Особливості аудиту залучення і використання довгострокових фінансових позик

Размещено на http://www.allbest.ru/

Зміст

Вступ

1. Характеристика залучення і використання довгострокових фінансових позик та роль їх аудиту в системі управління діяльністю підприємства

2. Критичний огляд нормативної бази, спеціальної та періодичної літератури з питань аудиту залучення та використання довгострокових фінансових позик

3. Організаційно-економічна характеристика ТОВ «ТДІ»

4. Планування аудиту залучення і використання довгострокових фінансових позик

5. Аудиторські докази, що мають бути одержані під час аудиту залучення та використання довгострокових фінансових позик

6. Особливості аудиту залучення і використання довгострокових фінансових позик в умовах використання сучасних засобів обробки інформації

7. Аудиторський висновок за результатами аудиту довгострокових фінансових позик ТОВ «ТДІ»

Висновки і пропозиції

Список використаних джерел

Додаток А

Додаток Б

Додаток В

Додаток Г

Вступ

Для нормального функціонування будь-якої ланки ринкової економіки конче потрібно, щоб учасники, приймаючи рішення, мали правдиву та об'єктивну інформацію про майно, грошовий та фінансовий стан, результати роботи - прибутки, доходи чи збитки, а також про особливості їх досягнення, як на своєму підприємстві, так і партнерів. Таку інформацію надає лише система бухгалтерського обліку.

До довгострокових зобов'язань відносяться довгострокові (строком більше 1 року) позики банків, облігації та векселі, видані підприємством. Перевагою фінансування за рахунок довгострокових джерел є небажання власників збільшити кількість акціонерів, а також відносно нижча собівартість кредиту в порівнянні з вартістю акціонерного капіталу, яка виражається в ефекті фінансового важеля. Використання та повернення цих кредитів потребує суворого контролю за їх станом та рухом, а для цього необхідні детальні дані по кожній позиції, про їх суму, строки повернення, нараховані проценти за користування. Для аналізу ефективності довгострокових кредитів потрібні відомості про конкретні напрямки їх використання, про витрачені суми на кожен напрям, про очікувану економічну ефективність, про окупність довгострокових вкладень.

Метою даної роботи є дослідження організації і методики аудиту залучення і використання довгострокових фінансових позик.

Об'єктом дослідження виступають довгострокові фінансові позики, які виникають при здійсненні господарської діяльності на ТОВ "ТДІ".

Предметом дослідження в даній роботі виступає аудит довгострокових зобов'язань підприємства.

1. Характеристика залучення і використання довгострокових фінансових позик та роль їх аудиту в системі управління діяльністю підприємства

Ефективна фінансова діяльність підприємства не можлива без постійного залучення позичкових коштів. Використання позичкового капіталу дозволяє суттєво розширити об'єм господарської діяльності підприємства, забезпечити більш ефективне використання власного капіталу, прискорити формування різних цільових фінансових фондів, а в кінцевому рахунку -- підвищити ринкову вартість підприємства.

Хоча основу будь-якого бізнесу складає власний капітал -- на підприємствах ряду галузей економіки об'єм позичкових коштів, які використовуються, значно перебільшує об'єм власного капіталу. У зв'язку з цим управління із залученням і ефективним використанням позичкових коштів є однією з найважливіших функцій фінансового менеджменту, яка спрямована на забезпечення досягнення високих кінцевих результатів господарської діяльності підприємства.

Позичковий капітал, що використовується підприємством, характеризує у сукупності об'єм його фінансових зобов'язань (загальну суму боргу). Ці фінансові зобов'язання у сучасній господарській практиці диференціюються таким чином [11, c.218]:

1. Довгострокові фінансові зобов'язання. До них належать усі форми функціонуючого на підприємстві позичкового капіталу з терміном його використання більше одного року. Основними формами цих зобов'язань є довгострокові кредити банків і довгострокові кредитні кошти (заборгованість за податковим кредитом; заборгованість за емітованими облігаціями; заборгованість за фінансову допомогу, яка була надана на зворотній основі тощо), термін погашення яких ще не настав або непогашені в установлений термін.

2. Короткострокові фінансові зобов'язання. До них належать усі форми залученого позичкового капіталу з терміном його використання до одного року. Основними формами цих зобов'язань є короткострокові кредити банків і короткострокові позичкові кошти (як передбачені до погашення в наступному періоді, так і не погашені у встановлений термін), різні форми кредиторської заборгованості підприємства (за товарами, роботами і послугами; за виданими векселями; за отриманими авансами; за розрахунками з бюджетом і позабюджетними фондами; оплатою праці; з дочірніми підприємствами; з іншими кредиторами) та інші короткострокові фінансові зобов'язання.

У процесі розвитку підприємства по мірі погашення його фінансових зобов'язань виникає потреба в залученні нових позичкових коштів. Джерела і форми залучення позичкових коштів підприємством вельми різноманітні.

Управління залученням позичкових коштів являє собою цілеспрямований процес їх формування з різних джерел і у різних формах відповідно до потреб підприємства в позичкових коштах на різних етапах його розвитку. Різноманітність завдань, які вирішуються підприємством у процесі цього управління, визначає необхідність розробки спеціальної фінансової політики у цій сфері на підприємствах, що використовують значний об'єм позичкового капіталу.

Політика залучення позичкових коштів являє собою частину загальної фінансової стратегії, яка полягає у забезпеченні найбільш ефективних форм і умов залучення позичкового капіталу з різних джерел відповідно до потреб розвитку підприємства[23, c.54].

Процес формування політики залучення підприємством позичкових коштів включає такі основні етапи.

1. Аналіз залучення і використання позичкових коштів у попередньому періоді. Метою такого аналізу є виявлення об'єму, складу і форм залучення позичкових коштів підприємством, а також оцінка ефективності їх використання.

На першому етапі вивчають динаміку загального об'єму залучення позичкових коштів у періоді, який розглядається; темпи цієї динаміки зіставляються з темпами приросту суми власних фінансових ресурсів, об'ємів операційної та інвестиційної діяльності, загальної суми активів підприємства.

На другому етапі виявляють основні форми залучення позичкових коштів, аналізують динаміку питомої ваги сформованих фінансових кредитів, товарного кредиту і внутрішньої кредиторської заборгованості в загальній сумі позичкових коштів, які використовуються підприємством.

