страховик повертає йому страхові платежі за період, що залишився до закінчення дії договору, з відрахуванням нормативних витрат на ведення справи, визначених при розрахунку страхового тарифу, фактичних виплат страхових сум та страхового відшкодування, що були здійснені за цим договором страхування.

Якщо вимога страхувальника зумовлена порушенням страховиком умов договору страхування, то останній повертає страхувальнику сплачені ним страхові платежі повністю.

У разі дострокового припинення дії договору страхування, крім страхування життя, за вимогою страховика страхувальнику повертаються повністю сплачені ним страхові платежі. Якщо вимога страховика зумовлена невиконанням страхувальником умов договору страхування, то страховик повертає йому страхові платежі за період, що залишився до закінчення дії договору, з вирахуванням нормативних витрат на ведення справи, визначених при розрахунку страхового тарифу, фактичних виплат страхових сум та страхового відшкодування, що були виконані за цим договором страхування.

У разі дострокового припинення дії договору страхування життя страховик виплачує страхувальнику викупну суму, яка є майновим правом страхувальника за договором страхування життя. Якщо вимога страховика зумовлена невиконанням страхувальником умов договору страхування, страхувальнику повертається викупна сума.

Викупна сума -- це сума, яка виплачується страховиком у разі дострокового припинення дії договору страхування життя та розраховується математично на день припинення договору страхування життя залежно від періоду, протягом якого діяв договір страхування життя, згідно з методикою, яка проходить експертизу в Уповноваженому органі, здійснена актуарієм і є невід'ємною частиною правил страхування життя.

При достроковому припиненні договору страхування не допускається повернення коштів готівкою, якщо платежі було здійснено у безготівковій формі.

Якщо страховик сплатив відшкодування в розмірі повної страхової суми, то його зобов'язання перед страхувальником вважаються вичерпаними, а договір втрачає чинність. В інших випадках договір вважається чинним в обсягах різниці між встановленою страховою сумою і сумою сплаченого відшкодування.

Страховик не несе відповідальності за договором страхування, якщо страховий випадок стався:

-- під час надзвичайного, особливого чи військового стану, оголошеного органами влади в країні або на території дії договору страхування;

-- під час громадських заворушень, революції, заколоту, повстання, страйку, терористичного акту;

- у випадку впливу ядерної енергії;

- у результаті протизаконних дій (бездіяльності) державних органів, органів місцевого самоврядування або посадових осіб цих органів, утому числі внаслідок видання цими органами та посадовими особами документів, які не відповідають чинному законодавству України.

Невідповідність договору страхування вимогам закону (ст.48 Цивільного кодексу України) спричинює визнання такого договору недійсним, як правило, з моменту його укладення. Наслідком визнання договору страхування недійсним є обов'язок кожної із сторін відшкодовувати іншій стороні все отримане за договором страхування.

Згідно зі ст.29 Закону договір страхування вважається недійсним у таких випадках:

-- якщо його укладено після страхового випадку;

-- якщо об'єктом договору страхування є майно, яке підлягає конфіскації на підставі судового вироку або рішення, що набуло законної сили.

Договір страхування визнається недійсним у судовому порядку.

У страховому полісі повинні вміщуватися зобов'язання як страховика, так і страхувальника. Наприклад, у полісі зі страхування домашнього майна може вказуватися: втрата чи пошкодження майна, яке знаходиться у будинку, в результаті випадкових подій (непередбачених обставин). За інших умов може вказуватися, що під майном, яке є в будинку, розуміють домашнє майно і особисті речі.

Особливістю договірних страхових зобов'язань є те, що, оплачуючи страхову послугу, страхувальник втрачає право власності на внесені страхові платежі, тобто право володіння, користування і розпоряджання своїми грошима. Ці платежі надходять до страхового фонду і перерозподіляються на користь тих страхувальників, які постраждали від страхового випадку. Якщо конкретний страхувальник у період страхування не постраждав, то його страхові внески є безповоротною платою за ризик. Виняток становить тільки страхування на дожиття. При страхуванні на дожиття страхувальник за своїм договором індивідуально накопичує резерв внесків, який до кінця терміну страхування досягає розміру сплачуваної йому страхової суми. У період дії договору він може, припинивши сплату внесків, отримати суму, що накопичилася у вигляді викупної суми. Тим самим, втрачаючи на час страхування право володіння і користування відповідною частиною своїх грошей, він зберігає право розпоряджатися ними.

Договір страхування в принципі є договором із відшкодування збитків, тому страхувальник не може розраховувати на прибуток зі страхового відшкодування, яке виплачується страховиком.

Відповідно до ст.20 Закону України "Про страхування" в обов'язки страховика входить:

* ознайомити страхувальника з умовами та правилами страхування;

* протягом двох робочих днів, як тільки стане відомо про настання страхового випадку, вжити заходів щодо оформлення всіх необхідних документів для своєчасного здійснення страхової виплати або страхового відшкодування страхувальнику;

* при настанні страхового випадку здійснити страхову виплату або виплату страхового відшкодування у передбачений договором термін. Страховик несе майнову відповідальність за несвоєчасне здійснення страхової виплати (страхового відшкодування) шляхом сплати страхувальнику неустойки (штрафу, пені), розмір якої визначається умовами договору страхування;

* відшкодовувати витрати, понесені страхувальником при настанні страхового випадку щодо запобігання або зменшення збитків, якщо це передбачено умовами договору;

* за заявою страхувальника у разі здійснення ним заходів, що зменшили страховий ризик, або збільшення вартості майна переукласти з ним договір страхування;

* тримати у таємниці відомості про страхувальника та його майновий стан, за винятком випадків, передбачених законодавством України.

Крім того, ст. ЗО передбачено, що страховики відповідно до обсягів страхової діяльності зобов'язані підтримувати належний рівень фактичного запасу платоспроможності.

Страховики зобов'язані публікувати свій річний баланс за формою і в порядку, встановленими Уповноваженим органом.

Згідно зі ст.31 Закону страховики зобов'язані вести облік договорів страхування і вимог (заяв) страхувальників щодо виплати страхової суми або страхового відшкодування за формою, яка забезпечить отримання інформації, необхідної для врахування при формуванні страхових резервів. Страховик зобов'язаний обліковувати кошти резервів із страхування життя на окремому балансі і вести їх окремий облік.

