При педагогічній оцінці спрямованості окремих занять правомірно кілька підходів:

· за ознакою відповідності головним задачам етапу або мікроциклу підготовки виділяються основні і допоміжні (додаткові) заняття;

· за ступенем навантаження розрізняють заняття з оптимальної для даного спортсмена навантаженням (ординарні), ударні і розвантажувальні;

· за ознакою спеціалізації і вузької прикладності виділяються типи занять: навчальної, тренувальної, модельне, загальної фізичної підготовки, спеціальної фізичної підготовки, контрольне, розминкове і відновне. Уявлення про характер і структуру окремих типів занять дозволяє тренеру легше керувати тренувальним процесом у цілому.

Виділення окремих типів занять і детальна розробка їхні структури викликані заглибленою спеціалізацією підготовки гімнастів. Мабуть, тільки на початкових етапах заняття з новачками, що не володіють великим обсягом гімнастичних навичок, носять універсальний комплексний характер [12]. У тренуванні кваліфікованих гімнастів вирішується більш широке коло задач, не «вміщуючихся» в одне заняття. Заняття стають вузько прикладними з чіткою спрямованістю. Зміст виділення й удосконалювання структури окремих типів занять зводиться до того, щоб вирішувати все різноманіття педагогічних задач не одночасно, а послідовно, концентруючи увагу і сили на відносно малій групі задач і досягаючи при цьому відчутних результатів.

Структура мікроциклу й етапу тренування дає тренерові можливість вибору найбільш підходящих типів занять, що в остаточному підсумку дозволяє вирішити весь комплекс задач.

1.2.1 Навчальне заняття та його специфіка

У загальному виді задача навчального типу занять зводиться до здійснення ідеї відновлення гімнастики, «уречевлення» її творчої суті. Завдяки подібним до занять гімнасти опановують всім обсягом доступних їм вправ [12].

У масштабі окремих навчальних занять вирішуються задачі, зв'язані з оволодінням вправами конкретного спортивного розряду.

У зв'язку з цим, зміст і організація навчального заняття підлеглі створенню сприятливих передумов для процесу навчання. Це значить, що тренер повинний спланувати освоєння «ланцюжків» родинних за структурою елементів, ґрунтуючись на принципі приступності й ефекті позитивного переносу навичок [11].

Незважаючи на удаване розходження й оригінальність кожного виду багатоборства, багато елементів близькі по технічних діях і навчальні «ланцюжки» на різних снарядах можуть стулятися в багатьох місцях. Це привід для міркування й ухвалення рішення: чи планувати в одному занятті рівнобіжне освоєння родинних елементів або йти шляхом «контрасту», пропонуючи учням несхожі за структурою елементи. Найчастіше тренери випливають першим шляхом, полегшуючи гімнастам задачу оволодіння школою розмахувань, акцентованими діями («темпами») на маху вперед або на маху назад, спадами з упора у вис і т. п. Але бувають ситуації, коли необхідно скористатися другим шляхом. Приміром, у роботі з чоловіками тренер проходить тему «сальто вперед». Пропонує освоїти зіскоки сальто вперед на поперечині, брусах, кільцях, так ще додає аналогічні елементи у вільних вправах і опорних стрибках.

При удаваній повній подобі цих елементів, виконуваних у різних видах багатоборства (ефект спостереження польотної безопорної фази), маються багато тонкостей техніки, що відрізняє елементи один від іншого. Це специфіка опори об снаряд, деталі відходу з опори, швидкість обертання в польоті й ін. Гімнаст, перевантажений інформацією з теми «сальто вперед», перестає розрізняти нюанси техніки, часом буквально переносить частини навички з одного снаряда на іншій. Приміром, починає притягатися руками до поперечини перед відходом на маху назад у зіскок сальто вперед, що характерно для зіскоку з кілець. У цьому випадку від подібних помилок можна піти, розосередивши аналогічні по техніці елементи за часом, освоюючи їх не одночасно, а послідовно, пропонувати гімнастам контрастні завдання, переключати них на координацію рухів іншого типу [11].

