Об'єктом калькуляції є собівартість продукції (виробу, послуги або роботи), але слід мати на увазі не лише об'єкти, а й калькуляційні одиниці.

Бухгалтерський фінансовий облік затрат здійснюють за трьома напрямами:

1) за елементами;

2) за місцями виникнення та центрами;

3) за об'єктами фінансової виробничої комерційної калькуляції затрат.

Облік виробничих затрат у бухгалтерському фінансовому обліку завершується обчисленням фактичної виробничої собівартості готової продукції за видами, тобто за об'єктами фінансової калькуляції.

Певне уявлення про склад методів обліку витрат і калькулювання дає рис. 2.1.

Рис. 2.1. Класифікація методів обліку витрат і калькулювання собівартості [24, с. 45]

Для узагальнення інформації про затрати на виробництво продукції (робіт, послуг) Планом рахунків передбачений синтетичний рахунок 23 "Виробництво", до якого відкривається стільки субрахунків, скільки видів діяльності робіт, послуг) здійснюється підприємством (промисловість, сільське господарство, будівництво, торгівля наука, допоміжні, підсобні виробництва, некапітальні роботи, ремонт основних засобів та ін.).

Інтегрований код рахунку 23 "Виробництво" для цілей фінансового та управлінського обліку (рис. 2.2) матиме такий вигляд:

Рис. 2.2. Код рахунка 23 "Виробництво"

Наприклад, 23 - виробництво, 231 - виробництво цукерок, 2311 - виробництво шоколадних цукерок, 23111 - виробництво шоколадних цукерок "Горішок".

По дебету рахунка 23 "Виробництво" та його аналітичних рахунків протягом звітного періоду відображають прямі матеріальні, трудові та інші прямі витрати в кореспонденції з кредитом рахунків:

20 "Виробничі запаси" (на вартість використаної у виробництві сировини, матеріалів, покупних напівфабрикатів, комплектуючих виробів, технологічного палива тощо);

22 "Малоцінні і швидкозношувані предмети" (на вартість використання у виробництві інструментів, пристосувань тощо);

66 "Розрахунки з оплати праці" (на суму основної і додаткової заробітної плати та інших виплат працівникам, які зайняті у виробництві продукції, виконанні робіт та наданні послуг, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об'єкта витрат);

65 "Розрахунки за страхуванням" (на суму відрахувань єдиного соціального внеску);

685 "Розрахунки з іншими кредиторами" (на вартість послуг, наданих сторонніми організаціями для виробничих потреб) та ін.

Приведемо приклад відображення в бухгалтерському обліку виготовлення продукції та калькулювання собівартості (табл. 2.1).

Таблиця 2.1 Відображення в бухгалтерському обліку виготовлення продукції та калькулювання собівартості

Наприкінці місяця на дебет рахунка 23 "Виробництво" з кредита рахунка 91 "Загальновиробничі витрати" списуються загальновиробничі витрати в сумі, що за розрахунком підлягає включенню до витрат на виробництво продукції (робіт, послуг).

Отже, на дебеті рахунка 23 "Виробництво" і його аналітичних рахунках наприкінці місяця відображаються всі виробничі затрати -- як основні, так і накладні.

З кредита рахунка 23 "Виробництво" списують вартість поворотних відходів (у кореспонденції з дебетом рахунка 209 "Інші матеріали"), виробничого браку, якщо від має місце (на дебет рахунка 24 "Брак у виробництві") і виробничу собівартість випущеної з виробництва готової продукції (на дебет рахунка 26 "Готова продукція").

Сальдо (дебетове) рахунка 23 "Виробництво" відображає затрати у незавершене виробництво (тобто залишки деталей, напівфабрикатів, виробів, що знаходяться в процесі виробництва). Для визначення затрат у незавершене виробництво наприкінці місяця проводиться його інвентаризація, визначається ступінь готовності виробів, а потім проводиться їх оцінка виходячи фактичних матеріальних і трудових затрат.

При визначенні фактичної виробничої собівартості випущеної з виробництва готової продукції (виконаних робіт, наданих послуг) до затрат у незавершене виробництво на початок місяця додають затрати за місяць (зменшені на вартість поворотних відходів) і віднімають затрати у незавершене виробництво на кінець місяця.

