Проблеми банківської системи України, пов'язані з європейською інтеграцією

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

Європейський університет

Житомирська філія

Кафедра «Фінанси»

Реферат

З дисципліни «Банківська система»

На тему «ПРОБЛЕМИ БАНКІВСЬКОЇ СИСТЕМИ УКРАЇНИ, ПОВ'ЯЗАНІ З ЄВРОПЕЙСЬКОЮ ІНТЕГРАЦІЄЮ»

Виконала:

студентка V курсу,

групи Ф*-04-1(ЗВ)

Перевірив: викладач Марчук В.П.

Житомир - 2011

Зміст

І. ПРОБЛЕМИ БАНКІВСЬКОЇ СИСТЕМИ УКРАЇНИ, ПОВ'ЯЗАНІ З ЄВРОПЕЙСЬКОЮ ІНТЕГРАЦІЄЮ

1. Проблеми розвитку банківської системи України

2. Ризики банківської системи України, які виникають на шляху євроінтеграції

Список використаної літератури

І. ПРОБЛЕМИ БАНКІВСЬКОЇ СИСТЕМИ УКРАЇНИ, ПОВ'ЯЗАНІ З ЄВРОПЕЙСЬКОЮ ІНТЕГРАЦІЄЮ

1. Проблеми розвитку банківської системи України

В Україні, як і в інших країнах з перехідною економікою, наявність успішно працюючого фінансового сектору, зокрема банківського, є необхідною умовою створення ефективної ринкової економіки. Це пов'язано з його провідним значенням у забезпеченні рівня накопичень та інвестицій, які необхідні в умовах росту економіки.

Для підвищення ефективності інвестицій необхідне існування міцної банківської системи і фінансових ринків. Завдання банківської системи не зводиться лише до забезпечення фінансових розрахунків між економічними агентами. Вона повинна сприяти створенню умов для акумулювання накопичень усіх економічних агентів і перетворенню їх на інвестиції.

Макроекономічна динаміка останніх років в Україні позитивно вплинула на розвиток фінансового сектору. На сьогодні, порівняно з початком трансформаційних процесів в Україні, з інституційної точки зору створено всі основні фінансові інститути. Функціонують фондовий і валютний ринки, ринки банківських і страхових послуг. Проте основним гравцем на ринку фінансових послуг України залишаються банківські установи, які мають активи майже в 9 разів більші за активи небанківських фінансових установ.

Вивчення стану та аналіз тенденцій розвитку банківської системи України дають підстави стверджувати, що вона в основному сформована і відповідає вимогам поточного періоду, в тому числі рекомендаціям Базельського комітету. Протягом 2001 - 2005 pp. вона розвивалася динамічно, покращилися її кількісні і якісні характеристики, підвищилася конкурентоспроможність українських банків. Стійкість і спроможність українських банків протистояти кризовим явищам у суспільстві підтвердив кінець 2004 p., коли банківська система успішно справилася із загрозою втрати ліквідності. Про стабільність розвитку системи банків свідчить зростання відношення основних показників діяльності банків до ВВП. За 2001 - 2005 pp. відношення активів до ВВП збільшилось на 27 в.п., до 50%; кредитних операцій - на 21 в.п., до 37%; зобов'язань - на 25 в.п., до 44%; капіталу - на 2,1 в.п., до 6%.

Діяльність банків протягом 2001 - 2005 pp. характеризувалася підвищенням фінансової стабільності, поліпшенням якості активів, нарощуванням капітальної бази, залученням депозитів, підвищенням ефективності діяльності.

Регулятивний капітал банків за 5 років збільшився майже в п'ять разів - до 26,4 млрд. грн. (4,4 млрд. євро), що становить 6,2% ВВП. Збільшення відбулося в основному за рахунок зростання фактично сплаченого зареєстрованого статутного капіталу.

