Основи демографії

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Контрольна робота

Основи демографії

Вступ

Останні 10 років у демографічній історії України були декадою боротьби населення за виживання. За цей період у демографічному розвитку країни спостерігалося більше деструктивних моментів, ніж конструктивних а його характер можна визначити швидше як дефіцитний і витратний, аніж відновлювальний, що зближує його з основними тенденціями соціально-економічного поступу країни, повним внутрішніх протиріч та непослідовностей.

Здобувши державну незалежність у серпні 1991 р., Україна мала на той час одну з найбільших в Європі (майже 52 млн. осіб) чисельність населення. Перемога демократичних принципів у політиці призвела до побудови основ громадянського суспільства в країні (дотримання прав людини, закріплення верховенства права, проведення ринкових реформ). У той же час, надто швидка трансформація політичної, економічної та соціальної сфер життя спричинили глибоку соціально-економічну кризу, яка вразила всі верстви населення.

Неготовність та непристосованість основної маси населення до нових умов, з одного боку, і різке падіння рівня життя, з другого, спричинили погіршення основних показників відтворення населення, стану його здоров'я і в результаті призвели до зниження рівня демографічного, трудового та соціального потенціалу країни. Сьогодні можна констатувати, що крім економічної, Україна переживає ще й глибоку соціально-демографічну кризу, яка погрожує країні непередбачуваними наслідками у майбутньому.

Демографічна спрямованість має стати одним з головних пріоритетів дій українського керівництва.

Подолання демографічної кризи і досягнення сталого демографічного розвитку, нормалізація відтворення населення є тривалим і складним процесом. При цьому зміст реального виходу з демографічної кризи полягає не стільки в подоланні депопуляції, скільки у підвищенні якості населення, збереженні та відтворенні його життєвого і трудового потенціалу.

Становлення і розвиток суверенної української держави відкриває нову сторінку в її демографічній історії, але водночас вимагає підвищеної відповідальності за демографічне сучасне і майбутнє народу України, відтворення здорових поколінь, що вимагає посиленої уваги на державному рівні до проблем демографічного розвитку та формування ефективної національної демографічної політики.

Концепцію демографічного розвитку України розроблено відповідно до завдань Послання Президента України до Верховної ради України «Про внутрішнє і зовнішнє становище України у 2002 році» [1], на виконання рекомендацій парламентських слухань «Демографічна криза в Україні: її причини та наслідки», схвалених Постановою Верховної Ради України від 05.06.2003 №940-IV, та доручення Кабінету Міністрів України від 29.11.2003 №69514 [2].

Важливою характеристикою соціально-демографічного стану будь-якого суспільства є вікова структура населення. Під нею розуміють розподіл населення за віковими групами та віковими контингентами з метою вивчення демографічних та соціально-економічних процесів. Саме за допомогою вивчення вікової структури населення та динаміки її змін можна визначити місце у суспільстві різних соціальних груп, в тому числі й людей з особливими потребами.

Перебудова вікового складу населення відбувається на ґрунті надзвичайно низького рівня народжуваності в недалекому минулому та в сучасних умовах. Тобто старіння населення може проходити як на підставі зростання середньої тривалості життя, так і через зменшення рівня народжуваності. На жаль, збільшення середньої тривалості життя населення України не очікується, а спад народжуваності зростатиме.

Постаріння населення ставить проблему пошуку ефективних засобів продовження тривалості повноцінної, трудової та соціальної активності населення, збереження його фізичного та інтелектуального здоров'я.

Соціально-економічне й духовне відродження України неможливе без концентрації уваги та зусиль на вирішенні проблем молоді як майбутнього країни, гаранта суспільно-економічного прогресу, адже непорушною істиною є те, що подальший розвиток суспільства чи не найбільшою мірою залежить від забезпечення гідних стартових умов для життєдіяльності молодих поколінь. Попри деклароване усвідомлення цієї істини, у нове тисячоліття більшість країн світу вступила зі значним тягарем невирішених молодіжних проблем, низка яких, як-от проблеми нерівності молоді, безробіття й маргіналізації молодих людей, поширення не правових соціальних практик та асоціальних проявів у молодіжному середовищі, проблеми зі станом здоров'я молоді й деякі шлюбно-сімейні проблеми та ін. наразі демонструють тенденцію до загострення.