Страховик повинен згідно зі ст.34 щорічно проводити підтвердження аудитором (аудиторською фірмою) достовірність і повноту річного балансу та звітності і відповідно до ст.38 при внесенні змін і доповнень до документів, що подаються для отримання ліцензії на страхову діяльність, повідомити Міністерство фінансів України у десятиденний термін з часу реєстрації цих змін у встановленому порядку.

Умовами договору страхування можуть бути передбачені й інші обов'язки страховика.

3.2 Страхування підприємницьких ризиків

Підприємницька діяльність завжди супроводжується різного роду ризиками. Під підприємницькими ризиками розуміють такі, що виникають при будь-яких видах підприємницької діяльності, пов'язаних з виробництвом продукції, товарів і послуг, їх реалізацією; товарно-грошовими і фінансовими операціями; комерцією, а також здійсненням науково-технічних проектів.

Держлісгосп може зазнавати втрат через ушкодження або знищення засобів виробництва, невиконання контрагентами умов договорів. Окрім цього, можливі значні фінансові втрати через зниження заздалегідь обумовленого рівня рентабельності, через необхідність компенсувати шкоду, заподіяну найманим робітникам внаслідок нещасного випадку на виробництві, а також споживачам продукції цього підприємства.

Для даного підприємства можна виділити ризики зовнішні, не пов'язані з діяльністю ДЛГ та внутрішні, джерелом яких є підприємницька діяльність.

До зовнішніх відносяться зміна законодавства України, політики, соціального стану. До внутрішніх - виробництво і реалізація лісопродукції, інвестиції, помилки керівництва і персоналу, зловживання, недотримання умов договору.

Політичний ризик -- це можливість виникнення збитків чи скорочення розмірів прибутку, які є наслідком державної політики. Врахування такого ризику особливо важливе у країнах з нестійким законодавством, відсутністю традицій і культури підприємництва. Політичні ризики можна умовно поділити на: націоналізації й експропріації без відповідної компенсації, трансферта (зв'язаний із можливістю обмеження конвертації місцевої ва-люти), розриву контакту через дії влади країни, де знаходиться компанія-контрагент, військових дій. Політичний ризик може бути національним, регіональним і глобальним.

Бердичівський держлісгосп співпрацює з багатьма країнами, політика яких відрізняється між собою. Експорт продукції до таких країн, як Болгарія, Словаччина, Росія не представляє собою значного політичного ризику, адже політичний устрій цих країн схожий на устрій в Україні. Відверто небезпечними можуть бути тільки військові дії у певних частинах Росії, але за довгий час співпраці з російськими клієнтами не сталося жодних негативних інцидентів. Торгівля з США завжди приносила найбільшу частку прибутку ДЛГ. У цю країну експортується найякісніша продукція, адже там встановлені високі норми і вимоги до лісопродукції в зв'язку з великим обсягом ринку лісу та значним рівнем конкуренції. До українського товару відносяться лояльно, не створюють особливих перепон для експорту. На відміну від українського, в особливих жорстких умовах знаходиться канадський експорт лісу до США. Значний ризик військових дій у Туреччині, хоча законодавчо торгівля лісом з Україною не обмежена. Слід звернути певну увагу на відмінності культури та релігії цієї країни. Отже, для Бердичівського ДЛГ ступінь політичного ризику є невисоким.

Ефективна підприємницька діяльність пов'язана з освоєнням нової техніки і технологій, пошуком резервів, підвищенням інтенсивності виробництва. Це все веде до можливості виникнення техногенних катастроф. Отже, можна говорити про технічні ризики.

Технічний ризик на ДЛГ визначається ступенем організації виробництва у лісництвах, наявністю превентивних заходів (регулярної профілактики деревообробного та додаткового обладнання, заходів безпеки), можливістю проведення ремонту обладнання власними силами лісгоспу.

До таких ризиків відносять ризики втрат внаслідок негативних результатів науково-дослідних і конструкторських робіт. Але такі роботи ДЛГ не проводить, отже цей ризик відсутній . Існує ризик неможливості досягнення запланованих технічних параметрів розробок і низьких технологічних можливостей виробництва. Це було актуально на початку розвитку підприємства.

Звичайно, технічний ризик відноситься до групи внутрішніх ризиків, оскільки виникнення його залежить від діяльності власне підприємства.

Нині значного поширення набуває страхування майна підприємств, пов'язане із забезпеченням страхового захисту матеріально-технічної бази виробництва. При страхуванні майна страхувальником може бути його власник або особа, яка отримала майно в користування, оренду, лізинг, на зберігання, під заставу тощо. До цього страхування входить багато видів, котрі найчастіше поділяються за об'єктами страхування і страховими випадками, а саме: страхування основних і оборотних фондів, страхування засобів транспорту, вантажів, електронних пристроїв, страхування машин і механізмів, страхування будівельно-монтажних ризиків, страхування машин від поломок.

Найпоширенішим і навіть традиційним видом страхування підприємницьких ризиків є страхування майна промислових підприємств від вогню та інших небезпек. Страхування від вогню полягає у відшкодуванні збитків від раптових і непередбачених випадків пожежі або вибуху, а також деяких інших супутніх явищ. Сировині та продукції деревообробки найбільше загрожує саме вогонь. За цим видом укладаються основний та додатковий договори страхування. За основним договором страхуванню підлягає все майно, що належить підприємству. Ставки страхових внесків за договорами страхування майна коливаються від 0,05% до 0,5% вартості майна (при страхуванні приміщення, меблів). При страхуванні обладнання промислових підприємств страховий збір коливається від 0,15% до 1 % їх вартості, а якщо страхуються дорогі марки автомобілів, то ставки страхових внесків можуть досягти 17%.

Стандартний поліс вогневого страхування передбачає покриття таких ризиків: пожежа, удар блискавки, вибух газу. Якщо страхувальник зазнав збитків при здійсненні заходів, спрямованих на врятування майна, запобігання пожежі та ін., то такі збитки підлягають відшкодуванню.

