Размещено на http://www.allbest.ru/

Еволюція наукової думки в сфері формування конкурентних переваг транспортних підприємств

План

Вступ.

1. Еволюція наукових поглядів на конкурентоспроможність та конкурентні переваги підприємства

2. Джерела формування конкурентних переваг підприємства

3. Соціальна відповідальність як перспективний фактор конкурентоспроможності підприємства залізничного транспорту

4. Конкурентоспроможність України у міжнародних транспортних коридорах

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

Проблематика конкурентоспроможності підприємства не є принципово новою для науки, оскільки конкуренція завжди була та є складовою економічного буття всіх без винятку країн ринкової економічної системи. Зростаюча актуальність цих проблем в Україні, зумовлюється передусім складністю та неоднозначністю процесів формування в них ринкових економічних відносин і тими зрушеннями, що відбуваються внаслідок інтеграції у світогосподарські процеси.

Практика розвитку сучасного бізнесу доводить, що без конкурентоспроможності неможливо забезпечити успіх підприємства в його боротьбі за виживання, досягнення провідних ринкових позицій та забезпечення довготривалого ефективного функціонування в динамічному конкурентному середовищі. Особливо важливим є досягнення конкурентоспроможності для транспортних підприємств, оскільки на ринках перевезень пасажирів та вантажів конкурують між собою не тільки перевізники з різних країн, а й різні види транспорту.

Метою даної роботи є вивчення еволюції наукової думки в сфері формування конкурентних переваг транспортних підприємств.

Відповідно до поставленої мети в роботі вирішено наступні завдання:

- дослідити еволюцію наукової думки в сфері формування конкурентних переваг підприємств;

- узагальнити сучасні погляди на розвиток конкурентних переваг підприємств;

- визначити загальні напрями зростання конкурентоспроможності українських транспортних підприємств.

1. Еволюція наукових поглядів на конкурентоспроможність та конкурентні переваги підприємства

Питання еволюції наукових поглядів на конкурентоспроможність та конкурентні переваги підприємства ретельно розглянуті у роботі А.О. Левицької [14], де зазначено, що А. Сміт став першим, хто не лише збагатив економічну науку новими дослідженнями, а й об'єднав всі економічні знання свого часу в одне ціле. Стосовно конкурентоспроможності тогочасних мануфактурних виробництв на ринку, то окремо цього питання вчений не розглядав, однак його дослідження засад ринкового ціноутворення дозволило йому сформувати ряд конкурентних переваг, які дозволять виробнику встановлювати на свою продукцію такий рівень цін, який його задовольнятиме, незважаючи на ціни конкурентів (рис. 1) зберігати досить довго, передаючи їх у спадок своїм нащадкам» [14]. Під «секретом» мануфактурного виробництва А. Сміт розуміє конкурентні переваги виробника внаслідок використання ним нової технології виробництва, виготовлення нового, раніше невідомого виробу або ж будь-які інші конкурентні переваги процесу виробництва, зокрема і скорочення матеріальних витрат.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Рис.1. Конкурентні переваги мануфактурних виробництв за А. Смітом [14]

конкурентоспроможність відповівдальність залізничний транспорт

Так, головною конкурентною перевагою виробника, за виразом А. Сміта, є «секрет у мануфактурному виробництві». Науковець відзначає, що «секрети в мануфактурному виробництві можна передвати нащадкам. Дещо менше значення для конкурентної позиції, за словами вченого, мають «виключні привілеї корпорацій та всі ті закони, котрі в окремих галузях виробництва штучно скорочують чисельність конкурентів [14]. Таким чином, наступною конкурентною перевагою підприємства вчений вважав монопольну власність на певний вид ресурсу або ж на виробництво певного продукту. Цій конкурентній перевазі А. Сміт надавав меншої ваги, оскільки вона формувалася, переважним чином, під впливом держави, а не самого виробника, а тому й зникнути також могла без його участі.

Третім видом конкурентних переваг за А. Смітом є «секрети торгівлі», під якими варто розуміти конкурентні переваги реалізації продукції. Головною такою перевагою, зокрема, економіст називає встановлення нижчої ціни, ніж у конкурентів.

Таким чином, А. Сміт практично сформував загальні основи конкурентоспроможності підприємства на ринку, визначивши головні напрямки формування його конкурентних переваг.

Пізніше ідеї А. Сміта були розвинені Д. Рікардо, котрий ввів поняття порівняльних переваг. Д. Рікардо значно менше уваги приділяв дослідженню виробничих систем порівняно з вивченням макроекономічних питань, однак, деякі його висновки значно поглибили тогочасне розуміння ринкових (конкурентних) переваг підприємства.

Так, Д. Рікардо відзначав, що завдяки вдосконаленню машин і техніки, а також відкриттям агрономічної науки досягається зниження ціни виготовленої продукції, а, отже, формуються певні конкурентні переваги підприємства. «Той, хто вперше винайшов машину чи вперше застосував її, користувався б додатковою вигодою і внаслідок цього протягом певного періоду отримував би більші прибутки за рахунок високої ціни продукції. Однак, в міру того як машина входила б у загальне використання, ціна продукції, що з її допомогою виробляється, понижувалася б внаслідок конкуренції» [17, с.24].

Крім того, науковець вказує, що рушійними чинниками промислової діяльності є не лише потреби, але і смаки покупців і мода, оскільки попит на той чи інший промисловий товар формується, в першу чергу, завдяки моді.

Таким чином, за Д. Рікардо економічні суб'єкти виявляються більш ефективними, коли вони спеціалізуються на виробництві тих товарів і послуг, у виготовленні яких вони мають необхідний досвід, низькі витрати та додаткові вигоди (конкурентні переваги).

Подальший розвиток теорія конкуренції отримала завдяки роботам Дж. Міля, який називав її суперництвом на одному і тому ж ринку. Для ефективної діяльності підприємства, за його словами, повинні мати переваги над виробниками аналогічної продукції: «звичайно переваги тут полягають у можливості виробляти товар кращої якості, з меншими затратами праці, часу або ж капіталу» [14].

Всі можливі переваги виробничих систем Дж. Міль поділяв на два види - природні та набуті (рис. 2).

