Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Вступ

Актуальність. Сучасна боротьба - динамічний і видовищний вид спорту, що культивується на всіх континентах земної кулі. В останні роки для неї характерні ряд тенденцій: збільшилася інтенсивність рухових дій на килимі, підвищилася її контактність, виросла швидкість виконання техніко-тактичних прийомів. Отже, до підготовки борців стали пред'являтися нові вимоги, які необхідно враховувати при плануванні програми підвищення їх майстерності. Високий рівень сучасного спорту вимагає високих вимог до функціональної і фізичної підготовленості, а знання цих основ допоможе не тільки тренеру, але і самому борцю в досягненні високих спортивних результатів.

Тренер повинен дбати насамперед про гармонійний розвиток кожного спортсмена, а він можливий лише завдяки загальній фізичній підготовці, яка передбачає розвиток швидкості, сили, спритності, гнучкості, витривалості й багатьох інших життєво необхідних рухових якостей всіма можливими засобами фізичної культури і спорту.

Головна мета спеціальної фізичної підготовки на секційних заняттях з боротьби - вдосконалення тих якостей, які потрібні їм для успішного проведення навчальних поєдинків. Отже, засобами виховання спеціальних якостей борця треба вважати вправи, що сприяють формуванню і вдосконаленню навичок у виконанні тих елементів боротьби, які треба опанувати на етапі спеціалізованої базової підготовки. Здебільшого це - окремі елементи техніки або цілі прийоми, які борець виконує самостійно, (імітуючи боротьбу) або з партнером, навчальні та змагальні сутички різної спрямованості; рухливі ігри з елементами боротьби тощо.

Підвищуючи рівень загальної та спеціальної фізичної підготовки дітей на тренуваннях та під час занять у секції боротьби, слід пам'ятати, що людський організм - єдине ціле, і всі властиві йому фізичні якості взаємно пов'язані, де розвиток однієї позитивно впливає на вдосконалення інших. Рівень розвитку рухових якостей значною мірою визначає тактико-технічну підготовку борця, стиль і характер перебігу борцівського поєдинку.

Особливо слід відзначити, що в залежності від швидкісної та силової підготовленості знаходиться і технічний стан спортсменів. В умовах спортивного єдиноборства ефективність багатьох технічних прийомів залежить не тільки від уміння, але й від швидкості їхнього виконання, тому результат борцівського поєдинку багато в чому визначається рівнем розвитку швидкісних і силових та швидкісно-силових здібностей.

Різним аспектам підготовки швидкісних та силових здібностей борців присвятили свої роботи відомі тренери та науковці: І. Аліханов, [1]; В. Бойко [3]; Г. Данько [3]; В. Івлєв [13]; Г. Туманян [29; 30]; Ю. Хартманн [33]; Є. Чумаков [34] та ін. У той же час у вітчизняній науковій і методичній літературі розвиток швидкісних та силових якостей борців вільного стилю так і не став предметом окремого наукового дослідження.

Тренування є найважливішою частиною спортивної підготовки. Тільки в ній здійснюється формування спеціальних фізичних знань, навичок і умінь, виховання фізичних якостей і підвищення функціональних можливостей організму борця, виховання необхідних якостей особистості.

Мета роботи: визначити шляхи удосконалення фізичних здібностей юних борців у тренувальному процесі.

Об'єкт роботи: тренувальний процес спортсменів-борців вільного стилю.

Предмет роботи: комплекс заходів для удосконалення фізичних якостей борців вільного стилю кадетського віку.

Завдання роботи:

1) вивчити особливості фізичної підготовки юних борців і їх взаємозв'язок;

2) визначити шляхи покращення фізичної підготовленості борців вільного стилю молодшого кадетського віку;

3) експериментально перевірити значущість запропонованої методики розвитку фізичних здібностей юних спортсменів у тренувальному процесі.

Методи дослідження:

1) аналіз та узагальнення науково-методичної літератури;

2) педагогічне спостереження;

3) педагогічний експеримент;

4) метод хронометражу;

5) тестування спеціальної фізичної підготовленості;

6) методи математичної статистики.

Теоретичне значення одержаних результатів: буде визначено шляхи оптимізації фізичної підготовки юних борців вільного стилю.

Практичне значення одержаних результатів: запропонована методика тренувального процесу дозволить покращити фізичну підготовленість борців-кадетів та буде запропонована для використання тренерам дитячо-юнацьких спортивних шкіл, шкіл вищої спортивної майстерності та училищ олімпійського резерву.

Апробація результатів роботи. Розроблений комплекс заходів був включений у тренувальний процес спортсменів-борців вільного стилю СК «Олімпієць-1» м. Суми.

Загальні відомості про структуру та обсяг роботи. Робота складається із вступу, трьох розділів, висновків, додатків і переліку використаних джерел; виконана на __ сторінках машинописного тексту. Фактичний матеріал представлено у _ таблицях.

1. Загальні основи фізичної підготовки борців вільного стилю кадетського віку

1.1 Характеристика фізичної підготовки

фізичний спортсмен тренування борець

Популяризація боротьби, розширення обміну спортивними делегаціями, тренерами і науковцями та поглиблення досліджень у спорті активізують пошук більш ефективних засобів ведення сутички, і, відповідно, висувають нові вимоги до фізичної підготовки юних спортсменів.

У процесі підготовки або участі у змаганнях спортсмен повинен бути готовим до перенесення тривалих навантажень. В цьому йому має допомогти фізична підготовка. При цьому відзначимо, що розвиток фізичних якостей у спортсменів різних видів спорту не однаковий.

У ході багаторічної підготовки від початківців до майстрів екстракласу борці проходять чотири етапи: етап початкової спортивної підготовки, етап початкової спортивної спеціалізації, етап поглибленої спортивної підготовки, етап удосконалення вищої спортивної майстерності. При цьому кожен із перерахованих етапів має суворо визначену методичну специфіку у питаннях технічної, тактичної, фізичної і психологічної підготовки. Звичайно, що все це потрібно розвивати гармонійно, проте основне місце займає фізична підготовка. Також слід зауважити, що фізична підготовка поділяється на загально-фізичну і спеціально-фізичну, де основу підготовки борця високого класу складає спеціально-фізична підготовка, тоді як загально-фізичній підготовці приділяють значну увагу лише на початкових етапах підготовки юних спортсменів та підлітків [26, с. 36].