За додатковим договором страхування можуть бути застраховані можливі збитки внаслідок:

- стихійних лих - землетрусів, бурі, смерчу, повені, паводків, гірських зрушень тощо;

- вибуху парових котлів, газосховищ, агрегатів, машин тощо;

- пошкодження застрахованого майна внаслідок аварії електричної мережі та впливу електроструму;

- пошкодження застрахованого майна в результаті аварії водопроводу, каналізаційної та опалювальної системи, систем гасіння пожежі;

-- крадіжки зі зломом;

-- биття скла, дзеркал, вітрин.

Додатковий договір передбачає страхування:

- майна, одержаного підприємством згідно з договором майнового найму (якщо воно не застраховане у наймодавця), або прийнятого від інших підприємств та населення для переробки, ремонту, перевезення, зберігання, на комісію тощо;

- майна на час проведення експериментальних або дослідницьких робіт, експонування на виставках.

Окремо від власного майна можуть страхуватися основні фонди, що передані в оренду іншим підприємствам і організаціям.

Для повного відшкодування збитків, завданих основним і оборотним фондам, необхідна їх оцінка. Для оцінювання основних фондів застосовується повна балансова вартість за вирахуванням величини зносу.

Основою для визначення страхової суми є дійсна вартість застрахованого майна на момент підписання договору, що визначається за балансовою вартістю та вартістю придбання з урахуванням зносу. Страхова сума не повинна перевищувати страхової вартості. Якщо вона менша, то страхувальник має право на відшкодування тільки тієї частини збитку, що відноситься до загальної суми збитку так, як страхова сума до страхової вартості. Йдеться про так зване "недострахування". Страхувальник сплачуватиме меншу за розміром страхову премію.

Страхова вартість визначається:

-- для товарів, що виготовляє страхувальник (незавершеного будівництва та готової продукції), -- це затрати на виготовлення аналогу;

-- для товарів, якими страхувальник торгує, сировини, яку страхувальник використовує для виробництва товарів, та природних ресурсів - це ціна покупки заміни;

При розрахунку розміру відшкодування беруться до уваги необхідні та доцільно зроблені страхувальником видатки, що мали на меті врятувати застрахований автотранспортний засіб, запобігти і (або) зменшити збитки. Ідеться, зокрема, про такі витрати:

· з транспортування пошкодженого автотранспортного засобу до найближчого місця ремонту, якщо він не на ходу;

· придбання запасних частин і матеріалів, необхідних для виконання ремонту, з урахуванням видатків з упакування, митних зборів та податків;

· на відновлювальний ремонт, зумовлений страховим випадком.

· пов'язані з усуненням прихованих пошкоджень та дефектів, виявлених у процесі ремонту, спричиненого даним страховим випадком, і підтверджених документально.

Як правило, не компенсуються такі видатки страхувальника:

* ремонт та технічне обслуговування застрахованого автотранспортного засобу, які не викликані страховим випадком;

* заміна, замість ремонту, тих чи інших деталей, вузлів і(або) агрегатів через відсутність на ремонтних підприємствах необхідних запасних частин для ремонту цих вузлів та агрегатів і(або) за бажанням страхувальника;

* втрата експлуатаційних якостей;

* видатки на роботи, пов'язані з реконструкцією чи переустаткуванням автотранспортного засобу та причепів до нього, ремонтом чи заміною окремих частин, деталей і приладдя внаслідок їх зношеності, технічного браку тощо.

Це основні умови, що їх слід враховувати при укладанні договору страхування наземного транспорту. Інші умови мають загальний характер. Вони визначені законодавством і тому тут не наводяться.

3.3 Механізм зменшення ризиків у діяльності Бердичівського ДЛГ

Виробничий ризик пов'язаний з виробництвом продукції, товарів і послуг та із здійсненням будь-яких видів виробничої діяльності, в процесі якої підприємці стикаються з проблемами неадекватного використання сировини, зростання собівартості, збільшення втрат робочого часу, використання нових методів виробництва. Ступінь такого ризику на Бердичівському ДЛГ досить низький, адже за довгий час існування підприємства ефективність виробництва весь час зростає. Аналізуючи роботу підприємства за останні 3 роки, спостерігаємо зниження собівартості одиниці продукції та збільшення обсягів виробництва при незмінних затратах праці.

Так як підприємство займається фінансовою діяльністю, є сенс говорити про фінансовий ризик, коли товаром виступають валюта, цінні папери, грошові кошти. Сюди входять валютний, кредитний, інвестиційний ризики. Валютний ризик для Бердичівського ДЛГ - це ймовірність фінансових втрат внаслідок зміни курсу валют, яке може виникнути в період між укладанням контракту і фактичним проведенням розрахунків за ним. Усі розрахунки за експортними операціями проводяться у доларах США або ЄВРО, які в даний час є більш-менш стабільними. Кредитний ризик пов'язаний з можливістю невиконання держлісгоспом своїх зобов'язань перед інвесторами у результаті використання для його фінансування зовнішньої позики. Цей ризик виникає в результаті ділового спілкування підприємства з кредиторами, контрагентами, постачальниками, посередниками.

Страхування фінансових ризиків передбачає компенсацію підприємству втраченого доходу чи додаткових витрат, викликаних його функціонуванням як учасника комерційної діяльності.

Комерційний ризик держлісгоспу - це ризик, який виникає в процесі реалізації товарів і послуг, вироблених чи куплених підприємством. Сюди відносять ризики, пов'язані з реалізацією товару на ринку, його транспортуванням, з прийомом товару покупцем, з платоспроможністю покупця та ризик форс-мажорних обставин. Саме такий вид ризику є найактуальнішим для держлісгоспу. Так як ДЛГ займається експортом, транспортування проводиться на величезні відстані. Тому є велика можливість пошкодження товару під час перевезення, ризик ДТП на дорогах. До Туреччини, наприклад, товар постачається морем, тому існує ризик загибелі судна, пошкодження деревини морською водою. Не слід забувати і про можливість викрадення частини товару. Саме тому для даного підприємства у здійсненні ЗЕД актуальним буде страхування вантажів.