Однак рівень капіталізації банків України залишається недостатнім для забезпечення стабільного функціонування та розвитку банківської системи, покриття ризиків у діяльності банків. Окремо слід виділити проблему оцінки реальної капіталізації банківської системи. На сьогоднішній день таку оцінку практично неможливо здійснити через закритість банківської системи. Із 167 комерційних банків, що мають ліцензію на здійснення банківських операцій, більше половини (92 банки) є відкритими акціонерними товариствами, але склад їх акціонерів недостатньо прозорий, а також у більшості випадків бракує інформації фінансового та нефінансового характеру для потенційних акціонерів. Особливо це стосується невеликих банків та закритих акціонерних товариств, які мають право, встановлене на законодавчому рівні, не виставляти свої акції на продаж на фінансовому ринку)22. Торги акціями більшості банків на фондовому ринку відсутні, що унеможливлює визначення їх ринкової вартості, а отже, реальної (справедливої) вартості капіталу кожного банку. Необхідно посилити прозорість

банківської системи шляхом вдосконалення існуючих законодавчих вимог та впровадження нових норм щодо розкриття кількісної та якісної інформації стосовно діяльності банків. Вирішенню проблеми недостатності рівня капіталізації банків та оцінки реальної капіталізації банківської системи буде сприяти реорганізація українських банків, зареєстрованих у формі закритих акціонерних товариств, у відкриті акціонерні товариства. Така реорганізація залучить до капіталу банків нових інвесторів, у тому числі дозволить населенню купувати акції банків.

Зобов'язання банків за 2001 - 2005 pp. зросли в 6,2 раза і на початок 2006 р. досягли 188,4 млрд. грн. Серед них значними темпами зростали вклади фізичних осіб - у 11 разів, до 72,5 млрд. грн., що становить 38,5% зобов'язань, при чому кошти на строкових вкладах зростали вищими темпами, ніж на вкладах до запитання. Вклади населення стали основним джерелом нарощування ресурсної бази банків. Кошти суб'єктів господарювання зросли в 4,7 раза і досягли 61,2 млрд. грн. (32,5% зобов'язань банків).

Значним кількісним зростанням характеризується активна діяльність банків. Загальні активи банків за 2001 - 2005 р. зросли в 5,6 раза і досягли 223 млрд. грн. Основну частку активів складають надані банками кредити - 70,1%, обсяг яких за 5 років зріс у 6,6 раза і досяг 156 млрд. грн. Кредити суб'єктам господарювання становлять 70% загального обсягу кредитів, фізичним особам - 21%. Випереджаючими темпами зростали довгострокові кредити, що створювало умови для економічного зростання та посилення позитивного впливу банківської системи на соціально-економічний розвиток України.

Підвищилася ефективність діяльності банків. Так, прибуток по системі банків за 2005 рік склав 2170 млн. грн., що в 4 рази більше обсягу прибутку за 2001 рік. Основну частку доходів становлять процентні доходи. Банками України було досягнуто найвищого за останні роки рівня рентабельності активів - 1,31%.

Однак, незважаючи на в цілому позитивні тенденції в діяльності банків, для них актуальними залишається ряд проблем, які потребують негайного розв'язання.

В останні роки спостерігалося непропорційне зростання капіталу та обсягів діяльності банків, що суперечить принципам сталого розвитку системи. Темпи зростання обсягів активних операцій чи не вдвічі перевищували темпи зростання банківського капіталу. Як наслідок, Національний банк України прийняв рішення про підвищення нормативу адекватності регулятивного капіталу до 10%.

Внаслідок зростання активів більш високими темпами, ніж капітал банків, встановилась небажана тенденція зниження нормативу адекватності капіталу.

Банкам також притаманні ризики в їх діяльності. Насамперед це стосується кредитних ризиків. Темпи зростання кредитування залишаються високими, особливо інтенсивно зростають темпи кредитування фізичних осіб, зокрема в іноземній валюті. Значним є ризик галузевої концентрації кредитів - частка кредитів у сфері торгівлі становить майже 40%, що підвищує залежність банків від можливих різких коливань кон'юнктури та фінансового стану боржників цієї сфери діяльності. В діяльності банків існує валютний ризик як прямий, так і непрямий, який в умовах нестабільності на валютному ринку може посилитися. Таким чином, банкам необхідно постійно проводити роботу щодо мінімізації ризиків у своїй діяльності.

