Комунікативні відносини в суспільстві, ЗМІ як соціальний інститут

Будь-який соціум, кардинально відмінний від його історичних попередників, передусім характеризується новою якістю людського життя, що породжує «нову людину» та якісно нову соціальну структуру.

Інформатизація є закономірним етапом соціально-економічного розвитку сучасного суспільства, і все більш настійно встають питання про те, що відбувається з людиною в процесі продовжуючого «інформаційного вибуху», які соціальні і культурні наслідки розповсюдження інформаційних технологій і інфраструктур, особливо засобів комунікацій.

Разом з тим, в сучасних умовах, що характеризуються, по словах Д. Бела, переходом від тієї моделі суспільства, що "економізує" до тієї моделі, що "соціологізується", розуміння найбільш глибинних рис і рушійних сил соціальних трансформацій вимагає від дослідника постійного обліку і оцінки переміщень в соціальній структурі і суспільній свідомості.

Виникла необхідність глибокого теоретичного осмислення тих змін, особливо соціальних, які відбуваються в суспільстві.

Сучасні тенденції розвитку суспільства, процеси глобалізації, сплеск розвитку комунікативних технологій, включаючи Інтернет, привели до того, що інформація все більше почала наближатися до комунікації, тобто до операції трансляції символів, яка закликає або спонукає до дії. Комунікація, перш за все, розглядається як процес генерування соціальних сенсів. Комунікація є не просто процесом обміну інформацією, це процес створення якоїсь спільності, в якій осмислюється будь-яка інформація і потім співвідноситься з сенсами всіх учасників комунікативних взаємодій, створюючи, таким чином, певний ступінь взаєморозуміння, а також сумісне створення сенсу або сенсогенерування [28, с. 3].

Одночасно деякі дослідники інформаційно - комунікативного суспільства указують, що в даному типі суспільства може відбуватися поступове руйнування соціального, оскільки все наростаюча інформаційна надмірність все виразніше руйнує смисловий і практичний простір людської діяльності і людських відносин. Соціальне стає фрагментарним, частковим, індивідуалізованим, спеціалізованим і факультативним [17, с. 62].

Соціологічні дослідження про виникнення інформаційно - комунікативного суспільства констатують, що воно характеризується рядом таких ознак:

· повсюдне впровадження науко, - і інформаційномістких технологій та їх значуща роль;

· бурхливе зростання індустрії знань, у яку переміщується все більше і більше людей і ресурсів;

· у сфері освіти, науки, комп'ютерної діяльності, ЗМІ тощо продукується більше половини національного продукту;

· радикальні зміни у співвідношенні робочого і вільного часу та особистих настановах людини;

· зміна мотивацій людини від суто матеріальних цінностей і власності до можливостей самовираження та саморозвитку, задоволення роботою і життям;

· використання інформації не лише для створення матеріальних і культурних благ, а й значною мірою для того, щоб формувати у громадян певні економічні, соціальні і політичну позиції;

· формується новий тип споживача інформації. Змінюються пріоритети потреб особистості. Особистість будує характер своєї поведінки на ґрунті широкої інформації, умінні вибрати необхідну інформацію. Характерною рисою сучасної людини е дії, що базуються не на традиції в мисленні і практиці, а на інформації;

· переосмислюється ставлення до природи і всього навколишнього середовища, як до "мови розвитку виробництва. Дедалі більш важливого значення набувають екологічні проблеми [18, с. 62].

Одночасно, мережева організація суспільства міняє структуру комунікативного процесу: будь-яка людина може виступати одночасно і як коммунікатор, і як реципієнт різної фори комунікацій (масових, міжгрупових, особистих) в самих різних комунікативних ситуаціях. Межі комунікативних процесів стають хиткими і проникними, а різні рівні комунікативного простору - легко сумісними. І найяскравіше всі перераховані властивості мережевого комунікативного процесу відбиваються в просторі інтернет-комунікацій [38, с. 62].

В інформаційному суспільстві ця нова якість полягає у забезпеченні кожної особи будь-якими знаннями, що зумовлює радикальні зміни в усій системі суспільних відносин (політичних, правових, духовних та ін.) Тобто основна ідея інформаційного суспільства у соціогуманітарному вимірі полягає у досягненні нової фази розвитку - «суспільства знань» і забезпечення для всіх рівного доступу до них.

Проблеми пошуку «свого місця» в світовому культурному просторі, формування національно - орієнтованих підходіву внутрішній та зовнішній культурній політиці представляють особливу актуальність для України. На сучасному етапі можна спостерігати посилення залежності нашої країни від культурно - інформаційних процесів, що відбуваються у світі.

До них, перш за все, відносяться такі, як розвиток сучасних інформаційних технологій та комп'ютерної мережі Інтернет, стрімке збільшення обсягу інформації та швидкості її передачі, зниження національної специфіки у світовому інформаційно - культурному обміні тощо [2, с.276].

Специфічна природа комунікації полягає у виробництві інформації за допомогою найновітніших технічних засобів, яке спричинене, передусім, середовищем поширення та функціонування цінностей, моделей поведінки для мас [14, с. 7 - 8].

Невід`ємною ознакою глобалізації є інтенсивне подолання національних кордонів світовим ринком і супутніми йому транснаціональними потоками інформації [32, с. 571].

Для країн, подібних до нинішньої України, яка все ще перебуває у стані цивілізаційної невизначеності, інформаційне суспільство, на жаль, багато в чому залишається радше популярним гаслом із лексикону європейських декларацій, ніж реальною практикою.

Водночас очевидно, що і в Україні відбувається інтенсивна інформатизація більшості сфер людського життя та діяльності, а це є запорукою того, що новітні інформаційні технології невдовзі стануть визначальними чинниками соціально-економічного та інтелектуально - духовного розвитку українського соціуму.

Зазначений процес характеризується такими об'єктивними показниками:

· обмін інформацією набув миттєвого та глобального характеру, відстані й державні кордони вже не є суттєвою перешкодою для руху інформаційних потоків;

· значно зросли й продовжують зростати можливості збору, обробки, зберігання, передачі інформації, доступу до неї;

· суттєво зросло та продовжує зростати значення доступу до інформації для розвитку різних сфер людської діяльності;

· виникає й дедалі більше загострюється проблема інформаційної нерівності й бідності - як на внутрішньому та регіональному, так і на міжнародному рівнях;

· відбувається перехід до нових форм зайнятості населення, зокрема формуються нові трудові ресурси за рахунок збільшення кількості зайнятих в інформаційно/інтелектуально орієнованих типах робіт;

· безпрецедентно зросла кількість персональних і корпоративних контактів на локальному та глобальному рівнях, Україна активно включається у процеси формування нових трансдержавних і транснаціональних спільнот та ідентичностей.

