Людина (Чоловік) - двохосновне слово, котре складається таким чином: простомовна фонема Che-"Думка", і простомовний корінь ueik - "життєва сила", "енергетичний прояв сили", а також - "відати". Виходить буквальний переклад: "Людина-той хто відає Думку".

Сказане у достатній мірі є підставою для усвідомлення того, що не кожна антропна особа є людиною. Відмінні ознаки останнього від людиноподібного організму як представника людської стаї проявляються, передусім, у тому, що він перебуває у Живій зоні, реалізує природжену здібність формувати власну душу і таким чином самоздіснює Божий задум і промисел - індивідуалізації і трансформації (тобто стати подібним до Бога за благодаттю).

Антропоїд (богопокинута особа), тобто людиноподібний організм, котрий, однак, зовнішньо нічим не відрізняється від людини, відповідно що посідає простір Мертвої зони, не володіє розвинутою душею і не розвивається у індивідуальному плані, Він швидше за все є тотально запрограмованим на певні функції, біосоціальним роботом, скерованим тільки рефлексами і зумовленою генетичною заданістю.

Відповідно, логіка простих міркувань підводить нас до очевидного факту того, що людська особа не з'являється на світ зразу людиною. Для того, щоб зробитися такою, їм необхідно стати, а для цього пройти цілий трансформаційний процес, котрий дозволяє реалізувати у максимальній ступені потенції, присутні у організмі. Динаміка подібного переходу описана у пункті Індивідуація.

Семантичне поле: Людина - Сила - Душа - думка - Що відає.

" Я Людина - я відаю думку, чи думковидецею. Хто відає, той і веде".

Звернемо увагу на кореневий ряд: Явитися - Явище.

Церковно - слов'янське Азъ= загальнослов'янське jazъ (язик - мова, слово).

Провівши паралелі таким чи іншим чином спонукають нас звернутися до порівняльного розглядання понять, котрі у побуті часто плутають і замінюють одне іншим - "Я" і "Его", між тим як між ними пролягає істотна різниця.

За дотепним зауваженням Фредеріка Перлза тонка різниця між цими поняттями така: вираз "я хочу визнання" у повній мірі можна замінити, як "моє Его потребує у визнані". Але заміна " я хочу хліба" на "моє Его хоче хліба" звучить досить абсурдно.

Таким чином, стає очевидним, що "Его" і "Я" - структури далеко не ідентичні.

"Я" - спонтанне, вільне, автентичне, тобто рівне собі і природне, як природна мить, коли дитина вимовляє це слово, дізнаючись про своє місце у навколишньому світі.

"Я" - і є світ, який концентрується у точці свого самовизначення.

"Я" - це момент істини. І тому "Я" співвідноситься із сенсовим рядом Життя - Жива Зона - Індивідуум.

Закон закону. Усе що відбувається у нашому житті зумовлене відповідними законами. Усе, що відбувається не випадкове. Слово "закон" традиційно означає - "завіт", "постанова, протилежно звичаю покону". Корінь kon означає кінець, межа, звідси "споконвіку". "Покон" - "звичай", "початок". Отже, закон - те,що до початку, за межою, одвічно, до людини.

Таким чином, закон - це дещо дане людині і не залежить від неї у силу своєї за-граничності, за - розумності. Тут висловлюється ідея деякої логіки, котра стосовно до нашого існування є зумовленою, приреченою. Це належить до Божественної сили, у тих чи інших варіаціях.

Оскільки наше буття структурне і володіє усіма ознаками організованості, можна говорити про наявність певних закономірностей, притаманних йому. Саме поняття "закономірність" відкидає можливість будь-якої випадковості. Отже, ми можемо говорити про існування законів як про початкову заданість, яка не залежить від власної волі суб'єкту, не від якихось інших факторів, окрім тих, що можуть стояти вище самого закону. Пригадаймо закон, даний Авраамові й Мойсеєві від Єгови. Але це вже трансцендентне і зовсім недоступне розумінню.

