- вживають термінових заходів для допомоги потерпілим, залучає за необхідності професійні аварійно-рятувальні формування у разі виникнення на підприємстві аварій та нещасних випадків.

Роботодавець несе безпосередню відповідальність за порушення зазначених вимог.

Забезпечення здорових, безпечних і високопродуктивних умов праці стає важливим фактором існування підприємства в умовах ринкової конкуренції. Керівник має зберігати цінних кваліфікованих робітників, створювати їм здорові умови праці, забезпечувати гуманний моральний клімат у трудовому колективі, що сприятиме підвищенню продуктивності праці і поліпшенню якості продукції.

Керівник має постійно намагатись забезпечувати технологічну та організаційну перевагу свого підприємства перед іншими. Гостро поставити питання використання наукових досягнень і серед них - системи наукової організації охорони праці, системного підходу до проблем запобігання нещасним випадкам та захворюванням на виробництві.

Повністю безпечних і нешкідливих виробництв не існує. Задача охорони праці - звести до мінімальної ймовірності ураження або захворювання працюючого з одночасним забезпеченням комфорту при максимальній продуктивності праці.

Згідно з даними до відділу статистики звітами про травматизм на виробництві у 2009р. на виробництві постраждала 3 людини, внаслідок нещасного випадку, а у 2010р. - постраждала одна людина. Причиною нещасного випадку стало падіння потерпілих через конструктивні недоліки, недосконалість, недостатня надійність засобів виробництва, шкідливі виробничі фактори.

Небезпечними виробничими чинниками вважаються:

- монотонність роботи;

- емоційне перенапруження;

- підвищена яскравість джерел штучного освітлення;

- нерівномірне освітлення;

- можливість враження електричним струмом.

4.2 Стан охорони праці на робочому місці

4.2.1 Повітря робочої зони

Людина постійно перебуває в процесі теплової взаємодії з навколишнім середовищем. Для того, щоб фізіологічні процеси в організмі людини відбувалися нормально, тепло, що виділяється організмом людини, повинне повністю відводитися у навколишнє середовище. Порушення теплового балансу може призвести до перегрівання або до переохолодження організму людини і, зрештою, до втрати працездатності, втрати свідомості та до теплової смерті. Всі вище зазначені умови складає мікроклімат у виробничих приміщеннях.

Параметри мікроклімату справляють безпосередній вплив на самопочуття людини та його працездатність. Зниження температури за всіх інших однакових умов призводить до зростання тепловіддачі шляхом конвекції та випромінювання і може зумовити переохолодження організму. Підвищення швидкості руху повітря погіршує самопочуття, оскільки сприяє підсиленню конвективного теплообміну та процесу тепловіддачі при випаровуванні поту.

Основним нормативним актом, який визначає основні положення і норми мікроклімату є ГОСТ 12.1.005-88 "Система стандартів безпеки праці. Загальні санітарно-гігієнічні вимоги до повітря робочої зони". Температуру, відносну вологість і швидкість руху повітря вимірюють на висоті, 1,0 м від підлоги або робочого майданчика при роботах, що виконуються сидячи, і на висоті 1,5 м - при роботах, що виконуються стоячи. Виміри проводять як на постійних, так і на непостійних робочих місцях при їх мінімальному і максимальному видаленні від джерел локального тепловиділення, охолоджування або вологістю (нагрітих агрегатів, вікон, дверних отворів, воріт, відкритих ванн і т. д.).

Мікроклімат або метеорологічні умови виробничих приміщень визначаються за такими параметрами:

- температурою повітря в приміщенні, °С;

- відносною вологістю повітря, %;

- рухливістю повітря, м/с;

- тепловим випромінюванням, Вт/м².

Для того щоб визначити, чи відповідає повітряне середовище даного приміщення встановленим нормам, необхідно кількісно оцінити кожний з його параметрів. Температуру вимірюють звичайними ртутними чи спиртовими термометрами. В приміщеннях зі значними тепловими випромінюваннями використовують парний термометр, що складається з двох термометрів (зачорненого та посрібленого). Для безперервної регістрації температури застосовують самопишучі прилади - термографи. Температуру повітря вимірюють в кількох точках робочої зони, як правило на рівні 1,3-1,5 м від підлоги в різний час. На тих робочих місцях, де температура повітря біля підлоги помітно відрізняється від температури повітря верхньої зони приміщення, вона вимірюється на рівні ніг (0,2-0,3 м від підлоги). Відносна вологість повітря (відношення фактичного вмісту маси водяних парів, що містяться в даний час в 1 м3 повітря, до максимально можливого їх вмісту при даній температурі) визначається психрометром Августа, аспіраційним психрометром, гігрометром та гігрографом. Для вимірювання швидкості руху повітря використовують крильчаті (0,3-0,5 м/с) та чашкові (1-20 м/с) анемометри, а для визначення малих швидкостей руху повітря (менше 0,5 м/с) - термоанемометри та кататермометри.



Рис. 4.2.1. Схематичне зображення приміщення бухгалтерії

У відділі бухгалтерії використовуються наступне обладнання:

- ПЕОМ;

- багатофункційний пристрій (принтер);

- телефон;

- кондиціонер (влітку);

- обігрівач (взимку).

Приміщення бухгалтерії знаходиться на 2 поверсі адміністративної будівлі і має площу розраховану, згідно санітарних норм на одного працівника бухгалтерії слід виділяти на одне робоче місце не менше, ніж 6,0 м², а об'єм не менше ніж 20,0 м³.

Для того щоб визначити, чи відповідає повітряне середовище даного приміщення встановленим нормам, необхідно кількісно оцінити кожний з його параметрів. Температуру вимірюють звичайними ртутними чи спиртовими термометрами. В приміщеннях зі значними тепловими випромінюваннями використовують парний термометр, що складається з двох термометрів (зачорненого та посрібленого).

Оптимальними (комфортними) вважаються такі умови праці, за котрих має місце найвища працездатність і хороше самопочуття.

