Учет в банках

Якщо у клієнта не вистачає коштів на поточному рахунку для проведення платежів за розрахунковими документами, нестача покривається за рахунок овердрафту цього клієнта.

За наявності залишку заборгованості за овердрафтом ця заборгованість щодня обліковується за дебетом поточного рахунка. У разі прострочення сплати процентів за овердрафтом відпо-відна сума нарахованих процентів переноситься на рахунок про-строчених нарахованих доходів (для банків - на рахунок 1529 А, для суб'єктів господарської діяльності - на рахунок 2069 А):

Д-т прострочені нараховані доходи;

К-т 1528 «Нараховані доходи за кредитами, які надані іншим банкам», 2008 «Нараховані доходи за овердрафтом» - на суму нарахованих доходів, сплата яких затримана.

Якщо прострочено погашення основної суми боргу за овердрафтом, залишок за рахунком овердрафту переноситься на рахунок простроченої

заборгованості за наданими кредитами.

У разі визнання заборгованості за овердрафтом сумнівною, залишок за рахунком овердрафту переноситься на рахунок сум-нівної заборгованості за наданими кредитами.

В умовах ринкової економіки більшість підприємств володі-ють значною кількістю цінних паперів, які можуть бути викорис-тані для забезпечення банківських кредитів.

Операція зворотного РЕПО обліковується відповідно до опе-рації надання кредиту під заставу цінних паперів на балансовому рахунку 2010 А «Кошти, які надані суб'єктам господарської діяль-ності за операціями РЕПО».

Цінні папери, що придбані за операцією зворотного РЕПО, не визнаються на балансі, а обліковуються як отримана застава за позабалансовими рахунками.

У день отримання цінних паперів вони визнаються на позабалансі як отримана застава за їх ринковою вартістю:

Д-т «Контррахунок позабалансу»;

К-т 9500 П «Застава, за якої предмет застави залишається у заставника»;

на суму ринкової вартості придбаних цінних паперів за операцією зворотного РЕПО.

Кошти за цінні папери у разі перерахування обліковуються як наданий кредит:

Д-т 1522 «Кошти, які надані іншим банкам за операціями РЕПО», 2010 «Кошти, які надані суб'єктам господарської діяльності за операціями РЕПО»;

К-т коррахунок, поточний рахунок клієнта - на суму перерахованих коштів.

У день зворотного продажу цінних паперів їх вартість списується з позабалансу:

Д-т 9500 «Застава, за якої предмет застави залишається у заставника»;

К-т «Контррахунок позабалансу» - на суму вартості цінних паперів, за якою вони обліковувались.

Факторингові операції.

Факторинг - кредитна операція, за якої банк купує у клієнта право на стягнення його дебіторської заборгованості.

Після укладення угоди про факторинг банк визнає за позабалансом загальну суму платіжних документів, що будуть пред'явлені за цією угодою,

тобто суму, яку банк зобов'язаний сплатити своєму клієнтові:

Д-т «Зобов'язання з кредитування, надані»;

К-т «Контррахунок позабалансу» - на загальну суму факторингової угоди.

Якщо загальна сума заздалегідь невідома, за позабалансом визнається

ліміт, до якого банк оплачуватиме платіжні документи клієнта.

Після отримання платіжних документів клієнта банк обліковує їх на позабалансі на рахунку 9800 А «Розрахункові документи за факторинговими операціями» за сумами, вказаними на платіжних документах клієнта:

Д-т 9800 «Розрахункові документи за факторинговими операціями»;

К-т «Контррахунок позабалансу» - за номінальною вартістю платіжних документів.

Купуючи у клієнта права на стягнення його дебіторської заборгованості, банк здійснює проведення:

Д-т 2030 «Рахунки суб'єктів господарської діяльності за факторинговими операціями»;

К-т «Поточний рахунок клієнта» або «Кореспондентський раху-нок банку» - на суму, обумовлену в угоді про факторинг.

Одночасно сплачена клієнту сума відображається відповідним записом за позабалансом як зменшення зобов'язань банку перед клієнтом:

Д-т «Контррахунок позабалансу»;

К-т «Зобов'язання з кредитування, надані на суму, що сплаче-на клієнту».

Як правило, спочатку клієнту виплачується неповна сума його дебіторської заборгованості (аванс), що становить певний відсо-ток від суми, вказаної на платіжних документах. Величина цього відсотка залежить від імовірності погашення боргу, надійності дебітора, права регресу банку до клієнта та інших факторів.

У випадку конвенційного факторингу залишок дебіторської заборгованості

після вирахування свого доходу банк повертає клієнту після отримання суми боргу від дебітора клієнта.

При отриманні боргу від платника за документами при конвенційному факторингу банк здійснює проведення:

Д-т «Кореспондентський рахунок банку, поточний рахунок боржника» - на суму, оплачену боржником;

К-т 2030 «Рахунки суб'єктів господарської діяльності за факторинговими

операціями» - на суму, авансовану клієнту за відповідним платіжним документом;

К-т «Поточний рахунок клієнта, кореспондентський рахунок банку» - на суму залишку дебіторської заборгованості банку за відповідним прийнятим платіжним документом за вирахуванням доходів банку;

К-т 2038 «Нараховані доходи за факторинговими операціями із суб'єктами господарської діяльності» - на суму раніше нарахованих доходів за цією операцією;

К-т - доходи (рахунки 6023, 6110, 6111) - на суму доходів за цією операцією, що не були нараховані.

Одночасно банк здійснює часткове або повне списання з поза-балансу документів за факторинговими операціями, що були оплачені боржником:

Д-т «Контррахунок позабалансу»;

К-т 9800 «Розрахункові документи за факторинговими опера-ціями» - за вартістю платіжних документів, що були погашені боржником.

У разі часткового списання на платіжних документах робиться відповідний запис.

Якщо за угодою дебітор виплачує борг безпосередньо клієн-тові (конфіденційний факторинг), тоді клієнт після отримання платежу здійснює розрахунок з банком:

Д-т поточний рахунок клієнта;

К-т 2030, 2038, 6023, 6110, 6111 - на суму заборгованості клієнта за цією операцією та доходами банку.