На третьому етапі встановлюють співвідношення об'ємів позичкових коштів, які використовуються підприємством, за періодом їх використання. З цією метою проводиться відповідне групування позичкового капіталу, що використовується за цією ознакою, вивчають динаміку співвідношення коротко- і довгострокових позичкових коштів і їх відповідність об'єму оборотних і позаоборотних активів, що використовуються.

На четвертому етапі вивчають склад конкретних кредиторів підприємства, умови надання ними різних форм фінансового і товарного (комерційного) кредитів. Ці умови аналізуються з позицій їх відповідності кон'юнктурі фінансового і товарного ринків [3, c.261].

На п'ятому етапі вивчають ефективність використання позичкових коштів у цілому та окремих їх форм на підприємстві. З цією метою використовуються показники оборотності й рентабельності позичкового капіталу, розглянуті раніше. Перша група цих показників зіставляється у процесі аналізу з середнім періодом обороту власного капіталу.

Результати проведеного аналізу є основою оцінки доцільності використання позичкових коштів на підприємстві у визначених об'ємах і формах.

2. Визначення мети залучення позичкових коштів у майбутньому періоді. Ці кошти залучаються підприємством на суворо цільовій основі, що є однією з умов подальшого ефективного їх використання. Основною метою залучення позичкових коштів є [18, c.206]:

а) поповнення необхідного об'єму постійної частини оборотних активів. Нині більшість підприємств, що займаються виробничою діяльністю, не мають можливості фінансувати повністю цю частину оборотних активів за рахунок власного капіталу. Значна частина фінансування здійснюється за рахунок позичкових коштів;

б) забезпечення формування змінної частини оборотних активів. Яку би модель фінансування активів не використовувало підприємство, в усіх випадках змінна частина оборотних активів частково або повністю фінансується за рахунок позичкових коштів;

в) формування недостатнього об'єму інвестиційних ресурсів. Метою залучення позичкових коштів у цьому випадку виступає необхідність прискорення реалізації окремих реальних проектів підприємства (нове будівництво, реконструкція, модернізація), поновлення основних засобів (фінансовий лізинг);

г) забезпечення соціально-побутових потреб своїх працівників. У цих випадках позичкові кошти залучаються для видачі коштів своїм працівникам на індивідуальне житлове будівництво, облаштування садових та городніх ділянок та на інші аналогічні потреби;

ґ) інші тимчасові потреби. Принцип цільового залучення позичкових коштів забезпечується і в цьому випадку, хоча таке їх залучення здійснюється, зазвичай, на короткі строки і у невеликих об'ємах.

3. Визначення граничного об'єму залучення позичкових коштів. Максимальний об'єм цього залучення диктується двома основними умовами [12, c.12]:

а) граничним ефектом фінансового леверіджу. Оскільки об'єм власних фінансових ресурсів формується на попередньому етапі -- загальна сума використовуваного власного капіталу може бути визначена попередньо. Згідно з нею розраховується коефіцієнт фінансового леверіджу (коефіцієнт фінансування), при якому його ефект буде максимальним. З урахуванням суми власного капіталу у майбутньому періоді й розрахованого коефіцієнта фінансового леверіджу визначається граничний об'єм позичкових коштів, що забезпечує ефективне використання власного капіталу;

б) забезпеченням достатньої фінансової стійкості підприємства. Вона повинна оцінюватися не тільки з позицій самого підприємства, але й з позицій можливих його кредиторів, що забезпечить, у подальшому, зниження вартості залучення позики. 3 урахуванням цих вимог підприємство встановлює ліміт використання позичкових коштів у своїй господарській діяльності.

4. Оцінка вартості залучення позичкового капіталу з різних джерел. Така оцінка проводиться у розрізі різних форм позичкового капіталу, який залучається підприємством із зовнішніх і внутрішніх джерел. Результати такої оцінки служать основою розробки управлінських рішень відносно вибору альтернативних джерел залучення позичкових коштів, що забезпечують задоволення потреб підприємства у позичковому капіталі [35].

5. Визначення співвідношення об'єму позичкових коштів, що залучаються на коротко- і довгостроковій основі. Розрахунок потреби в об'ємах коротко- і довгострокових позичкових коштів базується на меті їх використання в майбутньому періоді. На довгостроковий період (більше 1 року) позичкові кошти залучаються, як правило, для розширення об'єму власних основних коштів і формування об'єму інвестиційних ресурсів, якого не вистачає. На короткостроковий період позичкові кошти залучаються для всіх інших потреб їх використання.

Розрахунок необхідного розміру позичкових коштів у рамках кожного періоду здійснюється у розрізі окремих цільових напрямів їх майбутнього використання. Метою цих розрахунків є визначення термінів використання позичкових коштів, що залучаються, для оптимізації співвідношення довго- і короткострокових їх видів. У процесі цих розрахунків визначається повний і середній термін використання позичкових коштів.

Розрахунок повного терміну використання позичкових коштів здійснюється у розрізі перерахованих елементів, виходячи з їх використання і сформованої на фінансовому ринку практики встановлення пільгового періоду і терміну погашення [15, c.318].

6. Визначення форм залучення позичкових коштів. Ці форми диференціюються у розрізі фінансового кредиту; товарного (комерційного) кредиту; інших форм. Вибір форми залучення позичкових коштів підприємство здійснює, виходячи з цілей і специфіки своєї господарської діяльності.

7. Визначення складу основних кредиторів. Цей склад визначається формами залучення позичкових коштів. Основними кредиторами підприємства е, зазвичай, його постійні постачальники, з якими встановлені тривалі комерційні стосунки, а також комерційний банк, що здійснює його розрахунково-касове обслуговування.

8. Формування ефективних умов залучення кредитів. До числа найважливіших умов належать: а) термін надання кредиту; б) відсоткова ставка за кредит; в) умови виплати суми відсотка; г) умови виплати основної суми боргу; ґ) інші умови, пов'язані з отриманням кредиту.

9. Забезпечення ефективного використання кредитів. Критерієм такої ефективності виступає показник оборотності та рентабельності позичкового капіталу.

10. Забезпечення розрахунків за кредитами. З метою забезпечення повернення кредитів може заздалегідь резервуватися спеціальний зворотний фонд. Платежі з обслуговування кредитів включаються у платіжний календар і контролюються у процесі моніторингу поточної фінансової діяльності. На підприємствах, які залучають великі об'єми позичкових коштів у формі фінансового і товарного (комерційного) кредиту, загальна політика залучення позичкових коштів може бути згодом деталізована у розрізі вказаних форм кредиту.

