Особливості методики початкового навчання елементам топографічного орієнтування

24

Размещено на http://www.allbest.ru

Размещено на http://www.allbest.ru

ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ 1. Місце туризму в системі фізкультурно оздоровчої і спортивно масової роботи та основи топографічної підготовки

1.1 Види туризму та його місце в житті людини

1.2 Основи початкової топографічної підготовки

РОЗДІЛ 2. Екпериментальна перевірка впливу занять туризмом на рівень умінь з топографічного орієнтування

2.1 Визначення початкового рівня умінь учнів з топографічного орієнтування

2.2 Навчання елементам топографічного орієнтування

2.3 Підсумкове тестування учнів

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

ДОДАТКИ

ВСТУП

Сьогодні значно підвищився рівень вимог до діяльності вчителів: до рівня володіння теорією та практикою ефективних технологій проведення занять, включаючи і навчання туризму (наприклад, організації та проведення топографічного орієнтування).

Програмнонормативні документи з туризму визначають напрям, характер та зміст туристичної роботи у відповідності з метою фізичного виховання населення України. Усі діючі в країні програми з фізичного виховання включають вимоги по оволодінню елементами туризму -- це теоретична підготовка, географічна та практична підготовка [2, 10, 11, 18, 25 ].

Відносини у сфері фізичної культури регулюються Конституцією України [17 ], Законом України «Про фізичну культуру і спорт» [12], Законом України « Про туризм» [ 13] та іншими законодавчими актами України, а також різними міжнародними угодами та статутами міжнародних спортивних організацій.

Рівень сучасного спорту пред'являє високі вимоги до фізичного, розумового, психологічного розвитку людини, адже в туризмі, як і в інших видах спорту, досягнення високих результатів неможливе без постійної фізичної підготовки (загальної та спеціальної), без технікотактичної та моральновольової підготовки.

Туризм , вид спорту, вид фізичних вправ, який комплексно вирішує виховні, освітні, розвиваючі і оздоровчі задачі фізичного виховання учнів загальноосвітніх навчальних закладів [6, 14, 15, 26 ].

Але і сьогодні проблема підвищення ефективності навчальновиховного процесу є предметом дослідження багатьох науковців, вчителів (А.А. Власов, 1977; М.С. Дубовис, 1979; К.В. Бардин, 1981; В.М. Альошин, 1983; Т.Б. Серба, 2001; В.Д. Діхтяр, 2003; Л.В. Копилова, 2007, 2009; Ю.А. Ткаленко, 2010; В.В. Сивко, 2011).

Вивчення літературних джерел з теми курсової роботи допоможе закріпити знання та уміння, отримані на заняттях з туризму, набути певних професійних навичок для роботи зі школярами. Знання основ топографії та орієнтування на місцевості необхідні туристам, вчителям, інструкторам. Вони потрібні при вивченні і виборі маршруту, для визначення правильного напрямку руху в будьякій обстановці: вдень, вночі, в туман і дощ, по пересіченій і закритій місцевості. Цим і визначається актуальність теми дослідження. Тому вибір теми курсової роботи є актуальним.

Об'єкт дослідження - процес навчання туризму учнів середніх класів.

Предмет дослідження - організація та проведення навчання учнів 7 класів з топографічного орієнтування.

Гіпотеза дослідження.

Якщо поєднувати теоретичні відомості зі спеціальною фізичною та технічною підготовкою, використовувати систему домашніх завдань та практичне їх виконання в процесі початкового навчання елементам топографічного орієнтування, то це сприятиме більш ефективному оволодінню ними.

Мета дослідження - обґрунтувати застосування засобів та методів для навчання топографічному орієнтуванню.

Завдання дослідження:

1. На основі аналізу літератури узагальнити основи методики навчання та проведення топографічного орієнтування.

2. Перевірити ефективність обраної методики навчання елементам туризму у поєднанні із системою домашніх завдань у процесі початкового навчання елементам топографії.

Методи дослідження: аналіз, узагальнення, тестування, математичні методи обробки отриманих результатів.

Структура роботи. Робота складається зі змісту, вступу, двох розділів, висновків, списку використаної літератури та додатків. Перелік використаної літератури налічує 27 найменувань.

РОЗДІЛ 1. Місце туризму в системі фізкультурно оздоровчої і спортивно масової роботи та основи топографічної підготовки

1.1 Види туризму та його місце в житті людини

Туризм -- це екскурсії, походи та мандрівки, в яких активний відпочинок поєднується з пізнавальною і освітньою метою. За призначенням і формами проведення туризм поділяють на плановий (екскурсійний) та самодіяльний [5, 20, 26].

При плановому туризмі учасники переміщуються на автобусах, літаках, теплоходах та ін. по попередньо намічених маршрутах, зупиняються в готелях або на турбазах, де їм надається ночівля, харчування, екскурсійне обслуговування.

В самодіяльному туризмі мандрівка проходить за рахунок самообслуговування: туристи самі обирають маршрут і спосіб пересування, забезпечують собі харчування, ночівлю та місця відпочинку, намічають об'єкти для огляду. Їм самим приходиться обладнувати стоянки, збирати паливо для вогнища, готувати їжу, в дорозі долати різні перешкоди тощо [3, 5, 7, 22 ].

Самодіяльний туризм досить поширений в Україні. Він посідає значне місце в системі фізичного виховання населення.

