Феномен комунікації у сучасному суспільстві

Размещено на http://www.allbest.ru

Дипломна робота

Тема: Феномен комунікації у сучасному суспільстві



Зміст

Вступ

Розділ 1. Теоретико - методологічні основи соціальної комунікації

1.1 Інформаційно - комунікативні процеси у суспільстві

1.2 Теорії соціальної комунікації

1.3 Сутність та риси сучасної масово - комунікаційної системи

Розділ 2. Комунікація у сучасному суспільстві

2.1 Інформаційне суспільство у комунікативному вимірі

2.2 Інтернет як новий засіб соціальних комунікацій сучасності

3. Вплив Інтернету на сучасну комунікацію у молодіжному середовищі і вторинний соціологічний аналіз

Висновки

Список літератури

соціальна комунікація інтернет інформаційне



Вступ

Однією з самих поширених характеристик сучасного суспільства є визначення його як суспільства інформаційного. Інформація набуває статусу ресурсу, інформаційно-комунікативні процеси охоплюють всі сфери життєдіяльності суспільства. Все більш справедливим стає твердження, що той, хто володіє інформацією, володіє світом.

На всіх етапах розвитку суспільства для реалізації та утримання влади, політики, ідеології, правлячі кола будь-якої держави чи структури намагалися якомога швидше й ефективніше довести максимум «потрібної» інформації до максимальної частини суспільства.

Комунікація виникла з потреб індивідів у суспільному житті. Це спілкування між людьми, в процесі якого вони обмінюються повідомленнями, думками за допомогою мови чи інших знаків.

Глобалізація сучасних соціальних процесів, що включає все більш зростаючу інформатизацію соціального простору, привела до стійкого підвищення інтересу до масово-комунікативних процесів сучасного суспільства, і, як наслідок, до зростаючої ролі наук, які досліджують масову комунікацію на всіх рівнях її функціонування, в тому числі і на рівні соціально-філософського осмислення.

Поява радіо, телебачення, широке розповсюдження комп'ютерної техніки зробило своєрідну революцію в системі засобів масової інформації. Сьогодні інтернет та інші форми електронної інформації активно вливаються в ринок впливу на масову свідомість.

Подальше поширення електронних засобів зв'язку, розвиток супутникового і кабельного телебачення, відеотехніки узалежнює сучасну людину від комунікативної мережі. Аудіовізуальна та електронна комунікація є сталим фактом життя людини, а абстрактний світ, котрий створюється нею, досить легко засвоюється індивідом, впливаючи на його свідомість.

Проблеми комунікації, в тому числі і такі аспекти в масовій комунікації, як можливості публічного повідомлення і впливу на суспільну свідомість, мають багату філософську, історичну, соціологічну, психологічну і політологічну традицію. З цього приводу висловлювалися вчені різних напрямків і в різні часи, однак роботи, присвячені соціально-філософському аналізу як масової комунікації, так і теорії масової комунікації, не було створено.

Інтерес до соціальних явищ і процесів виник у людства одночасно з появою суспільства. Однак соціологія як наука сформувалася порівняно недавно. Комунікація, що грає одну з найважливіших ролей у соціалізації протягом всієї історії існування людства, стала об'єктом наукового соціологічного інтересу тільки у двадцятому столітті. Джерелами її вивчення послужили різні наукові напрямки психології, лінгвістики, а також ідеї соціального конструктивізму, що розглядають формування соціального знання як частину соціальної діяльності людей. Незважаючи на свою «молодість», соціологія комунікації є одним із самих актуальних науково-дослідних напрямків.

Актуальність дослідження комунікації виходить з того, що, по-перше, комунікативна парадигма сьогодні формується в умовах постіндустріального та інформаційного суспільства, в контексті яких засоби масової інформації та інформаційно-комунікативні технології представляють собою найважливішу сторону цивілізації. В сучасних дискусіях переходу до інформаційного суспільства, до «суспільства знання» важливе місце займають антропологічні установки: пошуки сенсу, моральності та цінності (аксіологічні та етичні); устремління до пізнання. У всіх цих установках важливу роль відіграє комунікація, світ і суспільство в умовах глобалізації та інформатизації все більше розуміються через призму комунікації. По-друге, актуальність формування міжкультурної комунікації визначається тим, що «парадигма філософії свідомості» змінюється комунікативною культурою, і багато соціальних філософів сьогодні говорять про «лінгвістичну зміну». По-третє, актуальність виходить з того, що існування людини в інформаційному суспільстві залежить від рівня взаємодії з середовищем, вміння спілкуватися в єдиному комунікативно-глобалізаційному просторі. По-четверте, комунікативні, поведінкові акти визначають характер та напрями культурних, духовних, процесів у будь-якому суспільстві, які мають своєю основою сприйняття та інтерпретацію індивідами картини світу, світовлаштування. усвідомлення власних інтересів. Сприйняття, інтерпретація, усвідомлення та формування інформації як атрибуту матеріальної єдності світу спираються на отриману у ході комунікації інформацію щодо картини світу та її відтворення в індивідуальній свідомості вже в інтегрованому й структурованому вигляді. Суперечність між потребою у розвитку особистості, здатної транслювати загальнолюдські цінності, виступати суб'єктом міжкультурної взаємодії, і реальним рівнем комунікативної культури особистості пред'являє нові вимоги до комунікативної культури нової інформаційної доби, яка повинна відповідати новим умовам - глобалізації, інформатизації, єдності людства. Сьогодні суспільству потрібна культурна і комунікативна людина, здатна інтегрувати культуру знань, почуттів, спілкування, креативного підходу до всіх процесів, що сприяють формуванню єдиної комунікативної парадигми інформаційного суспільства, що являє собою «єдність у різноманітності». Осмислення комунікативної культури особистості в умовах інформаційного суспільства та глобальної комунікації надає можливість осягнути стратегічні пріоритети розвитку українського соціуму в новому тисячолітті , так як саме розвиток гуманних засад міжкультурної комунікації є пошуком підвалин, нових меж та форм соціалізації індивіда, щоб людина реалізувала себе як провідник і творець більш прогресивних форм співжиття. Фундамент, який закладається у процесі формування нової парадигми комунікативної культури, базується на загальнолюдських цінностях, в яких втілені потреби та інтереси цивілізованого людства, в основі яких інформація та комунікація як атрибути матеріальної єдності світу. [Аксьонова В.І.

