Види архівного описування

Поняття про архівну систему. Німеччина як приклад країни з класичною децентралізацією архівної системи. Магістральний напрямок післярадянського архівного будівництва. Основні напрями використання архівної інформації: у сфері управління та економіки.

Рубрика Бухгалтерский учет и аудит
Вид контрольная работа
Язык украинский
Дата добавления 18.07.2011
Размер файла 18,4 K

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

Размещено на http://www.allbest.ru/

План

Поняття про архівну систему

Види архівного описування

Основні напрями використання архівної інформації

Список використаних джерел

Поняття про архівну систему

Слово “система” грецького походження і означає цілісність, яка базується на певних складових частинах і елементах, пов'язаних між собою відповідними взаємозв'язками і спільними ознаками. Архівна система - це сукупність основоположних принципів організації архівної справи, способів і технологій її ведення, що забезпечують цілісність та координованість функціонування архівної галузі. Попри загальні спільні риси та ознаки архівна система має конкретно-історичне значення і є похідною від суспільно-державного ладу, політичного устрою, національно-культурних традицій тієї чи іншої держави, регулюється відповідними законодавчими актами і функціонує в її правовому полі. Таке трактування архівної системи відрізняється від підходів радянського архівознавства, за яким архівні системи поділялися на соціалістичні та буржуазні, оцінювалися з класово-партійних позицій.

Осмислення суті архівної системи дає можливість засвоїти її особливості, співставити сильні й слабкі сторони, глибше вникнути в тенденції і перспективи розвитку архівної галузі, тобто суспільної сфери, безпосередньо пов'язаної із зберіганням історичної пам'яті народу, збиранням, зберіганням і використанням документально-інформаційних ресурсів країни. Діяльність цієї, як і інших, сфери суспільного життя регулюється законодавством і має правовий характер.

За характером побудови і принципами функціонування існуючі в минулому і сучасні архівні системи з певною мірою умовності ділять на дві основні групи: централізовані, де управління архівною справою здійснюється єдиним державним органом на єдиних засадах, і децентралізовані. Однак у чистому вигляді такі системи майже не зустрічаються. Найпоширенішими є мішані системи з елементами централізму і децентралізму, міру співвідношення між якими визначають у кожному конкретному випадку.

Як показує досвід історії, найбільш централізовані архівні системи властиві країнам з абсолютистськими або тоталітарними режимами, які встановлюють тотальний контроль за всіма сферами суспільного життя, у т.ч. і архівною галуззю. Вершиною централізації архівної справи була архівна система колишнього СРСР. І хоч ця система не мала цілісного характеру, оскільки архіви РКП (б) - ВКП (б) - КПРС були виділені в окрему ланку, що представляла собою найбільш централізовану і цілком підлеглу ЦК КПРС та її вождям, перебувала під постійним наглядом партійних органів. Контролюючи всі архівні установи, КПРС встановлювала особливо пильний нагляд за діяльністю архівів НКВС-МВС, ВНК-ДПУ-КДБ, Міністерства закордонних справ та ін. Бюрократичний централізм позначився на архівних системах країн так званої соціалістичної співдружності.

Цілком централізованою залишається архівна система в Китаї, де з 1993 р. центральна архівна установа і державне архівне управління були об'єднані в єдине управління, що функціонує під безпосереднім керівництвом ЦК КПК і Державної Ради КНР. У його віданні перебувають сім спеціалізованих архівних установ, зокрема Перший та Другий історичні архіви, Науково-технічний архівний інститут та журнал “Китайський архів”.

У більшості цивілізованих країн світу архівні системи склалися як державні, а управління ними має різний рівень централізації при забезпеченні досить широких самоврядних прав архівних установ. Пріоритет елементів централізації архівної системи зберігається у Франції, Бельгії, скандинавських країнах. Наприклад, у Франції, батьківщині одного з найдавніших НА (1789-1790 рр.), державна архівна система залишається централізованою, що зумовлено існуючим адміністративно-територіальним устроєм та управлінням.

