Специфіка соціальної роботи з сім'єю

3

СПЕЦИФІКА СОЦІАЛЬНОЇ РОБОТИ З СІМЄЮ

ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ 1.ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ ПРОБЛЕМИ СОЦІАЛЬНОЇ РОБОТИ З СІМЄЮ

1.1 Суть і зміст соціальної роботи з сім'єю

1.2 Основні завдання соціальної роботи з сім'єю на сучасному етапі

Висновки по 1 розділу

РОЗДІЛ 2.ТЕХНОЛОГІЯ СОЦІАЛЬНОЇ РОБОТИ З СІМЄЮ

2.1 Технологія соціальної роботи з сім'єю високого соціального ризику в умовах дитячої поліклініки

2.2 Технології попередження проблем у сім'ї

Висновки по 2 розділу

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

Вступ

Процеси оновлення, зміни, перетворення, що відбуваються в сучасному суспільстві, не можуть не робити впливу на всі соціальні інститути, у тому числі і ті, які є «вічними» в людській історії.

Таким "непорушним" соціальним інститутом є інститут сім'ї. Втім, питання про її долю і соціальний статус виникає далеко не вперше, і особливо на переломних етапах усесвітньої історії.

Зміни, що відбуваються в інституті сім'ї, в нашому суспільстві дали підстави авторам численних статей в журналах і в телепередачах заявляти про наступаючу загибель і дезинтеграцію сім'ї і браку (Андpущенко В. П., Бех В. П., Лукашевич М. П. і ін.) [3]. Проте дослідники, які давно і серйозно займаються проблемами сім'ї, не розділяють подібних побоювань. В цілому статистичні показники, що стосуються сімейно-шлюбних відносин, сексуальної поведінки, розділення ролевих функцій в сім'ї, хоча і зазнають певні зрушення, і згадані вище тенденції, дійсно, мають місце, проте вони стосуються меншини населення. І загибель сім'ї, що передрікається деякими емоційно настроєними авторами, звичайно ж, неможлива хоч би тому, що природа наділила людину певним набором психологічних потреб, які повністю реалізуються все-таки в сім'ї[21,с.102].

Соціальна робота з сім'єю - це особливим чином організована діяльність, направлена на малі групи людей, що потребують соціального захисту і підтримки ззовні. Це один з різновидів соціального захисту населення, основним змістом якого є сприяння, допомога у відновленні і підтримці нормального функціонування сім'ї. Відмітною особливістю соціальної роботи з сім'єю є організаційний її аспект, що відображає дворівневий характер реалізації мерів соціального захисту. Складаючи до певної міри самостійний контур, кожен рівень (діяльність представників органів освіти, охорона здоров'я, діяльність працівників соціальних служб Міністерства праці і соціального розвитку) як би автономно вирішує свої специфічні завдання відносно сім'ї, переслідуючи формально здавалося б одні і ті ж цілі - захист прав сім'ї, наданих нею пільг, проведення певних заходів і так далі

Сучасний етап реформування суспільства, всього устрою життя сімей демонструє, з одного боку, прагнення організувати наукове забезпечення перебудови всієї системи соціальної роботи з сім'єю, а з іншої - відображає суперечливий характер спроб, що робляться. Відмітною особливістю соціальної роботи з сім'єю сьогодні є, перш за все, емпіричний, багато в чому ще стихійний стиль здійснюваних змін у сфері соціального захисту і підтримки сім'ї [6,с.36].

В той же час важливий відзначити і другу особливість інтенсивний розвиток інтелектуального потенціалу соціальних працівників, сімейних соціальних педагогів, зокрема за рахунок системи базової і курсової підготовки фахівців, що розвивається. Сьогодні 85% місць компактного мешкання сімей забезпечено різними фахівцями, що мають базову освіту психолога, юриста, медика, аніматора і так далі Хорошою школою підготовки і виховання кадрів стали регіональні Центри соціальної допомоги сім'ї і дітям[14,с.10].

Третьою особливістю нинішнього етапу становлення нової професії є активна розробка теоретичних основ соціальної роботи з сім'єю, переосмислення досвіду взаємодії з різними категоріями сімей, що з'явився. У цьому плані слід зазначити той факт, що тільки за десять останніх років виконане більше 35 дисертаційних досліджень, авторами яких є: Л.А. Коростильова, А.Ф. Евченко, О.А. Добриніна, М.М. Семаго, Т.В. Бутенко, Ю.С. Моздонова, А.П. Шамаєва та інші.

Сім'я, подружні відносини розглядалися такими авторами, як Л. Берг-кросс, А. Вітек, Е.С. Калмикова, С.В. Ковальов, С. Кратохвіл, А.Н. Обозова, В.І. Штільбанс, С. Пейдж і так далі Але багато проблем сім'ї до цих пір залишаються невирішеними.

Враховуючи все вище сказане, можна рахувати тему роботи на сьогоднішній день актуальною.

Мета роботи: Розглянути особливості сім'ї як об'єкту вивчення соціальної роботи.

Об'єкт даного дослідження - специфіка соціальної роботи з сімєю

Предмет дослідження - соціальна робота з сім'єю.

Завдання роботи:

- розглянути суть і зміст соціальної роботи з сім'єю;

- обгрунтувати основні завдання соціальної роботи з сім'єю на сучасному етапі.

- визначити технологію соціальної роботи з сімєю високого соціального ризику в умовах дитячої поліклініки.

- визначити технології попередження проблем у сімії

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ ПРОБЛЕМИ СОЦІАЛЬНОЇ РОБОТИ З СІМЄЮ

1.1 Суть і зміст соціальної роботи з сім'єю

Соціальна робота, виникнувши як суспільне явище, суспільний інститут і сфера діяльності людей, поступово стає об'єктом різнобічного наукового дослідження. Поняття “соціальна робота” ввійшло в соціально-гуманітарну літературу наприкінці XIX століття як відповідь на соціальний запит суспільства у змістовному відображенні практичної діяльності людей, які надавали допомогу тим, хто її потребував[14,с.10].

Сьогодні це поняття використовують у трьох основних значеннях. По-перше, соціальну роботу розглядають як професійну діяльність із надання допомоги індивідам, групам, громадам, щоб поліпшити чи відновити їхню здатність до соціального функціонування. По-друге, соціальна робота -- це галузь наукових знань, що ґрунтується на сукупності концепцій і теорій, досліджує принципи та закономірності, соціальні моделі, має свій об'єкт і предмет дослідження, систему наукових понять і категорій, сукупність методів дослідження; це вид діяльності, головна функція якого полягає у виробленні й теоретичній систематизації знань про соціальну сферу. По-третє, соціальну роботу розглядають як навчальну дисципліну, мета якої -- дати цілісне уявлення про зміст соціальної роботи, її основні напрями, організацію, технологію, інструментарій [26,с.65].

