Оренда землі сільськогосподарськими виробниками та шляхи удосконалення орендних відносин

Размещено на http://www.allbest.ru/

Зміст

Вступ

1. Теоретичні основи оренди землі

1.1 Економічна суть оренди землі

1.2 Історико-економічні особливості розвитку оренди землі

2. Ефективність сільськогосподарського виробництва в аграрних підприємствах Близнюківського району

2.1 Розміри сільськогосподарських підприємств і їх спеціалізація

2.2 Обсяги виробництва продукції рослинництва і тваринництва

2.3 Витрати виробництва і ціни реалізації продукції

2.4 Фінансові результати та ефективність господарювання

3. Шляхи удосконалення земельно-орендних відносин

3.1 Удосконалення договірних відносин між орендодавцем і орендарем

3.2 Форми орендної плати

3.3 Обґрунтування розмірів орендної плати

Висновки та пропозиції

Список використаних джерел

Вступ

Тема цієї курсової роботи: "Оренда землі сільськогосподарськими виробниками та шляхи удосконалення орендних відносин". Предметом цієї роботи є розгляд особливостей оренди земельних ділянок сільськогосподар-ського призначення. Також в роботі описані шляхи удосконалення орендних відносин та підкреслені особливості розвитку оренди землі.

У процесі проведення в Україні земельної та аграрної реформ, основним завданням яких є становлення селянина як справжнього господаря на землі через структурну перебудову сільськогосподарського виробництва, створення ефективного багатоукладного сільського господарства на основі різних форм власності на засоби виробництва та форм сільськогосподарського землевикористання, гостро постало питання про розвиток такої форми землевикористання як оренда. У соціалістичний період оренда земель сільськогосподарського призначення на території держав колишнього СРСР була заборонена. Відродження її повноцінного змісту має в умовах переходу України до ринкової аграрної економіки винятково важливе практичне значення, що обумовлено, зокрема, загальною економічною та фінансовою кризою, коли нові аграрні суб'єкти: окремі селяни, селянські (фермерські) господарства, сільськогосподарські кооперативи, приватні сільськогосподарські підприємства, фактично не мають ще можливості придбати землі у власність у необхідних їм розмірах.

Історичний досвід розвитку оренди земель сільськогосподарського призначення в Україні та економічно розвинутих країнах Заходу свідчить про те, що саме оренда земель покликана зараз стати переважаючою формою землевикористання, яка може забезпечити реальний доступ до праці на цих землях фермерам та громадянам, які бажають вести приватне підсобне господарство. Вона може і повинна стати зв'язуючою ланкою між суб'єктом, який бажає працювати на землі, і власником земель, надаючи можливість їм на взаємовигідних умовах використовувати землі.

Прийняття Конституції України створило нові правові засади розвитку різних форм землевикористання, зокрема, оренди земель. Так, орендні земельні відносини тісно пов'язані з відносинами земельної власності та з аграрною підприємницькою діяльністю. З огляду на це важливе вихідне значення для подальшої законодавчої регламентації оренди земель новим Земельним кодексом України має стаття 14 Конституції України, яка гарантує право власності на землі та правомірно оголошує їх "основним національним багатством", а також стаття 42, яка містить конституційні норми щодо підприємництва.

1. Теоретичні основи оренди землі

1.1 Економічна суть оренди землі

Використання землі на умовах оренди за своїми ознаками схоже з тимчасовим землекористуванням. Як і тимчасове землекористування, оренда землі характеризується тимчасовим характером використання, договірною підставою виникнення і платністю використання землі. Але є і певні відмінності. Використання землі на умовах оренди здійснює більш широке коло суб'єктів-орендарів.

Завданням оренди землі є регулювання відносин з метою створення умов для раціонального користування земельною ділянкою.

Оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.

Відносини, що пов'язані з орендою землі, регулюються Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, Законом про оренду землі, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також договором оренди землі. Відносини, що пов'язані з орендою земельних ділянок, на яких розташовані цілісні майнові комплекси підприємств, установ і організацій державної або комунальної власності регулюються Законом України «Про оренду землі» з урахуванням особливостей, що передбачені Законом України «Про оренду державного та комунального майна». Земельні ділянки можуть передаватись в оренду громадянам та юридичним особам України, іноземним громадянам і особам без громадянства, міжнародним об'єднанням і організаціям, а також іноземним державам.

Об'єктами оренди є земельні ділянки, що перебувають у власності громадян, юридичних осіб, комунальній або державній власності. Земельні ділянки можуть передаватись в оренду разом з насадженнями, будівлями, спорудами, водоймами, які знаходяться в їхніх межах, або без них.

Орендодавцями земельних ділянок є громадяни та юридичні особи, у власності яких перебувають земельні ділянки, або уповноважені ними особи.

Орендодавцями земельних ділянок, що перебувають у комунальній власності, є сільські, селищні, міські ради в межах повноважень визначених законом.

Орендодавцями земельних ділянок, що перебувають у державній власності, є районні, обласні, Київська і Севастопольська міські державні адміністрації, Рада Міністрів Автономної республіки Крим і Кабінет Міністрів України в межах повноважень, визначених законом.

Орендарями земельних ділянок є юридичні або фізичні особи, яким на підставі договору оренди належить право володіння і користування земельною ділянкою.

Земельну ділянку можна передавати в оренду на будь-який термін строком від 1 до 50 років. Однак, слід зазначити, що короткострокова оренда (від одного до трьох років) може бути невигідною для орендаря, в той час як довгострокова оренда (на 20 або більше років) не відповідатиме вашим інтересам як власника землі. Тому дуже важливо визначити такі умови оренди, які були б прийнятні для обох сторін [6].

Громадяни власники сертифікатів на земельну частку до виділення їм у натурі земельних ділянок мають право укладати договори оренди земель сільськогосподарського призначення, місце розташування яких визначається з урахуванням вимог раціональної організації території і компактності землекористування, відповідно до цих сертифікатів з дотриманням вимог закону України "Про оренду землі". Після виділення в натурі земельних ділянок власникам земельних часток договір оренди землі переукладається відповідно до державного акту на право власності на земельну ділянку на тих самих умовах, що і раніше укладений.

Орендарі набувають право оренди земельних ділянок на підставі і в порядку, що передбачені Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, Господарським кодексом України, Законом України "Про оренду землі" та договором оренди землі. У разі набуття прав оренди земельної ділянки на конкурентних засадах підставою для укладання договору оренди є результати аукціону чи конкурсу.

Земельна ділянка, обтяжена заставою, може бути передана в оренду в разі згоди заставодержателя.

