Собівартість продукції рослинництва та шляхи її зниження

Размещено на http://www.allbest.ru/

Тема

Собівартість продукції рослинництва та шляхи її зниження

Зміст

Вступ

Розділ 1. Собівартість важливий фактор підвищення ефективості виробництва продукції рослинництва

1.1 Поняття та види собівартості продукції

1.2 Показники собівартості продукції та завдання аналізу

1.3 Основні принципи планування обліку та калькулювання продукції рослинництва

Розділ 2. Сучасний рівень собівартості продукції рослинництва в господарстві

2.1 Виробничо-економічна характеристика підприємства

2.2 Рівень собівартості основних видів продукції рослинництва

2.3 Фактори собівартості продукції рослинництва

2.4 Аналіз структури виробничих витрат в рослинництві за основними видами продукції( пшениця, соняшник, ячмінь)

Розділ 3. Індексний аналіз факорів виробничих витрат і собівартості продукції рослинництва

3.1 Індексний аналіз виробничих витрат в рослинництві

3.2 Індексний аналіз факторів собівартості 1ц продукції

Розділ 4. Шляхи зниження собівартості виробництва основних видів продукції рослинництва та її вплив на рентабельність виробництва

Висновки

Список використаних джерел

Додатки

ВСТУП

Собівартість продукції рослинництва - тема дуже актуальна на даний момент для України. Необхідно почати, перш за все, з того, що в цілому за останні роки виробництво сільськогосподарської продукції знизилось як тваринництва, так і рослинництва. Це трапилось, тому що господарства були «предоставлені самі собі», що ще нині і діє.

Як вже відомо, для виробництва сільськогосподарської продукції потрібні затрати живої і уречевленої в основних та оборотних засобах праці. Загальні затрати праці на виробництво продукції становлять витрати виробництва. Вони включають вартість витрачених засобів виробництва (насіння, кормів, добрив, палива) і амортизацію основних засобів, новостворену вартість необхідною працею (заробітна плата) і новостворену вартість додатковою працею (чистий доход).

Витрати виробництва - це загальна економічна категорія. Вони виражають те, у що обходиться створення продукту підприємству.

Витрати виробництва роздвоюються на суспільні або суспільно необхідні та витрати окремих підприємств.

Під суспільними, або суспільно необхідними витратами розуміють затрати абстрактної минулої та живої праці, яка необхідна суспільству для виготовлення одиниці певного виду товару потрібної якості при досягнутому рівні розвитку виробництва. Суспільно необхідні витрати становлять вартість товару.

Вартість витрачених засобів виробництва і новостворена вартість необхіднею працею становлять собівартість продукції. Отже, собівартість як економічна категорія виражає витрати у грошовому виразі на використані засоби виробництва і заробітну плату з відрахуванням на соціальне забезпечення з розрахунку на одиницю продукції.

Одже, головна мета даної курсової роботи - простежити тенденції зміни собівартості продукції рослинництва в ДП « Агро-Коблево» на основі її статистичного аналізу.

Але для досягнення поставленої мети необхідно звернути увагу і на коло вищезгаданих питань, тобто на структуру і рівень собівартості та що на це впливає.Тому першорядним завданням є складання базованої на реальних отриманих та вивчених даних природно-економічної характеристики господарства, що надалі і розкривається в першому розділі даної роботи.

Враховуючи те, що статистичний аналіз з точки зору теорії не можливий без освітлення структури та динаміки досліджуваного явища, а також зміни його рівня. Серед головних завдань ції курсової роботи можна виділити наступні: вивчення зміни рівня собівартості продукції рослинництва, простежити динаміку собівартості двох основних культур господарства, в нашому випадку це озима пшениця і соняшник, виявити,яка зі статей витрат більш впливає на зміну структури собівартості даних культур. Освітивши рівень собівартості, доцільно провести її індексний аналіз. Для повного статистичного аналізу собівартості необхідно скористатися методом кореляції, тобто відобразити взаємозв'язок між врожайністю і собівартістю.

Щоб узагальнити суму отриманих результатів вищевказаних завдань, треба на базі їх розрахунків зробити прогнозування собівартості окремих культур на заданий період в умовах даного господарства.

За об'єкт дослідження взято Дп «Агро-Коблево», яке знаходиться в с. Коблево, Березанського району, Миколаївської області.

Предметом дослідження є питання шляхів зниження собівартості виробництва основних видів продукції тваринництва в ринкових умовах. Важливо знизити собівартість продукції, але не знизити тим самим прибуток від її реалізації.

В процесі виконання роботи були використанні дані таких річних форм звітності, як форма № 50 - с/г «Основні економічні показники роботи сільськогосподарських підприємств», баланси за аналізуємі роки, форма річний звіт про фінансові результати Дп «Агро-Коблево» Березанського району за 2006 - 2008 роки.

Дана курсова робота складається із вступу, чотирьох розділів, висновку, списку використаних джерел. Загальний її обсяг складає 40 сторінок, в тому числі 9 таблиць. Робота містить 1 додаток.

Розділ 1. Собівартість- важливий фактор підвищення ефективності виробництва продукції рослинництва

1.1 Поняття та види собівартості продукції

Собівартість продукції - це грошова форма витрат підготовку її виробництва, виготовлення і збут.

Відображаючи рівень витрат на виробництво, собівартість комплексно характеризує ступінь використання усіх ресурсів підприємства, а значить, і рівень техніки, технології та організації виробництва. Чим краще працює підприємство, інтенсивніше використовує виробничі ресурси, успішніше удосконалює техніку, технологію і організацію виробництва, тим нижча собівартість продукції. Тому собівартість є одним з важливих показників ефективності виробництва.

Собівартість як економічна категорія являє собою відокремлену частину вартості. Основу цієї категорії становлять вартість спожитих засобів виробництва і вартість необхідного продукту. В конкретно економічному розумінні собівартість -- це грошовий вираз витрат підприємства на виробництво і реалізацію продукції (робіт, послуг).

Собівартість -- один з найважливіших показників господарської діяльності аграрних підприємств, оскільки показує, у що саме обходиться господарству виробництво відповідного виду продукції і наскільки економічно вигідним воно є в конкретних природно-економічних умовах господарювання.[1]

Показник собівартості дає можливість глибоко аналізувати економічний стан підприємства і виявляти резерви підвищення ефективності виробництва. За інших однакових умов підприємство тим більше одержуватиме прибутку на одиницю продукції, чим нижча її собівартість, і навпаки. Із зниженням собівартості зростає цінова конкурентоспроможність продукції, а отже, і зміцнюються позиції підприємства на товарному ринку.

