Зміст та особливості роботи соціального фахівця

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Вступ

соціальний суспільний фахівець

За роки незалежності України соціальна робота пройшла кілька етапів становлення та розвитку. За цей час створено державну систему центрів соціальних служб для молоді, виникли різноманітні служби, ініціаторами яких стали як державні структури, так і громадські організації. Зараз підготовку соціальних педагогів, соціальних працівників, підвищення професійної кваліфікації фахівців здійснюють понад 30 вищих навчальних закладів. Постійно зростає кількість наукових досліджень з цієї проблематики, виходять друком видання, в яких представлений як зарубіжний, так і національний досвід, теоретичні й практичні напрацювання. Регулярним стало обговорення різноманітних питань соціальної роботи на міжнародних, національних, регіональних конференціях, семінарах, «круглих столах». Вагомою складовою процесу становлення і розвитку соціальної роботи в Україні продовжують залишатися проекти й програми соціального спрямування, що здійснюються за допомогою міжнародних організацій. Зміни, які супроводжують процес становлення соціальної роботи на кожному етапі її розвитку, зумовлюють розробку й обґрунтування науково-теоретичних і методичних засад, що, як правило, викладені в навчальних і методичних посібниках.

Соціальна робота є синтезом теоретичних концепцій і практичних підходів, що вирізняються за правовими, психологічними, педагогічними, соціологічними, адміністративними та іншими ознаками. Водночас це безмежний простір практичної діяльності соціальних працівників, у якому співіснують ідеї щодо природи людської поведінки і соціальних проблем, етичні норми професії, перелік технологій, послуг та стратегій втручання, чітке уявлення про логічну послідовність процесу соціальної роботи.

Знання, вміння і цінності соціальної роботи визначають її форми та рівні, на яких вона відбувається, специфіку методів роботи з різними групами клієнтів, взаємозв'язок між цими компонентами практичної діяльності соціальних працівників. Ця система методів і форм соціальної роботи являє собою специфічний інструментарій науково-практичних знань фахівців. Властивістю методології соціальної роботи є її гнучкість, яка виявляється в постійній зміні змісту і форми роботи соціальних працівників, та дискретність, свідченням чого є нерівномірність її впливу на клієнта на різних етапах діяльності.

Для будь-яких науки і фаху актуальними є проблеми методології, тобто системи принципів і засобів організації діяльності, побудови теоретичної і практичної діяльності, а також учення про цю систему. Стосовно соціальної роботи методологія - це система принципів і способів організації діяльності соціальних працівників і соціальних служб, наукові основи побудови системи надання соціальної допомоги тим, хто її потребує. 
Важливими компонентами методології соціальної роботи як прикладної діяльності є:

- процес (послідовність дій із розв'язання проблем клієнтів);

- методи (засоби діяльності соціальних працівників);

- технології (організаційні процедури, що їх використовують соціальні працівники і соціальні служби);

- стратегії втручання (загальні підходи, спрямованість діяльності соціальних працівників і соціальних служб).

Аналіз існуючого стану надання соціальних послуг є актуальним питанням для України, вирішення якого дозволить надавати та отримувати ефективні, результативні та доступні соціальні послуги.

Мета курсової роботи: вивчення теоретичних основ, сутності та актуальності соціальної роботи.

Об'єктом курсової роботи виступають методологічні засади соціальної роботи.

Предметом курсової роботи є особливості сучасної соціальної роботи в Україні.

Інформаційною базою дослідження: законодавчі акти України, нормативно-правові акти, наукові праці провідних вітчизняних фахівців, публікації з періодичних видань.



1. Теоретичні аспекти соціальної роботи

1.1 Історія виникнення поняття соціальної роботи

Поняття «соціальна робота» увійшло в соціально-гуманітарну літературу наприкінці XIX ст. у відповідь на соціальну потребу суспільства у змістовому відображенні практичної діяльності людей, які допомагали бідним. Започаткування в 90-х роках XIX ст. у Великобританії лекційної роботи з роз'яснення та поширення знань щодо благодійної діяльності та відкриття в 1899 р. першого в світі Інституту підготовки соціальних працівників в Амстердамі (Голландія) зумовили появу відповідних навчальних курсів із соціальної роботи. У результаті було започатковано розвиток соціальної роботи як навчальної дисципліни. Водночас у США вийшла друком книга М. Річмонд «Дружній візит до бідняків: керівництво для тих, хто працює у благодійних організаціях», де чи не вперше було описано науково обґрунтовані методи соціальної роботи. Отже, соціальна робота стає об'єктом наукового осмислення, чим започатковується поява її теорії і становлення як напряму наукових досліджень [10, с. 45-47].

Зазначені аспекти змісту поняття «соціальна робота» збереглись і донині. У сучасній науковій літературі це поняття розглядається в трьох основних значеннях:

* практична професійна діяльність із подання допомоги та підтримки людей, які опинились у скрутній ситуації;

* навчальна дисципліна з професійної підготовки фахівців із соціальної допомоги та підтримки населення;

* галузь наукових знань, яка грунтується на сукупності концепцій і теорій, досліджує принципи і закономірності, моделі та методи соціальної роботи, має об'єкт і предмет дослідження, систему наукових понять і категорій, сукупність методів дослідження.

Зрозуміло, що розглянуті значення поняття «соціальна робота» взаємопов'язані, і тому в навчальному курсі «Теорія і методи соціальної роботи» це поняття траплятиметься в усіх трьох значеннях. Водночас проблеми, які розкриваються у згаданому навчальному курсі, належать насамперед до наукової дисципліни «Соціальна робота».

