Регулювання діяльності комерційних банків в ринкових умовах

Статті звіту про фінансові результати містять інформацію за такими напрямами:

- процентні доходи і витрати включають доходи за кредитами чи депозитами, за цінними паперами на продаж і за борговими цінними паперами та іншими процентними фінансовими інструментами або витрати, пов'язані з ними;

- комісійні доходи і витрати включають доходи від операцій, пов'язаних із веденням рахунків та касовим обслуговуванням, з іноземною валютою та банківськими металами, від інших наданих або отриманих послуг, або витрати, що стосуються зазначених операцій;

- дивідендний дохід від цінних паперів, які обліковуються в третьому класі Плану рахунків бухгалтерського обліку (цінні папери на продажів та інвестиційні цінні папери - аналітичний рахунок балансовий 6300);

- чистий торговельний дохід включає результат від торгівлі іноземною валютою та цінними паперами, враховуючи резерви під знецінення цінних паперів на продаж;

- загальноадміністративні витрати містять витрати на утримання та експлуатацію основних засобів, нематеріальних активів, амортизацію, збиток від продаж основних засобів, операційний лізинг, витрати на охорону, сплату обов'язкових платежів (крім податку на прибуток) та ін.;

- витрати на персонал містять заробітну плату, витрати на соціальне забезпечення, обов'язкові нарахування премії, винагороди; окремою статтею відображається середня кількість працівників банку протягом року;

- витрати на безнадійні та сумнівні борги включають відрахування до резервів на покриття ризикованих активів (за кредитами, цінними паперами, дебіторську заборгованість);

- непередбачені доходи і витрати включають доходи або витрати, які виникли в зв'язку з подіями чи операціями, що відрізняються від звичайної діяльності банку і не є регулярними, включаючи прибутковий податок на них.

Для отримання більш грунтовної оцінки фінансового стану банку рекомендовано проаналізувати не тільки баланс та матеріали звітності самого банку, а й провести дослідження кон'юнктури ринку, оцінити конкурентів, здійснити аналіз фінансового стану позичальників та ін. Крім того, можливості фінансового аналізу ширші, коли базуються на побудові різного вигляду економіко-статистичних та математичних моделей зв'язку, а також узагальнюючих характеристик структури та динаміки. Що стосується розділу балансу та звіту про фінансові результати, то мають бути розраховані:

- відносні величини, які характеризують частку окремих статей в загальному обсязі групи напрямів, що аналізується;

- показники динаміки (абсолютний приріст, темпи зростання, темпи приросту);

- показники, які характеризують вплив зміни суми коштів за кожним напрямом на загальну зміну обсягу групи напрямів, що аналізуються; як зведену характеристику інтенсивності змін можна використовувати інтегральні показники структурних зрушень, зокрема квадратичний коефіцієнт абсолютних структурних зрушень та індекс відмінності [41, с. 89].

Оцінка фінансового стану банку базується на аналізі доходів і витрат з використанням таких методів фінансового аналізу:

а) горизонтальний (часовий) аналіз - порівняння напряму доходів або витрат з попереднім періодом;

б) вертикальний (структурний) аналіз - визначення структури окремих видів, груп або напрямів доходів і витрат з визначенням впливу шкірного чинника на результат в цілому;

в) трендовий аналіз - порівняння кожної позиції доходів або витрат комерційного банку з сукупністю попередніх періодів та визначення тренду, тобто основної тенденції динаміки обраного показника; аналіз здійснюється на основі фактичних даних за минулі роки, в закордонній практиці використовується період тривалістю не менше трьох років;

г) аналіз відносних коефіцієнтів - розрахунок співвідношення між окремими позиціями активів, пасивів, доходів та витрат або напрямами різних форм звітності з метою визначення взаємозв'язків між показниками.

За даними коефіцієнтами визначаємо фінансовий стан ВАТ «Енергобанк» протягом 2007-2009 рр. (табл. 2.4).

Таблиця 2.4

№ п/п	Показник	2007 р.	2008 р.	2009 р.	Відхилення 2009, %
					2007 р.	2008 р.
1	2	3	4	5	6	7
1	Генеральний коефіцієнт надійності	0,12	0,11	0,10	-20,0	-10,0
2	Коефіцієнт миттєвої ліквідності	1,13	1,12	1,11	-1,8	-0,9
3	Крос-коефіцієнт	0,87	0,88	0,89	2,24	1,12
4	Генеральний коефіцієнт ліквідності	1,16	1,14	1,14	-1,75	-
5	Коефіцієнт захищеності капіталу	0,19	0,09	0,25	24,0	64,0
6	Коефіцієнт фондової капіталізації	1,28	1,17	1,38	7,24	15,2

Як показують дані табл. 2.4 рівень забезпечення покриття ризикованих вкладень банку його власним капіталом, за рахунок якого погашатимуться можливі збитки у разі неповернення будь-якого активу є досить низьким і з кожним роком зменшується. Так протягом 2007-2009 рр. він знизився на 20%.

Банк з кожним роком використовує усе менше кошти клієнтів як власні кредитні ресурси, а використовує власний капітал, який з кожним роком зростає.

Рівень трансформації сумарних зобов'язань перед вкладниками, кредиторами та інвесторами у кредити, інвестиції та посередницькі послуги з кожним роком зростає. Протягом 2007-2009 рр. даний коефіцієнт збільшився на 2,24%.

Забезпеченість коштів, що довірені банку клієнтами, ліквідними активами, нерухомістю, цінностями, тобто характеризує здатність банку в разі неповернення виданих позик задовольнити вимоги кредиторів у мінімальний термін за останні два роки роки знизився на 1,75%. Даний показник сигналізує про можливість банкрутства для банку, а для його вкладників не повернення їх вкладених коштів.

ВАТ «Енергобанк» враховує інфляційні процеси і розміщує частку активів у нерухомість, цінності та обладнання. Даний показник протягом 2007-2009 рр. зріс на 24%.

Ефективність діяльності і незалежність від окремих засновників з кожним роком зростає, 2007-2009 рр. - 7,24%.

Отже, ВАТ «Енергобанк» має досить ризиковану стратегію економічно-фінансового розвитку. Оскільки показники діяльності товариства свідчать, що в разі кризи воно може стати банкрутом, а вкладники втратити свої заощадження.