Якщо є закономірності, то є і закон, котрий ними керує. Усяке управління завжди обмірковане і свідчить про наявність Розуму. У розумному управлінні випадковостей не існує. Якщо випадковостей не існує, отже, усе закономірно і керується законом. Таким чином, можна стверджувати, що у Всесвіті, окрім гравітації, молекулярного розпаду, синтезу і інших фізичних, хімічних і біологічних законів, існують і закони: "аварій, сімейних негараздів, нещасного кохання, зради, щасливого кохання, успіху, невезіння, тощо. "

Закон мети. Усе існуюче має мету. Кожна дія усякої істоти задається єдиною метою, підпорядковується єдиній меті і узгоджується з єдиною метою. Мета визначає сенс. Тому сенс завжди спів полає з метою. Яка мета такий і сенс. Мета - те до чого прагнуть. Мета - єдиний фактор, що не припускає ніяких випадковостей і організовує систему взаємозумовлених зв'язків. У Всесвіті не може бути випадковостей. Будь-яка подія перебуває у причинно-наслідкових відносинах. Організація закономірностей процесів не може обходитись без управління. Управитель володіє розумом, здібним відтворювати замисли, котрі реалізовуються у процеси. Замисел Управителя - і є мета. Про актуальний стан особи можна говорити тільки у ситуації "тут і зараз". Саме у даній точці особа існує реально. Базовою програмою - метою особи є - виживання.

Закон виживання. Виживання - прагнення лишитися живим, тобто зберегти себе. Усе живе прагне вижити. Життя саме по собі трансцендентне. Її потоки стихійні, витоки поза часом. Отже життя, передусім - безсмертя. Але кожна особа після гріхопадіння втратила цей стан, і рано чи пізно стикається зі смертю. Смерть несе у собі загрозу знищення і асоціюється з болем. Усе живе пов'язане з досвідом болю, що надходить зі світу. Жива особа увесь час перебуває у боротьбі.

Виникає певна модель взаємин жертва - здобич. Виживання - прагнення уникнути болю - смерті і тим самим лишитися живим. Виживання - прагнення не стільки жити скільки не померти. Так у нашому житті можна бачити як тих, що живуть і тих, що виживають. Щоб розрізнити ці поняття уведу поняття Зона Буття.

Зона Буття: позначення стану ступеня життєпрояву і життєздатності людського організму. Розрізняють Зону Життя і Зону Мертву.

Зона Життя: живий той, хто перебуває у безпосередньому переживанні кожної миті буття. Він тотально у ньому присутній, бере участь, стає тим самим, образом і подобою Творця.

Зона Мертва: у мешканця цієї зони душа не сформована як повноцінна система і не поєднана з духом. Життєдіяльність забезпечується за рахунок рефлексів і діяльності трьох "найнижчих" центрів: інстинктивно - рухового, емоційного і ментального. І межа мертвого - смерть. [20, с.37].

Сенс і мета виживання особи полягає у її переході від виживання до життя.

Закон спасіння. Будь-який вчинок людини зумовлений мотивом особистого спасіння. Щоб ми не чинили, ми постійно зайняті власним спасінням. Цей закон логічно і діалектично узгоджується із Законом виживання. Вижити - означає спасти себе. Володіючи певною інформацією можна говорити про спасіння на фізичному, ментальному та емоційному рівнях. Також можна визначити способи спасіння. Способи бувають: продуктивними - які насправді призводять до істинного спасіння, і збочені - котрі утворюють ілюзію останнього. Однак сказане вище може викликати певне питання, яке уловлює певне протиріччя у наданій інформації. З одного боку, головним прагненням людина - є виживання, а з іншого - сама особа позбавляє себе життя шляхом явного чи замаскованого самогубства у таких формах, як алкоголізм, наркоманія, нещасні випадки тощо. Про яке спасіння може йти мова, коли особа віддає перевагу смерті? Хоча протиріч насправді ніяких нема, якщо говорити про самогубство являє собою одну з форм виживання. Самогубство - це символічне вбивство іншого, на якого спрямована агресія. Цей "інший" являє собою безумовну небезпеку з точки зору збоченого розуму, і щоб захистити себе, лишається єдиний вихід - позбутися загрожую чого об'єкту. Хоча зважаючи на моральні табу і страх перед покаранням, подібний варіант стає досить проблематичним, і тому особа вигадує інший спосіб позбавлення від загрози. Якщо не вдається позбутися заважаю чого "іншого", шляхом прямої ліквідації, то можна ліквідувати себе і тим самим знищити "іншого". Таким чином, розум жертвує тілом, котру покликаний охороняти, заради свого спасіння - виживання на емоційному рівні. Разом з нашою смертю помирають і наші вороги. Таким чином самогубець передусім - вбивця і лише потім - жертва.

