При тренуванні в статичному режимі, коли ставиться задача розвитку максимальної сили, треба прагнути до використання максимальних або близьких до них напружень. Задачі силової підготовки вимагають розвитку сили стосовно до різних фаз рухів, що викликає необхідність застосування серії родинних вправ для кожної фази руху. Комплекси статичних вправ можуть виконуватися щодня або через день з відносно невеликою кількістю повторень (до 10-15), тривалість кожного з яких складає від 5-6 до 10-12 секунд при розвитку максимальної сили і від 10-15 до 30-40 секунд при розвитку силової витривалості. Найкраща техніка дихання при виконанні ізометричних вправ наступна: глибокий вдих перед вправою, затримка дихання на декілька секунд під час вправи, повільний видих в заключній частині вправи.

Ізотонічний метод (при постійній величині обтяження і поєднанні роботи долаючого і поступливого характеру). При виконанні вправ з традиційними обтяженнями (наприклад, зі штангою) опір є постійним протягом всього руху. У той же час силові можливості людини в різних фазах руху істотно змінюються в зв'язку із зміною величин важелів додатку сили, і максимальний опір м'яза випробовують тільки в крайніх точках амплітуди руху.

Вправи зі штангою, блоковими пристроями або іншими подібними обтяженнями мало прийнятні для розвитку силових можливостей застосовно до силової роботи. Пояснюється це тим, що вправи з цими обтяженнями повинні виконуватися з постійною невисокою швидкістю. Тільки в цьому випадку забезпечується навантаження на м'язи по всій амплітуді руху, і те в окремих фазах вона не відповідає реальним можливостям м'язів, залучених до роботи.

При виконанні рухів з штангою або іншим снарядом з високою швидкістю робота є неефективною, оскільки застосування максимальних зусиль на початку руху додає снаряду прискорення. Крім того, при виконанні різних вправ в кінцевих позиціях м'яза практично не випробовують навантаження. Так буває, наприклад, в різних видах вижимання штанги, віджимання на паралельних брусах.

Всі ці недоліки в значній мірі компенсуються простотою, доступністю інвентарю, різноманіттям вправ, які можуть виконуватися з штангою, гантелями, блоковими пристроями, з опором партнера, на гімнастичних приладах (брусах, перекладині та інш.).

Різноманітність засобів, які можуть використовуватися при застосуванні даного методу, забезпечує всебічний вплив на м'язовий апарат, дозволяє забезпечити зв'язане вдосконалення силових якостей і основних елементів технічної майстерності.

Поєднання долаючого і поступливого режимів роботи м'язів створює умови для виконання рухів з досить великою амплітудою, що є позитивним чинником для вияву і розвитку силових якостей.

Шляхом раціонального підбору вправ (наприклад, використання вузько спрямованих вправ з обмеженою амплітудою) можна в певній мірі компенсувати недоліки методу, пов'язані із зменшенням навантаження на м'язи, викликаним інерційністю при швидкісно-силовій роботі. Таким же шляхом можна забезпечити навантаження на м'язи, адекватне їх можливостям в тій чи іншій фазі.

Простота та доступність методу при досить високій його ефективності обумовлюють істотний об'єм силової роботи традиційного динамічного характеру при підготовці спортсменів, особливо для рішення задач загальної фізичної підготовки, пов'язаних із створенням силового фундаменту, і насамперед з розвитком максимальної сили.

При розвитку максимальної сили виконується робота з великими обтяженнями (75-80% максимуму) при невеликій кількості повторень (6-8 в одному підході), в повільному темпі (на долаючу частину роботи затрачується 1-2 секунди, на поступливу - 2-4 секунди). Темп рухів та тривалість пауз можуть варіювати. Коли ставиться задача приросту сили за рахунок збільшення м'язової маси, планується повільний темп при тривалих паузах між підходами (20-40 секунд); прагнення підвищити силу за рахунок вдосконалення м'язової та внутрішньом'язової координації пов'язано із збільшенням темпу (0,8-1,0 секунди на долаючу частину роботи, 1-2 секунди на поступливу) і тривалості пауз до 2-3 хвилин.

Така робота в тренуванні спортсменів звичайно займає обмежене місце. Тому не треба побоюватися, що виконання вправ, направлених на підвищення максимальної сили, приведе до зниження швидкісних можливостей м'язів. Однак, Каунсилмен (1980 р.) вказує, що якщо застосовувати великі обтяження при малій кількості повторень і низькій швидкості, то м'язова маса і силові можливості зростають за рахунок гіпертрофії повільно скорочуючихся м'язових волокон, нездібних до силової роботи. Це може привести до зниження витривалості і одночасно не сприяє, а навіть перешкоджає вияву силових якостей при виконанні швидкісної роботи, оскільки останні забезпечуються переважно білими м'язовими волокнами.

Це твердження можна вважати об'єктивним лише наполовину. Дійсно, внаслідок такого тренування можуть знизитися рівень витривалості, стабілізуватися або навіть знизитися швидкісні якості. Це і природно, оскільки вправи, направлені на розвиток максимальної сили, за динамічними і кінетичними характеристиками далекі від основних рухових дій, характерних для більшості видів спорту. Що ж до причин цих негативних наслідків, то тут Д. Каунсилмен, певне, помиляється. Адже переконливо доведено, що залучення до роботи швидко скорочуючихся м'язових волокон пов'язане не з швидкістю, а з інтенсивністю роботи, величиною обтяження. Швидко скорочуючися м'язові волокна скорочуються і включаються у роботу по мірі збільшення обтяжень, а не по мірі збільшення швидкості рухів. Тому, у разі необхідності, можна розвивати максимальну силу при роботі з великими обтяженнями та невисокою швидкістю руху. Морфологічні зміни в м'язах, що отримуються внаслідок такого тренування, можуть бути основою для спеціальної швидкісно-силової підготовки.

Особливо потрібно виділити тренування ізотонічним методом при поступливому режимі роботи м'язів. Тренування в цьому режимі засноване на виконанні рухів поступливого характеру з великими обтяженнями, звичайно, на 10-30% перевищуючими доступні при роботі долаючого характеру. Відносно цього режиму, в порівнянні з іншими, думки фахівців розходяться. Одні з них стверджують, що тренування при поступливому режимі за ефективністю перевищує ефективність тренування в долаючому режимі; інші вважають, що таке тренування не має переваг в порівнянні з тренуванням в долаючому режимі, однак, страждає рядом недоліків. Воно є неспецифічним по відношенню до переважної більшості рухів в різних видах спорту, оскільки в них відсутній поступливий вид роботи м'язів; воно більш втомливе, приводить до великого накопичення в м'язах продуктів розпаду в порівнянні з роботою в ізотонічному і особливо в ізокінетичному режимах.

