Профілактика домашнього насилля

- міжнародному (в організаціях ООН, приєднаних до них структурах та інших міжнародних судах та комісіях);

- національному (в українській юридичній системі та спеціальних комісіях, які покликані займатися проблемами прав людини);

- регіональному (в європейській юридичній системі, європейських правозахисних органах) [58, с. 217].

Науковцями розглянуто механізми захисту прав на кожному рівні і умови переходу з рівня на рівень як окремою особою, так і громадською організацією, країною.

Вивчення досвіду захисту різноманітних прав людей є важливим, оскільки насильство над жінкою відбувається в будь-яких верствах і категоріях населення, не зважаючи на класові, расові, культурні, релігійні, соціально-економічні аспекти, а також трапляється в сім'ях як гетеросексуалів і геїв, так і лесбіянок [21, с. 62].

На підґрунті світового досвіду можна виділити наступні підходи до захисту прав людей, що можуть бути застосованими з метою попередження насильства щодо жінок:

Інформаційний(просвітницький), в основі якого є знання і підтримка державою, громадою, сім'ями, окремими особами невід'ємних прав людини. За висловом Е. Рузвельт, яка першою очолила Комісію ООН з прав людини: «Оскільки мета стає чітко окресленою, люди доброї волі повсюди намагатимуться досягти її з більшим завзяттям і, я сподіваюся, з більшою надією на успіх» [18, с. 27].

Знання прав людини допомагає їх не зневажати. Тому міжнародні співтовариства всіляко підтримують освітні програми цього напрямку, які забезпечують статеву рівність у питаннях доступу до освіти та її якості та залучають до процесу навчання сім'ї та громади [55].

Прикладом реалізації цього підходу є програма, яка реалізувалася у Буркіна Фасо: за проектом жінок навчали знанням про людські права, вмінням ними користуватися одночасно з наданням знань, умінь, кредитів, техніки для власної економічної діяльності. Ця програма сприяла зниженню психологічної, фізичної та економічної залежності жінок від чоловіків, що сприяло запобіганню насильства в сім'ї і розвитку економіки країни. Програма включала теоретичні і практичні заняття, дебати та рольові ситуації з суспільного життя та гендерних питань, просвіту за допомогою радіо.

Існує інший, силовий підхід, який означає, що порушення прав людини, закріплених у законах, карає порушника незалежно від того, чи знав він, що порушує права іншої людини, чи ні. Цей підхід є зараз основним в Україні.

Ненасильницький опір, який пропагував М. Ганді: «…протистояння злу через насильство лише примножує зло, і, оскільки зло може спиратися тільки на насильство, необхідно цілковито утриматися від останнього, щоб позбавити зло його опори», «відмова потурати злу так само є обов'язком, як і співпрацювати з добром». Але тут доцільно зауважити, що «принцип відмови від насильства передбачає добровільне прийняття покарання за протиставлення себе злу».

Діяльнісний підхід полягає у щоденній роботі щодо безпосереднього захисту прав: «нам потрібні вчинки, що вшановували б ті слова, поважали б ті зобов'язання, відповідали б тим законам» [6, с. 157].

Основою діяльнісного підходу є протиріччя між «війною і миром, насиллям і покорою, расизмом і людською гідністю, гнобленням і гонінням та свободою і правами людини, злиднями та свободою від нестатків»

Прагнення подолати зазначені протиріччя вимагає діяти, набувати досвіду і тих якостей особистості, які б унеможливлювали саму думку про застосування насильства.

Християнський підхід, який всі соціальні зрушення (за М. Кінгом) вбачає «у повній відповідності до Провидіння. Проте ми мусимо впевнитися, що сприймаємо їх належним чином. Нам слід прагнути до демократії, а не до заміни однієї тиранії іншою… Цей підхід не дає поринути у щось на зразок терпіння, яке є прикриттям пасивності та бездіяльності і зрештою призводить до тупцяння на місці, він утримує від безвідповідальних висловів, що не зближують, а відлучують, і від поспішних висновків, що заважають бачити потреби суспільного розвитку, визнає необхідність просування вперед до справедливої мети з мудрою стриманістю та спокійною розважливістю, він вважає аморальним сповільнення руху до справедливості та капітуляцію перед оборонцями неправедного нинішнього стану речей, визнає неможливість соціальних змін уже сьогодні. Але він змушує працювати так, ніби вони є перспективою завтрашнього ранку» [9, с. 195].

Такий підхід, на наш погляд, передбачає опір на позитивне в людині, власні високі духовні якості людини і надію на Провидіння. Ми дотримуємося думки, що «відмова від насильства» є «шляхом до покори і самовладанням».

На думку психологів, «у справі демократії слід постійно скорочувати відстань між ідеалом і реальністю. Щоб демократія процвітала або принаймні вижила, вона завжди повинна бути динамічною, рухатися вперед, до ще більшої свободи, кращого життя, повнішої гідності тих людей, котрим вона служить» [9, с. 198].

Політико-економічний підхід ґрунтується на наданні людям рівності у можливостях, допомоги тим, хто її потребує, збереженні громадських свобод для всіх, використання надбання науково-технічного прогресу для розширення і неухильного підвищення рівня життя. Така модель світу, за висловом Ф. Рузвельта, є відвертим запереченням так званого порядку тиранії [9, с. 200].

Демократичні соціальні системи є найголовнішою (за В. Шенем) запорукою і передумовою будь-якого розвитку чи модернізації [20, с. 39].

Підхід викриття насильства і ненависті, який полягає у збереженні пам'яті про жертви насильства через пресу, телебачення, книги, допомогу жертвам гноблення з метою попередження майбутнього насильства.

Виважений підхід, запропонований А. Сахаровим, який передбачав готовність до творення кращого, людянішого суспільства, досконалішого світового порядку через реформи, а не революції, через захист жертв, а не повалення чи засудження режимів, через здатність тверезо розмірковувати, берегти знання і досвід, розвиток зв'язків з іншими соціальними системами з метою вибору кращого для життя людей [9].

Отже, на сьогодні можна визначити такі стратегії захисту жінок від насильства:

- дослідження: з метою висвітлення та документування насильства, його природи, джерел, контексту, виправдання, обсягу та ін.;

- дії або інтервенція: з метою знищення коренів насильства, сприяння побудові нової моралі.