Орендована земельна ділянка або її частина може передаватися орендарем у суборенду без зміни цільового призначення, якщо це передбачено договором оренди або письмовою згодою орендодавця. Умови договору суборенди земельної ділянки повинні обмежуватись умовами договору оренди земельної ділянки і не суперечити йому. Договір суборенди земельної ділянки підлягає державній реєстрації.

Передача в суборенду земельних ділянок, на яких розташовані цілісні майнові комплекси підприємств, установ і організацій державної або комунальної власності забороняється.

За загальним правилом надання земельної ділянки в оренду здійснюється без зміни її цільового призначення. У той же час чинне законодавство допускає зміну цільового призначення орендованої земельної ділянки. У цьому разі надання в оренду земельної ділянки, цільове призначення якої змінюється, здійснюється за проектом відведення, який є невід'ємним додатком до договору оренди.

Виникнення орендного землекористування щодо ділянок, які перебувають у державній або комунальній власності, може здійснюватися на конкурентних засадах, тобто за конкурсом або на аукціоні. Порядок такого набуття права оренди визначається орендодавцями з дотриманням вимог законодавства про добросовісну конкуренцію.

За користування землею на умовах оренди орендар вносить орендодавцеві орендну плату в розмірі, формах і строки, які встановлюються за угодою сторін у договорі оренди. По відношенню до орендованих земельних ділянок, які перебувають у державній або комунальній власності, орендна плата не може бути меншою за розмір земельного податку, що встановлений Законом України «Про плату за землю». У цих випадках вона повинна справлятися тільки в грошовій формі.

Орендна плата може встановлюватися в грошовій, натуральній, відробітковій або змішаній формах. Орендар і орендодавець можуть передбачити в договорі поєднання зазначених форм або ж визначити інші форми плати.

Відповідно до законодавства земля може надаватися в оренду на підставі укладеного в письмовій формі договору. Договір оренди -- це угода сторін про взаємні зобов'язання, відповідно до яких орендодавець за плату передає орендареві у володіння і користування земельну ділянку для господарського використання на обумовлений договором строк. Зазначений договір за своїм характером є земельно-правовим.

Договір про оренду землі повинен містити наступні відомості:

1) об'єкт оренди (місцезнаходження та розміри земельної ділянки);

2) строк дії договору про оренду;

3) орендну плату (сума, коригування відповідно до ставки інфляції, форми платежів, умови, порядок розподілу та перегляду, відповідальність за затримки виплат);

4) призначення та умови використання зданої в оренду земельної ділянки;

5) положення щодо збереження стану об'єкту оренди;

6) умови передачі земельної ділянки орендареві;

7) умови повернення земельної ділянки орендареві;

8) наявні обмеження та перешкоди щодо використання земельної ділянки;

9) визначення сторони, яка несе ризик випадкових збитків у зв'язку з руйнуванням об'єкту оренди чи його частини;

10) відповідальність сторін [4].

Відсутність будь-яких з вищезазначених положень у договорі про оренду служить підставою для відмови в державній реєстрації договору про оренду, та позбавляє його чинності з точки зору законодавства.

Відповідно до домовленостей договір про оренду може також включати додаткові положення, а саме: якісний стан земельної ділянки, порядок виконання сторонами своїх зобов'язань, порядок страхування об'єкту оренди, порядок компенсації втрат, які виникли внаслідок здійснення робіт із захисту та поліпшення об'єкту оренди, проведення меліоративних робіт, підстави, що обумовлюють внесення змін до договору про оренду або припинення його дії тощо.

Невід'ємною частиною договору оренди землі є:

- план або схема земельної ділянки, яка передається в оренду;

- кадастровий план земельної ділянки з відображенням обмежень у її використанні та встановлених земельних сервітутів;

- акт визначення меж земельної ділянки в натурі;

- акт приймання-передачі об'єкта оренди;

- проект відведення земельної ділянки [2].

Передача земельної ділянки, межі якої визначено в натурі, в оренду без зміни її цільового призначення здійснюється без розроблення проекту її відведення. У разі надходження двох або більше заяв на оренду однієї і тієї самої земельної ділянки, що перебуває в державній або комунальній власності, відповідні органи виконавчої влади чи органи місцевого самоврядування проводять аукціон чи конкурс щодо набуття права оренди. Договір оренди землі набирає чинності після його державної реєстрації.

Для державної реєстрації договорів оренди юридична або фізична особа подає особисто або надсилає поштою до відповідного державного органу земельних ресурсів:

- заяву про державну реєстрацію договору оренди;

- договір оренди у трьох примірниках;

- план земельної ділянки, яка надається в оренду (у трьох примірниках);

- рішення органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування про надання в оренду земельної ділянки, що перебуває в державній або комунальній власності;

- результати конкурсу - у разі набуття права на оренду земельної ділянки на конкурентних засадах;

- копію державного акту на право власності на землю, що перебуває у власності фізичних або юридичних осіб.

Крім цих документів до заяви додається:

- акт перенесення меж земельної ділянки на місцевість - у разі не визначення їх в натурі;

- проект відведення земельної ділянки - у разі надання її в оренду із зміною цільового призначення.

Усі подані заявником документи формуються в окрему реєстраційну справу. Державний орган земельних ресурсів у 20-денний термін перевіряє подані документи на відповідність законодавству та за результатами перевірки готує висновок про державну реєстрацію і передає реєстраційну справу виконавчому комітетові сільської, селищної та міської ради за місцем розташування земельної ділянки для засвідчення факту реєстрації. Цей факт засвідчується у 10-денний термін гербовою печаткою та підписами голови відповідної ради. Печатка та підпис ставляться на всіх примірниках договору оренди.

1.2 Історико-економічні особливості розвитку оренди землі

Оренда землі має глибокі історичні корені. В різних країнах світу вона розвивалась по-своєму, а тому має особливості, що характеризуються певними традиціями і правовим становищем держави. Історія оренди землі свідчить, що імпульси її розвитку беруть початок від земельного власника, і тому об'єктивні передумови названих відносин закладені в самій природі відносин власності, перш за все, приватної. Якщо право приватної власності регламентується законодавством, то орендні відносини мають цивілізований характер.

Оренда землі, як свідчить історичний розвиток, бере свій початок з часу зародження приватної власності на землю. Поступово поширюючись по країнах світу, вона була започаткована і в Україні, де одержала порівняно широкий розвиток у другій половині XVIII - на початку XIX ст. У 1923 р. орендний фонд СРСР становив 3,25 млн. га, у 1926 р. - 10,9 млн. га. Тобто, за три роки площа орендованої землі збільшилась в 3,4 рази. У 1925 р. в Українській РСР було 6,9% сільськогосподарських підприємств, які мали посіви на орендованій землі, що становило 4,7% до загальної площі посіву: відповідно на Правобережній Україні - 3,2 і 1,7%, на Лівобережній - 5,3 і 1,7%, а в Південно-степовій частині республіки - 11,9 і 7,2% [10].