2.2 Оцінка механізму регулювання діяльності комерційного банку ВАТ «Енергобанк»

У світовій практиці банківської справи спостерігається стійка тенденція до уніфікації системи банківського регулювання та нагляду. Ця тенденція передусім пов'язана з діяльністю Міжбанківського комітету з банківського нагляду (Базельський комітет з банківського нагляду). Комітет на базі власного досвіду розробляє рекомендації щодо регулювання банківської діяльності, які не мають директивного характеру, але активно використовуються центральними банками більшості країн світу з метою зближення національних та створення уніфікованої системи банківського регулювання та нагляду.

Одним із основних напрямів банківського регулювання та нагляду полягає в необхідності установлення та контролю за дотриманням ТОВ «Енергобанк» економічних нормативів, що регулюють банківську діяльність.

Закон України «Про банки і банківську діяльність» передбачає необхідність дотримання комерційними банками економічних нормативів, що їх встановлює Національний банк України. Національний банк України як орган регулювання та нагляду за банківською діяльністю дотримується рекомендацій Базельського комітету з урахуванням національної специфіки розвитку банківської системи та економіки. Відповідно до чинного законодавства та інструкції «Про порядок регулювання діяльності банків в Україні», затвердженої постановою Правління НБУ від 28 серпня 2001 р. № 368, НБУ встановив ряд обов'язкових економічних нормативів, які за напрямом регулювання групують таким чином:

група 1 - нормативи капіталу;

група 2 - нормативи ліквідності;

група 3 - нормативи кредитного ризику;

Через норматив мінімального розміру регулятивного капіталу центральний банк реалізує вимоги до обсягу банківського капіталу на момент створення банку, а далі - протягом усього періоду їх функціонування. Причому регулюванню підлягає не фінансовий капітал банку, який відображає залишковий інтерес ВАТ «Енергобанк» в його активах за вирахуванням зобов'язань, а регулятивний. Призначення регулятивного капіталу - покриття негативних наслідків різноманітних ризиків, забезпечення захисту інтересів вкладників, фінансової стійкості та стабільності діяльності банків. Саме тому при розрахунку регулятивного капіталу за установленою методикою враховують не всі позиції або неповну вартість фінансового капіталу ВАТ «Енергобанк». З цією метою банківський капітал залежно від стабільності вартості окремих його складових поділяють на дві частини: основний і додатковий.

Основний капітал, або капітал першого рівня, - це найбільш стабільна частина фінансового капіталу банку, яка не підлягає передаванню, перерозподілу. Додатковий капітал, або капітал другого рівня, - це та частина фінансового капіталу банку, обсяг якої, навпаки, піддається змінам.

Розмір регулятивного капіталу розраховується за формулою:

Регулятивний капітал (РК) = Основний капітал (ОК) +

+ Додатковий капітал (ДК) - Кошти, вкладені (КВ).

За методикою НБУ до складу основного капіталу включають фактично сплачений зареєстрований статутний капітал, розмір якого може бути змінений лише за рішенням вищої управлінської ланки банку, та розкриті резерви. Розкритими резервами вважаються оприлюднені банком у фінансовій звітності резерви, що створені за рахунок нерозподіленого прибутку.

Обсяг усіх перерахованих складових фінансового капіталу може бути змінений лише за результатами фінансового року, саме тому об'єктивним є їх урахування у складі основного капіталу.

Основний капітал зменшується на суму нематеріальних активів за вирахуванням зносу та на суму капітальних вкладень у нематеріальні активи; на величину збитків поточного та минулих років, а також на суму недосформованих резервів під можливі втрати за активними операціями.

Додатковий капітал, на відміну від основного, має менш постійний характер:

- резерви під стандартну заборгованість за кредитними операціями інших банків та клієнтів;

- результати переоцінки основних засобів;

- прибуток поточного року;

- субординований капітал.

У розрахунок величини регулятивного капіталу додатковий капітал включається у розмірі, що не перевищує основного капіталу, а субординований капітал - у розмірі, що не перевищує половини основного капіталу. Крім того, первинний розмір субординованого капіталу за угодою останні п'ять років до настання терміну погашення боргу щорічно зменшується на 20 % при включенні його вартості у додатковий капітал.

Підрахована вартість регулятивного капіталу зменшується на кошти, вкладені в балансову вартість таких активів:

- акції та інші цінні папери з нефіксованим прибутком емітовані банками у торговому портфелі банку та портфелі на продаж;

- інвестиції в дочірні та асоційовані компанії;

- істотна участь у статутному капіталі інших установ;

- кошти, вкладені в інші банки на умовах субординованого боргу.

Вкладення в акції інших банків виключаються із суми основного й додаткового капіталу з метою уникнення ситуації, коли банки купуватимуть акції один одного для штучного збільшення статутного капіталу. Відрахування вартості боргових цінних паперів проводиться з метою упередження ланцюгового банкрутства банків. Інвестиції в дочірні та асоційовані компанії та істотна участь у статутному капіталі інших установ вважаються найбільш ризикованими інвестиціями. Тому регулятивний капітал розраховується виходячи із припущення, що вони є збитковими. Це спонукає банки залучати більше капіталу для проведення таких операцій (табл. 2.5).

Таблиця 2.5

Регулятивний капітал ВАТ «Енергобанк» на протязі 2007-2009 рр.

№ п/п	Назва	2007 р.	2008 р.	2009 р.	Відхилення, %
					2007 р.	2008 р.
1	2	3	4	5	6	7
1	Основний капітал	372698	5833334	1309241	71,5	-345,5
2	Додатковий капітал	163512	234227	252648	35,3	7,3
3	Кошти, вкладення	328746	210718	886823	63,0	76,2
4	Регулятивний капітал	207464	5856684	675066	69,2	-767,5

Мінімальний розмір регулятивного капіталу Н1 за Законом «Про банки і банківську діяльність» має перевищувати розмір статутного капіталу банку. Вимоги НБУ до мінімального розміру регулятивного капіталу комерційних банків України встановлено диференційовано, залежно від сектору ринку, який охоплює діяльність банку.

Та як свідчать дані дослідження на ВАТ «Енергобанк» не дотримуються нормативи щодо регулятивного капіталу.

Регулювання достатності капіталу банків для захисту інтересів вкладників, кредиторів та інвесторів здійснюється за допомогою двох нормативів: адекватності регулятивного капіталу Н2 та адекватності основного капіталу Н3.

