХІХ - на початку ХХ ст. та в роки Першої світової війни.[20]

Християнське вчення стало основою благодійності на українських землях в умовах існування традиційного суспільства. Слід зазначити, що благодійні вчинки здійснювалися як масова реакція наслідування, моди, моральної спокути гріхів, самоствердження в суспільстві.[11]

На початку ХХ ст. в Україні вже відзначалося становлення певних елементів системи соціального захисту, що поєднували державні, церковні, станові, земські, міські, різних громадських товариств і окремих осіб благодійні заклади. Причому установи двох останніх видів щодо своєї кількості та охоплення тих, хто потребував опіки, посідали провідне місце в суспільстві. Так, скликаний 1910 року з метою обміну досвідом і координації дій численних інституцій І Всеросійський з'їзд діячів доброчинності констатував існування в імперії 4762 таких об'єднань і 6278 закладів відповідного спрямування. При цьому лише 25% їхнього бюджету становили надходження з державної скарбниці, від земств, міст і станових установ, а 75% - добровільні кошти громадян.[24]

З останньої третини ХІХ ст. доброчинність починає набувати специфічної ролі в соціальному поступі, коли виявляється її випереджаючий, соціально новаторський характер щодо аналогічної діяльності державних інституцій. Із того часу чітко проглядається інноваційний характер громадської благодійності, яка випереджала соціальні стандарти, що домінували в практиці держави, а не рідко й у свідомості суспільства[21].

В Україні існує закон «Про благодійництво та благодійні організації». Цей Закон визначає загальні засади благодійництва, забезпечує правове регулювання відносин у суспільстві, спрямованих на розвиток благодійної діяльності, утвердження гуманізму і милосердя, гарантує державну підтримку її учасникам, створює умови для діяльності благодійних організацій відповідно до законодавства України. У даній роботі я б хотіла показати деякі статті з цього Закону.

Стаття 5. Засновники благодійних організацій

Засновниками (засновником) благодійної організації можуть бути громадяни України, іноземні громадяни, особи без громадянства, які досягли 18 років, а також юридичні особи незалежно від форм власності. Органи державної та органи місцевого самоврядування, а також державні і комунальні підприємства, установи, організації України, що фінансуються з бюджету, не можуть бути засновниками (засновником) благодійної організації.

Засновник благодійної організації приймає рішення про заснування благодійної організації, затверджує положення, формує орган управління організацією, заслуховує звіти наглядової ради щодо контролю за цільовим використанням коштів і майна благодійної організації, вирішує інші питання, віднесені цим Законом та положення благодійної організації до його компетенції.

Якщо засновниками благодійної організації є дві чи більше особи, то питання, передбачені у частині третій цієї статті, вирішуються на загальних зборах засновників благодійної організації.[12, с. 6]

Стаття 4. Основні напрями благодійництва та благодійної діяльності

Благодійництво, благодійна діяльність здійснюється у таких основних напрямах:

Сприяння практичному здійсненню загальнодержавних, регіональних, місцевих та міжнародних програм, що спрямовані на поліпшення соціально-економічного становища;

Поліпшення матеріального становища набувачів благодійної допомоги, сприяння соціальній реабілітації малозабезпечених, безробітних, інвалідів, інших осіб, які потребують піклування, а також подання допомоги особам, які через свої фізичні або інші вади обмежені в реалізації своїх прав і законних інтересів;

Подання допомоги громадянам, які постраждали внаслідок стихійного лиха, екологічних, техногенних та інших катастроф, у результаті соціальних конфліктів, нещасних випадків, а також жертвам репресій, біженцям;

Сприяння розвитку науки і освіти, реалізації науково-освітніх програм, подання допомоги вчителям, вченим, студентам, учням;

Сприяння розвитку культури, в тому числі реалізації програм національно-культурного розвитку, доступові всіх верств населення, особливо малозабезпечених, до культурних цінностей та художньої творчості;

Подання допомоги талановитій творчій молоді;

