Агротехнічна характеристика ґрунтів господарство "Промінь" Чорнухинський район Полтавська область та підвищення їх родючості

PGIks 57-66 см і глибше делювій, глеєвий, карбонатний, засолений, сизо-бурий, в'язкий, липкий.

Малюнок 2.2. Лучно-болотні слабосолонцюваті солончакові ґрунти на делювії.

Гранулометричний склад ґрунту (лучно-болотного слабосолонцюватого солончакуватого ґрунту на делювії)

Генетичний горизонт	Глибина. відбору проб см	% від маси ґрунту	Клас за гра-нлметричним складом
		Фізичний пісок (?0.01)мм	Фізична глина(?0,01)мм
		1,00-0,25	0,25-0,05	0,05-0,01	сума	0,01-0,005	0,005-0,001	?0,001	сума
Hiks(g)	5-15	0,05	16.40	50,65	73,4	5,07	5.14	16,4	26,6	Суглинок легкий
HPiksgl	35-55	0.51	6,69	58,00	78,3	4,63	2,01	15,1	21,8
PGlks	75-85	0,11	10,6	66,25	84,1	3,25	2,33	10,4	15,9	Супісок

За гранулометричним складом - легко суглинкові.

Гранулометричний склад змінюється від легко суглинкового до супіску.

Гумусовий стан лучно-болотного слабо солонцюватий солончакового на делювії.

Генетичний горизонт	Глибина відбору проб см	Уміст гумусу, %	Сгк:Сфк
Hiks(g)	5-15	7.7	--
HPiksgl	35-55	1,34	--
PGlks	75-85	1,07	--

Цей ґрунт добре гумусований у орному шарі, спостерігається різке зменшення вмісту гумусу від 7,7 до 1,07. Він має високу потенційну родючість та високу агрономічну цінність. Використовують як кормові угіддя. Для використання під посіви потрібно повести деякі меліоративні заходи та контроль за грунтовими водами.

Склад увібраних катіонів багато вчому визначається хімізмом засолення.

Цей ґрунт має засолення слабко сульфатне 0,3-0,6. Та має лужне середовище. Тому доцільним буде внесення вапна.

За наявності в породах і ґрунтах сульфатів та карбонатів Na, Ca,Mg глейові процеси різко загальмовуються, незважаючи на низькийрівень ОВП і панування відновного середовища.

Фізико-хімічні показники лучно-болотного слабо солонцюватий солончакового на делювії.

Генетичний горизонт	Глибина. см	Обмінні катіони	Суму увібраних катіонів та анів	Гідролітична кислотність	Ємкість поглинання	Ступінь насичення основами	Ступінь насичення Ca2+	рНКСІ	Ступінь сс.лонцюватості
		Ca2+	Mg2+	Na +	K+
		мг-екв/100 г ґрунту %		%
Hiks(g)	5-15	0.16/0,3	1.28/ 0,014	2,78/0,63	0,01/0,0004	0,24	--	39,75	--	--	--	Слабко сульфатне 0,3 - 0,6
HPiksgl	35-55	0,57/0,01	0,17/ 0,002	0,36/0,008		0,7	--	30.30	--	--	--
PGlks	75-85	0.19/0,004	0.14/ 0.002	0,56/0,001		0,05	--	--	--	--	--

2.3.3 Дерновий процес грунтотворення

Дерновий процес ґрунтотворення відбувається під впливом трав'яної рослинності, формує ґрунти з акумулятивним типом профілю і добре розвинутим гумусовим горизонтом.

Важливою особливістю дернового процесу є пошарне розташування кореневих систем, висока зольність і багатий хімічний склад трав'яних решіток, компенсований колообіг біофільних елементів під трав'яною рослинністю. Суттю цього процесу є акумуляція продуктів ґрунтотворення, насамперед гумусу, поживних елементів у верхньому горизонті, створення агрономічно-цінної водотривкої зернистої структури.

Трав'яна рослинність збагачена на основі (особливо Са₂+) та інші зольні елементи, азот, розчинні сполуки (вуглеводи, білки), які легко і швидко руйнуються споровими бактеріями і актиноміцетами. Унаслідок цього процесу виділяється незначна кількість органічних кислот, які майже цілком нейтралізуються основами, звільненими під час мінералзації трав'яних решіток. Ґрунт набуває близьку до нейтральної реакцію середовища.

Частина виділених трав'яних решіток залишається на поверхні ґрунту у вигляді повстини. Вона швидко і добре розкладається з утворенням органічних решіток типу мюль (м'який гумус). Більша частина трав'яних решіток у вигляді розгалужених кореневих систем потрапляє в середину ґрунту, де мінералізується і гуміфікується. Ці процеси найбільш виражені у верхніх горизонтах, де концентрується основна маса коренів рослин і ґрунтових мікроорганізмів. У результаті дернового процесу ґрунтотворення в лісо-лучній зоні формуються дернові та лучні ґрунти з акумулятивним типом профілю. У лісостеповій і степовій зонах під лучно-степовими травами при оптимальних умовах прояву гумусово-акумулятивного процесу формуються чорноземи, агрогенетичну характеристику яких ми розглянемо пізніше.

На території господарства «Промінь» найбільш поширений грунт за дерновим процесом грунтотворення більш поширений грунт - чорнозем типовий глибокий важкосуглинковий на лесі.

Це зональний ґрунт Лісостепу, розповсюджений на рівних слабкостічних вододільних плато і високих лісових терасах. Сформувалися під луковими степами на лесових породах. Це центральний підтип чорноземів, що утворився в оптимальному гідротермальному режимі та максимальної фітомаси. Для профілю чорнозему типового характерні ознаки черноземотворного процесу: інтенсивна акумуляція гумусу і поживних речовин у профілі, зерниста структура, неглибоке залягання карбонатів (у верхньому перехідному горизонті Нрk або нижній частині гумусового Н/k горизонту -- модальні чорноземи), відсутність елювіально-ілювіального розподілу колоїдів і переритість кротовинами.

Чорноземи типові залягають у центральній і східній частинах Лісо-степу на рівних міжрічкових плато, схилах і на високих лесових терасах.

Будова профілю чорнозема типового:

Н/k- 0 -41 см - гумусовий, темно- сірийвологий, крупнопилуватий-важкосуглинковий, 0 -27 см орний - порохувато-комкуватий, рихлий: 27-41 см підорний - карбонатний, неміцно зернистий - комкуватий, ущільнений, перехід поступовий.

Малюнок 2.3. Чорнозем типовий глибокий важкосуглинковий на лесі.

