Профілактика домашнього насилля

? компетентності - фахівець чітко визначає і враховує кордони власної компетентності;

? відповідальності - фахівець піклується, перш за все, про благополуччя осіб, які здійснили насильство в сім'ї і не використовує результати роботи їм на шкоду [57, с. 35].

У плані процедурного аспекту, переважна більшість «західних» корекційних програм має типову структуру: включення у програму (перший контакт з винуватцем сімейного насильства; оцінка (погодження клієнта з умовами програми та оцінка його відповідності програмі з урахуванням його небезпечності, вираженості насильства, зловживання психоактивними речовинами, наявності психічних порушень, неграмотності та інших факторів, що перешкоджають корекції); контакт з жертвою (партнери можуть бути попереджені про стан насильника та вірогідну небезпеку і направлені до спеціалізованих служб для жертв насильства); орієнтація (початкова фаза групової корекції, яка, зазвичай, є найінструктивнішою у програмі); групова корекція (як комплекс навчальних занять, тренінгів щодо розвитку умінь керування гнівом, або заняття з групової психотерапії); закінчення програми (з точки зору результату її провадження - клієнт може повністю пройти програму чи бути виключеним з неї за порушення умов та розпочати програму заново); посткорекційна допомога (участь у неформальних групах взаємодопомоги для клієнтів, які пройшли програму тощо) [53, с. 39].

Форми та методи роботи в корекційних програмах: бесіда, обговорення в групах, дискусії, мозковий штурм, рольові ігри, релаксаційні вправи, вправи на візуалізацію, психогімнастика, вправи з елементами тілесної терапії, методи арт-терапії.

Охарактеризуємо, в цілому, структурні складові типових корекційних програм насильницької поведінки:

1. Прийом у програму та оцінка. Перша зустріч може відбуватися або в індивідуальній формі, або у формі групового орієнтування, під час яких відбувається знайомство із клієнтом і розпочинається процес його оцінювання. Останній може тривати до восьми сесій (занять-зустрічей). Провідними завданнями даного етапу є: налагодження взаєморозуміння між спеціалістом і насильником; отримання згоди клієнта щодо строків та умов проходження програми; початок оцінювання причин та вираженості насильницької поведінки (стартує із відповідей клієнта щодо першого, останнього та найбільш вираженого випадків прояву ним насильства продовжується виконанням клієнтом психологічних тестів, як простих, так і клінічних на кшталт багатопланового дослідження Мілона - MCMI); виявити супутні проблеми (в тому разі проблеми-протипоказання участі у корекційній програмі), як от зловживання алкоголем чи наркотиками, психічні розлади тощо. Зазвичай, насильників з комплексними проблемами включають до проходження програми паралельно зі здійсненням терапії супутніх проблем (зокрема, насильники з депресією можуть проходити корекцію за умови прийому прописаних ліків, а ті з них, що є залежними від алкоголю - лише за умови постійної тверезості). Крім того, існують певні групи насильників, які не допускаються до корекційних програм, як от: приналежні до іншомовної або іншокультурної групи (що потребує впровадження іншої програми); суб'єкти насильства, які заперечують свою насильницьку поведінку; особи, що намагаються зірвати проведення заняття або виявляють відкритий спротив.

2. Контакт з жертвою. Зазначена взаємодія спеціаліста з жертвою відбувається у чотирьох випадках: якщо насильник розпочинає відвідувати програму; якщо він виключається з програми за порушення умов; по закінченню ним програми; у разі виникнення непередбаченої загрози для жертви. У плані корекційної роботи з насильником, контакт з жертвою покликаний розширити інформацію про ситуацію її насильницької взаємодії для якнайбільшої об'єктивності аналізу.

3. Орієнтація. Протягом декількох перших занять, на яких відбувається багатопланова оцінка клієнтів, розпочинається їх перенавчання шляхом: надання їм широкого визначення поняття насильства, включно із психологічним і сексуальним; мотивації до зміни власної поведінки через висвітлення впливу насильства та його наслідків на дітей і жінок; інформування клієнтів про соціальні норми, що підтримують насильство, місце фізичного насильства в континуумі насильницької поведінки та про типові думки-попередники застосування насильства. Такі заняття, що переважно визначаються дидактичним характером, змінюються такими, що носять більш терапевтичний характер.