Сприяння охороні і збереженню культурної спадщини, історико-культурного середовища, пам'яток історії та культури, місць поховання;

Подання допомоги у розвитку видавничої справи, засобів масової інформації, інформаційної інфраструктури;

Сприяння розвитку природно-заповідного фонду та природоохоронної справи;

Сприяння розвитку охорони здоров'я, масової фізичної культури, спорту і туризму, пропагування здорового способу життя, участь у поданні медичної допомоги населенню та здійснення соціального догляду за хворими, інвалідами, одинокими, людьми похилого віку та іншими особами, які через свої фізичні, матеріальні чи інші особливості потребують соціальної підтримки та піклування;

Сприяння захисту материнства та дитинства, подання допомоги багатодітним та малозабезпеченим сім'ям.

Конкретні напрями благодійництва та благодійної діяльності визначаються благодійниками і положеннями благодійних організацій.[12, с. 5]

Стаття 26. Здійснення міжнародної благодійної діяльності

Учасники благодійної діяльності мають право здійснювати міжнародну благодійну діяльність відповідно до його Закону, інших нормативно-правових актів та міжнародних договорів України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Міжнародна благодійна діяльність здійснюється шляхом участі в міжнародних благодійних проектах, участі в роботі міжнародних благодійних організацій, а також в інших формах, що не суперечать законодавству України, нормам і принципам міжнародного права.

Пріоритетним напрямом у міжнародній благодійній діяльності є співробітництво з українською діаспорою.

Набувачі благодійної допомоги та благодійні організації мають право отримувати пожертвування від фізичних та юридичних осіб іноземних держав.[12, c. 15]

Стаття 27. Благодійництво та благодійна діяльність іноземних громадян, осіб без громадянства, іноземних і міжнародних організацій на території України

Іноземні громадяни, особи без громадянства, іноземні і міжнародні організації мають право здійснювати благодійництво та благодійну діяльність на території України. Однією із форм благодійництва є гуманітарна й інша матеріальна допомога, порядок та здійснення якої на території України визначаються Кабінетом Міністрів України відповідно до Конституції України та законів України.[12, c. 15]

Стаття 23. Державна підтримка благодійництва та благодійної діяльності

Держава в особі її органів влади гарантує і забезпечує захист передбачених законодавством України прав та інтересів фізичних і юридичних осіб - учасників благодійництва та благодійної діяльності.

Втручання органів державної влади, органів місцевого самоврядування та їх посадових осіб у діяльність органів державної влади та органів місцевого самоврядування, крім випадків, передбачених цим Законом, забороняється.[12, c. 14]

Стаття 25. Відповідальність за порушення законодавства про благодійництво та благодійні організації

Особи, винні у порушенні законодавства про благодійництво та благодійні організації, несуть відповідальність відповідно до законів України.[12, c. 15]



ВИСНОВКИ

Християнство виникло в Палестині, яка в 63 р. до н.е. стала римською провінцією Іудея і населення якої, як й інші народи, прагнуло звільнитися від римського гніту. Євреї вірили, що тільки бог Ягве звільнить їх з-під римської влади. Під час виникнення християнства виникали різні перепони на шляху його становлення, але представники цієї релігії продовжували свою діяльність не дивлячись ні на що. Християни створили свою організацію - церкву.

Навіть короткий огляд історико-культурних передумов і традицій милосердя й призріння показує, що вони є загальнолюдськими цінностями, які мають глибокий моральний і гуманістичний зміст, пов'язаний із становленням духовності людини. Милосердна практика виникла набагато раніше, до появи інституту церкви та державних структур, а з появою останніх стала одним із найважливіших напрямів їх соціогуманітарної політики, орієнтованої на забезпечення стабільності суспільних структур, попередження соціальних конфліктів. Із часом ця діяльність отримала релігійне освячування. Вона закріплена в канонах і заповідях світових релігій. Милосердна благодійна діяльність завжди була однією із найважливіших сфер діяльності правителів, монархів, гетьманів та інститутів церкви. У наш час суспільство повертається до глибинних традицій народного життя. Відроджуються традиційні інститути благодійності, виникають громадські благодійні фонди,при інститутах церкви створюється сестринства милосердя, благодійність стає нормою життя для сучасних підприємців, окремих державних чиновників. Із глибини забуття повертаються імена благодійників і меценатів. Я вважаю, що важливо бути не спостерігачем цього процесу, а його творцем. Оскільки якщо з проблемами благодійності благодійники не в змозі впоратися на добровільній основі своїми силами, то в роки дорожнечі, народних бід і нужди держава повинна регулювати процеси благодійності, призріння та меценатства.

