Ринкова діяльність – основа туристичного бізнесу

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Ринкова діяльність - основа туристичного бізнесу

Зміст

Вступ

Розділ 1. Ринкова діяльність - основа туристичного бізнесу

1.1 Сучасний туристичний бізнес

1.2 Сутність та особливості ринкової діяльності в туризмі

1.3 Ресурсне забезпечення туристичної діяльності

1.4 Загальні показники оцінки туристичної діяльності

1.5 Характерні ознаки та структура туристичного ринку

Розділ 2. Туристичне підприємство та ефективність його діяльності

2.1 Специфіка туристичного підприємства

2.2 Особливості управління туристичним підприємством

2.3 Оцінка ефективності функціонування туристичного підприємства

2.4. Методика аналізу туристичного підприємства

Розділ 3. Перспективи розвитку туризму в Україні

3.1 Розвиток туризму та прогнозування попиту на туристичні продукти

3.2 Прогнозні оцінки розвитку туристичного бізнесу в Україні

Висновки

Список використаних джерел та літератури

Вступ

туристичний ринковий ефективність

Сьогодні туризм став явищем, яке увійшло в повсякденне життя сотень мільйонів людей. Він включає всі вільні переміщення людей від місця їх постійного проживання і роботи, а також сфери виробництва і послуг, створених для задоволення потреб, які виникають у результаті цих переміщень.

Туризм є видом діяльності, що має важливе значення в житті людей і сучасних суспільств. Він перетворився на змістовну форму використання вільного часу окремих осіб і на основний засіб міжособистісних зв'язків, а також політичних, економічних і культурних контактів, що стали необхідними внаслідок інтернаціоналізації всіх секторів життя націй.

Українська земля, така багата з позицій біологічного, кліматичного, природного, історичного, національного і культурного розміщення, є надзвичайно привабливим туристичним простором, який підлягає освоєнню для задоволення естетичних потреб гостей. Численні природні й культурні визначні пам'ятки і місця, за умови грамотної експлуатації, рекламування, можуть стати джерелом істотних доходів всієї України, місцевого самоуправління різних рівнів і, власне, для самих жителів нашої держави, завдяки створенню туристичним бізнесом нових робочих місць. Вважається, що завдяки ефекту мультиплікації одне робоче місце в туризмі створює сім нових робочих місць в інших галузях і секторах, пов'язаних із туризмом корпоративним ланцюгом.

Туристичний бізнес - це один із небагатьох видів господарської діяльності, який має високу рентабельність. Звичайно, розвиток туристичної індустрії вимагає інвестиційних витрат, але ця діяльність виявляється менш капіталомісткою, ніж в інших галузях і секторах національної економіки.

Розвиток національного ринку туристичних послуг та його сегментації забезпечує індустрія туризму, що полягає у створенні турпродукту та його реалізації через туристичні підприємства того чи іншого функціонального призначення. Успішному функціонуванню туристичної індустрії сприяє ефективна система організації її діяльності, тобто використання комплексного підходу до вирішення проблем організації відпочинку для суб'єкта туризму - туриста. Проте ефективним розвиток туристичної індустрії буде тоді, коли до цього будуть залучені висококваліфіковані фахівці, які володіють необхідним багажем знань у цій сфері, на основі яких можна вести справді професійну діяльність.

Туристична індустрія формується на основі узгодження обсягів туристично-ресурсного потенціалу, туристичного господарства, туристичної інфраструктури та туристичних потоків.

Оскільки індустрія туризму охоплює різногалузеві види господарської діяльності, а економічна ефективність її провадження визначається з точки зору попиту, споживання товарів і послуг відвідувачами та витрат, які вони несуть, виникає необхідність її розгляду за окремими секторами.

Актуальність даної роботи пояснюється тим, що подальший розвиток індустрії туризму потребує активізації досліджень традиційних та нових сегментів туристичного ринку, споживчих переваг, інформаційних технологій та управлінських методик. Саме цей шлях сприяє підвищенню якості турпродукту, а високі стандарти якості є важливим критерієм мотиваційних уподобань і вибору турпродукту споживачем. Основою індустрії туризму, незважаючи на вплив глобалізаційних тенденцій, залишається мале та середнє підприємництво, яке діє на основі зростаючої конкуренції, завдяки чому розвивається ринок туристичних послуг. Ринок туристичних послуг характеризується урізноманітненням пропозиції турпродукту як за рахунок впровадження нових видів послуг і форм обслуговування, так і за рахунок територіального розширення, формування нових туристських центрів, районів та курортних зон. Тому питання георпосторової організації туризму пов'язані в усіма аспектами його функціонування і набувають непересічної актуальності.

Включення в світовий туристський процес, розбудова індустрії туризму та діяльність суб'єктів туристичного ринку потребують наукового обґрунтування напрямків розвитку на основі узагальнення світових тенденцій та їх конкретно-наукового осмислення задля забезпечення відповідального, доступного та сталого національного туризму.

Актуальність всебічного дослідження туризму обумовлена його багатогранністю та суспільною значущістю. Основна увага в дослідженнях явищ та процесів, пов'язаних з туризмом, приділяється питанням економіки та організації, в останні роки стали більше уваги приділяти правовим та екологічним аспектам функціонування туризму.

Український туристичний ринок, що швидко розвивається, стає фактором перебудови української економіки в цілому. Ці зміни полягають в оновленні всієї господарської структури в напрямку збільшення частки валового внутрішнього продукту, яка припадає на так званий третій сектор, тобто послуги.

Потенціал розвитку туризму в Україні справді значний. Пов'язаний він передусім із тим культурним надбанням, яке залишили після себе покоління людей, що належали до різних народів та етнічних груп, а також із природним середовищем - наявністю морських узбереж, місцевостей із лікувальними властивостями, мальовничих ландшафтів.