Інша складна проблема - визначення кількості нового матеріалу, планованого на одне заняття. Навчання проходить успішно при гарному емоційному стані учнів, на «свіжі» сили, не в стадії фізичного і психічного стомлення. У зв'язку з цим тренер повинний представити, яку труднощі складає новий матеріал для конкретного учня, який коефіцієнт новизни пропонованих для освоєння вправ.

Практичний досвід, підтверджений і наукові дані, свідчить про те, що оптимальним є планування для вивчення на кожнім снаряді одного-двох нових елементів [5]. При цьому для підготовлених гімнастів абсолютно нових елементів практично не буває, якщо врахувати, що техніка нового елемента включає багато знайомих деталей, фрагментів, закладених ще на етапі базової підготовки. У змісті навчальних занять передбачається сполучення нового матеріалу (різного ступеня новизни) з повторенням, закріпленням техніки «старого» - вправ, що ще недавно вивчалися як «нові».

Кількість повторень (підходів, спроб-проб) кожного нового завдання є також у числі актуальних питань планування навчальних занять.

Як видно, рецепта строгого регламентування навчальних занять немає. Проте, основні вимоги до їхнього змісту, методиці й організації можна звести до наступного:

· не перевантажувати заняття новим матеріалом (1-2 нові вправи на снаряді);

· планувати навчальні заняття серіями, щоб створити умови для повторення, закріплення рухових навичок без тривалих пауз між заняттями (4-6 занять «щільного» навчання в «темпі»);

· планувати освоєння складного матеріалу ближче до початку основної частини заняття (на першому - другому снарядах);

· число підходів на виконання нового завдання варто варіювати в залежності від ступеня стомлення. При помітних помилках, зв'язаних зі стомленням, навчання припиняється (середня норма - 6 - 8 підходів, 1- 3 повторення в підході).

Організація навчальних занять у цілому повинна зводитися до створення найбільш сприятливих умов для навчання вправам. Особливо важливі умови, які несуть щадне навантаження, на етапах початкової і спеціалізованої підготовки. Мається на увазі наявність підсобних снарядів, тренажерів, розклад з достатнім часом занять по видах багатоборства, графік чергування видів з режимом сприяння для груп, що планують навчальні заняття [5].

1.2.2 Тренувальне заняття

Даний тип занять є, як і навчальне заняття, основною формою роботи з гімнастами й у загальному обсязі складає від 25 до 30% кількості занять у рік.

Тренувальне заняття (або тренування в буквальному значенні цього слова) спрямовано переважно на повторення вже освоєної програми, її удосконалювання.

Основна задача - закріплення навичок, їхнє удосконалювання при виконанні в з'єднаннях, частинах комбінацій і в цілих комбінаціях обов'язкової і довільної програм, виховання спеціальної витривалості. Це основний тип занять при підготовці до змагань. По обсязі й інтенсивності навантаження в тренувальних заняттях досягає найвищих величин, особливо в тренуванні ударного характеру [15].

Виконання комбінації в цілому на високу оцінку можна вважати навантаженням з 100% інтенсивністю, якщо вона точно відповідає програмі змагань. У зв'язку з цим, кількість виконаних комбінацій і опорних стрибків характеризує інтенсивність тренувальних занять. Крім цього показника, факторами обліку і контролю є кількість елементів (загальний обсяг навантаження), кількість підходів, а також якісні характеристики: комбінації, виконані на високу оцінку, кількість зривів.

Проміжною формою, що з'єднує зміст навчального і тренувального занять є досить розповсюджений тип учбово-тренувального заняття. Дійсно, «еволюцію» змісту і форм занять у міру зростання майстерності (як у багаторічній підготовці, так і від підготовчого періоду до змагального) можна представити як послідовну зміну одних типів занять іншими, з акцентом на їхні пріоритетні задачі.

