Державне управління транспортом в Україні. Транспортна політика

Інструкція про взаємодію посадових осіб митних органів, що здійснюють митні процедури з товарами (вантажами), переміщуваними залізничними вантажними поїздами, і працівників залізниць України, затверджена спільним наказом Державної митної служби України, Міністерства транспорту та зв'язку України від 18.09.2008 №1019/1143

Інструкція про взаємодію посадових осіб митних органів, що здійснюють митні процедури з багажем і вантажобагажем, переміщуваними в багажних вагонах, і працівників залізниць України, затверджена спільним наказом Державної митної служби України, Міністерства транспорту та зв'язку України від 18.09.2008 №1019/1143

АВТОМОБІЛЬНИЙ ТРАНСПОРТ

Основним завданням державного регулювання та контролю у сфері автомобільного транспорту є створення умов безпечного, якісного й ефективного перевезення пасажирів та вантажів, надання додаткових транспортних послуг.

Державне регулювання та контроль у сфері автомобільного транспорту спрямовані на:

забезпечення балансу інтересів держави, органів місцевого самоврядування, користувачів транспортних послуг та підприємств, установ, організацій, інших юридичних та фізичних осіб - суб'єктів господарювання на автомобільному транспорті незалежно від форм власності;

забезпечення якісного та безпечного функціонування автомобільного транспорту;

розвиток та удосконалення нормативної бази діяльності автомобільного транспорту;

визначення загальних засад стратегічного розвитку, системи управління, реформування та регулювання автомобільного транспорту;

визначення пріоритетних напрямів розвитку та шляхів оптимізації діяльності автомобільного транспорту;

захист прав споживачів під час їх транспортного обслуговування;

захист національного ринку транспортних послуг та суб'єктів господарювання, що здійснюють свою діяльність у сфері автомобільного транспорту;

створення рівних умов для роботи всіх суб'єктів господарювання, що здійснюють свою діяльність у сфері автомобільного транспорту, обмеження монополізму та розвиток конкуренції;

забезпечення зайнятості населення, підготовки спеціалістів і робочих кадрів, охорони праці;

раціональне використання енергетичних та матеріальних ресурсів;

охорону довкілля від шкідливого впливу автомобільного транспорту, проведення науково-технічної роботи, досліджень та розвиток системи статистики.

Державне регулювання та контроль у сфері автомобільного транспорту реалізується шляхом проведення центральними та місцевими органами виконавчої влади, державними органами управління автомобільним транспортом, органами місцевого самоврядування економічної, тарифної, науково-технічної та соціальної політики, ліцензування, стандартизації та сертифікації на автомобільному транспорті, задоволення потреб автомобільного транспорту в паливно-енергетичних і матеріально-технічних ресурсах і транспортних засобах.



Система органів державного регулювання та контролю

Верховна Рада України визначає основні напрями державної політики у сфері автомобільного транспорту, законодавчі основи її реалізації.

Загальне державне регулювання діяльності автомобільного транспорту здійснює КМ України відповідно до своїх повноважень.

Центральний орган виконавчої влади з питань автомобільного транспорту забезпечує проведення державної політики на автомобільному транспорті через урядові органи державного управління на автомобільному транспорті, службу міжнародних автомобільних перевезень та місцеві органи виконавчої влади і органи місцевого самоврядування.

Нормативно-правові акти центрального органу виконавчої влади з питань автомобільного транспорту, видані в межах його компетенції, обов'язкові до виконання на території України.

У складі центрального органу виконавчої влади з питань автомобільного транспорту функціонують урядовий орган державного управління з питань регулювання діяльності автомобільного транспорту та урядовий орган державного управління з питань контролю на автомобільному транспорті.

Рада міністрів Автономної Республіки Крим та обласні державні адміністрації формують у приміському та міжміському сполученні мережу автобусних маршрутів загального користування, які не виходять за межі території Автономної Республіки Крим чи області, та здійснюють контроль за виконанням транспортного законодавства на відповідній території згідно з повноваженнями, визначеними законами України.

Органи місцевого самоврядування формують мережу міських автобусних маршрутів загального користування і здійснюють контроль за виконанням транспортного законодавства на відповідній території згідно з повноваженнями, визначеними законами України.

Служба міжнародних автомобільних перевезень здійснює у пунктах пропуску через державний кордон України та у пунктах видачі дозволів автомобільним перевізникам України контроль за дотриманням ними законодавства України, що стосується виконання міжнародних автомобільних перевезень.

Державному контролю підлягають усі транспортні засоби українських та іноземних перевізників, що здійснюють автомобільні перевезення пасажирів та вантажів на території України.

Державний контроль автомобільних перевізників здійснюється шляхом проведення планових, позапланових і рейдових перевірок.

Центральний орган виконавчої влади в галузі автомобільного транспорту

Указом Президента України від 06.04.2011 №387/2011 затверджується Положення про Державну інспекцію України з безпеки на наземному транспорті.

Відповідно до цього положення Державна інспекція України з безпеки на наземному транспорті (Укртрансінспекція України) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується КМ України через Віце-прем'єр-міністра України - Міністра інфраструктури України.

Укртрансінспекція України входить до системи органів виконавчої влади і забезпечує реалізацію державної політики з питань безпеки на автомобільному транспорті загального користування, на перевезення яким видано ліцензію, міському електричному, залізничному транспорті, експлуатації автомобільних доріг загального користування.

Організація пасажирських перевезень органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування

Організація пасажирських перевезень покладається:

на міжнародних та міжміських і приміських автобусних маршрутах загального користування, які виходять за межі території області (міжобласні маршрути), на урядовий орган державного управління на автомобільному транспорті;

на міжміських та приміських автобусних маршрутах загального користування, які не виходять за межі території області (внутрішньообласні маршрути), на Раду міністрів Автономної Республіки Крим чи обласні держадміністрації;

на міських автобусних маршрутах загального користування - на виконавчий орган сільської, селищної, міської ради відповідного населеного пункту.

Органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування зобов'язані:

забезпечувати формування автобусної маршрутної мережі загального користування й мережі таксомоторних стоянок та розробляти перспективи їх розвитку;

організовувати утримання в належному стані проїзної частини автомобільних доріг та під'їздів (на міських автобусних маршрутах загального користування) і в разі завдання матеріальних збитків автомобільному перевізнику, що обслуговує автобусний маршрут загального користування, унаслідок неналежного утримання проїзної частини автомобільної дороги чи під'їзду компенсувати йому збитки;

забезпечувати облаштування необхідною інфраструктурою автобусних маршрутів загального користування, а саме - автопавільйонами, інформаційним забезпеченням пасажирів і підтримувати її в належному технічному та санітарному стані;

забезпечувати розроблення паспортів автобусних маршрутів загального користування з визначенням необхідної кількості автобусів, їх пасажиромісткості, класу, технічних та екологічних показників, розкладу руху. Порядок розроблення та затвердження паспорта маршруту визначає центральний орган виконавчої влади з питань автомобільного транспорту;

проводити конкурс на перевезення пасажирів на автобусних маршрутах загального користування;

забезпечувати укладання договору на автобусних маршрутах загального користування із автомобільним перевізником - переможцем конкурсу на міських, приміських та міжміських автобусних маршрутах загального користування, які не виходять за межі території області (внутрішньообласні маршрути), чи надання дозволу на приміських та міжміських автобусних маршрутах загального користування, які виходять за межі території області (міжобласні маршрути), та забезпечувати контроль за виконанням ним умов договору чи дозволу;

забезпечувати безпечне і якісне обслуговування пасажирів на автобусних маршрутах загального користування;

забезпечувати компенсацію втрат автомобільному перевізнику внаслідок перевезення пільгових категорій пасажирів та регулювання тарифів.

Органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування мають право:

достроково розірвати договір з автомобільним перевізником чи позбавити його дозволу в разі порушення ним умов договору чи дозволу і призначити для роботи на автобусному маршруті загального користування (групі маршрутів) автомобільного перевізника, який за результатами конкурсу зайняв наступне місце, а в разі їх відмови - призначати до проведення конкурсу автомобільного перевізника один раз на термін не більше ніж три місяці;

у разі припинення автомобільним перевізником перевезення пасажирів на автобусному маршруті загального користування призначати перевізника, який за результатами конкурсу зайняв наступне місце, а в разі їх відмови - призначати до проведення конкурсу автомобільного перевізника один раз на термін не більше ніж три місяці;

у разі відкриття автобусного маршруту, який не має паспорта, призначати один раз тимчасового автомобільного перевізника на термін до трьох місяців, після чого за результатами функціонування маршруту приймати рішення щодо доцільності відкриття маршруту та проведення конкурсу;

укладати договір із автомобільним перевізником (на таксі) на право користування облаштованими таксомоторними стоянками та послугами диспетчерських станцій, якщо таксомоторні стоянки та диспетчерські станції є власністю органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування.

Нормативно-правова база

Закон України «Про автомобільний транспорт» від 05.04.2001

Порядок проведення конкурсу з перевезення пасажирів на автобусному маршруті загального користування, затверджений постановою КМ України від 03.12.2008 №1081

Порядок здійснення державного контролю на автомобільному транспорті, затверджений постановою КМ України від 08.11.2006 №1567

Правила надання послуг пасажирського автомобільного транспорту, затверджені постановою КМ України від 18.02.1997 №176 (у редакції постанови КМ України від 26.09.2007 №1184)

Порядок регулювання діяльності автостанцій, затверджений наказом Міністерства транспорту та зв'язку України від 27.09.2010 №700

Порядок визначення класу комфортності автобусів, сфери їхнього використання за видами сполучень та режимами руху, затверджений наказом Міністерства транспорту та зв'язку України від 12.04.2007 №285

Положення про ліцензійну картку, що додається до ліцензії на надання послуг з перевезення пасажирів і вантажів автомобільним транспортом, затверджене наказом Міністерства транспорту та зв'язку України від 22.07.2010 №514

наказ Міністерства транспорту та зв'язку України від 02.07.2010 №427 «Про затвердження Ліцензійних умов провадження господарської діяльності з надання послуг з перевезення пасажирів і вантажів автомобільним транспортом відповідно до видів робіт, визначених Законом України «Про автомобільний транспорт»



МОРСЬКИЙ И РІЧКОВИЙ ТРАНСПОРТ

Центральний орган виконавчої влади в галузі морського і річкового транспорту

Після розпаду СРСР в Україні як незалежній державі в 1992 році створюється Міністерство транспорту України, а в його складі департаменти за усіма видами транспорту, в тому числі і департамент морського і річкового транспорту.

Відповідно до Указу Президента України від 11.09.1995 №826/95 в структурі Міністерства транспорту України ліквідовується департамент морського і річкового транспорту та утворюється Державний департамент морського і річкового транспорту України, як органа державної виконавчої влади, підвідомчий Міністерству транспорту України.

КМ України своєю постановою від 29.02.1996 №260 затвердив Положення про Державний департамент морського і річкового транспорту України.

Відповідно до Указу Президента України від 13.03.1999 №250/99 на базі Державного департаменту морського і річкового транспорту України, який вирішено було ліквідувати, утворюється Державна адміністрація морського і річкового транспорту України, яку відповідно до Указу Президента України від 15.12.1999 №1573/99 також ліквідували, а її функції поклали на Міністерство транспорту та зв'язку України.

Постановою КМ України від 30 березня 2000 року №584 у складі Міністерства транспорту був утворений Державний департамент морського і річкового транспорту на базі Державної адміністрації морського і річкового транспорту, яку ліквідували відповідно до Указу Президента України від 15 грудня 1999 №1573/99.