Специфічною (і вельми суттєвою для аналізу) рисою інформаційної сфери сучасного суспільства є її принципово недискретний і при цьому - багатовимірний характер. За низкою фундаментальних ознак вона є цілісним феноменом, але на рівні соціальної практики інформаційна складова присутня в усіх основних галузях суспільного життя, причому її прояви є вельми різноманітними. Навіть дещо схематизуючи ситуацію, можна розглядати інформаційну сферу і як окремий сектор економіки, і як чинник її модернізації, і як джерело потужних соціокультурних трансформацій.

Інформаційно - комунікативні технології дедалі активніше застосовуються в екологічній, медичній, військовій, політико-адміністративній, медійно-комунікаційній, культурній, науково-освітній сферах, видозмінюючи їх і надаючи соціальному та людському розвитку нових якостей, сенсів і вимірів [10, с. 12].

Визначні характеристики інформаційного суспільства як моделі, є по суті, ідентичними характеристикам постіндустріального суспільства.

Головним чинником суспільних змін стає виробництво та використання інформації; теоретичне знання як вища цінність і основний товар стає чинником формування нової соціальної структури суспільства, а також нових моделей керування. Якщо в індустріальну епоху в умовах капіталістичної економіки вирішальне значення мали власність і капітал, то в інформаційному суспільстві відбувається перехід до обслуговуючої економіки, коли домінуючу роль починає грати сфера послуг, причому послуг передусім інформаційних [41, с. 61].

У розвинених країнах величезний потенціал - як позитивний, так і негативний - соціокультурної складової процесів інформаційної «технологізації» вже давно усвідомлений не тільки на науково - експертному, а й на політичному рівнях. У сучасному розумінні «інформаційне суспільство» - це передусім гуманітарна категорія, що описує якісні суспільні трансформації, зміщення акцентів із виробничої до невиробничої сфер, зміну характеру інформаційних потоків, групових та індивідуальних ідентичностей. Дбаючи про належний розвиток інформаційно- комунікаційних технологій, інформаційно розвинені країни вже тривалий час у своїй державній політиці основну увагу приділяють саме доктринальним підходам, що дозволили б відслідковувати і, по можливості, контролювати спричинені інформаційних технологій суспільні зміни.

Усі розвинені країни світу нині мають нормативно затверджені національні стратегії побудови інформаційного суспільства, усіляко й системно сприяють подальшому розвитку його елементів, тоді як проблемою решти країн тією чи іншою мірою стає так званий цифровий розрив (або «інформаційна нерівність») - відставання у даній галузі.Основна загроза цього відставання полягає у неминучому відсуванні такої країни на периферію світових процесів, гальмуванні її розвитку та перетворенні на залежного «донора» розвинених держав. Забігаючи наперед, скажемо, що для України ризик реалізації такого сценарію залишається актуальним. Насамперед тому, що вона, від початку пребуваючи не на передових позиціях світових рейтингів, хронічно відстає від глобальних темпів розвитку інформаційних систем.

Водночас упродовж останніх років світові показники вдосконалення та впровадження інформаційних технологій зростають у прогресії. Кількість користувачів інтернетом нині вже перетнула межу в 2 мільярди осіб (при тому, що перший мільярд був «освоєний» лише наприкінці 2008 року). З них приблизно 1,2 млрд припадає на країни, що розвиваються, і 0,8 млрд - на розвинені країни. При збереженні таких тенденцій розвитку експерти, зокрема, прогнозують у 2014 р. збільшення інтернет-трафіку більш ніж у 4 рази. Багаторазово зросла й продовжує зростати швидкість обміну даними завдяки оновленню телекомунікаційних мереж і вдосконаленню комп'ютерної техніки. Упевнено завойовує світ широкосмуговий інтернет.

Безпрецедентна за масштабами та якісними характеристиками глобальна інфраструктура інформаційних технологій стає технологічним підґрунтям для дедалі глибших трансформацій у повсякденному житті людей та суспільств [41, с. 62 - 63].

Згідно з черговим щорічним дослідженням країн щодо активності використання у них інформаційних технологій, проведеним Всесвітнім економічним форумом (World Economic Forum), перше місце в рейтингу, країни в якому ранжовані відповідно до «індексу мережної готовності» (Networked Readіness Іndex 2009-2010, NRІ), зайняла Швеція, а Росія й Україна виявилися відповідно лише на 80-му і 82-му місцях із 134 країн світу. Погіршення рівня мережної готовності України на тлі загальносвітових показників набуває характеру сталої тенденції, оскільки минулого року вона посідала 62 місце, позаминулого - 70-те [42, с. 45].

Іншим корисним інструментом моніторингу формування інформаційного суспільства є ІDІ - складовий індекс розвитку інформаційно - комунікативних технологій, що включає 11 показників, які охоплюють доступ до ІКТ, використання ІКТ і навички в області ІКТ. Він застосовується Міжнародним союзом електрозв'язку (International Telecommunication Union) для виміру рівня й еволюції у часі змін в області ІКТ та порівняльного аналізу ситуації у різних регіонах і країнах.

У період між 2007 і 2008 роками всі 159 країн, що включені до цього індексу, поліпшили свої показники, підтверджуючи таким чином тезу щодо стрімкого формування глобального інформаційного суспільства.

Ще одним аргументом на її користь є помітне скорочення «цифрового розриву», що аналізувався протягом 2002-2008 рр. по чотирьох групах країн, - відповідно з найвищим, високим, середнім і низьким рівнем індексу ІDІ. Результати показують, що «цифровий розрив» між групою з «найвищим» рівнем і кожною із трьох інших груп скорочується і що група з «високим» рівнем зближується із групою з «найвищим» рівнем. Україна за цим рейтингом потрапила у лідери «середньої» групи: у 2008 році за індексом ІDІ вона посіла 58 місце, а рік тому цей показник був дещо кращим - 51. Хоча в абсолютному вимірі індекс зріс з 3,8 у 2007р. до 3,87 у 2008 р., що свідчить не про погіршення стану розвитку інформаційно - комунікативні технології, а про уповільнення темпів зростання порівняно з іншими країнами [41, с. 61 - 62].