Гранулометричний склад ґрунту (Чорнозему типового глибокого важко суглинкового на лесі)

Генетичний горизонт	Глибина, см	%. від маси грунту	Клас за гранулеметричним складом Клас з
		Фізичний пісок (>0,01)	Фізична глина(<0,01)
		1.00 -0.25	0.25- 0.05	0.05-0.01	сума	0.05-0.005	0.005-0.001	<0.001	сума
Hn	0-10	0,26	4,69	52,88	57,83	7,28	9,98	24,91	42,17	Важко-глинко-вий
Hк	30-40	0,16	16	46,44	62,67	9,20	6,03	22,10	37,33	Сере-дньосу-глинковий
Hpk	50-60	0,14	19,8	43,67	63,61	6,15	7,27	20,97	34,39	Сере-дньосу-глинковий
Phк	80-90	0,12	27,6	41,63	69,38	6,21	5,05	19,36	30,62	Сере-дньосу-глинковий
Phk	100-110	0,10	29,3	39,81	69,22	6,89	4,55	19,34	30,78	Сере-дньосу-глинковий
P(h)k	130-140	0,20	28,7	41,15	70,06	5,03	4,95	19,96	29,94	Сере-дньосу-глинковий
Pk	210-220	0,14	23,7	40,38	64,3	5,41	5,41	19,88	30,7	Сере-дньосу-глинковий

Гранулометричний склад ґрунту (Чорнозему типового глибокого важко суглинкового на лесі) відноситься до важкосуглинкового класу.

Гранулометричний склад змінюється у профілі від важкосуглинкогово до середньосуглинкового.

Важкосуглинкові ґрунти збагачені поживними речовинами і завжди є більш гумусованими. Вони мають високу вологоємність, значну зв'язність, але для води є слабкопроникними, їх безструктурні варіанти схильні до запливання та утворення агрономічно шкідливої кірки; легко ущільнюються, налипають на сільськогосподарські знаряддя, не пропускають повітря до коренів, є холодними (вони перезволожені, а на випаровування витрачається багато тепла) -- все це зводить нанівець високу трофність (поживне багатство) цих ґрунтів, обробіток яких настільки затратний, що їх називають важкими ґрунтами. У цілому вони є такими ж незручними для сільськогосподарського використання, як і легкі, трофічно збіднені, піщані ґрунти. Проте це зовсім не стосується важкосу глинистих ґрунтів з агрономічно цінною грудкувато-зернистою структурою.

Гумусовий стан (Чорнозему типового глибокого важко суглинкового на лесі)

Генетичний горизонт	Глибина	Уміст гумусу %	СГК:СФК
Hn	0-10	4,58	1,97
Hк	30-40	4,26	2,32
Hpk	50-60	3,55	2,60
Phк	80-90	2,26	1,36
Phk	100-110	1,63	0,96
P(h)k	130-140	0,94	0,98
Pk	210-220	-	-

Даний профіль ґрунту має наближений до високого вмісту гумусу в орному шарі 4,58%. У профілі вміст гумусу зменшується з глибиною. У його складі переважають гумати. Співвідношення С_ГК:С_{ФК =} 1,1- 2,5, тобто маємо гуманний тип гумусу.

Фізико-хімічні показники (Чорнозему типового глибокого важко суглинкового на лесі)

Генетичний горизонт	Глибина, см	Обмінні катіони	Сума увібраних катіонів	Гідролітична кислотність Ємкість	Ступінь насичення основами	pH води	Ємність поглинання
		Ca2+	Mg2+	K+	Na+
	мг - екв/ 100 г ґрунту %
Hn	0-10	29,95	5,61	0,42	0,33	36,31	0,70	98	6,8	37,01
Hк	30-40	-	-	-	-	-	-	-	7,4	32,75
Hpk	50-60	-	-	-	-	-	-	-	7,4	32,20
Phк	80-90	-	-	-	-	-	-	-	7,8	29,35
Phk	100-110	-	-	-	-	-	-	-	7,9	26,00
P(h)k	130-140	-	-	-	-	-	-	-	8,0	20,40
Pk	210-220	-	-	-	-	-	-	-	8,3	18,71
У важкосуглинкових ємкість катіонного обміну складає 35-45 мг-екв/100 г ґрунту. Співвідношення катіонів Ca2+ : Mg2+ = 4-10: 1. Ступінь насичення ГВК кальцієм - 80-95%. Реакція ґрунтового розчину нейтрална або близька до нейтральної (pH KCI) -7,2 -7,4.

Важкосуглинкові чорноземи мають добре виражену агрономічно цінну грудочкувато-зернисту структуру. В орному шарі вона частково зруйнована обробітком, але водостійких зернистих агрегатів тут досить багато, що зумовлює сприятливі водно-фізичні властивості ґрунтів. Структурні чорноземи мають пухке складення (щільність -- 1,1--1,2 г/см3), високу пористість -- 50--60% і сприятливе співвідношення капілярної і некапілярної пористості.

Водні характеристики (Чорнозему типового глибокого важко суглинкового на лесі)

Генетичний горизонт	Глибина, см	Повна волого-ємкість	Найменша во-лоємкість	Воло-гість в'янення	Максимальна гігроскопічність МГ	Максимальний запас доступної вологи МЗДВ
		% від масм грунту	мм
Hn	0-10	-	26,74	9,88	7,37	21,3
Hк	30-40	-	23,91	10,97	8,19	13,3
Hpk	50-60	-	20,69	11,35	8,47	15,4
Phк	80-90	-	22,69	9,98	7,45	17,5
Phk	100-110	-	20,94	8,94	6,67	17,3
P(h)k	130-140	-	20,00	8,24	6,15	16,3
Pk	210-220	-	20,00	-	-	-

Пухке складення чорноземів та висока пористість забезпечує високу

водопроникність і вологоємність, а тому можливість накопичувати великі запаси продуктивної вологи, які досягаює 160 мм у метровому шарі.

Забезпеченість елементами живлення також залежить від гранулометричного складу і вмісту гумусу. Так, якщо малогумусні види помірно забезпечені азотом і фосфором, і добре -- калієм, то середньогумусні -- добре азотом і калієм (250--400 мг/кг) і помірно -- фосфором (45--60 мг/кг ґрунту), який у цих умовах зменшує свою рухомість завдяки утворення водонерозчинних фосфатів кальцію.

2.3.4 Болотний процес грунтотворення

Болотні грунти найбільш поширені в Поліссі України, значно менші території вони займають в Лісостепу і незначні в Степу. Загальна площа - 1170 тис. га, в тому числі в с.-г. виробництві використовуються 570,4 тис. га.

Болотний процес грунтотворення проходить при перезволоженні грунтів поверхневими та підгрунтовими водами. Поверхневі води перезволожують грунти в таких випадках: а)на рівнинах при слабому стіканні води або при його відсутності та наявності щільних горизонтів (шарів) в товщі грунтів або в материнських породах; б) при накопиченні води у замкнутих депресіях місцевості. Неглибоке залягання підгрунтових вод обумовлює перезволоження, яке призводить до розвитку болотної рослинності; під її покровом розвиваються болотний процес грунтотворення та болотні грунти. На їх розвиток впливають два процеси - торфоутворення й оглеєння.