Оптимальні та допустимі параметри мікроклімату у робочій зоні виробничих приміщень для різних категорій важкості робіт в теплий та холодний періоди року наведені в таблиці 4.2.1.

Період року визначається за середньодобовою температурою зовнішнього середовища tсд. При tсд ?10 °С - холодний період, а якщо tсд ? 10 °С - теплий період року.

фінансовий прибуток підприємство облік

Таблиця 4.2.1

Оптимальні і допустимі норми температури, відносній вологості і швидкості руху повітря в робочій зоні виробничих приміщень

Період року	Категорія робіт	Температура, С°	Відносна вологість, %	Швидкість руху, м/с
		Оптимальна	Оптимальна	Оптимальна
1	2	3	6	8
Холодний	Легка -1а	22-24	40-60	од
	Легка -1б	21-23	40-60	0,1
Теплий	Легка -1а	23-25	40-60	0,1
	Легка -1б	22-24	40-60	0,2

Для створення нормальних умов виробничої діяльності необхідно забезпечити не лише комфортні метеорологічні умови, а й необхідну чистоту повітря. Внаслідок виробничої діяльності у повітряне середовище приміщень можуть надходити різноманітні шкідливі речовини, що використовуються в технологічних процесах. Шкідливими вважаються речовини, що при контакті з організмом людини за умов порушення вимог безпеки можуть призвести до виробничої травми, професійного захворювання або розладів у стані здоров'я, що визначаються сучасними методами як у процесі праці, так і у віддалені строки життя теперішнього і наступних поколінь (ГОСТ 12.1.007-76).

Шкідливі речовини можуть проникати в організм людини через органи дихання, органи травлення, а також шкіру та слизові оболонки.

Запиленість повітря можна визначити ваговим, електричним, фотоелектричним та іншими методами. Найчастіше використовують ваговий метод. Для цього зважують спеціальний фільтр до і після протягування через нього певного об'єму запиленого повітря, а потім вираховують вагу пилу в міліграмах на кубічний метр повітря.

Для створення оптимальних параметрів мікроклімату використовують системи кондиціонування повітря та опалення.

Під вентиляцією розуміють сукупність заходів та засобів призначених для забезпечення на постійних робочих місцях та зонах обслуговування виробничих приміщень метеорологічних умов та чистоти повітряного середовища, що відповідають гігієнічним та технічним вимогам. Основне завдання вентиляції вилучити із приміщення забруднене або нагріте повітря та подати свіже.

Штучна (механічна) вентиляція, на відміну від природної, дає можливість очищувати повітря перед його викидом в атмосферу, вловлювати шкідливі речовини безпосередньо біля місць їх утворення, обробляти припливне повітря (очищувати, підігрівати, зволожувати), більш цілеспрямовано подавати повітря в робочу зону. Окрім того, механічна вентиляція дає можливість організувати повітрозабір в найбільш чистій зоні території підприємства і навіть за її межами.Найбільш повно вище перерахованим вимогам відповідає система кондиціонування повітря, яка застосовується на ПАТ "Київхліб" Хлібокомбінат №11.

За допомогою кондиціонерів створюються і автоматично підтримуються у виробничому приміщенні задані параметри повітряного середовища. Температура в приміщенні бухгалтерії становить 22°С, а вологість - 44%, що відповідає оптимальним нормам мікроклімату.

4.2.2 Шум

Експлуатація різноманітних машин і механізмів у різних галузях промисловості супроводжується виробничим шумом, що різниться інтенсивністю і спектральним складом. Шум - неприємний або небажаний звук чи сукупність звуків, що заважають сприйняттю корисних звукових сигналів, порушують тишу, чинять шкідливу або подразливу дію на організм людини, знижують її працездатність.

Шум як стрес-фактор є загально біологічним подразником, який негативно впливає на всі органи і системи організму. У разі тривалого систематичного впливу шуму може виникнути патологія з переважним ураженням слуху, центральної нервової і серцево-судинної систем. В основі змін лежить складний механізм нервово-рефлекторних і нейрогуморальних порушень, які можуть призвести до порушення регуляторних процесів з боку центральної нервової системи.

Вплив шуму на організм умовно поділяють на специфічний, що викликає зміни в органі слуху, і неспецифічний, який викликає зміни в інших органах і системах. Шум є однією з найчастіших причин зниження слуху нейросенсорного характеру, приглухуватості - поширеного виду патології.

Шум як звуковий подразник впливає не лише на слуховий аналізатор, а й на інші органи, зокрема переддверно-завитковий. Це відбувається внаслідок того, що потік акустичної енергії великої інтенсивності викликає коливання рідини не тільки у завитку, а й у переддвер'ї і напівкруглих каналах.

В нормативному документі "ДСН 3.3.6.037-99 Санітарні норми виробничого шуму, ультразвуку та інфразвуку" вказані основні поняття та вимоги до граничної норми шуму. Згідно з цим нормативом шум класифікують:

За характером спектра шуми слід поділяти на:

- широкосмугові, з безперервним спектром шириною більш ніж одна октава;

- вузькосмужні або тональні, в спектрі яких є виражені дискретні тони.

Тональний характер шуму встановлюється вимірюванням випромінювання у третинооктавних смугах частот по перевищенню рівня шуму в одній смузі над сусідніми не менш ніж на 10 дБ.

За часовими характеристиками шуми слід поділяти на:

- постійні, рівень шуму яких за повний робочий день при роботі технологічного обладнання змінюється не більш ніж на 5 дБА при вимірюваннях на часовій характеристиці "повільно" шумоміра по шкалі "А";

- непостійні, рівень шуму яких за повний робочий день при роботі технологічного обладнання змінюється більш ніж на 5 дБА при вимірюваннях за часовою характеристикою "повільно" шумоміра по шкалі "А".

