Проблема помісності Української церкви у працях католицьких і православних авторів

Проблема єдності церкви в Україні знайшла своє логічне завершення в ідеї створення Патріархату в Києві.Це питання піднімалося протягом усієї християнської історії нашого народу.Вонознайшло своє відображення у діяльності Ярослава Мудрого, Йосифа-Венямина Рутського, Петра Могили, яків періоди церковного занепаду і роз'єднання здійснювали всі необхідні заходи,спрямовані на досягненняєдності Церкви. Важливість проголошення патріархату розуміли і керівники відродженої у 1917-1920 рокахукраїнської держави. Першого патріарха Києво-Галицького та усієї України вони вбачали в особімитрополита Андрея Шептицького. Волинець О. Ідея патріархату української греко-католицької церкви: історія і сучасність. / О. Волинець. // Українська національна ідея: реалії та перспективи розвитку. - 2008. - Вип. 20. - С. 48.

У своїй розмові з Логином Цегельським Голова Директорії ВолодимирВинниченко вказував,що у керівництва молодої української держави є серйозний план проголоситипатріархат Української Церкви та скасувати московське православ'я. «А що Ви сказали би на те, якби ми вамзабрали Шептицького до Києва на Митрополита всієї України?...Очевидно, що науніатського, -зазначавВинниченко, -православ'я скасуємо.Це воно завело нас під царя восточного,православного,то вонопроводило обмосковлення України.Православ'я завжди буде гравітувати до Москви.Ваша унія добра длявідрізнення і від Польщі,і від Москви.Уніят із природи стає українцем.Скличемо Синод єпископів,архімандритів та представників мирян з України і порадимо їм прийняти унію, а Шептицького поставимо начоло. Ще й порозуміємось з Римом, щоб його зробив патріархом України»Із споминів Лонгина Цегельського про розмову з Головою Директорії Володимиром Винниченком про Київський Патріархат та можливості оголення його митр. Шептицьким / митрополит Андрей Шептицький: Життя і діяльність. Документи і матеріали 1899 - 1994. - Т.1. // Церква і церковна єдність. - Львів, 1995. - С. 138/.

Однак наміри Директорії не були зреалізовані. Причиною цього стала втрата української державності. Для нашого покоління значної ваги набувають,а часто можуть бути й нормативними,думки митрополита Андрея Шептицького про єдність Української Церкви та створення єдиного Київського Патріархату.

Для себе у цій майбутній Церкві митрополит Андрей не бажав жодних почестей.Він,за прикладом митрополита Рутського, був готовий стати підлеглим Українському Патріархові, вибраному з-поміж православних,але за умови визнання цим Патріархом зверхності єпископа Риму.У своїх посланнях Митрополитстверджує,що східним православним ані на йоту не треба боятися того,що ставши католиками,тобтооб'єднавшись з Католицькою Церквою,їм треба буде зрікатися якогось надбання,звичаю чи обрядуправославної Церкви. «Українська Церква, -пише митрополит, -нічого не стратила б із тих дібр чивартостей,які з неї роблять для українців цінну,святу,національну пам'ятку минувшини,а зискала бпребагато дібр і сил, які випливають із зв'язків з усіма віруючими християнами всього світу»Шептицький Ф. Лист до православної української інтелігенції, 1942, березня 3, Львів / Митрополит Андрей Шептицький: Життя і діяльність. Документи і матеріали 1889-1994. - Т.1.// Церква і церковна єдність. - Львів, 1995. - С.413..

Андрей Шептицький вважав,що греко-католики,які в обрядових молитвах називають себе православними, мають свідомість і певність, що не втратили жодної цінної пам'ятки минувшини зі святогопередання Володимирового Хрещення.Струмінь цього передання,пише митрополит: «…перейшов до насчерез царгородських патріархів… та наших митрополитів… чистішою від тієї струї передання, що дійшла донаших братів над Дніпром через Нікона і Московський Синод»Там само. - С. 414..

Вперше ідея патріархату Української Церкви публічно прозвучала на Другому Ватиканському Соборі з уст патріарха Йосифа Сліпого 11 жовтня 1963 року. У своєму Слові до Отців Собору він висловив прохання-пропозицію -піднести Києво-Галицьку Митрополію і всієї Русі до гідності Патріархату. «Київськімитрополити, -зазначав Йосиф Сліпий, -хоч не носили патріаршого титулу,управляли церквою начепатріархи,користуючись патріаршими правами по взору інших Східних Церков.Вони були свідомі,щоПатріархат Церкви -це видимий знак зрілості і самобутності помісної Церкви та могутній чинник вцерковному і народному житті»Заповіт Блаженнішого Патріарха Йосифа Сліпого. - Філадельфія, ПА: «Свята Софія» Релігійне Товариство Українських Католиків ЗСА, 1992. - С. 5..