В спортивних клубах, на підприємствах, в навчальних закладах можуть створюватися туристичні секції, проводитися різні туристичні заходи: походи, мандрівки, змагання. Туристичні походи є важливим засобом виховання молоді. Вони виховують колективізм, взаємодопомогу, мужність, допомагають вихованню вольових якостей, дисциплінують. Систематичні заняття туризмом зміцнюють здоров'я, розвивають силу, витривалість, спритність. Багато туристичних навичок та умінь є елементами військової підготовки майбутнього воїна (орієнтування на місцевості, подолання перешкод тощо) [6, 8, 16,19, 21 ].

За способом переміщення туристичні походи поділяються на пішохідні, лижні, водні, велосипедні, мотоциклетні та автомобильні; за тривалістю -- на походи вихідного дня (1--2 дні) і багатоденні мандрівки (3 дні і більше).

За рівнем складності маршрутів пішохідні походи діляться на п'ять категорій.

Зв'язок туризму і краєзнавства.

Туризм вид рухової діяльності, під час якої відбувається розвиток фізичних, психологічних, моральновольових якостей особистості; знайомство з природою, історією та культурою рідного краю. Туризм це суттєва риса способу життя, індивідуального стилю поведінки, спілкування, активного відпочинку [2, 13, 23, 17 ].

Головне завдання краєзнавства полягає у систематизації інформації про історичні місця, людей, події, явища. Краєзнавство дозволяє сформувати цілісне уявлення про визначні пам'ятки, використовуючи та синтезуючи історичну, мистецьку, етнографічну, релігійну інформацію. Завдяки краєзнавству відбувається передача соціального, історичного та культурного досвіду від старшого покоління молодшому. Тому краєзнавство є неабияким виховним засобом учнів [ 16, 22, 24].

Маючи спільні завдання, краєзнавство тісно переплітається з туризмом. Під час подорожей, походів, екскурсій краєзнавчу роботу проводять усі їх учасники.

Координує і направляє краєзнавчу роботу групи її головний краєзнавець.

Матеріали, зібрані під час походу, можуть поповнювати шкільні краєзнавчі музеї, а також використовуватися при вивченні окремих навчальних предметів: історії, географії, економіки, ботаніки, зоології, креслення, образотворчого мистецтва, народознавства тощо.

Туризм і краєзнавство дають змогу поєднувати активний відпочинок з розширенням світогляду, набуттям нової інформації, корисної для життєдіяльності.

1.2 Основи початкової топографічної підготовки

Топографічна підготовка туриста - досить важливий розділ теоретичної підготовки, без оволодіння якою не може бути й мови про прокладання маршруту походу, правильного його проходження, проведення пошукової та краєзнавчої роботи.

Ще на початковій стадії підготовки туристи повинні оволодіти такими розділами підготовки, як загальна початкова топографічна підготовка, тех.ніка орієнтування на місцевості за картою та компасом [1, 3, 7, 21, 27].

Основа топографічної підготовки туриста це робота з картографічним матеріалом, а також окомірна зйомка маршруту і вивчення теорії картографії.

В туризмі використовуються різні картографічні матеріали: карти, плани, різні спеціальні туристичні картографічні видання.

План чи карта це зменшене зображення земної поверхні за допомогою знаків. Але на плані зображено невеликі площі земної поверхні без урахування її кривизни, а на карті позначено досить значні площі з урахуванням рельєфу земної поверхні. Карта відрізняється від плану наявністю на ній сітки географічних координат.

Зображення наносяться у зменшеному вигляді в масштабі. Розрізняють дрібномасштабні карти, середньомасштабні і великомасштабні.

Масштаб позначається на нижньому зрізі карти. Він буває числовий і лінійний.

Числовий масштаб записується дробом, в якому чисельник дорівнює одиниці, а в знаменнику число, що показує, у скільки разів розміри місцевості зменшені при зображенні їх на карті. Наприклад, 1/100000 або 1:100 000, тобто 1 см на карті дорівнює 100 000 см, або 1 км на місцевості. Щоб визначити відстань між окремими точками на карті, необхідно виміряти відстань між ними, а результат помножити на знаменник чисельного масштабу.

Виміряти відстань ліній на карті можна курвіметром, кроком циркуля.

Курвіметр прилад для вимірювання кривих ліній. Обертання коліщатка передається на стрілку, що повертається за шкалою. Знаючи число обертів колеса, легко визначити і довжину вимірюваної лінії. При вимірюванні відстаней стрілку треба встановити на нульову поділку і прокотити коліщатко вздовж маршруту [1, 22, 26 ].

При вимірюванні звивистих ліній крок циркуля залежить від ступеня звивистості лінії. Одну голку циркуля ставлять в початкову точку маршруту, а другу в напрямку вимірюваної лінії. Повертаючи циркуль щодо однієї з голок, «крокують» за маршрутом. Загальна довжина маршруту дорівнює числу кроків, помноженому на крок циркуля плюс залишок, виміряний за лінійним масштабом.

Щоб виміряти криву лінію смужкою паперу, треба смужку паперу поставити на ребро, поєднати з вимірюваної лінією, згинаючи її там, де є звивини. Потім за лінійним масштабом дізнатися загальну довжину кривої. Отриманий результат помножити на знаменник чисельного масштабу.

Наприклад, між виміряними точками 6 см: масштаб карти 1 : 100 000; 6 X 100 000 = 600 000 см, або 6 км. При цьому слід мати на увазі, що звивисті річки, стежки в горах на картах масштабу 1 : 100 000 і крупніше зображені узагальнено. Наприклад, кривизна стежки на карті, вираженої в 1 мм і дрібніше, не показується і зображується узагальнено. А між тим 1 мм на карті масштабу 1 : 100 000 дорівнює 100 м на місцевості. Тому, вимірявши довжину ділянки звивистої річки, стежки, необхідно в отриманий результат внести поправку, тобто збільшити його на 1520%.

