Калькуляція як метод бухгалтерського обліку

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство освіти і науки України

Луцький національний технічний університет

Кафедра обліку і аудиту

КУРСОВИЙ ПРОЕКТ

з дисципліни "Бухгалтерський облік" на тему:

"Калькуляція як метод бухгалтерського обліку"

Студента: Остапюк А.В.

Група ФК-22

Факультет обліку і фінансів

Керівник: ст.викл. Жураковська І.В.

Луцьк 2011

ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ КАЛЬКУЛЯЦІЇ ЯК МЕТОДУ БУХГАЛТЕРСЬКОГО ОБЛІКУ

1.1 Історичні аспекти калькуляції як методу бухгалтерського обліку

1.2 Економічна суть та класифікація калькуляції

1.3 Нормативне забезпечення калькуляції як методу бухгалтерського обліку

1.4 Статті калькуляції

РОЗДІЛ 2. МЕТОДИКА БУХГАЛТЕРСЬКОГО ОБЛІКУ КАЛЬКУЛЯЦІЇ

2.1 Відображення калькуляції на рахунках бухгалтерського обліку

2.2 Первинний облік калькуляції

2.3 Аналітичний облік калькуляції та узагальнення облікових даних в реєстрах та звітності

РОЗДІЛ 3. ШЛЯХИ ВДОСКОНАЛЕННЯ КАЛЬКУЛЯЦІЇ ЯК МЕТОДУ БУХГАЛТЕРСЬКОГО ОБЛІКУ

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

бухгалтерський облік калькуляція собівартість

ВСТУП

Калькуляційна справа у своєму розвитку пройшла тривалий шлях, який характеризується великою різносторонністю та багатогранністю. Проте слід зазначити, що яким би не був цей шлях, він завжди мав тісне переплетення з поступальним розвитком бухгалтерського обліку взагалі і узагальненням витрат на виробництво зокрема.

Калькулювання є одним із важливих блоків системи управлінського обліку, без якого неможливо узагальнити у логічній послідовності витрати виробництва. Вдосконалення управлінського обліку і приведення його до відповідності сьогоднішнім запитам апарату управління не мислиме без подальшого розвитку калькулювання.

Сучасні вітчизняні науковці у своїх працях в основному піднімають питання окремих ділянок фінансового чи управлінського обліку і лише інколи - аспектів калькулювання. Однак не слід забувати, що саме процес калькулювання собівартості продукції, робіт чи послуг є завершальною стадією організації облікового процесу, від якої залежить прийняття тих чи інших управлінських рішень. Достовірність калькуляції відіграє надзвичайно важливу, а інколи й вирішальну роль при виборі альтернативних варіантів таких рішень.

Однією із складових частин наукового пізнання теоретичних основ калькулювання є історія становлення і подальшого розвитку калькуляційної справи.

Не можна будувати майбутнє без усвідомлення досвіду минулих поколінь, тому вважаємо за доцільне розглянути історичні аспекти становлення процесу калькулювання собівартості продукції.

Історія виникнення калькуляції булла викладена у змістовних дослідженнях як вчених близького і далекого зарубіжжя, так і вітчизняних дослідників: А.Ф. Аксьоненко, П.С. Безруких, М.Т. Білуха, О.С. Бородкін, Ф.Ф. Бутинець, Б.І. Валуєв, М.Ф. Ван Бреда, Е. Гарке, Н.Г. Данілочкіна, К. Друрі, В.П. Завгородній, В.Р. Захар'їн, Б. Нідлз, Х. Андерсон, Д. Колдуелл, Р.В. Моргунов, Ф.Б. Риполь-Сарагоси, В.В. Сопко, Л.В. Чижевська, Дж.М. Феса, Дж. Форстер, Ч.Т. Хорнгрен, Е.С. Хендріксен Я.В. Соколов, Й.Я. Даньків, М.Р. Лучко, М. Метьюс, М.Я. Остап'юк.

Метою написання курсової роботи є дослідження і узагальнення калькуляції як методу бухгалтерського обліку.

Наявність поставленої мети дозволяє визначити завдання, які потрібно вирішити в процесі виконання даного проекту:

- проаналізувати історичні аспекти розвитку калькуляції;

- з'ясувати економічну сутність калькуляції;

- розглянути методику відображення калькуляції на рахунках бухгалтерського обліку;

- розробити шляхи вдосконалення калькуляції.

При написанні курсового проекту було використано наступні методи:

- порівняльного аналізу;

- узагальнення, опитування, конкретизації;

- історичні й діалектичні;

- спостереження і експерименту;

- математичні та статистичні;

- бесіди й анкетування.

Об'єкт калькулювання - це та продукція чи послуги собівартість яких обчислюється. До об'єктів калькулювання на підприємстві належать: основна, допоміжна продукція, послуги та роботи. Головний об'єкт калькулювання - готові вироби, які поставляються за межі підприємства (на ринок). Калькулювання іншої продукції має допоміжне значення. Для кожного об'єкту калькулювання вибирається калькуляційна одиниця - одиниця його кількісного виміру.

Предметом калькуляції виступає собівартість продукції, робіт та послуг як в цілому по підприємству, так і в розрізі його структурних підрозділів, центрів витрат і сфер відповідальності.

Перспективи подальших досліджень проблеми калькуляції дуже широкі і впродовж багатьох років викликатимуть жвавий інтерес у вчених-економістів.

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ КАЛЬКУЛЯЦІЇ ЯК МЕТОДУ БУХГАЛТЕРСЬКОГО ОБЛІКУ

1.1 Історичні аспекти калькуляції як методу бухгалтерського обліку

Калькуляційна справа у своєму розвитку пройшла тривалий шлях, який характеризується великою різносторонністю та багатогранністю. Проте слід зазначити, що яким би не був цей шлях, він завжди мав тісне переплетення з поступальним розвитком бухгалтерського обліку взагалі і узагальненням витрат на виробництво зокрема [37, с.109].

Калькулювання виникло внаслідок впровадження в економічну практику грошових відносин, в якості процедури, яка необхідна для обчислення фінансового результату [25, с. 6].

Сучасне розуміння калькулювання дещо інше, ніж в давнину. З часом поняття "калькулювання" стало вужчим: з усіх обчислювальних процедур калькулювання перетворилося в єдину, досить вагому в бухгалтерському обліку процедуру. Справа в тому, що сьогодні під поняттям калькулювання розуміють одну з обчислювальних процедур, метою якої є розрахунок собівартості об'єкта господарської діяльності [25, с. 6].