Тому в спортивному тренуванні робота в поступливому режимі застосовується дуже обмежено по ряду причин: 1) рухи в цьому випадку виконуються з низькою швидкістю, що не відповідає вимогам ефективного виконання рухових дій в більшості видів спорту; 2) вправи в поступливому режимі пов'язані з дуже високими навантаженнями на зв'язки і суглоби і небезпекою травматизму, складні організаційно, оскільки вимагають спеціального обладнання або допомоги партнера для повернення обтяження в початкове положення. Однак, розглядати використання роботи в поступливому режимі, як засіб підвищення силових якостей, примушують її деякі сильні сторони.

Зокрема, робота поступливого характеру є ефективним шляхом максимального розтягнення м'язів при зворотних рухах, що забезпечує суміщений розвиток силових якостей та гнучкості.

Ізокінетичний метод. Тренування ізокінетичним методом передбачає роботу з використанням спеціальних тренажерних пристроїв, які дозволяють спортсмену виконувати рухи в широкому діапазоні швидкості, виявляти максимальні або близькі до них зусилля практично в будь-якій фазі руху. Це дає можливість м'язам працювати з оптимальним навантаженням протягом всього діапазону рухів, чого не можна добитися, застосовуючи будь-якого із загальноприйнятих обтяжень. Істотне значення має також можливість підбору виключно великої кількості різних вправ як локального, так і відносно широкого впливу. Перевагою ізокінетичного методу є також значне скорочення часу для виконання вправ, зменшення ймовірності травм, відсутність необхідності в інтенсивній розминці, швидке відновлення після застосовуючихся вправ і ефективне відновлення в процесі роботи.

Відомо, що найбільшому розвитку максимальної сили сприяє максимальне обтяження. З іншого боку, доведено, що найбільш ефективні для розвитку цієї якості вправи, в яких виконується 6-8 повторень. Однак, тут існує об'єктивна суперечність: прагнення виконувати 6-8 повторень в підході змушує спортсмена виконувати вправи з обтяженнями, маса яких значно менше доступних при одному повторенні. Ізокінетичний метод знімає цю суперечність, оскільки дозволяє в кожному повторенні добитися максимальних виявів сили, тобто пов'язує силові вияви з реальними можливостями не тільки в різних повтореннях окремого підходу.

Завдяки особливостям ізокінетичного режиму опір може варіюватися в широкому діапазоні, пристосовуватися до реальних можливостей м'язів в кожній фазі виконуючогося руху. Потрібно враховувати і той факт, що при роботі в ізотонічному режимі швидкість переміщення біоланок тіла звичайно може перевищувати 45-60 за 1 секунду, в той час як в природних рухах, характерних для різних видів спорту, вона часто виявляється значно вищою. Це дуже важливий чинник, оскільки свідчить про сувору специфічність силового тренування. Силові вправи в ізокінетичному режимі, що виконуються на сучасних тренажерах, дозволяють варіювати швидкість переміщення від 0 до 200 за 1 секунду та більш.

Метод змінних опорів. Виділення цього методу прямо пов'язане з використанням різних тренажерів, конструктивні особливості яких дозволяють змінювати величину обтяжень в різних частинах руху з урахуванням реальних можливостей м'язів, залучених до роботи. Наприклад, в практиці підготовки плавців і веслярів широке поширення отримав пружинно-важільний тренажер Мартенса-Хюттеля для виконання різноманітних вправ, що імітують робочі рухи руками. Особливості тренажера і зміна кількості пружин дозволяють «пристосовувати» опір до реальних можливостей м'язів в різних частинах рухів. Вправи виконуються тільки в долаючому режимі.

Для тренування в навперемінному режимі все ширше використовуються тренажери типу «Наутілус», які дозволяють регулювати опір в широкому діапазоні відповідно до реальних можливостей групи м'язів, що забезпечують виконання руху. Зміна опору здійснюється шляхом застосування важелів і ексцентриків. Можлива комбінація, заснована на застосуванні ексцентриків і важелів, довжина яких змінюється за ходом руху.

Істотною перевагою тренування методом змінних опорів з використанням тренажерів типу «Наутілус» є те, що вправи виконуються з виключно великою амплітудою і таким чином, забезпечують в поступливій частині роботи максимальне розтягнення працюючих м'язів. Це важливе по двох причинах: по-перше, заздалегідь добре розтягнуті м'язи здібні до більш високого вияву силових якостей; по-друге, створюються гарні передумови для одночасного вияву силових якостей і гнучкості.

1.4.1 Аналіз впливу різних тренувальних засобів на організм лижника-гонщика

Фізична і функціональна підготовка лижника-гонщика здійснюється різними засобами. У процесі фізичної підготовки особлива увага приділяється розвитку швидкісно-силових якостей. Функціональна підготовка лижника-гонщика передбачає розвиток систем організму спортсмена, що забезпечують досягнення спортивного результату. Вона визначає рівень розвитку основної фізичної якості лижника - витривалості. Розвиток швидкісно-силових якостей здійснюється в процесі загальної і спеціальної фізичної підготовки.

Загальна фізична підготовка. Останнім часом лижники займаються загальною фізичною підготовкою значно менше. З зростанням кваліфікації частка загальної фізичної підготовки знижується. При цьому вона стала більш спеціалізованою, причому коло її засобів помітно звузилося. Основну увагу загальній фізичній підготовці приділяють в безсніжну пору року. Для розвитку швидкісно-силових якостей використовуються: загально розвиваючі вправи, трудові процеси, пересування по місцевості, інші види спорту швидкісно-силової спрямованості, вправи на тренажерах. Раніше в процесі загальної фізичної підготовки лижника-гонщика застосовувалися широко вправи, направлені на розвиток швидкості, такі, як біг 10 х 100 м і інш. Подібний анаеробний режим роботи, що виконується в швидкому темпі, зі значними зусиллями має мало спільного з лижними гонками, тому в нинішній час від такого тренування відмовилися. Розглянемо засоби загальної фізичної підготовки трохи детальніше.

Загально розвиваючі вправи. Існує багато загально розвиваючих вправ, що використовуються у підготовці лижників-гонщиків.