Оглеєність ми досить докладно розглянули в попередньому розділі. Зараз відзначимо тільки те, що має виняткове значення в ході болотного процесу грунтотворення. Сильне перезволоження грунтів, повний анаеробіоз - головні складові розвитку болотних грунтів. Такі умови фіксуються окисно-відновним потенціалом (ОВП). В болотних грунтах він нижче за 200 мВ, а частіше має від'ємне значення, що створює дуже специфічні умови для перетворення органічної та мінеральної частин грунту. По-перше, в таких умовах розвивається болотна рослинність, по-друге, вона поступово накопичується на поверхні грунту у вигляді торфового шару. Торф - це рослинна маса, яка розкладається в анаеробних умовах, отже, в умовах слабкої мінералізації та гуміфікації. Внаслідок цього рослинні залишки торфу зберігають часто клітинну структуру. Товщина торфового шару залежить від інтенсивності та тривалості анаеробних процесів і становить від декількох сантиметрів до 10 і більше метрів.

Анаеробний розклад органічних решток призводить до утворення низькомолекулярних кислот (оцтової, молочної, масляної тощо), які пригнічують діяльність мікроорганізмів по перетворенню органічної речовини у грунті. Торфова товща у природних умовах має до 95% води. Практично всі пори зайняті водою. Шпаруватість періодично з'являється тільки у верхньому (0-5; 0-10 см) горизонті в сухі періоди року. Тому рослинні рештки спочатку розкладаються під дією грибів, неспороносних бактерій, а згодом - під дією мікроорганізмів, які утворюють спори, розкладають целюлозу тощо. Кислоти, які при цьому утворюються, консервують рослинні залишки у вигляді торфу. В цих умовах дуже гальмується біологічний кругообіг речовин і зольних елементів, особливо азоту. Тому для торфовищ характерна нестача рухомих біофільних елементів. Це сприяє розвитку оліготрофної рослинності. Різні умови розвитку заболочування сприяють появі конкретних типів рослин - торфонакопичувачів. Так, при заболоченні у зниженнях місцевості, куди з водами надходить значна кількість елементів живлення, ростуть осоки, пушиця, очерет, рогіз, окуга, щільнокущові злаки, куничник тощо.

На підзолистих, бідних грунтах північної та середньої смуг тайги при поселенні зеленого моху, сфагнуму заболочені землі переходять у фазу сфагнових боліт.

З трав'яних рослин найбільшими торфоутворювачами є очерет, окуга, рогіз, куничник, шейхцерія, канаркова трава, хвощові, з напівчагарників і дерев'янистих рослин - багно, журавлина, вереск, верба, береза, вільха чорна і сіра, сосна звичайна, смерека, модрина.

Ботанічний склад - важливий діагностичний показник торфу. Є торфовища осокові, осоково-очеретові тощо. Отже, торфоутворення - це складний біохімічний процес, який проходить під впливом різних мікроорганізмів, продукти життєдіяльності котрих консервують рослинні залишки болотної флори у вигляді торфу.

Властивості торфової маси дуже залежать від типу водного та мінерального живлення грунту. Заболочення поверхневими водами, як правило, призводить до формування верхових сфагнових боліт. Це дуже бідні оліготрофні болота з малою зольністю (2-5%), з кислою реакцією грунтового розчину (рН = 4,0-4,5), великою водовбирною здатністю (понад 1000%). Низинні торфовища формуються при заболочуванні підгрунтовими водами, які майже завжди засолені легкорозчинними солями. Тому торфовища низинного типу мають високу зольність і нейтральну або лужну реакцію. Для перехідних торфовищ характерним є перемінне зволоження поверхневими або підгрунтовими водами, що залежить від сезону року.

Консервації рослинної маси боліт сприяють і продукти перетворення мінеральної частини грунту. В анаеробних умовах реакції відновлення нітратів, сульфатів, фосфатів тощо призводять до появи газів типу H2S, СН4, які є отруйними для мікроорганізмів грунту. Цими ж якостями характеризуються закисні форми заліза, марганцю, які утворюються при відновних реакціях окисних форм цих елементів. В деяких мінеральних болотних грунтах (кислих) накопичується дуже отруйний рухомий алюміній.

В анаеробних умовах формуються сульфіди металів типу FeS (пірит), які підкислюють середовище при наявності кисню. Тому в грунтах часто накопичуються різні сполуки заліза, марганцю у формі конкрецій, бобовин, плям, розводів або невеликих прошарків (наприклад, вівіаніту - Fe₃P₂O₈ * 8H₂O).

Низинні торфи, як правило, засолені хлоридами, сульфатами, карбонатами. Вони часто солонцюваті.

Торфові грунти можуть формуватися при заростанні водоймищ (озер) болотною рослинністю.

На заплавах в Поліссі часто виділяються мінеральні болотні та лучно-болотні грунти. Їх називають алювіальними болотними та лучно-болотними, щоб відтінити екологію грунтотворення.

На території господарства найпоширеніший грунт за болотним процесом грунтотворення - лучний глибокий солонцюватий солончакуватий важко суглинковий на алювії

Профіль лучних глибоко солонцюватих ґрунтів: Hed+He+Hpkdls+Pkgls

Малюнок 2.4 Профілю грунту

Таблиця 2.3.1 Гранулометричний склад лучного глибокого солонцюватого солончакуватого важкосуглинковово на алювії

Генетичний горизонт	Глибина. відбору проб см	% від маси ґрунту
		Фізичний пісок (?0.01)мм	Фізична глина(?0,01)мм
		1,00- 0,25	0,25-0,05	0,05-0,01	сума	0,01-0,005	0,005-0,001	?0,001	сума
Hiks(g)	5-15	0,05	16.40	50,65	73,4	5,07	5.14	16,4	26,6
HPiksgl	35-55	0.51	6,69	58,00	78,3	4,63	2,01	15,1	21,8
PGlks	75-85	0,11	10,6	66,25	84,1	3,25	2,33	10,4	15,9

За гранулометричним складом - легко суглинкові

Гранулометричний склад змінюється від легко суглинкового до супіску.

Таблиця 2.3.2. Гумусовий стан лучного глибокого солонцюватого солончакуватого важкосуглинковово на алювії

Генетичний горизонт	Глибина відбору проб см	Уміст гумусу, %	Сгк:Сфк
Hiks(g)	5-15	7.7	--
HPiksgl	35-55	1,34	--
PGlks	75-85	1,07	--

Цей ґрунт добре гумусований у орному шарі, спостерігається різке зменшення вмісту гумусу від 7,7 до 1,07. Він має високу потенційну родючість та високу агрономічну цінність. Використовують як кормові угіддя. Для використання під посіви потрібно повести деякі меліоративні заходи та контроль за грунтовими водами.

Таблиця 2.3.3. Фізико-хімічні показники лучного глибокого солонцюватого солончакуватого важкосуглинковово на алювії

Генетичний горизонт	Глибина. см	Обмінні катіони	Суму увібраних катіонів та анів	Гідролітична кислотність	Ємкість поглинання	Ступінь насичення основами	Ступінь насичення Ca2+	рНводи	рНКСІ	Ступінь сс.лонцюватості
		Ca2+	Mg2+	Na +	K+
		мг-екв/100 г ґрунту %			%
Hiks(g)	5-15	0.16/0,3	1.28/0,014	2,78/0,63	0,01/0,0004	0,24	--	39,75	--	--	7,60	--	Слабко сульфатне 0,3 - 0,6
HPiksgl	35-55	0,57/0,01	0,17/0,002	0,36/0,008		0,7	--	30.30	--	--	7,60	--
PGlks	75-85	0.19/0,004	0.14/0.002	0,56/0,001		0,05	--	--	--	--	7,60	--

Склад увібраних катіонів багато вчому визначається хімізмом засолення.

