Размещено на http://www.allbest.ru/

Китайський Буддизм

• ВСТУП
• 1. Онтологічна концепція буддизму
• 2. Земне життя в Буддизмі
• 3. Течії в Буддизмі
• 4. Китайський Буддизм
• 4.1 КИТАЙСЬКІ "ПАТРІАРХИ" ТА КИТАЙСЬКІ ШКОЛИ
• 4.2 БУДДІЙСЬКІ КИТАЙСЬКІ ЦЕРЕМОНІЇ
• Висновки
• Використана література

Буддизм виник на території Індостану в YI в. до н.е. Надалі він завоював мільйони послідовників у країнах Азії, але на території Індостану утратив свої позиції і фактично зник. Виникнення буддизму пов'язується з життям і проповідуванням Сиддхартхи Гаутами Будди. Знаменита бенареська проповідь Будди вважається найфундаментальнішим релігійним документом буддизму.

Виникнення буддизму було пов'язане з появою ряду творів, що увійшли згодом до складу канонічного зводу буддизму - Типитаки; це слово позначає на мові пали "три сосуди" (точніше три кошики). Типитаку було кодифіковано близько III ст. Тексти Типитаки розділено на три частини - питаки: Виная-питака, Суттапитака й Абхидхармапитака. Виная-питака присвячена переважно правилам поведінки ченців і порядкам у чернечих общинах. Центральну і найбільшу частину Типитаки складає Сутта-Нипата. Вона містить величезну кількість оповідань про окремі епізоди життя Будди і його висловів. У третьому "кошику" - Абхидхармапитака - містяться головним чином проповіді і повчання на етичні й абстрактно-філософські теми. У буддизмі існують декілька напрямків, що називаються махаяною- "широкою колісницею", хинаяною-"вузькою колісницею"(або тхеравадою - "щирим навчанням") і варджаяною - "діамантовою колісницею ".

1. Онтологічна концепція буддизму

У буддійській сакральній моделі універсум існує без відомого початку, бег визначеного кінця, без конкретного творця, існує одвічно. І таких світів-універсумів - безліч, "велике тисячосвіття” мільйонів світів, об'єднаних у величезні системи -"сахалоки". В бесіді з Анатха-пиндикою Будда висунув такі аргумент» на користь відсутності конкретного й досконалого творця Всесвіту: "Якби світ було створено Ішварою [Творцем], не було б ні змін, ні руйнації. Не було б таких речей як скорбота й нещастя, як справедливе і несправедливе, оскільки всі речі, чисті і нечисті, походять від нього. Якщо сум: радість, любов і ненависть, що виникають у всіх свідомих Істот, - це справа Ішвари тоді він сам повинен бути здатним на сум і радість, любов і ненависть, а якщо в нього є все це, то як можна сказати, що він досконалий? Якщо Ішвара творець і якщо всі істоти мовчки повинні підкорятися владі їхнього творця, якою була б користі від доброчесної поведінки? Поводитися? праведно або неправедно було б одне й теж саме, оскільки всі діяння створені Ішварою і повинні бути тим же, що і їх творець. Але якщо сум і страждання приписати іншій причині, це означає, що існуватиме щось, причиною чого Ішвара не є Чому ж у такому разі й усьому не бути безпричинним..".

Проте може виникнути інше питання якщо світ не було створено Творцем, то можливо, все існуюче є виявом абсолютного, що виходить за межі всіх видимостей? І ось відповідь Будди: “Якщо під абсолютним розуміється щось, що знаходиться без зв'язку з усіма пізнаваними речами, які можна пізнати, його існування не може бути встановлено ніякими міркуваннями. Як ми можемо знати, що щось, не зв'язане з іншими речами, взагалі існує? Весь Всесвіт, як ми його знаємо, це система відношень - ми не знаємо нічого, що не співвіднесене або не може бути співвіднесене з чим-небудь. Як може те, що ні від чого не залежить, ні з чим не зв'язане, створювати речі, зв'язані між собою й такі, що залежать у своєму існуванні один від одного? Знову ж таки, абсолют або один, або їх декілька. Якщо він тільки один, як він може бути причиною різних речей, що походять, як ми знаємо, від різних причин?

