Породний склад популяції бджоли медоносної Apis Mellifera Західного регіону України

Фізико-географічна характеристика Західного регіону України. Породний склад бджолиних сімей на пасіках Івано-Франківської та Чернівецької областей. Життя та внутрішні органи бджоли. Використання морфо-фізіологічних ознак бджіл для оцінки чистопородності.

Рубрика Сельское, лесное хозяйство и землепользование
Вид курсовая работа
Язык украинский
Дата добавления 09.01.2014
Размер файла 568,2 K

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Курсова робота

Породний склад популяції бджоли медоносної Apis Mellifera Західного регіону України

ВСТУП

Медоносні бджоли - істоти, дивовижні. Ніякий інший живий організм не викликав до себе такої великої уваги людини, як бджола. Скільки про неї складено легенд, створено оповідань, написано віршів поетами різних часів і народів. Гармонійне життя бджолиної сім'ї незвичайна працездатність, дивні за архітектурою і правильністю геометричних ліній воскові будівлі, процес розмноження і багато іншого в житті бджіл були предметом роздумів найвидатніших натуралістів.

Бджоли відіграють велику роль у природі та житті людини. Мед, прополіс, маточне молочко, бджолина отрута, віск, пилок і перга, всі ці продукти багаті на повноцінні білки, незамінні жирні кислоти, вуглеводи, вітаміни, інші біологічно активні речовини, вони позитивно діють на функції різних органів і систем організму, підвищують його імунобіологічні властивості, адаптаційну здатність до несприятливих факторів навколишнього середовища, сприяють зниженню втоми і підвищенню продуктивності праці, грають важливу роль в дієтичному харчуванні і виготовленні харчових продуктів для дітей, а також людей похилого віку, використовуються у виготовленні косметичних засобів.

Також важливим фактором для людини і природи є запилення всіх ентомофільних сільськогосподарських культур, і підвищення їхньої врожайності. Це біологічний фактор, що діє без втручання людини і тому його значення часто недооцінюють. Головну роль у запиленні ентомофільних культур відіграють медоносні бджоли. На їхню долю припадає 85-90% і лише 10-15% запилюють інші комахи. Бджолозапилення сприяє підвищенню врожайності сільськогосподарських культур на 30-60% і навіть вище, залежно від виду рослин та умов запилення. Крім того, підвищується якість плодів та насіння, збільшується їхня натуральна вага. Бджоли є єдиним фактором, який може бути контрольованим з боку людини. Застосування бджолозапилення у тепличних господарствах дає змогу з найменшими затратами одержувати високі врожаї овочів і уникати виконання трудомістких робіт із штучного запилення.

Виходячи з вище сказаного, людина повинна прикласти як найбільше зусиль, для полегшення роботи бджіл, що підвищить їх продуктивність.

Актуальність теми. Породою зазвичай називають групу тварин одного виду, спільного походження, які мають подібні морфологічні та господарсько-корисні ознаки, що стійко передаються у спадок. Розрізняють породи аборигенні (примітивні) і заводські. Аборигенні породи сформувалися в процесі природного відбору (без втручання людини). Такі породи завжди добре пристосовані до тих кліматичних умов, в яких вони формувалися. Заводські породи тварин створено людиною в результаті тривалого штучного направленого відбору і підбору. Поширення примітивних порід бджіл обмежувалося природно-кліматичними та географічними зонами. Так, карпатські бджоли сформувалися в гірських районах Карпат, українські - в лісостеповій зоні України, середньоросійські - в лісовій зоні РРФСР, Білорусії та ін. При проведенні племінної роботи з бджолами велике значення має правильний вибір чи збереження даної породи, яка пристосована до кліматичних умов місцевості, в яких вона формувалася. Бджоли, які характеризуються цінними біологічними та господарсько-корисними ознаками, повинні бути добре пристосовані до кліматичних і медозбірним умовам місцевості, що має велике значення для успіху роботи, підвищення продуктивності галузі. У зв'язку з цим метою нашої роботи було: визначити породний склад бджолиних сімей на пасіках на пасіках Івано-Франківської та Чернівецької областей. Для досягнення поставленої мети вирішувалися наступні завдання:

1. визначення породного складу пасік Івано-Франківської області.

2. визначення породного складу пасік Чернівецької області.

3. використання морфо-фізіологічних ознак бджіл для оцінки чистопородності.

1. ОГЛЯД ЛІТЕРАТУРИ

1.1 Життя бджіл

Бджолина сім'я -- цілісна біологічна одиниця, до складу якої входять матка і робочі бджоли. Це -- жіночі особини. У весняно-літній період тимчасово проживають трутні -- самці, яких виховують сім'ї для спаровування з матками. Поодинці бджолині особини жити не можуть. Улітку бджолина сім'я складається з однієї матки, 50-70 тис. робочих особин і кількох сотень, а іноді і тисяч трутнів. На зиму склад сім'ї змінюється: кількість бджіл зменшується до 15-25 тис., трутнів наприкінці літа вони виганяють. Необхідні умови життя бджолина сім'я забезпечує завдяки спільній діяльності її членів. Бджоли відбудовують і захищають гніздо, утримуючи потрібні умови мікроклімату, заготовляють і переробляють корм, створюють його запаси, виховують нові покоління особин. Бджолина матка після спаровування з трутнями відкладає яйця, що сприяє відтворенню потомства. Добова кількість відкладених маткою яєць улітку досягає 1,5-2 тис. шт. Це забезпечує високі темпи відтворення потомства. За сезон сім'я виховує 150-200 тис. особин. Незважаючи на те, що матка може жити в сім'ї 5-7 років, її використовують в більшості протягом двох сезонів і лише в окремих випадках довше. З віком її продуктивність зменшується, а в сім'ях зростає ймовірність роїння [8]. Трутні виводяться в кожній сім'ї, але в різних кількостях. Вони розвиваються з незапліднених яєць, які матка відкладає в трутневі комірки. Через 10-12 днів після народження самці стають статевозрілими. У пошуках маток для спарювання трутні періодично за сприятливої погоди вилітають з вуликів. Після спарювання вони гинуть, але їхні статеві клітини, що залишилися в спермоприймачі матки, в результаті запліднення яєць дають початок розвитку нащадків -- жіночих особин сім'ї. Доля впливу трутнів на спадковість потомства становить 75%, а матки -- 25% [9]. Враховуючи це, необхідно приділяти серйозну увагу виведенню трутнів у кращих сім'ях, які відрізняються високою продуктивністю та іншими позитивними якостями. Робочі бджоли живуть улітку 1,5-2 місяці. Осінні генерації ідуть у зимівлю й у стані спокою доживають до весни, встигаючи виконати властиві їм функції після очисного обльоту протягом 30-50 днів. Загальна тривалість життя бджіл, які зимували, досягає 7-9 місяців. Першу половину життя бджоли проводять у вулику, виконуючи різні функції. З перших днів вони чистять комірки, обігрівають розплід. Потім освоюють нові види робіт: годують личинок, переробляють нектар у мед, будують стільники з воску, який самі ж виділяють. Молоді бджоли, починаючи з 5-7 дня, роблять короткочасні вильоти в полуденні години, під час яких вони звільняються від неперетравлених залишків, що нагромадилися в задній кишці, і запам'ятовують місцезнаходження вулика. Поступово у них виробляється рефлекс на місце, до якого вони потім можуть повертатися, не блукаючи між вуликами. Тому не можна переставляти вулики з бджолами на території пасіки. Через 2-3 тижні після народження робочі бджоли займаються в основному позавуликовими роботами. Головна їхня турбота -- збір їжі і нагромадження її запасів. Кожна бджола робить за день у середньому близько 10 вильотів. Продуктивність на зборі нектару і пилка підвищується зі зменшенням відстані до відвідуваних рослин, поліпшенням погоди і збільшенням запасів на навколишній території. За один політ бджола приносить до 60 мг нектару, наповнюючи медовий зобик при відвідуванні десятків, а іноді й більше сотні квіток. У кошики на задніх ніжках вона набирає пилок (близько 20 мг), формуючи його в грудочки, які називають обніжжям. У напруженій літній роботі бджола гине, заготовивши 4-5 г меду [14].