За показником рівня готовності до впровадження е-урядування Україна у 2010 р. не потрапила навіть до перших 50-ти країн рейтингу. Утім, із пострадянських країн у цьому списку присутні лише Естонія (20-те місце) і Казахстан (46-те місце).

Загалом можна зробити висновок, що протягом останніх років Україна стабільно утримує середні позиції у світових рейтингах розвитку інформаційного суспільства, причому результати наведених вище вимірювань свідчать про те, що (подібно до більшості інших країн пострадянського регіону) позитивна динаміка забезпечується не стільки завдяки імплементації найсучасніших інформаційно - комунікативних технологій, скільки за рахунок «наздоганяючого» запровадження, приміром, телекомунікацій чи стільникового мобільного зв'язку. Водночас деякі амбітні проекти, що мають форсувати розвиток інформаційних технологій в Україні (наприклад, національний проект «Відкритий світ» - створення всеукраїнської інформаційно-комунікаційної освітньої 4G мережі технології четвертого покоління), є доволі сумнівними з точки зору можливості їх повноцінного технологічного забезпечення.

До того ж, рейтинги свідчать, що протягом трьох останніх років на тлі решти країн темпи зростання інформаційного суспільства в Україні постійно сповільнюються [11, с. 51].

Прогнози вчених про якісне перетворення соціуму на основі інформаційних технологій, високого рівня інновацій, управління знаннями, зростаючою індивідуалізацією та дестандартизацією на початку XXI століття стали стрімко збуватися. Проте реальності інформаційного світу опинилися пронизані безліччю суперечностей. Так, інформація, котра, як вважали буде вести до посилення в суспільстві ролі знань, почала перетворюватися на "ексформацію" і руйнувати знання. Одночасно інформація стала все більш комерціалізуватися в "кліп-образи", призначені для символічного обміну в лоні масової культури [5, с. 192].

Знання і інформація, ставши ключовими економічними ресурсами, одночасно опинилися вкрай суперечливими чинниками соціального і індивідуального розвитку; і нарешті могутній інформаційний вибух зовсім не привів до "комунікативного вибуху", швидше, навпаки, сприяв зростанню роз'єднаності індивідів і народженню "індивідуалізованого суспільства".

Таке неспівпадання прогнозованого і реального результату трансформацій соціальної системи сучасного суспільства потребує ретельного аналізу тих змін, які принесла "інформаційна епоха" [4, с. 158].

Підсумовуючи численні наукові дослідження з приводу соціального феномену інформаційної епохи, можно умовно розділити зміни, що відбуваються в сучасному соціальному пространстві на три основні групи:

1. Зміни, пов'язані із змінами параметрів інформації як соціальної матерії.

Збільшення об'єму інформації, швидкість її розповсюдження і т. д.

Інформація - це унікальний ресурс, який створюється суспільством в процесі його життєдіяльності. Нинішній етап розвитку суспільства характеризується тим, що інформація стала однією з основних цінностей в житті людини.

Потреба в інформації також життєво необхідна, як потреба у їжі, воді, спілкуватися. Прагнення забезпечити себе інформацією виникло у зв'язку з тим,що соціальна активність у любій її формі завжди опосередкує потребами людини. У сучасному світі людина все більше виявляється споживачем інформації, причому таким споживачем, який не тільки не цікавиться тим, хто створював інформацію і з якою метою, але і не встигаючим споживати виготовлений для нього продукт. Використовується тільки та частина інформації, яка необхідна для участі у суспільному житті, яка стосується прав і життєвих інтересів людини.

Інформація стає надмірною, оскільки не перетворюється в дію. Фактично вона виступає шумовим фоном, которий заважає сконцентрувати увагу на необхідній інформації. Надмірна інформація істотно спотворює і соціальні, і економічні процесси. Швидке зростання інформації, її оновлення, якісне вдосконалення супроводжуються, як відомо, стрімким збільшенням кількості надмірної, дублюючої, неточної інформації (феномен "інформаційних шумів"). Це гальмує прийняття раціональних рішень в економіці, підвищує трансакционні витрати, стримує зростання продуктивності і ефективності. В результаті людство зіткнулося з кризою, яку само ж створило: воно тоне в морі інформації. У суспільстві стільки статистичних даних, формул, образів, документів і деклараций, що людина не в змозі їх засвоїти. І замість того, щоб шукати нові шляхи осмислення і засвоєння вже створеного, ми все більш швидкими темпами продовжуємо проводити нову інформацію.

Сучасність дуже важко піддається людському осмисленню. Бистроту провокованих реакцій СМК (сучасних масових комунікацій) випереджає думку настільки, що, наприклад, молоді члени соціуму вважають за краще жити сьогоднішнім днем вважаючи, що завтра буде вже "інша сучасність". Використовуючи фрагменти людських бажань, потреб, відчуттів, з допомогою посланої інформації, руйнуються процеси перетворення інформації на знання і в інтерсуб'ектівні відносини. У силу цього людина поступово втрачає здатність комунікації зі світом.Одного разу розрахувавши, що інформація про світ замінить їй прислуховування до світу та його відчуття, людина займається штучним "вирощуванням інформації", сподіваючись використовувати її в своїх цілях, а замість цього опиняється на символічному світі порожнечі [4, с. 159 - 160].

Ж. Бодрійяр виразив такий стан соціального пространства слідуючим чином:"Інформації стає все більше,а сенсу все менше".

Достовірність інформації.

Так само як і знання взагалі, сама по собі інформація не істинна і не помилкова. Істинними або помилковими можуть бути тільки ті інформаційні повідомлення (впорядковані сукупності мовних символів), за допомогою яких інформація передається від адресанта до адресата.

Але проблема достовірності інформації в сучасному світі стає все більш і більш багатоаспектнішою.

По-перше, ускладнюється можливість її перевірки для користувача оскільки такі її параметри, як швидкість надходження, масштабність, кількість, не залишають часу для ретельного аналізу і, тим більше, для перевірки.