Якщо різних абсолютів стільки ж, скільки речей, як останні можуть бути віднесені один до одного?

Якщо абсолют пронизує всі речі й наповнює весь простір, тоді він не може їх ще й створювати, тому що створювати нема чого. Далі, якщо абсолютне позбавлене всіх якостей [ніргуна], тоді всі речі, що виникають з нього, також не повинні мати якостей. Але в дійсності всі речі у світі повністю визначаються якостями. Ось чому абсолют не може бути їхньою причиною. Якщо ж абсолют є незмінним, тоді всі речі також повинні бути незмінними. Адже наслідок не може відрізнятися за природою від причини. Проте всі речі у світі підкоряються змінам і розпаду. Яким же чином у такому разі абсолют може бути незмінним?.. Якщо ж абсолют є причиною всього, чому ми повинні шукати звільнення? Адже тоді ми самі володіємо цим абсолютним і повинні терпляче зносити всі страждання та журбу, які постійно створюються абсолютом..."

2. Земне життя в Буддизмі

А тепер задамося іншим питанням: яким у буддизмі уявляється земне життя? кожного окремо взятого комплексу скандх, що зветься людиною? Нещастя кожної людини - це вічне прагнення до потреб, які набагато перевищують можливості їхнього задоволення, і глибинне незадоволення коротким кармічним існуванням, адже "народження - страждання; розладнання здоров'я - страждання; хвороба - страждання; смерть - страждання; присутність того, хто для нас ненависний, - страждання; відділення від того, кого ми любимо, - страждання. Коротко, п'ятичленна прихильність (тіло, відчуття, сприйняття, воля й розум) до існування - страждання" [2, 76]. Людина, замучена мисленням, обдурена випадком, розбита в боротьбі з силами природи, задавлена тяжким тягарем обов'язку, жахом перед смертю матері, батька, втратою родичів, - ось згідно з поглядами Будди суть земного життя людини. Від монарха до жебрака, від плазуючого гада до сяючого небесного божества - все страждає. А попереду на кожного чекає неминучий кінець життя - смерть. У "Дхаммападі"' говориться: "Ні в небі, ні у глибинах океану, ні в гірських печерах - ніде у світі не знайти такого місця, де людина могла б жити й не була б переможена смертю. Все минає. Наші мрії і надії, наші побоювання і бажання - все буде забуте, мовби їх не було ніколи. Буддисти не втомлюються повторювати цю істину про зміст людського життя, не шкодують фарб задля того, щоб розсіяти ілюзію цінності цього світу та його благ: "Поглянь на цей образ, на тіло з численними вадами, хворобливе, сповнене багатьох думок, в яких немає ні визначеності, ні постійності. Це тіло зношене, воно повне хвороб і тлінне; ця купа гнилля розпадається. Що ж, недовго тіло це проживе на землі, відкинуте, нечутливе, як чурбан, непотрібне". І ще: "Як можна сміятися, як можна радіти, коли світ охоплений великою пожежею? Чому ви не шукаєте світла, ви, оточені темрявою?".

Будда вважає, що відповідальність за людські страждання лежить на самій людині; вона - в її думках і вчинках, але найстрашніше те, що "авідья" панує в земному житті. Який же вихід з цього кола безперервних страждань народжень і смертей? "... [Страждання припиняється] повним припиненням ["ніродха"] цієї жаги [життя], припиненням, яке полягає у відсутності будь-якого сильного почуття, з повною відмовою від цієї жаги, з полишенням її, зі звільненням від неї, зі знищенням жаги". Тобто людина може активно діяти щодо невблаганного Закону карми, стати хазяїном своєї долі і звільнитися з-під влади Закону, врятуватися.