Норматив адекватності регулятивного капіталу відображає платоспроможність банку, яка залежить від якості його активів. Цей норматив установлено для запобігання надмірному перекладанню банком ризику неповернення його активів на вкладників, кредиторів та інвесторів. Адже несвоєчасне погашення активів прямо впливає на здатність банку виконувати свої зобов'язання. Саме тому при розрахунку Н2 активи та позабалансові зобов'язання банку за активними операціями зважуються на ризик, тобто кожна позиція активів перемножується на притаманний їй коефіцієнт ризику (коефіцієнт зважування). Класифікація банківських активів за рівнем їх ризику здійснюється за методикою НБУ, згідно з якою всі банківські активи поділено на п'ять груп. До першої групи входять активи із мінімальним ризиком їх несвоєчасного повернення чи повернення із втратою вартості. Це передусім грошові кошти; депозити розміщені на строк і до запитання в НБУ, а також вкладення в державні боргові цінні папери. Коефіцієнт зважування таких активів (k) прирівнюється до нуля (k1 = 0).

До другої групи віднесено активи з мінімальним ризиком, коли ризик втрати вартості активів становить не більше 10 %. До таких активів належать: кредити, надані центральним органам державного управління (k2 = 0,1). До третьої групи віднесено активи із максимальним ризиком втрати вартості 20 %: вкладення в боргові цінні папери місцевих органів державного управління, депозити (строкові і до запитання), а також короткострокові кредити, розміщені в банках з рейтингом не нижчим, ніж інвестиційний клас (k3 = 0,2).

До четвертої групи входять активи, розміщення яких пов'язане із ризиком неповернення чи втрати вартості на рівні 50 % (k4 = 0,5), а саме: депозити (строкові та до запитання), а також короткострокові кредити, розміщені в банках, що не належать за рейтингом до інвестиційного класу; зобов'язання з кредитування, надані банкам і клієнтам; кредити, надані місцевим органам державного управління, а також валюта та банківські метали, куплені, але не отримані.

Кошти, розміщені в інші види активних операцій, що віднесені до п'ятої групи, вважаються високоризикованими і коригуються з коефіцієнтом k5 = 1,0.

Норматив адекватності регулятивного капіталу (платоспроможності) Н2 розраховується за формулою:

(2.1)

де Ар - активи та певні позабалансові зобов'язання банку, зважені за ступенем ризику за шкалою НБУ;

Рфакт - фактично створені резерви за активними операціями.

В алгоритмі розрахунку нормативу Н2 використовується підсумок усіх зважених попередньо активів:

Ар = А1 ? k1 + А2 ? k2 + А3 ? k3 + А4 ? k4 + А5 ? k5,

де А1, A2, A3, A4, A5 - балансова вартість активів відповідно першої, другої, третьої та четвертої груп ризику;

k1, k2, k3, k4, k5 - відповідні коефіцієнти зважування вартості активів за ризиком.

Вартість зважених на ризик активів банку зменшується на величину фактично сформованих резервів на покриття можливих втрат за активними операціями, оскільки саме за рахунок цих резервів буде списана відповідна частина безнадійних щодо повернення активів.

Вимоги до мінімальної платоспроможності комерційних банків НБУ встановив диференційовано, залежно від строку функціонування банку:

- для діючих банків на рівні не менше 10 %;

- для новостворених банків протягом першого року діяльності - не менше 15 %, протягом другого року - не менше 12 %, а з третього року діяльності - не менше 10 %.

Отже, активи, зважені за ризиком і з урахуванням створених банком відповідних резервів на покриття збитків за ними, повинні не більше ніж у 10 разів перевищувати за обсягом регулятивний капітал діючого банку. Звичайно діяльність новоствореного банку є більш ризикованою, тому протягом перших двох років його функціонування вимоги до платоспроможності є більш високими.

З метою визначення спроможності банку захистити інтереси вкладників, кредиторів та інвесторів від непередбачених збитків установлено норматив адекватності основного капіталу.

Норматив адекватності основного капіталу Н3 розраховується за формулою:

НЗ=ОК/ЗА*100% (2.2)

де ОК - основний капітал;

ЗА - загальна сума активів банку за балансом.

Рівень адекватності основного капіталу комерційного банку має бути не меншим 4 %, тобто загальна вартість активів, зменшених на величину фактично створених відповідних резервів для покриття збитків, повинна не більше ніж у 25 разів перевищувати вартість основного капіталу.

Чим вище значення нормативів адекватності регулятивного та основного капіталів, тим більший ризик беруть на себе власники банку, тим більшою мірою захищені інтереси вкладників, кредиторів та інвесторів банку.

У зв'язку з низьким загальним рівнем капітальної бази вітчизняних банків Національним банком України передбачена п'ятирічна програма нарощування капіталу до 2007 р. як діючих, так і новостворених банків.

Усі новостворені банки повинні нарощувати регулятивний капітал до визначеного НБУ розміру протягом п'яти років з моменту реєстрації згідно з вимогами.

Для забезпечення реальної капіталізації всі комерційні банки поділяють за рівнем достатності капіталу (з урахуванням значень нормативів адекватності регулятивного та основного капіталу) на:

- добре капіталізовані;

- достатньо капіталізовані;

- недокапіталізовані;

- значно недокапіталізовані;

- критично недокапіталізовані.

Контролюючи рівень капіталізації комерційних банків, центральний банк має змогу своєчасно й адекватно реагувати на негативні його зміни.

Іншим напрямом регулювання діяльності банків через економічні нормативи є регулювання ліквідності банківської системи в цілому та окремих банків. Під ліквідністю банку розуміють можливість і спроможність банківської установи безперервно в будь-який момент часу здійснювати платежі за своїми поточними та строковими зобов'язаннями за рахунок трансформації своїх активів у готівкові чи безготівкові грошові кошти. Ліквідність банку визначається збалансованістю активів і пасивів його балансу, ступенем відповідності за строками залучених і позичених ним ресурсів (пасив балансу) із розміщенням ресурсів (актив балансу).

Дотримання банком належного рівня ліквідності залежить від різних факторів, серед яких найважливішими є: наявність у банку необхідної кількості ліквідних коштів; можливість залучення ліквідних коштів шляхом їх мобілізації чи реалізації активів; залежність банку від позичених коштів; структура депозитів. Чим більші обсяги наявних у банку ліквідних активів і реальніші можливості їх залучення, тим вищий рівень банківської ліквідності. З іншого боку, чим вищий рівень залежності банку від позичених коштів та чим вищий рівень так званих «летючих» депозитів, що можуть бути в будь-який момент часу вилучені їх власником, тим ризикованіший стан ліквідності банку.