Найбільш очевидна причина вищої конкурентної позиції підприємства, за Дж. Мілем, полягає в наявності у нього так званих природних переваг. Ці переваги бувають різноманітними: родючість ґрунту, особливості клімату та наявність мінеральних багатств. Під наявністю мінеральних багатств науковець розуміє їх зручне розташування для підприємства та можливість їх видобутку з помірними витратами праці.

Чи не найголовнішою з всіх природних переваг Дж. Міль називає «приморське положення» країни і, відповідно, виробництв, особливо, якщо воно поєднане з хорошими природними портами та наближеністю суднохідних річок.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Рис. 2. Конкурентні переваги підприємств за Дж. Мілем [14]

На думку Дж. Міля, досить важливим для ефективного «суперництва» на ринку є набуття виробничими підприємствами ряду інших переваг. «Успішне виробництво, подібно до інших видів успіху, залежить більше від якості самих людей, ніж від обставин, в яких вони працюють, а розумова і фізична енергія стимулюється не легкою працею, а наявністю перешкод» [14].

Наступний елемент, котрим визначаються переваги підприємства на ринку, є мистецтво виробничої діяльності і знання, незалежно від того, належать вони самим працівникам чи тим, хто керує їхньою працею [16, с. 28]. Успішність промислового виробництва часто залежить від спритності рук людини, яка виконує звичайну працю, від розуміння робітниками особливостей їх виробничої діяльності.

Таким чином, Дж. Міль набуття конкурентних переваг підприємством розглядав головним чином з позиції конкурентоспроможності персоналу, вважаючи, що лише кваліфікованість і освіченість штатних співробітників можуть призвести до того, що виробництво стане конкурентоспроможним на ринку товарів.

Упродовж останніх трьох десятиліть світова теорія і практика побудови конкурентних переваг напрацювала значну кількість розробок, серед яких можна виокремити такі, що мають концептуальний, методологічний чи прикладний характер.

Теорія конкурентних переваг набула довершеності у роботах Майкла Портера, яку він сформулював і розвинув у всесвітньовідомих працях «Competetive Strategy» (1980 р.), «Competetive Advantage» (1985 р.) та «The Competetive Advantages of Nations» (1990 р.).

Відправними пунктами теорії конкурентних переваг Майкла Портера стали положення Д. Рікардо, сформульовані ним у кінці XVIII--на початку XIX ст. щодо формування порівняльних витрат країн у виробництві певних видів продукції. Д. Рікардо доводив, що у процесі обміну перевагу отримують країни, які виробляють продукцію з меншими витратами, і це обумовлює розвиток спеціалізації між країнами на основі порівняння витрат виробництва [20]. Подальшу трансформацію теорії порівняльних витрат у теорію порівняльних переваг пов'язують з працями Е. Хекшера і Б. Оліна (перша половина XX ст.), які доводили, що країни експортують товари, при виробництві яких найефективніше використовуються надлишкові фактори виробництва і, відповідно, імпортують товари, для виробництва яких існує дефіцит факторів виробництва. Однак, найвагоміших наукових результатів упродовж останніх десятиліть досяг Майкл Портер, який є автором теорії конкурентних переваг.

Нині цю теорію винесено у ранг класичних. Майкл Портер довів, що конкурентна перевага підприємства і на внутрішньому, і на зовнішньому ринку обумовлюється комплексом чинників.

Внесок Майкла Портера у розвиток теорії конкурентних переваг підприємства можна звести до таких концептуальних положень [20, c.157]:

Формування конкурентних переваг повинно базуватися на прогнозуванні привабливості сфери бізнесу і її перспективної прибутковості з урахуванням п'яти основних сил конкуренції: ступінь інтенсивності конкурентної боротьби між існуючими в галузі підприємствами; потенційні конкуренти; загроза появи товарів-субститутів; економічна сила споживачів; економічна сила постачальників.

Подальші дослідження моделі п'яти сил конкуренції Майкла Портера зводилися, в основному, до спроб доповнення числа сил конкуренції і їх змістовного наповнення. М. Портер наголошує на тому, що джерело конкурентної переваги компанії полягає в способі, яким її види діяльності виконуються і посилюють один одного. Для того, щоб забезпечити їх вдале співіснування, потрібна чітка стратегія. Стратегічний вибір видів діяльності слугує фундаментом не тільки конкурентної переваги, але й стійкості цієї переваги. Необхідно відрізняти поняття операційної ефективності та стратегії. Під операційною ефективністю він має на увазі виконання подібних операцій краще, ніж інші. А під стратегічним позиціонуванням - здійснення нових, інших видів діяльності, або схожої діяльності, але іншими шляхами.

М. Портер поділяє конкурентні переваги на 5 видів [20, c. 215]:

- нові технології;

- нові запити покупців чи ті запити, що змінилися;

- поява нового сегмента галузі, як правило, за рахунок освоєння нової продукції;

- зміна вартості чи наявності компонентів виробництва;

- зміна державного регулювання в таких сферах, як стандарти, охорона навколишнього середовища і т.п.

Докладну класифікацію конкурентних переваг пропонують автори [4] (див. рис. 3).

Серед основних характеристик конкурентної переваги можна виділити:

- відносність (може бути оцінена лише шляхом порівняння характеристик, які впливають на ефективність продаж);

- прив'язаність до конкретних ринкових умов і причин (товар, який має переваги в ціні на одному географічному ринку, може не мати цієї переваги на іншому);

- залежність від впливу багатьох різнорідних неконтрольованих чинників (наприклад, сучасна технологія сприяє створенню переваг у сфері дизайну, якості, але може погіршувати параметри собівартості виробу внаслідок високих витрат на придбання) [1, c.12].

Отже, конкурентні переваги - це наявність у підприємства певних ресурсів, властивостей, які роблять його більш конкурентоспроможним в порівнянні з іншими підприємствами, що функціонують/ можуть функціонувати в тій самій сфері.

В основі конкурентних переваг лежать ресурси фірми - технічні, технологічні, кадрові, фінансові, інформаційні, просторові, управлінські, організаційні тощо. Але конкурентні переваги - це не просто наявність цих ресурсів, це, перш за все, ефективне використання всіх видів ресурсів, їх вдала комбінація.