4. Закінчення програми. Існують різні критерії успішності проходження клієнтами корекційної програми: відвідання занять; написання клієнтом «листа відповідальності» про неприпустимість застосування ним у подальшому насильницької поведінки а також «листа емпатії» про почуття, що відчувалися б ним у тому разі, якщо жертвою насильницької поведінки був він; оголошення зазначених листів перед групою та (за бажанням) перед родиною [53, с. 40-47].

Процедурно сесії (робочі зустрічі корекційних груп) повинні починатися та закінчуватися шерінгом (Шерінг - від англ. «share» - ділитися - обмін висловлюваннями усіма членам групи щодо своїх почуттів та думок). Шерінг на початку сесії має на меті з'ясувати з яким настроєм, з якими очікуваннями, з якими переживаннями прийшли на зустріч учасники групи, а також дізнатися про події що, відбулися за минулий тиждень (з чим прийшли). Мета шерінгу наприкінці сесії почути від учасників групи що їм найбільше запам'яталося, вразило та було цікавим (з чим ідуть). Під час шерінгу групова згуртованість зазвичай значно зростає, особливо між тими членами групи, які можуть знайти деяку схожість. Усі учасники групи стикаються зі схожими труднощами і намагаються їх здолати - це і є основою для виникнення зв'язків.

Виключенням є перша сесія, яка починається сеттінґом. Сеттінґ (рамкові умови) охоплює сукупність чинників, які визначають зовнішні рамки психологічної ситуації: час, частота, тривалість занять, тривалість курсу терапії, а також місце, приміщення, лаконічність дизайну, оплата тощо [57].

Провідною стратегією програм корекції насильницької поведінки виступає застосування когнітивно-поведінкових технік, які:

· по-перше, трактують насильницьку поведінку як таку, наближення проявів якої може бути розпізнано, в тому разі самим її суб'єктом;

· по-друге, навчають розпізнаванню та перериванню неправильного процесу для нівелювання спалахів гніву;

· по-третє, роз'яснюють увесь комплекс наслідків застосування насильства на суб'єкт-об'єктивному рівнях;

· по-четверте, рекомендують застосовувати техніки релаксації (як от глибоке дихання, зворотній біологічний зв'язок тощо) або фізичні навантаження як про соціальні способи розвантаження від негативних емоцій.

Розбудова такої стратегії була зумовлена типовими тактиками неприйняття насильниками факту власної насильницької поведінки: загальна відмова від факту застосування ними насильства; мінімізація насильства та його наслідків; обвинувачення оточуючих у провокуванні ними насильницької поведінки; зняття із себе вини за насильницький акт через стан сп'яніння або стресових умов.

Практика корекційної роботи з насильниками віддає перевагу груповим (відкритим або закритим) формам роботи. У відкритій групі припускається постійна зміна учасників: деякі залишають групу, а інші займають їх місце. Відкрита група може бути 3-х типів:

1) зміна складу учасників з можливими кількісними змінами;

2) збереження кількісного складу групи - ті, що пішли, замінюються іншими;

3) «реформована» група, в якій після завершення роботи деякі учасники залишаються для продовження терапії, а до них додаються нові учасники (варіант напіввідкритої-напівзакритої групи).

Відкрита група може діяти необмежений час. Протягом її існування може змінюватися навіть консультант, але орієнтація та мета групи залишаються незмінними.

У закритій групі склад членів групи залишається незмінним, а коли деякі члени групи залишають її, нові учасники не приймаються. Тривалість роботи закритої групи обмежена.

Автори більшості корекційних програм надають перевагу роботі з відкритими групами, обґрунтовуючи це, в аспекті корекційної роботи з насильниками, декількома аргументами: створенням за допомогою корекційної групи середовища, яке протистоїть стереотипному суспільному схваленню насильницької поведінки; наданням новим клієнтам, через приклад більш «просунутих» учасників групи, моделі подолання насильницької поведінки; формування нового джерела емоційної підтримки (а отже - стабільності) для клієнта [53, 47-48]. Водночас, у роботі з відкритою групою існують певні складнощі: важко підтримувати взаємодовіру та об'єднувати групу, отже психокорекційна робота не може бути глибинною; підготовка нових учасників до роботи в групі потребує додаткових зусиль терапевта; у відкритій групі важко добитися такої інтенсивності міжособистісних стосунків, яка можлива у закритій групі [57].