Ліквідність банківської системи регулюється центральними банками через механізми рефінансування, управління золотовалютними резервами, операції на відкритому ринку.

Для вимірювання ліквідності ВАТ «Енергобанк» та визначення її відповідності встановленим нормам НБУ використовується, щонайменше два підходи:

- на основі фінансових коефіцієнтів, які розраховуються за балансами і відображають стан ліквідності балансу банку;

- на основі визначення потенційної потреби в ліквідних коштах для виконання своїх зобов'язань.

Ліквідність ВАТ «Енергобанк» піддається регулюванню через установлення певних вимог до ліквідності його балансу. На основі балансу можна розрахувати цілий ряд показників ліквідності, які відображають або співвідношення між активами і зобов'язаннями з однаковими строками повернення або співвідношення між активами різного рівня ліквідності (високоліквідні активи/робочі активи; активи первинної ліквідності/загальні активи тощо).

В одних країнах ці показники встановлюються лише центральними банками. За показниками ліквідності, встановленими центральними банками (нормативами ліквідності), комерційні банки повинні постійно (щомісячно або щоквартально) звітувати перед центральним банком. В інших країнах, крім обов'язкових нормативних показників ліквідності, комерційні банки контролюють ряд інших, установлених самостійно. Такі показники підлягають лише внутрішньобанківському контролю. У деяких країнах центральні банки взагалі не встановлюють і не контролюють нормативи ліквідності.

Кількість нормативів ліквідності та їх види теж відрізняються. Так, у Росії їх п'ять, у Німеччині - чотири, в Україні - три, у Франції - один, а Федеральна резервна система США взагалі не встановлює таких нормативів.

Національний банк України на сьогодні регулює ліквідність комерційних банків за допомогою трьох нормативів: нормативу миттєвої ліквідності (Н4), нормативу поточної ліквідності (Н5) і нормативу короткострокової ліквідності (Н6).

Норматив миттєвої ліквідності (Н4) характеризує спроможність ТОВ «Енергобанк» погашати свої зобов'язання за поточними рахунками за рахунок активів первинної ліквідності (грошових коштів у касі банку та на кореспондентських рахунках НОСТРО) і розраховується за формулою:

(2.3)

де, Кк - кошти в касі банку;

Ккр - кошти на кореспондентських рахунках даного банку, відкритих в інших банках;

Зпр - зобов'язання банку, що обліковуються за поточними рахунками.

За вимогами НБУ граничне значення Н4 має бути не менше 20 %, тобто щонайменше п'ята частина всіх зобов'язань банку за поточними рахунками клієнтів має бути забезпечена активами первинної ліквідності.

Норматив поточної ліквідності (Н5) характеризує спроможність банку погашати свої поточні зобов'язання за рахунок активів первинної та вторинної ліквідності, до яких, крім абсолютно ліквідних активів, відносять активи зі строками повернення до одного місяця. Цей норматив розраховується за формулою:

(2.4)

де Апот - поточні активи - всі активи первинної та вторинної

ліквідності із кінцевим строком повернення до 30 днів;

Зпот - поточні зобов'язання банку з кінцевим строком повернення до 30 днів.

Вимоги НБУ щодо граничного значення Н5 протягом останніх двох років змінювалися. До 1 липня 2002 р. допускалося його значення не менше 30 %, протягом другого півріччя 2002 р. -- не менше 35 %, а з 1 січня 2003 р. - не менше 40 %. Отже, на сьогодні поточні зобов'язання банку можуть не більше ніж у 2,5 раза перевищувати його поточні активи.

Норматив короткострокової ліквідності (Н6) характеризує спроможність банку погашати свої короткострокові зобов'язання за рахунок короткострокових активів. Короткостроковими вважаються активи та зобов'язання банку з кінцевим строком повернення до одного року. Розраховується норматив короткострокової ліквідності за формулою:

(2.5)

де Акс - короткострокові активи банку;

Зкс - короткострокові зобов'язання банку.

Нормативне значення короткострокової ліквідності банку встановлено на рівні не менше 20 %, тобто короткострокові зобов'язання можуть не більше ніж у 5 разів перевищувати короткострокові активи.

Розглянемо данні нормативні значення миттєвої, поточної та короткострокової ліквідності ВАТ «Енергобанк» на протязі 2007-2009 рр. (табл. 2.6).

Таблиця 2.6

Значення миттєвої, поточної та короткострокової ліквідності ВАТ «Енергобанк» на протязі 2007-2009 рр.

№ п/п	Назва	2007 р.	2008 р.	2009 р.	Відхилення, %
					2007 р.	2008 р.
1	2	3	4	5	6	7
1	Норматив миттєвої ліквідності	0,30	0,279	0,124	-141,9	-125,0
2	Норматив поточної ліквідності	1,13	1,12	1,11	-1,8	-0,9
3	Норматив короткострокової ліквідності	1,13	1,12	1,11	-1,8	-0,9

Постійний контроль за допустимою мірою ризику незбалансованої ліквідності дає змогу центральним банкам «тримати руку на пульсі» ліквідності банківської системи в цілому і своєчасно застосовувати ті чи інші механізми її регулювання.

Крім ризику незбалансованої ліквідності, діяльності ВАТ «Енергобанк» як банківській установі притаманний кредитний ризик. Для ВАТ «Енергобанк» найбільш уразливим є ризик несплати чи несвоєчасної або неповної сплати позичальником основного боргу та процентів за ним, які належать йому як кредитору. Центральні банки регулюють рівень допустимого кредитного ризику шляхом установлення граничних значень ряду нормативів кредитного ризику. Передусім регламентується максимальний розмір заборгованості одного позичальника перед банком (кредитний ризик на одного позичальника) і максимальний розмір великих кредитів, наданих банком усім категоріям позичальників (великі кредитні ризики). Установлення граничних значень для кредитного ризику спонукає ВАТ «Енергобанк» диверсифікувати власний кредитний портфель.

НБУ регулює кредитні ризики банків другого рівня за допомогою чотирьох нормативів:

- норматив максимального розміру кредитного ризику на одного контрагента (Н7);

- норматив великих кредитних ризиків (Н8);

- норматив максимального розміру кредитів, гарантій, порук, виданих одному інсайдеру (Н9);

- норматив максимального сукупного розміру всіх кредитів, гарантій, порук, виданих інсайдерам (Н10).

