Аналіз порядку та організації внесків на пенсійне страхування на ДП "ХЄМЗ" Московського району м. Харкова

1 відсоток від об'єкта оподаткування, якщо сукупний оподатковуваний доход не перевищує 150 гривень;

2 відсотки від об'єкта оподаткування, якщо сукупний оподатковуваний доход перевищує 150 гривень.

Для платників збору, з числа осіб льотних екіпажів повітряних суден цивільної авіації (пілотів, штурманів, бортінженерів, бортмеханіків, бортрадистів, льотчиків-наглядачів) і бортоператорів, які виконують спеціальні роботи в польотах:

1. відсоток від об'єкта оподаткування, якщо сукупний оподатковуваний доход становить менше 150 гривень;

2. відсотки від об'єкта оподаткування, якщо сукупний оподатковуваний доход становить від 150 до 250 гривень;

3. відсотки від об'єкта оподаткування, якщо сукупний оподатковуваний доход становить від 250 до 350 гривень;

4. відсотки від об'єкта оподаткування, якщо сукупний оподатковуваний доход становить від 350 до 500 гривень;

5. відсотків від об'єкта оподаткування, якщо сукупний оподатковуваний доход перевищує 500 гривень

6. для платників збору, які мають статус державного службовця або працюють на посадах, робота на яких зараховується до трудового стажу, що дає право на одержання пенсії відповідно до законів України “Про державну службу”, “Про прокуратуру”, “Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів”, “Про наукову і науково-технічну діяльність”, “Про статус народного депутата України”, “Про Національний банк України”, “Про службу в органах місцевого самоврядування”, Митного кодексу України, Положення про помічника-консультанта народного депутата України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 13 жовтня 1995 року N 379/95 :

1.відсоток від об'єкта оподаткування з частини сукупного оподатковуваного доходу, що не перевищує 150 гривень;

2.відсотки від об'єкта оподаткування з частини сукупного оподатковуваного доходу в розмірі від 151 до 250 гривень;

3.відсотки від об'єкта оподаткування з частини сукупного оподатковуваного доходу в розмірі від 251 до 350 гривень;

4.відсотки від об'єкта оподаткування з частини сукупного оподатковуваного доходу в розмірі від 351 до 500 гривень;

5.відсотків від об'єкта оподаткування з частини сукупного оподатковуваного доходу в розмірі понад 501 гривню;

6) В інших випадках, залежно від обєкта оподаткування, - 1 відсоток.

Дізнавшись хто є платниками збору на загальнообов'язкове пенсійне страхування, а також розібравшись із ставками збору на обов'язкове державне пенсійне страхування можна переходити до наступного етапу вивчення пенсійної системи ? порядку ведення органами Пенсійного фонду України обліку надходження платежів зі збору на обов'язкове державне пенсійне страхування та інших платежів.

1.4 Організація сплати страхових внесків до Пенсійного фонду України

Відносини, що виникають між суб'єктами системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування регулюються Законом України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування”[4] . Виключно цим Законом визначаються платники страхових внесків, порядок їх нарахування, обчислення та сплати страхових внесків, стягнення заборгованості за цими внесками, а також набуття права та порядок визначення розмірів пенсійних виплат.

Згідно з пунктом 1 статті 14 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне забезпечення» [4] фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності (включаючи тих, які обрали особливий спосіб оподаткування) є страхувальниками для фізичних осіб, що працюють у них на умовах трудового договору (контракту), або інших умовах, передбачених законодавством, або за договорами цивільно-правового характеру, а згідно статті 15 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне забезпечення»[4] - платниками страхових внесків.

Відповідно до пункту 6 частини другої статті 17 Закону України [4] страхувальник зобов'язаний нараховувати, обчислювати і сплачувати страхові внески в установлені строки і в повному обсязі.

Для роботодавців страхові внески до солідарної пенсійної системи, згідно частини першої статті 19 Закону України [4] , нараховуються на суми фактичних витрат на оплату праці (грошового забезпечення) працівників, що включають витрати на виплату основної і додаткової заробітної плати та інших заохочувальних та компенсаційних виплат, у тому числі в натуральній формі, які визначаються згідно з нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до Закону України “Про оплату праці” [3] , виплату винагород фізичним особам за виконання робіт (послуг) за угодами цивільно-правового характеру, що підлягають обкладенню податком на доходи фізичних осіб, а також на суми оплати перших п'яти днів тимчасової непрацездатності, яка здійснюється за рахунок коштів роботодавця, та допомоги по тимчасовій непрацездатності.