Учбово-тренувальні заняття, як проміжна форма, переміняють чисто навчальні, а потім переростають у власне-тренувальні. Така динаміка, зв'язана зі змістом роботи гімнастів у підготовчий і початку змагального періоди. Якщо при навчанні елементам результат оцінюється більше за критерієм «вийшло або не вийшло», «зроблене не зроблене», то в тренувальних заняттях ефективність роботи визначається і кількісними, і якісними критеріями: «зробив скількох разів», «наскільки добре виконане» [12].

В учбово-тренувальних заняттях навчальним матеріалом можуть бути не тільки нові елементи, але і навчальні комбінації, що є або полегшеними варіантами змагальних, або спеціальними, що складаються з базових елементів.

При характеристиці основної частини заняття виділені її структурні частини - підходи - і відбитий їхня педагогічна спрямованість. Інтенсивність тренувальних занять можна визначити по кількості підходів. Якщо в кожнім підході виконуються комбінації в цілому, то таке тренування має дуже високу інтенсивність [11].

При плануванні чисто тренувальних занять тренерові має бути визначити кількість видів багатоборства, їхнє чергування, кількість підходів з виконанням комбінацій і їхніх частин, опорних стрибків.

Складніше при плануванні учбово-тренувальних занять, коли сполучаться задачі по освоєнню й удосконалюванню техніки елементів із задачами розвитку витривалості при виконанні вправ програми змагань. У будь-якому випадку тренер повинний керуватися принципом пріоритету головних педагогічних задач. Гарні можливості в «розведенні» навчальних і тренувальних занять у часі створюються при дворазових заняттях у день, коли одне заняття проходить під девізом «навчання», а інше - «тренування».

1.2.3 Модельне заняття

Спортивна гімнастика характерна невеликою кількістю змагань. Навіть ведучі її представники виступають у відповідальних змаганнях 5-7 разів у році, а деякі і того менше. Однак змагальний досвід необхідно здобувати постійно, з перших кроків у гімнастиці. На ранніх ступенях підготовки - це контрольні перевірки, міні-змагання усередині групи, що можна більше віднести до застосування змагального методу в процесі навчання і тренування [20].

Модельне заняття - форма підготовки гімнаста до майбутніх змагань. Його основна задача - проведення занять у точній відповідності з регламентом майбутніх змагань. Як правило, вони насичують модельний мікроцикл, якщо майбутні змагання проводяться в кілька днів. Але можуть плануватися й окремо в інших мікроциклах.

Особливість змісту модельного заняття - у можливо точній відповідності програмі і регламенті змагальної діяльності, наприклад, виступу в обов'язковій або в довільної програмі, або за моделлю участі у фінальних змаганнях в окремих видах багатоборства. У залежності від прогнозованих ситуацій, що залежать від правил змагань, організуються модельні заняття. Якщо заняття іншого типу проводяться з контролем хвилинної стрілки, то модельні заняття не обходяться без погляду на секундомір. Адже на спеціальну розминку у виді багатоборства приділяється усього по 30 з на учасника. Тренерові необхідно строго витримувати паузи, надаючи гімнастові відповідальні підходи до снаряда відповідно до моделі змагальної обстановки. Таким чином, стругаючи регламентація підходів у часі є відмітною ознакою модельних занять [14].

Навантаження - кількість елементів і комбінацій - спланувати нескладно, спираючи на цифри, що характеризують навантаження на змаганнях. Але психічну напруженість змоделювати набагато складніше. Щоб у більшому ступені підготуватися до майбутніх змагань, мати «запас міцності» прибігають до модельно-ударного заняття: при проведенні тренування по моделі того або іншого дня змагань гімнастам пропонується виконати або трохи більше число комбінацій, чим це буде в реальних умовах, або додається навантаження типу СФП.

У модельному мікроциклі, крім модельних занять, додаються додаткові заняття не відбудовного плану, а з навантаженням, близької до базового. Під час адаптаційного мікроциклу перед змаганнями, як правило, гімнастам надаються дні для випробування снарядів. У цих випадках також плануються модельні заняття.

Усі приведені приклади відносяться до підготовки кваліфікованих гімнастів, тренувальні навантаження яких звичайно перевершують кількісні показники змагальних навантажень (по числу елементів і комбінацій) [14].