А.В.Войчак та Р.П. Камишніков розуміють конкурентні переваги як характеристики або властивості, що забезпечують підприємству перевагу над прямими конкурентами [4, с. 50]. Однак, в даному визначенні не вказано характеристики і властивості якого об'єкту є конкурентними перевагами - товару, виробничих технологій, персоналу та ін.

Рис. 3. Класифікація конкурентних переваг підприємства [4].

На думку Р. А. Фатхутдінова, конкурентні переваги - це будь-яка ексклюзивна цінність, якою володіє система і яка дає їй перевагу над конкурентами [27, с. 200].

Схоже визначення зустрічаємо і у С. П. Гаврилюка, який називає конкурентними перевагами ті активи і сфери діяльності, які стратегічно важливі для підприємства і дозволяють йому перемагати у конкурентній боротьбі [5, с. 77].

О. Зозульов сутність конкурентних переваг підприємства трактує як сукупність заходів, спрямованих на вдосконалення власної діяльності, безпосереднє послаблення конкурентів і вплив на зміну ринкового середовища [9, с. 83].

Окремі дослідники визначають конкурентну перевагу як порівняльну перевагу підприємства по відношенню до інших товаровиробників даної галузі. Така перевага полягає у досягненні або наявності потенціалу досягнення більш високого рівня прибутковості [10].

Ж.-Ж. Ламбен пропонує під конкурентними перевагами розуміти характеристики, властивості товару чи марки, котрі створюють для підприємства певну перевагу над його прямими конкурентами. Ці характеристики (атрибути) можуть бути найрізноманітнішими

і стосуватися як самого товару (базової послуги), так і додаткових послуг, що супроводжують базову форму виробництва чи збуту [13, с. 369].

Смоленюк П.С. на основі узагальнення підходів багатьох дослідників вважає, що конкурентні переваги у сфері виробництва - це здатність підприємства зміцнювати конкурентну позицію, пристосувати види діяльності до обраної стратегії, обирати ефективну політику відносин до конкурентів, швидкої реакції на зміни у конкурентному середовищі діяльності. Іншими словами, конкурентні переваги підприємства полягають у випереджені конкурентів за рахунок реалізації ринкових факторів успіху або ключових компетенцій [23, с. 92].

Л.В. Балабанова при вивченні конкурентних переваг розуміє цю категорію як сильні сторони підприємства, які забезпечують перевагу над конкурентами і є важливими для цільового ринку [2].

І.З. Должанський та Т.О. Загорна розглядають конкурентні переваги як рівень ефективного використання наявних у розпорядженні фірми видів ресурсів та поділяють їх на зовнішні (базуються на відмінних якостях товару, що утворюють цінність для покупця) та внутрішні (основані на перевазі фірми щодо витрат виробництва, які менші, ніж у конкурентів) [8, с. 34].

В цілому ж, характеризуючи суть поняття «конкурентні переваги підприємства», можемо відзначити, що конкурентними перевагами підприємства є сукупність комбінацій наявних у нього ресурсів (сировинних, просторових, трудових, управлінських, технологічних, інформаційних, маркетингових та ін.) та способів їх використання, які забезпечують йому ширші можливості виробництва і реалізації продукції порівняно з його конкурентами.

2. Джерела формування конкурентних переваг підприємства

Ж. Ламбен визначає три групи факторів (джерел) формування конкурентних переваг підприємства (рис. 4).

Найбільш поширеним в наукових колах на сьогодні є поділ джерел формування конкурентних переваг підприємства на внутрішні і зовнішні. При цьому, до внутрішніх джерел формування конкурентних переваг підприємства відносяться характеристики його внутрішніх аспектів діяльності, які перевищують аналогічні характеристики його конкурентів. Це, зокрема, організація і технологія виробничого процесу, система менеджменту, продуктивність праці, рівень витратомісткості виробництва, загальний рівень витрат діяльності тощо.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Рис. 4. Джерела формування конкурентних переваг підприємства за Ж.-Ж. Ламбеном [13]

Зовнішніми джерелами формування конкурентних переваг науковці вважають ті, які базуються на спроможності підприємства створити більш значимі цінності для споживачів його продукції [13, с. 93].

Крім того, наявні й інші підходи до виділення джерел формування конкурентних переваг підприємства (табл. 1).

Таблиця 1

Джерела формування конкурентних переваг підприємства в дослідженнях вчених

Автор	Джерела формування конкурентних переваг
Шеховцева Л. [28, с. 13]	фактори виробництва (природні ресурси, кваліфікована робоча сила, сприятливі умови для виробництва товарів; ефективне інвестування в освіту, технології, ліцензії; створення нових видів продукції, виробничих процесів та інших інновацій; використання створеного багатства для забезпечення економічного зростання
Лігоненко Л. О. [15, с.15]	суттєве зниження собівартості продукції; збільшення обсягів діяльності, укрупнення підприємств; розгортання діяльності в сегментах з кращими умовами
Секерин В., Молчановський Є., Толоконникова Ю. [23, с. 90]	підвищення якості продукції, оптимізація асортименту; регулювання цін; застосування технологій виробництва, що забезпечують можливість випускати унікальну продукцію розташування постачальників сировини

Зараз основними факторами конкурентоспроможності підприємства є забезпеченість кваліфікованою робочою силою, ступінь її мотивації, розподіл відповідальності та форми праці, які визначають ефективність використання персоналу. В сучасних умовах все ще недостатньо використовуються творчі спроможності людини, не належну увагу приділяється задоволенню соціальних потреб працівників. За даними Асоціації консультантів з економіки та управління, існують наступні причини низької конкурентоспроможності підприємства. Перша причина - несприятливі умови зовнішнього середовища, або недоліки внутрішнього. Друга причина - відсутність перспективного бачення керівниками підприємства, яке обумовлено поганими знанням факторів, які визначають конкурентні переваги підприємства, недостатнім рівнем кваліфікації персоналу.

Успіх підприємства залежить від конкурентних переваг, якими воно володіє в порівнянні з конкурентами. Найбільш значущішими характеристиками конкурентних переваг є унікальність і стійкість. Володіння унікальними характеристиками дає незаперечну перевагу перед конкурентами. Задача підприємства полягає в захисті, підтримці, збереженні і розвитку унікальних конкурентних переваг. Їх формування відбувається під впливом певних факторів, перелік яких визначається багатьма вченими-економістами.