Незважаючи на стрімке зростання, банківську систему України можна охарактеризувати як недостатньо розвинену, оскільки вона за такими показниками як співвідношення активів банків до ВВП і балансового капіталу до ВВП відстає від більшості країн світу.

Результати аналізу сучасного стану банківської системи України вказують на існування симптомів (недоліків), які показують, що основні цілі її розвитку - забезпечення стійкості, прозорості та конкурентоспроможності, нині не досягнуто. Існування цих симптомів (недоліків) викликано низкою проблем.

Зрозуміло, що багато проблем, котрі впливають на розвиток банківської системи, знаходяться поза її площиною. Найбільш важливі з них це:

Ш повільні темпи ринкових перетворень реального сектору економіки;

Ш слабкий і недостатньо прозорий фінансовий стан значної кількості підприємств;

Ш слабкий розвиток фондового ринку, а також ринку землі і нерухомості;

Ш незахищеність прав кредиторів і вкладників.

Ш Проте розвиток банківської системи обмежується і через проблеми, притаманні самій банківській системі. Основними серед них є:

Ш низький рівень капіталізації банків, як наслідок - нездатність банківської системи забезпечити економічне зростання необхідними за обсягами, ціною і термінами ресурсами;

Ш низька якість та конкурентоспроможність банківських послуг;

Ш невідповідність принципів корпоративного управління банків міжнародним стандартам;

Ш недостатній рівень управління банківськими ризиками.

2. Ризики банківської системи України, які виникають на шляху євроінтеграції

Після розширення ЄС у 2004 р. ЄС межує з Україною, що надає відповідний імпульс у інтеграційних намаганнях нашої країни стати в перспективі повноправним членом ЄС. Євроінтеграційний курс України нині є основним вектором політичної, економічної, соціальної інтеграції України.

ризик банківський євроінтеграція

Останніми кроками в інтеграції, які здійснює Україна та ЄС назустріч один одному, стали проведені протягом 2006 р. неформальні консультації та широке обговорення у засобах масової інформації та наукових колах питання створення зони вільної торгівлі «Україна - ЄС», які визначили подальші кроки інтеграції, зокрема, створення через 2-3 роки «поглибленої зони вільної торгівлі» без вилучень та обмежень. Цьому сприяє позитивна ситуація із переговорним процесом із вступом України до COT, зокрема, фактичне завершення двосторонніх переговорів і прийняття Верховною Радою України необхідного пакету змін у законодавство для відповідної його уніфікації з нормами COT.

Банківський сектор є складовою економічної системи України, тому інтеграція в економічний простір ЄС буде мати відповідні наслідки для неї - як позитивні, так і негативні. Банківський сектор в Україні є досить молодим (порівняно з іншими країнами світу ми маємо досвід роботи близько 20 років) і йому притаманні певні проблеми.

Звичайно, що європейська інтеграція не є явищем, яке виникло несподівано в економічній політиці держави. Україна з кінця 90-х років - початку 2000-х має на державному рівні затверджені програми Європейської інтеграції, відповідно до яких здійснюється поступова адаптація (насамперед законодавства) до вимог і стандартів ЄС. Не є винятком і банківська система, яка також залучена до цього процесу.

Водночас проблеми в банківській системі України можуть загострюватися внаслідок євроінтеграційного курсу України, що потребує від Національного банку України розроблення відповідних заходів для управління ризиками й подолання проблем.

Можливі такі ризики в банківській системі України у зв'язку з євроінтеграційним рухом.

Незважаючи на переваги щодо залучення іноземного капіталу в банківську систему, існує також низка ризиків, які, за умови виникнення певних обставин, можуть негативно впливати на розвиток банківської системи та економіки в цілому.