Постановою КМ України від 5.03.2009 №227 Утворює Державну адміністрацію морського і річкового транспорту як урядовий орган, що діє у системі Мінтрансзв'язку, на базі Державного департаменту морського і річкового транспорту, що ліквідується.

Державна адміністрація морського і річкового транспорту була ліквідована відповідно до постанови КМ України від 28 березня 2011 року №346 «Про ліквідацію урядових органів» в зв'язку з утворенням відповідно до Указу Президента України від 09.12.2010 №1085/2011 «Про оптимізацію системи центральних органів виконавчої влади» Державної служби морського і річкового транспорту України.

Відповідно до Указу Президента України від 06.04.2011 №370/2011 «Питання оптимізації системи центральних органів виконавчої влади» утворюється Державна інспекція України з безпеки на морському та річковому транспорті на базі Державної служби морського і річкового транспорту України, яка реорганізовується.

Указом Президента України від 08.04.2011 №447/2011 затверджується Положення про Державну інспекцію України з безпеки на морському та річковому транспорті.

Відповідно до цього положення Державна інспекція України з безпеки на морському та річковому транспорті (Укрморрічінспекція) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується КМ України через Віце-прем'єрміністра України - Міністра інфраструктури України.

Укрморрічінспекція входить до системи органів виконавчої влади і забезпечує реалізацію державної політики у сфері безпеки на морському та річковому транспорті.

Нормативно-правова база

Міжнародна конвенція з охорони людського життя на морі 1974 року

Кодекс торговельного мореплавства України від 23.05.1995

Водний кодекс України від 06.06.1995

Закон України «Про морські порти України» від 17.05.2012

Положення про Регістр судноплавства України, затверджене постановою КМ України від 08.06.1998 №814 «Про вдосконалення тех-нічного, класифікаційного і судноплавного нагляду на морському і річковому транспорті»

Положення про робочий час та час відпочинку плаваючого складу морського і річкового транспорту України, затверджене наказом Міністерства інфраструктури України від 29.02.2012 №135

Положення про державну морську лоцманську службу, затверджене наказом Міністерства транспорту України від 11.09.2000 №498

Положення про державних річкових лоцманів, затверджене наказом Міністерства транспорту України від 14.01.2002 №11

Положення про порядок підготовки та подання інформації про вантаж для його безпечного морського перевезення, затверджене наказом Міністерства транспорту України від 14.12.1998 №497

Правила безпечної експлуатації баз для стоянки маломірних (малих) суден, затверджені наказом Міністерства транспорту України від 16.07.2004 №642

ЦИВІЛЬНА АВІАЦІЯ

Центральний орган виконавчої влади з питань цивільної авіації

Протягом 20 років незалежності України центральному органу виконавчої влади з питань цивільної авіації неодноразово змінювали назву та завдання, а також змінювалось підпорядкування відомства та його керівництво.

25 березня 1992 року виходить постанова КМ України №146 «Про створення Державної адміністрації авіаційного транспорту України».

17 лютого 1993 року виходить постанова КМ України №106, відповідно до якої, Державну адміністрацію авіаційного транспорту України ліквідовують, а її функції і повноваження передають Департаменту авіаційного транспорту Міністерства транспорту України

Відповідно до Указу Президента України від 21.12.1994 №790/94 «Про заходи щодо забезпечення розвитку цивільної авіації України» на базі Департаменту авіаційного транспорту Міністерства транспорту України було утворено Державний департамент авіаційного транспорту України (Укравіатранс).

Відповідно до Указу Президента України від 15.07.2004 року №803/2004 Державний департамент авіаційного транспорту України ліквідовується, а на його базі утворюється Державна служба України з нагляду за забезпеченням безпеки авіації (Державіаслужба).

Відповідно до постанови КМ України від 02.11.2006 №1526 на базі Державного департаменту авіаційного транспорту та Державної служби з нагляду за забезпеченням безпеки авіації Утворити Державну авіаційну адміністрацію як урядовий орган державного управління у складі Міністерства транспорту та зв'язку.

Державна авіаційна адміністрація була ліквідована відповідно до постанови КМ України від 28 березня 2011 р. №346 «Про ліквідацію урядових органів» в зв'язку з утворенням відповідно до Указу Президента України від 09.12.2010 №1085/2011 «Про оптимізацію системи центральних органів виконавчої влади» Державної авіаційної служби України. Указом Президента України від 06.04.2011 №398/2011 затверджене Положення про Державну авіаційну службу України.

Державна авіаційна служба України (Державіаслужба України) є цент-ральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується КМ України через Віце-прем'єр-міністра України - Міністра інфраструктури України. Державіаслужба України входить до системи органів виконавчої влади і забезпечує реалізацію державної політики в сфері цивільної авіації.

Державне регулювання діяльності в галузі цивільної авіації

Уповноважений орган з питань цивільної авіації реалізує державну політику і стратегію розвитку авіації України, здійснює державне регулювання діяльності в галузі цивільної авіації за такими напрямами:

1) здійснення комплексних заходів щодо забезпечення безпеки польотів, авіаційної, екологічної, економічної та інформаційної безпеки;

2) створення умов для розвитку авіаційної діяльності, повітряних перевезень та їх обслуговування, виконання авіаційних робіт та польотів авіації загального призначення;

3) організація використання повітряного простору України;

4) представництво України в міжнародних організаціях цивільної авіації та у міжнародних відносинах з питань цивільної авіації.

Напрями, визначені у пунктах 1-3, реалізуються уповноваженим органом з питань цивільної авіації шляхом:

1) розроблення, прийняття та впровадження авіаційних правил України;

2) сертифікації суб'єктів та об'єктів авіаційної діяльності;

3) ліцензування господарської діяльності з надання послуг з перевезення пасажирів та/або вантажів повітряним транспортом та надання прав на експлуатацію повітряних ліній і призначень авіаперевізникам;

4) здійснення постійного нагляду та інспектування дотримання встановлених законодавством, у тому числі авіаційними правилами України, вимог.