Термін калькулювання походить з латинської "calculatio" (рахунок, обчислення), який в свою чергу утворений від більш елементарного - "calcul" (камінчик). Першочергово стародавні римляни здійснювали розрахунки за допомогою камінчиків. Розрахунки з використанням камінчиків здійснювалися на стародавньому різновиді рахівниць - абак. Абак, яким користувалися стародавні римляни та стародавні греки, представляв собою кам'яну плиту, яка булла розграфлена відповідним чином. Необхідні розрахунки на рахівницях здійснювалися шляхом переміщення камінчиків по їх розграфленій поверхні, що по суті і вважали стародавні калькулюванням [37, с. 5].

Визначимо найбільш вдале трактування поняття калькулювання та калькуляції.

Калькулювання - обчислення у грошовому вимірнику витрат і результатів будь-якого господарського процесу за встановленими статтями для аналізу діяльності підприємства.

Калькуляція - форма внутрішнього документу, в якій проводиться калькулювання і подаються його результати.

Калькулювання собівартості продукції (робіт, послуг) умовно можна поділити на три етапи. На першому етапі вираховується собівартість всієї випущеної продукції в цілому, на другому - фактична собівартість по кожному виду продукції, на третьому - собівартість одиниці продукції, виконаної роботи або наданої послуги [36, с. 67].

Калькулювання собівартості продукції є об'єктивно необхідним _т._ессом виробництва.

Тривалий час калькуляційні розрахунки мали лише одну мету -- визначити загальну суму затрат виробництва, що необхідно для внутрішньовиробничих цілей і для складання внутрішньої звітності, а також для визначення прибутку. Незважаючи на важливість цього завдання, колишні системи калькулювання не містили інформації, необхідної для виконання багатьох управлінських завдань [36, с. 8].

Причини появи калькулювання:

- визначення межі зменшення цін під впливом конкуренції;

- необхідність визнання ринкових цін за формою цін виробництва;

- виявлення рентабельності виробництва товарів;

- поява конкуренції, як механізму зрівняння середньої норми прибутку;

- поява капіталістичного виробництва з використанням робочої сили;

- підвищення виробітку на капіталістичних підприємствах.

Необхідність в обліку і контролі витрат виникла ще в Стародавньому світі. У Стародавньому Єгипті та Вавилоні здійснювалося нормування витрат. Норми витрат визначалися розрахунково-дослідним шляхом. Особливістю обліку витрат було те, що при будівництві храмів і пірамід враховувалися тільки предмети споживання - продукти, тобто розраховувалося, скільки видано продуктів людям, що були зайняті на будівництві. Облік здійснювався в натуральному вимірнику. Хоча калькуляції в ті часи ще не було, усе ж таки облік витрат здійснювався на господарському й державному рівнях.

Перший крок у розвиток теорії калькуляції належить французьким вченим. Так, наприклад, відомий французький вчений Ж. Саварі (XVII _т..) розробив перші описи методики складання торговельних калькуляцій. Видатний французький вчений Л. Сей (XIX _т..) наполягав на максимально детальному обчисленні собівартості. Стверджував, що кожний продукт має "свою ціну" - собівартість. Представник французької бухгалтерської школи XIX _т.. Ж.Г. Курсель-Сенель розробив вчення про облік витрат і калькуляцію. Уперше сформував відмінності між обліком витрат і розрахунком собівартості. Підкреслював, що метою обліку витрат є розрахунок собівартості, до якої включав прямі і непрямі витрати.

Промисловий переворот наприкінці ХVIII століття, перехід від мануфактурного виробництва до фабричного, розвиток капіталістичного машинного виробництва, створюють умови для розвитку великих промислових підприємств. У цей час збільшується значення калькуляції, а саме як інструменту, який визначає рентабельність товарів. Калькуляція розвивається в напряму більш точного обчислення собівартості продукції. Калькуляційний облік полягав у складанні попередніх кошторисів:

- визначення витрат на певну дату;

- розробці механізму контролю за витратами та їх змінами;

- виявлення позитивних і негативних відхилень від раніше складених кошторисів;

- проведення оперативного аналізу виявлених відхилень та організації регулювання витрат виробництва [35].

Але оновлення або створення на підприємстві калькуляційного обліку вимагали від підприємства великих невиробничих витрат, тому лише невелика кількість найбільших підприємств могла собі це дозволити. XIX _т.. ознаменувалось для обліку розподілом бухгалтерії на дві складові: торгову й виробничу, витоки якого пов'язані з роботами чеського вченого Готтшалька (1856 р.) [8]. В англо-американській практиці це призвело до розподілу обліку на фінансовий і управлінський, які існують незалежно один від одного. У Німеччині торгова і виробнича бухгалтерії взаємодоповнювали і розвивали одна одну. Перша знайшла найбільш повне теоретичне обґрунтування в балансознавстві, а друга - в калькулюванні [8]. Ойген Шмаленбах (1873-1955 pp.) наголошував, що торгова бухгалтерія контролювала борги й зобов'язання, а виробнича - внутрішньогосподарські процеси. У німецьких компаніях виробнича бухгалтерія традиційно розподілялась на чотири відділи: облік заробітної плати, облік матеріалів, розрахунок собівартості, визначення й облік результатів діяльності.

Середина ХІХ _т.. ознаменувалась виникненням і становленням управлінського обліку у США, калькулювання собівартості продукції, робіт і послуг у системі якого посідає провідне місце. Е. Н. Каплан, представник психологічного підходу щодо розвитку обліку, писав, що система обліку є певним механізмом, який дозволяє управлінню ідентифікувати і контролювати небажані відхилення. Перше визначення описує принципи обліку за центрами відповідальності, друге - стандарт-костинг. За думкою Е. Л. Колера (1892-1976 рр.), в основі бухгалтерського обліку лежить облік затрат, який разом із процесом калькулювання протягом довгого часу недооцінювався і, в певній мірі, ігнорувався бухгалтерами і підприємцями того часу. На початку ХХ _т.. тільки 5% американських компаній точно знало, за їх твердженням, у що обходиться їм продукція власного виробництва [14, с. 49-54].