Політика децентралізації архівної справи ще більшою мірою виявилась у Великобританії, Італії, США, Канаді та інших країнах. Суттєві реформи відбуваються в архівній системі Великобританії.

В Італії архівною справою керує Державна архівна адміністрація. Крім того, створено відповідні архівні інспекції, що здійснюють нагляд за недержавними архівами. За законом 1963 р., італійські архіви є самоврядними інституціями, а Державна архівна адміністрація надає методичну допомогу, керує науковими дослідженнями в сфері архівознавства, інформаційними службами, підготовкою кадрів, організовує видавничу діяльність архівів.

За законом 1984 р., архівна система США є незалежною, архіви усіх штатів мають автономний статус. На Адміністрацію по управлінню архівами та документацією, як незалежний виконавчий орган, покладено керівництво архівами та управління документацією лише в системі федерального уряду США.

До архівної системи Канади входить загальнодержавна, провінційні і територіальні ради архівів, відповідні асоціації архівістів. Визначальною є децентралізація архівної системи, при якій кожен архів перебуває на автономному становищі. Центрального архівного управління в Канаді не існує. Відповідно до закону про архіви 1987 р., консультативні функції покладено на Канаду, який збирає, зберігає і надає для користування історично цінні документи, створені урядовими структурами чи приватними особами, допомагає в управлінні документацією в межах федерального уряду, сприяє діяльності архівних товариств у країні, співробітництву їх з зарубіжними об'єднаннями архівістів.

Прикладом країни з класичною децентралізацією архівної системи є Федеративна Республіка Німеччини (ФРН). Тут архівна система відбиває специфіку федерального устрою країни, деякі успадковані традиції широкої автономії земель, їхніх архівних служб. Вони беруть початок з пізнього середньовіччя і дістали законодавче закріплення в зв'язку з утворенням германського союзу (1854 р.) як союзу 38 територіальних держав. На земельному устрої федерації базується нинішня архівна система ФРН, в рамках якої функціонують архіви колишніх міст-держав Бремена і Гамбурга. У великих землях - Баден-Вюртемберг, Баварія, Саксонія та ін. діють земельні архівні дирекції, яким підпорядковані державні архіви. У Нижній Саксонії, Північній Рейн-Вестфалії і Гессені діють архівні управління. Їм підпорядковані один головний і 2-7 державних архівів.

Отже, провідною тенденцією розвитку сучасних архівних систем є їхня децентралізація, демократизація архівної справи, що відповідає процесам світової інтеграції, розвиткові комунікацій та міжконтинентальних інформаційних систем. Нині можна говорити про формування світової архівної системи, яка охоплює архівні системи різних країн світу, насамперед 190 країн - членів ООН. У 1948 р. з ініціативи ЮНЕСКО для встановлення і зміцнення зв'язків між архівістами всіх країн було створено Міжнародну Раду Архівів (МРА), а 1979 р. розроблено програму управління архівами і документами (КАМР). У світовій архівній системі окреслюються споріднені архівні системи регіонів, зокрема країн - членів ЄЕС, країн - членів Ради Європи, де налагоджується співробітництво архівістів, досягається певна уніфікація організації архівної справи. Зі вступом України до Ради Європи її архівна система інтегрується в європейську і світову системи. В цьому Україна керується досвідом своєї участі в МРА, у міжнародних конференціях архівістів.

Архівна система України, як і будь-якої іншої країни, складалася історично. Як зазначалося в попередньому розділі, архівна справа в Україні має давню традицію і своїми витоками пов'язана з княжою добою Київської Русі та Галицько-Волинської держави. Бережливе ставлення до документів знайшло дальше втілення в Метриках (архівах) Литовській та Коронній 15-16 ст.