Інформативними показниками модельного заняття є: стабільність якості виконання програми (у балах), наявність передбачуваних і непередбачених зривів, психоемоційний стан гімнаста.

1.2.4 Контрольне заняття

На відміну від модельного, контрольне заняття не тестує готовність гімнастів до змагань, а лише ступінь освоєння навчальної програми, у тому числі і вправ обов'язкової і довільної програми - окремі елементи, з'єднання і комбінації в цілому.

Контролюється рівень фізичної і психологічної підготовленості. Одним словом, за бажанням тренера контролеві підлягають будь-як результати роботи, що дозволяють визначити, наскільки успішна методика тренування. У будь-якому занятті тренер може оцінити виконання учнем тієї або іншої вправи. Однак контрольне заняття відрізняється особливою організацією, коли заздалегідь планується програма вправ, що підлягають контролеві, і доводиться до зведення гімнастів. Необхідно, щоб спортсмени добре знали умови й основні критерії оцінки вправ [1].

Контрольні заняття можуть бути профільними: носити медико-біологічний характер, тестувати переважно технічну або фізичну готовність.

У першому випадку контролюється фізичний розвиток гімнастів (обмірювання), проводяться функціональні проби (тест на витривалість - вільні вправи з вимірами значень ЧСС, АТ), виміряються динамометричні показники сили різних груп м'язів (полідинамометрія).

Контрольне заняття по технічній підготовці містить залікові нормативи, що полягають у визначенні якості володіння елементами програми. Для початківців це можуть бути комплекси загальрозвиваючих вправ, при виконанні яких контролюється точність положень, координація рухів.

Гімнасти високої кваліфікації контролюються в ступені володіння програмою змагань в окремих видах багатоборства, в оволодінні окремими складними елементами відповідно до індивідуального плану.

Розповсюдженою формою контрольного заняття є тестування фізичної підготовленості.

Контрольні нормативи програми фізичної підготовки найчастіше виступають як тести, що визначають силові можливості гімнастів (швидкісно-силові, динамічна «жимова», статична сила), їхню спеціальну витривалість і гнучкість [1].

Критерії оцінки встановлюються в залежності від суті контролю. Найбільш типовими є такі: «виконане - не виконано» («так» - «ні»), «виконано на яку оцінку» (спеціальні шкали бальної оцінки техніки, нормативів ОФП і СФП). По сумі балів можна ранжувати гімнастів за підсумками контролю, виявити переможця змагань по СФП.

Регулярне проведення контрольних занять (приміром, раз у тиждень, на місяць, рубежное тестування на початку і наприкінці періоду або етапу підготовки) дисциплінує гімнастів, дозволяє тренерові ширше використовувати соревновательный метод підготовки. Контрольні заняття сприяють вихованню в гімнастів ініціативності, відповідальності, організованості, особливо в зв'язку з тим, що тренер під час контролю виступає в ролі судді, надає учням велику самостійність.

Основний інформативний показник у контрольних заняттях - це оцінка за виконання нормативів, тестів, виражена в адекватних одиницях виміру або в інтегральній оцінці в балах.

1.2.5 Заняття з загальної фізичної підготовки

Багато занять, частіше навчальної і тренувальної спрямованості, закінчуються вправами фізичної підготовки. Це як би «довісок» до загального навантаження і спосіб впливу на розвиток окремих фізичних якостей [15]. У даному ж випадку мова йде про спеціальне самостійне заняття, присвяченому фізичній підготовці. У залежності від задач і змісту вправ, вона організується як заняття по ОФП або СФП.