На зламі ХХ і ХХІ століть до калькулювання визначився новий підхід. За рахунок значного вдосконалення процесу виробництва, значно ускладнилося управління підприємством, виникла проблема, яка до цього часу не мала таке значення: управління відділом збуту. Звернення значної уваги до устрою виробництва дало змогу виявити недосконалість калькулювання. Саме на початку ХХ _т.. були спроби виділити облік витрат і калькулювання собівартості продукції як окрему підсистему обліку на науковій основі, хоча тривалий час ця ідея недооцінювалась підприємцями і бухгалтерами. Основними недоліками калькулювання визначали такі [11, с. 214]:

- індивідуальний характер кожного виробництва робить неспівставною величину собівартості;

- вартість робіт, що пов'язані з калькулюванням, значно вище ефекту, який від них отримується;

- канцелярщина і бюрократизм, що викликані калькуляції суттєво заважають роботі;

- суб'єктивізм в розподілі накладних витрат;

- неможливість точно розподілити витрати між основною і побічною продукцією;

- неможливість точно визначити фактичну собівартість.

Ці умови суттєво заважали поширенню калькулювання. Як зазначав Ч.Гаррісон, на той час виникла криза традиційної калькуляції, методи якої не підходили для індустріального виробництва [8].

В розвиток калькулювання неоцінений внесок також здійснили Н.А.Блатов, Е.К.Гільде, П.В.Мезенцев, А.С.Наринський, П.І.Савічев, В.І Стойкий, Л.Я.Розенберг і багато інших. Великі вчені Санкт-Петербурга, представляючи різні погляди облікової думки, здійснили вплив на еволюцію виробничого обліку, зокрема, на розвиток його управлінського аспекту. Вони описували, вивчали і вирішували широке коло проблем, зокрема:

- чи потрібна фактична собівартість одиниці продукції;

- яке місце систем калькулювання в управлінні підприємством [15, с. 104].

В умовах, коли відбувся розподіл системи бухгалтерського обліку на три підсистеми (фінансовий, управлінський і податковий облік), можна сказати, що облік витрат на виробництво і калькулювання собівартості продукції - це в основному та область, яка сполучає інформаційні поля фінансового і управлінського обліку (рис. 1.1.).

Рис. 1.1. Місце калькулювання в бухгалтерському обліку

Підходи до співвідношення виробничого і управлінського обліку в XX _т.. стали предметом дискусій. Історично "поняття виробничий" облік і явище, що позначається ним, виникли раніше управлінського обліку. На думку Я.В. Соколова в Росії, виявляється, що управлінський аспект бухгалтерського обліку зародився ще на початку XVIII _т.. в петровському Петербурзі. Так, в Регламенті управління Адміралтейства і верфі, виданого в Санкт-Петербурзі 5 квітня 1722 р. [16, с. 525-657], у складі повноважень керівника облікових процесів - контролера - в трактуванні сучасного управлінського обліку включена функція формування інформації для ухвалення управлінського рішення про вибір підрядчика: "…повинен дивитися, щоб не була врахована ніяка відміна одному перед іншим в підряді, якщо його підряд не буде прибутковіше Його Величності", що неможливе без обліку витрат. Облік витрат на здійснення робіт, порядок ведення якого був затверджений Регламентом, не схожий на сучасний виробничий облік [15, с.105-106].

Найбільший внесок у розвиток калькуляції зробили вчені англо-американської, німецької та російської шкіл. Представник англо-американської школи Р.Н. Антоні вказував, що калькуляція може проводитися:

1) за центрами відповідальності - для контролю за технологічними процесами і діяльністю осіб, зайнятих у них;

2) за видами виробів (повна собівартість) - для калькуляції цін;

3) за видам виробів (часткова собівартість) - для контролю за використанням вільних виробничих потужностей. Написав роботу "Основи управлінського обліку" (1977).

Американський вчений Ч. Гаррісон теоретично узагальнив і втілив у бухгалтерський облік систему "стандарт-кост", що передбачає попередню калькуляцію й жорстке нормування майбутніх витрат. Написав праці "Оперативно-калькуляційний облік виробництва і збуту" (1931), "Облік собівартості в допомогу виробнику" (1935). Ці роботи суттєво вплинули на формування теорії калькуляції в інших країнах.

Представник німецької школи А. Кальмес займався розробкою теорії калькуляції. Зазначав, що суть бухгалтерії зводиться до нарахування собівартості, прагнув обчислювати собівартість кожного предмету, який знаходиться на підприємстві. Розподіляв все виробництво на основне й допоміжне. Виділяв витрати комерційного відділу, які не включались до собівартості й загальні витрати, які були частиною собівартості основної продукції. Написав праці, присвячені калькуляції, серед них: "Фабрична бухгалтерія" і "Фабричне підприємство".

Німецький вчений І.Ф. Шер вважав калькуляцію однією з важливих складових частин бухгалтерії. Сформулював такі правила:

1) необхідне суворе розмежування між виробничими і збутовими витратами: перші входять до напівфабрикатів і готових виробів, останні - тільки до реалізованої продукції;

2) всі калькуляції діляться на попередні, фактичні і наступні;

3) чим більша частка прямих витрат, тим точніша калькуляція;

4) непрямі витрати повинні розподілятися пропорційно раніше визначеній базі.

Визначав, що розподіл надає кінцевій калькуляції приблизний характер. Вважав, що цю приблизність можна звести до мінімуму шляхом вибору спеціальної бази для кожного виду витрат. Розробив методику поділу витрат

на постійні й змінні, а також прийом, який назвав "мертвою точкою", що дозволяє встановити момент (дату), з якої підприємство окуповує свої витрати й починає одержувати прибуток. Написав працю "Калькуляція і статистика в господарстві споживчих товариств".

Історія радянської калькуляції пов'язана з розповсюдженням нормативного обліку. Основними джерелами формування радянського нормативного обліку були ідеї А.П. Рудановського про нормування собівартості й система стандарт-кост, що узагальнена американським вченим Ч. Гаррісоном та впроваджена російськими бухгалтерами в теорію і практику обліку.

Найбільш вагомий внесок в розвиток теорії калькуляції в цей період зробили Р.Я. Вейцман (ототожнив поняття планова та нормативна собівартість), М.Х. Жебрак (пропонував організувати та вдосконалити синтетичний облік в умовах застосування нормативного методу обліку витрат), В.І. Стоцький (розробив класифікацію калькуляцій, поділив витрати на прямі та непрямі, основні та накладні).

У другій половині XX _т.. праці багатьох російських вчених були присвячені питанням застосування господарського розрахунку, обліку витрат і калькулюванню собівартості готової продукції в різних галузях народного господарства. Серед них такі: А.Ф. Аксененко, Е.К. Гільде, М.І. Баканов, П.С. Безруких, І.О. Ламикін, О. Д. Ларіонов, А.Ш. Маргуліс, П.П. Новиченко, В.Ф. Палій, М.З. Пізенгольц, Й.І. Поклад, О.Д. Трусов.