Методологічні засади міжкультурної комунікації в контексті сучасного інформаційного суспільства]

Актуальність теми дослідження полягає в тому, що необхідно проаналізувати феномен комунікації у сучасному світі та її вплив на суспільство.

Таким чином, об'єктом дослідження виступає комунікація як фактор впливу на суспільство.

Мета роботи - визначення ролі та особливостей комунікації у сучасному суспільстві.

Завдання :

Визначити поняття та функції комунікації.

Розглянути витоки вивчення та розвиток теорії соціальної комунікації.

Дослідити наслідки впливу комунікації на суспільство.

Визначити місце і роль соціальної комунікації у сучасному світі.



Розділ 1. Теоретико - методологічні основи соціальної комунікації

Вивчаючи сутність людини і специфіку її життєдіяльності, наука завжди приділяла особливу увагу дослідженню такого явища, як комунікація. Остання є складовою усіх природних процесів, про який би етап розвитку людської цивілізації не йшлося. Сучасна наука має близько 200 визначень поняття комунікації, поділяє її на різні типи і види відповідно до специфіки, характеру та сфери застосування.

Термін "соціальна комунікація", як не дивно, мало поширений у сучасних гуманітарних науках. Незважаючи на те, що він визначений у профільних словниках та енциклопедіях, переважна більшість дослідників частіше користується іншими досить різноманітними назвами, які не так точно відбивають сутність цього явища. Як правило специфіку соціальних комунікацій визначають просто як "комунікації", іноді як "масові комунікації". У першому випадку визначення є занадто загальним і не точно відбиває особливостей цих процесів. У другому - поняття соціальних комунікацій значно звужується, бо масові комунікації є їхньою складовою, при цьому далеко не єдиною.

Комунікативний процес є необхідною передумовою становлення, розвитку і функціонування всіх соціальних систем, тому що саме він забезпечує зв'язок між людьми і їх спільнотами, робить можливим зв'язок між поколіннями, накопичення і передачу соціального досвіду, його збагачення, розподіл праці і обмін його продуктами, організацію спільної діяльності, трансляцію культури. Саме за допомогою комунікації здійснюється управління, тому вона представляє з всього вищепереліченого і соціальний механізм, за допомогою якого виникає і реалізується влада в суспільстві. [bestref-56548 www.5ballov.ru]

Сучасна наука розуміє соціальну комунікацію як процес, завдяки якому ідея передається від джерела до отримувача з метою зміни поведінки, соціальних знань та соціальних установок останнього.

Соціальна комунікація охоплює спілкування, передачу інформації від індивіда до індивіда; здійснює передачу та розповсюдження інформації у масштабах суспільства; здійснює масовий обмін інформацією, маючи за мету вплив на суспільство в цілому та на його елементи. [Курбан О. В., Соціальна комунікація в системі сучасного наукового знання].

При цьому виокремлюють три основні (базові) функції соціальної комунікації:

- інформаційна - означає, що завдяки соціальній комунікації в суспільстві поширюється інформація про предмети, їх властивості, явища, дії та процеси;

- експресивна - визначає здатність соціальної комунікації передавати оціночну інформацію про предмети або явища;

- прагматична - соціальна комунікація є засобом, який спонукає людину до певної дії та реакції.

У системі технологізації соціальних процесів, їх управління і координації соціальна комунікація є базовим фактором досягнення основної мети [Курбан О. В., Соціальна комунікація в системі сучасного наукового знання].

Соціальна комунікація є об'єктом дослідження багатьох наук - і гуманітарних, і точних. Кожна наука виокремлює з комунікації як об'єкта дослідження свій предмет вивчення:

- технічні дисципліни вивчають можливості та способи передачі, обробки й зберігання інформації, створення спеціальних кодів - систем певних символів та правил, за допомогою яких можна представити необхідну інформацію;

- психологія та психолінгвістика розглядають фактори, які сприяють передачі та сприйняттю інформації, причини, які ускладнюють процес міжособистісної та масової комунікації, а також умотивованість мовної поведінки комунікантів;

- етнографія вивчає побутові та культурологічні особливості комунікації як спілкування в етнічних ареалах;

- лінгвістика досліджує проблеми вербальної комунікації - нормативні та ненормативні вживання слів і словосполучень у мові (як усній, так і письмовій);

- паралінгвістика спеціалізується на засобах невербальної комунікації;

- соціолінгвістика розглядає проблеми, пов'язані з соціальною природою мови та особливостями його функціонування у різних соціумах, а також механізми взаємодії соціальних і мовних факторів, які обумовлюють контакти між представниками різних соціальних груп;

- соціологія досліджує проблеми зв'язків та відношень окремих соціальних суб'єктів (окремих особистостей, малих та великих соціальних груп);

- у політології виник окремий напрям, який досліджує політичні процеси з точки зору інформаційного обміну між суб'єктами політики.

Різні науки, перш за все гуманітарного профілю, по-різному визначали поняття комунікації та соціальної комунікації як її важливої складової.

У філософії воно є доволі розмитим, а його особливості простежуються в кількох аспектах поняття комунікації. У широкому значенні комунікація розуміється як одна з основ людської життєдіяльності та багатоваріантність мовної діяльності. Певні ситуації соціального плану визначаються основою інтелектуального процесу комунікації на рівні думок людини. Також визначається соціальна підвалина процесу екзистенційної комунікації, під час якої відбувається знайдення Я в Іншому.

Психологи визначають комунікацію як смисловий аспект соціальної взаємодії. При цьому її основною функцією є досягнення соціальної спільності при збереженні індивідуальності її складових [Иванов В. Ф. Аспекты массовой коммуникации. - К. : ЦВП. - 2009. - Ч. 1: Информация и коммуникация. Стр. 54-55].

У комунікативістиці комунікація розуміється як соціально-культурна взаємодія людей, соціальних груп, організацій, держав, регіонів, що відбувається за допомогою інформаційного зв'язку [Землянова Л. М. Зарубежная коммуникативисти- ка в преддверии информационного общества : толков. слов. терминов и концепций / Л. М. Землянова. - М. : Изд-во Московского ун-та, 1999. - С. 91. Стр. 91].

Фактично народженням поняття соціальної комунікації можна вважати той момент, коли була визнана тотожність термінів "спілкування" та "комунікація".