Завданням загальної фізичної підготовки є різнобічний розвиток спортсмена для підвищення здібностей у різних рухах і навичках. Загальна фізична підготовка сприяє всебічному і гармонійному розвитку людини. Вона допомагає зміцненню здоров'я та досягненню високих спортивних результатів. Завдяки їй підвищується пружність та об'єм м`язів, зменшується жировий прошарок, поліпшується будова тіла, а також розвивається швидкість, витривалість і гнучкість.

Спеціальна фізична підготовка, що будується на базі загальної, спрямована на розвиток у спортсмена особливих, найбільш необхідних для обраного виду спорту функціональних можливостей м'язів і м'язових груп. Метою спеціальної фізичної підготовки борців є підготовка спортсмена до протидії і перемоги над зовнішніми силами, які впливають на нього.

Загальна характеристика фізичних якостей, необхідних у процесі підготовки спортсменів-борців приведена нижче.

Швидкісна підготовка. До засобів швидкісний підготовки відносяться різні вправи, що дозволяють спортсмену проявити максимальний рівень швидкісних здібностей. У тренуванні спортсменів, що спеціалізуються в циклічних видах спорту, для розвитку швидкісних здібностей широко використовуються гімнастичні вправи і особливо спортивні ігри, пред'являючи високі вимоги до прояву швидкісних якостей. Ефективність швидкісної підготовки багато в чому залежить від інтенсивності виконання вправ, здатності спортсмена гранично мобілізуватися під час їх виконання.

Основні положення методики вдосконалення швидкісних здібностей пов'язані з плануванням основних компонентів навантаження характером і тривалістю вправ, інтенсивністю роботи при їх виконанні, тривалістю і характером відпочинку між вправами, кількістю повторень.

Характер вправ. Для підвищення швидкісних здібностей використовуються різноманітні вправи. До найбільш розповсюдженних відносяться спеціально-підготовчі і змагальні вправи.

Інтенсивність роботи при виконанні вправ. При плануванні інтенсивності роботи або швидкості проходження відрізків і дистанцій необхідно виходити з того, що тренувальна робота повинна робити на організм спортсмена вплив, який стимулює пристосувальні зміни якостей, які у сумі визначають рівень швидкісних можливостей. Цьому сприяє висока, аж до максимальної, інтенсивність виконання вправ.

Тривалість і характер відпочинку між вправами. Інтервали між окремими швидкісними вправами повинні забезпечувати повне відновлення працездатності. В основі планування тривалості пауз лежать закономірності перебігу відновлення після інтенсивної роботи, щоб до початку чергової вправи підвищити збудливість центральної нервової системи, а фізико-хімічні зрушення в організмі вже значною мірою нейтралізувати. Якщо паузи будуть коротшими, в організмі спортсмена відбудеться відносно швидке накопичення продуктів розпаду, що приведе до зниження працездатності в наступних вправах. Подальше продовження роботи в цих умовах буде в більшій мірі підвищувати анаеробну продуктивність, ніж удосконалювати швидкісні можливості.

Кількість повторень. Розвиток швидкісних якостей планують, виходячи з кваліфікації, тренованості та індивідуальних особливостей спортсменів, характеру і тривалості швидкісних вправ, особливостей побудови програми тренувального заняття і величини навантаження в ньому. При цьому основною умовою є підтримка працездатності на заданому рівні [23, с. 98].

Силова підготовка. До засобів силової підготовки відносяться різноманітні вправи, що впливають або на всю м'язову систему, або вибірково на окремі групи м'язів. Вправи, спрямовані на підвищення рівня загальної силової підготовленості, можуть виконуватися як з використанням різних додаткових знарядь, так і без них. Найбільш ефективними є вправи зі штангою, ізокінетичними тренажерами, набивними м'ячами, еспандерами, гумовими амортизаторами, гантелями.

Загальна силова підготовка приносить успіх лише в тому випадку, якщо враховуються особливості спеціалізації спортсмена, характер прояву фізичних якостей, технічних навичок та змагальної діяльності. Особливо важливо це враховувати при підготовці кваліфікованих спортсменів, у яких при правильній організації тренувального процесу кожна вправа загальнорозвиваючого характеру повинна стати основою для конкретних специфічних проявів сили.

Режим роботи м'язів. Основним є динамічний режим роботи м'язів, що передбачає поєднання роботи долаючого і поступаючого характеру. При цьому рекомендується при виконанні кожного руху на роботу в долаючому режимі витрачати в 2 рази менше часу, ніж на роботу в уступаючому режимі. Наприклад, на підйом штанги слід витрачати 1 с, а на опускання - 2 с. Таким чином, на виконання одного руху витрачається 3 с, а на виконання вправи з 10 повторень - 30 с.

Величина опору. Удосконаленню міжм'язової координації сприяють обтяження, що коливаються в межах 40-60% максимально доступних, а також обтяження, близькі до змагальних. Тому при розвитку максимальної сили без збільшення м'язової маси слід планувати величину обтяжень у широкому діапазоні, що дозволяє комплексно удосконалювати особисті компоненти швидкісно-силових якостей.

Темп виконання вправ. Якщо ставиться завдання підвищити силу за рахунок вдосконалення внутрішньом'язової і міжм'язової координації, оптимальним буде середній темп рухів, при якому на кожен рух відводиться до 1,5-2,5 с. При прагненні підвищити рівень максимальної сили шляхом збільшення м'язової маси темп рухів повинен бути низьким - до 4-6 с на виконання кожного руху. При цьому на долаючу частину руху витрачається в 2 рази менше часу, ніж на поступливу.

Тривалість виконання окремих вправ. При використанні силових вправ кількість повторень в одному підході обумовлюється здатністю виконувати рухи з певними обтяженнями. У випадку, якщо мета вправи - вдосконалення внутрішньом'язової координації, кількість повторень зазвичай коливається від 2-3 до 6. Якщо ж обтяження менше (30-60% максимальних) і ставиться завдання поліпшення міжм'язової координації, кількість повторень може зрости до 15-20.

Тривалість і характер пауз між підходами. При розвитку максимальної сили без приросту м'язової маси тривалість пауз між окремими підходами визначається необхідністю виконання чергової вправи в умовах відновлення працездатності. Таким чином, тривалість пауз залежить від тривалості вправи і величини застосовуваного ускладнення: чим триваліша робота або вище обтаження, тим тривалішими повинні бути паузи.