Важливо зазначити й те, що прибутковість підприємства знаходиться в оберненій залежності від собівартості. З її зниженням зростає окупність витрат прибутком і створюються сприятливі умови для прискорення темпів розширеного відтворення та підвищення матеріальної заінтересованості працівників. Показник собівартості є важливим інструментом для розробки рекомендацій з удосконалення розміщення сільськогосподарського виробництва по природних зонах і мікрозонах України, а також для визначення перспектив розвитку підприємств щодо вибору ними найбільш ефективних галузей.

Собівартість продукції має тісний зв'язок а ї; ціною. Це проявляється в тому, що собівартість слугує базою ціни товару і її нижньою межею для виробника.

При обчисленні собівартості продукції важливе значення має визначення складу витрат, які в неї включаються. Як відомо, витрати підприємства відшкодовуються за рахунок двох власних джерел: собівартості і прибутку. Тому питання про склад витрат, які включаються у собівартість, є питання їх розмежування між зазначеними джерелами відшкодування. Загальний принцип цього розмежування полягає в тому, що через собівартість повинні відшкодовуватися витрати підприємства, що забезпечують просте відтворення усіх факторів виробництва; предметів, засобів праці, робочої сили і природних ресурсів. [1]

Відповідно до цього у собівартість продукції включаються витрати на:

· дослідження ринку і виявлення потреби у продукції;

· підготовку і освоєння нової продукції;

· виробництво, включаючи витрати на сировину, ,матеріали, енергію, амортизацію основних фондів, оплату праці персоналу;

· обслуговування виробничого процесу і управління ним;

· збут продукції (пакування, транспортування, реклама, комісійні витрати і т. п.);

· розвідку, використання і охорону природних ресурсів (витрати на геологорозвідувальні роботи, плата за воду, деревину, витрати на рекультивацій земель, охорону повітряного, водного басейнів);

· набір і підготовку кадрів;

· поточну раціоналізацію виробництва (удосконалення технології, організації виробництва, праці, підвищення якості продукції), крім капітальних витрат.

Собівартість продукції є комплексним економічним показником, який характеризує ступінь використання усіх виробничих ресурсів (матеріальних, грошових, трудових).

Собівартість як показник використовують:

· для контролю за використанням ресурсів;

· визначення економічної ефективності від запроваджених заходів;

· встановлення цін на продукцію;

· від собівартості залежить розмір прибутку

Ц = Собівартість + Прибуток

В залежності від часу формування затрат є собівартість:

· планова;

· фактична;

Планова собівартість - визначають перед початком планового року і планують на основі норм витрат ресурсів та цін на ресурси на момент складання плану.

Планова собівартість визначається до початку планового періоду. Вона має велике значення у здійсненні режиму економії й організації дійового контролю за витрачанням коштів, за господарською діяльністю підприємств і їх виробничих підрозділів протягом планового періоду.

Фактична собівартість - відображає фактичні витрати на виробництво продукції за даними бух обліку.

Фактична собівартість визначається за результатами господарської діяльності в кінці звітного періоду на основі фактичних витрат і обсягу одержаної продукції. Вона дає змогу визначити прибуток підприємства та економічну ефективність виробництва кожного виду продукції (робіт, послуг), з'ясувати причини низької доходності або збитковості окремих галузей, виявити резерви скорочення витрат на одиницю продукції.

У промисловості розрізняють: Індивідуальну і суспільну.[2]

Індивідуальна - це витрати по виготовленню і реалізації продукції окремого виробника.

Індивідуальна собівартість визначається на кожному підприємстві. По окремих видах продукції її рівень залежить від місцевих агрономічних, зоотехнічних, технічних, організаційно-економічних і природних умов.

Суспільна собівартість (галузева) - це узагальнене значення індивідуальних собівартостей, вона становить основу ринкової ціни.

Суспільна собівартість розраховується за сукупністю підприємств і відображає середні витрати на виробництво продукції. Розрізняють такі форми її, як середньогалузева (обчислюється по країні в цілому в розрізі кожного виду продукції), середньозональна і зведена. Остання визначається відповідно до адміністративно-територіального принципу -- по району, області.

Собівартість складається із ряду елементів витрат.

А структура собівартості - це % співвідношення між елементами витрат.

За складом продукції:

· собівартість валової продукції

· собівартість товарної продукції

· собівартість рентабельності підприємства

· собівартість незавершеного виробництва

· собівартість одиниці виробу

Залежно від обсягу витрат, що входять до собівартості, розрізняють технологічну, цехову, виробничу собівартість.

Технологічна собівартість включає витрати, пов'язані з технологічним процесом виготовлення продукції.

Цехова собівартість охоплює витрати цехів на виготовлення продукції.

Виробнича собівартість -- це витрати підприємства, пов'язані з процесом виробництва продукції. Фактично виробнича собівартість збігається з цеховою собівартістю.

За тривалістю розрахункового періоду розрізняють собівартість місячну, квартальну, річну, а також індивідуальну собівартість і серед-ньогалузеву.

Індивідуальна собівартість відбиває витрати на виготовлення продукції в умовах окремого конкретного підприємства, середньо-галузева -- відображає витрати на виготовлення однотипної продукції в середньому по галузі.

Індивідуальна собівартість використовується для планування, аналізу та порівняння витрат виробництва окремих підприємств, середньо-галузева -- головним чином для ціноутворення.

1.2 Показники собівартості продукції та завдання аналізу

Залежно від впливу на собівартість обсягу виробництва розрізняють змінну і фіксовану частину собівартості продукції.

Під час аналізу звичайно використовують такі показники:

1) валові затрати;

2) собівартість товарної продукції;

3) витрати на 1 грн товарної продукції;

4) собівартість окремих видів продукції.

Собівартість товарної продукції визначається сумою витрат за всіма калькуляційними статтями окремих видів продукції, а собівартість реалізованої продукції -- це алгебраїчна сума витрат на товарну продукцію і витрат, які містяться в зміні залишків нереалізованої продукції на початок і кінець року.