Розробленими є і основні етапи боротьби з насильством в сім'ї щодо жінок:

1. Ідентифікація проблеми (збір первинної інформації, розслідування і складання заяви). Інформація передбачає виявлення ознак насильства за зовнішніми ознаками (наявність слідів побиття, відсутність гігієни і догляду, порушення сну, різка зміна ваги, страх, розгубленість, покора, смуток, небажання проходити огляд лікаря, нестача грошей, невідповідність між можливими і реальними умовами життя). Методи одержання інформації: спостереження, інтерв'ю, бесіда.

2. Втручання в ситуацію, що здійснюється на основі мультидисциплінарного підходу. Кожен з учасників команди бере участь в обговоренні ситуації, відомостей, оцінці ресурсів, визначенні стратегій роботи і відповідальності кожного із спеціалістів.

Соціальний працівник, при цьому, здійснює роботу з конкретним випадком (добір технік, які спрямовані на формування навичок правильної взаємодії; забезпечення підтримки і проведення консультування); координацію діяльності і консультування інших служб; за необхідності - функції координатора роботи мультидисциплінарної команди.

3. Корекція та зміна ситуації (підтримка та активізація членів сім'ї, зміна міжособистісних стосунків, формування навичок правильної взаємодії у сім'ї), здійснюється на основі терапевтичного квадрата, який включає 4 основні групи факторів, необхідних для розуміння ситуації та її правильної оцінки:

* роль і почуття піклувальника в даній ситуації;

* природа взаємостосунків «піклувальник - опікуваний»;

* наявність у піклувальника підтримки з боку інших членів сім'ї;

* фінансовий стан піклувальника.

Надання допомоги жертві насильства (жінці) у кризовому психологічному центрі здійснюється за такими етапами:

1. Звернення клієнта за телефоном центра. Консультація по телефону.

2. Запрошення до психолога з метою зняття емоційного фону перед сприйняттям юридичних порад.

Консультування має на меті визначити причини того, що сталося, допомогти жінці знайти й активізувати внутрішні та зовнішні ресурси, шляхи конструктивного рішення з опорою на себе (здійснюється за 2-3 зустрічі).

3. Пропозиція ввійти до групи взаємопідтримки для жінок (здійснюється за 5-7 занять) з метою укріплення жінок, усвідомлення ними своєї ролі у власному та громадському житті, розуміння важливості політичної і громадської діяльності в розв'язанні їхніх проблем.

На тренінгах здійснюється навчання конструктивного розв'язання конфліктів, ненасильницької, упевненої поведінки при відстоюванні власних інтересів та інтересів групи жінок.

4. Участь у можливих акціях, спрямованих на привернення уваги до проблеми насильства щодо жінок, проведення «показових» процесів з відстоювання прав жінок на безпеку, зміну громадської і професійної думки про причини насильства, лобіювання змін у законодавстві, дій правоохоронних органів щодо захисту жінок від насильства [60, с. 87].

Сім'ї можуть бути надані й альтернативні послуги.

Дослідження шляхів розв'язання проблеми домашнього насильства приводить до висновку, що орієнтація на покарання (функція закону) не забезпечує безпеки жінки.

Виходячи з потреб суспільства в Україні існує система профілактики насильства щодо дітей і жінок.

Певною мірою покращити стан правопорядку в державі та вдосконалити систему профілактики правопорушень дала змогу реалізація Програми профілактики правопорушень 2001-2005 років, Комплексна програма профілактики правопорушень на 2007-2009 роки.

Нагальним є ухвалення Державної програми профілактики правопорушень на наступний період, яка враховувала б особливості насильницької поведінки щодо жінок та дітей та сприяла б її запобіганню, виявленню та покаранню винних осіб.

Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 29 вересня 2010 р. №1911-р схвалено Концепцію Державної програми профілактики правопорушень на період до 2015 року.

План заходів з проведення Національної кампанії «Стоп насильству!» на період до 2015 року спрямований на широку профілактичну роботу щодо попередження насильства в сім'ї, жертвами якого стають переважно жінки та діти [7, с. 16-18].

Діяльність як окремого спеціаліста, так і відомств полягає у захисті прав людини, створенні умов для виявлення та усунення причин і наслідків насильства.

Необхідним є комплекс відповідних заходів - програми екстреної та довготривалої допомоги жертвам насильства та їх сім'ям [25; 53], спеціальні програми просвіти, зокрема тренінги з попередження насильства в молодіжному середовищі [38], консультування та психологічної корекції для кривдника, жертви, інших членів сім'ї.

Деякі дослідження доводять, що застосування лише таких програм не є досить ефективним, коли йдеться про заборону насильства і охорону жертви [26].

Сучасні дослідження наводять на думку, що раз навчання говорить про випадки, зв'язані із застосуванням сили і контролю, то чоловіки можуть навчитися утримуватися від побоїв і натомість можуть застосовувати інші, менш очевидні, способи продовження контролю над жінками і застосування до них насильства.

Найбільш перспективними програмами втручання (інтервенційними) є програми, що містять в собі такі властивості:

ь Мають добре обкреслені цілі і чітку структуру.

ь Виконують детальне оцінювання, як самого винуватця насильства, так і контексту жорстокого звернення, наприклад, потреб винуватця насильства в інших формах терапії або допомоги у випадках, пов'язаних з проблемою (наприклад, зловживання речовинами, що приводять до залежності).

ь Мають чіткі (конкретні) критерії участі.

ь Роблять «наголос» на мотивації винуватця насильства, його зобов'язаннях утримуватися від грубості і жорстоких вчинків і ухвалення на себе відповідальності за них, а також участь в програмі.

ь Оцінюють результати реабілітації після закінчення програми [50, с. 22].

Практичним досвідом визначено, що реабілітація буде ефективною лише тоді, коли винуватець насильства відчує себе відповідальним за свої вчинки. Кращі результати програма може мати у випадках, коли винуватець насильства мотивований до зміни своїх позицій і поведінки. Якщо винуватець насильства бере участь в програмі виключно для того, щоб уникнути судового переслідування, реабілітація може виявитися неефективною.