Так, у банківській системі Польщі більше ніж 75% капіталу банків належить зарубіжним інвесторам, що призвело до витіснення з ринку банків із польським капіталом та до фактичної втрати польськими інвесторами контролю над банківською системою. Така ситуація є рівнозначною втраті фінансової незалежності країни.

Досвід нових країн - членів ЄС дає змогу виділити такі основні ризики, пов'язані зі збільшенням частки іноземного капіталу в банківській системі.

По-перше, це втрата контролю за банківською системою з боку вітчизняних інвесторів. За цих умов можливим є зміна напрямів фінансових потоків у країні: з підтримки стратегічно важливих для економіки підприємств і виробників на фінансування виробництв за участю іноземного капіталу. В перспективі це може погіршити фінансову безпеку України або взагалі призвести до втрати фінансової та економічної незалежності.

По-друге, іноземні банки можуть бути менш схильними до здійснення кредитної діяльності в Україні, наприклад, коли економічна ситуація в країні різко змінюється (погіршується), або надавати кредити виключно великим компаніям, особливо компаніям з іноземним капіталом, лишаючи компанії з низьким кредитним рейтингом та роздрібний кредитний ринок українським банкам. Така ситуація може призвести до зниження стабільності роботи банківської системи України.

По-третє, різке збільшення частки іноземних банків у банківській системі, які мають вищий рівень конкурентоспроможності, призведе до порушення роботи конкурентного механізму ринку банківських послуг. Наслідком цього може бути монополізація українського ринку банківських послуг.

До загострення цих ризиків може призвести низький рівень конкурентоспроможності українських банків, ступінь відкритості фінансової системи для іноземних інвесторів, механізми регулювання припливу іноземного капіталу, стабільність економіки.

Ризики лібералізації руху капіталу

Поглиблення інтегрованості економіки України до європейського та світового фінансового ринків означає, що інструменти контролю за рухом капіталу втрачають свою ефективність. Як результат, вони лише призводять до зростання трансакційних витрат, пов'язаних із рухом капіталу, однак не обмежують його.

Україна контролює практично всі типи операцій з капіталом. Однак численні інструменти контролю за рухом капіталу є несистематичними і недостатньо узгодженими між собою. Крім того, інструменти контролю несиметрично визначають правила, що регулюють припливи та відтоки капіталу, операції резидентів і нерезидентів. Базовим нормативним документом у цій сфері є Декрет Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" від 19.02.1993 № 15-93. Діють також й інші нормативно-правові акти, які роблять систему досить громіздкою та складною.

Дані платіжного балансу свідчать не тільки про зростання притоку прямих і портфельних інвестицій, а й про існування проблеми відтоку капіталу:

Поточні обмеження на відтік капіталу є жорсткішими, аніж на приплив капіталу, що покликано обмежити відтік капіталу з країни. Обмеження на відтік капіталу зазвичай обмежують і надходження, що ускладнює процеси іноземного інвестування. Контроль за потоками капіталу здійснюється адміністративними методами через видачу регуляторами дозволів на здійснення певної операції.

Спрощення частини діючих обмежень є обов'язковим кроком, оскільки Європейська Комісія вимагає від потенційних країн-членів відкриття своїх ринків капіталу до моменту вступу до ЄС. Однак важливішим є те, що більшість економістів погоджується, що лібералізація руху капіталу допоможе збільшити рівень припливу інвестицій, оскільки іноземні інвестори реагують на покращення інвестиційного середовища.

Іншими ймовірними вигодами політики лібералізації руху капіталу є кращі можливості для диверсифікації портфеля цінних паперів і зниження витрат на фінансування, а також суворіша фіскальна дисципліна з огляду на небезпеку відтоку капіталу. Крім того, різні інструменти контролю за рухом капіталу показали свою неефективність у багатьох країнах. Вони лише значно збшьшують витрати, однак технічно не запобігають руху капіталу через нелегальні трансакції.