З огляду на викладене зауважимо, що саме до компетенції науки про соціальну роботу належить розробка системи наукових категорій і понять, які становлять теоретичну базу соціальної роботи. З їх допомогою розкривається зміст основних принципів соціальної роботи, ведеться пошук тенденцій і закономірностей її практичної реалізації, узагальнюється та аналізується досвід соціальної роботи, ефективність наявних і пошук інноваційних її форм, дієвість засобів та методів здійснення [8, с. 57-58]. Соціальна робота - наука ще дуже молода, і тому більшість зазначених проблем перебувають у стані незавершеного дослідження, триває робота з уточнення і коригування понятійно-категоріального апарату, ведуться наукові дискусії щодо термінології, розуміння змісту й структури соціальної роботи, доцільності використання тих чи тих методів практичної діяльності. Враховуючи такий стан соціальної роботи як галузі наукових знань, автори цього посібника поставили перед собою завдання відобразити незавершеність і дис-кусійність цих проблем. Зазначене стосується, зокрема, і розуміння базового поняття «соціальна робота», дискусії про зміст якого тривають у науковій та навчальній літературі (йдеться про соціальну роботу як вид практичної професійної діяльності, тобто розуміння її у першому з наведених значень).

Порівняльний аналіз визначень поняття «соціальна робота», які зустрічаються у вітчизняній і зарубіжній науковій літературі, свідчить про відсутність узагальненого його розуміння. Єдине, в чому збігаються погляди різних авторів, - це визнання соціальної роботи як різновиду діяльності. Більшість науковців вважають, що це має бути професійна, практична діяльність. Щодо інших характеристик цієї діяльності, зокрема мети, суб'єкта, об'єкта соціальної роботи, думки різняться [8, с. 65].

1.2 Сутність соціальної роботи

Соціальна робота належить до професій, які виникли й утверджуються з метою задоволення насущних потреб суспільства і його громадян. Вона покликана створювати необхідні умови не лише для соціального забезпечення окремих індивідів, груп, громад, а й для розвитку їхньої спроможності вибудовувати своє життя, мобілізовувати внутрішні ресурси для подолання життєвих криз. Сучасна практична соціальна робота розвивається на основі науково обґрунтованих підходів, засади яких почали формуватися на початку ХХ ст., і потребує належної професійної підготовки.
У суспільному житті більшості країн світу соціальні працівники відіграють важливу роль у плануванні, реалізації, оцінюванні та науковому вивченні соціальних програм, розрахованих на підтримку найрізноманітніших груп населення. У своєму розвитку соціальна робота набуватиме сутнісних ознак технології сприяння формуванню, здійсненню і реабілітації життєвих сил людини.

Соціальна робота є відносно новою практичною діяльністю й академічною дисципліною. Вона орієнтується на допомогу у розв'язанні соціальних проблем окремої людини, груп, спільнот, на розвиток у них техніки подолання труднощів і вироблення навичок самодопомоги. Фундаментальними в соціальній роботі є принципи соціальної справедливості й дотримання прав людини. У багатьох розвинутих країнах вона є однією з найпоширеніших професій [11, с. 101].

Попри те що деякі вчені починають відлік її історії ледь не з часів дохристиянської Київської Русі, не варто ототожнювати доброчинність і професійну діяльність спеціально підготовлених фахівців, які застосовують наукові, перевірені практикою моделі та підходи. З подібних міркувань не можна відносити до фахової соціальної роботи заходи із соціального захисту людей похилого віку, дітей-сиріт, інших вразливих груп, які здійснювались різними радянськими відомствами (із соціального забезпечення, охорони здоров'я, народної освіти, внутрішніх справ). Сповідувана ними філософія і практика допомоги суттєво відрізнялися за своїми цінностями від того, що є сутністю соціальної роботи.

Як самостійний вид діяльності соціальна робота утвердилася в Україні в середині 90-х років ХХ ст. Це було спричинено масштабними змінами в суспільстві, передусім соціально-економічною кризою, а відповідно - появою вразливих груп населення, які потребували професійної допомоги, підтримки, і не лише матеріальної. Адже соціально-економічна криза супроводжувалась ідейною: руйнувалися звичні для багатьох людей ідеологічні, етичні принципи, вони опинилися наодинці з багатьма невідомими їм проблемами, що вселяло почуття невизначеності й нестабільності. Актуальні суспільні потреби обумовили відчутний інтерес до теорії і практики соціальної роботи, який постійно зростає [7, с. 89].

Донедавна на міжнародному рівні не було універсального визначення соціальної роботи як фахової діяльності, єдиного розуміння того, які види діяльності можуть бути включені у соціальну роботу, що є її об'єктом, хто є її клієнтами, які її методи, хто такі соціальні працівники. Сформульоване воно було у червні 2002 р. Міжнародною федерацією соціальних працівників і Міжнародною асоціацією шкіл соціальної роботи з огляду на суспільне значення діяльності соціальних працівників, а не на конкретні види допомоги. У ньому йдеться про те, що професія «соціальний працівник» заохочує соціальні зміни, розв'язання проблем у людських стосунках, просуває ідею наснаження (надання влади та мобілізації), а також розширення меж свободи людей з метою поліпшення їхнього життя. Соціальна робота виникає там, де є взаємодія людей з їхнім оточенням.

Певні уточнення сутності соціальної роботи містяться у коментарі до цього визначення: «Соціальна робота, здійснювана у різних формах, наявна там, де відбуваються численні комплексні взаємодії між людьми та їхнім середовищем. Місія соціальної роботи - надавати змогу людям якомога повніше розвивати власний потенціал, збагачувати своє життя і попереджувати виникнення дисфункцій. Професійна соціальна робота спрямована на вирішення проблем і зміни, а соціальні працівники є «агентами» змін у суспільстві, житті людей, сімей та громад, яким вони прислуговуються. Соціальна робота має систему цінностей, теорій і практики, взаємопов'язаних між собою».

У цьому коментарі йдеться також про те, що соціальна робота постала з гуманітарних і демократичних ідеалів, тому її цінності ґрунтуються на визнанні рівності, значущості та гідності усіх людей. У зв'язку з цим вона спрямована на задоволення потреб людей і розвиток людського потенціалу. Головною її мотивацією є права людини і соціальна справедливість. Цим обумовлені її повсякденна увага до вразливих груп населення, старання щодо викорінення бідності, надання свободи знедоленим, пригніченим людям з метою їх залучення до активного і повноцінного соціального життя. Методологія соціальної роботи ґрунтується на доказових наукових знаннях, а її результати оцінюють з урахуванням конкретних умов її здійснення.