Шлях, що веде до припинення страждань, - це "ар'яштангамарга" - "благородний восьмирічний шлях" (метод трансформації психології адепта, що налічує вісім ступенів вдосконалення), який найперше полягає у "правильних поглядах", тобто в розумінні ілюзорної цінності земного світу, його благ, жаги життя, в усвідомленні причин життєвих страждань - діянь (карми) та необхідності виходу з "авідьї". Далі йдуть "правильні поривання", тобто рішення діяти у відповідності з "правильними думками"; "правильне мовлення" - від слова від брехні, наклепів, брутальності та іншого, притаманного смертному, і "правильні дії" - незаподіяння шкоди живим істотам, відмова від крадіжок, від чуттєвих надмірностей. Необхідні і "правильний спосіб життя" - чесне здобуття засобів до існування, відмова від того, що не дозволено; "правильне зусилля" -постійність у поборюванні суєтних думок, дурних бажань, тобто переборення власних слабкостей; "правильне зосередження" (або пам'ять) - постійне зберігання в пам'яті того, що властиві людині життєві /прояви здатні лише перешкодити їй; окрім того, постійне зосередження на тому, що вже усвідомлено й досягнуто на шляху до спасіння, й нарешті "правильне самозаглиблення" - постійне вдосконалення думок, поступове зречення всього земного, повна відсутність чуттєвих відчуттів. "

Відсутність пристрасті робить її [людину] вільною, і вона розуміє, що нового відродження вдалося уникнути, що святості досягнуто повної, що обов'язок виконано й більше немає повернення в цей світ!.." - вчив Гаутама.

3. Течії в Буддизмі

Вже за життя Будди серед його послідовників намітилися тенденції до розколу. Після його смерті ці тенденції посилилися, і в перші століття нашої ери розповсюдилася нова течія буддизму, яка традиційно називається махаяна (велика колісниця), тобто "великий засіб руху до спасіння". Інші течії буддизму (більш замкнуті й ортодоксальні) удостоїлися в шанувальників махаяни дещо зневажливої назви - хінаяна (мала колісниця), тобто "вузький шлях до спасіння", який давав шанс для спасіння тільки ченцям. Поняття "колісниця" взагалі означає "шлях до спасіння", і махаяна на відміну від хінаяни пропонувала "колісницю більшого розміру", шлях довший, але більш пристосований для всіх людей - і ченців, і мирян. Хінаяна стверджує, що всі речі миттєві. Простору й нірвани не існує, це назви, зміст яких має заперечувальний характер. Всі істоти складаються з миттєвих сутностей - дхамм. Немає того, хто думає, - існують тільки думки; немає того, хто відчуває, - існують тільки почуття, абсолютні тільки найменші й короткочасні реальності - дхамми, котрі, поєднуючись як причина і наслідок, утворюють псевдоін диві дів. Мета людського існування - досягнення нірвани, або припинення діяльності І свідомості. Хінаяна вірить у звільнення людини своїми власними силами через досягнення стану "архата" завдяки зосередженню й роздумам про чотири "благородні істини" буддійського вчення (життя у світі сповнене страждань; воно - причина цих страждань; страждання можна припинити; е шлях, що веде до припинення страждань). Архатство - вищий ступінь, стан святості, коли Закон карми перестає діяти, хоч при цьому залишається неясним питання про те, чи досягнуть стану будди ті, хто перебуває у стані "архата". Про Будду говориться, що він досяг стану "архата" на початку свого святого шляху. Для досягнення нірвани на землі шляхом самоконтролю не потрібна допомога якоїсь божественної сили. Щоб досягти жаданої мети, адепти хінаяни усамітнюються в монастирях, відсторонюються від громадського життя (сімейне життя й життя у громаді їм суворо заборонено).