На фактичну собівартість випущеної із виробництва готової продукції (виконаних робіт, послуг) у бухгалтерському обліку роблять запис по кредиту рахунка 23 "Виробництво" і дебету рахунків:

26 "Готова продукція" (на виробничу собівартість ви пущеної готової продукції).

90 "Собівартість реалізації" (на виробничу собівартості зданих замовникам робіт, послуг).

2.2 Первинний облік калькуляції

Управління витратами виробництва та визначення собівартості виробленої продукції є однією з найскладніших та трудомістких ланок у процесі роботи підприємства.

Завдання обліку витрат на виробництво полягає в накопиченні витрат, яке досягається шляхом зведення даних для обчислення собівартості одиниці продукції. Метою зведення даних в системі накопичення витрат є встановлення величини витрат по двох головних об'єктах - продукції (для оцінки вартості запасу) і центрах відповідальності (з метою контролю за рівнем витрат). Таким чином, система обліку виробничих витрат - це сумування витрат за центрами відповідальності і розподіл цих витрат на калькуляційну одиницю.

Частинами другою та третьою ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні" передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, що фіксують факт здійснення господарської операції. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю й упорядкування оброблених даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні і зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати обов'язкові реквізити: назва документа; дату і місце складання; назва підприємства, від імені якого складається документ; зміст і обсяг господарської операції; одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що мають можливість ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

При цьому діючим законодавством не встановлено конкретного переліку документів для підтвердження витрат.

Схема документування витрат зображена на рис. 2.3.

Рис. 2.3. Схема організації документообігу по обліку витрат

Фактичну собівартість окремих видів продукції (замовлення) визначають, як правило, після закриття (виконання) замовлення. Якщо ж виникає потреба визначити собівартість частини виготовленої за замовленням продукції, застосовують умовну її оцінку. Зокрема, частковий випуск продукції може бути оцінений за плановою собівартістю цієї продукції або за фактичною собівартістю аналогічної продукції, яка випускалась раніше (рис. 2.4).

Рис. 2.4. Облік витрат в умовах калькулювання за замовленнями [15, с. 46]

Організація документообігу на підприємстві представлена в табл. 2.2

Таблиця 2.2. Оперограма обробки інформаційного потоку по обліку витрат

Відпуск у виробництво сировини і матеріалів, купованих напівфабрикатів і комплектуючих, інших видів матеріальних цінностей, що використовуються у процесі виробництва готової продукції, відбувається за письмовими заявками керівників цехів, дільниць та інших виробничих підрозділів підприємств.

При передачі сировини і матеріалів використовують облікові документи внутрішньовиробничого (управлінського, оперативного) обліку, типові форми, а також інші документи, як такі, що мають типову форму, так і ті, що розроблені і використовуються на цьому підприємстві. Перелік таких документів, порядок їх заповнення і використання передбачається планом (графіком) документообігу підприємства, його обліковою політикою тощо.

Документом, у якому відображається кількість цього виду матеріальних цінностей, що підлягають відпуску зі складу до виробничих підрозділів, залежно від розроблених норм витрати матеріалів, купованих напівфабрикатів і комплектуючих як на одиницю готової продукції, що випускається, так і на весь обсяг випуску конкретного її виду, є, як правило, лімітно-забірна карта.

Відпуск матеріальних цінностей зі складів до виробничих підрозділів (цехи, дільниці, відділи тощо) може бути оформлений забірними листами, вимогами (заявками) на відпуск, іншими аналогічними за призначенням документами.

Сировина і матеріали відпускаються зі складу і надходять у виробництво на підставі належно оформлених документів внутрішнього обліку за натуральними показниками - вагою, об'ємом, площею або кількістю (наприклад у штуках, комплектах, листах) відповідно до діючих технічних норм із зазначенням шифрів виробів, видів або груп продукції, для виробництва яких вони відпущені. Під витратою сировини і матеріалів на виробництво розуміють їх використання безпосередньо у виробничому процесі. Відпуск у комори цеху розглядається не як витрата на виробництво, а як переміщення матеріальних цінностей.

На підставі обліку кількості матеріалів, поданих на робочі місця, кількості заготовок (деталей), які фактично виготовлені з цього матеріалу або пройшли технологічну обробку на цих робочих місцях, у цехах, дільницях підприємства складають первинний документ на списання матеріалів на виробництво - виробничий акт на списання сировини і матеріалу (додаток Д).