Відповідно до частини четвертої статті 18 Закону страхові внески не включаються до складу податків, інших обов'язкових платежів, що складають систему оподаткування. На ці внески не поширюється податкове законодавство.

Указ Президента України “Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва” прийнятий відповідно до п. 4 Перехідних положень Конституції України і діє до набрання чинності законом, прийнятим Верховною Радою України з цих питань.

У зв'язку з набранням чинності Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” [4] на період дії законодавчих актів з питань особливого способу оподаткування, з метою уникнення надмірної сплати страхових внесків платниками єдиного податку за найманих працівників сума коштів, що спрямовується до Пенсійного фонду у вигляді частини ставки єдиного податку, зараховується в рахунок сплати страхових внесків за відповідні періоди.

Суми надміру сплачених страхових внесків (у т.ч. якщо частина єдиного податку, що надходить за найманих працівників суб'єктів підприємницької діяльності, які обрали відповідний особливий спосіб оподаткування, перевищує суму нарахованих страхових внесків) повертаються страхувальникам або за їх згодою зараховуються в рахунок майбутніх платежів страхових внесків.

Разом з тим, повідомляємо, що відповідно до підпункту 4 пункту 8 Прикінцевих положень Закону України [4] фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності, які обрали особливий спосіб оподаткування (єдиний податок, фіксований податок) на період дії законодавчих актів з питань особливого способу оподаткування, повинні сплачувати страхові внески за себе у фіксованому розмірі. При цьому, законодавчо розміру цього внеску на сьогодні не встановлено.

Порядок подання звітності до органів Пенсійного фонду визначений Інструкцією про порядок обчислення і сплати страхувальниками та застрахованими особами внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування до Пенсійного фонду України, затвердженою постановою правління Пенсійного фонду України [7] та зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 16.01.2004 за № 64/8663 .

Відповідно до пункту 11.11 Інструкції передбачено, що платники щомісяця складають у двох примірниках розрахунок суми страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, у якому зазначають самостійно обчислені суми страхових внесків, за формою згідно з додатком 23 цієї Інструкції.

Враховуючи, що фіксований розмір страхового внеску на 2006, 2007 та 2008 роки не встановлено, річний звіт про нараховані та сплачені суми фіксованого розміру страхових внесків за формою згідно з додатком 26 до Інструкції не подається.

Крім того зазначаємо, що фізичні особи - підприємці повинні подавати до системи персоніфікованого обліку індивідуальні відомості за себе та, у разі використання найманої праці, за своїх працівників.

Правила формування та подання відомостей про застрахованих осіб до системи персоніфікованого обліку визначені Порядком формування та подання органам Пенсійного фонду України відомостей про застраховану особу, що використовуються в системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, затвердженим постановою правління Пенсійного фонду України від 10.06.2004 № 7-6 та зареєстрованим в Міністерстві юстиції України від 10.08.2004 № 1000/9599.

Відповідальність страхувальників за порушення вищезазначених вимог у сфері загальнообов'язкового державного пенсійного страхування передбачена статтею 106 Закону. Зокрема, відповідальність за неподання, несвоєчасне подання, подання не за встановленою формою звітності, передбаченої законодавством, до територіальних органів Пенсійного фонду визначена пунктом 5 частини дев'ятої статті 106 Закону

Висновки до розділу 1

Вивчивши структуру пенсійної системи, та, ознайомившись з особливостями нарахування, та обліку надходжень до Пенсійного фонду України можна обґрунтувати своє ставлення до пенсійної системи взагалі, а також вказати на особливості податкового контролю до Пенсійного фонду України.

Організаційно пенсійна система України містить в собі такі структурні елементи:

· Міністерство праці й соціальної політики, яке нараховує пенсії й готує платіжні відомості, а також веде облік справ і платіжних документів;

· Пенсійний фонд збирає страхові внески через мережу районних відділів, акумулює їх на розрахункових рахунках в спеціалізованому поштово-пенсійному банку.

· Міністерство зв'язку здійснює виплату пенсій через місцеві поштові відділення.

В свою чергу, структурування пенсійного забезпечення в Україні є свідченням її вдосконалення.

Першою умовою для призначення пенсії є наявність трудового стажу, що дорівнює періоду сплати внесків до фонду пенсійного страхування. Другою умовою призначення пенсії є досягнення пенсійного віку: 60 років для чоловіків та 55 років для жінок.