По-друге, сучасна епоха породила можливість штучного моделювання подій, що відбуваються, і відповідних інформаційних полів. В результаті інформаційний простір став комбінованим: він містить віддзеркалення як реального так і віртуального. Таким чином, реальні події граничать з штучними зображеннями світу. Поява цих віртуальних утворень веде до імітації реальності, її маскування, кінець кінцем - до створення якогось позачасового континууму відео-імітационного світу, або, іншими словами гіперреальності, що повністю створюється людиною.

Важливо підкреслити, що створювані ілюзії переживаються і сприймаються людьми як цілком достовірна інформація.Але оскільки люди усвідомлюють, що штучно створювану продукцію можна видавати за реальність, це формує стійкий скепсис до інформації в цілому.

По-третє, різноманіття інформації, суміш ілюзорності і дійсності, можливість вільного вибору індивідом критеріїв оцінки подій - все це створює особливу культуру сприйняття інформації, яка багато в чому спирається на індивідуальність прийняття, отже, заперечує установку на вироблення загальних для групи (а тим більше для суспільства) кодових систем.

По-четверте, засоби масової комунікації все виразніше "грають" на диференціацію суспільства, а не на його інтеграцію на основі освітченості. Між інформацією, заснованою на знаннях і тією, що виробляється інституційними структурами суспільства і мас-медіа, котрі використовують, більшою мірою, інформацію у вигляді образів, є істотна різниця. Так, інституційні структури активно зайняті пошуком, переробкою і виробництвом інтелектуальної інформації, тобто знань. Мас-медійні технології пропонують споживачу кліпи, бренди, образи, в які треба вірити. Науково-технічна інформація і масова інформація призначені, таким чином, для різних "страт".

2. Зміни, пов'язані з розвитком інформаційних технологій.

Інформатизація суспільства пов'язана з виникненням та розвитком об'єктивно обумовлених інформаційних технологій. Із зростанням і ускладненням керованих систем виникає інформаційний бар'єр, який неможливо подолати без створення програмованих електронних засобів для збору, накопичення, переробки, транспортування і представлення інформації.

Збільшення кількості і ускладнення суспільних об'єктів і зв'язків між ними зумовило появу великих масивів інформації, що потребувало якісного стрибка в обробці первинної інформації з метою отримання інформації нової якості про стан суб'єкта, процесу або явища, тобто інформаційного продукту.

Очевидно, що інформаційні технології особливим чином структурують соціальні взаємодії людей, впливають на характер їх інтерсуб'єктивних відносин, когнітивних структур, емоційних реакцій і, як наслідок, на систему ценностніх переваг. Взагалі сучасна епоха - епоха соціальних технологій, оскільки саме вони відповідають потребам мобільного і модернізаційного суспільства.

Сучасні інформаційні технології визначаються декількома параметрами. Найбільш значущими з них є, по-перше, їх глобальний і тотальний характер. Глобальність інформаційних технологій означає обхват практично всієї світової спільноти інформаційно-компьютерними мережами і створення світового інформаційного простору, яке долає просторово-часові бар'єри в міжнародному спілкуванні між людьми. По-друге, вони істотно впливають на всі сфери і сторони життєдіяльності людини, суспільства, якісно змінюючи всі напрацьовані раніше соціальні технології: спілкування, навчання, ухвалення рішень і т.п.

3. Зміни, пов'язані з природою і механізмом комунікативної взаємодії і комунікованістю як якістю соціального простору.

Комунікованість соціального простору активно формує новий режим придбання знань, новин, особистого а ділового спілкування. Але, занурюючи людину в потік інформації, вона разом з тим сприяє вислизанню інформаційних сенсів, інформаційному "розігруванню" і інформаційному насильству. Соціальні суб'єкти комунікують один з одним, але їх мови спілкування все менше співпадають, різняться, перебивають і пригнічують одне одного [4, с. 161 - 164].

Загальна комунікованість соціального, політичного, інформаційного просторів робить комунікацію прерогативою не стільки людського світу, скільки соціально-технологічного, інформаційного універсуму, по відношенню до якого людина, з її природженим навиком комунікації, виступає як функція, об'єкт, атрибут, як клієнт, як споживач.

Сьогодні складно з упевненістю встановити причинно-наслідковий

зв'язок: чи інформаційні зміни породили структурні або навпаки, модернізаційні елементи, що накопичилися в суспільстві, зажадали свого обгрунтування на рівні суспільної свідомості, що стало можливим тільки за допомогою формування соціального дискурсу (оскільки як відзначають учені, будь-які соціальні зміни спочатку виникають на рівні ідей і фіксуються в просторі свідомості і мови), але між цими двума типами змін існує тісна взаємозалежність [4, с. 165].

У сучасному інформаційному суспільстві виникають серйозні проблеми, які слід враховувати і розв'язувати. Зокрема, стверджується, що техніка вторгається у всі сфери життя людини. З'являється ілюзія, що людина незабаром позбудеться багатьох видів традиційної діяльності, їх немов би замінить машина, навіть моральні, політичні і соціальні проблеми можуть бути розв'язані на основі машинних технологій.

Хибність такого підходу очевидна. Адже слід визначити, що у людини завжди є і буде здатність особистої оцінки, інтерпретації інформації. Особистісний компонент є складовою саме людського "Я". Людина крім знань, які може зберігати машина, володіє інтуїцією, вірою, відчуттями та іншими властивостями, притаманними лише людині. У перспективі раціональним, сприйнятним має бути досягнення гармонійної єдності між розвитком знання і технологій, з одного боку, і здатністю до адекватного розвитку темпів пристосування людини до власних результатів діяльності - з іншого [18, с. 64].

1.4 Інтернет як новий засіб соціальних комунікацій сучасності

Комп'ютери і інформаційні технології неухильно підштовхують людство у бік нового інформаційного світоутворення. Величезні потоки інформації породжують в суспільстві найнесподіваніші наслідки. Інформація настільки проникла в соціально-політичні і економічні процеси, що деколи викликає в людях страх перед невизначеністю сьогодення і майбутнього. Народжуються нові ідоли і ідеали, які об'єднані тим, що всі вони існують поза межами сфер впливу організацій, традиційно контролюючих ситуацію в суспільстві. Відбувається переосмислення існування особи не тільки на тлі глобальних інформаційних потоків, але і в суперництві з ними [24].