Отже, соціальна робота є специфічним видом професійної діяльності щодо надання державного і недержавного сприяння людині з метою забезпечення культурного, соціального і матеріального рівня її життя.

Соціальна робота - галузь наукових знань і професійна діяльність, спрямована на підтримання і надання кваліфікованої допомоги будь-якій людині, групі людей, громаді, що розширює або відновлює їхню здатність до соціального функціонування, сприяє реалізації громадянських прав, запобігає соціальному виключенню [15, с. 8-9].

Найсуттєвіше в цьому визначенні те, що соціальна робота є наукою і практикою, заснованою на певних теоріях. Соціальне виключення в цьому контексті розглядається як позбавлення людей змоги брати участь у загальноприйнятих видах діяльності. Воно є породженням неможливості людини доступитися до загальноприйнятих ресурсів суспільства.

Як соціальний інститут соціальна робота орієнтована на розв'язання проблем, спричинених негативними діями або бездіяльністю таких базових соціальних інститутів, як економіка, політика, сім'я та ін. Вона є важливим елементом інституційної структури суспільства, який надає відносинам допомоги усталеності і визначеності, розширює можливості реалізації потреб індивідів і суспільства, усуває ризики суспільної дестабілізації, вносить у дії суб'єктів, що перебувають у цій сфері, узгодженість. Соціальну роботу інколи вважають інструментом реалізації соціальної політики, яка здійснюється через соціальну діагностику, соціальну корекцію, соціальну реабілітацію та інші механізми.

Сучасний британський фахівець Стівен Шардлоу виокремлює такі напрями соціальної роботи:

1. Допомога людям, які зіткнулися з проблемами, у пошуку шляхів їх розв'язання. Коло проблем, які можуть належати до компетенції соціального працівника, охоплює труднощі у взаєминах з іншими людьми, нездатність до виконання різних соціальних ролей, нездатність доглядати за собою з певних причин, кризові ситуації в житті тощо.

2. Допомога людям допомогти собі. Важливо, щоб робота з людьми була спрямована на допомогу у досягненні ними власних цілей, формування здатності обходитися без соціального працівника.

3. Надання допомоги не тільки тим, хто її потребує, а й вживання заходів щодо захисту найвразливіших верств суспільства від інших осіб. Такими вразливими групами є: діти, які зазнають насильства; люди з проблемами у навчанні (розумово відсталі); пацієнти психіатричних служб; люди похилого віку, яких родичі можуть використовувати у своїх інтересах. У таких ситуаціях соціальний працівник зобов'язаний, згідно із законодавством багатьох країн, забрати людину із середовища, яке посягає на неї. В Україні соціальні працівники таких повноважень не мають.

4. Здійснення за рішенням суду нагляду за людьми. Наприклад, у Великобританії з цією метою функціонує така сфера соціальної роботи, як пробаційна служба, покликана здійснювати нагляд за особами, чия вина доведена судом, але не засудженими до тюремного ув'язнення. Соціальні працівники пробаційної служби мають надавати рекомендації суду стосовно соціальної ситуації людини, які він враховує при винесенні вироку.

5. Здійснення догляду за особами, неспроможними доглядати за собою. Клієнти, які потребують такого догляду, перебувають у будинках для людей похилого віку, дитячих будинках та інших закладах.

Цей перелік напрямів соціальної роботи неповний, але він дає загальне уявлення про її зміст.

Сфера компетенції соціальної роботи у різних країнах має свої межі та особливості. Це обумовлено культурними, історичними традиціями надання суспільної допомоги, політико-ідеологічними поглядами на роль соціальних служб і соціальних працівників у суспільстві. Наприклад, у Великобританії до соціальної роботи не належать робота з молоддю і робота в громаді. А соціальний працівник може бути бакалавром психології і магістром соціальної роботи або бакалавром соціальної роботи і магістром ділового управління тощо.

У Франції соціальною роботою займаються працівники служби пробації (нагляду за правопорушниками за місцем їх проживання), експерти із спеціальної освіти, дошкільні вчителі, персонал дитячих садків, медико-психологічні працівники, асистенти соціальних служб, сімейні консультанти, соціальні аніматори (фахівці з організації культурного дозвілля), надомні (сімейні) помічники. Координує цю роботу Міністерство соціальних справ і національної солідарності [10, с. 37-38].

У Німеччині соціальна робота, маючи багато спільного із соціальною педагогікою, більше зосереджена на проблемних сферах соціуму. Основними її напрямами є:

- робота з сім'ями та молоддю (фінансова допомога, консультування, робота в денних та резидентних установах, тобто соціальних стаціонарних службах, де клієнти проживають тимчасово або тривалий час, центрах для молоді, організація дозвілля);

- робота в закладах охорони здоров'я (лікарні, психіатричні клініки, заклади для немовлят, дітей шкільного віку, робота з хронічно хворими та людьми з функціональними обмеженнями, запобігання алкоголізму та наркоманії);
- соціальний захист, у т. ч. різні види допомоги, робота з бездомними, людьми похилого віку, іммігрантами та політичними біженцями;

- робота з правопорушниками, у в'язницях, пробаційній службі;

- робота у школах та інших освітніх установах.

У США організація соціальної роботи має у своїй основі «медичну модель», що зумовлює її спрямованість на «лікування», «виправлення» клієнтів, надання терапевтичних соціальних послуг. Американці розглядають соціальну роботу як професійну діяльність щодо надання допомоги індивідам, групам, громадам, результатом якої є підвищення або відновлення їхньої здатності до соціального функціонування та створення сприятливих для цього умов [10, с. 40].

В Україні соціальна робота тісно пов'язана із соціальним захистом і соціальною педагогікою. Тому її часто розглядають як комплекс соціально-побутової, медико-соціальної, соціально-правової, соціально-педагогічної допомоги, спрямованої на задоволення різноманітних потреб громадян, груп, громад.

