15

Зміст

Вступ

Причини спортивних травм

Недоліки в організації занять і змагань

Недоліки в матеріально-технічному забезпеченні занять і змагань

Порушення вимог лікарського контролю

Недисциплінованість спортсмена

Попередження спортивних травм

Висновки

Список використаної літератури

Список використаної літератури

Вступ

Профілактична спрямованість української охорони здоров'я обумовлює проведення комплексу попереджувальних заходів для збереження і зміцнення здоров'я людини. В ці заходи входить величезна по своїх масштабах система заходів по профілактиці травматизму, зокрема при заняттях спортом.

Травми при заняттях фізичною культурою і спортом виникають відносно рідко в порівнянні з травмами, пов'язаними з промисловим, сільськогосподарським, вуличним, побутовим і іншими видами травматизму, - близько 3 % до загального числа травм. Виникнення пошкоджень при заняттях спортом, суперечить оздоровчим задачам системи російського фізичного виховання. Хоча, як правило, ці травми і не небезпечні для життя, вони відображаються на загальній і спортивній працездатності людини, виводячи його на тривалий період з ладу і нерідко вимагаючи багато часу для відновлення втраченої працездатності.

Спостерігаються випадки розвитку хронічних процесів в результаті раніше отриманого пошкодження. Великі фізичні навантаження, вживані іноді при заняттях спортом, особливо в умовах напружених тренувань і змагань, вимагають добре налагодженої системи відновлення пошкодженої області і організму в цілому.

Узагальнені матеріали про стан захворюваності спортсменів представників всіх видів спорту показують, що на першому місці по частоті розповсюдження стоять хронічні запальні і дегенеративні зміни опорно-рухового апарату, що є слідством перенесених і недостатньо вилікуваних травм, повторних мікротравм і фізичних перевантажень. До них відносяться: деформуючий артроз, хронічний періостити, паратеноніти, тендовагініти, міофасцити, міозити і ін. При цьому переважно вражаються самі навантажуванні суглоби, зв'язково-сумочний апарат і м'язи.

Частота захворювань опорно-рухового апарату у кваліфікованих спортсменів більшої, ніж у менш кваліфікованих і початківців спортсменів, що до певної міри пов'язано з більш високими фізичними навантаженнями в тренуванні. Значний відсоток таких змін у ведучих спортсменів пояснюється недостатньо відповідальним відношенням до лікування травм, відновленням тренувань, до настання функціонального відновлення, а також недостатньо розробленою діагностикою і оцінкою функціонально стани нервово-м'язового апарату і тим, що не вирішені ще повністю питання про ефективні засоби відновлення нервово-м'язової системи після великих фізичних напруг.

Причини спортивних травм

Успішна боротьба із спортивними травмами можлива лише при знанні причин їх виникнення. В спортивній медицині є велика кількість робіт, в яких дається аналіз спортивного травматизму і причин виникнення травм. Представляється доцільною наступна класифікація причин виникнення спортивних травм:

1) недоліки і помилки в методиці проведення занять;

2) недоліки організації занять і змагань;

3) недоліки в матеріально-технічному забезпеченні занять і змагань;

4) несприятливі метеорологічні і санітарні умови при проведенні тренувань і змагань;

5) порушення вимог лікарського контролю;

6) недисциплінованість спортсменів. 

Недоліки і помилки в методиці проведення занять по фізичній культурі і спорту.

Спортивні травми з цієї причини складають більше половини всіх травм і частіше спостерігаються в спортивних іграх, легкій атлетиці, гімнастиці боротьбі і в піднятті штанги.

Травми цієї групи обумовлені головним чином тим, що деякі тренери при навчанні спортсменів не завжди виконують важливі принципи тренувань: регулярність занять, поступовість фізичного навантаження, послідовність в оволодінні руховими навиками і індивідуалізацію тренувань. Форсоване тренування, недооцінка розминки застосування в кінці занять дуже важких, технічно складних вправ, відсутність страховки або неправильне її застосування при виконання вправ і ін. не раз виявлялися при аналізі причин виникнення спортивних травм.

