Системний підхід у соціальної роботі

Размещено на http://allbest.ru

Системний підхід у соціальної роботі

Вступ

соціальний робота системний

В цілому, соціальну роботу закономірно розглядати не лише як вид практичної діяльності, але й як самостійну галузь наукових знань, яка має власну теоретико-методологічну основу.

Зокрема, у 70-ті роки XX ст. у соціальній роботі набули поширення соціолого-орієнтовані моделі, імпульсом для розвитку яких послугувала теорія систем.

Системні ідеї орієнтують на розгляд об'єктів соціальної роботи як систем, тобто цілого, що складається з частин. А, як відомо, дослідження і розкриття цілісності об'єкта передбачає виявлення багатоманітних зв'язків всередині об'єкта, між об'єктом і його середовищем і зведення їх в єдину теоретичну картину.

Системна модель соціальної роботи є моделлю практики, яка ґрунтується на ідеї, що задовільне життя людини залежить від систем, які її оточують, а сім'ю, зокрема, можна розглядати як систему, всередині якої існують відносини між подружжям, дітьми і родичами, а сама вона включена у взаємодію з різноманітними соціальними інститутами - державою, системою освіти і виховання, економічними та іншими організаціями.

Історичними витоками запровадження системного підходу в соціальній роботі вважається загальна теорія систем, запропонована австрійським біологом і натурфілософом Людвігом фон Берталанфі, який відмічав, що усі організми - це системи, утворені з підсистем, і водночас складові над системи.

У 50-70 рр. ХХ ст. інтерес до теорії систем посилюється і знаходить своє відображення у роботах таких авторів як: Г. Голдстейн «Практика соціальної роботи: унітарний підхід» та Е. Пінкус, Енн Мінахен «Практика соціальної роботи: модель і метод», які обґрунтували модель практичного використання в соціальній роботі, започаткувши «унітарний підхід» у ній, який спирався на методи, що давали змогу працювати на різних рівнях - з конкретними випадками, з групою, громадою, стаціонарних закладах.

В подальшому, велике значення мали праці, що відображали системний підхід у соціальній роботі таких авторів, як: Д. Латроуп, який класифікував основні моделі застосування системного підходу у практичній соціальній роботі; К. Шафер, який дослідив окремі історичні аспекти застосування системного підходу в процесі викладання практичної соціальної роботи.

Системний підхід у соціальній роботі - узагальнений конкретно-науковий прояв методології, принципів, понять та методів системних досліджень проблем соціальної роботи, котрий дає можливість виділити практичний, прикладний характер методики та технології соціальної роботи.

Тобто, у соціальній роботі передусім важливо з'ясувати можливості, інтереси, структуру потреб, особливості зовнішньої взаємодії фокусної системи - системи, на яку необхідно звернути першочергову увагу при вивченні ситуації.

Однак, необхідно зазначити, що за формами й розмірами системи бувають різні. Сім'ї, групи, команди, організації у співтоваристві, клуби, різні угрупування, банди, корпорації, суспільство - це все системи, що є складовою великої системи, які в своєю чергою охоплюють більш дрібні системи. Це означає, що всі системи є підсистемами інших систем.

Системну модель використовують на різних рівнях соціальної роботи. Наприклад, в індивідуальній роботі на основі теорії систем соціальні працівники виявляють фактори оточення клієнта (від безпосереднього побутового рівня до суспільного рівня), фіксують вплив на нього цих чинників та інших людей. Далі соціальний працівник разом із клієнтом шукає змогу різними (переважно альтернативними) засобами допомогти клієнтові досягнути мети, «оминути» обставини, що можуть спричинити негативні наслідки або «побічні» негативні явища. Найчастіше використовують у цій справі техніки пошуку ресурсів (вхідних даних), визначення очікуваних результатів. При цьому соціальні працівники переважно перебирають на себе роль брокера (посередника, який діє від імені клієнта) соціальних послуг.