Мета аудиту операцій із зобов'язаннями полягає у встановленні достовірності первинних даних щодо наявності зобов'язань, законності і доцільності проведених розрахунків, повноти і своєчасності відображення даних в первинних документах та облікових регістрах, правильності ведення обліку зобов'язань і його відповідності прийнятій на підприємстві обліковій політиці, національним положенням (стандартам) бухгалтерського обліку, достовірності відображення стану зобов'язань у звітності господарюючого суб'єкта [8, c.312].

Завданнями аудиту операцій з довгостроковими і поточними зобов'язаннями є [33, c.163]:

оцінка стану розрахунково-платіжної дисципліни за всіма видами розрахунків з кредиторами підприємства;

встановлення наявності, правильності оформлення договорів та інших документів, що визначають права та обов'язки сторін з постачання матеріальних запасів, виконання робіт (надання послуг), а також дотримання зазначених в даних документах умов;

оцінка повноти відображення здійснених операцій в бухгалтерському обліку і перевірка правильності даних в звітності;

встановлення дотримання чинного законодавства, правомірності, доцільності та обґрунтованості управлінських рішень відповідальних посадових осіб при здійсненні розрахункових операцій з постачальниками та підрядниками, бюджетом, персоналом підприємства, іншими кредиторами;

розробка заходів щодо реалізації результатів контролю з метою попередження відхилень від норм чинного законодавства.

2. Критичний огляд нормативної бази, спеціальної та періодичної літератури з питань аудиту залучення та використання довгострокових фінансових позик

Нормативною базою, що регулює організацію та методологію аудиту довгострокових фінансових позик підприємства є [1]:

Національні стандарти бухгалтерського обліку;

Закони України;

Накази Міністерства фінансів України;

Постанови Кабінету Міністрів України;

Накази ДПА України.

Таблиця 1 - Нормативно-правові акти, що регулюють облік та аудит довгострокових зобов'язань

№п/п	Назва документу	Короткий зміст	Використання в аудиті
1	Цивільний Кодекс України	Регламентує основи правовідносин позики, кредиту та комерційного кредиту	Він деякою мірою ставить знак рівності між договорами кредиту, позики та комерційного кредиту. В ньому особливості комерційного кредиту розглядаються детальніше. Принципи строковості та платності можуть виникати при комерційному кредитуванні за домовленістю сторін - ЦКУ не встановлює обов'язковості дотримання цих принципів як умови надання комерційного кредиту
2	Господарський Кодекс України	Присвячений правовим основам кредитних операцій банків, у тому числі оформленню кредитних відносин з клієнтами	При аналізі виконання договірних відносин щодо довгострокових позик
3	Закон про бухгалтерський облік та фінансову звітність	Цей Закон визначає правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні	При визначенні правильності віднесення позик по класифікаційним ознакам
4	Закон про аудиторську діяльність	Цей Закон визначає правові засади здійснення аудиторської діяльності в Україні і спрямований на створення системи незалежного фінансового контролю з метою захисту інтересів користувачів фінансової та іншої економічної інформації	На всіх етапах проведення аудиту довгострокових позик
5	Податковий Кодекс України	Податковий кодекс України регулює відносини, що виникають у сфері управляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства	При визначенні правильності проведення зобов'язань у обліку, визначення фінансових результатів та оподаткування прибутку підприємства
6	Положення стандарт бухгалтерського обліку №11 Зобов'язання	Це положення визначає методологічні засади формування в бухгалтерському обліку інформації про зобов'язання та її розкриття у фінансовій звітності. Норми цього Положення (стандарту) застосовуються підприємствами, організаціями та іншими юридичними особами (далі - підприємства) незалежно від форм власності (крім бюджетних установ	При визначеені правильності та відповідності віднесення сум до зобов'язань

Цивільне законодавство не передбачає такої категорії як кредит під цінні папери взагалі. Правовідносини, що виникають у процесі емісії й обігу цінних паперів регламентуються гл.14 ЦКУ. Цивільний кодекс України містить окрему главу про цінні папери як об'єкти цивільних прав - главу 14, яка поряд із визначенням цінного паперу містить також загальні для всіх цінних паперів норми.



