Сучасні аграрні відносини: стан і проблеми розвитку в Україні

У нинішній ситуації зростає роль економічних інтересів членів трудових колективів на шляху подолання деструктивних процесів у виробничо-правових структурах. На передній план висуваються створення і функціонування системи матеріального стимулювання працівників аграрних підприємств.

Система матеріального стимулювання учасників виробництва зазнає безпосереднього впливу економічних відносин, що проявляється у формі одержання прибутку та його розподілу за результатами праці. Йдеться про використання пільгових кредитних ресурсів, надання субсидій, державне регулювання соціально-економічних відносин, спрямоване на оптимальне поєднання особистих інтересів членів трудових колективів і виробничо-господарських структур.

Система матеріального стимулювання являє собою досить складну сукупність економічних форм і методів, що спонукають учасників виробництва працювати з максимальною віддачею. Ця система спирається на використання матеріальної заінтересованості людини в підвищенні рівня грошової оплати праці, одержанні додаткової винагороди в тій чи іншій формі. Стрижнем системи, як відомо, є заробітна плата. Аналіз свідчить, що рівень заробітної плати найманих працівників у сільському господарстві ось уже довгий час залишається найнижчим серед інших галузей народногосподарського комплексу країни. Так, з 2000 до 2009 р. середньомісячна номінальна заробітна плата найманих працівників зросла в Україні з 230 до 1840 грн., у тому ,числі в сільському господарстві - зі 114 до 1150 грн.; у промисловості цей показник у 2009 р. дорівнював 2026 грн., будівництві - 1419, на транспорті і у зв'язку - 2310, у сфері фінансів - 3972, державному управлінні - 2372, освіті - 1603, охороні здоров'я - 61269 грн.

Важливим позитивом є істотне щорічне підвищення середньомісячної оплати праці найманих працівників аграрного сектору, що зумовлює скорочення зазначеного розриву з іншими сферами народногосподарського комплексу. Якщо в сільському господарстві середньомісячна оплата зросла за період 2000 - 2009 pp. у 5,1 раза, то в промисловості і торгівлі - в 4 рази, будівництві - в 4,4 раза, але цей показник є лише номінальним. Водночас підкреслимо, що рівень середньомісячної оплати праці на селі багато в чому визначається регіональними особливостями природних та виробничих факторів, а саме структурою посівних площ, застосовуваними технологіями, обсягами виробництва тих чи інших видів продукції, рівнем механізації тощо.

Найбільшою середньомісячна оплата праці найманих працівників в аграрному секторі була в регіонах з високим рівнем механізації виробничих процесів. В окремих областях цей показник не досягає гарантованого законом мінімального рівня, і держава повинна вжити невідкладних заходів, щоб відродити роль економічних інтересів сільськогосподарських працівників.

Важлива умова зростання ефективності аграрного виробництва - збільшення частки затрат на оплату праці в структурі собівартості продукції. Адже приріст обсягів валової продукції відбувається насамперед завдяки активізації людського фактора, яка проявляється через збільшення середньомісячної зарплати найманих працівників та її частки в структурі загальних витрат, пов'язаних з розвитком виробництва.

Зниження частки оплати праці в структурі витрат на виробництво продукції у сільськогосподарських підприємствах при найнижчому її номінальному середньомісячному рівні серед усіх галузей країни свідчить про втрату сутності матеріального стимулювання працівників аграрної сфери як важливої складової формування системи економічних інтересів у розвитку суспільного виробництва. Тому істотне підвищення рівня оплати праці в сільському господарстві та її частки у структурі загальновиробничих витрат слід вважати одним з визначальних факторів соціально-економічного відродження українського села, підвищення заінтересованості кожного члена трудового колективу в результатах роботи.

Вирішити це завдання в аграрній сфері можна насамперед через підвищення ефективності суспільного виробництва, вжиття необхідних організаційно-економічних і техніко-технологічних заходів, виділення державних дотацій з метою раціонального використання земельних угідь, матеріально-технічних і трудових ресурсів. Пріоритетом є нарощування обсягів конкурентоспроможного виробництва сільськогосподарської продукції при значному зниженні її собівартості, підвищенні прибутковості галузей.

Головні умови підвищення ефективності аграрного сектору, його дохідності такі:

- нарощування урожайності культур завдяки системному оновленню матеріально-технічної бази і широкому застосуванню ресурсозберігаючих технологій;

- усунення диспаритету цін, про який мовилося вище;

- реальна державна підтримка, соціальний захист вітчизняного товаровиробника;

- розвиток інфраструктури внутрішнього і міждержавних ринків.