Собівартість окремих видів продукції визначається діленням витрат на виробництво конкретного виду продукції на її масу. При цьому з загальної суми витрат виключається вартість використаних відвійок та іншої побічної продукції за цінами реалізації. Непрямі витрати розподіляються між окремими видами продукції пропорційно виручці від реалізації.

Аналізуючи собівартість продукції, вирішують такі основні завдання:

1) оцінювання виконання плану за собівартістю продукції на підприємстві в цілому, а також за окремими видами продукції;

2) вивчення причин відхилення фактичних витрат від планових у розрізі статей, а також за окремими видами і групами продукції;

3) пошук резервів зниження собівартості продукції та розробка відповідних заходів щодо їх використання.

Під час аналізу використовують дані звіту по собівартості продукції і звіту підприємства з праці. Залучаються також планові й звітні калькуляції окремих видів продукції та відповідні дані бухгалтерського обліку.[3]

Більшість підприємств випускають десятки та сотні видів продукції. Планування та облік витрат щодо кожного виду продукції потребують великих трудових і матеріальних витрат, а тому для аналізу собівартості всіх видів продукції використовуються також інші показники.

Собівартість робіт і послуг допоміжних і обслуговуючих виробництв також визначається в певній послідовності, оскільки вони, в свою чергу, взаємно обслуговують один одного. Тому визначення собівартості починають з того виробництва, яке порівняно менше споживало послуги інших допоміжних і обслуговуючих виробництв. Витрати цих виробництв за об'єктами планування й обліку розподіляються пропорційно наданим послугам і виконаним роботам.

Процентне відношення витрат за окремими статтями до їх загальної суми визначають структуру собівартості продукції. Для різних видів сільськогосподарської продукції вона різна, що зумовлено технологічними особливостями галузей і неоднаковою трудомісткістю виробництва. Дані про структуру собівартості дають повне уявлення про те, яку саме статті витрат займають найбільшу питому вагу і справляють вирішальний вплив на формування її рівня. Така інформація вкрай необхідна з огляду на те, що досягти істотного зниження собівартості сільськогосподарської продукції можна, передусім, у результаті раціонального скорочення витрат саме за цими статтями.[10]

Після попереднього ознайомлення з даними про собівартість продукції і її складовими переходять до фактичного аналізу, кожної статті зокрема і перш за все статей по яких виявлені перерозходи.

Порівняння фактичних рівнів собівартості з плановими не може дати повного уявлення про ступінь використання підприємством ресурсів. Слід забеспечити порівняння рівнів собівартості в динаміці, а також з даними інших підприємств та з середньо-галузевими показниками. Узагальнюючим показником, який характеризує завдання щодо зниження витрат є затрати на одну гривню товарної продукції.

Класифікація за економічними елементами операційних витрат: матеріальні витрати; витрати на оплату праці; відрахування на соціальні заходи; амортизація; інші операційні витрати (собівартість реалізованих виробничих запасів, сумнівні борги та втрати від знецінення запасів, визнані економічні санкції тощо). Дані про економічні елементи витрат обліковуються за класом 8 Плану рахунків і відображаються у фінансовій звітності (форма №2, розд.ІІ „Елементи операційних витрат”). Витрати за цією ознакою визначають по підприємству в цілому з метою аналізу структури витрат (вертикальний аналіз), порівняння її зі структурою економічних елементів витрат інших підприємств галузі, а також аналізу динаміки зміни економічних витрат у часі (горизонтальний аналіз). виявлення тенденцій змін (трендовий аналіз).

Класифікація за калькуляційними статтями собівартості на одиницю продукції (робіт, послуг). Собівартість реалізованих товарів визначають за Положенням (стандартом) бухгалтерського обліку 9 „Запаси”. Собівартість реалізованої продукції складається з виробничих витрат та над нормованих виробничих витрат.

Факторний аналіз собівартості продукції передбачає аналіз:

· динаміки операційних витрат;

· чинників зміни витрат на 1 грн. реалізованої продукції за порівнянними і непорівнянними виробами, а також за групами продукції за віком їх випуску;

· впливу на собівартість окремих груп продукції за рівнем їх рентабельності;

· структури операційних витрат за економічними елементами;

· собівартість за калькуляційними статтями витрат.

Аналіз витрат на 1 грн. товарної продукції.

Затрати на 1 грн. товарної продукції обчислюють в копійках, як частку від ділення повної собівартості всієї товарної продукції на її обсяг виражений в оптових цінах підприємства.

Аналіз затрат на 1 грн. товарної продукції починають з порівняння фактичного рівня з рівнем затрат передбаченим плановим завданням. Таким чином встановлюються занальні відхилення від плану, на які впливають такі фактори:

· Структура асортименту товарної продукції;

· Рівень повної собівартості окремих видів продукції;

· Рівень оптових цін на споживані сировину і матеріали, а також тарифи на електроенергію і вантажні перевезення;

· Рівень оптових цін на вироблювану ними продукцію.

Для визначення впливу кожного з перерахованих факторів на зміну рівня затрат на 1 грн. товарної продукції порівняно з планом застосовують спосіб ланцюгових підстановок. Це означає, що крім планового показника витрат у звітному періоді треба розраховувати три варіанта підстановок:

За планом перерахованим за фактичний обсяг і асортимент продукції.

Фактично в цінах прийнятих у плані з урахуванням зміни цін на матеріали і тарифи.

Фактично в оптових цінах на продукцію прийняту в плані.

Аналіз впливу собівартості окремих груп продукції за рівнем їх рентабельності.

Для того, щоб виконати такий аналіз, продукцію, яку виробляють поділяють за рівнем рентабельності (щодо середньо галузевого рівня) на групи : нерентабельна (збиткова), низько-, середньо- та високорентабельна.

Аналіз впливу чинників зміни витрат на 1 грн. вартості реалізованої продукції

Витрати на 1 грн. вартості реалізованої продукції змінюються зі зміною цін реалізації продукції, собівартість одиниці продукції та структури виробництва.

З метою кількісного оцінювання впливу на рівень відносних витрат на 1 грн. вартості реалізованої продукції таких чинників, як зміни цін на продукцію, собівартість та структурні (асортиментні) зміни, в аналізі потрібно виокремити порівнянні та непорівнянні вироби. Для спрощення записів не будемо конкретизувати ці вироби, а позначимо їх буквами алфавіту.