Суттєві зміни сталися в архівних системах і в інших країнах - колишніх республіках СРСР, хоча масштаби і глибина цих зрушень неоднакові. Кардинальні реформи проведено в Литві, Латвії та Естонії, де було прийнято перші закони про архівну справу. Значних змін зазнала система архівних установ Російської Федерації, де створено Державну архівну службу, прийнято закон про ДАФ (1992 р.), реформовано архівні установи. Нині в Росії функціонує 17 федеральних архівів і центрів, 4 з яких віднесено до особливо цінних об'єктів культурної спадщини держави. Зокрема у фондах Державного архіву Російської Федерації зосереджено документи вищих органів державної влади колишнього СРСР і федеральних органів управління РРФСР, фондів і колекцій документів з історії Російської імперії 19-20 ст. В окремих республіках Росії ухвалено свої правові документи з архівної справи. Так, Державна рада Чуваської республіки прийняла закон “Про Архівний фонд Чуваської республіки і архіви” (1995 р.) і створила Комітет у справах архівів.

Магістральним напрямом післярадянського архівного будівництва є демократизація національних архівних систем у рамках державотворчих процесів та інтеграції їх у світове архівне поле. Аналіз змін, яких зазнала архівна система України за період після проголошення державної незалежності, дає підстави зробити висновок, що її реформування відбувається в руслі зазначених загальних тенденцій. Протягом 1991-1992 рр. було здійснено організаційні заходи щодо уточнення профілю архівів та їх перейменування. Колишній Центральний державний архів Жовтневої революції, вищих органів державної влади і органів державного управління УРСР було перейменовано на Центральний державний архів вищих органів влади і управління України, Державний архів Кримської області дістав назву Державний архів при Раді міністрів Автономної Республіки Крим. Якщо ці заходи мали здебільшого механічний характер зміни вивісок і уточнення назв структурних підрозділів, то значно складнішим було реформування колишніх партійних архівів. Партійний архів Інституту історії партії при ЦК компартії України було реформовано в Центральний державний архів громадських об'єднань України, що призвело не лише до розширення його профілю, але й помітного збільшення кількості потенційних фондоутворювачів. Партійні архіви обкомів партії було організаційно ліквідовано, а їхні фонди передано до державних архівів відповідних областей, що викликало необхідність великих робіт щодо уніфікації описів і нової рубрикації документів згідно зі стандартами державної архівістики.

Важливим у реформуванні архівної системи України стало прийняття Верховною Радою України в грудні 1993 р. Закону “Про Національний архівний фонд і архівні установи”, що є першим в історії національного архівного будівництва законодавчим актом. Поставивши в центр архівного будівництва НАФ, закон надав йому статусу об'єднуючого чинника національної архівної системи, всієї мережі архівних установ, яка складає структурну основу архівної системи.

Висновок. Архівна система - це сукупність основоположних принципів організації архівної справи, способів і технологій її ведення, що забезпечують цілісність та скоординованість функціонування архівної галузі. Попри загальні спільні риси та ознаки архівна система має конкретно-історичне значення і є похідною від суспільно-державного ладу, політичного устрою, національно-культурних традицій тієї чи іншої держави, регулюється відповідними законодавчими актами і функціонує в її правовому полі.

Види архівного описування

Серед процесів архівної діяльності описуванню належать дуже важливі функції. Описування є важливою ланкою у технологічному циклі організації архівних документів для їхнього зберігання і користування ними. Описування завершує стадію систематизації документів, створює основу для їх науково-технічного опрацювання, обліку та зберігання і починає новий етап - організації НДА архіву.

Таким чином, описування є серцевиною архівної роботи, в якій сфокусовано закріплення організованих систем документів та їх ідентифікація; проведення облікових робіт і забезпечення контрольно-охоронних завдань (функцій); створення систем фізичного та інтелектуального доступу до архівних документів та інформації, що міститься в них. Описування архівних документів - не технічна робота, якою вона може здаватися на перший погляд. Це важлива наукова робота, від якості якої залежить і надійність охорони документів, і ефективність використання їхньої інформації.