Проблемі трансформації сучасних демографічних процесів, визначенню їх причин та наслідків, заходів щодо їх регулювання приділяли увагу вітчизняні вчені, які досліджують проблеми демографічного відтворення, зокрема С.Ф. Биконя [4], В. Стешенко [3], В.О. Хвіст [5], В.А. Моргун [6]. Серед нещодавніх публікацій слід виділити «Концепцію демографічного розвитку України на 2005-2015 р.» [7].

Разом із тим, формування концептуальних засад цілісної соціально-демографічної політики, яка б була націлена на узгодження соціальної й економічної складової суспільного розвитку в нашій країні тільки починається.

1. Демографічні аспекти соціально-економічних реформ в Україні

Розглянемо вихідні чинники, які зумовлюють проблемні аспекти формування сучасної соціально-демографічної ситуації в Україні та створюють загрозу перспективам стабільності держави.

* Падіння рівня народжуваності, який сьогодні майже на 40% нижчий зареєстрованого на початку 90-х років (12,7%), і у 2000 р. становив 7,8 осіб на 1000 населення [8].

* В Україні втрачені традиції багатодітності. Різке зниження життєвого рівня населення і невирішеність екологічних проблем, загострених Чорнобильською катастрофою, без сумніву, змінили погляди на сімейні традиції та формування сім'ї.

Динаміка показника сумарної плідності, або кількість дітей, яких народжує жінка за своє життя (сьогодні - 1,1 дитини на одну жінку) свідчить про те, що рівень народжуваності вже давно став недостатнім для заміни старших поколінь новими (потрібно хоча б 2,2-2,3 дитини на одну жінку). У результаті чисельність дитячого населення скоротилася за період з 2000 до 2009 року майже на 800 тис. осіб [9].

* Інтенсифікація смертності населення - з 2006 по 2010 рік рівень смертності зріс майже на 30% і складає нині 15,3 на 1000 населення (у 2000 р. - 12,1%) (див. рисунок 2 у додатку 1).

* Оскільки кількість померлих перевищує кількість народжених, в Україні спостерігається депопуляція. На сьогодні втрати у чисельності населення країни склали близько 13,8 тис. осіб. На 1.02.2013 р. населення країни становило 45,539 млн. осіб (див. рисунок 1 у додатку 1) [9].

* Різко зменшилася кількість шлюбів. Протягом 10 останніх років кількість шлюбів скоротилася з 9,3 до 5,5 на 1 тис. населення (тобто на 41%), а кількість розлучень за той же період зросла з 3,7 до 4,0 на 1 тис. осіб. Таким чином, у суспільстві зростає орієнтація на неформальні шлюбно-сімейні стосунки. Збільшується частка бездітних та однодітних родин, зростає кількість дітей, народжених поза шлюбом, а також матерів, які виховують дітей без чоловіка, що ще більше погіршує демографічні перспективи держави.

* Відбувається старіння населення. Частка осіб похилого віку у 2012 р. перевищила в цілому по Україні 20%, а в селах навіть 1/3 всього населення.

Відповідно до вказаної ситуації демографічне навантаження на 1 тис. населення працездатного віку непрацездатними особами пенсійного віку складає у 2012 році в середньому по Україні - 402 особи, у сільській місцевості - 561 особу, а в містах - 340 осіб. Подальше старіння населення неминуче призведе до виникнення додаткових економічних та соціальних проблем з утримання зазначеної групи населення [9].

* Наявність тенденції та реалізація намірів до трудової еміграції працездатного населення країни. Україна постійно втрачає кваліфіковану робочу силу, яка знаходить тимчасову роботу за кордоном. Ще одним видом нелегальної міграції стала торгівля жінками, в основному молодого та середнього віку, процес, який також призводить до демографічних втрат населення країни. Соціологічні обстеження свідчать, що в основі цього процесу, крім кримінальних причин, криються соціальні негаразди у суспільстві.