У тренуванні по загальній фізичній підготовці пропонуються вправи, що чинять вплив на всі групи м'язів. Раціональніше після основної частини занять (звичайно тренування на витривалість) разом з вправами на гнучкість і розтягання використати комплекс вправ, направлений на розвиток конкретної групи м'язів, щоб досягти значного впливу на неї. Якщо виявлене відставання яких-небудь м'язових груп, то тренування, направлене на їх розвиток, потрібно проводити частіше.

Трудові процеси. У 60-х в нашій країні робилися спроби широко використовувати трудові процеси в підготовці лижників-гонщиків (пиляння і коління дров, рубання лісу, земляні роботи, роботи на сінокосі та ін.). При цьому окремі спортсмени домагалися значних результатів, але загалом цей засіб себе не виправдав і в цей час використовується мало. Цілі покоління скандинавських лижників використовували роботу в лісі як тренувальний засіб. Однак і вони майже повністю від нього відмовилися. Великий обсяг важкої фізичної роботи надає позитивний вплив на розвиток м'язів, але робота ця не спеціальна, і серцево-судинна система функціонує не на високому рівні, в той час як енергетичні витрати вельми великі.

Ми вважаємо, що важкої фізичної роботи не треба уникати навіть гонщикам вищої кваліфікації, але лише на початку підготовчого періоду, причому в невеликих обсягах. Трудові процеси корисні і лижникам старших розрядів, особливо з недостатньою силовою підготовкою, якщо їх здійснювати літом протягом двох-трьох тижнів в поєднанні із звичайним тренуванням зі зниженим обсягом. Що стосується лижників молодших розрядів, то включення в їх підготовку трудових процесів в безсніжний час року можна тільки вітати, але тут треба дотримувати міру [31].

Пересування по місцевості.

Ходьба та біг по місцевості, багатій крутими підйомами, призначені вирішувати задачі силової підготовки починаючих лижників у підготовчому періоді. Ці рухи виконуються з високою частотою кроків (3 кроки за сек.), однак по структурі вони значно відрізняються від лижного ходу. Для збільшення силового впливу раніше застосовувалися обтяження (пояс, жилет, устілки та ін.). Застосування ходьби і бігу лижниками старших розрядів з метою силової підготовки обмежено: проводиться невелика кількість тренування на початку підготовчого періоду, спортсмени долають круті і затяжні підйоми в тривалому тренуванні (походах).

Інші види спорту швидкісно-силової спрямованості. Як засоби швидкісно силової підготовки можна використовувати багато які види спорту, вірніше, окремі їх елементи. Так, веслування добре сприяє розвитку сили м'язів рук, спини і брюшного пресу і її можна використовувати літом в основному на другому тренуванні. Майже те ж можна сказати і про плавання. При цьому необхідно хоча б в загальних рисах освоїти техніку плавальних вправ, що розширить запас рухових навиків лижника і створити більш сприятливі передумови для розвитку сили. Особливу роль в підготовці лижників грають гімнастичні вправи (зі снарядами та без них), в яких рухи виконуються з постійною амплітудою, з повним випрямленням рук і ніг в суглобах. Не випадково лижники будь-якої кваліфікації широко використовують ці вправи в розминці, зарядці, в паузах і т.д.

Спортивна гра посідає важливе місце в підготовці лижника-гонщика. Безперервна зміна ігрових ситуацій, граничні вибухові зусилля, максимальні прискорення типові для спортивної гри і дозволяють використовувати їх як засіб швидкісно-силової підготовки загального впливу.

Вправи на тренажерах. Існують різні типи тренажерів, які застосовуються в плаванні, веслуванні та інших видах спорту. На жаль, у лижному спорті тренажери довгий час ігнорувалися. Необхідно випробувати існуючі тренажери в підготовці лижника-гонщика і по можливості удосконалити їх з урахуванням специфіки лиж. Цього наполегливо вимагають інтереси розвитку лижного спорту. Найбільшу цінність будуть представляти тренажери, що дозволяють визначати рівень розвитку швидкісно-силових якостей.

Заняття із загальної фізичної підготовки зручно проводити в формі колового тренування (Шолих М., 1968). У цьому випадку вправи виконуються на «станціях». Задається кількість повторень і час виконання вправ на одній «станції», потім лижник переходить на іншу «станцію» (як би по колу). Таке виконання вправ проходить набагато емоційніше. Крім того, є можливість по тривалості виконання вправ оцінювати прогрес в загальній фізичній підготовці. Через деякий час комплекс вправ міняється.

Чи потрібно проводити заняття із загальної фізичної підготовки на снігу? Одні фахівці обмежуються заняттями на лижах в зимовий час, інші проводять в двох-трьох других тренуваннях в тиждень кроси або спортивну гру, треті (в основному фахівці ГДР) - продовжують інтенсивні заняття з загальної фізичної підготовки в підготовчому та змагальному періодах. Національна команда лижників ГДР неодноразово використовувала в підготовці так звані «силові фази», що містять щоденні заняття силовими вправами протягом декількох днів підряд, причому майже завжди по два тренування на день (усього по 15-20 годин у кожній фазі), періодично протягом всього року, аж до основних змагань. Обґрунтування такого походу вони бачать в тому, що тренування на витривалість і силу негативно впливають один на одне. Крім того, відомо, що якщо не виконувати протягом тривалого часу силові вправи, то рівень силової підготовки знижується. Питання в тому, яка методика правильна, можна вирішити лише після того, як в практику лижного спорту міцно увійде тестування, в тому числі і з загальної фізичної підготовки. Тоді можна буде визначити, на скільки знижується рівень швидкісно-силових якостей, якщо виключити заняття з загальної фізичної підготовки та точно знати необхідний рівень розвитку фізичних якостей для досягнення певних результатів. Без цього сперечання про правильність методик навряд чи правомірне.

У нинішній час запропоновано фізіологічний метод розвитку швидкісно-силових якостей з допомогою електростимуляції. Визначені режими електорстимуляціонного тренування м'язової сили, знайдені параметри електростимуляції і розроблений спеціальний апарат, що отримав назву «Стімул». Однак навряд чи можна добитися значних успіхів за допомогою цього методу.

Спеціальна швидкісно-силова підготовка.