Для реалізації програми розвитку туризму в Україні та його зростаючої ефективності передусім необхідна відповідна матеріально-технічна база з широко розгалуженою туристичною інфраструктурою, особливо в регіонах. Відсутність готельних комплексів, мотелів, туристичних баз, кемпінгів, зручних та швидкісних шляхів сполучень, інформаційного забезпечення - все це стримує розвиток туристичної індустрії. Особливо ці питання актуальні для розвитку регіонального туризму. В багатьох туристично привабливих регіонах відсутні елементарні складові для організації туристичного бізнесу. Незважаючи на активність регіональних органів самоуправління в розбудові туристичної діяльності, на місцях бракує висококваліфікованих кадрів для туристичної індустрії, немає відповідної інфраструктури, надання туристичних послуг зводиться до одноманітного й дуже обмеженого переліку, не розроблені регіональні комплексні програми розвитку туризму.

Теоретико-методологічні аспекти туризму, історію його розвитку як в Україні, так і за кордоном, окремі питання управління галуззю вивчали відомі вітчизняні вчені: С.В. Хлоп'як, І.М. Школа, B.C. Ковєшніков, М.І. Долішній, Худо, Герасименко, Л.П. Дядечко, М.П. Мальська та ін.

Питанням менеджменту і маркетингу туризму присвячені праці таких зарубіжних науковців, як В.А. Квартальнов, М.І. Кабушкін, В.Г. Гуляєв, В. Мідлтон, Г.Ф. Шаповал. Вітчизняні дослідники В.К. Євдокименко, М.Б. Онисько розглядали регіональні аспекти розвитку туристичної галузі.

Об'єктом дослідження є національний ринок туристичних послуг.

Предметом дослідження ринкова діяльність туристичних підприємств.

Мета дослідження - розглянути особливості діяльності туристичних підприємств України в ринкових умовах господарювання.

Згідно з метою дослідження були визначені такі завдання:

1) розглянути сутність та особливості ринкової діяльності в туризмі;

2) дослідити ресурсне забезпечення туристичної діяльності;

3) вивчити характерні ознаки та структуру туристичного ринку;

4) проаналізувати специфіку туристичного підприємства;

5) розглянути особливості управління туристичним підприємством;

6) дослідити методику аналізу туристичного підприємства;

7) проаналізувати туристичний ринок Волині;

8) вивчити кон'юктуру туристичного ринку Волині;

9) охарактеризувати туристичні підприємства Волині;

10) розглянути основні напрямки розвитку та стимулювання ринкової діяльності Волині;

11) проаналізувати розвиток туризму та прогнозування попиту на туристичні продукти;

12) дати прогнозну оцінку розвитку туристичного бізнесу в Україні;

13) дослідити розвиток туризму на основі формування франчайзингових відносин.

Дана робота присвячена специфіці формування та механізму функціонування територіальних ринків туристичних послуг різного ієрархічного рівня. Розглядаються теоретико-методологічні питання дослідження ринку туристичних послуг, умови та чинники його розвитку та формування ринкових структур на основі комплексно-пропорційної організації індустрії туризму, що спрямовано на оптимізацію суспільної функції туризму шляхом проведення туристичної політики узгодження туристичного попиту, економічно ефективної діяльності суб'єктів ринку та державних інтересів в сфері туризму.

Для розв'язування поставлених завдань використано такі методи наукового дослідження: діалектичного пізнання, конкретного і абстрактного, логічного та історичного, системного і порівняльного аналізу та статистичних порівнянь.

Інформаційною базою дипломної роботи є нормативно-правові документи, статистичні збірники, щорічники, наукові праці вітчизняних та зарубіжних вчених.

Структура роботи. Дипломна робота складається із вступу, чотирьох розділів, висновків, списку використаної літератури, додатків. Робота викладена на 70 сторінках друкованого тексту і включає 3 додатки на 3 сторінках, список використаних джерел із 50 найменувань на 4 сторінках.

Результати дипломного дослідження можуть бути використані в ході подальших досліджень туристичних підприємств в межах Волинської області.

Розділ 1. Ринкова діяльність - основа туристичного бізнесу

1.1 Сучасний туристичний бізнес

Фактично, туристичний бізнес, заснований на організованих поїздках, зародився ще в XIX ст., але організований туризм тільки після Другої світової війни став повноцінною галуззю промисловості. Згідно з пануючими тенденціям у напрямку стандартизації туристичного продукту і його серійного виробництва, а також «монтажу» туристичних розваг, керівники туристичного бізнесу пропонували масовому споживачу організовані подорожі. З таким підходом були тісно пов'язані процеси раціоналізації розмірів туристичних фірм, кооперації з іншими галузями економічної системи, а також формування ринків для реалізації продукту під назвою «подорожі».

Боротьба за місце на ринку загострилася на всіх рівнях виробництва туристичного продукту:

- організації подорожей і перебування в місцях відвідування, а також реалізації конкретних заходів;

- розподілу і продажу;

- транспортування, розміщення й організації харчування.

Звичайно, 50-ті роки ще не можна було назвати «золотим віком» туристичних підприємств, але ринок тоді був дійсно вільним, прозорим і відкритим. Серед підприємств, які пропонували різноманітні подорожі - поїздки автобусом, літаком, пароплавом, а також між фірмами, які забезпечували розміщення, харчування і культурну програму, існувала конкуренція. Капітал і послуги були розподілені між численними самостійними підприємствами, а нові фірми могли входити й завойовувати свою нішу на ринку і мали досить високі шанси закріпитися на ньому. Цілком істотним було існування в той час різних співтовариств, союзів, кооперацій і співробітництва, але вони мали, як правило, вільний, добровільний та епізодичний характер.

Залізниця мала свою частку в бюро подорожей, а ті у свою чергу, брали участь у фірмах автобусних перевізників і були зв'язані угодами з готелями. Або ж навпаки - деякі регіональні готельні й автобусні фірми ставали співвласниками бюро подорожей. Найбільші організатори подорожей навіть перетворювалися співвласників банків.