У класичному виді пенсії за віком мають в своїй основі довгостроковий контракт між активним населенням і тими , хто в силу свого похилого віку не може більше працювати , але в минулому через виплату страхових внесків матеріально підтримував людей похилого віку. Системи, побудовані за класичним принципом страхування, передбачають відрахування внесків до пенсійного фонду на протязі всього трудового віку.

Страхування в пенсійній системі ? необхідна умова існування системи взагалі. Тому визначення суб'єктів, об'єктів страхування, а також прав та і обов'язків між страхувальниками і застрахованими особами є дуже важливим кроком до вивчення пенсійної системи України.

РОЗДІЛ 2 Аналіз порядку та організації внесків на пенсійне страхування на ДП «ХЄМЗ» Московського району м. Харкова

2.1 Історичне становлення ДП «ХЄМЗ» Московського району м. Харкова

Промисловий підйом Росії в 90-х роках XIX ст., тісно пов'язане з бурхливим зростанням промисловості створювався значний попит на електротехнічну продукцію: електричний двигун знаходив собі все більш і більш широке вживання на фабриках і заводах. Ці роки характерні також масовою появою електричного освітлення в містах Росії.

Серед багато чисельних заводів, заснованих в Ризі в кінці 80, -- початку 90-х років XIX ст., був електротехнічний завод, який належав ризькому купцеві, німецькому підданому Генріху Детману, власнику оптичного магазина і механічної майстерні в Ризіх [24]. У січні 1888 року Детман придбав ділянку землі на околиці Риги по Петербурзькому шосе разом з одноповерховою фабричною будівлею, що знаходилася на цій ділянці. Після деяких робіт по перевлаштуванню і устаткуванню тут, в червні 1888 року, був відкритий «Русько-балтійський електротехнічний завод» Детмана. Заснування завода тісно пов'язанно з діяльністю видатного вченого электротехника доцента Рижского політихничного інституту Энгельберта Арнольда. Э. Арнольд прийняв безпосередню участь в створені «Русско-Балтийского електромеханічного завода» та очолив технічне керівництво. Завдяки цьому завод майже з перших днів свого існування разом із збіркою динамо-машин з частин, що отримуються із-за кордону, став також випускати динамо-машини оригінальних конструкцій.

Вже за перші два роки існування заводу його зворот склав близько 100 000 рублів. У міру зростання виробництва розширювалися заводські приміщення, збільшувалася кількість робітників заводу. Якщо в 1890 році на заводі налічувалося всього лише 32 робітників, то вже в 1896 році тут працювало разом з майстрами 140 чоловік, у тому числі 15 учнів, а в 1897 році - 180 робітників.

Специфіка виробництва вимагала висококваліфікованої праці, тому серед перших робітників заводу було багато колишніх кустарів і ремісників, що володіли необхідними виробничими навиками для складної і точної роботи. У числі перших робітників заводу були талановитий самоук шеф монтерів Іоганн Паллас, монтери Якобсон і Фогель, слюсарі Пауль Ленерт, Іоганн Аустрін, учні Євгеній Віш, Оскар Берзін, Альфред Літтеман та інші.

У 1892 році за продукцію, що експонується на IV Електротехнічній виставці в Петербурзі, завод отрмав срібну медаль. У 1894-1898 роках тут було виготовлено декілька великих для того часу електричних двигунів: машини для «Русько-балтійського вагонобудівного заводу», фабрики резинових виробів «Провідник», заводу «Фельзер». В цей же час заводом був виконаний підряд на електричне устаткування будівництва військового і комерційного порту в Лібаве (тепер Лієпая).

«Русько-балтійський електротехнічний завод» [24] розвивався в умовах запеклої конкуренції. У 90-х роках XIX ст. у всіх крупних містах Росії, у тому числі і в Ризі, виникли представництва німецьких, бельгійських, швейцарських і інших електротехнічних фірм, що збували свою продукцію на російському ринку. З огляду на те, що існуючий митний тариф, дещо стримував ввезення до Росії як готових електротехнічних виробів, так і напівфабрикатів для їх виробництва, іноземні фірми все ширше удавалися до організації технічних контор і електротехнічних заводів в Росії. В результаті, не дивлячись на видатний внесок росіян учених у розвиток електротехніки, у виникненні і розвитку електротехнічної промисловості в Росії переважаючу роль грали іноземні капітали.