Мал. 1.1. Вимірювання відстані циркулем за лінійним масштабом.

Лінійний масштаб. Для спрощення підрахунків та отримання відстаней безпосередньо з карти вдаються до спеціального графічного зображення масштабу, який називають лінійним. Він представляє пряму лінію, на якій відкладені відрізки рівної довжини. Відрізок (зазвичай до 1 см), що відповідає цілому числу метрів або кілометрів, називається основою масштабу. Користуються лінійними масштабами наступним чином: ніжки циркуля встановлюють на кінцях вимірюваного відрізка, потім за лінійним масштабом відраховують сотні і десятки метрів (мал..1.1). 

Рельєф місцевості. На поверхні землі розміщені природні об'єкти поля, ліси, моря, озера, річки, гори і об'єкти, створені людьми,міста, населені пункти, різні інженерні споруди. Сукупність різноманітних за формою і величиною нерівностей земної поверхні називають рельєфом. Об'єкти, розміщені на поверхні землі, природні або створені людиною, називають місцевими предметами. Рельєф і місцеві предмети називають топографічними елементами.

Рельєф найбільш постійний топографічний елемент, який мало змінюється в результаті діяльності людей. Рельєф складається в основному з опуклих і увігнутих, різних за формою і розмірами нерівностей. Все розмаїття нерівностей підрозділяють на подібні між собою форми, які називають типовими формами рельєфу. Розрізняють шість основних форм рельєфу: гора, уголовина, хребет, лощина, сідловина, рівнина (мал.1.2).

Мал. 1.2. 6 основних форм рельєфу: гора, улоговина, хребет, лощина, сідловина, рівнина

Гора куполоподібна височина, схил якої знижується у всіх напрямках.

Улоговина замкнута безстічна западина.

Хребет витягнута в якомунебудь напрямі височина. Лінія, що розділяє схили хребта і проходить по його найвищим точкам, називається вододілом.

Лощина витягнуте в одному напрямку поглиблення місцевості. Лінія, що проходить по дну лощини, називається водозливом. Широкі лощини, по яких течуть струмки або річки, називаються долинами.

Сідловина знижена частина хребта, від якої місцевість у двох протилежних напрямках підвищується і в двох перпендикулярних їм знижується. Найбільш низькі сідловини, доступні для переходу через гірський хребет або масив, називаються перевалами.

За характером рельєфу місцевість поділяється на рівнинну, горбисту і гірську.

Будова рельєфу місцевості, характер природних умов та об'єктів, розміщених на місцевості, характеризують топографічні умови місцевості, до яких відносяться:

а) прохідність місцевості дороги, мости, переправи, лісу; природні перешкоди яри, болота, канали і т. д.;

б) пересіченість місцевості зміною форм рельєфу річками, ярами, озерами та іншими об'єктами, які ускладнюють пересування;

в) наявність орієнтирів висота, виступають скелі, вигини річок, окремі місцеві об'єкти, зручні для використання їх в якості орієнтирів на тлі одноманітних топографічних елементів [1, 7, 26 ].

Географічні карти розрізняють за змістом і масштабом.

На загальногеографічних мапах є населені пункти, шляхи, рельєф, рослинність, кордони. На тематичних картах детально зображуються окремі явища, ( корисні копалини, рослинні зони).

Географічні карти за масштабом зображення поділяються на типи:

Оглядовогеографічні мапи ( масштаб менше 1:1000000) мають зображення значних частин земної поверхні (областей, країн).

Оглядово топографічні (масштаб 1:200000 - 1:500000) і політикоадміністративні ( масштаб 1:500000) карти більш точні, ніж оглядовогеографічні, зручні для вивчення районів та розрахунків, які не вимагають великої точності; використовуються для підготовки і проведення походів І ІІ категорії складності, походів вихідного дня. За об'ємом інформації вони найбільш зручні для використання у поході [1, 4, 5, 20, 26 ].

Топографічні карти завдяки великим масштабам відрізняються високою геометричною точністю. В туризмі частіше використовуються викопіровки із

карт масштабу 1:100000.

Гіпсометричні карти - основний зміст їх складає рельєф, зображений горизонталями - кривими замкнутими лініями.

Плани лісоупорядництва та землеупорядництва складені для територій, які включені в Державний лісний фонд. Вони бувають двох масштабів: чорнобілі - 1:10000, кольорові - 1:25000.

Лісоплани можливо використовувати в поході. Бо вони дозволяють орієнтуватися на місцевості по квартальних стовпах, чітко конролювати пройдений маршрут.

Навігаційні карти і посібники використовуються для плавання по річках, озерах і морях.

Туристичні схеми і карти розроблені для районів, по яких пролягають маршрути туристичних груп. На них відмічені готелі і кемпінги, місця відпочинку, мережа автомобільних та залізничних шляхів.

Відомості туристичних схем і карт важливі для туристів під час вивчення районів складанні планів майбутнього походу. Але на них дається не вся необхідна інформація, деякі відомості показані приблизно ( межі лісу, мережа річок, доріг, відстань), а деякі зовсім відсутні. Тому використовувати туристичні схеми і карти в якості основного картографічного матеріалу не рекомендується.