За рахунок державних дотацій на виробництво сільськогосподарської продукції та власних нагромаджень необхідно розширити застосування високоякісного насіння інтенсивних сортів, у кілька разів збільшити внесення мінеральних та органічних добрив, забезпечити виконання технологічних операцій в оптимальні строки, поліпшити якість і конкурентоспроможність аграрної продукції. Ці та інші заходи мають підвищити рентабельність аграрного виробництва до 18-25%, ліквідувати його збитковість.

Тільки на основі підвищення продуктивності праці, постійного збільшення доходів від господарської діяльності створюються реальні можливості підвищити рівень матеріального стимулювання, насамперед середньомісячної заробітної плати як важливого фактора мотивації. За попередніми розрахунками Інституту аграрної економіки, до 2015 р. частку оплати праці у структурі витрат на виробництво сільськогосподарської продукції слід довести до 38-40%, а рівень середньомісячної оплати праці - підвищити у 2,5-2,6 раза, довівши його до 1450-1500 грн. Безперечно, для цього потрібно забезпечити нарощування ефективності агропромислового виробництва, тому нагальними є практичні заходи, спрямовані передусім на системне оновлення матеріально-ресурсного потенціалу. З цією метою слід значно збільшити інвестиції в основний капітал за рахунок внутрішніх нагромаджень сільськогосподарських підприємств, державної підтримки, системи довгострокового кредитування товаровиробників, розвитку лізингу у використанні технічних засобів, застосування досягнень науково-технічного прогресу та впровадження у сільськогосподарське виробництво інновацій.

3.2 Сучасні тенденції трансформації аграрного ринку України

Із здобуттям незалежності Україна самостійно визначає стратегію соціально-економічного розвитку, розробляє та формує незалежну фінансову політику в контексті загальнодержавної економічної політики. Проте, непослідовність процесів реформування, відсутність цілісної концепції державної економічної політики, значні структурні диспропорції в економіці призвели до глибокої і затяжної соціально-економічної кризи суспільства.

Щодо сільського господарства, то останні роки характеризувалися зниженням якості продукції та зростанням її вартості. Зниження якості продукції зумовлене відсутністю практично будь-якої перебудови сільського господарства з колективного до фермерського типу. Висока вартість банківських кредитів, а також відсутність цивілізованого обігу землі, не дає можливість потенційним фермерам залучати достатню кількість фінансових ресурсів для оновлення технологічного парку. Відповідно, основа нинішнього сільського господарства України - це приватні господарства з рівнем механізації 50-х років ХХ ст.

Трансформаційна криза 90-х років майже повністю зупинила інвестиційний процес у сільському господарстві. Обсяги інвестицій в основний капітал галузі в 2000 р. склали всього 4,2 % від рівня 1990 р. З 2001 р. аграрні інвестиції мали позитивні темпи зростання і за 8 років збільшилися майже у 8 (7,85) разів. Найбільш успішним був 2008 р., коли річне зростання цього показника досягло 43,2 % при скороченні інвестицій в цілому в національній економіці на 2,6 %. Але в першому півріччі 2009 р. відбулося значне падіння обсягів інвестицій в основний капітал як в цілому по народному господарству (56,7 % від рівня 2008 р.), так і в аграрному секторі (54,3%).

Щодо росту цін на сільськогосподарську продукцію, то воно зумовлено в основному двома чинниками. Перший - зростання цін на засоби аграрного виробництва, що збільшилися лише за останні 10 років втричі, у тому числі ціни на нафтопродукти і аграрну хімію - більш ніж у чотири рази. Другий фактор інфляційного підвищення вартості - надзвичайно високі темпи зростання оплати праці. На жаль, більша частина цього росту йде на компенсацію росту споживчих цін. У 2007 р. приріст реальної заробітної плати склав усього 42 % від її номінального приросту. У 2008 р. ця частка знизилася до 19 %, а в 2009 р. темпи інфляції випередили темпи зростання заробітних плат і доходів, що призвело до падіння реальних доходів.

Ринкові перетворення в аграрному секторі виробництва стимулювали появу нових суб'єктів господарювання: фермерів, малих приватних сільгосппідприємств, обслуговуючих кооперативів, сільських сервісних центрів, тощо. Саме вони і є тими важливими елементами ринкової інфраструктури, розвитку яких надає особливого значення Комплексна програма розвитку аграрного ринку, схвалена Кабінетом Міністрів України.