Безумовно, лібералізація короткострокового капіталу може мати певні ризики. Це пов'язано з тим, що політика лібералізації руху капіталу не завжди належним чином координується із макроекономічною політикою. Без виваженої макроекономічної політики та в умовах нестабільного та неефективного регуляторного середовища вільний міжнародний рух капіталу може призвести до високої волатильності припливу і відтоку. Україна повинна мати сформовану фінансову систему, перед тим як проводити масштабну лібералізацію руху капіталу.

Також вона повинна мати сприятливі макроекономічні передумови для зняття обмежень на рух капіталу. В умовах фіксованого валютного курсу (що підтримується в Україні) одночасний контроль за курсоутворенням і вільний рух капіталу посилюють ризики фінансової кризи. Тобто, фіксований валютний курс за умов вільного руху капіталу означає відмову від незалежної монетарної політики. Подальша підтримка фіксованого валютного курсу означає, що центральний банк повинен змінювати пропозицію грошей у відповідності до динаміки припливу/відтоку капіталу, щоб утримувати валютний курс стабільним, і є обмеженим у використанні інструментів монетарної політики для підтримання стабільності цін на внутрішньому ринку. Крім того, щоб була впевненість у сталості такої політики, необхідна розвинена фіскальна система, чого не можна сказати про українську фіскальну систему сьогодні. Тому застереження щодо «ранньої лібералізації» є цілком виправданим.

Однак, це не повинно стати перешкодою на шляху лібералізації руху капіталу. Основна складність полягає в тому, щоб спланувати лібералізацію таким чином, щоб мінімізувати та контролювати потенційні ризики, у тому числі ризики, що пов'язані з обмеженням можливостей проводити незалежну монетарну політику одночасно з підтриманням стабільності валютного курсу. Якщо це зробити, уразливість фінансової системи до волатильних фінансових потоків не буде високою.

Рівень доларизації активів і пасивів українських банків постійно зростав протягом декількох останніх років. За станом на кінець другого кварталу 2006 р. позики в іноземній валюті склали близько 45% загального портфеля кредитів, а депозити в іноземній валюті -майже 40% загальної суми депозитів. Банки несуть значні валютні ризики і повинні будуть у найближчому майбутньому розв'язувати цю проблему. Ситуація також ускладнюється через відсутність інструментів хеджування - деривативи в Україні майже не використовуються і навряд чи стануть доступними найближчим часом, оскільки відсутні необхідні регуляторні акти, які б визначали умови їх випуску та обігу. Державна Комісія з цінних паперів та фондового ринку є органом, який відповідає за підготовку законопроекту про деривативи та повинен був подати цей законопроект на розгляд парламенту в липні 2006 р. Цей законопроект доступний для ознайомлення на веб-сайті Комісії, однак його й досі не було представлено парламенту, і перспективи його розгляду є невизначеними. Тим часом, банки та інші депозитні інституції змушені використовувати менш надійні методи контролю валютних ризиків, як, наприклад, постійний моніторинг і забезпечення рівнозначних обсягів активів і пасивів у іноземній валюті.

Ризики, спричинені різницею в термінах погашення активів і пасивів, пов'язані з обмеженими можливостями українських банків залучати довготермінові боргові зобов'язання та депозити. Однак, починаючи з 2003 p., спостерігалося швидке зростання обсягів довготермінового іпотечного кредитування та інвестицій. У 2005 р. іпотечні кредити українських банків виросли на 340% і досягли близько 8% загального кредитного портфеля. Попит на довготермінові позики буде зберігатися у найближчому майбутньому, оскільки сектор роздрібного кредитування є головною рушійною силою розширення банківського портфеля.

Зрозуміло, що в пруденційних оцінках Національного банку України повинна бути відображена якість процедур управління ризиками. Національний банк розглядає можливість накладення обмежень на надання банками позик, виражених в іноземній валюті, домашнім господарствам. Таке обмеження, у разі його запровадження, може збільшити вартість кредитів для позичальників і навряд чи допоможе розв'язати проблеми макроекономічних дисбалансів і неадекватного управління валютним курсом у вітчизняних банках.