Оскільки особливістю факторингової операції є те, що кредит надається одній особі, а фактичним платником за нею є інша осо-ба, слід передбачити відповідний контроль за якістю такого кредиту. Тобто необхідно враховувати фінансовий стан платника, що може не бути клієнтом банку, особливо за відсутності права регресу.

У разі прострочення оплати боргу за факторинговою опера-цією або визнання заборгованості сумнівною її облік, а також облік резервів під неї здійснюється аналогічно до обліку інших кре-дитів.

Якщо угодою про факторинг передбачено право регресу банку до клієнта за непогашеною заборгованістю, після пред'явлення регресних вимог банк здійснює облік відповідної заборгованості за кредитними рахунками або рахунком 2093 А «Сумнівна заборгованість за рахунками суб'єктів господарської діяльності за факторинговими операціями» залежно від фінансового стану одного з боржників: свого клієнта або його дебітора. Якщо із пред'явленням регресних вимог банк втрачає право вимоги до первинного платника за операцією, то облік заборгованості ведеться лише стосовно клієнта, з яким була укладена угода про факторинг. При цьому банк повертає клієнтові непогашені платіжні документи за цією операцією:

Д-т «Контррахунок позабалансу»;

К-т 9800 «Розрахункові документи за факторинговими операціями» - на номінальну суму платіжних документів, за якими пред'явлені регресні вимоги.

Процентні доходи та комісійні доходи, прирівняні до процентних, відображаються за рахунком 6023 П «Процентні доходи за рахунками суб'єктів господарської діяльності за факторинговими операціями». Комісійні доходи від факторингових операцій банк розподіляє між рахунками 6110 П «Комісійні доходи від розрахунково-касового обслуговування клієнтів» та 6111 П «Комісійні до-ходи від кредитного обслуговування клієнтів» відповідно до суті отриманих доходів.

Форфетингові операції обліковуються аналогічно до обліку конвенційного факторингу без права регресу.

Наданий фінансовий лізинг обліковується як наданий довгостроковий кредит. У разі передання основних засобів лізингоодержувачу, їх вартість, яка вказана в угоді лізингу, обліковується на рахунках наданого фінансового лізингу:

Д-т «Наданий фінансовий лізинг»;

К-т «Основні засоби та нематеріальні активи» (якщо об'єкт лізингу обліковується на балансі банку) або «Кореспондентський рахунок», «Поточний рахунок постачальника» (якщо об'єкт лізингу відразу передасться лізингоодер-жувачу без оприбуткування на балансі банку) - на суму вартості об'єкта

лізингу, що вказана в угоді.

Якщо вартість об'єкта лізингу, що вказана у лізинговій угоді, є:

а) більшою за балансову (залишкову) вартість основних засобів, наданих у фінансовий лізинг, то різниця відображається за кредитом рахунка 3600 «Доходи майбутніх періодів»:

Д-т «Наданий фінансовий лізинг» - на суму вартості об'єкта лізингу, що вказана в угоді;

К-т «Основні засоби та нематеріальні активи» (якщо об'єкт лізингу обліковується на балансі банку) - на суму вартості основ-них засобів чи матеріальних активів;

К-т 3600 «Доходи майбутніх періодів» - на суму перевищення вартості об'єкта лізингу в угоді над його балансовою вартістю;

б) меншою за балансову (залишкову) вартість основних засобів, наданих у фінансовий лізинг, то різниця відображається за дебетом рахунка 3500 «Витрати майбутніх періодів»:

Д-т «Наданий фінансовий лізинг» - на суму вартості об'єкта лізингу, що вказана в угоді;

Д-т 3500 «Витрати майбутніх періодів» - на суму перевищення балансової вартості об'єкта лізингу над його вартістю в угоді;

К-т «Основні засоби та нематеріальні активи» - на суму вартості основних засобів чи матеріальних активів.

Надалі ця різниця повинна повністю амортизуватись на збільшення або зменшення доходу протягом строку договору лізингу.

Контрольні запитання за темою 11:

1) Які форми кредиту ви знаєте?

2) Назвіть види кредиту.

3) Назвіть і охарактеризуйте принципи, на яких базується облік кредитних операцій комерційних банків?

4) Які функції виконує кредит?

5) За яких умов позика обліковується як балансовий актив?

6) Поясніть структуру відображення кредитів у Плані рахунків бухгалтерського обліку комерційних банків.

7) За яких умов здійснюються записи за позабалансовими рахунками

в разі надання кредиту? Наведіть приклад.

8) В якому випадку заборгованість за кредитом обліковується за рахунком простроченої заборгованості? Які бухгалтерські записи при цьому виконуються?

9) В яких випадках заборгованість за нарахованими доходами визнається сумнівною? Як ведеться облік сумнівної заборгованості за нарахованими доходами?

10) В чому полягає особливість процентних доходів за кредитами сплачених авансом?

11) Яким чином обліковується безнадійна заборгованість за нарахованими процентними доходами після списання її з балансу?

12) Поясніть суть фіксованих і плаваючих процентних ставок.

Тема 12. Бухгалтерський облік депозитних операцій установ комерційних банків

12.1. Сутність депозитних операцій комерційних банків,

їх класифікація та загальна характеристика

Депозит (вклад - від латинського depositum - переданий на збереження) - кошти, внесені в комерційний банк клієнтами - фізичними та юридичними особами, які зберігаються на їх рахунках і використовуються

відповідно до режиму рахунку і банківського законодавства.

В Україні порядок залучення комерційними банками коштів юридичних і фізичних осіб на депозитні рахунки регламентується «Правилами здійснення депозитних операцій для банківських депозитів», затвердженими Постановою правління НБУ від 30.06.98. № 250.

Згідно з цими правилами депозитна операція - це операція із залучення коштів на вклади та розміщення ощадних (депозитних) сертифікатів.

Суб'єктами депозитних операцій є комерційні банки, які виступають як позичальники, а також кредитори - власники коштів.

Об'єктом депозитних операцій є кошти, передані комерційному банку на умовах, визначених довгосторонньою угодою (з виплатою процентів

або на безпроцентній основі).

Депозити за своїм економічним значенням можуть бути як пасивними, так і активними.

Активні депозити - розміщення банківських коштів на вклади в інші банки. Депозитні операції можуть бути активними лише на міжбанківському кредитному ринку.

Пасивні депозити - це кошти, залучені банком.