У школах махаяни все існуюче являє собою потік буття - "бхавангу". Дхарма -це всепронизуюча духовна сила, основа та вищий принцип життя. Махаяна, на відміну від хінаяни, стверджує, що скандхи також нереальні, реальна тільки основа, сутність існування - "бхутататхата", або "дхармакая", вище начало, в якому примиряються всі протиріччя, безмежне буття ("бхутататхата" не виникає, а тому не ще-зає). Водночас вона виступає і як нірвана і як "бодхі", або мудрість. Саме вона спрямовує розвиток світу-універсуму й надає всьому форми. "Дхармакая" - це не стільки "тіло закону", скільки закон всього існування; її синоніми: "свабхавакая" -"тіло природи"; "таттва" - "самість"; "шу-нья" - "безодня"; "нірвана" - "вічна свобода"; "самадхикая" - "тіло екстазу". Коли абсолютне начало набуває імені та образу, дхармакая перетворюється на "самбхо-каю". Субстанція, яка продовжує існувати, стає символом духовної єдності існуючого буття, суб'єктом, що насолоджується, Аді-буддою, вищим над усіма речами, верховною істотою, першим і незрівнянним серед будд. Втім, його уявляють неактивним, далеким від життя та досвіду. Подвиг спасіння світу здійснюється буддами або людьми, наділеними найвищим розумом і любов'ю. Існувало безліч будд у минулому, і буде нескінченна кількість їх у майбутньому. Мета кожного індивіда - стати буддою. Історичний Будда - це тільки один з виявів морального ідеалу. "Я - один з довгого ряду будд. Багато хто був народжений раніше й багато хто буде народжений у майбутньому. Коли зло та насилля правлять на землі, тоді й народжується будда, щоб утвердити на землі царство справедливості. Величний з'являється у світі для спасіння багатьох людей, для радості багатьох людей, із жалю, співчуття до світу, як благо Словения, спасіння та радість богів і людей". Кожний будда має природу трьох "кай": істинна природа будди - це "бодхі", або просвітлення. Проте поки він не досяг стану абсолютної нірвани, то має "тіло блаженства", або "самбхокаю", насолоджуючись плодами своїх діянь як бодхисаттва. Вчення про три кайї можна застосувати і для індивідів, адже в кожній істоті присутня "дхармакая", або постійна реальність; безпосередньо за нею ми маємо "тіло насолодження", або "самбхокаю", індивідуалізований дух, та "нірманакаю", де дух уже зневажений.

У махаяні "благородний восьмирічний шлях" істоти для досягнення стану будди замінено на шлях, що складається з десяти "бхумі", або ступенів. Перший ступінь

- це ступінь радості, "прамудіта", яка характеризується появою думки про "бодхі"

- стан просвітленої святості. Саме тоді бодхисаттва приймає ті важливі рішення - "пранідхана", які визначають подальший розвиток подій, наприклад, рішення Авалотикешвари не приймати спасіння доти, доки остання порошинка не досягне стану будди. Далі йде ступінь "вімала", або чистоти, коли практикується моральність -"шила" та проявляється мудрість -"адхічітта". На третьому ступені - "праб-хакарі" бодхисаттва знищує у своєму серці ненависть, гнів, оману, розвиваючи віру -"шраддха", співчуття - "каруна", милосердя - "дана", безкорисливість; саме тоді він випромінює лагідність та терпимість. Для того, щоб звільнитися від усіх решток егоїзму, бодхисаттва здійснює добрі діла й виховує в собі добрі якості - "бодхипакша дхарма", зв'язані з "бодхі". Це і є четвертим ступенем - "арчішматі". Далі бодхисаттва приступає до вивчення та роздумів І - "дхіяни" з метою пізнати сутність чотирьох благородних істин. Це п'ятий ступінь, ступінь непереможності - "судурджая". Після досягнення моральної досконалості й роздумів він звертається до розгляду основних принципів залежного походження. Цей ступінь називається "абхімукхі", або ступінь "звернення". Тут панує "праджня", абсолютне всезнання, спокій і блаженство. Однак бодхисаттва ще не повністю звільнився від пристрастей, тож як і раніше має бажання стати буддою та врятувати людство. Він присвячує себе досягненню такого знання, яке надасть йому можливість досягти своєї мети - спасіння всього, що є у світі. Саме це дає йому змогу досягти сьомого ступеня -"дурамгама". Коли він звільняється від пристрасті до окремого, його думки втрачають зв'язок з будь-якими окремими об'єктами, і він стає непохитним - "ачіла". Це - восьмий ступінь, де всі речі уявляються йому такими, якими вони є насправді - "анутпаттікадхармачакшух", тобто такими, що мають своїм джерелом "татхату" - абсолют.