Кількість повторень у занятті. Обсяг вправ, направлених на підвищення максимальних силових можливостей, може коливатися в широкому діапазоні. Ці коливання залежать від характеру вправ і методики підвищення максимальної сили. Якщо вправи припускають залучення в роботу великих м'язових об'ємів, їх кількість не велика - до 10-15 підходів в занятті [23, с. 101].

Витривалість. У процесі розвитку витривалості можуть застосовуватися найрізноманітніші за характером і тривалістю вправи. В арсеналі засобів розвитку загальної витривалості - вправи, побудовані на матеріалі різних циклічних видів спорту, спортивних ігор, різні вправи, які виконуються на силових тренажерах. Ці вправи можуть залучати до роботи велику частину м'язового апарату або носити частковий і локальний характер.

Змагальні вправи є потужним засобом цілісного вдосконалення спеціальної витривалості. При проведенні сутички в умовах відповідальних змагань у спортсменів спостерігається більш глибока мобілізація можливостей функціональних систем у порівнянні з виконанням аналогічних вправ у процесі тренування.

При розвитку витривалості потрібно прагнути до такого підбору тренувальних вправ і методики їх застосування, котре, з одного боку, забезпечило б реакції з боку функціональних систем організму, здатні призвести до приросту даної якості, а з іншого - дозволили б виконати великий сумарний обсяг тренувальної роботи. Для досягнення високого рівня розвитку спеціальної витривалості спортсмену необхідно вимагати комплексного прояву окремих властивостей і здібностей, які визначають в умовах, характерних для конкретної змагальної діяльності.

Гнучкість. Загальнопідготовчі вправи, що застосовуються при розвитку гнучкості, являють собою рухи, засновані на згинанні, розгинанні, нахилах, поворотах. Ці вправи спрямовані на підвищення рухливості в усіх суглобах і здійснюються без урахування специфіки виду спорту. Допоміжні вправи підбирають з урахуванням ролі рухомості в тих чи інших суглобах для успішного удосконалення в даному виді спорту і з урахуванням характерних для нього рухів, що вимагають максимальної рухливості - згинання, розгинання, відведення, приведення, обертання.

Тривалість окремих вправ. В значній мірі тривалість виконання окремих вправ визначає їх ефективність. Необхідно прагнути до такої тренованості окремих вправ, яка забезпечувала б максимальну рухливість в суглобах. Дослідження зміни динаміки рухливості суглобів при виконанні різних вправ показують, що спочатку вона поступово зростає, досягнувши максимуму - певний час утримується на одному рівні, а потім поступово знижується. Для різних суглобів кількість рухів, необхідних для досягнення максимальної амплітуди, а також кількість рухів, при яких амплітуда утримується на максимальному рівні, неоднакова. Цим визначається кількість рухів, яку потрібно планувати при виконанні різних вправ як на етапі розвитку рухливості в суглобах, так і на етапі утримання досягнутого рівня.

Інтенсивність роботи при виконанні окремих вправ. При розвитку гнучкості бажаний невисокий темп рухів. У цьому випадку м'язи піддаються більшому розтягуванню, підвищюється тривалість впливу на відповідні суглоби. Повільний темп є також надійною гарантією від травм м'язів і зв'язок.

Тривалість і характер відпочинку між окремими вправами. Інтервали відпочинку між окремими вправами повинні забезпечувати виконання чергової вправи в умовах відновлення працездатності спортсмена [23, с. 106].

Спритність. Основною особливістю вправ, спрямованих на вдосконалення координаційних здібностей, є їх складність, нетрадиційність, новизна, можливість різноманітних і несподіваних рішень рухових завдань. При визначенні складу засобів підвищення координаційних здібностей слід пам'ятати, що їх вдосконалення пов'язане з накопиченням великої кількості різноманітних рухових навичок і розробкою шляхів їх оперативного об'єднання в комплексі рухової дії.

У тренуванні спортсменів, як правило, не планується окремих занять, що розвивають координаційні здібності. Комплекси вправ, що сприяють їх удосконаленню, повинні плануватися практично щодня і органічно вписуючись в програми тренувальних занять, ранкову зарядку.

Розвиток координаційних здібностей тісно пов'язаний з вдосконаленням спеціалізованого сприйняття простору, часу, темпу, води, льоду, килиму, оскільки саме з цими здібностями тісно пов'язане вміння спортсмена ефективно управляти своїми рухами [23, с. 108].

1.2 Методика тренувального процесу

Важливими чинниками, що впливають на ефективність побудови тренування борців, є регулювання обсягів навантажень, широке використання біологічних властивостей людського організму. У зв'язку з цим відбувається поглиблене вивчення функціональних і морфологічних особливостей борців, тих сторін їх фізіологічних і енергетичних можливостей, які визначають розвиток фізичних здібностей.

На сьогоднішній день доведено, що ряд морфофункціональних показників значною мірою обумовлює рівень спортивних досягнень. Для борців визначною складовою, що сприяє або гальмує досягненню високих спортивних результатів, є тип статури людини. Найбільш інформативними морфологічними ознаками, які впливають на спортивні успіхи, є (у порядку значущості): маса тіла, обхвати стегна і гомілки, довжина рук і ніг, ширина тазу і плечей, відсоток кісткової, жирової і м'язової тканини, життєва ємність легенів і об'єм серця [10]. На думку спеціалістів, самостійний вплив на спортивний результат мають витривалість, швидкісно-силові здібності і гнучкість [16].

Кожен сформований спортсмен має свій стиль ведення двобою, що визначається такими групами факторів: морфологічними особливостями (співвідношення розмірів частин тіла, конституція); генетично обумовленими функціональними даними (витривалість, сила, тип нервової системи, координація, швидкість, м'язова чутливість, інтелект); особливостями школи тренувань; рисами характеру, стану здоров'я, перенесеними травмами й ін. У відповідності до класифікації С. Преображенського за якостями, завдяки яким найчастіше досягають перемог, борців можна розділити на такі групи:

- ті, що прагнуть перемагати за рахунок переваги в тактико-технічній майстерності;

- ті, що відрізняються великою фізичною силою;

- ті, що характеризуються великою витривалістю;

- борці, що достатньо наділені усіма названими якостями [21, с. 85].