Ще до виникнення «Русько-балтійського електротехнічного заводу» найбільшим електротехнічним підприємством Росії було «Акціонерне суспільство руських заводів Сименс і Гальське», представляючи фактично відділення німецької фірми тієї ж назви. Разом з «Сименсом і Гальське» діяло також «Суспільство електричного освітлення 1886 років», власником якого була німецька компанія «Licht und Kraft». Окрім цих дочірніх відділень німецьких фірм, широку діяльність розвернули також агентства німецької компанії «Allgemeine Elektrizitats Gesellschaft» (AEG), різних бельгійських, швейцарських, англійських і американських електротехнічних фірм, суспільств і компаній. Безпосередньо у Ризі вже в 1889 році було відкрито агентство фірми «Сименс і Гальське», декілька пізніше тут виникли відділення AEG, фірми «Вольта» і інших.

У умовах, що склалися «Русько-балтійський електротехнічний завод», оборотні капітали якого були вельми обмежені, не зміг витримати конкуренції з крупними іноземними фірмами і їх дочерними «Російськими суспільствами» і був втягнутий в той, що почався тоді процес утворення крупних монополій в електротехнічній промисловості. У 1897 році почалися переговори між Детманом і німецькою електротехнічною компанією «Уніон», на чолі якої стояв найбільший фабрикант зброї і боєприпасів Людвіг Льове. В ході переговорів між Детманом і представниками «Уніона» була достигнута угода про передачу заводу у ведення фундируваного з 1 січня 1898 року «Російського електричного суспільства «Уніон». Генріх Детман отримав за свій завод на 180 000 крб. акцій нового суспільства і залишався на службі в «Уніона» як директор заводу.

У нове суспільство були вкладені значні капітали. Основний капітал «Російського суспільства «Уніон» склав 6 000 000 рублів. Як найбільші акціонерів суспільства виступили німецький банк Дрезденський, що отримав близько половини всіх акцій, Санкт-петербурзький міжнародний комерційний банк (у якому велику роль грали німецькі капітали) і Санкт-петербурзький обліковий і позиковий банк (що також знаходився під значним німецьким впливом). «Російське електричне суспільство «Уніон» з 1898 році почало великі роботи по будівництву нових заводських корпусів і їх технічному устаткуванню. З 1898 по 1901 рік на заводські споруди, земельні ділянки, верстати, інструмент і різне устаткування було витрачено близько 4 000 000 рублів. Після закінчення будівництва завод займав площу 61 569 кв. метрів, з яких під фабричні будівлі було відведено 50 189 кв. метрів. Були збудовані кам'яні будівлі головного машинного корпусу і п'ять флігелів прибудовані до нього. У флігелях розмістилися механічна майстерня, майстерня для виробництва апаратів, штампувальна майстерня, майстерні разпредільних дощок і інструментів. Окремо від цих будівель були побудовані столярна для виготовлення моделей, мідноливарна і кузня. При заводі була збудована велика по тому часу електрична станція, збудовані і обладнані лабораторія, випробувальна станція і ряд підсобних будівель. До заводу була підведена залізнична вітка. У цехах і майстернях заводу було встановлено понад 400 різних верстатів і моторів. Знов відбудований завод почав діяти з жовтня 1900 року.

Таким чином, після переходу «Русько-балтійського електротехнічного заводу» у власність суспільства «Уніон» це раніше напівкустарне підприємство перетворилося в один з великих електротехнічних заводів Росії. Швидко зростає число робітників, збільшується випуск продукції, освоюється новий вигляд електротехнічних виробів. У 1900 році на «Уніоне» (як тепер став називатися завод) працювало вже 520 робітників. Не дивлячись на те, що в 1898-1900 роках завод знаходився у стадії будівництва, зростав випуск його продукції. Так, якщо за 1898 рік і перші шість місяців 1899 років заводом було випущено продукції на суму 650238 рублів, то в 1900 році вже на 1 060 332 рублі.