Непостійні шуми поділяються на:

- мінливі, рівень яких безперервно змінюється у часі;

- переривчасті, рівень шуму яких змінюється ступінчасто на 5 дБА і більше при вимірюваннях на часовій характеристиці "повільно" шумоміра по шкалі "А", при цьому довжина інтервалів, під час яких рівень залишається сталим, становить 1 с і більше;

- імпульсні, які складаються з одного або декількох звукових сигналів, кожен з яких довжиною менше 1 с, при цьому, рівні шуму у дБ(А1) і дБ(А), виміряні на часових характеристиках "імпульс" та "повільно" шумоміра, відрізняються не менш ніж на 7 дБ.

Параметри постійного шуму на робочих місцях, що нормуються, є рівнями звукових тисків у октавних смугах з середньогеометричними частотами 31,5, 63, 125, 500, 1000, 2000, 4000, 8000 Гц в децибелах, які визначаються за формулою:

де - середньоквадратичне значення звукового тиску у кожній октавній смузі, Па;

- вихідне значення звукового тиску у повітрі, що дорівнює 2х10-3 Па.

При орієнтовній гігієнічній оцінці параметрів постійного широкосмужного шуму на робочих місцях, що нормуються, дозволяється застосовувати рівень шуму в дБА, виміряний по шкалі "А" часової характеристики "повільної" шумоміра та визначений за формулою:

- ефективне значення звукового тиску з урахуванням корекції "А" шумоміра, Па.

Тривалий шум через провідні шляхи слухового аналізатора впливає на відділи головного мозку, порушуючи процеси вищої нервової діяльності людини. Спостерігаються зміни функціонального стану нервової системи у вигляді астенічних реакцій та астено-вегетативного синдрому з характерними скаргами на головний біль, швидку стомлюваність, подразливість, порушення сну, загальне нездужання, зниження працездатності тощо.

Вимірювання еквівалентних рівнів шуму слід проводити інтегруючими шумомірами та шумоінтеграторами.

Допустимі рівні звукового тиску у октавних смугах частот, еквівалентні рівні звуку на робочих місцях наведені у таблиці 4.2.2.

Таблиця 4.2.2

Допустимі спектри рівнів звукового тиску

Робоче місце	Рівень звукового тиску, дБ, в октавних смугах із середньогеометричними частотами, Гц	Рівень звуку І еквівалентний DI-рівень звуку, дБА
	63	125	250	500	1000	2000	4000	8000
Підприємства, установи, організації
Робота, що виконується з вказівками та акустичними сигналами, які часто находять, робота, що потребує постійного слухового контролю, операторська робота за точним графіком з інструкцією, диспетчерська робота.	83	74	68	63	60	57	55	54	65

Фактичні значення рівня шуму виміряні за допомогою вимірювача шуму складає на підприємстві 45 ДБА, що відповідає нормам.

На сучасному виробництві шум часто є причиною зниження рівня працездатності, підвищення рівня загальної і професійної захворюваності, частоти виробничих травм.

4.2.3 Освітлення: природне та штучне

Освітлення на робочих місцях справляє багатоплановий вплив на працівника, зокрема на його емоційний стан, працездатність, мотивацію, продуктивність і безпеку праці. Світло - це випромінювання електромагнітних хвиль, яке викликає зорові відчуття. Простір, який споглядає людина при нерухомому положенні очей і голови, називається полем зору. Його розміри від точки фіксації характеризуються кутами зору: вверх - біля 55°, вниз - біля 65°, вправо і вліво - приблизно 90°. Оптимальні умови бачення знаходяться в межах кута зору 30-40°. Яскраве бачення можливе лише в діапазоні 1° від точки фіксації. В периферійних зонах сітківки ока чутливість до світла зменшується, тому недостатнє освітлення робочого місця обмежує поле зору.

Залежно від джерела світла виробниче освітлення може бути: природним, що створюється прямими сонячними променями та розсіяним світлом небосхилу; штучним, що створюється електричними джерелами світла та суміщеним, при якому недостатнє за нормами природне освітлення доповнюється штучним. Природне освітлення поділяється на: бокове (одно- або двохстороннє), що здійснюється через світлові отвори (вікна) в зовнішніх стінах; верхнє, здійснюване через ліхтарі та отвори в дахах і перекриттях; комбіноване - поєднання верхнього та бокового освітлення.

Штучне освітлення може бути загальним та комбінованим. Загальним називають освітлення, при якому світильники розміщуються у верхній зоні приміщення (не нижче 2,5 м над підлогою) рівномірно (загальне рівномірне освітлення) або з врахуванням розташування робочих місць (загальне локалізоване освітлення). Комбіноване освітлення складається із загального та місцевого. Його доцільно застосовувати при роботах високої точності, а також, якщо необхідно створити певний або змінний, в процесі роботи, напрямок світла. Місцеве освітлення створюється світильниками, що концентрують світловий потік безпосередньо на робочих місцях. Застосування лише місцевого освітлення не допускається з огляду на небезпеку виробничого травматизму та професійних захворювань.

За функціональним призначенням штучне освітлення поділяється на робоче, аварійне, евакуаційне, охоронне, чергове.

Робоче освітлення призначене для забезпечення виробничого процесу, переміщення людей, руху транспорту і є обов'язковим для всіх виробничих приміщень.

Аварійне освітлення використовується для продовження роботи у випадках, коли раптове відключення робочого освітлення, та пов'язане з ним порушення нормального обслуговування обладнання може викликати вибух, пожежу, отруєння людей, порушення технологічного процесу. Мінімальна освітленість робочих поверхонь при аварійному освітленні повинна складати 5% від нормованої освітленості робочого1 освітлення, але не менше 2 лк.

Евакуаційне освітлення призначене для забезпечення евакуації людей з приміщень при аварійному відключенні робочого освітлення. Його необхідно влаштовувати в місцях, небезпечних для проходу людей; в приміщеннях допоміжних будівель, де можуть одночасно знаходитись більше 100 чоловік; в проходах; на сходових клітках, у виробничих приміщеннях, в яких працює більше 50 чоловік. Мінімальна освітленість на підлозі основних проходів та на сходах при евакуаційному освітленні повинна бути не менше 0,5 лк, а на відкритих майданчиках - не менше 0,2 лк.