Страхування вантажів -- один з найпоширеніших видів страхових операцій. Той факт, що цей вид страхування виник дуже давно, пояснює причину ретельної та детальної його розробки. Протягом століть відбувався добір підходів та умов страхування, і сьогодні існують та розвиваються лише ті, що найповніше враховують інтереси учасників страхових взаємовідносин і найбільше відповідають сучасним вимогам господарювання. Ці умови в усьому світі характеризуються здебільшого своєю уніфіковакістю, що є позитивним фактором, оскільки полегшує проблему вибору страхувальника та роботу страховика. Загальноприйняті умови широко застосовуються і на українському страховому ринку. Розглянемо докладніше діючі умови страхування вантажів, що перевозяться.

Як уже зазначалося, страхувальником може бути особа, котра має страховий інтерес у даному вантажі: відправник та одержувач, фізична чи юридична особа. Страховиком в Україні може бути лише страхова компанія, що одержала ліцензію Укрстрахнагляду та має право здійснювати цей вид страхування згідно з її установчими документами. Об'єктом страхування вантажів є вантаж, перевезення якого обумовлюється економічними взаємовідносинами сторін.

При здійсненні зовнішньоторговельних операцій невіддільною частиною міжнародного торговельного контракту є положення про страхування вантажу. Серед умов торговельних угод, що були видані Міжнародною торговельною палатою в 1936 році під назвою "Міжнародні комерційні терміни" (INCOTERMS), з останнім перевиданням V 1990 році, найширшого застосування набули чотири основних типи: СІР, САF, FОВ, FАS.

За угодою СІР (вартість, страхування, фрахт) продавець зобов'язується доставити вантаж у порт відправлення, завантажити на борт судна, зафрахтувати тоннаж, сплатити вартість фрахту та з рахувати вантаж від транспортних (морських, автомобільних, авіа них, залізничних) ризиків на весь час перевезення до моменту передачі його покупцеві.

Угода САF (вартість, фрахт) передбачає, що продавець має власним коштом укласти договір транспортного перевезення вантажу до місця призначення, вказаного у контракті, та забезпечити доставку вантажу на борт судна. Обов'язок страхування вантажу лежить на покупцеві. За угодою FОВ ("вільний на борту") продавець зобов'язується провести завантаження вантажу на борт судна (транспортного засобу що попередньо був зафрахтований покупцем). Обов'язок страхування вантажу також належить покупцеві.

Угода FАS ("вільний вздовж борту") передбачає, що продавець організовує доставку вантажу до пункту навантаження, а вся інша відповідальність за вантаж покладається на покупця.

Бердичівський ДЛГ при експорті своєї продукції найчастіше використовує угоди FАS і СІР.

При перевезенні вантажів наземними видами транспорту також застосовуються умови за угодою "Поставка до кордону". За її умові обов'язки продавця вважаються виконаними в момент прибуття вантажу на митний кордон країни, зазначеної в договорі купівлі-продажу. Умови страхування вантажів визначаються правилами страхування, що розробляються індивідуально кожною страховою компанією. Переважно різниця між правилами різних страхових компаній полягає у визначенні обсягу відповідальності.

Умови страхування вантажів, що перевозяться авіа та наземними видами транспорту, базуються на правилах морського страхування, що сформувалися значно раніше. Відмінність полягає у значенні специфічності ризиків, які виникають у разі експлуатації засобів перевезення.

Застереження про страхування вантажів Інституту Лондонських страховиків з морського страхування мають три типи застереження "А", "В", "С". Для всіх трьох типів застережень однаковими є застереження 8 - 19, а відмінність полягає у визначенні перших семи застережень. Застереження типу "А" надає найширше страхове покриття, застереження типу "С" -- найдужче покриття, а застереження типу "В" -- середнє страхове покриття. Щодо їх застосування, то найбільшою популярністю користуються застереження типу "А" (понад 80% укладених полісів), на найдешевші із застережень -- застереження типу "С" -- припадає близько 15 %, а застереження типу "В" застосовуються найрідше -- не більш як 5 %. Така світова тенденція характерна й для вітчизняного страхового ринку.

Застереження страхування вантажів Інституту Лондонських Страховиків типу "А" з морського страхування передбачає страхове покриття за загибель та пошкодження від усіх ризиків, окрім небезпек, зазначених у застереженнях 4 -- 7, а саме:

- Застереження 4 виключає навмисні порушення умов страхування страхувальником, погане пакування, особливі властивості і природні властивості товару, пов'язані з притаманними йому дефектами, затримку, неплатоспроможність перевізника, використання ядерної зброї.

-Застереження 5 виключає втрати через непридатність судна для плавання (транспортного засобу до рейсу), якщо страхувальникові про це відомо.

- Застереження 6 виключає військові ризики (за винятком піратства);

- Застереження 7 виключає страйки, громадські заворушення, тероризм, народні заворушення за політичними мотивами.

Ці застереження є дійсними для всіх трьох типів застережень страхування вантажів, але за умовами типу "В", "С" до нестрахових подій додатково віднесено:

* навмисні пошкодження або навмисне псування застрахованого вантажу чи будь-якої його частини через неправомірні дії однієї або кількох осіб;

* захоплення, арешт, конфіскація вантажу та піратські дії.

Обсяг відповідальності за договором страхування може бути збільшений за рахунок додатково внесених за бажанням страхувальника перелічених раніше ризиків, що відповідно вплине на зростання розміру тарифу та страхової премії.

Застереження страхування вантажів Інституту Лондонських Страховиків типу "В" з морського страхування передбачає страхове покриття за загибель та пошкодження вантажу внаслідок таких ризиків (окрім небезпек, зазначених у застереженнях 4 -- 7):

* пожежі або вибуху;

* посадки на мілину, потоплення або перевертання судна;

* перевертання чи сходження з рейок наземного перевізного транспорту;

* зіткнення судна або іншого транспортного засобу з будь-якими зовнішніми об'єктами, крім води;

* розвантаження вантажу в порту лиха;

* землетрусу, дії вулкану або блискавки;

* пожертвування за загальною аварією;

* викидання за борт або намокання;

* потрапляння морської, річкової або озерної води на судно, човен, контейнер, підйомник або в місце зберігання;

* повної загибелі цілого місця вантажу, що впав за борт або упущеного внаслідок навантажувально-розвантажувальних робіт на судно чи інший транспортний засіб.