Описування документів є предметом не однієї науки, а кількох. Так, бібліографія виробляє правила описування для друкованих видань, археографія - для публікації писемних пам'яток, кодикографія - для рукописної книги, а архівознавство розробляє теорію та методику описування документальних матеріалів, відкладених внаслідок діяльності організацій, установ або окремих осіб і призначених для архівного зберігання. Результатом описування різних видів документів відповідно стають бібліографічне, археографічне, кодикографічне та архівне описання.

Архівне описування є процесом відбору репрезентативних інформаційних характеристик об'єкта описування для його адекватного відтворення в описовій статті (моделі) з метою ідентифікації архівного матеріалу, виявлення змісту документів і документних систем, що утворили їх.

Для характеристики архівного описування можна виділити такі головні аспекти, що визначають суть цього процесу, а саме:

1) метою архівного описування є створення точних, адекватних відображень архівних документів, які б допомогли користувачеві з мінімальною сторонньою допомогою зрозуміти їхній зміст і визначити місцезнаходження;

2) для ідентифікації об'єкта описування необхідно відібрати найголовніші його характеристики, щоб з їх допомогою розкрити зміст документів;

3) характеристики документів мають бути викладеними в описовій статті, яка і буде представляти (презентувати) документну інформацію.

Групу документів або окремий документ у будь-якій фізичній формі, що є об'єктом окремого описування і розглядається як ціле, називають одиницею описування. Основними одиницями описування є архівний фонд і впорядковані у справи архівні документи. Водночас об'єктом, тобто одиницею описування, можуть бути окремий документ, група документів, група справ, декілька архівних фондів, архівосховище в цілому і навіть їхня група.

Відомості про об'єкт описування як засоби інформування про архівні документи та інформаційно-пошукові ознаки, необхідні для його репрезентації та ідентифікації, називають інформаційними характеристиками, або елементами описання (наприклад, заголовок, порядковий номер фонду /справи, дата, зміст та форма документа, його географічна локалізація, обсяг та розміри тощо). Інформаційні характеристики мають завдання полегшити пошук і віднайдення необхідного матеріалу.

Практика архівного описування виробила багато елементів, за допомогою яких можна ідентифікувати архівний матеріал. Так, у міжнародному стандарті архівного описання їх названо 26, у Структурі стислого автоматизованого кодикологічного описання (АІС “Кодекс”) визначено 105 елементів описання для східнослов'янської рукописної книги. Елементи описання, що містять у собі характеристику складу і змісту одиниці описування, у сукупності становлять описову статтю. Наприклад, описова стаття на групу документів, об'єднаних у справу, включає такі елементи: порядковий номер справи, діловодний індекс або старий інвентарний номер, заголовок справи, вказівки на оригінальність документів, спосіб відтворення інформації, ступінь повноти документів, зовнішні особливості справи, анотацію, крайні дати документів у справі, кількість аркушів.

Описування одних і тих самих документів відбувається в архіві неодноразово і залежить від завдання, яке мусить виконати при цьому архівіст. Функції визначають вид описування. Основним видом можна вважати описування архівних документів на першому етапі, коли визначають найменування фонду або заголовок справи, встановлюють дати створення документів, їхні просторові координати, форму передання запису інформації, джерело походження інформації, історію документів. Фактично створюється описова модель комплексу документів для ідентифікації описуваного архівного матеріалу, надання йому таких інформаційних характеристик, які б допомогли виокремити його серед інших матеріалів. Цьому виду описування підлягають усі документи після того, як вони згруповані у справи-одиниці зберігання і віднесені до конкретного архівного фонду - основної облікової одиниці НАФ. Цей вид описування називають ідентифікаційним, або основним, базовим. Саме на ньому базується описування архівного матеріалу на наступних етапах його відтворення спочатку в облікових документах архіву, а потім в архівних довідниках. Робота по створенню основного базового описання є найвідповідальнішою і найскладнішою, від якості якої залежать усі інші види описань і описувальних робіт архіву, якість НДА, успіх використання документної інформації.