1.3 Основні принципи планування обліку та калькулювання продукції тваринництва

Розвиток ринкових відносин в Україні зумовив зростання потреби в обліковій інформації, необхідної для управління підприємством. Враховуючи тенденції розвитку міжнародної економіки, процеси глобалізації, вступ України до Світової організації торгівлі та економічної інтеграції до Європейського співтовариства, важливою передумовою досягнення Україною високого рівня розвитку, с конкурентоспроможна сільськогосподарська продукція.[7]

Управлінський облік відіграє важливу роль в створенні конкурентоспроможності бізнесу. Постійний розвиток управлінського обліку пов'язаний з необхідністю впливу на механізм управління сільським господарством, яке повинно перебувати в стані постійного удосконалення.

Управління витратами на сільськогосподарських підприємствах є важливим засобом побудови системи обліку витрат, з урахуванням стратегічних та тактичних цілей і вимог керівництва. Це складний процес, що передбачає не тільки зважену класифікацію, а й систематичний моніторинг фактичних витрат та їх поведінки під впливом внутрішніх і зовнішніх факторів, прийняття рішень щодо поліпшення структури собівартості продукції, ціноутворення.

Значний внесок у дослідження питань методології обліку витрат та калькулювання собівартості продукції рослинництва зробили такі вітчизняні вчені, як: Ф.Бутинець, В.Палий, МЧумаченко, Л.Хорунжий, О.Юрківський, В.Моссаковський, М.Дем'яненко, В.Лінник, П.Хомин, В.Дерій, О.Радченко та інші. В їх наукових працях висвітлюються найбільш актуальні та проблемні питання щодо обліку витрат рослинництва.[3]

На жаль більшість досліджень, що проводилися останніми роками у галузі управлінського обліку, були присвячені промисловому управлінський облік розглядає загальні положення щодо методики ведення обліку і не торкається особливостей побудови обліку на сільськогосподарських підприємствах.

У рослинництві виробничі витрати групують окремо з рільництва, овочівництва, луківництва, вирощування сіна, садівництва з виділенням витрат на врожай поточного року і на врожай майбутніх років. [6]

Усі прямі витрати на рослинництво відображаються на субрахунку 231 "Рослинництво" у розрізі аналітичних рахунків: "Витрати на вирощування картоплі", "Витрати на вирощування буряку кормового" тощо.

За дебетом субрахунка 231 "Рослинництво" протягом року відображають прямі витрати на рослинництво з кредиту рахунків (субрахунків) 208 "Матеріали сільськогосподарського призначення", 66 "Розрахунки з оплати праці", 65 "Відрахування на соціальні заходи тощо", 91 "Загальновиробничі витрати" тощо. Зібрані на цьому рахунку витрати становлять фактичну собівартість продукції рослинництва.

Значну частину основних витрат, що стосуються вирощування сільськогосподарських культур, протягом року неможливо віднести на той чи інший об'єкт калькулювання. Тому такі витрати попередньо обліковують протягом року у складі загальновиробничих, а потім відносять на певні види сільськогосподарських культур шляхом розподілу. У разі, якщо сільськогосподарське підприємство займається одночасно і рослинництвом, і тваринництвом, складається один розрахунок розподілу загальновиробничих витрат.

Витрати і вихід продукції рослинництва обліковують на субрахунку рахунка 231. На дебеті цього субрахунка відображають витрати на виробництво, а по кредиту -- вихід продукції; дебетове сальдо відображає незавершене виробництво у рослинництві. Аналітичний облік витрат і виходу продукції рослинництва здійснюють відповідно до передбачених об'єктів в Особових рахунках підрозділу (орендаря) або у "Виробничому звіті по рослинництву". При калькулюванні собівартості окремих видів продукції рослинництва діє загальний принцип: для розрахунку собівартості продукції беруться всі понесені на вирощування даної культури витрати за мінусом вартості побічної продукції. При цьому побічна продукція враховується лише в тому обсязі, який використовується в господарстві.

Аналітичний облік витрат рослинництва ведуть у розрізі статей витрат. Для складання калькуляції собівартості продукції рослинництва необхідно визначити заданими аналітичного обліку фактичні витрати на продукцію.

Для визначення фактичної собівартості одиниці продукції складається спеціальний розрахунок, в якому використовуються або показники умовної продукції, або затверджені по підприємству ставки питомої ваги собівартості виду продукції у загальній собівартості виробництва.

Після складання звітних (фактичних) калькуляцій планова собівартість продукції коригується до фактичної собівартості, враховуючи продукцію рослинництва на складі, реалізованої і відпущеної на відгодівлю худобі.

Виробнича собівартість продукції за видами сільськогосподарських культур визначається:

а) зерна, насіння соняшнику -- франко-тік (франко-місце зберігання);

б) соломи, сіна -- франко-місце зберігання;

в) цукрових буряків, картоплі, баштанних культур, овочів, маточників цукрових буряків, коренеплодів -- франко-поле (франко-місце зберігання);

г) плодiв, ягiд, винограду, листя тютюну, продукцiї лiкарських та ефiроолiйних культур i квiтникарства, овочiв закритого ґрунту -- франко-пункт приймання (зберiгання);

ґ) соломки та трести льону, конопель -- франко-пункт зберiгання чи переробки (в пiдприємствi);

д) насіння трав, льону, конопель, овочевих та iнших культур -- франко-пункт зберiгання;

е) зеленої маси на корм -- франко-мiсце споживання;

є) зеленої маси на силос, трав'яного борошна, сiнажу, гранул -- франко-мiсце силосування, сiнажування, виробництва борошна, гранул.

Усi наступні витрати на виконання операцiй з пiдготовки продукцiї до реалiзацiї та її проведення вiдносяться на витрати зi збуту.

Сільськогосподарське виробництво характеризується різноманітними умовами надходження, зберігання і використання одержаної продукції. Розглянемо організацію документального оформлення, надходження і використання одержаної продукції.

Продукція рослинництва надходить у господарство в надзвичайно короткі строки при різних погодних умовах. Тому важливим засобом зберігання врожаю і всієї продукції є своєчасний і правильно організований облік.

Для обліку врожаю с/г культур використовуються єдині форми первинних документів для всіх типів с/г підприємств.