Застереження страхування вантажів Інституту Лондонських Страховиків типу "С" з морського страхування передбачає страхове покриття за загибель та пошкодження вантажу внаслідок наступних ризиків (окрім небезпек, зазначених у застереженнях 4 -- 7):

* пожежі або вибуху;

* посадки на мілину, потоплення або перевертання судна:

* перевертання чи сходження з рейок наземного перевізного транспорту;

* зіткнення судна або іншого транспортного засобу з будь-якими зовнішніми об'єктами, крім води;

* розвантаження вантажу в порту лиха;

* землетрусу, дії вулкану або блискавки;

* пожертвування за загальною аварією;

* викидання за борт з метою врятування вантажу.

Умови страхування вантажів, що перевозяться авіатранспортом, збігаються із застереженнями типу "А" морського страхування, згідно з полісом Ллойда . Винятки становлять обставини, що притаманні лише для морських перевезень (загальна аварія, змивання вантажу хвилею і т. ін.).

У світовій практиці широко застосовується поліс Ллойда з перевезення вантажів наземним транспортом , що при бажанні може включати і страхування відповідальності вантажо-перевізника. За ним вантажі страхуються від втрати та збитку на умовах "з відповідальністю за усі ризики" на період перевезення й термін зберігання на складі до 72 год., тобто "від складу до складу". По суті, вони аналогічні Застереженням страхування вантажів Інституту Лондонських Страховиків типу "А" з морського страхування.

Страховий поліс видається страховиком лише від свого імені і вступає в дію з моменту сплати страхувальником страхових премій.

За строком дії страхові поліси поділяються на рейсові, тобто вантаж страхується від одного пункту до іншого, та па визначений період часу. За умовами змішаного полісу страхування вантажу здійснюється одночасно за обома умовами.

Широке застосування як у зовнішньо-, так і внутрішньоекономічних зв'язках набула особлива форма -- Генеральний поліс. За угодою зі страхувальником страховик зобов'язується протягом визначеного строку (як правило, рік) страхувати всі вантажі, що їх отримує чи відсилає страхувальник. Зручність полягає в тому, що за багаторазових поставок відпадає потреба оформляти поліс страхування за кожною окремою партією вантажу. Страховик несе відповідальність за всі вантажі, що підпадають під страхування в разі, коли страхувальник заповнив заяву на страхування вантажу і страхові премії перераховані вчасно. Окрім строку дії, у генеральному полісі зазначаються обсяг та межа відповідальності страховика, інші спеціальні умови.

Вантаж приймається на страхування в сумі, заявленій страхувальником. Страхова сума має відповідати дійсній страховій вартості вантажу, але на практиці страхова сума нерідко не збігається з дійсною вартістю страхового інтересу, що може призвести до непорозумінь та суперечок під час ліквідації збитків. У таких випадках користуються статтею 251 "Кодексу торговельного мореплавства", згідно з якою, якщо страхова сума була заявлена нижчою від дійсної вартості страхового інтересу, страховик відповідає за збитки пропорційно до відношення страхової суми до страхового інтересу. Якщо зазначена в договорі страхування сума перевищує страхову вартість, то договір вважається не дійсним у тій частині страхової суми, що перевищує страхову вартість страхового вантажу.

Страхова вартість, за статтею 16 Кодексу торгового мореплавства, визначається як первісна вартість вантажу за ціною, яку заплатив страхувальник на момент навантаження, плюс вартість навантаження, плюс власне страхова премія.

У Німеччині за основу береться вартість вантажу на момент настання страхового випадку, а у Франції страхова вартість визначається їх вартість вантажу під час навантаження, плюс транспортні витрати, плюс очікуваний прибуток від реалізації вантажу (страховики, як правило, визначають цю величину у 10%).

Тарифи премій зі страхування вантажів, як правило, розраховуються страховиками самостійно.

Розмір ставок страхових премій залежить від інформації, що міситься в заяві страхувальника про укладання договору страхування вантажів, а саме:

* виду вантажу (точна назва, тип пакування, число місць та вага);

* виду транспортного засобу (наприклад, при морському перевезенні -- назва судна, рік побудови, тоннаж);

* способу відправлення вантажу (у трюмі, на палубі, навалом, насипом, насипом, у контейнерах);

* маршруту (пункт відправлення, перевантаження, призначення транспортного засобу);

* вартості вантажу;

* типу обсягу страхової відповідальності (умов страхування). Зауважимо, українські страхові компанії додержують такої думки: найбільшою є ймовірність крадіжки вантажу, а найменшою -- ймовірність його загибелі під час аварії.

Фактор крадіжки є настільки суттєвим, що, наприклад, у згаданому полісі Ллойда з перевезення вантажів наземним транспортом обумовлюється непокриття збитків у разі крадіжки, якщо вантаж було залишено без догляду. Страхове покриття буде виплачене за умови, що

крадіжка була здійснена вночі (з 18.00 до 6.00) з вантажівки, яка перебувала в замкненому гаражі або на спеціально освітленому майданчику при діючій системі сигналізації або вдень при діючій системі сигналізації та вжитих заходах попередження за відсутності водія.

У країнах з високим ступенем кримінальності ризик крадіжки вантажу при перевезенні автотранспортом є дуже високим. Серед європейських країн Італія вирізняється найістотнішим ступенем ризику крадіжки. Тут широко застосовується захоплення вантажу з водієм .

Слід пам'ятати, що страхові компанії не відшкодовують збитки від пошкодження вантажу за відсутності зовнішніх пошкоджень транспортного засобу, контейнера або тенту чи за наявності цілої пломби. Причиною таких збитків може бути лише неправильне розміщення вантажу. Відповідальність за порушення правил навантаження несе перевізник, а не страховик.