Туристи найчастіше користуються географічними картами і туристичними схемами і картами. Але вивчення топографічної карти (при використанні навчальних топографічних карт) є обов'язковим: тільки на основі повно цінного топографічного матеріалу можливо набути знання з основ топографії, які досить необхідні під час підготовки якісної картосхеми району походу, більш великого масштабу схем маршруту та окремих його частин, для корегування топографічних матеріалів на маршруті і удосконалення в техніці орієнтування на місцевості.

Для початкової топографічної підготовки туриста застосовують наступні вправи:

роботу з навчальною топографічною картою ( масштаб карти; зображення умовними позначками рельєфа, гідросітки, доріг та інших характерних об'єктів місцевості і орієнтирів; визначення координати вказаної точки; вимірювання відстані і визначення напряму;

топографічний диктант (демонстрація 5 - 10 знаків; учні запам'ятовують і записують їх значення та ін.);

креслення профілю маршруту ( на навчальну топографічну карту наноситься шлях маршруту; учні креслять профіль маршруту по рельєфу місцевості);

копірування карти (окремі фрагменти на кальку; копірування перемальовуванням) [1, 4, 6, 8, 20].

Щоб правильно користуватися картами, планами, туристичними схемами, необхідно знати їх масштаб.

Карта читається за допомогою умовних позначок. Нанесення умовних позначок в певній мірі залежать від масштабу карти, тому всі позначки прийнято ділити на масштабні, позамасштабні і пояснювальні. Перші відображають (контуром) місцеві об'єкти, які відповідають масштабу карти (озера, великі міста), другі - об'єкти, які не можуть бути відображені у даному масштабі (мости, села, колодязі).

Третя група - це числа, написи тощо. Необхідно враховувати, що карта відображає стан місцевості влітку (майже завжди).

Використання тих чи інших умовних позначок при самостійній роботі над туристичною картосхемою визначається масштабом схеми і характером району. Прискіпливий відбір умовних позначок необхідний для того, щоб туристична карта була точною, добре читалася і не була перевантажена надлишковою інформацією.

Точність картографічного матеріалу, що використовується при розробці маршруту походу, а потім при його проходженні, це важливі фактори безпеки учасників, технічної досконалості маршруту, успішності походу.

Досить зручна для розробки маршруту походу оглядова картосхема масштабу 1:500000 («п'ятикілометрівка»); а для уточнення елементів маршруту і орієнтування в поході потрібні картосхеми масштабу 1:200000 та 1:100000 («двокілометровка» та «кілометровка»).

Під час водних походів потрібні лоції (опис річки з детальними вказівками характеристик берегів, орієнтирів на річці, перешкод в руслі і способів їх подолання).

В туристичній лоції вказується час, необхідний для проходження кожної частини шляху для різного виду плавальних засобів - байдарок, плотів, надувних човнів, варіанти проходу по руслу, показується система організації страховки з берега та води, а також місця, де можливо причалити до берега.

В лоції для туристів вказуються місця найбільш зручних стоянок, об'єкти для екскурсій.

Основою для лоції є копія мапи річки або її частини, яка створюється з топографічних або інших мап так, щоб масштаб її складав 1:100000.

На створену копію наносяться всі перешкоди, які нумерують вниз за течією річки, починаючи з місця виходу туристичної групи до річки.

Ще на початку знайомства з топографією та технікою орієнтування на місцевості туристи зустрічаються з поняттями «азимут», «магнітне відхилення». Наприклад, вправа «орієнтування карти по компасу» виконується з обов'язковим врахуванням величини магнітного схилення, і тільки після введення поправки на цю величину проводиться орієнтування карти та узгодження її з місцевістю.

Азимут - це кут між напрямом магнітної стрілки компаса на північ і напрямом на вказаний орієнтир. Цей кут вимірюється в градусах по ходу годинникової стрілки від 0 до 360. Якщо за вихідний напрям беруть географічний меридіан, азимут називається істинним; якщо за вихідний напрям беруть магнітний меридіан, азимут називається магнітним. Рух по азимуту полягає у визначенні на місцевості необхідного напряму і дотримання його під час пересування до наміченого місця. Рух по азимуту використовують на закритій місцевості або на відкритій при відсутності надійних орієнтирів, для чого визначають на карті магнітні азимути і відстань до визначених орієнтирів [1, 3, 6, 7, 23].

На усіх картах ( крім спортивних, призначених для змагань зі спортивного орієнтування) подані істинні (географічні) меридіани, які вказують напрям на Північний полюс. Але Північний магнітний полюс не співпадає з Північним географічним полюсом, стрілка ж компасу спрямована тільки до магнітного полюсу. Внаслідок цього ізза нерівномірного розподілення магнітного поля нашої планети величина магнітного схилення коливається в дуже широких межах: від +250 на Крайній Півночі (на островах Арктики - навіть до +400 ) до 130 на території Якутії.

Магнітне схилення - це величина відхилення магнітного азимута від істинного (географічного). Магнітне схилення зі знаком «+» називають східним, а зі знаком «» західним. Якщо істинний азимут позначити через А, магнітний через М, а схилення через С, то перехід від магнітного азимута до істинного відбувається за допомогою простих дій: А = М +С, М = АС. При цьому схилення береться зі своїм знаком.

Якщо орієнтування на місцевості відбувається за напрямом, взятим на карті, ця величина є А. При цьому на компасі необхідно встановити величину М - ввести поправку на величину С. Наприклад, істинний азимут дорівнює 2700 (по карті необхідно йти точно на захід) а схилення у даному районі східне (наприлад, +100 ). Тому, на компасі встановлюють величину, що дорівнює М = 2700 100 = 2600 . При русі в напрямі 2600 істинний рух по місцевості відповідає необхідному [1, 5, 16, 22, 23,].