Однак у зв'язку з відсутністю у фаховому середовищі єдиного погляду на сутність соціальної роботи дотепер (червень 2005 р.) немає загальноприйнятого або визнаного усіма фахівцями єдиного її тлумачення. Із цим пов'язана відсутність відповідного визначення у Законі України «Про соціальні послуги» (2003 р.). Проте прийнятий у 2001 р. Закон України «Про соціальну роботу з дітьми та молоддю» тлумачить її як діяльність уповноважених органів, підприємств, організацій та установ незалежно від підпорядкування і форми власності, також громадян, спрямовану на створення соціальних умов життєдіяльності, гармонійного і всебічного розвитку дітей і молоді, захист їх конституційних прав, свобод і законних інтересів, задоволення культурних і духовних потреб. Однак це визначення є обмеженим, бо стосується тільки однієї групи клієнтів.

Отже, соціальна робота є сферою гуманітарної діяльності людини, а також назвою визнаної в усьому світі спеціальності, заснованої на гуманному ставленні людини до людини. Вона відрізняється від філантропії (благодійництва) та інших видів діяльності, зорієнтованих на допомогу у вирішенні проблем окремої людини чи групи людей, розвиток у них техніки подолання труднощів і вироблення навичок самодопомоги. Соціальна робота є суспільним явищем, активним елементом громадянського суспільства.

1.3 Сутність соціальної роботи як фахової діяльності

Сучасна соціальна робота має на меті конкретну персональну допомогу людині, яка потребує опікування з боку суспільства. Тому в розвинутих країнах світу кількість соціальних працівників є майже такою, як кількість педагогів, і перевищує кількість лікарів. Вони відіграють відчутну роль у плануванні, реалізації, оцінюванні, вивченні соціальних програм, розрахованих на підтримку найрізноманітніших груп населення.

В аналізі суті й змісту соціальної роботи як фахової діяльності сформувалися рефлексивно-терапевтичний, соціалістично-колективістські, індивідуалістично-реформістські погляди.

Згідно з рефлексивно-терапевтичним поглядом зміст соціальної роботи полягає в ідентифікації висловлених клієнтами потреб і конкретній роботі щодо їх задоволення, тобто у відшукуванні оптимальних варіантів добробуту для індивідів, груп і громад у суспільстві шляхом сприяння їхньому розвитку, взаємодії з іншими та самореалізації. Завдяки цьому люди здобувають владу над власними почуттями і способом життя, що робить їх спроможними подолати страждання, незручності або піднятися над ними.

Відповідно до соціалістично-колективістських поглядів соціальна робота є пошуком співпраці та взаємної підтримки у суспільстві, спрямованим на те, щоб владу над власним життям могли здобути найпригніченіші й найзлиденніші люди, тобто надавати людям можливості для участі у навчанні та співробітництві, створювати інституції, в яких мали б змогу брати участь усі. Роль соціальної роботи полягає в оцінюванні потреб, наданні доступу до послуг через розподіл ресурсів. Соціальні працівники повинні створювати структури для співпраці клієнтів щодо задоволення їхніх потреб.

Згідно з індивідуалістично-реформістськими поглядами соціальна робота повинна відповідати потребам індивідів, поліпшувати послуги, що належать до її компетенції. У зв'язку з цим одним із завдань соціальних працівників є з'ясування конкретних потреб і задоволення їх від імені суспільства на основі ефективного використання ресурсів. Вони повинні представляти клієнтів та їхні інтереси у різноманітних агенціях.

Попри певні відмінності, ці погляди акцентують на відповідності соціальної роботи потребам індивідів, груп і громад, реалізації їх потенціалу у межах конкретної соціальної системи, забезпеченні відповідних змін і розвитку.

Зміст соціальної роботи залежить від часу, соціальних і культурних умов. Оскільки вона є суспільним надбанням, конкретні її види формуються теоретичними розробками, даними наукових досліджень, політичними і законодавчими змінами, організаційними перетвореннями, впливами суміжних професій, засобами масової інформації, які створюють і забезпечують контроль соціальної роботи як професії, сприяють її академічному та практичному розвитку; формують групу клієнтів і зумовлюють зміни їхніх потреб; конструюють контекст, у якому розгортається соціальна робота. Саме в цих координатах формується практика соціальної роботи [17, с. 6].

Практична соціальна робота - діяльність соціальних служб і працівників щодо визначення потреб клієнтів, узгодження плану спільних дій, надання необхідних послуг і консультування, розвитку їхньої самостійності тощо.

Конкретна практика соціальної роботи закорінена в історичні та культурні традиції конкретної країни, пов'язана з національною свідомістю і ментальністю.

Визначальною ознакою соціальної роботи є захист інтересів людей, які мають нерівні потенційні можливості порівняно з іншими через хвороби, вади, бідність, кризові ситуації. За словами сучасного британського фахівця Уолтера Лоренца, «…соціальні працівники працюють з людьми, які є потенційно відторгнутими: бездомними, тими, хто є виключеним з основного потоку життя внаслідок бідності, фізичних або психічних проблем, що ускладнює пристосування до соціальних вимог, а також з тими, хто став жертвою нерівності влади у родині».

Як і будь-яка інша діяльність, практична соціальна робота має свою структуру, кожен елемент якої органічно пов'язаний з іншими. Такими її елементами є мета, завдання, об'єкт, суб'єкт, функції тощо.

Мета соціальної роботи передбачає регулювання правових, економічних відносин людини із суспільством, надання їй допомоги та підтримки в подоланні проблем, гідному самоутвердженні й повноцінному житті. У кожній країні фахова асоціація конкретизує мету діяльності практичних соціальних працівників у суспільстві. Наприклад, Американська асоціація соціальних працівників вбачає мету соціальної роботи у розвитку або відновленні взаємовигідних відносин індивіда з суспільством для поліпшення якості життя кожної людини.

Завдання соціальної роботи полягають у розширенні можливостей і самостійності клієнтів у подоланні їхніх життєвих проблем; встановленні зв'язків клієнтів із соціальними службами та іншими організаціями, які мають необхідні ресурси, надають відповідні послуги, а також у сприянні гуманному функціонуванню соціальних служб; забезпеченні розвитку служб відповідно до потреб клієнтів, а також у формуванні ефективної соціальної політики.

Об'єктом соціальної роботи є проблеми людей, розв'язання яких потребує сторонньої допомоги (українське законодавство трактує такі проблеми як складні життєві обставини).