Бджолина сім'я протягом року на свої потреби (виховання розплоду, харчування дорослих бджіл, теплову енергію, будівництво стільників, льотну діяльність та ін.) витрачає приблизно 80-90 кг меду, з них 20-25 кг в осінньо-зимовий період. Крім того, сім'я споживає 20-25 кг пилку. Інші нагромадження кормів бджолярі відбирають як товарну продукцію. Чим краща кормова база в розрахунку на одну сім'ю в зоні розміщення пасік, тим більше продукції одержують від бджіл [15].

У життєдіяльності бджолиної сім'ї розрізняють період активного стану і зимівлі. Зимовий період бджоли проводять у стані спокою. Вони збиваються між стільниками в щільну масу, яку називають клубом. Зовнішні обриси його нагадують форму еліпса. Верхньою частиною клуб розташовується на кормовій частині стільників, що дозволяє бджолам споживати необхідну кількість корму. У стані зимового спокою бджоли різко знижують активність, а саме: рух, споживання корму, обмін речовин, дихання і живуть при зниженій температурі (14-27 °С тепла). Це дозволяє їм зберегти енергію і функціональну діяльність багатьох органів і систем на весняний період, щоб забезпечити нормальний розвиток сім'ї після перезимівлі. По мірі поїдання корму клуб поступово переміщується вгору [24]. Він може дещо просуватись уздовж вуличок, але бджоли не можуть перейти через порожні стільники і добратися по них до запасів меду, що залишилися на інших рамках, і гинуть. Тому на зиму у вулику залишають такі стільники, у яких міститься не менш 2 кг меду [17].

З ранньої весни бджоли включаються в збирання свіжих порцій нектару і пилку, сім'я нарощує все більше і більше робочих особин на зміну тих, які зимували, для посиленої роботи в майбутньому медозборі. Найбільшої величини сім'я досягає в червні -- липні [26]. У неї збільшується можливість зібрати і переробити значну кількість корму. Денний збір у звичайних умовах складає до 4-5 кг, а при рясному цвітінні високопродуктивних медоносів -- більше 10-12 кг. До осені більшість бджіл зношується, виводяться нові генерації для зимівлі. У кінці вересня або на початку жовтня матки припиняють відкладати яйця. Настання похолодань (плюс 8°С і нижче) призводить до утворення клуба. Бажано, щоб осінній очисний обліт відбувався як можна пізніше [25].

бджола чистопородність пасіка орган

1.2 Зовнішня будова бджоли

Бджола, як і інші комахи має твердий та міцний шкіряний покрив, що служить одночасно і скелетом, до якого прикріплені всі органи та м'язи. Тіло бджоли покрите численними волосками. Воно виразно поділяється на три рухомо з'єднані між собою частини: голову, груди, черевце.

Голова - являє собою міцну хітинову коробку, де сконцентровані основні органи чуття та нервової системи. По боках голови розміщена пара складних очей та три простих ока. На передній частині голови розміщені вусики. Кожен вусик складається з одного великого, основного членика та джгутика, який у матки і робочої бджоли нараховує 11, а в трутня - 12 члеників. Вусики служать органом нюху і дотику. Запах бджоли сприймають нюховими ямочками, закритими пористими кришечками. Таких ямочок на кожному вусику нараховується у бджоли близько 6000, а в трутня - понад 300000 [23].

На нижній частині голови, навколо ротової порожнини, розміщені складні ротові додатки. Серед них розрізняють спереду верхню губу та дві верхні щелепи. Останніми бджола виконує різноманітні роботи: чистить комірки, вулик, будує стільники, виносить з вулика мертвих бджіл, сміття, затримує бджіл-злодійок тощо. Біля задньої частини рота розміщені дві нижні щелепи з подовгуватими пластинками та нижня губа, яка складається з основи підборіддя, товстого довгого членика-підборіддя, від якого відходить волохатий язичок з ложечкою. У напрямку язичка розміщені щупальця нижньої губи. Коли придатки нижньої губи та нижніх щелеп зближаються навколо язика, то утворюється трубочка, яку прийнято називати хоботком. Великі порції корму чи води бджола всмоктує хоботком, а коли крапельки поживи дуже маленькі, то вбирає їх у рот по капіляру язичка.

Груди бджоли рухомо з'єднані з головою. Складаються вони з чотирьох кілець, до складу кожного з яких входять нижнє та верхнє півкільця, або сегменти. До перших трьох кілець прикріплено по одній парі ніжок, а до верхньої частини середньогрудей та задньогрудей - по парі крилець.

Ніжки - крім того, що є органом руху, пристосовані виконувати безліч робіт: чистити тіло, вусики, збирати і переносити пилок, виносити з вулика мертвих бджіл та ін. Ніжка складається з тазика, маленького вертлюга, стегна, гомілки та лапки, яка в свою чергу складається з п'яти члеників і закінчується двома кігтиками та подушечкою між ними. На передніх ніжках є пристосування для чищення вусиків та голови. Задні ніжки із зовнішнього боку гомілок мають кошики для збирання і перенесення пилку, а середні - шорець для виштовхування з кошика пилку в комірку. Крім того, всі ніжки мають волосяні щіточки для чищення тіла виконання інших робіт. Серед волосків, якими покриті ніжки та тіло бджоли, є й такі, що служать органами чуття. Ніжки мають дуже сильні мускули, з допомогою яких бджола може тягти по шорсткій поверхні вантаж, що у 20 разів перевищує її власну вагу. Ніжки матки і трутня спеціальних пристосувань для збору та перенесення пилку не мають [20].

Крильця прикріплені до верхньої частини грудей. Всього бджола має дві пари крилець. Передні, більші, прикріплені до другого кільця грудей, а задні, менші, - до третього. Передні крильця ззаду мають складку, а заднє - спереду 17-28 гачечків. У спокійному стані крильця лежать переднє на задньому вздовж черевця, коли ж бджола розправляє їх для польоту, то заднє крильце своїми гачечками зачіплюється за складку переднього і утворюється неначе одне суцільне крильце. Під час польоту, залежно від навантаження, бджола робить до 440 помахів за секунду, в результаті чого може летіти з вантажем до 20-30 км, а без вантажу - до 65 км/год. У трутня крильця міцніші, більші, і він може літати ще швидше.