Беззаперечний той факт, що всі розглянуті аспекти значення поняття “соціальна робота” нерозривно взаємопов'язані

Соціальна робота з сім'єю - це особливим чином організована діяльність, направлена на малі групи людей, що потребують соціального захисту і підтримка ззовні. Це один з різновидів соціального захисту населення, основним змістом якого є сприяння, допомога, у відновлення і підтримці нормального функціонування сім'ї. Соціальна робота з сім'єю сьогодні є багатофункціональною діяльністю по соціальному захисту і підтримці, соціальному обслуговуванню сім'ї на державному рівні.

Система соціальної підтримки сім'ї і дітей - не штучна освіта, що упроваджується до України ззовні. Вона виросла, розвивалася на історичному українському грунті, що і додало особливу специфічність її соціально-виховним традиціям.

Представимо віхи розвитку системи соціальної підтримки сім'ї і дітей впродовж останніх 100 років.

Початок ХХ століття - «передісторія соціальної роботи з сім'єю»: початок реалізації ідеї, що виникла в кінці Х1х століття про те, що соціальне забезпечення дітей повинне бути цілком передане у ведення держави.

Держава повинна узяти на себе виховання і матеріальне забезпечення всіх без виключення дітей, щоб звільнити їх від впливу сім'ї і створити новий тип людей, здатних створити комуністичне суспільство[15,с.40].

Перший етап становлення нової системи соціального забезпечення дітей доводився на роки громадянської війни (1918-1920 г.г.), коли головною проблемою стала масова дитяча безпритульність, що налічує приблизно до 2 млн. до початку і більше 4 млн. дітей до її завершення. Даний період тривав до 40-х років минулого сторіччя і характеризувався значною організаційною плутаниною: створювалися нові відомства, скасовувалися старі, мінялися завдання і можливості наркоматів. Так, до кінця 1918 року проблеми захисту дітей покладалися на наркомат соціального забезпечення, а потім були передані у ведення наркомату народної освіти, хоча дитячі будинки певний час були в підпорядкуванні наркомату соціального забезпечення. Одночасно на участь в рішенні цих завдань претендували і інші урядові відомства - наркомтруд, наркомюст і ін. У результаті до кінця 1920 року комісії з неповнолітніх в одних губерніях знаходилися у веденні відділів народної освіти, в інших - відділів соціального забезпечення, в третіх - відділів охорони здоров'я і тому подібне[14,с.38].

Щоб якось упорядкувати роботу по соціальному забезпеченню дітей, в лютому 1919 року була створена Рада захисту дітей, який працював при Наркомпросе і включав представників наркоматів освіти, праці, продовольства, охорони здоров'я і соціального забезпечення. У 1920 році була створена Комісія з поліпшення життя дітей при ВЦИК УСФР. Вона включала представників наркоматів освіти, охорони здоров'я, продовольства, праці, робітничо-селянської інспекції, ВЧК і Всеукраїнського центру профспілок. Голод 1921 року вніс свої корективи до роботи з дітьми. Крім тих, що є 5 млн. безпритульних, у сфері голоду опинилися 8 млн. дітей, багато хто з яких втратив своїх батьків. Почалося масове відкриття дитячих будинків, де діти могли отримувати хай мізерне, але все таки достатнє для виживання живлення і мінімальне медичне обслуговування[23,с.90].

Поступово до 1928 року число безпритульників зменшується, зменшується і число дитячих будинків за рахунок передачі дітей в сім'ї ремісників, кустарів, селян, з наданням ним відповідних пільг. В результаті до 1926 року вдалося розмістити понад 20 тис. хлоп'ят, з яких 5 тисяч було віддано на патронат в сім'ї. У 1928 році в Україні налічувалося близько 100 тисяч безпритульників. Система патронату не дала очікуваних результатів, оскільки отримання пільг для сімей, що беруть дитину на виховання було пов'язано з багатьма бюрократичними формальностями[11,с.14].

Не дивлячись на організаційні нелади, система дитячих установ і система соціального забезпечення дітей в цілому набувала досить чітких контурів. До кінця 20-х років формально існували тільки три категорії дитячих будинків: дошкільні дитячі будинки, дитячі будинки для учнів, дитячі будинки з професійним навчанням, крім того були трудові колонії і трудові комуни для важковиховуваних дітей, що знаходилися у веденні органів НКВД і ОГПУ. Існували дитячі будинки лікувального і напівлікувального типу і дитячі будинки для інвалідів, включаючи сліпих і глухонімих. Мали місце і інші типи дитячих утворень. До середини 30-х років все різноманіття різних видів дитячих установ зникло і було замінене уніфікованою системою дитячих будинків-інтернатів, що існують і до цього дня.

Другий етап становлення системи соціального забезпечення сімей і дітей доводиться на роки передвоєнні і післявоєнні (1940-1956 г.г.). У передвоєнні роки головною проблемою було становлення масового народного руху, залучення сімей і дітей в різні форми патріотичного, атеїстичного, трудового і військового виховання, розвиток їх соціальної активності. Даний період характеризувався виділенням в соціальній роботі з сім'єю певних категорій сімей: селянські сім'ї, сім'ї військовослужбовців, сім'ї інвалідів.

В період війни найважливішими проблемами соціального забезпечення були: організація допомоги сім'ям фронтовиків, допомога дітям-сиротам, працевлаштування інвалідів. Разом з грошовою допомогою сім'ям військовослужбовців виявлялася велика підтримка в обзаведенні городами, худобою, продовольством, одягом[24,с.115].

Розроблена і здійснена спеціальна урядова програма порятунку дітей і, перш за все, вихованців дитячих будинків. До кінця 1942 року з небезпечних районів були вивезені в безпечні зони країни вихованці 976 дитячих будинків, сотні тисяч хлоп'ят були евакуйовані в перші місяці війни тільки з Харкова та Київа. Створений фонд допомоги дітям, за рахунок якого за роки війни побудовані здравниці у ряді областей України, створені десятки дитячих будинків, відкривалися їдальні, спортмайданчики, майстерні по ремонту взуття і одягу. У школах міст і робочих селищ введені сніданки, які отримували мільйони школярів[14,с.28].