До суб'єктів соціальної роботи належать держава, яка виробляє і здійснює соціальну політику, державні, благодійні і громадські організації, працівники соціальної сфери. Деякі теоретики зараховують до суб'єктів соціальної роботи і її клієнтів, оскільки від них очікують активної участі в подоланні власних проблем, а також волонтерів (людей, які добровільно на безоплатній основі надають послуги особам, які їх потребують) і членів громади. Свою позицію вони аргументують тим, що соціальна робота як професійна діяльність спрямована на задоволення потреб клієнтів, створення у перспективі для них можливостей самостійно розв'язувати свої проблеми.

Підтримання людей у кризових ситуаціях, допомога їм у самовираженні, оцінюванні власних можливостей, прийнятті рішень, у реалізації намічених планів вимагають від соціального працівника усвідомлення того, що кожна людина має право і є здатною жити задовільно.

Унікальна роль соціальної роботи полягає у визнанні цінності кожної особистості в контексті соціальних структур. Принципи соціальної науки і педагогіки наснажують соціальну роботу ідеєю, згідно з якою у прагненні досягнути стабільності, впевненості кожної людини і суспільства варто спиратися на особистість як на творчий суб'єкт. Адже людей неможливо і недоцільно підлаштувати й змінити під прийняті кимось рішення, вони мають самі брати активну участь у розв'язанні власних проблем. Це означає, що найважливішою особливістю соціальної роботи як професійної діяльності є характер відносин між спеціалістом і клієнтом. На відміну від суб'єкт-об'єктних відносин, притаманних іншим видам допомагаючих професій, у процесі соціальної роботи формуються такі суб'єкт-суб'єктні відносини, за яких допомога спрямована переважно на активізацію клієнтів.

До засобів соціальної роботи належать усі предмети, пристосування, дії, знання, за допомогою яких досягають поставленої мети.

Соціальна робота як професійна діяльність здійснюється в кілька етапів: збір і аналіз інформації про проблему клієнта, об'єктивне оцінювання ситуації, планування відповідних дій, вибір оптимального рішення, відповідної техніки (методу) розв'язання проблеми, оцінювання ефективності зусиль [9, с. 76].

У цьому процесі реалізуються такі функції соціальної роботи:

1) діагностична (оцінювальна) - вивчення, аналіз та оцінювання життєвого поля клієнта (індивіда, групи, громади), досягнутих у процесі роботи результатів;

2) прогностична - розроблення плану розв'язання проблеми;

3) організаторська - діяльність соціального працівника щодо забезпечення взаємодії всіх учасників та установ, які працюють із клієнтом;

4) комунікативна - встановлення, продовження й припинення професійних контактів, обмін інформацією;

5) правозахисна - використання законів і правових норм для захисту прав та інтересів клієнтів;

6) превентивна - запобігання виникненню життєвих колізій в окремих індивідів і груп ризику;

7) коригуючa - конструктивні зміни в соціумі та системі життєзабезпечення людини;

8) соціально-економічна - задоволення матеріальних інтересів і потреб бідних клієнтів.

У своїй роботі з індивідами, сім'ями, невеликими групами, організаціями і громадами соціальні працівники виконують різноманітні професійні ролі - детерміновані фаховою культурою моделі поведінки; робочі функції, що передбачають використання певного підходу; діяльність щодо виконання певних завдань. Структура професійної ролі може визначатися нормативними обов'язками і сферою відповідальності, які окреслюють статус і посаду працівника і формують стиль поведінки відповідно до певної соціальної ситуації. На рольовий репертуар соціальних працівників також впливають специфічні для кожної країни національні стандарти і вимоги до таких спеціалістів. Як правило, у ньому виокремлюють групи споріднених ролей. Наприклад, послуговуючись функціональним критерієм, український фахівець Володимир Сидоров вважає за доцільне розрізняти практичні, посередницькі, управлінські, дослідницькі, сервісні, латентні (приховані) ролі.

З огляду на головні цілі соціальної роботи виокремлюють чотири групи ролей соціальних працівників. Усі ролі взаємопов'язані. Це означає, що при наданні соціальних послуг соціальний працівник може інтегрувати їх, тобто одночасно виконувати кілька ролей. Крім того, ролі можуть включати в себе додаткові функції.

Специфіку діяльності соціальних працівників можна простежити на підставі роботи з певними категоріями осіб, які отримують соціальні послуги. Йдеться не лише про особливий набір функціональних ролей, а й ставлення до клієнтів. Наприклад, для юристів споживач нелегальних психоактивних речовин безсумнівно є злочинцем, до якого слід застосовувати передбачену законом міру покарання; для медиків - хворою людиною, якій потрібне медикаментозне лікування. Для спеціалістів соціальної роботи така людина є передусім жертвою соціальних умов (сім'я, група ровесників, економічне становище, традиції), які необхідно поліпшити. З огляду на це вони можуть займатися первинною профілактикою, короткотривалим втручанням (діяльністю з надання безпосередніх послуг клієнтові або зі зміни середовища клієнта), направити клієнта на спеціалізоване лікування.

Попри те що лікар і соціальний працівник мають справу з одним і тим самим об'єктом, їхня діяльність суттєво відрізняється за змістом. Якщо лікар передусім бере до уваги фізико-хімічні розлади організму, то соціальний працівник - суспільні відносини людини. На етапі втручання лікар пропонує готову модель бажаного результату, рекомендації щодо його досягнення, а соціальний працівник намагається реалізувати модель бажаного результату, виходячи з потреб клієнта. Лікар повинен бути завжди на боці клієнта, незважаючи на його стать, клас, погляди, переконання, і будь-коли має надати йому допомогу. Соціальний працівник ставиться до потреб клієнта диференційованіше і не завжди має бути на його боці, оскільки виконує ще й контролюючу функцію від імені суспільства. Важливо при цьому, щоб цінності соціального працівника не суперечили цінностям клієнта. Лікар не завжди і не все мусить пояснювати пацієнту, часто послуговується у професійній ситуації латиною, щоб не налякати пацієнта подробицями його стану. Соціальний працівник не повинен приховувати від клієнта інформації, а має спілкуватися звичною, доступною для клієнта мовою, демонструвати свої професійні нотатки, що передбачає відповідальність стосовно їх змісту і активну, партнерську позицію клієнта. Основне завдання соціального працівника полягає в тому, щоб якомога детальніше продемонструвати всі механізми розв'язання проблеми, вселити клієнтові віру в себе, завдяки чому він у майбутньому зможе долати труднощі самостійно.