Цей документ відкривається на календарний місяць. Форма виробничого акта дає можливість отримати інформацію про витрачання матеріалів для виготовлення готових виробів.

Форми документів оперативного обліку: виробничі акти, відомості списання, акти списання тощо - можуть використовуватися як в основному, так і в допоміжному виробництві з віднесенням підсумкових сум у цих документах на витрати відповідно основного і допоміжного виробництва.

Крім виробничого використання, витрата матеріальних цінностей може включати і передачу їх з одного підрозділу в інший, а іноді і відпуск на сторону. Відпуск цінностей супроводжується заповненням накладних за формою №М-11 або товаротранспортних накладних.

На підставі первинних документів, що фіксують рух матеріальних цінностей на підприємствах, що мають виробничі підрозділи, матеріально відповідальні особи цих підрозділів складають щомісячні звіти про рух матеріальних цінностей у своїх підрозділах. За формою такими звітами можуть бути, наприклад, матеріальний звіт підзвітної особи (форма №М-19 Додаток Ж), оборотна відомість на певний вид цінностей та інші документи, прийняті на підприємстві для обліку цінностей.

Отже, у якості носіїв разової інформації у системі бухгалтерського обліку переважно використовуються "звичайні" документи. Незважаючи на прогрес у системі автоматизації обліку, обійтись без первинних документів на найближчу перспективу неможливо, тому їх удосконалення є досить актуальним. Для цього за допомогою існуючих засобів необхідно здійснювати уніфікацію і типізацію форм; застосовувати спосіб одноразового запису; зменшувати кількість екземплярів; проводити заготовлення бланків документів за допомогою ПЕОМ; здійснювати виписку документів за допомогою комп'ютера.

2.3 Аналітичний облік калькуляції та узагальнення облікових даних в реєстрах та звітності

Аналітичний облік порахунку 23 "Виробництво" ведеться за видами виробництв, статтями витрат і видами або групами продукції, що виробляється. На великих підприємствах аналітичний облік витрат може вестися за підрозділами підприємства та центрами витрат і відповідальності.

Організація зведеного обліку витрат і порядок складання на його основі звітних калькуляцій залежать від типу і характеру виробництва, методу обліку витрат і калькулювання, обсягу і кількості видів продукції, структури управління виробництвом (цехова чи безцехова) та інших чинників (рис. 2.5).

Рис. 2.5. Організація зведеного обліку витрат і калькулювання собівартості продукції

Побудова регістрів зведеного обліку залежить від методу обліку витрат і калькулювання. Однак у будь-якому разі в зведених відомостях наводять такі дані:

залишки незавершеного виробництва на початок місяця;

витрати за звітний місяць;

собівартість остаточного (невиправного) браку;

собівартість нестач (залишків) незавершеного виробництва;

витрати на випуск товарної продукції;

залишки незавершеного виробництва на кінець місяця.

Матеріальний звіт за формою № М-19 (Додаток Ж) призначений для використання на будівельній дільниці, немає заборони на її застосування в інших галузях. Тому її можуть використовувати виробничі підприємства інших галузей, у нашому випадку - промисловості.

Матеріальний звіт складають щомісяця у двох примірниках: один разом з підтвердними документами і позначками про приймання/здавання документів передається до бухгалтерії, другий з позначками про приймання/здавання документів, але без документів залишається у матеріально відповідальної особи і використовується як основа для складання матеріального звіту за наступний місяць.

Матеріальні звіти складають у кількісному й вартісному вираженні. Для цієї мети працівник здійснює таксування (множення кількості кожного виду і найменування матеріалів на його ціну).

Якщо бухгалтерія виявить помилки у заповненій формі матеріального звіту, до неї вносять виправлення; коригуючі записи у формі підтверджуються підписом матеріально відповідальної особи і бухгалтера в обох примірниках.

Для накопичення загальновиробничих витрат використовуються картки обліку загальновиробничих витрат за підрозділом. Картка обліку загальновиробничих витрат представлена у Додатку З.

Розраховані загальновиробничі витрати переносять до відомості (табл. Додатку К), картки на замовлення (табл. Додатку Л), а з картки - до калькуляції (табл. Додатку М).