Документи по обліку виходу продукції призначені для оприбуткування від урожаю зерна та іншої продукції. Такими документами є: реєстр відправки зерна та іншої продукції з поля (ф. №77), путівка на вивезення продукції з поля (ф. №77а), талони (ф. №77б,77в,77г), реєстр приймання зерна вагарем (ф. №78а), реєстр приймання зерна та іншої продукції (ф. №78), реєстр документів на вибуття продукції (ф. №79).

Інформацію з документів по виходу продукції включають у звіт про рух матеріальних цінностей (ф.№121) і записують у виробничі звіти або книгу обліку виробництва.[10]

собівартість облік калькулювання рослинництво

Розділ 2. Сучасний рівень собівартості продукції рослинництва в господарстві

2.1 Виробничо-економічна характеристика господарства

ДП "Агро-Коблево"--товариство з обмеженою відповідальністю, Березанського району Миколаївської області, що було створено на пiдставi рiшення загальних зборiв вiд 30.08.2002р.

Керівник : Шаткова Антоніна Василіївна

Чисельність працюючих: 400 чоловік

Обслуговуючий банк : Укрсоцбанк

Діяльність: Вирощування і переробка сільськогосподарських культур.

Товари і послуги: Злаки, Ячмінь, Пшениця, Фрукти, ягоди, солодкі баштанні культури, хміль, Виноград столових сортів, Виноград винних сортів, Продукти плантацій і полів, Насіннячка соняшнику, Мука, крупи і пластівці із злакових і круп'яних культур, Мука з пшениці м'яких сортів, Мука з пшениці твердих сортів, Висівки, дрібні висівки, крупа.

Господарство добре забезпечене різноманітною сільськогосподарською технікою, це дає можливість надавати іншим господарствам механізовані послуги по обробітку ґрунту, збиранню урожаю сільськогосподарських культур.

Село Коблеве розтошоване в Березанському районі біля межі Миколаївськой и Одеськой областей України, на трасі M-14 / E-58 на відстані 90 км від Миколаєва.

Село оточено виноградниками.

Поверхня області являє собою рівнину, нахилену в південному напрямку. Південна частина регіону має більш рівний рельєф. Тут на широких вододілах зустрічаються лише неглибокі замкнені низини (поди), що заповнюються навесні талими водами. Менша, північна частина області зайнята відрогами Придніпровської височини, сильно розрізана ярами, балками і долинами річок.

Місцеві водні ресурси області дуже обмежені, забезпечення водою здійснюється, в основному, за рахунок притоку з інших регіонів.

Область розташована в межах двох фізико-географічних зон лісостепової (Кривоозерський і західна половина Первомайського району) і степової (решта території). Ландшафти представлені заплавними комплексами (заплавні ліси й луки), ділянками піщаного степу, петрофітними (вапняковими) степами, прибережно-водними комплексами, наскельними дібровами, кам'янистими степами тощо.

Клімат помірно-континентальний. Літо спекотне, з частими суховіями; середня температура липня +27°C. Зима малосніжна, порівняно тепла. Середня температура січня -4,5°C. Висота снігового покрову 9-11 см. Річна кількість опадів коливається від 330 мм на півдні до 450 мм на півночі області. Максимум опадів випадає влітку, переважно у вигляді злив.

Ґрунтовий покрив у північній частині області представлений переважно чорноземами глибокими, далі на південь - чорноземами звичайними та південними, а в приморській смузі - темно-каштановими ґрунтами на лесових породах.

Чорноземи звичайні мало- та середньогумусні на лесах найбільш поширені в області й займають майже третину її території. Чорноземи південні бідніші на гумус і поживні речовини, ніж чорноземи звичайні. Вони в більшій мірі піддаються дії вітрової ерозії, ніж чорноземи звичайні.

Сільськогосподарське освоєння території області в порівнянні із земельними фондами інших регіонів надзвичайно високе (86,6%). Тому всі землі потребують захисту та охорони від негативних процесів, забруднення й погіршення екологічного стану. Загальний рівень забруднення земель області можна оцінити як слабо- та середньозабруднений.

Площа сільськогосподарських угідь області перевершує 2 млн. га. У господарствах області налічується до 200 тис. га зрошуваних земель. Сільськогосподарське виробництво здійснюють колективні підприємства та фермерські господарства.

Питома вага продукції рослинництва в загальному обсязі досягає 60%. Основними культурами рослинництва в області є зернові (озима пшениця, ярий ячмінь, кукурудза), технічні культури - соняшник та цукрові буряки, овочево-баштанні культури. Розвинуто садівництво й виноградарство. Значну питому вагу займають кормові культури, що є доброю базою для тваринництва м'ясо-молочного напрямку. До 30% великої рогатої худоби сконцентровано в особистих приватних господарствах населення, а свиней - понад 46%.

Розміри сільськогосподарських підприємств тісно пов'язані з процесом концентрації виробництва. У свою чергу, ступінь розвитку концентрації визначається розмірами виробництва. Під концентрацією виробництва в сільськогосподарських підприємствах розуміють процес зосередження засобів виробництва і робочої сили з метою збільшення виробництва сільськогосподарської продукції.

Розмір сільськогоподарських підприємств визначається багатьма показниками, зокрема: обсягом виробництва валової і товарної продукції в натуральному і грошовому вираженнях, земельною площею (сільськогосподарські угіддя, рілля, багаторічні плодово-ягідні насадження, культиваційні споруди), основними виробничими фондами, енергетичними потужностями, наявністю техніки, поголів'ям худоби і птиці, кількістю середньорічних працівників та ін.

Основним показником розміру сільськогосподарських підприємств та їх виробничих підрозділів є вартість валової продукції, оскільки вона визначає кінцевий результат виробництва.При порівнянні розмірів різних господарств за ряд років для оцінки валової продукції використовують порівнянні ціни на продукцію.

Хоча показник обсягу валової продукції є основним, однак при визначенні розміру сільськогосподарських підприємств більш зручно користуватися показником розміру земельної площі. Це пояснюється тим, що земельна площа є найбільш стабільним по роках показником, тоді як показник валової продукції значно коливається, оскільки залежить від багатьох факторів (погодні умови, зміна цін на продукцію, зміна структури виробництва тощо).