Навпаки, якщо група рухається в напрямі 450 , а схилення для даного району західне ( наприклад, 100 ), то рух групи повинен бути показаний на карті величиною, що дорівнює А = 450 + (100 ) = 350 .

На змаганнях зі спортивного орієнтування, з метою заощадження часу, при виготовленні спортивних карт відразу наносять не істинні, а магнітні меридіани, причому поправка на схилення вноситься в карту ще під час її виготовлення. Це дозволяє знімати з карти напрям відразу у вигляді істинного азимута і рухатися в цьому напрямі.

Отже, туристам необхідно навчитися користуватися компасом, знати топографічні знаки, наносити їх на схему та правильно читати під час пересування по місцевості.

РОЗДІЛ 2. Екпериментальна перевірка впливу занять туризмом на рівень умінь з топографічного орієнтування

2.1 Визначення початкового рівня підготовленості учнів

Експериментальне дослідження проводилось протягом 2014 -2015 навчального року на базі ЗОШ № 3 13 ст. м. Краснограда.

В програмі з фізичної культури для учнів 5 9 класів визначено, що матеріал варіативного модулю «Туризм» повинен вивчатися 5 років.

Програма визначає, що в 7 класі (3й рік вивчення) змістом навчального матеріалу є:

Теоретичні відомості (правила, закони і традиції туристів; організація туристського бівуака; орієнтування в заданому напрямку; умовні знаки; фізична підготовка туриста).

Спеціальна фізична підготовка (старти з різних стартових положень із виконанням технічних елементів спортивного туризму; естафети з використанням туристського обладнання; біг із елементами туристської техніки).

Технічна підготовка ( орієнтування за схемою в заданому напрямку; в'язання туристських вузлів; технічні етапи).

Відповідно до матеріалу для 7 класу шкільної програми було проведено тестування 15 учнів.

Метою тестування було визначення рівня компетентності учнів з топографічного орієнтування.

Контрольні вправи:

Виявлення знань умовних знаків (приклад картки опитування наведений у табл. 2.1).

Орієнтування за певною схемою в заданому напрямку (пошук контрольних пунктів за 10 хв).

Рівень компетентності визначався за кількістю правильних відповідей та знайдених контрольних пунктів (табл. 2.2).

Таблиця 2.2

Навчальні нормативи

Навчальні нормативи	Рівень компетентності
	Низький	Середній	Достатній	Високий
Орієнтування за схемою в заданому напрямку (кількість знайдених пунктів)	Хлопці	Менше ніж 2	2	4	6
	Дівчата	Менше ніж 2	2	4	6
Кількість правильно названих знаків з 12 можливих	Хлопці та дівчата	Менше ніж 8	89	1011	12

Результати попереднього тестування наведені у табл. 2.3. Таблиця 2.3

Результати попереднього тестування

Навчальні нормативи	Рівень компетентності
	Низький	Середній	Достатній	Високий
Орієнтування за схемою в заданому напрямку (кількість знайдених пунктів)	Кількість учнів, що показали відповідний результат
	12 (80 %)	3 (20 %)
Назви знаків	11 (73,3 %)	4 (26,7 %)

Низький рівень з орієнтування показали 80 % учнів, а з визначення назв топографічних знаків - 73,3 %.

Середній рівень з орієнтування показали 20 % учнів, а з визначення назв топографічних знаків - 26,7 %.

Достатній та високий рівень не показав жоден учень.

2.2 Навчання елементам топографічного орієнтування

У процесі вивчення туризму розглядалися такі питання з топографії:

1. Що таке топографія ?

2. Карта і план, їх відмінність.

3. Кольори карти і що вони означають.

4. Координатна сітка, її значення.

5. Рельєф місцевості, його визначення. 

6. Основні форми рельєфу.

7. Способи зображення рельєфу місцевості на карті.

8. Масштаб карти.

Під час навчання теоретично та практично опрацьовувалися такі питання з орієнтування на місцевості:

1. Як визначити сторони горизонту за місцевими ознаками ?

2. Як визначити сторони горизонту за сонцем і годинником ?

3. Як визначити сторони горизонту за компасом ?

4. Як звірити карту з місцевістю ?

5. Як знайти точку місцезнаходження ?

6. Як виміряти відстань по карті ?

7. Найпростіші способи вимірювання відстаней на місцевості.

8. Що таке азимут ?

9. Як пересуватися по азимуту ?

Топографічне орієнтування це орієнтування на місцевості: визначення місця свого знаходження відносно сторін горизонту, навколишніх місцевих предметів і рельєфу місцевості [19, 23, 25 ].

Учням розповідали, що сторони горизонту можливо визначити за положенням небесних світил в певний час доби (наприклад, о 7 год. Сонце - на сході , о 13 год. - на півдні , з 19 год. - на заході.

Можливо, але не дуже точно користуватися непрямими ознаками:

мурашники розміщуються з південного боку пеньків, дерев та кущів, а їх південна сторона більш похила, а північна - крутіша;

кора на окремо розміщених деревах з північної сторони часто темніша, товща, а іноді поросла мохом;

окремі камені, дахи будівель з черепиці та шиферу частіше покриті мохом з північного боку;

на деревах хвойних порід смола виділяється і накопичується більше з південної сторони;

трава весною вища та густіша з південного боку окремих каменів будівель, а влітку при тривалій жарі залишається більш зеленою з північного боку цих предметів;

ягоди та фрукти в період достигання раніше набувають кольору зрілості з південного боку;

весною сніг на схилах ярів з південного боку тане швидше.