Черевце з грудьми з'днується тоненькою тур дочкою. Складається воно з шести кілець у бджоли та семи - у трутня. Кожне кільце поділяється на півкільця (сегменти). Передні кільця і сегменти накладаються на задні і з'єднуються між собою тонкою прозорою еластичною хітиновою плівкою. На 3, 4, 5 і 6 нижніх сегментах черевця у його складках розміщені воскові дзеркальця, під якими знаходяться восковидільні залози. Віск, що виділяється залозами, осідає на дзеркальцях у вигляді пластинок, які бджоли використовують для будівництва стільників. Закінчується черевце задньопрохідним отвором і жалом. Скелетики закінчуються зубчиками, направленими в один бік, внаслідок чого під час ужалення скелетики легко занурються в тіло, а вийнятись не можуть. Жало при цьому виривається з тіла бджоли і під дією особливих м'язів самого жала ще більше заглиблюється в тіло. Бджола після ужалення через 2-4 год. гине. Коли ж бджола жалить іншу комаху чи бджолу, то через утворений у хітині проколом жало може вийнятись і вона залишається жити. Ужалена ж комаха гине негайно. Бджоли сильно збуджуються і стають злі, коли почують запах отрути. Матка теж має жало. Воно призначене в неї для боротьби з іншими матками. У трутня жало відсутнє. Пристосування для виконання різних робіт, які розміщені на ніжках, а також восковидільні та насонові залози властиві тільки робочим бджолам. Матки і трутні їх не мають.

1.3 Внутрішні органи бджоли

Органи травлення бджоли складаються з трьох основних частин - передньої, середньої і задньої кишок. Передня кишка складається з глотки, довгого тоненького стравоходу, що проходить через усі груди і в черевці переходить у медовий міхурець (зобик). Медовий зобик може розширятись, вміщуючи в себе до 55-60 мг меду чи нектару. Призначений зобик для перенесення корму, і бджола в ньому приносить у вулик 30-45 мг нектару. Середня кишка складається із власне середньої та тонкої кишок. Середня кишка має довжину 10 мм і є шлуночком у бджоли, де відбувається основний процес травлення. Задня кишка призначена для утримання неперетравлених решток їжі. Вона здатна дуже розширюватись і може утримувати до 40 мг калу (приблизно 40% ваги бджоли), а в карпатських бджіл навіть до 45 мг. Процес травлення їжі у бджоли починається ще в ротовій порожнині та медовому зобику [18].

Кровообіг у бджоли здійснює серце, яке складається з п'яти камер і закінчується аортою. Розміщене серце у верхній частині черевця, а аорта, що відходить від першої передньої камери, проходить через груди і закінчується в голові. Кров бджоли ще називається гемолімфою. Вона здатна виконувати роль жирового тіла (утримувати поживні речовини про запас) та має захисне значення в боротьбі проти хвороботворних мікробів.

Органи дихання бджоли складаються з дев'яти пар дихалець (три пари на грудях і шість - на черевці), які з допомогою товстих трубочок з'єднані з повітряними мішками, розміщеними в черевці, груднях та голові.

Функцію органів виділення у бджіл виконують мальпігієві судини, через які виводяться з організму рідкі продукти розкладу поживних речовин.

Нервова система бджоли поділяється на центральну, периферичну і вегетативну. Центральна нервова система складається з надглоткового та підглоткового вузлів, з'єднаних між собою. Від надглоткового вузла відходять нерви до складних і простих очей та вусиків, а від підглоткового - до ротових додатків. Від підглоткового вузла також відходить нервовий ланцюжок вздовж нижньої частини усього тіла. Цей нервовий ланцюжок утворює 7 нервових вузлів - 2 великих у грудях та 5 менших у червці. Від вузлів черевного ланцюжка відходять нервові волокна до всіх органів тіла бджоли. Сукупність цих волокон становить периферичну нервову систему. Уся діяльність бджоли дуже складна і часто може здатись, що вона є осмисленою, свідомою. Це, звичайно, не так. Усі роботи, які б складні вони не були бджоли виконують на основі безумовних та умовних рефлексів.

Бджоли володіють такими органами чуття, як зір, нюх, дотик, смак, слух, а також відчуття часу. Бджола має троє простих і двоє складних очей. Просте око складається з прозорої лінзи, яка виступає горбочком на голові. Під лінзою є зорові клітини. По боках зорових клітин є пігментні клітини, що вбирають бокові промені світла. Роль простих очей поки що мало вивчена. Складні очі бджоли складаються з 4-5 тис., а в трутня - понад 8 тис. маленьких простих очок. Кожне просте очко (фасетка) складається з шестигранної прозорої лінзи, кришталевого конусу та кришталевої палички, до якої підходить нерв. Конус та паличка оточені пігментними клітинами, що поглинають бокові промені. Кожне таке очко бачить лише частину предмета, а всі разом оглядають широкий простір. Такий зір називається мозаїчним. Бджоли розрізняють п'ять основних кольорів: жовтий, фіолетовий, синій, синьо-зелений та ультрафіолетовий.

Органами нюху служать вусики, на яких є до 12 тис. нюхових ямочок, покритих пористими кришечками. Речовини, які проникають через пори кришечок до нюхових ямочок, дають відчуття запаху нервовим клітинам, які підходять туди. Бджоли своїх від чужих відрізняють в основному по запаху, який вони набирають від зібраного нектару та від матки, внаслідок виділення нею пахучої маточної речовини [19].

Дотик потрібний бджолам для орієнтування у вулику. Органом дотику служать вусики, а також волоски та нервові горбочки, розміщені на різних частинах тіла.

Смак бджоли розрізняють язичком та порожниною рота. Коли, наприклад, до одного літра цукрового сиропу додати 0,9 г соляної кислоти, то такого корму бджоли споживати не будуть.

Це значить, що бджоли розрізняють кислотність значно краще, ніж людина, а цукристість та гіркість - гірше.

За даними І.О. Левченка (2004), бджоли - розвідниці здійснюють мобілізаційні танці для збирання нектару з концентрацією цукру 18% і більше [16].

Також володіють бджоли слухом. Це підтверджується їхньою поведінкою. Сприймають бджоли звукові коливання хордотональними органами, які розміщені на гомілках передніх ніжок, та джонстоновими, що є на других члениках вусиків.

1.4 Відтворення потомства в бджолиних сім'ях

Медоносним бджолам властиві дві форми розмноження: відтворення числа особин, що входять до складу бджолиної сім'ї та збільшення числа бджолиних сімей за допомогою роїння. Розвиток жіночих і чоловічих особин бджолиної сім'ї відрізняється значною своєрідністю в тому відношенні, що з езапліднених яєць, як правило, розвиваються самці - трутні, а з запліднених - матки і робочі бджоли.

Розвиток трутнів з незапліднених яєць називається партеногенезом. Трутні мають спадковві властивості матки, а робочі бджоли несуть спадкові властивості і матки і трутня [12]. Жіночі статеві клітини, чи яйцеклітини, розвиваються в статевих органах матки, чоловічі статеві клітини - сперматозоїди - в статевих органах трутня. Статеві органи матки складаються з двох яєчників, двох парних яйцепроводів, що впадають у непарний яйцепровід, сім'яприймача і піхви. Матка, яка щойно вийшла з маточника є неплідною. Кількість яйцевих трубочок в яєчниках матки неоднакова. Прийнято вважати, що в одному яєчнику матки в середньому міститься 150 яйцевих трубочок, довжина яєчників 5-6 мм, ширина 3-4 мм.

Загальним для органів розмноження матки і трутня є сильний розвиток статевих залоз - яєчників і сім'яників. Цей факт відображає поліморфізм бджолиної сім'ї, в силу якого матка і трутні виконують лише функцію відтворення потомства. Нормальне існування бджолиної сім'ї можливе лише при відносній численності робочих бджіл. Матка може відкладати на добу до 1500-2000 яєць.