Таблиця 2 - Перелік спеціальної літератури з теми дослідження

№п/п	Назва документу	Короткий зміст	Використання в аудиті
1	Сопко В., Завгородній В. Організація бухгалтерського обліку, економічного контролю та аналізу: Підручник. -- К.: КНЕУ, 2000. -- 260 с.	У підручнику бухгалтерський облік, контроль та аналіз розглядаються як об'єкти організації за умов сучасного розвитку економіки України. Докладно висвітлюються відповідні предмет і метод, особливості технології облікового, контрольного і аналітичного процесів, питання організації праці, а також забезпечення (нормативно-правове, організаційне, інформаційне, технічне, ергономічне і т. ін.) процесів обліку, контролю та аналізу як функцій управління в разі автоматизованої обробки інформації.	При вивченні правильності відображення позик на рахунках БО
2	Аудит. (Основи державного, незалежного професійного та внутрішнього аудиту). / За ред. проф. Немченко В. В., Редько О. Ю., Підручник. - К.: Центр учбової літератури, 2012. - 540 с.	Підручник розкриває теоретичні основи аудиту. Він підготовлений на базі передового досвіду розвитку аудиту в Україні. Використовується світовий і європейський досвід у розвитку аудиту, документи Аудиторської палати України.	При складанні програми та плану аудиту довгострокових позик
3	В.В. Рядська (розділи 4-7), Я.В. Петраков (розділи 1-3) Р 98 Аудит. Навч. пос. - К.: Центр учбової літератури, 2012. - 416 с.	У навчальному посібнику висвітлено питання правового забезпечення аудиту забезпечення аудиту та загальні методичні вимоги, які знаходяться в основі здійснення всіх етапів процесу аудиту: переддоговірного етапу, етапу укладання договору, планування, здійснення процедур перевірки, етапі складання аудиторського висновку. Розділи навчального посібника мають логічний взаємозв'язок, містять приклади та схематичне подання матеріалу, що дозволяє засвоювати матеріал і під час самостійної підготовки. В додатках подано як витяги з окремих стандартів аудиту та інших документів, що регламентують процес аудиту, так і практичну приклади документації, яка складається під час аудиту. Таким чином, навчальний підручник мас не тільки теоретичну, але й практичну спрямованість.	При організації та визначенні процедур аудиту довгострокових позик
4	Івахненков С.В. Інформаційні технології в організації бухгалтерського обліку та аудиту: Навч. посіб. -- 4-те вид., випр. і доп. -- К.: Знання, 2012. -- 343 с.	У навчальному посібнику висвітлено теоретичні та практичні аспекти застосування інформаційних комп'ютерних технологій в управлінні підприємством і в організації бухгалтерського обліку та аудиту. Теоретичні, методологічні і практичні питання автоматизації бухгалтерського обліку розглядаються в комплексі: від обробки первинних документів та реєстрації облікової інформації в електронних регістрах до бухгалтерського моделювання і формування облікової політики. Визначено підходи до проведення аудиту в умовах застосування комп'ютерних облікових систем та методи аудиту із застосуванням комп'ютерів. В основу посібника покладено курс лекцій з навчальних дисциплін «Інформаційні системи бухгалтерського обліку» та «Інформаційні системи і технології у фінансах», які автор читав протягом семи років студентам економічних спеціальностей.	При розгляді питання щодо автоматизації аудиту та використання інформаційних баз даних клієнта
5	Кулаковська Л. П., Піча Ю. В., К90 Організація і методика аудиту: Навч. посіб. - 2-е вид. -- К.: Каравела, 2005. -- 560 с.	Навчальний посібник дає можливість забезпечити навчальний процес із підготовки студентів за спеціальностями "Облік і аудит", "Фінанси", "Бухгалтерський облік" із дисципліни "Організація і методика аудиту", яка є нормативною при здобутті освітньо-кваліфікаційного рівня бакалавра з економіки та підприємництва. У навчальному посібнику відповідно до навчальної програми за цією дисципліною розглянуті питання організації аудиторської діяльності й методики проведення аудиту у суб'єктів господарювання. Матеріал викладений з урахуванням нової нормативної бази -- Міжнародних стандартів аудиту (МСА), які, відповідно до рішення Аудиторської палати України, прийняті як Національні стандарти аудиту.	При визначенні процедур та програми аудиту
6	Ільіна С.Б. Основи аудиту: Навчально-практичний посібник. -- К.: Кондор, 2013 р.-378 с.	У навчально-практичному посібнику розкриваються основи організації і методики проведення аудиту в умовах застосування в Україні національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку і фінансової звітності, міжнародних стандартів аудиту. В посібнику передбачені ситуаційні завдання, тести, графічні блоки, виконання яких формує у студентів навички проведення аудиторської перевірки. Значна увага налається аудиторському звіту (висновку), оцінюванню фінансової звітності, розглядаються особливості аудиту в комп'ютерному середовищі. Загалом, проведений аналіз літератури та нормативно-правових активів свідчить про недостатню освітленість питання у навчальних посібниках та спеціалізованій літературі.	При проведенні аудиту довгтсрокових позик та складанні аудиторського висновку

3. Організаційно-економічна характеристика ТОВ «ТДІ»

Товариство з обмеженою відповідальністю «ТДІ» створено за рішенням засновників підприємства від 01 березня 2003 р. в м. Києві та згідно із Законом України «Про підприємництво» і Законом України «Про підприємства в Україні» з метою сприяння розвитку економіки України, формування ринкових відносин, отримання прибутку та реалізації на його основі економічних та соціальних інтересів власників та трудового колективу.

Основним видом діяльності підприємства - є виробництво, встановлення та продаж металопластикових вікон і дверей.

Підприємство є юридичною особою і діє на основі повного господарського рахунку, самофінансування і самоокупності та відповідно до чинного законодавства України та Статуту підприємства, самостійно планує свою діяльність і визначає перспективи розвитку.

Підприємство має самостійний баланс, розрахункові та валютні рахунки в банках м. Києва, здійснює володіння, користування і розпорядження своїм майном згідно з метою своєї діяльності і призначенням майна. В господарській діяльності в разі недостатності власних обігових коштів користується кредитами банків та інших кредиторів.

Для оцінки господарської діяльності ТОВ «ТДІ» в Таблиці 2.1. приведемо основні показники господарської діяльності підприємства за останні три роки діяльності. В ході аналіз визначимо абсолютні та відносні відхилення, виявимо вплив можливих факторів на ці відхилення. Дані приведені на основі показників фінансової звітності Ф.1 «Баланс», Ф. 2 «Звіт про фінансові результати».

Таблиця 3 - Основні показники господарської діяльності ТОВ «ТДІ» 2013 - 2015 р.

Показники	Одиниці виміру	009р.	2 010р.	2 011р.	Відхилення
					2 010р.	2 011р.
					+/-	%	+/-	%
Обсяг реалізації	тис.грн.	1425,3	1524,3	1845,2	99	6,95	320,9	21,05
Виручка	тис.грн.	1652,5	1834,6	2330,6	182,1	11,02	496	27,04
Чистий дохід	тис.грн.	1377,1	1528,8	1942,2	151,7	11,02	413,4	27,04
Валовий прибуток	тис.грн.	834,9	783,5	997	-51,4	-6,16	213,5	27,25
Чистий прибуток	тис.грн.	452,1	610,4	765,2	158,3	35,01	154,8	25,36
Собівартість реалізованої продукції	тис.грн.	542,2	745,3	945,2	203,1	37,46	199,9	26,82
Середньоспискова чисельність працівників	чол.	82	93	91	11	13,41	-2	-2,15
Середньорічна вартість основних засобів	тис.грн.	1345,2	1654,2	1791,1	309	22,97	136,9	8,28
Вартість необоротних активів	тис. грн.	2644	2632	2611	-12	-0,45	-21	-0,80
Вартість оборотних активів	тис.грн.	683	752	829	69	10,10	77	10,24
Обсяг власного капіталу	тис.грн.	1052	836	625	-216	-20,53	-211	-25,24
Величина поточних зобов'язань	тис.грн.	187	532	843	345	184,49	311	58,46
Фондовіддача	тис.грн.	1,02	0,92	1,08	-0,1	-9,80	0,16	17,39
Фондомісткість	тис.грн.	0,98	1,08	0,92	0,1	10,20	-0,16	-14,81
Фондоозброєність	Тис. грн/чол	16,4	17,79	19,68	1,39	8,48	1,89	10,62
Рентабельність продукції	%	153,98	105,12	105,48	-48,86	-31,73	0,36	0,34
Рентабельність продажу	%	60,63	51,25	51,33	-9,38	-15,47	0,08	0,16
Рентабельність власного капіталу	%	15,25	19,42	22,89	4,17	27,34	3,47	17,87
Продуктивність праці	Тис. грн/чол	16,79	16,44	21,34	-0,35	-2,08	4,9	29,81