Це свідчить про те, що умови спортивної боротьби вимагають належної фізичної підготовки в більшій мірі, ніж в інших видах спорту. У ході поєдинку борці використовують свій швидкісно-силовий потенціал у повному обсязі - від вибухових зусиль (кидка) до статичних (утримання).

Основою підвищення функціональних можливостей спортсмена є здатність до біологічної адаптації. Адаптація - це здатність організму пристосовуватися до навколишнього середовища. В спортивному тренуванні це означає здатність людини пристосуватися до фізичних навантажень, що є передумовою до поліпшення спортивних результатів. Реакція організму на дії навантажень індивідуальна і проявляється в частоті серцевих скорочень, комплексних змінах нервово-м'язової системи, манерах поведінки.

Процес адаптації у спортсменів різний. Вона залежить від навантаження та індивідуальних особливостей окремих функціональних систем організму. Протягом 10-14 годин відбувається збільшення енергетичних запасів у печінці і м'язах, починає адаптуватися серцево-судинна система. Повільніше - 4-6 тижнів йде приріст м'язової маси, викликаний збільшенням структурних білків [27, с. 15].

Тренувальне навантаження спортсмена складається із шести основних компонентів, тісно взаємопов'язаних між собою: час тренувань, частота тренувань, обсяг тренувань, види вправ і якість їх виконання. Окрім цього, ефективність розвитку фізичних якостей залежить від кількості, послідовності вправ, кількості повторень, темпу виконання вправ і режиму роботи м'язів.

Час тренувань. Дуже важливо, в які години і яке за рахунком відбувається тренування, тривалість тренувального заняття, необхідні інтервали відпочинку між навантаженнями в одному тренувальному занятті.

Збільшення тривалості тренувань не може розглядатися єдиним фактором підвищення навантаження.

Частота тренувальних занять. Частота тренувань залежить від мети, поставленої перед спортсменом, та його кваліфікації. У залежності від виду спорту заняття можуть проводитися від 3 до 15 тренувань на тиждень. Ті, хто розвиває фізичні здібності, проводять від 2 до 12 тренувань. При цьому необхідно слідкувати, щоб тренування починалося із загальної розминки і закінчувалася вправами на розтягування і розслаблення. За для того щоб не травмувати себе.

Обсяг навантаження. В силовій підготовці спортсменів обсягом вважається сума ваги, піднятої за певний проміжок часу. Однак проста сума набраної ваги є лише наочним показником проведеної роботи і не розкриває характеру та інтенсивності вправ.

Фізіологічна реакція організму спортсмена на постійне збільшення навантаження показує, що це робити недоцільно. Більше користі принесе оптимальне регулювання обсягів у сполучені з відновлювальними діями.

Інтенсивність навантаження. В тренувальних заняттях на розвиток сили головним показником інтенсивності навантаження є відношення маси обтяження до максимального результату, а також швидкість виконання вправ (відпочинок між серіями).

Середня вага обтяження - основний показник для індивідуального регулювання інтенсивності. В залежності від індивідуального результату і методу тренування середня тренувальна вага може варіюватися так, щоб з ростом результатів можна було визначити ефективність тренувальних планів. Вправи під час розминки, особливо для загальної фізичної підготовки, характеризуються великою різноманітністю.

Втома і навантаження суттєво залежать від інтервалів між серіями вправ. Вони можуть бути різними: від 10 с - до 10 хв. Але якщо тривалість перерви 8 і більше хвилин, необхідно повторити розминку [27, с. 17].

Найсильнішими у борців по більшості характеристик є м'язові групи розгиначів тулуба, стегна, стопи і гомілки. В цілому у порівнянні з представниками інших видів спорту, борців характеризує найгармонійніше поєднання розвитку сили м'язових груп.

Здатність до прояву фізичних здібностей, вибухових зусиль, росте по мірі підвищення кваліфікації борця. Але при практичній роботі із спортсменами неможливо йти по шляху одночасного вдосконалення всіх сторін біоенергетичних можливостей.

Багатогранність вимог до розвитку якостей організму та його м'язів потребує спеціальних методів їх розвитку та параметрів оцінки їх функціонування [21, с. 173].

Існує три основних методи, які використовуються залежно від функціонального стану спортсмена: метод повторень, метод «до відмови», метод максимальних зусиль. Різниця між ними у величині подолання супротиву, в кількості повторів вправи за одну серію, в кількості серій, а також у часі й характері відпочинку між серіями.

Метод повторень характеризується повтором фізичних вправ з однаковою потужністю, характером і довжиною інтервалів відпочинку. Найбільш типовий спосіб тренувань - однакові рухи, при залученні у роботу значних м'язових груп. Величина зусиль у 50-60% максимального рівня показує ту вагу у вправах із штангою або ту кількість разів виконання силових вправ, які спортсмен може виконати за один підхід. Наприклад, якщо спортсмен може за один підхід підняти максимальну для нього вагу 100 кг. то «робочою» вагою його тренувань буде 50-60 кілограмова штанга.

Метод «до відмови» використовується в першу чергу з метою збільшення мускульної маси і її зміцнення. Найбільш ефективні останні повтори, коли після багаторазового безупинного виконання вправ в організмі наступає втома. Протидія їй стає для організму максимальним фізіологічним подразником, а це і веде до розвитку м'язової сили. Метод «до відмови» має різні варіанти повторів у підходах. Існує в основному три таких варіанти:

1) виконання вправ в одному підході «до відмови»;

2) лише в останніх підходах вправа виконується «до відмови»;

3) кількість підходів також «до відмови».

Різні вправи виконані серіями, об'єднуються в «комплекс». «Комплекс» складається з 2-4 серій різних вправ, наприклад «жим лежачи», «підтягування», «присідання», повторені у кожній серії по 5 разів. Дві-чотири вправи, використані в «комплексі» повинні завантажувати різні м'язові групи. Тому інтервали відпочинку між серіями можуть бути відповідно короткими. А інтервали відпочинку між комплексами повинні бути довшими. В середньому інтервал відпочинку між серіями не повинен бути коротше 10 с і перевищувати 90 с.

Крім того, для належного врахування індивідуальної функціональної підготовки борців 14-16 років на етапі поглибленої спеціалізації, тренування має здійснюватися за такими принципами:

1. Усі вправи повинні виконуватися технічно правильно, з дотриманням основних частин, що забезпечують їм точність виконання.