Класифікація вкладів (депозитів) здійснюється за різними ознаками, основними серед яких є:

вид і статус вкладника;

термін вкладу.

За першою ознакою розрізняються вклади юридичних і фізичних осіб, резидентів і нерезидентів.

За строками використання коштів депозити поділяються на:

депозити до запитання;

депозити на визначений строк (строкові);

ощадні вклади.

Депозити до запитання - це кошти на поточних, бюджетних рахунках, кошти підприємств і організацій у розрахунках; кошти на кореспондентських рахунках за розрахунками з іншими банками, кредитні залишки на рахунках іноземних банків - кореспондентів і які використовуються їх власниками для здійснення розрахунків, платежів та на інші потреби. Залишки на цих рахунках постійно змінюються, мають короткостроковий характер. Умови сплати процентів за залишками коштів на цих рахунках визначаються у двосторонніх угодах щодо їх відкриття.

У більшості банків вклади до запитання становлять найбільшу частку в структурі залучених коштів. Це найбільш дешеве джерело банківських ресурсів. Власник рахунку може в будь-який момент вилучити кошти, тому банк повинен мати завжди високоліквідні активи за рахунок зменшення частки менш ліквідних, але таких, що дають високі доходи. Тому на залишок коштів на рахунках до запитання виплачуються низькі відсотки. Для комерційного банку вклади до запитання є трудомісткими і дохід від комісійних зборів за обслуговування рахунків не завжди покриває ці витрати.

Найбільш стабільними під кутом зору прогнозування рівня залишків і визначення термінів повернення коштів є строкові вклади (депозити).

Строкові вклади (депозити) - це гроші, які розміщуються їх власниками у банку для зберігання та зараховуються на відповідні депозитні рахунки на визначений термін із виплатою обумовлених процентів. Комерційний банк зацікавлений у залученні вкладів на визначений термін, тому що вони є стабільні й дають змогу банку використовувати кошти вкладників протягом тривалого часу.

За терміном строкові депозити класифікують:

депозити терміном до 1 місяця;

депозити терміном від 1 до 3 місяців;

депозити терміном від 3 до 6 місяців;

депозити терміном від 6 до 12 місяців;

депозити терміном більше 1 року;

депозитні сертифікати.

Якщо вкладник продовжує зберігати гроші на депозитному рахунку після обумовленого терміну, він може розпоряджатися ним як поточним рахунком.

Вклади коштів юридичних і фізичних осіб на депозитний рахунок банком оформлюються шляхом:

відкриття строкового депозитного рахунку з укладанням договору

банківського вкладу (видачею ощадної книжки);

видачі ощадного (депозитного) сертифікату.

Строкові кошти суб'єктів господарської діяльності обліковуються за рахунками 2-го класу розділу 26 «Кошти клієнтів банку» Плану рахунків бухгалтерського обліку банків України. Рахунки цього розділу групуються за двома основними ознаками:

за характером клієнтів банку (суб'єкти господарської діяльності чи фізичні особи);

за терміном депозитів (кошти до запитання і строкові кошти).

Згідно з названими ознаками розділ 26 містить 6 груп рахунків.

260 «Кошти до запитання суб'єктів господарської діяльності»;

261 «Строкові кошти суб'єктів господарської діяльності»;

262 «»Кошти до запитання фізичних осіб»;

263 «Строкові кошти фізичних осіб»;

264 «Кошти виборчих фондів»;

265 «Кошти небанківських фінансових установ».

В аналітичному обліку банки можуть вести окремі особові рахунки за видами вкладів, а також у розрізі вкладників.

Ощадні вклади населення слугують власникам для накопичення грошових заощаджень.

12.2. Правила бухгалтерського обліку депозитних операцій

Бухгалтерський облік депозитних операцій ґрунтується на загальноприйнятих у міжнародній практиці принципах:

безперервності діяльності;

обережності;

поділу звітних періодів;

дати операції;

окремого відображення активів і пасивів;

переваги змісту над формою;

оцінювання активів і пасивів.

Бухгалтерський облік депозитних операцій здійснюється за правилами, викладеними в «Інструкції з бухгалтерського обліку депозитних операцій установ комерційних банків України», що затверджена постановою Правління НБУ від 20.08.99 р. № 418 (зі змінами та доповненнями).

Облік номіналу депозиту.

Депозит враховується на всю суму його номіналу на депозитному рахунку до моменту погашення. Залежно від методу виплати процентів за депозитами - за період або на період (авансом) - змінюється сума, що надходить від депонента.

У будь-якому разі номінальна сума депозиту і сума, що враховується на депозитному рахунку, збігається.

За умовами виплати процентів за період проценти сплачуються періодично або в кінці терміну, визначеного депозитним договором. Згідно з умовами договору при сплаті процентів за період на дату залучення коштів здійснюється така проводка:

Д-т «Поточний рахунок», «Кореспондентський рахунок», «Каса», «Депозитний рахунок».

К-т «Депозити».

Проценти авансом сплачуються одночасно із внесенням коштів на

депозит. Таким чином, номінал депозиту буде більшим, ніж сума, отримана від депонента, на суму сплачених авансом процентів. У разі сплати процентів авансом на дату залучення депозиту здійснюється така проводка:

Д-т «Поточний рахунок», «Кореспондентський рахунок», «Каса», «Депозитний рахунок» - за вирахуванням сплачених авансом процентів;

К-т «Витрати майбутніх періодів» - на суму сплачених авансом процентів;

К-т «Депозити» - на суму номіналу.

Процентні витрати.

Залучення коштів на депозит здійснюється за процентною ставкою, що визначається депозитним договором.

Для розрахунку нарахованих процентів комерційні банки можуть використовувати номінальну або фактичну процентну ставку.

При використання номінальної процентної ставки сума процентів за депозитом розраховується шляхом множення номіналу депозиту на процентну ставку, що вказана в депозитному договорі.

За допомогою фактичної процентної ставки сума процентів визначається за певний період з урахуванням раніше сплачених процентів шляхом застосування номінальної процентної ставки до номіналу депозиту, збільшеного на суму раніше сплачених процентів.

Незалежно від методу накопичення процентів загальна сума нарахованих процентів на дату закінчення терміну дії депозитного договору не змінюється.