Відрізняється соціальна робота і від психології, у якої вона запозичила чимало теорій і методів. Психологи працюють здебільшого із внутрішнім світом людини, прагнуть поліпшити її поведінку та психологічну культуру, допомагають відновити втрачену душевну рівновагу. А соціальні працівники мають справу переважно з зовнішнім світом людини, допомагають їй налагодити своє соціальне функціонування, надають юридичну, матеріальну та побутову допомогу, представляють і захищають інтереси, впливають на формування соціальних програм і відповідного законодавства.

Сфера роботи соціальних працівників постійно розширюється. У сучасному світі вона охоплює:

- будинки і мікрорайони;

- соціально-педагогічні служби закладів освіти (дошкільних, позашкільних, загальноосвітніх шкіл й профтехучилищ, коледжів, ліцеїв, шкіл-інтернатів, дитячих будинків, середніх і вищих навчальних закладів);

- спеціалізовані установи (будинки для людей похилого віку, сімейні дитячі будинки, центри реабілітації, спеціальні школи для дітей із відхиленнями в розумовому і фізичному розвитку, центри зайнятості, біржі праці, в'язниці та ін.);

- соціальні служби підприємств, організацій і установ, гуртожитків, громадських організацій, органів внутрішніх справ, військових частин, різні благодійні фонди організацій, банків, комерційних структур;
- служби муніципальних органів (відділи соціального захисту населення, культурно-спортивні комплекси, відділи соціальної допомоги вдома);

- служби дозвілля (клуби для підлітків, будинки культури, парки, ігрові майданчики тощо);

- валеологічні і медичні служби (профілакторії, реабілітаційні комплекси і зали, центри оздоровлення і лікування при лікарнях, медпунктах, на дому);

- приватну практику.

Оскільки соціальна робота належить до групи професій «людина - людина», вона вимагає від її фахівців відповідних якостей: доброзичливості, ввічливості, люб'язності, толерантності, дисциплінованості, вимогливості до себе тощо, розвинутих навичок спілкування й налагодження контактів із людьми. Вона відкриває простір для самореалізації тих, хто вміє співчувати, розуміти проблеми інших людей, прагне допомогти іншому продовжити жити гідно, незважаючи на фізичні, функціональні обмеження, душевну або фізичну кризу. Однак соціальна робота відрізняється від інших професій типу «людина - людина» (лікаря, педагога, психолога, юриста та ін.) багатоплановістю і праце місткістю [13, с. 11].

В Україні ця сфера діяльності тільки починає розвиватися. Вона має значні перспективи, зумовлені реальною соціальною необхідністю у ній. Як правило, ця необхідність особливо загострюється в періоди соціально-економічних криз. В Україні на рубежі ХХ-ХХІ ст. почали свою діяльність державні й недержавні соціальні заклади, що надають послуги вразливим групам населення, створено систему навчання соціальних працівників на базовому, середньому та вищому (університетському) рівнях. У державному класифікаторі професій, який видає Міністерство праці та соціальної політики України, за останні роки з'явилося чимало посад в соціальній сфері, для яких вимагається відповідна освіта. Закон України «Про соціальні послуги» гласить, що соціальний працівник - це професійно підготовлений фахівець, який має необхідну кваліфікацію у сфері соціальної роботи і надає соціальні послуги. У ньому наголошується, що «надання соціальних послуг здійснюють соціальні працівники та інші фізичні особи, які мають відповідну освіту і схильні за особистими якостями до надання соціальних послуг. Кваліфікаційні вимоги до соціальних працівників та інших фахівців, які надають соціальні послуги, порядок їх атестації визначаються відповідними центральними органами виконавчої влади». Все це є свідченням інституціоналізації в Україні фаху «Соціальна робота».

Підвищення статусу соціальної роботи як професійної діяльності потребує відповідної оплати праці соціальних працівників, завдяки чому соціальні служби все активніше комплектуватимуться фахово підготовленими висококваліфікованими кадрами. Не менш важливим є належний розвиток національних професійних стандартів і етичного кодексу соціальної роботи.

Попри те що нерідко громадськість критикує соціальну роботу за недієвість, а соціальних працівників - за недостатній вплив на розв'язання соціальних проблем, ця складна, благородна діяльність є одним із найважливіших чинників суспільного спокою, підвищення соціального благополуччя громадян.

Клієнтами соціальної роботи можуть бути окремі індивіди, групи, сім'ї, громади. Вони перебувають у таких умовах, що не можуть самі вирішити свої проблеми, тому їм необхідна стороння допомога.

Стосунки між клієнтом і соціальним працівником повинні мати партнерський характер. Партнерство передбачає, що кожна сторона процесу (клієнт і соціальний працівник) щось вкладає в спільну справу, і внесок обох сторін однаково цінний. Така позиція соціального працівника зобов'язує його ставитися з повагою до досвіду, думок і рішень клієнта. Разом з тим, для дотримання принципу партнерства соціальному працівнику необхідно уникати дій на основі стереотипів та упереджень. Партнерство означає не тільки врахування особливостей кожної сторони та розподіл влади, а й розподіл відповідальності за те, що зроблено або не зроблено для досягнення мети. Така позиція протистоїть патерналістсь-кому ставленню до клієнта, коли останній повністю позбавлений можли¬вості приймати рішення як слабка і безпомічна людина, що не може взяти на себе відповідальність за свої вчинки [9, с. 49-50].

Принцип партнерства витікає з цінностей соціальної роботи і може проявлятися у спільному з клієнтом плануванні роботи, розподілі обов'язків, підписанні контракту про спільні дії для вирішення певної проблеми. Важливим способом досягнення партнерства є холістичний (цілісний) підхід до проблеми клієнта, що дозволяє побачити його ресур¬си та можливості, а не тільки певну соціальну патологію.