Отже, показники діяльності підприємства за проведеними розрахунками мають тенденцію до покращення. Обсяги виробництва та реалізації зросли. Обсяги реалізації зросли в 2015 році в порівнянні з 2013 роком зросли на 419,9 тис.грн. (29,46 %), в порівнянні з 2014 роком на 320,9 тис.грн. (21,05 %). Виручка від реалізації продукції, робіт та послуг зросла в 2015 році в порівнянні з 2013 роком на 678,4 тис.грн. (41,03 %), в порівнянні з 2014 роком на 496 тис.грн. (27,03 %). Це пов'язано з пошуком нових ринків і збільшенням виробництва.

Фондовіддача в 2015 році зросла в порівнянні з 2013 роком на 0,06 пунктів, в порівнянні з 2014 роком на 0,16 пунктів. Це є позитивною тенденцією, так як основні засоби стали приносити більше чистого доходу. Основним фактором даного зростання є ріст показника чистого доходу підприємства. В 2015 році в порівнянні з 2013 роком він зріс на 565,1 тис.грн. (41,03 %), в порівнянні з 2014 роком на 413,4 тис.грн. (27,04 %) [6, c.116].

Фондомісткість відповідно зменшилась, в 2015 році в порівнянні з 2013 роком на 0,06 пунктів, в порівнянні з 2014 роком на 0,16 пунктів. Це теж є позитивною тенденцією, так як для отримання чистого доходу потрібно стало менше використання основних засобів. Основним фактором є зростання чистого прибутку. А також перевищення темпів зростання чистого прибутку над темпами зростання середньорічної вартості основних засобів. Середньорічна вартість основних засобів в 2015 році в порівнянні з 2013 роком зросла на 445,9 тис.грн. (33,15 %), в порівнянні з 2014 роком на 136,9 тис.грн. (8,27%).

Фондоозброєність на підприємстві за три роки зросла. В 2015 році в порівнянні з 2013 роком на 3,28 пункти, в порівнянні з 2014 роком на 1,89 пункти. Отже, один працівник підприємства тепер може обслуговувати більшу кількість (у вартісному вираженні) основних засобів. Причиною цього є установлення на підприємстві більш дорогого та удосконаленого устаткування, яке не потребує великої кількості робітників для обслуговування. При цьому бачимо, що середньоспискова чисельність працівників в 2015 році дещо знизилась.

Продуктивність праці на ТОВ «ТДІ» зросла в 2015 році в порівнянні з 2013 роком на 4,55 пункти,в порівнянні з 2014 роком на 4,9 пункти. Це є позитивним явищем. Основним фактором, який на це впливає, являється збільшення чистого доходу підприємства, також дещо знизилась середньоспискова чисельність працівників.

Показники рентабельності підприємства в 2015 році в порівнянні з 2013 роком дещо погіршились, але порівняно з 2014 роком вони покращились.

Так, рентабельність продукції в 2015 році в порівнянні з 2013 роком знизилась на 48,5 пунктів, а в порівнянні з 2014 роком зросла на 0,36 пунктів. Основним фактором даного зростання є деяке перевищення темпів зростання валового прибутку над темпами зростання собівартості продукції, робіт та послуг.

Рентабельність продажу в 2015 році в порівнянні з 2013 роком знизилась на 9,3 пункти, в порівнянні з 2014 роком зросла на 0,08 пункти. Основним чинником даного явища є деяке перевищення темпів зростання валового прибутку в порівнянні з темпами зростання чистого доходу від реалізації підприємства.

Рентабельність власного капіталу зросла в 2015 році в порівняні з 2013 роком на 7,64 пункти, в порівнянні з 2014 роком на 3,47 пункти. На це вплинуло перевищення темпів зростання чистого прибутку підприємства над темпами зростання власного капіталу [29, c.204].

Необоротні активи з кінця 2013 року по кінець 2015 року зменшилися з 2644 до 2621, що становило зменшення на 0,87% за три роки.

В свою чергу, оборотні активи збільшуються з 683 за 2013 рік до 829 у 2015 році, що у відсотковому відношенні становить збільшення на 21,38%. Якщо розглянути детальніше зміну в оборотних активах, то суттєвих змін зазнали виробничі запаси, зміна цього показника в динаміці 2013-2015р.р. становила 83,08% у бік зменшення. Розглядаючи зміни показника готової продукції бачимо його збільшення з 44 до 97, що у відсотках становить 120,45%. Але можна бачити, що у 2015р. величина готової продукції із початку року зменшилася на 58,19%. Це свідчить про те, що на підприємстві недостатньо на високому рівні налагоджена переробка сировини на готову продукцію. Збут готової продукції, тобто товар, збирається на складі, що призводить до зниження грошових засобів та їх еквівалентів.

Позитивним у діяльності підприємства є зменшення (повне погашення) величини дебіторської заборгованості у 2015р. з початку 2013р. Окрім цього бачимо значне зменшення іншої дебіторської заборгованості на підприємстві з 89 у 2013р. до 4 у 2015р.. що становить 95,5%. Це свідчить про вчасне розрахування боржників підприємства за своїми зобов'язаннями.