Постановою ЦВК і РНК СРСР від 4 червня 1937 року "Про заборону здачі в оренду земель сільськогосподарського призначення" оренду було заборонено. В СРСР тільки у деяких обмежених випадках дозволялась оренда місцевих земель і земель спеціального призначення для зведення тимчасових торговельних, складських і подібних споруд. Поступове відродження оренди починається із середини 80-х років минулого століття. Основною формою оренди на той час був орендний підряд, який обмежувався рамками підприємства. В Україні оренду землі було законодавчо врегульована з прийняттям 18 грудня 1990 року Земельного кодексу УРСР.

У теорії «наукового комунізму» утвердилось негативне ставлення до оренди землі. Воно полягало в тому, що основний орендодавець -- крупний земельний власник феодального типу, а орендарі -- селяни і сільські капіталісти. Вважалось, оренда відновлює відсталі аграрні відносини, а відповідно з нею пов'язувалось виникнення та привласнення великими землевласниками абсолютної земельної ренти. Тому Декретом про землю, прийнятим II Всеросійським з'їздом Рад в 1917р., з ліквідацією приватної власності на землю заборонялося надання її в оренду. Але вже в 1922 р. з метою розвитку сільського господарства уряд дозволив оренду землі, хоча із суттєвими обмеженнями -- спочатку на 6 років, потім до 12 років (1925 p.).

Прийнятий в травні 1922р. Закон «Про трудове землекористування» боязко підійшов до орендних відносин. Положення Закону дозволяли передачу землі в оренду, але тільки селянським господарствам, тимчасово ослабленим стихійним лихом, недостатньою кількістю робочої сили. При цьому загальною вимогою було те, щоб орендарі всю наявну (включаючи орендовану) землю обробляли самі [10].

Однак, необхідність розвитку сільського господарства змушувала уряд приймати більш кардинальні рішення, зокрема, не обмежуватися дозволом передачі землі в оренду лише фінансово ослабленим господарствам. До цього кроку спонукали й інтереси орендарів, які вимагали збільшення строку оренди для того, щоб стимулювати капіталовкладення в орендовану землю, забезпечивши їм можливість встигнути за строк оренди відшкодувати зроблені капіталовкладення і отримати прибуток. Але й ці кроки уряду не могли в повній мірі використати можливості орендних відносин. Тому згідно з постановою III З'їзду Рад СРСР (1925 p.), з метою найкращого використання землі та допомоги бідноті, яка не мала можливості через відсутність достатньої кількості засобів виробництва та інвентаря обробляти свою землю (аналогічна ситуація складається нині в багатьох українських селян), було прийнято рішення усунути перешкоди до ширшого використання права селян передавати свою землю в оренду до двох сівозмін при багатопільній системі обробітку і на строк не більше 12 років при трьох- і чотирьохпільній системі. Передбачено було також усунення перешкод у передаванні в оренду окремим землекористувачам земель вільного земельного фонду селянських товариств з направленням доходу цієї оренди на потреби місцевого бюджету. Крім того, була дозволена передача в оренду ділянок (масивів) державних фондів земель на строк понад 12 років окремим землекористувачам за договором.

Саме в цей період з'являється селянин-бідняк, який повністю або частково передав землю в оренду і таким чином видозмінив своє становище, ставши найманим працівником в суспільному секторі виробництва чи найнявшись в інші селянські господарства. Названою ж постановою дозволялась оренда землі з правом найму робочої сили за умови участі в роботі сім'ї орендаря на рівні з найманими працівниками. Орендна плата справлялась в грошовій, натуральній або відробітковій формі.

Дослідження соціально-економічного стану селян того періоду показали, що в економічні відносини щодо найму робочої сили, оренди земельних ділянок, засобів виробництва було задіяно не менше половини селянських господарств, причому основним орендатором був середняк, який володів необхідними засобами виробництва та робочою силою. Підвищений попит на землю для господарювання на кращих, ніж прийняті в 1922 p., умовах призвів до певного зростання орендної плати. Таким чином, оренда сприяла підтриманню високого рівня використання сільськогосподарських земель, розширенню посівних площ, інтенсифікації виробництва.

Але політичний режим в СРСР не міг дозволити існування економічно незалежного сільгоспвиробника. Тому ще до втілення в життя теорії соціалістичної перебудови сільського господарства, не дочекавшись закінчення строків дії багатьох договорів про оренду землі, почались пошуки «криміналу» в орендних відносинах, що досягли в умовах непу високого рівня. Не зважаючи на позитивні результати застосування оренди землі, уряд держави вбачав в ній шлях до «формування капіталістичних відносин на селі».

Жодне аргументоване твердження про недоцільність заборони орендних відносин та про руйнівні наслідки її реалізації не могло бути ним сприйняті. Розвиток сільського господарства протягом непу не відповідав сталінській моделі соціалізму як «великій фабриці, мудро і далекоглядно керованій зверху». З початком колективізації та розкуркулення почала згортатися оренда землі в сільській місцевості.

Вивчення розвитку орендних відносин виявило ряд негативних явищ. Головне з них -- примусове нав'язування трудовим колективам орендних відносин без урахування конкретних на це умов. Повсюдний орендний рух вилився в чергову кампанію, у тотальне залучення селян до малозрозумілих для них відносин.

Серйозним недоліком було й те, що під внутрішньогосподарську оренду не було відведено надійної договірної, а також законодавчої основи. У більшості господарств замість договору про оренду користувалися звичайним внутрішньогосподарським положенням про колективний підряд, складений в інтересах адміністрації. Керівники та спеціалісти старанно розписували в такому документі обов'язки виробників та систему санкцій за певні прогалини в роботі та порушення трудової дисципліни. А про власні обов'язки йшлося загалом. Внаслідок цього адміністрація не забезпечувала орендарів необхідними матеріалами і ресурсами, виділяла їм гірші землі, старі й покинуті будівлі з примітивним обладнанням або зовсім без нього.