Діяльність бодхисаттви не засмучується ні подвійністю, ні егоїзмом. Не задовольняючись спокоєм, він активно прагне передати іншим вчення дхарми. Таким чином він досягає дев'ятого ступеня, ступеня тих, хто творить добро - "садху-маті", коли всі його дії безкорисливі і здійснюються без бажання. Про Будду Га-утаму говорили, що на всій землі немає такого місця, де б він в одному зі своїх минулих життів не пожертвував собою заради інших. На десятому ступені "дхарма-мегха" ("хмара дхарми") бодхисаттва стає "татхагатою" - чистим буттям. Таким чином, спасіння в махаяні означає життя, узгоджене із законом дхарми, основами якого є милосердя, сила духу, мораль, терпимість, роздуми й вінець усього покій та блаженство. Жаданої мети може посягти як ченець, так і людина, що має :ім'ю, головне - додержуватися вказівок оудд і вірити. Нагарджуна говорив: "Віра - це вхід в океан законів Будди, а знання - це корабель, на якому можна туди плисти...".

Отже, статус людини в буддійській сакральній моделі універсуму є доволі високим, адже саме людина стає головним партнером щодо Закону карми, займаючи досить активну позицію у переміні своєї долі. Карма "робиться" й позбуття карми "робиться". Що б не сталося з нами в цьому житті, ми повинні з покорою це приймати, бо воно є результатом наших минулих діянь. Проте наше майбутнє - в нашій владі, і ми можемо діяти з надією та впевненістю. У ранньому буддизмі та хінаяні власне спасіння індивіда цілком залежить від його енергії та волі; в маханні людина більш пасивна, оскільки хоча всі істоти вважаються рівними перед релігійним ідеалом і природа Будди присутня в кожній з них, активним началом у спасінні виступає допомога "зовнішніх" спасителів -бодхисаттв. Саме вони діють у кожній людині, яка йде шляхом духовного вдосконалення, прояви її активності на цьому шляху є наслідком активності надособистих сил, що втручаються в її долю.

Проте активна позиція людини в період її земного існування відносно основної базової категорії буддійської сакральної моделі - Закону зовсім не спрямована на трансформацію світоустрою та його вдосконалення. В цьому питанні панує абсолютна пасивність. Вірогідно, подібна концепція випливає з того, що механізм життя в буддійській моделі універсуму взагалі зводиться (на відміну, наприклад, від китайського Дао, що породжує життя), до "пратітьї самутпади", і це призводить до упередження проти руху як такого, проти життя в існуючих формах, що прирікають людину на страждання та смерть. При подібних поглядах цілком природно виникає прагнення до нульового стану, до повного розриву зі світом-універсумом.