Норматив максимального розміру кредитного ризику на одного контрагента (Н7) розраховується за формулою:

(2.6)

де З1к - сукупна заборгованість за всіма виданими кредитними операціями щодо одного клієнта (включаючи враховані векселі, позабалансові зобов'язання та зобов'язання з кредитування) чи банку-контрагента (включаючи розміщені депозити), а також дебіторську заборгованість;

РК - регулятивний капітал.

Нормативне значення не більше 25 %, тобто видача кредитів «в одні руки» не повинна перевищувати четвертої частини його регулятивного капіталу.

Заборгованість позичальника чи банку-контрагента, яка становить 10 % регулятивного капіталу банку-кредитора, за чинним законодавством вважається в Україні великим кредитним ризиком. Норматив великих кредитних ризиків розраховується за формулою:

(2.7)

де Звел. 1к - сукупний розмір усіх зобов'язань, що складають великий кредитний ризик одного контрагента або групи пов'язаних контрагентів (із урахуванням забалансових зобов'язань).

За вимогами НБУ сукупний розмір великих кредитних ризиків

не повинен більше ніж у 8 разів перевищувати регулятивний

капітал банку, тобто нормативне значення Н8 має бути не більшим за 800 %.

Норматив максимального розміру кредитів, гарантій, порук, виданих одному інсайдеру, обмежує видачу банком внутрішніх кредитів «в одні руки». Розраховується за формулою:

(2.8)

де З1ін - сукупний розмір кредитів, гарантій, порук, урахованих банком векселів і забалансових вимог щодо одного інсайдера.

Нормативне значення Н9 установлено на рівні не більше 5 %.

Норматив максимального сукупного розміру всіх кредитів, гарантій, порук, виданих усім інсайдерам банку (Н10), обмежує загальний ризик за внутрішніми кредитами. Розраховується Н10 за формулою:

(2.9)

де Зін - сукупний розмір кредитів, гарантій, порук, урахованих банком векселів і забалансових вимог щодо всіх інсайдерів банку.

Світовий досвід свідчить про об'єктивність прирівнювання ризику за всіма інсайдерами до одного позичальника. Саме тому нормативні вимоги до його значення встановлюються на рівні вимог щодо допустимого ризику стосовно одного позичальника. НБУ встановив нормативне значення на рівні не більше 40 %.

2.3 Ефективність діяльності ВАТ «Енергобанк» щодо дотримання обов'язкових вимог НБУ

Національний банк України, проаналізувавши інформацію та статистичну звітність щодо дотримання банками нормативів обов'язкового резервування за лютий 2009 року, висловлює стурбованість стосовно послаблення роботи окремих банків та територіальних управлінь НБУ щодо виконання вимог з формування обов'язкових резервів, як за звітний період резервування, так і щоденно.

У лютому 2009 року 28 банків (15 % від загальної кількості) не дотрималися порядку формування обов'язкових резервів за звітний період резервування, а 97 банків (52,7 % від загальної кількості банків) допустили 948 випадків порушень щоденного резервування коштів обов'язкових резервів на своєму кореспондентському рахунку у Національному банку на початок операційного дня.

Зазначене є свідченням неготовності окремих банків до ефективного управління своїми активами і пасивами в період кризи, наслідком чого стало невиконання ними вимог щодо дотримання нормативів обов'язкового резервування, як за звітний період резервування, так і щоденно, що, в свою чергу, свідчить про наявність проблем в роботі менеджменту цих банків.

Слід зазначити, що нормативи обов'язкового резервування є одним із монетарних інструментів, який використовується Національним банком України для регулювання грошової маси в обігу, і недотримання банками вимог щодо формування обов'язкових резервів негативно впливає на монетарну стабільність та на стабільність національної грошової одиниці.

Національний банк вважає недопустимим ігнорування його вимог щодо порядку формування обов'язкових резервів та звертає увагу керівників банків на необхідність підвищення ефективності роботи з управління активами та пасивами банків, та взяти під особистий контроль виконання вимог щодо формування обов'язкових резервів, як за звітний період резервування, так і щоденно.

Територіальним управлінням Національного банку України необхідно посилити контроль за виконанням банками вимог щодо формування обов'язкових резервів та, в разі необхідності, застосовувати відповідні заходи впливу.

Поряд із дотриманням економічних нормативів комерційні банки зобов'язані формувати обов'язкові резерви. Обов'язкові мінімальні резерви - це один із активних інструментів, за допомогою якого НБУ визначає потребу та здійснює регулювання грошової маси в обігу. Також, обов'язкові резерви дозволяють комерційним банкам підтримувати ліквідність на певному рівні та забезпечувати своєчасні платежі за вимогами клієнтів.

Формування обов'язкових резервів здійснюється в цілому по консолідованому балансу комерційного банку (юридичної особи) шляхом утримання відповідної суми коштів обов'язкових резервів у національній валюті на кореспондентському рахунку комерційного банку та в касі банку за певний період.

Обов'язковому резервуванню підлягають усі кошти юридичних та фізичних осіб, залучені комерційними банками на їх баланс як у національній, так і в іноземній валюті. До залучених комерційними банками коштів відносяться кошти, що знаходяться на депозитних, розрахункових, поточних, бюджетних рахунках юридичних і фізичних осіб, а також кошти інших загальнобанківських рахунків.

НБУ встановлює норму обов'язкових резервів у певному розмірі від суми залучених коштів незалежно від джерел та строків залучення вкладів і депозитів.

Потягом 1991-1993 рр. норма резервних вимог була встановлена на рівні 10-15% від суми залучених коштів у національній валюті, і зберігалися на окремих рахунках комерційних банків в НБУ. У грудні 1993 р. з метою уповільнення темпів інфляції НБУ підвищує рівень обов'язкових резервних вимог до 20-60% від суми залучених банками коштів. Це призвело до погіршення ліквідності банків та заблокування міжбанківських розрахунків. Для пом'якшення ситуації НБУ на початку 1994 р. знизив норму резервних вимог до 15% від суми залучених банками коштів, а в кінці року зобов'язує комерційні банки сформувати додаткові обов'язкові резерви у розмірі 20% від суми пролонгованих та прострочених позик. З 1 квітня 1997 р. була встановлена єдина норма резервних вимог у розмірі 11% від суми залучених коштів як у національній, так і в іноземній валюті незалежно від джерел та строків залучення. Восени 1997 р. НБУ підвищив норму резервних вимог до 15% від суми залучених банками коштів, зменшив частку резервів, яка може бути покрита готівкою в касах комерційних банків. У вересні 1998 року з метою зменшення обсягу гривневої маси на валютному ринку НБУ підвищив норму обов'язкових резервних вимог до 16,5%.