Прийнявши матеріальні звіти з доданими первинними документами, бухгалтерія робить їх арифметичну перевірку: правильність підрахунку підсумків кількостей, правильність таксування. Перевіряється наявність наданих документів-додатків, правильність перенесення даних з додатків до форми № М-19.

Відтак перевіряють "перехід залишків": відповідність кількісних і сумарних залишків на кожен вид і найменування матеріалів на початок звітного місяця аналогічним залишкам матеріалів на кінець місяця, що передує звітному, за даними матеріального звіту, що є у бухгалтерії за попередній місяць.

Потім відбувається бухгалтерська перевірка записів у матеріальних звітах. Кількісні і сумарні залишки за кожним найменуванням матеріалів на останнє число звітного місяця встановлюють за використаною раніше формулою товарного балансу: залишок на перше число місяця плюс підсумок приходу за місяць мінус підсумок видатку за місяць дорівнює залишку на останнє число звітного місяця.

Після перевірки бухгалтерією місячних звітів про рух матеріалів відповідно до вимог пункту 3 статті 9 Закону відбувається систематизація даних цих звітів на рахунках бухгалтерського обліку в регістрах синтетичного й аналітичного обліку.

Облік витрат виробничої діяльності ведеться у Журналах 5 і 5А (додаток Л).

Для складання Журналів 5 і 5А використовуються дані первинних документів, накопичувальних відомостей та інших журналів.

Методологічні засади формування в бухгалтерському обліку витрат визначені в Положенні (стандарті) бухгалтерського обліку 15 "Витрати".

Розділ 1 Журналу 5 заповнюється після складання розділів ІІ і ІІІ цих журналів, окремі дані переносяться з інших складених журналів.

У розділі ІІ Журналу 5 ведеться облік витрат з податку на прибуток, витрат фінансової та інвестиційної діяльності, інших витрат.

У розділі ІІІ підприємства ведуть облік витрат діяльності за рахунками 23 "Виробництво", 90 "Собівартість реалізації", 91 "Загальновиробничі витрати", 92 "Адміністративні витрати", 93 "Витрати на збут", 94 "Інші витрати операційної діяльності", 99 "Надзвичайні витрати".

У розділі IV Журналу 5 узагальнюються аналітичні дані про операції з товарами і торговою націнкою.

Облік виробничих запасів за синтетичними рахунками (або субрахунками) ведеться у відомості 5.1 за центрами відповідальності (матеріально відповідальними особами, місцями зберігання) та місцями витрат. У відомості зазначаються сума і рівень транспортно-заготівельних витрат (відхилень фактичної собівартості виробничих запасів від їх поточної облікової оцінки), а також фактична собівартість витрачених (що вибули) запасів, якщо застосовується метод оцінки вибуття запасів за середньозваженою собівартістю.

Записи до відомості 5.1 здійснюються на підставі документів (звітів), в яких узагальнені надходження виробничих запасів до матеріально відповідальних осіб та їх витрачання, вибуття з відповідних місць зберігання за звітний місяць.

У графі 2 відображено групування за кореспондуючими рахунками (субрахунками, статтями). Суми внутрішнього обороту (надходження, видаток) виробничих запасів (від однієї матеріально відповідальної особи до іншої, зі складу в цех, з цеху в інший цех, склад тощо) за місяць виділяються окремими сумами і мають бути між собою рівними.

Фінансова звітність містить інформацію про фінансове становище, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства за звітний період. її складають з дотриманням балансового узагальнення облікової інформації. Цей принцип закладено у структуру звітних форм, у внутрішній і міжформовій ув'язці показників [32, с.9].

Відображення статей витрат у фінансовій звітності про фінансові результати ф.2 П(С)БО 3 згідно з новим Планом рахунків подано у табл. 2.3.

Таблиця 2.3 Відображення статей витрат у фінансовій звітності

Необхідно відзначити, що надзвичайні витрати включаються до фінансової звітності за винятком суми, на яку зменшується податок на прибуток від діяльності підприємства у результаті збитків від надзвичайних подій.

У примітках до фінансової звітності наводиться інформація про: склад і суму витрат, відображених у статтях "Інші операційні витрати" та "Інші витрати" Звіту про фінансові результати; склад і суму доходів і втрат за кожною надзвичайною подією; склад і суму витрат, які не включені до статей витрат Звіту про фінансові результати, а відображені безпосередньо у складі власного капіталу (крім вилучення капіталу та розподілу між власниками).