Цей ґрунт має засолення слабко сульфатне 0,3-0,6. Та має лужне середовище. Тому доцільним буде внесення вапна.

За наявності в породах і ґрунтах сульфатів та карбонатів Na, Ca,Mg глейові процеси різко загальмовуються, незважаючи на низькийрівень ОВП і панування відновного середовища. Самі ж сульфатипри анаеробіозисі в присутності органічних речовин з участю сульфатредукуючих бактерій відновлюються до вкрай небезпечного длявсього живого сірководню, який детоксикується закисним залізом з випадінням осаду його сульфідів:

С6Н₁₂О₆ + 3СаSO₄ = 3CO₂ + 3CaCO₃ + 3H₂S + 3H₂O;

H₂S + Fe(OH)₂ > FeSv + 2H₂O.

Наведені реакції єекзотермічними (відбуваються з виділенням тепла) і призводять до накопичення вґрунто-підґрунті сульфідівзаліза.У присутності сульфатів натрію сульфатредукція ініціює продукування дуже токсичної для рослин та небезпечної для ґрунтогенезу соди:

С₆Н₁₂О₆ + 2Na₂SO₄ > 3CO₃ + 3N₂CO₃ + 3H₂S + 3H₂O.

В умовах застійно-промивного режиму сульфіди заліза окиснюються з утворенням залізного купоросу і сірчаної кислоти:

2FeS₂ + 2H₂O + 7O₂ > 2FeSO₄ + 2H₂SO₄;

FeSO₄ + 2H₂O > Fe(OH)₂ + H₂SO₄.

Основними завданнями їх окультурювання є регулювання рівня підґрунтових вод дренажем, глибоке розпушування, збагачення органічними речовинами, вапнування, підвищенням трофності за допомогою добрив. На комплексах з невеликою участю плям осолоділих ґрунтів доцільним стає їх землювання.

Глава 3. Шляхи підвищення родючості ґрунтів господарства та їх раціонального використання

3.1 Підвищення родючості ґрунтів,що утворилися за підзолистим типом грунтотворення

Лісостеп є зоною інтенсивного землеробства і за ступенем сільськогосподарського використання посідає друге місце після чорноземно-степової зони. Його лісистість нині не перевищує 25 %, а рештаплощ зайнята сільськогосподарськими угіддями. На опідзолених ґрунтах вирощують високі врожаї озимої та ярої пшениць, цукрових буряків, кукурудзи, соняшнику, картоплі, льону. Наних прекрасно почуваються плодово-ягідні, деревні, чагарникові,квіткові, виноград та багато інших зональних культур. За ступенемопідзоленості ґрунти поділяють на агровиробничі групи: сильноопідзолені (світло-сірі та сірі ґрунти); слабкоопідзолені -- темно-сірий опідзолений ґрунт та чорнозем опідзолений (належить до типу чорноземів, хоч територіально, безумовно, є ґрунтом Лісостепу).

На території господарства утворилися темно-сірі та чорноземи опідзолені змиті. Зараз ці грунти у досить доброму стані - достатній вміст гумусу, майже не ущільнені, але мають дефіцит азоту.

У першій групі сірі ґрунти є кращими в агрономічному відношенні від світло-сірих, хоч їх об'єднує висока кислотність, ненасиченість основами, невисока трофність, несприятливі водно-фізичнівластивості. Це диктує головний напрям підвищення їх родючості:окультурювання з допомогою екологічно орієнтованої системи агротехнологічних прийомів, спрямованих на створення глибокого родючого орного шару чи то культурного горизонту за умови систематичного внесення добрив як органічних, так і мінеральних у поєднанні з вапнуванням, травосіянням тощо. Вапнування в районахбурякосіяння може здійснюватися за рахунок застосування дефекаційної грязі. Вона містить, крім СаСО₃, ще й N, P, K в кількостях, що є в гною (відповідно 0,5, 0,25, 0,6 %). Можна вносити мергель,крейду та інші дешевші за промислові місцеві вапнякові матеріали.

Насамперед на цих ґрунтах слід ліквідувати дефіцит азоту, якийтут завжди є чітко окресленим (низька нітрифікаційна здатність зарізко вираженого вимивання нітратів). Також вносять фосфор, використовуючи недорогі важкорозчинні фосфоритне борошно Са₃(РО₄)₂, томасів шлак Са₄Р₂О₉*CaSіO2 тощо. Поглиблення орногошару найкраще застосовувати на темно-сірих опідзолених ґрунтах -- тут за один прийом удається поглибити його до 25 - 30 см.

Окультурювання істотно поліпшує агрономічні властивостіопідзолених ґрунтів: знижує кислотність, підвищує ЄКО, насиченість основами (у тому числі Са) і вміст доступних N, P, K, активізуєбіологічну діяльність, розширює співвідношення СГК: СФК, оптимізує водноповітряний режим і фізико-механічні властивості. Дефіцит атмосферного зволоження компенсують затриманням снігу італих вод, боротьбою з непродуктивним випаровуванням тощо. Однією з найважливіших ланок екологізованої системи окультурювання є протиерозійний захист цих ґрунтів.

Про ступені змитості та деякі потиерозійні заходи грунтів було сказано вище, але ще можна доповнити, що в останні роки в районах прояву ерозії (водної й вітрової) все більше поширення одержує плоскорізний обробіток ґрунту. Відмічено, що на схиловихземлях Лісостепу України плоскорізний обробіток зменшував змив в 6-13 разів, збільшував запаси вологи в ґрунті на 20-40 мм.

На південному сході застосовують гребенево-кулісний обробіток. Він полягає в тому, що стерня і рослинні рештки формуються в щільні стерньові куліси і водопоглйнаючі елементи й розміщуються у вигляді безперервноїстрічки впоперек схилу. Гребенево-кулісний обробіток виконують плугом,на якому замість передплужників встановлені плоскі диски. Застосування поверхневого обробітку доцільне в поєднанні із щілюванням, проміжними посівами і в системі водорегулюючих лісових смуг. Безцього при поверхневому обробітку ґрунту внаслідок підвищеного стоку зростають процеси лінійної ерозії.

Нині дуже поширене осіннє чизелювання ґрунту. Чизельні знаряддя дають можливість обробляти ґрунт без обертання на глибину до 45 см.

За екологічною ефективністю чизельний обробіток виявився кращим порівняно з оранкою і плоскорізним обробітком, але порівняно з останнім не було виявлено його переважного впливу на врожайність.