Серед пов'язаних з міграцією проблем - зростання чисельності транзитних, нелегальних мігрантів та біженців у складі населення України. На сьогодні загальна кількість транзитних мігрантів та нелегальних мігрантів, які перебувають на території України обчислюється зарубіжними фахівцями у 65 тис. осіб. За офіційними даними на кінець 2012 р., відповідно до українського законодавства, статус біженця було надано близько 4 тис. особам, переважну більшість яких (76%) складали афганці. Відомо, що міграційні проблеми, які інтенсифікуються у країнах з молодими демократіями та слабкими соціально-економічними структурами, мають розглядатися як сильний фактор, дестабілізуючий внутрішню ситуацію. В Україні, за умов не реалізації певних політико-організаційних перетворень, цей фактор може негативно вплинути і на регіональну ситуацію та стабільність [10].

* Негативні зміни відзначаються не тільки в кількісних, але і в якісних показниках розвитку населення. Погіршення стану здоров'я населення, що спостерігається з покоління в покоління українських громадян, негативно впливає на формування людського потенціалу країни, зокрема, нових контингентів робочої сили, потенційних призовних контингентів та загалом відбивається на демографічних перспективах нації, оскільки хворе населення не може відтворювати здорових членів суспільства.

Погіршення здоров'я як результуючий показник погіршення генофонду нації та негативного впливу соціального оточення в широкому контексті відображається у такому узагальнюючому демографічному показнику як середня очікувана тривалість життя. За даними 2012 р., вона становила 68,1 років для всього населення та 63,2 і 73,8 років для чоловіків і жінок відповідно. У 2000 р. очікувана тривалість життя в Україні була більшою майже на 2,5 року - 70,5 років. Але, за даними експертів, зростання рейтингу України останніми роками відбулося не в результаті покращення ситуації в країні, а завдяки погіршенню показників деяких інших країн [11].

Зростають захворюваність та смертність населення від інфекційних та паразитарних хвороб, реальною стала загроза епідемії туберкульозу - понад 600 тис. громадян України хворіють сьогодні на цю хворобу.

В Україні спостерігаються найвищі в Європі темпи поширення ВІЛ/СНІДу. Особливу тривогу викликає те, що найбільшу частину інфікованих складає молодь, серед якої 15% - діти та підлітки. Тривожним є те, що ВІЛ вже поширюється за межі певних груп ризику в населення країни.

Ще більше погіршує демографічні перспективи нації незадовільний стан здоров'я материнського та дитячого населення країни, основні показники якого - материнська та дитяча смертність - залишаються вищими, ніж у інших розвинених країнах. Особливе занепокоєння викликає високий рівень вроджених вад розвитку; сьогодні у кожної третьої дитини спостерігаються відхилення у фізичному або психічному розвитку.

Ці суто демографічні тенденції відображають не тільки негаразди з сучасним станом та перспективами відтворення населення і його трудового потенціалу, а також є ознаками розбалансованості сьогоднішнього суспільства, що загрожує його соціальній стабільності.

Наприклад, депопуляція, старіння населення та інші демографічні структурні диспропорції загрожують погіршенням перспектив забезпечення та солідарної підтримки працездатним населенням непрацездатних. Погіршення здоров'я населення призведе до перевантаження та збоїв у роботі фондів медичного страхування. Поширення соціально небезпечних хвороб - до переорієнтації обмежених фондів охорони здоров'я з профілактичної спрямованості на термінове, швидке подолання небезпечних хвороб.

В основі вказаних процесів знаходяться соціальні проблеми, існуючі у сьогоднішньому суспільстві. Неадаптованість значної частини населення до ринкових умов, неможливість забезпечення оплати праці, відповідно її кількості та якості, а також її недостатній рівень для забезпечення потреб самого працюючого та залежних від нього членів сім'ї, відсутність диференційованого підходу до оцінки вкладеної сукупної праці при визначенні рівня пенсійного забезпеченні, розвал державних систем охорони здоров'я та освіти - все це проблеми останнього десятиріччя, сьогодення та найближчого майбутнього країни, оскільки на сьогодні держава не має достатніх ресурсів для їхнього вирішення [12, с. 317].