Охоронне освітлення влаштовується вздовж меж території, яка охороняється в нічний час спеціальним персоналом. Найменша освітленість повинна бути 0,5 лк на рівні землі.

Чергове освітлення передбачається у неробочий час, при цьому, як правило, використовують частину світильників інших видів штучного освітлення.

Природне освітлення має важливе фізіолого-гігієнічне значення для працюючих. Воно сприятливо впливає на органи зору, стимулює фізіологічні процеси, підвищує обмін речовин та покращує розвиток організму в цілому.

Природному освітленню властиві і недоліки: воно непостійне в різні періоди доби та року, в різну погоду; нерівномірно розподіляється по площі виробничого приміщення; при незадовільній його організації може викликати засліплення органів зору.

На рівень освітленості приміщення при природному освітленні впливають наступні чинники: світловий клімат; площа та орієнтація світлових отворів; ступінь чистоти скла в світлових отворах; пофарбування стін та стелі приміщення; глибина приміщення; наявність предметів, що заступають вікно як зсередини так і з зовні приміщення.

Оскільки природне освітлення постійно змінюється протягом року, дня, залежно від погоди та інших факторів, то для нормування природного освітлення прийнято коефіцієнт, який визначається відношенням освітленості в певній точці Ев до освітленості під небом Е3.

Коефіцієнт природної освітленості (КПО) показує, яку частину зовнішнього дифузійного світла небосхилу, в процентах, становить освітлення в певній точці всередині приміщення і нормується характером зорової роботи (таблиця 4.2.3)

Таблиця 4.2.3

Нормативні значення КПО для виробничих приміщень

Характеристика здорової роботи	Найменший розмір об'єкта розпізнання, мм.	Розряд здорово роботи	Значення КПО при природному освітлені
			Боковому
Високої точності	0,3 - 0,5	ІІІ	2,0
Середньої точності	0,5 - 1,0	IV	1,5

Оскільки природне освітлення непостійне впродовж дня, кількісна оцінка цього виду освітлення проводиться за відносним показником - коефіцієнтом природного освітлення (КПО):

КПО = *100%,

де Евн -- освітленість в даній точці всередині приміщення, що створюється світлом неба (безпосереднім чи відбитим);

ЕЗОВН -- освітленість горизонтальної поверхні, що створюється в той самий час ззовні світлом повністю відкритого небосхилу.

Так як норма складає 1,8%, то освітленість в приміщенні бухгалтерії відповідає нормам.

Нормовані значення КПО визначаються "Будівельними нормами і правилами" (СНиП П-4-79). В основі визначення КПО покладено розмір об'єкта розпізнавання, під яким розуміють предмет, що розглядається або ж його частину, а також дефект, який потрібно виявити. Розрахунок природного освітлення полягає у визначенні площі світлових отворів (вікон, ліхтарів) у відповідності з нормованим значенням КПО.

4.2.4 Психофізіологічні шкідливі фактори, пов'язані з монотонністю роботи

Психофізіологічні небезпечні та шкідливі виробничі фактори пов'язані з фізичними та нервово-психічними перевантаженнями працівника.

Факторами умов праці є:

- психофізіологічні - обумовлюють фізичні та нервово-психічні навантаження на працівника, монотонність, темп і ритм роботи;

- професійні (виробничі) шкідливості - несприятливі для здоров'я фактори трудового (виробничого) процесу або незадовільні санітарно-гігієнічні умови праці, які можуть бути прямою причиною порушень працездатності та стану здоров'я працівників.

Професійні шкідливості. можна поділити на 5 основних класів: психологічні чинники: статичні й динамічні перевантаження, фізіологічно недостатня рухова активність, фізіологічні перевантаження органів кровообігу та інші, нервово-психічні перевантаження; фізичні чинники: підвищена або знижена температура, вологість повітря, підвищений рівень ІЧ, УФ-випромінювання, підвищена запиленість повітря, підвищений рівень шуму, вібрації, ультразвуку, нераціональна освітленість та ін.; хімічні виробничі шкідливості: гази, пара, рідини, аерозолі; біологічні чинники: мікро- і макроорганізми, вітаміни, гормони, антибіотики, речовини білкової природи; небезпека виробничих травм: наявність рухомих машин і механізмів, незахищених рухомих елементів виробничого обладнання, небезпечного рівня напруги в електричному колі та ін.

Надмірні фізичні та нервово-психічні перевантаження зумовлюють зміни у фізіологічному та психічному станах працівника, призводять до розвитку втоми та перевтоми.

Втома - це сукупність тимчасових змін у фізіологічному та психологічному стані людини, які з'являються внаслідок напруженої чи тривалої праці і призводять до погіршення її кількісних і якісних показників, нещасних випадків. Втома буває загальною, локальною, розумовою, зоровою, м'язовою та ін. Оскільки організм - єдине ціле, то межа між цими видами втоми умовна і нечітка. Хід збільшення втоми та її кінцева величина залежать від індивідуальних особливостей працюючого, трудового режиму, умов виробничого середовища тощо.

Залежно від характеру вихідного функціонального стану працівника втома може досягати різної глибини, переходити у хронічну втому або перевтому. Перевтома - це сукупність стійких несприятливих для здоров'я працівників функціональних зрушень в організмі, які виникають внаслідок накопичення втоми. Основною відмінністю втоми від перевтоми є зворотність зрушень при втомі і неповна зворотність їх при перевтомі.

Відомо, що розвиток втоми та перевтоми веде до порушення координації рухів, зорових розладів, неуважності, втрати пильності та контролю реальної ситуації. При цьому працівник порушує вимоги технологічних інструкцій, припускається помилок та неузгодженості в роботі; у нього знижується відчуття небезпеки. Крім того, перевтома супроводжується хронічною гіпоксією (кисневою недостатністю), порушенням нервової діяльності.