Але в ці «піонерські» часи почалася бурхлива експансія капіталу. Основні споживчі інтереси населення були забезпечені, а жага подорожей значно посилилася. Бурхливе зростання кількості подорожей за кордон стало причиною збільшення інвестицій у туристичну галузь. Чартерні перевезення туристів літаками вимагали значних капіталовкладень, оскільки авіаційна промисловість безперервно вдосконалювала існуючі моделі літаків і створювала нові моделі, більш безпечні, комфортні і швидкі, ніж попередні. Для того, щоб не відставати від технічного прогресу в цій галузі, потрібні були чималі інвестиції. Неабияке значення мали і нові цілі туристичних поїздок. Процес відкриття перспективних для туризму регіонів і територій вимагав забезпечення їх аеропортами, транспортними засобами і відповідною інфраструктурою, готельною і харчовою базами. У цей період значна частина інвестицій надавалася самими туристичними підприємствами. Туристичний продукт пропонувався все більш широкому і різноманітному колу клієнтів, які мали можливість вибирати різні цілі і форми подорожей, звичайно, з урахуванням реклами і під впливом відповідних і орієнтованих на конкретні групи клієнтів маркетингових стратегій. При загостренні конкуренції ця діяльність стала досить дорогою. Нові канали розподілу, а також розміщення туристичних бюро і посередницьких фірм у місцях, які характеризувались високою відвідуваністю, -частіше за все у великих торгових центрах, на території великих транспортних підприємств - все це передбачало значні фінансові витрати. Чим більшим було туристичне підприємство, тим більш капіталомістким ставало утримання адміністративного апарату. Не кожен проданий туристичний продукт приносить прибуток, оскільки, з одного боку, транспортні, готельні і гастрономічні потужності не завжди можуть використовуватися на сто відсотків, а з іншого - досить часто при намаганні утримати попит ціни стабілізуються на більш низькому рівні, ніж фактична собівартість продукту. Тому туристичні підприємства часто використовують так зване змішане калькулювання, при якому ризиковані або що завдають збитків продукти урівноважуються продуктами з гарантовано високим прибутком. Подібні принципи функціонування привели до того, що в період бурхливого росту (60-ті роки) організований туризм став однією з капіталомістких і агресивно конкурентних галузей економіки.

У ці роки у світовому туризмі пройшла перша велика хвиля концентрації капіталів. Звичайно, і раніше - одразу після Другої світової війни - знаходимо свідчення тяжіння підприємств до простих форм об'єднання капіталів. Типовим прикладом можна вважати спільне підприємство під назвою „Центральноєвропейське бюро подорожей", яке виникло як результат згоди таких партнерів, як німецька і угорська державні залізниці, австрійське транспортне бюро, північно-німецький Ллойд, а також Хапат-Ллойд, яке виділило для реалізації загальних економічних цілей відповідні капітали і створило юридично й організаційно самостійне підприємство. У 50-ті роки також мало місце злиття туристичних підприємств (особливо їх вертикальних об'єднань), які знаходились в єдиному ланцюгу послуг, що надавалися туристу. Це дозволило вижити або збільшити свою ринкову потужність. Мета подібних об'єднань полягала у вертикальному розвиткові діяльності фірми шляхом освоєння споріднених або ринково зв'язаних фаз процесу виробництва продукту. Саме тому бюро подорожей здебільшого інтегрувалися з транспортними підприємствами.

У 60-ті роки характер концентрації і централізації капіталу змінився. Якщо до цього часу підприємства об'єднувалися на принципах кооперації, то в 60-ті роки почалися процеси злиття підприємств-конкурентів, які мали аналогічні продукти і ринки, з метою монополізації ринку.

У 60-ті роки, поряд зі злиттям традиційних організаторів подорожей також змінювалась діяльність концернів в інших галузях. Цей процес називають зв'язаною диверсифікацією. Він полягає в об'єднанні підприємств, які належать до різних секторів промисловості. Ефект досягався за рахунок обміну знаннями і вміннями, накопиченими до цього моменту в незалежних, але достатньо подібних сферах діяльності. Наприклад, великі торговельні концерни, мережа посилкової торгівлі Quelle або Neckermann почали пропонувати своїм клієнтам поїздки за дуже вигідними цінами, завдяки чому ці концерни досить швидко захопили значну частину туристичного ринку через свої каталоги й торгові дома. Обидва концерни без значних інвестицій і витрат на рекламу зуміли забезпечити собі ефективний продаж туристичного продукту. Вони мали можливість використовувати вже існуюче програмне забезпечення власної комп'ютерної мережі, офісне обладнання і т.д. Торгові доми і система посилкової торгівлі дозволили цим концернам застосовувати змішане калькулювання, при якому туристичні підприємства з високим ризиком, цінами, нижчими від фактичної собівартості, сприяли кращому використанню транспортної системи і готельної мережі, але найважливіше - це дозволяло залучати додаткових клієнтів. Завдяки цьому короткострокові витрати на „чистий" туризм могли покриватися із прибутків від торговельної діяльності, а в довгостроковому періоді туризм виявився досить прибутковим.

Традиційні малі й середні туристичні підприємства зіштовхувалися на бурхливо зростаючому ринку ще з одним видом конкуренції. Організації, представляючи інтереси конкретних соціальних груп (профспілки, молодіжні організації, клуби за інтересами, товариства любителів регіональних традицій або фольклору тощо), об'єднували свої сили і створювали туристичні концерни, які динамічно розвивалися і займали значну частку ринку.

На туристичному ринку 60-х років також закріпилася відповідна група малих і середніх підприємств, які вдало використали існуючі ринкові ніші і будували свою діяльність на дуже вузькій спеціалізації. До цієї групи можна віднести численних організаторів екскурсійних поїздок, зокрема таких, які орієнтувалися на конкретні регіони (наприклад, Турцію, Скандинавію, Східну Європу) або на окремі категорії клієнтів (молодіжні подорожі, поїздки для осіб „третього віку", сімейний відпочинок із малими дітьми, подорожі для медичних працівників), а також підприємства, які пропонували специфічні форми туристичної активності (відпочинок під вітрилами, експедиції, споглядання природи, задоволення інтересів - хобі і т.д.). Фірми із цієї групи виявились одними з небагатьох, яким не довелося «бігати за клієнтами», їх також не зачепила розповсюджена в той час тенденція до концентрації капіталу.