Статеві органи бджоли схожі з статевими органами матки, але недорозвинені: в яєчниках міститься 1-24 яйцевих трубочки, частіше 4-5 трубочок. Тому робочі бджоли не можуть злучитися з трутнем. У бджіл, в яєчниках яких ще тільки починають розвиватися яйця, називають анатомічними трутівками. Тих бджіл, які вже відкладають яйця, називають фізіологічними трутівками.

У більшості випадків матки спаровуються через 7-10 днів після виходу з маточників. Трутні досягають статевої зрілості на 12-14-й день. Виліт матки для зустрічі з трутнем відбувається в ясну погоду між 12 і 17 годинами.

Найбільш специфічною собливістю в біології розмноження бджіл є явище поліандрії, тобто спаровування матки один раз в житті з кількома трутнями. Іноді трапляються випадки, що матки вилітають повторно (навіть після початку червління), коли перше спаровування з певних причин (погода, недостатня насиченість простору трутнями та інше) було недостатнім (неповноцінним). Запас сперми зберігається в сперматеці матки, зазвичай, до кінця її життя.

Явище поліандрії в медоносних бджіл відкрила В. Тряско ще в 1956 році. Поліандрія забезпечує кращі умови для вибіркового запліднення. В той же час це явище робить практично неможливим облік походження бджолиної сім'ї за чоловічою стазою рім випадків штучного осіменіння маток. До того ж, завдяки явищу поліандрії спостерігається генетична неоднорідність бджолиних сімей, оскільки в кожній сім'ї робочі бджоли завжди є сестрами по матері і не завжди є сестрами за батьком і тому в сім'ї можуть траплятися бджоли з неоднаковими господарсько-корисними і біоморфологічними характеристиками (екстер'єрні ознаки, миролюбна чи злоблива поведінка, зимостійкість, стійкість до захворювань, активність в пошуках медозбору та інше).

Щорічний склад бджолиної сім'ї в нормальних умовах, принаймні на дев'яносто дев'ять відсотків, представлений робочими бджолами. Останній, сотий, відсоток населення вулика складають самці-трутні. Їх тут декілька сот, буває тисяча і більше [1].

1.5 Розвиток бджоли

Робоча бджола розвивається із заплідненого яйця. У стадії яйця вона перебуває три дні. За цей час у ньому посилено розвивається зародок. На третій день яйце нахиляється, бджоли кладуть біля нього корм, шкірка яйця м'якшає, і з нього, прорвавши оболонку, виходить личинка.

На основі своїх досліджень Н.Ф.Крохотенко (2005) робить висновок про те, що личинки бджіл, які виховувались при температурі в вулику 35 С були більш продуктивніші влітку на 4-8% в порівнянні з бджолами, що розвивались при температурі нижче 33 С [14]. Личинка бджоли - це черв'ячок білого кольору, без очей, ніжок і крилець. У стадії личинки бджола перебуває 6 днів. За цей час бджоли посилено годують личинку, відвідуючи її щоденно до 1500 разів. Причому перші три дні личинка годується спеціальним бджолиним молочком, а останні 3 дні - кашкою, яку бджоли виготовляють із меду та перги та дають безпосередньо в рот. В результаті такого щедрого харчування личинка в перші три дні щоденно збільшує свою вагу приблизно в шість разів, а в останні три дні - у три рази. Личинку бджоли запечатують у комірці пористою кришечкою, які виготовляють із воску та перги. Після цього личинка, спорожнившись, одну добу плете собі кокон, потім линяє і перетворюється в лялечку. При цьому всі органи личинки розкладаються, а утворюються і розвиваються органи дорослої бджоли, яка народжується через 12 днів після запечатування. Всього бджола розвивається 21 день.

Трутень розвивається із незаплідненого яйця і перебуває в стадії яйця 3 дні, личинки - 6,5 дня, лялечки - 14,5 дня, а всього - 24 дні.

Ще в 1951 р. О. Макензен (США), займаючись штучним заплідненням бджолиних маток і аналізом їх потомства, встановив, що у медоносних бджіл існує серія множинних алелів певного гена, що викликає у багатьох маток після близькоспорідненого схрещування появу нежиттєздатних яєць. Такі яйця розвиваються тільки до чотирьох діб, а потім гинуть, викликаючи «строкатість» друкованого розплоду. Надалі польським вченим Є. Войке було з'ясовано, що з запліднених яєць з такою серією алелей розвиваються не самки, а диплоїдні трутні. Було також показано, що такі личинки не гинуть, а їх знищують на четверту добу самі бджоли.

Таким чином було доведено, що в сім'ї утворюються нежиттєздатні диплоїдні трутні, тобто трутні (розвиваються з запліднених яєць і мають по 32 хромосоми), яких бджоли на ранній стадії знищують. За ознаку диплоїдного самця відповідає лише один ген, що отримав назву гена «статі», який має серію алелів. Згідно з дослідженнями деяких вчених, число алелей гена «статі» становить від 10 до 13 [16].

Матки виводяться у спеціально відбудованих бджолами лисочках із таких же запліднених яєць, як і робочі бджоли, але мають іншу тривалість розвитку: у стадії яйця - 3 дні, личинки - 5,5 дня та в запечатаному маточнику 7,5 дні, Всього - 16 днів. Різниця в розвитку бджоли і матки залежить від характеру харчування. Так, личинка, з якої бджоли виховують матку, з моменту народження харчується весь час маточним молочком, дуже багатим на білок.

При відсутності матки в сім'ї, бджоли можуть її вивести з будь-якої бджолиної личинки 1-2 денного віку. В цьому випадку бджоли розбудовують бджолину комірку на маточник, а личинку починають годувати весь час і в належній кількості маточним молочком. Такий маточник називається свищевим, а матка, що з нього народиться, - свищевою маткою. Ця матка завжди буває гіршою, менш розвиненою, ніж ройова, яка з моменту народження личинки виховується в особливих характерних для матки умовах

1.6 Породи бджіл на Україні

Територію нашої республіки з давніх-давен населяють аборигенні породи бджіл: українська степова, карпатська і темна лісова (середньоросійська). Завезені на Україну і використовуються на багатьох пасіках також сірі гірські кавказькі бджоли. Кожна з цих порід має свої морфологічні, біологічні й господарські особливості.

Згідно з Планом породного районування в Україні розводять три породи бджіл: українську степову, карпатську та поліську. Упродовж всієї історії існування України-Русі і сучасної України на її території розводили місцеві породи бджіл. Основу їх складали українські степові, карпатські, поліські та кримські гірські бджоли. Постійна взаємодія природно-географічних, соціально-економічних і господарських факторів у часі і просторі призвела до значних змін породної ситуації. Низка порід і місцевих типів безповоротно втрачена, деякі зазнали значних змін у генетичному, продуктивному і просторовому плані (українські степові, поліські), окремі виділились у самостійні (карпатські бджоли).

Українська степова порода сформувалась у зонах Лісостепу та Степу України. Бджоли миролюбні, зимостійкі, інтенсивно будують стільники і добре використовують сильний взяток, особливо з білої акації, гречки, липи, соняшнику. Медова продуктивність бджолиних сімей - 30-80 кг. Рекомендовані для розведення у 18 областях. На жаль, порода постраждала від непродуманої метизації в радянські часи і потребує відновлення чистопородних масивів та проведення відповідної селекційної роботи.