У відповідь на сплеск приватного припливу капіталу до країн із перехідною економікою на початку 90-х років багато країн застосовували різні методи для управління великими потоками капіталу. Серед можливостей, які розглядались, були, зокрема, стерилізація шляхом операцій на відкритому ринку, зміна резервних вимог, встановлення жорсткішого/м'якішого фіскального контролю. Кожна з цих політик мала побічні ефекти, які іноді були більшими за витрати, пов'язані із широкомасштабними припливами капітал. Контроль на основі ціни, наприклад, методом впровадження некомпенсованих резервних вимог, довів певну ефективність у стримуванні короткострокового припливу капіталу.

Тоді як в академічній літературі ставиться питання про корисність вищеназваних інструментів політики, здатність регуляторів проводити моніторинг та аналіз міжнародних операцій є визначальною. Українським регуляторним органам слід передусім покращити якість моніторингу фінансових потоків.

Ризики від дотримання чотирьох критеріїв євроінтеграції

Досвід країн, які в 2004 р. стали членами ЄС, доводить, що ці країни приєднувалися до Євросоюзу як члени з обмеженнями щодо участі у єврозоні. Це означає, що вони не можуть запроваджувати євро доти, доки не спрямують зусилля на завершення адаптації щодо виконання чотирьох критеріїв конвергенції, відповідно до статті 121 Установчого Договору ЄС.

Як показує практика, процес виконання цих чотирьох критеріїв конвергенції в жодному випадку є непростим з декількох причин:

по-перше, є справжнім випробуванням для політиків досягнення цілей щодо дотримання неможливих для виконання трьох вимог конвергенції, що є, по-суті, вимогою одночасного досягнення трьох несумісних завдань: стабілізації обмінного курсу в межах вузького діапазону, свободи переміщення капіталу і дотримання низької та стійкої інфляції;

по-друге, нові члени ЄС намагаються певною мірою підвищити життєвий рівень своїх країн до рівня багатих західних країн-членів єврозони. У свою чергу, це включає більш високий темп інфляції, ніж в інших західних країнах, і тенденцію до посилення їх рівноважного реального валютного курсу.

Оскільки правила для приєднання до ЕВС були призначені для досягнення кращої однорідності економік з країнами єврозони, ці економічні особливості ускладнюють досягнення Маастрихтських критеріїв. До того ж, деякі з нових членів ЄС почали нещодавно проводити дорогі пенсійні реформи, які можуть завадити досягненню фінансових Маастрихтських критеріїв.

Академічна наука зазначає про неможливість одночасного досягнення цілей стабілізації обмінного курсу та інфляції з одночасною підтримкою вільного переміщення капіталу. На практиці, для більшості країн тільки дві із зазначених вище трьох політик можуть бути взаємоприйнятними. Цей факт змушує установи, які приймають рішення щодо грошово-кредитної політики (в основному це центральні банки) і, обов'язково прийняти рішення - від якої політики вони мають відмовитися.

У 1998 р. дослідники Обстфілд і Тейлор цю економічну ситуацію назвали «трилемою». Наприклад, країни Балтії, кожна з яких мала вибір відмовитися від незалежної монетарної політики в бік забезпечення стабільного валютного курсу або запровадження режиму «валютної ради» (в інших джерелах режим «валютного бюро»). Більшість інших країн відмовилися від контролю за обмінним курсом у бік вибору курсу «вільного плавання» (наприклад Великобританія). Деякі країни ЄС обмежили контроль за капіталом.

Україні доведеться обирати свій власний шлях у вирішенні економічної ситуації, оскільки є проблемним одночасне досягнення стабілізації обмінного курсу та інфляції разом із підтриманням вільного переміщення капіталу. Проте досвід країн, які нещодавно вступили до ЄС та готуються вступити до ЕВС, показує, що є значна ймовірність втрати незалежної монетарної політики.