буддизм китайський типитака карма універсум

4. Китайський Буддизм

"Китайський" буддизм - це окремі замкнені релігійні корпорації-школи, які виникли на китайському грунті й мають між собою багато спільного (але не мали аналогів в Індії). Наприклад, вони сходяться у тлумаченні поняття "єдиного", вищого стану, або стану Будди, при якому зникають відмінності між речами. Велике включає мале, мале включає велике; все проникає одне в одне, все зливається в "єдине". Це стан, в якому звільняються від простору й часу; минуле переноситься в майбутнє, майбутнє - в минуле; все стає гармонійним. У всьому сущому присутня природа Будди. Китайські буддисти вчать, що досягти нірвани можливо й у справжньому житті. Важливо одне - виявити в собі природу Будди, побороти несправжнє "Я" і злитися з Буддою. Універсум, згідно з "китайським" буддизмом, складається із землі та надземних світів - їх є аж 26. Жителі найближчого до землі - охоронці-зберігачі чотирьох сторін світу; у Китаї їх звуть "тянь-вани" - правителі. Дещо вище - буддійське небо "тридцяти трьох богів" на чолі з Індрою.

Є в цьому вченні й поняття раю. їх три, і кожен

має свого правителя: Фо -володар Центрального раю, Яо-ші - пан Східного раю, а славетний Аміто-фо (індійський Амітабха) -покровитель Західного раю, або Чистої землі.

Головним предметом китайської буддійської проповіді безумовно є нірвана, але для китайців - це радше бездіяльність райської насолоди.

4.1 КИТАЙСЬКІ "ПАТРІАРХИ" ТА КИТАЙСЬКІ ШКОЛИ

Початок "китаїзації" буддизму махаяни, який прийшов у Піднебесну в II ст., припадає на кінець IV ст. Саме в цей час освічений конфуціанець Дао-ань захопився буддійським вченням і невдовзі став його блискучим знавцем, перекладачем сутр, а до того ж проповідником, першим "патріархом", засновником монастиря.

Дао-ань запровадив для китайських буддистів зразковий монастирський статут, єдиний фамільний знак Пі, виходячи з китайської транскрипції назви роду Гаутами - Шак'я. Однак і це ще не все. Він заснував культ Мілефо -майбутнього Майтрейї, прихід якого означав щастя, загальне благоденство.

Другий китайський "патріарх" Хуей-юань (334-417 pp.), теж колишній конфуціанець та даосист, заснував культ Аміто-фо - покровителя

Західного раю, або Чистої землі; він же став організатором школи "Цзин-ту цзун" - "Школи Чистої землі".

Особливою популярністю в Піднебесній користувався бодхісаттва Авалокітешвара в жіночій іпостасі, тобто Гуань-інь. Колись її звали Мяо-шань, і вона була смертною дочкою одного знатного вельможі. Відмовившись виходити заміж, вона пішла в монастир. Зазнавши безлічі випробувань, пов'язаних з помстою батька, Мяо-шань зустрілася з Аміто-фо і стала бодхісаттвою Гуань-інь. Іноді виникнення Гуань-інь пов'язують з променем світла, що виходить з правого ока Аміто-фо. Але так чи інак, Гуань-інь стала керманичем дивовижного "корабля спасіння", який переправляє душі послідовників будди Аміто-фо в Західний рай.

Творець школи "Зосередження", або "Бачення розумом" - однієї з найголовніших у "китайському" буддизмі - індійський чернець Бодідхарма, або Бодхідхарма, який переселився до Китаю на початку VI ст. Послідовники цієї школи не надавали й не надають особливого значення книгам і догматам. Самозаглиблення, розумове зосередження та роздуми - ось принципи цієї школи.

Засновник школи "Тянь-тай" Чі-кай, вважаючи недостатньою суто "споглядальну" доктрину, доповнив її вивченням священних книг, буддійських канонів, оскільки, на його думку, істина є "середній шлях", який допускає все, не відкидаючи нічого: ні споглядання, ні розуму, ні знання книг, ні зовнішніх обрядів.

Для школи "Ціао-мань" способом осягнення істин буддизму є тільки глибокі знання й вивчення канонічних книг. Бачення розумом та самозаглиблення несумісні з істинним буддизмом. Книжкові вказівки, людські обов'язки, чітке виконання всіх нюансів - ось "рецепт" досягнення істини.