Закон вибору. Усе що відбувається з людиною є результатом його власного вибору. Ми постійно щокроку вимушені робити свій вибір. І коли, навіть, здається, що ніякого вибору не існує, все одно він існує. Відсутність вибору, звичайно, такий самий вибір. Інша справа, що наш вибір не завжди обміркований, і тому ми завжди не можемо відповісти за нього. Однак якщо з нами сталась якась подія, то їй передував наш вибір. Тому вона і сталась. Наш вибір не залежить від того, знаходимось ми у активному стані чи у формальній бездіяльності.

Закон поглинання. Одним з первинних факторів виживання є харчування.

Усе те, що здатне доставити насолоду, ковтається - поглинається (інкарнація). Що не доставляє задоволення - випльовується (екскарнація). Харчуючись від материнської груді, дитина начебто усмоктує у себе матір. Вийшлий з утроби матері, він тепер уводить її усередину себе - через харчування, поглинання. При цьому груди, стаючи джерелом харчування, являють собою саме життя.

Механізм поглинання значимого об'єкта, називається ще - інтроекцією, стає основою для наступного етапу розвитку, котрий керується Законом наслідування.

Закон наслідування. Пристосування до світу можливе тільки через наслідування його. Адаптація людини до світу можлива тільки при її ідентифікації ким-небудь, або чим-небудь. Закон наслідування органічно пов'язаний із Законом поглинання і свого роду дублює його. Наслідуючи суб'єкта, ми засвоюємо його, тобто робимо своїм, поглинаємо, уводимо усередину себе його повноваження, котрі стають нашими. Саме з цією метою дикуни їли органи своїх померлих кумирів або сильних ворогів - щоб здобути їх силу і вплив. Хлопчик уводить у себе батька і завдяки цьому стає чоловіком. Ототожнюючи себе з батьком, він символічно їм стає, без свідомо вживаючи формулу ідентифікації: Я= він. Відповідно, дівчинка через ототожнення з матір'ю стає жінкою. Це явище тотально поширюється на увесь живий світ, починаючи з людини і закінчуючи комахами. "Наслідування робить дитину здібним до сприйняття того, що було досягнуто попередніми поколіннями, шляхом вправ". Наслідування - є спосіб адаптації до середовища, формування і розвиток навичок і вмінь. З іншого боку, наслідування лежить у основі усякого навіювання. Таким чином, ототожнення окрім позитивної мети несе у собі ще й здатність завдати шкоди. Останнє відбувається у разі уподібнення до того, що несе у собі негативну інформацію і чинить руйнівну дію.

Закон проекції. "Що у мені, те і на зовні". Наш внутрішній стан матеріалізується у навколишній світ. Що ми робимо, те й отримуємо. Хочемо ми того чи ні, але авторами усіх подій у нашому житті, як найліпших, та і найгірших, є ми самі. Кожна наша думка створює наше майбутнє, і всі наші події створюються нашими думками і емоціями. Наші думки і слова, у котрі ми їх зодягаємо, створюють усе те, що ми переживаємо у житті. Ми самі створюємо ситуації у житті, а потім витрачаємо усі сили, лаючи інших людей чи клянучи події за наші невдачі. Джерелом наших переживань і нашої реальності є ми самі. Людина ніколи не потрапляє у ситуацію, вона її створює. Іншими словами: спочатку ми створюємо ситуацію, а потім потрапляємо у неї. Якщо наш розум гармонічний і збалансований, то у нашому житті ми будемо знаходити те ж саме. Те, у що ми віримо, стає нашою реальністю, бо будь - яка теорія врешті - решт створює те, що ми описуємо. І наша підсвідомість реалізує наші думки, імпульси, спонукання, бажання. Те що мені не подобається в інших - значить, у мене ті ж самі недоліки. І навпаки - що подобається, те присутнє і у мене.