2. Кожна серія виконується до втоми. Інтервали відпочинку між серіями повинні бути відповідними.

3. Збільшення максимальної сили відбудеться в тому випадку якщо середня маса обтяження буде становити 80% від максимальної. Визначати масу обтяження необхідно у відношенні до рівня максимальної сили.

4. Для розвитку швидкісної сили перші повторення в кожній серії необхідно виконувати в досить швидкому темпі.

5. Гнучкість суглобів поліпшується, якщо кожне повторення рухів відбувається за максимальною амплітудою [27, с. 13].

Таким чином, функціональна підготовленість борців визначається комплексом специфічних для цього виду спорту змін органів і функцій, що забезпечують підвищення спеціальної працездатності.

2. Методи і організація дослідження

2.1 Методи дослідження

Для досягнення мети і вирішення завдань дослідження ми використали комплекс взаємодоповнюючих методів дослідження, серед яких:

· теоретичний аналіз і узагальнення науково-методичної літератури;

· педагогічне спостереження;

· метод хронометражу;

· тестування спеціальної фізичної підготовленості;

· педагогічний експеримент;

· методи математичної статистики.

Теоретичний аналіз і узагальнення науково-методичної літератури

Передбачало вивчення стану проблеми на момент написання роботи. При вивченні спеціальної літератури аналізувалися питання розвитку фізичніх здібностей і їх місце в системі фізичної підготовки. Розглядалася специфіка розвитку фізичніх якостей і методика застосування відповідних вправ для їх розвитку.

В процесі виконання даної роботи було вивчено, проаналізовано і оброблено __ вітчизняних і __ зарубіжних літературних джерел, що стосуються проблем, пов'язаних з розвитком фізичних якостей юних борців.

Педагогічне спостереження

Педагогічне спостереження проводилося систематично протягом усього дослідження серед групи борців віком 15-17 років, що тренуються в СК «Олімпієць - 1» в м. Суми. Його об'єктом була група спортсменів - борців вільного стилю віком 15-17 років.

Педагогічний експеримент

Був спрямований на вдосконалення фізичних здібностей борців, що зазвичай визначають успішність сутички і призводять до перемоги. Педагогічний експеримент проводився в реальних умовах навчально-тренувального процесу спортсменів із жовтня 2011 року по квітень 2012 року на базі спортивного залу СК «Олімпієць-1» м. Суми.

Для проведення експерименту були відібрані 10 юних спортсменів, які за показниками розвитку фізичних якостей, антропометричними та віковими даними, спортивною кваліфікацією (борці першого та другого спортивних розрядів) були на одному рівні.

Метод хронометражу

Використовувався при візуальному і відеоперегляду поєдинків, а також аналізу протоколів результатів першості області, всеукраїнських та міжнародних турнірів борців віком 15-17 років за період 2010-2012 рр. Хронометраж полягав у фіксації часу виконання борцями силової, швидкісної роботи та роботи на витривалість різної інтенсивності (за допомогою секундоміра), а також кількості технічних прийомів за час змагального поєдинку та фізичних вправ під час навчально-тренувальних занять.

Тестування спеціальної фізичної підготовленості

Застосовувалися для визначення рівня розвитку фізичних здібностей борців, які удосконалювалися під час занять з фізичної підготовки.

Головним критерієм підбору контрольних вправ була їх адекватність діям борців під час тренувань, а також простота їх виконання. Відповідність вибраних тестів способам розвитку фізичних здібностей сприяла упровадженню їх в тренувальний процес досліджуваної групи без істотних перешкод.

Для виявлення фізичних якостей борців, у відповідності до рекомендацій, було вибрано п'ять тестів:

1. Жим лежачи, визначає силу спортсмена. Виконується з початкового положення лежачи на спеціалізованому верстаті. Стопи ніг не повинні відриватися від підлоги. Руки повинні обхватити гриф так, щоб витягнуті руки були на ширині плечей, або ж під кутом 90 градусів. Виконується згинання та розгинання рук у локтьовому суглобі. Спортсмен повинен виконати максимальну кількість піднімань з обтяженням, яке дорівнює його власній вазі.

2. Лазіння по вертикальному канату без застосування ніг. Тест виконувався на канаті довжиною 6 метрів. Випробуваний із вихідного положення «стоячи» по команді «Руш!» здійснював підйом за допомогою м'язів рук по вертикальному канату до місця його кріплення на стелі. Учасникам давалося три спроби з інтервалом відпочинку до повернення пульсу на рівень початкового показника. Враховувався кращий результат з трьох спроб. Тест проводився за допомогою електросекундоміра з точністю до 0,5 с.

3. Кидки партнера протягом 30 секунд. Борець повинен виконати максимальну кількість кидків протягом 30 секунд. Вибір спаринг-партнера проводився відносно ваги борця. Цей тест повинен був перевірити спритність спортсмена.

4. Нахил вперед. Виконується на борцівському килимі. В.п. положення ноги нарізно. Не згинаючи колін виконується нахил вперед. Результати виміряються при фіксовуванні кінчиками пальців сантиметрової стрічки, на якій вказані розміри в сантиметрах.

5. Виконання забігань та переходів на борцівському мості. Виконується з в.п. борцівський міст, руки перед собою, з'єднані в захваті. Борець виконує 10 забігань вправо, потім 10 вліво та 10 переходів. Результат фіксується за допомогою електросекундоміра з точністю до 0,5 с.

Методи математичної статистики

В опрацьовуванні даних цієї роботи використовувалися наступні методи математичної статистики [17, 23]: визначення середньої арифметичної величини (), визначення стандартного відхилення середнього арифметичного (), похибки середнього арифметичного значення вибіркової сукупності (S), визначення t-критерію Стьюдента, визначення вірогідності розходжень показників (Р). Обчислення відбувалося за допомогою пакету програм Місrosoft Ехсеl.

Для порівняння результатів під час експерименту було використано обчислення змін показників у процентному відношенні. Так, у тестах, пов'язаних з переміщенням гравців, де величина змінювалась у сторону зменшення часу, обчислення проводилось за формулою:

(2.1.)

де x_д - значення до експерименту,

x_п - значення після експерименту.

Для кількісних тестів, де відбувалися зміни у сторону підвищення результату, формула виглядала наступним чином:

(2.2.)

Середню арифметичну величину () визначали за формулою:

, (2.3.)