Проте, участь в програмах, за рішенням суду, гарантує участь винуватця насильства. Зазвичай це буває важливо для переважної більшості чоловіків, які не бачать необхідності у відмові від застосування насильства [30].

Вимога обов'язкової їх участі в програмі забезпечить те, що вони «зустрінуться» з іншими поглядами, позиціями, формами поведінки.

Особливу увагу слід звернути на безпеку жертви. Практики (фахівці) повинні робити кроки, спрямовані на охорону жертви від небезпечної поведінки як під час, так і після закінчення програми реабілітації.

У свою чергу стратегія охорони жертв включає:

1. Взаємозв'язок програм з системою правосуддя таким чином, щоб забезпечити застосування санкцій у разі повторної грубої, жорстокої поведінки винуватця насильства.

2. Створення стратегії, що зберігає конфіденційність.

3. Контроль за ступенем небезпеки прояву насильства, направленого проти жертви протягом процесу реабілітації [49].

Отже, сьогодні науковцями вводяться провідні стратегії захисту від домашнього насильства, що розглянуто як механізми захисту прав в організаціях ООН, приєднаних до них структурах та інших міжнародних судах та комісіях (на міжнародному рівні); в українській юридичній системі та спеціальних комісіях, які покликані займатися проблемами прав людини (на національному рівні); в європейській юридичній системі, європейських правозахисних органах (на регіональному рівні), що є умовою переходу з рівня на рівень як окремою особою, так і громадською організацією, країною.

Крім того, вивчення досвіду захисту різноманітних прав людей показало, що насильство над жінкою відбувається в будь-яких верствах і категоріях населення, не зважаючи на класові, расові, культурні, релігійні, соціально-економічні аспекти.

Таким чином, головним завданням програм освіти є зміна цінностей, позицій і поведінки, що є причинами застосування насильства відносно жінок, що першочергово спричиняє це насильство.

Зауважимо також, що безпека жертв є пріоритетним напрямом феміністичних програм перевиховання для чоловіків, які б'ють своїх дружин. Загальним для подібних програм реабілітації можна назвати аспект групових консультацій. Групова взаємодія націлює на те, щоб чоловіки ділилися своїми поглядами, спілкувалися, розраховували один на одного. Таким чином, група може виробити для своїх учасників альтернативний зразок чоловічої поведінки.

2.2 Сучасна закордонна практика організації роботи з профілактики домашнього насильства

Закордонний досвід подолання явища родинного насильства має велике значення в ході викорінення насильства в сімейних відносинах в Україні.

Європейський союз активно підтримує захист прав дітей і жінок. Через свою програму «Права дітей та жінок в Україні» він надає пакет технічної допомоги з бюджетом у 14 мільйонів євро [49, с. 126-127].

25 лютого 2008 року Генеральний секретар ООН Пан Гі Мун ініціював Всесвітню кампанію із викорінення насильства над жінками. Він закликав лідерів усього світу підтримати кампанію шляхом відповідних дій на національному рівні, а також створити глобальну мережу лідерів, які допоможуть привернути увагу громадськості до проблеми насильства стосовно жінок.

Уважне вивчення питання доводить, що найбільш доцільним, є використання досвіду попередження насильства в сім'ї Сполучених Штатів Америки як країни-орієнтира, з огляду на те, що в останні десятиліття в США спостерігається стійка тенденція до значного падіння всіх форм насильницької злочинності, включаючи вбивства; рівень домашнього насилля також знижується по всій країні з 1994 [72].

Зростання кількості наукових досліджень у цій галузі за останні тридцять років М. Страус, один із провідних дослідників домашнього насилля в США, вважає яскравим прикладом конструювання соціальної проблеми у відповідь на зміни в американському суспільстві.

Боротьба за права жінок и дітей, повсюдне відкриття кризових центрів і притулків для жертв насилля, зростання кількості економічно незалежних жінок, розширення штату спеціалістів у галузі сімейної терапії та консультування, зміщення акценту в соціології з теорії функціоналізму на теорію конфлікту, сприйняття соціології як інструменту вдосконалення суспільства - все це стало підґрунтям для становлення і розвитку соціології домашнього насилля в США [75].

Розглянемо основні підходи до вирішення проблеми в США.

За термінологією Р. Геллеса та М. Страуса, опис основних підходів, пов'язаних з реагуванням на насильство в сім'ї, зосереджується на трьох: бездіяльність, співчуття та контроль.

Так, під «бездіяльністю» розуміється відсутність будь-яких заходів реагування на насильство в сім'ї. Підставою для цього є переконання, що насильство - приватна справа і може бути вирішена виключно самими членами сім'ї. З другої половини 70-х років ХХ століття в Америці відмовились від цього підходу.

«Співчуття» як альтернативний підхід до реагування на насильство в сім'ї сягає корінням в проблему насильства над дітьми і характеризується гуманним співчуттям не лише по відношенню до жертв насильства в сім'ї, але й до тих, хто його вчиняє. Мета даного підходу в зміцненні сім'ї, а не в покаранні кривдника. Більш того, члени сім'ї, які вчиняють насильство, сприймаються самі як жертви ситуації, яка склалась, а не як жорстокі злочинці. Такий підхід у США вперше запропонували застосовувати до випадків насильства в сім'ї представники фемінізму і активісти громадського руху в 70-х років ХХ століття.

Основним підходом у сучасній політиці США, пов'язаним з реагуванням на насильство в сім'ї є контроль, який забезпечує стратегію обов'язкового реагування.

«Контроль» як підхід до реагування на насильство в сім'ї полягає в жорсткому використанні інституційних ресурсів для зниження рівня насильства в сім'ї, покарання тих, хто його вчиняє. Контроль головним чином виражається в формі практики обов'язкового реагування на насильство в сім'ї, а саме: обов'язковий арешт, принцип обов'язкового судового провадження та обов'язкове інформування.

Зазначимо, що обов'язковий арешт особи, яка скоїла насильство в сім'ї, був визнаний однією з найефективніших стратегій за результатами широко відомого експерименту у сфері домашнього насилля, проведеного Л. Шерманом і Р. Берком в Міннеаполісі, і це стало розповсюдженою практикою [77].