Л. Левенталь стверджував, що комунікація передбачає спілкування, трансляцію внутрішнього досвіду [Иванов В. Ф. Аспекты массовой коммуникации. - К. : ЦВП. - 2009. - Ч. 1: Информация и коммуникация. Стр. 56]. Представник Анненбергської школи комунікативістики Дж. Спенсер визначав комунікацію як соціальну взаємодію через спілкування, обмін інформацією про події, що мають культурне значення для учасників комунікації [Землянова Л. М. Зарубежная коммуникативисти- ка в преддверии информационного общества : толков. слов. терминов и концепций / Л. М. Землянова. - М. : Изд-во Московского ун-та, 1999. - С. 91. Стр. 90-91]. К. Ясперс розумів комунікацію як спілкування, зв'язок між людьми, що носить соціально - психологічний характер. [Курбан О. В., Соціальна комунікація в системі сучасного аукового знання]

Специфічний підхід до визначення соціокомунікативного процесу продемонстрував у своїх роботах відомий дослідник Г. Маклюен. Базуючись на попередніх розробках своїх колег він розробив власну систему поглядів, в основу якої поклав принцип виняткової важливості технічного підходу - приоритетності технічних засобів комунікації.

В основі концепції Г. Маклюена лежить механістична точка зору на технічний прогрес як основну силу суспільного розвитку.

Історію розвитку соціального прогресу людства він уявляв як зміну форм комунікації. На його думку, суспільство переважно формувалося за допомогою технічних засобів комунікації між змістом повідомлень, які вони транслюють [Иванов В. Ф. Аспекты массовой коммуникации. - К. : ЦВП. - 2009. - Ч. 1: Информация и коммуникация. Стр, 69].

Основою соціокомунікативного процесу він вважав медіа. При цьому свого часу найбільш популярними були його ідеї щодо визначення "холодних" та "гарячих" ЗМІ. До перших відносилися телебачення, телефон, мова. Другі уособлювалися у вигляді друкованих ЗМІ, радіо та кіно [Маклюэн Г. М. Понимание Медиа: Внешнее расширение человека / Г. М. Маклюэн. - М. ; Жуковский: КАНОК-Пресс-Ц ; Кучково поле, 2003. - С. 27. ].

На думку Г. Маклюена, світ розвивався в залежності від того, які панівні засоби комунікації були в певний період. При цьому було визначено три базових етапи: 1) первісна дописемна культура, що базувалася на принципах природності та колективного образу життя, вивчення навколишнього світу через усні форми зв'язку та трансляції інформації; 2) культура письмо-друкована, яка прийшла на зміну усно-емоційній формі спілкування та призвела до появи дидактизму, індивідуалізму й націоналізму замість природного колективізму;

3) культура електронних медіа, що відродила принципи усності та

природності аудіовізуального сприйняття світу, виникла на основі нових форм транслювання інформації [Землянова Л. М. Зарубежная коммуникативисти- ка в преддверии информационного общества : толков. слов. терминов и концепций / Л. М. Землянова. - М. : Изд-во Московского ун-та, 1999. - С. 91 ]. [Зражевська Н. І. Масова комунікація : курс лекцій / Н. І. Зражевська. - Черкаси : Брама-Україна, 2006. - С. 152. ]

Ідеї Маклюена про періодизацію історії людства відповідно до розвитку типів та видів технічних засобів, що супроводжують соціальні комунікації, мала велику кількість наступників. Так, російський дослідник С. Дятлов визначає сім стадій, серед яких: усно-мовна, письмова, стадія книгодруку, радіо-телеграфна, комп'ютерна, комп'ютерно-мовна, глобальна (біо-квантово-польова або комп'ютерна персоніфіковано-мережева) [Дятлов С. А. Принципы информационного общества // Информационное общество. - 2000. - Вып. 2. - С. 78-79. ].

На думку науковця А. Шеремета, слід визначити такі періоди, як винайдення писемності, винахід друкованого станка Гутенбергом та запровадження електронних мас-медіа [Шеремет А. Н. Интернет как средство массовой коммуникации: социологический анализ : автореф. дисс. к. соц. н. / А. Н. Шеремет. - Екатеринбург, 2004. - С. 14. ].

Більш удосконалену схему історії розвитку соціокомунікативних процесів людства запропонував А. Соколов:

1) пракультура (1,5 млн - 40 тис. р. до н. е.) - час формування "хомо сапієнс" та виникнення таких засобів соціальної комунікації, як спілкування і мова;

2) археокультура (40 тис. - ІІІ тис. р. до н. е.) - час винайдення

знакової та пізніше письмової системи передавання інформації в паралельному та трансчасовому режимі;

3) палеокультура (ІІІ тис. р. до н. е. - ХV ст. р. н. е.) - розвиток технічних засобів соціальних комунікацій від ієрогліфічних письмових систем до першодруків І. Гутенберга;

4) неокультура (XVI-XX ст.) - усі технологічні досягнення від епохи Відродження до постіндустріального суспільства;

5) постнеокультура - час панування електронних комунікацій. [Соколов А. В. Общая теория социальной коммуникации : учеб. пособ. - С.Пб. : Михайлов, 2002. - 460 с.]

Саме цей дослідник дав найбільш чітке змістовне визначення терміна "соціальна комунікація" на загальному тлі поняття "комунікація", пропонуючи типізацію у відповідності до просторово-часового поділу людського середовища. Він визначив матеріальну (транспорт, енергетика, міграції тощо), генетичну (біологічна, видова), психічну (внутрішньоособиста, автокомунікаційна) та соціальну комунікації. [Соколов А. В. Общая теория социальной коммуникации : учеб. пособ. - С.Пб. : Михайлов, 2002. - 460 с. стр. 15].

Інший російський учений С. Бориснев, не застосовуючи безпосередньо терміна "соціальна комунікація", визначає її за сенсовим навантаженням як вплив, що здійснюється за допомогою інформації [Бориснев С. В. Социология коммуникации : учеб. пособ. для вузов / С. В. Бориснев. - М. : ЮНИТИ-ДАНА, 2003. - С. 7.]

Тобто, з усіх наведених вище визначень, можно сказати, що соціальна комунікація -- це обмін між людьми або іншими соціальними суб'єктами цілісними знаковими повідомленнями, у яких відображені інформація, знання, ідеї, емоції тощо, обумовлений цілим рядом соціально значимих оцінок, конкретних ситуацій, комунікативних сфер і норм спілкування, прийнятих у даному суспільстві. [Журнал "Комунікація" №1. 2010]

Cоціальна комунікація - це така комунікативна діяльність людей, яка обумовлена совокупністю соціально значущих оцінок, конкретних ситуацій, комунікативних сфер і норм спілкування, прийнятих в даному суспільстві.