Також у активах підприємства бачимо зменшення витрат майбутніх періодів із 92 у 2013р. до 57 у 2015р., що становить 38,04%, що також є позитивною тенденцією. Аналізуючи зміну в пасиві балансу, можна спостерігати наступні тенденції:

- інший додатковий капітал має тенденцію до зменшення з 3593 у 2013р. до 3118 у 2015р., або 13,22%;

- нерозподілений прибуток також має тенденцію до зменшення з 679 до 631, або на 9,47%, що означає про підвищення вчасності розрахунків із вкладниками підприємства та спрямованістю деякої частини прибутку на його розвиток. Тобто загалом зменшення власного капіталу з 2013р. по 2015р. становило 427 тис. грн., або 13,81%. Бачимо стрімке погашення довгострокових зобов'язань підприємства на протязі 2006-2014р.р. таким чином, що на кінець 2015р. цей показник був 0. Всупереч цьому бачимо стрімке зростання поточних зобов'язань підприємства з 187 у 2013р. до 843 у 2015р., або на 350,8%. Це відбулося за рахунок стрімкого збільшення кредиторської заборгованості підприємства на 111,46% та за рахунок збільшення заборгованості підприємства перед бюджетом на 1090,48%, що є негативною тенденцією у діяльності підприємства. Таким чином, можна говорити по зниження ефективності діяльності підприємства [17, c.188].

4. Планування аудиту залучення і використання довгострокових фінансових позик

Інформація вважається суттєвою, якщо її відсутність або перекручення може впливати на економічні рішення користувачів, які приймаються на підставі даних фінансової звітності підприємств. Суттєвість залежить від розміру статті або помилки, яка оцінена за певних обставин, відсутності або перекручення змісту інформації.

В Україні не існує єдиних правил та прийомів визначення рівня суттєвості, тому рівень суттєвості визначається аудитором самостійно на підставі професійного судження. Під час розробки плану перевірки аудитор приблизно визначає суттєвість за операціями з метою кількісного визначення суттєвих перекручень і помилок. Однак необхідно аналізувати як кількісні, так і якісні показники помилок. Прикладом якісних помилок є неадекватний або неправильний опис облікової політики, коли цілком можливо, що користувач фінансової звітності підприємства буде введений в оману цим описом або існує помилка при розкритті порушень вимог українського законодавства, коли цілком можливо, що наступні після можливої перевірки податкової адміністрації платежі до бюджету у вигляді штрафних санкцій і відповідно до цього зміни звітності послаблять господарську та фінансову стабільність клієнта [4, c.208].

Аудитору необхідно передбачити можливість існування помилок у пов'язаних між собою сумах, які разом можуть істотно впливати на фінансову звітність підприємства. Наприклад, помилки в операціях на кінець місяця вказують на потенційну суттєву помилку, якщо помилка повторюється кожного місяця.

Аудитор визначає суттєвість як на рівні всієї фінансової звітності, так і стосовно окремо взятих залишків по рахунках, видах операцій і угодах. На суттєвість можуть впливати, наприклад, вимоги українського законодавства, які стосуються конкретної фінансової звітності, залишків по рахунках і взаємозв'язку між ними. Цей процес може мати різні рівні суттєвості, залежно від того, які види звітності підприємства розглядаються аудитором. Під час оцінки впливу помилок на показники фінансової звітності аудитор повинен визначати суттєвість, встановлюючи характер, час і глибину процедур перевірки.

При плануванні аудиторської перевірки аудитор передбачає аналіз тих дій і операцій, які можуть призвести до суттєвих помилок та перекручень фінансової звітності даного підприємства. Аудиторська оцінка суттєвості залишків по бухгалтерських рахунках і укладених угодах допомагає аудитору вирішити, які питання і які статті фінансової звітності необхідно проаналізувати, який розмір вибірки використати і які види аналітичних процедур провести. Це дозволить аудитору обрати такі процедури аудиторської перевірки, від яких у сукупності можна очікувати скорочення величини ризику аудиту до прийнятного рівня. У випадку, коли аудитор виявляє суттєву помилку в показниках фінансової звітності, він зобов'язаний довести це до відома клієнта, щоб той міг внести коригування. Якщо клієнт відмовляється виправити показники фінансової звітності, аудитор повинен врахувати це при виборі виду аудиторського висновку, враховуючи суттєвість відхилень. В міжнародній практиці застосовуються такі основні етапи оцінки суттєвості [27, c.59].

1. Попереднє судження про суттєвість.

2. Застосування попередньої оцінки суттєвості до окремих ділянок аудиту.

3. Оцінка фактичної загальної помилки по окремих ділянках аудиту.

4. Оцінка сумарної помилки по фінансовій звітності в цілому.

5. Порівняння фактичної сумарної оцінки з попередньою оцінкою рівня суттєвості.

Отже, при визначенні рівня суттєвості аудитору слід враховувати такі фактори:

абсолютна величина допустимої помилки;

відносна величина суттєвої помилки;

значущість та економічний зміст конкретної статті, щодо якої визначається суттєвість;

масштаби господарської діяльності підприємства;

мета проведення аудиту та ймовірних користувачів звітності;

дотримання принципу безперервності діяльності підприємства;

вплив сумарної оцінки помилки по звітності на рішення користувачів фінансової звітності, що перевіряються.

За довгостроковими позиками рівень суттєвості встановлюється на рівні від 5% до 10%, адже показник зобов'язань підприємства прямо впливає на показники фінансового стану підприємства, що можуть мати вирішальне значення для інвесторів та кредиторів [2, c.117].

Встановлений для всіх підприємств відсоток суттєвості не завжди буде відображати реальний стан справ у частині достовірності ведення обліку на підприємстві. Це пояснюється тим, що на підприємствах різні обороти за рік, тому відсоток суттєвості має бути величиною розрахунковою:

Р=2*(1+(корінь Т/В))

де Р - відсоток суттєвості;

Т - грошовий оборот за звітний період;

В - підсумок балансу на кінець звітного періоду.

Р = 2*(1+корінь (65435/15819))=6,06%.

Існує взаємозв'язок між суттєвістю і ризиком аудиторської перевірки -- чим суттєвіше здійснюється перевірка, тим нижчим є ризик аудиту, і навпаки. Аудитору необхідно брати до уваги такий зв'язок при визначенні характеру, часу і розміру процедур перевірки. Наприклад, якщо після планування спеціальних процедур перевірки аудитор встановлює, що прийнятний розмір суттєвості перевірки можна зменшити, то ризик аудиту пропорційно збільшується. Аудитор повинен урегулювати це шляхом зниження вже оціненого розміру ризику внутрішнього контролю там, де це можливо, і підтримки зниженого розміру виконанням поглиблених або додаткових тестів внутрішнього контролю підприємства, зниження ризику незнайдених помилок шляхом зміни (модифікації) характеру, часу і розміру запланованих основних незалежних процедур перевірки [36, c.332].