На заняттях учнів навчали правильному використанні карти, схеми. Пояснювали і показували як орієнтувати їх, порівнювати з місцевістю і визначати свою точку стояння, як користуватися під час переміщення по місцевості.

Обрис площ землі, рельєф і місцеві предмети позначають на карті кольором і умовними знаками. Так, поля, луки світлозеленим кольором; різні водосховища блакитним; піски жовтим; височини, гори темножовтим і різними відтінками коричневого кольору; стежки, грунтові дороги, будівлі населених пунктів сірим або коричневим кольором. Розповідали учням, що при визначенні місця розташування об'єктів орієнтирів, точок стояння по карті використовуються координатні сітки, які дозволяють швидко відшукати або вказати точне положення тієї або іншої точки місцевості. Координатами називаються кутові або лінійні величини, що визначають положення точок на поверхні (на земній поверхні та карті) або у просторі. Географічні координати являють собою кутові величини географічну широту і довготу, які визначають положення точок на земній поверхні відносно екватора і прямовисної лінії в даній точці земної поверхні. Величина кута в градусах показує, на скільки та чи інша точка на земній кулі північніше або південніше екватора. Якщо точка розташована в північній півкулі, то її широта буде називатися північної, якщо в південній півкулі, то південній широтою. Географічна довгота також вимірюється кутом, який утворений площиною меридіана, прийнятого за початковий (нульовий), і меридіана, що проходить через дану точку. Для однаковості визначення довгот домовилися початковим меридіаном вважати меридіан, що проходить через астрономічну обсерваторію в Грінвічі (Англія, поблизу Лондона), і іменувати його Грінвічським. Всі точки на земній кулі, розташовані на схід від початкового Гринвіцького меридіана до меридіана 180°, будуть мати східну довготу, а на захід від початкового західну довготу. По карті з нанесеними на неї меридіанами і паралелями можна визначити широту і довготу будьякої точки або об'єкта.

Навчали правильно знаходити та використовувати орієнтири, визначати на місцевості напрями на місцеві предмети та відстань до них.

Вказували, що орієнтувати карту чи схему на місцевості - це встановити її в горизонтальній площині так, щоб напрям на карті північ - південь відповідав цьому ж напряму на місцевості і щоб усі лінії на карті були паралельні відповідним лініям на місцевості.

Пояснювали учням якими способами можна визначити точку стояння. Характерним технічним прийомом орієнтування в поході є звірення карти з місцевістю та визначення точки стояння (мал.. 2.1).

Саме поняття «точка стояння» означає своє місце розташування на місцевості щодо значущих (позначених на карті) орієнтирів місцевості. Визначення точки стояння можна зробити декількома способами.

1) маючи докладну (великомасштабну) топографічну карту точку стояння визначають щодо найближчого, помітного та зазначеного на карті точкового орієнтиру; Мал. 2.1 2) легше за все визначити точку стояння в тому випадку, коли туристи стоять безпосередньо на точковому орієнтирі (на перехресті доріг, на мосту через річку ) і пізнають його на карті. Визначення свого місця розташування не викликає труднощів і у випадку, якщо при звірянні карти з місцевістю розпізнається спостережуваний точковий орієнтир (пам'ятник, окрема будівля, точка впадання притоки в річку), розташований поблизу ( в 100, 200 м) від лінії руху. 

На етапі ознайомлення із завданням, орієнтували наближено, а потім, і більш точно. Наближене орієнтування виконували «на око», а точне - за допомогою компаса..

Заняття туризмом були спрямовані на формування в учнів важливих життєвих компетенцій (знання і вміння орієнтування, топографії, в'язання вузлів та подолання етапів туристської техніки, знання основ гігієни; на фізичний розвиток, вироблення навички здорового способу життя).

Під час занять орієнтуванням учнів поєднували у команди, які отримували завдання і на швидкість знаходили контрольні пункти. Приклад схем руху - у дод. А.

Залучали учнів до оцінювання точності і правильності записів, визначення переможців.

Знаки вивчали під час виконання домашніх завдань із повторенням на заняттях (наприклад, картки завдання, топографічні знаки мал. 2.2; табл.2.1, 2.4).

Для зацікавленості учнів та активізації їх пізнавальної діяльності заняття іноді проводили у вигляді ігор, естафет, змагань, адже такі заняття можна проводити як у приміщенні, так і на стадіоні або в парку. Доцільно було окремі уроки туризму об'єднувати із кросовою підготовкою з елементами орієнтування.

24

Размещено на http://www.allbest.ru

Размещено на http://www.allbest.ru

Мал. 2.2. Топографічні знаки.

Таблиця 2.4

Приклад картки для перевірки знання топографічних знаків

Умовні знаки № знаків	Назви умовних знаків
	1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12	Хвойні ліси Листяні ліси Вирубані ліси Чагарники Дім лісника, лісництво Заводи, фабрики Церкви Пам'ятники Водонапірні башні Мости Двоколійна залізниця Одноколійна залізниця

Один із варіантів заняття, коли клас розподіляється на декілька підгруп, які виконують завдання методом колового тренування.

1) -- учні розв'язують завдання з топографії або вивчають топографічні знаки за картками. На перших уроках під час ознайомлення та вивчення нових топографічних знаків, учні працюють із роздавальним матеріалом (стенди, картки, на одній стороні яких позначки, на зворотній -- назви). Пізніше використовували білетитести з топографії під час вивчення та закріплення програмового матеріалу

2) -- учні вправляються в техніці в'язання туристичних вузлів. Їм для допомоги надаються: фотостенд із зображенням вузлів (мал.. 2.2 2.4); стенд із зав'язаними вузлами. Учні виконують індивідуальні завдання за картками.