Соціальна комунікація, або соціокомунікація є предметом соціології комунікації - спеціальної галузі соціології, яка вивчає функціональні особливості спілкування представників різних соціальних груп в плані їх взаємодії, - передачі і отримання інформації і в плані дії на їх відношення до цінностей даного суспільства і соціуму в цілому. [конецкая соц коммуник]

Підходи до розуміння соціальної комунікації.

Можна виділити кілька основних підходів до розуміння сутності соціальної комунікації в сучасній науці. Зокрема, комунікація розглядається як:

механізм, завдяки якому забезпечується існування та розвиток людських відносин, який включає в себе всі розумові символи, засоби їх передачі у просторі та збереження у часі (Чарльз Кулі);

обмін інформацією між складними динамічними системами та їх частинами, які здатні приймати інформацію, накопичувати її та перетворювати (Аркадій Урсул);

інформаційний зв'язок суб'єкта з тим чи іншим об'єктом (Мойсей Каган);

спосіб діяльності, який полегшує взаємне пристосування людей (Тамотсу Шибутані);

акт відправлення інформації від мозку однієї людини до мозку іншої (Пол Сміт, Кріс Беррі, Алан Пулфорд);

специфічний обмін інформацією, процес передачі емоційного та інтелектуального змісту (Андрій Звєрінцев, Альвіна Панфілова).

Підходи до визначення суті комунікації.

Узагальнюючи, можна говорити про існування двох підходів до визначення сутності комунікації - механістичного та діяльнісного.

Механістичний підхід розглядає комунікацію як однонаправлений процес передачі та прийому інформації.

Діяльнісний підхід розглядає комунікацію як процес спілкування, обміну думками, знаннями, почуттями, схемами поведінки, а також як спільну діяльність учасників комунікації, в ході якої виробляється спільний погляд на речі та дії з ними.

Теорія комунікації розглядає соціальне значення комунікації, яке означає та характеризує різноманітність зв'язків та відносин, що виникають у людському суспільстві (комунікаційні процеси у суспільстві).

[Конецкая В. Социология коммуникации]

Комунікативний процес є необхідною передумовою становлення, розвитку і функціонування всіх соціальних систем, тому що саме він забезпечує зв'язок між людьми і їх спільнотами, робить можливим зв'язок між поколіннями, накопичує і передає соціальний досвід, збагачує його, організовує спільну діяльність, здійснює трансляцію культури. Саме за допомогою комунікації здійснюється управління, тому вона представляє до всього вищепереліченого і соціальний механізм, за допомогою якого виникає і реалізується влада в суспільстві.

Основними компонентами комунікації є:

1. Суб'єкти комунікаційного процесу - відправник і одержувач повідомлення(коммуникатор і реципієнт);

2. Засоби комунікації - код, використовуваний для передачі інформації у знаковій формі (слова, картини, графіки і т. п.), а також канали, по яких передається повідомлення (лист, телефон, радіо, телеграф і т. п.);

3. Предмет комунікації (явище, подія) і повідомлення, що відображає його (стаття, радіопередача, телевізійний сюжет і т. п.)

4. Ефекти комунікації - наслідки комунікації, виражені в зміні внутрішнього стану суб'єктів комунікаційного процесу, в їх взаєминах або в їх діях.

Соціальна комунікація в процесі свого здійснення вирішує три основні взаємопов'язані завдання:

1. Інтеграцію окремих індивідів в соціальні групи і спільності, а останніх в єдину і цілісну систему суспільства;

2. Внутрішню диференціацію суспільства, складових його груп, спільнот, соціальних організацій і інститутів;

3. Відділення і відособлення суспільства і різних груп, спільнот одне від одного в процесі їх спілкування і взаємодії, що приводить до глибшого усвідомлення ними своєї специфіки, до ефективнішого виконання властивих ним функцій. [ref 56548]

1.2 Інформаційно - комунікативні процеси у суспільстві

Витоками вивчення соціальної комунікації послужили різні напрями, наукові школи, теорії, які можна об'єднати в три групи на основі провідного аспекту комунікації, - мовного, соціального і комунікативного.

До першої групи відносяться перш за все соціологічні напрями науки про мову. Цілий ряд шкіл, течій і окремих концепцій трактується мова як соціальне явище, засіб спілкування людей, пов'язаний з їх суспільним положенням, родом діяльності, рівнем освіти і тому подібне Соціологічний напрям успішно розроблявся у Франції, Швейцарії, США і в ін. країнах.

Другу групу витоків соціальної комунікації складають два напрями. Перший з них пов'язаний з вивченням соціальних чинників, сприяючих формуванню соціального знання. Іншим напрямом цієї групи витоків була етнологія комунікації. В рамках етнології комунікації досліджуються зв'язки соціокультурного знання і мовних одиниць (єдність форми і змісту, яка не просто представляє інформацію, а повідомляють інформацію). У третій групі витоків виділяються два напрями, пов'язаних з теорією комунікації - теорія мовних (комунікативних) актів і "критичний аналіз дискурсу", що виникло на теоретичній основі так званої критичної лінгвістики, яка сформувалася в Англії на рубежі 70-80 років, трактує мову як один з видів "соціальної практики". Згідно цієї теорії тексти є результатом діяльності що говорять і пишуть в певній соціальній ситуації; відносини коммунікантів зазвичай відображають різні моделі соціальних відносин людей; комунікативні засоби на будь-якому рівні функціонування соціально обумовлені, і в цьому сенсі співвіднесена форми і змісту не довільна, а завжди мотивована. [конецкая соц коммун]

Теорія будь-якої науки містить три аспекти - онтологічний (пов'язаний з сутнісною природою об'єкту, що вивчається), гносеологічний (пов'язаний з процесом пізнання об'єкту і вичленення предмету дослідження) і методологічний (пов'язаний з обгрунтуванням підходу або принципів наукового аналізу).

Онтологічний аспект соціальної комунікації

Онтологія (від грец. "суще" + " учення") соціальної комунікації пов'язана перш за все з природою її першої складової - соціальними структурами суспільства. Саме в рамках соціальних співтовариств різного типу вдається спостерігати соціальну диференціацію поведінки людей і їх мовної діяльності.