Формується мережа обслуговуючих та заготівельно-збутових кооперативів, агроторгових домів, через які селяни починають реалізовувати сільськогосподарську продукцію. На часі створення оптових плодоовочевих та продовольчих ринків, аукціонів живої худоби та птиці. Розвиваються сільські сервісні центри, що надають сільському населенню різноманітні соціально-побутові послуги. Власне, йдеться про комплексний розвиток малого бізнесу на селі, що є основою економіки будь-якої розвинутої країни. Варто зауважити. що ці елементи ринку діють у межах багаторівневої системи на основі різних економічних зв`язків. Тобто є сільський кооператив, котрий бере участь у роботі районного кооперативу чи агроторгового дому, а він в свою чергу взаємодіє зі структурами інших районів і так далі [4].

Важлива роль у формуванні ринкового середовища в сільській місцевості належить кредитним спілкам. Їх кількість останніми роками швидко зростала. Слід підкреслити, що створення кредитних спілок - це добровільна справа громадян. Їх діяльність характеризується максимальною відкритістю, а також доступністю мікрокредитів для невеликих суб'єктів господарювання в аграрному секторі. Своїми коштами кредитівки підтримують розвиток малого бізнесу на селі, приватних землевласників, фермерів. В активі 128 різних організацій, які об'єдналися в Національну асоціацію кредитних спілок України, більш ніж сто мільйонів гривень. Приблизно половина цих грошей йде на кредитування села.

Кількість сільськогосподарських обслуговуючих кооперативів в Україні за останні роки зросла майже утричі. Сьогодні їх налічується 1060, з них заготівельно-збутових - 179, сервісних - 315, багатофункціональних - 410. До цього також слід додати, що нині діє 75 кооперативних агроторгових домів, з них 71 - районного значення. Завдяки функціонуванню цих структур сільськогосподарські товаровиробники посилюють свій вплив на аграрний ринок.

Також, необхідно вжити заходів для того, щоб активізувати соціальний капітал села для вирішення проблем формування й побудови ринкової інфраструктури, що в кінцевому результаті позитивно позначиться на рівні життя. До речі, на вирішення цих проблем орієнтують президентські укази та урядові рішення, котрі, на жаль, не виконуються в повному обсязі. Для активізації практичної роботи у цьому напрямку бракує ефективної підтримки органів місцевої влади та самоврядування. Досвід свідчить, що формування ринкового середовища успішно відбувається там, де сільський голова є лідером та ініціатором соціально-економічних змін.

3.3 Аграрна політика держави: напрями, труднощі реалізації, перспективи розвитку

Аграрна політика - це сукупність науково обґрунтованих ідей і концепцій щодо розвитку сільського господарства і пов'язаних з ним галузей на певному історичному етапі життя країни. До повного поняття аграрної політики входять також наявність певних народногосподарських структур, здатних забезпечити реалізацію цих ідей, а також функціонування відповідного господарського механізму, який би матеріально заохочував підприємства, організації, управлінські структури і працівників здійснювати їх.

До аграрної політики ставляться такі вимоги, які випливають із внутрішніх потреб розвитку агропромислового виробництва. Зокрема, аграрна політика мусить:

ь враховувати реальні запити й потреби села;

ь мати чітко виражений соціальний характер;

ь бути складовою частиною економічної політики держави;

ь мати характер наскрізний і неперервний;

ь забезпечуватись як організаційними структурами, так і механізмом реалізації ідей;

ь мати координаційний орган, здатний своєчасно реагувати на зміни і вносити відповідні корективи;

ь супроводжуватись гласністю й наочністю;

ь не збочувати на шлях сліпого копіювання чужого досвіду;

ь сприяти утвердженню почуття господаря, піднесенню ролі та авторитету селянина в суспільстві.

На сучасному етапі основними завданнями аграрної політики є: докорінне перетворення відносин власності на землю та інші засоби виробництва;

ь формування господарських структур на основі плюралізму форм власності;

ь створення ринку засобів виробництва і продовольства та забезпечення його відповідною інфраструктурою;

ь вдосконалення господарського механізму на основі розвитку багатоукладності аграрного сектора, перебудови принципів ціноутворення, оподаткування, фінансування, кредитування і страхування;

ь прискорення переходу сільського господарства на інтенсивний шлях розвитку та ефективне використання всіх наявних ресурсів;

ь підвищення продуктивності виробництва та орієнтація на самозабезпечення регіонів продовольством і сировиною;

ь дальше поглиблення спеціалізації сільського господарства на основі міжгалузевого і міжгосподарського поділу праці та агропромислової інтеграції;

ь забезпечення збалансованості й пропорційності в розвитку АПК, скорочення втрат продукції і сировини, націлення всіх ланок АПК на досягнення спільного кінцевого результату;

ь соціальні перетворення на селі, підвищення ролі та авторитету працівника сільського господарства.