Банк може залучати депозити за фіксованою або плаваючою процентною ставкою. У разі залучення депозитів за плаваючою процентною ставкою банк (згідно з умовами договору) може застосовувати середньозважену або процентну ставку, що діяла на дату нарахування. Нарахування процентів за середньозваженою процентною ставкою здійснюється з урахуванням процентних ставок, що діяли протягом терміну

депозитного договору.

Облік процентів за депозитами здійснюється за принципами нарахування і відповідності. Для обліку нарахованих процентів використовуються відповідні рахунки «Нарахованих витрат», на яких накопичуються нараховані проценти до настання строку їх сплати.

Нарахування процентів за депозитами відображається проводкою:

Д-т «Процентні витрати»;

К-т «Нараховані витрати».

Якщо дати нарахування і сплати процентів збігаються, то банк, згідно з умовами договору та з урахуванням внутрішньої облікової політики може безпосередньо відносити відповідну суму процентів на рахунки витрат у кореспонденції з поточним рахунком вкладника. При цьому здійснюється така бухгалтерська проводка:

Д-т «Процентні витрати»;

К-т «Поточний рахунок клієнта».

Сплачені авансом проценти не рідше одного разу на місяць протягом терміну депозиту амортизуються з віднесенням відповідної суми на процентні витрати. При цьому здійснюється така бухгалтерська проводка:

Д-т «Процентні витрати»;

К-т «Витрати майбутніх періодів».

Якщо після закінчення дії депозитного договору депонент не отримує проценти, то згідно з умовами договору несплачені нараховані проценти приєднуються до депозиту або враховуються за рахунками нарахованих витрат.

Проценти за депозитом можуть сплачуватися:

в момент погашення депозиту;

періодично;

авансом.

Якщо проценти сплачуються на дату погашення депозиту, то банк здійснює такі проводки:

Д-т «Нараховані витрати» - на суму процентів;

Д-т «Депозит» - на суму номіналу депозиту;

К-т «Поточний рахунок», «Кореспондентський рахунок», «Каса», «Депозитний рахунок».

У разі сплати процентів періодично після дати нарахування, банк здійснює таку проводку:

Д-т «Нараховані витрати»;

К-т «Поточний рахунок», «Кореспондентський рахунок», «Каса», «Депозитний рахунок» - на суму процентів.

Якщо банк при внесенні коштів на депозит сплачує проценти авансом, то сума раніше сплачених процентів амортизується щомісячно. У разі капіталізації процентів сума нарахованих процентів періодично приєднується до депозиту і відображається такою проводкою:

Д-т «Нараховані витрати»;

К-т «Депозити».

Погашення депозиту.

При погашенні депозиту у визначений договором строк здійснюється така бухгалтерська проводка:

Д-т «Депозити» - на суму номіналу й у разі капіталізації з урахуванням суми процентів;

К-т «Поточний рахунок», «Кореспондентський рахунок», «Каса», «Депозитний рахунок».

На дату погашення депозиту необхідно здійснити нарахування процентів за період з останньої дати нарахування до дати погашення. У строковому депозитному договорі рекомендується передбачити порядок суми перерахування депозиту та процентів за ним після закінчення встановленого терміну депозиту. Для юридичної особи вказується номер поточного рахунку; для фізичної - номер рахунку вкладу, який, у разі його відсутності, відкривається за згодою клієнта відповідно до умов депозитного договору.

Якщо умовами договору не передбачено порядку перерахування суми

депозиту після закінчення встановленого терміну, то не отримана своєчасно депонентом сума депозиту, обліковується за тим самим рахунком, що й раніше.

За вимог депонента банк повертає депозит до закінчення дії депозитного договору. У такому разі банк може застосовувати знижену процентну ставку, якщо це передбачено умовою депозитного договору. При поверненні депоненту суми депозиту банк здійснює перерахування процентів за період із дати залучення до дати довгострокового повернення депозиту і сплачує депоненту проценти за зниженою ставкою.

Різницю між нарахованими раніше процентами та процентами, що підлягають сплаті за зниженою ставкою, банк відносить на зменшення своїх процентних витрат.

При цьому, якщо протягом дії депозитного договору проценти депоненту не сплачувалися, виконуються такі бухгалтерські проводки:

Д-т «Нараховані витрати» - на суму нарахованих процентів за депозитом;

К-т «Поточний рахунок», «Кореспондентський рахунок», «Каса», «Депозитний рахунок» - на суму процентів за депозитом за зниженою ставкою;

К-т «Процентні витрати» - на різницю між нарахованими та сплаченими процентами за зниженою ставкою.

Якщо проценти сплачуються депоненту періодично протягом дії депозитного договору, то різниця між раніше сплаченими та перерахованими за зниженою ставкою процентами повертається банку відповідно до умов договору, тобто сплачується депонентом або утримується банком із суми депозиту.

12.3. Облік строкових коштів суб'єктів господарської діяльності

Строкові кошти суб'єктів господарської діяльності обліковуються за рахунками 261-ї групи. Ця група містить такі балансові рахунки, що слугують для обліку номіналу депозиту.

2610 «Короткострокові депозити суб'єктів господарської діяльності»

2611 «Кошти, отримані від суб'єктів господарської діяльності за операціями репо»

2615 «Довгострокові депозити суб'єктів господарської діяльності»

За характером усі рахунки 261-ї групи є пасивними.

Установи банків відкривають вкладні (депозитні) рахунки підприємствам та їхнім відокремленим підрозділам відповідно до вимог Інструкції «Про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземних валютах», затвердженої постановою Правління НБУ від 12.11.2003 р. за № 492.

Працівник депозитного відділу комерційного банку заводить депозитну справу для кожного клієнта банку, якому відкрито депозитний рахунок. Маючи намір розмістити тимчасово вільні кошти на строкові депозити, керівник підприємства подає до депозитного відділу лист-клопотання на ім'я голови правління банку з проханням прийняти на депозитний рахунок гроші на певний термін.

Якщо досягнуто згоди щодо термінів та відсотків на вкладені кошти, укладається депозитний договір у двох примірниках. Депозитний договір засвідчує право банку управляти залученими від юридичних і фізичних осіб коштами і право отримати у чітко визначений строк суму депозитного вкладу та процентів за користування ним.