Комунікативні відносини в суспільстві, ЗМІ як соціальний інститут вже давно привертають увагу дослідників. Теоретичні аспекти соціальних комунікацій і проблеми функціонування засобів масової комунікації досліджені в роботах Т.З. Адамьянц, Е. Берна, І.І. Васильєвої, Т.М. Дрідзе, Я.Н.Засурського, Р. Лассуела, Н. Лумана, М. Маклюена, А. Ослона, Г.Г. Почепцова, А.В. Соколова, К. Ховланда, В. Шрамма [3, с. 4].

Аналіз вітчизняних і зарубіжних досліджень в області медіаосвіти вказав на значні різночитання ряду понять, використовуваних в медіаосвіті. Це можна прослідкувати на прикладі понять засобів масової інформації (ЗМІ) і засобів масової комунікації (ЗМК). У сучасній літературі зустрічаються достатньо різні за своєю природою і сутністю тлумачення понять ЗМІ і ЗМК.

Так, наприклад, Н.І. Корольова пропонує вживати ЗМК нарівні із ЗМІ. І відзначає, що обидва ці терміни означають, в принципі, один і той же об'єкт. При цьому автор відзначає, що поняття «комунікація» ширше, ніж «інформація».

Міркування з даного питання знаходиться і в роботі А.В. Шарікова. Автор розвиває цю думку так: «ЗМК виступають, перш за все, як засоби масової трансляції культури (у широкому сенсі). Тоді умову масовості слід розуміти як умову тиражуємості соціокультурної інформації. Звідси витікає, що ЗМК - засоби масового тиражування соціокультурної інформації». Розширюючи дане поняття, А.В. Шаріков визначає масову комунікацію як «соціокультурний феномен, що полягає у формуванні і підтримці соціальної спільності шляхом масового тиражування і розповсюдження соціально значущої інформації і встановлення між «розповсюджувачами» і «одержувачами» цієї інформації зворотного зв'язку, який носить, як правило, відстрочений характер». У даному визначенні робиться акцент на комунікативну і інформаційну функції явища, підкреслюється взаємозв'язок аудиторії із ЗМК.

Не можна розглядати термін ЗМІ як синонім ЗМК. Насправді, тут відбувається підміна процесу передачі інформації (тобто інформування) самою інформацією, і стає неясно, що означає «масова інформація». Таким чином поняття ЗМК носить ширший характер і охоплює весь комплекс засобів.

Загальною ознакою і ЗМК і ЗМІ є можливість масового тиражування інформації, тобто розповсюдження великого числа екземплярів. ЗМІ займається збором, аналізом, переробкою, зберіганням і розповсюдженням актуальної, соціально-значущої інформації. Тоді як ЗМК здійснює спілкування соціуму, розосередженій аудиторії на основі інформації, а не тільки виробництво і передачу інформації. Комунікація не існує без інформації. З чого слідує що, ЗМІ може розглядатися як основна складова ЗМК, а не його тотожністю [43, с. 288 - 290].

Засобами масової інформації є установи, створені для відкритої, публічної передачі за допомогою спеціального технічного інструментарію різних відомостей будь-яким особам, - це відносно самостійна система, що характеризується множинністю елементів. Відмінні риси ЗМІ - це публічність, тобто необмежений круг користувачів; наявність спеціальних технічних приладів, апаратура; непостійний об'єм аудиторії, змінної залежно від проявленого інтересу до тієї або іншої передачі, повідомлення або статті.

До ЗМК відносяться кіно, театр, цирк і так далі, всі видовищні уявлення, які відрізняються регулярністю звернення до масової аудиторії, а також такі технічні засоби масової комунікації, як телефон, телеграф, преса, радіо, телебачення , інтернет, кінематограф, звукозаписи і відеозаписи, відеотекст, телетекст, рекламні щити і панелі, домашні відеоцентри, поєднуючі телевізійні, телефонні, комп'ютерні і інші лінії зв'язку.

Друк (газети, тижневики, журнали, альманахи, книги) отримали особливе місце в системі ЗМІ. Продукція, що вийшла з-під друкарського верстата, несе інформацію у вигляді печатного тексту, фотографій, малюнків, плакатів, схем, графіків і інших образотворчо-графічних форм, котрі сприймаються читачем-глядачем без допомоги яких-небудь додаткових засобів (тоді як для отримання радіо - телевізійної інформації потрібні телевізор, радіоприймач, магнітофон і так далі).

Проте і у друку є властивості, по яких він програє іншим засобам комунікації. Якщо телебачення і радіо здатні передавати інформацію практично безперервно і надзвичайно оперативно, то друк приречений на дискретність випуску номерів і книг. В даний час частота випуску друкарської періодики коливається від щоденного (газета) до щорічного (альманах). Таким чином, преса програє в оперативності інформування.

Другим за часом появи засобом масової комунікації є радіомовлення. Найбільш характерною його межею є те, що носієм інформації в даному випадку виявляється тільки звук. Радіозв`язок дозволяє миттєво передавати інформацію на необмежені відстані, причому отримання сигналу відбувається у момент передачі. Звідси можливість такої оперативності радіомовлення, коли повідомлення поступає практично у момент звершення події, чого неможливо отримати від преси.

Телебачення, як і радіо, стало рівноправним учасником засобів масової інформації. Воно розвивалося випереджаючими темпами і по ряду параметрів (подієва інформація, культура, розвага) видвинулося на перше місце.

Друк, радіо і телебачення є своєрідним “тріумвіратом” засобів масової інформації, кожне з яких володіє рядом особливостей, що виявляються у вигляді і способах донесення інформації до аудиторії. Проте за наявності специфічних властивостей друк, радіо і телебачення мають щось загальне - це здатність донести до масової аудиторії інформацію.

До цього “тріумвірату” приєднується четвертий тип каналів інформації, що розвивається, - всесвітня комп'ютерна мережа - Інтернет, в якій значне місце (разом із спеціальною) займає масова інформація Розвиток інформаційних технологій стає сьогодні найважливішим фактором у житті світового співтовариства. Їх поширення якісно перетворює суспільне життя і призводить до революційних зрушень в економічній, соціальній, культурній, освітній та інших сферах. До традиційних засобів масової комунікації (преси, радіо, телебачення і т.д.) додається Інтернет. Відбувається процес інформатизації суспільства, який набуває глобального характеру і є стрижнем науково - технічного і соціально - економічного розвитку [39, с. 8].