Інститут, церкви, починаючи зі Стародавньої Русі, починає відігравати особливу роль у розвитку теорії та практики соціальної допомоги нужденним з прийняттям християнства розширюється ідеологема допомоги, яка віднині виходить на рівень духовних потреб людини, філософії діяльної любові до ближнього. Починається новий етап суспільного призріння.

Доброчинність на українських землях у ХІХ - на початку ХХ ст. була важливою складовою суспільного життя, хоча така діяльність, як правило, не здатна вирішити жодне з нею ж поставлених завдань власними силами, без державної підтримки. Розвиваючись в умовах імперської влади, перебуваючи під контролем відповідних структур, які нерідко ініціювали заснування тієї чи іншої організації й здійснювали її фінансування, вона змушена була підпорядковуватися стандартам, які нав'язувалися державою, використовувати власні засоби для реалізації її цілей. З останньої третини ХІХ ст. суттєві зміни в соціально-економічному житті надали нового імпульсу розвиткові благодійності в Україні, насамперед громадської, яка характеризувалася сплеском соціальної творчості, різноманітними організаційними формами й напрямами застосування, соціальними пріоритетами та особистими прагненнями благодійників. Особливо це стосувалося нової активної сили суспільства - підприємців. І хоча безкорисливість деяких доброчинних учинків можна поставити під сумнів, однак соціальний зміст та суспільне значення такої діяльності важко заперечувати. Саме духовно вмотивована благодійність набувала найбільшого соціального ефекту. Заслуга її є незаперечною в справі гуманізації суспільства, що яскраво засвідчив досвід ХІХ - початок ХХ ст.

На переконання християн-демократів духовним підґрунтям екологічної і соціально-орієнтованої ринкової економіки є ідея відповідальної свободи, яка належить до християнського розуміння людини і знаходиться у протиріччі з принципом соціалістичного планового господарства і неконтрольованим ліберальним господарюванням, або, як його називають, - «диким капіталізмом». Християнські демократи розширюють поняття соціально-ринкової економіки, надаючи їй екологічного виміру. Вони послідовно виступають за використання регулюючих механізмів ринкової економіки для того, щоб домогтися збереження навколишнього середовища. Саме екологічна і соціально-орієнтована ринкова економіка, як ніякий інший економічний лад, поєднує в собі основні цінності християнської демократії: свободу, солідарність і справедливість. Вона поєднує бажання окремої людини домогтися високих досягнень із соціальною урівноваженістю в суспільстві. Саме тому держава має виробити такі законодавчі рамки, що, з одного боку, стимулюватимуть саморегуляцію в економіці, а, з іншого, зобов'яжуть всіх учасників економічного життя враховувати соціальні та екологічні потреби суспільства. При цьому принципи конкуренції і функціонування соціально й екологічно орієнтованого ладу мають бути взаємопов'язані і взаємообумовлені.



ЛІТЕРАТУРА

Аберкромби Н., Хилл С., Тернер Б.С., Социологический словарь/ Пер. с англ. под. ред. С.А. Ерофеева. - Казань: Изд-во Казан. ун-та, 1997. -420с.

Андрій Попок. Соціальна діяльність християнських організацій // «Соціальний захист». - 2000. - №3

Библия. Книги Священного Писания Ветхого и Нового Завета. - Russian Orthodox Bible, United Bible Societies, 1991. - 768 c.