Найбільше впливають на розміри сільськогосподарських підприємств такі фактори:

· природні умови (рельєф території, конфігурація земельних ділянок, водозабезпеченість та ін.). У господарствах Полісся України, наприклад, різні грунтові різновиди, розосередженість орних земель, заболоченість земельних ділянок, наявність лісів, чагарників обмежують розміри підприємств, а в Лісостепу рівнинні земельні масиви без значних природних перешкод і особливо в Степу України сприяють збільшенню розмірів сільськогосподарських підприємств;

· спеціалізація сільськогосподарських підприємств. Наприклад, підприємства плодово-ягідного напрямку ведуть виробництво на менших площах землі, ніж господарства інших напрямів: скотарсько-буряківницького, свинарського. Крім того, поглиблення спеціалізації внаслідок зменшення кількості товарних галузей, культур спрощує виробничу структуру господарства і сприяє розширенню виробництва у найбільш вигідних галузях, що веде до збільшення розмірів підприємства;

· підвищення рівня механізації виробництва, зокрема, запровадження комплексної механізації. Пояснюється це тим, що на великих земельних масивах значно краще використовується сільськогосподарська техніка, скорочуються строки її окупності;

· транспортні витрати, які обмежують збільшення розміру підприємств;

· витрати на амортизацію, організацію і управління виробництвом. Із збільшенням розмірів виробництва ці витрати за інших рівних умов зменшуються з розрахунку на одиницю площі, продукції, що дає змогу збільшити розміри підприємства;

· розміри населених пунктів, відстані між ними. Розміри виробництва обмежуються необхідністю наблизити працівників до місць виконання робіт, скоротити час на їх переїзди, перевезення вантажів. Тому при встановленні раціональних розмірів виробничих підрозділів необхідно враховувати розташування населених пунктів і орних земель та інших сільськогосподарських угідь навколо них, а також продуктивної худоби;

· управління підприємством. Зі збільшенням розмірів підприємства та його підрозділів ускладнюється управління, що негативно позначається на виробничій діяльності. Відтак, розміри підприємства мають забезпечувати належні умови для зручного управління ним.

Розглянемо показники розміру господарства, що свідчить про рівень концентрації виробництва, та порівняємо його з середньо районними показниками.

Таблиця 2.1

Показники розміру виробництва Дп «Агро-Коблево» Березанського району

Показники	роки	в середньому на одне господарство району у звітному році
	2006	2007	2008
Валова продукція сільського господарства в порівняних цінах 2005 р., тис грн	2564,7	1512,6	2647,4	98600
Грошова виручка від реалізації, тис.грн	5996,7	5329,8	12314	8174,4
Площа сільськогосподарських угідь, га	2634	2781	2781	57300
Вартість основних фондів, тис.грн	8247,7	8247,7	8247,7	82600
Середньорічна чисельність працівників зайнятих в сільськогосподарському виробництві, чол	336	376	375	1295

Аналізуючи дані таблиці можна зробити висновок, що такі показники розміру виробництва як : валова продукція сільського господарства, грошова виручка від реалізації сільськогосподарської продукції, площа сільськогосподарських угідь, чисельність працівників, в аналізуємому господарстві приблизно дорівнює середнім показникам району, отже це підприємство є середнім у Березанському районі.

Ми знаємо, що на ефективність сільськогосподарського виробництва впливає рівень спеціалізації господарства. Тому необхідно визначити поняття та вплив спеціалізації на ефективність виробництва сільськогосподарського підприємства. Для більш точного і всебічного вивчення спеціалізації визначимо її за такими показниками: за структурою товарної продукції, за структурою валової продукції в поточних та спів ставних цінах, за структурою посівної площі, за структурою основних фондів тощо.

Таблиця 2.2

Розмір та структура грошових надходжень від реалізації товарної продукції в Дп «Агро-Коблево» Березанського району

Галузі та види продукції	2006 рік	2007 рік	2008 рік	В середньому за 3 роки
	тис.грн	%	тис.грн	%	тис.грн	%	тис.грн	%
Зерно	3031,9	42,5	978,6	44,3	3932	39,7	2647,4	42,7
Пшениця	2244	31,5	476,1	22	3007	30,4	1908,9	27,9
Соняшник	266,3	3,7	293,2	13,3	21,5	0,21	193,7	5,7
Ячмінь	586,9	8,2	332	15,04	925	9,4	614,7	10,9
Інша продукція рослинництва	1000,2	14	127,4	5,8	2006	20,3	1044,5	13,4
Разом по рослинництву	7129,3	100	2207,3	100	9891	100	6409,2	100
Всьго по господарству	7129,3	100	2207,3	100	9891	100	6409,2	100

Аналізуючі данні таблиці бачимо, що підприємсво «Агро-Коблево» займаєсться вирощуванням сільськогосподарських культур, тобто займається виключно рослинництвом і не вирощує худобу. В рослинництві в середньому за три роки головними галузями є виробництво зернових (42,7% в загальній структурі виручки), та виробництво пшениці ( 27,9%). Інші види продукції не мають великого значення, тобто вони не впливають на рівень спеціалізації підприємства. Найменьший показник- це грошова виручка від виробництва соняшника ( 5,75% ).

Ефективність виробництва в аграрних підприємствах залежить не лише від розміру провідних галузей, а й від того, як розвинуті й інші галузі, що мають товарний характер.

Визначимо коефіцієнт спеціалізації за формулою:

K спец = 100 % / Pi (2i-1)

де Pi- питома вага і-тої галузі в структурі грошової виручки;

і- порядковий номер і-тої галузі в ранжируваному ряді побудованої за спадаючою ознакою.

Кспец= 100291,71=0,34 - у господарства середній рівень спеціалізації.

Важливим фактором розвитку виробництва є стабільна забезпеченість підприємства матеріальними ресурсами та їх ефективне використання. Враховуючи те, що витрати сировини, матеріалів, палива, напівфабрикатів займають 80-90% серед всіх витрат на виробництво нової продукції, то головною метою аналізу є визначення забезпеченості підприємства різними видами матеріальних ресурсів та пошук резервів раціонального їх використання.

Для того, щоб визначити, якою мірою підприємство забезпечене матеріальними ресурсами, необхідно:

- вивчити порядок розрахунку й обгрунтованість договорів про поставку матеріальних ресурсів, умови поставок;

- визначити характер виробничих матеріальних запасів і зміну їх структури;

- перевірити обгрунтованість норм виробничих запасів і потребу в матеріальних ресурсах;

- виявити можливості зменшення виробничих запасів і потреби в матеріальних ресурсах;

- розробити заходи щодо зниження наднормативних і зайвих запасів матеріалів.