Зазвичай, корекційні програми насильницької поведінки застосовують комплекс критеріїв кінцевої оцінки успішності змін клієнта:

а) суб'єктивна особистісна оцінка клієнта;

б) оцінка фасилітатора;

в) оцінка змін з боку групи;

г) кінцева психодіагностика (за психодіагностичними методиками, застосованими в первинній діагностиці);

д) сімейна оцінка (оцінка змін з боку членів сім'ї).

При цьому використовуються показники (індикатори), що визначають ефективність програми:

1. Рівень задоволення очікувань учасників групи.

2. Готовність учасників групи до співробітництва.

3. Рівень відповідності досягнутих результатів очікуванням фасилітатора (фахівця, відповідального за проведення корекційної програми).

4. Оцінка ефективності, виходячи з професійного та особистого досвіду фахівця.

5. Наявність поведінкових та особистісних змін під впливом конкретних методів корекції.

6. Позитивна динаміка, яка визначається за допомогою об'єктивних методів психодіагностики (на вході та на виході з програми).

7. Покращання комунікативних властивостей особи, в тому числі її соціабельності.

8. Підвищення рівня гедонії (задоволення) від звичайного, соціально прийнятного способу життя.

9. Змінення стану зайнятості особи (працевлаштування).

10. Зниження рівня вживання психоактивних речовин або повна відмова від них.

11. Підвищення рівня толерантності та терпимості.

12. Наявність емоційної стабільності в стресових та фрустраційних ситуаціях.

13. Активізація діяльності щодо розв'язання фінансових проблем, проблем з житлом.

14. Посилення відповідальності у батьківській та подружній поведінці.

15. Покращання стосунків з сім'єю [57, с. 42].

Відповідно, сучасне українське суспільство, звернене до демократичних цінностей, стоїть перед завданням активної розбудови системи громадянського спротиву насильницькій поведінці. Зазначене зумовлює вивчення й адаптацію наявного досвіду подолання насильницької поведінки в сім'ї, зокрема засобами корекційних програм.

Підводячи підсумок щодо технологій корекційної роботи з особами, які вчинили насильство в сім'ї, вважаємо за необхідне підкреслити, що а ні традиційна, а ні альтернативна програма не зможуть бути ефективними в умовах їх ізольованого застосування. Необхідною є подальша розбудова вітчизняної системи громадянського спротиву насильницькій поведінці, яка буде спроможна подолати обмеження на шляху побудови паритетних взаємин членів родини. На жаль, в сучасному суспільстві такими обмеженнями досі виступають традиції домінування, які породжують відповідні стереотипи, звички, переконання.

Проте демократичний поступ українського суспільства невпинно триває: 7 листопада 2011 року міністр закордонних справ України підписав Конвенцію Ради Європи про попередження та боротьбу з насильством щодо жінок (Україна стала 17 державою, яка приєдналася до цього важливого міжнародно-правового інструменту). Зазначене сприятиме здійсненню відповідних заходів (в тому разі корекційного характеру) національного масштабу для створення інтегрованого підходу з ліквідації насильства щодо жінок та домашнього насильства.

Отже, українське суспільство, як демократично зорієнтована спільнота, реагує на проблему насильства у сімейних осередках наступним чином: створюються громадські ініціативи (у м. Вінниця було створено міську громадську організацію «Чоловіки проти насильства»); сьогодні мережа таких організацій охоплює ряд областей: Донецьку, Київську, Луганську, Миколаївську, Херсонську та інші. Широковідомі в Україні громадська соціальна робота щодо протидії сімейного насильства такі, як Міжнародний жіночий правозахисний центр «Ла Страда Україна», Національна кампанія «Стоп насильству!» (в межах міжнародної кампанії ООН «Разом подолаємо насильство проти жінок» протягом 2008-2015 років); а також створена, під егідою Програми рівних можливостей та прав жінок в Україні (ПРООН в Україні) у 2009 році Національна мережа чоловіків-лідерів проти насильства.

Крім того, масштабні громадські ініціативи стали підґрунтям для розробки та здійснення програми корекційної соціально-педагогічної діяльності з особами, які вчинили насильство на державному рівні (з 2009 року, під егідою ОБСЄ).