Згідно закону про обов'язковий арешт, поліцейські зобов'язані заарештувати кривдника, навіть якщо жертва насильства виступає проти цього. Відповідно до принципу про обов'язкове судове провадження, воно не може бути припинено до тих пір, поки обвинувачена особа не буде покарана, навіть якщо жертва просить закрити справу. Вважалось, що такий захід дозволить зменшити кількість випадків тиску на жертву з боку кривдника. Принцип обов'язкового інформування передбачає, що медичний персонал зобов'язаний повідомляти про будь-які факти насильства в правоохоронні органи.

Деякі науковці відкрито заявляють, що принцип обов'язкового інформування може мати негативний ефект. Порушення принципу конфіденційності підриває довіру пацієнтів до медичного персоналу і позбавляє їх контролю над ситуацією, віддаючи все у руки влади. Це може стримувати як жертв насильства в сім'ї, так і осіб, які його вчиняють, від звернення за медичною допомогою. Сумніви таких дослідників щодо ефективності політики обов'язкового реагування пояснювались ігноруванням індивідуальних потреб, проблем і мотивів жертви насильства в сім'ї, повним позбавленням її контролю над ситуацією. Отже, Л. Шерман та інші вчені, не дивлячись на відсутність результатів експериментів про пряме свідчення безкорисності арешту, ставлять питання щодо ефективності універсального використання арешту при сімейних конфліктах та про поспішність втілення його у життя [77]. Подібні дослідження були проведені у п'яти інших містах США, але жодне з них не показало, що арешт сам по собі здатний привести до значного зниження рівня повторного насилля [78].

Цікавою, в контексті даної проблеми, є прогресивна сучасна теорія, яка робить акцент на динаміці насильницьких відносин в сім'ї, розроблена професором Л. Мілс. Авторка зазначає, що насильство в сім'ї - це не односторонній процес, а складна динаміка відносин між декількома активними агентами. Агресія та насильство в сім'ї, яке вчиняють жінки, - важлива складова динаміки даного явища. За дослідженням Л. Мілс, жінки проявляють агресію і насильство в сімейних відносинах так само часто, як і чоловіки. Держава ж, на її думку, отримуючи необмежену владу над долею жертви насильства в сім'ї, ненавмисно сама вчиняє насильство по відношенню до жертви.

Відповідно до вищезазначеного, Л. Мілс, взявши за основу принципи поновлювального правосуддя, розробила власну модель, яку назвала «коло насильства в сім'ї», за якою на зустрічі, які організовуються спеціалістами, запрошуються не лише кривдник і жертва, а й близькі родичі. Головне завдання таких зустрічей - не знайти винного і не виправдати жертву, а простежити динаміку відносин між партнерами, встановити провину кожного члена сім'ї та спільно виробити план подальшого припинення циклу насильства. На даний момент США впроваджують означену модель у практику з метою отримання відомостей про її ефективність [46, с. 109-115].

Поштовхом для якнайшвидшого такого впровадження є свідчення американських вчених, за якими близько 97% жертв насильства в сім'ї - жінки (Департамент юстиції США); кожні 9 секунд б'ють жінку; понад 4 мільйонів жінок б'ють щороку (Фонд запобігання насильству в сім'ї); в середньому щодня 4-х жінок убивають внаслідок насильства в сім'ї; кожна друга жінка впродовж життя потрапляє в ситуацію, пов'язану з насильством (Проект юридичного факультету Гарвардського університету із захисту жінок-жертв насильства); 50% усіх бездомних жінок і дітей рятуються від насильства в сім'ї [22, с. 76-77].

Слід підкреслити, що американські науковці й політичні діячі країни постійно працюють над зниженням рівня насильства в сім'ї. Вони занепокоєні тим, що за даними комітету юридичної статистики Сенату Сполучених Штатів, щороку фіксується майже 700 тисяч випадків сімейного насильства.

Із часу вступу у силу в 1994 році Акту про насильство проти жінок департаменти юстиції, охорони здоров'я й сфери послуг почали проводити соціальні програми, спрямовані на боротьбу із цим злом, з метою надати допомогу жертвам насильства і їхнім родинам і поліпшити роботу системи правосуддя [11].

По всій території Сполучених Штатів працюють сотні кризових центрів і притулків для постраждалих жінок й їхніх родин. Однак, за свідченням Р. Берка, притулки знижують ризик потенційного насилля тільки для тих жінок, які контролюють своє життя. З іншого боку, притулки не можуть впливати на рівень насильства або навіть збільшувати вірогідність їх повторення, якщо жертва не хоче розриву сімейних (чи інших) стосунків із насильником.

У рамках приватних і фінансованих державою програм і практик ведеться робота і серед американських чоловіків і хлопчиків з метою активізації їхньої ролі у запобіганні насильства над жінками. У законодавчих актах регламентується утворення консультативної ради штату у справах домашнього насильства, профілактичні програми для правопорушників, курси підвищення кваліфікації, обов'язкові програми для систем освіти [6, с. 157-158]. На сьогодні існує мережа різноманітних соціальних служб, які надають медичні і правові послуги, 24-годинні «гарячі лінії», консультативна допомога в пошуках житла і роботи, лікування алкогольної і наркотичної залежності.

Необхідно зазначити, що в кожному штаті США існує окреме законодавство щодо попередження і боротьби з насильством у сім'ї. Цікавим, у контексті даної проблеми, є приклад законодавства з попередження і боротьбі з насильством в сім'ї штату Іллінойс.

Так, основним законодавчим актом, що регулює питання, пов'язані з протидією насильству в сім'ї в штаті Іллінойс є Акт по боротьбі з насильством у сім'ї (Illinois Domestic Violence Act - далі IDVA).

Відповідно до IDVA охоронний ордер (у порівнянні з законодавством України дорівнює захисному припису) - це судовий припис, який забороняє особі, яка скоїла насильство в сім'ї, вчиняти певні дії чи навпаки, вимагає від неї певних дій. В охоронних ордерах жертва зветься позивачем, а особа, яка вчинила насильство в сім'ї, - відповідачем.

Охоронний ордер можна отримати двома шляхами:

Перший: у цивільному суді (окремо, чи одночасно з іншою цивільною процедурою, наприклад, розлученням).