Розвиток інформаційних технологій стає сьогодні найважливішим фактором у житті світового співтовариства. Їх поширення якісно перетворює суспільне життя і призводить до революційних зрушень в економічній, соціальній, культурній, освітній та інших сферах. До традиційних засобів масової комунікації (преси, радіо, телебачення і т.д.) додається Інтернет. Відбувається процес інформатизації суспільства, який набуває глобального характеру і є стрижнем науково - технічного і соціально - економічного розвитку [31, с. 66].

Компьютерні мережі сполучають в собі можливості всіх типів ЗМІ, які були вище перелічені [3, с. 10 - 13].

На сучасному етапі розвитку українського суспільства відбуваються глобальні трансформації, які фактично охоплюють усі економічні, соціальні, політичні, духовно-культурні, екологічні та демографічні процеси. Очевидно, що ці трансформації певною мірою детерміновані удосконаленням інформаційних технологій і комунікацій та перетворенням інформаційного ресурсу в необхідний інструмент конструювання сучасної соціокультурної реальності. Це пояснюється тим, що в сучасному світі засоби масової комунікації володіють значною символічною владою, тобто ЗМК репрезентують циркулюючі в соціумі знання, норми, ідеали, символи, образи, ціннісні ієрархії, які незалежно від того, адекватно вони відображають реальність чи нееквівалентні їй, завжди відтворюють домінанти, атрибути, особливості, суперечності суспільного устрою, соціального порядку та культури, надаючи легітимності ціннісним категоріям колективної та індивідуальної свідомості.

Засоби масової комунікації, постійно трансформуючись під впливом загальнокультурних змін принципів та критеріїв масового спілкування, виробництва нових стилів інформаційної взаємодії, локалізують чи збільшують свої соціальні і просторові параметри та утворюють інформаційне поле соціуму.

Мережі Інтернет належить особливе місце в розвитку сучасного суспільства. Слід зауважити, що поряд з поняттям "Інтернет" використовуються такі: "Всесвітня мережа", "Глобальна мережа", "Глобальне павутиння", "Мережа мереж". Інтернет утворює глобальний інформаційний простір через доступ до веб-сайтів і багатьох систем передачі даних. Він розуміється як всесвітня система добровільно об'єднаних комп'ютерних мереж, побудована на використанні протоколу ІР і маршрутизації пакетів даних. Завдяки цьому вони поєднується в єдине ціле через безліч комп'ютерних мереж, що працюють за єдиними правилами. З технічної точки зору, Інтернет - це лише система передавання й зберігання інформації в місцях їх знаходження. Такі місця можуть бути спеціально визначені (наприклад, на сервері чи стаціонарному персональному комп'ютері), а можуть переміщуватись разом з користувачем (наприклад, на ноутбуці). Утім, комп'ютерна мережа - це не тільки об'єднання комп'ютерів, що забезпечує обмін інформацією, ліній зв'язку між ними й програмами, а й об'єднання людей, які безпосередньо включені в процеси обміну.

Оскільки світовою мережею щодня користуються близько сотні мільйонів осіб, і їх кількість постійно зростає, то відбувається значне збільшення ролі Інтернету в усіх соціальних процесах. Багато дослідників справедливо зазначають, що Інтернет здійснює не тільки кількісний, але й якісний вплив на формування соціальної структури інформаційного суспільства. Проте найпомітніша його роль у формуванні умов для перерозподілу соціальної структури. Серед вітчизняних соціологів вплив Інтернету на соціальні процеси досліджує Н.Л. Бойко, серед російських - С.В. Бондаренко. Останній розробляє теоретичну модель соціальної структури віртуальних мережевих співтовариств користувачів Інтернету. Відповідно до його висновків, соціальна структура суспільства подібна до структури мереж в Інтернет- просторі. Серед зарубіжних дослідників теорію соціальної структури суспільства в епоху Інтернету досліджує Е. Кастельс, який активно використовує поняття "мережева структура" для опису стану сучасного соціуму [31, с.19 - 20].

Різні аспекти функціонування мережі Інтернет займають важливу роль в дослідженнях Е.П. Белінськой, Е.Л. Вартанової, Б. Гейтса, Б.З. Докторова, Д. Іванова, С.І. Парінова, В.П. Теріна, Т.В. Філіппової, А.Е. Шадріна [3, с. 5].

Інтернет як засіб соціальної комунікації має позитивний вплив на світову спільноту, оскільки дозволяє оперативно, долаючи простір і час, доносити різну інформацію, сприяє зміцненню зв'язків між людьми, зміні стилю міжлюдських відносин, структури духовного споживання, формуванню нового соціального порядку, національного і транснаціонального простору [29, с. 4].

На сучасному етапі розвитку суспільства Інтернет як сукупність інфокомунікаційних технологій та техніки є глобальним засобом мас-медіа, що конструює принципово новий інформаційний простір суспільно- політичної сфери. Особливою ознакою цього медіа-простору є система горизонтальних інтерактивних зв'язків між акторами, що лімітує принцип ієрархічного управління та централізованого контролю. Тобто нові електроні технології, модифікуючи домінанти політичної комунікації, сприяють децентралізованій інтеракції елітарних та егалітарних груп, що, в свою чергу, ініціює створення неформальних плебісцитних механізмів регулювання політико-владних відносин. Отже, інформаційно-комунікативні процеси Інтернет - простору, продукуючи інноваційні смислові образи влади, норми, принципи та інструменти координації політичної участі індивідів, детермінують формування принципово нового алгоритму взаємодії влади та суспільства.

Все це обумовлює актуальність наукового осмислення сутності феномену «Інтернет» як на теоретико-методологічному, так і на практичному рівнях.