Йосиф Сліпий був таємно висвячений в сан єпископа митрополитом Андреєм Шептицьким 22 грудня 1939 року та, ставши наступником митрополита, очолив Українську Греко-Католицьку Церкву у найважчийперіод її історії.Як відомо,після псевдособору 1946року УГКЦ змушена була перейти на нелегальнестановище.В радянський період діяльність УГКЦ була зведена лише до задоволення релігійних потребвірних в умовах підпілля. УГКЦ, вигнана насильницьким способом у катакомби, не загинула лише тому, щомала відданого пастиря в особі патріарха Йосифа Сліпого. Навіть тривале заслання не ізолювало його впливуна духовне життя України.Благородні наміри та вчинки патріарха на церковно-релігійному поприщі,щотісно перепліталися зі світськими справами, стали важливим внеском у розвал тоталітарної системи, водночассправляючи неабиякий позитивний вплив на розвиток Української Церкви. Волинець О. Ідея патріархату української греко-католицької церкви: історія і сучасність. / О. Волинець. // Українська національна ідея: реалії та перспективи розвитку. - 2008. - Вип. 20. - С. 49.

Не маючи змоги жити і працювати в Україні, Йосиф Сліпий вибирає окрему форму оборони Церкви, яка зазнавала руйнівних впливів у двох аспектах:по-перше,заборона в УРСР та по-друге,загроза асиміляції веміграції.Отже,головним завданням стає необхідність засвідчити існування УГКЦ перед світовимспівтовариством,щоб з'явитись на світовій арені,збудити Ватикан з летаргічного сну передсоборовоготрадиціоналізму, консерватизму та, навіть, песимізму. Переконливим свідченням такої оборони Церкви і народубули виступи Й. Сліпого на Другому Ватиканському Соборі, спрямовані на виборювання статусу Патріархату дляУкраїнської Греко-Католицької Церкви. «Доводив я бл. Папі Павлові VI, - писав Йосиф Сліпий, - завершення тихЦерков патріаршим вінцем було завжди овочем дозрілої християнської свідомості у Божому люді… в свідомостідухівництва і пастирів, причому свідомість мирян… зігравала неабияку роллю. Бо тільки дозріла свідомість своїхвласних церковних і національних скарбів, своїх культурних і історичних надбань і цінностей, своїх трудів і жертв, що входили в скарбницю цілої Вселенської Христової Церкви, створювали тверду основу для патріархату! ЦеркваКиєво-Галицької Митрополії… дала предостатньо доказів цієї свідомості впродовж цілої своєї історії. Чому ж непризнати патріаршої гідності Києву,Колисці Християнства на цілому Європейському Сході?»Заповіт Блаженнішого Патріарха Йосифа Сліпого. - Філадельфія, ПА: «Свята Софія» Релігійне Товариство Українських Католиків ЗСА, 1992. - С. 12 - 13..

Діяльність Йосифа Сліпого у цьому руслі, як зазначає І. Музичка: «…принесла болячі для декого операції, викликала гіркі реакції між своїми і чужими,вона потрясла в першу чергу нами самими на чужині серед солодкого снусамовдоволення і себелюбства… вона потрясла і тих, що були відповідальні за діло нашої Церкви, вона вдарила іпо противниках, які теж у великому задоволенні і певності вважали нашу Церкву мертвою в Україні і готовою досмерті в діаспорі»Музичка І. Блаженніший Йосиф - оборонець Церкви і народу. / Іван Музичка / Пам'яті Патріарха. Матеріали наукової конференції. - Львів, 1994. - С. 22..

Реалізація ідеї українського патріархату вимагає зміни моделі відносин, що передбачає не лише зобов'язання з боку східних католиків відкрити власну теологічну і духовну спадщину, але й зобов'язання з боку Римського престолу змінити стосунки між ним і Східними Католицькими Церквами так, щоб вони могли стати справді сприятливими екуменічними моделями для православних. Власне, мислення Йосифа Сліпого у цьому контексті містить унікальні інтуїції щодо різних рівнів, на яких може відбуватися співпраця. До них можна зарахувати: діалог всередині поділеної Церкви та систему принципів, на основі яких можна вести цей діалогБендик М. Помісність Української Греко-Католицької Церкви та її бачення патріархом Йосифом Сліпим. / М. Бендик. - Львів: Свічадо, 1996. - С. 48.. Щодо системи принципів, або критеріїв помісної Церкви, то вони, згідно з візією патріарха Йосифа, такі: власний обряд; власна мова; особливості богословія; літургія; літургійні звичаї; духовність-благочестя; власне церковне правоСліпий Й. Звіт про католицьку Церкву в Україні / Йосиф Сліпий. // Твори Кардинала Йосифа, Верховного Архієпископа. - Рим 1958-1985. - Т.14. - С.273.. На рівні міжцерковних відносин кожна помісна Церква мала б визнати таку саму помісність за іншою як передумову для справжнього діалогу. Йосиф Сліпий вважає, що коли помісна, або сестринська модель замінить у Католицькій Церкві уніатську, або патерналістську, зникне підозра з боку православних. Відроджена довіра дасть змогу і православним Церквам перейти від автокефальної моделі відносин до помісноїБендик М. Помісність Української Греко-Католицької Церкви та її бачення патріархом Йосифом Сліпим. / М. Бендик. - Львів: Свічадо, 1996. - С. 50..