Основними реквізитами та умовами депозитного договору є:

назва та адреса банку, який приймає депозит (вклад);

назва та адреса власника коштів;

дата внесення депозиту;

величина депозиту;

дата вимоги вкладником своїх коштів;

процентна ставка за користування депозитом;

сума процентів, яку належить виплатити;

форма зарахування коштів на депозитний рахунок;

форма повернення депозиту (вкладу) і процентів (для юридичної особи - номер поточного рахунку);

зобов'язання банку повернути суму, внесену на депозит;

підписи голови та головного бухгалтера банку, вкладників.

Якщо підприємство не має в банку поточного рахунка, то банк відкриває депозитний рахунок такому клієнтові на підставі депозитного договору за умови подання ним таких документів:

копії свідоцтва про державну реєстрацію в органі виконавчої влади, іншому органі уповноваженому здійснювати державну реєстрацію, засвідченої нотаріально чи органом, який видав свідоцтво про державну реєстрацію;

копії належним чином зареєстрованого статуту, засвідченої нотаріально чи органом, який здійснив реєстрацію;

копії документа, що підтверджує взяття підприємства або його відокремленого підрозділу на облік відповідним органом державної податкової служби, засвідченої тим органом, який видав документ, нотаріально або уповноваженим працівником банку;

копії документа про повідомлення органів Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань щодо намірів платника страхових внесків відкрити відповідні рахунки (подається якщо підприємство або його відокремлений підрозділ використовують найману працю);

копії довідки про внесення підприємства або його відокремленого підрозділу до Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України, засвідченої нотаріально, органом, який видав довідку, або уповноваженим працівником банку;

картку зі зразками підписів і відбитком печатки, засвідченої нотаріально або вищою організацією (вимагається, якщо в депозитному договорі передбачено перерахування коштів після закінчення строку їх зберігання з використанням платіжного доручення).

Документи на відкриття депозитних рахунків підприємств особисто

подають до банку особи, які мають право першого та другого підписів. Ці особи мають пред'явити уповноваженому працівнику банку:

паспорт або документ, що його замінює;

документ, виданий органом державної податкової служби, що свідчить про присвоєння фізичній особі ідентифікаційного номера платника податків;

документи, що підтверджують їхні повноваження.

Уповноважений працівник банку здійснює ідентифікацію осіб, які відкривають поточний рахунок, і робить у присутності цих осіб копії сторінок паспорта або документа, що його замінює, які містять прізвище, дату народження, серію та номер паспорта, або документа, що його замінює, дату видання та найменування органу, що видав документ, інформацію про місце проживання або тимчасового перебування фізичної особи, а також копію документа, виданого органом державної податкової служби, що свідчить про присвоєння фізичній особі ідентифікаційного номера платника податків. Ці копії засвідчуються підписами уповноваженого працівника банку, який здійснює ідентифікацію клієнта, та особи, що відкриває рахунок, як такі, що відповідають оригіналові, та зберігаються у справі з юридичного оформлення рахунка.

Якщо депозитний рахунок відкривається підприємству або відокремленому підрозділові, який уже має в цьому банку поточний рахунок (тобто коли банком уже здійснено ідентифікацію клієнта і сформовано справу з юридичного оформлення рахунка), то весь названий вище перелік документів не вимагається. У такому разі депозитний рахунок відкривається на підставі депозитного договору за умови надання підприємством або відокремленим підрозділом, який використовує найману працю, копії документа про повідомлення органів Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України щодо намірів підприємства або відокремленого підрозділу - платника страхових внесків відкрити рахунок.

Кошти на вкладні (депозитні) рахунки підприємств та їх відокремлених

підрозділів перераховуються платіжними дорученнями з поточного рахунку і після закінчення терміну їх зберігання повертаються на поточний рахунок.

При відкритті депозитного рахунка виконується така бухгалтерська проводка:

Д-т «Поточний рахунок» або «Кореспондентський рахунок»;

К-т «Депозитний рахунок».

Проведення розрахункових операцій та видача коштів готівкою з вкладного (депозитного) рахунка підприємства забороняється. Нарахування процентів починається з дня надходження суми депозиту на депозитний рахунок. Облік нарахованих процентів за коштами суб'єктів господарської діяльності здійснюється на рахунку 2618 П «Нараховані витрати за строковими коштами суб'єктів господарської діяльності».

Нараховані проценти за депозитами суб'єктів господарської діяльності відповідно до умов депозитного договору можуть перераховуватися на поточний рахунок даної юридичної особи або зараховуватися на поповнення депозиту. Термін дії депозитного договору може бути пролонгований без укладання нового договору, а для додаткового внеску на діючий депозитний рахунок використовується додаток до договору. Дохід за депозитним вкладом виплачується вкладникові за рахунок витрат банку і відноситься на балансовий рахунок 7021 (А) «Процентні витрати за строковими коштами, які отримані від суб'єктів господарської діяльності».

Відсотки нараховуються за календарне число днів або за методом «30/360», за допомогою номінальної процентної ставки (метод рівних частин) чи фактичної процентної ставки (актуарний метод), що дає змогу розподілити витрати, виходячи з поточної вартості депозиту в окремі періоди.

У разі використання номінальної ставки витрати банку на погашення процентів за депозитним вкладом визначатимуться за формулою:

.

Нарахування процентів відображається в балансі комерційного банку в тому періоді, за який вони нараховані. Нараховані проценти перераховують на поточний рахунок клієнта на підставі меморіального ордера.

На отриманий дохід у вигляді процентів за депозит нараховується податок на прибуток - 25%.

Щомісячно в депозитну справу кожного клієнта додається виписка із депозитного рахунку. Термін дії депозитного рахунку може бути пролонгований без укладання нового договору.

Для цього необхідно подати:

лист-клопотання про продовження договору;

додаткову угоду до депозитного договору.

12.4. Облік строкових вкладів фізичних осіб до КБ

Для зберігання та обліку коштів, внесених на визначений у договорі строк, фізичній особі відкриваються вкладні (депозитні) рахунки.

Вкладні рахунки відкриваються на підставі договору про відкриття вкладного депозитного рахунку з видачею вкладнику вкладного документа. Таким документом може бути ощадна книжка (іменна чи на пред'явника), договір або ощадний сертифікат (залежно від вкладу).