Уповноважений орган з питань цивільної авіації є уповноваженим та незалежним органом щодо забезпечення використання повітряного простору України суб'єктами авіаційної діяльності, нагляду за забезпеченням аеронавігаційного обслуговування.

З метою вжиття заходів до забезпечення безпеки авіації уповноважений орган з питань цивільної авіації взаємодіє з правоохоронними органами, виконавчої влади.

Державне регулювання використання повітряного простору України

Реалізацію державної політики у сфері використання повітряного простору України на підставі спільних рішень забезпечують уповноважений орган з питань цивільної авіації та Міністерство оборони України за такими напрямами:

1) забезпечення умов для діяльності національних і міжнародних користувачів повітряного простору України;

2) впровадження державної політики щодо використання повітряного простору України;

3) розроблення правил і процедур цивільно-військової координації під час організації повітряного руху;

4) здійснення контролю за дотриманням порядку та правил використання повітряного простору України;

5) забезпечення діяльності та розвитку об'єднаної цивільно-військової системи організації повітряного руху України.

Нормативно-правова база

Конвенція для уніфікації деяких правил, що стосуються міжнародних повітряних перевезень від 12.10.1929 (зі змінами відповідно до глави I Гаагського протоколу від 28.09.1955)

Конвенція про міжнародну цивільну авіацію 1944 року

Угода про цивільну авіацію та про використання повітряного простору від 25.12.1991 (Мінськ)

Повітряний кодекс України від 19.05.2011

Закон України від 20.02.2003 №545-IV «Про Державну програму авіаційної безпеки цивільної авіації»

Указ Президента України від 21.12.1994 №790/94 «Про заходи щодо забезпечення розвитку цивільної авіації України»

Постанова КМ України від 12.05.2007 №723 «Про затвердження переліку небезпечних предметів і речовин, заборонених до перевезення повітряним транспортом»

Постанова КМ України від 12.10.2002 №1535 «Про затвердження Порядку і правил проведення обов'язкового авіаційного страхування цивільної авіації»

Постанова КМ України від 28.12.1996 №1587 «Про серйозні недоліки в роботі та невідкладні заходи щодо поліпшення діяльності цивільної авіації»

Постанова КМ України від 18.12.1995 №1017 «Про порядок повітряного сполучення через державний кордон України»

Положення про використання повітряного простору України, затверджене постановою КМ України від 29.03.2002 №401

Правила реєстрації цивільних аеродромів України, затверджені наказом Державіаслужби 25.10.2005 №795

Правила реєстрації цивільних повітряних суден в Україні, затверджені наказом Державіаслужби 31.01.2006 №67

Наказ Міністерства транспорту та зв'язку України від 23.04.2010 №216 «Про затвердження Правил повітряних перевезень пасажирів і багажу»

Наказ Міністерства транспорту та зв'язку України від 31.05.2010 №320 «Про затвердження Положення про нагляд за безпекою польотів у системі організації повітряного руху та змін до деяких нормативно-правових актів»

Наказ Міністерства транспорту та зв'язку України від 28.12.2009 №1354 «Про затвердження Правил пошукового та аварійно-рятувального забезпечення польотів у цивільній авіації України»

Наказ Міністерства транспорту України від 24.12.1996 №415 «Про організацію повітряних перевезень літерними та підконтрольними рейсами»

Наказ Міністерства транспорту України від 18.05.2001 №297 «Про затвердження Правил виконання чартерних рейсів»

Наказ Міністерства транспорту України від 02.04.2002 №219 «Про затвердження Правил визначення робочого часу та часу відпочинку екіпажів повітряних суден цивільної авіації України»

Наказ Міністерства транспорту України від 16.04.2003 №293 «Про затвердження Правил польотів повітряних суден та обслуговування повітряного руху в класифікованому повітряному просторі України»

Наказ Міністерства транспорту України від 23.09.2003 №736 «Про затвердження Правил авіаційного електрозв'язку в цивільній авіації України»

Наказ Міністерства транспорту України від 15.04.2004 №311 «Про затвердження Правил радіолокаційного обслуговування»

Положення про порядок використання аеродромів України, затверджене спільним наказом Міністерства оборони України, Міністерства транспорту України 20.06.2003 №191/446

Правила перевезення пошти повітряними суднами, затверджені спільним наказом Державного комітету зв'язку та інформатизації України, Міністерства транспорту України 08.06.1999 №105/297

Правила видачі дозволів на бортові радіостанції цивільних повітряних суден України, затверджені наказом Державіаслужби 20.01.2005 №25

Інструкція з продовження терміну дії посвідчення придатності до експлуатації, продовження терміну служби обладнання світлосигнальних систем аеродромів цивільної авіації та аеродромів сумісного базування (використання), затверджена наказом Державіаслужби 01.12.2004 №204

МІСЬКИЙ ЕЛЕКТРИЧНИЙ ТРАНСПОРТ

Державне регулювання діяльності у сфері міського електричного транспорту та його розвитку

Загальне регулювання діяльності у сфері міського електричного транспорту та його розвитку здійснює КМ України, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, обласні, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації у межах своїх повноважень.

Забезпечення реалізації державної політики у сфері міського електричного транспорту здійснюють у межах відповідних повноважень центральний орган виконавчої влади з питань житлово-комунального господарства і центральний орган виконавчої влади у галузі транспорту.

Місцеві органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування забезпечують реалізацію державної політики у сфері міського електричного транспорту, а також розробляють регіональні та місцеві програми його розвитку і забезпечують їх виконання, встановлюють тарифи на проїзд, організовують перевезення пасажирів та здійснюють контроль за ним, встановлюють порядок справляння плати за проїзд, інформують населення про зміни, що стосуються надання транспортних послуг, забезпечують координацію роботи, пов'язаної з функціонуванням міського електричного транспорту та інших видів міського транспорту, створюють належні дорожні умови для здійснення перевезень, реалізують заходи з розвитку, вдосконалення та облаштування маршрутної мережі, виконують інші функції щодо створення безпечних умов діяльності у сфері міського електричного транспорту згідно із законодавством.