де х - значення окремого виміру;

n - загальне число вимірювань у групі;

і - кількість варіантів.

Стандартне відхилення визначали за формулою:

, (2.4.)

де Х_іmax - найбільший показник;

Х_іmin - найменший показник;

К - коефіцієнт таблиці.

Додатково проводились розрахунки:

· визначення середньої похибки середнього арифметичного:

; (2.5.)

· визначення t-критерію Стьюдента:

(2.6.)

де:

₁ - середнє арифметичне групи на початку експерименту;

₂ - середнє арифметичне групи у кінці експерименту;

д₁ - середнє квадратичне групи до експерименту;

д₂ - середнє квадратичне групи після експерименту;

n - об'єм сукупності (кількість учасників дослідження);

S₁ - середня похибка середнього арифметичного на початку експерименту;

S₂ - середня похибка середнього арифметичного по закінченню експерименту;

t - критерій Стьюдента.

Розходження середніх арифметичних вважалися достовірними (Р), якщо значення критерію t наприкінці експерименту були більше, ніж критичні значення t-критерія Стьюдента при рівні значимості 5% для вибірки n = 10, де табличне значення критерію t для вибірки n = 10 є 2,23.

2.2 Організація дослідження

У дослідженні брали участь 10 борців вільного стилю віком від 15 до 17 років, які тренуються у СК «Олімпієць - 1» (м. Суми). В групі було 4 спортсмена I-го розряду, та 6 - II-го розряду. Усі борці були підібрані відносно вагової категорії. Організація дослідження здійснювалася у три етапи: попередньому, формуючому і підсумковому.

На попередньому етапі було розроблено стратегію дослідження, вивчалася та аналізувалася науково-методична література, визначалася мета, предмет та об'єкт дослідження, конкретизувалися завдання. Розроблені зміст і програма дослідження передбачали його основні етапи, порядок і організацію, які сприяли реалізації поставленої мети, тобто підвищення розвитку фізичних здібностей борців вільного стилю вікової категорії 14-16 років. На цьому етапі був проведений аналіз фізичних якостей борців досліджуваного віку. Розроблена та скорегована методика дослідження, відбувалися обстеження експериментальної групи. Вибір методів визначався поставленими завданнями та існуючими вимогами до проведення такого роду досліджень [15; 31].

На підсумковому етапі проводився аналіз експериментальних даних, узагальнювалися результати роботи, одержані дані оброблялися методами математичної статистики.

Основні дослідження проводилися у три етапи:

На першому (вереснь-жовтень 2010 року) досліджувалися вихідні показники рівня розвитку фізичних здібностей спортсменів, підбирався контингент досліджуваних, корегувалася методика проведення дослідження.

На другому (жовтень 2010 року-квітень 2011 року) - відбувся формуючий експеремент. Розроблена програма педагогічного дослідження передбачала етапи експерименту, його зміст і порядок, спрямовані на реалізацію поставленої мети - розвитку фізичних здібностей борців.

Всі дослідження проводилися в умовах тренувального процесу на етапах передзмагальної підготовки і виконувалися як відкритий експеримент.

Третій етап (травень 2011 року) - був присвячений аналізу результатів дослідження та закінченню написання роботи.

3. Експериментальне обґрунтування удосконалення фізичних якостей в підготовці борців вільного стилю

3.1 Зміст педагогічного експерименту

Педагогічний експеримент проводився в реальних умовах навчально-тренувального процесу спортсменів на базі спортивного залу СК «Олімпієць-1» м. Суми і базувався на календарі спортивних змагань, який наведено у додатку С.

Розроблена методика педагогічного експерименту передбачала реалізацію поставленої мети - розвиток фізичних здібностей борців вільного стилю віком 14-16 років. Впроваджуючи цей комплекс вправ у тренувальний процес борців, очікувалося досягти максимально гармонійного розвитку всіх фізичних якостей для подальшої вдалої тренувальної та змагальної діяльності спортсменів.

Орієнтовний тренувальний мікроцикл кожного дня складався з розвитку певної якості, або комбінування між ними, з різним рівнем навантаження (табл. 1.). Кожен день у тижневому мікроциклі мав свою специфіку та навантаження.

Таблиця 1. Мікроцикл удосконалення фізичних якостей певної спрямованості та навантаження

День тижня	Спрямованість заняття	Навантаження
Понеділок	Переважно розвиток швидкості і сили	Середнє
Вівторок	Розвиток швидкості і спритності	Середнє
Середа	Колове тренування	Високе
Четвер	Розвиток спритності і сили	Середнє
П'ятниця	Розвиток витривалості	Максимальне
Субота	Масаж і відвідування парної бані	Низьке
Неділя	Активний відпочинок	Дуже низьке

Кожного понеділка спортсмени виконували наступний план тренування:

1) розминка з різними елементами легкої атлетики, вправи з прискоренням;

2) виконання комплексу вправ: згинання розгинання рук в упорі желачи з хлопками - 15 раз, діставання кінчиками пальців рук пальців ніг - 15 раз, випригування вгору - 15 раз. І так по 10 разів та по 5 разів, між підходами 1-2 хв. відпочинку;

3) удосконалення техніко - тактичної майстерності 40 хв. (4 періоди по 10 хв.) в стійці, переважно на кидки партнера прийомами з великою амплітудою (так звані кидки за верх тулуба).

4) загальна фізична підготовка:10 канатів по 1 канату на швидкість, згинання розгинання рук в упорі желачи з хлопками перед собою 3-5 підходів, діставання кінчиками пальців рук пальців ніг 3-5 підходів, стрибки на правій, лівій та з двох ніг, для вдосконалення вибухової швидкості.

Кожного вівторка виконувалося таке навантаження:

1) розминка, з різними елементами легкої атлетики, вправи з прискоренням;

2) виконання комплексу вправ: «квачик» - 3 періоди по 2 хв., пробігання через гімнастичний обруч, який котить тренер, максимальну кількість разів;

3) удосконалення техніко - тактичної майстерності в партері (4 періоди по 10 хв.).

4) загальна фізична підготовка: кидки партнера максимальну кількість разів (30 сек. по 5 підходів), 20 канатів по 3 канати на швидкість.

Кожної середи виконувалися такі завдання:

1) розминка з різними гімнастичними та спеціальними вправами з вільної боротьби;

2) боротьба в стійці на 50% сили;

3) фізична підготовка методом колового тренування (3-4 кола);

4) Розтягування після навантаження (стретчинг).

