Особливості виробництва технічних культур

Особлива актуальність - проблема зниження собівартості набуває на сучасному стані. Пошук резервів її зниження допомагає багатьом господарствам підвищити свою конкурентоспроможність, уникнути банкрутства і вижити в умовах ринкової економіки. Важливу роль в цьому повинен відіграти аналіз господарської діяльності підприємства, основним завданням якого є:

- здійснення системного контролю за виконанням плану зниження собівартості продукції;

- вивчення впливу факторів на зміну її рівня;

- вивчення резервів зниження собівартості продукції;

- об'єктивна оцінка діяльності підприємства по використанню можливостей зниження собівартості і розробка заходів спрямованих для засвоєння виявлення резервів [11, ст. 651]. Резерви зниження собівартості можна згрупувати таким чином:

1. ті які можуть бути використані без додаткових витрат. До них відносять резерви, які можуть бути виявлені за рахунок таких джерел: ліквідація додаткових витрат по окремим статтям витрат, по конкретному виду продукції, зниження вартості поданих основному виробництву послуг допоміжних і обслуговуючих виробництв, приведення в дію резервів збільшення виробництва валової продукції.

2. ті які потребують незначних витрат і можуть бути використані в календарному або господарському році: покращення структури посівних площ, правильне комплектування агрегатів, внесення оптимальних доз добрив.

3.4 Вибір ефективних ринків збуту технічних культур

В контексті перспектив розвитку ринку технічних є актуальними заходи держави щодо розвитку інституту посередництва між товаровиробником і біржею, а саме: сприяння по формуванню на всіх рівнях заготівельно-збутових кооперативів, торгових домів, інших елементів інфраструктури ринку, які в змозі взяти на себе функції по формуванню оптових партій та представленню інтересів реформованого товаровиробника в сфері крупнооптової торгівлі.

За останні десятиріччя в Україні вже напрацьовано певний досвід діяльності інтегрованих господарських структур, створення яких спрямовувалось на активізацію підприємництва і розвивалося при поєднанні інтересів спільної діяльності сільськогосподарських формувань, переробних підприємств та обслуговуючих галузей АПК [6, ст. 332]. Таким чином, пріоритетними напрямами подальшого реформування ринку соняшнику та олійної продукції є: розвиток сільськогосподарської кооперації, реалізація цінової політики шляхом поєднання вільного ціноутворення з елементами державного регулювання; розширення зовнішніх ринків збуту через підвищення конкурентоспроможності насіння соняшнику та вітчизняних продуктів його переробки та оперативне формування відповідної митної політики в залежності від кон'юнктури світового ринку. Нині є актуальним питання щодо набуття Україною членства у СОТ. Набуття членства у СОТ передбачає скасування експортного мита на соняшник та інші технічні культури. Це може негативно вплинути на внутрішніх виробників, оскільки вони купують за зниженими внутрішніми цінами. Якщо експортне мито відмінять відразу, то всю сировину для виробництва олії буде вивезено за кордон. [7, ст. 113]. У такому разі слід очікувати зростання ціни на олію до 50%. забороняється вивезення з митної території України насіння соняшнику, яке використовується в операціях з давальницькою сировиною в зовнішньоекономічних відносинах. Таким чином, вивізне мито на насіння соняшнику вивело із кризи і сприяє стабілізації стану всього олійно-жирового комплексу України, і тому не повинно бути відмінене. Подальший розвиток зовнішньої торгівлі насінням соняшнику залежатиме переважно від формування внутрішнього продовольчого ринку. Наповнення його товарами власного виробництва буде створювати базу для розширення експорту. Товаровиробники на українському ринку олійної продукції мають бути захищені на тому ж рівні, як їх партнери в зарубіжних країнах. Отже, Україна, насамперед, має забезпечити захист власного ринку від зовнішньої експансії, а також вести активний пошук споживачів (покупців) своєї продукції, відповідно до кон'юнктури ринку і на ринку довгострокового партнерства [13, ст. 215].

Висновки

Таким чином, проаналізувавши значення Соняшника,сої і ріпака в народному господарстві та сучасний стан їх виробництва на прикладі СТОВ «Кіровоградське» можна зробити деякі висновки. Вирощування технічних в Україні розвинулась давно, чому у великій мірі сприяли вигідні природно-кліматичні умови нашої країни, при цьому найбільш сприятливі умови для вирощування соняшнику має зона Лісостепу. На прикладі даного підприємства ми можемо стверджувати, що виробництво соняшнику пішло помітно вниз. За останні 2008-2010 роки валовий збір соняшнику по Україні зріс. Але нажаль валовий збір збільшився не тільки через зріст урожайності, а також через збільшення посівних площ. Це можна сказати, що одна з найголовніших проблем, бо фермери в погоні за прибутком не зважають на те, що соняшник дуже виснажує ґрунт, що призводить далі до його низької родючості. Необхідно проводити комплексну інтенсифікацію виробництва. Вона передбачає концентрацію засобів виробництва і праці на одиницю земельної площі з метою збільшення виходу сільськогосподарської продукції, поліпшення її якості і підвищення економічної ефективності виробництва. Головними заходами інтенсифікації повинна бути комплексна механізація та хімізація галузі, меліорація земель, застосування насіння високопродуктивних сортів та гібридів, впровадження раціональних сівозмін, поліпшення та оптимальні строки проведення робіт з догляду за посівами. Однак на сьогодні держава не забезпечує ні на законодавчому, ні на організаційному рівні належних процесів вирощування та реалізації даних культур, хоча має орієнтуватися на світовий ринок готових продуктів, а не сировини, до чого прагнуть всі економічно міцні держави