Вивчення вітчизняного і закордонного можливість визначити наступні провідні стратегії захисту від домашнього насилля: інформаційній (просвітницькій), в основі якого є знання і підтримка державою, громадою, сім'ями, окремими особами невід'ємних прав людини; силовий підхід, згідно якого порушення прав людини, закріплених у законах, карає порушника незалежно від того, чи знав він, що порушує права іншої людини, чи ні (наразі є основним в Україні); ненасильницький опір, який передбачає добровільне прийняття покарання за протиставлення себе злу; діяльнісний підхід полягає у щоденній роботі щодо безпосереднього захисту прав за законами; християнський підхід, який всі соціальні зрушення (за М. Кінгом) вбачає «у повній відповідності до Провидіння»; політико-економічний підхід ґрунтується на демократичних засадах рівності у соціальних можливостях людей; підхід викриття насильства і ненависті, який полягає у збереженні пам'яті про жертви насильства через засоби масової інформації, допомогу жертвам гноблення з метою попередження майбутнього насильства; виважений підхід, запропонований А. Сахаровим, який передбачав готовність до творення кращого, людянішого суспільства, досконалішого світового порядку через реформи, а не революції, через захист жертв, а не повалення чи засудження режимів, через здатність тверезо розмірковувати, берегти знання і досвід, розвиток зв'язків з іншими соціальними системами з метою вибору кращого для життя людей.

Сучасна закордонна практика організації роботи з профілактики домашнього насильства показала, що в США та багатьох європейських країнах створено програми для порушників, які функціонують для створення послуг, спрямованих на підтримку жертв і їхніх дітей.

На підставі проведеного дослідження, було встановлено, що провідними осередками здійснення реалізації корекційних програм для осіб, які вчинили насильство є Кризові центри; притулки для жертв насилля, з розширенням штату спеціалістів у галузі сімейної терапії та консультування.

Американські дослідники Р. Геллес та М. Страус, основні підходи, пов'язані з реагуванням на насильство в сім'ї, зосереджують на поняттях: бездіяльність, співчуття та контроль. Під бездіяльністю розуміється відсутність будь-яких заходів реагування на насильство в сім'ї; співчуття - гуманізм не лише по відношенню до жертв насильства в сім'ї, але й до тих, хто його вчиняє; контроль - жорстке використанні інституційних ресурсів для зниження рівня насильства і покарання тих, хто його вчиняє.

Загалом соціальна реабілітація спрямована на надання допомоги жінці в західних країнах і США з метою подолання сімейних конфліктів, кризових станів, дисгармонії у взаємостосунках, тимчасових або постійних труднощів у життєдіяльності жінки, які з'являються внаслідок конфліктних взаємостосунків, нервово-психічних захворювань. Основний акцент у вищевказаній роботі приділено діяльності Кризових центрів.

Дослідження відповідно до теми дипломної роботи з педагогічних технологій з суб'єктом насильницьких дій дозволило визначити наступні: теоретичні - технології, що охоплюють сукупність оптимальних методів, засобів, прийомів, дій, операцій, процедур, необхідних для вирішення теоретичних соціально-педагогічних проблем (підручники, навчально-методичні посібники, теоретична розробка технології); дослідницькі - спеціальні науково обґрунтовані методики дослідження соціально-педагогічних проблем (програми дослідження, методики дослідницької діяльності, різного роду експериментальні розробки); прикладні технології загального типу (функціональні) - цілеспрямована, спланована, послідовна діяльність соціального педагога в роботі з конкретними об'єктами (програми вирішення завдань соціального виховання та індивідуального розвитку, діагностики, реабілітації, адаптації, профілактики, корекції, терапії); прикладні технології конкретного типу (спеціальні) - сплановані, послідовно реалізовані дії, операції та процедури, спрямовані на використання конкретних завдань щодо вирішення проблем у роботі з особистістю, групою (програми, методики роботи з неблагополучною сім'єю, дітьми «групи ризику» тощо).

Висновки

Аналіз проблеми дослідження соціально-педагогічних технологій роботи з суб'єктом насильницьких дій в організації профілактики домашнього насильства вказує на те, що найчастіше жінки стають жертвами насилля в своїх сім'ях.

У процесі наукового дослідження зазначеної проблеми нами було визначено, що питання насильства в родинах почали активно досліджувати в Росії та в Україні наприкінці 90-х років XX століття за ініціативою численних громадських організацій.