Карпатська порода сформувалась у регіоні Карпат. Бджоли економно витрачають зимові запаси, дуже миролюбні. Сім'ї карпатських бджіл малорійливі (як правило, роїться не більше 4% бджолиних сімей). Медова продуктивність змінюється від 30 до 80 кг. Порода рекомендована до розведення у 9 областях. Племінне господарство Інституту бджільництва в м. Мукачевому одержало статус племзаводу й успішно працює спільно із відділом розведення карпатських бджіл Інституту бджільництва в плані селекції високопродуктивних заводських типів карпатських бджіл [5].

Узагальнені результати робіт з вивчення аборигенних карпатських бджіл дали можливість В. О. Губіну (1976) розробити та запропонувати для практичного і наукового використання морфологічний стандарт на карпатських бджіл. При цьому автор звертав увагу, що цей стандарт є не середнім еталоном бджіл Закарпаття, а еталоном чистопородної бджоли карпатської популяції Apis mellifera carnika. В стандарті приведені найбільш важливі породні ознаки всіх особин карпатських бджіл, в тому числі і такі породовизначальні, як кубітальний індекс, дискоїдальне зміщення та форма задньої межі воскового дзеркальця п'ятого стерніта. Якщо навіть одна з приведених ознак не відповідає вимогам стандарту, то таких бджіл не можна вважати чистопородними [10].

Згідно зі справедливим твердженням В. О. Губіна, довжинахоботка карпатських бджіл (середня - 6,6 мм з коливаннями 6,4-6,7 мм для окремих особин) не може бути породовизначальною ознакою першочергової важливості через незначний контраст величини цієї ознаки відносно італійських (6,4-6,5 мм) та кавказьких (6,8-7,1 мм) бджіл. Отож, згідно зі згаданими стандартами, типовий кубітальний індекс чистопородних карпатських бджіл становить 2,4-2,6 (41,6-38,5%) і не може бути нижчим ніж 2,3 (43,5%), а у трутнів - 1,9-2,0 (52,6-50,0%) і не нижче ніж 1,8 (55,5%). Визначення кубітального індекса та дискоїдального зміщення у трутнів, як і у бджіл, в селекційній роботі повинно бути обов'язковим. Слід зазначити, що в європейських країнах, як і при селекції карпатських бджіл на кафедрі бджільництва ТСГА і в ННЦ „інститут бджільництва ім. П. І. Прокоповича УААН", значення кубітального індексу прийнято виражати не у процентах, а в абсолютних одиницях, що значно спрощує визначення, читання і розуміння цієї ознаки. Кубітальний індекс визначають шляхом ділення довжини довшої жилки кубітальної комірки крила на довжину коротшої жилки. Багаторічні дослідження цього відділу підтвердили, що еталоном чистопородних карпатських бджіл є величини вище приведених їх породовизначальних ознак, внесені в біоморфологічний стандарт. Тому саме ці величини повинні бути базовими у селекції карпатських бджіл не тільки в Україні, але й за її межами [10].

Поліські бджоли є популяцією середньоросійської породи бджіл. Зоною природного поширення їх є деякі регіони полісся України. Бджоли зимостійкі. Під час огляду гнізда поводяться агресивно. Досить рійливі. Медова продуктивність їх варіює від 20 до 70 кг. Порода потребує відновлення чистопородних масивів. Ця популяція бджіл районована у 6 областях України (Волинська, Житомирська, Київська, Рівненська, Сумська, Чернігівська).

В Україні з вітчизняних порід бджіл найбільш вивченою і розповсюдженою є карпатська порода. Карпатські бджоли на пасіках міжгірних улоговин Українських Карпат, де вологий і прохолодний клімат, бідний і переривчастий медозбір сприяли формуванню бджіл, які можуть існувати, використовуючи мінімальні можливості кормової бази, мобілізуючи усі резерви родини для збору кормів [2].

На цінні властивості сірої (чистопородної) карпатської бджоли Закарпаття (Підкарпатської Русі) зверталася увага ще в 20-ті роки. Однак всебічні дослідження морфологічних і господарсько-корисних ознак карпатських бджіл як у місцях їх споконвічного мешкання, так і в місцях їх використання у різних кліматичних зонах колишнього Радянського Союзу почали проводитися лише з другої половини 60-х років професором Г. А. Аветисяном та його численними учнями. Основні роботи по селекції і репродукції карпатських бджіл виконувались на пасіках Закарпаття [7].

Природний ареал поширення карпатських бджіл -- це гірські і передгірні райони Закарпатської, Івано-Франківської, Львівської і Чернівецької областей, де на окремих пасіках ще зберігаються чистопородні родини. Тому ці області оголошені зоною чистопородного розведення карпатських бджіл. Чистопородні карпатські робочі бджоли мають: сірий колір тіла із сріблястим опушенням тергітів; досить довгий хоботок -- 6,3--6,7 мм, який дає змогу брати нектар з квітів червоної конюшини й ефективно їх запилювати; довжину крила -- 9,3--9,6 мм; вагу при народженні 110 мг. Печатка меду переважно "суха" [6].

Матки карпатських бджіл у період інтенсивної яйцекладки відкладають у середньому за добу 1500--3600 яєць і мають масу 230--360 мг. Їх колір світло-каштановий, темно-каштановий і навіть чорний.

Карпатські чистопородні трутні відзначаються коричневим, рідше -- сірим опушенням спинного щитка грудей.

Відселекціонованим карпатським бджолам властиві такі особливості: миролюбність, мала рійливість, відносно висока зимостійкість і стійкість до захворювання нозематозом, відносно тривалий віковий період льотно-збиральної діяльності, широка флороміграція, здатність збирати нектар з низькою концентрацією цукрів, вилітати за кормом з малою кількістю цукру в медовому зобику, збереження родиною льотної діяльності при відборі матки, активна відбудова стільників навіть при слабкому весняному медозборі, інтенсивний розвиток бджоло-родин і здатність ефективно використовувати медозбір. Результати виробничого випробування карпатських бджіл відселекціонованих ліній у різних кліматичних умовах України, Білорусії, Росії, Узбекистану та інших держав показали, що їх медова продуктивність змінюється від 30 до 80 кг і є вищою порівняно з місцевими та завізними бджолами [4].

Висока медова продуктивність, а також сильна зимостійкість, виняткова миролюбність, мала рійливість та інші цінні ознаки карпатянок показали, що вони у нас є найкращою породою для пакетного бджільництва. Такий висновок підтверджується наростаючим попитом протягом останніх 20 років на пакети з карпатськими бджолами і особливо з пасік Закарпаття, на більшості яких бджоли найпомітніше наближаються до чистопородних.

Нині належність бджіл до тієї чи іншої породи визначають переважно за фенотиповими ознаками (екстер'єрними, фізіологічними, етологічними) та показниками господарської цінності. Вони широко варіюють навіть в межах однієї породи або популяції, оскільки залежать від географічного розміщення бджіл, їх віку і живлення. Виникла гостра необхідність в розробці певних заходів на встановлення і збереження біологічної чистоти порід бджіл. Це вкрай важливо як для практичної генетико-селекційної роботи, так і для генетико-популяційних і філогенетичних досліджень [3].

Вихідним матеріалом для селекційної роботи повинні бути тільки чистопородні породи, добре пристосовані до природно-кліматичних і медозбірних умов даної місцевості. Однак візуально не завжди досить точно можна визначити приналежність бджіл до тієї чи іншої породи, так як окремі ознаки різних порід можуть бути подібними. Наприклад, миролюбністю, незлобливістю відрізняються як карпатські, так і гірські кавказькі бджоли, ті й інші мають подібне забарвлення - сіре, спокійно ведуть себе при огляді гнізда та ін.