Сталося так, що в умовах внутрішньогосподарської оренди селянин так і не відчув себе господарем землі. Такий вид оренди був позбавлений головної функції -- формування власника, а, отже, не розвивав відносин власності. Орендар повністю залежав від підприємства, в якому працював, він не мав права розпоряджатися виробленою і, навіть, понадплановою продукцією, якщо це не обумовлювалось договором. Орендодавець усе забирав за розрахунковими цінами. Орендарі у даному разі не могли виходити на ринок із своєю продукцією. Вони не одержали прав юридичної особи, а тому залишались не захищеними як перед адміністрацією, так і перед державою. Єдине, що залишилося орендарям, -- дещо модернізована оплата за продукцію.

На жаль, зростаюча інфляція, нестача ресурсів, криза фінансово-розрахункової системи, порушення паритету цін на продукцію сільського господарства та інших галузей народного господарства зробили неможливим подальше використання такого механізму розподільчих відносин хоча б в найближчій перспективі.

Таким чином, необхідність приватної власності на землю та її оренда зумовлені об'єктивною закономірністю існування невідповідності між землеволодінням і землекористуванням. Прийняття Закону України «Про оренду» та включення до Земельного кодексу України положення про приватну власність і оренду землі стало одним з важелів приведення виробничих відносин на селі у відповідність з рівнем розвитку продуктивних сил та виробничих відносин.

Нині у нашій державі склалися сприятливі умови для розвитку орендних земельних відносин: визначилися земельні власники, розширюється правове поле для організації різних форм господарювання, набувають розвитку ринкові відносини. Тому прийняття Закону України «Про оренду землі» є закономірністю послідовного законотворчого процесу щодо правового забезпечення аграрної реформи, оскільки цей Закон забезпечує не лише правові відносини між власником землі та орендарем, а й формує певні умови функціонування ринку землі.

На перших етапах виправданим є запровадження внутрішньо-господарського обороту земельних паїв шляхом передачі їх в оренду будь-якому члену колективу або самому підприємству, створення нових господарських формувань на базі приватної власності на земельні і майнові паї, передачі у спадщину, нарешті, продажу права на земельний пай члену підприємства або підприємству відповідно до чинного законодавства.

Таким чином, прийняття Закону «Про оренду землі» -- напрям до ринку землі. Але психологічний бар'єр на його шляху -- помилкове переконання у паразитичній природі земельної оренди, нерозуміння економічної корисності й необхідності існування землевласників-орендодавців. Для інвестора, який авансує сільськогосподарське виробництво, можливість оренди землі замість її купівлі забезпечує істотну економію стартових інвестицій. Крім того, названа оренда дає змогу орендарю швидше адаптуватися до ринкової кон'юнктури, змінюючи розміри земельних площ, що ним використовуються. Нарешті, оренда порівняно з купівлею значно підвищує ліквідність землі у разі, коли господарство треба ліквідувати, а гроші вилучити. Отже, поділ функцій між орендодавцям та орендарем -- це поділ коштів і ділових ризиків, де кожна із сторін вносить свою частку відповідальності за діловий ризик. Такий поділ -- об'єктивно необхідна умова раціонального землекористування.

Сьогодні вже є досить даних для того, щоб твердити, що майбутнє сільського господарства України великою мірою залежатиме від розвитку в ньому земельно-орендних відносин завдяки:

- зміні законодавчих норм таким чином, щоб суб'єктом власності був не колектив, а селянин;

- прийняттю законодавчих актів і механізмів їх реалізації, які сприяли б розвиткові земельно-орендних відносин;

- поширенню норм Цивільного кодексу про загальну пайову власність на земельні відносини, що, умовно кажучи, «розкріпачило» б власників сертифікатів на земельні паї щодо дії з ними;

- зниженню розміру митного збору за передавання земельної ділянки у спадщину і дарування, через концентрацію продуктивних угідь у руках найбільш активної частини сільського населення [10].

Отже, в найближчі роки єдиним реальним шляхом створення оптимальних сільськогосподарських землекористувань ринкового типу є оренда землі.

2. Ефективність сільськогосподарського виробництва в аграрних підприємствах Близнюківського району

2.1 Розміри сільськогосподарських підприємств і їх спеціалізація

Розмір сільськогосподарського підприємства є одним з факторів, що впливають на ефективність виробництва. Тому необхідно мати раціональні розміри підприємств, що в найбільшій мірі на сучасному етапі розвитку продуктивних сил сприяють підвищенню ефективності виробництва.

Розмір сільськогосподарського підприємства характеризують багато показники: вихід продукції (валової і товарної); наявність землі, основних виробничих фондів, техніки, поголів'я; площа багаторічних насаджень (для спеціалізованих садівницьких господарств), культиваційних споруд (для господарств з овочівництвом захищеного грунту), число зайнятих працівників.

Головним показником розміру сільськогосподарського підприємства (об'єднання), його виробничих підрозділів слід вважати вартість товарної продукції.

Розглянемо розміри аграрних підприємств Близнюківського району та їх ресурсозабезпеченість (з розрахунку на одне господарство) (табл. 1).

Спеціалізація -- це зосередження господарської діяльності сільськогосподарських підприємств і об'єднань на виробництві певних видів (виду) товарної продукції.

Спеціалізація сільськогосподарських підприємств визначається з урахуванням науково обгрунтованого розміщення сільського господарства на території країни. При встановленні спеціалізації господарств зважають насамперед на виконання договірних зобов'язань з продажу сільськогосподарських продуктів. На спеціалізацію виробництва в сільськогосподарських підприємствах впливає комплекс економічних і природних факторів. Серед них одним з основних є попит і рівень цін на сільськогосподарську продукцію, які можуть значно стимулювати виробництво тих чи інших видів продукції або стримувати розширення певних галузей.

Таблиця 1. Розміри аграрних підприємств Близнюківського району та їх ресурсозабезпеченість (з розрахунку на одне господарство)

Показники	Роки	2009 р. в % до 2007 р.
	2007	2008	2009
Вартість валової продукції у співставних цінах 2005 р., тис. грн.	2184,6	3158,0	2098,4	96,1
в тому числі: рослинництва	1830,4	2885,5	1843,9	100,7
тваринництва	354,2	272,5	254,5	71,9
Площа сільськогосподарських угідь, га	2937,5	2311,1	2360,0	80,3
в тому числі: ріллі	2743,8	2133,3	2220,0	80,9
Середньорічна чисельність працівників, зайнятих в с.-г. виробництві, чол.	54	47	38	70,4
в тому числі: в рослинництві	38	35	28	73,7
в тваринництві	16	12	10	62,5
Обсяг товарної продукції господарства, тис. грн.	3431,9	3623,2	4113,3	119,9
Обсяг товарної продукції сільського господарства, тис. грн.	3349,1	3491,4	3921,4	117,1
в тому числі: в рослинництві	2955,6	3216,8	3681,9	124,6
в тваринництві	393,5	274,6	239,5	60,9
Чиста продукція, тис. грн.	1164,3	575,3	512,8	44,0
в тому числі: в рослинництві	1051,2	461,2	383,2	36,5
в тваринництві	113,1	114,1	129,6	114,6
Витрати на виробництво с.-г. продукції, тис. грн.	3322,0	4624,1	3646,6	109,8
в тому числі: рослинництва	2819,6	4185,3	3125,4	110,8
тваринництва	502,4	438,8	521,2	103,7
Прибуток (+), збиток (-) в сільськогосподарському виробництві, тис. грн	451,8	-1726,6	-871,8	-193,0
в тому числі: в рослинництві	723,7	-1661,1	-812,9	-112,3
в тваринництві	-271,9	-65,5	-58,9	21,7
Землезабезпеченість, га	54,4	68,3	62,1	114,2