Завдяки усуненню митних бар'єрів у рамках ЄС значно зросли транспортні вимоги щодо вантажівок поза його кордоном. Це призводить до тривалих простоїв на шляхах біля митниць, а отже, і до зростання ризику крадіжки. Зі збільшенням розмірів вантажівок зростає вартість вантажів, що перевозяться, а відповідно, й суми збитків у разі їх втрати. Для організованої злочинності крадіжка вантажу з автотранспортного засобу є найзручнішою. Саме тому перевезення цим видом транспорту найризикованіші, а тарифні ставки -- найвищі.

Одним із факторів, що можуть істотно вплинути на розмір тарифу, є наявність чи відсутність охорони під час перевезення вантажу. Перевага надається охоронним агентствам. Як доводить практика, пограбування автомобілів, що мають охоронний супровід, трапляються дуже рідко. Крім того, при настанні страхового випадку відомості, що їх дасть охоронець як свідок, беруться до уваги як міліцією, так і страховиком.

При морських та авіа перевезеннях ризик крадіжки, пошкодження чи втрати вантажу є найістотнішим під час навантажувально-розвантажувальних робіт та перебування вантажу на складі. Нерідко вантаж або його час гину викидають з люка літака під час зльоту.

Першочерговим критерієм оцінювання вантажу при перевезенні с визначення його типу, оскільки кожний тип вантажу схильний піддаватися певним імовірним ризикам, що зумовлюється його характеристиками. Так, горіхи, зерно, кава, цукор схильні до підмочування, псування в умовах підвищеної вологості, пошкодження комахами та гризунами; бавовна -- забрудненню іншими вантажами, а також до вибуху при перевищенні припустимого рівня густини пилу у трюмі, а заморожене м'ясо -- до псування при перевантаженнях у порту чи у результаті псування, ламання рефрижераторних машин.

Статистика показує, що найбільша кількість аварій відбувається з морськими суднами віком понад 15 років, причому перше місце за часткою аварійності посідають танкери, газовози, ролкерні судна, рудовози. Найбільше втрат та аварій морських суден припадає на судна під прапорами Ліберії, Панами, Кіпру, Гібралтару, Греції, Сен-Вінсента та Маршалових островів, де вимоги щодо забезпечення безпеки плавання нижчі за загальноприйняті у світі.

Небезпечними регіонами для морських перевезень вважаються Біскайська та Мексиканська затоки, протоки Ла-Манш та Па-де-Кале, Північноатлантична траса, моря Південно-Східної та Східної Азії, Західне узбережжя Африканського континенту, де часто сідають на мілину судна, відбуваються пожежі та вибухи. У районах Східного Африканського узбережжя та Південно-Китайського моря поширене піратство, а в Південній Африці -- тероризм. Проте основним ризиком загибелі або пошкодження судна чи вантажу є несприятливі погодні умови та рівень кваліфікації екіпажу судна.

Коли йдеться про перевезення вантажів залізницею, то на теренах СНД найнадійнішим визнано двадцятитонний контейнер, що має лише одні двері, причому на платформу ставляться два контейнери так, щоб двері одного були навпроти дверей іншого. Оскільки оренда таких контейнерів недешева, то при використанні звичайних вагонів після завантаження страхові компанії вимагають, як правило, запаяти усі вікна, люки та двері.

Вантажі, що перевозяться під охороною в контейнерах та залізних вагонах, часто беруть на страхування за умовами "з відповідальністю за всі ризики". Обсяг відповідальності може бути розширений або звужений аналогічно до автомобільних перевезень.

Вантажі, які незручно красти частинами (сировина, устаткування, труби), звично перевозяться на відкритих платформах. Такі вантажі або не страхують взагалі, або на умовах "без відповідальності за пошкодження, окрім випадків загибелі", що не включають відповідальності за крадіжку і відшкодовують збитки в разі зникнення вантажу безвісти.

Небажаним ризиком для страхової компанії є перевезення автомобілів, тракторів, мотоциклів на відкритих платформах без охорони -- такі вантажі найдоцільніше відправляти у вагоні-сітці.

Розмір збитку, що стався внаслідок страхової події, визначається представником страховика за участю страхувальника. Згідно з поширеним у світовій практиці порядком представниками страхових компаній є аварійні комісари.

Середні значення тарифних ставок при перевезенні контейнерами та упаковками, що застосовуються у Великій Британії, становлять 0,1 -- 0,2 % від вартості вантажу. Максимальний розмір тарифної ставки при перевезенні таких небезпечних вантажів, як тютюнові та горілчані вироби, відео-, теле- та аудіоапаратура, комп'ютерна техніка (мікрочіпи), діаманти, хутро, золото і т. ін., за небажаним для страховика маршрутом (наприклад, Київ -- Рим) становитиме не більш як 5 % від вартості вантажу. При цьому розмір франшизи може бути значно підвищений (до 20 % розміру страхового відшкодування). Слід пам'ятати, що ступінь ризику визначається за конкретних обставин, причому на прийняття рішення істотно впливає можливість передати вантаж на перестрахування.

У внутрішніх перевезеннях відповідальність обумовлюється рамками сум, що зазначаються у супровідних документах (накладних).

Страхування вантажів залишається найбільш розробленим та традиційним видом. Він постійно розвивається та вдосконалюється, вишукуючи нові модифікації, що мають на меті якнайповніше задовольнити потреби всіх зацікавлених сторін ринкового процесу господарювання.

Розділ 4. Охорона праці

4.1 Нормативне забезпечення охорони праці в галузі

Охорона праці - це система правових, соціально-економічних, організаційно-технічних, санітарно-гігієнічних та лікувально-профілактичних заходів і засобів, спрямованих на збереження здоров'я та працездатності людини в процесі праці.

Законодавство України про охорону праці являє собою систему взаємопов'язаних нормативних актів, що регулюють відносини в галузі реалізації державної політики щодо правових, соціально-економічних та лікувально-профілактичних заходів спрямованих на збереження здоров'я та працездатності людини в процесі праці. Воно складається із загальних законів України та соціальних законодавчих актів.

Правовою основою законодавства щодо охорони праці є Конституція України , Закони України : "Про охорону праці", "Про охорону здоров'я", "Про пожежну безпеку", "Про використання ядерної енергії та радіаційний захист", "Про забезпечення санітарного та епідеміологічного благополуччя населення", а також Кодекс законів про працю України.