Більш повно нашу земельну проблему в узагальненому вигляді можна представити порівняно з положенням справ у США. Відомо, що там у 30-хроках внаслідок катастрофічного розвитку вітрової і водної ерозії ґрунтівпрактично стало запитання: бути чи не бути інтенсивному землеробству. Вкраїні були створені складні системи різноманітних протиерозійних заходів:протиерозійний обробіток ґрунтів, залісення ярів із ставками, залуження вибалків, водотоків на полях, валування (тераси на схилах) та ін. Широко використовують контурне землеробство. Тут у боротьбі з ерозією найважливішезначення надається збереженню рослинних решток на поверхні ґрунту. Вважається, що то є найефективніший захід захисту ґрунтів від руйнування і підвищення їх родючості.

Захисту ґрунтів сприяє спеціалізація фермерських господарств з врахуванням потенційної загрози руйнування земель.

Рекомендуються заходи по підвищенню протиерозійної стійкості ґрунтів,які полягають, головним чином, у створенні оптимального розміру водотривких агрегатів. Цього можна досягти за допомогою внесення органічних і мінеральних добрив, сівбою багаторічних трав, штучним структуруванням ґрунту.

У зв'язку з широким розвитком зрошування земель, все більшого значення набуває іригаційна ерозія ґрунтів. Причинами розвитку цього виду ерозіїє недоліки проектування і експлуатації зрошувальних систем: відсутність зональних рекомендацій по запобіганню іригаційної ерозії, невиконання протиерозійних заходів, невідповідність рекомендованих режимів зрошення існуючим меліоративним умовам, невиконання планувальних робіт, введенняземель без проектних обґрунтувань, порушення режимів зрошення і технології проведення поливів, відсутність необхідних гідротехнічних споруд назрошувальній і скидній мережах та ін.

Шкода від іригаційної ерозії багатогранна: зменшується родючий гумусовий горизонт, вимиваються поживні речовини і насіння, непродуктивно витрачається вода для зрошення, забруднюються добривами і пестицидами водоприймальники, розмиваються канали, шляхові покриття, утворюються іригаційні яри, погіршується якість сільськогосподарської продукції, значно знижується родючість ґрунту.

В еродованих ґрунтах змінюється якісний склад гумусу, вони характеризуються втратою структури, високою щільністю, низькою водопроникністюі вологоємкістю.

Вважають, що втрати від забруднення навколишнього середовища продуктами змиву в багато разів перевищують ті, що завдаються безпосередньоерозією. Залежно від норми добрив вміст у водах поверхневого стоку нітратного азоту зростає в 1,8-8 разів, аміачного азоту -- 2-8,6, фосфору -- в1,6-14,5 раза.

Зменшення іригаційної ерозії ґрунтів при внесенні добрив досягається, головним чином, за рахунок утворення більш могутньої вегетативної масирослин.

Використання багаторічних трав сприяє укріпленню ґрунту кореневоюсистемою, збагаченню її азотом, поліпшенню структури ґрунту. Крім того, за рахунок густого травостою також знижується поверхневий стік.

Застосування полімерів-структуроутворювачів -- більш радикальний захід підвищення протиерозійної стійкості ґрунтів. Тривалість їх дії може бутидо 6 років. Структуроутворювачі готують на основі: поліакрилатів, латексу,поліетиленаміду, бітумної емульсії, полівінілацетату тощо. Норми витративід 100 до 400-1000 кг/га. Їх застосування поліпшує водно-фізичні властивості ґрунту, підвищує урожайність сільськогосподарських культур.

В умовах інтенсивного ведення сільськогосподарського виробництвазначно посилюється вплив на ґрунт ходових систем сільськогосподарськихагрегатів.

Незмінним супутником росту енергонасиченості машин є значне збільшення їх маси. Так, експлуатаційна маса трактора К-701 становить 13,5 т, апосівного агрегату з ним і новою широкозахватною сівалкою СЗС-12, заван93таженої насінням понад 25 т. Маса комбайну «Дон-1500» із заповненимибункерами становить понад 18 т.

За даними Естонського НДІ землеробства і меліорації, за період підготовки ґрунту до збирання врожаю різноманітні машини проходять по полю5-15 разів. Сумарна площа слідів ходових систем нерідко вдвоє перевищуєплощу поля, а на поворотних смугах -- в 6-20 разів. Внаслідок цього різко погіршуються такі важливі для росту і розвитку рослин властивості ґрунту, якщільність, твердість, повітро- і водопроникність.

При разових проходах тракторів по полю щільність ґрунту (чорнозем типовий глибокий) може перевищити 1,3-1,35 г/см³ (верхня межа оптимального ущільнення для більшості сільськогосподарських культур), твердість -- досягти допустимої межі (20 кг/см²), вміст повітря в орному шарі -- знизитися нижче критичного рівня (15%), а водопроникність ґрунту -- зменшитисядо 40<30 мм/г і нижче.

Внаслідок пластичної деформації ґрунту після проходу коліс тракторів наповерхні поля утворюється колія, яка погіршує мікрорельєф, робить йогобільш ерозійнонебезпечним, збільшує поверхню випаровування тощо. Вжепісля декількох проходів різних тракторів, особливо Т-150К, ущільненнячорнозему типового проявляється на глибині 0,5<0,6 м. Отже, при багаторазових проходах тракторів ґрунт переущільнюється і в орному шарі.Наслідком цього є зниження врожайності зернових і просапних культурна 15<30% (контроль -- ділянки з оптимальним ущільненням). Однак переущільнення ґрунту не можна вважати неминучим, для його запобігання необхідно:

* при ранньовесняному боронуванні застосовувати тільки гусеничнітрактори, що мають невеликий тиск на ґрунт;

* застосовувати мінімалізацію обробітку ґрунту, поєднання операцій,зменшення глибини розпушення, збільшення ширини захвату агрегатів;

* всі роботи по вирощуванню сільськогосподарських культур проводити при фізичній спілості ґрунту і його вологості 20-22%;

* переважно використовувати гусеничні трактори, обмежувати застосування колісних тракторів типу К-700;

* виключати проходи сільськогосподарських агрегатів та інших машинпо полю без потреби;

* заправляти агрегати насінням, добривами, паливом тільки на краюполя без заїзду на нього транспортних засобів;

* широко застосовувати маршрутизацію руху машинно-тракторних агрегатів при вирощуванні сільськогосподарських культур, тобто більшість технологічних операцій виконувати при рухові агрегатів по однихі тим же коліях;

* розпушувати і зарівнювати сліди від коліс тракторів і сільськогосподарських машин;

* на ущільнених ґрунтах бажано проводити глибокий безполицевийабо чизельний обробіток, який забезпечує добре розущільнення, руйнуєплужну підошву і дає можливість нагромаджувати і зберігати вологу вґрунті;

* для підвищення стійкості ґрунтів проти ущільнення слід ширше застосовувати звичайні прийоми окультурення (внесення органічних добрив, кальційвмісних меліорантів тощо), мульчування поверхні ґрунту.