Державна аграрна політика є одним із найбільш вузьких місць вироблення та реалізації державної політики в Україні [1].

Перед сучасною аграрною політикою України стоять такі поетапні завдання: найближчий етап (тактичні завдання): збереження аграрного потенціалу; зупинення спаду виробництва; забезпечення його ефективності й поступового нарощування на основі активної державної підтримки; забезпечення еквівалентності обміну з промисловими галузями; подолання неплатоспроможності підприємств і організацій АПК; досягнення визначених пріоритетів; надання сільськогосподарським товаровиробникам пільгових умов кредитування та оподаткування; більш віддалений етап (стратегічні завдання): глибокі соціально-економічні перетворення в АПК; створення системи повноправних власників землі, засобів виробництва і результатів праці; першочергове задоволення соціальних та економічних потреб сільських товаровиробників; пом'якшення гостроти продовольчої проблеми й гарантування продовольчої безпеки країни; виведення аграрного сектора України на світовий рівень розвитку.

Основними засадами державної аграрної політики на період до 2015 року передбачено, що державна аграрна політика базується на національних пріоритетах і враховує необхідність інтеграції України до світового економічного простору. Складовими державної аграрної політики, як зазначається у Законі, є комплекс правових, організаційних і економічних заходів, спрямованих на підвищення ефективності функціонування аграрного сектора економіки, розв'язання соціальних проблем сільського населення й забезпечення комплексного і сталого розвитку сільських територій.

Сама наявність такого Закону є позитивним явищем з точки зору визнання в державній політиці необхідності формування чіткої та визначеної стратегії щодо розвитку агропромислового комплексу як пріоритетної сфери національної економіки.

Реалізація завдань, що постають перед аграрною економікою, чітко визначені. її місце і роль у системі національної економіки здійснюється через дотримання таких наступних принципів:

1. Принцип пріоритетності національних особливостей та інтересів при формуванні аграрної політики. Створюючи ринкову економіку, ми не повинні сліпо копіювати будь-яку зарубіжну модель агроринку. Сільське населення країни ще не володіє достатньою мірою ринковою ментальністю, для багатьох тільки починається освоєння нового господарського механізму.

2. Принцип однакового підходу до функціонування різних форм власності в аграрній економіці. Існування різних форм власності в системі аграрного виробництва і їх рівність випливає з механізму конкуренції. Тільки через конкуренцію виявляється ефективність різних форм господарювання, правильно розподіляються ресурси, формуються ринкові ціни, стимулюється зниження витрат виробництва, відбувається перехід до виробництва нових видів продукції.

Рівність різних форм аграрного виробництва зовсім не заперечує виділення на певних етапах економічного розвитку країни пріоритетних форм господарювання та їх підтримку.

3. Принцип розвитку аграрної економіки на засадах ринку. Економічний аналіз дає змогу дійти висновку, що при централізованому плануванні неможливо досягнути максимальної ефективності виробництва.

Екстенсивний метод нарощування сільськогосподарського виробництва, що використовувався при адміністративно-командній економіці, вимагав застосування дедалі більшої кількості землі, праці та капіталу. З часом цей метод себе вичерпав. Природні умови облегшували залучення у сільськогосподарський оборот нових земель. Окремі спроби використання земель з низькою родючістю для виробництва зерна були невтішними. Екстенсивний розвиток аграрної економіки став неможливий. Неспроможність створити дійову систему стимулювання в сільському господарстві перетворило його у збиткову галузь, яка виснажувала економіку, вимагала Величезних субсидій і дотацій.

4. Принцип поєднання ринкового механізму із державним регулюванням. Теза про те що, сільські трудівники завжди самі можуть визначити найефективніші організаційно-економічні форми господарювання, є хибною. Без втручання держави, створення чіткого механізму регулювання, результати функціонування будь-якої форми власності та господарювання будуть незначними.