Отже, можна зробити висновок, що внаслідок процесів концентрації і централізації капіталу в 50-60-х роках на туристичному ринку сформувалось чотири групи підприємств:

- великі туристичні підприємства, які виникли в результаті вертикального злиття;

- великі підприємства і концерни, створені шляхом горизонтального злиття;

- концерни, створені у процесі зв'язаної диверсифікації;

- вузькоспеціалізовані малі й середні підприємства, яких не зачепив процес концентрації.

Крім тенденції перетворення вільного туристичного ринку в потужну олігополізовану ринкову структуру, спостерігається прихід у цю галузь великих банків, страхових концернів, транспортних підприємств і фінансових груп. Олігополістична форма ринку проявилася в усіх ланцюгах туристичного сектора - від виробництва продукту через розподіл і реалізацію до фінансування. Концентрація туристичного бізнесу в декількох групах викликала гарячковий пошук нових партнерів (навіть з інших галузей), які володіли фінансовими ресурсами, заміну попередніх партнерів і навіть повний розрив із ними. Покинуті партнери ставали здобиччю великих концернів, які були настільки потужні, що навіть безперервна зміна правових норм боротьби з недобросовісною конкуренцією не забезпечувала відповідного захисту.

Державні підприємства часто ставали співзасновниками подібних концернів або підтримували з ними тісні кооперативні і договірні контакти.

На сучасному етапі туризм все частіше розглядається наукою як вид господарської діяльності, яка не тільки приносить прибутки, а й задовольняє потреби, пов'язані з використанням вільного часу і з подорожами. Отже, сприйняття туризму стало предметом вивчення в першу чергу всіх економічних дисциплін і наук про організацію і управління. В межах такого підходу туризм отримав термін „туристичного бізнесу". Його формують господарюючі суб'єкти різних галузей - від туристичного бюро і готелів через виробників літаків, автомобілів і обладнання для кемпінгів до перукаря в конкретній туристичній місцевості. Можна виділити три головні критерії, які дають підстави відносити господарюючих суб'єктів до туристичного бізнесу:

1. Значення послуги, яку надає господарюючий суб'єкт, або продукту, який він виробляє, для реалізації подорожі і туристичного перебування:

- основні туристичні послуги (з проживання, харчування, транспортні, організаційні, посередницькі);

- туристичний продукт, який розширює основну пропозицію і спеціалізований на задоволення туристичних потреб (виготовлення сувенірів, виробництво спортивного обладнання, послуги екскурсоводів, виробництво індивідуального туристичного спорядження);

- додаткові послуги (банківське фінансове обслуговування, страхування, торгівля, розважальні і перукарські послуги, проектування і будівництво об'єктів туризму, забезпечення безпеки, медичне обслуговування тощо).

2. Залежність продажу продукту, що виробляється, від обсягу туристичного попиту. При цьому, на цей продукт може існувати (і, як правило, існує) попит місцевого населення. Приблизні пропорції між туристичним і місцевим попитом можна представити так:

- послуги проживання (100% продажу цих послуг приїжджим гостям);

- послуги харчування (70% продажу послуг приїжджим гостям і 30% - місцевому населенню);

- транспортні послуги (50% продажу послуг приїжджим гостям і 50% - місцевому населенню);

- послуги проектування і будівництва (30% продажу інвесторам у туристичну галузь і 70% продажу іншим інвесторам).

Вважається, що господарюючий суб'єкт можна віднести до туристичного бізнесу, якщо реалізація продукту, що ним виробляється, як мінімум, на одну третину залежить від туристичного попиту.

3. Туристичні потреби, для задоволення яких призначений продукт, що виробляється суб'єктом:

- безпосередні потреби приїжджих гостей (шляхом надання послуг проживання, харчування і сервісне обслуговування тощо);

- опосередковані потреби приїжджих гостей (шляхом надання послуг/продуктів туристичним інвесторам або іншим господарюючим суб'єктам).

Більш широким, порівняно з туристичним бізнесом, вважається поняття туристичної індустрії. Воно охоплює всю функціонуючу для підтримки туристичного бізнесу і туристів інституційну сферу, в тому числі й суспільну. Крім туристичних підприємств, вона включає, пов'язані з туризмом органи адміністративного управління, територіального самоуправління в туристичних регіонах, господарського самоуправління туристичного сектора, а також міжнародні й державні органи, які формують туристичну політику. Особливо важлива роль відводиться регіональним органам самоуправління, які здійснюють регіональну туристичну політику. Сьогодні регіональна політика займається питаннями розвитку туризму для соціально-економічної активізації структурно й економічно слабких (депресивних) регіонів із поступовим вирівнюванням регіональних диспаритетів.

У результаті комплексного підходу до туризму в науках, які вивчають просторову економіку, сформувалося поняття комплексного туристичного освоєння місцевості. Комплексне туристичне освоєння місцевості передбачає наявність чотирьох основних компонентів:

- природничих та історико-культурних туристичних цінностей;

- техніко-економічної інфраструктури загального і спеціального призначення;

- основної матеріальної бази туризму;

- допоміжної бази (з кооперації).

Тільки комплексне освоєння місцевості, яка має туристичні цінності, необхідну інфраструктуру, а також об'єкти основної і допоміжної матеріальної бази, забезпечує максимальне задоволення потреб приїжджого в цю місцевість гостя.

Просторові аспекти також охоплюють різнобічні просторові зв'язки туристичних місцевостей:

- з іншими туристичними місцевостями (з точки зору їх співробітництва, які часто мають транскордонний характер);

- з місцевостями - джерелами туристичного руху (щодо спрямування туристичних потоків);

- з місцевостями, які мають інші господарські функції (з погляду загальних інтересів, зумовлених постачальними і збутовими зв'язками з кооперації при виготовленні продукту);

- з найближчим оточенням (з точки зору сусідніх зв'язків і загальною адміністративною підлеглістю).

Деякі з перелічених зв'язків виявляються транскордонними і стають об'єктами міжнародного правового регулювання, потрапляючи у сферу міжнародних економічних і політичних відносин.

Таким чином, можна зробити висновок, що для дослідження туризму необхідний комплексний підхід, який передбачає всебічний аналіз туристичної індустрії з усіма її складовими. Тільки комплексний підхід дає можливість реально оцінити стан функціонування туризму й виробити рекомендації з його подальшого розвитку.