3.2 Підвищення родючості ґрунтів, що утворилися за дерновим типом ґрунтотворення

На території господарства « Відродження » Золочівського району Харківської області за дерновим типом ґрунтотворення утворилися чорноземи типові. Це родючі грунти з досить високим бонітетом - від 60 (у лекосуглинкови) і до 90 (у важко суглинкових та глинистих).

У світовому землеробстві чорноземи, як зазначено, використовують переважно під посіви найважливіших продовольчих культур: пшениці, кукурудзи, ячменю, цукрового буряку, соняшнику, садових, овочевих, городніх, лікарських, квіткових культур, винограду, горіхоплідних, лісових та багатьох інших культур. У зв'язку з цим чорноземи є найбільш освоєними ґрунтами земної кулі, а потенціальні ресурси для розширення орних площ у чорноземній зоні практично відсутні. Сільськогосподарська продукція, вирощена на чорноземах, характеризується дуже високою якістю. Особливо це стосується твердихпшениць, які завжди користувалися популярністю на світовому ринку. Чорноземи, завдяки своїйвисокій родючості, є ґрунтами універсальної придатності під всі сільськогосподарські культури і плодово-ягідні насадження. Не випадково, що використання цієї родючості найважливішим завданням сільськогосподарського виробництва на чорноземах. Проте екологічноорієнтована реалізація цього завдання не прості справі. Першою перешкодою тут стає дефіцит вологи в період вегетації культур. Періодичні посухи на чорноземах навіть у Лісостепу трапляються двічі в10 років.

Екологізована система накопичення і зберігання в чорноземах твологи атмосферних опадів набуває воістину вирішального значення. На це спрямовані правильна організація й устрій території,створення полезахисних лісосмуг, снігозатримання та інші прийоми, які оптимізують водний режим чорноземів. Вперше цілісний (екологізований, біосфероцентричний) комплекс цих прийомів булорозроблено і реалізовано в Кам'яному степу під Воронежем (1891) В.В. Докучаєвим. Його полезахисні смуги («докучаєвські бастіони») ісьогодні слугують зразками екологізованої організації території вчорноземній зоні.

Зрошення є перспективним прийомом регулювання водного режиму чорноземів, але його практичне здійснення є надскладною проблемою і потребує граничної обережності. Нераціональний полив, використання для цієї мети мінералізованих (засолених) вод породжують у чорноземах негативні і невластиві їм раніше процеси, насамперед заболочування, вторинне засолювання, осолонцювання тощо. Особливо загрожують ці процеси чорноземам важкого гранулометричного складу на ділянках з поганим дренажем. А тому зрошення має бути суворо регульованим і супроводжуватися моніторингомзрошуваних чорноземів. Проектування та реалізація штучного зрошення чорноземів здійснюються за принципом його дозованої додатковості до природного зволоження. Проектована норма зрошення -- 60-75 % від НПВ. Техніка поливу буде найкращою при застосуваннілегкого дощування прісною водою. Остання вимога надто важлива, отже, слід контролювати хімізм води (вміст солей не повинен перевищувати 1 г/л). Високий ефект дощування дає на середньо- та легкосуглинкових і навіть супіщаних різновидностях чорноземів, приурочених до добре дренованих масивів. Винятково важливим чинником регулювання водного режиму чорноземів (звичайних і південних підтипів) стає снігозатримання (куліси, захисні смуги тощо).

На території господарства зустрічаються слабо та сильно змиті чорноземи типові.На Україні прийнята така класифікація категорій змитості: слабозмиті ґрунти(втрати від ерозії гумусу в шарі 0<50 см становлять 10<20%), середньозмиті(20<50%) і сильно<змиті (понад 50%).

Найбільш ефективними підходами до вирішення питання охорони ґрунтів є визначення допустимих втрат ґрунту, виявлення найбільш суттєвих факторів розвитку ерозії.

Допустимі межі змиву для ґрунтів чорноземного типу -- від 3 до 5 т/га. Однак вважається, що для умов України допустимий змив не повинен перевищувати 0,2<0,5 т/га, тому що навіть така втрата не в усіх випадках компенсується підвищенням ґрунтової родючості. Ґрунтозахисний комплекс на схилових землях являє собою систему взаємопов'язаних організаційно-господарських, агротехнічних, луко-, лісо- і гідромеліоративних заходів. Йогоздійснення повинно забезпечити одночасне проведення на території господарства заходів, що знімуть усі природні й господарські негативні фактори ідадуть можливість підвищувати родючість ґрунтів.

Протиерозійну організацію території визначають: склад, співвідношення сільськогосподарських угідь і заходи по підвищенню їх продуктивності; типиі види сівозмін; прийоми підвищення родючості ґрунтів; кількість, межі ірозміщення виробничих ділянок, сівозмін, гідротехнічних споруд, лісосмуг, обсяги ґрунтозахисних робіт, спеціалізація господарства і його виробничихпідрозділів.

Змиті ґрунти розміщені на схилах смугами різної ширини при крутизні до3° переважають незмиті й слабозмиті ґрунти, при 3-5° -- слабо- і середньозмиті, а при схилі понад 5° -- сильнозмиті.

Смугове розміщення еродованих земель на схилах потребує диференційованого підходу до розробки і розміщення сівозмін, спорудження меж сівозмін, полів, лінійних меж тощо. Розподіл схилу на дві<три ділянки створює найкращі умови для застосування диференційованої системи обробітку ґрунту, використання добрив, боротьби з бур'янами, шкідниками і хворобами з врахуванням біології культур, ступеня змитості ґрунту і крутизни схилу. На цій підставі розробленіпринципи ґрунтозахисної системи землеробства. На незмитих і слабозмитихґрунтах схилів крутизною до 3° розміщують зернопросапні сівозміни з чистим паром, багаторічними травами, зернобобовими, просапними і зерновими культурами. На слабо< і середньозмитих ґрунтах при схилі 3-5° рекомендується розміщувати зернотрав'яні сівозміни, на середньо- і сильнозмитихґрунтах схилів крутизною понад 5° -- ґрунтозахисні сівозміни з багаторічними травами і зерновими культурами.

Протиерозійна організація території дає можливість зменшити змив на 50%, додаткове смугове розміщення культур -- на 70, а поєднання земляних валів з контурним обробітком ґрунту -- на 90%.Результати проведених у Бельгії дослідів підтверджують, що для зменшення змиву необхідно близько 7,5% площ ріллі займати пасовищами або лісовими смугами.

Одне з головних місць у зменшенні водної і вітрової ерозії ґрунтів займають ґрунтозахисні прийоми обробітку ґрунту, які умовно поділяють на дві групи: загальні й спеціальні. До загальних належать оранка впоперек схилу,плоскорізний обробіток, чизелювання та інші, до спеціальних -- лункування,переривчасте борознування, утворення мікролиманів, обвалування, щілювання, кротування, грунтопоглиблення, глибоке смугове розміщення та ін.

З екологічної точки зору найбільш важливими результатами протиерозійного обробітку ґрунту є зниження втрат родючості шару ґрунту і в цілому його руйнування ерозією. Ґрунтозахисний обробіток зводить до мінімуму змивґрунту й руйнування його вітром.