Розрахунковий період дотримання резервних вимог встановлюється, як правило, від двох тижнів до одного місяця. Центральні банки звичайно вимагають додержання резервних вимог не щоденно, а в середньому за встановлений період. В Україні цей період складав і 10 днів і 15 днів. З 1998 р. НБУ зобов'язав комерційні банки тримати суму обов'язкових резервів у визначеному розмірі на коррахунках не у середньому за розрахунковий період, а щоденно і заборонив зараховувати на покриття обов'язкових резервних вимог готівку в касі і облігації внутрішньої державної позики.

Обсяг обов'язкових резервів визначається комерційним банком кожен день у розмірі встановленого відсотку від середньоарефметичних залишків залучених банком коштів. Визначена сума коштів обов'язкових резервів повинна знаходитись на коррахунку в НБУ.

Політика резервних вимог - потенційно дуже потужний засіб грошово-кредитного регулювання. Навіть невеликі зміни норми резервів призводять до значних змін в обсягах кредитних вкладень комерційних банків і відчутно впливають на грошову масу. В країнах із розвинутою економікою цей інструмент використовується рідко. Часті зміни механізму обов'язкового резервування можуть мати дестабілізуючий вплив на економіку, вони ускладнюють банківські фінанси. Розвинута ринкова економіка віддає перевагу гнучким інструментам грошово-кредитного регулювання, які впливають на грошову пропозицію не прямо, а через формування певних умов на ринку. У світовій практиці взагалі спостерігається тенденція відходу від активного використання центральними банками резервних вимог як регулятивного методу.

В Україні із зростанням попиту на гроші НБУ поступово зменшуватиме норму резервних вимог, що сприятиме активізації кредитно-інвестиційної діяльності комерційних банків, дасть змогу підтримувати їм реальний сектор економіки.

Що ж стосується ВАТ «Енергобанк», то протягом останніх років своєї діяльності банк неодноразово порушував встановленні нормативи з резервування коштів на кореспондентських рахунках. За що в свою чергу неодноразово отримував повідомлення про порушення вимог резервування.

Національний банк України все частіше змінює умови для комерційних банків, при цьому вони стають усе більш вимогливішими та жорсткішими. Це стосується і ВАТ «Енергобанк», який уже на протязі 18 років прагне працювати і утримувати межу необхідних, встановлених державою і Національним банком квот на різні операції.

Керівництво банку прагне налагодити роботу даної фінансової установи так, щоб її робота не суперечила вимогам Національного банку. Адже, порушення правил встановлених Нацбанком стає причиною сплати досить великої кількості штрафів, а при грубих порушеннях і припинення дії ліцензії на здійснення різного роду фінансових операцій.

Так, протягом 2009 року ВАТ «Енергобанк» допустив найбільшу кількість порушень нормативів за всю історію роботи банку. Незважаючи на таку кількість порушень ВАТ «Енергобанк» намагається як на рівні банку, так і на рівні філій контролювати дотримання встановлених вимог. Та як показує аналіз, недотримання встановлених вимог ВАТ «Енергобанк» призводить до фінансових проблем банку і можливого його визнання банкрутом.

Розділ 3. Шляхи вдосконалення регулювання діяльності комерційних банків в ринкових умовах

3.1 Шляхи удосконалення регулювання діяльності комерційних банків

На сьогодні згідно з Інструкцією про порядок регулювання діяльності банків в Україні визначено 13 обов'язкових економічних нормативів, які поділяють на нормативи капіталу, ліквідності, ризику і відкритої валютної позиції. Незважаючи на відносно значну кількість нормативів, які використовує НБУ для регулювання діяльності банків, фінансовий стан багатьох із них до цього часу залишається незадовільним, що свідчить про необхідність удосконалення діючої системи нормативів.

Під час аналізу нормативів капіталу доцільно звернути увагу на те, що власний капітал банку є першою і основною лінією захисту його фінансової стійкості від негативних зовнішніх і внутрішніх впливів, тому його розмір використовується при розрахунку більшості нормативів. Особливого значення при цьому набуває якість капіталу, оскільки окремі банки намагаються приховувати проблеми щодо здійснення капіталізації.

Проблема якості капіталу вітчизняних банків пов'язана також із практикою врахування в його складі субординованого боргу, що призвело до того, що в останні роки нарощування банківського капіталу відбувалось, в основному, за рахунок цього джерела, а не шляхом залучення нових акціонерів. Одночасно це призвело до зростання витрат банків і негативно вплинуло на фінансовий результат їх діяльності.

Слід також зауважити, що субординований капітал, по суті, є строковим депозитом, за яким банки сплачують проценти, що, як відомо, не оподатковуються. Однак це питання є дискусійним, оскільки податкові органи ототожнюють кошти, внесені до банку на умовах субординованого боргу з акціонерним капіталом, дивідендні виплати за яким оподатковуються податком на прибуток.

Важливе місце у складі капіталу банку посідає статутний капітал, мінімальний розмір якого встановлюється в євро на момент реєстрації. Закон «Про банки і банківську діяльність» вимагає, щоб банки коригували суму їх статутного капіталу раз на рік, відповідно до змін валютного курсу (вартості євро в гривнях) на підставі даних річної фінансової звітності. Це щорічне коригування повинно відображатись в обліку на рахунках доходів і витрат та обмежуватися розмірами валового доходу або валових витрат за рік [57, 85].

Необхідність такого коригування викликає сумнів. Якщо воно здійснюється заради того, щоб статутний капітал, якщо його вимірювати в євро, залишався незмінним, ця вимога непотрібна, оскільки стаття 35 Закону вже вказує на те, що регулятивний капітал банку не може бути менше суми статутного капіталу.

Крім того, відповідно до міжнародних стандартів бухгалтерського обліку, компонентами капіталу (включаючи статутний капітал) вважаються «негрошові суми», що ніколи не переоцінюються відповідно до змін валютного курсу. Тому, якщо дотримуватись вимог міжнародних стандартів, коригування сум статутного капіталу у вітчизняній практиці повинно здійснюватись у формі або випуску додаткових акцій, або виплати дивідендів акціями. Тоді відповідні бухгалтерські записи взагалі не будуть стосуватися рахунків доходів і витрат, що позитивно позначається на прибутковості банку.

