Агротехнічна характеристика ґрунтів господарство "Промінь" Чорнухинський район Полтавська область та підвищення їх родючості

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство аграрної політики та продовольства України

Харківський національний аграрний університет імені В.В. Докучаєва

Кафедра ґрунтознавства

Курсова робота

з ґрунтознавства часткового

Агротехнічна характеристика ґрунтів господарство «Промінь» Чорнухинський район Полтавська область та підвищення їх родючості

Виконала:

Брегеда Маргарита Сергіївна

Перевірив:

Новосад К.Б

Харків - 2012

Зміст

Вступ

Глава 1. Фізико-географічні умови території Кізівської сільської ради, господарства «Промінь»

1.1 Загальні відомості території господарства «Промінь»

1.2 Рослинний і тваринний світ території

1.3 Геологічна будова території та грунтотвірні породи

1.4 Кліматичні умови

1.5 Геоморфологія території

1.6 Гідрологія і гідрографія території

1.7 Господарська діяльність людини (антропогенез)

1.8 Біосферна функція ґрунтів

Глава 2. Агротехнічна характеристика ґрунтів території

2.1 Загальна характеристика ґрунтів

2.2 Номенклатурний список ґрунтів господарства

2.3 Основні типи ґрунтотворення

2.3.1 Дерновий процес грунтотворення

2.3.2 Підзолистий процес грунтотворення

2.3.3 Болотний процес грунтотворення

2.3.4 Солонцевий процес грунтотворення

Глава 3. Шляхи підвищення родючості ґрунтів господарства та їх раціонального використання

3.1 Підвищення родючості ґрунтів, що утворилися за дерновим типом грунтотворення

3.2 Підвищення родючості ґрунтів, що утворилися за підзолистим процесом грунтотворення

3.3 Підвищення родючості ґрунтів, що утворилися за болотним типом грунтотворення

3.4 Підвищення родючості ґрунтів, що утворилися за солонцевим типом грунтотворення

Висновки

Список використаних джерел

Вступ

Ґрунтознавство вивчає ґрунти, їх утворення (генезис), еволюцію, будову, склад, властивості, закономірності поширення, шляхи раціонального використання у різних галузях народного господарства, передусім у зв'язку з формуванням родючості та її підвищенням у різних природно-антропогенних ландшафтах. Ґрунтознавство сформувалося на перехресті біологічних, геономічних, сільськогосподарських, екосоціальних та інших наук у другій половині ХІХ ст. та на початку ХХ ст. завдяки працям В.В. Докучаєва, П.А. Костиче-ва, М.М. Сибірцева, К.Д. Глінки та інших учених.

Мета й завдання курсу «Ґрунтознавство» визначаються його важливістю як однієї з центральних природничих та агрономічних дисциплін, яка вивчає ґрунт різнопланово:

? генетично -- походження самостійного природно-історичного тіла, компоненту і дзеркала ландшафту; екологічно -- «геодерма» (від лат. geoderma -- шкіра) планети, надзвичайно впливова підсистема біосфери, довкілля для біоти;

? агрономічно -- середовище для культурних рослин, вирощуваних з метою отримання стабільно високих, доброякісних та екологічно чистих урожаїв;

? економічно -- головний і незамінний засіб сільськогосподарського виробництва (ґрунт є складовою частиною поняття «земля»).

Ґрунтознавство нині вивчається в умовах актуалізації продовольчої, екологічної, демографічної та аграрної проблем, конкретизованих через окультурювання ґрунтів, підвищення їх родючості, охорону від деградації та забруднення, раціональне використання, збільшення врожайності сільськогосподарських культур гарантованої якості з одночасним зміцненням притаманного біосфері ґрунтовоценотичного біорозмаїття. Водночас постали завдання прогнозування змін земельних ресурсів, ґрунтово-екологічного моніторингу, агрохімічного окультурювання ґрунтів добривами, здатними подвоїтипотроїти врожаї вирощуваних культур при скороченні посівних площ без зменшення валових зборів врожаю.

Завдання курсової роботи полягає у більш глибокому вивченню часткового грунтознавста та закріплення знань загального грунтознавства.

Мета курсової роботи заключається в тому, щоб навчитися описувати агрогенетичну характеристику ґрунтів конкретної території, їх родючість та шляхи раціонального використання.

грунт географічний болотний

Глава 1. Фізико-географічні умови території господарства «Промінь»

Господарство знаходиться на території кізяївської сільської ради, до якої входять 5 населених пунктів із кількістю населення 2392 чоловіки. Підприємство межує з районним центром смт Чорнухи і розташоване за 180 км від обласного центру м. Полтава. Через його територію проходить автомобільна дорога Київ - Суми, яка сполучає з найближчими районними центрами м. Пирятин і м. Лохвиця.

Сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю «Промінь» знаходиться в 40 км від пункту заготівлі зерна (Пирятинський КХП), в 45 км від бурячного пункту (Лохвицький цукрозавод), в 2 км від молокоприймального пункту.

1.1. Загальні відомості про територію господарства «Промінь»

Полтавська область - це адміністративно-територіальна одиниця України, яка розташована на лівому березі Дніпра і займає 28,8 тис. км України.

На півночі межує з Чернігівською та Сумською, на заході з Харківською, на півдні з Дніпропетровською та Кіровоградською, на заході з Київською та Черкаською областями України.

Область має вигідне фізико-географічне положення, рівнинний рельєф, помірний континентальний клімат, чорноземні грунти та густу мережу річок і значні запаси мінеральних ресурсів. Розвитку господарства області сприяє і вигідне економіко-географічне положення.

Полтавщина розташована у лісостеповій зоні. Ліси вкривають 8,5 території; грунти - в основному середньо-гумусовані чорноземи. По території області протікає 146 річок загальною довжиною 5101 км.

За структурою господарства Полтавська область належить до індустріально-аграрних. У сукупній валовій промисловості і сільського господарства частка промисловості становить - 60%. Серед областей України Полтавщина виділяється залізорудною, паливною, машинобудівною і легкою промисловістю та агропромисловим комплексом з розвиненою харчовою промисловістю, буряко-цукровим виробництвом, зерновим господарством та м'ясо-молочним тваринництвом.

Чорнухинвський район розташований у межах Придніпрянської низовини, лісостеповій зоні. Загальна проща району 68178 га. У районі 42 населених пункти (1 селище міського типу і 1 село), підпорядкованих 1 селищній і 12 сільським радам.

Поверхня району злегка горбиста, порізана численними долинами, балками та ярами. З корисних копалин зустрічаються торф, природній газ, буре вугілля, глина, пісок, мінеральна вода.

Тип господарської діяльності - аграрний. Рівень сільськогосподарської освоєності території - 78,72% (площа сільськогосподарських угідь - 51191,27 га) та рівень розораності земель - 57,5%.

Площа території району, що знаходиться під водоймами, становить близько 731,4 га.