До доступних протиерозійних заходів належать оранка і сівба впоперек схилу. За зведеними даними, оранка впоперек схилу зменшувала стік талих вод усередньому на 8,5 мм. При сівбі впоперек схилу змив під культурами гоpoxy іпшениці зменшувався приблизно у 2 рази, під кукурудзою -- від 174 до 47 т/га.

Вважають, що стокорегулюючу ефективність у більшій мірі визначає неспосіб обробітку, а глибина. Для загального зменшення стоку найбільш ефективна глибина розпушення 27<30 см.

Добрива ефективно регулюють поживний режим чорноземів, які,незважаючи на високу трофність, відгукуються на внесення добрив значним підвищенням врожайності вирощуваних культур, навіть у Лісостепу з його оптимальним зволоженням.

Для підвищення родючості чорноземів господарства застосовують ґрунтозахисні сівозміни, особливо ефективно для регуляції водного режиму ґрунту ефективно застосовувати чорні пари.

Підтримання поверхневого шару ґрунту з макроструктурою стає надійним заходом збереження грунтового покриву, так як його обробіток руйнує природну структуру. Випаровування зменшується. При підтриманні верхнього шару у пухкому стані при підстелюванні його ущільненим шаром. У зв'язку з цим прикочування з одночасним розпушуванні поверхні може слугувати ефективним заходом поліпшення водного режиму грунту також і повітряного.

Спосіб обробітку ґрунту впливає на його тепловий режим. Чим щільніший ґрунт тим більша його теплоємність.

Родючість ґрунту залежить від якості і кількості гумусу. Тип гумусу у чорноземах типових фульватно-гуматний, отже переважають гумінові кислоти, які є більш доступними для рослин.

Гумус бере участь у утворенні цінної структури грунту, у підвищенні шпаруватості, розширенні меж його пластичності. Також значно впливає на підвищення теплоємності та теплопровідності, маючи високу буферність випливаючи на стійкість реакції ґрунтового розчину.

Рівень гумусованості має спрямований вплив на повноту використання мінеральних добрив.

Сільськогосподарська діяльність людини порушує природних хід гумусованості, зміну і якість органічної речовини, що надходить у грунт, інтенсивності та спрямованості процесів гуміфікації. Отже потрібно постійно рерульювати вміст поживних речовин.

Основним джерелом наповнення гумусом є органічні добрива і рослинні рештки сівозмінних культур. При внесенні 1 тони гною утворюється вміст 54 кг.

Поте для збереження бездефіцитного його балансу потрібна розробка і застосування протиерозійних заходів,по які було сказано вище, слід підкріпляти їх внесенням на орні землі органічні добрива до 13-15 т/га у поєднанні з мінеральними добривами. Слід відмітити, що приріст гумусу за рахунок органічних добрив сягає 50-70 %, що являє собою рухому органічну речовину, яка стає доступним енергетичним матеріалом для мікроорганізмів, містить реактивуючі речовини, при мінералізації живить рослини у поєднанні з кальцієм є активним ростоутворювачем.

У чорноземах типових, які тривалий час використовуються у зерново-бурякових сівозмінах під впливом високих мінеральних добрив може зростати гідролітична кислотність від 4-5 і більше тоді, грунт потребує вапнуванню. Ґрунти території господарства мають нейтральне середовище ґрунту, а отже не потребують вапнуванню та гіпсуванню. Але все ж варто вносити фосфорні добрива при посіві та для кореневого підживлення.

Отже, при підтриманні у ґрунті оптимального вмісту органічної речовини, поживних речовин, агрофізичного стану, нітрифікуючої здатності гарантований високий урожай, а саме 40-45ц/га пшениці, цена кукурудзи - 43-48 ц/га, цукрових буряків 280-350ц/га.

Охорона чорноземів є однією з найактуальніших проблем сучасності. Вперше її помітив В.В. Докучаєв, який порівняв господарювання в зоні чорноземів з азартною картярською грою, а (екологічний) стан чорнозему зі станом чистокровного арабського скакуна, загнаного до піни невмілим вершником. За сто років без В.В. Докучаєва цей стан не лише не поліпшився, а й навіть погіршився. Чорноземи сьогодні вразили дегуміфікація, декальцинація, знеструктурювання (злитизація), ерозія, дефляція, забруднення важкимиметалами, радіонуклідами, пестицидами, у зв'язку з чим вони потребують державницької мудрості і турботи про головне національне багатство України.

3.3 Підвищення родючості ґрунтів, що утворилися за болотним типом ґрунтотворення

Заболотним типом ґрунтотворення на території господарства утворилися лучно-болотний слабо солонцюватий солончаковий ґрунт. Який має високий вміст гумусу в орному шарі його доцільно використовувати, як пасовища. Але для використання як орні землі потрібно провести ряд меліоративних заходів, та постійно контролювати рівень ґрунтових вод.

Важливим резервом збільшення площі й підвищення продуктивностісільськогосподарських угідь є меліорація солонцевих і засолених ґрунтів.

Солонцеві ґрунти, які потребують гіпсування, розміщені в найбільш розвинених сільськогосподарських районах, де продуктивне використання кожного гектара землі має велике народногосподарське значення.

Серед великої групи ґрунтів солонцевого типу виділяють дві основні: содові й сульфатно-содові солонцеві і солончакові ґрунти; хлоридно-сульфатнісолонцеві й солончакові ґрунти. Лучно-болотні ґрунти господарства відносяться до другого типу - хлоридно-сульфатнісолонцюватісолончакові.

Для другої групиосновний спосіб докорінного поліпшення і підвищення їх родючості -- в більшості випадків солі кальцію знаходяться недалеко від поверхні і можуть потрапляти в орний шар внаслідок меліоративної оранки. При цьому створюються умови для самомеліорації солонців.

На основі багаторічних дослідів і виробничої практики розроблено рядприйомів поліпшення содових солонців і солонцюватих ґрунтів. Найбільшефективні такі: вибір відповідної глибини обробітку, сівба солестійких культур, хімічна меліорація.

При хімічній меліорації у ґрунт вносять різні солі кальцію, головним чином, гіпс. Кальцій витісняє поглинутий натрій, який у вигляді сульфату натрію вимивається водою. Крім того, гіпс, внесений у солонці й солонцюватіґрунти, а також содові солончаки і солончакові ґрунти нейтралізують соду,переводять її у сульфат натрію -- сіль, що значно менш шкідлива для розвитку сільськогосподарських рослин, а також швидко вимивається з поверхневих шарів ґрунту.

Багато вчених підтверджують високу ефективність гіпсового ґрунту. В різних дослідах прирости врожаю цукрових буряків становили від 64 до 125 ц/га,озимої пшениці -- 2,4<15 ц/га. В середньому на площах, де було внесено гіпс,урожай цукрових буряків підвищувався на 30, а зернових культур -- на 4 ц/га.