Проаналізувавши дані таблиці ми бачимо , що вартість валової продукції в 2009р. порівняно з 2007р. зменшилась на 3,9 % ; обсяг товарної продукції зріс на 19,9 % ; середньорічна чисельність працівників зменшилась на 26,3 %.

Отже, можна зробити висновок, що розміри підприємств дещо скоротились.

На прикладі таблиці 2 розглянемо об'єм та структуру товарної продукції Близнюківського району.

Таблиця 2. Об'єм та структура товарної продукції Близнюківського району

Продукція	2007 р.	2009 р.
	Виручено	Ранжирований ряд	Рі х (2і-1)	Виручено	Ранжирований ряд	Рі х (2і-1)
	тис. грн.	в % до підсумку (Рі)			тис. грн.	в % до підсумку (Рі)
Зернові	21214,1	39,6	2	118,8	38736,5	49,4	1	49,4
Соняшник	23610,6	44,1	1	44,1	32115,4	41,0	2	123,0
Соя	538,30	1,0	7	13,0	-	-	-	-
Ріпак	180,30	0,3	9	5,1	879,90	1,1	7	14,3
Цукрові буряки	1421,20	2,7	5	24,3	801,60	1,0	8	15,0
Картопля	-	-	-	-	-	-	-	-
Овочі	-	-	-	-	-	-	-	-
Плоди	-	-	-	-	-	-	-	-
Інша продукція рослинництва	324,90	0,6	8	9,0	1090,30	1,4	4	9,8
Разом по рослинництву	47289,4	88,3	х	х	73623,7	93,9	х	х
М'ясо: великої рогатої худоби	2602,80	4,9	3	24,5	904,10	1,2	6	13,2
свиней	1065,50	2,0	6	22,0	1069,40	1,4	5	12,6
овець	1,80	0,003	12	0,069	3,70	0,005	10	0,095
птиці	25,00	0,05	11	1,05	-	-	-	-
Молоко цільне	2480,00	4,6	4	32,2	2459,60	3,1	3	15,5
Вовна	1,30	0,002	13	0,05	2,00	0,003	11	0,063
Яйця	-	-	-	-	-	-	-	-
Інша продукція тваринництва	108,10	0,145	10	2,755	318,70	0,392	9	6,664
Разом по тваринництву	6284,50	11,7	х	х	4757,50	6,1	х	х
Всього продукції сільського господарства	53573,9	100,0	х	296,924	78381,2	100,0	х	259,622
Коефіцієнт спеціалізації	0,34	0,38

Проаналізувавши таблицю ми бачимо, що підприємства Близнюківського району мають середній рівень спеціалізації ( у 2007 р. К_з=0,34 , у 2009 р. К_з=0,38 ) із зерново-соняшниковим напрямом.

2.2 Обсяги виробництва продукції рослинництва і тваринництва

Виробництво рослинницької та тваринницької продукції є постійною задачею всіх господарюючих суб'єктів аграрного сектору та спрямоване на формування ринку продовольства.

Загальний обсяг продукції рослинництва визначається обсягом валового збору сільськогосподарських культур, обрахованим у порівнянних цінах. Крім того, до вартості збору у даному році додається приріст (або відраховується зменшення) вартості незавершеного виробництва у рослинництві за рік, а також вартість вирощування молодих багаторічних насаджень. Незавершене виробництво у рослинництві характеризується витратами на посів озимих і на підготовку грунту під ярі культури, зробленими у даному році під урожай наступного року. Вартість вирощування молодих багаторічних насаджень включає вартість закладки і вирощування до плодоносного віку багаторічних насаджень.

Загальний обсяг продукції тваринництва визначається кількістю одержаного приплоду і обсягом приросту вирощеного за рік молодняка худоби, приросту дорослої худоби, одержаного в результаті її відгодівлі, а також кількості молока, вовни, яєць та іншої продукції тваринництва, одержаної у процесі господарського використання худоби та птиці, непов'язаної з її забоєм, облікованою у порівнянних цінах.

Розглянемо динаміку виробництва продукції рослинництва (табл. 3) та тваринництва (табл. 4) в підприємствах Близнюківського району.

З даних таблиці ми бачимо, що валовий збір зернових культур в 2009 р. порівняно з 2007 р. зріс на 24,7 %, соняшника скоротився на 6,3 %, валовий збір цукрових буряків скоротився на 70,3 %.

Обсяг виробництва молока у 2009 р. порівняно з 2007 р. скоротився на 35,5 %, свиней - на 16,0 %, а обсяг виробництва вовни зріс у два рази.

2.3 Витрати виробництва і ціни реалізації продукції

Для виробництва продукції підприємство повинне зробити певні витрати. До таких витрат належать елементи факторів виробництва, які використовуються у виробництві. Це витрати на оплату живої праці (заробітну плату); на будівлі та обладнання (інвестиції); оплату природних ресурсів (води, корисних копалин, що використовуються як сировина та матеріали) та палива; оплату інших енергоносіїв.

Виробничі витрати - це фактичні витрати виробника (фірми) на придбання й використання всіх необхідних умов виробництва, які забезпечують осягнення кінцевого результату господарської діяльності.

Витрати на виробництво відрізняються за складом, економічним призначенням, питомою вагою у виготовленні та реалізації продукції, залежністю від обсягу виробництва. Це робить необхідним групування витрат за їх визначеними ознаками.

Залежно від характеру виробництва витрати поділяються за видами продукції (послуг) та етапами виробничого процесу. Витрати також класифікуються за рядом інших ознак: економічними елементами та статтями калькуляції, за цільовим призначенням, ступенем однорідності, способом включення до собівартості, часом виникнення.