Представники української школи в XX _т.. також достатньо уваги приділяли питанням калькуляції. Найбільша кількість наукових праць була присвячена проблемним питанням калькуляції собівартості продукції сільськогосподарських підприємств.

Крім того, наприкінці XX - на початку XXI _т.. також вийшло багато наукових робіт, присвячених проблемам обліку витрат і калькуляції, серед яких наукові праці Ф.Ф. Бутинця, В.В. Сопка, Л.К. Сука, А.М. Герасимовича, Б.М. Литвина, Л.В. Нападовської, С.В. Голова.

Отже, калькулювання у своєму розвитку пройшло ряд основних етапів (рис. 1.2.)

Рис. 1.2. Етапи розвитку калькулювання

Розглянемо сутність кожного з етапів.

Етап примітивного калькулювання (кінець XV ст. -- початок XIX ст.) характерний для монастирського обліку (обліку, запровадженого у монастирях), у системі якого зустрічаються розрахунки, які віддалено нагадують калькулювання у сучасному розумінні [36, с. 76].

Етап середній (початок XIX ст. - середина XIX ст.) пов'язаний з іменами І. Серикова (1804 p.), який вказав на необхідність розвитку калькулювання, К. Арнольда (1809 p.), який виклав його основи. Для калькулювання данного періоду характерне усереднення одержуваних величин внаслідок використання найпростішого прийому: ділення сукупності всіх витрат на загальний випуск продукції. Таким чином одержаний результат характеризував середню вартість випущеної чи виготовленої продукції [36, с. 76].

Третій етап у розвитку калькулювання, який отримав назву наближений до повного (40-і роки XIX ст. -- 80-і роки XIX ст.) пов'язаний з появою складних (комплексних) виробництв, а також виникненням категорії "непрямих витрат", що вимагали свого розподілу між видами продукції. Запровадження калькулювання в розрізі окремих видів продукції вимагало чіткішої організації виробництва та додаткових непродуктивних витрат. Через наведені причини не всі підприємства складали калькуляції, калькулювання здійснювалося нечасто (лише тоді, коли виникала складна ситуація з реалізацією товарів) [36, с. 76].

Повний етап калькулювання (80-і роки XIX ст. - 30-і роки XX ст.) характеризується наявністю повної калькуляції, тобто складання калькуляційних розрахунків як за прямими, так і непрямими витратами; точний і правильний ("справедливий") розподіл непрямих витрат [36, с. 76].

Перехід до п'ятого етапу калькулювання (30-і роки XX ст. - 90-і роки XX ст.) - нормативного нерозривно пов'язане з третім етапом розвитку обліку витрат, що характеризується нормуванням виробничих витрат, створенням нормативного господарства на окремих підприємствах і використання нормативного методу обліку затрат на виробництво чи його елементів [36, с. 76].

Шостий етап калькулювання розпочався з переходом у нове тисячоліття і триває зараз. Характерною його особливістю є те, що у зв'язку із введенням в нашій державі національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку, зокрема П(С)БО 16 "Витрати" змінились традиційні підходи до трактування і розуміння категорії "собівартість", а звідси й до її калькулювання.

Згідно з вказаним стандартом до складу виробничої собівартості включаються не всі витрати, а лише такі, як: прямі матеріали, пряма заробітна плата, інші прямі затрати, загальновиробничі витрати, тобто витрати, які безпосередньо формують собівартість конкретних видів продукції чи виконаних робіт. Таким чином достовірно можна калькулювати тільки виробничу собівартість, що й зумовило назву даного етапу, тобто етапу виробничого калькулювання [36, с. 76].

Сучасний стан калькулювання є незадовільним, оскільки не відповідає вимогам і запитам управлінського апарату. Калькуляції складають лише з метою ціноутворення, тобто лише для визначення відпускної ціни на продукцію (такий стан характерний для підприємств будівельної індустрії), а у підрядних будівельно-монтажних організаціях наявність калькуляцій - справа досить рідкісна. Цим самим апарат управління позбавлений важливої інформації про рівень виробничих витрат у розрахунку на окремі види продукції, робіт, конструктивні елементи, технологічні етапи тощо [36, с. 78].

1.2 Економічна суть та класифікація калькуляції

Бухгалтерський облік, як і кожна наука, має свій метод. Слово метод (від гр. methodos -- дослідження) означає спосіб дослідження явищ, підхід до вивчення явищ, планомірний шлях встановлення істини, взагалі -- прийом, спосіб дії. У своїй основі метод є інструментом вирішення головного завдання науки -- пізнання об'єктивних законів дійсності з метою використання їх у практичній діяльності людей.

Метод бухгалтерського обліку -- це сукупність спеціальних прийомів, за допомогою яких вивчають його предмет.

Облікові дані формуються за допомогою таких інструментів -- елементів методу:

· документування;

· інвентаризація;

· оцінка;

· калькулювання;

· рахунки;

· подвійний запис;

· бухгалтерський баланс;

· бухгалтерська звітність.

Методу спостереження відповідають прийоми документування та інвентаризації; вимірювання здійснюють шляхом оцінки і калькулювання; реєстрація та класифікація (поточне групування) проводяться на рахунках за допомогою подвійного запису; узагальнення інформації з метою звітності відбувається у бухгалтерському балансі та фінансовій звітності.

Документування -- спосіб первинного спостереження і відображення господарських операцій у первинних бухгалтерських документах (рахунках, накладних, чеках, ордерах тощо). Це початок і основа облікового процесу, без якого бухгалтерський облік неможливий. Кожна господарська операція фіксується за допомогою документа, заповненого з дотриманням певних вимог, що надають йому юридичної сили [8, с. 320].

Інвентаризація -- метод підтвердження достовірності даних бухгалтерського обліку. Проводиться шляхом описування, підрахунку, виміру, зважування й оцінки всіх залишків засобів і коштів у натурі, виявлення фактичної наявності й стану залишків майна підприємства і зіставлення їх з даними бухгалтерського обліку. Це метод контролю наявності та руху майна, заборгованості, роботи матеріально відповідальних осіб [8, с.322].

