Технологічні аспекти виробництва яловичини у ЗАТ "Зернопродукт" с. Війтівці Липовецького району Вінницької області

Найбільш поширеною ґрунтоутворюючою породою є високо родючий чорнозем. Земельний масив господарства зайнятий сінокосами і природними кормовими угіддями. Пологі і покаті схили водорозділів сприяють стіканню опадів, створюючи плоску ерозію ґрунтів. Протікає річка, яка характеризується заболоченістю з грубостебельною болотною рослинністю.

Клімат Липовецького району, де знаходиться господарство, помірно- континентальний з нерівномірною вологістю. Відносна вологість повітря влітку - 50-60 %. Літо жарке з періодичними засухами, весна рання, зима затяжна з частими відлигами. Таким чином агротехнічні умови господарства дозволяють з успіхом вирощувати сільськогосподарські культури. Середня температура повітря - 5 єС, а влітку коливається в межах 19-20 Сє, напрям вітру південно-західний. За природно-географічним розташуванням територія господарства знаходиться в межах південно-західного агроґрунтового району.

Ґрунтові води на водорозділах залягають на глибині 10 м і ніякого впливу не здійснюють. Більшість опадів випадає пізньою осінню та на протязі зимового періоду. Постійні сніги на тривалий період залягають десь на початку зими, але не характеризуються довготривалістю. Глибина снігового покрову може сягати 50 см. Ґрунт промерзає більше ніж на 2 м. Перші заморозки трапляються вже на початку жовтня, останні - в березні, квітні.

Виробничий напрямок господарства - зерновий з розвитком тваринництва. Створено за рахунок придбання майна і оренди землі у мешканців села. Чистий прибуток від реалізації продукції рослинництва - 94,8 тис. грн., тваринництва - 13 тис. грн. Середньорічна кількість штатних та позаштатних працівників зайнятих у сільськогосподарському виробництві всього - 73 особи, у тому числі в рослинництві - 43, в тваринництві - 30 осіб.

Загальні земельні площі господарства становлять 2280 га, в тому числі сільськогосподарських угідь - 2167 га.

Дані складу земельних угідь представлені в таблиці 1.

Таблиця 1

Динаміка і структура земельних угідь, га

Показник	2010 р.	2011 р.	2012 р.	2012 р. в % до 2010 р.
			га	%
Загальна земельна площа	2359	2280	2280	100	96,6
Площа с/г угідь, в тому числі:	2192	2167	2167	100	98,8
рілля	2192	2167	2167	100	98,8



Дані таблиці 1 свідчать, що загальна площа орендованої землі за останній рік зменшилась на 3,4 %. Площа сільськогосподарських угідь - на 1,2 %. Вся площа сільськогосподарських угідь задіяна під рілля.

Динаміка і структура посівних площ наведена в таблиці 2.

Таблиця 2

Структура посівних площ

Показник	2010 р.	2011 р.	2012 р.	2012 в %
	га	%	га	%	га	%	до 2010
Озима пшениця	733	33,4	616,5	28,4	364	16,7	49,6
Озимий ячмінь	-	-	75,7	3,4	78	3,5	-
Всього озимих	733	33,4	692,2	31,9	442	20,3	60,3
Яра пшениця	-	-	-	-	16	20,3	-
Кукурудза на зерно	788	35,9	823	37,9	1172	54	148,7
Всього зернових	1521	69,3	1515,2	69,9	1630	75,2	107,1
Соняшник	431	19,6	342,5	15.8	302	13,9	70,0
Соя	-	-	129,5	5,9	-	-	-
Озимий ріпак	81	3,6	-	-	40	1,8	49,3
Всього технічних культур	512	23,3	472	21,7	342	15,7	66,7
Кукурудза на силос	103	4,6	91	4,1	87	4,0	84,4
Багаторічні трави	99	4,5	84,8	3,9	108	4,9	109,0
Всього кормових культур	202	9,2	175,8	8,1	195	8,9	96,5
Посівна площа всього	2192	100	2167	100	2167	100	98,5

Аналізуючи дані таблиці 2 видно, що в порівняні з 2010 роком посівні площі зменшились на 25 га. Це пояснюється зменшенням посівів зернових і зернобобових та технічних культур. В господарстві основними культурами із зернових є озима пшениця; із технічних культур - соняшник; кормових культур - кукурудза на силос та багаторічні трави. В структурі посівних площ найбільшу величину мають зернові і зернобобові - 69,9 %, а кормові і технічні культури відповідно 8,1 % та 21,7 %.

Урожайність основних культур, вирощуванням яких займається господарство наведено в таблиці 3.

Таблиця 3

Урожайність сільськогосподарських культур

Показник	2010 р.	2011 р.	2012 р.	2012 р. в % до 2010 р.
Зернові культури:	14,4	15,1	16,1	111,8
озима пшениця	6,6	6,1	3,8	57,5
озимий ячмінь	-	75,7	78	-
ярий ячмінь	-	-	16	-
кукурудза	7,7	8,2	11,4	148
соняшник	4,3	3,4	2,9	1674,4
озимий ріпак	81	-	40	49,3
кукурудза на силос	47	91	87	185,1
багаторічні трави на сіно	40	37	61	152,5
багаторічні трави на зелений корм	59	47,8	47	79,6

Із таблиці видно, що спостерігається тенденція підвищення всіх сільськогосподарських культур. Цей процес пояснюється погодними умовами. В цілому показники урожайності культур відповідають середнім для природно-кліматичної зони, в якій знаходиться господарство. Найбільше покращення ситуації спостерігається у підвищені урожайності порівняно з 2010 роком, кукурудзи на 48 % та багаторічних трав на сіно на 52,5 %, у 2012 році дещо зменшилась урожайність соняшнику в порівняні з 2010 та 2011 роками.

Ефективна робота підприємства залежить від продуктивності тварин. Поголів'я і продуктивність тварин у господарстві за останні три роки наведена в таблиці 4.

Таблиця 4

Поголів'я та продуктивність сільськогосподарських тварин

Показник	2010 р.	2011 р.	2012 р.	2012 р. в % до 2010 р.
Великої рогатої худоби голів, всього:	233	159	141	60,5
в т. ч. корів	73	79	67	91,7
Свиней	-	-	-	-
Коней	15	-	6	40
Середньодобовий приріст великої рогатої худоби, г	413	304	330	79,9
Надій на корову, кг	2514	2972	3353	133,3
Вихід телят на 100 корів, гол.	69	75	63	91,3

Із таблиці 4 видно, що в 2012 році чисельність великої рогатої худоби зменшилася на 39,5 %. Показник виходу приплоду на 100 голів маток за останній рік знизився на 8,7 % в порівняно з 2011 роком. Середньодобовий приріст також знизився в порівнянні з 2010 роком на 20,1 %. Спостерігається підвищення надою на корову на 33,5 %. Це пояснюється тим, що на рівень та якість молочної продуктивності вплинула повноцінна годівля і утримання за зоогігієнічними нормами. На рівень надоїв впливають багато факторів, які слід враховувати в процесі виробництва. У господарстві утримуються коні орловської породи, яких використовують у сільському господарстві як тяглову силу. Їх поголів'я на 2012 рік зменшилось в порівнянні з 2010 роком на 40 %.

В умовах ЗАТ »Зернопродукт» утримують велику рогату худобу для одержання молока і м'яса, а коней тільки як тяглову силу.

У таблиці 5 наведені дані про виробництво тваринницької продукції у господарстві.

Таблиця 5

Виробництво продукції тваринництва

Показник	2010 р.	2011 р.	2012 р.	2012 р. в % до 2010 р.
Реалізовано худоби на забій у живій масі, ц	697	455	374	53,6
у тому числі: великої рогатої худоби, ц	697	452	374	53,6
Надоєно молока, ц	2514	2972	3353	133,3

Аналізуючи дані таблиці 5, зазначимо зміни щодо діяльності господарства в даній сфері, зокрема зниження реалізації великої рогатої худоби на забій та підвищення надою молока у 2012 році в порівнянні з 2010 і 2011 роками.

Структура і собівартість виробництва м'яса у ЗАТ «Зернопродукт» наведені в таблиці 6.

Таблиця 6

Структура собівартості м'яса

Види затрат	Затрати ,тис. грн.	%
Корма	583,2	65
Оплата праці	334,7	13,6
Амортизаційні відрахування	47,9	2,7
Транспортні витрати	108,6	15,3
Електроенергія	25,5	3,4
Усього витрат	1693,5	100

В структурі собівартості м'яса велику частку мають витрати на корми - 65 %, на другому місці затрати на транспортні витрати - 15,3 %. Також досить вагомою є частка оплати праці обслуговуючому персоналу - 13,6 %.

Дані про собівартість 1 центнера продукції наведені в таблиці 7.

Таблиця 7

Собівартість 1 ц продукції

Показник	2010 р.	2011 р.	2012 р.	2012 р. у % до 2010 р.
Зерно	65,90	49,74	50,43	76,5
Приріст великої рогатої худоби	11,61	3,70	4,60	39,6
Молоко	5,32	4,31	5,50	103,3

Собівартість продукції рослинництва знаходяться в межах 50-60 тис. гривень за центнер продукції. Помітно зменшилась собівартість 1 ц приросту великої рогатої худоби в порівнянні з 2010 роком. Спостерігається збільшення собівартості виробництва молока на 3,3 %, що пояснюється збільшенням цін на корми, оплату заробітної плати робітникам та транспортні витрати.

Для нормального функціонування підприємства необхідно, щоб виробництво продукції було рентабельним, тобто приносило прибуток підприємству.

Рівень рентабельності господарства і галузей характеризує ефективність використання побічних виробничих витрат.

Рівень рентабельності виробничої діяльності господарства у 2010 році по рослинництву становив - 39 %, що на 13,7 % більше в порівнянні з 2012 роком.

В результаті проведеної економічної оцінки роботи господарства виявилось, що прибутковим є виробництво рослинницької продукції і молока, а виробництво яловичини - збиткове.

2.2 Методика виконання роботи

Враховуючи поставлену мету і завдання робота виконувалась на базі ЗАТ «Зернопродукт» Липовецького району Вінницької області. Для виконання роботи була використана інформація звітної документації за 2010-2012 роки з тваринництва і рослинництва, а саме форми № 24 - «Звіту про стан тваринництва», № 50 - «Основні економічні показники роботи сільськогосподарських підприємств», дані зоотехнічного обліку, власні дослідження та спостереження, а також загальноприйняті методи і методики дослідження.

Дипломна робота виконувалась на основі аналізу технології виробництва яловичини на фермі та дослідження різних елементів технології одержання і вирощування молодняку. Був проведений аналіз технологічних аспектів виробництва яловичини, а саме: аналіз стада, вивчення існуючої технології реалізації і переробки худоби на м'ясо.

Для написання огляду літератури, що характеризує фактори впливу на успішне ведення м'ясного скотарства та отримання якісної яловичини було використано 30 джерел.

Обстежено умови годівлі і утримання молодняку за останні три роки. Аналіз існуючих раціонів для молодняку великої рогатої худоби проводили на основі норм годівлі і показників про деталізовану поживність кормів за практичними рекомендаціями І.І. Ібатулліна [ 13 ].

Проведено дослідження зоотехнічного аналізу стада.

Було досліджено профілакторні заходи щодо захворювань молодняку в процесі утримання.

М'ясна продуктивність оцінювалась окомірними і за забійними показниками (жива маса, забійний вихід). Реалізація тварин здійснювалась на Літинський м'ясокомбінат. В результаті отриманих даних досліджень були зроблені висновки та пропозиції виробництву. Отримані та розраховані показники були наведені в таблицях і додатках.



РОЗДІЛ 3

АНАЛІЗ ОСНОВНИХ ЕЛЕМЕНТІВ ІСНУЮЧОЇ ТЕХНОЛОГІЇ ВИРОБНИЦТВА ЯЛОВИЧИНИ (аналітично-технологічна частина).

3.1 Характеристика стада

В ЗАТ «Зернопродукт» Липовецького району Вінницької області розводять та удосконалюють велику рогату худобу української молочної чорно-рябої та червоно-рябої порід. На кінець 2012 року кількість голів в господарстві 141, в тому числі корів - 67 голів.

Серед порід великої рогатої худоби сучасним вимогам щодо продуктивних та технологічних властивостей найбільше відповідає чорно-ряба. Створена шляхом відтворного схрещування чорно-рябої породи вітчизняної селекції з голштинською. Апробована в 1995 році. В породі виділено три внутріпородні типи, які між собою відрізняються материнською основою та часткою спадковості голштинської породи: ценрально-східний, західний та поліський. Також виділяють три заводських типи (київський, харківський і подільський), 6 заводських ліній і 55 заводських родин.

Тварини цього типу мають пропорційно розвинений тулуб, міцну, щільну конституцію, вим'я ванноподібної чи чашоподібної форми з великим запасом, шия довга з тонкою складчастою шкірою, холка гостра, спина рівна, пряма, поперек широкий і рівний, зад широкий, довгий, кінцівки міцні, добре розвинена середня частина тулуба. Молочна продуктивність у кращих племінних стадах 6000-8000 кг молока з жирністю 3,6-3,8 %. Жива маса дорослих корів - 600- 650 кг, бугаїв - 850-1100 кг. Телиці при добрій годівлі досягають живої маси в 12-місячному віці 290-300 кг, у 18-місячному - 400-420 кг, бички відповідно - 500-520 кг, маючи при цьому задовільні м'ясні якості. Середньодобові прирости до 18-місячного віку становлять 900-1000 і більше грамів. Витрати корму на 1 кг приросту живої маси молодняку становлять - 6,5-7,2 корм. од. Відтворна здатність корів перебуває на рівні вихідних порід. Загальне поголів'я породи в Україні - 2,6 млн. голів, в тому числі 1,8 млн. корів і 950 бугаїв-плідників. Серед порід великої рогатої худоби за чисельністю посідає перше місце. Вона розводиться в господарствах Київської, Вінницької, Черкаської, Полтавської, Харківської областей.

Подальше вдосконалення чорно-рябої породи має відбуватися в Україні в такому напрямку: підвищення жирномолочності, зміцнення конституції і стійкості до різних захворювань і стресів, поліпшення м'ясних якостей. За даними дослідників порода за резистентністю не поступається іншим породам.

Українська червоно-ряба молочна порода створена шляхом відтворного схрещування сименталів з червоно-рябими голштинами, частково з айширами та монбельярдами. У новій породі передбачалося поєднати високу молочну і м'ясну продуктивність, придатність до машинного доїння, добру пристосованість до місцевих умов та високу оплату корму продукцією. Порода апробована в 1992 році. Ареал породи охоплює 14 областей України. У породі є три внутріпородні типи: центральний, південно-східний та п'ять заводські типи (вінницький, київський, прилуцький, харківський і черкаський), 12 заводських ліній та 58 заводських родин.

Характерними ознаками тварин є міцна щільна конституція, гармонійність будови тіла, вим'я ванноподібної або чашоподібної форми, великі й добре розгалужені молочні вени. Масть - червоно-ряба.

Генетичний потенціал за молочною продуктивністю перебуває на рівні 6500-7500 кг молока за лактацію з вмістом жиру в молоці 3,83 %. Жива маса дорослих корів 650-680 кг, теличок у віці 12 місяців - 300-320 кг, 18 місяців - 400-450 кг, бугайців - 500-550 кг.

Шляхи подальшого удосконалення породи закріплення її генетичного потенціалу і покращення м'ясних якостей.

Цілковите уявлення про цінність тварин встановлюють за результатами бонітування. Цей захід зоотехнічної роботи проводиться на основі оцінки великої рогатої худоби за комплексом ознак, враховуючи такі показники: порода, походження, розвиток, конституція і екстер'єр, продуктивність, якість потомства, відповідно до діючої інструкції з бонітування великої рогатої худоби молочних і молочних-м'ясних порід.

Основним завданням бонітування є розподіл тварин наявних в господарстві на категорії: племінні, товарні та брак. Тобто на підставі оцінки за комплексом ознак встановлюють призначення кожної тварини, якість стада в цілому, організовують відбір і підбір худоби, її відтворення і виконання виробничих завдань господарства з удосконалення стада.

Бонітування в умовах ЗАТ «Зернопродукт» проводять щорічно при досягненні певного віку тварин. Його здійснюють селекціонери господарства у кінці року на підставі даних первинного зоотехнічного і племінного обліку та детального огляду тварин.

Структура стада великої рогатої худоби у господарстві на 2010-2012 роки подана в таблиці 8.

Таблиця 8

Динаміка і структура стада великої рогатої худоби господарства

Статево-вікові групи		Поголів'я по роках
	2010	2011	2012
Велика рогата худоба, всього	233	159	141
Корови	73	79	67
Нетелі	-	-	-
Телята до року	57	58	43
Телиці старше року	103	22	31
Бички	-	-	-

Аналізуючи дані таблиці 8 видно, що поголів'я великої рогатої худоби за останні 3 роки суттєво змінилось. Спостерігається значний спад поголів'я телиць старше року у 2011 році в порівняні з 2010 роком.



3.2 Система утримання і технологічне обладнання ферми

В господарстві передбачена стійлово-вигульна система утримання. При цій системі тварини перебувають на прив'язі, але приміщення (корівники) обладнані вигульними майданчиками. Згодовують корми як на вигульних майданчиках, так і в приміщенні. Тварини на фермі утримуються в різних приміщеннях по віковим групам. Для цього використовують два двохрядних корівника, зовнішні розміри яких складають 22Ч72 м, вони зблоковані між собою приміщенням розмірами 10Ч12 м, в якому розміщено молочний блок і підсобні приміщення. В одному ряді розміщується не більше 50 стійл (секцій). Кожна секція має зручний вихід на вигульні майданчики. Уздовж корівника розташовані кормовий і гнойовий проходи. Гнойові проходи знаходяться біля стін. Профілакторій розрахований на 30 телят від народження до 20-денного віку, телятник для утримання телят віком 20 днів до 6 місяців на 100 скотомісць розміром 10Ч72 м. Також на території ферми знаходяться загони для безприв'язного утримання тварин влітку. Загони облаштовані навісами для захисту тварин від негоди, годівницями і коритами для напування.

У стійловий період худобу утримують в корівниках. Корівник одноповерховий з горищним приміщенням, яке використовують для зберігання кормів. Утримання прив'язне у стійлах розміром 2Ч1 м, яке передбачає індивідуальні стійла та стрічкове прив'язування. Відпочивають тварини у стійлах, поїдають корми у зафіксованому стані.

Прив'язне утримання відзначається простотою організації робіт і поряд з цим забезпечує хороші умови для догляду за тваринами, краще враховує їх індивідуальні особливості, сприяє раціональному використанню кормів та підвищенню продуктивності тварин.

Недоліком такого способу є високі питомі витрати праці, які в значній мірі обумовлюють саме обслуговування тварин також зростають капіталовкладення в засоби механізації.

Біля корівника, де утримують велику рогату худобу є вигульний майданчик розміром 78Ч16 м, площа загону на одну голову - 7 м.

Для здійснення моціону тварин їх випускають на вигульний майданчик з ґрунтовим покриттям, який обладнаний із південного боку приміщень, захищають від вітрів за допомогою зелених насаджень. На такі майданчики в літню пору їх випускають рано і ввечері заганяють у приміщення. Середня тривалість моціону для дорослого поголів'я 3-4 годин (від 2 до 6 годин). Тварин до моціону привчають поступово, починаючи з літнього періоду (із 10-15 хвилин), молодняк - із раннього віку. В такому разі спочатку організовують моціон у приміщенні, а в гарну погоду випускають на вигул, де привчених тварин залишають на 1-2 години на день. Тварин не виводять на вигул в морозну (нижче мінус 15-20 єС) і несприятливу погоду. Спочатку молодняк привчають до вигулу, стежачи, щоб тварини не лягали на землю.

Відсутність моціону призводить до захворюваності поголів'я, різкого зниження репродуктивних функцій як у самок, так і в самців і до масового передчасного вибракування тварин. Тривалість продуктивного використання зменшується у кілька разів.

Після 6-місячного віку молодняк вирощують в групі молодняку, утримують у станках по 10-15 голів до 1 року і далі від року до телиць парувального віку (18-20 міс).

Влітку телят утримують у індивідуальних клітках під відкритим небом.

На фермі з вирощування та відгодівлі худоби здійснюється комплексна механізація виробничих процесів. За цих умов використовують технологічне обладнання для напування, роздавання кормів, прибирання та видалення гною з приміщення.

Своєчасне забезпечення тваринницьких об'єктів водою - одна з головних умов ефективного розвитку галузі. При цьому механізація сприяє стабілізації водопостачання, забезпечує подачу доброякісної води у достатній кількості безпосередньо до місць її споживання, в тому числі й напування тварин, різко скорочує затрати праці на їх утримання, дозволяє значно знизити собівартість тваринницької продукції. Крім того, постійне подавання води на ферму покращує її санітарний стан і підвищує протипожежну безпеку тваринницьких будівель. Автоматизація напування значно скорочує затрати праці на обслуговування тварин.

На господарстві застосовують для напування тварин чашкову автонапувалку закордонного виробництва MACRO POLL.

Це спеціальний автоматичний пристрій, за допомогою якого тварина самостійно, без участі людини споживає воду з водопровідної мережі протягом доби і в потрібній кількості. Для створення і зберігання запасів та регулювання подачі води у господарстві є водонапірна башта, завдяки якій заощаджують електроенергію. Для забезпечення тварин водою на вигульних майданчиках обладнують корита для напування.

Ефективність годівлі тварин залежить від роздавання кормів, адже цей процес за трудомісткістю займає від 25 до 35 % всіх витрат праці на виробництво молока або м'яса. Соковиті корми (силос, сінаж) роздають за допомогою гужового транспорту включаючи такі процеси робіт: завантаження у транспортний засіб, доставку до місць згодовування та роздавання кормів. Роздача концкормів і коренебульбоплодів великій рогатій худобі здійснюється з використанням ручних візків марки ТУ-300. Засоби роздавання кормів на фермі забезпечують відсутність надмірного шуму в приміщені, легко очищаються від залишків корму та бруду.

Рівномірність та норму роздавання кормів визначають візуально.

Прибирання тваринницьких приміщень та видалення гною - одна з найважливіших проблем, яка впливає на санітарно-гігієнічні умови утримання тварин і якість продукції, що виробляється.

При прив'язному утриманні тварин гній нагромаджується протягом доби і його видаляють 1-2 рази на добу за допомогою скребкового транспортера ТСН-160А.

Його основне призначення видалення гною з тваринницького приміщення та одночасного завантаження в транспортні засоби. На вигульно-кормових майданчиках гній прибирається кожні два дні, вивозиться трактором і використовується як органічне добриво на полях. Якщо після прибирання місць відпочинку тварин залишається гною більше 0,15-0,20 кг/мІ, то дуже забруднюються їх шкіра, а у корів - вим'я. При цьому виникають умови появи інфекційних та інвазійних захворювань.

При випаровуванні вологи із залишеного гною, повітря у приміщенні забруднюється шкідливими газами (аміак, сірководень), підвищується його відносна вологість.

Видалення гною із приміщення і вигульно-кормових майданчиків - досить трудомісткий процес. Очищення стійл виконують вручну, при цьому затрати праці на цю операцію досягають 65-85 %. Для створення найкращих умов відпочинку тварин застосовують підстилку, в основному використовують подрібнену солому, іноді тирсу.

За умов утримання, яке передбачене в господарстві гній із стійл прибирають за допомогою ручних скребків у канал і на транспортер. Потім видаляють гній за межі приміщення і завантажують у тракторні причепи. Складають гній у бурти.

Застосування транспортних засобів для видалення гною полегшує ручну працю робітників ферми, але не усуває її, оскільки робітникам вручну доводиться очищати стійла від гною і скидати його у гнойовий канал.

Видалення гною із вигульно-кормових майданчиків здійснюється бульдозером загального призначення.

Структура технологічного процесу прибирання тваринницьких приміщень та використання гною включає комплекс операцій; доставка і розподіл підстилки в місцях утримання тварин; прибирання й видалення гною з приміщень; транспортування; доставка органічних добрив на поле та внесення їх в ґрунт.

Ефективнішими є технології, що забезпечують мінімальну вологу гною і максимальну збереженість в ньому цінних для добрива речовин.

В умовах недостатнього рівня механізації чи не надійної роботи системи прибирання, гній замість цінної сировини для одержання органічного добрива може стати джерелом забруднення навколишнього середовища. Системи та технічні засоби прибирання гною повинні забезпечувати постійну чистоту приміщень для утримання тварин та вигульних майданчиків.

Залежно від конкретних умов утримання тварин та консистенції гною набули поширення різні технологічні схеми його видалення і використання, які застосовуються в умовах господарств.

3.3 Мікроклімат та зоогігієнічні умови утримання тварин

Мікрокліматом тваринницького приміщення називається сукупність фізичних і хімічних параметрів середовища, у якому знаходяться тварини.

Доведено, що продуктивність тварин на 20 % залежить від породи, на 40-50 % від якості кормів, води, рівня і умов годівлі та напування, а також на 25-30 % від стану мікроклімату в зоні їх утримання.

Нормативні параметри мікроклімату у приміщеннях для відгодівлі тварин становлять: температура повітря 6-10 єС, відносна вологість 70-80 %, швидкість руху повітря 0,3 м/с, освітлення 20-30 Лк, допустима наявність шкідливих газів в повітрі: вуглекислий газ - до 0,15-0,30 %, аміак - 10-20 мг/мі, сірководень - 5-10 мг/мі. На господарстві за мету не було визначення вмісту шкідливих газів в повітрі, але в приміщенні відчувається значний запах аміаку. Це свідчить про перевищення норми даного газу в повітрі. І тому внаслідок порушення установлених норм мікроклімату: зростають витрати кормів; зменшується стійкість тварин до різних захворювань, погіршується якість тваринницької продукції.

Недотримання сприятливого мікроклімату у виробничих приміщеннях може призвести також до скорочення строків використання обладнання і самих приміщень, а також погіршення самопочуття працівників і навіть спричинити їх захворювання.

Крім видових та вікових ознак і щільності розміщення тварин, на мікроклімат у тваринницькому приміщенні впливають багато й інших факторів: кліматичні умови; конструктивні особливості будівлі та матеріали, з яких виготовленні її елементи; системи та способи утримання тварин; технологія роздавання кормів та прибирання гною тощо.

Мікроклімат у тваринницькому приміщенні формується комплексом параметрів. До головних з них відносяться: температура і швидкість руху повітря, його механічний та хімічний склад, тривалість і рівень освітлення, рівень шуму. Найнебезпечнішим у повітрі є вуглець, аміак, сірководень, наявність яких зменшує продуктивність та стійкість до захворювань. Всі показники мікроклімату у приміщеннях нормуються вимогами технологічного проектування приміщень для утримання тварин.

Стан мікроклімату у приміщеннях постійно порушується внаслідок дихання тварин та випаровувань з їх тіла, а також від гною та гноївки.

Зоотехнічні та санітарно-гігієнічні вимоги щодо мікроклімату зводяться до підтримання всіх його параметрів в таких межах, за яких в зонах утримання забезпечуються комфортні умови для тварин, при якій вони є здоровими, а всі фізіологічні процеси в їх організмі протікають з високою ефективністю.

Основними факторами, від яких залежить формування оптимального мікроклімату в приміщеннях, є температура повітря за межами приміщення і термічний опір обмежуючих його конструкцій, кількість і вид тварин у приміщенні, прийняті системи їх утримання та годівлі і видалення гною.

Слід підкреслити важливість дотримання стабільності параметрів мікроклімату. Особливо шкідливе різке порушення його режимів. Якщо відхилення від оптимальних норм за тим чи іншим показником супроводжується переважно зниженням продуктивності тварин, то різке коливання (наприклад температури) часто є причиною захворювання і падежу тварин, насамперед молодняку.

У підтриманні параметрів мікроклімату на рівні зоотехнічних та санітарно-гігієнічних вимог значна роль належить конструктивному розміщенню дверей, воріт, при переміщенні тварин на вигульні майданчики. У разі цього в холодну пору року приміщення часто переохолоджуються і тварини застуджуються.

Формування мікроклімату у тваринницьких приміщеннях в основному

досягається за рахунок природної вентиляції. Вона створює нормальний гігієнічний режим повітряного середовища для доглядачів тварин, сприяє нормальному перебігу всіх технологічних процесів, збереженню приміщень. Обмін повітря через вікна, двері, щілини, тобто це і є природна вентиляція без спеціальних пристроїв, вона забезпечує тварин у чистому повітрі лише на 20-30 %. Повітрообмін у приміщенні здійснюється також за допомогою п'ятьох вентиляційних шахт. Для освітлення - одного із факторів мікроклімату доцільно максимально використовувати денне світло, але для освітлення приміщення застосовують електричні лампи в кількості 20 штук.

Важливою умовою благополуччя тваринницьких підприємств є організація у них оптимальних зоогігієнічних умов утримання. Для цього на господарстві проводяться певні ветеринарно-санітарні заходи: очищення (миття), дезинфекція і дезинсекція приміщення, де утримуються тварини, обладнання, дрібного інвентарю, тари. Особлива увага приділяється дезинфекції, а саме очищенню тих елементів, з якими безпосередньо контактують тварини: напувалки, кормові столи, нижні частини стін, підлога. Для очищення поверхонь використовують різні механічні засоби (лопати, скребки, щітки, граблі, вила). Після дезинфекції приміщення провітрюють до повного зникнення запахів дезинфекційних засобів. Так як ферма з невеликим поголів'ям великої рогатої худоби профілактичну дезинфекцію приміщень, технологічного обладнання, території проводять двічі на рік - навесні та восени. Поточну вимушену дезинфекцію здійснюють у день першого випадку інфекційного захворювання і щоразу, коли виявляють нову хвору тварину та під час чергового обстеження тварин.

Дезинсекція полягає у заходах боротьби з крилатими комахами. Для попередження потрібно підтримувати чистоту в приміщеннях і на територіях навколо них, недопущення нагромадження гною та кормових залишків, щоденне очищення переходів і стійл.

З метою підтримання належного ветеринарно-санітарного стану в приміщеннях для тварин їх щодобово очищають від гною, з годівниць і напувалок видаляють залишки корму і промивають, проходи посипають гашеним вапном. Не рідше одного разу на місяць на фермі проводять санітарний день.

Санітарний день на господарстві - п'ятниця.

3.4 Організація створення кормової бази та годівля при виробництві яловичини

Створення кормової бази - це не тільки збільшення виробництва і підвищення якості кормів різних видів, але перш за все впровадження високоефективних засобів і способів їх виробництва, приготування, що сприяють високій засвоюваності тваринами поживних речовин, що містяться в кормах та забезпечують їх раціональне використання. У структурі собівартості продукції частка кормів становить при виробництві яловичини - 65-70 %.

Забезпечення кормами худоби і молодняку у господарстві здійснюється переважно за рахунок власного виготовлення. Виробництво зелених і грубих кормів ґрунтується на вирощуванні багаторічних бобових і злакових трав (люцерна, тимофіївка, кукурудза та інші). Багаторічні трави за врожайністю і якістю одержаного корму переважають однорічні. Збільшення виробництва зернових культур є однією з умов інтенсивного вирощування та відгодівлі великої рогатої худоби. За підсумками збору врожаю сільськогосподарських культур найбільшу ефективність при виробництві яловичини мають комбікорми з пшениці і ячменю.

Спеціальні сівозміни для вирощування кормових культур планують таким чином, щоб забезпечити рівномірне надходження зелених кормів, а також сировини для заготівлі сіна, силосу, сінажу, трав'яного борошна. Кормові сівозміни розміщують поблизу ферми.

Річну потребу в кормах розраховують на господарський і календарний рік. Першу використовують як основу для планування джерел надходження кормів (розмір посівних площ сільськогосподарських культур), а другу - для визначення вартості кормів як статті витрат у тваринництві. Потребу в кормах на господарський рік розраховують від урожаю планового до урожаю наступного року, що пов'язане зі строками надходження їх від земельних угідь. Сюди входять основна і страхова потреби в кормах для скотарства, план продажу їх державі та іншим господарствам, кількість відпуску для худоби населення. Отже, площа посіву зернофуражних і кормових культур та інші джерела надходження кормів (включаючи і купівлю повинні забезпечувати загальну потребу). Розрахунок потреби в кормах для тваринництва можна здійснювати за даними обсягу виробництва його продукції і нормами витрачання корму на її одиницю (корм. од.) або поголів'ям тварин за нормами їх годівлі (у натурі). Річна норма годівлі однієї голови тварин залежить від її продуктивності та витрат корму на одиницю продукції. За середнє поголів'я на господарський рік приймають вихідне поголів'я на кінець планового року.

Для забезпечення стабільності кормової бази, крім основної потреби, планують страховий фонд кормів. Його приблизна норма у лісостеповій зоні використовується в такій кількості: концентровані, сіно, сінаж - 10 %, солома, силос - 20 %, коренеплоди - 15 %. Потребу в кормах на плановий (календарний) рік підраховують на основі середньорічного поголів'я тварин і річних норм годівлі. Її визначають по кожному виду корму і вікових груп тварин. Загальну потребу і витрати окремих видів кормів на плановий рік визначають множенням середньорічного поголів'я статево-вікових груп худоби на річні норми годівлі однієї голови. Щоб розрахувати вартість кормів, потрібно підраховану суму кормів помножити на ціну 1 ц відповідного корму. Потребу в зеленому кормі на господарський рік визначають множенням поголів'я худоби на кінець планового року на норму використання його протягом пасовищного періоду або за даними помісячного поголів'я і відповідними нормами потреби в зеленому кормі. При розрахунках кількість зеленого корму по місяцях розподіляють пропорційно до помісячного поголів'я тварин. Потребу в зеленому кормі забезпечують за рахунок природних угідь сіяних культур (основних, проміжних і повторних). Примірне співвідношення виходу зеленої маси по місяцях пасовищного періоду становить: травень - 15 %; червень - 16 %; липень - 16 %; серпень - 17 %; вересень - 14 %; жовтень - 12 %; листопад - 5 %; квітень - 5 %. Тривалість пасовищного періоду - з 20 квітня до 10 листопада. Площі і кількість зеленої маси однорідних культур кількох строків сівби підсумовують і визначають їх середню врожайність. По багаторічних травах заплановану врожайність розподіляють за кількістю укосів. Ці культури розміщують у польових, кормових та інших сівозмінах згідно із схемами їх чергування.

Корми - один з найважливіших видів матеріальних ресурсів, необхідних для виробництва тваринницької продукції, оскільки продуктивність тварин на 50-80 % залежить від факторів зовнішнього середовища, з яких найголовнішим є годівля.

Основою ефективного розвитку галузі тваринництва є повноцінна годівля, яка забезпечується, в першу чергу виробництвом достатньої кількості кормів, зниження втрат їх поживності при заготівлі і зберіганні, а також правильною підготовкою до згодовування.

Корми заготовляють на зимовий-стійловий та літньо-пасовищний періоди.

В стійловий період тваринам згодовують грубі (сіно бобове, злакове, бобово-злакове і природних сінокосів), соковиті (силос, сінаж, коренебульбоплоди) та концентровані корми. При нестачі здійснюють закупівлю необхідних кормів для годівлі тварин. У літньо-пасовищний період заготовляють зелену масу (злакових і бобових трав), яку косять за допомогою комбайна КСК-100. При поганих погодних умовах використовують причіпний комбайн з трактором марки МТЗ-82. Зелену масу згодовують у свіжому вигляді протягом 1-1,5 годин, щоб не втратились поживні речовини, що містяться в її складі.

Біологічна цінність кормів різна. Сіно є джерелом органічних, мінеральних і активних речовин, сприяє нормалізації травлення. Для виготовлення сіна високої якості, збирання трав розпочинають в фазі бутонізації бобових та в фазі колосіння злакових трав, збирання не перевищує 7 днів. Для прискорення сушіння бобових трав застосовують його плющення. Технологія заготівлі сіна складається з таких основних процесів: скошування трави, підв'ялення маси до 50-55 % вологості; згрібання маси в валки, досушування трави з ворошінням та перевертанням валків; підбирання маси та досушування на місці складання методом активного вентилювання до вологості 17 %. Далі сіно транспортують до місця зберігання - сіносховища для тюків, рослинне сіно укладають в скирти.

Сінаж - це корм, який одержують шляхом підв'ялення до вологості 45-55 % трав, що збирають в ранні фази вегетації. Його зазвичай готують з однорічних та багаторічних бобових, злакових трав та з їх сумішей.

Силос - найбільш поширений корм у годівлі великої рогатої худоби. Технологія силосування передбачає: скошування та подрібнення рослин; транспортування зеленої маси до місця силосування; укладання, розрівнювання та ущільнення силосованої маси в сховищі; щільне укриття та ізоляція сировини від повітря. Силос закладають і зберігають у траншеях.

Коренебульбоплоди в своєму складі мають високий вміст води. Завдяки смаковим якостям їх охоче поїдають тварини маючи при цьому прекрасні дієтичні властивості. Не можна згодовувати мерзлі та брудні коренебульбоплоди. Цукровий буряк в раціонах є джерелом цукру.

В годівлі тварин велику роль відіграють концентровані корми. На господарстві зернові згодовують розмеленими у вигляді дерті, бо вона значно краще перетравлюється, ніж зерно.

Годівля молодняку ведеться в залежності від стадії вирощування.

В господарстві вирощується за такою технологією:

вирощування з 20 дня до 6 місяців;

дорощування з 9 до 12 місяців;

заключна відгодівля.

Вирощування телят у перші два тижні після народження - відповідальна справа. Їх ріст, розвиток і життєдіяльність залежить від умов годівлі.

Схема випойки телят, вирощуваних на м'ясо наведена в таблиці 9.

Таблиця 9

Схема випойки телят, вирощуваних на м'ясо

Вік	Жива маса, кг	Добова даванка корму, кг	Сіно	Сіль, г
місяці	декада		молоко	концентровані корми	соковиті корми
І	1 2 3	51	6 6 4 160	- привчають 0,1 1,0	- - -	- 0,1 0,1 2,0	- 5 10 150
За 1 місяць
ІІ	4 5 6	72	3 1 - 40	0,2 0,4 0,5 11,0	0,2 0,3 0,5 10	0,1 0,3 0,5 9,0	15 15 20 500
За 2 місяця
ІІІ	7 8 9	93	- - -	0,6 0,6 0,6 18,0	0,5 1,0 1,5 30	0,5 0,5 0,5 15,0	20 20 25 650
За 3 місяця
IV	10 11 12	124	- - -	0,6 0,6 0,6 18,0	3,5 4,0 4,0 115,0	0,8 0,8 1,0 26,0	25 25 25 750
За 4 місяця
V	13 14 15	135	- - -	1,3 1,3 1,3 39,0	4,5 5,0 5,5 150,0	1,0 1,0 1,0 30,0	25 30 30 850
За 5 місяців
VI	16 17 18	156	- - -	1,5 1,5 2,0 50,0	6,5 6,5 6,5 195,0	1,5 1,5 2,0 50,0	30 30 30 900
За 6 місяців

З даних таблиці 9 видно, що телята, яких вирощують на м'ясо всього за 6 місяців випивають 200 кг молока. Всього кількість корму за період вирощування складає: концентрованих - 137 кг, соковитих - 500 кг, сіна - 128 кг.

Важливим є період дорощування від 6 до 12 місяців. У цей період інтенсивно збільшується жива маса молодняку за рахунок м'язової, кісткової тканин, виробляється здатність до споживання великих даванок об'ємистого корму, що є дуже важливим для подальшої відгодівлі.

Складання раціону здійснюється з урахуванням віку, статі, фізіологічного стану тварин, згідно норм годівлі і потреби в енергії для підтримання нормальної життєдіяльності тварин та виробництво екологічної безпечної продукції тваринництва враховуючи обсяги власного кормовиробництва.

Таблиця 10

Раціон годівлі молодняку на відгодівлі, жива маса 120-200 кг

Корма	кг	СР	К.од.	П/П	Цу-кор	Крох-маль	Клітко-вина	Жир	Са	Р
Норма		4,6	5,3	505	400	555	840	200	25	11
Конц. корма	2,3	2,2	2,2	255	115	1104	149,5	78,2	12,6	11,5
Сіно	2,0	1,7	0,9	96	50	60	502	40	12,8	3,6
Силос	7,0	1,7	1,4	98	35	154	497	63	10,5	3,5
Патока	0,6	0,5	0,5	36	300	-	-	-	1,9	0,12
Жмих	0,3	0,3	0,3	105	15	3	41,7	20,4	1,1	2,28
Сіль	-	-	-	-	-	-	-	-	-	-
Всього	12,2	6,4	5,3	588	515	1321	1190,2	201,6	39,0	21
±		+1,8	-	+85	+115	+766	+350,2	+1,6	+14	+10
Як показано в таблиці 10, у період відгодівлі у господарстві максимально використовують корми власного виробництва: сіно бобово-злакове, силос кукурудзяний, які в структурі раціону займають 80 % загальної поживності. Таблиця 11 Раціон годівлі молодняку на відгодівлі, жива маса 250-300 кг Корма кг СР К. од. П/П Цу -кор Крох - маль Кліт-ковина Жир Са Р Норма 6,4 7 665 530 730 1345 260 35 20 Конц. корма 2,6 2,2 2,5 205 65 800 242 104 3,9 8,8 Сіно 2,5 2,1 1,1 107 75 - 812 62 9 3,7 Соло-ма 1,0 0,8 0,2 9 3 - 351 15 3,3 0,9 Силос 16,0 4,0 3,0 224 78 128 1200 160 22,4 6,4 Всього 22,1 9,1 6,8 545 221 928 2605 341 38,6 19 ± +2,7 -0,2 -120 -309 +198 +1260 +81 +3,6 -1

Як видно з таблиці 11, що раціон не збалансований за поживними речовинами. Раціон має бути повноцінним, містити в достатній кількості всі необхідні поживні речовини. При його складанні виходили із кількості даванок.

Відгодівля молодняку - основний резерв збільшення виробництва яловичини. Для запобігання ожиріння і здешевлення відгодівлі спочатку тваринам згодовують переважно грубі й соковиті корми. З підвищенням вгодованості в раціоні молодняку збільшують частку концкормів.

Молодняк відгодовують три-чотири, а дорослу худобу два-три місяці. Завдяки відгодівлі збільшується маса тварин, забійний вихід, зменшується відносний вміст кісток у туші, підвищується калорійність та покращуються смакові якості м'яса.

Відгодівля в господарстві здійснюється на силосі в осінньо-зимовий період. Використання високоякісного кукурудзяного силосу сприяє збалансованості раціонів по протеїну і вітамінам. Молодняку дають по 20-25 кг силосу на добу. Для підвищення біологічної цінності раціонів в них включають 0,5-1 кг сіна.

Схема раціону відгодівлі на силосі молодняку великої рогатої худоби наведена у таблиці 12.

Таблиця 12

Схема раціону відгодівлі на силосі молодняку великої рогатої худоби

Корми	Періоди відгодівлі
	Початок	Середина	Кінець
Силос кукурудзяний	24,0	25,0	26,0
Солома пшенична	1,5	1,0	1,0
Відвійки пшеничні	0,5	0,5	0,5
Сіль, г	25,0	25,0	30,0

Виходячи з таблиці 12, по періодам відгодівлі тварини отримують однакову кількість концентратів. Тому в господарстві дуже низькі прирости молодняку великої рогатої худоби. Переваги відгодівлі на силосі такі: вартість кормової одиниці значно менша, ніж інших соковитих кормів; за якістю він наближається до зелених кормів; силосні культури дають порівняно високий урожай і вихід кормових одиниць з одного гектара площі; зберігаються цінні поживні речовини, значна кількість мінеральних речовин та вітамінів.



3.5 Організація відбору та відправлення тварин на м'ясопереробне підприємство та її первинна переробка

Молодняк і доросла худоба реалізується на Літинський м'ясокомбінат для одержання м'яса, м'ясних продуктів, напівфабрикатів та інших продуктів, сировини для інших галузей промисловості.

В 1997 році затверджені «Єдині правила здавання-приймання худоби підприємствами м'ясної промисловості і порядок розрахунків з постачальниками по масі і якості м'яса». В 2003 році державний департамент ветеринарної медицини затвердив «Правила передзабійного ветеринарного огляду тварин і ветеринарно-санітарної експертизи м'яса і м'ясопродуктів». В цих документах висвітлені основні вимоги до забійних тварин. Для відбору тварин як сировини м'ясопереробної промисловості існують певні вимоги, оскільки лише з доброякісної сировини можна виготовити високоякісні м'ясні продукти харчування, а також технічні продукти.

До забою на м'ясо допускаються здорові тварини, не виснажені і не ослаблені. Тварини, що направляються підлягають ветеринарному огляду з вибірковою термометрією за рішенням лікаря ветеринарної медицини. Перед відправленням худоби її зважують через три години після останньої годівлі і напування, визначають вгодованість, оформлюють товарно-транспортну накладну і ветеринарне свідоцтво.

Забороняється відправляти на переробні підприємства тварин: клінічно хворих на бруцельоз і туберкульоз, з невстановленим діагнозом захворювання, хворих на неінфекційні хвороби зі зниженою або підвищеною температурою тіла, яким ввели антибіотики з лікувальною і профілактичною цілями упродовж терміну, що вказується у відповідних настановах з застосуванням їх у ветеринарній медицині, а також оброблених пестицидами. Відправлення на забій таких тварин дозволяється лише після того, як мине термін, передбачених діючим «Списком хімічних препаратів, рекомендованих для обробки сільськогосподарських тварин проти комах і кліщів». Тварини, що реагують на бруцельоз та туберкульоз, а також хворих іншими захворюваннями можуть направлятися (в узгоджені терміни) для негайного забою на м'ясопереробні підприємства лише за спеціальним дозволом обласної надзвичайної протиепізоотичної комісії при обладміністрації за погодженням з Надзвичайною протиепізоотичною комісією при Кабінеті Міністрів України. При цьому забезпечується суворе дотримання ветеринарно-санітарних правил відповідно до чинної інструкції з профілактики та недопущення розповсюдження відповідного захворювання тварин. Але транспортування тварин гоном у цих випадках забороняється.

На м'ясопереробне підприємство тварин перевозять автомобільним транспортом. Основне завдання транспортування - забезпечити доставку тварин в оптимальний термін з мінімальними втратами живої маси,не допустити в дорозі їх захворювання, звести до мінімуму травматичні пошкодження шкури та кінцівок. Перевага перевезення тварин автотранспортом полягає в тому, що значно скорочується і спрощується завантаження (вивантаження) тварин, знижується собівартість перевезення худоби. Крім того, тварин доставляють невеликими партіями, при цьому заощаджуються корми через те, що годувати тварин під час транспортування не потрібно. Завантаження тварин в пристосований транспорт здійснюється з спеціальних площадок-трапів або платформ. Між транспортним засобом і завантажувальним пристроєм обладнують перехідний дерев'яний настил. Звичайний автомобіль обладнаний нарощеними бортами. Висота бортів 100 - 110 см. Під час несприятливих кліматичних умовах (спека, осіння і зимова негода) кузов машини закривають брезентом. Кузов машини мусить бути чистим, підлога цілою, без щілин і покрита шаром підстилки (тирса, солома).

Після надходження худоби до м'ясопереробного підприємства її приймають протягом двох годин. При цьому звіряють наявність і якість відповідно до товарно-транспортної накладної, після чого зважують, якщо приймають її за живою масою і вгодованістю. Від загальної живої маси вираховують знижки - 3 % на вміст травного тракту. У разі, коли тварин перевозять на відстань 50-100 км, знижка становить 1,5 %, а понад 100 км живу масу зараховують за результатами фактичного зважування. Знижку до 1 % застосовують для тварин із забрудненою гноєм шкірою. Всі показники сумують і вираховують із загальної живої маси. Фактичну живу масу тварин, їх кількість і категорію вгодованості записують у товарно-транспортну накладну.

На прийняту худобу видають приймальну квитанцію (ф. № ПК-1), на підставі якої м'ясопереробні підприємства розраховуються з постачальниками.

У разі суперечки щодо визначення якості худоби проводять контрольний забій, і розрахунок із господарствами-постачальниками здійснюють за масою та якістю м'яса. Такі випадки зумовили необхідність застосування нової форми здавання й приймання худоби за масою та якістю м'яса. Відповідно до цієї форми кожному господарстві визначають певний номер. Тварини перед відправленням зважують і помічають бирками. На приймальному пункті здійснюють групове зважування й живу масу записують у товарно-транспортну накладну. На прийняту партію худоби після передавання її на переробку виписують накладну зважування й живу масу записують у товарно-транспортну накладну (ф. № Заг-2 м'ясо).

Прийняті тварини повинні бути перероблені не пізніше наступного дня. Після забою худоби туші зважують та їхню масу і категорію якості записують до накладної на приймання м'яса, яку разом із накладною на прийняття тварин і передавання її на переробку (ф. № Заг-2 м'ясо) та актом ветсанекспертизи передають бухгалтерії м'ясопереробного підприємства для заповнення розрахункової приймальної квитанції.

На м'ясопереробних підприємствах первинна переробка проводиться в певній послідовності технічного процесу: оглушення; знекровлення та зібрання крові; відокремлення голови та кінцівок; забіловка туші і знімання шкіри; нутровка; розпилювання туші на півтуші; туалет туші та визначення категорії. На м'ясокомбінаті можуть застосовуватися різноманітні методи забою тварин. Проте, завжди необхідно дотримуватись загального правила: забій тварин повинен бути швидким, безболісним, супроводжуватися повним знекровленням і бути безпечним для людей, які проводять забій. Забивання здійснюється у спеціально обладнаному боксі забійно-обробного цеху. Оглушують їх електрострумом, а на невеликих бойнях механічною дією на головний мозок ударом молотом або стилетом. Цими методами повинно бути забезпечено знепритомлення тварин та збережена робота серця для задовільного знекровлення м'яса та повного збирання крові. Тварин знекровлюють у вертикальному положенні, при цьому можна повністю зібрати кров, і створюються кращі санітарні умови для обробки туш.

На заплесна накладають пута і тварин за допомогою електролебідки підвішують. Розрізають шкіру шиї, на стравохід накладають лігатуру і вводять ніж у напрямку грудної порожнини для перерізання кровоносних судин. Знекровлення відбувається швидко, харчову кров збирають в призначені для цього чисті і висушені бідони (у один бідон зливають кров від 4-5 голів великої рогатої худоби), технічна кров стікає по спеціальному жолобу. Наповнені кров'ю бідони направляють на переробку із забійного цеху тільки по закінченню ветеринарного огляду внутрішніх органів і туш тварин, від яких була одержана кров.

Після знекровлення знімають шкіру з голови, відділяють її, проводять забіловку, відрізають кінцівки по зап'ястковий і скакальний суглоби. Шкіру знімають механічними засобами. Після зняття шкури проводять нутрування. Робітники розкривають черевну порожнину, виймають черевні, а розрізаючи діафрагму, і грудні органи (лівер). Далі внутрішні органи складають на стіл для ветеринарного огляду. Після забою і розборки туш проводиться ветеринарно-санітарна експертиза голів, ліверу, шлунково-кишкового тракту, нирок і потім м'ясних туш. Тушу розпилюють на ліву й праву половини. Далі проводять сухий туалет: видаляють забруднені ділянки туші, побитості, синці, згустки крові, залишки діафрагми. З потреби, де відбулося забруднення масами шлунково-кишкового тракту, кров'ю, використовують миття туш (вологий туалет). В заключенні визначається вгодованість - проводиться товарна оцінка туш, і на доброякісні туші ветеринарний лікар становить відповідне клеймо. Потім туші просувають на ваги, зважують кожну окремо або по декілька туш однакової вгодованості.

Конвеєром їх направляють до камери охолодження, де витримують упродовж 24-36 год за температури 1-4 єС, а потім 0 єС. За таких умов м'ясо може зберігатися до 20 діб. Для тривалішого зберігання температуру знижують до - 18 єС. Строки зберігання мороженого м'яса залежать від температури й вгодованості туш. Яловичину зберігають 5-12 місяців.

За розвитком м'язів і відкладанням жиру м'ясні туші великої рогатої худоби розподіляють на першу та другу категорії. Так, на тушах дорослої худоби, які відносять до першої категорії, найбільші відкладання жиру спостерігають від восьмого ребра до сідничних горбів, молодняку - біля кореня хвоста і на верхній частині внутрішнього боку стегон.

Туші дорослої худоби другої категорії мають відкладання жиру у вигляді невеликих ділянок на сідничних горбах, попереку й останніх ребер, а у молодняку вони відсутні.

Для роздрібної торгівлі половинки туш розділяють на одинадцять відрубів, які об'єднані в три сорти: перший - тазостегновий, поперековий, спинний, лопатковий (лопатка і передплічний край).



ВИСНОВКИ

1. ЗАТ «Зернопродукт» середнє товарне господарство, яке розташоване в селі Війтівці Липовецького району Вінницької області. Загальна земельна площа становить 2280 га, в тому числі 2167 га сільськогосподарських угідь, які задіяні під рілля. Створено за рахунок оренди землі у мешканців села. Виробничий напрямок - зерновий з розвитком тваринництва. Середньорічна кількість штатних працівників зайнятих у сільськогосподарському виробництві всього 70 чоловік, у тому числі в рослинництві - 43, в тваринництві - 30 осіб.