В депозитному договорі зазначається: назва та адреса банку, який приймає депозит (вклад), власник коштів, дата внесення депозиту, величина депозиту, термін зберігання та порядок повернення коштів після закінчення терміну (виплата готівкою, перерахування на поточний рахунок вкладника та ін.), процентна ставка, умови перегляду її величини, відповідальність сторін, зобов'язання банку повернути суму, внесену на депозит, інші умови за погодженням сторін, підписи сторін.

Кошти на вкладні рахунки фізичних осіб можуть бути внесені готівкою, перераховані з власного вкладного рахунку в інші банки чи з поточного рахунку

в національній та іноземній валюті.

Оформлення депозитних операцій фізичних осіб у комерційному банку здійснюється в такому порядку:

1. Між банком та клієнтом укладається договір про розміщення тимчасово вільних коштів громадян на депозити. Депозитний договір оформлюється у двох примірниках. Співробітник банку реєструє договір у книзі реєстрації, фіксує дату, номер договору і номер депозитного рахунку. Договір підписується обома сторонами і скріплюється печаткою.

2. Вкладник вносить гроші на депозит на підставі прибуткового ордера або об'яви на внесення готівки.

3. Відповідальний працівник заповнює вкладну книжку, особовий рахунок, до оформлює «Прибутковий ордер» (об'яву на внесення готівки), записує операцію в Касовий журнал за прибутком.

4. Вкладник отримує один примірник договору, вкладну (ощадну) книжку.

Додаткові внески можуть здійснюватися будь-якою особою як з пред'явленням вкладної книжки, так і без неї на підставі прибуткового ордера.

Видача вкладу здійснюється на підставі вкладної книжки та видаткового касового ордера.

Величину депозитного процента встановлює комерційний банк самостійно, керуючись: величиною облікової ставки НБУ, станом грошового ринку, власною депозитною політикою, обсягом вкладу та терміном, на який вносяться грошові кошти.

Нарахування процентів за договором здійснюється щомісячно, незалежно від періодичності розрахунків, передбачених у договорі з клієнтом. При цьому банки використовують схеми нарахування простих і складних процентів.

Найбільш поширеним і традиційним є нарахування простих процентів. Базою нарахування відповідної процентної ставки за кожний встановлений період буде одна і та сама основна сума строкового вкладу. Тобто нарахування простих процентів здійснюється на сальдо за рахунком за фактичний термін

зберігання коштів з урахуванням змін процентної ставки згідно з договором.

Нарахування складних процентів («процентів на проценти») здійснюється на сальдо за рахунком і нараховані раніше проценти.

Використання складних процентів є більш вигідним для вкладників банку (за умови, що термін вкладу перевищує один рік), оскільки забезпечує їм більший дохід.

Періодичність виплати процентів за вкладами залежить від умов конкретного договору. При виплаті процентів працівник банку повинен роздрукувати необхідні видаткові ордери (меморіальний ордер) на суму процентів, які необхідно виплатити.

Контрольні запитання за темою 12:

1) Розкрийте сутність поняття «депозит».

2) Дайте визначення депозитних операцій комерційного банку.

3) Охарактеризуйте принципи організації депозитних операцій.

4) Чим відрізняється депозит до запитання від строкового депозиту?

5) Як класифікуються депозити залежно від виду і статуту вкладника? Як класифікуються депозити залежно від терміну вкладу?

6) Опишіть механізм нарахування відсотків за депозитами.

7) Розкрийте методику нарахування відсотків за користування депозитними коштами та обліку процентних витрат за депозитними операціями.

8) Назвіть документи, що їх подають юридичні особи для відкриття депозитного рахунку.

9) Як здійснюється облік погашення депозиту?

10) Розкрийте сутність поняття «вклади населення». Наведіть їх класифікацію.

11) Чи можуть проводитися за депозитним рахунком юридичної особи розрахункові операції та видання коштів населенню?

12) Охарактеризуйте вклад «до запитання» в комерційному банку для фізичних осіб та порядок його відкриття.

Тема 13. Облік операцій банку в іноземній валюті

13.1. Сутність і класифікація валютних операцій

комерційних банків

Валютними операціями є господарські операції, вартість яких визначається в іноземній валюті, або ті, що потребують розрахунків в іноземній валюті.

Для правильного відображення у бухгалтерському обліку операцій з іноземною валютою слід усвідомити такі терміни та поняття:

валютні цінності - валюта України, іноземна валюта, платіжні документи, що виражені в іноземній валюті;

валюта України (гривня) - грошові знаки у формі банкнот, монет, що перебувають в обігу та є законним платіжним засобом на території України, а також вилучені з обігу або такі, що вилучаються з нього, але підлягають обміну на грошові знаки, які пе-ребувають в обігу;

іноземна валюта - іноземні грошові знаки у формі банкнот, що перебувають в обігу та є законним платіжним засобом на території відповідної іноземної держави, а також вилучені з обігу або такі, що вилучаються з нього, але підлягають обміну на грошові знаки, які перебувають в обігу;

платіжні документи, що виражені в іноземній валюті, - іменні чеки, виражені в іноземній валюті (далі - іменні чеки), до-рожні чеки, виражені в іноземній валюті (далі - дорожні чеки).

Розпочати діяльність на валютному ринку банк має право за наявності ліцензій або письмового дозволу, що надається Націо-нальним банком України. Будь-який банк, котрий офіційно зареєстрований на території України, має банківську ліцензію й отримав письмовий дозвіл НБУ на здійснення валютних операцій, а також здійснює валютний контроль за операціями своїх клієнтів, називається уповноваженим банком.

Найпоширенішими валютними операціями, що виконуються банками, є:

1. Неторговельні операції:

з купівлі-продажу готівкової іноземної валюти фізичними особами;

купівлі-продажу безготівкової іноземної валюти фізичними особами;

приймання готівки на інкасо;

видача дозволу на вивіз валюти;

конвертація валюти за дорученням клієнта;

операції з чеками та платіжними картками;

операції за переказами в іноземній валюті.

2. Операції з торгівлі іноземною валютою на Міжбанківському валютному ринку України (МВРУ):

укладання угод з метою хеджування ризиків;

укладання угод з метою отримання спекулятивного при-бутку;

укладання угод з метою виконання доручень клієнтів;

укладання угод для виконання власних зобов'язань банку;

укладання угод купівлі однієї іноземної валюти за іншу.