Оцінка -- спосіб грошового вимірювання об'єктів бухгалтерського обліку. За допомогою оцінки натуральні й трудові вимірники (характеристики) господарських засобів перераховують у вартісні. У бухгалтерському обліку оцінка об'єктів обліку ґрунтується переважно на показнику фактичних витрат на їх створення чи придбання (історичної собівартості). Майно та господарські операції оцінюють у національній валюті України шляхом підсумовування проведених витрат [8, с.321].

Бухгалтерські рахунки -- спосіб поточного групування у встановленому порядку. Рахунок -- це локальна інформаційна система для групування економічно однорідних об'єктів обліку. Рахунок відображає стан та рух засобів, їх джерел і господарських процесів [8, с. 328].

Подвійний запис -- метод відображення господарської операції на рахунках; техніка бухгалтерського обліку. Подвійний запис є продуктом кругообігу господарських засобів, відображає подвійність господарських процесів. Суть його полягає у подвійному відображенні в бухгалтерському обліку кожної господарської операції: за дебетом одного і кредитом іншого рахунка однієї і тієї ж суми. Подвійний запис не тільки важливий технічний, а й контрольний прийом.

Бухгалтерський баланс -- метод узагальнення даних через рахунки і подвійний запис. Баланс показує склад майна суб'єкта діяльності за видами (складом і використанням) і джерелами утворення на певну дату в узагальненому вартісному вимірнику. Містить дані для аналізу фінансового стану його активів та ліквідності підприємства.

Калькулювання -- це метод обчислення собівартості виготовлення продукції або виконаних робіт, наданих послуг.

Собівартість як економічна категорія властива товарно-грошовим відносинам і виникла тоді, коли всі витрати виробництва стали набирати вартісної форми, тобто коли виникла необхідність підрахувати витрати на виробництво товару і прибуток або збиток від його реалізації.

Таким чином, собівартість продукції -- це грошове вираження витрат на виробництво та реалізацію продукції.

Собівартість продукції -- це комплексний економічний показник, який поєднує в собі витрати узагальненої праці, тобто витрати на спожиті засоби виробництва, та витрати живої праці, тобто витрати на заробітну плату робітників підприємств, а також частину чистого доходу громадян, що призначена на соціальне страхування, підтримку потерпілих від Чорнобильської аварії, утримання пенсіонерів, безробітних та медичне страхування [8, с.340].

Калькуляція представляє собою розрахунок у грошовому вимірнику результату будь-якого господарського процесу - заготівлі матеріальних ресурсів, виробництва продукції основному та допоміжних цехах, реалізації продукції або матеріальних цінностей, визначення втрат від браку тощо.

Проте основним призначенням калькуляції є отримання інформації про собівартість для організації та управління процесом виробництва і контролю за рівнем витрат.

Під калькулюванням розуміють систему економічних розрахунків собівартості одиниці окремих видів продукції (робіт, послуг). В процесі калькулювання вимірюються витрати на виробництво та кількість випущеної продукції та собівартість одиниці виробу, визначається економічна вигідність виробництва.

Завдання калькулювання - визначити витрати, що приходяться на одиницю їх носія, тобто на одиницю продукції (робіт, послуг), призначених для реалізації, а також для внутрішнього споживання (рис. 1.3.).

Рис. 1.3. Групування витрат виробництва продукції

В економічній літературі та нормативних документах часто застосовуються такі терміни, як "витрати", "витрати", "витрати". Неправильне тлумачення цих понять може спотворити їх економічний сенс.

В теорії є дві основні версії: німецька - І.Ф. Шера і американська - Х.Л. Ганта.

Згідно І.Ф. Шеру всі вищенаведені слова - синоніми. Все, що витрачено і загублене, суть витрати. Згідно ж Х.Л. Ганта витрати, витрати, витрати - це витрати, а втрати - це втрати. Витрати - це продуктивні витрати, вони вчинені ради отримання прибутку. Втрати - це зменшення активу, яке не може принести прибутку і означає тільки збиток.

Уважне ознайомлення з сутністю перерахованих вище термінів дозволяє зробити висновок про те, що у своїй основі всі ці поняття означають одне й те саме - витрати підприємства, пов'язані з виконанням певних операцій.

Перелік і склад калькулювання виробничої собівартості продукції (робіт, послуг) установлюються підприємством.

В процесі калькулювання розв'язуються два основних завдання управлінського обліку:

- на основі витрат на виробництво конкретного виду продукції визначити адекватну, справедливу і конкурентноздатну продажну ціну;

- дані про собівартість продукції використовуються для прогнозування і управління виробництвом та витратами.

На промислових підприємствах, крім продукції основного виробництва, калькулюється також продукція допоміжних виробництв, за винятком випадків, коли її виготовляють у невеликій кількості і повністю споживають всередині підприємства [28, с.82].

З метою ефективного управління собівартістю застосовують різні види калькуляцій.

Класифікація калькуляцій з метою управління собівартістю:

1. За характером виробництва:

1) масові (періодичні);

2) індивідуальні;

3) проміжні.

2. За часом складання:

1) директивні:

· стандартні (нормативні);

· кошторисні;

· планові.

2) звітні.

3. За рівнем охоплення:

1) галузеві;

2) повні;

3) виробничі;

4) внутрішньогосподарські;

5) змінних витрат;

6) технологічні.

4. За властивостями калькуляційного об'єкту:

1) загальні;

2) параметричні;

3) за центрами витрат.

Масові калькуляції складаються за певний період з метою розрахунку собівартості одиниці виробу.

Індивідуальні калькуляції складаються після завершення виробництва окремого замовлення (при позамовному методі).

Проміжні калькуляції складаються на окремі етапи робіт довготермінових контрактів (будівництво, наука).

Директивні калькуляції (попередні) складаються до початку робіт.

Стандартні калькуляції застосовуються з метою встановлення допустимих витрат на виробництво продукції на основі науково - обґрунтованих норм.

Планова калькуляція складається на основі виробничих норм і дозволяє визначити витрати виходячи з досягнутого рівня організації праці і управління техніки, технології.

Кошторисна калькуляція застосовується в організаціях, які виконують довготермінові контракти. Вона дає можливість встановити ціну контракту (будівництво, наука і т.д.).

Звітні калькуляції складаються на основі даних бухгалтерського обліку про фактичні витрати на виробництво.

Галузеві калькуляції показують рівень собівартості однойменної продукції в конкретній галузі. Складаються вище стоячою організацією.

Повні калькуляції показують витрати на виробництво та збут продукції (застосовуються для встановлення ціни на продукцію, визначення беззбитковості виробництва тощо).