Відомо, що тривалий біг по дистанції, ходьба на лижах, плавання, спортивні ігри і багато інших видів рухової активності прямого впливу на спортивний результат у гімнастиці не мають. Виникає резонне питання: а чи варто витрачати сили і час на непродуктивну роботу? Еволюція спорту вищих досягнень зв'язана з концепцією спеціалізації засобів і спрямованостей усієї підготовки на кінцевий результат. Аргумент, що ОФП благотворно позначається на здоров'я спортсмена сьогодні, на жаль, не є головним. Проте, є вагомі аргументи на користь ОФП у гімнастиці, особливо на етапах становлення - початкової і спеціалізованої підготовки. Насамперед, засобу ОФП, згадані вище, розвивають загальну працездатність. Вона виявляється в здатності протистояти сумарному стомленню в процесі цілорічного тренування, несприятливим впливам навколишнього середовища, сприяє загартовуванню організму [17].

Крім того, що не маловажно, елементи легкої атлетики, плавання, спортивних ігор, лижного спорту, єдиноборств сприяють гармонічному розвиткові організму. Гімнастика загальновизнано є засобом всебічного і гармонічного фізичного виховання. Проте, рання спеціалізація в застосуванні засобів фізичної підготовки не виправдує себе в роботі з юними гімнастами.

Таким чином, ОФП планується в значному обсязі на етапі початкової підготовки, у підготовчий період занять з гімнастами-розрядниками, у перехідний період підготовки гімнастів високої кваліфікації.

Основні задачі - розвиток загальної працездатності, гармонічний розвиток рухових якостей, переключення на інший тип рухової діяльності для відновлення [25].

Заняття по ОФП у залежності від застосування засобів проводяться або в залі (міні-баскетбол, міні-футбол), або на стадіоні, у басейні, на місцевості (море, ріка, озеро, ліс, галявина, гори). Методика проведення занять, правила запозичаються з відповідних видів спорту, але з доповненнями на приналежність до гімнастики. Наприклад, вправи зі штангою підбираються, не зв'язані з класичними для цього виду спорту ривком і поштовхом. Штанга й обтяження в основному служать для розвитку сили окремих груп м'язів. Бігові дистанції 100 і 400 м підходять по навантаженню і часові виконання до параметрів опорних стрибків і вільних вправ.

В оцінці результатів занять ОФП інформативними показниками і факторами обліку є обсяг і інтенсивність вправ, їхній зміст, загальний час занять. Наприклад, у міні-футболі тренерові більш важливо врахувати не кількість голів, а темп і загальний час гри, по динаміці ЧСС визначити інтенсивність навантаження. Контрольні нормативи ОФП, по можливості, оцінюються в балах по прийнятим у гімнастиці шкалам.

Загальна тривалість заняття по ОФП коливається від 30 до 180 хв. Різна тривалість занять по ОФП зв'язана з їхнім змістом і задачами [25].

Інтенсивні заняття з вправами в бігу або виконанням комплексів ритмічної гімнастики менш тривалі (30 - 60 хв.). Лижні прогулянки, ходьба по дистанції можуть зайняти 2 - 3 ч. Здебільшого заняття по ОФП носять односпрямований характер у зв'язку зі специфікою застосовуваних засобів. Але не виключені і комплексні заняття, що сполучать біг, ігри, плавання й ін.

Найбільш рекомендована форма проведення занять по ОФП - групове тренування, що забезпечує суперництво й емоційний тонус що займаються.

1.2.6 Заняття зі спеціальної фізичної підготовки

Заняття по спеціальній фізичній підготовці більш представницькі, чим заняття по ОФП. У загальній кількості днів підготовки вони складають близько 10%. Нагадаємо, що вправи СПФ у загальному обсязі елементів займають до 20% у підготовчий період і 10 - 15% - у змагальний.

Заняття по СФП плануються як основні в підготовчий період і як додаткові в змагальний. У зміст таких занять входять вправи, спрямовані на виховання ведучих фізичних якостей, рівень розвитку яких впливає на результативність спортивно-гімнастичної діяльності [11]. Велика частина їх безпосередньо зв'язана з технікою гімнастичних елементів, з'єднань і виконанням комбінацій у цілому і застосовується за принципом сполученого впливу. Варто підкреслити, що самі гімнастичні елементи з обов'язкової і довільної програм є відмінним засобом СФП. Підйом розгином на нижній жердині виконується гімнастами багаторазово для розвитку швидкісно-силової витривалості. Для цього ж чоловіка проробляють довгі серії кіл двома на коні. Практично всі силові і статичні елементи включаються в програму СФП.