Проявами перевтоми є головний біль, підвищена стомлюваність, дратівливість, нервозність, порушення сну, а також такі захворювання, як вегето-судинна дистонія, артеріальна гіпертонія, виразкова хвороба, ішемічна хвороба серця, інші професійні захворювання. Втома характеризується фізіологічними та психічними показниками її розвитку.

Фізіологічними показниками розвитку втоми є артеріальний кров'яний тиск, частота пульсу, систолічний і хвилинний об'єм крові, зміни у складі крові. Психічними показниками розвитку втоми є: погіршення сприйняття подразників, внаслідок чого працівник окремі подразники зовсім не сприймає, а інші сприймає із запізненням; зменшення здатності концентрувати увагу, свідомо її регулювати; посилення мимовільної уваги до побічних подразників, які відволікають працівника щд трудового процесу; погіршення запам'ятовування та труднощі пригадування інформації, що знижує ефективність професійних знань; сповільнення процесів мислення, втрата їх гнучкості, широти, глибини і критичності; підвищення дратівливості, поява депресивних станів; порушення сенсомоторної координації, збільшення часу реакцій на подразники; зміни частоти слуху, зору.

Характер втоми залежить від виду трудової діяльності тому, що функціональні зміни в організмі при втомі переважно локалізуються в тих ланках організму, які несуть найбільше навантаження. На основі цього втома поділяється на фізичну та розумову за співвідношенням глибини функціональних змін у різних аналізаторах, фізіологічних системах, відділах центральної нервової системи тощо. Як зазначено вище, особливістю фізичної праці є те, що вона викликає фізичне напруження організму при виконанні роботи. При сильному напруженні продовження роботи стає неможливим, і виконання її автоматично припиняється, а організм одразу переходить у фазу відновлення працездатності. Відновлення сил відбувається інтенсивно і у порівняно короткий період. Тому втому можна розглядати як сформоване в ході еволюції біологічне пристосування організму до навантажень. Однак, залежно від важкості роботи, потрібен певний час на відпочинок. Помірна розумова праця може виконуватися досить довго. Розумова праця не має чітких меж між напруженням організму під час роботи і переходом у фазу відновлення сил. Втома при розумовій праці виявляється в нервовому напруженні, зниженні концентрації уваги і зменшенні свідомого її регулювання, погіршенні оперативної пам'яті і логічного мислення, сповільненні реакцій на подразники. Нервове напруження впливає на серцево-судинну систему, збільшуючи артеріальний тиск і частоту пульсу, а також на терморегуляцію організму та емоційні стани працівника.

Відновлювальні процеси після розумової праці відбуваються повільніше, ніж після фізичної праці. Несприятливі порушення в організмі працівника часто не ліквідуються повністю, а акумулюються, переходячи в хронічну втому, або перевтому та різні захворювання. Найбільш поширеними захворюваннями працівників розумової праці є неврози, гіпертонії, атеросклерози, виразкові хвороби, інфаркти та інсульти.

4.3 Електробезпека

Електробезпека - це система організаційних та технічних заходів і засобів, що забезпечують захист людей від шкідливого та небезпечного впливу електричного струму,електричної дуги, електромагнітного поля і статичної електрики. Правила електробезпеки регламентуються правовими і технічними документами, нормативно-технічною базою. Знання основ електробезпеки обов'язкове для персоналу, обслуговуючого електроустановки і електроустаткування.

Аналіз виробничого травматизму показує, що кількість травм, які спричинені дією електричного струму є незначною і складає близько 1%, однак із загальної кількості смертельних нещасних випадків частка електротравм вже складає 20-40% і займає одне з перших місць.

Основними причинами електротравматизму на виробництві є: випадкове доторкання до неізольованих струмопровідних частин електроустаткування; використання несправних ручних електроінструментів; застосування нестандартних або несправних переносних світильників напругою 220 чи 127 В; робота без надійних захисних засобів та запобіжних пристосувань; доторкання до незаземлених корпусів електроустаткування, що опинилися під напругою внаслідок пошкодження ізоляції; недотримання правил улаштування, технічної експлуатації та правил техніки безпеки при експлуатації електроустановок та ін.

Електрозахисні засоби - це переносні засоби, призначені для захисту людей, котрі працюють з електроустановками, від ураження електричним струмом, від дії електричної дуги та електромагнітного поля. За призначенням електрозахисних засобів умовно поділяють на ізолювальні, огороджувальні та допоміжні.

Можливі способи захисту:

- електрична ізоляція;

- захист від випадкового дотику до струмоведучих частин;

- захисне заземлення, занулення, захисне відключення;

- контроль і профілактика пошкодження ізоляції;

- захист від небезпеки при переході з вищої сторони на нижчу;

- електричне розділення мереж;

- застосування індивідуальних захисних засобів.

У приміщення бухгалтерії від електричного струму живляться: ПЕОМ; багатофункційний пристрій (принтер); телефон; обігрівач (взимку).

ПЕОМ та багатофункційний пристрій обов'язково заземлюються.

Згідно з ПУЕ всі виробничі умови за рівнем небезпеки поділяються на три категорії:

І - з підвищеною небезпекою;

ІІ - особливо небезпечні;

ІІІ - без підвищеної небезпеки.

До першої категорії належать умови, які характеризуються однією з умов, що викликає підвищену небезпеку: відносна вологість повітря понад 75%; струмопровідний пил; температура понад 350С або короткочасно 400С незалежно від пори року; можливість одночасного дотикання людини до металевих корпусів електрообладнання і заземлених металевих конструкцій будівлі; наявність струмопровідних підлог земляних, залізобетонних, цегляних і ін..

До ІІ категорії, що характеризується особливо небезпечними умовами належать такі, що мають одну з таких ознак: дощ, сніг або у приміщення вологість близька до 100% (обладнання, підлоги і стіни постійно вкриті вологою); хімічно активне середовище з їдкими парами і газами, що руйнують ізоляцію; одночасно наявні дві або більше умов з ознаками приміщень І категорії.