1. Вивчення сучасних науково-теоретичних підходів до проблеми насильства у родині показало, що їхній спектр доволі широкий, так є відомими наступні: ситуаційна теорія, згідно з якою ймовірність виникнення агресії визначається тривалістю впливу певних ситуативних і структурних змінних (А. Бандура, Р. Уолтерс); психофізіологічна теорія - впливають фактори, які зумовлені віком особи - фізична та емоційна залежність, поганий стан здоров'я, наявність психічних розладів, комунікативних труднощів (Л. Фестингер, Г. Тешфел); структурна теорія - економічні труднощі, соціальна ізоляція, проблеми зовнішнього середовища; особистісна теорія (життєва криза, насильство стосовно цієї особи у минулому); теорія соціальних змін, зміст якої полягає в тому, що процес соціальної взаємодії являє собою послідовну зміну заохочень і покарань, і кожна людина у процесі взаємодії з іншими прагне збільшити частину винагород та зменшити частину покарань; теорія символічної взаємодії, згідно якої причина насильства полягає у відсутності диференціації між тим, як сприймалася агресором особа в минулому, та її образом сьогодні (М. Кляйн).

Аналіз домашнього насильства як глобальної соціальної проблеми показав, що кожен конкретний варіант насильства - самостійна проблема, що має специфічні риси. Виділяють наступні види насильства:

фізичне насильство в сім'ї - умисне нанесення одним членом сім'ї іншому члену сім'ї побоїв, тілесних ушкоджень, що може призвести до смерті постраждалого, порушення фізичного чи психічного здоров'я, нанесення шкоди його честі та гідності;

сексуальне насильство в сім'ї - протиправне посягання одного члена сім'ї на статеву недоторканність іншого члена сім'ї, а також дії сексуального характеру по відношенню до неповнолітнього члена сім'ї;

психологічне насильство в сім'ї - насильство, пов'язане з дією одного члена сім'ї на психіку іншого члена сім'ї, шляхом словесних образ або погроз, переслідування, залякування, якими навмисно причиняється емоційна невпевненість, нездатність захистити себе, а може завдаватися або завдається шкода психічному здоров'ю;

економічне насильство в сім'ї - умисне позбавлення одним членом сім'ї житла, їжі, одягу та іншого майна чи коштів, на які постраждалий має передбачене законом право, що може призвести до його смерті, викликати порушення фізичного чи психічного здоров'я.

Не менш небезпечними також є духовне насильство - один з видів домашнього насильства, при якому кривдник примушує жертву змінити віросповідання, світогляд, примушує відступити її від життєвих принципів, висміює її переконання, нав'язує власні цінності; емоціональне насильство - явище, яким завжди супроводжується насильство фізичне, але може виступати, як окремий вид насильства, без актів агресії і фізичного знущання, але призводить до цілковитого підпорядкування жертви партнерові, вона може почуватися іще більш залежною, безпорадною й дезорієнтованою, ще сильніше звинувачувати саму себе за ситуацію, в якій опинилася.

2. Проведене дослідження також дає змогу висвітлити наступні провідні стратегії захисту від домашнього насилля: інформаційний (просвітницький), в основі якого є знання і підтримка державою, громадою, сім'ями, окремими особами невід'ємних прав людини; силовий підхід, який означає, що порушення прав людини, закріплених у законах, карає порушника незалежно від того, чи знав він, що порушує права іншої людини, чи ні; ненасильницький опір - принцип відмови від насильства передбачає добровільне прийняття покарання за протиставлення себе злу; діяльнісний підхід полягає у щоденній роботі щодо безпосереднього захисту прав; християнський підхід, який всі соціальні зрушення вбачає «у повній відповідності до Провидіння»; політико-економічний підхід ґрунтується на наданні людям рівності у можливостях, допомоги тим, хто її потребує, збереженні громадських свобод для всіх, використання надбання науково-технічного прогресу для розширення і неухильного підвищення рівня життя; підхід викриття насильства і ненависті, який полягає у збереженні пам'яті про жертви насильства через пресу, телебачення, книги, допомогу жертвам гноблення з метою попередження майбутнього насильства; а також виважений підхід, який передбачав готовність до творення кращого, людянішого суспільства, досконалішого світового порядку через реформи, а не революції, через захист жертв, а не повалення чи засудження режимів, через здатність тверезо розмірковувати, берегти знання і досвід, розвиток зв'язків з іншими соціальними системами з метою вибору кращого для життя людей.

3. Вивчення механізму насильницьких дій, дозволяє створити узагальненийпсихологічний портрет суб'єкта насильницьких дій: певна злість і неприйняття колишнього партнера; патологічна неповага як підґрунтя насильства; зосередженість на собі самому; зловживання наркотиками або алкоголем; психологічний тиск, щоб домогтися сексу; дуже швидке призвичаяння до насильства, що дає привід вважати такі відносини важливими; злість як залякування «слабшого»; подвійні стандарти; визнання одних правил «для себе» й інших «для жертв»; негативне ставиться до жінок; характер поведінки інший, якщо поруч є нові люди.