Післявоєнний час важким тягарем лягає на українські сім'ї, росте чисельність безпритульних, дітей-сиріт, що супроводжується відкриттям цілого ряду дитячих будинків, професійних училищ. Поступово передається частина повноважень по соціальному захисту дітей від держави сім'ї.

Третій етап становлення системи соціальної роботи з сім'єю і дітьми доводиться на роки розвиненого соціалізму в Україні (1960-1990 г.г.). Головною проблемою в цей період є масштабні соціальні перетворення, підвищення життєвого рівня української сім'ї, зміцнення системи її соціального забезпечення. Значна увага була приділена житловому будівництву. Щорічно покращували свої житлові умови до 4-5 млн. сімей. Зросли витрати держави на виплати пільг і пенсій. Якщо в 1960 р. вони склали 7 млрд. рублів, то в 1970 р. - 16.2 млрд., в 1980 р. - 33,3 млрд., а в 1986 р. - 49,3 млрд. рублів.

У соціальній політиці держави велике місце займає турбота про зміцнення сім'ї, її моральній зовнішності. Проте увага сім'ї з боку держави недостатньо і багато проблем сімейно-побутових відносин в обстановці економічної кризи різко загострюються. В Україні налічується більше 72 млн. сімей. Щорічно полягає близько 3 млн. браків і розривається більше 900 тис. З розведеного подружжя лише менше половини вступає в новий брак. Кожна дев'ята сім'я є неповною. В Україні 58% сімей мають лише одну дитину. Катастрофічно падає народжуваність. Кожна друга вагітність завершується абортом, росте кількість «відмовних» дітей. Із-за ненормальних сімейно-шлюбних відносин виникає величезна кількість людських трагедій, ростуть наркоманія, алкоголізм, проституція, реальною загрозою стає СНІД[34,с.20].

Четвертий етап становлення системи соціальної роботи з сім'єю і дітьми доводиться на роки кардинальних реформ соціальної системи в Україні (1990-2006 г.г.). Головною проблемою в цей період є формування соціальної роботи як професійній діяльності, а також введення професій соціальний працівник, фахівця з соціальної роботи, соціального педагога. Ці заходи дозволили розширити можливості реалізації цілей соціальної роботи з сім'єю, чому сприяли заходи щодо проведення в Україні Міжнародного року сім'ї, ухвалення в країні державної сімейної політики і актуалізації сімейної тематики в науковій сфері і соціальній практиці[40,с.120]. У країні почала формуватися нормативно-правова база соціальної роботи з сім'єю і дітьми, а також система підготовки кадрів в 15 вузах і факультетах соціальної роботи України[19,с.65].

Сучасна сім'я покликана не тільки вирішувати численні проблеми, пов'язані з повсякденною життєдіяльністю своїх членів, з народженням і вихованням дитини, підтримкою недієздатних, але і бути своєрідним психологічним укриттям для людини. Вона забезпечує економічну, соціальну, психологічну і фізичну безпеку і захищеність своїм членам. Сьогодні багато сімей потребують допомоги і підтримки, для того, щоб повноцінно реалізовувати функції, що наказують суспільством.

Такої допомоги потребують неповні і багатодітні сім'ї, сім'ї самотніх матирей, військовослужбовців, сім'ї, що виховують дітей з обмеженими можливостями, усиновлених і опікуваних дітей, що мають батьків-інвалідів, студентські сім'ї, сім'ї біженців, мігрантів, безробітних, асоціальні сім'ї і ін. Соціальна робота в них повинна бути направлена на вирішення повсякденних сімейних проблем, зміцнення і розвиток позитивних сімейних відносин, відновлення внутрішніх ресурсів, стабілізацію досягнутих позитивних результатів, соціально-економічному положенні і орієнтації на реалізацію соціалізуючого потенціалу.

Ця діяльність здійснюється фахівцями з соціальної роботи з сім'єю різного профілю. Вона реалізується в умовах конкретного соціуму (федерального або територіального) і визначається його специфікою[18, с.50].

Соціальна робота з сім'єю складається з:

1. Соціальний захист сім'ї - це багаторівнева система переважно державних мерів по забезпеченню мінімальних соціальних гарантії, має рацію, пільг і свобод нормально функціонуючої сім'ї в ситуації риски на користь гармонійного розвитку сім'ї, особи і суспільства. Важлива роль в соціальному захисті сім'ї відводиться самій сім'ї: зміцнення батьківських уз; формування стійкості проти пропаганди сексу, наркотиків, насильства, агресивної поведінки; підтримки в нормі психологічного здоров'я сім'ї і ін.

В даний час в Україні склалися чотири основні форми соціального захисту сімей, що мають дітей:

- Грошові виплати сім'ї на дітей у зв'язку з народженням, змістом і вихованням дітей (допомога і пенсії).

- Трудові, податкові, житлові, кредитові, медичні і інші пільги сім'ям з дітьми, батькам і дітям.

- Юридичне, медичне, психолого-педагогічне і економічне консультування, батьківський всеобуч, науково практичні конференції і конгреси.

- Федеральні, регіональні цільові і соціальні програми типу «Планування сім'ї» та інші.

2. - Соціальна підтримка сім'ї припускає формальну і неформальну діяльність і взаємини фахівців з сім'ями, що тимчасово опинилися в скрутних обставинам по питаннях професійної перепідготовки (освіта членів сім'ї), працевлаштування, забезпечення заробітком і так далі вона включає медичне страхування, а так само різні форми (моральну, психолого - педагогічну, матеріальну і фізичну) допомоги індивідів і груп, що пропонують моделі ролей, соціальне співчуття і єдність. Соціальна підтримка сім'ї припускає заходи попереджувальної і відновної властивості для сім'ї у разі смерті близької людини, хвороби, безробіття і тому подібне[11,с.164]

Соціальна підтримка необхідна сім'ям з пониженою активністю поведінки, песимістичним настроєм і поганим самопочуттям. Вона набуває особливого значення в тих регіонах, територіях, де мало або практично відсутні жіночі вакансії. різні види соціальної підтримки дозволяють зупинити особову і сімейну дезинтеграцію, допомогти людям повірити в себе, зорієнтувати їх на самозайнятість, надомну працю, розвиток підсобного господарства[15,с.40].

Соціальним обслуговуванням сім'ї є діяльність соціальних служб по наданню соціально-побутових, соціально-медичних, психолого-педагогічних, соціально-правових послуг і матеріальної допомоги, проведенню соціальної адаптації і реабілітації громадян, що знаходяться у важкій життєвій ситуації. У вузькому сенсі слова вона розуміється як процес надання сім'ям, окремим людям, залежним від інших, і нездібних самим про себе поклопочеться, конкретних соціальних послуг, необхідних для задоволення потреб їх нормального розвитку, існування[17,с.152].