В статті 43 Конституції України записано: "Кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає, або на яку вільно погоджується", "Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу визначеної законом", "Використання праці жінок і неповнолітніх на небезпечних для їхнього здоров'я забороняється".

Кожен, хто працює має право на відпочинок (ст. 45 Конституції України). Це право забезпечується наданням днів щоденного відпочинку, а також оплачуваної щорічної відпустки, встановленням скороченого робочого дня щодо окремих професій і виробництв, скороченої тривалості роботи у нічний час.

У тексті ст. 46 Конституції України вказано на те, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Основним законодавчим документом в галузі охорони праці є Закон України "Про охорону праці", дія якого поширюється на всі підприємства, установи і організації незалежно від форм власності та видів їх діяльності, на усіх громадян, які працюють, а також залучені до праці на цих підприємствах.

Крім законодавчих актів України, правові відносини у сфері охорони праці регулюються підзаконними нормативними актами: розпорядженнями і наказами Президента України, рішенням уряду України, нормативними актами міністерств та інших центральних органів державної виконавчої влади. До найважливіших підзаконних нормативно-правових актів з питань охорони праці належать:

- Положення про розслідування та облік нещасних випадків, професійних захворювань і аварій на підприємствах;

- Положення про порядок накладання штрафів на підприємства, установи, організації за порушення нормативних актів про охорону праці;

- Список важких робіт та робіт з шкідливими і небезпечними умовами праці, на яких забороняється праця жінок;

- Граничні норми підіймання і переміщення важких речей жінками;

- Список виробництв, професій і робіт з важкими і шкідливими умовами праці, на яких забороняється застосування праці осіб молодше 18 років

- Граничні норми підіймання і переміщення важких речей неповнолітніми;

- Перелік робіт з підвищеною небезпекою;

- Типове положення про навчання інструктаж і перевірку знань працівників з питань охорони праці;

- Типове положення про службу охорони праці;

- Типове положення про роботу уповноважених трудових колективі з питань охорони праці;

- Типове положення про комісію з питань охорони праці підприємства;

- Спільні рекомендації державних органів і профспілок щодо змісту розділу "Охорони праці" у колективному договорі;

- Накази, роз'яснення та інші акти з питань охорони праці Державного комітету України по нагляду за охороною праці;

- Міжнародні договори або міжнародні угоди до яких приєдналася Україна у встановленому порядку;

- Конвенції Міжнародної Організації Праці.

Власники підприємств, установ, організацій або уповноважені ними органи розробляють на основі "Держнаглядохоронпраці" і затверджують акти про охорону праці, що діють в межах підприємства, установи, організації . відповідно до Рекомендацій Держнаглядохоронпраці щодо застосування "Порядку опрацювання і затвердження власником нормативних актів про охорону праці, що діють на підприємстві", затвердженого наказом Держнаглядохоронпраці від 12.12.1993 р. №132, до основних нормативних актів підприємства належать:

Положення про систему управління охороною праці на підприємстві;

Положення про службу охорони праці на підприємстві;

Положення про комісію з питань охорони праці підприємства;

Положення про роботу уповноважених трудового колективу з питань охорони праці;

Положення про навчання , інструктаж і перевірку знань працівників з питань охорони праці;

Положення про організацію і проведення первинного та поточного інструктажів , а також пожежно-технічного мінімуму;

Наказ про порядок атестації робочих місць щодо їх відповідності нормативним актам про охорону праці ;

Положення про організацію попереднього і періодичного медичних оглядів працівників;

Положення про санітарну лабораторію підприємства;

Інструкції з охорони праці для працюючих за професіями і видами робіт;

Наказ про порядок забезпечення працівників підприємства спецодягом, спецвзуттям та іншими засобами індивідуального захисту.

Виходячи із специфіки виробництва та вимог чинного законодавства власник затверджує нормативні акти із вищезазначеного списку та інші, що регламентують питання охорони праці.

4.2 Аналіз стану охорони праці у Бердичівському держлісгоспі

Згідно Закону України "Про охорону праці" та Типового положення про службу охорони праці в держлісгоспі створена служба охорони праці, яка підпорядковується безпосередньо керівникові даного підприємства.

Представники даної служби мають право:

· Представляти підприємство в державних та громадських установах при розгляді питань з охорони праці.

· Безперешкодно в будь-який час відвідувати виробничі об'єкти, структурні підрозділи підприємства, зупиняти роботу виробництв, дільниць, машин та інших засобів виробництва у разі порушень вимог техніки безпеки.

· Перевіряти стан безпеки, гігієни праці та виробничого середовища на об'єктах підприємства.

· Вимагати від посадових осіб відсторонення від роботи працівників, які не пройшли медичного огляду, навчання, інструктажу.

· Приписи-подання про притягнення до відповідальності працівників, які порушують вимоги щодо охорони праці.

В держлісгоспі дану службу представляє спеціаліст з охорони праці з інженерно-технічною освітою. Також в структуру управління охороною праці на підприємстві входять: керівник товариства, головний інженер, головний лісничий, начальники лісництв.

Схема 1 Структура управління охороною праці на Бердичівському ДЛГ

Служба охорони праці підприємства виконує наступні функції:

1. Опрацьовує ефективну цілісну систему управління охороною праці.

2. Проводить оперативно-методичне керівництво роботою з охорони праці.

3. Складає разом з структурними підрозділами підприємства комплексні заходи щодо досягнення встановлених нормативів безпеки, гігієни праці та виробничого середовища.

4. Проводить для працівників ввідний інструктаж з питань охорони праці.

5. Організує:

· забезпечення працюючих правилами, стандартами і нормами, положеннями, інструкціями та іншими нормативними актами з охорони праці;

· паспортизацію лісництв, дільниць, робочих місць щодо відповідності їх вимогам охорони праці;

· облік, аналіз нещасних випадків, професійних захворювань і аварій, а також шкоди від цих подій.

6. Бере участь у:

· розслідуванні нещасних випадків та аварій;

· формуванні фонду охорони праці підприємства та розподілі його коштів;

· роботі комісії з питань охорони праці підприємства.