Гносеологічний аспект соціальної комунікації

Гносеологія (від грец. "пізнання" + "учення") - теорія пізнання, яка стосовно об'єкту, що вивчається, включає наукову аргументацію тієї або іншої гіпотези, містить систему доказів на користь гіпотези, що висувається, критерії істинності виводів і спостережень і кінець кінцем дозволяє обгрунтувати предмет дослідження і сформулювати проблематику наукової дисципліни, яка вивчає даний предмет.

Гносеологічний аспект теорії соціальної комунікації складний і суперечливий із-за складності самого об'єкту вивчення і множинності інтерпретацій його як предмету дослідження. У гносеологічний аспект теорії входить цілий ряд проблемних питань.

1. Взаємодія комунікації і соціальних структур. У деяких суспільствах для ефективного здійснення комунікації важлива взаємодія мовних характеристик не тільки з соціальними структурами первинного і вторинного рівнів, але і з природними структурами, що склалися на основі ознак віку, статі.

Соціальні структури не автономні в регламентації "комунікативної коди". Вони не можуть існувати незалежно від ідей, від розуміння соціальних цінностей, які склалися в даному суспільстві.

2. Визначення функцій соціальної комунікації. Для теорії соціальної комунікації особливого значення набуває попереднє дослідження і виявлення її приватних функцій з урахуванням різнорідності комунікативних засобів і способів комунікації.

3. Обгрунтування одиниць (соціальною) комунікації. Це - питання першорядної ваги, від вирішення якого залежать як розуміння істотних характеристик соціальної комунікації, так і методи дослідження фактологичеського матеріалу. У соціології такими одиницями служать соціальні структури різних рівнів, видів і різновидів. До комунікативних одиниць відноситься така єдність форми і змісту, яка не просто представляє інформацію, а повідомляють інформацію. Це означає, що інформація целенаправленна, тобто адресована певному одержувачеві і, що дуже важливо передає особисте відношення що говорить як до інформації, такніх, за умови їх наявності. З іншого боку, соціальна інформація як би протистоїть їм як змістовна категорія, обумовлена так званими фоновими знаннями коммуникантов - знаннями навколишньої дійсності, соціальні цінності суспільства, культури і тому подібне

Методологічний аспект соціальної комунікації

Методологія розуміється як система наукових принципів, на основі яких будується дослідження і визначається вибір способів наукового пізнання, - методів і прийомів дослідження.

Методологія соціальної комунікації знаходиться в процесі становлення. [конецкая соц комун]

Вона вивчає мовні сигнали (біхевіорізм), встановлює зв'язок символів з соціальними ролями коммуникантов (символічний інтеракционізм), трактує комунікацію (феноменологічний напрям) як результат взаємного розуміння людей.

1.3 Типологія комунікацій

Комунікація - це взаємодія, у процесі якої між людьми передається або приймається інформація. Соціальна комунікація - це широке поняття, котре охоплює різні явища у сфері обміну інформацією між індивідами та группами.

Виділяють декілька видів соціальної комунікації:

По характеру аудиторії:

Міжособистісна;

Міжгрупова;

Масова;

По джерелу повідомлення:

Формальна (офіціальна);

Неформальна;

По каналу передачі:

Вербальна;

Невербальна.

[«Історичні етапи розвитку масових комунікацій». Інтернет - ресурс www.5ballov.ru]

Комунікація в міжособистісних відносинах ототожнюється з тим що людина думає перед виголошуванням інформації, як висловлюється, доносить свою думку до співрозмовника, як отримує від нього інформацію про правильність інтерпретації думки, реакцію на неї, як відбувається процес обговорення.

Специфіка міжособистісної комунікації. Вона виявляється в таких аспектах:

-- наявність спільного комунікативного простору;

-- активність учасників комунікації як суб'єктів взаємного інформування. Спрямовуючи інформацію, один учасник спілкування передбачає активність іншого, який також має орієнтуватися на мотиви, цілі, установки свого партнера, відповідно аналізувати їх;

-- під час виголошування думки кожним учасником налагоджується спільна діяльність;

-- активність суб'єктів комунікації передбачає не формальний “рух інформації”, а активний обмін нею;

-- у процесі комунікації відбувається взаєморозуміння (непорозуміння), яке досягається наявністю зворотного зв'язку, а також значущістю інформації;

-- інформація, яка дійшла до співрозмовника і повернулась назад, організовує партнерів міжособистісної комунікації в спільне інформаційне поле;

-- спільний сенс у міжособистісній комунікації виробляється за умови, що інформація не просто прийнята, а й осмислена, тобто за наявності процесу спільного осягнення предмета розмови;

-- характер обміну інформацією визначається можливістю взаємного впливу партнерів за допомогою системи знаків;

-- ефективність комунікації вимірюється тим, наскільки значущим є взаємний вплив партнерів;

-- комунікативний вплив можливий лише за умови, що індивід, який спрямовує інформацію (комунікатор), та індивід, який її приймає (реципієнт), мають єдину або подібну систему кодифікації і декодифікації;

-- комунікація психологічно можлива за умови, що знаки, закріплені за ними значення (відображення найсуттєвіших та узагальнених сторін предметів і явищ) та сенс (суб'єктивний зміст, якого набуває слово в конкретному контексті), котрі відомі учасникам комунікативного процесу;

-- учасники комунікації повинні ідентично розуміти ситуацію спілкування;

-- під час обміну інформацією можуть виникнути комунікативні бар'єри.

Досягти взаєморозуміння під час комунікації, створити спільне інформаційне поле, спільний сенс дуже складно. Щоб інформація була зрозумілою комунікатору і реципієнту, потрібно подолати міжособистісну комунікацію.

Міжгрупова комунікація - це такий тип комунікаційної взаємодії, в процесі якої потоки інформації циркулюють між двома або великою кількістю соціальних груп і організацій в цілях координації і здійснення спільної діяльності або протидії одне одному. Міжгрупова комунікація здатна сприяти зближенню позицій двох або більше кількостей груп, посиленню внутрішньогрупової єдності або міжгрупової солідарності, або, навпаки, приводити до розмежування інтересів і позицій різних груп і організацій (скажімо, у разі конкуренції двох фірм за ринки збуту або в процесі передвиборної кампанії по виборах президента, депутата парламенту або мера міста).