3. Операції в іноземній валюті, що виконуються за доручен-ням клієнтів банку:

відкриття та обслуговування поточних і вкладних (депозитних) рахунків суб'єктів підприємницької діяльності в іноземній валюті;

відкриття та обслуговування поточних і вкладних (депозитних) рахунків фізичних осіб в іноземній валюті;

надання кредитів в іноземній валюті.

В Україні проведення валютних операцій регулю-ється Декретом Кабінету Міністрів «Про валютне регулювання і валютний контроль». У ньому визначено принципи здійснення юридичними і фізичними особами валютних операцій.

Учасники (суб'єкти) валютних операцій за цим Декретом розподіляються на дві категорії - резидентів і нерезидентів.

Об'єктами валютних операцій є валютні цінності, до яких відносять:

іноземну валюту, цінні папери в іноземній валюті (чеки, векселі, облігації);

інші боргові зобов'язання, виражені в іноземній валюті;

дорогоцінні метали - золото, срібло, платина, природні дорогоцінні каміння.

Операції з валютними цінностями поділяються на два види:

1) поточні валютні операції;

2) операції, пов'язані з рухом капіталу.

До поточних валютних операцій відносяться:

розрахунки за товари, роботи і послуги;

за експорт та імпорт;

перекази;

погашення (сплата) короткострокових кредитів тощо.

До капітальних валютних операцій відносяться:

прямі інвестиції, тобто вкладення в статутний капітал підприємств;

портфельні інвестиції, тобто придбання цінних паперів;

довгострокове кредитування тощо.

Операції в іноземній валюті, розрахунки за якими проводяться в короткий термін, що не перевищує двох робочих днів, називають операціями спот.

Операції в іноземній валюті, розрахунки за якими здійснюються після двох робочих днів від дати укладання відповідного контракту до дати, зазначеної в контракті, називають форвардними операціями.

13.2. Загальні вимоги до обліку операцій в

іноземній валюті

У міжнародній практиці досі не існує єдиної універсальної схеми обліку валютних операцій і зарубіжні країни у своїх національних системах бухгалтерського обліку використовують різні методи відображення у фінансовій звітності операцій з іноземною валютою.

Найпоширеніші з них такі:

метод обліку за курсом на дату закриття (closing rate method), відповідно до якого всі операції з іноземною валютою відобра-жаються в обліку за курсом на дату балансу;

метод оборотно-необоротної оцінки (Current/Non-current method), відповідно до якого поточні активи та пасиви переоцінюються за курсом на дату балансу, а довгострокові - відображаються за іс-торичною вартістю;

монетарно-немонетарний метод (Monetarn/Non-monetary method) -

розподіл статей балансу на монетарні та немонетарні за гро-шовою ознакою;

темпоральний метод (Temporal method) полягає в оцінці активів та пасивів за поточними (або майбутніми) цінами за курсом на дату звітності, а статті, що виражені за історичною вартістю, - відповідно за курсом на дату відображення в обліку.

В Україні діє Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 21 «Вплив змін валютних курсів», який визначає методологічні засади формування в бухгалтерському обліку інформації про операції в іноземних валютах та відображення показників статей фінансової звітності господарських одиниць за межами України в грошовій одиниці України. Норми Положення (стандарту) 21 за-стосовуються підприємствами, організаціями та іншими юридич-ними особами незалежно від форм власності (крім бюджетних установ). Положення (стандарт) 21 не поширюється на:

операції хеджування статей з іноземної валюти;

відображення (перерахунок) показників статей фінансової звітності, наведених у валюті звітності, в іноземній валюті.

В основу бухгалтерського обліку валютних операцій в Україні покладено монетарно-немонетарний метод.

Передусім це стосується застосування принципу мультивалютності, який полягає у відображенні операцій в іноземній валюті за тими самими рахунками, що й операції у гривні. Цей принцип реалізується за допомогою додаткової бази валютних параметрів, які на рівні синтетичних рахунків забезпечують інформацією у розрізі видів банківської діяльності (операцій). На рівні аналітичних рахунків формується деталізована інформація, яка є предметом статистичної звітності.

Балансова вартість іноземної валюти визначається як вартість іноземної валюти в грошовій одиниці України, за якою вона відображена в балансі (гривневий еквівалент за офіційним валютним курсом).

Усі статті балансу, за якими відображаються операції в іноземній валюті та валютні цінності, поділяються на монетарні та немонетарні.

Монетарні статті - статті балансу про грошові кошти, а також про такі активи й зобов'язання, які будуть отримані або сплачені у фіксованій (або визначеній) сумі грошей або їх еквівалентів.

Немонетарні статті - статті інші, ніж монетарні статті балансу.

Операції з іноземною валютою за балансовими рахунками відображаються за такими курсами:

а) за офіційним валютним курсом на дату валютування відображається

іноземна валюта в подвійній оцінці - за номіналом та в гривневому еквіваленті (доходи та витрати, що нараховані, отримані або сплачені в іноземній валют; усі зарахування та списання з кореспондентського рахунка, у тому числі внесок в іноземній валюті до статутного капіталу, куплена-продана іноземна валюта тощо);

б) за ринковим курсом гривні в разі купівлі-продажу іноземної валюти за гривні;

в) за офіційним валютним курсом гривні на дату нарахування, отримання і сплати доходів та витрат в іноземній валюті. У разі здійснення виправних проведень за рахунками доходів і витрат сума в гривнях за проведенням «сторно» має дорівнювати сумі в гривнях за помилковим проведенням;

г) за офіційним валютним курсом на дату укладення установ-чого договору в разі внеску в іноземній валюті до статутного ка-піталу гривні відображаються за рахунком 3630 П «Внески за незареєстрованим статутним капіталом».

Різниця, що виникає при оцінці внеску за офіційним валютним курсом на дату внесення коштів в іноземній валюті та оцінці внеску за офіційним валютним курсом на дату укладення установ-чого договору у процесі формування статутного капіталу з участю іноземних інвесторів (а в разі збільшення статутного капіталу банку - на дату прийняття рішення про збільшення статутного капіталу), відображається за рахунком 6204 АП «Результат від торгівлі іноземною валютою та банківськими металами».

ґ) за офіційним валютним курсом на дату сплати авансу (попередньої

оплати) гривні відображаються в разі придбання за іноземну валюту немонетарних активів (запасів, основних засобів, нематеріальних активів тощо) та отримання робіт і послуг.