Другий: у кримінальному суді, у зв'язку з кримінальним звинуваченням [73, с. 52].

Доцільно зазначити той факт, що в штаті Іллінойс створені суди для розгляду справ, пов'язаних із насильством у сім'ї, де розглядаються як кримінальні, так і цивільні позови.

Важливим є те, що, згідно з законодавством, регламентуються подальші дії як жертви, так насильника.

Так, жертва насильства в сім'ї може отримати один з трьох видів охоронних ордерів:

1. Надзвичайний охоронний ордер. У період, коли немає судових засідань, зокрема в нічний час і вихідні, ордер можна отримати, звернувшись до поліції, яка в цьому випадку зв'яжеться з черговим суддею. Цей суддя визначить, чи є підстави казати про значну вірогідність негайної загрози насильства, і, якщо це так, видасть надзвичайний ордер. Однак, коли судові засідання поновлюються, потерпілий має з дотриманням усіх правил звернутися до суду за отриманням тимчасового ордеру.

2. Тимчасовий охоронний ордер. Коли суд працює, ордер можна отримати шляхом подання у відповідному суді позову з проханням про захист від насильства в сім'ї, повідомляючи суддю про характер насильства, особу кривдника та бажаний зміст охоронного ордеру. За наявності вірогідної небезпеки подальшого насильства, суд може видати такий ордер за 14-21-денним терміном дії, без попереднього повідомлення кривдника.

3. Постійний охоронний ордер. Після видання тимчасового охоронного ордеру і повідомлення про це особі, яка вчинила насильство в сім'ї, у 10-денний строк призначається судове засідання, на якому особа, звинувачена у насильстві, матиме змогу викласти своє бачення подій. Після слухання справи, якщо суддя вирішить, що були надані достатні докази вини особи, звинуваченої у вчиненні насильства в сім'ї, дія ордеру може бути продовжена на термін до 2-х років [73, с. 21-23].

Виданий судом охоронний ордер вноситься до Реєстру охоронних ордерів штату - комп'ютерної системи обліку, яку використовують судді та правоохоронні органи. Згідно з федеральними законами і законами штатів охоронні ордери, видані в одному штаті, так само дійсні і в інших штатах.

Відповідно до IDVA охоронний ордер може передбачати наступні обмеження чи зобов'язання для особи, яка вчинила насильство в сім'ї:

- заборона вчиняти насильство в сім'ї в майбутньому;

- надання виключного права володіння житлом особі, яка стала жертвою насильства в сім'ї - дане обмеження може бути встановлено, якщо позивач, на відміну від відповідача, має право проживати в цьому приміщенні; а також у випадку, якщо обидва мають право проживати у даному приміщенні, але рівень необхідності володіння саме цим житлом превалює у позивача;

- заборона наближатись до жертви насильства - вимагає відповідача залишатись осторонь від позивача, а також може точно встановлювати дистанцію, на яку заборонено наближатись, та / чи місця, в яких ця заборона дійсна;

- зобов'язання відповідача відвідувати відповідні тренінги та програми соціальної реабілітації;

- надання позивачу права піклуватись про неповнолітніх дітей - зобов'язує відповідача не забирати дітей у позивача та не переміщувати їх, а у випадку, якщо неповнолітні діти знаходяться у відповідача, він зобов'язаний передати дитину позивачу;

- заборона відвідувати дитину або обмеження часу її відвідування (в даному випадку суд повинен встановити дні та часи відвідувань) - встановлюється, якщо відповідач може створити загрозу безпеці дитини під час відвідувань; використати відвідування з метою вчинення насильства чи залякування позивача; неправомірно заховати чи затримати дитину; діяти таким чином, що суперечить інтересам дитини;

- заборона вивозити дитину зі штату чи приховувати її в межах штату;

- зобов'язання за викликом з'являтись до суду;

- надання позивачу виключного права володіння - якщо майно чи його частина знаходяться у відповідача, позивач може вимагати повернути його;

- захист майна - забороняє відповідачу пошкоджувати, знищувати, продавати та виконувати інші дії з майном;

- грошова підтримка - зобов'язує відповідача виплачувати грошове утримання неповнолітнім дітям, які знаходяться на піклуванні у позивача;

- відшкодування збитків - зобов'язує відповідача відшкодувати збитки, що були завдані насильством (медичні витрати, втрата заробітної платні, тимчасове проживання та інші);

- заборона входу - якщо відповідач створює загрозу безпеці позивача чи дітей, йому забороняється входити і залишатися в оселі;

- заборона на вогнепальну зброю - суд зобов'язує відповідача передати зброю місцевим правоохоронним органам, якщо вважає, що існує загроза неправомірного використання вогнепальної зброї проти позивача;

- заборона доступу до установ, які відвідує дитина - охоронний ордер забороняє контакт відповідача з дітьми з метою приховати адресу позивача або якщо необхідно припинити насильство щодо дитини чи її переміщення;

- сплата послуг притулку - відповідач зобов'язаний сплатити за послуги притулку чи консультуючій службі;

- змішаний ордер об'єднаної допомоги - містить перелік дій, які відповідач зобов'язаний виконувати, а також перелік дій, які йому заборонено вчиняти.

За наявності підстав вважати, що особа, яка вчинила насильство в сім'ї, порушила заборони чи не виконує зобов'язання, встановлені охоронним ордером, поліція зобов'язана її заарештувати, адже будь-яке порушення охоронного ордеру тягне кримінальну чи цивільно-правову відповідальність [74, с. 13-14].

Необхідно зазначити, що в м. Чикаго штату Іллінойс офіцери, які займаються проблемою насильства в сім'ї, обов'язково регулярно відвідують спеціальні тренінги та програми підготовки, які фінансуються за кошти бюджету штату. За рік таке навчання проходять близько 1000 офіцерів поліції м. Чикаго [35, с. 42].

Не зважаючи на вже існуючий досвід протидії домашньому насиллю, громадськість США стурбована необхідністю посилення державних заходів по його подоланню, а відомі американські вчені та практики (М. Страус, Р. Джиллес, М. Стейман, Л. Лерман, Д. Зорза, Ф. Боуза) вважають, що система реагування на домашнє насильство в США все ще знаходиться у стані кризи, що пов'язується з проблемами в системі охорони дитинства, правоохоронних органів, системи охорони здоров'я, законодавства про домашнє насилля, з бюрократією в сфері попередження домашнього насилля тощо.

У той же час важливо підкреслити позитивні моменти вирішення проблеми протидії насильства у США, що є яскравим прикладом ефективної взаємодії вчених і практиків [75]:

1) на основі соціологічних досліджень 70-х років ХХ століття, які виявили насилля над дітьми у всіх регіонах і соціоекономічних групах п'ятдесяти штатів США у кінці 60-х - на початку 70-х років, прийняті закони, які забороняють насилля над дітьми;

2) майже універсальне переконання, що головною причиною насилля над дітьми є психопатологія батьків, було замінене моделлю, в якій основний акцент робився на соціальні уявлення, соціальні уміння і культурні норми, які узаконювали насилля під виглядом «фізичного покарання»;

3) дослідження, які показали, що переживання жертв зґвалтування і сексуального насилля поглиблюються травмою від результатів взаємодії з поліцією і медичним персоналом, призвело до змін поведінки поліції та лікарів, а також до відкриття кризових центрів для жертв сексуального насильства;

4) прийняття законів, які забороняли насильство по відношенню до чоловіка / дружини, в 80-х роках було стимульовано низкою досліджень, які виявили масштаби проблеми і неадекватну діяльність правоохоронних органів по захисту жертв домашнього насильства;

5) дослідження зґвалтувань у шлюбі, проведені М. Страусом, а також Д. Фінкельхором і К. Йолло, привели до легітимного визнання цієї проблеми більш ніж у половині штатів;

6) експеримент, проведений Л. Шерманом і Р. Берком у 1984 році, корінним чином вплинув на відношення поліції до людей, які скоювали насилля в сім'ї: невтручання в «приватну справу сім'ї» замінила практика обов'язкового чи бажаного арешту насильника (в залежності від законів штату);

7) дослідження С. Стейнметц та інших вчених, котрі виявили такий тип домашнього насильства, як насильство над престарілими членами сім'ї, сприяло прийняттю законів про його заборону.

Вищезазначене наочно демонструє, яке місце результати наукових досліджень займають у формуванні соціальної політики США. На даний час американськими вченими проведені сотні досліджень домашнього насильства, зібрані статистичні дані щодо жертв насильства, отримані уявлення про причини і особливості проявів насилля в сім'ї [72].

Однак наукових досліджень, пов'язаних з оцінкою програм для виявлення і профілактики насильства в сім'ї, вкрай недостатньо. У зв'язку з цим у 1994 році Національна академія наук США заснувала Комітет по оцінці програм у галузі домашнього насильства (Committee on the assessment of family violence interventions), який, зокрема, констатував, що ефективність програм, втілених у практику без додаткових наукових досліджень (наприклад, захисні ордери, притулки для жінок, обов'язкове інформування поліції про випадки насилля, обов'язковий арешт насильника та ін.) за умови широкого використання виявились сумнівними; програми робіт із наслідками насилля переважають над профілактичними заходами; тривалість та інтенсивність низки програм є незадовільними; робота різних служб і програм є недостатньо узгодженою [78].

На основі аналізу роботи соціальних інститутів США можна виділити такі аспекти, що стосуються взаємодії наукових досліджень і соціальної практики в галузі вивчення і подолання домашнього насилля як у нашій країні, так і в інших країнах світу:

- необхідно отримання репрезентативних статистичних даних про число жертв домашнього насилля, видах і факторах, які його детермінують;

- бажано уникнути поспішного прийняття законів у сфері домашнього насилля, які не засновані на результатах наукових досліджень наслідків таких програм;

- необхідно розвивати співробітництво між ученими і практиками в галузі дослідження домашнього насильства;

- важливо зробити акцент на первинній профілактиці домашнього насилля [75]. Це дозволить вирішити інші численні соціальні та психологічні проблеми в суспільстві (наприклад, зниження рівня депресій і самогубств, насильницької поведінки поза сім'єю).

Таким чином, вперше в світі Сполученими Штатами Америки насильство в сім'ї було визнано соціальною проблемою національного масштабу. Крім того, саме в цій країні знаходяться найкрупніші центри з розробки теоретичної бази, методології та інструментарію для вивчення насильства в сім'ї. США демонструють унікальні взаємовідносини між науковими та політичними колами в формуванні соціальної політики, спрямованої на зниження насильства в сім'ях. Тому США є не лише доцільним прикладом у проведенні кроскультурних досліджень, а й своєрідним орієнтиром у розумному запозиченні сильних сторін їх соціальної політики.

Як бачимо, для ефективного вирішення проблеми насильства в сім'ї в кожній країні необхідне адекватне законодавство, яке б враховувало як міжнародні рекомендації, так і національні особливості країни.

Розглянемо їх на прикладі досвіду сусідньої з нами країни - Польщі. Загальна кількість елементів системи суспільного спротиву насильницькій поведінці в Польщі становить біля 2700, з яких:

- 1640 інформаційних і консультаційних пунктів,

- 530 гарячих телефонних ліній,

- 190 хостелів та притулків для жертв насильства,

- 200 кризових центрів,

- 320 груп підтримки для дорослих, які стали жертвами насильства,

- біля 100 центрів детоксикації, що здійснюють програми в напрямку попередження профілактики насильства в родині,

- майже 320 міждисциплінарних груп для попередження насильства в сім'ї,

- більше 200 груп щодо попередження насильства над дітьми [76].

Зауважимо також, що в усьому світі наразі існує тенденція до розширення сфери профілактичного втручання, зокрема, скерування профілактики на корекційні чоловічі програми.

Отже, досвід зарубіжних країн з означеного питання показав, що в США воно вирішується на таких провідних підходах: бездіяльність, співчуття та контроль. Бездіяльність - це відсутність будь-яких заходів реагування на насильство в сім'ї. Співчуття - це альтернативний підхід, що характеризується гуманним співчуттям не лише по відношенню до жертв насильства в сім'ї, але й до тих, хто його вчиняє. Контроль - обов'язковий арешт, принцип обов'язкового судового провадження та обов'язкове інформування.

Позитивний досвід інших країн у вирішенні даної проблеми вказує також на те, що насильство - це загальносоціальна, а не суто жіноча проблема, і для її успішної профілактики й дозволу потрібне залучення чоловіків. У кризових центрах закордоном можна побачити чоловіків-консультантів, волонтерів. Доволі відома канадська асоціація чоловіків «Біла стрічка», що виступає проти насильства над жінками. Участь чоловіків в освітніх програмах, прес-конференціях, семінарах і круглих столах, акціях, фандрейзінгах й телевізійних дискусіях є новим ресурсом, що привертає широку увагу до даної проблеми. Західний досвід показує, що у деяких випадках виступи чоловіків з проблеми насильства над жінками адекватніше сприймаються аудиторією, наприклад, якщо слухачі - дільничні інспектори - чоловіки.

Загальний принцип соціальної роботи на Заході з проблем насилля твердить, що не тільки жінки потребують допомоги у важкій або екстремальній життєвій ситуації, включаючи ситуацію насильства.

За кордоном багато кризових центрів являють собою систему послуг як для жінок, так і для чоловіків, що опинилися жертвами насильства. Перший професійний кризовий центр для чоловіків був створений у Ґетеборзі (Швеція) з ініціативи професора Барбру Леннеер-Аксельсон, що своєю теоретичною й практичною роботою довела, що в ситуації сімейної кризи важливо в кожному члені родини бачити людину зі своїми проблемами.

У багатьох європейських країнах створено програми для порушників, і вони функціонували навіть до створення послуг, спрямованих на підтримку жертв і їхніх дітей.

Провідними осередками здійснення реалізації корекційних програм для осіб, які вчинили насильство є Кризові центри. Окрім цього, система суспільного спротиву насильницькій поведінці включає й інші складові.

2.3 Соціально-педагогічні технології роботи з суб'єктом насильницьких дій

На сучасному етапі розвитку теорії та практики соціально-педагогічної науки технологізація розглядається як потужний ресурс їх прогресивного поступу. В узагальненому розумінні, соціально-педагогічна технологія це:

1. Сукупність прийомів і методів, які застосовуються суб'єктами соціально-педагогічного впливу у процесі взаємодії з клієнтами з метою забезпечення ефективності процесу їх соціалізації.

2. Спосіб здійснення соціально-педагогічної діяльності конкретним соціальним педагогом (працівником) на основі її раціонального поділу на процедури, операції з наступною координацією й синхронізацією з метою добору оптимальних засобів і методів їх використання [28].

В аспекті соціально-педагогічної роботи щодо корекції насильницької поведінки має місце увесь спектр соціально-педагогічних технологій. Наше дипломне дослідження спрямовує процес пізнання на вивчення прикладних технологій конкретного типу (спеціальних). Зазначимо при цьому, що дослідження теоретичної і практичної складових застосування технологій у соціальній роботі і соціально-педагогічній діяльності свідчать про те, що вони мають багато спільного, перехрещуються, в деяких елементах дублюють одна одну.

Щодо проблеми виокремлення видів соціально-педагогічних технологій, популярною у сучасній соціально-педагогічній теорії є такий погляд:

- теоретичні соціально-педагогічні технології як сукупність оптимальних методів, засобів, прийомів, дій, операцій, процедур, необхідних для вирішення теоретичних соціально-педагогічних проблем (підручники, навчально-методичні посібники, теоретична розробка технології);

- дослідницькі соціально-педагогічні технології - спеціальні науково обґрунтовані методики дослідження соціально-педагогічних проблем (програми дослідження, методики дослідницької діяльності, експериментальні розробки);

- прикладні технології загального типу (функціональні) - цілеспрямована, спланована, послідовна діяльність соціального педагога в роботі з конкретними об'єктами (програми вирішення завдань соціального виховання та індивідуального розвитку, діагностики, реабілітації, адаптації, профілактики, корекції, терапії);

- прикладні технології конкретного типу (спеціальні) - сплановані, послідовно реалізовані дії, операції та процедури, які спрямовані на використання конкретних завдань щодо вирішення проблем у роботі з особистістю, групою (програми, методики роботи з неблагополучною сім'єю, дітьми «групи ризику» тощо) [70].

Українське суспільство, як демократично зорієнтована спільнота, реагує на проблему насильства чоловіків у сімейних осередках. Реалізація громадських ініціатив щодо протидії насильницькій поведінці чоловіків в Україні вийшла на новий рівень у 2001 році, за якого у м. Вінниця було створено міську громадську організацію «Чоловіки проти насильства». Таке утворення було здійснено за підтримки програми ООН в Україні в межах проекту ЄС «Права жінок та дітей в Україні - комунікаційний компонент». Новоутворена організація об'єднала чоловіків для розвитку їх самосвідомості, зменшення рівня сімейного насильства в Україні та досягнення гендерної рівності в суспільстві [62]. На сьогодні мережа таких організацій охоплює ряд областей: Донецьку, Київську, Луганську, Миколаївську, Херсонську та інші.

Одним із широковідомих флагманів громадської соціальної роботи щодо протидії сімейного насильства є Міжнародний жіночий правозахисний центр «Ла Страда Україна».

Про загальнонаціональний рівень громадянського руху щодо подолання проблеми насильства в Україні свідчить Національна кампанія «Стоп насильству!» (в межах міжнародної кампанії ООН «Разом подолаємо насильство проти жінок» протягом 2008-2015 років), а також створення, під егідою Програми рівних можливостей та прав жінок в Україні (ПРООН в Україні) у 2009 році Національної мережі чоловіків-лідерів проти насильства.

Безперечно, що масштабні громадські ініціативи стали плідним підґрунтям для ініціації на державному рівні (з 2009 року, під егідою ОБСЄ) розробки та здійснення програми корекційної соціально-педагогічної діяльності з особами, які вчинили насильство. Зазначене свідчить про спробу створення системи протистояння насильству в сучасному українському суспільстві. Така система включає як профілактичні (приведення вітчизняного законодавства у відповідність демократичним цінностям суспільства; розробка та реалізація освітніх програм попередження насильства; робота із засобами масової інформації; психологічна робота з особами, схильними до агресії тощо), так і корекційні складові. Неодмінним елементом цієї системи є корекційна робота із суб'єктами насильницької поведінки. У зазначеному аспекті в Україні провадиться відповідна методико-організаційна діяльність. Зокрема:

· на початку 2009 року Міністерство України у справах сім'ї, молоді та спорту, за підтримки Координатора проектів ОБСЄ в Україні, ініціювало розробку корекційної програми для осіб, які вчинили насильство в сім'ї, для чого було створено Робочу групу з питань розробки методичних рекомендацій щодо проходження корекційних програм особами, які вчинили насильство в сім'ї. За підсумками її роботи розроблено програми соціальної корекції поведінки для осіб, які вчинили насильство в сім'ї. Ці програми є теоретико-методичними орієнтирами для фахівців органів та установ, які надають послуги членам сімей, котрі опинилися в складних життєвих обставинах через насильство в сім'ї. Здійснено (у 2010 році) апробацію даної корекційної програми на базі кількох областей України (Запорізька, Львівська, Харківська). На сучасному етапі реалізуються спроби її запровадження в усіх регіонах України;

· 12 листопада 2009 року Міністерством України у справах сім'ї, молоді та спорту спільно з Координатором проектів ОБСЄ в Україні було проведено Національну конференцію «Робота з особами, які вчинили насильство в сім'ї: найкращі практики та досвід», на якій відбулося обговорення національної політики у сфері протидії насильству в сім'ї, зокрема, надання послуг особам, які вчинили насильство, а також покращення співпраці у процесі перенаправлення таких осіб для отримання кваліфікованої підтримки у державних установах, громадських організаціях та інших спеціалізованих закладах;

· 11 березня 2010 року Міжнародний правозахисний центр «Ла Страда Україна» та Київський міський центр «Родинний дім» започаткували проведення навчальних семінарів на тему: «Соціальна робота з особами, які вчиняють насильство в сім'ї» та презентували авторські методичні рекомендації «Соціальна та психологічна робота з кривдниками»;

· на сьогодні, у певній кількості областей України, представники районних центрів соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді (близько 25 осіб у кожній області) пройшли навчання за програмою «Школа навчання спеціалістів роботі з особами, які вчинили насильство в сім'ї».

Відповідно до зазначеного, науковцями (І. Трубавіна) здійснюється вивчення сутності та змісту запропонованих корекційних програм для осіб, які вчинили насильство в сім'ї [63; 64]. Концептуальний аналіз корекційної діяльності із зазначеними особами дав змогу дослідниці визначити корекційну програму з особами, які вчинили насильство в сім'ї новою формою соціальної і соціально-педагогічної роботи, «яка повинна враховувати педагогічні й андрагогічні підходи до навчання і виховання особистості, здійснюється як надання соціальних послуг дітям і дорослим в Україні, є примусовою, що вимагає спеціальної мотивації до проведення програм і підготовки фахівців до роботи з ними. Корекційна робота з особами, які вчинили насильство в сім'ї - це комплекс соціальних послуг, який спрямований на формування гуманістичних цінностей і ненасильницької поведінки, яка ґрунтується на відповідальності за свою поведінку та її наслідки для себе й членів сім'ї, усвідомленні того, що насильство - це порушення прав людини, правопорушення та злочин (в окремих випадках), створення нової моделі сімейного життя на засадах гендерної рівності і дотриманні прав членів родини» [64]. Зміст даного комплексу соціальних послуг І. Трубавіна окреслює через:

- Психокорекцію, метою якої виступає зміна ставлення особистості до насильства.

- Соціально-педагогічну корекцію як стимулювання прояву позитивних якостей особистості та непрояву негативних, а також демонстрацію і пропагування в суспільстві, сім'ях нових моделей поведінки з урахуванням вимог гендерної демократії тощо.

- Соціально-економічну корекцію - допомогу у розбудові сімейної економіки на засадах гендерного паритету через оволодіння економічними вміннями членами сім'ї, усунення залежності та економічної нерівності, формування економічного мислення і виваженої поведінки, критичного мислення.

- Правову корекцію, що передбачає зупинення насильства під впливом передачі знань про відповідальність за насильство й усвідомлення своєї відповідальності за його наслідки для інших членів сім'ї і для самого кривдника.

- Соціально-медичну корекцію як ознайомлення суб'єкта насильства, з інформацією про всебічний характер наслідків насильства (фізичних, психічних, соціальних, психологічних) як механізм усвідомлення ним своєї поведінки, формування відповідальності за свої вчинки [64].

З огляду на це, доцільно говорити про необхідність наявності різних модулів (правовий, соціально-педагогічний, психологічний, соціально-медичний, соціально-економічний) у програмі формування ненасильницької поведінки і гуманістичних цінностей, а також про мультидисциплінарну команду фахівців, які ці модулі будуть по черзі викладати [63]. Чинна на сьогодні в Україні Програма корекційної роботи з особами, які вчинили насильство в сім'ї, та основні засади її реалізації не повною мірою відповідає окресленим вимогам [57]. Вона представляє собою спробу цілісної інтеграції змісту зазначених модулів у модель корекційної групової роботи.

У зв'язку з цим звернемось до основних підходів щодо корекції насильницької поведінки. Ретроспективний аналіз досвіду щодо формування ненасильницької поведінки свідчить про неможливість напрацювання однієї - універсальної - корекційної програми. Усю їх множину, відповідно до цілей, можна умовно поділити на: 1) програми спрямовані на зміну ставлення людини до насильницької поведінки (зазвичай, короткострокові: до 3-х місяців); 2) програми щодо формування досвіду ненасильницької поведінки (зазвичай, довгострокові: від 3-х місяців до 5-ти років). Водночас вважаємо необхідним зазначити на існуванні досліджень, які свідчать, що рівень рецидивів насильства протягом року є однаковим для випускників як 3-місячних, так і 6-місячних корекційних програм [53, с. 52].

Організація роботи усіх корекційних програм будується на наступних принципах:

? гуманізму - затвердження норм поваги і доброзичливого ставлення до кожної особистості, виключення примусу і насильства над особою;

? конфіденційності - інформація, отримана в процесі проведення роботи, не підлягає свідомому або випадковому розголошуванню;