Припускають, що потребу в соціальному забезпеченні випробовують всі сім'ї, принаймні, зрідка, і багато хто з цих послуг може надаватися волонтерами, що не мають спеціальної освіти. Соціальною обслуговування сім'ї - це одночасно і система соціальних послуг, що безкоштовно надаються переважно немолодим сім'ям і сім'ям інвалідів вдома і в установах соціального обслуговування, не залежно від форм власності[10, с.88].

Важливу роль в цьому сьогодні виконують 190 територіальних Центрів соціальної допомоги сім'ї і дітям, 444 відділення по роботі з сім'єю і дітьми, в центрах соціального обслуговування і 203 інших установ соціального обслуговування сімей і дітей (40), увагою яких охоплено мінімум чотири групи сімей:

· багатодітні, неповні, бездітні, такі, що розлучаються, молоді, сім'ї неповнолітніх батьків;

· малозабезпечені, такі, що мають невиліковно хворих людей;

· сім'ї з несприятливим психологічним кліматом, з емоційно-конфліктними відносинами, з педагогічною неспроможністю батьків і жорстким поводженням з дітьми;

· сім'ї, що мають у складі осіб, ведучих аморальний криміногенний спосіб життя, засуджених або таких, що повернулися з місць позбавлення волі.

Таким чином, проаналізувавши напрями діяльності соціальної роботи відносно сімей, можна зробити вивід, що допомога сім'ям виявляється системно і у великому об'ємі. Не дивлячись на всі зусилля державних і недержавних організацій в допомозі сім'ям, проблеми внутрісімейних відносин і взагалі збереження цінності сім'ї залишаються актуальними і до цього дня.

3

Рис. 1.1. Технологічні етапи в процесі вирішення соціальних проблем[23,с.90]

1.2 Основні завдання соціальної роботи з сім'єю на сучасному етапі

Основними завданнями соціальної роботи з сімєю на сучасному етапі є:

1. Виявлення причин і чинників соціального неблагополуччя конкретних сімей і їх потреби в соціальній допомозі.

2. Визначення і надання конкретних видів і форм соціально-економічних, психолого-соціальних, соціально-педагогічних і інших соціальних послуг сім'ям, що потребують соціальної допомоги.

3. Підтримка сімей у вирішенні проблем їх самозабезпечення, реалізації власних можливостей по подоланню складних життєвих ситуацій.

4. Соціальний патронаж сімей, що потребують соціальної допомоги, реабілітації і підтримки. (Докладніше розглянемо в наступному параграфі).

5. Аналіз рівня соціального обслуговування сімей, прогнозування їх потреби в соціальній допомозі і підготовки пропозицій по розвитку сфери соціальних послуг.

6. Залучення різних державних і неурядових організацій до вирішення питань соціального обслуговування сімей.

У системі установ соціального обслуговування сімей і дітей активно розвивається спеціалізована психолого-педагогічна допомога. Сьогодні її повсюдно представляють Центри психолого-педагогічної допомоги населенню, основними завданнями яких є:[25, с.108]

- підвищення стрессостійкості і психологічної культури населення, особливо у формі міжособового, сімейного, батьківського спілкування;

- допомога громадянам в створенні в сім'ї атмосфери взаєморозуміння і взаємної пошани, подолання конфліктів і інших порушень подружніх і сімейних відносин;

- підвищення потенціалу формуючої дії сім'ї на дітей, їх психічний і духовний розвиток;

- допомога сім'ям, що випробовують різного роду трудності у вихованні дітей, в оволодінні знаннями їх вікових психологічних особливостей, запобіганні можливій емоційній і психологічній кризі у дітей і підлітків;

- Психологічна допомога сім'ям в соціальній адаптації до тих, що змінюються соціально - економічним умовам життя;

- регулярний аналіз звернень в Центр і розробка рекомендацій для місцевих органів державної влади по профілактики кризових проявів в сім'ї.

Виходячи їх цього, соціальний працівник покликаний виконувати наступні функції: [19, с.50]

- діагностичну (вивчення особливостей сім'ї, виявлення її потенціалів);

- охоронно-захисну (правова підтримка сім'ї, забезпечення її соціальних гарантій, створення умов для реалізації її прав і свобод);

- організаційно-комунікативну (організація спілкування, ініціація спільної діяльності, сумісного дозвілля, творчості);

- соціально-психолого-педагогічну (психолoго·- педагогічна освіта членів сім'ї, надання невідкладної психологічної допомоги, профілактична підтримка і патронаж);

- прогностичну (моделювання ситуацій і розробка певних програм адресної допомоги);

.- координаційну (встановлення і підтримка об'єднання зусиль департаментів допомоги сім'ї і дитинству, соціальної допомоги населенню, відділів сімейного неблагополуччя органів внутрішніх справ, соціальних педагогів освітніх установ, реабілітаційних центрів і служб)[41,с.39].

Важливу роль в соціальної підтримки сімей в умовах розвитку ринкових відносин грають Центри зайнятості всіх рівнів, які вирішують наступні завдання[26,с.40]:

· збір і розповсюдження інформації по питаннях соціальної підтримки сім'ї;

· надання консультаційних послуг з питань професійного навчання і працевлаштування;

· сприяння у відкритті підприємств сімейного типу;

· професійна орієнтація дітей і підлітків;

· виплата посібників з не тимчасової зайнятості;

· консультування по питаннях підбору і використання робочої сили;

· надання допомоги в кадровому забезпеченні;

· соціально - психологічна робота з клієнтами.

Висновки по 1 розділу

Соціальна робота з сім'єю - це особливим чином організована діяльність, направлена на малі групи людей, що потребують соціального захисту і підтримка ззовні. Це один з різновидів соціального захисту населення, основним змістом якого є сприяння, допомога, у відновлення і підтримці нормального функціонування сім'ї. Соціальна робота з сім'єю сьогодні є багатофункціональною діяльністю по соціальному захисту і підтримці, соціальному обслуговуванню сім'ї на державному рівні.

Вивчені основні завдання соціальної роботи з сімєю на сучасному етапі :виявлення причин і чинників соціального неблагополуччя конкретних сімей і їх потреби в соціальній допомозі, визначення і надання конкретних видів і форм соціально-економічних, психолого-соціальних, соціально-педагогічних і інших соціальних послуг сім'ям, що потребують соціальної допомоги, підтримка сімей у вирішенні проблем їх самозабезпечення, реалізації власних можливостей по подоланню складних життєвих ситуацій.