Дебіторська заборгованість з придбання основних засобів є монетарною статтею і відображається за офіційним валютним курсом на дату сплати авансу. Оприбуткування основних засобів здійснюється за курсом на день здійснення розрахунків.

Головною особливістю сучасного обліку валютних операцій банків, як уже згадувалося вище, є принцип мультивалютності. Зв'язок між операціями в іноземній валюті та національній забез-печується використанням технічних рахунків:

3800 «Позиція банку щодо іноземної валюти та банківських металів»;

3801 «Еквівалент позиції банку щодо іноземної валюти та банківських металів».

Технічний рахунок - рахунок, який не несе економічного навантаження і використовується для технічного здійснення операції. Формування фінансової звітності здійснюється без урахування залишків за технічними

рахунками 3800 АП та 3801 АП.

У кореспонденції з технічними рахунками відображаються операції банку, що впливають на розмір валютної позиції банку.

Рахунок 3801 АП «Еквівалент позиції банку щодо іноземної валю-ти та банківських металів» є контррахунком рахунка 3800 АП «По-зиція банку щодо іноземної валюти та банківських металів» для обліку гривневого еквівалента позиції щодо іноземної валюти та банківських металів.

Наприкінці кожного операційного дня суми в гривневому еквіваленті на технічних рахунках 3800 та 3801 мають бути однаковими.

Різниця між сумами залишків у відповідній іноземній валюті за аналітичними рахунками 3800 (за офіційним курсом) та 3801 (за курсами договорів) того самого коду іноземної валюти відображається за балансовим рахунком 6204 АП «Результат від торгівлі іноземною валютою та банківськими металами». Курсова різниця від переоцінки грошових коштів та інших монетарних статей в іноземній валюті теж зараховується на цій рахунок (перерахунок гривневого еквівалента залишків іноземної валюти усіх монетарних статей в іноземній валюті здійснюється під час кожної зміни офіційного валютного курсу).

Серед валютних операцій, безумовно, є ті, які відображаються на позабалансових рахунках.

До них належать:

вимоги та зобов'язання банку, які можуть виникнути в май-бутні періоди та за якими банк зазнає ризику;

документи й цінності.

Усі угоди, за якими в банку виникають вимоги або зобов'язання, відображаються у балансі за датою операції. Залежно від потреб банку в аналітичній інформації, можливостей програмного забезпечення банк самостійно визначає порядок ведення аналітичного обліку за технічними рахунками та технічні аспекти переоцінка рахунків в іноземній валюті.

У фінансовій звітності немонетарні статті, зарахування яких до балансу

пов'язане з операціями в іноземній валюті, відображаються в гривнях за валютним курсом на дату здійснення операції.

Дебіторська заборгованість за авансами з придбання основних засобів, нематеріальних активів, товарно-матеріальних цінностей тощо та кредиторська заборгованість з продажу основних засобів, нематеріальних активів, товарно-матеріальних цінностей тощо відображаються у фінансовій звітності за офіційним валютним курсом на дату розрахунку.

Кредиторська заборгованість з придбання за іноземну валюту основних засобів, нематеріальних активів, товарно-матеріальних цінностей і дебіторська заборгованість з продажу за іноземну ва-люту основних засобів, нематеріальних активів, товарно-мате-ріальних цінностей є монетарними (грошовими) статтями балансу, тобто підлягають сплаті та одержанню у визначеній в іноземній валюті сумі і тому переоцінюються під час кожної зміни офіційного валютного курсу.

Довгострокові вкладення в іноземній валюті в асоційовані та дочірні

іноземні підприємства, які обліковуються за вартістю їх придбання (історичною вартістю) на рахунках груп 410 «Вкладення в асоційовані компанії» та 420 «Вкладення в дочірні ком-панії», відображаються за офіційним валютним курсом на дату здійснення операції так само, як і інші немонетарні статті, що ві-дображаються за їх історичною вартістю.

Довгострокові інвестиції в іноземні підприємства, у яких банк не бере істотної участі, що обліковуються на рахунках групи 320 «Акції та інші вкладення з нефіксованим прибутком у портфелі банку на інвестиції», відображаються за офіційним валютним ку-рсом на дату визначення їх справедливої (ринкової) вартості.

Цінні папери в іноземній валюті, що придбані з метою прода-жу, обліковуються в тій, валюті, у якій виражено їх вартість, на рахунках групи 310 «Акції та інші вкладення з нефіксованим прибутком у портфелі банку на продаж» та переоцінюються в порядку, визначеному для монетарних статей в іноземній валюті.

13.3. Облік обмінних операцій з іноземною валютою

До обмінних операцій з іноземною валютою належать операції, коли одна валюта обмінюється на іншу. До таких операцій належать купівля-продаж іноземної валюти та конвертація, які можуть здійснюватись як у готівковій, так і безготівковій формі.

Для операцій купівлі-продажу іноземної валюти слід брати до уваги:

1) дату валютування:

за операціями купівлі-продажу іноземної валюти (банківських металів) - це обумовлена договором дата, згідно з якою банк отримує право власності на куплену іноземну валюту (банківські метали) і виконує своє зобов'язання щодо передавання контрагенту проданої валюти (банківських металів);

за операціями купівлі-продажу основних засобів, нематеріальних активів тощо - це дата здійснення оплати куплених активів і одержання плати за продані активи;

2) дату операції - дата укладення договору про обмінну операцію, згідно з якою банк бере на себе такі зобов'язання:

купити актив; і на цю дату в нього виникає право отримати від контрагента куплений актив і зобов'язання його оплатити;

продати актив; і на цю дату в нього виникає зобов'язання передати контрагенту проданий актив і право одержати передбачену договором оплату. Операції за цією датою відображаються у бухгалтерському обліку за позабалансовими рахунками;

3) дата розрахунку - це дата фактичного проведення розрахунку, у результаті якого банк одержує або сплачує кошти.

Проведення за балансовими рахунками здійснюються на дату валютування; дата розрахунку та дата валютування можуть збігатися. Різниця між датою розрахунку та датою валютування виникає під час передоплати або відстрочення платежу. Якщо дата розрахунку та да-та валютування не збігаються, то використовуються такі рахунки: