Агротехнічна характеристика та окультурення ґрунтів господарства на прикладі ТОВ "Чорна Кам’янка"

Размещено на http://www.allbest.ru/

ВСТУП

Відомий діяч Стародавнього Риму Колумелла в досить образній формі доводив, що земля - «це діва, завжди юна і красива, завжди свіжа і молода, завжди здатна бути родючою, якщо тільки зумієш леліяти її молодість, зберігати й підтримувати її ніжне грайливе життя».

У сільському господарстві земля - це головний засіб виробництва, без якого неможливий сам процес виробництва продукції рослинництва і тваринництва. Земля одночасно є предметом і засобом праці, а отже, і головним засобом виробництва. Земля значною мірою визначає темпи розвитку і рівень ефективності сільськогосподарського виробництва.

Земля як засіб виробництва в сільському господарстві має специфічні особливості:

- по-перше, на відміну від інших засобів виробництва земля не є результатом людської праці; як дар природи і продукт її багатовікового розвитку земля передує праці, є природною і невід'ємною її умовою;

- по-друге, земля є незамінним засобом виробництва; якщо всі інші засоби виробництва можна замінити новими і більш продуктивними, то без землі виробничий процес здійснюватись не може;

- по-третє, земля просторово обмежена і в процесі розвитку продуктивних сил сільського господарства її не можна заново створити або збільшити її розміри; однак в умовах раціонального використання землі її продуктивні сили постійно розвиваються і зростають;

- по-четверте, в процесі виробництва земля не зношується, а при правильному використанні постійно поліпшується. Отже, на відміну від усіх інших засобів виробництва, які зазнають фізичного і морального зносу і стають непридатними для дальшого використання, земля є вічним засобом виробництва. Ця особливість землі зумовлена такою важливою її властивістю, як родючість, що є основою теорії раціонального ведення землеробства.

Для сільського господарства найбільше значення має частина землі під назвою грунт - особливе природне утворення, якому властиві риси живої та неживої природи,, що сформувались внаслідок тривалого перетворення поверхневих шарів літосфери під спільним взаємозумовленим впливом гідросфери, атмосфери, живих і мертвих організмів: Це одна із складових навколишнього середовища, її найважливіша властивість - родючість, яка відіграє провідну роль у житті людини, є найважливішою умовою існування і відтворення, які постійно змінюють одне одного в людських поколіннях.

Використання землі супроводжується перетворенням і зміною основних її природних первісних властивостей, виникненням нових. У сільському господарстві ефективним є перетворення земельних угідь у ріллю. Розорювання площ, раніше покритих трав'яною рослинністю, зрошення в засушливих та осушення боліт у зволожених регіонах, збільшення внаслідок цього площі ріллі сприяє ефективному зростанню виробництва сільськогосподарської продукції і супроводжується глибоким перетворенням навколишнього середовища. Нерідко ці перетворення стають небажаними, виходячи за межі початкових наслідків.

Родючість землі - це здатність ґрунту створювати врожай, рівень якого характеризує її продуктивні сили. Родючість землі на різних її ділянках неоднакова. Продуктивність землі залежить від об'єктивних властивостей ґрунту і рівня культури землеробства.

Зростання продуктивності землі досягають систематичним підвищенням родючості ґрунту на основі природних і економічних процесів відповідно до конкретних умов і систем ведення землеробства.

Протягом багатьох століть людство в своїй діяльності виходило з того уявлення, що природні багатства невичерпні і що можна безмежно розширювати свої “зовнішні межі” в ході перетворення природи. І перші зіткнення з зовнішніми межами - тобто з обмеженістю природних ресурсних можливостей - викликали не економне відношення до природних благ, а, навпаки, намагання “ефективного” їх використання - тобто хижацького їх використання. Наслідки такого відношення до природних ресурсів нині зрозумілі всім, хто хоче це розуміти. Отже, щоб уникнути серйозних нинішніх і віддалених негативних наслідків хижацького відношення до природи, необхідний облік таких наслідків, а він можливий тільки на основі знань ресурсних можливостей, лімітів експлуатації природних ресурсів і свідомого управління природокористуванням з урахуванням цих обмежень.



РОЗДІЛ 1. ГЕОГРАФІЧНЕ, АДМІНІСТРАТИВНЕ РОЗТАШУВАННЯ ТОВ "ЧОРНА КАМ'ЯНКА" МАНЬКІВСЬКОГО РАЙОНУ, ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

1.1 Відомості про господарство

ґрунт вапнування родючість гуміфікація

Мальовниче село Чорна Кам`янка лежить по обидва боки річки Гірський Тікич. Вона протікає вздовж села з Північного Заходу на Південь, має дві ліві протоки. Якщо брати географічне розташування, то господарство знаходиться на 49001'48'' північної широти та 30030'22'' східної довготи.

Поверхня села горбиста, спускається до берегів річки і утворює невеличку впадину. Більша частина населення мешкає на лівому боці.

Межує з селом Юрпіль - з півдня, з селом Лісовим зі сходу, з селом Іваньки і Крачківкою - з заходу, з селом Березівкою - з північного заходу. Знаходиться на відстані 20 км від районного центру с.м.т. Маньківка і 168 км до обласного центу, від залізничної станції Поташ - 25 км.

На околицях села виявлено сліди трипільської культури, на північ від поселення числяться три кургани мідно-скифсько-сарматської епохи.

Земельні угіддя ТОВ "Чорна Кам'янка" є досить сприятливими для посіву та вирощування зернових, технічних, кормових та овочевих культур, плодоягідних насаджень також мають вигідне розташування по відношенню до основних пунктів збуту сільськогосподарської продукції. Продукцію господарство здає на Маньківський молокозавод, Поташський елеватор та Жашківський цукровий завод. На території господарства розташовані свинотоварна ферма, ремонтна майстерня пилорама, млин.

Одним із принципів раціональної організації виробництва на сільськогосподарських підприємствах є поглиблення спеціалізації. Під спеціалізацією аграрного формування слід розуміти зосередження його діяльності на виробництві певного виду продукції або декілька її видів, які в найбільшій мірі відповідають конкретним природним і економічним умовам та потребам споживачів даної продукції. Поглиблення спеціалізації створює умови для збільшення прибутку, досягнення більш високої продуктивності праці, збільшення виробництва продукції, підвищення її якості.

ТОВ «Чорна Кам'янка» являється спеціалізованим підприємством, яке має два напрямки спеціалізації: промисловий та зерно-бурякововий. Підприємство має середній рівень спеціалізації, самостійно визначає напрями своєї діяльності, організовує виробництво сільськогосподарської продукції її переробку та реалізацію, на власний розсуд підбирає партнерів з економічних зв'язків у всіх сферах діяльності.

1.2 Природні умови ґрунтоутворення

КЛІМАТ

Клімат Маньківського району помірно континентальний. Для нього характерні тривале, нежарке літо з достатньою кількістю вологи, порівняно коротка, несувора зима.

За своїм географічним положенням територія району перебуває в сфері впливу насичених вологою повітряних мас, що йдуть з Атлантичного океану, і периферичної частини сибірського (азіатського) антициклону, для якого типовими є сухі, холодні континентальні повітряні маси.

Найхолоднішим місяцем є січень, найтеплішим - липень. Середні амплітуди коливань температури протягом року не перевищують 23°. Під дією континентальних повітряних мас іноді буває, що взимку температура повітря в окремі дні знижується навіть до -31°...-34°. Влітку температура підвищується іноді до +45°.

Максимум опадів припадає на травень - липень (130-170 мм).

Найменш вологими є зимові місяці. В грудні - лютому випадає від 65 до 80 мм опадів. Середньорічні суми опадів на території району становлять 430-490 мм. На холодний період року припадає 20-25 % річної суми опадів. Перехід від однієї пори року до другої відбувається поступово. Зима починається при переході середньодобової температури 0оС, що, як правило, спостерігається в кінці листопада. Вона переважно тепла з частими відлигами і хмарною погодою. В такі періоди температура повітря може підвищуватися до 8-10оС тепла, а тому грунт часто повністю відтає, що сприяє доброму вбиранню зимових опадів. Загалом грунт взимку промерзає на 60-65см.

Відносна вологість повітря часто змінюється на протязі року від середньої 77-78% до максимальної 88-89% в грудні.

Аналізуючи природно-кліматичні умови господарства, можна з впевненістю стверджувати, що земельні угіддя ТОВ «Чорна Кам'янка» є придатними для посіву та вирощування зернових, технічних, кормових та овочевих культур.

Таблиця 1 - Землекористування господарства

№	УГІДДЯ	Площа, га
	Площа землекористування, всього	3271
	Сільськогосподарські угіддя	3211
	з них: орної землі	3211
	Сади	-
	Ягідники	-
	Виноградники	-
	Інші угіддя	-
	Площа ріллі в усіх сівозмінах В тому числі у польовій №1	2569
	№2
	У кормовій сівозміні	642
	В овочевій	-
	У грунтозахисній	-

Таблиця 2 - Характеристика погодних умов (за даними ____________________________ метеорологічної станції)

Роки	М і с я ц і	За рік
	1	2	3	4	5	6	7	8	9	10	11	12
Кількість опадів, мм
2009
2010
2011
Середнє багаторічне
Середньорічна температура повітря, оС
2009
2010
2011
Середнє багаторічне

Час останніх весняних заморозків ________________________________

Час перших осінніх заморозків________________________________

Приблизний запас продуктивної вологи весною перед початком вегетації в шарі ґрунту 0-100 см, мм _________________________________________

РЕЛЬЄФ

Територія с. Чорна Камянка, де знаходиться ТОВ «Чорна Камянка» відноситься до центральної області Придніпровської височини. Його рельєф мало хвилястої форми, крутизна схилів від 2 до 6 градусів.

Докембрійські породи відслоюються в річкових долинах і на схилах балок. На них залягають палеогенові і неогенові відклади, антропогенові валунні суглинки й піски, лесові породи грубизною від 3-4 м на межиріччях до 25-30 м в улоговинах. Хвилястий і горбистий рельєф відбиває нерівності поверхні докембрійських порід.Відносна висота досягає 160 м. У минулому тут панували лучні й остепнені луки з кострицею, мітлицею на глибоких мало гумусних чорноземах. В ландшафті переважають розчленовані лесові рівнини з досить різноманітним грунтовим покривом, які розорані. Поширені горбисті лесові й моренно-зандрові рівнини з чорноземами опідзоленими і темно-сірими опідзоленими грунтами.

Балки відносно широкі, глибокі, що призвело до виходу на поверхню не тільки материнських, але і підстилаючи порід на крутих схилах. Густота ерозійно-балкової мережі складає 0,50-0,75 км/км2.

Спостерігаються потужні виходи гранітів. Гранітні породи на цій території представлені неоархейськими гранітами тетіївського комплексу. У пониззі річки відслонення гранітних порід представлені палеопротерозойськими гранітами і мігматитами побузького комплексу

Територія багата на поклади високоякісної глини-каоліну. Тут є червоний та сірий граніт, бутове каміння.

ГРУНТИ

Загальна земельна площа господарства складає 3271 га, в тому числі сільськогосподарські угіддя - 3211 га з них 3211 га рілля. Розораність грунтів складає 100%. Основними грунтовими групами є сірі чорноземи, темно-сірі опідзолені чорноземи та чорноземи реградовані. Домінуючою ґрунтотворною породою зони є лесоподібні суглинки. Гранулометричний склад плакору середньо суглинковий.

Сірі опідзолені грунти становлять 14,7% ріллі господарства Сформувались вони під широколистяними лісами, тому їх називають також сірими та світло-сірими лісовими грунтами.

Загальною рисою морфології цих грунтів є чітка диференціація їх профілю та фізично і хімічно різні генетичні горизонти, що зумовлено вимиванням глинисто-колоїдних часток з верхнього і вмиванням їх у нижній горизонти. Світло-сірі опідзолені грунти відрізняються від сірих ще більш виявленим перерозподілом колоїдної частини по профілю та наявністю підзолистого горизонту товщиною 10-15 см.

Глибина окремих генетичних горизонтів і профілю у цілому та інші зовнішні ознаки грунтів залежать від абсолютної висоти місцевості та умов залягання за рельєфом. За механічним складом вони грубопилувато-легкосуглинкові. Лише зрідка трапляються їх пилувато-супіскові відміни.

Збіднення верхнього горизонту на глинисто-колоїдні частки та відносне збагачення грубим пилом зумовлюють низький ступінь структурності та водостійкості цих грунтів. Кількість водотривких агрегатів у орному шарі рідко перевищує 15%. Тому вони швидко ущільнюються після обробітку, запливають після дощів, утворюючи під час висихання поверхневу кірку. Особливо незадовільні фізичні властивості мають поверхнево-оглеєні їх відміни.

Темно-сірі опідзолені грунти становлять 12,6% ріллі господарства залягають на вододільних просторах і схилах з меншими абсолютними відмітками, ніж сірі опідзолені, а чорноземи опідзолені здебільшого займають ще нижчі елементи рельєфу.

Чорноземи опідзолені та темно-сірі опідзолені грунти мають вторинне походження; вони утворилися з колишніх чорноземів у результаті опідзолення останніх під пологом лісу. Вони поєднують у собі ознаки чорноземів і підзолистих грунтів. Від перших ці грунти успадкували значну гумусованість та кротовинність профілю - релікт життєдіяльності степових землерийних тварин, переважно ховрахів. Наступний підзолистий процес ґрунтоутворення, який розвивався під впливом лісу, зумовив вилуженість цих грунтів від карбонатів, їхню кислотність і значну диференціацію профілю на горизонти вимивання і вмивання колоїдів.

Чорноземи опідзолені порівняно з темно-сірими опідзоленими грунтами характерні інтенсивнішою і глибшою гумусованістю і менш виявленими ознаками опідзолення. Їхній однорідний гумусовий горизонт (Не) здебільшого сягає глибини 40 см, а перехідний (Нрі) - 60-70 см.

Ці грунти найбільш глибокі, добре гумусовані і вилужені від карбонатів (200 см і більше) на вододілах. Тут вони часто поверхнево слабо оглеєні.

За механічним складом грунти цієї групи є грубопилувато-легкосуглинковими, але дещо важчими, піж сірі опідзолені. Серед чорноземів опідзолених трапляються зрідка пилувато-середньосуглинкові різновиди; їхні фізичні властивості, зокрема структурність, кращі, ніж у сірих опідзолених.

Порівняно з останніми вони багатші на гумус, особливо чорноземи опідзолені. У них більша ємність вбирання, здебільшого вищий ступінь насиченості основами.

ЧОРНОЗЕМИ ОПІДЗОЛЕНІ займають найбільшу питому частку в структурі земель господарства. За своїми ознаками і властивостями є є проміжними між темно-сірими лісовими грунтами і чорноземами типовими. Тому на цих грунтах чітко видно сліди як дернового, так і підзолистого ґрунтоутворювального процесу. Це глибока і рівномірна гумусованість, сліди землериїв на глибину до 2м, чітко виражений елювіальний з крем'янковою присипкою в нижній частині та горіхуватою структурою в ілювіальному горизонті, сліди коренів деревних порід. Карбонати в них промиті на 50-70 см нижче гумусного горизонту.

Ці грунти мають досить глибокий (65-110см) гумусовий горизонт. Вміст гумусу - 5,04%. Реакція грунтового розчину слабо кисла (рНсол = 5,7)

ЧОРНОЗЕМИ РЕГРАДОВАНІ розкидані по окраїнах масивів чорноземів опідзолених. Сформувались чорноземи реградовані в автоморфних умовах на багатих карбонатами незасолених лесах. Ці грунти утворились з чорноземів опідзолених в результаті тривалого перебування їх під травяною рослинністю або в обробітку. Внаслідок заміни деревної рослинності травяною змінюється гідрологічний режим грунтів, посилюються висхідні течії води, які сприяють підняттю карбонатів до верхніх горизонтів. Вбирний комплекс збагатився до нейтральної, що в цілому призвело до глибоких змін агрохімічних властивостей цього грунту.

Проте набуті раніше ознаки опідзолених грунтів залишилися, зокрема помітка диференціація профілю на елювіальний та ілювіальний горизонти, бурий відтінок, залишки від призматичної та горохуватої структури, перерозподіл мулистої фракції та полуторних оксидів алюмінія і заліза. Поряд з цим через процес реградації опідзолені грунти набули і нових ознак - зменшилась щільність ілювіального горизонту, видозмінилася структура в цих грунтах 5,09%.

У чорноземах реградованих на відміну від опідзолених в гумусних кислотах переважають гумінові, причому вміст їх з глибиною зменшується поступово без збільшення їх в нижній частині гумусного горизонту. В процесі реградації поліпшились і водні властивості цих грунтів, знизилась гідролітична і обмінна кислотність, помітно підвищилась сума ввібраних основ і ступінь насичення основами.