Ефективність гіпсу різко зростає при введенні в сівозміни культур - фітомеліорантів, найкраще однорічного і дворічного білого буркуну. При поєднанні гіпсування із сівбою буркуну білого швидко поліпшуються солонці йсолонцюваті ґрунти. Буркун залишає після себе велику кількість кореневихрешток (до 85 ц/га), коренева система проникає у щільні солонцеві горизонти і після її перегнивання залишаються достатньо великі пори, по яких вільно проходить вода в нижні шари, відмиває сульфат натрію -- продукт обмінувнесеного гіпсу і натрію ґрунту.

Крім гіпсу, для поліпшення солонців можна використовувати фосфогіпс відходи виробництва фосфорної кислоти і подвійного суперфосфату.

При меліорації солонців важливим є місце внесення гіпсу в сівозміні.Кращі умови переміщення і зволоження утворюються в чистих парах, томузначну частину гіпсу необхідно вносити при оранці пару. При відсутностічистих парів краще місце для застосування гіпсу -- поле просапних культур (у Лісостепу -- цукрові буряки), де його вносять восенипід зяблеву оранку. Для кращого перемішування гіпсу з ґрунтом його необхідно заорюватиплугами без передплужників.

Слід поєднувати гіпсування з внесенням у солонці гною, компосту, або заорюванням зеленої маси буркуну. При цьому максимально проявляється дія гіпсу.

На полі спочатку рівномірно розподіляють по площі гній, або торфоком-пост по 30-40 т/га, після цього вносять гіпс і поле орють. На зрошенні у ряді випадків проявляється вторинне засолення ґрунтів.Однією з причин його є те, що при високому рівні залягання засолених підґрунтових вод і випаровування вологи в посушливий період відбувається засолення поверхневих шарів водорозчинними солями.

Вторинне засолення ґрунтів господарства не може відбуватися бо грунтові води в цьому випадку близько залягають, але при відносно глибокому заляганні підґрунтових вод, коли волога при поливі проникає до глибини залягання материнської засоленої породи, розчиняє солі, які піднімаються до поверхні у вигляді розчину солі і випадають з нього при випаровуванні вологи..

Існують різні методи й окремі прийоми меліоративного поліпшення солонцевих ґрунтів: агротехнічні, хімічні й комплексні.

Вплив осушення на гумусний стан грунтів. При осушенні заплав гумусний стан грунтів має індивідуальну природу трансформації, а ступінь перетворення гумусного профілю в окремих осушуваних грунтах визначається глибиною і характером зміни їхніх режимів і зовнішніх чинників. Заплавні грунти поділяються на групи з більшим або меншим потенціалом трансформації гумусного стану. Стабільним гумусовим станом характеризуються лучноземи ясногумусові і зернисті. Протилежні характеристики мають осушувані глейоземи. Аналізуючи динаміку дегуміфікації глейоземів відзначимо, що найбільш інтенсивно органічна речовина мінералізується в перші роки після осушення, хоча і з деяким запізненням. Наступне використання осушених глейоземів у кормових сівозмінах, насичених багаторічними травами, і їх залуження сприяє частковому відновленню вмісту гумусу.

Динаміка складу обмінних катіонів в осушуваних грунтах. Склад ГВК великою мірою визначається тими чинниками, на котрі “націлена” осушувальна меліорація. За умови незмінності сольового режиму відзначена значна стійкість ступеня солонцюватості лучноземів. Найбільш складним перетворенням піддається ГВК осушуваних глейоземів, що складають злитоморфну часову катену. При злитизації і згасанні глейового процесу відбувається зміна складу ГВК і зменшення суми вбирних основ. Відзначене явище в осушуваних “болотних” грунтах пояснюється дегідратацією глинистих мінералів і розвитком злитості грунтів. Істотною особливістю злитоморфної ГЧК є розширення з часом їхСа-Мg співвідношення в ГВК. Ця обставина може служити підставою для використання відношення вбирних Са₂+/Мg₂+ для діагностики деструктивних грунтових процесів - розвитку або згасання процесу оглеювання.

3.4 Підвищення родючості грунтів, що утворилися за солонцевим типом грунтотворення

Шляхи поліпшення родючості солонців. Поліпшення родючості солонців можливе при поєднанні хімічної та біологічної меліорації з агротехнічними заходами. Для цього необхідно вилучити увібраний натрій з вбирного комплексу і замінити його кальцій-іоном, зменшити дис¬персність твердих часток грунту (органічних і мінеральних колоїдів), а в деяких випадках навіть знизити рівень солей, що залягають у нижчих горизонтах. Заміна натрію на кальцій у солонцях має назву хімічної меліорації, яка найкраще здійснюється шляхом гіпсування грунту.

Оскільки при внесенні гіпсу реакція може бути й зворотна, то вслід за гіпсуванням потрібно грунт промити водою, щоб вилучити витиснутий натрій у формі Na₂SO₄ з верхнього горизонту. Затримання снігу на не-поливних полях також спияє промиванню солей натрію. Увібраний кальцій змінює реакцію середовища у бік лужної, ближче до нейтральної, зменшує дисперсність і поліпшує фізичні властивості грунту. При цьому також відбувається руйнування ілювіального, тобто стовпчастого, горизонту, утвореного при процесах солонцювання.

На Україні в останні роки, за рекомендацією проф. А.М Грінченка, у Чернігівській, Полтавській та інших областях почали застосовувати гіпсування солонців малими дозами гіпсу (2--4 ц/га), який вносять при сівбі в рядки. Такий спосіб внесення гіпсу не поступається перед внесенням його великими дозами (3--4 т/га), які рекомендують при звичайному гіпсуванні Внесення значних доз суперфосфату на солонцях також є в певній мірі засобом хімічіної меліорації (суперфосфат містить в своєму складі до 40% гіпсу). Значну роль у поліпшенні солонців відіграють і самі рослини. Такі трави, як буркун, люцерна, лисохвіст солончакуватий та інші, поліпшують солонці--вони забирають багато кальцію з глибших горизонтів і переміщують його у верхні гаризонти грунту, після відмирання рослин і їх мінералізації кальцій витискує з вбирного комплексу натрій. Крім цього, могутня коренева система, особливо бобових трав, помітно руйнує ущільнений горизонт і розпушує його.

Велике значення для поліпшення солонців має також глибока оранка (плантаж). При цьому гіпсований горизонт, що знаходиться глибше орного, перемішується з верхнім солонцюватим, в результаті чого відбувається ніби «самомеліорація». Якщо вивернути стовпчастий горизонт наверх і залишити ріллю в такому стані на літо і зиму, то за цих умов колоїди стовпчастого горизонту руйнуються шляхам дегідратації (втрати колоїдами води). Це в значній мірі поліпшує фізичні властивості солонців. Внесення органічних добрив також сприяє поліпшенню цих грунтів. При поліпшенні солонців необхідно в кожному окремому випадку враховувати ступіїнь солонцюватості всього црофілю, глибину залягання карбонатного, гіпсового і сольового горизонтів та інші фактори, що визначають характер меліоративних і агротехнічних заходів.