РОЗДІЛ 3. ШЛЯХИ ВДОСКОНАЛЕННЯ КАЛЬКУЛЯЦІЇ ЯК МЕТОДУ БУХГАЛТЕРСЬКОГО ОБЛІКУ

Сучасні вітчизняні науковці у своїх працях в основному піднімають питання окремих ділянок фінансового чи управлінського обліку і лише інколи - аспектів калькулювання. Однак не слід забувати, що саме процес калькулювання собівартості продукції, робіт чи послуг є завершальною стадією організації облікового процесу, від якої залежить прийняття тих чи інших управлінських рішень.

На основі проведеного дослідження можна зробити висновок, що калькулювання було і буде потрібне та доцільне завжди, просто не варто відмовлятися від надбань та досягнень минулих поколінь, адже кожний процес повинен легко адаптовуватися до змін, особливо в сьогоднішніх "ринкових" умовах, як зазначає у статті "РОЗВИТОК КАЛЬКУЛЮВАННЯ ТА ЙОГО ЗНАЧЕННЯ В ГОСПОДАРСЬКОМУ ПРОЦЕСІ" Скрипник М.І.

Загалом, над питанням калькуляції працювали багато науковців, публікації деяких з них наведено у табл. 3.1.

Таблиця 3.1. Актуальні питання калькуляції

Продовжуючи аналіз публікацій Скрипника М.І., звернемо увагу на публікацію "Процес калькулювання: визначення понять", висновком якої стало визначення сутності калькулювання, яка полягає у деталізації вартісної оцінки результатів господарських процесів (придбані активи, виготовлена продукція, реалізовані активи) і поданні їх у формі, зручній для аналізу доцільності такого процесу, тобто у формі калькуляції.

Основними проблемами у трактуванні понять "калькуляція" і "калькулювання" є, по-перше, спроба визначити термін, приділяючи більше уваги меті, а не сутності поняття; по-друге, обмеження поняття лише процесом виробництва; по-третє, ототожнення "калькуляції" та "калькулювання".

Досліджуючи калькуляцію витрат за видами діяльності як метод досягнення підприємством конкурентних переваг, існуючий підхід до визначення повної собівартості продукту, а також підхід до розрахунку собівартості у світовій практиці, к.е.н. Шик Л.М. довів, що для забезпечення конкурентоспроможності доцільно застосовувати АВС-систему, яка допомагає вирішувати завдання, пов'язані з управлінням витратами в цілях забезпечення конкурентоспроможності, дозволяє знижувати витрати за рахунок виключення зі складу собівартості непродуктивних витрат, які не додають цінності продукту. Крім того, калькуляція витрат на основі АВС-системи носить стратегічний характер і дозволяє виключити можливість появи витрат, що призведе до зменшення попиту на грошові кошти, що є вкрай актуальним для наших підприємств.

АВС-система дозволяє встановити причину виникнення невиробничих витрат і їх вплив на собівартість, хоча в даний час ці витрати входять до складу повної собівартості продукту досить суб'єктивно. При плануванні АВС-підход дозволяє виявити незадіяні потужності використовуваних ресурсів: трудових, фінансових, технологічних, що є стратегічним рішенням, направленим на досягнення конкурентоспроможності. Оскільки концепція АВС-системи заснована на ланцюжку створення вартості, то розробка цільової собівартості продукту дозволяє заздалегідь виявити і усунути вузькі місця, які є причиною обмеження потужності.

Скригун Н.П. у своїй статті "УДОСКОНАЛЕННЯ МЕТОДИКИ КАЛЬКУЛЮВАННЯ СОБІВАРТОСТІ ПРОДУКЦІЇ НА ПІДПРИЄМСТВАХ ХЛІБОПЕКАРСЬКОЇ ГАЛУЗІ" провів аналіз існуючих методів розподілу непрямих витрат на собівартість окремих виробів на підприємствах хлібопекарської галузі. Він дійшов висновку, що основа забезпечення точного розподілу витрат, -- це удосконалення процедур калькулювання за видами продукції. На його думку, для кожного хлібопекарського підприємства необхідно розробляти свою структуру калькуляційного листка та організовувати відповідний документообіг. Найбільш точним, зазначає він, є розподіл непрямих виробничих витрат (загальновиробничих) пропорційно прямим витратам, оскільки в структурі виробничої собівартості їх близько 85 %, в той час як питома вага заробітної плати виробничих робітників складає не більше 20 %. Розподіл витрат на збут має здійснюватися пропорційно обсягу збуту в натуральному виразі.