За ступенем реградованості ці грунти діляться на слабо-, середньо- та сильно реградовані. В господарстві переважають середньо реградовані грунти. У середньо реградованих чорноземах лінія скипання карбонатів знаходиться на глибині 60-70 см, ілювіальний горизонт дещо змінюється, призматичні окремності втратили гострі грані, стали більш округлими, пухкішими.

За морфологічною будовою чорноземи реградовані подібні до чорноземів опідзолених та вилугуваних, від яких вони походять внаслідок процесів реградації. Дерновий тип ґрунтоутворення на їх останньому етапі формування сприяв деякому розущільненою ілювіального горизонту, втраті структурними окремностями своїх чітких граней.

РОСЛИННІСТЬ

Лісостепові ландшафти почали формуватись в неогені. У цей період посилювалась континентальність клімату, що зумовило зміну тропічних і субтропічних лісів, які панували раніше, на савани. Під час дніпровського зледеніння площа лісів на півдні Східноєвропейської рівнини значно скоротилася, а на їх місці утворився Лісостеп. У післяльодовиковий період почалося різке зростання лісистості на півдні рівнини. Лісова рослинність наступала на степові простори. Пізніше, навпаки, степова рослинність наступала на лісові масиви. Вирішальну роль у спрямуванні процесів відіграли тепловий і водний режими території.

Територія с.Чорна Камянка відзначається надзвичайно низьким відсотком лісистості, майже суцільною розораністю. Природна та напівприродна рослинність збереглася лише в долинах річок. Особливо цінним з природоохоронної точки зору є річково-долинний ландшафт річки Гірский Тікич, який характеризується своєрідною геоморфологічною будовою, зумовленою виходами кристалічних порід Українського кристалічного щита, різноманітним рослинним покривом з поєднанням степової, лісової, лучної, болотної, водної, петрофітної рослинності, а також численними локалітетами видів рослин і тварин, що підлягають охороні різного рівня.

Грунтовий покрив відзначається значною строкатістю, пов'язаною з досить складною стрктурою ландшафту на всіх етапах ґрунтотворних процесів, оскільки періодичні зміни клімату, пересічний рельєф місцевості й антропогенний фактор зумовлювали значну гаму рослинних формацій. Він представлений залишками остепнених лук і степів на плакорах, масивів дубово-кленових лісів. В лісах переважає дуб (до 70%) ясен, клен, горіх волоський, граб. В чагарниковому ярусі ростуть клен бородавчатий, акація жовта, малина, ожина, чорна смородина, шипшина, терен. Ліси з таких порід світлі, через їх крону добре проникає сонячне проміння, а тому поверхня грунту вкривається добре розвинутою травяною рослинністю: деревій дудник лісовий, амброзія, блекота чорна, чабрець, череда, чистотіл, проліска дволиста, подорожник. Рослинність ділянки представлена степовими достатньо трансформованими через ерозію угрупованнями на стрімких схилах лівого берега. В складі угруповань відмічено велику популяцію занесеного до Червоної книги України шафрану сітчастого, а також регіонально рідкісних пустельниці довголистого і цибулі Пачоського.

Аналізуючи вище викладене можна зробити висновок, що саме така багата різноманітність рослинного покриву відіграє важливу роль у створенні гумусу, одного з основних ґрунтоутворювальних факторів відновлювання грунтів. Специфічним процесом при утворенні грунтів є накопичення великої кількості перегною, що має нейтральну реакцію, його розподіл серед мінеральної маси, з якою він в достатній мірі перемішаний, його глибоке поширення по профілю грунтів. У зв'язку з цим чорнозем при «нормальному» його заляганні має профіль, що чітко розчленовується на генетичні горизонти.



РОЗДІЛ 2. ВИЗНАЧЕННЯ ПОТРЕБИ ГРУНТУ У ВАПНУВАННІ І РОЗРАХУНОК НОРМИ ВАПНА

Вапнування (хімічна меліорація) - необхідна умова підвищення родючості грунтів. Вапнування нейтралізує кислотність грунту, усуває шкідливу дію на рослини рухомих форм марганцю. При цьому підвищується вміст в грунті кальцію засвоюваних форм азоту, фосфору, калію, молібдену, значно поліпшуються умови живлення рослин, підвищується ефективність використання органічних та мінеральних добрив, що в свою чергу поліпшує якість урожаю сільськогосподарських культур.

Вапнування необхідно застосовувати на грунтах з рН від 6,0 і нижче та ступенем насичення основами менше 80%. Нора внесення вапняних добрив залежить від кислотності і механічного складу грунтів.

Строк дії вапняних добрив 8-10 років, тому вносять їх один раз за ротацію сівозміни.

Для вапнування використовують вапнякове та доломітове борошно, крейду, дефекат.

При вапнуванні грунтів та внесення добрив потрібно враховувати дані картограм грунтових досліджень

Таблиця 3 - Агрохімічна характеристика ґрунтів, які поширені в господарстві

Тип ґрунту	pH сол	Hr, смоль кг	S, смоль кг
Чорноземи опідзолені середньосуглинкові	6,32	2,33	23,8
Чорноземи опідзолені середньогумусні важкосуглинкові	6,68	2,37	28,0
Ясно-сірі опідзолені середньосуглинкові	5,07	3,09	15,4
Ясно-сірі лісові середньосуглинкові	5,96	3,09	15,0
Ясно-сірі лісові середньосуглинкові	5,46	2,91	12,4
Ясно-сірі опідзолені легкосуглинкові	5,59	3,43	14,0



За даними таблиці ми бачимо, що вапнування потребують ясно-сірі опідзолені середньо суглинкові, потім ясно-сірі лісові середньо суглинкові грунти Трішки в кращому, але все ж таки вимагають вапнування ясно-сірі опідзолені легкосуглинкові та ясно-сірі лісові середньо суглинкові грунти. В непоганому стані перебувають чорноземи опідзолені середньо суглинкові та чорноземи опідзолені середньо гумусні важко суглинкові грунти, але і їх слід провапнувати.