Щодо динаміки наявності та використання трудових ресурсів можна прослідкувати такі тенденції: середньорічна чисельність працівників господарства зменшилась (з 139 чол. у 2008. до 107 чол. у 2010.). Щодо забезпеченості основними виробничими фондами та ефективність їх використання на підприємстві, можемо зробити висновки: враховуючи зменшення площі сільськогосподарських угідь та зменшення кількості працівників, показники оснащеності підприємства основними фондами змінилися таким чином: фондозабезпеченість підприємства в середньому становить -(-13,9) тис. грн. Фондоозброєність підприємства в середньому -(-0,1) тис. грн. Фондовіддача - (-0,2). Фондомісткість в середньому - 0,04, норма прибутку складає - -3%, що є негативним наслідком для підприємства.

Для підвищення ефективності вирощування та реалізації насіння окрім втручання держави у регулювання експортно-імпортних операцій, також є необхідним вжиття ряду заходів і на господарському рівні. Зокрема, удосконалення регіонального розміщення посівів, з врахуванням біологічних особливостей, технологій вирощування, застосування відповідних засобів захисту, неухильне додержання вимог чергування посівів соняшнику в полях сівозміни, впровадження високоврожайних гібридів, залучення необхідних для розвитку галузі коштів та матеріальних ресурсів (техніки, добрив, посівного матеріалу, гербіцидів) шляхів пошуку потенційних інвесторів і кредиторів, інтегрування в агропромислові та кооперовані формування з метою вирішення проблем належного виробництва і раціонального використання урожаю.

Список використаних джерел

1. Економіка аграрних підприємств: Підручник.-2-ге вид., доп. і перероблене. / В.Г. Андрійчук. - К.: КНЕУ, 2002. - 624 с.

2. Сільське господарство України за 2007р. - Держкомстат:К.-570с.

3. Михайлов С.І., Ярова В. В., Заєць Г. В. Економіка аграрного підприємства. - К.: Український Центр духовної культури, 2004. - 396с.

4. Сільське господарство України: стат. зб. /Державний комітет статистики України /за ред. Ю.М. Остапчука. - Київ, 2009. - 456с.

5.Агропромисловий комплекс України: тенденції та перспективи розвитку. - К.: ІАЕ УААН, 2000. - 574 с.

6. Б. Овчаренко. Урожайність соняшнику в Україні та шляхи її підвищення // Пропозиція.- 1999.-№5. - С. 564.

7. Дерев'яненко О.Г. Розвиток підприємств олійно-жирової промисловості // Економіка АПК. - 2002. -№3. - С.341.

8. Економіка с.-г./ Коваль Н.Я. - М:/ЄКМОС, 2006. с.324.

9. Карпенко А.В. Ефективність виробництва соняшнику / Збірник наукових праць Подільської державної аграрно-технічної академії. - К. Подільський, 2000.- С. 369-372.

10. Карпенко А.В. Інтенсифікація - основний шлях стабілізації виробництва соняшнику / Економіка: проблеми теорії та практики: Збірник наукових праць. - Дніпропетровськ: ДНУ, 2000. - Випуск 50.- С. 23-27.

11. Карпенко А.В. Проблеми ефективності виробництва соняшнику в регіоні / Механізм господарювання і економічна динаміка в АПК: Вісник ХДАУ. - Харків, 2001. - №7. - С. 321-342.

12. Л.А. Євчук. Напрями підвищення ефективності вирощування соняшнику та виробництва соняшникової олії // Вісник аграрної науки Причорномор'я.- 2005.- №1.- С.437.

13. Мацибора. Основи статистики. К.:1998,с.241. 11. Митченок О.О. Тенденції розвитку світового ринку олійних культур // Економіка АПК. - 2000. -№1.- С.254.

14. Опря А.Т. Статистика - К.: «Урожай»,2002.с.312.

15. О.М Димов. Стан і тенденції розвитку виробництва сої в ринкових умовах // Економіка АПК.-2009.-№1 с.97.

Размещено на Allbest.ru