На стадії початкового планування попередня оцінка аудитором межі суттєвості і ризику аудиторської перевірки можуть відрізнятися від оцінок на стадії обробки результатів процедур аудиторської перевірки. Це може статися з причини змін обставин під час проведення перевірки. Якщо дійсні результати діяльності підприємства відрізняються від фінансового стану, оцінка суттєвості і ризику аудиторської перевірки може переглядатися. Крім того, аудитор може під час планування аудиторської перевірки спочатку встановити невелику суттєвість перевірки, а потім при оцінці результатів перевірки збільшити розмір суттєвості. Це може бути зроблено для зменшення ймовірності невиявлення помилок і забезпечення аудитора запасом можливості допустимої похибки при оцінці впливу помилок, виявлених під час аудиторської перевірки.

При оцінці ймовірності неправильного представлення фінансової звітності аудитор повинен оцінити, чи можуть бути визначені помилки в ній як суттєві.

Помилки фінансової звітності складаються з [16, c.226]:

помилок, знайдених аудитором у процесі аудиту облікової інформації, що стосується періоду перевірки;

абсолютного впливу відхилень у достовірності початкових залишків на рахунках бухгалтерського обліку;

помилок, що з'являються після більш правильної оцінки аудитором інших помилок, котрі не можуть бути спеціально визначені (прогнозні помилки).

Аудитор має проаналізувати, чи насправді помилки є суттєвими. Якщо він дійде висновку, що помилки можуть бути суттєвими, він повинен порушити питання про скорочення аудиторського ризику шляхом подальшого продовження процедур перевірки або висунути додаткові вимоги до керівництва клієнта щодо внесення виправлень до фінансової звітності підприємства. У деяких випадках керівництво може зажадати самостійно скоригувати свою фінансову звітність з урахуванням виявлених помилок та перекручень [25, c.172].

Так, досліджуване підприємство отримало довгострокову позику у розмірі 2000 тис. грн. в 2015р. від банку. Ця сума відображається у балансі на звітну дату у розділі «Довгострокові зобов'язання» по стр. «Довгострокові кредити банків». Величина позики на початок 2015р. становила 2000 тис. грн., а на кінець 2015р. - 1700 тис. грн. Отже, можна бачити, що підприємство погасило тіло позики у розмірі 300 тис. грн.

Позика була надана підприємству на 6 років у національній валюті під 20% річних. Позика була надана для розвитку бізнесу ТОВ «ТДІ», а саме для розширення виробництва в інших регіонах країнах та поза її межами, а також формування мережі філіалів, що дасть змогу збільшити прибутки.

У 2015р. позика була використана на побудову виробничих комплексів у трьох містах України, а також двох виробництв на території РФ. Окрім цього, у цих містах була організована комплексна система продажу товарів та налагоджена дистрибуцій на система у інших регіонах.

Відсотки за 2015р. за користування позикою склали: 2000*20% = 400 тис. грн. Ця величина була відображена у звіті про фінансові результати по статті інші витрати.

Визначимо рівень суттєвості інформації про довгострокові фінансових позиках базового підприємства.

Р=2*(1+(корінь Т/В))

Р = 2*(1+корінь1700/15819) = 2*(1+0,33) = 2,66.

Оцінимо ризик аудиту довгострокових фінансових позик базового підприємства. Отже, аудиторський ризик буде дорівнювати: 1700/15819*100 = 10,74%.

Якщо керівництво відмовляється внести виправлення до фінансової звітності підприємства, а результати проведених процедур перевірки не дозволяють аудитору зробити висновок, що помилки несуттєві, аудитор повинен переглянути ймовірність складання позитивного аудиторського висновку і може прийняти рішення про складання іншого виду аудиторського висновку із переліку аудиторських висновків, передбачених МСА № 700 «Аудиторський висновок про фінансову звітність».

Якщо загальна сума помилок, виявлених аудитором, досягає істотного розміру, аудитор повинен проаналізувати ймовірність того, що невиявлені помилки разом зі знайденими можуть перевищити визначений ним раніше розмір суттєвості. Тому, якщо знайдені помилки досягли розміру суттєвості, аудитор повинен проаналізувати можливість скорочення ризику шляхом виконання додаткових процедур аудиторської перевірки або попросити керівництво клієнта внести відповідні виправлення в облік та по можливості у саму фінансову звітність.

Ризик аудиту має три складових [7, c.419]:

* властивий ризик;

* ризик, пов'язаний із невідповідністю функціонування внутрішнього контролю;

* ризик невиявлення помилок та перекручень.

Властивий ризик є показником вразливості залишку за певним бухгалтерським рахунком або певною категорією операцій стосовно перекручень, які можуть бути суттєвими, або вразливість цих залишків щодо перекручень у загальній сукупності з перекрученнями за іншими рахунками чи операціями, з припущенням, що заходи внутрішнього контролю підприємства на них не поширювалися.

При визначенні стратегії проведення аудиту аудитору слід вивчити властивий ризик на рівні фінансової звітності підприємства. При детальнішому плануванні цю оцінку необхідно пов'язувати з залишками на рахунках і класом операцій.

Властивий ризик є незначним, адже підприємству не вдасться сховати довгострокові позики, наприклад, у короткострокових [20, c.19].

Ризик невідповідності внутрішнього контролю підприємства -- це імовірність того, що недостовірна інформація, яка може існувати за класом операцій або класом укладених угод і може бути суттєвою окремо або в сукупності з недостовірною інформацією за іншими рахунками або класами операцій, не буде попереджена або своєчасно виявлена системою внутрішнього контролю підприємства.

Цей ризик є також невеликим, адже фінансова та бухгалтерська служби підприємства точно знають про існування довгострокових позик та контролюють терміни їх погашення.

Ризик невиявлення безпосередньо пов'язаний із проведенням незалежних процедур перевірки. Зроблені аудитором оцінки невідповідності внутрішнього контролю й оцінка внутрішнього ризику впливають на характер, строки й обсяг аудиторських процедур, що використовуються аудитором з метою зменшення ймовірності невиявлення помилок і перекручень і доводять ризик аудиту до сприятливого рівня. Певний ризик невиявлення помилок існує завжди, навіть коли аудитор перевірить 100 % залишків за рахунками або всі види операцій, бо більша частина аудиторських доказів має скоріше запевнюючий (аргументаційний), ніж підсумковий характер [22, c.439].