Собівартість продукції -- це грошовий вираз витрат на її виробництво. Собівартість продукції (робіт, послуг) підприємства складається з витрат, пов'язаних з використанням у процесі виробництва продукції природних ресурсів, сировини, матеріалів, палива, енергії, основних засобів, а також інших витрат на її виробництво.

Собівартість продукції -- це якісний показник, у якому концентровано відображаються результати господарської діяльності організацій, її досягнення і резерви. Чим нижча собівартість продукції, тим більшою є економія праці, краще використовуються основні засоби, матеріали, паливо, тим дешевше коштує виробництво продукції як підприємству, так і суспільству в цілому. Собівартість продукції виділяється із загальної її вартості як особлива економічна категорія, тому що кожне підприємство незалежно від форми власності повинне повернути затрачені ним ресурси в межах собівартості, щоб мати можливість безперебійної роботи.

Собівартість продукції є узагальнюючим показником, який відповідає стану техніки і рівню організації виробництва, раціонального, економічно обґрунтованого господарства на підприємстві.

Розглянемо витрати підприємств Близнюківського району на прикладі таблиці 5.

Таблиця 5. Виробнича собівартість основних видів с.-г. продукції, грн/ц

Види продукції	Роки	2009 р. в % до 2007 р.
	2007	2008	2009
Зерно	55,03	50,92	73,94	134,4
Соняшник	68,70	100,45	101,47	147,7
Цукрові буряки	18,73	18,05	28,39	151,6
Картопля	-	-	-	-
Овочі	-	-	-	-
Плоди	-	-	-	-
Кормові коренеплоди	27,13	42,79	18,50	68,2
Молоко	110,39	139,42	136,55	123,7
Приріст: ВРХ	1178,91	1151,47	1115,42	94,6
свиней	1453,45	1542,63	1612,54	110,9
овець	914,29	585,71	1461,54	159,9
птиці	-	-	-	-
Вовна	2133,00	1000,00	1900,00	89,1
Яйця	-	-	-	-

З таблиці видно, що виробнича собівартість с.-г. продукції з кожним роком зростає. Це пов'язано з тим, що зростає ціна на насіння, паливо, корми, мін. добрива тощо.

Розглянемо структуру виробничої собівартості окремих видів сільськогосподарської продукції підприємств Близнюківського району (табл. 6).

Повна собівартість - економічно обгрунтовані витрати звичайної діяльності суб'єктів господарювання, які включають витрати операційної діяльності, фінансові витрати, пов'язані з основною діяльністю.

Розглянемо динаміку повної собівартості основних видів с.-г. продукції підприємств Близнюківського району (табл. 7).

Таблиця 7. Динаміка повної собівартості основних видів с.-г. продукції, грн/ц

Види продукції	Роки	2009 р. в % до 2007 р.
	2007	2008	2009
Зерно	77,31	100,38	102,91	133,1
Соняшник	95,75	117,43	175,20	183,0
Цукрові буряки	21,39	20,60	34,32	160,4
Картопля	-	-	-	-
Овочі	-	-	-	-
Плоди	-	-	-	-
Кормові коренеплоди	-	-	-	-
Молоко	133,99	157,98	153,57	114,6
Приріст: ВРХ	1001,47	982,21	1114,93	111,3
свиней	1137,21	1606,16	1833,33	161,2
овець	900,00	1642,86	1100,00	122,2
птиці	1270,73	-	-	-
Вовна	2500,00	1250,00	1983,33	79,3
Яйця	-	-	-	-

З даної таблиці видно, що повна собівартість, так як і виробнича, має тенденцію до зростання.

Головним показником ефективності господарювання є прибуток. У свою чергу основними його складовими є виручка від реалізації і собівартість реалізованої продукції.

Ціна реалізації - остаточно визначена ціна, за якою товар продається чи купується.

Проаналізуємо на прикладі таблиці 8 ціни реалізації сільськогосподарської продукції підприємств Близнюківського району.

З даних таблиці ми бачимо, що ціна реалізації зерна у 2009 р. порівняно з 2007 р. знизилася на 6,9 %, соняшнику - на 3,5 %, а цукрових буряків зросла на 47,2 % . У тваринницькій галузі ціна реалізації молока у 2009 р. порівняно з 2007 р. зросла на 119,0 %, ВРХ - на 67,4 %, свиней - на 105,4 %, овець - на 37,0 %.

Таблиця 8. Ціни реалізації сільськогосподарської продукції, грн/ц

Види продукції	Роки	2009 р. в % до 2007 р.
	2007	2008	2009
Зерно	76,72	59,19	71,46	93,1
Соняшник	200,74	131,02	193,70	96,5
Цукрові буряки	15,39	22,31	22,65	147,2
Картопля	-	-	-	-
Овочі	-	-	-	-
Плоди	-	-	-	-
Кормові коренеплоди	-	-	-	-
Молоко	110,00	147,35	130,85	119,0
Приріст: ВРХ	465,87	692,19	780,07	167,4
свиней	677,80	1151,72	1392,45	205,4
овець	900,00	1100,00	1233,33	137,0
птиці	609,76	-	-	-
Вовна	433,33	416,67	333,33	76,9
Яйця	-	-	-	-

2.4 Фінансові результати та ефективність господарювання

За сучасних умов ринкової економіки, на рівні окремого підприємства важливим стає визначення фінансових результатів господарської діяльності задля подальшої її оцінки.

В результаті господарської діяльності підприємство може мати прибуток або збиток (фінансовий результат), який є основним узагальнюючим показником його роботи і визначається за Звітом про фінансові результати.

Прибуток - сума, на яку доходи перевищують пов'язані з ними витрати.

Збиток - перевищення суми витрат над сумою доходу, для отримання якого були здійснені ці витрати.

Розглянемо ефективність використання виробничих ресурсів підприємствами Близнюківського району (табл. 9).

Таблиця 9. Ефективність використання виробничих ресурсів

Показники	Роки	2009р. в % до 2007 р.
	2007	2008	2009
Вироблено на 100 га с.-г. угідь, тис. грн.	х	х	х	х
валової продукції	74,4	136,6	88,9	14,5
товарної продукції	116,8	156,8	174,3	57,5
чистої продукції	39,6	24,9	21,7	-17,9
прибутку	15,4	-74,7	-36,9	-52,3
Вироблено на 100 га с.-г. угідь, ц	х	х	х	х
молока	64,1	51,8	51,5	-12,6
приросту ВРХ	3,6	3,5	3,5	-0,1
Вироблено на 100 га ріллі, ц	х	х	х	х
зерна	745,7	2037,2	1149,4	403,7
соняшника	302,1	406,7	349,9	47,8
цукрових буряків	239,2	139,3	87,9	-151,3
картоплі	-	-	-	-
овочів	-	-	-	-
приросту свиней	3,1	4,2	3,2	0,1
Вироблено на одного працівника, зайнятого в сільському господарстві, тис. грн.	х	х	х	х
валової продукції	40,5	67,2	55,2	14,7
товарної продукції	63,6	77,1	108,2	44,6
чистої продукції	21,6	12,2	13,5	-8,1
прибутку	8,4	-36,7	-22,9	-31,3

З даних таблиці видно, що прибутковим був лише 2007 р.