Найважливішим елементом описування є заголовок справи. Від якості заголовка, його точності, стислості і водночас необхідної повноти залежать усі інші види описань. У заголовку повинно бути відображено і розкрито склад і зміст документів кожної одиниці зберігання, а також відображено і закріплено систему їхньої організації. Формулюючи заголовок, архівіст бере на себе відповідальність за можливість використання документів архіву. Елементами заголовка, справи є назва виду справи (справа, журнал, книга) або виду документів (листи, протоколи, накази, циркуляри); автор документів (назва установи, посада і прізвище особи, яка склала документи); адресат або адресант (кому адресовані або від кого отримані документи); питання або предмет, подія, факт, прізвища тощо, яких стосується зміст документів справи; назва місцевості (території), з якою пов'язані зміст документів справи, автор чи адресат/адресант; дати, до яких належать документи справи або викладені в них події.

Прикладом первинного базового описання архівного фонду як основної класифікаційної та облікової одиниці є картка фонду та аркуш фонду. Картка і аркуш фонду та справа становлять первинне джерело для наступного опрацювання архівної інформації і є базою створення вторинного рівня організації та узагальнення інформації для описових статей у довіднику або каталозі. Первинна описова стаття може не збігатися з вторинною, яка залежить від мети і завдання (теми) певного виду НДА.

Другий, також обов'язковий для всіх документів архіву, вид описування пов'язаний з їхнім обліком і має завдання охорони архівних документів, забезпечення контролю за наявністю їх. Саме тому об'єктами описування на другому етапі є фонд як основна обліково-класифікаційна одиниця і справа як основна одиниця зберігання. У списку фондів кожний архівний фонд отримує тільки йому належний номер - складову частину шифру як пошукового ключа документів, що стає одним з найголовніших елементів описання.

На цьому етапі описування складають архівний опис - головний архівний довідник і обліковий документ архіву. Розкриваючи склад і зміст архівного фонду, він водночас закріплює його систематизацію і виконує обліково-охоронну функцію. В описі реєструють кожну справу конкретного фонду і відтворюють основні елементи базового описання: заголовок справи, кількісну характеристику, крайні дати документів тощо. Номер опису і порядковий номер справи за описом, разом з номером фонду, стають складовою частиною архівного шифру.

Таким чином, на етапі описування архівного матеріалу в облікових документах він отримує дуже важливий елемент описання - архівний шифр, за допомогою якого забезпечується доступ до необхідних документів, здійснюється пошук документів або інформації про них. Цей вид архівного описування в облікових документах архіву, на відміну від основного, базового, називається реєстраційним, або обліковим.

Третій вид описування документи архіву проходять на наступних етапах наукового опрацювання, якщо треба відтворити їх у каталогах чи путівниках. Цей вид описування є обов'язковим тільки для тих документів, які важко відшукати за описами або які становлять інтерес для користувачів. Він спрямований на допомогу у використанні документної інформації і виконує пошукову функцію. Презентація об'єкту описування в архівному довіднику може бути здійснена через дальше згортання інформації, поданої у базовому описанні, або навіть шляхом зміни заголовку, чого не допускається в облікових документах. Відтак описування, яке документи проходять спеціально для архівних довідників інформаційно-пошукового характеру, називається спеціальним, або презентаційним.

Якщо перший і другий види описування фіксують створені системи організації архівних документів і завершують технологічний цикл їхнього впорядкування, то третій (спеціальний) вид описування починає новий етап - роботу над архівною інформацією та організацію системи НДА.

Архівне описування - процес відбору репрезентативних інформаційних характеристик об'єкта описування для його адекватного відтворення в описовій статті (моделі) з метою ідентифікації архівного матеріалу, виявлення змісту документів і документних систем, що утворили їх.

Основним видом можна вважати описування архівних документів на першому етапі, коли визначають найменування фонду або заголовок справи, встановлюють дати створення документів, їхні просторові координати, форму передання запису інформації, джерело походження інформації, історію документів - ідентифікаційне, або основне, базове. Другий вид описування пов'язаний з їхнім обліком і має завдання охорони архівних документів, забезпечення контролю за наявністю їх - реєстраційне, або облікове. Описування, яке документи проходять спеціально для архівних довідників інформаційно-пошукового характеру, називається спеціальним, або презентаційним.