При розгляді Інтернету, як явища, в межах суспільно-політичного дискурсу прийнято виокремлювати його три основні підсистеми: технічну - засоби комунікації та комп'ютери; соціальну - соціальна взаємодія, що виникає завдяки Інтернету, та комунікативне поле, що конструюється користувачами в процесі трансмісії інформації, та визначається як віртуальна інформаційна реальність. Дана структура є теоретико-методологічним підґрунтям двох базисних підходів до визначення предмету соціологічного аналізу Інтернету. Відповідно до першого підходу, Інтернет - це сукупність мережних відносин, соціальних інститутів, технологій та технічних засобів, що пов'язані за допомогою комп'ютерно опосередкованих ліній та характеризуються єдиним часом та простором. Виходячи з іншого підходу, Інтернет - це складна мозаїчна соціотехнічна система, що здійснює процес створення, розповсюдження та обміну інформацією за допомогою інтерсуб'єктивної масової комунікації в глобальних комп'ютерних мережах та створює віртуальну інформаційну реальність. Сутність глобальної інформаційної мережі можливо проаналізувати в рамках парадигми тотального впливу, що виникла та функціонувала у контексті соціально-філософських та соціологічних теорій масового суспільства та масової культури. У рамках цієї парадигми аудиторія засобів масової інформації розглядалася згідно з основними характеристиками „маси" і поставала як беззахисна перед потоком інформації і тими, хто її продукує та транслює. Таким чином, сутність парадигми „тотального" впливу полягає у наступному: мас-медіа, реалізовуючи інтереси певних соціальних груп, тотально впливають на інертну та пасивну аудиторію, детермінуючи її преференції та установки [30, с. 101 - 103].

Отже, при такому підході користувачі світової інформаційної мережі постають як гомогенна інертна маса, яка не здатна свідомо опиратися глобальному інформаційному потоку.

В контексті „парадигми ефектів" мас-медіа („модель дослідження впливу" - effects research), пов'язаної з науково-теоретичними пошуками У. Ліпмана, Г. Лассуелла, Дж. Клепера, Б. Берельсона, засоби масової комунікації мають статус суверенного соціального інституту, відносно незалежного від легітимних владних структур і обмеженого загальними нормами соціальної системи.

Аналізуючи інституційний стан мас-медіа, можна визначити, що, віртуальна реальність Internet як результат інформаційно-комунікативних процесів акумулює в собі такі атрибутивні характеристики соціального інституту, як сукупність норм, що регулюють взаємодію людей у тій чи іншій сфері життєдіяльності та перетворюють цю взаємодію в систему соціальних ролей. Але специфіка Internet як особливої соціальної інституції полягає у тому, що віртуалізація стратегії поведінки різних соціальних груп, обмежує детермінацію соціальної інтеракції загальними суспільно-політичними нормами. Однак, незважаючи на інтерактивність, плюралізм та можливість вибору моделей ціннісної та соціальної ідентифікації, навіть в межах цієї парадигми не виключаються умови, за яких Internet має певні інструменти впливу, що визначається у відповідних ефектах. Теоретичною основою цього твердження є теорія біхевіоризму, а зокрема відомий принцип біхевіоризму „стимул - реакція" [44, с. 55].

Згідно з цим ефекти - це специфічна реакція на специфічні стимули. Тому існує тісний взаємозв'язок між інформаційним повідомленням, що виконує функцію стимулу, та реакцією аудиторії.

Якщо розглядати Інтернет з позиції „теорії обмежених ефектів" масової комунікації, то повідомлення масової комунікації сприймаються реципієнтами по-різному, залежно від специфіки індивідуального сприйняття інформації [20, с.139]. Отже, аудиторія Internet гетерогенна у процесі комунікації, а особливим чином реагуючи та сприймаючи інформацію, користувачі репрезентують свої власні соціальні статуси. Взагалі, ідея про те, що у сфері інформації людина свідомо і автономно робить вибір у найзагальнішому вигляді відображає сутність парадигми обмеженого впливу засобів масової комунікації.

Так як Інтернет - це не тільки джерело інформації, яке має однолінійний напрям впливу, але й дає можливість доступного та оперативного оборотного зв'язку, доречно буде звернути увагу на парадигму „двоступеневої моделі комунікації", яку розробили у 1950 рр. Е. Катц та П. Лазарсфельд. Згідно з цією парадигмою комунікативний процес був структурований на дві стадії: спочатку повідомлення мас-медіа сприймаються активною частиною аудиторії - „лідерами думок", а потім від них міжособистими каналами транслюються пасивній частині. „Двоступенева модель" ґрунтувалася на гіпотезі про те, що по відношенню до масової комунікації індивіди дотримуються різних соціальних ролей. Деякі з них можуть бути активні у сприйнятті і поширенні знань і цінностей, що продукують мас-медіа. Інші ж досить пасивні з позиції користування продукцією ЗМІ, а тому частіше звертаються до неформальних джерел отримання інформації у вигляді повідомлень „лідерів думок" [22, с. 132]. Отже, при дослідженні процесів двоступеневої комунікації в межах Інтернет - простору, можна фіксувати різницю у виконанні соціальних ролей, виділяючи лідерів думок - активних користувачів, та пасивних споживачів інформації. Наприклад, організатори сайтів - пошукачів - це активісти, що призвані упорядкувати простір Інтернет для пасивної частини аудиторії світової інформаційної мережі.

В рамках постмодерністської перспективи, що формується у руслі посткласичних напрямів філософії та соціології, особливої актуальності набуває наукове осмислення Інтернету в контексті концепту симулякру Ж. Бодрійяра.

Теорія комунікації Ж. Бодрійяра спирається на ідею про здатність мас- медіа здійснювати соціальний контроль. Проте йдеться про іншу його форму, відмінну від тієї, що пропонується у „парадигмі ефектів". На думку Ж. Бодрійяра, це контроль через вплив на публіку особливою чуттєво-знаковою реальністю мас-медіа, яка має схильність до саморозмноження, надмірного нарощування знаків, що призводить до витіснення смислів і значень за межі комунікації й розчинення вірогідних знань у численних варіантах. Мас-медіа залишаються чутливими до загальнокультурних змін, але здатні створювати різноманітні іміджі-симулякри (від лат. simulacrum - образ, зображення, simulo - робити схожим, уподібнення), що конструюють та контролюють дійсність. „Влада симулякрів" сприяє перетворенню членів аудиторії винятково на споживачів знаків, що призводить до руйнування соціальних зв'язків між ними та „зникненню соціальної реальності" [15, с. 58]. Саме Інтернет за допомогою віртуалізації простору, більш ефективніше, ніж інші засоби масової комунікації, нівелює включеність індивіда в систему соціальної інтеракції, індивідуалізує особистість та сприяє формуванню її автономності. Для користувача не важливо, де фізично розташована інформація, а важливо, скільки кроків (кликів) необхідно зробити усередині семантичної ієрархії доступу до того чи іншого симулякру.