Закон дзеркала. Витікає з Закону проекції. Усе те, що нас оточує, нас і відображує. Якщо я приписую свої власні риси іншому, то інший, звичайно, відображає його у мій бік, свідомо чи підсвідомо. Наприклад, якщо мене хтось незаслужено образив, значить ця образа у прихованому вигляді була присутня і у мені самому, якщо моя поведінка мені здавалась взірцем ввічливості, делікатності і коректності. Слід розуміти, що наші взаємини завжди стихійні. Люди, що нас оточують - є своєрідні дзеркала. І виходить, що душа людська зовсім не сутінки. Тому, якщо ми хочемо розібратися у своїй душі, нам достатньо поспостерігати за поведінкою і ставленням до нас наших близьких. Вони - прояв неусвідомлених аспектів у нашій натурі. Усвідомивши даний механізм ми можемо наблизитись до розуміння такого буттєвого закону як доля. Ми собі самі обираємо думки і у нас існує безліч можливостей вибору. Всесвіт не просто відображає наші переконання, повертає нас самих себе. Якщо ви хочете думати,що ви самітні і що вас ніхто не любить, то саме це ви і отримаєте у своєму житті. І якщо ви будете концентруватись на позитивних думках, то і результат виявиться відповідний. Ваше життя перетвориться, існування ваше наповниться новим змістом - тим, яке несе радість у житті. Досить доречно пригадати слова Христа: "Розлюби ближнього свого, як самого себе". Люблячи ближнього, ви швидше навчитесь любити себе.

Закон відповідності. Ми маємо те, чому відповідаємо. Це стосується усіх аспектів нашого життя - стосунків, грошей, майна. Поряд з нами тільки той, хто поряд з нами, і ніхто інший не може бути, тому що ви один одному відповідаєте. Нас оточують ті, якими ми є відповідно до них. Грошей у нас не може бути більше чи менше, скільки ми маємо. Те ж саме стосується і іншого.

Закон повернення. Події відтворюються. Варіант: миз певною періодичністю повертаємось до пройденого і переживаємо його повторно, але у новій формі і можливо за інших обставин. Та чи інша подія, що відбулася у нашому житті не є первинною, а репродукує певну подібну подію, що сталась з нами раніше. Згідно з цим законом, будь-яка тенденція у житті людини, схильна проявлятись і надалі на тому чи іншому рівні буття - ситуативному, психічному, духовному чи фізичному. Наше життя - це повторення. Ми просто повторюємо навички, засвоєні колись.

1.3 Особистість і індивідум

Ототожнення Наслідок

Підсвідомість - це таємнича область людської душі, де народжуються думки, почуття, образи, переживання, бажання. У людини, що живе бездуховним життям, саме підсвідомість найчастіше й формує поведінку, спрямовану в основному на задоволення нею її фізіологічних потреб. Вона ж формує мотивацію поведінки і його агресивність. Багато в чому мотивація поведінки зумовлена фізіологічними процесами. Наприклад, почуття голоду примушує шукати їжу. Статеві інстинкти призводять до відповідної статевої поведінки тощо. Ці внутрішні фізіологічні потреби можуть бути як нормальними, так і патологічними, викликаними хворобливими станами або проявами пристрасті. Наприклад, жагуче бажання курити породжує відповідну поведінку, спрямовану на задовольнення цієї пристрасті. Бажання випити в алкоголіка призводить до поведінки, спрямованої на обов'язкове задовольнення пристрасті. Усі почуття, переживання й вчинки людини спрямовані на те, щоб будь-якими способами добути спиртне.