Основні напрями використання архівної інформації

архівний система децентралізація

У практиці науково-інформаційної діяльності державних архівів виділяються такі основні напрями використання архівної інформації:

а) у сфері управління. Як правило, у цій ділянці ретроспективна документна інформація використовується для підготовки управлінських рішень, коли потрібні відомості про стан об'єктів управління та їх роботи у минулому. При цьому архівну інформацію використовують для розв'язання різних проблем політичного та економічного життя держави або її регіону: прогнозування тенденцій розвитку; аналіз динаміки розвитку галузей господарства, регіонів, міст; реорганізація органів влади та управління, їх структури та функцій. Одержану в архівах інформацію споживачі, як правило, використовують у найхарактернішій формі у сфері управління: плани, доповіді, довідки, різні розрахунки;

б) у сфері економіки. На цій ділянці використання має в основному прикладне значення - під час реконструкції старих і проектування нових промислових об'єктів, вивчення водних енергетичних ресурсів, покладів корисних копалин, прокладання шляхів сполучення у будівництві, архітектурі, у т.ч. при підготовці реставраційних проектів та в багатьох інших сферах. На підставі виявленої в архівах інформації користувачі створюють нові документи - проекти, статистичні таблиці, збірники, довідники, доповідні записки, різну науково-технічну документацію, в основному на стадії проектно-конструкторських робіт (креслення з пояснювальними записками і специфікаціями, заяви на винаходи їх, описання тощо);

в) у політичному житті. Документи, що використовуються у цьому напрямі, характеризують взаємовідносини між різними державами, націями, класами, соціальними верствами, політичними об'єднаннями. Такі документи активно використовуються у міжнародних відносинах, у внутрішній політиці держави. Архівна інформація у цьому випадку стає підґрунтям інших праць користувачів - книг, брошур, статей, документальних збірників, плакатів, радіо- та телепередач, документальних фільмів, документів дипломатичного та зовнішньоторговельного характеру (меморандуми, ноти, пам'ятні записки, заяви тощо);

г) у науковій діяльності. У цьому напрямі ретроспективна документна інформація використовується в основному для забезпечення джерельної бази розвитку гуманітарних, природознавчих, технічних та інших наук. Споживачі користуються збірниками документів, науковими монографіями, дисертаціями, науково-популярними брошурами, статтями у періодичній пресі;

д) у культурно-духовному житті. Одне з головних завдань у даному напрямку - популяризація знань у різних галузях освіти, культури і мистецтва. Ретроспективна документна інформація широко використовується у різних галузях культури і мистецтва, краєзнавства, духовного життя, особливо у зв'язку з вивченням історичних подій, біографій національних, державних та культурних діячів, історії установ освіти, науки і культури тощо. Форми використовування споживачами - книги, статті, експозиції музеїв, документальні фільми, теле- і радіопередачі, твори літератури і мистецтва, проекти реставрації у галузі архітектури і прикладного мистецтва і т.д.;

є) у соціально-правовому напрямі. У даному випадку архівна інформація безпосередньо служить конкретній людині, захищає права та інтереси громадян. Нею користуються для підтвердження юридичних, майнових прав громадян, для встановлення різних пільг, нарахування пенсій, підтвердження фактів переслідування тоталітарним режимом, інших важливих фактів державної та громадської діяльності. Споживач отримує від архівної установи архівну довідку встановленого зразка, на підставі якої він звертається різними листами, заявами, скаргами, запитами до державних установ, правових органів.

Висновок. Отже, основні напрями використання архівної інформації: у сфері управління, у сфері економіки, у політичному житті, у науковій діяльності, у культурно-духовному житті, у соціально-правовому напрямі.