РОЗДІЛ 2. ТЕХНОЛОГІЯ СОЦІАЛЬНОЇ РОБОТИ З СІМЄЮ

2.1 Технологія соціальної роботи з сім'єю високого соціального ризику в умовах дитячої поліклініки

Наслідки соціально-економічної кризи в Украні на рубежі XX-XXI століть поставили перед лікувально-профілактичними установами нові завдання по наданню соціальної допомоги дітям і сім'ям високого соціального ризику. Розглянемо технологію роботи з дітьми з асоціальних сімей в умовах амбулаторно-поліклінічної педіатричної мережі.

З кінця 90-х років на територіях Украни створюється і зміцнюється мережа установ, в компетенцію яких входять надання соціальної допомоги і проведення реабілітації дітям з неблагополучного мікросоціального середовища. Медико-соціальна допомога дітям традиційно опиняється в лікувально-профілактичних установах [1]. Проте приналежність установ до різних відомств, відсутність чітких регламентованих технологій спільної роботи роблять їх діяльність недостатньо ефективною. Пропонована централізація медико-соціальної роботи в умовах дитячої поліклініки, мабуть, оптимізує спільну міжвідомчу роботу установ системи профілактики.

Соціально-економічна криза перебудовного періоду породила масу проблем, що негативно вплинули на стан здоров'я населення Украни. Особливо демонстративно ці процеси відбилися на проблемах сім'ї, материнства і дитинства [4, с.176]. У місті Київ, як і на інших територіях, з'явилися безпритульно-бездоглядні діти; збільшилася кількість дітей, залишених матер`ю відразу після народження; серед неповнолітніх розповсюджуються алкоголізм, наркоманія і токсикоманія, а також інфекції, що передаються статевим шляхом.

Зростання психоневрологічної патології в структурі захворюваності дітей до 18 років виразно виявляється в шкільному віці збільшенням кількості дітей, що зазнають труднощі в навчанні, не здатних навчатися .

Соціальна природа перерахованих тенденцій не викликає сумнівів, і в місті з кінця 90-х років створюються і зміцнюються структури, покликані надавати медико-соціальну допомогу дітям. Були відкриті Центр соціальної допомоги сім'ї з дитячим соціальним притулком на 45 місць; дитячий будинок на базі школи-інтернату; Центр планування сім'ї; психологомедико-педагогічна комісія; комісія, що постійно діє, у справах неповнолітніх; після тривалої перерви відновив роботу[6,с.36] .

Все це в деякій мірі понизило соціальну напруженість у сфері материнства і дитинства, але проблеми залишилися.

Установи охорони здоров'я часто стають першою межою, де виявляється соціальне неблагополуччя дитини. Це пологові будинки, де батьки відмовляються від новонародженого; дитячі поліклініки, де дільничні педіатри виявляють дітей, за якими батьки не здійснюють належного відходу і де перебування в сім'ї загрожує здоров'ю і життю дитини; дитячі стаціонари, куди поступають діти з травмами і отруєннями і інше. Абсолютно очевидно, що проблеми цих дітей носять медико-соціальний характер, і надання допомоги не повинне обмежуватися стандартним набором лікувальних і діагностичних заходів[21,с.24].

Необхідний міжвідомчий підхід до вирішення цих проблем. Окрім спостереження і лікування неповнолітніх в рамках медичної компетенції медикам наказано інформувати комісії у справах неповнолітніх про всі випадки порушення прав дітей і загрозливих їх життю і здоров'ю ситуаціях. Таким чином, окрім безпосереднього виконання своїх лікувально-діагностичних функцій, дитячі поліклініки складають списки асоціальних сімей і інформують комісію з справ неповнолітніх, при необхідності відділ внутрішніх справ про випадки виявлення. Проте таку роботу не можна вважати ефективною. Дільничний характер роботи педіатрів, низька укомплектованість лікарським і сестринським персоналом, непоінформованість медиків за соціально-правовим законодавством, непередбаченість оплати соціального патронажу в системі обов'язкового медичного страхування не дозволяють контролювати і оперативно реагувати на загострення ситуації в асоціальних сім'ях. Не ясний механізм спадкоємності (зворотному зв'язку) між установами системи профілактики і лікувально-профілактичними установами[8, с.70].

З 2007 року в дитячій міській поліклініці № 5 м.Київа упроваджується нова технологія медико-соціальної роботи в сім'ях групи високого соціального ризику. Організований кабінет соціальної допомоги. Для роботи в кабінеті виділена медсестра, відповідальність за організацію роботи і контроль покладені на завідувача одними з відділень поліклініки.

Визначені завдання соціального кабінету:

* створення централізованої картотеки на дітей з асоціальних сімей;

* керівництво роботою персоналу поліклініки в сім'ях групи риски;

* документальне віддзеркалення роботи, що проводиться, з дітьми і сім'ями;

* здійснення взаємозв'язку з установами системи профілактики;

* планування сумісною з КДН індивідуальної роботи з дітьми і сім'ями.

Для реалізації цих завдань на кожну сім'ю (дитину) був заведений соціальний паспорт, де детально викладений соціальний статус сім'ї з вказівкою житлових умов, віку і статусу тих, що проживають в сім'ї дорослих, батьків дитини, їх роду занять, шкідливих звичок, матеріальної забезпеченості, наявність документів і інше. Також висловлюються підстави, за якими сім'я зарахована до асоціальної[12,с.136]. Відомості беруться також з КДН, Міськвиконкому і інших установ. Далі в цих паспортах фіксується вся медико-соціальна робота персоналу поліклініки з цією сім'єю: соціальний патронаж, копії доповідей в комісію у справах неповнолітніх, інформація з відділу опіки і опікування, відомості про перебування в стаціонарах, притулку і так далі Тут же відбувається планування роботи з сім'єю, указуються терміни намічених заходів. Через медсестру медико-соціального кабінету здійснюється зв'язок між дільничною педіатричною службою і установами системи профилактики як прямий, так і зворотний. Таким чином, в поліклініці знають, що роблять інші служби відносно даної сім'ї для її реабілітації або вилучення дитини з асоціального середовища.

Медико-соціальний кабінет реалізує спадкоємність в роботі з сім'ями групи соціальної риски лікувально-профілактичних установ.

Пологовий будинок, дитяча міська лікарня, будинок дитини, дитяча поліклініка спільними зусиллями допомагають вирішувати проблеми із здоров'ям дитини, а також виявляти симптоми соціального неблагополуччя в сім'ї, інформувати про них установи системи профілактики, надавати допомогу в реалізації загального плану по поліпшенню соціального оточення дитини[36,с.25].