Причиною травм може бути використовування при заняттях із спортсменами низьких розрядів, при тренуванні хлопців, підлітків засобів і методів тренування, вживаних із спортсменами високих розрядів. Особливо несприятливим є систематичне застосування в тренуваннях інтенсивних навантажень максимальної потужності.

Травми можуть бути пов'язані з недостатньою технічною підготовленістю спортсмена, особливо це виявляється в технічно складних видах спорту, таких, як гімнастика, фехтування, акробатика, спортивні ігри, стрибки у воду, стрибки на лижах з трампліну і ін. Збільшення швидкості рухів в них повинне йти паралельно з вдосконаленням в техніці рухів.

Відзначені випадки виникнення спортивних травм унаслідок того, що при відновленні занять після тривалої перерви непов'язаного із захворюванням, тренер дає спортсмену фізичні навантаження, до яких організм його ще не підготовлений, хоча раніше він вільно виконував їх.

Недоліки в організації занять і змагань

З цієї причини травми в різні роки складають от5 до 10 % всіх спортивних травм. Порушення інструкцій і положень по проведенню тренувальних занять, а також правил безпеки, неправильне складання програм змагань, порушення правил їх проведення нерідко є причиною травм. Вони можуть бути пов'язаний з проведенням занять у відсутність тренерів, викладачів, інструкторів або з тим, що на кожного з них доводяться ті, що дуже багато займаються.

Істотним організаційним недоліком, що веде до травм, є неправильне розміщення займаються (наприклад, сумісне проведення на одному спортивному полі гри у футбол і метань легкоатлетичних снарядів або гри в хокей і швидкісного бігу на ковзанах); перевантаження місць занять (наприклад, перевантаження в плавальному басейні може, служити причиною навіть втопило). По затверджених гігієнічних нормах площа на того, що одного займається повинна бути в гімнастичних залах 4 м² на літніх спортивних майданчиках 12 м²,на катках і у відкритих водоймищах 8 м², в басейнах 5 м².

Причиною травм може служити неправильне комплектування груп займаються (наприклад, заняття спортом в одній секції спортсменів з різною фізичною підготовленістю або різною спортивною кваліфікацією; заняття в одній секції дорослих і підлітків, або дорослих і немолодих, або чоловіків і жінок); відсутність розподілу спортсменів в підгрупи по вагових категоріях в боротьбі і боксі.

Велика вірогідність травм існує при недотриманні вимог безпеки учасників, суді і глядачів під час змагань (наприклад, при метаннях, швидкісному спуску на лижах, стрибках на лижах, стрибках у воду, автомобільних, мотоциклетних, велосипедних гонках і ін.); при стрічному русі ковзанярів на катках, русі різного транспорту на шосе під час велосипедних і мотоциклетних гонок, особливо під час загальних стартів, кросів і т.д.

Травми можуть бути пов'язаний з такими порушеннями, як участь одного і того ж спортсмена в змаганнях по декількох видах спорту в один і той же день, неодночасний прихід спортсменів на заняття, а також відхід, нечітко організована зміна груп, що займаються, перехід однієї групи по ділянці спортивного поля в той момент, коли інша група ще проводить заняття і т.п.; стрічні метання; недотримання встановлених інтервалів стартів під час змагань по гірськолижному спорту і при стрибках на лижах з трампліну і ін.

Недоліки в матеріально-технічному забезпеченні занять і змагань

За даними різних авторів, з цієї причини походить від 10 до 25% всіх спортивних травм. Існують певні нормативи матеріально-технічного забезпечення устаткування місць занять (гімнастичні зали, майданчики, бігові доріжки, місця для стрибків і метань, катки, басейни, і ін.) і табель необхідного спортивного інвентаря. Є також вказівки по експлуатації спортивного устаткування і інвентаря. Всі ці нормативи і вказівки регламентовані відповідними наказами правилами змагань. Невиконання їх, наприклад нерівність поверхні футбольного поля, наявність на ньому гострих предметів, дно з уступами в басейні, жорсткий грунт в ямі для стрибків і на легкоатлетичному майданчику, поганий стан поверхні льоду на катку (тріщини, горби), несправна або слизька підлога гімнастичному залі, недотримання встановлених вимог до спортивного інвентарю невідповідність розміру і ваги м'ячів для спортивних ігор або снарядів для метань встановленим нормам); несправність гімнастичних снарядів, які повинні мати гладку поверхню, бути стійкими; погане їх кріплення (бруси, кінь, щаблина і ін.) і багато інших причини нерідко приводять до виникнення травм у спортсменів.

Важливим в попередженні травм при заняттях гімнастикою і боротьбою є стан матів. Вони повинні бути пружними, рівномірно набитими, щільно прилеглими один до одного. Немало травм виникає унаслідок невиконання заходів безпеки на змаганнях, спортивних споруд, що проводяться зовні, на трасах легкоатлетичних кросів, велокросів, мотоциклетних гонок (наприклад, в тому випадку, якщо при мотоциклетних гонках стовбури дерев поблизу траси гонки не обкладені мішками з тирсою).

Виникненню травм може сприяти невідповідність спортивного костюма, взуття особливостям даного виду спорту і метеорологічним умовам занять. Наприклад, нераціональний одяг при заняттях зимовими видами спорту може привести до відморожень; надмірно теплий одяг утрудняє виконання вправ. Одяг повинен бути акуратно підігнаним по фігурі, не мати зовнішніх гачків, пряжок. Тісне, не розношене спортивне взуття веде до утворення ранок, а в зимових умовах створює небезпеку відмороження. Надмірно вільна спортивна обув, легкоатлетичні туфлі знижують стійкість і можуть також бути причиною травм. Необхідна ретельна підгонка взуття при заняттях хокеєм, лижним, ковзанярським і іншими видами спорту.

Несприятливі метеорологічні і санітарні умови при проведенні тренувань і змагань.

Із цих причин виникає від 2 до 6% всіх спортивних травм.

В деяких видах спорту при проведенні занять і змагань істотне значення мають метеорологічні умови. Є затверджені норми температури повітря, при яких дозволяється проведення занять і змагань. Недооблік метеорологічних умов і температурних норм (сильний дощ, вітер, снігопад, висока або низька температура) під час тренувань або змагань, особливо по зимових видах спорту, нерідко служить причиною травм. Проведення призначених змагань незалежно від виниклих несприятливих метеорологічних умов ускладнює дії спортсменів, у зв'язку з чим збільшується можливість виникнення травм. Відомо, що заключні матчі, наприклад, футбольної першості іноді затягуються і проводяться пізньою осінню при низькій температурі навіть при наявності снігу. В цих умовах недостатні фізична підготовленість, технічна майстерність і досвід спортсмена можуть з'явитися причиною травм.

Незадовільний санітарний стан спортивних споруд (зали, катки, майданчики), недотримання гігієнічних норм температури і вогкості повітря в спортивних залах або води в басейнах, неповноцінна вентиляція в закритих спортивних спорудах, недостатня освітленість при заняттях і змаганнях на відкритих і закритих спорудах, порушення орієнтації у спортсмена через сліпуче проміння сонця при заняттях на відкритих майданчиках в сонячний день можуть з'явитися причинами, що викликають травми. Відомі випадки виникнення травм через недостатню акліматизацію спортсменів до гірських умов (альпіністів, гірськолижників, стрибунів на лижах і ін.).

Порушення вимог лікарського контролю

Пов'язані з цим травми складають від 4 до 6% всіх спортивних травм. Причинами травм можуть бути допуск осіб, що не пройшли лікарського огляду, до спортивних занять і змагань: продовження тренувань спортсменами, що мають відхилення в стані здоров'я, не дивлячись на рекомендацію лікаря провести курс лікування (у них швидше виникає стомлення і наступає розлад координації рухів); ігнорування тренером вказівок лікаря про обмеження для спортсмена тренувального навантаження; велике навантаження для спортсмена без урахування стану його здоров'я і підготовленості; невиконання вимоги розподілу вчаться на медичні трупи, проведення занять з учнями основної і підготовчої груп спільно; допуск тренером спортсмена до занять після перенесеного захворювання без відповідного обстеження лікарем і його дозволи (передчасне відновлення тренування після захворювання, а тим більше участь в змаганні може знов привести до загострення процесу і навіть до значних ускладнень).

Недисциплінованість спортсмена

Травми, причиною яких є порушення спортсменами встановлених в кожному виді спорту правил і прояв грубості, складають від 4 до 6% спортивних травм. Так, ними іноді допускаються заборонені прийоми (в боксі, боротьбі, регбі, футбол, хокей, ватерполо і інші види спорту), які можуть нанести каліцтва спортсмену. Аналіз показує, що в переважній більшості випадків це спостерігається при невисокому рівні володіння технікою (деякі спортсмени прагнуть відшкодувати недостатню технічну підготовленість застосуванням сили і грубих, недозволених прийомів), при недостатній вимогливості суддів на змаганнях, відсутності належної виховної роботи тренерів із спортсменами.

В цьому напрямі чимала роль належить суддям, які повинні своєчасно присікати будь-які спроби до здійснення грубих, небезпечних прийомів.

Іноді травми у спортсменів виникають в результаті недостатньої уважності, нечіткого виконання вказівок тренера, поспішності у виконанні прийому і т.п. Істотну роль у виникненні травм грає порушення режиму спортсменами (їда безпосередньо перед змаганнями, прихід на тренування в стомленому стані і ін.). Отже, одним з важливих заходів попередження травм є висока вимогливість тренерів і викладачів, добре поставлена виховна робота із спортсменами.

Ряд дослідників указують на внутрішні чинники, зухвалі спортивні травми. Спортивному лікарю важливо враховувати їх в своїй практичній діяльності. До цих чинників відносяться:

1) стану стомлення, перевтоми і перетренованої, а також продромального стану. Вони викликають розлад координації, зниження уваги захисних реакцій організму. В м'язах відбувається накопичення продуктів розпаду, що негативно відображається на силі їх скорочення, розтяжності, розслабленні;

2) наявність в організмі спортсмена хронічних осередків інфекції

3) індивідуальні особливості організму спортсмена (наприклад, несприятливі реакції організму на фізичні навантаження, нейроендокринні реакції, нездатність до складно координованих вправ, схильність до спазмів судин і м'язів, зайва передстартова лихоманка);

4) перерви в заняттях спортом (відрядження, хвороба і ін.), що веде до зниження функціональних можливостей організму і його фізичних якостей.

Попередження спортивних травм

Для попередження спортивних травм здійснюється комплекс заходів: правильна методика тренування, забезпечення доброго стану місць занять, інвентарю, одягу, взуття, застосування захисних пристосувань, регулярний лікарський контроль, виконання гігієнічних вимог, повсякденної виховної роботи і т.п.

Дуже значна роль спортивного лікаря в попередженні травматизму. В його функції входять: забезпечення повної безпеки занять, змагань, виховна робота із спортсменами (настирне роз'яснення неприпустимості застосування грубих, неправильних прийомів, які можуть викликати травму, необхідності постійного застосування захисних пристосувань і т. п.). Лікар повинен вести постійну роз'яснювальну роботу не тільки серед спортсменів, але і серед тренерів з приводу умов, сприяючих виникненню травм, важливості показу лікарям і медичним працівникам будь-якої травми у спортсмена (бувають випадки, коли спортсмен, отримавши легку травму, не звертається за медичною допомогою, внаслідок чого виникає ускладнення). Досвід показує, що там, де ведеться продумана роз'яснювальна робота (лікарські поради, бесіди, лекції), набагато менше вірогідність виникнення травм.

Роботу по попередженню травм лікар веде як самостійно, так і спільно з тренерами, викладачами і організаторами змагань.

Важливе значення в попередженні спортивних травм має регулярний контроль з боку адміністрації, тренерів, педагогів і суддів за станом місць занять, інвентарю, устаткування, за наявністю у спортсменів справного спортивного взуття, одягу і захисних пристосувань, відповідних виду спорту і правилам змагань. Спортивний лікар повинен перевіряти, як виконується цей контроль.

Попередження травм залежить від забезпечення відповідності спортивних споруд встановленим державним стандартам і строгого дотримання санітарних норм і правил їх змісту.

Після надання першої медичної допомоги лікар повинен з'ясувати причину виникнення травми. В цьому велику допомогу йому надають тренери, судді, спортсмени.

В попередженні спортивного травматизму має значення правильно організований облік травм, що відбулися під час занять і змагань. Обов'язком лікаря є систематичний облік всіх випадків травм. Не тільки важкі травми, але і травми середньої тяжкості необхідно ретельно вивчати, виявляти причини їх виникнення і визначати необхідні заходи по їх усуненню. Кожний такий випадок детально обговорюють на тренерській пораді, а також із спортсменами.

При заняттях такими видами спорту, як гімнастика, акробатика і ін., виключно важливе значення в попередженні пошкоджень має страховка. Повноцінність страховки залежить від її своєчасності і технічної підготовленості того,хто страхує (тренер або досвідчений спортсмен). При акробатичних вправах на спеціальних снарядах необхідне для страховки застосування спеціальних поясів з тросом, пропущених через блок. В багатьох видах спорту важлива роль належить самостраховці (здатність спортсмена самостійно виходити з небезпечного положення, змінюючи або припиняючи виконання вправи для запобігання можливості травми, володіння навиком правильного і безпечного падіння, уміння уникнути небезпечних рухів і положень тіла). Прийоми самостраховки особливо добре повинні бути засвоєний борцями, гімнастами, акробатами, стрибунами у воду при стрибках з трампліну.

Необхідне настирне виховання у спортсмена навиків самостраховки, проте в цьому потрібна розумна міра. Якщо спортсмен привчений до надмірної страховки, то у нього не буде належної упевненості при виконанні вправ без страховки (наприклад, на змаганнях).

Для попередження травм велике значення має розминка перед тренуванням або змаганням. Її проводять за будь-яких метеорологічних умов. Значення розминки не слід розглядати спрощений тільки як «розігрівання м'язів» (це є лише однією стороною складного процесу підготовки рухового апарату організму спортсмена до майбутньої фізичної напруги). Розминка сприяє загальному підвищенню рівня діяльності: збудженню в нервових центрах, що координують діяльність систем організму під час вправ, підготовці рухового апарату, збільшенню газообміну, дихання і кровообігу. Вона створює як би загальний робочий фон, на якому можна успішніше виконувати спортивні вправи.

Розминка включає певний комплекс фізичних вправ, який звичайно складається із загальної і спеціальної частин. Загальна частина має на меті створення оптимальної збудливості центральної нервової системи і нервово-м'язового апарату, посилення діяльності серцево-судинної і дихальної систем. Спеціальна частина направлена на створення оптимальної збудливості тих ланок нервово-м'язового апарату, які братимуть участь у виконанні майбутнього фізичного навантаження. З метою попередження стомлення м'язів під час розминки дається навантаження не тільки на м'язи, які повинні виконувати основну роботу під час змагань, але і на ті, які не будуть навантажені. Навантаження, виконуване при розминці, повинне строго індивідуалізуватися.

Раціонально побудована розминка не викликає стомлення організму і зайвого збудження.

Одним із заходів профілактики травм є регулярне гартування організму спортсменів до дій низької і високої температур, сонячній інсоляції і т.п. З метою профілактики спортивних травм використовують спеціальні захисні засоби.