1.2 Сутність та особливості ринкової діяльності в туризмі

Поняття «туризм» визначається в законі України «Про туризм» як тимчасовий виїзд особи з місця постійного проживання в оздоровчих, пізнавальних, професійно-ділових чи інших цілях без здійснення оплачуваної діяльності в місці перебування (стаття 1). Такий виїзд людини робить її туристом. Туристом вважається особа, яка здійснює подорож по Україні або до іншої країни з не забороненою законом країни перебування метою на термін від 24 годин до одного року без здійснення будь-якої оплачуваної діяльності та із зобов'язанням залишити країну або місце перебування в зазначений термін.

Поняття «туризм» охоплює систему трьох взаємопов'язаних елементів: географічний компонент (регіон появи туристів, транзитний регіон і туристична дестинація), турист і туристична індустрія.

Вихідним моментом створення й розвитку економічної системи сучасної сфери туризму є задоволення туристичних потреб, що лежать в основі попиту на туристичні послуги. Задоволення цього попиту здійснюється через систему пропозиції туристичного продукту на ринку.

Сьогодні дослідницькою домінантою економічних наук став туристичний ринок і проблеми окупності туристичного бізнесу. Туристичний ринок - це економічна категорія, що визначається як сукупність відносин обміну, предметом яких є операції купівлі-продажу товарів і послуг, що слугують задоволенню потреб, пов'язаних зі зміною місця перебування у вільний від роботи час. Можна говорити про ринок кінцевих предметів і послуг, які безпосередньо отримує турист у суб'єктів, формуючих зібрані певним чином пропозиції. Можна також говорити про туристичний ринок, забезпечений інвестиціями, на якому в ролі як продавців, так і покупців виступають господарюючі суб'єкти. Ці суб'єкти функціонують або виключно в туризмі, або зайняті, головним чином, в цьому бізнесі, або їх господарська діяльність у галузі туризму носить опосередкований характер.

У спеціалізованій економічній літературі поняття «туристичний ринок» використовується або як теоретична економічна категорія, або як реальний туристичний ринок глобального, тобто світового масштабу. У повсякденному вживанні також зустрічається термін „туристичні ринки"; при цьому основою для їх поділу слугують або географічні (за місцем локалізації), або галузеві (виходячи з виду туристичної господарської діяльності) критерії. В першому випадку йдеться, наприклад, про європейський, американський, східний чи західний туристичний ринок, або про ринок країн, що розвиваються, тощо. В другому випадку виділяються готельний, гастрономічний, транспортний, авіаційний і т.п. ринки.

Усі суб'єкти, які присутні на туристичних ринках із боку пропозиції (регіони, адміністративні одиниці, підприємства великого, середнього і малого бізнесу, а також комерційні установи й організації), - це елементи, в широкому розумінні, туристичної індустрії.

Із погляду співвідношення туристичної індустрії з навколишнім природним середовищем туризм став предметом вивчення екологічної економіки. Основна увага в цьому напрямку приділяється ресурсомісткості туристичної індустрії, зумовленій як взаємозв'язками різних видів туристичної активності, так і впливом туристичної господарської діяльності на довкілля.

Туристичний ринок - це сфера задоволення потреб населення в послугах, пов'язаних із відпочинком та змістовним проведенням дозвілля і подорожі.

Виникнення туристичного підприємництва пов'язане з переходом туризму на комерційну основу, тобто з появою організації платних подорожей різної спрямованості як основи ринкових відносин.

Бурхливий розвиток туризму в Україні на підприємницькій основі історично збігається з чумацтвом, яке дало поштовх до пізнання нових земель найперше з метою пошуку нових ринків збуту. Зміцнення торговельно-обмінних відносин між регіонами України, а також між Україною та іншими територіями викликало взаємний інтерес до культури, звичаїв, релігії, історичних пам'яток не тільки свого народу, а й народів інших країн.

Вважається, що чумацтво зіграло велику роль у формуванні в Україні сільської буржуазії і в розвитку підприємництва, у тому числі й туристичного. Стійкому розвиткові підприємництва сприяло також скасування кріпацтва і перехід до ринкових відносин.

Економічною передумовою існування підприємництва є приватна власність на засоби виробництва. Для розвитку підприємництва в туризмі неодмінною умовою виступає не тільки приватна власність, а й інші умови, зокрема:

- стабільність державної економічної й соціальної політики;

- пільговий податковий режим для соціальних видів туризму;

- розвинута інфраструктура підтримки підприємництва, починаючи з ліцензування і закінчуючи державними органами регулювання й контролю;

- гнучкий ринковий механізм участі туризму в глобалізаційних процесах і в інтеграції України в європейські та світові економічні структури.

Основні принципи підприємництва для всіх видів діяльності визначені в законодавстві України.

Принципи підприємництва в туристичному бізнесі є наступні:

- свобода вибору виду діяльності;

- формування на добровільних засадах ресурсного потенціалу;

- самостійне здійснення зовнішньоекономічної діяльності при дотриманні законодавства;

- використання чистого прибутку за своїм розсудом;

- виконання податкових зобов'язань і сплата податкових зборів;

- вільне наймання працівників при чіткому дотриманні їхніх прав на оплату праці і відпочинок;

- розробка бізнес-плану (програми) туристичної діяльності на засадах логістики;

- маркетингові підходи до формування потоків туристів, комплектування й реалізації тур продукту.

Головна мета підприємництва в туризмі полягає в розробленні маршрутів, формуванні туристичних потоків за обраними маршрутами, у виробництві туристичних товарів і наданні туристичних послуг, комплектуванні туристичного продукту відповідно до попиту споживачів з вигодою (прибутком) для себе. Якщо діяльність не передбачає одержання прибутку, то вона не відноситься до підприємницької. Тому головна відмінність підприємця від інших агентів корисної для суспільства і людей діяльності пов'язана з обов'язковим одержанням зиску (прибутку). У такому розумінні термін «підприємництво» ототожнюється з поняттям «бізнес».