Так, як в даному господарстві в більшому співвідношенні овочева сівозміна, то краще вносити одноразово повну норму вапна.

Повну норму вапна (НСаСОз) встановлюють за гідролітичною кислотністю

НСаСОз = 0,5 х Нr х S х h x d , т/га,

де 0,5 - кількість r СаСО3, необхідних для нейтралізації 1 мг-екв. кислотності в 1 кг ґрунту; Нr - величина гідролітичної кислотності, мг-екв. на 100 г ґрунту; S - площа 1 га, 10000 м2; h - глибина орного шару, м; d - щільність грунту, кг/м3;

1000 - для перерахунку в тонни.

Розрахуємо норму внесення вапна 1 га поля, де вирощується горох

НСаСОз = 0,5 х 2,33 х 10000 х 0,25 х 1,1 = 3,20 т/га

Така норма вапна на 1 га поля для чорнозему опідзоленого середньо суглинкового типу ґрунту. Аналогічно розраховуємо норму внесення вапна на інших типах ґрунтів, які поширені в господарстві. Хоча ми плануємо вносити вапно раз на сівозміну, для кожного типу ґрунту вся кількість різна.

Для чорнозему опідзоленого середньо гумусного важко суглинкового ця норма ще й буде різнитися від попередньої.

Підставивши дані у формулу, ми побачимо, що ця норма буде складати:

НСаСОз = 0,5 х 2,37 х 10000 х 0,25 х1,2 = 3,56, т/га,

Для ясно-сірого опідзоленого середньо суглинкового типу грунту буде складати:

НСаСОз = 0,5 х 3,09 х 10000 х 0,20 х 1,3 = 4,02 т/га,

Для ясно-сірого лісового середньо суглинкового типу грунту буде складати:

НСаСОз = 0,5 х 3,09 х 10000 х 0,21 х 1,3 = 4,22 т/га,

Для ясно-сірого лісового середньо суглинкового типу грунту буде складати:

НСаСОз = 0,5 х 2,91 х 10000 х 0,21 х 1,3 = 3,97 т/га,

Для ясно-сірого опідзоленого легкосуглинкового типу грунту буде складати:

НСаСОз = 0,5 х 3,43 х 10000 х 0,22 х 1,4 = 5,28 т/га,

Для того, щоб кислотність ґрунту не змінювалась нейтральною вапнування слід проводити кожних 5-8 років. Так як у сівозміну даного господарства входять 6 культур, то вапнування ґрунту слід проводити в кінці кожної ротації, тобто кожних 6 років.



РОЗДІЛ 3. РОЗРАХУНОК БАЛАНСУ ГУМУСУ У ВІДПОВІДНІЙ СІВОЗМІНІ ГОСПОДАРСТВА

3.1 Статті надходження гумусу

Урожайність основних сільськогосподарських культур ТОВ «Чорна Камянка» Маньківського району Черкаської області

Таблиця 4 - Гумусна характеристика ґрунтів

№ поля	Культура	Урожайність, ц/га	Тип ґрунту	Гумус, %
	Перець	73	Чорноземи опідзолені середньо суглинкові	2,16
	Цибуля	161	Чорноземи опідзолені середньо гумусні важкосуглинкові	2,87
	Ячмінь озимий	28,2	Ясно-сірі опідзолені середньосуглинкові	2,34
	Однорічні трави	62,0	Ясно-сірі лісові середньосуглинкові	1,76
	Огірки	174	Ясно-сірі лісові середньосуглинкові	2,38
	Морква	182	Ясно-сірі опідзолені легкосуглинкові	2,34

3.1.1 Гумуніфікація післяжнивних залишків

Кількість післяжнивних залишків залежить від вирощуваної культури та її врожайності. Кількість гумусу, який при цьому утворюється із післяжнивних залишків, залежить від їх кількості і ступеня гуміфікації

Кількість утвореного гумусу (Q1) у т/га розраховують за формулою:

Q1 = U x kp x kq, де

U - урожай сільськогосподарської культури, т/га

kp- коефіцієнт накопичених післяжнивних залишків відносно врожаю сільськогосподарської культури;

kq - коефіцієнт гуміфікації залишків

Розрахуємо кількість утвореного гумусу після вирощування перцю на чорноземах опідзолених середньо суглинкових, урожайність якого становить 73 ц/га. Гумус на даному полі дорівнює 2,16%

U = 73 ц/га = 7,3 т/га

Кр = 0,08

kq = 0,08

Q1 = 7,3 х 0,08 х 0,08 = 0,05 т/га

Аналогічно розраховуємо кількість утвореного гумусу після вирощування інших сільськогосподарських культур, які входять у сівозміну даного господарства:

Для цибулі

U = 161 ц/га = 16,1 т/га

Кр = 0,12

kq = 0,08

Q1 = 16,1 х 0,12 х 0,08 = 0,03 т/га

Для ячменю озимого

U = 28,2 ц/га = 2,82 т/га

Кр = 1,3

kq = 0,25

Q1 = 2,82 х 1,3 х 0,25 = 0,92 т/га



Для однорічних трав

U = 62,0 ц/га = 6,2 т/га

Кр = 1,2

kq = 0,25

Q1 =6,2 х 1,2 х 0,25 = 1,86 т/га

Для огірків

U = 174 ц/га = 17,4 т/га

Кр = 0,04

kq = 0,08

Q1 = 17,4 х 0,04 х 0,08 = 0,06 т/га

Для моркви

U = 182 ц/га = 18,2 т/га

Кр = 0,12

kq = 0,08

Q1 = 18,2 х 0,12 х 0,08 = 0,17 т/га

3.1.2 Гуміфікація органічних добрив

Органічні добрива підвищують урожайність сільськогосподарських культур і відповідно кількість післяжнивних залишків. Частина органічної речовини, яка надійшла з органічними добривами, гуміфікується і бере участь у відтворенні гумусу.