Потенційними групами клієнтів є представники вразливих верст населення. Серед них можна виділити такі:

- бездомні;

- родини, в яких існують проблеми дитячої занедбаності, сексуальних, фізичних зловживань, що стосуються дитини або одного з партнерів;

- подружні пари, які мають серйозні конфлікти;

- родини, в яких дитину виховує один із батьків, і в яких мають місце серйозні конфлікти;

- ВІЛ-інфіковані люди та їхні родичі;

- особи, які мають низькі доходи через безробіття, відсутність го¬дувальника, фізичні вади, низький рівень професійної підготовки тощо;

- особи, які порушили закон і були за це покарані;

- вагітні дівчата-підлітки;

- гомосексуалісти/лесбіянки, які мають особисті або сімейні проблеми;

- особи, які мають соматичні/психічні захворювання або інвалідність;

- залежні від алкоголю, наркотиків та їхні родини;

- особи похилого віку, які не можуть адекватно функціонувати;

- представники національних меншин, що мають недостатні ресурси та можливості, або ті, хто став жертвою расизму, сексизму, інших форм дискримінації;

- особи із затримками у розвитку (інваліди розвитку) та їхні родини;

- мігранти та біженці, які мають недостатні ресурси;

- діти, які мають проблеми, пов'язані з навчанням в школі, та їхні родини; 
- особи, які перебувають у стресовому стані (вихід на пенсію, смерть близької людини, вікові кризи тощо), а також діти, які залишили сім'ю.

Серед дітей виділяють такі вразливі групи:

- діти-сироти;

- діти, позбавлені батьківської опіки;

- соціальні сироти;

- діти вулиці;

- діти з функціональними обмеженнями;

- діти групи ризику.

Для розуміння поняття «клієнт» важливим є термін соціальне виключення. Соціальне виключені люди - це люди, які позбавлені можливостей брати участь у загальноприйнятих видах діяльності. Соціальне виключення породжується тим, що людина не має доступу до загальноприйнятих ресурсів у суспільстві. Соціальне виключення не можна подолати, працюючи з окремим випадком, воно долається шляхом роботи з громадою.



2. Аналіз актуальності соціальної роботи на сучасному етапі

2.1 Розвиток соціальної роботи в незалежній Українській державі

Соціальна робота в Україні має свої особливості, обумовлені як історичним розвитком, так і впливом сучасних світових тенденцій. Необхідно відзначити, що соціальна робота у нашій державі здійснюється в умовах гострої економічної кризи. Як свідчить історичний досвід, потреба у комплексній соціальній роботі особливо зростає в кризові періоди, коли погіршується доля мільйонів людей. Власне таке становище склалося у нашій країні в 90-х роках і, на жаль, продовжує залишатися понині. Криза в Україні набула системного, затяжного характеру. Темпи падіння внутрішнього валового продукту у нашій країні становили у 1990 р. 4%, у 1991 р. 8.7%, у 1992 9.9%, у 1993 14.2%, у 1994 28%, у 1995 11.8%, у 1996 10%. Як підкреслюють українські науковці М. Лукашевич та І. Минович «Наше суспільство опинилося перед загрозою цілковитої необоротної втрати основних виробничих фондів основи життєдіяльності й незалежності держави. Параметри кризи в Україні, за висновками вчених, перевищили їх рівень у США 30-х років або в латиноамериканських країнах 80-х років. Нині у нас більше 80% населення проживає за межею бідності. Для структурної перебудови народного господарства потрібно, за вкрай заниженими урядом строками, до 20 років і 130 млрд. американських доларів» Згідно оцінок розробника моделей економіки східноєвропейських країн Дж. Сакса, така перебудова займе від 40 до 120 років [4, с. 10].

Моральне здоров'я українського суспільства значно погіршує поглиблення соціальної нерівності, кримінальний перерозподіл народного добра. Дослідники вважають, що межа реального коефіцієнта (співвідношення доходів 10% найбільш забезпеченого і 10% найбіднішого населення), після якого суспільство не може вважатися соціально стабільним, дорівнює 10:1. В Україні даний коефіцієнт сьогодні становить 50:1, тобто в п'ять разів перевищує критичний рівень. За оцінками експертів, щонайменше 1.5% населення країни мають щомісячний дохід не нижчий 4000 доларів. А 500 громадянам, згідно даних служби «Соціс-Геллап», на які посилається Інститут стратегічних досліджень НАН України, належить 18 млрд. доларів. Іншими словами, сукупний капітал 0.001% населення України дорівнює половині валового внутрішнього продукту 1995 р.

Такий розрив у доходах багатих і бідних виник дуже швидко, всього за 4 - 5 років. У розвинених капіталістичних країнах він формувався десятиріччями і віками. Сучасному ж українському соціуму ніколи було звикнути до кричущої соціальної поляризації. Наш мешканець, на відміну від західного, не має досвіду життя в умовах криміналізації суспільства, історично він звик до більш-менш рівномірного розподілу суспільного продукту, і, як і раніше, розраховує на соціальну підтримку держави. Важко не погодитися з думкою про те, що людина, особистість, як головний суб'єкт і першооснова соціального розвитку і соціальної політики, повинна сама реалізувати свій власний потенціал, вибравши для цього найбільш адекватні її сутності природні шляхи і способи самореалізації. Проте держава не може кидати напризволяще мільйони раптово зубожілих і немічних громадян; навпаки, її функція соціального захисту у період стагнації повинна зростати.

Сьогодні в умовах складної економічної ситуації, коли кількість нужденних збільшується, а економічні можливості держави зменшуються, актуальною проблемою є формування грамотної соціальної політики державою.

Держава через політику бере на себе найважливіші функції із забезпечення прав людини в соціальній галузі. Суть цієї політики така: запобігання подальшому погіршенню життя народу; ефективна зайнятість і обмеження надмірного зростання безробіття; створення необхідних передумов для поступового поліпшення матеріального становища, умов життя різних верств і груп людей.