До ІІІ категорії відносяться сухі, без пилу приміщення, де відсутні ознаки І і ІІ категорій.

Найнебезпечнішими є умови ІІ категорії. За ступенем небезпеки роботи на зовнішніх установках прирівнюються до робіт особливо небезпечних (ІІ кат.)

Виробничі умови за рівнем небезпеки відділу бухгалтерії відноситься до ІІІ категорії.

4.4 Пожежна безпека

Основним нормативним документом, що регламентує вимоги щодо пожежної безпеки є Закон України "Про пожежну безпеку", прийнятий 17 грудня 1993 року. Цей Закон визначає загальні правові, економічні та соціальні основи забезпечення пожежної безпеки на території України, регулює відносини державних органів, юридичних і фізичних осіб у цій галузі незалежно від виду їх діяльності та форм власності.

Пожежа - це неконтрольоване горіння поза спеціальним вогнищем, що розповсюджується в часі і просторі та створює загрозу життю і здоров'ю людей, навколишньому середовищу, призводить до матеріальних збитків.

Пожежна безпека - стан об'єкта, при якому з регламентованою ймовірністю виключається можливість виникнення та розвиток пожежі і впливу на людей її небезпечних факторів, а також забезпечується захист матеріальних цінностей.

За стан пожежної безпеки на підприємстві відповідають її керівники, начальники цехів, майстри та інші керівники.

Небезпечними факторами пожежі і вибуху, які можуть призвести до травми, отруєння, загибелі або матеріальних збитків є відкритий вогонь, іскри, підвищена температура, токсичні продукти горіння, дим, низький вміст кисню, обвалення будинків і споруд.

Для успішного проведення протипожежної профілактики на підприємствах важливо знати основні причини пожеж. На основі статистичних даних можна зробити висновок, що основними причинами пожеж на виробництві є:

- необережне поводження з вогнем;

- незадовільний стан електротехнічних пристроїв та порушення правил їх монтажу та експлуатації;

- порушення режимів технологічних процесів;

- несправність опалювальних приладів та порушення правил їх експлуатації;

- невиконання вимог нормативних документів з питань пожежної безпеки.

Дуже часто пожежі на виробництві спричинені необережним поводженням з вогнем. Під цим, як правило, розуміють паління в недозволених місцях.

Протипожежні вимоги до будинків і споруд, виходячи з властивостей речовин і матеріалів, умов їх застосування і обробки і у відповідності із ОНТП 24-86 "Визначення категорій приміщень і будівель по вибухопожежній і пожежній небезпеці" приміщення по вибухопожежній і пожежній небезпеці діляться на п'ять категорій - А, Б, В, Г, Д.

Відділ бухгалтерії відносять до категорії В.

На розвиток пожежі у приміщеннях та спорудах значно впливає здатність окремих будівельних елементів чинити опір впливу тепла, тобто їх вогнестійкість.

Вогнестійкість - здатність будівельних конструкцій чинити опір дії високої температури, утворенню наскрізних тріщин та поширенню вогню в умовах пожежі і виконувати при цьому свої звичайні експлуатаційні функції. Вогнестійкість конструкцій будівель характеризується межею вогнестійкості.

Межа вогнестійкості - це час, на протязі якого конструкція може витримати дію вогню, а потім вже починається деформація.

Всі будівлі і споруди за ступенем вогнестійкості за СНиП 2.01.02-85 поділяють на 5 ступеней.

Будинок може належати до того або іншого ступеня вогнестійкості, якщо значення меж вогнестійкості і меж поширення вогню усіх конструкцій не перевищує значень вимог СНиП 2.01.02-85.

Пожежу, яка виникла можна ліквідувати, якщо забрати один з трьох факторів необхідних для горіння: горючу речовину, окислювач, джерело тепла.

Існують два способи гасіння пожеж: фізичний та хімічний.

До фізичних способів припинення горіння відносяться: охолодження зони горіння або горючих речовин; розбавлення реагуючих речовин в зоні горіння негорючими речовинами; ізоляція реагуючих речовин від зони горіння

Хімічний спосіб припинення пожежі - це хімічне гальмування реакції горіння.

Вибір тих чи інших способів та засобів гасіння пожеж визначається в кожному конкретному випадку залежно від стадії розвитку пожежї, масштабів загорянь, особливостей горіння речовин та матеріалів.

Первинні засоби гасіння пожежі: внутрішні пожежні крани; відра, кошми, лопати, пісок; вогнегасники

Надійним і швидким засобом повідомлення про пожежу є електрична пожежна сигналізація автоматичної або ручної дії. Ручні сповісники встановлюються поза межами приміщень на відстані 150 м, всередині приміщень - на відстані 50 м один від одного.

В плавких автоматичних сповісниках пружини спаяні легкоплавким сплавом; при підвищенні температури сплав розплавляється, пружини розходяться і замикають сигнальне коло. До аналогічного результату призводить викривлення пластинок біметалевого сповісника при підвищенні температури. Біметалевий сповісник забезпечує плавне регулювання пристрою спрацювання, який відновлюється після припинення пожежі.

В термісторному сповіснику при підвищенні температури знижується опір напівпровідникового шару, через який замикається коло електромагніту, що вмикає пожежну сигналізацію.

Фотоелектричні сповісники (фотореле) спрацьовують внаслідок затемнення димом світлового променя, спрямованого на фотоелемент. Дія диму використовується і у швидко реагуючому іонізаційному сповіснику „КИ-1". Дим проникає в камеру з штучно іонізованим повітрям та збільшує опір струму іонізації; потенціал сітки лампи зростає, лампа відкривається і вмикає реле пожежної сигналізації.

На ПАТ "Київхліб" Хлібокомбінат №11 в приміщеннях бухгалтерії використовують електрична пожежна сигналізація автоматичної дії, яка забезпечує швидке реагування на виникнення пожеж .