Виробничі калькуляції показують виробничу собівартість продукції.

Внутрішньогосподарські калькуляції складаються на продукцію окремих цехів основного та допоміжного виробництва. Застосовуються для визначення вартості наданих послуг одного цеху іншому.

Калькуляції змінних витрат включають лише змінні витрати на виробництво. Такі калькуляції допомагають визначити маржинальний прибуток.

Технологічні калькуляції складаються на окремі види продукції, вузли, деталі тощо. Вони не включають вартість послуг сторонніх організацій, вартість купованих напівфабрикатів і комплектуючих виробів тощо (визначається технологічна собівартість - власними силами).

Загальні калькуляції показують собівартість певного виду продукції по підприємству.

Параметричні калькуляції дають уяву про собівартість продукції в розрахунку на одиницю певного параметра (наприклад, собівартість однієї кінської сили, собівартість однієї машино-години роботи обладнання).

За центрами витрат показують собівартість продукції певного підрозділу підприємства (наприклад, собівартість хлібопекарного цеху).

На підприємствах застосовують напівфабрикатний та безнапівфабрикатний варіанти обліку витрат.

Напівфабрикат - це продукт, який пройшов технологічну обробку на певному переділі і для нього він є готовою продукцією [8, с.446].

Напівфабрикат може бути реалізований на сторону або переданий в обробку на наступний переділ на підприємстві. В бухгалтерському обліку відкривають рахунок напівфабрикату.

Безнапівфабрикатний варіант обліку витрат не передбачає міжцехове переміщення напівфабрикатів у бухгалтерському обліку.

Сьогодні дуже часто постає питання щодо визначення методів обліку витрат і методів калькулювання: чи повинні методи обліку витрат і калькулювання визначатися як єдине ціле чи вони підлягають окремим класифікаціям.

У вітчизняній та зарубіжній практиці фінансового та управлінського обліку утворились і використовуються більше десятка методів калькулювання і обліку витрат. Проте несистематизоване викладення сутності цих методів у науковій і спеціальній літературі не дає можливості чітко розібратися в особливостях кожного з них. Найбільш поширені методи калькулювання виробничих затрат та їх коротку характеристику наведено в табл. 1.1.

Таблиця 1.1. Методи калькулювання виробничих затрат

Метод калькулювання	Коротка характеристика методу
Позамовний метод	Застосовується при різноманітній діяльності підприємства. Затрати "збираються" за конкретними замовленнями, партіями або договорами, що відрізняються один від одного.
Попередільний метод	Застосовується при масовому виробництві однорідної продукції (наприклад, у харчовій промисловості). Середні затрати на одиницю продукції визначаються діленням загальної суми затрат на кількість виробленої продукції.
Нормативний метод	Затрати обліковуються за встановленими нормативами, а собівартість продукції калькулюється ще на стадії планування виробництва. Метод дозволяє вести точний аналітичний облік і за відхиленнями фактичних затрат від нормативних контролювати загальну собівартість продукції.
Фактичний метод	"Збирається" сума фактично понесених затрат.
Змішаний метод	Прямі затрати обліковують за фактичними даними, а накладні - за середнім коефіцієнтом розподілу.
Метод "директ- костинг	Затрати поділяються щодо обсягу виробництва на постійні та змінні, а до собівартості виробленої продукції включаються тільки змінні виробничі затрати. Застосовується на підприємствах залізничного транспорту, у масложировому виробництві.
Метод "стандарт- костинг	Планові затрати обліковуються на підставі системи існуючих стандартів. Аналітичний облік затрат за об'єктами не передбачається. Метод має "західне" походження.
Метод "поглинутих" затрат	Загальні виробничі затрати відносяться на собівартість виробленої продукції та пропорційно розподіляються між реалізованою продукцією і продукцією, яка поки що перебуває на складі підприємства.

Кожен з методів має цілу низку як переваг, так і недоліків, тому кожне підприємство повинно самостійно підходити до вибору методу обліку витрат і калькулювання собівартості продукції, який найбільш повно задовольняв би функціонування підприємства.

Факторами, що спонукають до вибору того, чи іншого методу обліку витрат є [37, с. 94]:

- організаційна структура управління виробництвом;

- тип виробництва, його складність, характер технологічного процесу;

- номенклатура продукції, що випускається;

- тривалість виробничого циклу;

- наявність незавершеного виробництва.

Враховуючи дані фактори, підприємство обирає найоптимальніший метод, специфіка та особливості якого відображаються в послідовності процесів обліку витрат виробництва та формування собівартості готової продукції.

Під час калькулювання велике значення приділяють правильному вибору калькуляційної одиниці. Вона має відповідати одиниці вимірювання, прийнятій у стандартах або технічних умовах на відповідний вид продукції та в плані виробництва продукції в натуральному виразі. Перелік основних калькуляційних одиниць наведено в табл. 1.2.

Таблиця 1.2. Перелік основник калькуляційних одиниць

Об'єкт планування	Калькуляційна одиниця
Виробниче призначення	група однорідних виробів типовий представник групи об'єкт робіт, послуг виріб вузол деталь умовна одиниця
Вибір	представник групи однорідних виробів група однорідних виробів комплект вузол деталь типорозмір артикул марка
Продукт (напівпродукт)	вагова одиниця в перерахунку: на стандарт продукту на прийнятий умовний стандарт на інші натуральні одиниці вагова одиниця в натурі: кілограм тонна тисяча кілограмів тисяча тонн натуральні одиниці:
	штука метр комплект погонний метр умовна одиниця квадратний метр кубічний метр тисяча метрів тисяча комплектів тисяча погонних метрів	тисяча квадратних метрів тисяча кубічних метрів тисяча умовних одиниць літр декалітр рулон пачка артикули умовні одиниці інші
Переділ	стадія технологічного процесу фаза технологічного процесу напівпродукт продукт

Калькуляційна одиниця є вимірник об'єкту калькуляції. У тому випадку, коли йдеться про готову продукцію, калькуляційна одиниця співпадає з одиницею вимірювання, вказаною в планах виробництва в натуральному виразі або в стандартах (технічних умовах) на відповідний вид продукції. В галузях переробної промисловості такого збігу може і не бути. Тут нерідко обліковою одиницею виступає 1 кг продукції, а калькуляційною одиницею - 1 т. або 1 ц.