Ризики, пов'язані з проведенням грошово-кредитної політики

У зв'язку з наближенням країн-кандидатів до країн ЄС з'являються три основних джерела напруги по відношенню до грошово-кредитної політики і політики в області валютного курсу [96]. По-перше, процес зміни в структурі фінансової економіки і зрушення в попиті на гроші ускладнюють вибір і використання номінальних опорних показників. Трансмісійний механізм може функціонувати непередбачено, що особливо проявляється при проведенні монетарної політики при використанні в якості цільових показників інфляції або монетарних агрегатів. По-друге, значні за розміром і, можливо, непостійні потоки капіталу можуть ускладнити завдання грошово-кредитного регулювання незалежно від того, чи є валютний курс фіксованим чи плаваючим. По-третє, ці країни можуть мати труднощі в забезпеченні зближення з іншими державами по показниках інфляції на дуже низькому рівні, намагаючись одночасно стабільності валютного курсу, що пояснюється ефектом Баласса-Самуельсона.

Ускладнення, які можуть виникнути внаслідок значного припливу капіталу і реальної конвергенції, можуть бути особливо суворим випробуванням для грошово-кредитної системи країни-кандидата, залежно від того, як вони будуть продовжувати реформи і лібералізацію своєї економіки. За таких обставин існує можливість конфлікту, з одного боку, між наслідками цих ускладнень для валютного курсу і рівнем цін, а з іншої - між цілями політики.

Після створення ЕВС уряди країн - членів ЄС втратили можливість проведення девальвації і ревальвації своїх валют, оскільки замість них уже існує єдина валюта - євро. Водночас девальваційні та ревальваційні механізми допомагали пристосовувати економічну ситуацію в країні до умов швидкої зміни зовнішньої кон'юнктури.

Динаміка економічної та політичної інтеграції в ЄС є різною. У межах зони євро національні уряди втратили право на самостійну валютну та економічну політику. ЄЦБ та керівні органи ЄС поки не наділені тими повноваженнями, що й національні уряди. Країни можуть по-різному сприймати коливання міжнародної кон'юнктури, стихійні лиха, і наслідки можуть бути різними, у тому числі мати національний характер.

Також існує проблема єдності і різношвидкісної інтеграції. Оскільки Маастрихтська угода припускає можливість асинхронної інтеграції, різні швидкості можуть призвести до збільшення відмінностей у господарському розвитку між країнами, що, у свою чергу, суперечить з політиці конвергенції.

Країни, які приєдналися до ЄС, і країни, які будуть приєднуватися, вже не матимуть можливості вільного вибору участі чи не участі в ЕВС і відповідно запровадженні в якості грошової одиниці євро. Отже, в країн практично не буде вибору стосовно проведення незалежної монетарної політики.

Навіть за умови політичних домовленостей, які можуть бути досягнуті в майбутньому щодо неучасті країни в ЕВС (сьогодні це є неможливим для країни-кандидата) приклад Данії показує, що новій країні-кандидату все одно доведеться застосовувати жорстку прив'язку до євро в рамках ERM 2. Це унеможливлює маневрування в грошово-кредитній і курсовій політиці. При цьому наслідком відмови в членстві в ЕВС може бути втрата будь-якого впливу на рішення ЄЦБ, як це відбулося з Данією.

Інституційні ризики, пов'язані зі вступом до ЄС

Ця категорія ризиків стосується в основному країн, які вже вступили до ЄС. Проте вони є значними для розуміння майбутніх проблем, які можуть виникнути після вступу до ЄС.

В ЄС існує проблема дотримання правил ЕВС, які визначені Пактом про стабільність та зростання. Половина країн-членів ЕВС не дотримується правил зазначеного Пакту і постійно піднімають дискусійні питання про пом'якшення вимог Пакту, зокрема щодо бюджетних обмежень. З позиції таких країн, як, наприклад, Данія, питання залежить не від правил, а від їх дотримання. У цьому сенсі у довгостроковій перспективі за збереження певних тенденцій, є відповідний ризик недотримання Україною жорстких вимог Пакту і відповідного апелювання щодо пом'якшення його вимог, що може негативно сприйматися країнами-членами ЄС.