Контроль чистопородності набуває особливого значення в даний час у зв'язку з безсистемними перевезеннями бджіл, метизація місцевих бджіл в багатьох регіонах завезеними породами . Тому в багатьох зонах під поняттям «місцеві» бджоли треба розуміти наявність помісних бджіл невідомого походження. У зв'язку з цим особливого значення набуває завдання збереження в чистоті цінних порід бджіл в зонах їх природного проживання, розширення ареалів їх проживання [3].

Різні породи медоносних бджіл розрізняються деякими зовнішніми (екстер'єрними) ознаками. До таких ознак можна віднести хоботок, тергіти (верхні півкільця черевця), стерніти (нижні півкільця черевця), крила і ін.

2. МАТЕРІАЛИ І МЕТОДИ

2.1 Методи досліджень

Для досліджень бджіл за ознаками екстер'єру у лабораторії проводили препарування відповідних частин екзоскелету.

З приготовлених препаратів знімали такі проміри: кубітальний індекс, дискоїдальне зміщення, довжину хоботка та форму заднього краю воскового дзеркальця п'ятого стерніту. Вимірювання частин екзоскелету здійснювали під бінокулярним стереоскопічним мікроскопом МБС-2 з допомогою лінійки окуляр-мікрометра при 15-кратному збільшенні.

Одним з породовизначаючих ознак можна вважати кубітальний індекс, який визначається відношенням між більшою і меншою сторонами третьої кубітальної комірки (рис. 1.) переднього крила. Існує два способи його визначення: ставленням більшої сторони до меншої і, навпаки, ставленням меншої сторони до більшої, вираженим у відсотках. Міжпородні відмінності зберігаються при визначенні індексу будь-яким із зазначених способів, однак визначення кубітального індексу першим способом більш зручно, легко читається і є більш наочним. Кубітальний індекс, як породовизначаюча ознака набуває особливої надійності у поєднанні з характером дискоїдальним зміщенням, особливо при порівнянні карпатських, середньо і кавказьких бджіл [13].

Рис. 1. Схема промірів кубітального індексу переднього крила робочої бджоли (КІ = а / б).

Дискоїдальне зміщення. Визначення цієї ознаки не представляє великих труднощів, необхідно лише мати простий мікроскоп зі збільшенням у 20 - 30 разів. При цьому лічильну шкалу окуляр-мікрометра АВ розташовують уздовж осьової лінії радіального осередку переднього крила так, як показано на рис. 2. Лінія ДР, перпендикулярна лічильній шкалі АВ, повинна проходити при цьому через точку С крила. Лівий відрізок ДС лінії ДР повинен знаходитися в зоні точки Е діскоїдальної комірки М. Можливі три положення лінії ДР відносно точки Е. Якщо лінія ДР проходить через точку Е, то дискоїдальне зміщення буде нейтральним (нульовим). Якщо ж лінія ДР знаходиться всередині осередку М, то дискоїдальне зміщення вважається позитивним, а при положенні цієї лінії поза осередком дискоїдальне зміщення - негативним

Рис. 2. Визначення породної приналежності бджіл за ознакою дискоїдального зміщення: а - позитивне; 6 - негативне, а - нейтральне

Також важливим показником є, форма задньої межі воскового дзеркальця п'ятого стерніта. За цією ознакою спостерігається чітка відмінність між бджолами середньоросійкими і кавказькими, з одного боку, і карпатськими і крайнськими - з іншого [22].

Крім цих, існують і інші ознаки, які використовуються при визначенні породної приналежності бджіл окремих пасік, ізольованих районів, зон, регіонів. Взята окремо яка не-будь одна зовнішня ознака робочих бджіл не може бути показником їхньої належності до певної породи. Так, середня величина кубітального індексу як для башкирських, так і для мегрельський бджіл дорівнює 1,8-1,9. Тому, маючи тільки цей показник, не можна визначити приналежність бджіл до тієї чи іншої породи, а взявши до уваги ще й довжину хоботка, характер поведінки бджіл, печатки меду, можна конкретизувати їх приналежність до тієї або іншої породи [10]. У табл. 1. наведені середні величини основних контрастних екстер'єрних ознак робочих бджіл різних порід. Як бачимо, користуючись кубітальним індексом, ми не зможемо розрізнити карпатських, крайнських та українських бджіл (у яких коливання величини цієї ознаки накладаються один на одного). У карпатських і крайнських бджіл ця ознака коливається в межах від 2,3 (нижня межа) до 2,8 - 3,1, в українських - від 2,2 до 2,6. У той же час середньоросійські і сірі гірські кавказькі бджоли різко відрізняються від цих порід за цією ознакою. Найвищі значення кубітального індексу середноросійських і гірських кавказьких бджіл (1,9 - 2,2) не доходять до нижньої межі (2,3) цього показника у карпатських та крайнських бджіл [4].

Більш контрастні міжпородні відмінності спостерігаються в особливостях дискоїдального зміщення.

Таблиця 1. Контрастні морфологічні ознаки робочих бджіл різних порід (за даними Ф. Руттнера, М. Мумладзе, В. Губіна, Ю. Черевко)

Ознака

Порода

Карпатська

Крайнска

Сіра гірська кавказька

Средньоро-сійська

Українска степова

Кубітальний індекс

2,3-3,1

2,3-3,0

1,8-2,2

1,6-1,9

2,2-2,6

Дискоїдальне зміщення

%

Позитивне

80-100

3-5

0

60-65

Нейтральне

0-20

20-30

5-10

20-30

Негативне

0-5

60-70

91-95

5-10

Форма краю воскового

%

зеркальця 5-го стерніта,

Пряма

0

100

100

15

Випукла

100

0

0

75

Невизначена

0

0

0

10

Довжина хоботка, мм

6,4-6,7

6,3-6,7

6,7-7,2

5,8-6,3

6,3-6,7

Чистопородні карпатські бджоли мають не менше 80% випадків позитивного зміщення, у середньоросійських бджіл позитивного зміщення практично немає, але у них більше 90% випадків негативного відхилення. Високий відсоток негативного дискоїдального зміщення у сірих гірських кавказьких бджіл. Українські бджоли мають до 65% випадків позитивного дискоїдального зміщення, тобто вони найбільш близькі до карпатських бджіл за цією ознакою. Користуючись ознакою дискоїдальне зміщення, можна легко відрізнити чистопородних карпатських і крайнських бджіл від середньоросійських і гірських кавказьких. Дискоїдальне зміщення можна назвати породовизначаючою ознакою, що дозволяє контролювати чистоту породи бджіл і виявляти можливий вплив іншої породи [21].

Різке розходження між породами бджіл виявляється при вивченні границі воскового дзеркальця п'ятого стерніта. Карпатські бджоли в 100% випадків мають опуклу форму воскового дзеркальця, сірі гірські кавказькі та средньоросійські в 100% випадків - пряму форму границі воскового дзеркальця. Українські степові бджоли, як видно, займають проміжне положення і за кількістю випадків випуклої форми воскового дзеркальця (75%) найбільш близькі до карпатських бджіл.

Для окремих порід характерною ознакою є довжина хоботка робочих особин. Перш за все це відноситься до середньоросійських бджіл, довжина хоботка яких складає 5,8 - 6,3 мм, і до сірих гірських кавказьких з довжиною хоботка 6,7 - 7,2 мм. Разом з тим необхідно відзначити, що по інших контрастним ознакам (кубітальний індекс, дискоїдальне зміщення і форма задньої межі воскового дзеркальця) бджіл цих порід відрізнити дуже важко. Карпатських, Крайнська і степових українських бджіл по довжині хоботка відрізнити практично дуже важко і по відношенню до цих порід вказана ознака не може бути визначальною. По відношенню до середньоросійських і сірим гірським кавказьким бджолам названі вище породи бджіл по довжині хоботка займають проміжне положення і ця ознака може бути породовизначаючою лише при великій сукупності бджолиних сімей.

2.2 Фізико-географічна характеристика Західного регіону України

Клімат Івано-Франківської області має перехідний характер від помірно теплого вологого Західноєвропейського до континентального Східноєвропейського. Клімат області помірно-континентальний. Зима м'яка з середньою температурою січня ?5 °C, літо тепле з середньою температурою липня + 18° С. У Карпатах клімат суворіший і змінюється з наростанням висоти. Середні температури тут на 3-5°С нижчі ніж у передгірській зоні.

Значна амплітуда висот (від 230 до 2061 м над рівнем моря) на відносно невеликій території є причиною прояву висотної поясності природних умов, у тому числі й атмосферних опадів. Температура повітря найтеплішого місяця (липень) у передгір'ях +18-20°, у високогірному ярусі +8-10°, найхолоднішого (січень) ?3-9°. На схилах Карпат сніг лежить понад 5 місяців на рік. Середньорічна кількість опадів змінюється від 610 до 1000мм, що пояснюється наявністю гір. Кількість днів з опадами в Івано-Франківській області найбільша в Україні (130--188 днів на рік).У карпатах щороку спостерігається стійкий сніговий покрив (сніговий покрив утворюється на початку грудня, а сходить на початку квітня (середня висота снігового покриву становить 30-35 см.). Весняні приморозки тривають до першої декади травня, осінні приморозки наступають у середині жовтня. Сума активних температур досягає 1600--2200°, річна кількість опадів -- 760--1000 мм, середня тривалість безморозного періоду 160--170 днів.

Ще більше на диференціацію клімату впливає рельєф. Кожна улоговина, річкова долина, схили різних експозицій мають свій особливий місцевий клімат.

3. РЕЗУЛЬТАТИ ВЛАСНИХ ДОСЛІДЖЕНЬ

На початковому етапі визначення породного складу, проводилось дослідження за ознаками екстер'єру бджіл з чотирьох промірів. Було досліджено бджіл сімей пасіки с. Тюдів та с. Розтоки Косівського району, Івано-Франківської області.

Зокрема, за норму для карпатських бджіл вважаємо довжину хоботка 6,6 мм, яка зменшує вірогідність присутності ознак средньоросійської породи (близька до 6,7 мм) та небажане укорочення з погляду їх господарської цінності.

Аналіз матеріалу показав, що на досліджених пасіках не всі ознаки відповідають нормам стандарту карпатської породи. За довжиною хоботка встановлено, що на пасіках 70% бджіл, відповідають нормам стандарту карпатської породи. Це також підтверджується за ознакою кубітального індексу. Нами також проведено проміри дискоїдального зміщення і форми заднього краю воскового дзеркальця. Отримані дані показали, що ці ознаки на 80% відповідають нормам для даної породи.