Відомий фахівець в питаннях конкурентоспроможності підприємств, Дикань В.Л., до внутрішніх факторів конкурентоспроможності відносить: системи та методи управління фірмою, рівень техніки та технології на підприємстві, систему розробки та впровадження нововведень, рівень організації виробництва, систему планування, економічного стимулювання, соціальні, психологічні, екологічні фактори [7, с.43]

Перелік внутрішніх факторів конкурентної переваги підприємства розглядає Фатхутдинов Р.А. [27, с. 215]. На його думку, до нього слід включити: структурні (виробнича та організаційна структура підприємства, спеціалізація та концентрація виробництва, рівень уніфікації та стандартизації продукції, облік та регулювання виробничих процесів, персонал, інформаційна та нормативно-методична база управління); ресурсні (постачальники, доступ до якісного дешевої сировини, облік та аналіз використання всіх видів ресурсів по стадіям життєвого циклу; функціонально-вартісний аналіз продукції, яка випускається; оптимізація ефективності використання ресурсів); технічні (якість виготовлення продукції, обладнання); управлінські ( менеджери, аналіз виконання законодавства, організація поставки сировини, матеріалів за логістичним принципами, функціонування систем менеджмента організації та управління якістю); ринкові (доступ до ринків ресурсів, нових технологій; ефективність системи стимулювання збуту); ефективність функціонування організації (показники доходності, інтенсивність використання капіталу, фінансова стійкість функціонування підприємства).

Російський вчений Л.Н. Качаліна [11, с. 192] визначає залежність конкурентоспроможності підприємства від ряду статистичних характеристик ресурсів, які дають йому можливість вступи в боротьбу з конкурентами. До них вчений відносить: економічний потенціал та ефективність діяльності підприємства, виробничий та збутовий потенціали, які демонструють можливість виготовляти продукцію в необхідні терміни та в необхідній кількості; науково-дослідницький потенціал; фінансове становище та місце підприємства на ринку країни; кадровий потенціал, який включає професіоналізм, співробітництво, колективність, мобільність робочої сили, дух конкуренції тощо.

3. Соціальна відповідальність як перспективний фактор конкурентоспроможності підприємства залізничного транспорту

В роботі [18] акцентовано увагу на конкурентоспроможності залізничного транспорту на внутрішньому та зовнішньому ринках перевезень, що розкривається через відповідність головним вимогам загальноєвропейської залізничної системи: швидкості, інтермодальності та інтеропераційності. На рис. 5. наведено чинники, фактори та принципи конкурентоспроможності перевезень залізничним транспортом. Доведено, що конкурентоспроможність залізничного транспорту забезпечується сукупністю конкурентних переваг. При цьому необхідно звернути увагу на потенційні можливості залізничного транспорту, які, при створенні сприятливих умов, можуть увійти до переліку конкурентних переваг (рис. 6).

Размещено на http://www.allbest.ru/

Рис. 5. Чинники, фактори та принципи конкурентоспроможності перевезень залізничним транспортом [18, c.185]

Размещено на http://www.allbest.ru/

Рис. 6. Конкурентні переваги та потенційні можливості залізничного транспорту [18, c.186]

Такими умовами є: державне регулювання, фінансове забезпечення, розвиненість інформаційного сектору, організація спільних дій з постачальниками продукції та споживачами послуг, зацікавленість керівництва залізничного транспорту в інноваційному розвитку галузі у цілому та структурних підрозділів зокрема.

Одним з перспективних факторів конкурентоспроможності підприємства необхідно розглядати його соціально-відповідальну діяльність. На мікрорівні визначають такі напрями позитивного впливу етики бізнесу на діяльність підприємства [21, c.179]:

- фінансові аспекти - існує позитивна взаємозалежність між етичною та соціально відповідальною поведінкою підприємства та прибутковістю його діяльності в довгостроковій перспективі;

- продуктивність праці - створення різних мотиваційних схем, можливостей для перенавчання та підвищення кваліфікації, розвиток неформальних форм спілкування, турбота про здоров'я та моральний клімат в колективі сприяє збільшенню продуктивності праці;

- відносини з іншими групами стейкхолдерів - створення сприятливий умов для спілкування та налагодження довготривалих відносин зі споживачами, інвесторами, державою тощо.

Таким чином, конкурентоспроможність підприємств залізничного транспорту в значній ступені визначається впливом соціальних факторів, до яких пропонуємо віднести такі:

- сформовані трудові відносини в колективі;

- розвиненість соціальної інфраструктури;

- соціально-психологічний клімат в колективі, корпоративна культура;

- рівень сприйняття колективом концепції соціально-відповідального бізнесу;

- мотиваційний механізм на підприємстві, у т.ч. ефективність соціального пакету;

- рівень впровадження соціальних проектів та реалізації соціальних програм тощо.

Розглянемо останній фактор більш докладно.

Як стверджує Войцеховский Н.С. соціальні проекти можуть розглядатися як інвестиційні та науково-технічні, якщо вони по своїх наслідках впливають на суспільне життя [25, с. 10]. Вчений пропонує розділити соціальні проекти за масштабами реалізації на макросоціальні та мікросоціальні проекти, а по термінах реалізації в часі - на короткострокові, середньострокові та довгострокові проекти.

Соціальний проект, на думку Лукова В.А., є сконцентроване ініціатором проекту соціальне нововведення, метою якого є створення, модернізація та підтримка в середовищі, що змінюється, матеріальної та духовної цінності, яке має просторово-часові та ресурсні межі та вплив якого на людей визнається позитивним по своєму соціальному значенню [25, с. 16].

Cоціальний проект необхідно розглядати в декількох аспектах:

по-перше, характеристику інвестиційно-інноваційної діяльності підприємства (рівень впровадження соціальних інновацій);

по-друге, соціально-організаційну умову реалізації соціально-економічного розвитку персоналу, яка забезпечує інтеграцію персоналу та вносить вклад в формування факторних елементів його згуртованості.