У зв'язку зі значним навантаженням, великим сумарним ефектом від вправ, заняття по СФП, як правило, не дуже тривалі - максимум 1 - 1,5 год.

Заняття по СФП дуже продуктивні, тому що виконання спеціальних вправ не як доповнення в якому-небудь учбово-тренувальному занятті, а на «свіжі» сили дає відчутний результат. Наприклад, найвищі показники ЧСС (більш 200 у 1 хв.) зафіксовані під час вправ СФП круговим способом. Здобувається впевненість у виконанні силових елементів. Приміром, гімнасти утримують «хрест» або горизонтальний упор не 2 з (відповідно до правил змагань), а 6-8 с.

Підбор і чергування вправ СФП можуть будуватися за принципом впливу на окремі м'язові групи (анатомічний принцип локального впливу по типі: вправи для розгтначів або згиначів рук, ніг, тулуба) або за принципом розвитку визначених фізичних якостей (фізіологічний принцип підбора вправ швидкісно-силового характеру, вправ для розвитку максимальної повільної, або статичної, сили, гнучкості, витривалості) [11].

Однієї з найбільш діючих форм організації занять по ОФП є кругове тренування, що дозволяє точно контролювати і дозувати навантаження. У цьому випадку найбільш важливими питаннями, що коштують перед тренером при організації занять по СФП круговим способом, є наступні:

· визначення змісту вправ, їхньої спрямованості, принципу підбора;

· підбор необхідних вправ для комплексу (визначення кількості «станцій» кола);

· визначення послідовності, черговості виконання вправ (замикання кола);

· уточнення дозування, кількості повторень кожної вправи;

· визначення часу виконання вправ на «станціях» і інтервалів відпочинку між станціями;

· визначення кількості кіл - серій вправ [24].

У заняттях по СФП інформативними показниками є: зміст вправ, спосіб проведення, обсяг і інтенсивність вправ, загальний час занять.

Тестується СФП за допомогою контрольних нормативів, проведенням функціональних проб і функціональної діагностики.

1.2.7 Розминокове та відновлювальне заняття

Виділяються два різновиди: ранкове розминкове заняття - традиційна «зарядка» - і власне розминкове заняття перед відповідальним тренуванням або змаганнями. На відміну від звичайної гігієнічної зарядки, розминкове заняття гімнаста насичується більш складними, але знайомими елементами технічної і фізичної підготовки. У схему занять включається розігріваючий біг у спокійному темпі, вправи на гнучкість, рівноваги, стійки на руках, елементи хореографії, батутна розминка. Основна задача зарядки - настроювання на майбутню протягом дня роботу. З юними гімнастами можна розучувати нескладні комплекси загальрозвиваючих вправ [24].

В умовах централізованої підготовки ранкове заняття привчає гімнастів до кількаразових занять в один день. Поступово звичайна зарядка (15 - 20 хв.) переростає в заняття тривалістю до 40 - 60 хв. При відсутності таких умов тренер розробляє для учнів індивідуальні плани на заняття в домашніх умовах. Ранкова розминка проводиться в залі, а також, у залежності від обстановки, - поза залом (стадіон, відкрита площадка і т. п.).

Розминкове заняття іншої спрямованості проводиться для настроювання на основне тренування, зняття нервової напруги перед змаганнями. Завдяки виконанню знайомих вправ у видах багатоборства, гімнаст здобуває впевненість у своїх силах, може переконатися в готовності до них. Варто підкреслити, що мається на увазі не розминка безпосередньо перед стартом - спеціальна розминка, а організоване заняття ранком, якщо змагання проводяться ввечері [25].

При плануванні такого заняття тренер повинний визначити зміст, кількість вправ, загальний час занять. Уважно оцінює суб'єктивний стан гімнастів по показниках самопочуття, активності, настрою (САН). Розминкові заняття першого типу актуальні вже на етапі спеціалізованої підготовки, а другий варіант - у роботі з підготовленими спортсменами, коли змагальна практика ширше.