Господарство знаходиться у західно-лісостеповій грунтово-кліматичній зоні. В зоні переважають грунти глибоко мало гумусні, здебільшого легко- та середньо суглинисті. На значній площі поширені опідзолені і реградовані суглинкові грунти легкого механічного складу, значна частина яких зазнає водної ерозії.

Кліматичні умови зони в цілому сприятливі для росту і розвитку сільського господарських культур.

1.2. Рослинний і тваринний світ території

Лісостепові ландшафти почали формуватися в неогені. У цей періодпосилювалася континентальність клімату, що зумовило зміну тропічних і субтропічних лісів, які панували раніше, на савани. Похолодання клімату сприяло трансформації ландшафтів саван у Лісостеп помірних широт, а на берегах Чорного та Азовського морів зміни дійшли до утворення степових ландшафтів. Під час дніпровського зледеніння площа лісів на півдні Східноєвропейської рівнини значно скоротилася, а на їх місці утворювався Лісостеп.

У після льодовиковий період почалося різке зростання лісистості на півдні рівнини. Лісова рослинність наступала на степові простори.

Пізніше, навпаки, степова рослинність наступала на лісові масиви.

Вирішальну роль у спрямуванні процесів відіграли тепловий і водний режими території. Унаслідок господарської діяльності людини площі лісів зменшилися, а зросли площі сільськогосподарських угідь і забудованих територій.

Рослинний покрив лісостепової зони представлений залишками остепнених лук і степів на плакорах, масивів дубових і дубово-грабових лісів (на Лівобережжі -- дубово-кленово-липових). За історичний період лісистість зменшилася від 50 до 11%. Нині найбільш лісистою є західна частина Лісостепу. Великі діброви на Україні збереглися мало (Чорний ліс у Кіровоградській області і ряд лісових масивів у Хмельницькій, Тернопільській і Львівській областях). Понад 50% лісопокритої площі займає дуб; 25% -- сосна; 8,6 -- граб; 2,7 -- ясен; 2,6 -- бук; 2,6% -- осика. Найбільші площі зайняті дібровами, переважно їх свіжими типами.

Для свіжих дубово-грабових лісів характерна така структура: перший ярус у них утворює дуб з домішкою ясена, у другому ярусі панує граб з домішкою клену гостролистого або явора. Підлісок складається з ліщини, бруслини, гліду, свидини. Трав'яний покрив розвинутий добре. У Лівобережному Лісостепу основним типом лісу є ясенево-липова діброва; другий ярус її складається в основному з клена гостролистого і липи серцелистої, береста.

У заплавах річок ростуть заплавні ліси з дуба, ясена, в'яза і верби.

Піщані тераси річок засаджені борами, суборами й судібровами. Основ-ні масиви їх знаходяться на заході Лісостепу. Соснові ліси зростають на торфових болотах, виходах гранітів і крейди.

Степові ділянки збереглися в заповідних місцях (Михайлівська цілина, Канівський заповідник). На них поширені ковила, костриці, келерія, а також північностепове різнотрав'я -- гадючник шестипелюстковий, шавлія лучна тощо. У долинах річок на евтрофних і алкалітрофних болотах зростають з вологолюбні рослини -- осокові (осока, камиш, пухівка), злакові (очерет, куничник), рогіз, верба та ін.

Заплавні луки, які поділяються на сухі, свіжі, вологі і заболочені, мають своєрідний видовий склад. На сухих луках росте костриця борозниста, стоколос безостий, конюшина гірська, деревій звичайний. На свіжих луках спостерігається значна різноманітність видів, але найбагатшіна рослинність вологі луки, де поширені різні види мітлиці, костриці, конюшини тощо.

Лісостеп має велике значення для сільськогосподарського виробництва країни. Тут знаходиться понад третина всієї орної землі, на якій вирощують понад 90% урожаю цукрових буряків і більше як 30% зерна України.

Рослинні організми в ході свого розвитку виробляють органічну речовину, яка після загибелі рослини нагромаджується у грунті у вигляді коріння або в наземній масі у вигляді опаду. Після мінералізації опаду та коріння, частина органічної маси рослин йде на утворення гумусу грунту, який забарвлює верхні горизонти в темни колір. Під травляною рослинністю формуються чорноземи, а під хвойними лісами підзолисті грунти. Рослини, особливо вищі, акумулюють у грунті різні хімічні елементи.

Після відмирання рослин та їх розкладу, хімічні елементи залишаються у грунті. Чим більше рослинних решток залишається у грунті, тим більше нагромаджується хімічних елементів, особливо в чорноземах, які формуються під покривом трав при наявності вуглекислого кальцію в материнській породі. Велика роль в нагромадженні органічної маси в грунті та її мінералізації належить нижчим рослинам та мікроорганізмам. Сучасні дослідження в мікробіології грунтів свідчать, що більша частина грунтів складає «живу фазу», яка не тільки обумовлює кількість та якість органічних речовин, а й впливає на фізичні характеристики грунту.

Рослинність господарства представлена злаково - різнотравними угруповуваннями. Густота покриття поверхні травостоєм становить 50-60 %. Із злаків поширені: тонконіг вузьколистий, пирій повзучий. Дуже різноманітні трави.

1.3. Геологічна будова території на ґрунтотворні породи

Господарство розташоване в Дніпровсько -Донецької западини в межах Придніпровської низовини.

Дніпровсько-Донецька западина (ДДЗ) - відносно молода, накладена на докембрійський фундамент складна внутрішньоплатформенна тектонічна структура, яка пройшла кілька стадій розвитку. Перша, рифтова стадія почалася в середньому девоні (340 млн. років тому). Унаслідок розколу древнього Сарматського щита на початковій стадії герцинського геотектонічного циклу утворилася глибока розломна зона, яку в науковій літературі називають палеорифтом або Доно-Дніпровським грабеном. Внаслідок подальшого розширення поблизу поперечних розломів протікав базальтовий вулканізм. Одночасно в утворених замкнутих басейнах накопичувались вапняки, піски, соленосні відклади. Упродовж верхнього палеозою внаслідок пульсацій ? стиснення і розширення (з амплітудою 17-26 млн. років) неодноразово відбувались відповідно підняття і опускання земної кори із зміною умов накопичення різних груп осадових порід. Так, в середньому карбоні в умовах низької заболоченої суші і вологого теплого клімату утворились вугленосні відклади (нині залягають на значній глибині). У мезозої та на початку кайнозою структура існувала як внутрішньо-платформенна синекліза. Вона більшу частину часу покривалась неглибоким морем. У кінці палеогенового періоду море повністю залишило територію западини. Почали формуватись покривні континентальні відклади.

Отже, осадовий чохол ДДЗ складений товщами відкладів девонового, карбонового, пермського, тріасового, юрського, крейдового, палеогенового, неогенового й антропогенового періодів.