Однак, якщо не розпочати роботу по збереженню людського потенціалу країни сьогодні, внаслідок інертності демографічних процесів та їхньої слабкої керованості з боку держави, ситуація погіршуватиметься, загрожуючи стабільному та незалежному існуванню самої держави.

2. Старіння населення - проблеми соціолого-демографічного аналізу

демографічний соціальний населення старіння

Важливою характеристикою соціально-демографічного стану будь-якого суспільства є вікова структура населення. Під нею розуміють розподіл населення за віковими групами та віковими контингентами з метою вивчення демографічних та соціально-економічних процесів. Саме за допомогою вивчення вікової структури населення та динаміки її змін можна визначити місце у суспільстві різних соціальних груп, в тому числі й людей з особливими потребами.

Перебудова вікового складу населення відбувається на ґрунті надзвичайно низького рівня народжуваності в недалекому минулому та в сучасних умовах. Тобто старіння населення може проходити як на підставі зростання середньої тривалості життя, так і через зменшення рівня народжуваності. На жаль, збільшення середньої тривалості життя населення України не очікується, а спад народжуваності зростатиме.

Постаріння населення ставить проблему пошуку ефективних засобів продовження тривалості повноцінної, трудової та соціальної активності населення, збереження його фізичного та інтелектуального здоров'я.

Статевовікова структура населення відбиває також співвідношення між віковими групами людей, зокрема чоловіків та жінок. Співвідношення між чоловіками і жінками неоднакове у різних вікових групах. У дитячому і юнацькому віці приблизно однакова кількість дівчат і хлопців, навіть хлопців дещо більше. Але вже в середньому віці співвідношення поступово змінюється на користь жінок, у старшому віці чоловіків майже у два рази менше, ніж жінок. Це пов'язано із тим, що у жінок більша тривалість життя, а пік смертності у чоловіків настає після 40 років, а жінок після 50 років, також на це впливають спосіб життя, умови праці. Диспропорція між чоловіками і жінками у старшому віці посилюється ще й тим, що у ньому перебувають люди, які пережили [13].

На початок 2009 р. 15,4% чоловіків та 24,1% жінок мали понад 60 років. Існують значні відмінності у сільській і міській місцевостях щодо темпів старіння людей (див. рисунок 1 у додатку 2) [9].

Однак поряд із високим рівнем старіння, жінки визначаються вищим, ніж чоловіки показником довголіття (відношення населення у віці понад 80 років до кількості населення у віці понад 60 років). У 2010 р. цей показник становив серед жінок сільської місцевості 15,2%, міських поселень - 11,7% (серед чоловіків відповідно 8,1% та 6,8%). Внаслідок старіння населення в Україні постійно зменшується частка працездатних людей (в 2011 р. - 58,8%), особливо цей процес характерний для сільської місцевості, там їх частка - 49,5%. Особливості демографічних процесів, що відбуваються в Україні, призвели до того, що найбільш інтенсивно скорочується найбільш продуктивна група населення віком від 20 до 30 років. Це вже не епізодичне явище, а сталий процес. Внаслідок старіння населення збільшується демографічне навантаження на населення працездатного віку. На кожну 1000 працездатних в країні припадає 365 дітей і 412 людей старшого віку, тобто 768 непрацездатних людей або утриманців. Дещо нижчі ці показники у містах (695 осіб), що викликано недавньою масовою міграцією людей до них із сільської місцевості. А у селах вже непрацездатних людей більше, ніж працездатних (демографічне навантаження більше у 1,5 рази, ніж у містах. Така ситуація у нашій країні приводить до такого явища, як «утриманство», тобто коли непрацюючі люди є утриманцями працюючих. Це зумовлено тим, що всі збереження пенсіонерів пропали внаслідок невдалих спроб реформувати економіку, а мізерної пенсії не вистачає навіть для фізичного виживання. У інших країнах пенсіонери не є утриманцями працездатних людей, бо вони витрачають капітал, набутий у роки активної діяльності. Поряд з цим, не слід процес старіння людей розглядати як суто негативне явище. Необхідно ефективно використовувати досвід літніх людей, створити умови для їх повноцінного життя та діяльності [14].