Особливе значення надається жіночій консультації і кабінету планування сім'ї, які, маючи загальний банк даних про неблагополучні сім'ї, повинні активно пропагувати і займатися контрацепцією серед жінок цього середовища. Ця робота повинна проводитися спільно акушерами-гінекологами жіночої консультації, пологового будинку, гінекологічного відділення, кабінету планування сім'ї із залученням при необхідності соціальних працівників ЦСПС.

В результаті спільної координованої роботи кабінету медико-соціальної допомоги дитячої міської поліклініки спільно з іншими лікувальними установами і установами системи профілактики намітилася тенденція до поліпшення деяких демографічних показників в м.Київі. Так, впродовж 2007 і 2008 рр. в місті показники дитячої смертності і її складові -- неонатальна смертність (смертність дітей від 0 до 1 місяця) і неонатальна для поста смертність (смертність дітей від 1 місяця до 1 року життя) -- істотно нижче за середні показники по Київській області . Крім того, в цей період не вмирали діти до 1 року вдома, що часто буває обумовлено соціальними причинами[42,с.110].

2.2 Технології попередження проблем у сім'ї

Одній з найактуальніших і соціально значущих завдань, що стоять перед нашим суспільством сьогодні, безумовно є пошук шляхів зниження зростання злочинів серед молоді і підвищення ефективності їх профілактики. Головна роль у вирішенні цієї щонайгострішої проблеми відводиться соціально-педагогічній роботі, хоча, звичайно, вирішити її можна тільки комплексно із залученням соціальних педагогів, психологів школи.

Важливість профілактичної діяльності полягає в тому, що вона дозволяє успішно долати односторонній підхід, що переважав впродовж багатьох років, розглядав особу як продукт «виховної дії», а що тому не враховував інші об'єктивні чинники, наприклад, соціальні умови, що надають дію на особу. Безперечно, що процес перевиховання, як в цілому профілактика правопорушень, виступає з одного боку, як процес залучення особи до культури - матеріальною, інтелектуальною і етичною, а з іншого боку - як процес індивідуального розвитку, корекції поведінки особи[40,с.136].

Індивідуальна профілактика правопорушень або порушення поведінки включає дію, що виправно-коректує, як одного з елементів, але не зводиться тільки до нього. Це цілеспрямований процес управління перевихованням особи, який полягає в тому, щоб важкі підлітки під впливом вчителів, громадськості, колективів і сім'ї виробляли у себе правильні погляди і переконання, оволодівали навиками соціально-позитивної поведінки, розвивали свої відчуття і волю при цьому змінювали свої інтереси, прагнення і схильності. З іншого боку, індивідуальна профілактика направлена на усунення несприятливих впливів на конкретну особу навколишнього середовища[20, с.180].

Щоб ефективно управляти даним процесом, необхідно вибирати профілактичні методи, що забезпечують:

- вироблення етичної свідомості;

- формування навиків і звичок позитивної поведінки;

-формування вольових зусиль, що дозволяють протистояти суспільним поглядам;

- соціальне оздоровлення мікросередовища.

Проте, треба мати зважаючи на перевиховання особи пов'язане з різними сферами психологічної діяльності. Тому для цієї діяльності дуже важливий зв'язок з психологом школи, дитячих садів[27,с.10].

Так само враховуючи територіальні особливості і підвищену кримінальну обстановку відповідно вибираємо методи профілактики, звідси витікають основні завдання:

- своєчасне виявлення осіб з поведінкою, що соціально-відхиляється, і схильних до здійснення правопорушень, а також батьків і інших осіб, що негативно впливають на них;

- вивчення вікових і психологічних особливостей особи неповнолітніх важких підлітків з метою не допущення конфлікту молодої людини з суспільством, усунення відповідних йому причин і умов;

- розробка програми індивідуальної виховно-профілактичної дії на важку дитину і навколишнє його середовище з урахуванням наявних форм і методів, результативності їх застосування[33,с.28];

- організація взаємодії і спадкоємності виховно-профілактичній роботі всіх суб'єктів соціально-педагогічної діяльності, повсякденного і безперервного контролю за способом життя підлітків з девіантною поведінкою, реагування на «зриви» і заохочення позитивних зрушень.

Враховуючи поставлені завдання, складемо ланцюжок, що зв'язує класного керівника соціального педагога, психолога, соціального працівника відділу соціального захисту і зворотний зв'язок. Тільки в цьому випадку можна говорити про профілактичну діяльність. Класний керівник знайомий з індивідуальними особливостями своїх дітей, добре знає сім'ю дитини, круг його спілкування і якщо міняється його поведінка те слід звернути увагу на цю сім'ю і відповідно виявити причину неврівноваженої поведінки. Спільно вчитель і соціальний педагог ведуть облік таких дітей, проводять рейди по сім'ях, бесіди з батьками і виявляють причини виникнення у дитини агресивної неврівноваженої поведінки, а потім спільно соціальний працівник і соціальний педагог розробляють надання допомоги даній сім'ї, тобто проводяться профілактичні заходи щодо надання відповідної допомоги цієї сім'ї. Також слід вважати одним з найважливіших напрямів діяльності, соціально-трудову реабілітацію дітей орієнтуючи на певний вид праці (навчання шиттю, в'яже, вишиванню, роботі на машинці, що пише, навикам роботи з комп'ютером). Таку роботу можна проводити спільно з центром дитячої творчості, також організацію кружків в школі[28,с.326].

Всі ці заходи організовуються із заст. директором школи по виховній роботі, тому що школа, як і сім'я є основним інститутом що грає величезну роль у вихованні і адаптації дітей в суспільстві.

Поступово хай не відразу профілактична робота дає позитивні результати.