ДДЗ має досить складну геологічну будову. В її складі в межах Полтавщини виділяють південно-західний відносно пологий борт та відділену серією розломів і опущену центральну частину (палеорифт, або Доно-Дніпровський грабен). Межу південно-західного борту й грабену ДДЗ проводиться по лінії Пирятин - Хорол - Білики, яка приблизно відповідає глибині залягання кристалічного фундаменту - 1500м.

У геологічному відношенні виділяється фундамент і осадовий чохол ДДЗ. Фундамент ДДЗ складений докембрійськими кристалічними породами -- мігматитами, гранітами, гнейсами. У районі Полтави (яка розташована в межах грабену) фундамент залягає на глибині 12 км. Максимальне ж занурення фундаменту за геофізичними даними (до 15 км) відзначається на сході області, в Карлівському районі, а мінімальне - на півдні області (південно-західному борті ДДЗ). Фундамент ДДЗ розбитий розломами на окремі блоки, в різній мірі підняті (сідловини) чи занурені (улоговини).

Основними ґрунтотворними породами є четвертинні відклади, які представлені: 1) лесами та лесовидними суглинками, 2) алювіальними відкладами, 3) делювіальними відкладами.

Найбільш поширеними ґрунтотворними породами є леей. Вони представлені шаром товщиною 4 - 8 м, а на вододілах до 10 м, розділеним похованимгрунтом на 2-3 яруси. Верхній ярус лесу потужний до 2-3 м, за зовнішніми ознаками являє собою світло - палевий суглинок, карбонатний. У верхній частині лес переритий кротовинами, заповненим гумусовим матеріалом.

Леc характеризуються великим вмістом карбонатів кальцію, що сприяє покращенню фізико - хімічних властивостей ґрунтів.

Вони мають добре виражену вертикальну подільність, яка сприяє легкому розмиву на схилах і утворенню промоїн. За механічним складом леей важко суглинисті. Вміст фізичної глини становить 47, 8 %, мулу 28, 0 %, крупного пилу 50,4 %, піску 5,34 %. На них сформувалися найбільш родючі фунти: чорноземи типові, опідзолені і реградовані.

По дну балок та шлейфів схилів ґрунтотворні породи представлені шаруватими делювіальними відкладами. Вони складаються з шарів різної товщини і механічного складу, різної ступені гумусованості. Утворились вони внаслідок перевідкладення та осідання слабо відсортованих, змитих та

1.4 Кліматичні умови

Кліматичні умови Лісостепу змінюються в меридіональному і широтному напрямках. На цю територію надходить за рік 100--110 ккал/см2

сонячної радіації, з яких лише половина поглинається земною по верхнею й витрачається на турбулентний теплообмін між ґрунтом і атмосферою, на випаровування вологи. З просуванням на схід знижуються витрати тепла на випаровування внаслідок зменшення кількості опадів і зростання сухості повітря. Середньорічні витрати тепла на випаровування змінюються від 35 ккал/см2 на заході до 29 ккал/см2 на сході, а величини турбулентного теплообміну за цей же період відповідно становлять 8 і 12 ккал/см2. У посушливі й вологі роки співвідношення між витратами тепла на випаровування і турбулентним теплообміном між земною поверхнею і атмосферою може відрізнятися від середнього.

Із заходу на схід у Лісостепу спостерігається також зростання річних амплітуд температури повітря і ґрунту (як середніх, так і абсолютних), що є результатом підвищення в цьому напрямку літніх температур і зниження зимових. Отже, в західних районах зони середньомісячна температура повітря протягом року змінюється від мінус 4 до плюс 18 °С, то у східних районах -- від мінус 7--8 до плюс 20--21 °С. Абсолютні мінімуми й максимуми температури повітря відповідно становлять: мінус 32--36 та плюс 37--38 °С на заході і відповідно 39 та 39--40 °С на сході зони. Сума активних температур змінюються від 2400 °С у західних районах до 2600--2800 °С у східних. Тривалість безморозного періоду зменшується від 180--190 днів на заході до 160--150 днів на сході зони.

Чергування лісових масивів і сільськогосподарських угідь, височин і низовин обумовлює певний мікроклімат на цих територіях: різкі контрасти в розподілі температури, атмосферних опадів, швидкості і напрямку вітру тощо. Різний тепловий режим проявляється у зміні температур на різних діяльних поверхонь (ліс і сільськогосподарські угіддя, водна поверхня і суша, схили різної крутизни та експозиції).

Тривалість і інтенсивність відлиг зменшуються із заходу на схід і обумовлена атлантичними повітряними масами. Коефіцієнт зволоження Висоцького-Іванова в Лісостепу України становить близько одиниці.

Лісостепова зона в цілому має сприятливі умови для вирощування різноманітних сільськогосподарських культур. Проте негативною рисою клімату є нестійкість зволоження внаслідок чергування вологих і посушливих років, причому ступінь посушливості та її ймовірність зростають із заходу на схід. Так, якщо на заході Лісостепу за теплий період року в середньому випадає 500--600 мм опадів, то на сході їх буває лише 350--400 мм. Якщо західні райони Лісостепу в окремі роки зовсім не зазнають згубного впливу суховіїв, то у східних районах вони в середньому бувають понад 15 днів. Важливим показником посушливості клімату є тривалість бездощових періодів. У Лісостепу вони можуть тривати від 20--30 днів на заході зони до 50--60 -- на сході. Для забезпечення сільськогосподарських угідь додатковою вологою в Лісостепу вживають такі заходи, як снігозатримання, насадження полезахисних лісових смуг, зрошення. За даними Гребінської метеорологічної станції середньорічна кількість опадів становить 523 мм з коливанням по місяцях від 14 до 138 мм.

Таблиця 1.

Місяці	1	2	3	4	5	6	7	8	9	10	11	12	За рік
мм	31	42	80	29	56	138	36	17	54	14	73	24	523

Сніговий покрив: грудень - 12 см, січень. - І8 см, лютий -- 24 см. Найменша висота снігового покриву досягає 6 см, найбільша 39 см. Однак, в більшості років сніговий покрив значно менший 4 - 20 см, середня дата появи снігового покриву - друга декада листопада. Стійкий сніговий покрив встановлюється починаючи і грудня місяці. Сходить сніг в середньому в третій декаді березні.

Таблиця 2.

Місяці	1	2	3	4	5	6	7	8	9	10	11	12	За рік
є С	-5,8	-4,0	-2,2	-7,0	14,4	19,8	33,1	22,3	15,5	6,9	-0,8	-8,8	8,1

З наведених даних видно, що найхолодніший місяць - грудень, а найтепліший - липень, абсолютний максимум температури +35 єС, абсолютний мінімум ? -18 єС. Коливання середніх температур 72 єС, що вказує на значну континентальність клімату. Дата останніх заморозків (в середньому) 9.05 з коливаннями від -1 єС до -3 єC. Дата перших заморозків 9.10 з коливаннями (в середньому) 78 см з коливаннями від 30 см до 65 см (найбільше 143 см). Перехід середньодобової температури повітря через 5 єС весною (в середньому) 12 єС з коливаннями від 10 єС до 15 єС. Перехід середньодобової температури повітря через 5 єС восени (в середньому 7 єС коливаннями від 6 єС до 8 єС.