Учасниками відносин, пов'язаних з підприємництвом в туристичному бізнесі, є, з одного боку, юридичні та фізичні особи, які створюють туристичний продукт, надають туристичні послуги або здійснюють посередницьку діяльність щодо їх реалізації, а з іншого - громадяни України, іноземні громадяни та особи без громадянства, в інтересах яких здійснюється туристична діяльність.

Туристичний бізнес виступає єдиною економіко-технологічною системою формування й реалізації туристичного продукту з метою задоволення попиту на туристичні послуги. Він охоплює чотири основних елементи:

1) виробництво туристичних послуг;

2) комплектування туристичного продукту;

3) реалізація туристичного продукту або окремої послуги;

4) споживання туристичного продукту (послуги).

Туристична послуга в економіко-технологічній системі бізнесу виступає товаром, а суб'єкт туристичної діяльності -- підприємницькою структурою, що створює, пропонує і реалізує на ринку ці послуги споживачам, тобто туристам.

Окрема туристична послуга (розміщення, харчування, транспортування, екскурсії, побутові послуги, культурно-видовищні заходи, спортивні, рекреаційно-оздоровчі послуги і т.п.) може задовольнити тільки якусь конкретну потребу туриста, а не комплекс його потреб. Тому виникає об'єктивна необхідність об'єднання всіляких за призначенням туристичних послуг у єдиний комплекс, який прийнято називати туристичним продуктом. Необхідність формування комплексу туристичних послуг у вигляді продукту з метою задоволення потреб туристів стала основою створення таких підприємницьких структур як туристичні оператори та агенти (ділери).

Отже, на шляху до ринку туристичні послуги проходять стадії виробництва комплектування й анімації, тобто об'єднання в турпродукт.

Сукупність підприємницьких структур з обслуговування туризму утворює туристичну інфраструктуру, яка являє собою комплекс юридичних і фізичних осіб економічної та соціальної сфер діяльності, що надають туристам послуги з тимчасового розміщення (проживання), харчування, перевезення, екскурсійного обслуговування, відпочинку, рекреації тощо. Розвиток масового туризму сприяв переходу його інфраструктури на індустріальну основу, внаслідок чого з'явилася індустрія туристичного бізнесу.

Економічний успіх підприємництва забезпечується інноваціями, точніше, інноваційним менеджментом. Це пояснюється тим, що інноваційна заповзятливість у туризмі забезпечує появу нових послуг (продукту), привабливих не тільки для туристів, а й для інвесторів.

Основними суб'єктами підприємницької діяльності у туризмі є туристичні оператори (туроператори), туристичні агенти (турагенти) та інші структури (дилери).

Туроператори - це юридичні особи (підприємства), створені згідно із законодавством України, основною діяльністю яких є організація туризму, формування туристичного продукту, його реалізація та посередницька діяльність із надання характерних і супутніх туристичних послуг мандрівникам. Важливу роль в економіко-технологічному механізмі туристичного бізнесу виконують турагенти, якими можуть бути як юридичні, так і фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності, які здійснюють посередницькі функції з реалізації туристичного продукту туроператорів або окремих послуг інших суб'єктів туристичного бізнесу.

Обов'язковою вимогою для всіх суб'єктів туристичної діяльності є отримання ліцензії на відповідний вид діяльності.

Варто особливо підкреслити, що Україна має потребу в такому туризмі, в якому іноваційність, діловитість, ефективна комунікативність стали б нормою господарювання кожного суб'єкта туристичного бізнесу.

У Законі України «Про туризм» туристичний продукт визначається як попередньо розроблений комплекс туристичних послуг, який поєднує не менше двох таких послуг, що реалізуються або пропонуються до реалізації за визначеною ціною. До складу туристичного продукту входять послуги перевезення, розміщення, організації відвідувань об'єктів культури, відпочинку та розваг, реалізації сувенірної продукції тощо, тобто послуги, спрямовані на задоволення потреб туриста під час його подорожі. Визначаючи туристичну послугу коротко, слід зазначити, що вона являє собою доцільну діяльність по задоволенню якої-небудь потреби туриста.

Важливу роль у туристичному бізнесі відіграє просування туристичного продукту до споживачів, яке охоплює комплекс заходів, спрямованих на створення та підготовку до реалізації туристичного продукту або окремих туристичних послуг. До таких заходів відносяться організація рекламно-ознайомлювальної діяльності, проведення або участь у спеціалізованих виставках, ярмарках, видання каталогів, буклетів тощо.

Серед функцій підприємництва в туризмі виділяються такі:

1) організація маркетингу і реклами з метою визначення місткості ринку вироблюваних і запроектованих до впровадження туристичних послуг;

2) упровадження інновацій у виробництво туристичних послуг і формування туристичного продукту (пакета послуг);

3) формування ефективної системи забезпечення туристичної діяльності необхідними ресурсами;

4) просування на ринок (збут) туристичного продукту.

Щоб виконувати ці функції, підприємництво в туризмі повинне ґрунтуватися на науково-технічній, організаційно-управлінській та виробничо-комерційній творчості.

Об'єктом підприємницької діяльності в туристичному бізнесі виступає виробництво туристичних послуг, формування та збут туристичного продукту. Схема формування та збуту (продажу) пакетів туристичних послуг, необхідних для задоволення потреб туристів під час подорожування, представлена на рис. 1.1.

Рис. 1.1. Схема формування та збуту туристичного продукту

Завершальним етапом економіко-технологічної системи туристичної діяльності, як видно зі схеми, є споживання туристичного продукту, тобто комплексу туристичних послуг, які включено до вартості обслуговування туру за певним маршрутом.

Загальновизнаними є особливості споживання як окремих туристичних послуг, так і в складі турпродукту, які визначають специфіку туристичної діяльності.

Перша особливість полягає в тому, що для споживання турпродукту в пакеті або окремих послуг турист повинен прибути в місце їхнього надання. Найчастіше процес споживання туристичних послуг, що містяться в турпродукті, відбувається в туристичних дестинаціях, у яких ці послуги надаються.