Спеціальна швидкісно-силова підготовка в основному здійснюється при виконанні спеціальних підготовчих вправ (крокова та стрибкова імітація з палицями, лижеролери, штучна лижня) в безсніжний час року і при пересуванні на лижах зимою. Але не зовсім ясно, за допомогою яких вправ, що, як і коли формується, як виявляються швидкісно-силові якості на різних швидкостях у кожному засобі підготовки. Таких досліджень дуже мало. Досі немає відомостей про опорні реакції при пересуванні на підйомах. Тому наші знання часто інтуїтивні. Однак останнім часом нагромаджено досить багато відомостей про швидкість, довжину і частоту кроків в різних ходах на дільницях різної крутості. Це дозволяє виявити дільниці, на яких у кожному виді підготовки швидкість пересування вище, ніж на лижах, тобто говорити про розвиток швидкісного компонента фізичних якостей.

Крокова імітація застосовується в підйоми крутіше ніж 5 при тренуванні невисокої інтенсивності. Швидкості пересування звичайно нижче за 2,5 м/с при довжині кроку 1 м. У кваліфікованих спортсменів крокова імітація викликає лише невеликий тренувальний ефект. У починаючих лижників він може бути значним, особливо при багаторазовому подоланні крутих підйомів. У них крокова імітація є основним засобом тренування в безсніжний час року.

Стрибкова імітація з палицями у підйом. На жаль, досі динамічні характеристики відштовхувань у цьому вигляді вправ зареєстровані тільки на рівнині, де цей засіб не застосовується. Проте безперечний могутній силовий вплив цієї вправи на багато які м'язові групи, і, передусім, на м'язи-розгиначи стегон. Як правило, тренування із застосуванням імітації з палицями проводиться на колах найбільшої важкості. Але імітація з палицями надає не тільки силовий вплив. Виявлено, що змагальна швидкість в імітації з палицями у першорозрядників описується виразом:

V = 4,38 - 0,1а (4<а<13),

а довжина кроків і частота кроків в залежності від інтенсивності мають вигляд:

L = 1,23 - 0,42а + 0,0085 i,

ф = 1,01 + 0,04а + 0,0107 i.

З цих співвідношень видно, що змагальна швидкість на підйомах в імітації вище, ніж на лижах (починаючи з 6), а на підйомі 13 різниця складає вже більше за 30%. Тому вона вище навіть тоді, коли підйоми в імітації долаються не з граничною швидкістю. Отже, імітація з палицями надає також і швидкісний вплив.

Частота кроків при імітації досягає 2,5 та більше кроків за секунду, що близько до максимальних значень і більше, ніж при пересуванні на лижах. Навіть на тренуванні зі середньою інтенсивністю при подоланні підйомів в імітації з палицями швидкість, як правило, висока. Таким чином, стрибкова імітація з палицями є могутнім спеціальним засобом швидкісно-силової підготовки лижників-гонщиків. Цей засіб використовується, як правило, в поєднанні з бігом, причому в значних обсягах його потрібно застосовувати лише при досягненні високого рівня тренувальності.

Істотну роль грає вибір тренувальних кіл. Бажано, щоб ґрунт на них був м'яким. Кола потрібно підбирати на декілька років, щоб мати можливість спостерігати за динамікою результатів. Крутість підйомів повинна бути різною. Найбільш ефективним є наступний розподіл підйомів: пологі (до 6) - 20%, середні (6-12) - 50%, круті (понад 12) - 30%. Довжина підйомів повинна бути різною (обов'язково включати і короткі підйоми довжиною до 50 м, на яких підтримується висока швидкість), але не більше за 250 м, оскільки у разі більшої протяжності дуже падає швидкість їх подолання.

Лижеролери. Існує багато типів лижеролерів, що використовуються для швидкісно-силової підготовки лижників-гонщиків. Останнім часом в основному застосовуються легкі лижеролери (по типу виготовлених у Німеччині). Швидкість пересування на них (з коефіцієнтом тертя коливання 0,04-0,06) загалом вище, ніж на лижах. Наприклад, на підйомі 10 ведучі лижники досягають швидкості 4 м/с при довжині кроку до 2,5 м і частоті кроків 1,5-1,6 кроку за секунду. На лижах ці показники будуть іншими: 3,5 м/с, 2 м, 1,5 м/с.

Виявлено (Кондрашов А.В.), що змагальна швидкість на лижеролерах у першорозрядників описується виразом:

V = 5,1 - 0,23а (0<а<10),

а довжина і частота кроків:

L = 2,11 + 0,0092i - 0,123а + 0018a? ,

ф = 0,34 + 0,0108 + 0,057а 0,0045a.

Порівняння даних виразів з аналогічними при пересуванні на лижах показує той же характер залежності, що і в прикладі для лижників високої кваліфікації. Відмінності пояснюються умовами пересування: хорошим зчепленням лижеролерів з асфальтом, що виключає прослизання, а також високою якістю коливання.

Для підвищення ефективності лижеролерної підготовки необхідні лижеролерні траси. Сумарна довжина підйомів, спусків і рівнинних дільниць на такій трасі повинна бути приблизно однаковою. Потрібно уникати великих підйомів, їх довжина не повинна перевищувати 300 м, а висота - 50м. Підйоми потрібно вибирати наступної крутості: пологі - 50%, середні - 35%, круті - 15%.

Рельєф лижеролерних трас повинен бути більш перетненим, ніж звичайне шосе, де сума перепадів висот на кожному кілометрі дуже рідко перевищує 20 м. На шосе, як правило, не буває і крутих підйомів (з крутістю 10 і більш), які обов'язкові на лижеролерній трасі. Лижеролерні траси, призначені для лижників різної кваліфікації, необхідно будувати у вигляді сполучуючихся петель різної міри трудності.

Лижна підготовка. Розвиток швидкісно-силових якостей при пересуванні на лижах носить спеціалізований характер. Є можливість виборчо впливати на різні сторони цього процесу. Дуже важливо правильно вибирати тренувальні кола. Основним показником може служити сума перепадів висот на кожному кілометрі траси. Для першорозрядників і майстрів спорту цей показник повинен знаходитися в межах 30-40 м, для спортсменів II розряду 20-35 м, для III розряду - 15-25 м. У жінок ці величини знижені на 10%. Чим важче траса, тим краще розвивається сила м'язів, оскільки на підйомі подаються підвищені вимоги до їх роботи. Тренування повинні проходити на рельєфі вказаної важкості, але їх треба постійно варіювати. Крім того, 15% обсягу рекомендується виконувати на більш легкому рельєфі (але з підвищеними швидкостями) і стільки ж на рельєфі, важкість якого перевищує вказану межу. Все це передбачає постійне врахування профілів тренувальних та змагальних трас, що поки ще не увійшло в практику роботи тренерів.

Змагальні швидкості для кожної категорії лижників визначаються вимогами спортивної класифікації, причому швидкості починаючих лижників майже вдвічі нижче рекордних досягнень. Потрібно враховувати також, що загальні швидкості значно міняються в залежності від умов ковзання. Так, якщо швидкість лижника при доброму ковзанні прийняти за 100%, то при поганому вона становитиме 94%, по м'якій лижні - 80%, при ожеледі - 105%. На швидкість пересування істотно впливає розташування підйомів, спусків і рівнинних ділянок на трасі. Якщо прийняти швидкість проходження рівнинної траси за 100%, то можна так підібрати трасу, що швидкість в тих же умовах ковзання становитиме 115% і вище. Цей приклад ілюструє можливості тренера впливати на швидкість пересування лижника.

Для розвитку швидкісно-силових якостей лижників при підготовці на снігу необхідно провести швидкісне тренування на коротких відрізках з швидкістю 100-105% від змагальної інтервальним та повторним методом, а також спеціальну силову роботу одночасними ходами і навперемінно тільки за допомогою рук - дистанційно, рівномірний тривалий час (до 60-90 хвилин). Рекомендується змагатися на швидкісних і полегшених трасах не менш 5-7 разів за сезон і планувати в ряді гонок проходження частини дистанції з межовою швидкістю.

Вияв швидкісно-силових якостей специфічний для кожного способу пересування. Розвиток цих якостей відбувається лише при достатньому обсязі застосування кожного ходу [31].

1.4.2 Модельні характеристики функціональних можливостей лижників-гонщиків

Вимоги, що пред'являються організму лижника під час гонки, абсолютно однозначно показують, що добре треновані спортсмени можуть добитися успіху. Якого рівня функціональних і швидкісно-силових показників (що визначаються тестуванням) повинен досягнути лижник, щоб показати запланований результат? Це питання незрозуміле до кінця в багатьох відносинах. По-перше, поки не визначено набір тестових показників, що зумовлює можливість досягнення конкретного результату. По-друге, не виявлено мінімальні значення цих показників, які необхідні для досягнення запланованого результату. Нарешті, кожний лижник на шляху до високого результату проходить через ряд проміжних цілей, яким відповідають свої модельні характеристики. Взаємозв'язок результатів, навантажень і окремих характеристик далеко не лінійний. Визначити оптимальну динаміку зростання цих показників поки не вдається. Однак до нинішнього часу проведено значне число обстежень лижників різного віку і кваліфікації, що дозволяють з певною часткою упевненості говорити про адекватність моделей стану гонщиків.

Як приклад приведемо модельні характеристики лижників різної кваліфікації (табл. 2). Параметри тренувальних навантажень, відповідні рівням функціонального розвитку - питання більш зрозуміле і відпрацьоване тренерами і фахівцями в процесі багаторічного тренування. Організм спортсмена володіє дивними компенсаторними можливостями, і нерідко успіху домагаються лижники, у яких немає рекордних показників в функціональних тестах, але всі вони знаходяться на досить високому рівні. Відмічені випадки, коли лижники з невисоким МПК досягали непоганих результатів (але не чемпіонських). Мабуть, підготовленість спортсмена визначається лише сукупністю різних тестових показників.

Якщо вдасться зв'язати зростання різних функціональних і швидкісно-силових показників з параметрами навантажень, то з'явиться можливість в повній мірі застосувати методи імітаційного моделювання. У цьому випадку тренувальні плани спочатку можуть «програватись» на ПЕОМ для відбору найбільш раціонального поєднання засобів підготовки, обсягу та інтенсивності їх застосування. Метою програми буде вихід на запланований рівень функціональних і швидкісно-силових можливостей, що забезпечують досягнення максимального результату.

1.5 Модельні характеристики спеціальних силових показників лижників-гонщиків високої кваліфікації

1.5.1 Динаміка розвитку спеціальних силових якостей у лижників-гонщиків різної кваліфікації

У лижному спорті велике значення має рівень розвитку спеціальних силових якостей (абсолютної і відносної спеціальної сили, часу відштовхування, вибухової і відносної вибухової сили), що виявляються в робочих позах.

Якщо рівень розвитку одної з цих якостей не досягає потрібного, цю якість необхідно вдосконалити на спеціальних заняттях. При цьому треба враховувати, що поліпшувати окремі фізичні якості раціональніше в періоди їх природного зростання. Це положення, обґрунтоване багатьма фахівцями, торкається і спеціальних силових показників.

Розглянемо, як розвиваються спеціальні силові показники у спортсменів різного віку і різної спортивної кваліфікації. Рівень розвитку спеціальної сили безперервно зростає з підвищенням спортивної кваліфікації (табл. 3). Це збільшення відбувається порівняно плавно до 13-14 років (до I юнацького розряду). З 13-14 років до 19-21 року (майстри спорту) відмічається бурхливе зростання (стрибок) спеціальної сили, причому в кожній групі темпи приросту неоднакові. Вони більш виражені у 14-15-тирічних спортсменів. З 19-21 року до 22-25 років (майстри спорту) показники спеціальної сили стабілізуються, темпи приросту в цей період незначні в середньому 4%. З 22-25 років і до 26-30 років (майстри спорту, майстри спорту міжнародного класу) знову відмічається зростання показників спеціальної сили в середньому на 8%. Якщо зіставити показники спеціальної сили 22-25-тирічних спортсменів і 26-30-тирічних, то можна відмітити деяку перевагу останніх (майстрів спорту міжнародного класу) у всіх специфічних показниках (відповідно на 7,3 7,2 24,0 кг). Таким чином, спеціальна сила у лижників різного віку (від 11 до 30 років) і різної спортивної кваліфікації (від новаків до МСМК) розвивається нерівномірно, стрибкоподібно, періоди бурхливого розвитку зміняються періодами плавного зростання показників спеціальної сили. Найбільш інтенсивне збільшення показників спеціальної сили спостерігається в 14-15 років, темпи приросту становлять 45% (табл. 3).

Динаміка показників часу відштовхування у лижників-гонщиків в специфічних рухах має свої особливості (табл. 4). Щорічний приріст показників часу відштовхування неоднаковий. Найбільш інтенсивне поліпшення цих показників відбувається у віці 17-18 років (I розряд): при одночасному відштовхуванні руками на 0,05 с, відштовхуванні ногами на 0,06 с.

Показники часу відштовхування з 19-21 до 23-25 років (МС) змінюються у досліджуваних рухах неоднаково: при відштовхуванні ногами зменшаються (поліпшуються) в середньому на 5%, при навперемінному відштовхуванні руками стабілізуються, а при одночасному відштовхуванні руками збільшуються (погіршуються) в середньому на 5%.

У віці від 22-25 до 26-30 років ці показники зменшуються незначно: при одночасному відштовхуванні руками на 0,01 с, при відштовхуванні ногами на 0,02 с, а при навперемінному відштовхуванні руками залишаються без змін.

Таким чином, зміна часу відштовхування відбувається нерівномірно, періоди посиленого поліпшення показників змінюються періодами стабілізації. Ця нерівномірність, мабуть, пов'язана з різною мірою тренувальності, специфікою тренування, збільшенням показників спеціальної сили, а також із зростанням спортивно-технічної майстерності.

Показники спеціальної відносної сили також збільшуються із зростанням спортивної кваліфікації і віком (табл. 5). Однак, це збільшення відбувається нерівномірно. З 11-12 років до 12-13 років (новаки - II юнацький розряд) відносна сила росте рівномірно, з 13-14 до 16-17 (I юн. розряд - II розряд) ці показники стабілізуються. Надалі продовжується її бурхливе зростання, і до 26-30 років (МСМК) вона досягає максимальних величин. Найбільший приріст абсолютних показників відносної сили спостерігається в 13-14 років. Так, при одночасному відштовхуванні руками він становить 0,08 кг, навперемінному відштовхуванні руками 0,08 кг, відштовхуванні ногами 0,35 кг. Аналіз розвитку відносної спеціальної сили показав, що темпи зростання її безперервно збільшуються.

Дані, що характеризують вікові зміни вибухової сили, приведені в табл. 6. Показники вибухової сили з віком безперервно збільшуються, причому змінюються вони нерівномірно. Так, від 11 до 13 років (новаки - I юн. розряд) зафіксоване плавне і безперервне зростання, з 13-14 до 14-15 років (I юн. - III розряд) - стрибкоподібне збільшення показників. При одночасному та навперемінному відштовхуванні руками і відштовхуванні ногами приріст складає відповідно 182,7 кг/с, 94,91 кг/с та 587,56 кг/с. Інтенсивне зростання вибухової сили продовжується до 19-21 року (МС). У віці від 19-21 до 22-25 років (МС) спостерігається тенденція до стабілізації показників вибухової сили, а в 26-30 років (МСМК) знову починається їх зростання (в середньому на 14%).

При зіставленні даних 22-25 і 26-30-тирічних спортсменів виявляється значна перевага 26-30-тирічних лижників-гонщиків (МСМК) в темпах приросту. Так, при одночасному відштовхуванні руками вони випереджають більш молодих спортсменів на 64,4 кг/с, при навперемінному відштовхуванні руками - на 56.8 кг/с, при відштовхуванні ногами на 466,0 кг/с. Виходячи з вищезазначеного можна зробити висновок, що систематичні заняття лижними гонками впливають позитивним чином на розвиток вибухової сили в підлітковому (14-15 років) і старшому (17-18 років) юнацькому віці. Це підтверджується абсолютними показниками вибухової сили, а також їх інтенсивним щорічним приростом.

У всіх вікових групах, що вивчаються, відмічається поступальний розвиток показників відносної вибухової сили у всіх специфічних рухах (табл. 7). У період з 11 до 13 років (новаки I юн. розряд) вона росте рівномірно. Найбільші темпи приросту відмічаються в 14-15 років (III розряд), в середньому на 55%, 16-17 років (II розряд), в середньому на 55%, і 17-18 років (I розряд) в середньому на 21%.

Збільшення показників відносної вибухової сили за один рік у віці від 13-14 до 14-15 років складає: при одночасному відштовхуванні руками 3,01 кг/с, при навперемінному відштовхуванні руками 1,60 кг/с, відштовхуванні ногами 6,0 кг/с (37%).

Аналізуючи показники відносної вибухової сили (МС) від 19-21 до 22-25-тирічних спортсменів можна зробити висновок, що вони у всіх випробуваних рухах вище у 22-25-тирічних відповідно на 0,6 кг/с, 0,51 кг/с, 6,47 кг/с.

Зіставлення показників темпу приросту відносної вибухової сили 22-25 і 26-30-тирічних лижників-гонщиків (МС і МСМК) свідчить про те, що 26- 30-тирічні спортсмени мають неістотні переваги. Так, при одночасному і навперемінному відштовхуванні руками ця перевага складає відповідно 0,55 кг/с і 0,61 кг/с, при відштовхуванні ногами 4,46 кг/с.

На закінчення необхідно зазначити, що розвиток відносної вибухової сили відбувається протягом вікового періоду, що усього досліджується від 11 до 30 років. Однак темпи щорічного приросту цих показників схильні до значних змін: рівномірне, плавне зростання зміняється періодом інтенсивного, стрибкоподібного зростання. Найбільші темпи збільшення мають 14-15-тирічні, в середньому 50%, і 17-18-тирічні, у середньому 21% (відповідно III і I розряди).

Аналіз зміни спеціальних силових якостей з віком спортсменів (сили, часу відштовхування, відносної сили, вибухової сили, відносної вибухової сили) виявив безперервне збільшення цих показників (час відштовхування меншає), яке відбувається нерівномірно, стрибкоподібно.

Найбільш інтенсивний розвиток спеціальної сили відбувається в 13-15 років (III розряд), поліпшення показника часу відштовхування - в 17-18 років (I розряд), відносної спеціальної сили - в 13-14 років і в 19-21 рік (відповідно I юн. розряд і МС), вибухової сили і відносної вибухової сили - в 14-15 років і 17-18 років (відповідно III і I спортивні розряди).

1.5.2 Взаємозв'язок спеціальних силових показників зі спортивними результатами у лижників-гонщиків високої спортивної кваліфікації

Розглядаючи особливості зв'язків абсолютних і відносних показників специфічної сили зі спортивними результатами у лижників-гонщиків різного віку і різної спортивної кваліфікації, можна вивести, що в юнацькі роки (10-14 років) зв'язок між абсолютною і відносною спеціальною силою і спортивними результатами більш щільний, ніж в старшому віці.

Стан таких показників як час відштовхування (час опорної реакції), абсолютна і відносна вибухова сила (потужність поштовху), що виявляється в робочих позах, значно сильніше коригує зі спортивними результатами в лижних гонках у всіх вікових групах і на всіх рівнях спортивно-технічної майстерності, ніж інші фізіологічні показники. Особливо велике значення має такий показник, як вибухова сила (відносна вибухова сила), який описує як силу, так і швидкість відштовхування, що дуже важливо в лижних гонках. Чим вище даний показник, тим, за інших однакових умов, кваліфікованіше спортсмен. Крім того, відомо, що, чим нижче рівень спортивної майстерності і менше вік, тим вище зв'язок специфічних силових показників зі спортивним результатом.

По досягненні I-го спортивного розряду щільність зв'язків спеціальних силових показників зі спортивними результатами зменшується. Певно, можна передбачити, що існує деякий мінімальний рівень кожного з силових показників і їх суми разом, досягнення якого вже дає можливість показувати спортивні результати високого класу. Якщо спортсмен досяг певного рівня розвитку спеціальних силових показників, то, певне, у нього є інші недоліки (в техніці лижних ходів, в рівні розвитку функціональних можливостей та ін.).

У табл. 8 приведені значення рівнів розвитку спеціальної сили, необхідних для досягнення високих спортивних результатів у лижних гонках (вік 19-23 роки, кваліфікація I розряд - МС), виходячи з аналізу як кореляційних зв'язків, так і динаміки цих показників у спортсменів різної кваліфікації.

Розділ 2. Методи і організація досліджень

2.1 Загальна характеристика методів і обробка даних дослідження

Для рішення поставлених задач використовувалися загальноприйняті і спеціально розроблені методи досліджень.

Методи теоретичного аналізу, узагальнення.

Методи педагогічного обстеження: спостереження, тестові випробування фізичної підготовленості.

Методи педагогічного експерименту.

Методи медично-біологічного обстеження, фізіологічні проби.

Обчислювальні, статистичні і інші методи кількісного аналізу і формалізованого представлення даних.

2.1.1 Методи теоретичного аналізу, узагальнення

Вивчення і узагальнення вітчизняної та зарубіжної науково-методичної літератури. При вивченні та аналізі літературних джерел з даної проблеми виявилися основні чинники, від яких залежить результат у лижному спорті, найбільш раціональні, з нашої точки зору, засоби та методи, що застосовуються лижниками-гонщиками різної кваліфікації та спортсменами, представниками інших видів спорту циклічного характеру і видів спорту, пов'язаних з виявом сили. Основна увага була зосереджена на роботах з проблем силової підготовки у спортсменів високої кваліфікації. У зв'язку з цим не менший інтерес мала для нас література з різних питань, пов'язаних з модельними характеристиками (як силовими і спеціальними силовими, так і фізіологічними). Були схилені до аналізу труди, що містять відомості з вивчаємого питання з анатомії, спортивної фізіології, біохімії, біомеханіки, теорії і методики фізичного виховання.

Інтерв'ювання та опит тренерів і спортсменів. При узагальненні досвіду передової спортивної практики враховувалися точки зору ведучих українських, російських і деяких зарубіжних тренерів і фахівців, викладачів ВНЗів та спортсменів. Інтерв'ювання та опит проводилися в основному у формі особистих бесід, аналізу накопиченого в цьому питанні досвіду. Ці дані допомогли глибше і різностороннє вивчити і узагальнити цікавлячи нас питання.

Збір даних, а також бесіди з ведучими тренерами і фахівцями проводилися на змаганнях з лижних гонках, інших видів спорту в багатьох містах України, Росії, а також за кордоном в Болгарії, Італії, Туреччині.

Аналітичний огляд літературних даних і опиту тренерів і спортсменів наведено в гл.1. Огляд охопив 57 літературних джерел. За результатами літературного огляду і опиту оцінено стан проблеми силової підготовки у лижних гонках. Виявлені основні напрями з проблеми, що вивчається. У результаті конкретизована постановка проблеми дослідження і висунена робоча гіпотеза її рішення.

2.1.2 Методи педагогічного обстеження

Педагогічні спостереження. На всіх етапах дослідницької роботи нами широко використовувався метод педагогічних спостережень. Об'єктом цих спостережень з'явився тренувальний процес у лижному спорті, а зокрема, тренувальний процес в групах відділення лижних гонок Харківської ШВСМ, збірна ХДАФК з лижних гонок, збірній Харківської області і УОР №2. Особлива увага була приділена тренуванню, задачею якого був розвиток силових якостей, за допомогою застосування стандартних силових комплексів вправ.

Спостереженням необхідно було виявити, як в процесі тренування змінювалися якісні і кількісні силові показники виконання вправ, а відповідно власне силові показники спортсменів. Нас цікавило, як різні за мірою навантаження (мале, середнє, значне, велике) впливають на організм спортсмена, яка послідовність комплексів в тренувальному занятті більш раціональна і яким чином краще побудувати тренувальний процес в мікроциклах, щоб забезпечити підвищення ефективності останнього.

Для більш детального аналізу тренувального процесу із застосуванням стандартних тренувальних завдань силової спрямованості була вибрана група спортсменів, членів збірної команди Харківської області з лижних гонок (вік 18-24 роки, кваліфікація КМС та I розряд, стаж занять спортом 6-10 років, кількість - 8 чоловік). Оцінку ефективності застосування комплексів вправ силової спрямованості проводили за допомогою найбільш інформативних, з нашої точки зору, тестів і контрольних випробувань, що дозволяють оцінити динаміку як власне силових показників, так і показників, що характеризують спеціальні силові якості лижників-гонщиків.

2.1.3 Методи педагогічного експерименту

Педагогічний експеримент був основним методом досліджень, які проводилися в лабораторіях і природних умовах.

У процесі проведення експерименту вирішувалися наступні задачі: а) вибрати вправи силової спрямованості, що є з нашої точки зору найбільш ефективними і що надають цілеспрямований вплив на робочі м'язи і групи м'язів; б) скласти стандартні комплекси вправ силової спрямованості для основних груп м'язів з урахуванням найбільш ефективного чергування режимів виконання вправ «всередині» комплексу; в) зробити ранжирування навантажень в комплексах (за Платоновим); г) вибрати найбільш оптимальні критерії оцінки власне силової і спеціально силової підготовки лижників-гонщиків; д) оцінити ефективність застосування стандартного комплексу вправ в підготовчому періоді річного циклу підготовки у лижників-гонщиків високої кваліфікації, використовуючи для аналізу результати контроль-вимірювань, випробувань і змагань по ЗФП і СФП серед лижників.

Для оцінки динаміки власне силових показників використовувалися результати спортсменів в окремих вправах, що входять до складу силових комплексів. А для оцінки спеціальних силових якостей спортсменів застосовувалися спеціально підібрані контрольні вправи, що дозволяють оцінити динаміку останніх:

Подолання на лижеролерах підйому стандартної довжини і крутості (5-6 і 400 м) з максимальною інтенсивністю навперемінно і одночасно лише руками,

«утримання» заданого темпу рухів при змінній роботі руками на стандартному гумовому амортизаторі (сек.),

модифікований силовий тест по методиці Карпмана-Мешконіса, що дозволяє оцінити показник «силовий PWC170».

2.1.4 Методи медично-біологічного обстеження

Електрокардіографія. Запис електрокардіограм до і після навантаження проводився на електрокардіографі вітчизняного виробництва по загальноприйнятій методиці в умовах обласного диспансеру і лікарського кабінету Харківської ШВСМ. Функціональні тести і проби. У процесі досліджень ми використали деякі із загальноприйнятих тестів і проб:

Середній артеріальний тиск, що є одним з важливих показників гемодінамики. Математично метод обчислення середнього тиску:

АТсист

Середнє АТ = АТдіаст +

2

Спостереження показують що при фізичному стомленні середнє АТ підвищуються на 10-30 мм.рт.ст.

Дослідження динаміки ЧСС і показника ПФС (показника функціонального стану) по методу Мешконіса.

Визначення показника силового PWC170 по модифікованому методу Карпмана:

 170 - ЧСС1

PWC 170 = F1+ (F2-F1) х ,

ЧСС2 - ЧСС1

де засіб тесту - гумовий, стандартний амортизатор. Висота (L) кріплення - 2 м, довжина розтягнутого амортизатора - 3 м. Навантаження Р1 і Р2 задається за допомогою зміни частоти рухів F1 і F2 роботи з амортизатором одночасним одно кроковим ходом. Величини F1 і F2 підібрані так, що значення ЧСС1 і ЧСС2 відповідають орієнтовно 120 і 150 уд/хвил. Одиницею вимірювання [PWC 170] є частота рухів з амортизатором на пульсі 170 уд/хвил. Тривалість F1 =F2=5 хвил. Час відпочинку між навантаженнями Тотд = 3 хвил. Після виконання Р2 вимірюється значення ЧСС1 разом з ЧСС2. Значення ЧСС вимірюються по методиці Мешконіса (кожні 10 сек. протягом 5 хвил.). Внаслідок останніх вимірювань набуваємо значень ПФС (показник функціонального стан) і графіка динаміки ЧСС в процесі 5-тиминутного відновлення.

ПФС = 600 24 х а - хі - а ,

Де ПФС - показник функціонального стану,

600 - експерементально встановлена величина,

а - значення ЧСС за 10 сек. з початкового рівня,

хi - значення ЧСС за кожні 10 сек. з трьоххвилинного періоду відновлення,

хі - а- сума абсолютних значень різниць між ЧСС за кожні 10 сек. трьоххвилинного відновлення і початкової ЧСС за 10 сек.

У даній формулі кількісно відображена функціональна значущість ряду приватних показників стаціонарного і перехідного процесів системи регуляції кардіоритму.

За формою відновлення ЧСС при функціональних пробах можна розрізнити три типи кривих. Перший тип - швидке, менше 2-х хвилин, експонентне відновлення до початкового рівня. Другий тип - криві з «перерегулюванням» (негативна фаза пульсу, тобто зниження її в який-небудь момент відновлення нижче початкового рівня). Такі криві свідчать про переважання парасимпатичної вегетативної регуляції, тим більшим, ніж глибше та довше негативна фаза. Третій тип - експонентні криві з часом відновлення більш 2-х хвилин. Вони відображають певне переважання збудливих механізмів рефлекторної регуляції.

Форма кривих відновлення ЧСС (тип рефлекторного регулювання) визначається поєднанням спадкових і придбаних властивостей організму в звичайних умовах може зберігатися протягом ряду років. Однак в особливих умовах (неадекватні навантаження, «предхвороба», початок захворювання тощо) типові для даної людини форми кривих можуть різко мінятися. Діапазон рівня розташування кривих відновлення ЧСС так само індивідуальний: у одних роками зберігається вузький діапазон, у інших він вельми широкий, що відображає стійкість або, навпаки рухливість механізмів регуляції. По мірі адаптації до фізичних навантажень криві ЧСС при функціональних пробах, як правило, знижуються.

2.1.5 Математична обробка матеріалів досліджень

Щоб об'єктивно оцінити міру надійності і достовірність отриманого матеріалу досліджень, виявити закономірність та зміну показників, що вивчаються, нами були використані методи математичної статистики, а саме для вимірювання показника функціонального стану:

ПФС = 600 24 х а - хі - а,

для визначення показника силового PWC170 по методу Карпмана:

 170 - ЧСС1

PWC 170 = F1+ (F2-F1) х

ЧСС2 - ЧСС1

для вимірювання змагальної швидкості в імітації з палицями:

V = 4,38 - 0,1а (4<а<13),

для вимірювання довжини і частоти кроків в залежності від інтенсивності:

L = 1,23 - 0,42а + 0,0085 i,

ф = 1,01 + 0,04а + 0,0107 i,

для виявлення змагальної швидкості на лижеролерах:

V = 5,1 - 0,23а (0<а<10),

для вимірювання довжини і частоти кроків при змаганнях на лижеролерах:

L = 2,11 + 0,0092i - 0,123а + 0018a? ,

ф = 0,34 + 0,0108 + 0,057а 0,0045a,

та інші вимірювання.

По закінченні кожного етапу досліджень оброблялися кількісні дані, що характеризують динаміку власне силових і спеціально силових показників. Все це дало можливість привести отримані дані в певну і зручну для аналізу форму.

2.2 Організація досліджень

На основі досліджень розроблені стандартні комплекси вправ силової спрямованості, методика їх застосовується з урахуванням ранжирування їх по навантаженнях (за Платоновим), запропоновані різні засоби та методи контролю, контрольні тести, що найбільш інформативно характеризують динаміку силових показників лижників-гонщиків високої кваліфікації.