Клімат як показник багаторічного режиму погоди є складовою природного процесу через вплив сонячної радіації, теплового режиму, зволоження, які виражаються конкретними загальними показниками співвідношення радіаційного, теплового, водного співвідношення. Клімат обумовлює загальний розподіл рослинного і тваринного світу на поверхні Землі. Взаємозв'язок рослинного, тваринного світу як факторів грунтотворення впливає на загальний розподіл ґрунтів. В цьому полягає непрямий вплив клімату на процеси грунтотворення. Безпосередній вплив клімату полягає в забезпеченні ґрунту енергією і в значній мірі вологою. Від кількості тепла та вологи за рік, їх розподілу по сезонах року залежить розвиток грунтового процесу. Вітер впливає на газообмін в ґрунтах та їх висушування, а також на переміщення дрібних частинок у вигляді пилу.

Кількість атмосферних опадів, їх розподіл по сезонам року значно впливають на процеси грунтотворення. Вода, як розчинник, як середовище, де проходять різні реакції, як складова частина хімічних сполук відіграє важливу роль у грунтотворенні.

1.5 Геоморфологія території

Дане господарство відноситься до Лівобережно-Дніпровської провінції. Вона знаходиться в межах Дніпровсько-Донецької западини. Провінція приурочена до східної частини південно-західного борту Дніпровсько-Донецької западини, якій у рельєфі відповідає акумулятивна терасова рівнина Середнього Дніпра, а також до середньої та південно-східної частини центрального грабена, яким у рельєфі відповідає пластово-ярусна нахилена Полтавська рівнина. На формування рельєфу впливали талі води дніпровського льодовика і наступна ерозійно-акумулятивна діяльність руслових потоків Дніпра та його приток. У долині Дніпра добре виражені різновікові терасові: сучасні, поліські, дніпровські. Лесові тераси мають вирівняну поверхню, висоти їх досягають 140-150 м. На поверхні багато блюдець-западин, є широкі прохідні долини. Борова тераса досягає висоти 120-128 м, на ній поширені піщані форми рельєфу: гряди, дюни, горби, кучугури. Заплава Дніпра в наш час є дном Канівського та Кременчуцького водосховищ. Полтавська рівнина розчленована лівими притоками Дніпра.

У межах провінції переважають низовинні лісостепові ландшафти. Значна протяжність території з півночі на південь зумовлює також північні й південні підзональні відмінності ландшафтів.

Рельєф місцевості безпосередньо не впливає на процеси грунтотворення. Він обумовлює перерозподіл тепла, вологи, рослинності, Впливає на мікроклімат. Зміна температури на схилах призводить до різного температурного режиму. На схилах балок річок експозиції складаються різні гідротермічні умови, які обумовлюють розвиток короткого профільних ґрунтів. Формування змитих ґрунтів пов'язане з розвитком водної ерозії на схилах, а намиті ґрунти залягають в понижених елементах рельєфу.

1.6 Гідрологія і гідрографія території

На території господарства знаходиться річка Удай. Найбільша права притока р. Сула (басейн Дніпра). Бере початок з болота поблизу с. Рожнівка Чернігівської області. Тече Придніпровською низовиною. Довжина - 327 км. Площа басейну - 7030 км². Річище звививисте. Ширина річища 20-25 км. Глибина річки 3 км. Дно зрідка піщане, але частіше мулисте і глибоке. Падіння річки - 0,2 м/км. Живлення мішане: дощове, снігове. Замерзає наприкінці листопада, скресає у другій половині березня. Долина трапецієвидна, терасована, шириною до 2,5-3 км. Береги асиметричні: правий підвищений, лівий - пологий, як правило, дуже заболочений.

Заплава двостороння, значно заболочена, на окремих ділянках осушена.

Основні притоки: Перевід (права), Іченька, Смож, Лисогір (ліві).

Використовується для технічного і побутового водопостачання.

На рівнинних ділянках плато поверхневі стічні води розподіляються більш - менш рівномірно, тому грунти краще зволожуються. Але у зв'язку з розчленованістю плато балками, значна частина атмосферних опадів стікає по схилам, викликаючи ерозію ґрунтів, замулювання природних кормових угідь.

На схилах крутизною 1?3є стік незначний, тому тут грунти зволожуються краще, а на схилах крутизною 3?5є і 5?7є і більше поверхневі води через значний стік слабо проникають у глиб грунту і зволожують його на незначну глибину.

Агротехнічні заходи по підвищенню родючості земель повинні бути направленні на максимальне зменшення поверхневого стоку, нагромадження та збереження вологи та покращення водно - фізичних властивостей ґрунтів.

1.7. Господарська діяльність людини

Рівнинний рельєф та сприятливі агрокліматичні умови створюють відповідні передумови для розвитку сільського господарства.

Для Чорнухинського району характерна найменша розораність ґрунтів у Полтавскій області в цілому. Це зумовлено значною еродованістю земель.

Основними джерелами забруднення ґрунтів нітратами є мінеральними добривами та рідкі стоки тваринницьких комплексів. Не сорбуючись ґрунтом, нітрати легко можуть змиватися водами поверхневого стоку, мігрують в інші шари ґрунту до підґрунтових вод, спричиняючи таким чином їх забруднення. Небезпечний вплив на грунт мають пестициди, що вносяться у грунт разом з мінеральними добривами. Пестициди забруднюють грунт не властивими йому сполуками, пригнічуючи його біологічну активність. Багато видів пестицидів мають виражені мутагенні та канцерогенні властивості та можуть спричиняти небезпеку появи мутації та інтоксикації. Залишкові кількості пестицидів у грунті можуть мігрувати у рослини та негативно впливати на здоров'я людини. В грунтах даного господарства не виявлення перевищень ГДК залишкових кількостей пестицидів. Загальний рівень залишкових кількостей пестицидів по території області відповідає мінімально дефектованій кількості.

В умовах інтенсивного використання сільськогосподарського виробництва людина та засоби її впливу на навколишнє середовище, в тому числі і на грунт (машини, добрива, осушення, засоби хімічного захисту рослин, забруднення виробничими відходами та викидами, техногенні порушення), призводять до значної зміни природних екологічних систем.