Нарешті не зрозуміло, чому коригування обмежене сумою валового доходу або валових витрат за рік. По-перше, валові доходи та витрати не є важливими показниками результатів роботи комерційного банку. Прибуток, як різниця між валовим доходом і валовими витратами, набагато важливіший. Крім того, валовий дохід та валові витрати набагато перевищують статутний капітал типового банку. Тобто ці обмеження, яка б не була їх мета, навряд чи виконуватимуть обмежувальні функції.

Усі ці проблеми засвідчують те, що складно, якщо взагалі можливо, встановити методи коригування, які б мали економічний сенс і відповідали б міжнародним стандартам. Якщо ж дійсно потрібне підтримання відповідного рівня статутного капіталу банку незалежно від змін валютного курсу, то єдиний шлях це зробити - вимагати (або дозволити) самим банкам захистити вартість статутного капіталу шляхом підтримання довгої валютної позиції в євро у сумі, яка дорівнює статутному капіталу.

Особливої уваги заслуговують нормативи щодо інсайдерських позик. У законодавстві розвинених країн Заходу не передбачаються особливі умови кредитування інсайдерів. Засновники (акціонери, учасники) банку отримують дивіденди, і наскільки успішніша діяльність банку, настільки вони більші. Оскільки інсайдерські позики, як правило, надаються на пільгових умовах, то це призводить до погіршення фінансових результатів діяльності банку. Враховуючи те, що цим нормативом передбачено можливість надання інсайдерам кредитів, гарантій та поручительств до 40 % капіталу банку, і ці позики, переважно, є бланковими (тобто спочатку кошти вносяться засновниками до статутного капіталу, а потім значну їх частину ці ж особи забирають назад у вигляді кредиту), то очевидною стає шкода від такого «регулювання» фінансової стійкості банків. Інакше кажучи, Національний банк України спочатку одним нормативом встановлює вимоги щодо необхідного розміру капіталу банку як основи його фінансової стійкості, а іншим допускає можливе зниження його рівня до 40 %, що призводить до погіршення фінансового стану банку. Як бачимо, існуюча система обов'язкових економічних нормативів містить суперечності з боку забезпечення фінансової стабільності банківських установ. З одного боку стверджується, що умови надання кредитів інсайдерам не повинні відрізнятися від загальних умов кредитування, а з іншого - дозволяється надавати позички, акціонеру (засновнику) банку без відповідного забезпечення (бланкові), у розмірі до 50 % його внеску до статутного фонду банку.

Враховуючи ситуацію, яка на сьогодні склалася в банках, а також беручи до уваги те, що значна кількість банків перейшли до категорії проблемних внаслідок недотримання саме нормативів, які регулюють інсайдерські операції, доцільно було б взагалі не використовувати ці нормативи для регулювання фінансової стійкості банків, а позики (як і депозити) надавати (залучати) інсайдерам на загальних умовах.

Проведений аналіз економічних нормативів, які використовує НБУ для регулювання фінансової стійкості банків, дозволяє стверджувати, що незважаючи на значну їх кількість, вони не охоплюють регулювання усіх видів ризиків, що призводить до значного рівня проблемності в діяльності банків, і що є однією з причин несвоєчасного застосування процедури фінансового оздоровлення або прийняття рішення про ліквідацію банку на тій стадії, коли банк ще мав ресурси для розрахунків із вкладниками і кредиторами.

У зв'язку з цим доцільно було б удосконалити діючу систему обов'язкових економічних нормативів шляхом:

- запровадження таких нормативів, як допустимий обсяг проблемних позик (прострочені та безнадійні до повернення), допустимий рівень бланкових кредитів, рівень неробочих активів тощо, що спонукатиме банки до менш ризикової і більш поміркованої діяльності;

- доповнення системи нормативом максимального розміру залучених грошових вкладів (депозитів) населення, який розраховується як співвідношення загальної суми грошових вкладів (депозитів) населення до капіталу банку і максимальне його значення не повинно перевищувати 100 %, що дозволить захистити інтереси вкладників [27, 115].

На сучасному етапі розвитку банківської системи України надзвичайно актуальною проблемою є визначення оптимального рівня ліквідності комерційних банків. Рівень ліквідності оцінюється за допомогою показників ліквідності, які є однією з найважливіших характеристик надійності банку. Питанню удосконалення системи показників ліквідності комерційних банків в різних його аспектах присвячено праці багатьох зарубіжних та вітчизняних вчених.

Існуюча в Україні система оцінювання ліквідності містить ряд неузгодженостей та значно відрізняється від систем провідних країн світу. Для вирішення цієї проблеми пропонуються власні шляхи удосконалення системи показників ліквідності комерційних банків України з урахуванням наявних недоліків та світового досвіду.

Вивчені вітчизняні та зарубіжні методи оцінювання ліквідності комерційних банків, як правило, виділяють два підходи до вимірювання ліквідності. Перший здійснюється на основі фінансових коефіцієнтів, які розраховуються на підставі балансу і відображають ліквідний стан банку. Другий - на основі визначення потенційної потреби в ліквідних коштах банку для виконання своїх зобов'язань.

Коефіцієнтний метод являє собою встановлення кількісних співвідношень між статтями активу та пасиву балансу. В різних країнах світу кількість показників ліквідності неоднакова. Так, в Україні Нацбанком встановлено три нормативи ліквідності, в Росії - п'ять (норматив миттєвої ліквідності, норматив поточної ліквідності, норматив довгострокової ліквідності, норматив загальної ліквідності та норматив ліквідності за операціями з дорогоцінними металами).

В країнах з ринковою економікою та стабільною банківською системою зазвичай застосовують один-два показники:

- у Франції встановлено один норматив ліквідності, який розраховується як співвідношення суми активів, розміщених строком на 3 місяці, і суми депозитів до повернення, строкових депозитів та інших ресурсів, залучених на 3 місяці. Цей показник має перебільшувати 60%;

- в Німеччині діють два показники ліквідності: норматив короткострокової ліквідності (співвідношення суми короткострокових та середньострокових вкладень до 4 років і суми залучених ресурсів до 4 років та ощадних депозитів) та норматив довгострокової ліквідності (співвідношення суми активів і суми зобов'язань зі строком розміщення активів і погашення зобов'язань понад 4 роки). Кожен з цих показників має дорівнювати 100%.