Сфера міжгрупових комунікацій - зачіпає комунікації не тільки між великими, але і між малими соціальними групами. У число головних тим подібних досліджень входить вивчення процесів сприйняття і розуміння один одного представниками різних соціальних груп. В даному випадку соціальна група виступає як суб'єкт і об'єкт сприйняття з боку представників інших соціальних груп. Особливість міжгрупової комунікації -- її цілісність (порівняно з міжособовою комунікацією). Наприклад, загальні для тієї або іншої соціальної групи установки, переконання, стереотипи і тому подібне.

Міжгрупова комунікація відрізняється від міжособової також більшою стійкістю, стабільністю, інертністю. А також є ціннісною і відображає в основному соціальні відносини між групами, тоді як міжособова -- базується на особистих взаєминах відповідних людей.

Масова організована (офіційна) комунікація - це систематичне розповсюдження спеціально підготовлених повідомлень із застосуванням технічних засобів тиражування інформації (радіо, телебачення, кіно, преса, відеокліпи, звукозаписи і тому подібне), що мають соціальне значення і використовуються з метою впливу на установки, поведінку, думки і оцінки людей. Масова систематична комунікація значно розширює круг інтересів людей. З одного боку, їх все більше хвилюють проблеми соціального характеру, а з іншої - засоби масової комунікації, зокрема телебачення, кіно, разом з іншими чинниками, провокують агресію в поведінці певної частини індивідів, насильство у відношенні один одного.

Зазвичай глядачі імітують екранні моделі поведінки в повсякденному міжособовому спілкуванні. І якщо ці моделі соціально схвалені в суспільстві, то можна говорити про позитивний освітньо-виховний аспект масової культури, якщо ж схвалення немає, то ми маємо справу з негативним освітньо-виховним контекстом телебачення і інших засобів масової комунікації.

Масова організована комунікація виконує ряд функцій:

поширює знання про дійсність;

має освітньо-виховний характер (питання лише у тому, чому вона навчає);

здійснює соціальне регулювання;

поширює масову культуру і розваги;

задовольняє потребу людей в отриманні відповідної інформації і так далі.

При цьому джерелом інформації (комунікатором) є певна організована група людей, яка діє в рамках інтересів іншої групи, масової аудиторії (реципієнта), віддалена від комунікатора простором або часом або тим і іншим. Основними ознаками масової систематичної комунікації є публічність, темп передачі і швидкоплинний характер інформації.

Вербальна комунікація розділяється на письмове і усне спілкування. Усне спілкування звертається до вимовних слів в комунікаційному процесі. Усне спілкування може або бути комунікацією віч - на - віч або бесідою по телефону або на голосовій бесіді(чаті) по Інтернету. Інший тип вербальної комунікації - письмове спілкування. Письмове спілкування може бути або через листування, або через електронну пошту. Ефективність письмового спілкування залежить від стилю листа, від того, який використовувався словник, граматика, ясність і точність мови.

Невербальна комунікація включає повну мову тіла людини, яка говорить про положення тіла, жести рук, рухи тіла. Вирази обличчя також грають головну роль, тоді як комунікація починаючи з виразів на обличчі людини говорить багато про її настрій. З іншого боку жести як рукостискання, усмішка або обійми можуть незалежно передати емоції. Не вербальна комунікація може також бути у формі(класі) ілюстрованих уявлень, вивісок, або навіть фотографій, ескізій і картин.

Формальна комунікація включає всі випадки, де комунікація може зустрітися в наборі формального формату. Як правило це може включати всі види ділового спілкування або корпоративної комунікації. Стиль комунікації в цій формі дуже формальний і офіційний. Офіційні конференції, зустрічі і письмові записки і корпоративні листи використовуються для комунікації. Формальна комунікація може також зустрічатися між двома незнайомцями, коли вони зустрічаються вперше. Отже формальна комунікація є прямою, офіційною і точною.

Неофіційна комунікація включає випадки вільного нестриманого зв'язку між людьми, які ділять випадковий зв'язок один з одним. Неофіційна комунікація вимагає, щоб у двох людей була подібна довжина хвилі, і отже зустрічається у колі друзів, сім'ї. У неофіційної комунікації немає ніяких твердих правил і керівних принципів. Неофіційні бесіди не повинні обов'язково мати меж часу та місця.

1.4 Інформаційне суспільство у комунікативному просторі

Сучасний етап розвитку світової цивілізації визначається як перехід від індустріального суспільства до інформаційного, появу якого пов`язують з інформаційною революцією, розвитком інформаційних технологій, що радикально змінюють суспільне життя. Цей перехід відбувається нерівномірно, що обумовлюється як національною специфікою, так і станом розвитку світового співтовариства. Поняття “інформаційне суспільство” сьогодні використовують для визначення суспільства, у якому економіка, політика та культура залежать від створення, збереження і доступності інформації у національному і світовому масштабах. [Скалацький В.М. Автореф. дис... канд. філософ. наук: 09.00.03 / В.М. Скалацький; Київ. нац. ун-т ім. Т.Шевченка. -- К., 2006. -- 17 с. -- укp. ]

У сучасному суспільствознавстві поширена думка, що суспільство у своєму розвитку проходить три ступені, або три хвилі: перша - аграрне суспільство; друга - індустріальне; третя хвиля - постіндустріальне. Третій ступінь суспільство переживає в наш час. Інша його назва - "інформаційне суспільство". Ця назва з'явилася на початку 60-х pp. XX ст., коли в розвинутих країнах спостерігався перехід від економіки до виробництва інформації і послуг. [Касьян В. І. Філософія: Відповіді та питання екзаменаційних білетів: навчальний посібник / В. І. Касьян. - К., 2010. - 347 с.]

Вивчення проблем глобальних змін в суспільстві із залученням інформації має багаті традиції в рамках концепцій постіндустріалізму. Перші публікації по побудові інформаційного суспільства з'явилися на Заході і в Японії на початку 60-х років 20 століть і були розвинені пізніше в роботах Д. Бела, 3. Бжезінського, П. Дракера, М. Кана, Р. Катца, М. Кастельса, І. Масуди, Т. Стоуньера, Е. Тоффлера, А. Турена і ін. Відповідний внесок до розвитку теорії інформаційного суспільства внесли наступні вітчизняні учені: B.JI. Іноземців, С.А. Дятлів, Й.С. Мелюхин, А.Г. Мовсесян, Н.Н. Мойсеєвий, А.І. Ракитов, А.Д. Урсул.

В.Г. Афанасьев, Б.В. Відлюдків, Н. Вінер, В.З. Коган, А.Н. Кочергин, В.І. Корогодін, А.Г. Мовсесян, Ю.І. Онопрієнко, В.Н. Спіцнадель, А.П. Суханов, К.Ерроу, К. Шеннон приділяли значну увагу проблемі інформації.

[Бальжирова Т. Ж. Интернет как средство социальной коммуникации в условиях формирующегося в России информационного общества // Улан - Удэ.- 2003.-с.161]

Провідними трьома рисами, що вирізняють подібний соціум від усіх його попередників вважаються:

створення глобального інформаційного простору, здатного забезпечити нову якість життя;

збільшення питомої ваги інформаційно-комунікативних технологій, продуктів і послуг у валовому внутрішньому продукті (ВВП) країни;

поява якісно нових комунікацій та ефективної інформаційної взаємодії людей на засадах зростаючого доступу до національних і світових інформаційних ресурсів, подолання інформаційної нерівності (бідності), прогресуюче задоволення людських потреб в інформаційних продуктах і послугах.

Будь-який соціум, кардинально відмінний від його історичних попередників, передусім характеризується новою якістю людського життя, що породжує «нову людину» та якісно нову соціальну структуру.

Інформатизація є закономірним етапом соціально-економічного розвитку сучасного суспільства, і все більш настійно встають питання про те, що відбувається з людиною в процесі продовжуючого «інформаційного вибуху», які соціальні і культурні наслідки розповсюдження інформаційних технологій і інфраструктур, особливо засобів комунікацій.

Разом з тим, в сучасних умовах, що характеризуються, по словах Д. Бела, переходом від тієї моделі суспільства, що "економізує" до тієї моделі, що "соціологізується", розуміння найбільш глибинних рис і рушійних сил соціальних трансформацій вимагає від дослідника постійного обліку і оцінки переміщень в соціальній структурі і суспільній свідомості.

Виникла необхідність глибокого теоретичного осмислення тих змін, особливо соціальних, які відбуваються в суспільстві.

Сучасні тенденції розвитку суспільства, процеси глобалізації, сплеск розвитку комунікативних технологій, включаючи Інтернет, привели до того, що інформація все більше почала наближатися до комунікації, тобто до операції трансляції символів, яка закликає або спонукає до дії. Комунікація, перш за все, розглядається як процес генерування соціальних сенсів. Комунікація є не просто процесом обміну інформацією, це процес створення якоїсь спільності, в якому осмислюється будь-хто інформацію і потім співвідноситься з сенсами всіх учасників комунікативних взаємодій, створюючи, таким чином, певний ступінь взаєморозуміння, а також сумісне створення сенсу або сенсогенерування. [Мальковская И. А. Профиль информационно - коммуникативного общества (обзор современных теорий) // Социологические исследования.- 2007.-№2.- с. 3 - 4].

Одночасно деякі дослідники інформаційно - комунікативного суспільства указують, що в даному типі суспільства може відбуватися поступове руйнування соціального, оскільки все наростаюча інформаційна надмірність все виразніше руйнує смисловий і практичний простір людської діяльності і людських відносин. Соціальне стає фрагментарним, частковим, індивідуалізованим, спектаклізірованним і факультативним. [Казанская И. К научному пониманию феномена Интернета // Актуальные проблемы социогуманитарного знания: Сб. науч. тр. МПГУ.-М.: Прометей 2007.-с. 143].

Соціологічні дослідження про виникнення інформаційно - комунікативного суспільства констатують, що воно характеризується рядом таких ознак:

повсюдне впровадження науко, - і інформаційномістких технологій та їх значуща роль;

бурхливе зростання індустрії знань, у яку переміщується все більше і більше людей і ресурсів;

у сфері освіти, науки, комп'ютерної діяльності, ЗМІ тощо продукується більше половини національного продукту;

радикальні зміни у співвідношенні робочого і вільного часу та особистих настановах людини;

зміна мотивацій людини від суто матеріальних цінностей і власності до можливостей самовираження та саморозвитку, задоволення роботою і життям;

використання інформації не лише для створення матеріальних і культурних благ, а й значною мірою для того, щоб формувати у громадян певні економічні, соціальні і політичну позиції;

формується новий тип споживача інформації. Змінюються пріоритети потреб особистості. Особистість будує характер своєї поведінки на ґрунті широкої інформації, умінні вибрати необхідну інформацію. Характерною рисою сучасної людини е дії, що базуються не на традиції в мисленні і практиці, а на інформації;

переосмислюється ставлення до природи і всього навколишнього середовища, як до "мови розвитку виробництва. Дедалі більш важливого значення набувають екологічні проблеми. [Касьян В. І. Філософія: Відповіді та питання екзаменаційних білетів: навчальний посібник / В. І. Касьян. - К., 2010. - 347 с.]

Одночасно, мережева організація суспільства міняє структуру комунікативного процесу: будь-яка людина може виступати одночасно і як коммунікатор, і як реципієнт різної фори комунікацій (масових, міжгрупових, особистих) в самих різних комунікативних ситуаціях. Межі комунікативних процесів стають хиткими і проникними, а різні рівні комунікативного простору - легко сумісними. І найяскравіше всі перераховані властивості мережевого комунікативного процесу відбиваються в просторі інтернет-комунікацій. [Тихонова С. В. Коммуникационная революція сегодня: Информация и сеть// Полис, 2007а, с. 61].

В інформаційному суспільстві ця нова якість полягає у забезпеченні кожної особи будь-якими знаннями, що зумовлює радикальні зміни в усій системі суспільних відносин (політичних, правових, духовних та ін.) Тобто основна ідея інформаційного суспільства у соціогуманітарному вимірі полягає у досягненні нової фази розвитку - «суспільства знань» і забезпечення для всіх рівного доступу до них.

Для країн, подібних до нинішньої України, яка все ще перебуває у стані цивілізаційної невизначеності, інформаційне суспільство, на жаль, багато в чому залишається радше популярним гаслом із лексикону європейських декларацій, ніж реальною практикою.

Водночас очевидно, що і в Україні відбувається інтенсивна інформатизація більшості сфер людського життя та діяльності, а це є запорукою того, що новітні інформаційні технології невдовзі стануть визначальними чинниками соціально-економічного та інтелектуально - духовного розвитку українського соціуму.