Центральний орган виконавчої влади з питань житлово-комунального господарства і центральний орган виконавчої влади в галузі транспорту здійснюють:

контроль за виконанням законодавства про міський електричний транспорт та підготовку пропозицій щодо його вдосконалення;

розроблення державних програм у сфері міського електричного транспорту та забезпечення їх виконання;

розроблення державних програм у сфері міського електричного транспорту та забезпечення їх виконання;

організацію у межах своїх повноважень робіт із стандартизації, метрології та підтвердження відповідності у сфері міського електричного транспорту і забезпечення їх виконання;

розроблення порядку формування тарифів на проїзд;

нормативно-методичне забезпечення експлуатації об'єктів міського електричного транспорту, визначення пріоритетних напрямів науково-технічних досліджень у сфері міського електричного транспорту, впровадження новітніх технологій, виконання функцій державного замовника відповідних науково-технічних робіт;

державний контроль за технічним станом об'єктів міського електричного транспорту та забезпеченням безпеки його руху;

виконання інших функцій, покладених на них згідно із законодавством.

Державний нагляд і контроль у сфері міського електричного транспорту

Основним завданням державного контролю у сфері міського електричного транспорту є забезпечення надання безпечних транспортних послуг та додержання перевізниками законодавства про міський електричний транспорт.

Державний контроль за технічним станом об'єктів міського електричного транспорту (крім метрополітену) здійснює державна технічна інспекція міського електричного транспорту, до системи якої входять Головна державна технічна інспекція міського електричного транспорту та регіональні підрозділи технічної інспекції міського електричного транспорту, а також інші органи контролю згідно із законодавством.

Постановою КМ України від 06.02.1997 №149 «Про вдосконалення системи державного контролю за технічним станом міського електротранспорту та забезпеченням безпеки руху трамвайних вагонів і тролейбусів», затверджені Положення про Головну державну технічну інспекцію міського електротранспорту та Правила проведення державного технічного огляду об'єктів міського електротранспорту.

Забезпечення реалізації державної політики з питань безпеки на міському електротранспорті покладено на Державну інспекцію України з безпеки на наземному транспорті, яку було утворено Указом Президента України від 06.04.2011 №370/2011 «Питання оптимізації системи центральних органів виконавчої влади» на базі Державної автотранспортної служби України, яка реорганізовується.

Указом Президента України від 06.04.2011 №387/2011 затверджене Положення про Державну інспекцію України з безпеки на наземному транспорті.

Відповідно до цього положення Державна інспекція України з безпеки на наземному транспорті (Укртрансінспекція України) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується КМ України через Віце-прем'єр-міністра України - Міністра інфраструктури України.

Укртрансінспекція України входить до системи органів виконавчої влади і забезпечує реалізацію державної політики з питань безпеки на автомобільному транспорті загального користування, на перевезення яким видано ліцензію, міському електричному, залізничному транспорті, експлуатації автомобільних доріг загального користування.

НОРМАТИВНО-ПРАВОВА БАЗА

Закон України «Про міський електричний транспорт» від 29.06.2004

Постанова КМ України від 06.02.1997 №149 «Про вдосконалення системи державного контролю за технічним станом міського електротранспорту та забезпеченням безпеки руху трамвайних вагонів і тролейбусів», якою затверджені Положення про Головну державну технічну інспекцію міського електротранспорту та Правила проведення державного технічного огляду об'єктів міського електротранспорту

Постанова КМ України від 29.12.2006 №1855 «Про затвердження Державної програми розвитку міського електротранспорту на 2007-2015 роки»

Правила надання населенню послуг з перевезень міським електротранспортом, затверджені постановою КМ України від 23.12.2004 №1735

Правила користування трамваєм і тролейбусом у містах України, затверджені наказом Міністерства будівництва, архітектури та житлово-комунального господарства України від 09.10.2006 №329

Правила експлуатації трамвая та тролейбуса, затверджені наказом Державного комітету України по житлово-комунальному господарству від 10.12.1996 №103

Наказ Міністерства з питань житлово-комунального господарства України від 06.04.2010 №84 «Про затвердження Методики нормування витрат матеріалів і запасних частин на технічне обслуговування і ремонт рухомого складу міського електротранспорту (трамвай, тролейбус)»

Наказ Міністерства з питань житлово-комунального господарства України від 01.03.2010 №48 «Про затвердження Порядку узгодження в Мінжитлокомунгоспі кандидатур для призначення на посади та звільнення з посад керівників підприємств міського електричного транспорту (трамвай, тролейбус)»

Наказ Держжитлокомунгоспу України від 06.12.2004 №217 «Про затвердження Положення про робочий час і час відпочинку водіїв трамвая і тролейбуса»

Наказ Міністерства з питань житлово-комунального господарства України від 25.07.2007 №96 «Про затвердження Порядку формування тарифів на послуги міського електричного транспорту (трамвай, тролейбус)»

Наказ Міністерства транспорту та зв'язку України від 05.03.2007 №191 «Про затвердження Порядку формування тарифів на послуги міського електричного транспорту (метрополітену)»

Наказ Міністерства транспорту та зв'язку України від 22.12.2004 №1119 «Про затвердження Правил користування Дніпропетровським метрополітеном»

Наказ Міністерства транспорту та зв'язку України від 10.08.2004 №712 «Про затвердження Правил користування Харківським метрополітеном»

ТРУБОПРОВІДНИЙ ТРАНСПОРТ

Систему трубопровідного транспорту України становлять:

магістральний трубопровідний транспорт;

промисловий трубопровідний транспорт.