Список використаних джерел

1. Діловодство й архівна справа. Терміни та визначення: ДСТУ 2 732-94. - Введ. 01.07.95. - К., 1994. - 33 с.

2. Архівознавство: Підручник для студ. іст. фак. вищ. навч. закладів України / За заг. ред. Я.С. Калакура та І.Б. Матяш. - К.: Видавн. дім “КМ Академія”, 2002. - 356 с.

3. Крайская З.В. Архивоведение: Учеб. для сред. спец. уч. завед. - М.: НОРМА, 1996. - 222 с.

4. Нариси історії архівної справи в Україні/ За заг. Ред. І.Б. Матяш та К.І. Климової. - К.: Видавн. Дім “КМ Академія”, 2002. - 331 с.

5. Хрестоматія з архівознавства: Навч. посіб. для студ. іст. спец. вищ. навч. закл./ Упоряд. Г.В. Боряк. - К.: Вид. Дім “КМ Академія”, 2003. - 408 с.

Размещено на Allbest.ru


Подобные документы

  • Класичний та номенклатурний метод архівного описування. Основні напрямки науково-дослідної роботи архівних установ. Види викладання результатів прикладних досліджень. Етапи процесу роботи над науково-дослідною темою. Форми методичної роботи в архівах.

    контрольная работа [18,2 K], добавлен 19.07.2011

  • Масове розсекречування архівних документів як прояв інтеграції до світових стандартів використання і доступу до інформаційних ресурсів. Умови виникнення потреб в архівній інформації. Споживачі архівної інформації. Зростання звернень громадян до архівів.

    реферат [29,5 K], добавлен 17.04.2015

  • Поняття документообігу, його нормативно-правові засади в дошкільних навчальних установах. Аналіз управлінських документів, організації оперативного і архівного зберігання документів. Напрями вдосконалення документаційного забезпечення діяльності установи.

    дипломная работа [342,3 K], добавлен 07.09.2013

  • Поняття про довідковий апарат архівів. Каталогізація документів: основні параметри створення інформаційної структури. Типо-видова структура довідкового апарату архівів документів. Інформатизація архівної справи в Україні. Процес зберігання даних в архіві.

    курсовая работа [44,0 K], добавлен 13.04.2015

  • Користувачі інформації щодо інвестиційної діяльності. Види інформації та її призначення у сфері інвестування. Характеристика джерел і показників фінансової звітності, формування доходів, витрат і фінансових результатів від інвестиційної діяльності.

    реферат [28,2 K], добавлен 18.12.2010

  • Завдання та інформаційна база аудиту незавершеного будівництва. Вивчення та оцінка системи внутрішнього контролю Фінансового управління Рівненської РДА. Методичні основи аудиту. Основні аудиторські процедури відносно достовірності показників звітності.

    курсовая работа [59,9 K], добавлен 11.12.2013

  • Поняття та види документів щодо особового складу. Поняття, основні види заяв та її реквізити. Автобіографія як опис свого життя. Класифікація організаційних наказів. Використання резюме та характеристики. Створення документів по особовому складу.

    реферат [15,7 K], добавлен 13.09.2009

  • Прийняття нових стандартів розкриття інформації публічними акціонерними компаніями. Система управління ризиками підприємства як основний елемент системи внутрішнього контролю. Базова функція аудиту: оцінка достовірності звіту і схоронності активів.

    доклад [1,0 M], добавлен 04.02.2011

  • Сутність поняття "управлінський облік" - системи обробки та підготовки інформації про діяльність підприємства для внутрішнього користування у процесі управління. Історія зародження, передумови формування та етапи розвитку системи управлінського обліку.

    реферат [30,3 K], добавлен 06.12.2010

  • Поняття та структура управлінських систем в аналізі. Вплив системи баз даних на систему бухгалтерського обліку, його процедури. Використання комп'ютеризованих методів аудиту. Внутрішній контроль у системах обліку в он-лайнових комп’ютерних мережах.

    курс лекций [1,3 M], добавлен 12.04.2014

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.