Загальний принцип соціальної роботи на Заході з проблем насилля твердить, що не тільки жінки потребують допомоги у важкій або екстремальній життєвій ситуації, включаючи ситуацію насильства. За кордоном багато Кризових центрів, що являють собою систему послуг як для жінок, так і для чоловіків, що опинилися жертвами насильства: професійний кризовий центр для чоловіків у Ґетеборзі (Швеція).

У багатьох європейських країнах створено програми для порушників, і вони функціонували навіть до створення послуг, спрямованих на підтримку жертв і їхніх дітей.

Необхідним є комплекс відповідних заходів - програми екстреної та довготривалої допомоги жертвам насильства та їх сім'ям, спеціальні програми просвіти, консультування та психологічної корекції для кривдника, жертви, інших членів сім'ї. Тому діяльність як окремого спеціаліста, так і відомств полягає у захисті прав людини, створенні умов для виявлення та усунення причин і наслідків насильства.

Діяльність по запобіганню насильницької поведінки у сім'ї ґрунтується на взаємодії громадських організацій і державних структур, соціальне партнерство яких, поза сумнівом, буде заставою подальших позитивних змін в законодавстві, суспільній свідомості і в системі надання комплексної допомоги тим, хто постраждав від насильства. На цьому шляху виникає ряд перешкод: відсутність чітких визначень і всеосяжної теоретичної бази, недолік інформації про специфіку насильства в сім'ї, її однобічність, дискримінаційна позиція правоохоронних органів, недосконалість системи соціального захисту потерпілих і свідків домашнього насильства, відсутність системи покарання за жорстоке ставлення по відношенню до членів сім'ї, практична відсутність профілактичних програм з гендерної освіти, ефективних методів реабілітації, групової і індивідуальної роботи з людьми, що застосовують насильство.

4. Серед соціально-педагогічних технологій роботи з суб'єктом насильницьких дій у дипломному проекті розкрито наступні: теоретичні - сукупність оптимальних методів, засобів, прийомів, дій, операцій, процедур, необхідних для вирішення теоретичних соціально-педагогічних проблем, до яких відносяться підручники, навчально-методичні посібники, теоретична розробка технології; дослідницькі - спеціальні науково обґрунтовані методики дослідження соціально-педагогічних проблем, тобто програми дослідження, методики дослідницької діяльності, експериментальні розробки; прикладні технології загального типу (функціональні) - цілеспрямована, спланована, послідовна діяльність соціального педагога в роботі з конкретними об'єктами - це програми вирішення завдань соціального виховання та індивідуального розвитку, діагностики, реабілітації, адаптації, профілактики, корекції, терапії; прикладні технології конкретного типу (спеціальні) - сплановані, послідовно реалізовані дії, операції та процедури, які спрямовані на використання конкретних завдань щодо вирішення проблем у роботі з особистістю, групою - програми, методики роботи з неблагополучною сім'єю, дітьми «групи ризику» тощо.

Список джерел

1. Адлер А. Детская психология и исследование неврозов / А. Адлер // Практика и теория индивидуальной психологии: Пер. с нем. - М.: За экономическую грамотность, 1995. - С. 97-120.

2. Адлер А. Индивидуальная психология, ее гипотезы и результаты / А. Адлер // Практика и теория индивидуальной психологии: Пер. с нем. - М.: За экономическую грамотность, 1995. - С. 19-38.

3. Адлер А. О мужской установке у женщин-невротиков / А. Адлер // Практика и теория индивидуальной психологии: Пер. с нем. - М.: За экономическую грамотность, 1995. - С. 163-210.

4. Адлер А. О нервическом характере / А. Адлер. - СПб.: АСТ Университетская книга, 1997. - 288 с.

5. Адлер А. Понять природу человека / А. Адлер. Пер. с нем. - СПб.: Академический проект, 1997. - 187 с.

6. Антонова Ю.А. Домашнее насилие в отношении женщин: законодательный опыт России и США / Ю.А. Антонова // Гендерные исследования в гуманитарных науках: современные подходы: материалы международной научной конференции, (Иваново, 15-16 сентября 2000 г.). Часть II. Социология, политология, юриспруденция, экономика. - Иваново: Юнона, 2000. - С. 153-159.