Факт, що за роки кризи школи в більшості своїй самоусунулися від всього, що виходить за рамки учбового процесу, а вулиця надає все менше можливостей для ігор і спілкування дітей, перебування там дитини стає навіть небезпечним. В результаті ослаблення виховного впливу сім'ї і школи процес формування найважливіших соціальних навиків перемістився в сферу неформального спілкування підлітків. Головним вихователем стає руйнівна стихія соціального середовища, що випускає в життя соціально-учбових підлітків. Факт, що після розпаду комсомолу і піонерської організації - в суспільстві так і не вистачає обхвату життєздатних структур, відповідальних за виховання молоді[35,с.84]. Сфера культури все більш коммерциалізується, обмежуючи доступ дітей до заняттям мистецтвом і спортом, а засоби масової інформації з союзника перетворилися на чинник психологічного насильства. Тому найважливішим завданням шкільного соціального педагога є профілактика відхилень в поведінці дітей, корекція їх особи розвитку і ця діяльність не обмежується рамками школи. Взаємодія школи з органами соціального захисту, сім'єю, установами дозвілля повинно бути безперервним і обов'язковим в даний час[6,с.36]. Організація профілактичної роботи відділу соціального захисту м.Київа може бути направлена таким чином: один робочий день в тиждень присвячений саме цій діяльності. Розробляються заходи спільно з школами, організаціями дозвілля (клуб, центр дитячої творчості), щоб налагодити гармонізацію внутрісімейних відносин.

Зразковий план роботи відділу[25,с.165].

Заходи щодо підвищення ролі сім'ї розділи:

I. Підготовка майбутніх (і взагалі батьків) до сімейного життя і виховання своїх дітей.

- основи взаємин в сім'ї;

- внутрісімейні конфлікти, причини їх виникнення, можливості попередження і шляху подолання;

- основи ведення сімейного господарства, економіка сім'ї;

- основи сімейного виховання на різних етапах вікового розвитку дитини, підлітка.

II. Створення сприятливої етичної обстановки в сім'ї і в внутрішньосімейних взаєминах.

- основи культури спілкування і поведінки, взаємин чоловіка і жінки;

- проведення дозвілля.

III. Попередження помилок в сімейному вихованні.

- поведінка батьків - приклад для наслідування;

- зв'язок батьків і дітей;

- типові помилки виховання.

IV. Формування у дитини твердих етичних орієнтирів, позицій.

- оцінка себе;

- оцінка подій;

- оцінка інших;

- своїх дій і вчинків;

- робота над собою.

V. Виховання з раннього дитинства в дитині вольових якостей і відчуття власної гідності[41,с.39].

VI.Недопущення насильства над дитиною, що пригнічує волю, культ сили.

- не застосовувати фізичне покарання дітей молодше за три роки;

- утримується від покарання дітей і особливо підлітків у присутності однолітків;

- не карати дівчаток старше 10 років і хлопчиків старше 14 років, із застосуванням сили;

- не допущено карати дитину холоднокровно, безжально, і т.д.;

- не загрожувати постійним покаранням.

VII. Недопущення залучення дітей і підлітків до спиртних напоїв, куріння, азартних ігор, наркотиків.

- не забувати, що найбільш дієвим засобом виховання виступає особистий приклад батьків, старших братів і сестер.

VIII. Спонукати дитину до самовиховання і навчання його методиці роботи над собою.

1. Підвищення ролі сім'ї в професійному відношенні.

2. Шляхи підвищення виховної ролі освітньої установи[34,с.20].

- підвищення якості підготовки викладацького складу;

- створення сприятливої обстановки в умовах освітньої установи;

- створення при освітній установі соціальної служби, для індивідуальної роботи з дітьми в наданні допомоги вчителеві, батькам;

- розвиток системи позаучбової виховної роботи з дітьми і підлітками в умовах освітньої установи.

3.Розвиток доцільної взаємодії сім'ї і школи, сім'ї, школи і адміністративних органів за місцем проживання.

- організація методичних семінарів для батьків;

- підвищення ролі батьківських комітетів в житті школи, саду і так далі, підсилити зв'язки батьків, вчителів, адміністративних органів;

-створення опікунських батьківських організацій при освітніх установах;

- залучення до активної участі батьків в житті школи і т.д.;

- відвідини вчителями дітей вдома, зацікавленість в житті учнів;

- допомога і підтримка батьків у виховній роботі з дітьми з боку адміністративних органів.

IX. Управління впливом на круг спілкування і взаємодії дитини в процесі розвитку і виховання[31,с.7].

X. Розвиток позашкільної системи консультування і допомоги сім'ї і дітям.

XI.Підвищення ролі спеціальних установ по корекції поведінки в сім'ї.

XII. Розвиток мережі центрів по наданню допомоги дітям і сім'ями по подоланню девіацій.

XIII. Розвиток центрів по подоланню соціально-педагогічних проблем дітей, підлітків, юнацтва; педагогічній корекції, педагогічній реабілітації; медико-соціально-педагогічних по подоланню дитячого і юнацького алкоголізму, наркоманії, а також реабілітації жертв насильства, соціальній віктимології.

У сучасних умовах росте злочинність серед молоді. Аналіз причин девіантного напряму дітей і підлітків і можливості його профілактики і подолання показує, що необхідне створення широкої мережі центрів, які могли б наочно займатися диференційованими групами молоді.

Центри педагогічної корекції. Вони працюють з дітьми раннього віку.

Рання педагогічна корекція дитини сприяє його якнайповнішому розвитку, а в подальшому його нормальній адаптації в суспільстві, попередженню розвитку, що відхиляється. Для ефективної роботи такого центру необхідно[32,с.65]:

- власне центри, що працюють по певних напрямах залежно від проблем дітей (їх поки дуже мало);

- спеціально підготовлені фахівці широкого профілю: медичного, психологічного і педагогічного напрямів. Фахівці, здатні забезпечити комплексну діагностику дитини. Діагностика дозволяє виявити глибину недуги, відхилення в розвитку дитини, а також резерви, що несуть в собі, як відзначав Л.С. Виготський, компенсаторні можливості при опорі на яких забезпечується індивідуальний розвиток і корекція;

- технічне оснащення діагностичного центру і педагогічних кабінетів.

Без цього в сучасних умовах неможливо провести ні кваліфікованою і достатньо повною діагности, ні педагогічній корекції, а отже, і добитися найбільш оптимального результату;

- широка інформація вчителів, соціальних служб, сімей, педіатрів про центри педагогічної корекції їх можливостях. Це дозволить своєчасно, на ранніх етапах виявляти у дітей відхилення і направляти їх у відповідні центри для педагогічної корекції[33,с.102];

- взаємозв'язок центрів педагогічної корекції із спеціальними дитячими садами і школами для взаємодії і сприяння сучасній адаптації дітей, що проходять або пройшли педагогічну корекцію.

Центри педагогічної реабілітації. Потреба в них також велика. Вони можуть бути орієнтовані для роботи з різними категорія мі людей, що потребують педагогічної реабілітації, - відновлення втраченого досвіду спілкування, поведінки, професійній діяльності і ін. Предметом особливої уваги є реабілітації дезадаптованих дітей і підлітків унаслідок труднощів навчання, проблем, що виникли у взаєминах з однолітками[10,с.90].