Великий довідник школяра: Гуманітарні та суспільні науки: 511 (12) класи. - 3-тє вид., випр., та доп. - Х.: ВД «ШКОЛА», 2010. - 1072 с.

Глоссарий социальной работы / Автор-составитель Е.И. Холостова. - 2-е изд. - М.: Издательско-торговая корпорация «Дашкова и К», 2007. - 220с.

Григорьев, А.Д. История социальной работы. В 2 ч. Ч 1 (до начала ХХ в.): учеб. Пособие для студентов высших учебных заведений/ А.Д. Григорьев. - Мн.: Театра Системс, 2006. - 464с.

Гусейнов А.А., Апресян Р.Г. Этика. - М., 2000. - с. 411.

Дерябин П.О христианском милосердии по учению святых Отцов. М., 1878.

Доброчинна діяльність і меценатство в Україні. - Вип. І / В. Болгов, І. Болгов, О. Матвійчук та ін. - К.: Укр. видавн. консорціум, 2003. - 110 с.

Донік О.М. Благодійність в Україні (ХІХ - початок ХХ ст.)// «Український історичний журнал». - 2005. - №4

Ефименко П. Шпитали в Малоросии // Киевская старина. - 1883. № 4. - Т. 5. - 726, 727.

Закон України «Про благодійництво та благодійні організації», Про організації роботодавців». За станом на 31 серпня 2006 року / Верховна Рада України: Офіц. вид. - К.: Парламентське вид-во, 2006. - 36 с. - (Серія «Закони України»)

Збірник нормативно-правових актів щодо свободи совісті та діяльності релігійних організацій: Довідк. посіб./ Упоряд. В.М. Петрик, В.В. Остроухов. - К.: Вид-во Європ. ун-ту. 2002. - 145 с.

Кравченко А.И. Социология: Словарь: Учебное пособие для студентов вузов. - М.: Издательский центр «Академия», 1997. - 240 с.

Крестьянство и индустриальная цивилизация. - М.: Издательская фирма «Восточная литература», 1993. - 276 с.

Кузьмин К.В., Сатурин Б.А. История социальная социальной работы за рубежом и в России (с древности и до начала ХХ века): Учебное пособие. - М.: Академический Проект; Трактиста, 2006. - 4 изд., доп. И испр. - 624 с. - («Gaudeamus»).

Майка Ю. Социальное учение Католической церкви. Опыт исторического анализа. - Рим-Люблин. - 1994. - 480 с.

Малый энцеклопедический словарь. Т. ІІ. - Вып. VI. - СПб.: Брокгауз-Эфрон, 1909. - 2216 с.

Полное собрание руських летописей (ПСРЛ). Т. И. Лаврентьевская летопись и суздальская летопись по Академическому списку. М., 1962.

Поляруш С.І. Становлення і діяльність органів державної опіки та громадської благодійності на Лівобережній Україні (1775-1918 рр.): Дис. …канд. іст. наук. - К., 1996. - 209 с.

Соколов А.Р. Указ. соч. - С. 154.

Соціальний захист в національних громадах України. Матеріал Всеукраїнської конференції 12-14 червня 1998р. - К. - 1998.- 116 с.

Тетяна Курінна. Історико-культурні передумови становлення ідеї милосердя й благодійності // «Вісник. Національної академії державного управління при Президентові України». - 2002. - №2

Ульянова Г. Н. Благотворительность и общественное призрение. - С. 381; труды Первого съезда русских деятелей по общественному и частному призрении. - Ч. 1. - С. 3, 4.

Ульянова Г.Н. Благотворительность московских предпринимателей: 1860-1914 гг. -., 1999. С. 8.

Фирсов М.В. История социальной работы: Учебное пособие/ М.В. Фирсов. - М.: КНОРУС, 2012. - 400с. - (Для бакалавров)

Християнська демократія. Історія та сучасність. Збірник статей. - К. - 1998. - 100 с.

Размещено на allbest.ru