Перший аспект потребує розгляду соціальних інновацій як результат інвестиційно-інноваційної діяльності підприємства щодо вирішення соціальних цілей. Інвестиційно-інноваційна діяльність в соціальній сфері підприємства може охоплювати такі аспекти:

- розробка та впровадження нових форм мотивації персоналу;

- розробка та впровадження нових соціальних технологій задоволення потреб персоналу;

- розробка та створення нових об'єктів соціальної інфраструктури;

- розробка та впровадження нових форм та інструментів взаємодії персоналу підприємства тощо.

В загальному розумінні соціальні інновації, націлені на гармонійний, збалансований розвиток людини і суспільства, зберігаюче та раціональне використовування трудового капіталу. В сучасній соціальній державі саме соціальні інновації формують інноваційне середовище, яке сприяє науково-технічним, технологічним та інформаційним нововведенням, забезпечують їх прискорення, підвищення ефективності використовування нової техніки і технологій, скорочення інноваційних витрат. В свою чергу, особлива соціальна значущість інноваційної діяльності полягає в тому, що інновації в максимальній ступіні сприяють розвитку творчості та трудового потенціалу особи, істотно розвивають соціальний потенціал. Усвідомлення перспективності та високий рівень соціальної відповідальності за розвиток інноваційної діяльності і інноваційного середовища, активно підтримуваний керівництвом підприємства, забезпечують зростання не тільки наукового, технологічного і економічного, але, що не менше важливо, - трудового та людського потенціалу.

За своєю природою соціальні проекти розділяються на інноваційні та підтримуючі. Перші націлені на впровадження принципово нових розробок і , в більшості випадків, є наслідком інноваційних комерційних проектів. Другі - вирішують проблеми екологічного характеру, збереження та використання культурного надбання, забезпечення зайнятості, участі населення в прийнятті рішень тощо.

За напрямами діяльності визначаються: освітні проекти (надання освітніх послуг, підвищення професійної підготовки персоналу, рівня їх освіченості); науково-технічні проекти (мають пошуковий, експериментальний характер, соціальну функцію); культурні (виступають як проекти художні, символічні).

За джерелами фінансування соціальні проекти розділяються на: інвестиційні, спонсорські, кредитні, бюджетні та благочинні.

За масштабами визначають соціальні мікро проекти, малі проекти та мегапроекти.

Беручи до уваги діяльність підприємств залізничного транспорту, необхідно відмітити, що реалізовані ними соціальні проекти мають ефект як на рівні самого підприємства, так і на рівні усього народного господарства. Це визначається загальноекономічним значенням залізничного транспорту. Прикладом такого, перш за все соціального проекту, є впровадження високошвидкісного руху залізницями України. Такий проект варто віднести до соціального тому, що він має вирішити декілька нагальних соціальних проблем: на мікрорівні: 1) забезпечення зайнятості працівників залізничного транспорту; 2) збільшення рівня безпеки та умов праці працівників залізничного транспорту; на макрорівні: 1) забезпечення зайнятості та зменшення рівня безробіття в супутній галузях; 2) забезпечення мало захищених верств населення через наповнення державного бюджету країни.

Розглянемо другий аспект соціального проекту як соціально-організаційної умови реалізації соціально-економічного розвитку персоналу, яка забезпечує інтеграцію персоналу та вносить вклад в формування факторних елементів його згуртованості.

Формування згуртованості -- один з найважливіших напрямів мобілізації соціально-економічного потенціалу колективу, активізації людського чинника, що можливо в результаті реалізації соціального проекту за участю усього персоналу .

В згуртованому колективі створюються найсприятливіші умови для спільної діяльності, мобілізуються особові резерви учасників, посилюється їх взаємосприяння в досягненні загальної мети. Це значно підвищує продуктивність персоналу, надійність його діяльності, здатність успішно долати труднощі і перешкоди. З іншого боку, об'єднання створює передумови формування оптимістичного емоційного тонусу відносин, збереження здоров'я членів колективу, розширення можливостей усестороннього, гармонійного розвитку і самореалізації особи.

Серед характерних рис згуртованості персоналу, що формуються в ході підготовки та реалізації соціального проекту, є такі:

- сприятливий психологічний клімат (емоційний настрій персоналу, який характеризується присутністю особового інтересу і уваги один до одного, доброзичливим характером емоційних контактів, позитивним сприйняттям колективу його учасниками);

- взаємо підтримка, інтенсивний обмін знаннями і досвідом (сприяють підвищенню надійності і результативності групової діяльності так як досвід і знання найбільш кваліфікованих і розвинутих в особовому відношенні членів колективу стають надбанням всіх, що прискорює розвиток персоналу, підвищує рівень його виробничих і соціальних якостей);

- організаційна динамічність колективу.

Серед необхідних умов реалізації соціального проекту можна визначити такі:

- зацікавленість персоналу в досягненні загальної мети (персонал повинен відчувати необхідність соціальної інновації в точки зору реалізуємості власних цілей соціально-економічного розвитку);

- ціннісно-орієнтаційна єдність персоналу (високий ступінь збігу ціннісних орієнтації, переконань, позицій персоналу перш за все по відношенню до загальної мети, що можливо в разі існування розвиненої корпоративної культури);

- взаєморозуміння між персоналом, тобто здатність адекватно сприймати значення інформації, якої вони обмінюються в процесі спільної діяльності (це можливо в разі достатнього рівня освіченості та кваліфікації персоналу, розвиненості форм міжособових відносин персоналу);

- раціональний розподіл обов'язків між персоналом з урахуванням їх особистих інтересів, об'єктивних і суб'єктивних можливостей (адекватний розподіл, при якому кожному працівнику доручаються обов'язки, відповідні його схильностям, потребам і інтересам, сприяючі самореалізації і розвитку особи, є об'єднуючим чинником, що викликає позитивну оцінку персоналом);

- відповідність між внеском кожного з членів колективу в загальний результат і розподілом винагород за підсумками спільної діяльності (це забезпечується ефективним мотиваційним механізмом, сформованим на підприємстві).

Вищезазначене дозволяє визначити соціальний проект як, по-перше, умову соціально-економічного розвитку персоналу; по-друге, його результат. Відповідно до цього підходу потребує удосконалення механізм розробки та реалізації соціальних проектів на підприємствах залізничного транспорту.