Відносини в галузі трубопровідного транспорту регулюються Законом України "Про транспорт", Законом України «Про трубопровідний транспорт» та іншими актами законодавства України.

Основними принципами державної політики у сфері трубопровідного транспорту, враховуючи його пріоритетність в економіці України, є:

забезпечення надійного та безпечного функціонування трубопровідного транспорту;

забезпечення виконання першочергових завдань, спрямованих на підтримку обороноздатності держави;

координація науково-дослідних, пошукових, проектно-конструкторських, експертних та інших інженерних робіт і послуг у цій галузі;

сприяння реконструкції і модернізації діючих об'єктів, оснащення їх сучасним ефективним обладнанням, автоматизованими системами обліку і контролю тощо;

зменшення енергетичної залежності України від держав - експортерів традиційних енергоносіїв (нафти, газу та продуктів їх переробки);

додержання екологічної безпеки трубопровідного транспорту;

захист економічних інтересів України та законних інтересів підприємств і організацій трубопровідного транспорту;

забезпечення якісних та безпечних послуг при транспортуванні енергоносіїв та хімічних продуктів через територію України;

сприяння раціональному транспортуванню вуглеводнів, хімічних продуктів, води та інших продуктів і речовин;

сприяння міжнародному співробітництву у сфері трубопровідного транспорту.

Магістральний трубопровідний транспорт має важливе народногосподарське та оборонне значення і є державною власністю України.

Державне управління у сфері трубопровідного транспорту здійснюють центральні та місцеві органи державної виконавчої влади, представницькі органи та органи місцевого самоврядування в межах їх компетенції відповідно до чинного законодавства України.

На особливий період безпосереднє керівництво підприємствами трубопровідного транспорту та контроль за їх діяльністю забезпечуються органами Міністерства оборони України.

Місцеві органи державної виконавчої влади, представницькі органи та органи місцевого самоврядування у межах своїх повноважень:

погоджують розміщення споруд та інших об'єктів трубопровідного транспорту на землях, наданих у користування підприємствам трубопровідного транспорту згідно із Земельним кодексом України;

вживають заходів щодо безпеки експлуатації підприємствами, установами та організаціями об'єктів трубопровідного транспорту;

беруть участь у складанні та узгодженні планів захисту персоналу і населення, спільних заходів щодо виконання робіт в умовах надзвичайного стану;

забезпечують оповіщення та інформування населення про заходи захисту і правила поведінки в умовах надзвичайного стану, а також під час експлуатації об'єктів трубопровідного транспорту із залученням до цієї роботи спеціалістів підприємств трубопровідного транспорту;

приймають від підприємств, установ та організацій трубопровідного транспорту матеріали виконавчої зйомки і надають їх іншим підприємствам, установам та організаціям у порядку, встановленому КМ України.

Роботи, пов'язані з ліквідацією і попередженням аварійних ситуацій на діючих трубопроводах, виконуються негайно з повідомленням про це відповідних органів державної виконавчої влади, представницьких органів та органів місцевого самоврядування, територіальних штабів Цивільної оборони України.

Державний контроль у сфері трубопровідного транспорту здійснюється відповідними міністерствами та відомствами, органами державного нагляду і контролю та іншими спеціально уповноваженими на те державними органами, а також представницькими органами та органами місцевого самоврядування відповідно до законодавства України.

Організаційна структура підприємств, установ та організацій трубопровідного транспорту залежить від покладених на них завдань, визначається самими підприємствами, установами та організаціями і затверджується органами, що здійснюють управління майном цих підприємств. Ці органи визначаються КМ України.

Для визначення екологічної безпеки під час розміщення, будівництва нових і реконструкції діючих об'єктів трубопровідного транспорту, а також під час їх експлуатації проводиться обов'язкова державна екологічна експертиза у порядку, встановленому законодавством України.

ТРАНСПОРТНІ КОМУНІКАЦІЇ ОДЕСЬКОГО РЕГІОНУ

В народногосподарському комплексі області одне із провідних місць займає морське господарство, яке має складну міжгалузеву структуру і охоплює різноманітні види та форми господарської діяльності.

Морський та річковий транспорт організаційно представляють Державна судноплавна компанія «Чорноморське морське пароплавство» (ДСК ЧМП), ВАТ “Українське Дунайське пароплавство”, судноплавні компанії «Укрферрi» і «Укртанкер», вісім морських торговельних портів: Одеса, Южний, Iллічівськ, Білгород-Дністровський, Iзмаїл, Ренi, Усть-Дунайськ, Іллічівський морський рибний порт.

Відкрите акціонерне товариство «Українське Дунайське пароплавство» за наявністю матеріально-технічної бази і обсягу виконуваної транспортної роботи являється провідним серед судноплавних компаній України.

Морські порти є підприємствами державної власності, підпорядковані Мiністерству інфраструктури України.

Морські порти з приписаними портопунктами мають причали, підприємства для здійснення вантажних операцій з сухими і наливними вантажами, обслуговують пасажиропотоки та виконують допоміжні функції - бункеровку суден, відстій транспортних, спеціалізованих і службово-допоміжних суден, забезпечення паливом, водою, електроенергією, провiантом та інше.

Морські порти також мають складські приміщення (з закритими і відкритими майданчиками); парк перевантажувального обладнання в складі портальних, плавучих і мобiльних кранів, контейнерних перевантажувачів, спеціалізованого обладнання для перевантаження навалочних вантажів (вугілля, руда), насипних вантажів (зерно, цукор), наливних харчових вантажів (рослинні олії), наванта-жувачів різних видів та інших засобів портової механізації. Судна портового флоту виконують службово-допоміжні операції по обслуговуванню транспортних та спеціалізованих суден в портових водах. Порти також здійснюють транс-портні функції по перевезенню вантажів та пасажирів: автотраспортом у складі вантажних, легкових та спеціалізованих автомашин.