У людини, відданої блудної пристрасті, уся його поведінка спрямована саме на задовольнення цієї пристрасті. Ці люди живуть в основному плотським життям і шукають задоволення плотських, тобто фізиологічних, потреб: їжа, питво, сон, блуд, розваги, стосовно тих, хто заважає їм у виконанні їхніх бажань, злодійство, обман і т.п. Для цих людей немає вищих духовних принципів, їм незрозумілі такі поняття, як милосердя,, почуття відповідальності, жалю почуття прекрасного тощо. В основі мотивації їхньої поведінки лежить задовольнення їх перекручених бездуховних бажань. Слід зазначити, що таке поводження не залежить від рівня грамотності й освіченості людини. Він може мати дві, і навіть три вищих освіти, але жити за законами плоті, тому що мотивація його поведінки заснована на задовольненні фізіологічних потреб. У людей, що живуть духовним життям, мотивація поведінки контролюється їхніми духовними принципами, і фізиологічна мотивація підпорядковується духовній. Велике значення тут мають вольові дії душі. Але якщо принципи послабляють свій контроль, воля людини може не захистити його від тих або інших дурних вчинків. Так буває, наприклад, у стані сп'яніння. Навіть людина з високою духовністю й міцною волею в п'яному стані може робити дурні вчинки або робити дії, противні його духовним принципам. У цьому разі воля людини начебто паралізується. Недарма в народі говорять: "П'яному море по коліно" і "Що у тверезого на розумі, то у п'яного на язику", тобто на тлі зниження свідомого й вольового контролю прориваються підсвідомі дії. Апостол Павло сказав: "Не впивайтеся вином, тому що ньому блуд".

У людини, що живе за принципами християнської моралі, що надає велике значення молитві, богоспілкуванню через християнські таїнства (сповідь, причастя та ін.), свідомість, заснована на цих принципах, начебто поринає в область підсвідомості, і формує певний стереотип поведінки. Але й у цьому разі активна свідомість і вольовий контроль мають найголовніше значення в поведінці людини. Тільки життя у святості або на грані святості призводить до дивної симфонії свідомості й підсвідомості. У людей, тривалий час що займаються Ісусовою молитвою, що ведуть аскетичний спосіб життя й твердо дотримують закон Божий, настільки перероджуються свідомість і підсвідомість, що відбувається начебто перетворення не тільки їхньої душі, але й тіла. Щодо цього для нас дуже зразковий приклад життя святого преподобного Серафима Саровського. Все його життя було у Бозі й з Богом, його свідомість неначе злилася з підсвідомістю, і всі його вчинки, спілкування з людьми випромінювали любов, радість у Бозі, і усіх що приходили до нього він зустрічав: "Радість моя". Відомі випадки його перетворення, дарунок прозорливості, зцілення хворих і чудотворення. Але що ж таке підсвідомість, і чому ми в міркуваннях про окультизм і екстрасенсорику надаємо їй велике значення? Вчені визначають підсвідомість як якісно-особливу приховану активність мозку, здатну впливати на поведінку й складні форми пристосування, сприйняття відчуттів, що здійснюється за допомогою органів почуттів. Свідомість неминуче базується на неусвідомлюваних процесах, що відбуваються в мозку (і душі). Процеси сприйняття інформації й переробки її в нервових клітинах мозку мають саме неусвідомлюваний характер, і тільки результати цієї роботи доступні свідомості. Людина через органи своїх почуттів одержує величезну кількість інформації, однак, у більшій частині вона залишається необміркованою, але бере активну участь у формуванні наших почуттів, бажань. Іноді неусвідомлювані враження прориваються в область свідомості у вигляді незрозумілих нам образів, мелодій, сновидінь.

На перший погляд підсвідомість не піддається нашому свідомому впливу. Але це не так. Ми можемо змусити себе прокинутися в заданий час або можемо змусити себе згадати, що нам потрібно зробити ту або іншу справу в певному місці, і у певний час і за певних обставин. Тобто свідомо й за допомогою своєї волі ми можемо закодувати свою підсвідомість на включення її впливу на нашу свідомість у певний час або за певних обставин. Ми вводимо у нашу свідомість певну інформацію, що повинна за визначених нами умовах спрацювати. Але внутрішні механізми цієї роботи нам невідомі, ми маємо справу лише з результатом цієї внутрішньої, прихованої від свідомості, роботи душі й мозку. Саме через підсвідомість легше всього впливають на нас злі духи. Своїм впливом вони можуть породжувати в нашій підсвідомості різні гріховні думки, бажання, образи, прагнення й впливати на нашу поведінку. Для бездуховної й безрелігійної людини свідомість і підсвідомість відкриті прямому впливу злих духів. Наочним прикладом такого впливу є поводження людини у результаті гіпнотичного навіювання. При гіпнозі через область підсвідомого людина сприймає інформацію імперативного (наказового) характеру, що є керівництвом до дії. Тут дух однієї людини впливає на дух іншої людини на підсвідомому рівні. Іншим прикладом духовного впливу на підсвідомому рівні є телепатія. Ми можемо передати якісь свої думки, бажання, образи близьким на величезні відстані.