Міру прибутковості функціонування підприємства найточніше визначають показники рентабельності. Рентабельність -- це якісний вартісний показник, що характеризує рівень віддачі витрат або міру використання наявних ресурсів у процесі виробництва і реалізації товарів, робіт і послуг.

Розглянемо рівень рентабельності (збитковості) виробництва сільськогосподарської продукції підприємствами Близнюківського району (табл. 10).

Таблиця 10. Рівень рентабельності (збитковості) виробництва сільськогосподарської продукції, %

Види продукції	Роки	2009 р. +,- до 2007 р., %
	2007	2008	2009
Зернові	-0,8	-41,0	-30,6	-29,8
Соняшник	109,7	11,6	10,6	-99,1
Соя	104,1	-80,8	-	-
Цукрові буряки	-28,1	8,3	-34,0	-5,9
Картопля	-	-	-	-
Овочі	-	-	-	-
Плоди	-	-	-	-
Разом по рослинництву	32,4	-34,1	-18,1	-50,5
Приріст: ВРХ	-53,5	-29,5	-30,0	23,5
свиней	-40,4	-28,3	-24,1	16,3
овець	0,0	-33,0	12,1	12,1
птиці	-52,0	-	-	-
Молоко цільне	-17,9	-6,7	-14,8	3,1
Вовна	-82,7	-66,7	-83,2	-0,5
Яйця	-	-	-	-
Разом по тваринництву	-40,9	-19,3	-19,8	21,1
Всього продукції сільського господарства	15,6	-33,1	-18,2	-33,8

Проаналізувавши таблицю ми бачимо, що у рослинництві у 2009 р. найбільш рентабельною галуззю є соняшник, збитковими є цукровий буряк та зернові. Тваринництво повністю збиткове, окрім вівчарства.

Розглянемо кінцеві результати діяльності сільськогосподарських підприємств Близнюківського району (табл. 11).

Таблиця 11. Кінцеві результати діяльності сільськогосподарських підприємств

Показники	Од. виміру	Роки	2009 р. +,- до 2007 р., %
		2007	2008	2009
Кількість прибуткових підприємств	Од.	13	13	15	2
	%	81,3	72,2	75,0	-6,3
Кількість збиткових підприємств	Од.	3	5	5	2
	%	18,7	27,8	25,0	6,3
Одержано прибутку на одне господарство	тис. грн.	863,9	589,2	967,9	104
Одержано збитку на одне господарство	тис. грн.	-1528,9	-7667,7	-6147,8	-4618,9
Рівень рентабельності виробництва с.-г. продукції	%	15,6	-33,1	-18,2	-33,8
в т. ч. рослинництва	%	32,4	-34,1	-18,1	-50,5
тваринництва	%	-40,9	-19,3	-19,8	21,1
Рівень рентабельності господарської діяльності	%	13,8	-32,0	-16,5	-30,3

Проаналізувавши таблицю ми бачимо, що кількість прибуткових підприємств у 2007 р. та 2008 р. була однаковою, а у 2009 р. зросла на 2 підприємства і становила 15 підприємств. Кількість збиткових підприємств також зросла : 2007 р.- 3 , 2008 р.- 5, 2009 р.- 5 підприємств.

У 2007 р. господарська діяльність підприємств Близнюківського району була рентабельною , а починаючи з 2008 р. - збитковою.

3. Шляхи удосконалення земельно-орендних відносин

3.1 Удосконалення договірних відносин між орендодавцем і орендарем

Основою організаційного механізму орендних земельних відносин у сільському господарстві є національне законодавство, зокрема Закон України “Про оренду землі”. Механізм орендних земельних відносин реалізується через договірні зобов'язання між орендарем та орендодавцем, базою для яких виступає нормативно-правове забезпечення оренди землі.

Ефективність організаційного механізму орендних земельних відносин залежить від налагодженої взаємодії всіх його складових, а саме: дотримання Закону України «Про оренду землі»; укладення договору оренди земельної ділянки та ретельного обґрунтування всіх його пунктів; використання земельної ділянки за цільовим призначенням і підвищення родючості ґрунтів; своєчасна виплата орендної плати у формі, передбаченій договором; контроль орендодавцем використання земельної ділянки; повернення орендодавцю земельної ділянки у належному стані після закінчення строку оренди.

Різноманітність визначень економічної категорії „оренда” свідчить про те, що вона відображає соціальний, економічний та управлінський аспекти суспільних відносин. Оренда - надзвичайно багатогранне явище, тому однозначне її трактування завжди буде неповним. Вона виступає через сукупність правомочностей: володіння, користування і розпорядження, а також як вид підприємництва, що дозволяє раціонально поєднувати матеріально-технічні, фінансові та трудові ресурси, запроваджувати нові технології у виробництві, ефективно організовувати господарську діяльність.

Орендним відносинам належить важливе місце в сучасних економічних процесах, що здійснюються у сільському господарстві України. У перебудові відносин власності в АПК нашої держави, в процесі проведення аграрної реформи, оренда стала невід'ємною частиною цього процесу. У системі заходів щодо удосконалення виробничих відносин та якісного оновлення продуктивних сил оренда відіграє важливу роль як форма використання земельних і майнових паїв. Отже, орендні відносини є однією із важливих складових ринкової економіки. Оренда розглядається нами як альтернатива купівлі-продажу земельних угідь сільськогосподарського призначення на сучасному етапі розвитку ринкових відносин.

Величина строку договору оренди землі - предмет постійного спору між орендодавцем та орендарем, оскільки перші зацікавлені у його скороченні, а другі - у подовженні. При коротшому терміні можливо швидше переглянути розмір орендної плати на користь землевласника та інші умови договору. Чим термін довший, тим більше орендар має можливостей отримати дохід від заходів збереження та підвищення родючості ґрунту. Орендар повинен сам мотивувати зацікавленість власника земельної ділянки у подовжені терміну договору оренди землі, перш за все, як дбайливий господар. Він може запропонувати вирішення ряду проблем соціальної сфери села, в якому живе власник орендованої ним земельної ділянки [10].