На сьогоднішній час такий механізм включає стандартні процедури, які обумовлюються концепцією життєвого циклу проекту, а отже, включають розробку концепції проекту, попереднє техніко-економічне обґрунтування, планування та складання проекту, його реалізацію та ліквідацію. З урахуванням необхідності залучення до цього процесу персоналу, який виявляє творчі здібності та розділяє стратегічні цілі самого підприємства пропонується процедурами механізму визначити такі:

1) формування умов для соціального проектування на підприємстві;

- розвиток соціально-економічного потенціалу підприємства;

- створення умов для появи нових творчих ідей;

2) формування стратегічної мети соціально-економічного розвитку підприємства:

- аналіз зовнішнього середовища;

- аналіз внутрішнього середовища;

- прогнозування перспективних тенденцій соціально-економічного розвитку підприємства;

- остаточне формулювання стратегічної мети соціально-економічного розвитку підприємства;

3) розробка концепції соціального проекту:

- визначення задуму проекту (творчо активний персонал підприємства);

- самоаналіз проекту;

- формування проектної групи;

- розробка концептуальних основ соціального проекту;

4) оцінка можливостей реалізації соціального проекту:

- оцінка власних можливостей;

- визначення необхідності залучення сторонніх виконавців;

- розробка можливих схем забезпечення соціального проекту;

- оцінки ризиків соціального проекту;

5) планування проекту:

- складання плану заходів за проектом;

- планування бюджету;

- планування відповідальних осіб та центрів відповідальності;

- складання графіку виконання заходів;

- визначення обов'язків та їх розподіл;

6) реалізація проекту:

- перемови з партнерами;

- отримання та використання ресурсів;

- реалізація заходів;

- контроль за ходом реалізації;

7) моніторинг результативності соціального проекту:

- моніторинг постановки цілей;

- моніторинг процесів реалізації соціального проекту;

- моніторинг отриманих результатів;

8) коректування отриманих результатів, внесення змін в фактори впливу на соціальне проектування на підприємстві; інформування виконавців про результати ; розробка мотиваційного механізму підтримки виконавців.

4. Конкурентоспроможність України у міжнародних транспортних коридорах

В сучасних умовах господарювання особливе місце займає розвиток та функціонування глобальних макрологістичних систем, що забезпечується відповідною інфраструктурою, в тому числі і транспортною. Міжнародна транспортна політика напрямками розвитку світової транспортної системи визначає: розвиток міжнародних транспортних коридорів, інтермодальних та мультимодальних перевезень, впровадження логістичних принципів транспортування [26, c.231].

Враховуючи тенденції розвитку глобальної макрологістичної системи, міжнародні транспортні коридори (МТК) визначимо як її елемент та частину національної транспортної та логістичної систем у міжнародному інтермодальному сполученні, яка функціонує на принципах «від дверей до дверей» та «точно в строк» в напрямках найбільшої концентрації товаропотоків.

Сучасна транспортна політика більшості країн-сусідів України в галузі функціонування та розвитку МТК направлена на впровадження нових транспортних проектів, які оминають територію України, відводячи вантажопотоки від вітчизняної мережі МТК. Так, ЄС створює п'ять головних міжнародних транспортних осей, серед яких пріоритетним є розширення МТК на Схід. Східна вісь дозволить замкнути європейські МТК в транспортний трикутник, який поєднає балтійські порти Гельсінкі і Гданськ з чорноморськими портами Констанца та Стамбул. Впровадження та розвиток даного проекту матиме негативні наслідки для України, оскільки робить МТК№9, що проходить територією України, неефективним. Впровадження проекту розвитку TRACECA по суші, призводить до перенаправлення вантажопотоків та до втрати ефективності існування TRACECA по морю, що спричинять втрату значного обсягу транзитних вантажопотоків через Україну.

Активізували свою політику в галузі розвитку МТК такі країни як Казахстан, Китай, Туреччина, Росія. Особливу увагу МТК приділяє Росія. Вона впроваджує проекти розбудови МТК№2, МТК№9, Транссибірської магістралі, коридор «Північ-Південь», Північний морський шлях.

Продовження МТК№9 від Москви до Чорного та Каспійського морів в обхід України призводить до відтоку транзиту з України, в той час як обсяги товарообміну між Європою та Азією значно зростають.

Втрату значної частки вантажопотоку підтверджує аналіз експортно-імпортних та транзитних вантажопотоків. За всіма МТК, що проходять територією країни, відбувається скорочення обсягів перевезень та зміна їх пріоритетності. Так, середнє скорочення обсягів перевезення по національній мережі МТК складає понад 75%, особливо значне скорочення обсягів перевезення спостерігається по МТК «Балтика-Чорне Море» (93,9%), МТК№9 (77,43%), МТК№5 (75,44%) [26, c.233].

Розглядаючи міжнародні транспортні коридори, як елемент глобальної макрологістичної системи, введемо поняття конкурентоспроможність національної мережі МТК, під якою розуміється спроможність вітчизняної мережі МТК, в умовах зростання та загострення конкурентної боротьби, ефективно функціонувати, зберігаючи або посилюючи свої позиції на міжнародному ринку перевезень (порівняно до інших МТК).

Аналіз основних факторів впливу на конкурентоспроможність вітчизняної мережі МТК дозволив виділити основні складові елементи, які в поєднанні з основними умовами міжнародного ринку перевезення сформували модель конкурентоспроможності національної мережі МТК. До таких складових відносяться: транзитоспроможність України, ефективність транспортно-логістичної системи, конкурентоспроможність вітчизняних компаній-перевізників.

Дослідження показало, що одним з основних елементів конкурентоспроможності є транзитоспроможність країни, яка характеризує здатність транспортної та логістичної систем надавати та реалізовувати конкурентоспроможні транспортні послуги на міжнародному ринку транспортних послуг за умов постійного зростання ефективності використання транспортних ресурсів та розвитку науково-технічного потенціалу транспортної галузі. Відзначимо фактори, що впливають на неї, наприклад, транзитна політика країни, науково-технологічний потенціал транспортної та промислової галузей, система управління транспортним комплексом, наявність та стан транспортної інфраструктури та ін.