Природні цілинні ґрунти за час їх використання у сільськогосподарському виробництві перебувають значних змін, що вони з об'єкта та предмета пращі все більше стають продуктом праці. Інтенсивний обробіток ґрунту, органічні та мінеральні добрива призводять не тільки до зміни хімічних, фізичних, та біологічних ознак ґрунту, але до змін морфологічних ознак. Під дією окультурювання ґрунтів змінюється їх водний, повітряний, поживний режим. Знищуючи складені стійкі природні екологічні системи (ліса, лугів, степів) та за заміну їх на менш стійкі агроекосистеми, людина тим самим сприяє зміні ґрунтотворного процесу. Діяльність людини направлена на створювання культурних, високо родючих ґрунтів там, де вони мають низьку родючість та на підтримання високої продуктивності ґрунтів там, де їх природня родючість велика, але не вичерпна.

Великі прощі родючих земель відводяться із сільського господарського використання для будівля населених пунктів, промислових об'єктів, при відкритих способах добутку корисних копалин, при прокладенні трубопроводів, при будівлі транспортних магістралей, ліній електропередач. Бережне ставлення до землі як до найціннішому національному багатству потребує обов'язкової рекультивації технічно порушених площ ґрунтового покриву, відновлення природних ландшафтів з умова більш раціонально використання та організації території.

1.8 Біосферна функція ґрунтів

Екологічні функції грунтів у біосфері базуються на таких основоположних її якостях. По-перше, грунт служить середовищем існування та фізичної опорою для величезного числа організмів; по-друге, грунт є необхідною, незамінною ланкою і регулятором біогеохімічних циклів, практично круговороти всіх біогенів здійснюються через грунт.

Головна функція грунту - це забезпечення життя на Землі. Це визначається тим, що саме в грунті концентруються необхідні організмам біогенні елементи в доступних їм формах хімічних сполук. Крім того, грунт має здатність акумулювати необхідний для життєдіяльності продуцентів біогеоценозів запаси води, також у доступній їм формі, рівномірно забезпечуючи їх водою протягом усього періоду вегетації. Нарешті, грунт служить оптимальним середовищем для вкорінення наземних рослин, проживання численних безхребетних і хребетних тварин, різноманітних мікроорганізмів. Власне ця функція і визначає поняття "родючість грунтів".

Друга функція грунтів полягає в регулюванні всіх потоків речовини в біосфері. Всі біогеохімічні цикли елементів, включаючи цикли таких найважливіших біогенів, як вуглець, азот, кисень, фосфор, а також цикли води здійснюються саме через грунти при її регулюючому участю в якості акумулятора біогенних елементів. Грунт - це сполучна ланка і регулюючий механізм в системах біологічної та геологічної циркуляції елементів.

Третя функція грунту - регулювання складу атмосфери і гідросфери. Атмосферна функція грунту здійснюється внаслідок її високої пористості (40-60%) і щільною заселеності організмами, завдяки чому йде постійний газообмін між грунтом і атмосферою. Грунт постійно поставляє в атмосферу різні гази, у тому числі і "парникові" - СО₂, СН₄, а також безліч так званих "мікрогазов". Одночасно грунт поглинає кисень з атмосфери. Таким чином, в системі "грунт - атмосфера" саме грунт є генератором одних газів і "стоком" для інших.

У сухопутної гілки глобального кругообігу води грунт вибірково віддає в поверхневий і підземний стік розчинні у воді хімічні речовини, визначаючи тим самим гідрохімічну обстановку в водах і прибережної частини океану.

Четвертою важливою функцією грунту є накопичення в поверхневій частині кори вивітрювання, у грунтових горизонтах описаного вище специфічного органічної речовини - гумусу і зв'язаної з ним хімічної енергії.

П'ята функція полягає в її захисної ролі по відношенню до літосфері. Грунт захищає літосферу від впливу екзогенних факторів, регулюючи процеси денудації суші.

Нарешті, ще одна, шоста функція грунту - це генерування і збереження біологічного різноманіття. Грунт, будучи середовищем проживання для величезного числа організмів, обмежує життєдіяльність одних і стимулює активність інших. Надзвичайно велика різноманітність грунтових властивостей по кислотності, лужності, засоленості або відсутності солей; окислювальна або відновна обстановка-все це створює величезні можливості життєдіяльності різних організмів. По відношенню до людини грунт має ще одну специфічну функцію, будучи головним засобом сільськогосподарського виробництва та місцем поселення людей.

Глава 2. Агрогенетична характеристика ґрунтів території господарства «Промінь»

2.1 Загальна характеристика ґрунтів

Дане господарство розташоване у центральній лісовій і лісостеповій області. Зона лісостепова чорноземів глибоких та ґрунтів опідзолених реградованих, провінції Лісостеп Лівобережний високий у північно-західній фації.

На території господарства знаходяться такі ґрунти:

Чорнозем опідзолений легкосуглинковий на карбонатному лессовидному суглинку.

Темно - сірий опідзолений важкосуглинковий грунт на карбонатному лессовидному суглинку.

Темно і сірий опідзолений середньозмитий грунт на лессовидному суглинку.

Чорнозем опідзолений слабозмитий важкосуглинковий на лессовидному суглинку.

Чорнозем реградований середньозмитий на лессовидному суглинку.

Чорнозем опідзолений сильнозмитий на лессовидному суглинку.

Чорнозем реградований слабозмитий на лессовидному суглинку.

Темно - сірі опідзолені середньозмиті грунти з плямами сильнозмитих 20 %.

Болотні фунти на делювії.

Лучно - болотні слабосолонцюваті солончакові ґрунти на делювії.

Виходи лесових порід.

Ґрунти утворилися за такими процесами грунтотворення: підзолистий, гумусо-акумулятивний, болотній та солончаковий.

В досліджуваній частині території переважають такі ґрунти як, чорнозем опідзолений легкосуглинковий на карбонатному лессовидному суглинку в східній та західній частині території, темно - сірі опідзолені середньозмиті грунти з плямами сильнозмитих 20 % в центральній, чорнозем опідзолений слабозмитий важкосуглинковий на лессовидному суглинку в північній та південній частині господарства.

2.2 Номенклатурний список ґрунтів

1. Темно - сірий опідзолений важкосуглинковий грунт на карбонатному лессовидному суглинку.

Шифр - 15L, тип - опідзолений, підтип -, темно-сірий, різновидність - важкосуглинковий, розряд - на карбонатному суглинку.

2. Темно і сірий опідзолений середньозмитий грунт на лессовидному суглинку.

Шифр - 16L, тип - опідзолений, підтип - темно - сірий, вид - середньо змитий, розряд - на лессовидному суглинку.

3. Чорнозем опідзолений легкосуглинковий на карбонатному лессовидному суглинку.

Шифр - 4 L, тип - чорнозем, підтип - опідзолений, різновидність - легкосуглинковий, розряд - на карбонатному лессовидному суглинку.

4. Чорнозем опідзолений слабозмитий важкосуглинковий на лессовидному суглинку.

Шифр - 19 L, тип - чорнозем, підтип - опідзолений, вид - слабо змитий, різновидність - важко суглинковий, розряд - на лессовидному суглинку.

5. Чорнозем опідзолений сильнозмитий на лессовидному суглинку.

Шифр - 21 L, тип - чорнозем, підтип - опідзолений, вид - сильнозмитий, розряд - на лессовидному суглинку.

6.Чорнозем реградований середньозмитий на лессовидному суглинку.

Шифр - 8 L, тип - чорнозем, вид - реградований, середньозмитий, розряд - на лессовидному суглинку.

7.Чорнозем реградований слабозмитий на лессовидному суглинку.

Шифр - 17 L, тип- чорнозем, вид - реградований, слабозмитий, розряд - на лессовидному суглинку.

8. Темно - сірі опідзолені середньозмиті грунти з плямами сильнозмитих 20 %.

Шифр - 16 , тип - опідзолені, підтип - темно-сірі, вид - середньо змиті.

9. Чорнозем типовий глибокий важкосуглинковий на лесі.

Шифр 17 ? L, тип - чорнозем, підтип - типовий, рід - глибокий, різновидність - важкосуглинковий, розряд - на лесі.

10. Лучний глибоко солонцюватий солончакуватий важкосуглинковий на алювії.

Шифр -10 ? аl, тип - солонцюватий, підтип - лучний, рід - солончакуватий, вид - глибокий, різновидність - важкосуглинковий, розряд - на алювії.

11. Лучно - болотні слабосолонцюваті солончакові ґрунти на делювії.

Шифр -121de, тип - солончакуваті, підтип - лучно-болотні, рід - слабо солонцюваті, розряд - на алювії.

12.Y ? d Болотні ґрунти на делювії.

13. Виходи лесових порід.

2.3 Основні типи ґрунтоутворення

Основними ґрунтоутворювальними процесами вважаються такі: підзолистий, дерновий (гумусово-акумулятивний), болотний, солонцевий.

2.3.1 Підзолистий процес грунтотворення

Опідзолювання -- це кислотний гідроліз мінеральної частини ґрунту з виносом розчинних продуктів руйнування з верхньої частини ґрунтового профілю в нижню в умовах промивного типу водного режиму.

Підзолистий процес ґрунтотворення у чистому вигляді відбувається під зімкнутими тайгово-шпильковими лісами (як правило ялинковими), де трав'яна рослинність відсутня, або дуже зріджена, а поверхня вкрита мохово-лишайниковим покривом. Ґрунтотворення відбувається переважно на бідних безкарбонатних льодовикових породах в умовах промивного типу водного режиму. Лісова рослинність посилює промивний тип водного режиму ґрунту (побічний вплив), обумовлює особливі процеси гуміфікації, кислотного гідролізу мінеральної частини ґрунту (прямий вплив лісу на ґрунтотворення).

Під шпильковим лісом створюється некомпенсований колообіг біофільних елементів. Це означає, що тільки незначна частина поживних елементів, які поглинула деревна рослинність, повертається на поверхню ґрунту у вигляді лісової підстилки. Рослинні рештки лісової підстилки бідні на основи, азот, зольні елементи. Зольність шпилькових порід становить 0,5--1,7%, листяних -- 1,6--7%, трав 7--8%. Лісова підстилка збагачена речовинами, що важко розкладаються: лігнінами, смолами, восками, бітумами та дубильними речовинами. Лісова підстилка повільно розкладається мікроскопічними грибами. Унаслідок цього процесу виділяються різні низькомолекулярні органічні кислоти. Утворені кислоти частково нейтралізуються основами, які звільнюються під час мінералізації підстилки. Але більша їх частина потрапляє у ґрунт, взаємодіє з мінералами ґрунту і впливає на процеси трансформації органічної частини ґрунту.

На поверхні ґрунту в кислому середовищі відбуваються повільні та слабкі процеси мінералізації й гуміфікації лісової підстилки. Це обумовлює утворення на поверхні ґрунту слабкорозкладених органічних речовин типу мор (грубого гумусу), а безпосередньо під підстилкою утворюється незначна кільість молекулярнорозчинного стійкого до ку-муляції хімічного агресивного гумусу фульфатного типу.

З багатовалентними катіонами гумус утворює розчинні внутрішньо комплексні органо-мінеральні сполуки (хелати). Унаслідок промивного водного режиму в умовах кислого середовища з верхніх горизонтів ґрунту вилуговується молекулярнорозчинний гумус, халати, карбонати в нижню частину профілю, а також за його межі. Подалі здійснюється кислотний гідроліз первинних і вторинних мінералів ґрунту. Низхідними токами води колоїдні продукти гідролізу мінералів (глинисті мінерали, гідрокисли заліза й алюмінію), органічні (гумус) і органо-мінеральні колоїди (мул) у вигляді золей, кальцій та інші основи виносяться з верхніх горизонтів униз. На певній глибині вони коагулюють, утворюючи горизонт вмивання колоїдів (ілювіальний горизонт). Завдяки чому цей горизонт надбає важкого гранулометричного складу, збагачується намул, кальцій та інші основи полуторні окисли, має підвищену зв'язність, ущільненість, невисоку кислотність, стає водотривким. На гранях призматичних і горіхуватих структурних окремостей утворюються буре колоїдне лакування.

У міру виносу з верхніх горизонтів колоїдів тут зростає відносний уміст нерозчинного продукту гідролізу силікатів, стійкого до хімічного руйнування -- вторинного кварцу (опалу) у вигляді пилуватого борошнистого порошку, який називають кремнеземистою присипкою. Ця речовина надає верхній частині ґрунту білястого кольору, який нагадує колір попелу. Звідки і походить назва горизонту -- «підзолистий», тобто під колір попелу (російською -- золи). Цей гризонт утворюється під лісовою підстілкою і називається горизонтом вимивання колоїдним (елювіальним або підзолистим горизонтом). Він такі морфологічні ознаки: ясно-сірий, або білястий колір, збіднений на мулисті часточки, півтораоксиди (R2O3,), основи, елементи живлення, безструктурний або плитчастий, листуватий, легкого гранулометричного складу, має кислу реакцію. Отже, ґрунт набуває диференційовану будову профілю за елювіально-ілювіальним типом.

В Україні підзолистий процес у чистому вигляді не проявляється. Він сполучається з дерновим процесом ґрунтотворення, в результаті чого у Поліссі формуються дерново-підзолисті ґрунти, а в Лісостепу і Степу -- опідзолені й реградовані ґрунти, агрогенетичну характеристику яких розглянемо пізніше.

Велика роль у формуванні підзолистих ґрунтів, за Д.Г. Тихоненком, належить оглеєнню і глеєелювіальним процесам.

У даному господарстві сформулювались такі ґрунти підзолистого процесу грунтотворення: чорнозем опідзолений легкосуглинковий на карбонатному лессовидному суглинку.

Темно - сірий опідзолений важкосуглинковий грунт на карбонатному лессовидному суглинку.

Темно і сірий опідзолений середньозмитий грунт на лессовидному суглинку.

Чорнозем опідзолений слабозмитий важкосуглинковий на лессовидному суглинку.

Чорнозем реградований середньозмитий на лессовидному суглинку.

Чорнозем опідзолений сильнозмитий на лессовидному суглинку.

Чорнозем реградований слабозмитий на лессовидному суглинку.

Темно - сірі опідзолені середньозмиті грунти з плямами сильнозмитих 20 %.

На території господарства «Промінь» найбільш поширений грунт за підзолистим процесом грунтотворення - це чорнозем опідзолений легкосуглинковий на карбонатному лессовидному суглинку.

У профілі чітко помітне переміщення колоїдів, як свідчення того, що вони зазнали впливу підзолистого процесу.



Малюнок 2.1

He - гумусовий слабоелювійований грубизною 0-41 см, темно-сірий з кремнеземистою присипкою SiO₂, яка надає білуватого відтінку (сивина), структура -- зернисто-грудкувата, перехід поступовий або ясний.

Hpi - верхній перехідний слабкоілювійований грубизною 42-70 см, темно-бурий, ущільнений, грудочкувато-горіхуватий, інколи структурні агрегати припудрені R₂O₃, вологий, глиистий, перехід поступовий;

PhI - нижній перехідний сильноілювійований грубизною 71-96 см, сірувато-бурий, вологий, горіхувато-призматичний, ущільнений, нерівномірно гумусний, зустрічаються напіврозкладені рештки коренів рослин, переходить у породу по лінії залягання карбонатів.

P(h)i - 97 - 120 см - лес, слабогумусований, слабоілювіальний, бурий, з сірим відтінком, вологий, крупнопилувато-среднегумусний комкуватий, ущільнений, зустрічаються мілкі краплини колоїдних патьоків, багато кротовин та червороїн, наповнених гумусом, перехід різкий.

Pk - з глибини 120-200см , палевий, дуже слабогумусний (по кротовинам), крупнопилувато-середньосуглинковий.

Чорнозем опідзолений легкосуглинковий на карбонатному лессовидному суглинку

Гранулометричний склад ґрунту (чорнозему опідзоленому легкосуглинковому на карбонатному лессовидному суглинку)

Генетичний горизонт	Глибина, см	%.від маси грунту	Клас за гранулеметричним складом Клас з
		Фізичний пісок (>0,01)	Фізична глина(<0,01)
		1.00 -0.25	0.25- 0.05	0.05-0.01	сума	0.05-0.005	0.005-0.001	<0.001	сума
He	0-41	0,03	3,90	53,04	56,97	8,50	9,02	25,51	43,03	Важко-глинко-вий
Hpi	42-70	0,03	5,71	53,81	59,55	8,24	7,37	24,84	40,45	Важко-глинко-вий
PhI	71-96	0,05	7,65	52,42	60,12	8,94	6,52	24,41	39,87	Сере-дньосу-глинковий
P(h)i	97-120	0,03	6,95	53,22	60,2	8,35	8,27	23,18	39,8	Сере-дньосу-глинковий
Pk	121-200	0,04	5,49	50,12	55,65	7,43	5,64	22,57	35,64	Сере-дньосу-глинковий

Грунт відноситься до важкоуглинкового за гранулометричним складом. У профілі гранулометричний склад змінюється від важкосуглинкового до середньо суглинкового. Важкосуглинкові ґрунти збагачені поживними речовинами і завжди є більш гумусованими. Вони мають високу вологоємність, значну зв'язність, але для води є

слабкопроникними, їх безструктурні варіанти схильні до запливання та утворення агрономічно шкідливої кірки; легко ущільнюються, налипають на сільськогосподарські знаряддя, не пропускають повітря до коренів, є холодними (вони перезволожені, а на випаровування витрачається багато тепла) -- все це зводить нанівець високу трофність (поживне багатство) цих ґрунтів, обробіток яких настільки затратний, що їх називають важкими ґрунтами. У цілому вони є такими ж незручними для сільськогосподарського використання, як і легкі, трофічно збіднені, піщані ґрунти. Проте це зовсім не стосується важкосуглинистих ґрунтів з агрономічно цінною грудкувато-зернистою структурою.

Гумусовий стан (чорнозему опідзоленому легкосуглинковому на карбонатному лессовидному суглинку)

Генетичний горизонт	Глибина	Уміст гумусу %	СГК:СФК
He	0-41	3,33	1,14
Hpi	42-70	1,67	0,95
PhI	71-96	0,96	0,80
P(h)i	97-120	0,93	0,63
Pk	121-200	0,90	0,68

Гумусовий стан даного ґрунту характеризується низьким вмістом гумусу, та середнім ступенем гуміфікації органічних речовин.

Ступінь гумусованості в орному шарі складає 3,33%, цей показник значно нищий за середній. З глибиною ступінь гумусованості у профілях зменшується, з глибиною профіля майже в половину за попередній. Тип гумусу - фульватно-гумідний.

Фізико-хімічні показники (чорнозему опідзоленому легкосуглинковому на карбонатному лессовидному суглинку)

Генетичний горизонт	Глибина, см	Обмінні катіони	Сума увібраних катіонів	Гідролітична кислотністьЄмкість	Ступінь насичення основами	pH води	Ємність поглинання
		Ca2+	Mg2+	K+	Na+
	мг - екв/ 100 г ґрунту %
Hen	0-10	22,85	1,68	0,41	0,31	22,25	3,28	88	7,0	32,75
He	30-40	21,25	4,43	0,36	0,26	26,29	2,86	90	7,1	32,20
Hpi	50-60	16,97	3,88	0,51	0,26	21,62	1,72	90	7,1	29,35
PhI	80-90	13,71	4,91	0,51	0,26	19,39	1,06	93	7,2	26,00
P(h)i	100-110	16,32	3,31	0,51	0,10	20,27	-	95	7,5	20,40
Pk	130-140	-	-	-		-	-	-	8,0	18,71

Чорнозем опідзолений легкосуглинковий на карбонатному лессовидному суглинку має дуже високий вміст обмінного Ca²⁺, що обумовлює буферну здатність проти підкислення та утворення непептизованих гелів, що сприняють утворенню агрономічно цінної водотривкої структури. Завдяки високому вмісту Ca^2+, грунт має високі водно-фізичні, фізико-механічні та технологічні властивості та легко піддається обробітку.

Вміст обмінного Mg²⁺ високий, що впливає на агрономічне значення ґрунту.

Грунт має слабо кислу реакцію середовища (pH_KCI = 5,6-6,5).

Фізичні показники (чорнозему опідзоленому легкосуглинковому на карбонатному лессовидному суглинку)

Генетичний горизонт	Глибина, см	Щільність	Щільність твердої фази	Загальна потужність	Аєрація при НВ
		г/см3	% від об'єму
Hen	0-10	1,19	2,62	54,60	17,60
He	30-40	1,26	2,65	52,50	18,10
Hpi	50-60	1,35	2,69	49,80	15,00
PhI	80-90	1,37	2,69	49,10	14,80
P(h)i	100-110	-	-	-	-
Pk	130-140	1,39	2,69	48,30	12,90

Даний грунт має оптимальні значення щільності в орному шарі -1,19 г/см3. Це говорить про те що, відбувається нормальний ріст та розвиток рослин, адже щільність впливає на накопичення вологи та поживних речовин, також на співвідношення вмісту вологи та повітря в грунті. Оптимальна щільність говорить про відмінний водний режим ґрунту, газообмін та біологічну активність, на чисельність та активність грунтових мікроорганізмів

При такій щільності грунт має добру водопроникність та можливість отримання високої врожайності культур господарства.

Щільність збільшується з глибиною профілю, чим глибший профіль, тип більша щільність.

Пористість ґрунту складає 45,8%, що є оптимальним та умовно ідеальним з точки зору фізичної її будови..

Водні характеристики (чорнозему опідзоленому легкосуглинковому на карбонатному лессовидному суглинку)

Генетичний горизонт	Глибина, см	Повна волого-ємкість	Найменша во-лоємкість	Воло-гість в'янення	Максимальна гігроскопічність МГ	Максимальний запас доступної вологи МЗДВ
		% від масм грунту	мм
Hen	0-10	-	31,50	11,50	8,50	23.80
He	30-40	-	27,30	11,80	8,70	19.60
Hpi	50-60	-	25,70	11,70	8,60	18.90
PhI	80-90	-	25,00	11,60	8,30	18.30
P(h)i	100-110	-	-	-	-	-
Pk	130-140	-	25,40	10,50	7,50	21.50

Волога, яка є в ґрунті і міцно зв'язана з його часточками, недоступна для рослин, її називають мертвим запасом або фізично зв'язною водою. Гігроскопічна вода створює навкруг ґрунтової частки плівку орієнтованих дипольних молекул води, які утворюються на поверхні часток дуже міцно. За своїми властивостями ця вода прирівнюється до твердого тіла. Рухатись вона може лише при переході в пароподібну форму. Для рослин вона зовсім недоступна, бо утримується на поверхні часток тиском до 10000 атмосфер.

Вільна вода. Ця вода доступна рослинам вона має дві форми: капілярну та гравітаційну.

Капілярна вода. Вона заповнює всі капіляри ґрунту різного розміру та форми, в яких сили капілярної взаємодії перевищують гравітаційні сили. В грунті вона може рухатись в усіх напрямках. Напрямок і швидкість пересування обумовлюється різницею капілярних потенціалів.

Гравітаційна вода. Вільна вода в грунті понад тієї, що утримується капілярними силами і відповідає найменшій вологоємності, яка під дією сили земного тяжіння стікає вниз називається гравітаційною водою.

2.3.2 Солонцевий процес грунтотворення

К.К. Гедройц першим у грунтознавстві обгрунтував концепцію розвитку галогенних грунтів. За Гедройцем, їх розвиток починається зі стадії засолення нейтральними солями. Засолені грунти розвиваються при наявності легкорозчинних солей в концентраціях, які токсично діють на рослини.

Засолені грунти розвиваються у таких випадках: а) при близькому заляганні підгрунтових мінералізованих вод; б) при засоленні материнських порід; в) при випаданні солей з атмосфери (теорія імпульверизації солей, за Г.М. Висоцьким і М.О. Дімо); г) при біологічному засоленні (В.Р. Вільямс).

Хлориди, сульфати утворюються також при виверженні вулканів (пари містять хлор, сірку). Солі перерозподіляються на поверхні Землі делювіальними та підгрунтовими водами, вітром. Вітер переносить від 2 до 20 т солей на 1 км² (Кларк).

Розчинені у воді солі перерозподіляються на поверхні суші. За даними В.А. Ковди, кожного року в океан із суші надходить близько 2735 млн т солей; біля 1 млрд т солей одержують замкнені (безстічні) регіони материків.

Інтенсивність накопичення солей в грунті залежить від клімату - кількості опадів, величини випаровування, властивостей грунту, порід (фільтрація тощо).

В умовах вологого (гумідного) клімату, при промивному типі водного режиму (тайга, вологі тропіки та субтропіки тощо) легкорозчинні солі, як правило, не накопичуються в грунтах. При посушливому кліматі, особливо в напівпустелях і пустелях, де випаровування вологи перевищує кількість опадів, створюються ідеальні умови для нагромадження легкорозчинних солей в грунті, в підгрунтових водах і материнських породах. Тому засолені грунти розповсюджені в основному в умовах сухого (аридного) клімату. Якісний склад солей також залежить, за В.А. Ковдою, від типу клімату. В напівпустелі та пустелі накопичуються хлориди і сульфати натрію, гіпсу, дуже рідко - сода, а ще рідше - нітрати. В Лісостепу та Степу при слабкій мінералізації підгрунтових вод і такому же слабкому засоленні грунтів переважають карбонати та бікарбонати натрію (Na₂CO₃, NaHCO₃); зустрічаються сульфати та хлориди. Зональний тип засолення тут содово-сульфатний і хлоридно-сульфатний. Сода накопичується в грунтах тому, що має меншу розчинність у воді. Розчинність солей у воді зростає: Na2CO3? NaHCO₃Na₂SO₄NaCl.

В межах території України виділяються такі провінції соленагромадження (В.А. Ковда): сульфатно-содова - Придніпровська низина; сульфатно-хлоридна - Причорноморська западина.

Накопичення солей в грунтах в одній і тій же природній зоні обумовлено рельєфом і дренажністю території. В замкнених депресіях місцевості солі накопичуються (зона акумуляції солей) при делювіальному стоку вод, а також при близькому заляганні підгрунтових засолених вод.

Основні території України виступають як зони елювіювання та транзиту солей, а Придніпровська та Причорноморська западини - як зона акумуляції солей.

На заплавах, низьких лесових терасах річок також розповсюджені засолені грунти. Тут виклинюються підземні води різного віку (неогенові, палеогенові, рідко-мезозойські, галеозойські).

На території господарства розповсюджені - лучно-болотні слабосолонцюваті солончакові ґрунти на делювії, представники солонцевого процесу грунтотворення.

Hd - 0-2 см - дернина

Hiks/gl3 - 26 см - гумусований, слабопептизований, засолений, карбонатний, темно - сірий, вологий, легкосуглинковий, комкуватоглибистий, злитий, в сухому стані тріснутий, в нижній частині глеюватий

HPigIks - 27 - 56 см, перехідний, нерівномірний і слабше гумусова ний попереднього, слабкопептизований, карбонатний, засолений, темно-сіро-сизий, легкосуглинковий, оглеєний в виді ржаво-бурих вкраплень, комкуватий, в'язкий, липкий, перехід ясний.