Відновне заняття - це типова форма, характерна для сучасної гімнастики з великими обсягами навантаження. Застосовується переважно в періоди напруженої роботи для розвантаження, а також після змагань. У зв'язку з цим, актуальність даного типу занять у роботі з юними гімнастами невелика.

Відбудовне заняття повинне відрізнятися від учбово-тренувальних не тільки помітно зниженим обсягом і інтенсивністю навантаження, але і змістом. Спеціально організовані відбудовні заняття повинні містити вправи, не зв'язані з програмою підготовки до змагань. Ціль занять - реабілітація фізичного стану гімнаста, переключення на контрастно відмінні від основні вправи ігрового характеру. Виконуються розминкові вправи, рухливі ігри. Досить бажано використовувати музику, музичні ігри [24].

При проведенні подібних занять гімнастам надається відносно повна самостійність у виборі вправ, у визначенні кількості повторень. У цілому заняття повинне викликати емоційний підйом, бажання тренуватися. Заняття доцільне сполучити з відбудовними заходами.

2. Методи і методика дослідження

Постановка проблеми. Фундаментальні дослідження у сфері спортивного тренування, зокрема, у спортивній гімнастиці, свідчать про зростання відповідності вимог до процесу підготовки спортсменів та вдосконалення спортивної майстерності. [1,2]. Механізм реалізації цих положень розкрито у працях, зокрема, Гужаловського А.А. [3], Волкова Л.В. [4] та ін. В роботах відмічається, що ефективність керування тренувальним процесом багато в чому залежить від надійності та об'єктивності інформації про різні компоненти спеціальної підготовленості, відповідних систем життєдіяльності організму, які забезпечують високу працездатність спортсменів. Потік такої інформації забезпечується при допомозі засобів і методів комплексного контролю за аналогією зворотних зв'язків, де об'єктом керування є спортсмен, а керуючим - тренер.

Разом з тим, в практиці контролю не знаходять реалізації положення про провідну функцію вестибулярного апарату, сенсомоторної системи, розроблені в працях основоположників теорії побудови довільних рухів Анохіна П.К. [5] та Бернштейна М.О. [6].

Наукова розробка проблеми комплексного контролю в гімнастиці повинна здійснюватися на основі відбору інформативних факторів, які визначають ефективність спортивної діяльності, а саме: вікові особливості становлення та функціонування організму гімнастів, стан основних компонентів рухової функції, оціночні шкали, алгоритми розрахунку інтегральних та узагальнених (комплексних) оцінок рухової функції, спортивно-технічні характеристики.

Таким чином, метою роботи було вивчення особливостей факторної структури спеціальної підготовленості юних гімнастів.

Обстежено 100 гімнастів віком 6-12 років. Досліджувалися показники фізичної підготовленості та спеціальної працездатності гімнастів.

Вивчалися антропометричні показники: довжина тіла, маса тіла, довжина тулубу, довжина ніг, довжина рук, ширина плечей, ширина тазу, об'єм стегна, об'єм литки, об'єм плеча, об'єм передпліччя.

В якості показників, які відображають рівень функціональних можливостей організму юних гімнастів досліджувались: об'єм грудної клітини на вдиху, об'єм грудної клітини на видиху, розмах грудної клітини, біг на 50 м, стрибок в довжину з місця, біг на 600 м, сила кисті, час у стані вису (зігнувши руки), човниковий біг 4x10 м, біг на 20 м.

Серед показників спеціальної працездатності гімнастів було досліджено: значення нахилу вперед, лежачи на спині, гнучкість у нахилі вперед, підйом ніг висячи, шпагат, підйом по канату (3 м), розгинання рук в упорі, круги на коні, силова стійка на руках, вільні вправи, стрибок через коня, вправи на кільцях, вправи на коні з ручками, вправи на брусах, вправи на перекладині, багатоборство.

2.2 Методики дослідження