Питання забезпечення конкурентоспроможності національної мережі МТК має загальнодержавне значення. Першим кроком в досягненні поставленої мети забезпечення конкурентоспроможності вітчизняної мережі МТК є формування організаційно-економічного механізму забезпечення конкурентоспроможності національної мережі МТК. Його реалізація в першу чергу обумовлюється діяльністю конгломерату «Інноваційно-технологічний центр розвитку транспортної системи України», структура, складові та механізм функціонування якого розкрито в роботі [25]. Так до його складу входять інноваційний, транспортно-промисловий, фінансово-інвестиційний, маркетинговий, інформаційний блоки (рис. 7).



Рис. 7. Схема складових конгломерату «Інноваційно-технологічний центр розвитку транспортної системи країни» [26, c.235]

Конгломерат є уставною формою об'єднання підприємств залізничного, автомобільного, морського, річного видів транспорту, підприємств транспортного машинобудування, наукової, фінансової та інвестиційної галузей з метою координації їх взаємодії та досягнення синергетичного ефекту в процесі інтеграції інтелектуальних, інноваційних, інвестиційних та інших ресурсів.

Основною задачею такого конгломерату є об'єднання інтелектуальних можливостей представників прикладної науки та мультифункціональної промислової групи, а також науково-технологічного потенціалу галузі для розробки, створення та виробництва нової продукції, технологій, проектів, удосконалення вже існуючих для підприємств транспортної галузі та промислових підприємств різних напрямків діяльності.

Для забезпечення ефективності функціонування об'єднання запропоновано створення Науково-технічного, Економічного та Інвестиційного комітету, які будуть виступати членами правління. Відповідальність за виконання проектів перед правлінням буде нести Бюджетний комітет, який виконуватиме аудит та контроль за виконанням роботи.

Ядром такого об'єднання повинен стати «Центр наукових досліджень», основною задачею якого є стратегічний розвиток виробничих систем та оперативний контроль за реалізацією наявного економічного потенціалу учасників конгломерату в прибуток.

Створення конгломерату «Інноваційно-технологічний центр розвитку транспортної системи України» сприятиме координації та взаємодії всіх видів транспорту, скороченню часу перевезень, розширенню транзитоспроможності транспортної системи країни, забезпеченню ефективності функціонування транспортно-логістичної системи країни, конкурентоспроможності національних перевізників, залученню зовнішніх вантажопотоків, забезпеченню конкурентоспроможності як національної мережі МТК, так і підприємств транспортного та промислового секторів економіки України.

В основі ефективної діяльності залізничного транспорту знаходиться тріада: знання - інформація - інновації, найбільш повне використання потенціалу яких можливе при об'єднанні зусиль, фінансових коштів та функцій суб'єктів в межах інформаційно-логістичної системи (ІЛС), яка включає необхідні підсистеми для обслуговування інформаційних потоків (ІП). Це дозволить зменшити тривалість перетворення знання в інновації, покращити якість ІП за рахунок об'єднання зусиль з початку його формування (на вході), оперативно реагувати на зміни та перепони на шляху ІП, зменшити витрати на формування та обслуговування ІП, стимулювати формування нових ІП. Основними технічними засобами взаємодії учасників ІЛС визначено базу ідей і проектів та інтерактивну інформаційну комп'ютерну систему.

Отже, незадовільний стан використання національної мережі МТК зумовлений застарілою інфраструктурою, вимушене користування якою негативно впливає на конкурентоспроможність українських підприємств-перевізників у міжнародному сполученні. Тому держава в особі «Укравтодору» та «Укрзалізниці» повинна вживати більш дієвих засобів з оновлення і будівництва сучасних доріг.

Висновки

Таким чином, класики економічної думки зробили значний внесок в дослідження конкурентних переваг промислових підприємств на ринку, хоча і розглядали ці питання лише побіжно в контексті формування загальної економічної теорії. Саме наукові праці А. Сміта, Д. Рікардо та Дж. Міля слугували певною теоретичною базою для їх наступників в дослідженні питань конкурентоспроможності промислових підприємств, а тому вони становлять значну наукову цінність для розуміння еволюції сутності конкурентоспроможності та формування конкурентних переваг підприємства.

Конкурентними перевагами підприємства є сукупність комбінацій наявних у нього ресурсів (сировинних, просторових, трудових, управлінських, технологічних, інформаційних, маркетингових та ін.) та способів їх використання, які забезпечують йому ширші можливості виробництва і реалізації продукції порівняно з його конкурентами. Саме ці ресурси і виступають джерелами формування його конкурентних переваг, а тому особливого значення для забезпечення успішної діяльності кожного підприємства має налагодження системи управління формуванням і забезпеченням ефективного використання наявних і потенційних конкурентних переваг в процесі ведення господарської діяльності.

Запропонований механізм розробки та реалізації соціальних проектів визначає соціально-економічний розвиток персоналу як суттєве підґрунтя реалізації соціальних проектів на залізничному транспорті, тобто персонал стає основою їх розробки та реалізації застосовуючи творчі здібності. Але їх активна реалізація можлива тільки в разі підтримки з боку керівництва підприємства щодо забезпечення достатнього рівня життя та праці персоналу, рівня їх кваліфікації, стимулювання.

Вирішальна роль в забезпеченні конкурентоспроможності національної мережі МТК, належить її транзитоспроможності, наявності та ефективності функціонування транспортно-логістичної системи та конкурентоспроможність національних перевізників, що дає можливість визначити елементи моделі конкурентоспроможності вітчизняної мережі МТК.

Ефективність функціонування транспортної системи України визначаються розширенням її транзитоспроможності, результатами взаємодії всіх видів транспорту, скороченням часу перевезень, ефективністю функціонування транспортно-логістичної системи та національних перевізників.

Список використаної літератури

1. Артюхова І.В. Чинники формування і збереження конкурентних переваг підприємства туристичної галузі / І.В. Артюхова // Вісник економічної науки України. Науковий журнал. - 2011. - № 2. - С. 12-14.

2. Балабанова Л.В. Маркетинг : підручник / Л.В. Балабанова. - Донецьк : ДонДУЕТ, 2002. - 562 с

3. Богомолова Н.І. Підходи до економічного обґрунтування прискорення доставки вантажів і пасажирів / Н. І. Богомолова // Вісник Чернігівського державного технологічного університету. - 2009. - № 39. - С. 59-65.