Важливим фактором забезпеченості підприємства виробничими запасами є правильність розрахунку потреби в них. Планування потреб у виробничих запасах здійснюється на основі наукових методів залежно від специфіки технологічних процесів виробництва продукції, призначення запасів та інших особливостей.

Загальна потреба підприємства в тому чи іншому виді матеріалів становить:

По = Пп + Пе + Пр + Пзв - Зн,

де По -- загальна потреба; Пп -- потреба у виробництві; Пе -- потреба в експериментально-дослідних роботах; Пр - потреба у ремонті; Пзв - потреба в утворенні нормативних залишків на кінець аналізованого періоду; Зн - запас на початок аналізованого періоду.[8]

Розглянемо забезпеченість господарства виробничими ресурсами, та ефективність їх використання.

Таблиця 2.3

Забезпеченість виробничими ресурсами та ефективність їх використання в Дп «Агро-Коблево» Березанського району

Показники	2 006р.	2 007р.	2 008р.	2008 р. в %
				2006	2007
Припадає на одногосередньорічного працівника, заянятого в сільськогосподарському виробництві: сільськогосподарських угіль, га	7,8	7,3	7,4	94,8	101,3
основних виробничих фондів сільськогосппризначення, тис.грн	22,5	18,9	18,9	84	100
енергетичних потужностей, к.с.	21,9	22,2	20,9	95,4	94,1
Припадає на 100 га сільгоспугідь: основних виробничих фондів сільгосппризначення, тис.грн.	287,2	298,6	255,4	88,9	85,5
енергетичних потужностей, к.с.	330	300	282,2	85,5	94
Одержано на 100 га сільгоспугідь, тис.грн валової продукції сільського господарства ( в порівняних цінах 2005 р.)	97,3	54,3	95,2	97,8	175,3
прибутку	292	276,6	276,7	94,7	100
Одержано на одного працівика ,заянятого в сільськогосподарському виробництві: валової продукції сільського господарства ( в порівняних цінах 2005 р.)	76,3	40,2	70,6	92,5	175,6
прибутку	17,8	14,1	20,5	115,1	145,4
Фондовіддача, грн\грн	33,9	21,9	29,5	87	134,7
Рівень рентабельності(збитковості),%	59,6	74,4	74,0	99,4	124,1
Норма прибутку(збитку),%	81,5	85,8	93,1	114,2	108,5

Аналізуючи дані таблиці можна зробити висновок, що фондозабезпеченість та енергоозброєність господарства з кожним роком зменшується. Фондозабезпеченість в 2008 році порівняно з 2006 роком зменшилося на 11,1 %, а в порівнянні з 2007 роком на 14,5 %, а енергоозброєність у 2008 році в порівняні з 2007 роком змешилася на 4,5%, а в порівняні з 2007 роком на 5,9%.

Ефективність використання основних фондів характеризується рядом показників. Основним із них є фондовіддача, який показує суму виробленої валової продукції сільського господарства у поточних цінах на 1 грн. основних засобів сільськогосподарського призначення. З таблиці видно, що цей показник у господарстві є нестабільним .

Дп «Агро-Коблево» за всі розглянуті роки працювало прибутково. Про це свідчить такий показник, як рівень рентабельності.

2.2 Рівень собівартості основних видів продукції рослинництва

Об'єктами розрахунку собівартості в рослинництві є різні види продукції, які одержують від кожної сільськогосподарської культури. Крім того, визначають собівартість незавершеного виробництва, що складається із собівартості сільськогосподарських робіт і вартості спожитих ресурсів для виробництва продукції рослинництва, які виконані (понесені) в поточному році під урожай майбутнього року.

Продукція рослинництва після збирання транспортується і відповідним чином доробляється (висушується, очищується, сортується тощо). З огляду на це виникає необхідність визначення витрат, які повинні бути включені у виробничу собівартість продукції. Відповідно до існуючого положення зерно і насіння соняшнику калькулюються за принципом франко-тік (франко-місце зберігання). При цьому в собівартість зерна включають витрати на доробку продукції. Сіно і солома калькулюються за франко-місцем зберігання, силос -- франко-силосною спорудою, включаючи витрати на виробництво зеленої маси і на силосування, зелений корм -- франко-місцем споживання, коренеплоди, картопля -- за франко-місцем зберігання.

Щоб почати статистичний аналіз собівартості продукції рослинництва, необхідно охарактеризувати рівень собівартості даної продукції протягом трьох років. Насамперед потрібно детально вивчити послідовність визначення собівартості продукції, що зумовлена специфікою аграрного виробництва, в процесі якого продукція і послуги одних виробництв виробничо споживається іншими.

Таблиця 2.2

Собівартість виробництва 1ц продукції рослинництва в Дп «Агро-Коблево» Березанського району

Види продукції	2006 рік	2008 рік	Звітний рік у % до базисного року	В середньому на одне господарство району
Зернові і зернобобові	35,15	47,75	135,84	5
Соняшник	64,08	77,34	120,69	8
Ячмінь ярий	28,61	42,83	149,7	4
Озима пшениця	37,66	48,06	127,61	5
Виноград	163,32	135,62	83,03	17

Аналізуючи данні таблиці бачимо, що собівартість виробництва 1ц продукції рослинництва в Дп «Агро-Коблево» Березанського району має тенденцію до збільшення. Так,собівартість зернових і зернобобових в 2008 році порівняно з 2006 роком збільшилася на 35,8%, соняшника- на 20, 6%, ячміня ярого- на 49,7%, озимої пшениці- на 27,6% . Тільки показник собівартості винограду зросла порівняно з базисиним роком. Це все в першу чергу залежить від витрат на вирощування та врожайності даних культур: чим менше витрат та більша врожайність, тим менше собівартість.

2.3 Фактори собівартості продукції рослинництва

Аналізуючи різні літературні джерела, можна помітити, що різні вчені-економісти мають розбіжну думку щодо классифікації факторів собівартості продукції рослинництва:

Наприклад, Е.А. Гончарова фактори, що впливають на собівартість об'єднує в такі групи: фактори, що відображають підвищення технічного рівня виробництва; фактори, що відображають удосконалення організації виробництва і праці; фактори, що відображають зміну структури і обсягу виробництва; фактори покращення використання природних ресурсів; газузеві та інші фактори [ ].