- у Великій Британії норматив ліквідності визначається як співвідношення готівки, залишків на коррахунках НОСТРО, суми наданих депозитів до повернення і зі строком розміщення на день, цінних паперів та придатних до переобліку векселів до загальної суми зобов'язань. Цей норматив має перевищувати 12,5%.

В деяких країнах комерційні банки застосовують нормативи ліквідності, за якими не треба звітувати Центральному банку. Так, банки Великої Британії використовують необов'язкові показники ліквідності, які дорівнюють співвідношенню суми активів до суми зобов'язань зі строком розміщення активів і погашення зобов'язань до одного місяця та до шести місяців. В США взагалі немає законодавчо встановлених нормативів - розробка системи показників ліквідності відноситься до завдань керівництва установи. Згідно з накопиченим банками досвідом, зараз в Сполучених Штатах діє така система показників ліквідності:

1. Обсяг первинних резервів (каса + коррахунок в ЦБ)/Обсяг залучених депозитів. Рівень цього показника має бути не меншим 5-10%.

2. Обсяг первинних + вторинних резервів (державні цінні папери)/Обсяг залучених депозитів. Нормативне значення - не менше 15-25%.

3. Обсяг наданих кредитів/Обсяг залучених депозитів. Чим більший цей показник за одиницю, тим нижчою є ліквідність банку.

4. Обсяг наданих кредитів/Загальний обсяг активів. Оптимальним є значення цього показника в межах 60-70%.

5. Обсяг залучених «стійких» депозитів (депозити постійних клієнтів)/Загальний обсяг залучених депозитів. Ліквідність банку зростає зі зростанням цього показника. Оптимальне значення - не менше 75%.

6. Обсяг залучених позик, отриманих в інших банках, в тому числі в ЦБ/Загальний обсяг залучених ресурсів. Постійне користування міжбанківськими кредитами є свідченням ліквідної нестабільності банку.

Невідповідність показників ліквідності та їх граничних значень в різних країнах обумовлюється особливостями розвитку економіки в цілому, фінансових ринків та банківських систем цих країн.

Слід зазначити, що розрахунок нормативів ліквідності, впроваджених Нацбанком України, містить певні методологічні неузгодженості. Зокрема, згідно плану рахунків комерційного банку при обчисленні нормативу поточної ліквідності і в активах, і в зобов'язаннях відображаються довгострокові депозити та кредити, фінансовий лізинг, тощо. Показник короткострокової ліквідності не враховує окремі види активів та зобов'язань з початковим строком погашення до одного року. Варто було б також при розрахунку показників ліквідності враховувати обсяг сформованих резервів під активні операції, під депозити тощо. Крім того, доцільним при розрахунку нормативів є коригування джерел фінансування з огляду на можливість вилучення, а не врахування їх за номіналом. Ще одне питання, якому слід приділити увагу, - це коефіцієнтний контроль за довгостроковою ліквідністю.

Таким чином, система показників ліквідності комерційних банків України потребує змін та доповнень з урахуванням світового досвіду для вирішення існуючих проблем.

Норматив миттєвої ліквідності (співвідношення суми коштів на кореспондентському рахунку та в касі і суми зобов'язань банку, що обліковуються за поточними рахунками) варто залишити без змін, бо саме він характеризує ступінь захищеності банку від ризику одночасної вимоги клієнтами своїх коштів.

Пропонується встановити рекомендоване мінімальне значення показника поточної ліквідності (співвідношення суми активів і суми зобов'язань з початковим строком розміщення активів і погашення зобов'язань до 30 днів) на рівні 70%.

Показник короткострокової ліквідності пропонується розраховувати як співвідношення суми активів і суми зобов'язань з початковим строком від 31-го дня до 90 днів. Його значення має коливатись в межах 60-70%.

Також комерційним банкам України пропонується ввести для внутрішнього аналізу такі додаткові показники:

1. Показник середньострокової ліквідності, що визначається співвідношенням суми активів і суми зобов'язань з початковим строком розміщення активів і погашення зобов'язань від 91-го дня до одного року. Значення цього показника має бути не меншим за 60%.

2. Показник довгострокової ліквідності, що визначається співвідношенням суми активів і суми зобов'язань з початковим строком розміщення активів і погашення зобов'язань більше одного року. Рекомендоване значення - 50-60% [42, 78].

Така система показників ліквідності дозволить конкретизувати оцінку ліквідності балансу комерційного банку, що сприятиме більш точному контролю з боку НБУ та прийняттю адекватних управлінських рішень.

3.2 Підвищення рівня прибутковості банку діями органів банківського нагляду

Головною метою органів банківського нагляду Національного банку України є забезпечення стабільної роботи банківської системи та захист інтересів вкладників. Щоб цього досягнути, банківський нагляд здійснює постійний моніторинг прибутковості банківських установ, як найбільш узагальнювальним показником, що свідчить про стабільність їх роботи. В умовах зменшення обсягів надходжень іноземних інвестицій, що характерно для нинішнього кризового періоду розвитку вітчизняної економіки, прибуткова діяльність вітчизняних банків - головна передумова нарощування капіталу, подальшого розвитку та підтримання належної конкурентоспроможності банків на фінансовому ринку, з огляду на це, прибутковість вітчизняних банків за економічних умов, склалася нині, можна вважати основним економічним показником продуктивності їх роботи, індикатором фінансової надійності банківської системи.

Незважаючи на кризові події кінця 2008 р., що сколихнули світ фінансово-кредитну систему, а також уповільнення економічного розвитку в Україні, вітчизняна банківська система загалом за результатами 2008 р. отримала найбільший за всі роки її існування обсяг прибутку - 7,3 млрд грн., що в 1,1 рази більше, ніж у 2007 р. Сумарні доходи банків у 2008 р. в порівнянні з 2007 збільшились в 1,8 раза і за станом на 1 січня 2009 р. становили 122,6 млрд грн. (за станом на 1 січня 2008 р. - лише 68,2 млрд грн.). При цьому відбулося значне зростання витрат банків (в 1,9 раза), які за станом на 1 січня 2009 р. склали 115,3 млрд. грн. У кінці 2008 р. в порівнянні з початком року рентабельність активів знизилася з 1,5 до 1,03 %, а рентабельність капіталу - з 12,67 до 8,51 %, що свідчить про певне зниження ефективності роботи банківської системи [24, 41].