7. Розглядає листи, заяви та скарги працюючих з питань охорони праці.

8. Готує проекти наказів та розпоряджень з питань охорони праці, що є загальними для всього підприємства.

9. Розглядає факти наявності виробничих ситуацій, небезпечних для життя чи здоров'я людей, які їх оточують, і навколишнього природного середовища, у випадку відмовлення з цих причин працівників від виконання дорученої їм роботи.

10. Контролює:

· дотримання чинного законодавства, інших нормативно-правових актів з питань охорони праці;

· виконання приписів органів державного нагляду за охороною праці;

· відповідність нормативним актам про охорону праці машин, механізмів, транспортних засобів;

· своєчасне проведення навчання та інструктажів працюючих;

· забезпечення працюючих засобами індивідуального захисту, лікувально-профілактичним харчуванням;

· використання праці неповнолітніх, жінок, інвалідів згідно з діючим законодавством.

На даному підприємстві проводяться наступні види інструктажів з питань охорони праці:

1. Вступний інструктаж, який проводиться з всіма працівниками, які прийняті на роботу. Даний інструктаж проводить спеціаліст з охорони праці, на якого покладено ці обов'язки. Запис про проведення інструктажу робиться у журналі, а також в документі про прийняття працівника на роботу.

2. Первинний інструктаж, який проводиться на робочому місці до початку роботи з працівниками, які будуть виконувати нову для них роботу. Після інструктажу робітники протягом 2-15 змін мають пройти стажування.

3. Повторний інструктаж, який проводиться на робочому місці з всіма працівниками ( на роботах з підвищеною небезпекою - 1 раз у квартал; на інших роботах - 1 раз на півріччя).

4. Позаплановий інструктаж, який проводиться при зміні технологічного процесу, при порушенні працівником нормативних актів про охорону праці, при перерві в роботі виконавця робіт більше, ніж на 30 днів для робіт з підвищеною небезпекою, а для решти робіт - більше 60 днів.

5. Цільовий інструктаж, який фіксується нарядом - допуском, іншою документацією, що дозволяє проведення робіт.

За 2008 рік на підприємстві було проведено 104 обстеження з ОП, видано 86 приписів, виявлено і усунено 387 порушень.

Першочергова увага приділяється питанню пожежної безпеки, адже дуже важко усунути як саму пожежу, так і її наслідки на великих лісових площах.

Система пожежної безпеки на ДЛГ орієнтована на профілактику пожеж. Система пожежної охорони забезпечується застосуванням негорючих та важко спалимих речовин і матеріалів замість пожежонебезпечних, скороченням кількості пальних речовин при їх розміщенні, ізоляцією пального середовища і т.п.

Система організаційних заходів включає в себе: організацію пожежної охорони, дотримання порядку обслуговування об'єктів, організацію навчання правилам пожежної безпеки на підприємстві, розробку та реалізацію норм і правил пожежної безпеки і т.д. Кожне лісництво даного підприємства має куток з протипожежним комплектом, необхідним для швидкого гасіння пожеж.

4.3 Фінансування заходів з охорони праці на підприємстві.

Згідно ст.19 Закону України "Про охорону праці", яка регламентує порядок фінансування охорони праці, фінансування охорони праці здійснюється роботодавцем. Фінансування профілактичних заходів з охорони праці, використання загальнодержавних, галузевих та регіональних програм поліпшення стану безпеки, гігієни праці та виробничого середовища, інших державних програм, спрямованих на запобігання нещасним випадкам та професійним захворюванням передбачається поряд з іншими джерелами фінансування, визначеними законодавством у державних і місцевих бюджетах, що виділяються окремим рядком.

Для підприємств незалежно від форм власності або фізичних осіб, які використовують найману працю, витрати на охорону праці мають становити не менше 0,5% від суми реалізованої продукції.

Проаналізуємо рівень фінансування заходів з охорони праці за допомогою таблиці 7.

Таблиця 7Витрати на охорону праці на держлісгоспі

Види витрат, тис.грн..	2006р.	2007р.	2008р.
На проведення навчання: o лісорубів, o стропальників	3,85 1,10	3,95 1,23	4,1 1,3
Медогляд.	1,6	1,7	1,8
Захисні пристосування	26,3	27,1	27,8
Витрати на медикаменти	2,5	2,9	3,5
Виготовлення пересувних обігрівальних будиночків в лісництвах	18,93	19,33	20,90
Перевірка контурів заземлення, опору та ізоляції	2,0	2,3	2,6
Обладнання куточків з ОП	3,87	4,12	4,50
Інше	3,5	4,2	5,6
Всього	63,55	66,83	72,10

Як видно з даних таблиці, за 2006-2008 рр. відбулося зростання як загальної суми витрат на охорону праці, такі в розрахунку на 1 працюючого, що свідчить про поліпшення фінансування охорони праці. Найбільшу питому вагу в структурі витрат на охорону праці складали витрати на захисні пристосування , друге місце займають витрати на виготовлення пересувних будиночків, значна частка коштів виділяється і на навчання працівників, і на оздоровлення.

На підприємстві за три останні роки не відбулося жодного нещасного випадку. Це свідчить про покращення рівня організації охорони праці на підприємстві. Три роки назад змінився спеціаліст з охорони праці, саме завдяки його досвіду та здібностям до організації досягнуто таких успіхів

Висновки і пропозиції з охорони праці

Держлісгосп свою діяльність спрямовує на створення безпечних і здорових умов праці для своїх працівників. З цією метою в особі його посадових осіб забезпечує реалізацію всіх загальнодержавних нормативно - правових актів в галузі охорони праці.

Для контролю та вирішення питань охорони праці створено службу охорони праці згідно вимог чинного законодавства. З метою постійної перевірки знань охорони праці працівники постійно проходять інструктажі, навчання або перенавчання з цих питань.

Умови праці на даному підприємстві є сприятливими, про що підтверджено відповідною документацією: картою умов праці, санітарно - технічним паспортом тощо. Виробнича діяльність не є небезпечною, про що свідчать відповідні показники виробничого травматизму за останні роки: показники частоти травм, важкості травм і втрат, але є місця із шкідливими умовами праці.