Кожна з категорій дезадаптованих дітей і підлітків вимагає особливої індивідуальної або групової діагностики і визначення методики реабілітації.

Особливої уваги заслуговують педагогічні проблеми роботи з жертвами насильства. У сучасних умовах таких людей, на жаль, багато. У міжнародній практиці є досвід реабілітаційної роботи з жертвами насильства, з'являється такий досвід і в наший країні. Число постраждалих людей росте, і тому росте необхідність розвитку спеціальної реабілітаційної роботи з такою категорією дітей. Це, у свою чергу, вимагає спеціальних теоретичних розробок і практичного досвіду роботи з різними категоріями жертв насильства.

Посилюється алкоголізація і наркоманизація молоді. Даний факт також вимагає відкриття спеціальних центрів медико-соціально-педагогічного характеру. У таких центрах потрібні комплексні зусилля лікарів, психологів і соціальних педагогів. Корисним в роботі з наркоманами може опинитися відповідний зарубіжний досвід[22,с.41].

Сучасна практика свідчить про необхідність створення спеціальних реабілітаційних центрів для адаптації осіб, що вийшли після завершення терміну знаходження в спеціальних освітніх установах. Необхідність таких центрів велика і тому, що підлітки найчастіше повертаються в колишнє середовище. Даний факт дуже часто має негативні наслідки для колишніх засуджених. В умовах адаптації в спеціальному реабілітаційному центрі фахівці могли б забезпечити кваліфіковану допомогу такому підліткові цей виключно складний критичний період, допомогли б знайти упевненість в собі, знайти сферу самореалізації і таким чином дістати можливість нормальної життєдіяльності за місцем проживання або в іншому місці.

Для прибулих з ув`язнення також потрібна адаптація і допомога в працевлаштуванні, інакше людина опиняється у виключно складних умовах, спонукаючих його повернутися на колишній шлях. Особливо дана проблема набуває актуальності в умовах безробіття, що росте[16,с.116].

XIV. Використання позитивних можливостей засобів масової інформації і огорожа дітей і підлітків від їх негативного впливу.

Відома велика роль засобів масової інформації (ЗМІ) у формуванні світогляду дітей і підлітків. Сучасні ЗМІ несуть виключно багатообразну, багатопланову інформацію без урахування особливостей аудиторії.

Активно упроваджується в побут сучасної сім'ї відеотехніка з її багатообразними інформаційними можливостями.

Дослідження вітчизняних і зарубіжних фахівців свідчать про згубний вплив на молодь інформаційною і відео продукції, що пропагують насильство, вільний секс, ідеї легкого бізнесу. Такого роду інформація безконтрольно демонструється на всіх каналах телебачення, широко представлена у вигляді відеокасет. Це поступово формує образ дій у людей, що не мають твердих етичних основ, виступає, як вже наголошувалося, свого роду навчальним посібником по кримінальній діяльності.

Слідує, проте, підкреслити, що щодня по телебаченню пропонується і багато корисної інформації для розвитку дітей і підлітків, безумовно, є цікаві, повчальні відеозаписи. У цих умовах різко зростає роль батьків в управлінні процесом спілкування дитини з телебаченням. Педагогічно доцільне керівництво допоможе сприяти різносторонньому розвитку дітей і підлітків і одночасно попереджати їх етичне розбещення[6,с.136].

У сучасних умовах видається безліч різноманітної друкарської продукція, яка також може активно не користуватися як у вихованні, так і сприяти збоченню духовних поглядів і інтересів дітей і підлітків[10,с.42].

Даний факт диктує необхідність підвищення ролі сім'ї і школи в направленому використанні друкарської продукції в різносторонньому вихованні підростаючого покоління і захисту його від низькопробної, розкладаючої, не відповідної зросту і рівню його духовного розвитку.

Одним з напрямів, сприяючих підвищенню виховної ролі ЗМІ, по міжнародному досвіду, є створення суспільного центру контролю за етичною спрямованістю їх діяльності. Такий суспільний орган міг би сприяти підвищенню позитивних виховних можливостей ЗМІ і тій інформаційній продукції, яку вони пропонують на всю Україну, для всієї української молоді. Кожній людині властиві свої інформаційні потреби. Під ними розуміють потреби людини до різних видів, якості і об'єму інформації. Інформаційні потреби виступають як чинник соціальної зрілості, активності і самореалізації особи. Існує поняття -- інформаційно-педагогічна культура людини. Воно є показником вихованості людини, прояви його відношення до різних видів ЗМІ, їх змісту, якості, об'єму інформації, їх доцільного використання в самоосвіті і самовихованні.

У сучасних умовах особливо гостро виникає питання про формування інформаційної культури у підростаючого покоління, яка дозволить, певною мірою, захистити молодь від всеїдності і навчить її більш вибірково підходити до інформації, яку пропонують ЗМІ. Дане завдання вирішується не тільки сім'єю, нон всіма освітніми установами, суспільством в цілому а самими засобами масової інформації.

XV.Залучення дітей і підлітків до участі в позитивних суспільних центрах, організаціях (спортивних, культурно- розважальних, туристських, театральних і ін.)[2,с.95].

Такі центри створюються в містах. Дуже багато хто з них відкривається як суспільні недержавні, або комерційні. Вона привертають молодь у позаучбовий час в своєю діяльністю активно сприяють розвитку у них здорових інтересів. Діяльність їх охоплює різні категорії молоді, у тому числі і поведінки, що відхиляється.

Слідує, проте, мати на увазі, що мають місце і такі організації, центри, які передбачають чисто комерційні цілі, що не завжди враховують особливості дітей і підлітків, що нехтують етичним аспектом їх виховання. У атом випадку наслідку діяльності таких центрів можуть бути негативними. Важливо попередити участь в них дітей[3,с.121].

XVI. Активізація самовиховання, самовиховної діяльності по виправленню і подоланню негативних якостей і звичок, допомога молодій людині в роботі над собою.

Слід підкреслити, що активізація самовиховання молоді -- справа не тільки сім'ї, але і освітніх установ, соціальних педагогів спеціалізованих центрів по педагогічній корекції, педагогічної реабілітації, перевиховання і виправлення. Включення об'єкту соціальної педагогіки в цілеспрямовану роботу над собою багато в чому характеризує дієвість педагогічного середовища, в якому він знаходиться, педагогічну діяльність вихователя, що працює з ним. В цьому випадку об'єкт соціального виховання стають суб'єктом самоудосконалення[22,с.65].