Наприклад, висока урожайність зернових фермерського господарства ще зовсім не означає отримання ним високих доходів, якщо не буде досягнуто паритету цін між продукцією сільського господарства і промисловими товарами, які споживає фермерське господарство. Практика господарювання розвинутих країн засвідчує, що найбільша ефективність певної форми господарювання досягається за умов поєднання реальної власності на землю та вироблений продукт і державного регулювання соціально-економічними процесами на селі.

5. Принцип соціальної справедливості і соціальної відповідальності. Аграрні перетворення здійснюються заради селянина, підтримки його статусу, турботи про умови його праці та побуту.

Висновки

Нестабільність сільськогосподарського виробництва, непослідовність та нерішучість виконавчих органів в процесі реформування сільського господарства призвели до глибоких кризових явищ як у національній аграрній сфері

В умовах соціально-економічної перебудови агропромислового комплексу України, інтеграції до різних політичних, соціально-економічних, технічних й інших об'єднань та організацій суттєвого значення набуває удосконалення механізму державного управління розвитку окремих його підкомплексів, направленого на їх становлення, функціонування і економічний розвиток.

Головні напрями структурної перебудови сільського господарства: здійснення аграрної реформи, розвиток різноманітних форм власності та господарювання, удосконалювання галузевої структури АПК, пріоритетний розвиток промисловості з переробки сільськогосподарської сировини, створення малих підприємств на селі для вирішення проблеми зайнятості сільського населення.

Основним фундаментом перетворень в аграрному секторі економіки є здійснення земельної реформи. Земельна реформа має на меті створення умов для рівноправного розвитку різних форм господарювання, раціонального використання й охорони земель. Для успішного здійснення земельної реформи необхідно здійснити повну інвентаризацію земель, у тому числі й у населених пунктах; провести перереєстрацію землевласників і землекористувачів і забезпечити їх документами на право володіння і користування землею; провести оцінку земель, розробити систему державного кадастру і безперервного моніторингу земель; провести землевідновлювальні роботи і землеохоронні заходи, спрямовані на підвищення родючості сільськогосподарських земель і забезпечення безпечного землекористування; удосконалити систему контролю за якісним станом земель і її раціональним використанням; ввести механізм економічних санкцій за екологічні порушення в сфері землекористування; із спеціального земельного фонду для особистих селянських, фермерських господарств і господарств колективного садівництва надавати землі відповідно до затверджених норм; передати в безстрокову оренду фермерським господарствам або до присадибного фонду і дрібноконтурні ділянки ріллі, пасовищ; провести послідовне реформування і санацію найбільш перспективних господарств, мобілізацію угідь, що вибули із сільськогосподарського обороту; розробити програму з захисту земель; земельні ділянки під приватизованими промисловими підприємствами використовувати у формі володіння, довгострокової оренди; розробити нормативи вартості землі.

Сьогодні національне господарство України знаходиться у складному становищі, з одного боку ми повинні трансформувати нашу економіку з командно-адміністративної до ринкової, а з іншого, на нас діють зовнішні чинники, зокрема інтеграція у світове глобальне господарство, яка є для нас життєво-необхідною. В такий складний період першочерговим завданням постає стабілізація вітчизняного господарства, зокрема і сільського господарства. Для цього необхідна насамперед стабілізація сільськогосподарського виробництва, створення сучасної бази з переробки і зберігання сільськогосподарської продукції.

Список використаної літератури

1. Архипенко І.М. Державна аграрна політика України: футурологічний вимір.// Державне будівництво. - 2007. - № 1. [Електронний ресурс] - Режим доступу: http://www.nbuv.gov.ua/e-journals/DeBu/2007-1/doc/2/22.pdf.

2. Болдуєв М.В. Державне регулювання земельних відносин. // Державне будівництво. - 2007. - № 1. [Електронний ресурс] - Режим доступу: http://www.nbuv.gov.ua/e-journals/DeBu/2007-1/doc/2/03.pdf.

3. Бородіна О., Прокопа І. Сільський розвиток В Україні6 проблеми становлення // Економіка України. - 2009. - № 4.

4. Гудзинський О.Д., Кірейцев Г. Т., Савчук В.К. Економічна теорія та реалізація її положень в механізмах розвитку АПК // Економічна теорія. - 2005. - № 2.

5. Економічна енциклопедія. - У 3-ох т. / Редкол. : відп. ред. С.В. Мочерний та ін. - К.: Вид. центр «Академія», 2002. - Т. 3.

6. Державний комітет статистики України [Електронний ресурс] - Режим доступу: http://www.ukrstat.gov.ua/.