Основа вчення школи "Тантра" - віра в окультизм, чари та магічне значення всього незрозумілого й загадкового, наприклад, у повторення 427 так званих "дарністичних" слів. Складені з них фрази -якесь фантастичне сполучення перекручених санскритських слів - відігравали роль молитовних заклинань, містичних закликів до узгодження серця з принципом існування.

Однак найвідоміша школа "китайського" буддизму, певна квінтесенція його філософських ідей -це, безумовно, славетний буддизм "Чань", запозичений пізніше Японією, який під назвою "Дзен" став відомим у всьому європейському світі.

Сама назва "Чань" походить від санскритського "дхіана" - "мовчазне зосередження", або "мовчазне самозаглиблення". Мета дхіани - досягнення трансу у процесі медитації, оскільки тільки в цьому стані звичайна людина може досягти прозріння, збагнути істину. Засновником "Чань"-буддизму був той самий Бодідхарма.

Збереглася легенда про його медитацію, яка тривала аж дев'ять років.

Однак справжня історія школи "Чань" почалася з VII ст., зі смерті її чергового керівника, "п'ятого патріарха", й поділу на два відгалуження: північне й південне. Звання керівника, "шостого патріарха", виборювали двоє мудреців, які запропонували зовсім різні варіанти досягнення стану просвітлення й, відповідно, пізнання істини. Якщо ПІень-сю - глава північного відгалуження припускав, що просвітлення - то результат тривалих зусиль у процесі медитації, то глава південного відгалуження Хуей-нен запропонував ідею раптового осягнення від якогось інтуїтивного поштовху. Невдовзі північне відгалуження щезло, а ідеї Хуей-нена, викладені у відомій сутрі "шостого патріарха", дожили до наших часів.

Чань-буддизм багато в чому - повна протилежність традиційному класичному буддизму.

Чи варто в ім'я якоїсь невизначеної перспективи стати буддою, або бодхісат-твою? Чань-буддизм вчить, що все це - тільки прах, тільки марнота. Звернути свої погляди до реального життя, навчитися жити саме зараз, поки ти живий, поки маєш змогу взяти, від життя все, що в ньому є, -ось жадана мета. (Безумовно, мова йде не про чуттєві насолоди). Істина і Будда -навкруги і в усьому: у співах птахів та ніжній зелені весни, у красі гір та в радощах праці, у скромності та величі простої роботи. Той, хто не бачить Будду та Істину в цих речах, ніколи не знайде їх ні на небі, ні в раю, ні сьогодні, ні завтра, ні у віддаленому не передбачуваному майбутньому. Ось чому людина повинна бути вільною від обов'язків, уподобань, світських турбот, присвятивши себе одному - вмінню та мистецтву жити для себе, для пізнання Будди та Істини, що міститься в раптовому осягненні.

Книжні канонічні знання непотрібні. Пізнати істину і сподобитися осягнення може лише людина, психологічно підготовлена до цього. Але й тренування не дають ніяких гарантій, адже осягнення завжди приходить раптово. Отже, потрібно тільки чекати, просто терпляче чекати свого часу.

"Золотий вік" "китайського" буддизму - епоха Тан (VII-Х ст.). Здавилося б, він отримав повну перемогу - але пора його розквіту майже зразу ж і закінчилася, почався занепад. Причина полягала в посиленні традиційного конфуціанства. Але "китайський" буддизм все ж не зник, він просто перейшов на другі ролі, як і вчення даосів.

Однак повернімося до пори його розквіту і з'ясуймо - чи прийняли в Піднебесній традиційні культові буддійські споруди - ступи та храми? Чи, може, китайські буддисти віддали перевагу читанню священних сутр, медитаціям на свіжому повітрі?

4.2 БУДДІЙСЬКІ КИТАЙСЬКІ ЦЕРЕМОНІЇ