4. Войчак А.В. Конкурентні переваги підприємства: сутність і класифікація / А.В. Войчак, Р.В., Камишніков // Маркетинг в Україні. - 2005. - № 2. - С. 50-53.

5. Гаврилюк С.П. Конкурентні переваги як основа розробки стратегії туристських підприємств / С.П. Гаврилюк // Науковий вісник Полтавського університету споживчої кооперації України. - 2001. - № 4. - С. 76-80.

6. Городня Т.А. Інноваційні чинники формування конкурентних переваг діяльності підприємств / Т.А. Городня, В.В. Бенч // Науковий вісник НЛТУ України. - 2011. - Вип. 21.18. - С. 183-187.

7. Дикань В.Л. Обеспечение конкурентоустойчивости предприятия: монография / В.Л. Дикань. - Харьков: Основа, 1995. - 160 с.

8. Должанський І.З. Конкурентоспроможність підприємства : навчальний посібник / І.З. Должанський, Т. О. Загорна. - К. : Центр навчальної літератури, 2006. - 384 с.

9. Загорянська О.Л. Формування конкурентних переваг машинобудівних підприємств в сучасних умовах розвитку / О.Л. Загорянська, О.П. Косенко, П.Г. Перерва // Вісник національного технічного університету «Харківський політехнічний інститут». Збірник наукових праць. - 2012. - № 4. - С. 80-86.

10. Калинеску Т. В. Проблемы социально-экономического развития предприятий в условиях экономического кризиса / Т.В. Калинеску, Е.А. Гречишкина // БизнесИнформ. - 2009. - № 4(1). - С. 66-69.

11. Качалина Л.Н. Конкурентоспособный менеджмент / Л.Н. Качалина. - М.: Изд-во Эксмо, 2006. - 464 с.

12. Кібік О.М. Формування конкурентних переваг підприємств морського транспорту України / О.М. Кібік, В.В. Жихарєва // Економічні інновації. - 2011. - Вип. 45. - С. 98-104.

13. Ламбен Ж.-Ж. Менеджмент, ориентированный на рынок / Перев. с англ. под ред. В.Б. Колчанова. - СПб. : Питер, 2007. - 800 с. (Серия «Классика МВА)

14. Левицька А.О. Конкурентоспроможність і конкурентні переваги підприємства в наукових поглядах: формування та забезпечення. [Електронний ресурс] / А.О. Левицька. - Режим доступу http://journals.khnu.km.ua/vestnik/pdf/ekon/2012_2_1/ 040-042.pdf

15. Лігоненко Л.О. Підприємство в умовах глобалізації: усвідомлення нових реалій. Проблеми і перспективи розвитку підприємництва в Україні / Л.О. Лігоненко // Матеріали Всеукраїнської науково-практичної конференції; відп. ред. А. А. Мазаракі. - К. : КНТЕУ, 2005. - 310 с.

16. Мельников В. Эволюция взглядов на управление конкурентоспособностью предприятий [Електронний ресурс] / Мельников В. - Режим доступу : http://mevish.ru/49224990

17. Нурмухаметов Н.Н. Эволюция теоретических взглядов на «конкуренцию» и «конкурентоспособность» [Електронний ресурс] / Н.Н. Нурмухаметов // Вестник КАСУ. - 2008. - № 4. - С. 21 - 28. - Режим доступу до журналу: http://www.vestnik-kafu.info/journal/16/591/

18. Панчишин Я. М. Конкурентостійкість підприємств залізничного транспорту / Я. М. Панчишин // Вісник економіки транспорту і промисловості: зб. наук. праць. - Харків: УкрДАЗТ. - 2008. - № 24. - С. 184 - 188.

19. Пасічник В.І., Крищенко С.О. Конкурентноспроможність підприємства: Методичні вказівки до вивчення курсу «Конкурентноспроможність підприємства» для студентів спеціальностей: 7.050107, 8.050107 «Економіка підприємства» денної та заочної форм навчання / В.І. Пасічник, С.О. Крищенко. - К.: Вид-во ДЕТУТ, 2010. - 57 с.

20. Портер М. Конкуренция.: Пер. с англ. - М.: Издательский дом «Вильямс», 2005. - 608 с.

21. Пшеничная Е.Н. Определение интегрального показатееля для оценки уровня социального развития коллектива предприятия / Е.Н. Пшеничная // Науч.-техн. сб. «Коммунальное хозяйство городов»: Серия: Экономические науки. - 2007. - Вып. 75. - С. 178-183.

22. Сапрунова Е.В. Совершенствование механизма социально-экономического развития предприятий швейной промышленности: автореф. дис... канд. экон. наук: 08.00.05 «Экономика и управление народным хозяйством: экономика, организация и управление предприятиями, отраслями, комплексами промышленности» / Е.В. Сапрунова. -- Краснодар, 2006. -- 24 с.

23. Секерин В. Формирование конкурентных преимуществ в пищевой промышленности / В. Секерин, Е. Молчановский, Ю. Толоконникова // Маркетинг. - 2001. - № 5 (60). - С. 87-93.

24. Стратегія економічного і соціального розвитку України (2004-2015 роки) «Шляхом Європейської інтеграції» / [Гальчинський А.С., Геєць В.М., Бабенко С.Г., Базилюк Я.Б. та ін.]. - К.: ІВЦ Держкомстату України, 2004. - 416 с.

25. Сухарев М.В. Эволюционное управление социально-экономическими системами / М. В. Сухарев. - Петрозаводск: КарНЦ РАН. - 2008. -258 с.

26. Толстова А.В. Інструменти забезпечення конкурентоспроможності національної мережі МТК. / А.В. Толстова// Вісник економіки транспорту і промисловості. - 2010. - № 29 - С.230-235.

27. Фатхутдинов Р.А. Управление конкурентоспособностью организации: учебник / Р.А. Фатхутдинов.- М.: Изд-во Эксмо, 2005. - 544 с.

28. Шеховцева Л.С. Конкурентоспособность региона: факторы и метод создания / Л.С. Шеховцева // Маркетинг в России и за рубежом. - 2001. - № 4 (24). - С. 11-16.

Размещено на Allbest.ru