7. Катеринець С. Роль государственной поддержки в аграрном секторе Украины // Економіст. - 2008. - № 9.

8. Кваша С.М. Вплив світової фінансової кризи на розвиток аграрного сектору вітчизняної економіки // Економіка АПК. - 2009. - № 5.

9. Міністерство аграрної політики України [Електронний ресурс] - Режим доступу: http://www.minagro.gov.ua.

10. Мороз О.О. Історичні форми концептуальних засад теорії аграрного реформування в Україні // Вісник Вінницького політехнічного інституту. - 2004. - № 3.

11. Мороз О.О. Глобальні тенденції аграрного ринку у ХХІ столітті // Вісник Вінницького політехнічного інституту. - 2004. - № 1.

12. Могильний О. Реалії і парадокси аграрної політики // Економіка України. - 2008. - № 12.

13. Німко В., Бідюк С. Проблемні питання сучасного трактування аграрних відносин. // Економічний аналіз. - 2008. - № 2 (18).

14. Олійник Т. Тенденции, факторы и перспективы развития хозяйств разных категорий в аграрном секторе экономики Украины // Економіка України. - 2008. - № 7.

15. Палій Н. Регулювання земельних відносин по-новому. // Legal monitor. - 2009. - № 2. [Електронний ресурс] - Режим доступу: http://www.lp.ua/img_UKR/legalmon/legalmonitor_n2.pdf.

16. Песцова О.С. Реформування земельних відносин - передумова становлення земельного ринку в Україні // Вісник ХТУСГ: Економічні науки. Вип. 71. Харків: ХНТУСГ. - 2008.

17. Песцова О.С. Проблеми встановлення ціни земель сільськогосподарського призначення та шляхи її вирішення в сучасних економічних умовах праць. Випуск 16. Том 3 / за ред.. М.І. Бахмата. - Кам'янець-Подільський, 2008.

18. Потриваєва Н.В. Фінансова підтримка - один з механізмів державного регулювання економікою. // Вісник аграрної науки Причорномор'я. - 2006. - Вип. 2.

19. Приліпко М.О. Глобальні імперативи поглиблення ринкових реформ в Україні. // Ефективна економіка. - 2010. - № 4. [Електронний ресурс] - Режим доступу:

http://www.economy.nayka.com.ua/index.php?operation=1&iid=182.

20. Руженський М.М. Державне регулювання земельних відносин у транзитивному суспільстві. // Вісник Академії праці і соціальних відносин Федерація профспілок України. - 2010. - № 3.

21. Саблук П. Стан і перспективи розвитку агропромислового комплексу України // Економіка України. - 2008. - № 12.

22. Савчин О.Я. Вартість землі та методичні підходи її оцінювання. // Науковий вісник НЛТУ України. - 2010. - Вип. 20.3.

23. Савчин О.Я. Попит на землю та його значення у встановленні ринкової ціни земілі. // Наковий вісник НЛТУ України. - 2010. - Вип. 20.3

24. Сільське господарство України. Статистичний збірник 2008 рік. Київ, Держкомстат, 2009.

25. Тарабрін О.Є. Особливості державної підтримки аграрного сектора в Україні. // Електронне фахове видання Історія науки і біографістика. - 2007. № 1. [Електронний ресурс] - Режим доступу: http://www.nbuv.gov.ua/e-journals/inb/2007-1/07toeasu.pdf.

26. Ткаченко В.Г. Аграрная реформа в Украине, проблемы, перспективы завершения. Под общ. Ред. Ткаченко В.Г. Луганск, «Книжковий світ». 2006.

27. Фирсов Э. Об экономических основах агарной политики в условиях рыночных отношений // Економіст. - 2008. - № 9.

28. Шебаніна О. Економічні інтереси найманих працівників аграрного сектору // Економіка України. - 2007. - № 12.

29. Шмідт Р.М. Врегулювання та розвиток земельних відносин в Україні // Економіка АПК. - 2009. - № 3.

30. Шупик І.І. Внесок жіночого фермерства у розв'язання проблеми зайнятості // Вісник ПДАА. - 2005. - № 4.

31. Шупик І.І. Державні цілі аграрного розвитку та стан їх реалізації // Вісник Харківського національного технічного університету сільського господарства імені Петра Василенка: економічні науки. Вип. 70. - Харків і ХНТУСГ.2008.

32. Шустікова Н.О. Умови розвитку ринку землі. // Аграрний вісник Причорномор'я. - 2009. - Вип. 51.