3) 1 а спроба - повільно, 2а спроба - з виконанням допоміжного завдання,

3я спроба на швидкість.

Туристичні вузли за своїм призначенням поділяються на групи.

1. Зустрічний, зустрічна вісімка, прямий, ткацький, грейвайн -- вузли, що необхідні для зв'язування однакових завтовшки мотузок.

Мал. 2.2. Простий вузол Мал. 2.3. Ткацький вузол

Мал. 2.4. Академічний вузол

2. Академічний та брамшкотовий вузли потрібні для зв'язування різних завтовшки мотузок.

3. Вузли, що необхідні для закріплення мотузок на об'єкті («провідники»).

2.3 Підсумкове тестування учнів

Повторне тестування проводилось за тими ж нормативами і критеріями, що і попереднє.

Результати тестування наведені у табл. 2.5.

Таблиця 2.5

Результати повторного тестування

Навчальні нормативи	Рівень компетентності
	Низький	Середній	Достатній	Високий
Орієнтування за схемою в заданому напрямку (кількість знайдених пунктів)	Кількість учнів, що показали відповідний результат
		5 (33,3 %)	6 (40 %)	4 (26,7 %)
Назви знаків		2 (13,3 %)	8 (53,4 %)	5 (33,3 %)

Низький рівень з орієнтування та з визначення назв топографічних знаків не показав жоден учень.

Середній рівень з орієнтування показали 5 учнів (33,3 %), а з визначення назв топографічних знаків - 2 учні (13,3 %).

Достатній рівень показали 6 учнів з орієнтування (40 %) та 8 учнів з визначення назв топографічних знаків (53,4 %).

Високий рівень показали 4 учні (26,7 %) з орієнтування та 5 учнів (33,3 %) зі знань знаків.

Для порівняння результатів, з метою визначення змін, що відбулися була складена таблиця 2.6.

Кількість учнів, що мають низький рівень з орієнтування зменшилась на 12 осіб (80%), а з визначення назв топографічних знаків - на 11 учнів, (73,3%).

Кількість учнів, що мають середній рівень з орієнтування збільшилась на 2 учня (13,3 %), а з визначення назв топографічних знаків - на 2 учні (13,3 %).

Достатній рівень з орієнтування показали 6 учнів покращення становить (40 %) та зі знань знаків - 8 учнів ( 53,4 %).

Високий рівень показали 4 учні з орієнтування - покращення (26,7%) та 5 учнів зі знань знаків - (33,3 %).

Таблиця 2.6

Порівняння результатів попереднього та повторного тестувань

Навчальні нормативи	Рівень компетентності
	№ тесту	Низький	Середній	Достатній	Високий
Орієнтування за схемою в заданому напрямку (кількість знайдених пунктів).	Кількість учнів, що показали відповідний результат:
	1 тест	12 80%	3 20 %	0	0
	2 тест		5 (33,3 %)	6 (40 %)	4 (26,7 %)
Зміни	12 80 %	2 13,3 %	6 (40 %)	4 (26,7 %)
Назви, позначення знаків	1 тест	11 73,3 %	4 26,7 %	0	0
	2 тест	0	2 (13,3 %)	8 (53,4 %)	5 (33,3 %)
Зміни	11 73,3%	2 13,3%	8 (53,4 %)	5 (33,3 %)

Для більшої наочності була побудована діаграма (дод. Б).

Отже, основою топографічної підготовки туриста є робота з картогра фічним матеріалом (вивчення, копіювання, корегування тощо), а також окомірна зйомка маршруту та вивчення теорії картографії.

ВИСНОВКИ

Під час занять туризмом треба формувати в учнів уміння та навички здорового способу життя, корисного проведення дозвілля та активного відпочинку, виховувати любов до рідного краю.

Головним напрямом підготовки туриста є робота з різним картографічним матеріалом (вивчення, копіювання), окомірна зйомка маршруту та вивчення теорії картографії, навчання роботі з компасом.

На заняттях велику увагу звертають на навчання правильному використанні карти, схеми: їх орієнтування, уміння порівнювати з місцевістю і визначати свою точку розміщення.

Для виконання домашніх завдань давати вправи з топографічним нахилом та перевіряти на заняттях (наприклад, при вивченні топографічних знаків, прокладанні маршрутів переміщення .

Початкова топографічна підготовка туриста передбачає:

роботу з навчальною топографічною картою ( масштаб; зображення умовними позначками рельєфа, доріг та інших об'єктів місцевості і орієнтирів; визначення координати вказаної точки; вимірювання відстані і визначення напряму;

демонстрацію знаків; учні запам'ятовують і записують їх значення.

Для зацікавленості учнів та активізації їх діяльності рекомендується заняття проводити і у вигляді ігор, змагань, адже такі заняття можна проводити як у приміщенні, так і на стадіоні або в лісі.

Можливо, щоб учні самі оцінювали точність і правильність записів, визначали переможців.

Проведення занять дозволило отримати позитивні результати:

Кількість учнів, що мають низький рівень з орієнтування зменшилась на 1 учня (80 %), а з визначення назв топографічних знаків - на 3 учні (73 %).

Достатній рівень показали по 5 учнів покращення становить по (40 %) з орієнтування та 53 % зі знань знаків.

Високий рівень показали з орієнтування 26 % учнів та 33 % учнів зі знань знаків.