У травні 2006 р. саміт ЄС відмовив Литві у вступі до ЕВС, що продемонструвало вибірковий підхід стосовно країн Центральної та Східної Європи, оскільки причиною для відмови стало відхилення від граничного показника рівня інфляції - 2,6% на 0,1% (рівень інфляції в Литві 2,7%). Темпи економічного росту країн ЦСЄ перевищують середній показник по ЄС, уряди цих країн протягом 10 років намагалися виконувати критерії євроконвергенції, тому це рішення, за коментарем інтернет-видання «Stratfor» (USA), не буде сприяти подоланню взаємної неприязні «старих» та «нових» членів ЄС.

Практика вступу нових членів свідчить про суперечності, які виникають між «старими» та «новими» членами, які при незмінній загальній кількості представників країн-членів, втрачають кількість голосів за рахунок нових членів. При цьому є ризик того, що вкрай важливі ініціативи і рішення про подальшу валютну інтеграцію в ЄС або рішення, спрямовані на розв'язання проблеми адаптації нових членів, можуть бути заблоковані «старими» країнами-членами чи групою країн.

Такі ж суперечності виникають і стосовно представництва держав в Європарламенті, які спричинені «недопредставництвом» «старих» (а в подальшому й, можливо, «нових» членів ЄС). Тому, також існує відповідний ризик стосовно прийняття рішень, у тому числі по валютній інтеграції та адаптації нових членів.

Недостатня незалежність Національного банку України

Для виконання поставлених цілей Національному банку України бракує функціональної незалежності. Він повинен отримати більшу свободу в здійсненні грошово-кредитної політики та нагляду за фінансовим сектором. Тому необхідне посилення незалежності Національного банку України, в тому числі шляхом внесення змін до Закону «Про Національний банк України» з метою приведення його у відповідність до стандартів ЄС.

Аналіз незалежності Національного банку України, проведений Центром соціально-економічних досліджень CASE Україна, наведено в додатку 16. Оцінка незалежності Національного банку свідчить про те, що акти, які регулюють діяльність Національного банку України та уряду, ні формально, ні фактично не відповідають критеріям ЄС щодо незалежності центрального банку. Значення індексу Цукермана для України коливаються в межах від 0,42 до 0,69; для цього звіту показник обчислено в середньому на рівні 0,52. Результат слід тлумачити таким чином: «ступінь незалежності» Національного банку України становить 52% від ідеального показника.

Список використаної літератури

1. Герасимович А.М. Алексеєнко І.М., Парасій-Вергуненко І. М. «Аналіз банківської діяльності» - Підручник . - К.: КНЕУ, 2004. - 599с

2. Гребенюк Н. Основні віхи у формуванні та проведенні грошово-кредитної (монетарної) політики в Україні // Вісник Національного банку України. - 2007. - №5.

3. Загородній А.Г., Вознюк Г.Л. «Фінансово-економічний словник». - К.: Знання, 2007. - 1072 с.

4. Петрашко Л.П. «Міжнародні фінанси»: Навч. метод посібник для самостійного вивчення дисциплін - К.: КНЕУ, 2003. - 221 с.

5. Петрашко Л.П. Валютні операції: Навч. посіб. - К.: КНЕУ, 2001.- С. 3-127.

6. Петрук О.М. «Банківська справа»: Навчальний посібник // За ред. д.е.н., проф. Бутинця Ф.Ф. - К.: Кондор, 2004. - 461 стор.

7. Поддєрьогін А.М., Білик М.Д., «Фінанси підприємств» - К.: КНЕУ, 2008 - 552 с.

8. Прокопенко І.Ф., Ганін В.І., Соляр В.В., Маслов С.І. «Основи банківської справи» Навчальний посібник. - К.: Центр Навчальної літератури, 2005. - 410 с.

Размещено на Allbest.ru