По четвергам завдання полягало в:

1) розминка з різними гімнастичними та спеціальними вправами з вільної боротьби;

5) виконання комплексу вправ: «квачик» 3 періоди по 2 хв., пробігання через гімнастичний обруч, який котить тренер, максимальну кількість разів;

2) удосконалення техніко - тактичної майстерності з використанням прийомів, спрямованих на атаку нижніх кінцівок суперника у стійці (4 періоди по 10 хв.);

3) загальна фізична підготовка: кидки партнера максимальну кількість разів (30 сек. по 5 підходів); жим штанги лежачи - 5 підходів.

Кожної п'ятниці виконувалось наступне завдання:

1) розминка з різними гімнастичними та спеціальними вправами з вільної боротьби;

2) тренувальні сутички між борцями, яка складалася з 3 періодів по 2 хв. 30 сек. Кожен спортсмен повинен пройти 2-3 сутички.

3) спеціальна фізична підготовка: виконання забігань та переходів на борцівському мості. Виконується з в.п. борцівський міст, руки перед собою з'єднані в захваті. Борець виконує 10 забіганнь вправо, потім 10 вліво та 10 переходів, 3-5 підходів.

По суботам спортсменам надавався відпочинок, відвідування парної бані та відновлювальній масаж. Навантаження низьке. У неділю - обов'язково активний відпочинок.

При вдосконаленні кожної фізичної якості дотримувалися методичних порад, наведених нижче, та кожного дня виконувалися вправи зі своєю специфікою. Кожного понеділка та вівторка рекомендувалися вправи для розвотку швидкості та сили.

1. Силу слід розвивати регулярно і поступово. Ефективність вправ досягається щоденним їх виконанням. Вправи для розвитку сили треба включати не тільки до підготовчої та основної частин тренуваннь, а й до комплексів вправ ранкової гігієнічної гімнастики.

2. Запорука успіху - багаторазове виконання кожної силової вправи. Чим легша вправа, тим більше слід її повторювати. Періодично треба виконувати вправи до відчуття втоми. Після невеликого перепочинку (3-5 хв.) їх можна виконувати знову. Формуючи комплекси вправ, їх добирають так, щоб ті, що вимагають більших, ніж середні напруження, чергувалися з легшими. Слід уникати тривалого повторення вправ для однієї групи м'язів.

3. Комплекси силових вправ треба складати, розраховуючи на розвиток усіх основних м'язових груп учнів.

4. Силові вправи застосовують здебільшого у другій половині основної частини уроку (після виконання прийомів боротьби). Отже, дозування їх має залежати від попереднього навантаження, складності самих вправ та індивідуальних можливостей учнів.

Для розвитку сили використовуються:

1. Вправи з обтяженням у вигляді гантелей, штанги, мішків з піском, набивних м'ячів, а також вагою партнера;

2. Вправи з опором:

а) з активним опором партнера,

б) з доланням опору спортивного спорядження (еспандери, гуми),

3. Вправи з переміщенням особистого тіла, без додаткових обтяжень або додатковим обтяженням, наприклад підтягування, лазіння по канату, стрибки з різних вихідних положень та інше.

Для розвитку швидкості рекомендуються такі вправи, як: 10 підтягувань на перекладині на швидкість (тренованим борцям це вдається зробити за 11,1-15 с, залежно від вагових категорій); 10 віджимань від підлоги в упорі лежачи на швидкість (треновані борці витрачають на це 6,5-8 с, залежно від вагових категорій); 10 підйомів штанги (маса якої складає 80% маси тіла спортсмена) на швидкість (треновані борці виконують цю вправу за 10,5-15 с, залежно від вагових категорій); 10 кидків партнера зі стійки на швидкість (треновані борці роблять це за 16-32 с, залежно від вагових категорій); 10 разів сісти з положення лежачи на швидкість (тренованим борцям це вдається зробити за 9,4-15 с, залежно від вагових категорій). Згадані вправи можуть використовуватися як контрольні нормативи фізичної підготовки борців стосовно розвитку їх швидкості.

Гнучкості приділялася увага кожного дня, де рекомендувалися, зокрема, такі вправи: колові рухи тазом при фіксованих плечах (руки в різних положеннях); колові рухи тулубом (голова між піднятими вгору руками); розтягування в положенні випаду або шпагату (паралельний, поперечний); прогин у положенні лежачи на грудях, захопивши руками однойменні ступні («жабка»), а потім - перевороти вліво і вправо кілька разів підряд; прогинання, стоячи на крок від стіни (спиною до неї), опираючись руками в стіну і переставляючи їх до підлоги та в зворотному напрямку; схрещення ніг вправо-вліво поштовхом з положення партеру; стоячи на колінах, нахилитися назад до торкання головою килима (прогнутися в попереку); стоячи на колінах, перекат уперед з переворотом через груди в положенні мосту; те саме з положення стоячи; заведення ступні за голову за допомогою рук (поперемінно правої та лівої ніг); згинання і розгинання рук, стоячи в положенні гімнастичного мосту.

Спритність рекомендуємо вдосконалювати по вівторкам та четвергам. Спеціальних засобів вдосконалення координаційних здібностей в циклічних і швидкісно - силових видах дуже мало, тому по ступені поглиблення спортивної спеціалізації слід вводити чинник різноманітності при виконанні звичних дій з тим, щоб забезпечити зростанню вимоги до координації рухів.

Кожної п'ятниці вдосконалювалася витривалість. При роботі над розвитком спеціальної витривалості основними вправами є спеціально-підготовчі, максимально наближені до змагань, по структурі і особливостям дії на функціональні системи організму, а також поєднання вправ різної тривалості при виконанні програми окремого заняття. Наприклад, при розвитку спеціальної витривалості борців використовують імітаційні вправи з партнером, різні кидки манекена, багатократне проведення частин сутички з одним або декількома партнерами, тренувальні сутички характеру змагання, перевищуючі час, обмежений правилами змагань і т.д.

Комплексно-колова форма тренування містила в собі висококоординаційні вправи, вдосконалення спеціальних навичок і фізичних якостей. У таких випадках вправи з великим навантаженням чергувалися із вправами, у яких навантаження було незначне. Більше 6-8 станцій не пропонувалося.

Комплексно-колова форма тренування - процес двосторонній. З одного боку - це діалектична діяльність тренера, керівництво процесом формування умінь і навичок спортсмена, а з іншого боку - діяльність спортсмена із засвоєння знань, умінь і навичок.

У ході нашого дослідження групі спортсменів було запропоновано наступний вид колового тренування:

1. Лазіння по канату довжиною 5 метрів без допомоги ніг (30 сек.);

Перехід на наступну станцію (3-5 сек.);

2. Забігання у в.п. «борцівський міст» (30 сек.);

Перехід на наступну станцію (3-5 сек.);

3. Згинання і розгинання рук у в.п. «упор лежачи» (30 сек.);

Перехід на наступну станцію (3-5 сек.);

4. Стрибки вгору з в.п. «напівприсід» максимально вгору (30 сек.);

Перехід на наступну станцію (3-5 сек.);

5. Кидки партнера (30 сек.);

Перехід на наступну станцію (3-5 сек.);

6. Ходьба на зігнутих ногах в напівприсяді (30 сек.);

Перехід на наступну станцію (3-5 сек.);

7. Стрибки на скакалці (30 сек.);

Перехід на наступну станцію (3-5 сек.);

8. Лазіння по канату довжиною 6 метрів без допомоги ніг (30 сек.).

Вправи розподілялися таким чином, щоб забезпечити чергування навантаження переважно для м'язів ніг, рук, спини, живота, загального впливу. За командою тренера (за свистком) спортсмени переходили послідовно з однієї станції на іншу, поки не проходили повне «коло». Спортсменам надавався час на виконання вправ на станціях по 30 секунд, на перехід з однієї станції на іншу 3-5 секунд. Відпочинок між коломи - 10 хвилин.

3.2 Аналіз зміни показників підготовленості респондентів

Ефективність розробленого педагогічного експерименту оцінювалася за зміною результатів фізичної та функціональної підготовки спортсменів на початку та закінченні 2010-2011 навчального року (див. додатки А, Б).

Таблиця 3.1. Зміна показників фізичної підготовленості юних борців протягом експерименту (n=10)

№ з/п	Фізичні якості	До експеременту	Після експеременту	Різниця (%)	t - крит. Ст'юдента
1.	Жим штанги лежачи (к-ть разів)	3,9±1,94	7,1±2,59	50%	p< 0.05
2.	Лазіння по канату 6 м (с)	6,39±1,39	5.5±2,4	14%	p< 0.05
3.	Нахил вперед (см)	12.7±3,24	13.5±3,24	1.4%	p> 0.05
4.	Кидки партнера (к-ть/ 30 с)	11,2±0,97	13,1±1,29	18%	p< 0.05
5.	Забігання на бор-цівському мосту (10-10-10) (хв)	1,24±0,4	1.17±0,08	14.5%	p< 0.05

Дані, представлені у табл. 3.1. та рис. 3.1. - 3.4., вказують на динаміку зміни стану борців, де порівняння результатів тестування фізичної підготовленості дало позитивний приріст.

Якщо на початку дослідження результати жиму штанги лежачи становили 3,9±1,94 разів, то наприкінці експерименту - 7,1±2,59, де різниця у відсотковому відношенні склала 50%. Результати кидків партнера до початку дослідження становило 11,2±0,97 разів, то наприкінці експерименту - 13,1±1,29 (рис. 3.1.), де різниця у відсотковому відношенні теж поліпшилася і перебувала на рівні 18%. Фізичні якості сила та спритність мали вірогідні зміни (р<0.05).

Рис. 3.1. Зміни показників сили та спритності (жим штанги лежачи та кидки партнера протягом 30 сек.)

Якщо на початку дослідження результати лазіння по канату (6 м) становило 6,39±1,39 сек., то наприкінці експерименту - 5.5±2,4 сек. (рис. 3.2.), де різниця у відсотковому відношенні склала 14%, тобто вказана якість теж мала вірогідні зміни (р<0.05).



Рис. 3.2. Зміни показників у лазінні по канату довжиною 6 м

Несуттєві зміни відбулися у тесті на визначення гнучкості спортсменів-юнаківпід час нахилу вперед. Якщо до експерименту у борців в середньому нахил вперед складав 12.7±3,24 см, то наприкінці експерименту він становив 13.5±3,24 см (рис. 3.3.), де різниця у відсотках була 1.4 одиниць. Фізична якість не мала вірогідної зміни (p>0.05), що пояснюється гіпертрофією м'язів спортсменів, яка сталася внаслідок тренувального впливу.

Рис. 3.3. Зміни показників у нахилі вперед

На початку дослідження результати тестування на визначення рівня витривалості (забігання на борцівському мосту) у середньому становило 1,24±0,4 хв., то наприкінці експерименту змінилася до результату 1.17±0,08 хв. (рис. 3.4.), де різниця у відсотковому відношенні склала 14.5 одиниць. Фізична якість мала вірогідні зміни (р<0.05).

Рис. 3.4. Зміни показників у забіганні на борцівському мості

3.3 Обговорення результатів дослідження

Для досягнення високих стабільних результатів у боротьбі необхідно бути різнобічно фізично розвиненим спортсменом. Важко виділити певну фізичну якість, як основну у заняттях боротьбою. Будь-яка з них може виявитись вирішальною, адже необхідність проявити ті чи інші якості, що визначається не лише умовами ведення сутички, технічної і тактичної підготовленості борця, але й у значній мірі діями дуже різних за своїми індивідуальними особливостями суперників. Щоб успішно вести поєдинок із суперником, який відзначається витривалістю і вміло користується високим темпом у сутичці, борцю потрібно самому мати добре розвинену силу, витривалість, спритність тощо.

Відомо, що всі якості спортсмена взаємопов'язані між собою - вдосконалення одних сприяє кращій реалізації інших. Не можна, наприклад, успішно розвивати швидкість, не працюючи одночасно над збільшенням сили. Чим сильніший буде борець, тим він зможе краще проявити швидкісні якості. Спритний борець, добре координуючи свої рухи, проявляє свої фізичні зусилля у потрібний момент і у потрібному напрямку, і завдяки цьому збільшує силове навантаження на суперника. При інших рівних умовах, він довший час діє в сутичці, не знижуючи рівня своїх фізичних якостей. У боротьбі всі фізичні якості проявляються у комплексі (швидкісна витривалість, швидкісно-силова якість тощо).