Теорію систем широко застосовують у роботі з сім'ями, зокрема в сімейній терапії. Однією з центральних у теорії систем і досить поширеною в соціальній роботі з сім'ями є ідея створення підтримуючих мереж. Мережі - це формальні або неформальні зв'язки людей чи організацій, які можуть поділяти між собою ресурси, обмінюватися навичками, інформацією, знаннями. Вони бувають позитивними або негативними відповідно до того, як впливають на особу. Наприклад, людина, що вживає наркотики, включена в мережу, яка дає їй змогу знаходити та купувати наркотики, підтримувати стосунки з іншими споживачами наркотиків. Наведений приклад є зразком негативної мережі, частина якої існує нелегально. Однак, коли наркозалежна особа прийме рішення про необхідність лікування та реабілітації, вона має знайти та налагодити стосунки з елементами іншої системи чи мережі, яка зможе допомогти їй в досягненні мети. Це можуть бути родичі чи друзі, соціальні працівники, лікарі, лікарня чи реабілітаційний центр, програма підтримки людей, що мали залежність, група самодопомоги. Тому завдання соціального працівника полягає в створенні та підсиленні позитивних, підтримуючих мереж, мобілізації їх ресурсів на користь клієнта, знаходженні людей чи організацій, які зможуть бути ефективними в допомозі клієнту досягти мети. Очевидно також, що клієнти соціальної роботи, більшість з яких належить до бідних прошарків, мають обмежені соціальні мережі порівняно, наприклад, з представниками вищих класів, які мають змогу підтримувати тісні стосунки з друзями чи колегами в інших містах і країнах, що уможливлює їх доступ до різноманітних ресурсів.

Працюючи з клієнтом, соціальний працівник повинен визначати проблеми його взаємозв'язку із системами. План дій, як правило, потенційно повинен призводити до змін на різних рівнях систем.

Інтервенції на макрорівні здійснюються тоді, коли індивіди звертаються за допомогою в соціальні структури для вирішення проблем з особистісною адаптацією, міжособистісними відносинами або проблемами з навколишнім середовищем. Інтервенції на макрорівні охоплюють роботу в мікрорайонах співтовариствах, у суспільстві з метою досягнення соціальних змін. Завдання таких фахівців на макрорівні - проводити соціальні реформи для поліпшення якості життя. Традиційно соціальні працівники беруть участь у проведенні соціальних реформ на боці непривілейованих категорій людей - тих, які піддаються дискримінації і є безправними.

Соціальні працівники борються за соціальну справедливість своєю роботою в співтоваристві. На цьому рівні інтервенції система клієнта - співтовариство або суспільство, тобто міста, сільська місцевість, місцева/державна влада. Первинний об'єкт змін - співтовариство або саме суспільство. Однак через трансакційну природу змін, на макрорівні вони призводять до зміни систем на всіх рівнях.

Мезорівень інтервенцій представлений роботою з формальними групами й комплексними організаціями (соціальні служби, структури охорони здоров'я, освітні структури). Діяльність із формальними групами - це робота з командами, робочими групами, групами самодопомоги.

На макрорівні соціальні працівники допомагають уникнути міжгрупового напруження й проблеми в співтоваристві за допомогою організації соціальних дій і проведення змін. Їхня робота передбачає такі види діяльності, як організація співтовариства, економічний розвиток, правові дії й формування політики.

Практика на макрорівні вимагає знання стандартів і цінностей співтовариства, навичок у мобілізації співтовариства для ініціювання вирішення проблем. Що стосується інтервенцій на рівні співтовариства, то тут соціальна робота - це усвідомлення суспільства в дії. На цьому рівні фахівці допомагають громадянам брати ініціативу у свої руки. Соціальні працівники докладають зусилля, щоб зменшити соціальні проблеми, які впливають негативно на функціонування громадян, погіршують якість життя, послабляють структуру суспільства. Для цього вони повинні мати уявлення про первинний і вторинний соціальний інститути; про обмежені категорії населення в суспільстві; навички із захисту юридичних і цивільних прав людини.