Відносини між орендодавцем та орендарем необхідно регулювати за допомогою законодавчих актів. Однак, на практиці інколи виникають проблеми саме через недосконалість нормативно-правової бази орендних земельних відносин. Потрібно більш чітко визначити в Законі України „Про оренду землі” права й обов'язки орендаря та орендодавця землі, зокрема відповідальність орендаря за зниження родючості орендованої землі та методи економічного і податкового стимулювання при проведенні орендарем заходів щодо охорони земель та підвищення родючості ґрунтів. Установити економічно обґрунтований і диференційований, залежно від місця розташування та якості (родючості) землі, розмір орендної плати. Недосконалість нормативно-правової бази орендних земельних відносин негативно впливає на їх розвиток, ускладнює відносини суб'єктів орендних земельних відносин. Закони та нормативні акти про оренду землі повинні забезпечити для орендарів і орендодавців ефективні та взаємовигідні умови, а для цього слід суттєво удосконалити нормативно-правову базу.

Важливою складовою організаційних процесів здійснення орендних відносин є належне оформлення й узгодження умов орендних угод. Щоб запобігти виникненню конфліктних ситуацій між сторонами орендних угод, потрібно ретельно опрацьовувати всі пункти й положення договору, уникати в його трактуванні нечіткостей, правильно оформляти угоди згідно з вимогами чинного законодавства із залученням, по можливості, юристів-консультантів. Важливу роль у цьому процесі відіграють безкоштовні юридичні консультації та районні засоби масової інформації (ЗМІ). Необхідність таких заходів зумовлена виникненням ряду суперечок між суб`єктами орендних відносин з приводу невиконання однією із сторін договірних зобов`язань. Дуже часто це стосується випадків невиконання орендарями умов розрахунків з орендодавцями. Орендар повинен нести матеріальну відповідальність за невиконання умов договору оренди незалежно від наслідків господарської діяльності, а також бути відповідальним у плані соціальної захищеності орендодавців за мінімізацію негативних наслідків від настання форс-мажорних обставин, які можуть призвести до їх неплатоспроможності [8].

Кожний власник земельної ділянки, отримавши Державний акт на право приватної власності на землю, може самостійно господарювати на своїй землі. Це може викликати ряд проблем, особливо якщо його пай розташований посеред поля, або, якщо дістатися до решти ділянок можливо тільки через земельний наділ даного власника. Для вирішення проблем, які виникнуть в орендарів сусідніх ділянок, потрібно використовувати сервітут, а також при виході одного з власників земельного паю з приватно-орендного підприємства, земельна ділянка якого розташована посередині орендованого поля, законодавчо установити порядок надання йому рівноцінного наділу із земель державного запасу чи комунальної власності.

Одним із важливих чинників ведення високопродуктивного, сільськогосподарського виробництва є збереження та підвищення родючості ґрунтів, запобігання деградаційним процесам, що обумовлено дбайливим і сумлінним використанням орендованої землі. Економічне стимулювання раціонального землекористування передбачає виділення коштів власникам землі та землекористувачам з метою компенсації витрат на підвищення родючості ґрунтів і запобігання негативних явищ у землекористуванні. Крім того, можуть бути передбачені та застосовуватись відповідні штрафи у розмірах, адекватних витратам, необхідним для усунення негативних процесів у землекористуванні. Ефективність подальшого розвитку орендних земельних відносин у сільському господарстві залежить від врегулювання всіх організаційних і правових проблем через підвищення рівня поінформованості учасників орендних відносин як одного з важливих напрямів ведення сільськогосподарського виробництва на сучасному етапі. Під час дії мораторію на капіталізацію земельних ресурсів оренда є ефективною формою землекористування в сучасних умовах розвитку сільського господарства України.

3.2 Форми орендної плати

Відповідно до ст. 19 Закону України “Про оренду землі” орендна плата -- це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою. На відміну від земельного податку, орендна плата може встановлюватися в таких формах:

У грошовій -- сума орендної плати, зазначена в договорі оренди, виплачується грошима. Ця форма досить широко використовується у світовій практиці. Зважаючи на теперішній фінансовий стан вітчизняних сільськогосподарських підприємств, така форма в більшості випадків буде винятком. Якщо договір оренди передбачає виплату орендної плати грошима, то кожному орендодавцю залежно від його частки в орендованому майні виплачується орендна плата у встановлений термін за платіжною відомістю. Копія платіжної відомості передається уповноваженій особі орендодавця.

У натуральній -- на суму орендної плати, зазначену в договорі оренди, видається продукція, вироблена, перероблена або придбана орендарем. У договорі повинні бути вказані види продукції, якими орендар сплачуватиме орендну плату, а також мають бути погоджені обсяги та зафіксовані ціни (наприклад, ціна аграрної біржі на день платежу або поточна ринкова ціна чи собівартість). Кожна видача продукції в рахунок орендної плати оформляється накладною внутрігосподарського призначення, яка підписується керівником і головним бухгалтером підприємства.

За даними 2009 р., серед форм оплати переважала натуральна форма -сільськогосподарською продукцією (71,6 %) [11]. За останні роки спостерігається зменшення частки натуральної форми орендної плати (у 2001 р. її частка становила 81,45 %) [11] та поступове збільшення грошової форми. Зауважимо, що в розвинених країнах виплата орендної плати здійснюється виключно в грошовій формі. Істотне переважання негрошових форм орендної плати в Україні є ознакою неринкового характеру аграрних орендних відносин і надзвичайно негативним явищем, оскільки під час розрахунку із селянами ціни на сільськогосподарську продукцію керівники підприємств встановлюють самостійно і визначають їх на рівні, який значно перевищує ринковий. Тому необхідно вдосконалювати земельні орендні відносини в Україні.

У відробітковій -- на суму орендної плати згідно з договором оренди орендар надає різні послуги (наприклад, обробіток присадибних ділянок, збір на ній урожаю, доставка кормів). Перелік послуг може бути визначений у договорі або в процесі дії договору. В першому випадку в договорі фіксуються сам перелік послуг, які надаються орендарем як орендна плата, та їхня кількість. У другому -- погоджуються ціни на послуги (за собівартістю, за ринковою вартістю тощо) і орендар повинен надати на суму орендної плати, вказану в договорі оренди, послуги відповідно до заздалегідь погодженого переліку. Надання послуг оформляється накладною внутрігосподарського призначення.

У змішаній -- орендна плата визначається поєднанням трьох попередніх форм. На суму, зазначену в договорі оренди, за погодженими між сторонами цінами частково надаються послуги і видається продукція або грошова компенсація.