Найбільшими є Одеський, Iллічівський та порт Южний, які переробляють більше 60 млн. тонн вантажів.

Одеський порт має 38 причалів загальною довжиною 8,0 км і приймає судна з осадкою 13,5 метра, а також нафтогавань, що може перероблять 25 млн. тонн нафтопродуктів за рік.

Iллічівський порт має 28 причалів довжиною 5,5 км і приймає судна з осадкою до 13 метрів.

Порт Южний має 8 причалів довжиною 2,5 км і приймає судна з осадкою до 13 метрів.

Порт Білгород-Дністровський має 9 вантажних причалів довжиною 1,1 км. Через малі глибини порт може приймати судна дедвейтом до 5 тис. тонн.

Дунайські порти Iзмаїльський, Ренійський і Усть-Дунайський, що переробляють щорічно близько 5,5 млн. тонн вантажів, мають 50 причалів довжиною майже 5 км та можуть приймати судна з осадкою до 6 метрів.

До складу морегосподарського комплексу області входять також 5 судноремонт-них заводів: відкриті акціонерні товариства: судноремонтний завод «Україна», Одеський «СРЗ-2», ДП судноремонтного виробництва Iллічівський СРЗ, Iзмаїльський СРЗ і Кiлійський СРЗ.

Кожний із судноремонтних заводів представляє підприємство із замкнутим технологічним циклом, спроможне самостійно здійснювати ремонт суден в повному обсязі. Заводами успішно освоєні та широко застосовуються сучасні технології ремонту (металообробка, зварювання, дефектоскопія, застосування полiмерних матеріалів та клейових композицій, сучасних засобів захисту від корозiї і обростання і т. ін.), а також прогресивні технологічні процеси виготовлення та відбудови суднових двигунів і механiзмів.

Крім судноремонту СРЗ виробляють промислову продукцію - пасажирські катери, нафтосміттєзбірники, великовантажні контейнери міжнародного стандарту, змінно-запасні частини суднового обладнання, литво і поковки для судноремонту.

Порти області транспортними лініями зв'язані більше ніж з 600 портами практично всіх країн світу, що мають виходи до океану (майже 100 держав). З 1978 року діє міжнародна поромна переправа Iллічівськ-Варна (Болгарія), поромні переправи зв'язують Одесу з Туречиною та Грецією, працює поромна транспортна лінія Iллічівськ-Потi-Батумі. В Iллічівську працює нова контейнерна лінія, збудована за участю українських та зарубіжних підприємств.

Значення порту Южний та його зростаюча роль серед інших портів України визначені сприятливим географічним положенням, виходом до регіону Середземного моря, відносною близькістю до основних районів утворення вантажів, зручним транспортним зв'язком з основними залізничними магістралями, цілорічною навігацією та можливостями в прийомі сучасного великотоннажного флоту, що дозволяє створити на Чорному морі єдиний глибоководний порт для суден водотоннажністю до 150 тис. тонн.

Залізничний транспорт

Залізничний транспортний комплекс включає Одеське державне підприємство по перевезенню вантажів та пасажирів Одеської залізниці та Одеське підприємство промислового залізничного транспорту.

Експлуатаційна довжина магістральної залізничної колії в межах області становить 1,1 тис. км, з яких 600 км електрифіковані.

На балансі Одеської залізниці, розташованої на території області, знаходяться 86 залізничних станцій, 3 - локомотивних депо, 3 - вагонних депо та інші лінійні підприємства і організації.

Вагонне депо Одеса - Головна має на своєму балансі більше тисячі пасажирських вагонів.

Парк локомотивів складає 410 одиниць.

В середньому за добу на Одеському державному підприємстві по перевезенню вантажів та пасажирів Одеської залізниці знаходиться біля 10 тис. вантажних вагонів.

Станція Одеса-Головна щодобово приймає та відправляє 30 пар пасажирських та приміських потягів, а в літній період - до 70 пар потягів.

Авіаційний транспорт

Авіаційний комплекс Одеської області представлений трьома базовими авіакомпаніями: державною авіакомпанією "Одеські авіалінії” та приватними компаніями "Таврія", Південні авіалінії”, аеропортами “Міжнародний аеропорт “Одеса”, “Ізмаїл”, “Лиманське”.

На Одеському ринку авіаційних перевезень працюють закордонні авіалінії (“Трансаеро” - Росія”, “Air Moldova International” - Молдова, “Balban” - Болгарія, “Вірменські авіалінії”, “Austian Airlines” - Австрія, “ELAL” - Ізраїль, “Turkish Airlines” - Туреччина), українські авіакомпанії, у статутному фонді яких значні частки належать іноземному капіталу (“АероСВІТ” - українсько-ізраїльське спільне підприємство та “Міжнародні авіалінії України” - українсько-ірландсько-австрійське спільне підприємство).

Державна авіакомпанія “Одеські авіалінії” являє собою цілісний виробничо-технічний комплекс і забезпечує виконання значного обсягу повітряних перевезень та аеропортових послуг при необхідному рівні безпеки польотів.

Літако-вертолітний парк ДАК “Одеські авіалінії” укомплектований ЯК-40, АН-2, ТУ-154 Б, Л-410, МІ-2. Авіакомпанія виконує регулярні чартерні рейси в країни СНД та дальнього зарубіжжя.



Автомобільний транспорт

В області діє 731 автобусний маршрут, у тому числі: 203 - міських, 245 - приміських, 282 - міжміських та міжнародних. Перевезення пасажирів здійснюють 67 акціонерних товариств і приватних підприємств та 936 підприємців-фізичних осіб з чисельністю автобусів понад 4 тисячі одиниць.

Автомобільні дороги

Одеська область має розгалужену мережу автомобільних доріг, що зв'язують обласний центр (м. Одеса) з районними центрами, рядом населених пунктів області та іншими регіонами України.