Кількість гумусу Q2 у т/га, яка утворилася з стандартного підстилкового гною розраховують за формулою:



Q2 = Нr x Kq, де

Нr - норма гною, яка була внесена або буде вноситись під сільськогосподарську культуру, т/га;

Kq - коефіцієнт гуміфікації підстилкового гною

За агротехнічним планом господарства гній буде вноситись під слідуючі культури: морква, огірки.

Розрахуємо кількість гумусу, яка утворилась зі стандартного підстилкового гною на полі, де вирощують моркву. На це поле ми внесли 30 т/га гною.

Нr = 30 т/га

Kq = 0,054

Q2 = 30 х 0,054 = 1,62 т/га

Аналогічно розраховуємо гуміфікацію органічних добрив для огірків:

Нr = 30 т/га

Kq = 0,054

Q2 = 30 х 0,054 = 1,62 т/га

3.1.3 Загальне надходження гумусу Q у т/га.

За рахунок гуміфікації післяжнивних залишків та внесених органічних добрив вираховують за формулою:

Q = Q1 + Q2

Так як ми вносили гній тільки під поле з цибулею та помідорами, то і тільки для них будемо вираховувати загальне надходження гумусу.



Для поля, де росла морква:

Q = 0,17 + 1,62 = 1,79 т/га

Для поля, де росли огірки:

Q = 0,06 + 1,62 = 1,68 т/га

3.2 Статті витрат гумусу.

3.2.1 Мінералізація гумусу

Розмір мінералізації гумусу (V) у т/га визначається загальною кількістю гумусу в орному шарі, ступеню його стійкості при різних системах обробітку грунту і кліматичних умов та розраховується за формулою:

V1 = G x H x dv x KM x Kk, де

G - вміст гумусу в ґрунті, %

Н - глибина орного шару, см

dv - щільність складення ґрунту, г/см3

KM - коефіцієнт мінералізації гумусу

Kk - відносний індекс біологічної продуктивності

Розраховуємо мінералізацію гумусу на полі, де ріс перець:

G - 2,16

Н - 25

dv - 1,1

KM - 0,0125

Kk - 1,065

V1 = 2,16 х 25 х 1,1 х 0,0125 х 1,065 = 0,79 т/га



Для цибулі

G - 2,87

Н - 25

dv - 1,1

KM - 0,0125

Kk - 1,065

V1 = 2,87 х 25 х 1,1 х 0,0125 х 1,065 = 1,05 т/га

Для ячменю озимого

G - 2,34

Н - 20

dv - 1,3

KM - 0,006

Kk - 1,065

V1 = 2,34 х 20 х 1,3 х 0,006 х 1,065 = 0,39 т/га

Для однорічних трав

G - 1,76

Н - 20

dv - 1,3

KM - 0,0037

Kk - 1,065

V1 = 1,76 х 20 х 1,3 х 0,0037 х 1,065 = 0,18 т/га

Для огірків

G - 2,38

Н - 20

dv - 1,3

KM - 0,0125

Kk - 1,065

V1 = 2,38 х 20 х 1,3 х 0,0125 х 1,065 = 0,82 т/га

Для моркви

G - 2,34

Н - 20

dv - 1,3

KM - 0,0125

Kk - 1,065

V1 = 2,34 х 20 х 1,3 х 0,0125 х 1,065 = 0,81 т/га

3.2.2 Втрати гумусу від ерозії

Втрати гумусу (V2) у т\га внаслідок ерозії вираховують за формулою:

V2 = ВЕ х G

де ВЕ - втрати гумусу грунту під впливом ерозії, т/га

G - вміст гумусу в грунті, %

Для перцю:

ВЕ - 17

G - 2,16

V2 = 17 х 2,16% = 0,4 т/га

Для цибулі:

ВЕ - 17

G - 2,87

V2 = 17 х 2,87% = 0,5 т/га

Для озимого ячменю:

ВЕ - 17

G - 2,34

V2 = 17 х 2,34% = 0,4 т/га

Для однорічних трав:

ВЕ - 17

G - 1,76

V2 = 17 х 1,76% = 0,3 т/га



Для огірків:

ВЕ - 17

G - 2,38

V2 = 17 х 2,38% = 0,4 т/га

Для моркви:

ВЕ - 17

G - 2,34

V2 = 17 х 2,34% = 0,4 т/га

Загальні втрати гумусу (V) у т/га розраховують за формулою:

V = V1 + V2

Отже, загальні втрати гумусу, де вирощувався перець складають:

V = 0,79 + 0,4 = 1,19 т/га

цибуля V = 1,05+ 0,5 = 1,55 т/га

ячмінь озимийV = 0,39 + 0,4 = 0,79 т/га

однор.трави V = 0,18 + 0,3 = 0,48 т/га

огіркиV = 0,82 + 0,4 = 1,22 т/га

моркваV = 0,81 + 0,4 = 1,21 т/га

3. Баланс гумусу.