Вікова структура населення України свідчить про регресивний тип відтворення поколінь: в ній нараховується понад 14,3 млн. пенсіонерів, з них за віком - понад 10,3 млн. осіб, за інвалідністю - понад 2,0 млн. осіб. У розрахунку на 1000 життів припадає понад 300 пенсіонерів.

Відбувається постійне скорочення економічно ефективної частини населення; частка людей у віці 15-24 р. - 15%, а 25-59 р. - 46,7%. Скорочення економічно активного населення призведе до ще більшого зростання рівня навантаження на населення працездатного віку. За шкалою ООН старим населення вважається тоді, коли частка людей у віці понад 65 р. становить більше 7%. В Україні вона загалом досягнула 15,9%, а серед сільських жителів - 19,8%. Тому населення країни оцінюють як дуже і дуже старе [9].

Важливими наслідками старіння населення, як відзначають західноєвропейські дослідники, є крім погіршення демографічних показників, ще й такі: зниження здатності до освоєння нових професій і застосування нових технологій, негативний вплив на ефективність виробництва, бо з віком величина зарплати збільшується, а продуктивність праці зменшується.

Важливого значення для багатьох аспектів життя має питання «навантаження» працездатного населення непрацездатним. Як відомо, пенсійний фонд формується за рахунок податків з доходів працюючих. До цієї соціальної групи належать, крім дітей та людей похилого віку, й особи з особливими потребами. Розробка реально ефективних заходів, спрямованих на виведення області із глибокої демографічної кризи і сповільнення прогресуючої депопуляції повинна орієнтуватись, не тільки зменшення смертності, але, головним чином, на підвищення рівня здоров'я населення, який зможе під коректувати показник високої смертності.

Пенсійний вік є одним з ключових питань в обговоренні будь-якої системи пенсійного забезпечення. Він виступає своєрідним індикатором ступеню фінансової стабільності пенсійної системи соціальної справедливості в суспільстві. Тому недивно, що в ході проведення пенсійної реформи в Україні багато дискусій виникає навколо питання підвищення пенсійного віку. Погляди фахівців на цю проблему дуже різні. Якщо одні висловлюють думку про поступове підвищення пенсійного віку, то інші категорично заперечують доцільність таких перетворень.

В ході подібних дискусій обговорюються два головних аспекти. З одного боку - це чітке визначення фінансового регулювання пенсійного віку, а з іншого - необхідність врахування психологічного фактору, який засвідчує рівень готовності суспільства до таких змін. Такий підхід до питання підвищення пенсійного віку важливий ще й тому, що не можна втрачати довіру людей до пенсійної реформи. Адже спочатку вони повинні реально усвідомити та відчути ті зміни, які відбуваються в пенсійній системі, зокрема відчути реальне зростання рівня свого добробуту [15].

Таким чином, структура співвідношення працездатного та непрацездатного населення вимагає від останнього більш активної життєвої позиції та включення його, по можливості, до виробничої діяльності.

Висновок

Виходячи з вищезазначеного, демографічна політика має бути націлена як на регулювання кількісних демографічних параметрів, так і на збереження та вдосконалення якісних параметрів, забезпечення відтворення населення з урахуванням депопуляційних процесів, характерних для демографічного розвитку значної частини Європи.

Однією з фундаментальних функцій демографії є науково-інформаційне забезпечення цілеспрямованих дій держави щодо нормалізації демографічної ситуації в країні, а це можливо лише за умови принципової відповідності рівня розвитку демографії назрілим практичним потребам.