7. Ахтирська Н.М. Моніторинг судової практики у справах, пов'язаних з насильством щодо дітей та жінок / Н.М. Ахтирська / [за заг. ред. Г.О. Христової]. - Київ: Тютюкін, 2011. - 108 с.

8. Бандура А., Уолтерс Р. Подростковая агрессия. Изучение влияния воспитания и семейных отношений: Пер. с англ. - М.: Апрель Пресс, изд-во ЭКСМО-Пресс, 2000. - 502 с.

9. Беличева С.А. Основы превентивной психологии. - М.: Социальное здоровье России, 1993. - 213 с.

10. Бенеш Л. Психологическая природа мужского насилия // Вестник психосоциальной и корекционно-реабилитационной работы. - 1995. - №3. - С. 8-11.

11. Бергин Кейтлин. Проблемы женщин в США [Електронний ресурс] / Кейтлин Бергин // Режим доступу: http://www.owl.ru/win/ womplus/2004 (8).

12. Берковец Л. Агрессия: причины, последствия, контроль / Л. Берковец. - СПб.: прайм - ЕВРОЗНАК, 2001. - 512 с.

13. Бова А.А. Модель факторів, що обумовлюють насильство в сім'ї / А.А. Бова // Український соціум. - 2005. - №1. - С. 15-25.

14. Братусь Б.С. Аномалии личности. - М.: Мысль, 1988. - 301 с.

15. Бубер М. Два образа веры. - М.: Прогресс, 1995. - 402 с.

16. Бэрон Р., Ричардсон Д. Агрессия. - СПб.: Питер, 1997. - 336 с.

17. Веселовська М., Шишлова Н. Я жінка, я боюся? Як захиститись від насильства. - К.: Розрада, - 2002. - 35 с.

18. Вступ до Прав людини. - Київ - Відень, 1999. - 39 с.

19. Гончарова Н. І. Проблема насильства в сім'ї в сучасній Україні: соціально-філософський аспект / Н. І. Гончарова // Громадська програма співробітництва по запобіганню насильства в сім'ї / за ред. Ф.К. Думка. - Одеса: ОІВС, 1999. - С. 36-41.

20. Громадська думка: дослідження, аналіз, висновки. - К., 2002. - 234 с.

21. Громадська програма запобігання насильству в сім'ї. - Проект «Гармонія», Львів - 2000. - 95 с.

22. Громадська програма співробітництва по запобіганню насильству в сім'ї: матеріали 1-го Міжнародного науково-практичного семінару, (Одеса, 25 лютого - 6 березня 1999 р.) / за ред. Ф.К. Думка. - Одеса: ОІВС, 1999. - 125 с.

23. Даль В.И. Толковый словарь живого великорусского языка. Русский язык. - М., 1989. - 924 с.

24. Домашнє насильство в Україні. Звіт за результатами дослідження організації «Правозахисники Міннесоти». - К., 2000. - 27 с.

25. Емельянова Е.В. Женщины в беде. Программа работы с жертвами домашнего насилия «Достоинство любви» / Е.В. Емельянова. - СПб.: Речь, 2008. - 212 с.

26. Єcипенко О.М. Роль центрів соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді в організації та наданні допомоги / послуг особам, які вчинили насильство - Луганськ: Луганський обласний центр соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді, 2009. - 19 с. (Препринт /ЛОЦССДМ 2009).

27. Європейська база медико-статистичної інформацiї «Здоров'я для всіх» [Електронний ресурс] // Режим доступу: www.medstat.com.ua.

28. Загвязинский В.И. Основы социальной педагогики / В.И. Загвязинский, М.П. Зайцев, Г.Н. Кудашов, О.А. Селиванова, Ю.П. Строков; под. ред. П.И. Питкасистого. - М.: Педагогическое общество России, 2002. - 160 с.

29. Закон України «Про попередження насильства в сім'ї» від 15 листопада 2001 року // Урядовий кур`єр. - 2003. - №86, 14 травня. - C. 10-20.

30. Запобігання і протидія насильству в сім'ї: метод. матеріали / за ред. І. М. Трубавіної. - К.: ДЦССМ. - 2004. - 107 с.

31. Келли Г. Основы современной сексологии / Г. Келли. - Спб.: Питер, 2000. - 712 с.