Баланс гумусу (Вq) = Q - V

Вирахуємо баланс гумусу на полі, де вирощувались:

Перець Вq = 0,05 - 1,19 = -1,14

цибуля Вq = 0,03 - 1,55 = -1,52

ячмінь озимий Вq = 0,92 - 0,79 = +0,13

однор. Трави Вq = 1,86 - 0,48 = +1,38

огірки Вq = 1,68 - 1,22 = +0,46

морква Вq = 1,79 - 1,21 = +0,58

Отже, загальні втрати гумусу на полі, де вирощували перець складає

1,19 т/га, відповідно

Цибуля - 1,55 т/га

ячмінь озимий - 0,79 т/га

однор. Трави - 0,48 т/га

огірки - 1,22 т/га

морква - 1,21 т/га

Таблиця 5 - Розрахунок балансу гумусу в сівозміні

ПОКАЗНИК	КУЛЬТУРА
	Перець	Цибуля	Ячмінь озимий	Однорічні трави	Огірки	Морква
Урожай культури, т/га (U)	7,3	16,1	2,82	6,20	17,4	18,2
Коефіцієнт накопичення залишків (Кр)	0,08	0,12	1,3	1,2	0,04	0,12
Коефіцієнт гуміфікації залишків (Кq)	0,08	0,08	0,25	0,25	0,08	0,08
Гуміфікація післяжнивних залишків (Q1)	0,05	0,03	0,92	1,86	0,06	0,17
Норма гною, т/га (Нr)					30	30
Коефіцієнт гуміфікації підстилкового гною (Кq)					0,054	0,054
Загальне надходження гумусу (Q)	0,05	0,03	0,92	1,86	1,68	1,79
Вміст гумусу в ґрунті (G)	2,16	2,87	2,34	1,76	2,38	2,34
Глибина орного шару (Н)	25	25	20	20	20	20
Щільність складення (dv)	1,1	1,1	1,3	1,3	1,3	1,3
Коефіцієнт мінералізації (Км)	0,0125	0,0125	0,006	0,0037	0,0125	0,0125
Відносний індекс біологічної продуктивності (Кк)	1,065	1,065	1,065	1,065	1,065	1,065
Мінералізація гумусі (V1)	0,79	1,05	0,39	0,18	0,82	0,81
Втрати від ерозії (ВЕ)	17	17	17	17	17	17
Загальні втрати від ерозії (V2)	0,4	0,5	0,4	0,3	0,4	0,4
Загальні втрати гумусу (V)	1,19	1,55	0,79	0,48	1,22	1,21
Баланс гумусу (Вq)	-1,14	-1,52	+0,13	+1,38	+0,46	+0,58

Позитивний баланс гумусу ґрунту є на полях, де вирощувались озимий ячмінь, однорічні трави, огірки та морква.

Озимий ячмінь та однорічні трави отримали позитивний баланс гумусу завдяки високій гуміфікації післяжнивних залишків (ячмінь озимий 0,92, однорічні трави 1,86); поля з огірками та морквою завдяки внесенню в грунт органічних добрив (гною по 30 т на кожне поле)

Відповідно негативний баланс гумусу спостерігається на полях, де вирощувались перець та цибуля.

В цілому по сівозміні спостерігається недостатній вміст гумусу. Змінити становище можна завдяки більшому внесенню в грунт органічних добрив, введенням в сівозміну сидератів та багаторічних бобових трав і зернових.



РОЗДІЛ 4. РОЗРОБКА СИСТЕМИ ЗАХОДІВ ПО ЗБЕРЕЖЕННЮ І ПІДВИЩЕННЮ РОДЮЧОСТІ ГРУНТІВ ГОСПОДАРСТВА

Родючість ґрунту - це її здатність забезпечувати рослини необхідними для росту і розвитку елементами мінерального живлення, вологою та повітрям в оптимальному поєднанні між ними. Родючість ґрунту є такою властивістю, яка здатна до відтворення і в природних умовах і при сільськогосподарському використанні ґрунту. Катастрофічний стан наших земель вимагає невідкладних науково-обгрунтованих заходів, спрямованих на підвищення родючості ґрунтів та отримання екологічно чистих продуктів харчування.

З метою збереження і підвищення родючості ґрунтів господарство ТОВ «Чорна Камянка» Маньківського району Черкаської області планує:

комплекс агротехнічних, агролісомеліоративних і гідротехнічних протиерозійних заходів, сюди входять: протиерозійні лісонасадження, що пов'язані із закріпленням і залісненням ярів, балок, берегів річок; терасування низьконапірних гребель, водовідводів із залізобетонних балок;

проведення культуртехнічних робіт, що включають збирання та вивезення каміння, зрізування і розробку купин, фрезерування, засипання ям і вимоїн;

оскільки в господарстві крутість схилів понад 5%, крім польових сівозмін запроваджують кормові ґрунтозахисні сівозміни.

оранку лише поперек схилів, що враховує встановлені норми виробітку та витрати палива на механізовані роботи.

правильну організацію і дотримання польових сівозмін з введенням 20-30% у структуру посівних площ багаторічних бобових трав, тобто запровадження системи органічного землеробства;

широке впровадження післяукісних та післяжнивних посівів сидеральних культур на зелене добриво (в першу чергу бобових, а також використання післяжнивних залишків зернових, зернобобових та технічних культур у поєднанні з оптимальними нормами використання мінеральних добрив;

запровадження безплужної системи обробітку ґрунту;

застосування комбінованого обробітку ґрунту і хімічного захисту посівів;

внесення більшої кількості органічних добрив, у тому числі гною та компостів;

хімічна меліорація (вапнування та гіпсування);

запровадження біологізації землеробства за рахунок надходження соломи пшениці озимої, ячменю ярого та сидератів.