Нижче приводяться деякі апробовані засоби і заходи попередження травм.

В легкій атлетиці: раціональна розминка, особливо в холодну погоду; теплий тренувальний костюм в прохолодну погоду, при сильному вітрі, дощі; відповідне взуття (у легкоатлетів-бігунів туфлі повинні мати шпильки 12--18 мм, що особливо важливо при бігу на слизькому грунті, за винятком кросів); у стрибунів в легкоатлетичних туфлях повинні бути гумові прокладки для пом'якшення ударів кістки п'яти і струсів тіла;

у марафонців і стайєрів -- повстяні або фетрові устілки.

У футболі: бинтування гомілковостопних суглобів еластичними бинтами; накладення спеціальних щитків на передню область гомілки для захисту від можливих ударів і переломів; надягання під труси суспензорія для запобігання від ударів статевих органів, а вратарями--додатково ватяних боягузів під звичайні і налокітників на область ліктьових суглобів.

В хокеї з шайбою: застосування особливих рукавичок для грон рук, щитків на гомілці і на області передпліччя;

запобігання колінних і ліктьових суглобів наколінниками і налокітниками, а голови -- шоломом; воротарям -- додатково спеціальних захисних пристосувань у вигляді масок, хутряних унтів і ін.

В гімнастиці: правильний догляд за шкірою долонь; магнезія для грон рук (перед підходом до снарядів) з метою профілактики пошкоджень долонної поверхні; накладки на долоні з тонкої шкіри для попередження садна і потертостів.

В лижному і ковзанярському спорті: заходи захисту від відмороженні -- навушники, байкові трикутники на область статевих органів, а також правильна підгонка взуття, регулярне просушування одягу (зокрема, рукавичок) і взуття.

В боксі: комплекс запобіжних засобів (захисні маски і шоломи на тренуваннях, ретельне бинтування грон рук, застосування захисної раковини на статеві органи, загубника для захисту зубів).

У важкій атлетиці: широкий шкіряний пояс, що надягає штангістом для профілактики травм зв'язочного апарату поперекового відділу хребта; шкіряні манжети для попередження травм лучезап'ястних суглобів; накладення на область грудної кістки під час тренування ватяно-марлевої амортизації з метою профілактики хронічного періоститу грудної кістки, що є результатом багатократного травмування її штангою.

Висновки

Досвід роботи показує, що при наданні належної уваги попередженню спортивних пошкоджень при заняттях спортом, правильному виконанні методичних і організаційних вказівок, добрій постановці лікарського контролю і виховної роботи травми, як правило, відсутні.

Список використаної літератури

1. Сущенко Л.П. Соціальні технології культивування здорового способу життя людини/ Запоріз. держ. ун-т. - Запоріжжя, 1999.- 308 с.

2. Венедиктов Д.Д., Чернух А.М., Лисицын Ю. П. Глобальные проблемы здравоохранения и пути их решения // Вопр. философии. - 1979. -№ 7. - С. 102-113; Дильман В.М. Четыре модели медицины. - Л.: Медицина, 1987. - 288 с; Пиріг Л. Медицина як інтегральна складова культури українського народу // Українознавство: стан, проблеми, перспективи розвитку.- К.:ВПЦ "Київ. ун-т", 1993. - С. 54-56; Смирнов И.Н. Здоровье человека как философская проблема // Вопр. философии. - 1985. - № 7. - С. 83-93; Патогенез болезней цивилизации / И. Шош, Т. Готи, Л. Чалаи и др. - Будапешт: Изд-во АН Венгрии, 1976. - С. 154.

3. Подольський М. Спорт на Україні 1960 -- 64. К. 1966;

4. Все о спорте. І -- III. Справочник. М. 1978;

5. Бака М. Спортивне п'ятиріччя України. К. 1980.

6. Энциклопедический словарь по физической культуре и спорту. І -- III. М. 1960;