Незважаючи на певні позитивні зрушення, демографічна ситуація в Україні залишається складною і несприятливою. Відсутні об'єктивні підстави для призупинення існуючої тенденції скорочення загальної чисельності населення. У цій ситуації демографічна політика має спрямовуватись, передусім, на підвищення рівня та поліпшення якості життя населення.

Необхідно сконцентрувати зусилля на розв'язанні поточних і стратегічних завдань - економічному забезпеченні відтворення населення, належному соціальному захисті сімей з дітьми та осіб похилого віку, поліпшенні екологічної ситуації, зниженні виробничого та побутового травматизму, популяризації здорового способу життя, забезпеченні доступності якісної медичної допомоги та освіти, що, зрештою, стане вагомим підґрунтям для підвищення тривалості повноцінного активного його життя.

Подолання демографічної кризи можливе лише за умови істотного підвищення рівня життя широких верств населення, цілеспрямованого державного впливу на трансформацію соціальної інфраструктури, послідовно на ринковій і страховій базі, та запровадження комплексу взаємоузгоджених специфічних заходів. Це забезпечить основні соціальні гарантії для переважної більшості населення і зменшить кількісні і якісні втрати суспільства від демографічної кризи.

Державна політика щодо соціальної інфраструктури має бути спрямована на створення необхідних умов для збереження і зміцнення репродуктивного здоров'я населення, формування і стимулювання здорового способу життя, вирішення проблем гігієни і безпеки праці, підтримки молоді, захисту інвалідів і людей похилого віку, забезпечення розвитку освіти, культури, відпочинку.

Необхідно забезпечити єдині стандарти рівня життя населення у всіх регіонах країни, у міських та сільських поселеннях.

Список використаної літератури

1. Послання Президента України «Про внутрішнє і зовнішнє становище України у 2002 році», звернення від 15.04.2003 №10.

2. Постанова Верховної Ради України Про Рекомендації парламентських слухань «Демографічна криза в Україні: її причини та наслідки» №940-IV від 05.06.2003.

3. Стешенко В. Демографічна криза в Україні: проблеми дослідження, витоки, складові, напрями протидії / В. Стешенко. - К., 2001. - 560 с.

4. Биконя С.Ф. Трансформація української економіки в аспекті нової інституціональної теорії // Наукові праці ДонНТУ. Сер.: Економічна. - Донецьк: ДонНТУ, 2010. - Вип. 89-2. - С. 102.

5. Хвіст В.О. Демографічне становище сучасної України // Проблеми історії України: факти, судження, пошуки: Зб. наук. пр. - К., 2001. - Вип. 1. - С. 105-112.

6. Моргун В.А. Вплив демографічних процесів на політичну активність громадян України // Проблеми історії України: факти, судження, пошуки: Зб. наук. пр. - К., 2002. - Вип. 1. - С. 105-106.

7. Концепція демографічного розвитку України на 2005-2015 рр. // Http://www. rada. dok. Ua.

8. Лехан В.М., Лакіза-Сачук Н.М., Войцехівський В.М. Стратегічні напрямки розвитку охорони здоров'я в Україні. - К.: Сфера, 2001. - С. 9

9. Державний Комітет статистики України http://www.ukrstat.gov.ua

10. Праця в Україні у 2012 році: Статистичний збірник /Державний комітет статистики України. №7 -1 - 7/128 від 17.07.2012 р. - С. 18, 27.

11. Демографічне дзеркало нації // Слово просвіти. - 2012. - 23 листопада. - С. 6.

12. Зобко Н.М. Демографічна криза в Україні. - К.: Ін-т економіки НАНУ, 2001. - 467 с.

13. Пенсійна реформа. Виклик для України / Аналітично-дорадчий центр Блакитної стрічки ПРООН, - 2008 - С. 123-125.

14. Інститут демографії та соціальних досліджень імені М.В. Птухи НАН України [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www.idss.org.ua./publik.html

15. Андрієнко В. Чи є демографічна криза в Україні? // Праця і зарплата. - 2010. - №41. - C. 5

Размещено на Allbest.ru