Таким чином, можна зазначити, що соціальні працівники проводять інтервенції із системами клієнтів на різних рівнях (мікро-, мезо-, макрорівнях), а також послуговуються низкою методів, зокрема: індивідуальний супровід клієнта, сімейна терапія, групова робота й організація співтовариства.

Також, варто відмітити, що застосування системного підходу в соціальній роботі охоплює чотири послідовних етапи: визначення сфери системного підходу; проведення необхідних досліджень; розробка варіантів вирішення певних соціальних проблем, типів соціальних відносин, соціальних ризиків; здійснення конкретного вирішення комплексу задач за допомогою сучасних технологій. Тобто, системний підхід передбачає використання системного методу, тобто набору правил, принципів, процедур, стандартів, прийомів та інструкцій, технологій та методик підготовки та прийняття програм дій з урахуванням специфіки об'єктів та суб'єктів соціальної роботи. Окрім того, системний метод передбачає дуже високий рівень професіоналізму спеціалістів із соціальної роботи.

Висновки

Системний підхід - це методологія наукового пізнання, яка спирається на такі уявлення про об'єкти вивчення, як «цілісність», «організація», «управління». Завдяки своєму універсальному характеру такий підхід дозволяє розв'язувати не тільки науково-дослідницькі, але й прикладні завдання. Соціальні системи належать до особливого класу відкритих систем, здатних до саморегулювання, елементами яких є індивіди, групи, спільноти, соціальні інститути, їх взаємозв'язки, взаємовідносини.

Цінність системної моделі для практичної соціальної роботи полягає у тому, що вона дозволяє будь-яку проблемну ситуацію уявити з системних позицій як таку, що визначається взаємодією складників та включену у більш широкий контекст (сім'я, освітній заклад, громада, регіональна і загальнодержавна соціальна політика).

Інструментом даної теоретичної моделі виступає схема аналізу проблемної ситуації з її поділом на такі системи: агента змін (соціальні працівники, установи); клієнта; мети; дії.

Даний підхід допомагає побачити «слабкі місця», дисфункції елементів системи, та працювати над їх усуненням. Так, здійснення певних заходів соціального характеру неможливе без належного правового регулювання (система дії), яке повинно бути забезпечене для ефективного розв'язання поточних соціальних проблем та превенції їх виникнення чи загострення в певному соціальному середовищі (система мети).

Отже, можна зазначити, що основна цінність застосування системних ідей у соціальній роботі полягає в їх спрямованості на пізнання, зміну людської або соціальної поведінки загалом, а не окремих її елементів. На відміну від роботи з конкретними випадками, яка передбачає сконцентрованість на одному або двох аспектах ситуації, системна модель є ближчою до комбінованої, командної роботи, що дає змогу одночасно долати більшу кількість проблем, беручи до уваги взаємопов'язаність різноманітних підсистем.

Список використаної літератури

1. Борисова Ю. В. Посібник до вивчення дисципліни «Теорія соціальної роботи» / Ю. В. Борисова. - Д. : РВВ ДНУ, 2015. - 24 с.

2. Кривоконь Н. І. Проблеми соціальної роботи та соціальної політики в Україні / Н. І. Кривоконь. - Чернігів: Чернігівський державний технологічний університет, 2012. - 320 с.

3. Лукашевич М. П., Мигович І. І.. Теорія і методи соціальної роботи / М. П. Лукашевич, І. І. Мигович. - К. :МАУП, 2003. - С. 41 - 58, 66 - 74.

4. Міщик Л. І. Особливості системного підходу в професійній діяльності соціальних працівників / Л. І. Міщик // Вісник Чернігівського національного педагогічного університету. - Серія: Педагогічні науки, 2016. - Вип. 133. - С. 150 - 154.

5. Соціальна робота на початку ХХІ століття: проблеми теорії та практики: [матеріали доповідей на Міжнародній науково-практичної конференції 29-31 жовтня 2002 року]. - К., 2002. - С. 31.

Размещено на Allbest.ru