• Вступ
• Розділ 1. Сутність поняття постіндустріального суспільства та передумови його виникнення
• Розділ 2. Ключові ознаки постіндустріального суспільства за сучасними підходами в економічній науці
• Розділ 3. Постіндустріальна перспектива України
• Висновки
• Список використаних джерел

Вступ

Актуальність даного дослідження обумовлена об'єктивною необхідністю осмислення та з'ясування сутності поняття "постіндустріальне суспільство" через існування в економічній науці багатьох різних концепцій та точок зору щодо існуючих та майбутніх типів суспільства.

Фундаментальні дослідження питань зародження та розвитку постіндустріального суспільства відображені у працях таких зарубіжних учених, як: Дж. Гершуні, К. Кумар, Д. Белл, А. Пенті, А. Турен, В. Феркіс, А. Кумарасвамі, а також вітчизняних учених Н.Л. Полякова, В.Л. Іноземцева та ін.

У зв'язку з цим, ретельний аналіз та дослідження постіндустріального суспільства як суспільно-економічного явища є дуже важливим у теоретичному і практичному планах, що й обумовило вибір теми курсової роботи, його мету та завдання.

Мета і завдання курсової роботи. Метою курсової роботи є ідентифікація та аналіз поняття постіндустріального суспільства, дослідження його компонентів як основних складових концепцій розвитку існуючого та майбутнього суспільств. Виходячи з мети дослідження, у роботі поставлені такі конкретні завдання:

розкрити сутність постіндустріального суспільства як концепції розвитку інформаційного суспільства;

визначити ключові ознаки постіндустріального суспільства за різними підходами в сучасній економічній науці;

визначити та проаналізувати постіндустріальні перспективи України та засади переходу Україні до постіндустріального суспільства.

Об'єктом дослідження є постіндустріальне суспільство.

Предметом дослідження є концепції розвитку та функціонування постіндустріального суспільства.

Методи дослідження. Для виконання завдань курсової роботи відповідно до встановленої мети використовуються такі методи наукового дослідження:

- індукції та дедукції (у процесі розкриття теоретичних питань);

- аналізу і синтезу (для оцінки тенденцій розвитку людського ресурсу);

- кількісного та якісного порівнянь (при досліджені статистичних даних);

- аналіз (теоретичний, термінологічний) - для визначення базових теоретичних положень і понять;

- абстрагування (для обґрунтування шляхів розвитку постіндустріального суспільства);

- інтерпретації, узагальнення - для репрезентації результатів дослідження.

Джерельною та статистичною базою дослідження є:

Концепція постіндустріального суспільства створена для теоретичного опису можливого шляху розвитку капіталістичного суспільства, відповідно до якого соціальній спрямованості економічного розвитку надається вирішальна роль. Саме постіндустріалізм за свою основу прийняв соціалізацію і гуманізацію економічних процесів. Соціалізація економіки у сучасному розумінні є досить складним і суперечливим процесом. Ідеєю соціалізації економіки є центральна роль людини у її функціонуванні, тобто задоволення потреб людини є основою економічного розвитку. Зі свого боку, людський фактор вносить головний вклад у підвищення економічної ефективності. Проявом спрямованості економіки на задоволення людських потреб є переважання інвестицій у людський капітал над інвестиціями у матеріальне виробництво. Така спрямованість виникла в результаті досвіду економічної депресії, що вразила в 30-і рр. XX ст. індустріально розвинуті країни. А сам термін "постіндустріальне суспільство" з'явився в США вже в 50-ті роки, коли стало зрозуміло, що американський капіталізм середини сторіччя багато в чому відрізняється від індустріального капіталізму, який існував до Великої депресії 1929-1933 р. Важливо зазначити, що однією з основних причин кризи 30х років була зневага ринком процесу соціалізації економіки. Однак подальші зміни у світовій економіці показали, що соціалізація і гуманізація набувають статусу найважливіших принципів нової економіки. Під гуманізацією економіки розуміється відповідність процесу її розвитку і функціонування потребам як суспільства в цілому, так і кожного індивіда окремо. Таким чином, соціальна сфера поступово визнається вирішальним фактором і джерелом економічного зростання. Відповідно до цього в економіці і суспільстві відбувається збільшення витрат на розвиток людського потенціалу та покращення соціальної інфраструктури. При цьому інвестиції у соціальну сферу збільшуються швидше, ніж капітальні вкладення у засоби виробництва. Поступово такі соціально-економічні зміни призводять до класифікації постіндустріалізму як до певної форми капіталізму, що дедалі більше набуває соціалістичних рис. Це доведено тим, що у багатьох країнах світу внесок наукових досягнень у зростання валового внутрішнього продукту перевищує 50 %. Таким прикладом можуть слугувати США і Японія, де приріст національного доходу на 65-80 % досягається за рахунок науково-технічної складової.

Примітно, що спочатку постіндустріальне суспільство розглядалося в раціоналістичних поняттях лінійного прогресу, економічного зростання, підвищення добробуту і технологізації праці, внаслідок чого скорочується робочий час і збільшується, відповідно, вільний.

Становлення постіндустріальної системи було зумовлено насамперед швидким економічним зростанням 50-х і 60-х рр., яке супроводжувалося відповідними реформами у соціальній сфері, результатом яких стало значне покращення добробуту населення західних країн. Важливим аспектом становлення постіндустріалізму стало значне підвищення ролі науки і технологій, (особливо інформаційних технологій) у всіх сферах громадського та економічного життя. Застосування досягнень науково-технічного прогресу змінило структуру виробництва і зайнятості; зростання добробуту викликало перегляд традиційних матеріалістичних цінностей, а роль науки й освіти, які зросли, зробили цілі розвитку особистості одним із основних соціальних приорітетів.

Теорія постіндустріального суспільства базується на так званій філософії позитивізму, що розглядає формування і розвиток суспільства на основі прогресу наукового знання, технології суспільного виробництва. Як зазначає В. Іноземцев, "теорія постіндустріального суспільства є сьогодні єдиною соціальною метатеорією, яка повною мірою сприйнята західною соціологічною традицією". Відомий академік А. Чухно, який вивчав дану концепцію, визнає, що наукова популярність та авторитет теорії постіндустріалізму обумовлені тим, що її розвиток відбувається природно, еволюційно, не допускаючи ідеологічного протиборства. За його словами, спираючись на закономірності розвитку продуктивних сил, технологічних засобів та методів виробництва, вона визначає стадії суспільного розвитку, цивілізаційного прогресу. Проте теорія постіндустріального суспільства не обмежується технологічним детермінізмом, бо за допомогою забезпечення широкого погляду на розвиток постіндустріального суспільства, розкриває роль і значення науки та освіти,інформації, проводить аналіз зміни співвідношення між матеріальним виробництвом і сферою послуг, розглядає перетворення праці людини у творчий процес, інтулектуалізацію праці, розвиток культури та інших сфер людської діяльності. У сучасних умовах, коли розкриті методологічні принципи і суттєві риси постіндустріального суспільства, цілком реально передбачити, що подальші дослідження конкретних економічних, соціальних та політичних проблем нового суспільства дозволять і надалі збагачувати теорію постіндустріального суспільства, з'ясовувати основні засади розвитку суспільства відповідно до теорії постіндустріалізму та прогнозувати можливі зміни у світовій економіці.

З огляду історичних даних, ідеї класичного постіндустріалізму були представлені в суспільстві у 1973 р. американським економістом Деніелом Беллом. Метою його праці було визначення характерних рис, що відрізняють нове, так зване постіндустріальне суспільство від класичного капіталістичного, а саме: наукове знання як джерело інновацій і основа економіки; виникнення наукомістких галузей; перехід від "економіки товарів-речей" до "економіки послуг". Більш детально концепція "постіндустріального суспільства" за Д. Беллом буде розглянута у другому розділі курсової роботи.

Ідея постіндустріального шляху розвитку капіталістичного суспільства одержувала все більшого розвитку на рубежі 1980-1990-х рр. Дослідження концепцій постіндустріалізму було відображено у працях П. Дракера і М. Кастельса. Перший вказував на процес перетворення сучасного капіталістичного суспільства в суспільство, яке засноване та спирається на знаннях, що стало одним з основних факторів відтворення. Іншими словами,"знання тепер використовується для виробництва знання". У той же час традиційні фактори виробництва - земля, робоча сила капітал - набули другорядного значення, тому що в сучасному суспільстві, за П. Дракером, ці ресурси можна одержувати, якщо володіти необхідними для цього знаннями. Таким чином, знання та інформація в цілому стають реальною корисною силою, втілюючи в собі якості засобу досягнення соціальних і економічних результатів. Результатом цього є зміни в напрямку більш повного використання досягнень науки і техніки. Тому освіта поступово перетворилася в найважливішу соціальну цінність, що призвело до виникнення нового класу, який умовно можна назвати "класом інтелектуалів", радикально змінилася мотивація діяльності сучасного працівника тощо. Відбулося розгортання найважливіших господарських змін, таких як: збільшення частки послуг в економіці, які випереджають розвиток виробництва унікальних і невідтворених благ, формування відповідних новим умовам виробничих структур - створення об'єктивних передумов для трансформації системи суспільних цінностей. Разом з тим сучасне виробництво почало виявляти більшу залежність від творчого потенціалу людини та рівня її кваліфікації. Таким чином, вперше в історії господарський і технологічний прогрес втілюється вже не стільки в нарощуванні обсягів виробництва чи вдосконалюванні продукції, що випускається, скільки у ставленні людини, що змінюється, до самої себе і навколишнього світу, "нове суспільство долає протистояння матеріально-речових та особистісних факторів виробництва. Замість речової залежності людини, відчуження її засобів виробництва, що є притаманним індустріальній стадії, у новому суспільстві людина стає вільною особистістю, а її праця творчою".

Орієнтація ж на нові ціннісні установки відбувається поступово у кожній країні окремо, враховуючи темпи її економічного розвитку так здатності економіки до швидкого реагування на зміну ситуації на світовому ринку. Важливо зазначити, що підвищення матеріального рівня життя створює потенційні передумови для становлення нової мотиваційної системи. Це відбувається тому, що населення звільнюється від необхідності постійного пошуку засобів для задоволення повсякденних основних потреб, одержує можливість залучення до всього різноманіття цінностей, накопичених цивілізацією. Очевидно, що мова йде про інтелектуальні цінності, тобто цілком нематеріальні, але які при тому виступають засобом здобуття матеріальних благ за умовою раціонального використання цього ресурсу.

Варто звернути увагу на той факт, що прагнення здобувати освіту і знання вперше особливо бурхливо проявилося як один з найбажаніших та найважливіших соціальних пріоритетів безпосередньо після закінчення Другої світової війни. Її завершення підштовхнуло суспільство до осмислення нової ролі науки - як позитивної, так і руйнівної - і відкрило новий період стрімкого наукового розвитку, що включав у себе проведення істотно нових наукових досліджень і популяризацію захоплення як природничо-науковими, так і соціальними проблемами. Саме цей період ознаменувався найвищими кількісними показниками, які характеризують прогрес освіти і наукових досліджень. Характерним прикладом цього може слугувати ситуація у США: якщо в благополучні часи, що передували Великій депресії, на сто працівників припадало тільки три випускники коледжу, то до середини 50-х рр. цей показник збільшився в шість разів, чисельність учених і персоналу науково-дослідних установ зросла більш ніж у десять разів тільки з початку 30-х до середини 60-х рр., а витрати на освіту в період з 1958 до 1972 р. збільшилися з 11,8 до 14,8 % валового національного продукту. Важливо відзначити, що у цей час чітко простежується зв'язок між високим рівнем освіти і матеріальним статком людини, через що надзвичайно зросла і популярність середньої і вищої освіти. Починаючи з 70-х років, якість отриманої професійної підготовки і здатності людини стали не тільки заставою її високого соціального статусу, але й умовою благополуччя в новому господарському середовищі. В наступне десятиліття, протягом якого індустріальні тенденції залишалися домінуючими, - з 1968 по 1977 р. - реальний дохід середнього американця з урахуванням інфляції зріс на 20 %, і це збільшення фактично не залежало від освітнього рівня (люди з незакінченою вищою освітою підвищили свій дохід на 20 %, а випускники коледжів - на 21 %). Однак із середини 70-х рр. освіта стала фактором, який визначає розбіжності у рівні заробітної плати. З 1978 по 1987 р. оплата праці в США в середньому зросла на 17%; при цьому працівники з незакінченою середньою освітою фактично втратили 4 % своїх доходів, тоді як випускники коледжів збільшили їх на 48 %. У 80-і роки ця тенденція стала ще більш явною: з 1984 року тільки одна категорія працівників - випускники коледжів - мала зростання реальних доходів. У 90-і рр. намітилося поглиблення диференціації за рівнем добробуту осіб з дипломами коледжів і тих, хто мав лише середню освіту або не закінчив школу; у 1993 р. їхні заробітки розрізнялися в середньому на 89 %, хоча ще в 1979 р. цей розрив не перевищував 49 % Саме інтелектуальні здібності людини і її освіченість значною мірою визначають у постіндустріальному суспільстві як рівень її доходів, так і соціальний статус. Якщо в 1900 р. більше половини вищих посадових осіб великих компаній були вихідцями з заможних родин, то до 1950 р. їх кількість скоротилася до третини, а в 1976 р. складало всього 5,5 %; у той же час, якщо на початку ХХ ст. близько 70 % власників компаній мали середню освіту, то сьогодні більше 95 % менеджерів з вищою освітою, а близько двох третин - вчені ступені. У міру того як поширення інформаційних технологій відкриває ширші можливості створення власного бізнесу без значних початкових капіталовкладень, перерозподіл національного багатства у бік інтелектуального класу активізується. Близько 80 % сучасних американських мільйонерів не збільшили активи, які дісталися їм у спадок, а самі заробили свій статок. В нинішніх умовах прошарок високоосвічених людей складає найбільш заможну частину постіндустріального суспільства і здатну до стійкого відтворення. Лише менше однієї п'ятнадцятої частки осіб, що складають сьогодні 1 % найбагатших американців, одержують свої доходи як прибуток на вкладений капітал. Серед цієї категорії громадян більше половини працюють на адміністративних посадах у великих компаніях чи є їх консультантами, тоді як майже третина з них юристи і лікарі-практики, а інші 10 % - люди творчих професій, включаючи професорів і викладачів. Ці люди створюють реальні цінності для своєї країни, і зростання частки даної категорії громадян у її національному багатстві (з 19 до 39 % між 1977 і 1995 рр.), хоча і віддзеркалює зростання майнової нерівності, але є виправданим і нездоланним. Досягнувши багатства за допомогою власних здібностей, представники нового вищого класу виховують вірність подібним же принципам і у своїх дітях.

Аналізуючи дану тенденцію, варто навести наочні приклади постіндустріалізації деяких країн світу. Сучасній економічній науці відомо, що розвиток суспільств шляхом постундустріалізації в найбільш розвинутих країнах світу призвело того, що частка обробної промисловості у ВВП цих країн на данний момент значно нижче, ніж у ряду країн, що розвиваються. Наприклад, частко обробної промисловості у ВВП США становила в 2012 р.15,4%, у ВВП Франції - 13,5%, у ВВП Великобританії - 14,6%, в той час як у ВВП Китаю - 36,8%, у ВВП Таїланду - 35,7%, у ВВП Індонезії - 29,3%.

Слід зазначити, що причиною такої суттєвої різниці між наведеними показниками є те, що постіндустріальні держави переміщують власне товарне виробництво в інші країни. А це, у свою чергу призводить до неминучого зростанням необхідної кваліфікації і деякого добробуту робочої сили в своїх, можливо, колишніх колоніях і підконтрольних територіях. Історичні данні вказують на те,що в індустріальну епоху, а саме з початку XIX століття і аж до 80-х років ХХ століття розрив у ВВП на душу населення між відсталими і розвиненими країнами мав тенденцію до зростання та невпинного збільшення, а от вже постіндустріальна фаза розвитку економіки сповільнила цю тенденцію. Поясненням цього є глобалізація світової економіки і зростання освіченості населення країн, що розвиваються, що і призвело до таких змін у співвідношенні ВВП. Також із цим пов'язані соціокультурні та демографічні процеси, що мали безпосередній вплив на розвиток економіка. В результаті цих процесів до 90-х років XX століття більшість країн "третього світу" добилося певного зростання грамотності, що стимулювало споживання і викликало уповільнення приросту населення. Відповідно до цього протягом останніх років у більшості країнах, що розвиваються, спостерігаються темпи зростання ВВП на душу населення, що є значно вищими, ніж у більшості економічно розвинених країнах. Але, враховуючи досить низьке так зване стартове положення країн, що розвиваються, їх розрив у рівні споживання з постіндустріальними країнами не може бути подоланий в ближньому майбутньому.

Важливо зазначити, що в результаті відносного зниження частки матеріального виробництва економіка постіндустріальних країн стала менше залежати від поставок сировини. Наприклад, безпрецедентне зростання цін на нафту в 2004-2007 роках не викликав кризи, подібної нафтовим кризам в 1970-х роках. Аналогічне зростання цін на сировину в 70-х роках ХХ століття змусив тоді скоротити рівень виробництва і споживання насамперед у передових країнах. Таким чином, економіка постіндустріальних країн стала більше стійкою до впливу змін на ринку сировини.

Глобалізація світової економіки дозволила постіндустріальним країнам перекласти витрати чергового світової кризи на країни, що розвиваються - постачальників сировини і робочої сили. Такої думки притримується і вчений В. Іноземцев; за його словами "постіндустріальний світ входить у XXI століття цілком автономним соціальним утворенням, контролюючим світове виробництво технологій і складних високотехнологічних товарів, цілком забезпечує себе промислової та сільськогосподарської продукцією, щодо незалежним від поставок енергоносіїв і сировини, а також самодостатнім з точки зору торгівлі та інвестицій".

На думку інших дослідників, що спостерігався до недавнього часу успіх економік постіндустріальних країн - це короткочасний ефект, досягнутий в основному за рахунок нееквівалентного обміну і нерівноправних відносин між небагатьма розвиненими країнами й великими регіонами планети, що забезпечували їх дешевою робочою силою і сировиною, а форсоване стимулювання інформаційних галузей та фінансової сфери економіки (непропорційне матеріального виробництва) було однією з основних причин настав світової економічної кризи 2008 р.

Отже, процес постіндустріалізації світового суспільства являє собою досить масштабну соціальну зміну відносно останніх сторіч людської історії. Справедливо буде зазначити, що у ході цієї трансформації відбуваються координальні зміни у всіх сферах суспільного та економічного життя країн, і, відповідно до цього, змінюється соціальна структура і роль основних суспільних інститутів. Звичайно, концепцію постіндустріального суспільства не можна назвати самостійним напрямом розвитку економіки, адже ця ідея сформувалася на основі поєднання особливостей капіталістичної та соціалистичної економічних моделей. Головним ресурсом у новій господарській системі стає саме інтелектуальний капітал, або здатність людей до нововведень і інновацій. Саме підчас цього етапу провідна роль закріплюється за четвертинним сектором господарства, представленим високотехнологічними галузями і виробляючим не матеріальні блага, а інформацію і знання. Сьогодні постіндустріальна цивілізація одна здатна визначати перспективи господарського розвитку.

В сучасному світі відбувається поступовий перехід із суспільства, основні закономірності якого лежать у соціологічній системі координат, до соціуму, у якому будуть домінувати особистісні, психологічні зв'язки і відносини. Перспективи розвитку економіки в постіндустріальну епоху визначаються вже сьогодні змінами, що відбуваються як на макро-, так і на мікрорівні. Перехід розвинутих країн на роботизований технологічний процес свідчить про те, що НТП стає основним фактором виробництва. Для компаній стає дуже важливим швидке впровадження інновацій і швидке реагування на коливання кон'юнктури ринку. Зі збільшенням складності прискорюються і темпи мінливості світу. Серйозні зміни відбуваються усередині самих підприємств: усюди використовуються комп'ютери, зв'язок з партнерами підтримується через Інтернет, вводяться системи електронного документообігу, активно використовуються бази даних. Однак, поки ще рано говорити про формування "електронної нервової системи" у більшості компаній, оскільки зміни у свідомості людей істотно відстають від удосконалення інформаційних технологій.

Розділ 2. Ключові ознаки постіндустріального суспільства за сучасними підходами в економічній науці