Зазначений процес характеризується такими об'єктивними показниками:

обмін інформацією набув миттєвого та глобального характеру, відстані й державні кордони вже не є суттєвою перешкодою для руху інформаційних потоків;

значно зросли й продовжують зростати можливості збору, обробки, зберігання, передачі інформації, доступу до неї;

суттєво зросло та продовжує зростати значення доступу до інформації для розвитку різних сфер людської діяльності;

виникає й дедалі більше загострюється проблема інформаційної нерівності й бідності - як на внутрішньому та регіональному, так і на міжнародному рівнях;

відбувається перехід до нових форм зайнятості населення, зокрема формуються нові трудові ресурси за рахунок збільшення кількості зайнятих в інформаційно/інтелектуально орієнованих типах робіт;

безпрецедентно зросла кількість персональних і корпоративних контактів на локальному та глобальному рівнях, Україна активно включається у процеси формування нових трансдержавних і транснаціональних спільнот та ідентичностей.

Специфічною (і вельми суттєвою для аналізу) рисою інформаційної сфери сучасного суспільства є її принципово недискретний і при цьому - багатовимірний характер. За низкою фундаментальних ознак вона є цілісним феноменом, але на рівні соціальної практики інформаційна складова присутня в усіх основних галузях суспільного життя, причому її прояви є вельми різноманітними. Навіть дещо схематизуючи ситуацію, можна розглядати інформаційну сферу і як окремий сектор економіки, і як чинник її модернізації, і як джерело потужних соціокультурних трансформацій. ІКТ (Інформаційно - комунікативні технології) дедалі активніше застосовуються в екологічній, медичній, військовій, політико-адміністративній, медійно-комунікаційній, культурній, науково-освітній сферах, видозмінюючи їх і надаючи соціальному та людському розвитку нових якостей, сенсів і вимірів.

Визначні характеристики інформаційного суспільства як моделі, є по суті, ідентичними характеристикам постіндустріального суспільства.

Головним чинником суспільних змін стає виробництво та використання інформації; теоретичне знання як вища цінність і основний товар стає чинником формування нової соціальної структури суспільства, а також нових моделей керування. Якщо в індустріальну епоху в умовах капіталістичної економіки вирішальне значення мали власність і капітал, то в інформаційному суспільстві відбувається перехід до обслуговуючої економіки, коли домінуючу роль починає грати сфера послуг, причому послуг передусім інформаційних.

У розвинених країнах величезний потенціал - як позитивний, так і негативний - соціокультурної складової процесів інформаційної «технологізації» вже давно усвідомлений не тільки на науково - експертному, а й на політичному рівнях. У сучасному розумінні «інформаційне суспільство» - це передусім гуманітарна категорія, що описує якісні суспільні трансформації, зміщення акцентів із виробничої до невиробничої сфер, зміну характеру інформаційних потоків, групових та індивідуальних ідентичностей. Дбаючи про належний розвиток інформаційно- комунікаційних технологій, інформаційно розвинені країни вже тривалий час у своїй державній політиці основну увагу приділяють саме доктринальним підходам, що дозволили б відслідковувати і, по можливості, контролювати спричинені інформаційних технологій суспільні зміни.

Усі розвинені країни світу нині мають нормативно затверджені національні стратегії побудови інформаційного суспільства, усіляко й системно сприяють подальшому розвитку його елементів, тоді як проблемою решти країн тією чи іншою мірою стає так званий цифровий розрив (або «інформаційна нерівність») - відставання у даній галузі.Основна загроза цього відставання полягає у неминучому відсуванні такої країни на периферію світових процесів, гальмуванні її розвитку та перетворенні на залежного «донора» розвинених держав. Забігаючи наперед, скажемо, що для України ризик реалізації такого сценарію залишається актуальним. Насамперед тому, що вона, від початку пребуваючи не на передових позиціях світових рейтингів, хронічно відстає від глобальних темпів розвитку інформаційних систем.

Водночас упродовж останніх років світові показники вдосконалення та впровадження інформаційних технологій зростають у прогресії. Кількість користувачів інтернетом нині вже перетнула межу в 2 мільярди осіб (при тому, що перший мільярд був «освоєний» лише наприкінці 2008 року). З них приблизно 1,2 млрд припадає на країни, що розвиваються, і 0,8 млрд - на розвинені країни. При збереженні таких тенденцій розвитку експерти, зокрема, прогнозують у 2014 р. збільшення інтернет-трафіку більш ніж у 4 рази. Багаторазово зросла й продовжує зростати швидкість обміну даними завдяки оновленню телекомунікаційних мереж і вдосконаленню комп'ютерної техніки. Упевнено завойовує світ широкосмуговий інтернет.

Безпрецедентна за масштабами та якісними характеристиками глобальна інфраструктура інформаційних технологій стає технологічним підґрунтям для дедалі глибших трансформацій у повсякденному житті людей та суспільств.

1.5 Україна у світових рейтингах розвитку інформаційного суспільства

Згідно з черговим щорічним дослідженням країн щодо активності використання у них інформаційних технологій, проведеним Всесвітнім економічним форумом (World Economic Forum), перше місце в рейтингу, країни в якому ранжовані відповідно до «індексу мережної готовності» (Networked Readіness Іndex 2009-2010, NRІ), зайняла Швеція, а Росія й Україна виявилися відповідно лише на 80-му і 82-му місцях із 134 країн світу. Погіршення рівня мережної готовності України на тлі загальносвітових показників набуває характеру сталої тенденції, оскільки минулого року вона посідала 62 місце, позаминулого - 70-те. [Філіпова, Л.Я. Інформаційно-комунікативні прояви ресурсного потенціалу Інтернету [Текст] / Л.Я. Філіпова // Бібліотекознавство. Документознавство. Інформологія. - 2010. - №2. - С. 44-48.]

Іншим корисним інструментом моніторингу формування інформаційного суспільства є ІDІ - складовий індекс розвитку інформаційно - комунікативних технологій (ІКТ), що включає 11 показників, які охоплюють доступ до ІКТ, використання ІКТ і навички в області ІКТ. Він застосовується Міжнародним союзом електрозв'язку (International Telecommunication Union) для виміру рівня й еволюції у часі змін в області ІКТ та порівняльного аналізу ситуації у різних регіонах і країнах.