Програма аудиту довгострокових позик наведена у додатку Г.

5. Аудиторські докази, що мають бути одержані під час аудиту залучення та використання довгострокових фінансових позик

Аудиторські докази - це інформація, отримана аудитором для вироблення думок, на яких ґрунтується підготовка аудиторського висновку і звіту. Аудитор повинен отримати таку кількість аудиторських доказів, яка б дала можливість зробити необхідні висновки, при використанні яких буде підготовлено аудиторський висновок.

Аудиторські докази одержують шляхом належного поєднання тестів систем контролю та процедур перевірки на суттєвість. Вони складаються з первинних документів та облікових записів, покладених в основу фінансової звітності, а також підтверджувальної інформації з інших джерел [5, c.140].

Критерії достатності та належності взаємопов'язані й стосуються аудиторських доказів, отриманих як при тестуванні систем контролю, так і під час здійснення процедур перевірки на суттєвість. Достатність є виміром кількості аудиторських доказів, належність є виміром їхньої якості й надійності та їх відповідності конкретному твердженню.

Аудитор спирається на аудиторські докази, які мають не тільки достатній, а й переконливий характер. Крім того, аудитор вишукує аудиторські докази в різних джерелах інформації і різного характеру для підтвердження одного і того ж твердження.

Надійність аудиторських доказів залежить від джерела їх отримання - внутрішнього чи зовнішнього, а також від характеру їх. За характером розрізняють візуальні, документальні та усні докази. Аудиторські докази із зовнішніх джерел (наприклад, підтвердження, отримані від третьої особи) більш надійні, ніж отримані з внутрішніх джерел. Аудиторські докази, отримані з внутрішніх джерел інформації підприємства, яке перевіряється, надійніші у разі наявності ефективних систем обліку і внутрішнього контролю. Аудиторські докази, отримані за допомогою проведених тестів, надійніші за ті, що отримані від працівників підприємства. Аудиторські докази у формі документів чи письмових подань надійніші, ніж усні подання. Якщо аудиторські докази одержані з різних джерел, різного характеру і відповідають один одному, то вони більш переконливі. У разі неможливості одержати достатні належні аудиторські докази аудитор має дати позитивний висновок із застереженнями або негативний висновок.

Основними статтями фінансової звітності по яким будуть перевірятися твердження під час аудиту виступають: довгострокова дебіторська заборгованість та довгострокові зобов'язання.

Джерелами аудиторських доказів є [28, c.113]:

* дані первинних документів і звітів, у яких відображається основна інформація про господарські операції;

* облікові регістри, де нагромаджується й узагальнюється інформація зі звітів та прикладених до них первинних документів з погляду їхнього економічного змісту;

* Головна книга, де відображаються залишки на початок і кінець звітного періоду й обороти за дебетом і кредитом відповідних рахунків;

* баланс, звіт про фінансові результати, звіт про рух грошових коштів, звіт про власний капітал;

* інвентаризаційні матеріали (описи, порівнювальні відомості, розрахунки природного убутку);

* розрахунки, декларації, кошториси, калькуляції, договори, контракти, засновницькі документи, статут, накази, розпорядження, бізнес-плани;

* оперативна, статистична, податкова звітність;

* матеріали перевірок і ревізій, проведених органами податкової служби, державної контрольно-ревізійної служби, статистики, банків та ін.;

* матеріали внутрішньогосподарського контролю (внутрішнього аудиту);

* дані документального і фактичного контролю, експертних перевірок, лабораторних аналізів, контрольних вимірювань, проведених за участю аудиторів;

* письмові та усні заяви, пояснювальні й доповідні записки матеріально відповідальних та посадових осіб, суб'єктів підприємницької діяльності, замовників тощо.

Для отримання аудиторських доказів щодо відповідності структури й ефективності функціонування систем обліку та внутрішнього контролю виконують тести систем контролю. Крім того, використовуються процедури перевірки на суттєвість для отримання аудиторських доказів із метою виявлення суттєвих перекручень у фінансовій звітності. Такі процедури бувають двох типів: у вигляді перевірок операцій та залишків за рахунками й проведених аналітичних процедур.

Твердження фінансової звітності - це твердження керівництва підприємства, чи прямо висловлені, чи, навпаки, втілені у фінансовій звітності. Вони можуть бути поділені на такі категорії [14, c.155]:

* наявність: актив чи пасив існує на конкретну дату;

* права і обов'язки: актив чи пасив належить підприємству на певну дату;

* факт події: факт того, що була здійснена операція чи подія, пов'язана з підприємством у конкретний період;

* повнота: немає невідображених в обліку активів, пасивів, суттєвих операцій чи подій;

* оцінка: оцінка активів чи пасивів зроблена правильно і вони відображені в усіх суттєвих аспектах обліку за правильною вартістю;

* вимір: операція чи інша подія в повному обсязі відображена в обліку, а надходження і видатки відображені у відповідному періоді;

* представлення і розкриття: позиція фінансової звітності розкрита, класифікована й описана за правилами її підготовки.

Основними процедурами одержання аудиторських доказів є:

* перевірка;

* спостереження;

* опитування і підтвердження;

* підрахунок;

* аналітичні процедури. 

Аудитор отримує аудиторські докази для формулювання обґрунтованих висновків, на яких базується аудиторська думка, виконуючи аудиторські процедури з метою:

а) отримання розуміння про суб'єкт господарювання та його середовище, включаючи його систему внутрішнього контролю, для оцінки ризиків суттєвого викривлення на рівні фінансових звітів та тверджень (аудиторські процедури, які виконують з цією метою, зазначаються в МСА як "процедури оцінки ризиків");

б) якщо необхідно, або якщо аудитор вирішив це зробити, перевірки операційної ефективності процедур контролю в запобіганні або виявленні та виправленні суттєвих викривлень на рівні тверджень (аудиторські процедури, які виконують з цією метою, зазначаються в МСА як "тести контролю");

в) виявлення суттєвих викривлень на рівні тверджень (аудиторські процедури, які виконують з цією метою, зазначаються в МСА як "процедури по суті" і складаються з перевірки докладної інформації про класи операцій, залишки на рахунках та розкриття інформації і аналітичні процедури по суті) [24, c.93].