Загальні висновки і пропозиції

За результатами дослідження в роботі зроблено наступні висновки:

1. Прибуток в умовах товарно-грошових відносин є частиною новоствореної вартості, чистим доходом суб'єкта господарювання на вкладений капітал в умовах певного рівня ризику. Його величина залежить від виду діяльності та розвитку різноманітних форм власності, а також ступеня втручання держави. Прибуток, як економічна категорія, відбиває процес формування, розподілу та перерозподілу доходів і є грошовою формою кінцевого результату операційної, інвестиційної та фінансової діяльності підприємства, що впливає на зростання його капіталу та власності. Виявлено ступінь впливу різних факторів на прибуток як показника кінцевого фінансового результату та визначено, що особливе значення для забезпечення достовірності розрахунків фінансових результатів має облікова політика підприємства: вибір методів нарахування амортизації основних засобів, порядок створення резервів, оцінка запасів тощо.

2. У процесі формування прибутку й визначення його величини на певну дату важливим є розуміння, які види діяльності підприємств дали прибутки або призвели до збитків. Основне джерело доходу ПАТ "Київхліб" Хлібокомбінат №11- дохід від реалізації продукції, що складав близько 80% серед джерел прибутку. Друге джерело доходу (20%) - інші операційні доходи, до складу яких ввійшли:

- дохід від оренди;

- доходи від списання кредиторської заборгованості та отримані пені.

3. Рахунок 79 "Фінансові результати" призначений для обліку й узагальнення інформації про фінансові результати підприємства від звичайної діяльності і надзвичайних подій. На кредиті рахунка 79 "Фінансові результати" відбивається сума в порядку закриття рахунків обліку доходів, на дебеті -- суми в порядку закриття рахунків обліку витрат, а також належна сума нарахованого податку на прибуток.

4. Порядок визначення прибутку підприємства і відображення його в звітності встановлений П(С)БО 3 "Звіт про фінансові результати". Для відображення підсумків діяльності підприємство складає Звіт про фінансові результати (форма №2), одним з підсумкових показників якого є чистий прибуток чи збиток від діяльності. При цьому порядок складання фінансової звітності є загальним як для підприємств, що працюють на внутрішньому ринку так і для тих, котрі займаються господарською діяльністю за рубежем. Форма і зміст Звіту про фінансові результати визначені Положенням (стандартом) бухгалтерського обліку 3 "Звіт про фінансові результати" (далі - П(С)БО 3). Звіт про фінансові результати - це звіт про доходи, витрати і фінансові результати підприємства. Вимоги П(С)БО 3 стосуються підприємств, організацій, установ і інших юридичних осіб (далі - підприємств) усіх форм власності (крім банків і бюджетних установ). Особливості складання консолідованого звіту про фінансові результати визначаються П(С)БО 20. Малі підприємства складають такий Звіт за спрощеною формою відповідно П(С)БО 25.

5. Дослідження змін розмірів прибутку відбувається у складі таких основних його елементів, як фінансові результати від операційної та іншої діяльності, від реалізації товарів, від проведення фінансових операцій; визначаються зміни в обсягах чистого прибутку. Слід зазначити, що протягом трьох періодів дослідження спостерігаються стабільні темпи зростання обсягів прибутку від звичайної діяльності до оподаткування, основу якого складає прибуток від операційної діяльності (коливається в межах 80%). Лише в 2-му кварталі 2011 р в порівнянні з попереднім відбувається значне зниження в темпах приросту сукупного прибутку. Аналогічні тенденції спостерігаються і в змінах рівня основних показників рентабельності діяльності підприємства, які значно нижчі в 2-му кварталі 2011 року ніж у попередньому. Також заслуговує на увагу той факт, що значення такого важливого показника, як фінансова рентабельність протягом всього періоду дослідження було на рівні 0,3-0,8%. Такий рівень фінансової рентабельності є досить низьким, тому що, якщо порівняти його з середнім рівнем фінансової рентабельності на підприємствах торгівлі (5-7%), то він виявиться вдесятеро нижчим. Це свідчить про невисоку ступінь ефективності використання власних коштів підприємства та непрофесіоналізму в управлінні ними на підприємстві ПАТ "Київхліб" Хлібокомбінат №11.

6. Під час дослідження впливу факторів на формування прибутку було використано метод різниць, залежність отримуваного прибутку від обсягів товарообороту та витрат підприємства, а також від рівня їх рентабельності. Також було проведено аналіз впливу факторів на формування прибутку згідно моделі Дюпона, в результаті чого було виявлено недостатню швидкість обороту активів підприємства (0,6-0,8 разів за квартал) та зниження рівня рентабельності товарообороту у 2-му кварталі 2011 року в порівнянні з першим, що в своїй сукупності позначилося на зниженні розмірів отримуваного чистого прибутку.

Проведений аналіз підтверджує низьку ефективність роботи ПАТ "Київхліб" Хлібокомбінат №11 щодо управління прибутком. На підтвердження цього можна привести факти про те, що:

- підприємством отримано незначний прибуток;

- на підприємстві низька віддача ресурсів та капіталу;

Впровадження автоматизованого обліку на підприємстві дозволить скоротити штат в бухгалтерській та економічній службах, що прямо вплине на зменшення витрат на підприємстві. Автоматизація обліку дозволить керівництву підприємства оперативно отримувати конкурентну та повну інформацію про діяльність підприємства, своєчасно приймати рішення, що приведе до покращення фінансового результату.

Перелік використаної літератури

1. Господарський кодекс України [Текст]: вiд 16.01.2003 №436-IV // Відомості Верховної Ради України 2003 р., №18, стаття 144 вiд 02.05.2003.

2. Закон України "Про господарські товариства" [Текст] від 19 вересня 1991 р. // Відомості Верховної Ради України. -- 1991. -- №49. Ст. 683

3. Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 2 "Баланс" [Текст]. Затверджене Наказом Мінфіну України №87 від 31.03.99 р.

4. Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 3 "Звіт про фінансові результати" [Текст]. Затверджене Наказом Мінфіну України №87 від 31.03.99р.

5. Положення (стандарт) бухгалтерського обліку № 9 "Запаси" [Текст], затверджено наказом Міністерства фінансів України від 20.01.99 р. №246.

6. Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 15 "Дохід" [Текст], затверджено наказом Міністерства фінансів України від 29.11.99р. №290.

7. Положення (стандарт) бухгалтерського обліку №16 "Витрати" [Текст], затверджено наказом Міністерства фінансів України від 31.12.99 р. №318.

8. Положення (стандарт) бухгалтерського обліку №17 "Податок на прибуток" [Текст], затверджено наказом Міністерства фінансів України від 28.12.2000 р. №353.

9. Про державне регулювання відносин у сфері торгівлі [Текст]: Указ президента України // Урядовий кур'єр. - 1995. - №106.

10. Про систему оподаткування [Текст]: Закон України // Нові закони України. - К., 1991.

11. Аудит [Текст] / Підручник за редакцією Давидова, К.: Знання-Прес, 2010. - 455 с.

12. Бандурка О.М., Коробов М.Я., Орлов П.І., Петрова К.Я. Фінансова діяльність підприємства [Текст]: Підруч. для студ. вищ. навч. закл. -- 2.вид., перероб. і доп. -- К.: Либідь, 2010. -- 384 с.

13. Белуха Н.Т. Аудит [Текст]. - К.: Знання КОО, 2009. - 769с

14. Бойчик І.М. Економіка підприємства [Текст]. - К.: Атіка, 2010. - 480 с.

15. Бутинець Ф.Ф. Аудит [Текст]. - Житомир: ПП "Рута", 2010. - 672с.

16. Воробйов Ю.М. Особливості формування фінансового капіталу підприємств [Текст] // Фінанси України.- 2009.- №2. - С. 77-103.

17. Грачова Р. Облік фінансових результатів: прибуток - це те, що збільшує власність [Текст] // Галицькі контракти. - №13. - С. 169.

18. Грещак М.Г., Колот В.М., Наливайко А.П., Покропивний С.Ф., Сай В.М. Економіка підприємства [Текст]: Підручник / Київський національний економічний ун- т / С.Ф. Покропивний (ред.). -- 2.вид., перероб. та доп. -- К.: КНЕУ, 2009. -- 526с.

19. Гридчина М.В. Финансовий менеджмент [Текст]: Курс лекций. - К.: МАУП, 2010.-136 с.

20. Давиденко С.В. Прогнозування величини прибутку як бази оподаткування податку на прибуток [Текст] // Формування ринкових відносин в Україні. -- К., 2009. -- Вип.6. -- С. 95-102.

21. Карпенко Л.М. Керування формуванням прибутку підприємства у процесі інвестиційної діяльності [Текст] // Соціально-економічні дослідження в перехідний період. - Львів, 2010. - Вип.2, ч. 1. - С. 193-197.

22. Карпенко Л.М. Методологічні аспекти аналізу фінансового стану підприємства [Текст] // Торгівля і ринок України. - Донецьк, 2010. - Вип.14, Т. 2. - С. 153-157.

23. Карпенко Л.М. Методологічні питання аналізу фінансового стану підприємства [Текст] // Науковий вісник Волинського державного університету ім. Лесі Українки. Серія. "Економічні науки". - Луцьк, 2010, №2. - С. 379.

24. Карпенко Л.М. Систематизація видів прибутку підприємств [Текст] // Вісник соціально-економічних досліджень. - Одеса: ОДЕУ, 2009. - Вип. 9. - С. 109-114.

25. Карпенко Л.М. Чинники та резерви підвищення прибутку підприємства [Текст] // Збірник матеріалів науково-практичної конференції "Стан та засоби підвищення ефективності підприємницької діяльності". - Миколаїв, 2009. - С. 23-30.

26. Коніщева Н. Аналітичні підходи до оцінки ефективності діяльності підприємств [Текст] // Економіст. - 2009. - №12. - С44-47.

27. Коробов М.Я. Фінанси промислового підприємства: [Текст] Підручник для студентів спеціальності "Бухгалтер. облік, контроль і аналіз господарської діяльності", "Фінанси та кредит". -- Київ: Либідь, 2005 рік -- 160 с.

28. Лігоненко Л.О., Чумак І.М. Управління товарним забезпеченням торговельного підприємства [Текст]. Навч.посіб. - К., 2010. - 440с.

29. Мазаракі А.А. Економіка торговельного підприємства [Текст]. Підручник для вузів. (Під ред. проф. Ушакової) - К. "Хрещатик", 2010. - 800с.

30. Міжнародні стандарти аудиту [Текст] (збірник) / К.: Знання, 2007. - 366с.

31. Покропивний С.Ф. Економіка підприємства [Текст]. - К.: КНЕУ, 2009. - 528 с.

32. Субботович Ю.Л. Прибуток - регулятор господарської діяльності підприємницьких структур [Текст] // Фінанси України. - 2009. - №12. - С. 81 - 84.

33. Субботович Ю.Л. Прибуток підприємства в умовах ринкової економіки: нові об'єкти та методи його планування [Текст] // Матеріали другої міжнародної конференції "Наука і освіта ". - К, 2010. - С. 71-73.

34. Усач Б.Ф. Аудит [Текст]. - К.: Знання-Прес, 2010. - 223 с.

35. Фінансова діяльність підприємства [Текст]: Підручник/ Бандурка О.М., Коробов М.Я. Орлов П.І., Петрова К.Я. - К.: Либідь, 2010. - 384 с.

36. Шеремет А.Д., Сайфулин Р.С. Методика финансового анализа [Текст]. - М.: "ИНФРА-М", 2010. - 216 с.

Размещено на Allbest.ru