32. Келлі Ліз. Насильство щодо жінок і дітей. Новий погляд на поліцейську діяльність, її інноваційність і професіоналізм: Посібник / Ліз Келлі. - Львів: Астролябія, 2011. - 176 с.

33. Кляйн М. Зависть и благодарность. Исследование бессознательных источников: Пер. с англ. - СПб.: Б.С.К., 1997. - 96 с.

34. Кобикова Ю. Проблема насилия в семье глазами студентов психологов / Ю. Кобикова // Гендерний журнал «Я». - 2009. - №2 - С. 21-22.

35. Ковальова О.В. Запобігання насильству в сім'ї: досвід штату Іллінойс США / О.В. Ковальова // Південноукраїнський правничий часопис. - 2007. - №3. - С. 41-43.

36. Кочарян А.С. Личность и половая роль: симптомокомплекс маскулинности / фемининности в норме и патологии: Дис. д-ра психол. наук: 19.00.01. - Харьков, 1996. - 418 с.

37. Кочемировська О.О. Сучасний стан вивчення проблеми насильства: огляд традиційних концепцій та результати психосемантичного дослідження / О.О. Кочемировська // Вісник Харківського ун-ту. Сер. Психол. - 1999. - №460. - С. 68-71.

38. Кургановская Н. Формирование навыков ненасильственного поведения у школьников и школьниц / Н. Кургановская, В. Кургановский // Збірник матеріалів міжнародної науково-практичної конференції «Гендерна освіта - ресурс розвитку паритетної демократії». - Тернопіль, 2011. - С. 687-696.

39. Кэмпбелл Д. Насилие как защита от нервного расстройства в подростковом возрасте / Д. Кэмпбелл. - М.: Издательский гуманитарный центр ВЛАДОС, 1997. - С. 57-72.

40. Левченко К.Б. Визначення статусу «особа, потерпіла від торгівлі людьми» / К.Б. Левченко // Вісник Національного університету внутрішніх справ. - 2004. - №14. - С. 42-45.

41. Леонгард К. Акцентуированные личности: Пер. с нем. - К.: Вища школа, 1981. - 392 с.

42. Личко А.Е. Подростковая психиатрия. - Л.: Медицина, 1985. - 416 с.

43. Личко А.Е. Психопатии и акцентуация характера у подростков. - Л.: Медицина, 1977. - 276 с.

44. Лоренц К. Агрессия (так называемое зло) / К. Лоренц // Вопросы философии. - 1992. - №3. - C. 5-54.

45. Луценко О.А. Технології профілактики домашнього насилля. Організація роботи з суб'єктом насильницьких дій / О.А. Луценко та ін. // Навчально-методичний посібник. - Суми, Сум ДПУ імені А.С. Макаренка. - 2011. - 92 с.

46. Лысова А.В. Насилие в семье - объект социальной политики в США / А.В. Лысова // Социологические исследования. - 2005. - №12. - С. 108-116.

47. Меллібруда Є. Обличчя насильства. Матеріали з проблеми попередження насильства. - К., 2000. - 95 с.

48. Методи та технології роботи соціального педагога / Автори-укладачі: С.П. Архипова, Г.Я. Майборода, О.В. Тютюнник. Навчальний посібник. - К.: Видавничий Дім «Слово», 2011. - 496 с.

49. Ми різні - ми рівні. Основи культури гендерної рівності: [навчальний посібник для учнів 9-12 класів загальноосвітніх навчальних закладів] / за ред. О. Семиколєнової. - К.: К.І.С., 2007. - Розділ IV. - С. 121-128.

50. Назаров О.А., Попова Г.В. Особливості усвідомлення мотивації злочину особами, що скоїли насильницький злочин // Сучасні наукові дослідження - 2006: Матеріали II міжнародної науково-практичної конференції, Т. 35, «Психологія та соціологія», Дніпропетровськ: Наука і освіта, 2006. - С. 21-24.

51. Насильство в сім'ї та діяльність органів внутрішніх справ по його подоланню. Інформаційно-практичний посібник. - Дніпропетровськ: УМВС України в Дніпропетровській області, 2006. - 72 с.

52. Насильство в сім'ї. - Як боротися з ним державі. Що маємо і що слід зробити. - К.: Розрада. - 1999. - 216 с.

53. Невский А.С. Семейное насилие: профилактика рецидивов / Сборник информационно-методических материалов по профилактике рецидивов семейного насилия. - Санкт-Петербург, 2009. - 120 с.

насильство профілактика домашній

Размещено на Allbest.ru