Слово «дестинація» походить від латинського і означає місце перебування. Цей термін набув широкого вжитку в кінці 90-х років минулого століття. Дестинація в туризмі розглядається як приваблива для туристів географічна територія. Для подорожі туриста - це місце призначення. Індустрія туризму в дестинаціях призначена для перевезення розселення (розміщення), організації харчування, відпочинку, рекреації, розваг, роздрібної реалізації товарів туристичного попиту та сувенірів.

Щоб якась територія називалася дестинацією, вона повинна відповідати ряду вимог:

1) виробляти певний набір послуг, необхідних для прийняття туристів за їх вимогами. До такого набору послуг відносяться:

* доставка (трансферт) до дестинації і назад;

* можливість ночівлі (наявність готелів, кемпінгів, дачних

будиночків тощо) та харчування (ресторани, бари, кафе та ін.) з відповідним рівнем обслуговування;

2) мати цікаві для туриста пам'ятки культури, історії, релігії, природи та об'єкти розваг;

3) володіти інформаційними системами, необхідними для просування продукту на туристичному ринку (система комп'ютерного резервування та бронювання).

Дестинація в туризмі - це територія, на якій пропонується певний набір послуг, що відповідають попиту туриста на перевезення, ночівлю, харчування, відпочинок, розваги тощо.

Оскільки виробництво і споживання туристичних послуг відбувається на одному й тому самому місці, то виникає мультиплікативний ефект, який характеризується економічним зростанням дестинації у зв'язку зі споживанням турпродукту, пов'язаного з наданням транспортних послуг, житла, харчування, системи гостинності в цілому, створенням умов для лікування, розваг, освіти, отримання нових вражень тощо.

Друга особливість туристичного споживання пов'язана з ринковим середовищем туристичного бізнесу, яке має особливий, часто культово-інтелектуальний характер, хоча туристичний ринок включає і придбання уречевлених (матеріальних) предметів споживання, у тому числі товарів культової і культурологічної спрямованості, що відображають історичну, національну, соціологічну та іншу специфіку місця відвідування туристів. У цьому сенсі туристичне споживання і ринок туристичних послуг несуть у собі особливу культурологічну спрямованість, пізнавально-романтичний аспект, а туристична послуга має невловимий, нематеріальний характер, хоч і справляє глибоке емоційне враження. Прикладом може слугувати висока пізнавальна сила впливу розповіді екскурсовода.

Третя особливість туристичного споживання пов'язана з тим, що надання туристичних послуг обумовлене договором купівлі-продажу конкретного туру. За таким договором одна сторона (туроператор, турагент) за узгоджену плату зобов'язується забезпечити надання замовленого іншою стороною (туристом) комплексу туристичних послуг, тобто туристичного продукту. Договір на туристичне обслуговування укладається за загальними положеннями договору про надання послуг, якщо інше не передбачено законодавством України, у письмовій (електронній) формі. Він може укладатися шляхом видачі ваучера, який являє собою форму письмового договору на туристичне та екскурсійне обслуговування. В договорах обумовлюються строки надання та види туристичних послуг, їх загальна вартість, розмір фінансової відповідальності турагента (туроператора) або межі відповідальності суб'єкта туристичної діяльності за договором агентування, інші дані, обумовлені характером угоди. Ваучер є документом суворого обліку.

До початку надання туристичних послуг споживачеві за його вимогою надається вся інформація, яка його цікавить.

Четверта особливість споживання турпродукту (послуг) пов'язана із зовнішніми ефектами для туристичного ринку, які по-іншому називаються екстерналіями. Суть цих ефектів полягає в тому, що виробництво, формування, реалізація та споживання туристичних послуг утворюють зовнішні вигоди для туристичного бізнесу різного рівня і спрямованості. Однак зовнішні ефекти, що створюються туризмом, можуть бути позитивними й негативними. Позитивні ефекти - це доходи нетуристичних суб'єктів підприємництва, пов'язані зі збільшенням реалізації товарів і послуг, що не входять до туристичного продукту; розвиток інфраструктури дестинації у зв'язку з туризмом; збільшення кількості робочих місць і скорочення безробіття; зростання державних доходів за рахунок одержуваних податків і мита від туристичної діяльності. До негативних впливів туризму відносяться: забруднення зовнішнього середовища, нанесення збитків живій природі і погіршення екології в цілому.

І, нарешті, важливою особливістю туристичного продукту є те, що багато його складових не можуть накопичуватись і зберігатися для наступного споживання. Це стосується, наприклад, непроданого місця в готелі, каюті на круїзному кораблі, автобусі, поїзді. Якщо продаж не відбувся, це означає, що туристична послуга пропала для її володаря. Ось чому застосовуються знижки або інші пільги при реалізації квитків в останні хвилини перед відправленням транспорту.

Оскільки туристична діяльність є нерозривною єдністю виробництва і споживання послуг, то туристичний бізнес виступає як поєднана в часі і просторі система виробництва і споживання послуг, необхідних для задоволення потреб туристів, а підприємництво в туризмі - це сукупність різних видів діяльності, що покликані задовольняти комплекс потреб туристів і забезпечувати отримання прибутку підприємцям. Отже, туристичне підприємництво передбачає діяльність з метою отримання прибутку від виробництва й реалізації продукту (окремих послуг), необхідного для задоволення потреб туристів.

Оскільки туризм - це переміщення людини з місця постійного проживання до туристичного об'єкта і повернення назад, то появилося поняття «тур», яке походить від французького слова «tour» і означає рух по колу. Завчасно визначений шлях подорожі називається маршрутом^ Ця назва походить від німецького слова «marschrute», що в перекладі означає послідовний шлях руху. Отже, тур - це ціленаправлена подорож людей (пішохідна або на транспорті) за визначеним маршрутом у конкретні терміни тривалістю понад 24 години, але не більше одного року. Така тривалість подорожей потребує забезпечення туристів певним комплексом послуг, який називається пакетом туристичних послуг за відповідним маршрутом (туром). Відтак у широкому розумінні поняття «тур» охоплює не тільки туристичний маршрут, а й пакет товарів і послуг, необхідних туристам під час подорожування за цим маршрутом.