Важливими джерелами зниження собівартості, на думку Е.А. Гончарової, є: зростання продуктивності праці вищими темпами, ніж ріст середньої заробітної плати; зменшення витрат на матеріали, паливо; скорочення адміністративно-управлінських витрат; скорочення невиробничих втрат [ ].

В свою чергу, Турило А.М., Кравчук Ю.Б., Турило А.А. виділяють фактори підвищення ефективності витрат, які поділяють на дві групи, а саме, фактори підвищення ефективності одноразових витрат та фактори підвищення ефективності поточних витрат [, с. 104-105].

Важливим фактором зниження собівартості є структура матеріальних витрат, оскільки в ній закладено розподіл різних видів матеріальних ресурсів, і власне оптимізація структури матеріальних витрат сприяє раціональному їх розподілу, що є особливо актуальним для галузі машинобудування, яка характеризується високим рівнем матеріаломісткості.

Процес виробництва на будь-якому підприємстві здійснюється за належної взаємодії трьох визначальних його чинників: персоналу (робочої сили), засобів праці та предметів праці. Використовуючи наявні засоби виробництва, персонал підприємства продукує суспільно корисну продукцію або надає виробничі й побутові послуги. Це означає, що, з одного боку, мають місце витрати живої та уречевленої праці, а з іншого - певні результати виробництва (діяльності) [3, с. 448-449].

Рівень якості інформаційного забезпечення визначається своєчасністю, достовірністю, повнотою, ідентичністю інформації тощо, за рахунок чого можна ефективно управляти витратами та, раціональніше використовуючи ресурси машинобудівного підприємства, знизити рівень витрат на одиницю продукції.

На основі проведених досліджень та узагальнивши літературні джерела [1-7], фактори зміни собівартості можно класифікувати на внутрішні і зовнішні фактори, оскільки в ринковій економіці на розмір та динаміку витрат впливає як внутрішнє, так і зовнішнє середовище. Внутрішні фактори, що впливають на зміну собівартості доцільно поділити на такі групи:

*- фактори праці (нормування праці, стимулювання праці, співвідношення між темпами росту продуктивності праці і темпами росту середньої заробітної плати та інші);

*- фактори предметів праці (норми витрат сировини та матеріалів, структура матеріальних витрат, асортимент і структура продукції, співвідношення між темпами росту витрат і темпами росту обсягу виробництва та інші);

*- фактори засобів праці (автоматизація та механізація виробництва, обслуговування основних виробничих фондів, техніка та технологія, використання виробничих потужностей та інші);

*- фактори інформації (своєчасність інформації, достовірність інформації, повнота інформації, ідентичність інформації та інші).

До зовнішніх факторів слід віднести (систему правових відносин, систему оподаткування, природні умови, розвиток науки, техніки та технології, міжнародні події та міжнародне оточення, стан економіки країни та інші).

В літературі зустрічаються різноманітні фактори зміни собівартості, однак, проблеми пошуку шляхів зниження собівартості є комплексними, а тому для їх розв'язання необхідно застосовувати системний підхід.

Таблиця 2.3

Показники для визначення факторів собівартості в Дп «Агро-Коблево» Березанського району

Показники	Символи	2006рік	2008рік
Урожайність зернових,ц	Y	36,6	37,5
Собівартість 1ц зерна,грн	Z	35,15	47,75
Затрати коштів на 1 га зернових,грн	YZ	1286,49	1790,62

На собівартість продукції рослинництва впливають : урожайність, затрати коштів на 1 га та собіватрість за 1 га культури. Чим менше витрат та більша врожайність, тим менше собівартість.

Аналізуючи дані таблиці бачимо, що у 2008 році порівняно з базисним 2006 роком урожайність зернових збільшилася на 2,4%, при цьому собівартість збільшилася на 35,8% порівняно з базисним роком. А витрати коштів на 1 га зернових збільшилия на 39,1%

2.4 Аналіз структури виробничих витрат в рослинництві за основними видами продукції ( пшениця, соняшник, ячмінь ярий)

Для виявлення причин зміни рівня собівартості вивчають склад і структуру затрат на виробництво. З цією метою визначають питому вагу кожного елементу в загальній сумі затрат на виробництво в %.

Це дозволяє намітити основні напрями аналізу затрат, знайти резерви зниження собівартості продукції за рахунок зниження її матеріально-, трудо-, енерго- фондомісткості.

При цьому порівнювати затрати в абсолютних величинах не має сенсу, так як вони обчислені на різний обсяг продукції чи робіт.

Місця виникнення витрат - це структурні підрозділи, в яких відбувається споживання ресурсів у виробничих, збутових, адміністративних та інших цілях, пов'язаних з оборотом коштів підприємства.

Під терміном носій витрат слід розуміти продукцію підприємства (включаючи роботи та послуги), яка в той чи інший момент може перебувати на різних дореалізаційних стадіях, починаючи від стадії придбання запасів, призначених для її випуску.

Статті витрат - певний вид витрат, що створюють собівартість як окремих видів продукції, так і сукупності витрат на товарну продукцію підприємства загалом.

За цільовим спрямуванням витрати підприємства можна умовно поділити на:

· основні витрати;

· витрати на обслуговування;

· витрати на управління.

Основні витрати - це витрати, безпосередньо пов'язані з технологічним процесом випуску продукції.

Витрати на обслуговування - це витрати на утримання допоміжних підрозділів (включаючи витрати на збут) і підрозділів соціального характеру.

Витрати на управління - включають витрати на утримання й обслуговування апарату управління виробничими та невиробничими підрозділами, а також витрати на утримання й обслуговування апарату управління підприємства (адміністративні витрати).

За способом включення до собівартості окремих видів продукції розрізняють витрати прямі і непрямі.

Прямі витрати безпосередньо пов'язані з виробництвом продукції; їх можна прямо включити до собівартості за відповідними об'єктами обліку, не враховуючи їх на збірно-розподільчих рахунках. Точніше, прямі витрати є сукупною вартістю ресурсів, втілених у продукції; до вартості таких ресурсів належать і жива праця у відповідній оцінці, яка, своєю чергою, включає заробітну плату та соціальне страхування найманих працівників, зайнятих безпосереднім виготовленням конкретних видів продукції.