Це підтверджує ефективність проведених занять.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Алешин В.М. Карта в спортивном ориентировании / В.М. Алешин. - М.: ФиС, 1983.

2. Арефьєв В.Г. Фізична культура : підруч. для 9 кл. загальноосвіт. навч. закл. / В.Г.Арефьєв, О.Б.Качеров, М.Ю.Короп, Н.Д.Михайлова - Просвіта, 2009. - 208 с. - С. - 46 - 59.

3. Бардин К.В. Азбука туризма / К.В. Бардин. - М.: ФиС, 1981. - 206 с.

4. Букач М. Збираючись у похід / М. Букач // Фізичне виховання в школі. - 1999. - С. 26 - 28.

5. Власов А.А. Туризм: Учебнометод. пособие / А.А. Власов. - М.: Просвещение, 1977.

6. Гонопольський В.І. Уроки туризму / В.І. Гонопольський. - К.: «Редакція загально педагогічних газет», 2004.

7. Дехтяр В.Д. Основи оздоровчоспортивного туризму: Навч. посіб. / В.Д. Дехтяр. К.: Науковий світ, 2003. 203 с.

8. Иванов Е.И. Судейство соревнований по спортивному ориентированию /

Е.И. Иванов. - М.: ФиС, 1978.

9. Дубовис М.С. Физическая культура учащихся 4 - 8х классов / М.С. Дубовис. - К.: Здоров'я, 1979. - 216 с. - С. 194 - 210.

10. Єрмолова В.М. Фізична культура: Підручник для 9 класу 12річної загальноосвітньої школи / В.М. Єрмолова, Л.І. Іванова. - К.: Видавничий Дім «Слово», 2009. - 184 с. - С.73 - 88.

11. Єрмолова В.М. Фізична культура: Підручник для 5 кл. загальноосвітніх навч. закладів / В.М. Єрмолова, Л.І. Іванова, С.І. Операйло та ін. - К.: Просвіта, 2005. - 200 с. - С. 185 195.

12. Закон України «Про внесення змін до Закону України «Про фізичну культуру і спорт» // Відомості Верховної Ради України. - 1999. № 34. С. 27. / Редакція від 15.05. 2007 року № 1021 -V.

13. Закон України «Про туризм» // Відомості Верховної Ради України.--1995. - № 31. - С. 241 / Редакція від 13. 04. 2007 року № 929V.

14. Заневська Л.Г. Інформаційні технології у професійній підготовці фахівців спортивнооздоровчого туризму / Л.Г. Заневська // ТМФВ. - 2004. № 1. - С. 40 - 42.

15. Заневська Л.Г. Моделювання системи інформаційного забезпечення рекреаційно - туристських заходів / Л.Г. Заневська // ТМФВ. - 2007. № 8. С. 37 - 40.

16. Конституція України. - К.: Преса України, 1997. - 80 с. / Редакція від 01.01 2006 на підставі 222215.

17. Константинов Ю.С. Туристские соревнования школьников / Ю.С. Константинов. - М.: Просвещение, 1995.

18. Копилова Л.В. Варіативний модуль «Туризм» / Л.В. Копилова, О.М. Макаров / Рекомендовано МОН України (лист МОН України № 1/116353 від 30.07. 2009 // Інформаційнометодичне видання «Здоров'я та фізична культура». - 2009. № 26 (158), вересень. - С. 45 - 53.

19. Копилова Л. В. Розкриття туристської тематики на уроках фізичної культури в школі : методична розробка / Л.В. Копилова // Фізичне виховання в школі. - 2007. № 3. - С. 14 - 15.

20. Косенко В.М. Групові багатоденні пішохідні мандрівки: Практичний порадник / В.М. Косенко. - К.: Видво Семенко Сергія "Мустанг", 2002. 240 с.

21. Огородников Б.И. С компасом и картой по ступеням ГТО / Б.И. Огородников. - М.: ФиС, 1973.

21. Остапец А.А. На маршруте туристыследопыты: Книга для учащихся / А.А. Остапец. - М.: Просвещение, 1987.

22. Пасечный П.С. На туристской тропе / П.С. Пасечный. М.: Физкультура и спорт, 1986. 95 с. топографічне орієнтування туризм фізкультурний

23. Романенко О.В. Туризм та спортивне орієнтування: Навчальнометодичні рекомендації / О.В. Романенко. Київ: КУТЕП, 2003. 74с.

24. Серба Т.Б. Ситуаційні задачі як метод навчання та контролю знань у гуртках спортивного туризму: Навч. посібник / Т.Б. Серба. Тернопіль, 2001.

25. Сивко В.В. Розкриття туристської тематики на уроках фізичного виховання в ПТНЗ /В.В.Сивко // Фізичне виховання в школі.- 2011. № 3. - С.39 40.

26. Скалій О. В. Основи туризму: Навч. посібник / О.В. Скалій. Т.: ТДПУ, 2003 102 с.

27. Ткаленко Ю.В. Методика проведення уроків туризму / Ю.В. Ткаленко // Фізичне виховання в школах України. - 2010. № 7 (19) липень. - С. 13 - 17.

ДОДАТОК А

Схеми тренувальних маршрутів:

610 пар кроків

Обхід перешкод.

24

Размещено на http://www.allbest.ru

Размещено на http://www.allbest.ru

Додаток Б

Порівняння результатів першого та другого тестувань з проходження дистанції (% учнів, що показали певний рівень компетентності).

Порівняння результатів першого та другого тестувань з читання топографічних знаків (% учнів, що показали певний рівень компетентності).

Размещено на Allbest.ru