Аналогічним чином впливають на нас і злі духи. Виходить, що наш дух підвладний демонському впливу і виявляється як би беззахисним перед ним. Саме тут - на рівні свідомості-підсвідомості - відбувається та невидима боротьба, про яку говорять святі отці Церкви. Вони виробили у своїх аскетичних подвигах систему духовного пильнування, що захищає нас від волі бісів, що діє телепатично у вигляді помислів, бажань або образів. Наше завдання з увагою ставитися до кожного помислу, образу, бажанню, щоб визначити, від чи біса вони, і зусиллям волі відкинути всякі нечисті спрямування. Ми повинні бути дуже уважні до наших внутрішніх щиросердечних переживань, і наша воля повинна постійно працювати згідно з нашою духовною увагою. І от для того, щоб заволодіти душею людини, біси через гіпнотизерів, цілителелів-кодувальнків, магів, екстрасенсів намагаються придушити волю й впровадити в глибини душі, у підсвідомість свої програми. У системі духовного пильнування велике значення має часта сповідь і відкриття помислів духівникові. Зі святоотецької літератури ми знаємо, що саме цього біси як вогню бояться.

Воля людини незмінно пов'язана з його активною свідомістю. Свідомість, що не у релігійному й філософському, а в медичному аспекті можна розглядати як стан пильнування на відміну від сну, містить у собі й увага, і мислення, і подання образів, і бажання, і волю. Вольовою дією ми можемо концентрувати свою увагу на тих або інших явищах довкілля, внутрішніх переживаннях, змусити себе думати про щось або, навпаки, не думати й т.д. Але на наші переживання, що приходять помисли, бажання, щиросердечний комфорт або дискомфорт величезний вплив робить наша підсвідома діяльність душі й мозку. Підсвідомість, не контрольована активною свідомістю, - вхідні ворота в нашу душу бісів. Справді, якщо біси будуть вселяти нам на рівні свідомості "убий", "зблуди", "обдури", "украдь", ми просто не сприймемо ці думки. Але думки й бажання або образи, що приходять до нас зсередини, з нашої підсвідомості, є неначе б то нашими, природними для нас, як бажання є або пити тощо. Ці думки й бажання можуть бути викликані нам бісами або їхніми посередниками (чаклунами, ворожками, магами, відьмами) телепатично або за допомогою магічних дій. Якщо ми приймемо ці думки й бажання й свідомо будемо розвивати їх, це вже шлях до гріха.

Диявол "через який-небудь гріх (кожної), увійшовши невидимо в душу людини, зробивши в ній якісь рухи до гріха (нехай маленькі), розсовує "ворота", збільшує свій плацдарм і вже призводить людину до здійснення іншого гріха. І так, поступово, якщо людина не веде активної боротьби, не докладає зусиль своєї волі до викорінювання гріховного помислу й гріховних нахилів, вана стає виконавцем чужої - демонічної - волі.

Але саме на придушенні волі й засновані окультні впливи на нього. І не важливо, що ці впливи здаються нам доброчинними, рятівними для людини, як це говорять нам білі маги, екстрасенси, "цілителі". Складності у нашій охороні здоров'я, що вважалось певного часу найкращим у світі, неможливість безкоштовного одержання висококваліфікованої медичної допомоги, що стала предметом торгівлі, причому дуже дорогою, велика дорожнеча ліків, зникнення з аптечної мережі багатьох потрібних ліків, великої кількості екстрасенсів, шаманів, знахарів, що пропонують майже кожного кроцу відносно недорогу допомогу, релігійна безграмотність населення привела до різкого сплеску окультного цілительства й тяги до нього багатьох невіруючих або маловіруючих людей. Чи не краще було б призвати до духовно-орієнтованого лікування, заснованому на християнських таїнствах і любові? [24]

1.5 Архетипи православної свідомості