У ринковій економіці тур як єдність маршруту з його матеріально-технічним, культурним та іншим забезпеченням виступає товаром, ціна на який визначається за законами ринку.

Формування турів охоплює розробку маршрутів і пакетування товарів і послуг, необхідних для задоволення потреб туристів під час подорожування за певним маршрутом. До основних туристичних послуг відносяться реклама, перевезення, харчування, розміщення, організація відвідувань туристичних об'єктів, забезпечення відпочинку й рекреації (оздоровлення).

Формування, продаж та проведення турів здійснюють спеціальні суб'єкти туристичної діяльності, якими є підприємства, установи, організації різних форм власності, фізичні особи, які зареєстровані у встановленому законодавством України порядку та отримали ліцензії на здійснення діяльності, пов'язаної з наданням туристичних послуг.

На туристичному ринку споживачеві пропонується товар у формі конкретного туру, який охоплює попередньо розроблений комплекс туристичних товарів і послуг, необхідних при подорожі за певним маршрутом. Формування цілісно-цільової спрямованості туристичного продукту в складі туру є основною функцією туроператорів, що готують цей продукт для реалізації в закінченому, тобто скомплектованому вигляді.

Споживання туристичного продукту завершує відтворювальний цикл руху туристичних послуг. Туристичні ресурси при цьому виступають факторами формування турів як комплексу туристичних послуг за певним маршрутом подорожей.

Туристичну діяльність слід розглядати як товарно-грошові відносини між туристами, туристичними підприємствами, сферою гостинності та обслуговування в дестинаціях.

Зростаючий попит на туристичні послуги звичайної якості породив масовість їх виробництва, у результаті чого надання послуг і реалізацію товарів для туристів поставлено «на конвейєр». З'явилися різноманітні підприємницькі структури і суспільні інституції, що виготовляють різні компоненти для формування й реалізації турпродукту. Це викликало необхідність сертифікації та стандартизації у сфері туристичної діяльності, гармонізації вітчизняних стандартів, норм і правил з міжнародними стандартами, рекомендаціями, нормами та правилами, що стосуються вимог до об'єктів туристичних відвідувань, взаємодії туроператорів, раціонального використання обмежених туристичних ресурсів, якості туристичних послуг. Перелік туристичних послуг, що підлягають обов'язковій сертифікації, стосуються безпеки для життя та здоров'я людей, захисту їхнього майна та охорони довкілля. Порядок проведення сертифікації послуг у сфері туристичної діяльності визначаються Кабінетом Міністрів України.

Розглядаючи роль підприємництва як на рівні всієї сфери туристичної діяльності, так і окремої дестинації або суб'єкта туристичного бізнесу, слід зазначити, що воно виконує ряд функцій:

по-перше, виступає важливим фактором зміни структури туризму через механізм переливання капіталу з менш прибуткового бізнесу в більш прибутковий, оскільки спонукальним мотивом підприємництва є максимізація прибутку. Гонитва за максимальним прибутком виступає «живильним » середовищем для конкуренції;

по-друге, сприяє ефективному формуванню і використанню туристичних ресурсів, мінімізації витрат та економічних ризиків, пов'язаних з банкрутством;

по-третє, створює стимули для підвищення кваліфікації працівників туризму, що забезпечує наближення рівня обслуговування туристів до світових вимог.

У цілому підприємництво сприяє відновленню і розвиткові економіки туризму, створенню інноваційного середовища, відкриває шлях до перетворень, а тому стає рушійною силою розвитку економіки не тільки туризму, а й економіки всієї країни.

Туристичний бізнес належить до підприємництва сфери надання послуг населенню (споживачам).

Правові основи та організаційні форми підприємництва визначають «правила гри», створюють правовий фундамент бізнесу, забезпечуючи йому перспективи розвитку на законній основі.

Правове регулювання підприємницької діяльності в нашій країні здійснюється ланцюгом законів (їх нараховується понад 60), указами Президента та постановами Кабінету Міністрів України, рішеннями обласних і місцевих органів влади, а також міжнародними договорами й угодами, в яких бере участь Україна.

До основних законодавчих актів відносяться: Конституція України, Цивільний і Господарський кодекси, Закон України «Про внесення змін до закону України «Про туризм».

Центральним органом індикативного планування та регулювання є Міністерство культури і туризму України, Міністерство курортів і туризму АРК та Державні служби туризму на місцях. Ці органи забезпечують єдиний підхід до планування туристичного бізнесу, сертифікації послуг, ліцензування діяльності підприємств і захисту прав споживачів туристичних послуг.

Умовами здійснення підприємницької діяльності в туризмі є:

- ліцензування туристичної діяльності. З метою створення рівних можливостей суб'єктам туристичної діяльності, забезпечення захисту прав і законних інтересів громадян, а також захисту довкілля та підвищення рівня туристичного обслуговування здійснюється ліцензування туроператорської та турагентської діяльності;

- державна реєстрація суб'єктів підприємництва за місцем перебування підприємця. Зареєстровані суб'єкти вносяться до Єдиного державного реєстру підприємств і організацій України (ЄДРПОУ) Після реєстрації відкриваються рахунки в банках;

- сертифікація і стандартизація у сфері туристичної діяльності;

- встановлення готелям, закладам харчування і курортним закладам відповідної категорії;

- страхування туристів при здійсненні туристичних поїздок;

- наймання працівників і соціальні гарантії за використання їхньої праці;

- майнова відповідальність суб'єктів підприємництва за використання туристичних ресурсів;

- право припинення підприємницької діяльності.

Починаючи з 2004 р., в Україні введена фінансова гарантія цивільної відповідальності туроператора і турагента перед своїми туристами за збитки, що можуть бути їм заподіяні в разі виникнення обставин неплатоспроможності чи внаслідок порушення процесу про визнання цих підприємств банкрутами. Мінімальний розмір фінансового забезпечення (гарантія банку або іншої кредитної установи) туроператора з усіма видами туризму передбачено в сумі, еквівалентній не менше ніж 20 тисяч євро, туроператора, який надає послуги виключно з внутрішнього та в'їзного туризму, - в сумі не менше ніж 10 тисяч євро, а турагента - не менше 2 тисяч євро.