Таблиця 1. Екстер'єрні ознаки робочих бджіл пасіки с. Розтоки

а

б

Кубітальний індекс

Дискоїдальне дміщення

Форма краю воскового зеркальця 5-го стерніта

Довжина хоботка, мм

1

30

19

1,6

негативне

пряма

6,0

2

39

15

2,6

позитивне

випукла

6,6

3

26

12

2,1

позитивне

пряма

5,9

4

40

15

2,6

позитивне

випукла

6,4

5

34

14

2,4

позитивне

випукла

6,4

6

27

15

1,8

негативне

-

-

7

35

14

2,5

позитивне

випукла

-

8

39

16

2,4

позитивне

випукла

6,5

9

38

19

2,0

негативне

пряма

-

10

37

14

2,6

позитивне

випукла

6,6

Таблиця 2. Екстер'єрні ознаки робочих бджіл пасіки с.Тюдів

а

б

Кубітальний індекс

Дискоїдальне дміщення

Форма краю воскового зеркальця 5-го стерніта

Довжина хоботка, мм

40

15

2,6

позитивне

випукла

6,5

2

32

17

1,8

негативне

пряма

5,9

3

38

15

2,5

позитивне

випукла

-

4

32

12

2,6

позитивне

випукла

6,3

5

39

17

2,2

позитивне

пряма

6,0

6

40

15

2,6

позитивне

випукла

-

7

37

16

2,3

позитивне

випукла

-

8

39

17

2,2

позитивне

пряма

-

9

39

16

2,4

позитивне

випукла

6,6

10

33

15

2,2

позитивне

випукла

6,4

11

33

16

2,0

позитивне

пряма

-

12

40

16

2,5

позитивне

випукла

6,4

13

35

15

2,3

позитивне

випукла

6,5

14

35

16

2,1

позитивне

Пряма

6,0

15

32

15

2,1

позитивне

Пряма

-

16

40

14

2,8

позитивне

випукла

6,4

17

30

12

2,5

позитивне

випукла

6,5

18

43

15

2,8

позитивне

випукла

-

19

35

14

2,5

позитивне

випукла

-

20

40

15

2,6

позитивне

випукла

6,6

21

37

20

1,8

позитивне

-

-

22

38

15

2,5

позитивне

випукла

6,0

23

39

14

2,7

негативне

Пряма

6,4

24

40

16

2,5

позитивне

Пряма

-

25

37

14

2,6

позитивне

випукла

6,4

26

40

14

2,8

позитивне

Пряма

6,6

27

40

19

2,1

негативне

Пряма

5,8

28

40

22

1,8

негативне

-

5,9

29

40

18

2,3

позитивне

випукла

6,5

30

40

15

2,6

позитивне

випукла

-

31

38

14

2,7

позитивне

випукла

6,3

32

37

15

2,4

позитивне

випукла

6,1

33

35

13

2,6

позитивне

випукла

6,4

34

40

16

2,5

позитивне

випукла

6,4

35

33

13

2,5

позитивне

випукла

-

Таблиця 3. Екстер'єрі ознаки робочих бджіл пасіки с. Дихтинець

а

б

Кубітальний індекс

Дискоїдальне дміщення

Форма краю воскового зеркальця 5-го стерніта

Довжина хоботка, мм

1

41

16

2,5

позитивне

випукла

6,5

2

42

14

3

позитивне

випукла

6,4

3

39

15

2,6

нейтральне

випукла

-

4

37

16

2,3

позитивне

випукла

6,0

5

37

16

2,3

позитивне

випукла

6,2

6

36

14

2,5

позитивне

випукла

6,6

7

36

17

2,1

позитивне

пряма

-

8

40

15

2,6

позитивне

випукла

-

9

37

17

2,1

позитивне

пряма

-

10

39

16

2,4

позитивне

випукла

6,1

Таблиця 4. Екстер'єрі ознаки робочих бджіл пасіки с. Карапчив Глибоцького р-н

а

б

Кубітальний індекс

Дискоїдальне дміщення

Форма краю воскового зеркальця 5-го стерніта

Довжина хоботка, мм

1

33

14

2,3

позитивне

випукла

6,5

2

35

16

2,1

позитивне

випукла

6,0

3

35

19

1,8

позитивне

пряма

6,0

4

40

17

2,3

позитивне

випукла

-

5

34

14

2,4

позитивне

випукла

6,4

6

40

16

2,5

позитивне

випукла

6,6

7

35

17

2,0

позитивне

випукла

6,1

8

40

15

2,6

позитивне

випукла

6,4

9

40

15

2,6

позитивне

випукла

-

10

37

16

2,1

позитивне

випукла

-

Таблиця 5. Екстер'єрі ознаки робочих бджіл пасіки м. Чернівці

а

Б

Кубітальний індекс

Дискоїдальне дміщення

Форма краю воскового зеркальця 5-го стерніта

Довжина хоботка, мм

1

45

15

3

позитивне

випукла

6,5

2

35

16

2,2

позитивне

випукла

6,6

3

35

12

2,9

позитивне

випукла

6,0

4

37

17

2,2

позитивне

пряма

-

5

35

15

2,3

позитивне

пряма

-

6

40

16

2,5

позитивне

випукла

6,5

7

40

14

2,8

позитивне

випукла

6,3

8

35

13

2,6

позитивне

випукла

6,5

9

37

15

2,4

позитивне

випукла

-

10

37

15

2,4

позитивне

випукла

6,4

Таблиця 6 . Міжсімейні мінливості морфологічних ознак робочих бджіл пасік Івано-Франківської та Чернівецької областей

Походження сімей

Кубітальний індекс

Довжина хоботка, мм

Дискоїдальне зміщення, %

Середнє значення

Межі коливання по сім'ях

Середнє значення

Межі коливання по сім'ях

Чистопородні карпатські (контроль)

2,58

2,37-2,80

6,60

6,52-6,69

80-100

с. Розтоки

2,26

1,6-2,6

6,34

5,9-6,6

90

с. Дихтинець

2,2

2,1-3

6,3

6,0-6,6

100

с. Тюдів

2,4

1,8-2,8

6,3

5,8-6,6

90

с. Карапчив

2,27

1,8-2,6

6,28

6,0-6,6

90

Чернівці

2,53

2,2-3

6,4

6,0-6,6

100

Характеризуючи в цілому отримані дані, можна дійти висновку, що місцеві породи є мітизованими, ненадійне збереження в генеалогічних групах ознак чистопородності бджіл в результаті чого медопродуктивність падає.

Висновки

1. Показники екстер'єру бджіл є важливою ознакою при проведенні комплексної оцінки бджолиних сімей. Встановлено, що у бджіл довжина хоботка становить 6,28-6,4 мм, кубітального індексу - 2,2-2,58, дискоїдального зміщення - 70-80% позитивних випадків, випукла форма заднього краю воскового дзеркальця п'ятого стерніта - 75-90%.

2. Медоносна бджола у загальній еволюції живої природи досягала високого рівня розвитку й організації життя, стала найціннішим видом серед усіх комах. У живій природі нашої планети вона є невід'ємним елементом екології, засобом підтримання усталених багатогранних зв'язків у світі тварин і рослин, природним джерелом відтворення і збагачення рослинного світу.

ВИКОРИСТАНА ЛІТЕРАТУРА

1. Білик Е.В. Великий сучасний довідник бджоляра: 15 000 корисних порад досвідчених пасічників для початківців та професіоналів Елліна Валентинівна Білик. - Донецьк: ТОВ ВКФ „БАО”, - 2005. - 528 с.

2. Бутенко А. К. Бджоли без посівів медоносів / А. К. Бутенко // Український Пасічник - 2008 - №5 - С. 11-12

3. Пошук автохтонних бджіл карпатської породи для створення їх нового типу / [Гайдар В., Керек С., Папп В., Кізман А., Кейль Е.] // Український пасічник. - 2008. - №2. - С. 6 -10.

4. Гайдар В.А. Сравнительная оценка карпатских и краинских пчел / В.А. Гайдар, И.А. Левченко //Пчеловодство. - 2003. - № 8. - С. 18-21.

5. Гайдар В.А. Продовження планомірного вивчення карпатських бджіл та впровадження їх у виробництво / В.А. Гайдар // Український пасічник. - 2009. - № 8. - С. 8-9.

6. Гайдар В.А. Карпатська порода бджіл та її типи / В.А. Гайдар // Науковий вісник Національного аграрного університету. - 2006. - №94. - С 30 - 35.

7. Гайдар В.А. Морфоетологічний стандарт карпатських бджіл / В.А. Гайдар // Бджільництво. - 2004. - № 4. - С. 14-16.


Подобные документы

  • Життя бджіл, їх зовнішня будова, органи травлення та дихання, нервова система. Відтворення потомства в бджолиних сім'ях. Визначення породного складу бджолиних сімей на пасіках Івано-Франківської та Чернівецької областей. Породи бджіл на Україні.

    курсовая работа [54,1 K], добавлен 03.08.2015

  • Короткі відомості з історії бджільництва на Україні та умови для його успішного розвитку. Продукти, що збирають бджоли з рослин та використання їх в різних галузях народного господарства. Скарби народного фольклору та народні порівняння про бджіл.

    курсовая работа [41,7 K], добавлен 14.10.2010

  • Дослідження сортів гарбуза, вирощених в умовах Західного Полісся України. Аналіз морфологічних складових, стійкості гарбузів до механічних пошкоджень, виходу соку та олії. Виявлення сортів гарбузів, найбільш ефективних для використання у харчуванні.

    статья [38,0 K], добавлен 09.03.2013

  • Землекористування та структура земельних угідь ООО "Нібулон": планування врожайності. Сучасний стан і тенденції розвитку сільського господарства. Площі, породний і сортовий склад культур. Обгрунтування виробничої програми галузі, зборів продукції.

    курсовая работа [33,5 K], добавлен 29.07.2008

  • Особливості виробництва молока при прив'язному та безприв'язному способах утримання корів. Удосконалення технології машинного доїння. Історія створення та породний, класний і віковий склад стада. Продуктивні та відтворювальні якості маточного поголів'я.

    дипломная работа [3,4 M], добавлен 21.01.2011

  • Землекористування та структура земельних угідь у ВАТ "Зелений Гай". Спеціалізація та організаційна структура, площі, породний і сортовий склад рослинництва. Врожайність та валові збори. Планування врожайності та зборів сільськогосподарських культур.

    курсовая работа [50,9 K], добавлен 29.07.2008

  • Загальна характеристика сучасного стану лісового фонду України Особливості правового регулювання охорони та використання лісових ресурсів в Україні. Рекомендації щодо поліпшення використання лісових ресурсів та аналіз наслідків впровадження їх у життя.

    реферат [24,1 K], добавлен 04.10.2010

  • Збереження запасних бджолиних маток в зимовий період. Розробка прогресивних систем догляду за бджолами. Наукове забезпечення збільшення обсягів виробництва продуктів бджільництва шляхом удосконалення зимового утримання запасних бджолиних маток.

    статья [1,2 M], добавлен 20.08.2013

  • Зональна концентрація промислового виноградарства в України. Кліматичні характеристики і ґрунтовий склад зон виноградарства. Площі та характеристика сортів винограду. Віковий склад виноградників. Специфіка розвитку виноградарства в Закарпатській області.

    курсовая работа [155,3 K], добавлен 27.07.2011

  • Біологічна характеристика ляща у зв'язку з місцем існування і способом життя, розмноження. Цінність ляща в рибному господарстві та його розведення. Дослідження розмірно-вікового та статевого складу популяції та плодючості ляща Каховського водосховища.

    дипломная работа [200,7 K], добавлен 19.11.2010

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.