При калькуляції проміжних однорідних продуктів (напівфабрикатів) застосовуються умовні укрупнені калькуляційні одиниці (100 пар взуття, 1000 умовних банок і т.п.) . Вживання укрупнених калькуляційних одиниць дозволяє різко скоротити об'єм аналітичної роботи при складанні планових і звітних калькуляцій.

Проведений аналіз опрацьованої літератури дає змогу зробити висновок, що автори по-різному трактують поняття "калькуляція" (табл.1.3.).

Таблиця 1.3. Визначення калькуляції в економічній літературі

№ з/п	Джерело	Визначення
1	2	3
1	Бухгалтерський облік та оподаткування: Навч. посібник/ За ред.. Р. Л. Хом'яка, В. І. Лемішовського. - Львів: Бухгалтерський центр "Ажур", 2010. - 1220 с.	Калькуляція - це спосіб обчислення собівартості всього обсягу, а також одиниці виготовленої продукції [38, c. 118].
2	Ткаченко Н. М. Бухгалтерський фінансовий облік, оподаткування і звітність: Підручник. - 2-ге вид. доповнене і перероблене. - К.: Алерта, 2007. - 954 с.	Калькуляція - це латинський термін, що означає "набирати", тобто набирати витрати з метою визначення собівартості продукції та послуг як у цілому, так і поодинці. [39, c. 24].
3	Герасимчук Н.В. Методи обліку собівартості: новий погляд на калькуляцію / Н.В. Герасимчук // Міжвузівський збірник наукових праць / Економіка: проблеми теорії та практики. - Дніпропетровськ: Дніпропетровський державний університет. - 2000. - Випуск 20. - С. 70	Калькуляція - це термін, який нині практично завжди вживається поряд з виробничими затратами, бухгалтерським обліком затрат на виробництво (управлінським обліком) [40, с. 67].
4	Калькуляция себестоимости в промышленности. / Под ред. проф. А.Ш. Маргулиса. - М., "Финансы", 1975. - 295 с.	Калькуляція - це "єдиний процес дослідження витрат підприємств певних типів на виробництво та реалізацію продукції з позицій вимірювання, контролю, визначення собівартості виробів і робіт" [41, с. 26].

Узагальнивши результати досліджень, можна зробити висновок, що вчені неоднозначно ставляться до визначення поняття "калькуляція", хоча, в цілому, значних суперечностей між ними нема. На мою думку, калькуляція передусім служить для визначення певної вартості, лише окремим різновидом якої є витрати на виробництво, або як зазвичай їх називають - собівартість.

Отже, бухгалтерська категорія калькуляції має подвійний зміст: по-перше, вживається в значенні обчислення в єдиному грошовому вимірнику будь-якого певного процесу (широке розуміння), і, по-друге, - в значенні обчислення собівартості одиниці готової продукції або одиничної наданої послуги (вузьке розуміння).

1.3 Нормативне забезпечення калькуляції

Облік витрат на виробництво продукції (робіт, послуг) здійснюється на підставі Типових положень з планування, обліку і калькулювання собівартості продукції (робіт, послуг), затверджених постановами Кабінету Міністрів України:

- № 186 від 09.02.86 р. (будівельно-монтажні роботи);

- № 334 від 18.03.96 р. (торговельна діяльність);

- № 452 від 23.04.96 р. (сільськогосподарські підприємства);

- № 473 від 26.04.96 р. (промисловість);

Інструкції з планування, обліку і калькулювання собівартості робіт (послуг) на підприємствах і організаціях житлово-комунального господарства № 24 від 31.03.97 р., а також на підставі Податкового кодексу України.

Розглянемо загальні положення тих нормативних актів, які регулюють діяльність підприємств з нарахування собівартості продукції.

Закон України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" визначає правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні.

У статті 1 цього закону подається визначення термінів. Розглянемо тільки деякі визначення, які потрібні для написання курсової роботи:

Активи - ресурси, контрольовані підприємством у результаті минулих подій, використання яких, як очікується, призведе до економічних вигод у майбутньому [23, с.60];

Бухгалтерських облік - процес виявлення, вимірювання, реєстрації, накопичення, узагальнення, зберігання та передачі інформації про діяльність підприємства зовнішнім та внутрішнім користувачам для прийняття рішень;

Внутрішньогосподарський (управлінський) облік - система обробки та підготовки інформації про діяльність підприємства для внутрішніх користувачів у процесі управління підприємством;

Господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі зобов'язань та активів, власному капіталі підприємства;

Національне положення (стандарт) бухгалтерського обліку - нормативно-правовий акт, затверджений Міністерством фінансів України, що визначає принципи та методи ведення бухгалтерського обліку і складання фінансової звітності, що не суперечать міжнародним стандартам.

Стаття 2 цього закону обумовлює сферу дії Закону.

Цей закон поширюється на всіх юридичних осіб, створених відповідно до законодавства України, незалежно від їх організаційно-правових форм і форм власності, а також на представництва іноземних суб'єктів господарської діяльності, які зобов'язані вести бухгалтерський облік та подавати фінансову звітність згідно з законодавством.

Стаття 3 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" висвітлює мету бухгалтерського обліку та фінансової звітності, а стаття 4 висвітлює основні принципи бухгалтерського обліку та фінансової звітності.

У статті 5 вказано, що підприємства ведуть бухгалтерський облік і складають фінансову звітність у грошовій одиниці України.

Положення (стандарт) бухгалтерського обліку №16 "Витрати" визначає методологічні засади формування в бухгалтерському обліку інформації про витрати підприємства та її розкриття і фінансовій звітності.

Норми цього Положення (стандарту) застосовуються підприємствами, організаціями та іншими юридичними особами незалежно від форм власності.

Терміни, що наведені в положеннях (стандартах) бухгалтерського обліку, мають таке значення:

Елемент витрат - сукупність економічно однорідних витрат.

Непрямі витрати - витрати, що не можуть бути віднесені безпосередньо до конкретного об'єкта витрат економічно доцільним шляхом.

Нормальна потужність - очікуваний середній обсяг діяльності, що може бути досягнутий за умов звичайної діяльності підприємства протягом кількох років або операційних циклів з урахуванням запланованого обслуговування виробництва [33, с.44].

Об'єкт витрат - продукція, роботи, послуги або вид діяльності підприємства, які потребують визначення пов'язаних з їх виробництвом витрат.

Положення (стандарт) бухгалтерського обліку №9 "Запаси" визначає методологічні засади формування у бухгалтерському обліку інформації про запаси і розкриття її фінансовій звітності.