Проблема патріархату УГКЦ у нинішньому українському контексті є надзвичайно гострою. Проголошення українських патріархів УАПЦ та УПЦ КП свідчить не стільки про зростання церковних амбіцій, скільки про зростання у церковній свідомості християн Київської Традиції відчуття, що їхні Церкви готові до набуття патріаршої гідності. Ця думка прозвучала, зокрема, у слові патріарха УГКЦ Любомира (Гузара) під час літургії у Львові за участю папи Івана-Павла ІІ: «Уже сьогодні, Святіший Отче, перед тобою в любові і покорі стоїть Церква, готова до здійснення нових завдань, які випливають з нашої богословної східної традиції й церковного управління, а також з почесного нашого обов'язку перед всією Вселенською Церквою».Гузар Л. У пошуках гармонії / Любомир Гузар. // Історичний контекст, укладання Берестейської Унії та перше поунійне покоління. Матеріали перших «Берестейських читань» - Львів, Івано-Франківськ, Київ, 1-6 жовтня 1994. - Львів, 1995. - С.90.

Від початку 2003 року Ватикан почав приділяти особливу увагу справі патріархату УГКЦ. Розвиток інфраструктури Церкви в Україні, чітка позиція ієрархії та глави УГКЦ у справі патріархату змусила Ватикан розглянути це питання 6 лютого 2003 року на засіданні Папської Курії. Абсолютна більшість кардиналів висловились за надання УГКЦ статусу Патріархату. Проти висловився кардинал КасперВолинець О. Ідея патріархату української греко-католицької церкви: історія і сучасність. / О. Волинець. // Українська національна ідея: реалії та перспективи розвитку. - 2008. - Вип. 20. - С. 50.. Підтримки своєї позиції він чекав від Патріарха Алєксія ІІ і отримав її під час свого візиту до Москви. Формат зустрічі, на якій розглядалось питання «уніатів» без їхньої присутності довів свою неефективність та не сприяв вирішенню суті проблеми. Як зазначає М. Мартинович: «Позиція Російської Православної Церкви витримана у традиційному для неї ключі. Уніатській Церкві якщо й дозволено існувати... то лише під лавкою історії, у своєрідному регіональному гетто. Намагання Московського патріархату повернути відносини з Ватиканом у давнє русло ostpolitik, а також гіпнотична залежність ватиканських пропозицій від ультимативної мови Московської патріархії вочевидь суперечать духові сучасної епохиМаринович М. Українська ідея і християнство. Від глави Церкви до глави сімейства / М. Маринович. // Патріархат. - 2003. - № 4. - С. 12.. Відродження «ostpolitic» за нових обставин має певні особливості. Якщо раніше суперечка тривала щодо самого існування УГКЦ, то сьогодні вона стосується перспективи розвитку УГКЦ в Україні. Позиції певної частини сановників, як у Ватикані, так і в Москві збігаються. Обидві сторони хотіли б бачити УГКЦ регіональною, обмеженою територією Західної України Церквою, яка обслуговує лише українців.

Варто зауважити, що питання про необхідність патріаршого статусу не одержало однозначної оцінки усередині самої УГКЦ. У богословських колах досі триває дискусія на тему: «Хто є Главою УГКЦ?"«. Різні підходи до відповіді на це запитання свідчать не так про розбіжність поглядів богословів, як пробагатогранність дійсності, якої стосується ця дискусія. У середовищі духовенства є прихильники поміркованого «централістського» підходу до питання еклезіального батьківства.

Перед українським християнством сьогодні постало завдання вибрати один із двох можливих шляхів: перший - це шлях поодиноких патріархатів; другий -т відродження об'єднавчого духу, який був органічним для київської традиції. Якщо перший шлях можна трактувати як підготовчий етап, то вирішення проблеми другого шляху дає нам думка митрополита Андрея Шептицького, який вважав, що «об'єднана в майбутньому Київська Церква не була б у традиційному значенні цього слова ні католицькою, ні православною»Шептицький А. У справі порозуміння // ЛАЄВ. - №3-4. - С. 29, адже той факт, що київське християнство сформувалося у лоні Візантії, не заперечує тогочасного визнання Риму як глави усього християнського світу.

Таким чином, підсумовуючи віще сказане, розглянуті нами думки вчених-богословів щодо проблеми помісності української церкви фактично зводяться до одного - українська церква має свої національні самобутні риси, свою обрядовість і тому має буди єдиною, тобто помісною в рамках єдиної території.

Висновки