ПИТАННЯ ДЛЯ САМОКОНТРОЛЮ

1. Транспорт у системі суспільного виробництва

2. Особливості продукції транспорту

3.Транспорт загального і не загального користування

4. Законодавство про транспорт

5. Основні правові методи управління транспортом

6. Мета і завдання державного управління в галузі транспорту

7. Організаційно-правова основа державного управління транспортом

8. Основні підсистеми державного управління транспортом

9. Функції державного управління, пов'язані з експлуатаційною діяльністю транспортних засобів.

10. Органи, що здійснюють державне управління в галузі транспорту

11. Єдина транспортна система України

12. Функції Мінінфраструктури у сфері тарифної політики

13. Ліцензування окремих видів діяльності в галузі транспорту

14. Важливі завдання державної політики України у сфері взаємодії з ЄС

15. Організація роботи транспорту у надзвичайних умовах

16. Державне регулювання взаємодією підприємств різних видів

17. Забезпечення реалізації державної політики на залізничному транспорті

18. Державне управління в морському порту

19. Система органів державного регулювання та контролю на автомобільному транспорті

20. Державне регулювання використання повітряного простору України

21. Державне регулювання діяльності у сфері міського електричного транспорту та його розвитку

22. Принципи державної політики у сфері трубопровідного транспорту

23. Управління транспортним комплексом Одеського регіону

24. транспорту

25. Принципи транспортної політики України (соціальні принципи)

26. Принципи транспортної політики України (економічні принципи)

27. Принципи транспортної політики України (екологічні принципи)

28. Основні пріоритети Транспортної стратегії України

29. Основні напрями реалізації Транспортної стратегії України

30. Пріоритети у розвитку морського та річкового транспорту України



ЛІТЕРАТУРА

1. Бенсон Д., Уайтхед Дж. Транспорт и доставка грузов. М.: Транспорт, 1990. - с. 278.

3. Виконавча влада і адміністративне право. За заг. ред. В.Б. Авер'янова. К.: "ІнЮре, 2002."

4. Водний кодекс України. ВВР.1995.

5. Галабурда В.Г. и др. Единая транспортная система\ М.: Транспорт, 2001. - 303 с.

6. Державне управління. Теорія і практика. За заг. ред. В Б Авер'янова. - К.: Юрінком Інтер, 1998.

7. Закон України "Про автомобільний транспорт". ВВР.2001.

8. Закон України "Про залізничний транспорт".ВВР.1996.

9. Закон України "Про транспорт". ВВР. 1996.

10. Зеркалов Д. В. Безпека руху автомобільного транспорту: Довідник / Д.В. Зеркалов, П.Р. Левковець, О.І. Мельниченко, О.М. Дмитрієв. - К.: Основа, 2002. - 360 с.

11. Зеркалов Д.В. Транспортная система Украины. Справочник. - К.: Основа, 2008. - 620 с.

12. Кодекс торговельного мореплавства України. ВВР. 1995.

13. Курзенков Г. Надзор за соблюдением законодательства по обеспечению безопасности в транспортном комплексе // Транспортная безопасность и технологии. - 2008. - №2. - С. 5-7.

14. Макаренко М. Економічна доцільність державного регулювання на транспорті // Економіст. - 2006. - №10. - C. 25-27.

15. Материалы журналов «Судоходство», «Порты Украины», «Транспорт», «Железные дороги мира» и др.

16. Органи державної влади України. За ред. В.Ф. Погорілка. К.: Ін-т держави і права ім. В.М. Корецького, 2002.

17. Основні напрями розвитку транспортно-дорожнього комплексу України на майбутнє // Транспортні інновації. - 2010. - №3. - C. 9.

18. Повітряний кодекс України. ВВР. 1993.

19. Правове регулювання сфери транспорту в Європейському Союзі та в Україні: у 2-х т. / Ред. В.Г, Дідик; М-во юстиції України, Державний департамент з питань адаптації законодавства. - К.: Ніка-Прінт, 2006

20. Развадовський В. Функції державного управління транспортною системою України //Право України. - 2004. - №5. - С.121-126.

21. Соболєв Ю.В., Диканб В.Л. Єдина транспортна система: навчальний посібник. Харків: Олант, 2002. - 288 с.

22. Ткаченко А. Державне регулювання діяльності в галузі транспорту //Вісник Національної академії державного управління при Президентові України. - 2004. - №2. - C. 271-277.

23. Транспорт Украины: Справочник.

24. Транспортний комплекс України. Автомобільні дороги: Проблеми та перспективи / За ред. І.В. Юхновського. - К.: Фада, 2004. - 176 с.

25. Юхновський І.Р. Транспортний комплекс України. Залізничний транспорт: Проблеми та перспективи / І.Р. Юхновський; За ред. І.Р. Юхновського. - К.: Фада, ЛТД, 2006. - 288 с.

26. Яцківський Л.Ю., Зеркалов Д.В. Загальний курс транспорту: Навчальний посібник. В двох книгах. - Кн.1. (544 с.), Кн.2. (504 с.) - К.: Арістей, 2007.

Інтернет-ресурси

1. Єдина транспортна система України в особливий період [Електронний ресурс].

2. Транспортная система Украины [Электронный ресурс]. Викладені загальні питання історії становлення і розвитку транспорту України, та коротка характеристика всі його видів.

3. Автомобільний транспорт. Матеріал з Вікіпедії -- вільної енциклопедії [Електронний ресурс].

4. Рост и развитие транспортных систем. Наземный транспорт [Электронный ресурс].

5. Значення транспортного комплексу в народному господарстві [Електронний ресурс].

6. Автомобильный транспорт - Правовое регулирование в Украине [Электронный ресурс].

7. Водний і повітряний транспорт [Електронний ресурс].

8. Громадський транспорт (Україна) [Електронний ресурс].

9. Транспорт України [Електронний ресурс].

10. Громадський транспорт України: проблеми і перспективи [Електронний ресурс].

11. Про шляхи сполучення [Електронний ресурс].