Терміни, що наведені в положеннях (стандартах) бухгалтерського обліку, мають таке значення:

Запаси - активи, які утримуються для подальшого продажу за умов звичайної господарської діяльності;

Перебувають у процесі виробництва з метою подальшого продажу продукту виробництва.

Чиста вартість реалізації запасів - очікувана ціна реалізації запасів в умовах звичайної діяльності за вирахуванням очікуваних витрат на завершення їх виробництва та їх реалізацію.

Калькулювання собівартості - це визначення розміру витрат у грошовій формі на виробництво одиниці певного виду готової продукції по окремих видах витрат. За допомогою калькулювання визначаються собівартість одиниці готової продукції.

Виробнича собівартість продукції, як зрозуміло вже з назви, залежить від затрат на її виробництво. Тому спочатку треба розрахувати вартість запасів, необхідних для виробництва кожного виду продукції і для даного виробництва в цілому.

Передусім розраховуються техніко-економічні показники витрати запасів, ціни на них, трудові затрати та інші витрати, указані у пункті 11 П(С)БО №16 "Витрати".

Окремі види продукції виготовляються у різних модифікаціях, тому на кожну з них доцільно скласти окрему калькуляцію очікуваних виробничих витрат.

До виробничої собівартості включаються [6, с.14]:

- прямі витрати на матеріали;

- прямі витрати на оплату праці;

- інші прямі витрати;

- змінні загальновиробничі і розподілені постійні загальногосподарські витрати.

У П(С)БО №16 немає визначення значення "прямі" витрати. Однак його можна знайти у пункті 10 Положення №473 - це затрати, пов'язані з виробництвом окремих видів продукції, які можуть бути безпосередньо включені до її собівартості.

Будь-яка калькуляція починається з визначення об'єкта обліку витрат - продукції, яка вимагає установлення витрат, пов'язаних з їх виробництвом (п.4 П(С)БО №16).

Оскільки підприємствами використовуються різні види запасів, загальновиробничі запаси у них також різні, то згідно з пунктом 11 П(С)БО №16 конкретний перелік і склад статей калькулювання собівартості готової продукції визначається підприємством.

1.4. Статті калькуляції

Калькуляції складають на кожному підприємстві за встановленим переліком статей витрат. Розрізняють калькуляції собівартості цехову, виробничу, повну, галузеву тощо. Витрати, пов'язані з виробництвом і збутом (реалізацією) продукції (робіт, послуг), під час планування, обліку і калькулювання собівартості продукції (робіт, послуг) групуються за відповідними статтями.

До наведеної типової номенклатури статей калькуляції міністерства за погодженням з Мінекономіки, Мінфіном і Мінстатом України можуть вносити зміни з урахуванням особливостей техніки та організації виробництва відповідної галузі і частки окремих видав витрат у собівартості продукції, а також об'єднувати декілька типових статей калькуляції в одну або виділяти з однієї типової статті декілька статей калькуляції. Наприклад, для хімічної, металургійної галузей перелік статей калькуляції доповнюється статтею "Супутнє добування"; для нафтохімічної, деревообробної галузей з наведеного вище переліку не використовується стаття "Супутна продукція".

Наприклад, у цукровій промисловості калькуляція собівартості цукру-піску з цукрового буряку складається на основі техніко-економічних показників техпромфінплану цукрового заводу, запланованих витрат на заготівлю, прийом і зберігання цукрового буряку, кошторису витрат на обслуговування виробництва та управління. Звітні калькуляції складаються за даними бухгалтерського обліку затрат на виробництво за звітний місяць (квартал, рік) (табл. 5.6).

Згідно з Інструкцією № 291 від 30.11.99 р. р-" Адміністративні витрати" (рах. № 92) не включаються до виробничої собівартості, а "Витрати на збут" (рах. № 93) -- до повної собівартості продукції (робіт, послуг). Зібрані витрати на дебеті цих, рахунків списуються на зменшення фінансових результатів:

"Загальновиробничі витрати" (рах. № 91) п. 10 і 11 на схемі 5.4 списуються на рах. № 23 "Виробництво" та № 90 "Собівартість реалізації" шляхом розподілу.

До статті калькуляції "Сировина і матеріали" (субрах. № 201 замість № 05) включається вартість [4, с.25]:

- сировини і матеріалів, що входять до складу виготовлюваної продукції, створюючи її основу, або є необхідним Компонентом для виготовлення продукції (робіт, послуг);

- купованих матеріалів, що використовуються у процесі виробництва продукції (робіт, послуг) для забезпечення нормального технологічного процесу і пакування продукції.

До цієї ж статті належать витрати, пов'язані з використанням природної сировини, у частині відрахувань для покриття витрат на геологорозвідку і геологопошуки корисних копалин, на рекультивацію земель, плата за деревину, продану на пні, і за воду, що вибирається з водогосподарських систем у межах затверджених лімітів, а також платежі за використання інших природних ресурсів.

Витрати по статті "Сировина і матеріали" включаються безпосередньо до собівартості окремих видів продукції та замовлень.

Витрати на куповані матеріали, що використовуються в процесі виробництва продукції (робіт, послуг) для забезпечення нормального технологічного процесу і пакування продукції, віднесення яких безпосередньо до собівартості окремих видів продукції ускладнено, включаються до собівартості продукції у такому порядку:

а) встановлюються норми витрат цих матеріалів на кожний вид продукції;

б) відповідно до встановлених норм витрат і цін матеріалів визначаються кошторисні ставки на одиницю продукції, які періодично переглядаються відповідно до зміни норм витрат матеріалів або цін;

в) фактичні витрати на зазначені матеріали включаються до собівартості окремих видів продукції, товарної продукції та незавершеного виробництва пропорційно до кошторисних ставок.

Допускається не встановлювати кошторисні ставки купованих матеріалів на одиницю продукції, а відносити їх фактичні витрати на собівартість пропорційно до витрат за нормою.

В окремих галузях промисловості стаття калькуляції "Сировина і матеріали" може бути деталізована з урахуванням характеру, структури й організації виробництва [7, с.99].

Так, у машинобудівельній, суднобудівельній, харчовій, окремих галузях хімічної та нафтохімічної промисловості можливе виділення в окрему комплексну статтю калькуляції напівфабрикатів власного виробництва. При цьому під напівфабрикатами власного виробництва розуміються продукти, одержані в окремих цехах, переділах, які ще не пройшли всі встановлені технологічним процесом операції та підлягають доробці у наступних цехах, переділах цього ж підприємства або комплектуванню у вироби.