Таким чином, можна констатувати, що існуючі в рамках соціологічного знання концепції масової комунікації є підґрунтям теоретико- методологічного аналізу феномену Інтернет. Проте концептуальне дослідження глобальної інформаційної мережі потребує принципово нових підходів, методів та методик, що ініціює необхідність створення нової парадигми багатофакторної детермінації структури та інформаційно- комунікативних процесів Інтернет [25, с. 312]. Американський суспільствознавець Г. Лассуелл вважав, що будь-які соціальні комунікації виконують три основні функції: служать контролю над навколишньою дійсністю; є засобом кореляції (зв'язки і співвідношення) відношення різних соціальних суб'єктів до дійсності; дозволяють передавати культуру (знання, цінності, норми, традиції) в часі, тобто подальшим поколінням.

Названі універсальні функції комунікацій властиві і Інтернету. Разом з тим історичний розвиток ЗМІ привів до формування в їх діяльності цілого ряду специфічних функцій, виконання яких неминуче знаходилося під впливом соціально-політичної і економічної ситуації в конкретних країнах, розширення технологічних можливостей для виробництва і розповсюдження інформації. Наприклад, функція ЗМІ як каналів соціальної участі була усвідомлена пізно, в другій половині ХХ в., можливості для її виконання багато разів збільшилися з появою Інтернету, але реалізована вона поки лише в найменшій мірі.

Дослідження повинні допомогти професіоналам Мережі і її користувачам витягувати краще з її потенційних можливостей. «Технології хороші або погані залежно від нашого їх використання. Вони суть продовження нас самих» [27, с. 41].

Функції ЗМІ в Інтернеті, з одного боку, зберігають властиве всім ЗМІ зміст. А з іншого боку, набувають специфіки, властивої даному медійному середовищу.

Ш Комунікативна функція Інтернету.

Засоби комунікації, за визначенням, покликані зв'язувати людей, служити засобами їх спілкування. Масові комунікації служать засобом зв'язку для масового суб'єкта.

Комунікація за допомогою Інтернету влаштована таким чином, що на одному полюсі діє професійний виробник інформації, а на іншому завжди залишається масовий суб'єкт - заздалегідь невизначена за чисельністю безліч анонімних користувачів.

Інтернет-технологія робить комунікацію трансграничною. Спілкування перестає бути прив'язаним до місцеположення тих, що спілкуються. На цій основі Інтернет може виконувати социально-креативну функцію, тобто формувати нові спільності з єдиною інформаційною базою і загальним ціннісно-нормативним фундаментом. Загальна спрямованість розвитку засобів розповсюдження інформації полягає в затвердженні рівноправного порядку на місці ієрархічного (вертикального, з домінуванням одного з суб'єктів спілкування). Відбувається перехід від односторонньої до двосторонньої моделі комунікації.

Ш Інформаційна функція Інтернету.

На основі інформаційної функції ЗМІ здатні виконувати і функцію формування порядку денного, або фокусування суспільної уваги. У Інтернеті цьому процесу важко, по-перше, колосальним зростанням кількості ресурсів (диверсифікацією), серед яких кожен користувач може вибирати той, що визнає потрібним. По-друге, властивою йому можливістю швидкого оновлення контента аж до режиму реального часу. Потрібно досліджувати, до яких соціальних наслідків приведе небачена досі різноманітність і темп оновлюваної інформації в Мережі, можливість для кожного користувача визначати свій маршрут, що сприяє дробленню аудиторії.

Принципово нові можливості для виконання функції інформування відкриваються у зв'язку з мультімедійностью мережевих ресурсів.

По дослідженням традиційних ЗМІ відомо, що використання різних знакових і образотворчо-виразних засобів полегшує орієнтування в інформації, її засвоєння.

Будучи частиною ЗМІ, відповідні ресурси в Інтернеті володіють і властивими їм универсалізмом тематики, видів і жанрів інформації. Разом з тим Інтернет, володіючи мультімедійностью, гіпертекстуальністю, дозволяє робити інформацію багатшою по образотворчо-виразних якостях, повнішою і об'ємнішою. Нове у виконання інформаційної функції вносять такі особливості Інтернету, як їх кількість, яка постійно зростає, і асинхронність сприйняття інформації користувачами. Тут можуть виникнути проблеми з формуванням необхідною суспільству єдиної інформаційної і ціннісно-нормативної бази.

Ш Цінностно - регулююча функція.

Інтернет загострює проблему соціальної ідентичності - віднесення себе до визначених соціальним спільнотам. Існує точка зору, що якщо традиційні комунікації (письмо, книга, телефон) зламали просторово-часові бар'єри, то новітні засоби йдуть далі: ламають межі ідентичності, і тут створюється широкий спектр віртуальних співтовариств, що швидко змінюють один одного.

В зв'язку з цим важливість виконання ціннісно-регулюючої функції, тобто встановлення загальної ціннісно-нормативної бази зростає.

Як відомо, ціннісно-регулююча функція проявляється різноманітно: не тільки у самому змісті, але і через відбір повідомлень, їх коментування, розташування в певній послідовності, на певних сторінках.

З досліджень аудиторії традиційних ЗМІ давно відомо, що одна її частина прагне, використовуючи різні, зокрема альтернативні, джерела інформації, скласти власну точку зору. Інший же зручніше керуватися однією пропонованою позицією.

Виконання ціннісно-регулюючої функції в ЗМІ відбувається на основі виконання функції інформування і фокусування уваги аудиторії на певних подіях і проблемах, тобто формуванні порядку денного. Проте, в Інтернеті відбувається подальше дроблення аудиторії. Особливо гостро проблема організація загальної аудиторії коштує для комунікацій загальнонаціональних [40, с. 237].

Ш Розважальна функція Інтернету.

Інтернет - середовище, де стираються не тільки просторові рубежі, але і межі між сферами життєдіяльності людей: роботою і побутом, хобі і реалізацією цивільного статусу, навчанням і розвагою. Засоби для інформаційного забезпечення цих сфер і участі в них знаходяться в єдиному медійному середовищі, дистанція між різними сферами практично не відчувається.