ВИКОРИСТАНА ЛІТЕРАТУРА

1. Андрощук О.Ф. Актуальні питання охорони фітогенофонду // Укр. ботан. журн. - 1986. - Т. 43, № 2. - С. 75 - 82.

1. Афанасьєв Д.Я. Рослинність УРСР. Природні луки. - К. : Наук. думка, 1968. - 254 с.

2. Белосельськая Г.А., Виленкин В.Л., Приходський С.И. Северная Лесостепная область Полтавской равнины // Физико-географическое районирование Украинской ССР / Под. ред. В.И. Попова, А.М. Маринича. - К.: Изд-во Киев. ун-та, 1968. - С 307 - 324.

3. Білик Г.І. Лучні степи. Рівнинні лучні степи // Рослинність УРСР. Степи, кам'яні відслонення, піски. - К. : Наук. думка, 1973. - С. 33 - 83.

4. Брадіс Є.М., Бачурина Г.Ф. Рослинність УРСР. Болота. - К.: Наук. думка, 1969. - 241 с.

5. Віркун В.О., Мирна Л.А. Навчальна програма: Біологія 7 - 11 класи. // Біологія «Основа» - 2009. - № 22 - 24. - С. 13.

6. Геоботанічне районування Української РСР / Т. Л. Андрієнко., Г.І. Білик., Є.М. Брадіс та ін. - К.: Наук. думка, 1977. - 302 с.

7. Губанов И.А, Крылова И.Л, Тихонова В.Л. Дикорастущие полезные растения СССР. - М. : Мысль, 1976. - 360 с.

8. Дари лісів України / Єлін Ю.Я., Зерова М.Я., Лушпа В.І., Шаброва С. І. - К.: Урожай, 1975. - 432 с.

9. Дикоростучі рослини Сумщини, їх значення, використання та охорона / Карпенко К.К., Ковтун В.А., Родінка О.С. та ін. // Стан природного середовища та проблеми його охорони на Сумщині. Книга друга. - Суми: 1997. - С. 100 - 123.

10. Заверуха Б.В., Андриенко Т.Л., Протопопова В.В. Охраняемые растения Украины. - К.: Наук. думка, 1983. - С. 72 - 80.

11. Заповідні скарби Сумщини / За заг. ред. Т.Л. Андрієнко. - Суми : Джерело, 2001. - 208 с.

12. Зелена книга України / Під заг. ред. НАН України Я.П. Дідуха - К.: Альтерпрес, 2009. - 448 с.

13. Карпенко К.К. Історія вивчення флори та рослинності Сумщини (з кінця XVIII до середини XX століття) // Біологічні науки: Збірник наук. праць СумДПУ ім. А.С. Макаренка. - Суми: СумДПУ, 2001. - С. 3 - 9.

14. Карпенко К.К., Ковтун В.А. Рослинність Сумської області, її сучасний стан і проблеми охорони / Стан природного середовища та проблеми його охорони на Сумщині. Кн. 1. - Суми, 1996. - С. 33 - 59.

15. Карпенко К.К., Ковтун В.А., Гончаренко І.В. До історії флористичних та геоботанічних досліджень на території Сумщини // Третя Сумська обласна науково-краєзнавча конференція (7-8 грудня 1999 р.): Збірник статей. - Суми: СумДПУ, 1999. - С. 166 - 168.

16. Карпенко К.К., Тюленєва В.О., Вакал А.П., Родинка О.С., Книш М. П., Кравченко В.М. Гідрологічні заказники в заплаві р. Сула на Сумщині // Стан природного середовища та проблеми його охорони на Сумщині. Кн. 3. - Суми: Джерело, 1999. - С. 86 - 98.

17. Ковтун В.А., Карпенко К.К. Урок-екскурсія на тему: «Біогеоценоз широколистяного лісу» // Біологія і хімія в школі. - 2003. - № 3. - С. 26 - 29

18. Ковтун В.А., Карпенко К.К. Урок -екскурсія на тему: «Фітоценоз лук» // Біологія і хімія в школі. - 2002. - № 2 - С. 25 - 27

19. Ковтун В.А., Карпенко К.К. Урокм - екскурсія на тему: «Що росте навколо нас?» // Біологія і хімія в школі. - 2002. - № 4 - С. 19 - 22

20. Кожевников П.П. Екологічний нарис дубових лісів Лівобережного Лісостепу // Труди н-д інституту ботаніки. - Харків: Вид-во Харків. Ун-ту, 1937. - Т. 2. - С. 117 - 134.

21. Конвенція про біологічне розмаїття: громадська обізнаність і участь / Відп. ред. Т.В. Паращук, Товариство «Зелена книга». - К.: Стилос, 1997. - 154 с.

22. Леонтьєва Г.Г., Тюленева В.О., Яценко Д.І., Черепанова Є.О. Географія рідного краю. - Суми: Реноме, 2000. - 76 с.

23. Лікарські та рідкісні рослини Сумської області (ресурси, використання, охорона) / Наук. ред. К.К. Карпенко. - Суми, 1994. - 66 с.

24. Ляскоронский В.Г. Городища, курганы и длинные валы в бассейне р. Сулы. - М.: 1901. - С. 11 - 12.

25. Мусієнко М.М. Екологія рослин. - К.: Либідь, 2006. - 432 с.

26. Носаль І.М. Від рослини до людини: Розповіді про лікувальні рослини України. - К.: Веселка, 1993. - 606 с.

27. Определитель высших растений Украины / Доброчаева Д.Н., Котов. М.И., Прокудин Ю. Н. и др. - К.: Наук. думка, 1987. - 548 с.

Размещено на Allbest.ru