Результати аналізу, проведеного Скригуном, вказують на необхідність постійного удосконалення діючої системи калькулювання собівартості продукції з метою отримання більш достовірної інформації для прийняття оптимальних управлінських рішень щодо формування портфеля замовлень, вироблення правильної стратегії ціноутворення підприємства та інших актуальних проблем.

Тлучкевич Н.В., проаналізувавши у статті методи обліку витрат і калькулювання собівартості продукції, що наведені в економічній літературі та використовуються в зарубіжній і вітчизняній практиці, зробила висновок, що управлінський облік повинен передбачати перелік методів витрат, що можуть застосовувати сільськогосподарські підприємства для обліку витрат при складанні фінансової та управлінської звітності. Тому вибір методів обліку витрат повинен відповідати інтересам прийняття рішення і може використовуватися незалежно від прийнятих методів у фінансовому та податковому обліку, а можливість їх вибору, зазначає вона, залежить від цілей управління і рішень керівника й оцінюється їх ефективністю.

При визначенні собівартості і калькулюванні сільськогосподарської продукції оптимальним, на думку Тлучкевич Н.В., є використання попередільного і нормативного методів обліку витрат, в основі яких лежить формування витрат за кожним технологічним етапом та нормативна собівартість продукції (робіт, послуг), які найбільш точно відображають витрати в процесі виробництва. З метою планування, обліку і контролю діяльності окремих структурних підрозділів - метод обліку за центрами відповідальності, що дозволить здійснювати аналіз і контроль результатів їх роботи в системі управлінського обліку. Для складання внутрішньої звітності - метод обліку витрат "директ-костинг", який дає можливість проводити маржинальний аналіз.

Про взаємозв'язок фінансового і управлінського обліку при калькуляції продукції тваринництва говорить у статті "ВДОСКОНАЛЕННЯ МЕТОДИКИ КАЛЬКУЛЮВАННЯ ПРОДУКЦІЇ ТВАРИННИЦТВА" Яценко В.М. У ній він узагальнює економічні особливості формування ринкової та внутрішньогосподарської собівартості тваринницької продукції аграрних підприємств і на цій основі розробляє пропозиції щодо вдосконалення методики її калькулювання з метою ефективного управління виробничим підприємством.

Розглядає проблему удосконалення обліку затрат і калькулювання продукції лісозаготівель як фактора підвищення ефективності комплексного використання лісосічного фонду Дикий С.С. Він говорить, що необхідно встановити диференційовані коефіцієнти розподілу затрат між видами лісозаготівельної продукції та поясах, як це розроблено за відношенням до оптових цін на деревину. На його думку, застосування таких коефіцієнтів для розподілу загальних затрат між видами лісозаготівельної продукції в поєднанні з використанням можливостей прямого віднесення затрат на об'єкт, який калькулюється, дасть змогу найбільш точно визначити собівартість продукції. А це в свою чергу сприятиме комплексному і більш ефективному використанню лісосічного фонду.

Вовчук Т.І. у своїй статті розглядає деякі особливості калькуляції собівартості продукції лісового господарства, які стали основою функціонування національної економіки та сприяють розвитку конкурентного середовища, зокрема умов для конкуренції виробників, наслідки якої позитивно позначаться на збільшенні обсягу виробленої продукції.

Ігор Кратко звертає свою увагу на теоретичні і практичні питання щодо особливості обліку витрат, зокрема загальновиробничих та адміністративних на підприємствах, що займаються будівництвом та ремонтом автомобільних шляхів. Проаналізувавши всі чинники, він дійшов висновку, що формування та розподіл загальновиробничих витрат у калькуляційних статтях на підприємствах, що займаються будівництвом, ремонтом та обслуговуванням автомобільних шляхів вимагає удосконалення, так як дана схема розподілу є неефективною і порушує принципи бухгалтерського обліку.