Зважаючи на світовий досвід, єдиним перспективним шляхом соціальної політики є відмова від узагальненого принципу соціального захисту. Необхідно стимулювати ініціативу активного населення і розвивати цілеспрямовану допомогу.

Серед важливих проблем соціальної політики - відсутність чітких уявлень про модель соціального захисту (у світовій практиці існують ліберальна та соціально-демократична або патерналістська), пріоритет цінностей у суспільній свідомості. Поки що зберігається старий соціалістичний принцип рівності кінцевих результатів. Багаторічний досвід забезпечення пільг владою спонукає населення займати споживацьку позицію, коли в усьому громадяни покладаються на державу. Створені для їх підтримки соціальні програми часто не мають фінансового забезпечення й ефективних механізмів реалізації. Щоб ліквідувати ці недоліки, обговорюються можливості запровадження державних замовлень (контрактів), договорів про спільну діяльність, пайове субсидування, пільгове кредитування, проведення тендерів, залучення неурядових і комерційних організацій тощо. Таким чином, актуальним завданням на сучасному етапі є переведення державної системи соціального захисту на ринкові засади, залучення громадян, роботодавців до витрат на соціальний захист, обмеження кола державної підтримки лише тими категоріями людей, які через відсутність роботи, похилий вік, багатодітність чи вади здоров'я не в змозі забезпечити себе самостійно [16, с. 40].

Організаційна структура сучасної соціальної політики включає наступні складові компоненти: 1) сферу праці та заробітної плати; 2) соціальний захист населення; 3) соціальне забезпечення; 4) соціальну роботу.

Практичним механізмом реалізації соціальної політики є соціальна робота, яка на початку 90-х рр. ХХ ст у незалежній Українській державі набула статусу фахової діяльності. Першочерговими заходами щодо формування стратегії соціальної роботи є реформування системи соціальної допомоги, розвиток адресної допомоги; соціальна підтримка сім'ї, ветеранів війни та праці, жінок, дітей і молоді; соціальний захист громадян, які потерпіли від наслідків Чорнобильської катастрофи; забезпечення інвалідам рівних з іншими громадянами можливостей для участі в економічній, політичній і соціальних сферах життя суспільства, умов для реалізації потенційних можливостей інвалідів; соціальна підтримка громадян, звільнених у запас або відставку з військової служби, служби в органах внутрішніх справ та членів їх сімей. Соціальна робота має місце і при забезпеченні розвитку ринку праці і зайнятості, попередженні і скасуванні причин соціального ризику тощо.

У літературі виділяється кілька підходів до класифікації інституцій соціальної роботи за різними критеріями.

За критерієм рівня діяльності, її масштабами виділяють:

- міжнародні організації (Міжнародна організація праці, Дитячий фонд ООН та ін.), діяльність яких поширюється на міжнародний простір;

- загальнодержавні організації (Міністерство праці та соціальної політики, Державний центр соціальних служб для молоді та ін.);

- регіональні організації (територіальний центр соціальної допомоги, районний відділ зайнятості населення та ін.).

За критерієм організаційних рівнів діяльності соціальних інституцій соціальної роботи виділяють:

1-й рівень: створення політики та планування, окреслює рамки, в яких існують служби (Верховна Рада та місцеві ради, Адміністрація Президента, Кабінет Міністрів);

2-й рівень: забезпеченість всебічності та широкого територіального охоплення механізмів для організації та формування служб (міністерства та відомства);

3-й рівень: утворення системи, управління цією системою, опрацювання кола проблем (Державний центр зайнятості населення, Державний центр соціальних служб для молоді);

4-й рівень: розв'язання проблеми як окремої ситуації (працюють професіонали з клієнтами: лікарі, соціальні працівники у відповідних установах та службах);

5-й рівень: розв'язання проблеми як вимоги (інформаційні, консультативні служби, відділи, які визначають суть проблеми та спрямовують клієнтів до відповідних спеціалістів).

Мережа соціальних відомств в україні.

Міністерство праці та соціальної політики:

- Державна служба зайнятості (мережа центрів зайнятості).

- Мережа обласних та міських управлінь і районних відділів соціального захисту.

- Територіальні центри обслуговування пенсіонерів та одиноких непрацездатних громадян:

- відділення соціальної допомоги;

- дитячі будинки-інтернати;

- будинки-інтернати для громадян похилого віку та інвалідів;

- спеціальні будинки-інтернати;

- психоневрологічні інтернати;

- пансіонати для ветеранів;

- протезно-ортопедичні заводи;

- заклади спеціальної освіти.

Міністерство охорони здоров'я:

- Заклади охорони здоров'я (лікарняні та амбулаторно-поліклінічні заклади, станції швидкої допомоги, санаторно-курортні, аптечні, санітарно-профілактичні заклади).

- Вищі та середні спеціальні медичні заклади освіти.

Державний комітет молодіжної політики, спорту і туризму:

- Український державний центр соціальних служб для молоді (УДЦССМ), обласні, міські та районні центри соціальних служб для молоді.

Міністерство освіти і науки:

- Дошкільні заклади.

- Середні заклади освіти

- Дитячі оздоровчі табори.

- Школи-інтернати для дітей-сиріт.

- Спеціалізовані школи-інтернати (для дітей з різними видами захворювань та дітей, які мають складнощі в навчанні).

- Професійно-технічні заклади освіти.

- Вищі заклади освіти різних рівнів акредитації.

Міністерство внутрішніх справ:

- Виховно-трудові колонії.

- Спеціалізовані приймальники-розподільники для неповнолітніх.

Міністерство з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи.

Аналізуючи діяльність органів соціальної роботи в Україні, слід зазначити, що вони є важливою ланкою в системі соціального управління суспільством. Вони розвиваються у нерозривному зв'язку з політичними, економічними, власне соціальними процесами. Нині справа соціального захисту в Україні перебуває у стадії становлення й розвитку, ведуться пошуки її оптимальної структури, основних функцій, провідних напрямів діяльності на різних рівнях. Призначення цієї роботи полягає в тому, щоб з допомогою нормативно-правових, економічних, фінансових, соціально-психологічних, організаційно-технічних засобів і важелів здійснювати підтримку і допомогу соціально вразливих груп населення чи окремих громадян.