Розглядаючи умови праці і положення робітників заводу «Уніон», потрібно мати на увазі, що тут специфіка виробництва вимагала значного вживання висококваліфікованої праці. Саме тому на заводі складалася група порівняно високооплачуваних робітників, які заробляли більше, ніж робітники на інших заводах. Чутки про «високих» заробітках на заводі «Уніон» порівняно до інших підприємств «легені» і «чисті» умови роботи залучали туди багато бажаючих. Попасти на завод було дуже важко. Як правило, для вступу був потрібний крупний хабар майстрові або службовцям заводоуправління. Ці обставини адміністрація заводу прагнула використовувати для здійснення найрізноманітніших форм експлуатації робітників. Офіційно тривалість робочого дня на заводі складала 10 годин, а фактично майже всі робітники були зобов'язані працювати ще 3 години додатково. Це замасковане подовження робочого дня називалося «посиленими вечірніми годинами». Однією з форм експлуатації було вельми тривале учнівство, яке тривало чотири роки. За перший рік роботи учні отримували 2 коп. в годину (20-22 коп. в день), за другий рік - 3 коп. в годину, за третій рік - 4 коп. і за четвертий рік - 5 коп. в годину, хоча вже на третій і четвертий роки «учень» виконував норму підготовленого робітника [25]. Широко практикувалися штрафи, що носили частенько знущальний характер по відношенню до особи робітника і що розглядалися адміністрацією як важливий засіб «підтримка дисципліни». Так, наприклад, в 1902 році було стягнуте штрафів 980 крб. 66 коп.

Для посилення експлуатації адміністрація користувалася тим, що склад робітників заводу був багатонаціональним і свідомо ставила робочих різних національностей в нерівні трудові умови. У 900-х роках на заводі «Уніон» працювало в середньому: латишів - 66%, німців - 14, росіян - 7, литовців - 6, поляків - 4, робітників інших національностей - 3%. Найбільш високооплачувана робота надавалася, як правило, німцям. З німців комплектувався інженерно-технічний склад, німцями були майже всі заводоуправління, що служать, майстри і їх помічники.

Не дивлячись на те, що німецькі акціонери широко рекламували свій завод як зразковий не лише по технічному оснащенню, але і за умовами праці (на заводі були влаштовані умивальники і кабіни роздягальні для робітників), фактично охорона праці і здоров'я робітників була майже відсутня. Так, в 1900 го на заводі навіть по офіційних донесеннях до фабричної інспекції сталося 118 нещасних випадків.

Початок XX століття ознаменувався світовою економічною кризою 1900 -- 1903 років, яка захопила і Росію [24]. Перші ознаки промислової кризи з'явилися в середині 1899 року, а максимальної сили він досяг в Росії в 1902 році. У Прибалтиці і особливо в Ризі криза привела до катастрофічного скорочення виробництва промислових підприємств, банкротства ряду акціонерних суспільств, до небувалого безробіття і різкого погіршення положення робітників.

Криза зробила великий вплив і на діяльність ризького електротехнічного заводу «Уніон», на положення його робітників, почалося різке скорочення замовлень на електроустаткування. Так, якщо до кінця 1901 року на заводі було зайнято безпосередньо на виробництві 424 людини і на допоміжних роботах 113 робітників, то в кінці 1902 року число їх склало відповідно лише 230 і 55 чоловік. По відсотку звільнених робітників «Уніон» стояв на одному з перших місць серед інших підприємств Риги.

Світова економічна криза 1900-1903 роки прискорив синдикування промисловості в Європі і Америці, зіграв роль поворотного пункту в історії утворення новітніх монополій. Промислова криза в Росії також викликала інтенсивну концентрацію промисловості і утворення крупних монополістичних об'єднань. Вельми типовим для цього процесу є утворення світових монополій в електротехнічній промисловості. Одним з моментів цього процесу концентрації, було злиття електротехнічної компанії «Уніон» у Германії з «Загальним суспільством електрики» (AEG). В результаті синдикування електричної промисловості в Європі і Америці, склалися дві електричні «держави» - «Вс. ел. К°» (G.E.C.) - Сполучені Штати і Канада; «Вс. об-во ел.» (A.E.G.) - Німеччина, Австрія, Росія, Голландія, Данія, Швейцарія, Туреччина, Балкани. У Росії AEG відкрило своє відповідальне агентство в кінці 1898 року. Агентство представляло інтереси заснованого в Германії спеціального акціонерного суспільства «Загальна компанія електрики - Санкт-Петербург».

Світова економічна криза серйозно зачепила інтереси міжнародних електричних компаній, проте більші з них змогли легше витримати кризу і його наслідки і навіть посилитися за рахунок слабкіших суспільств. Вже в 1903 році велися переговори, а на початку 1904 року фірма «Уніон» у Германії була поглинена фірмою AEG, що не забарилося відбитися і на положенні їх дочірніх акціонерних суспільств в Росії. «Загальна компанія електрики» 22 грудня 1904 року прийняло рішення придбати електротехнічний завод «Уніон» у Ризі [27]. Передача заводу «Уніон» у ведення «Загальній компанії електрики» була юридично оформлена кріпосним актом від 26 серпня 1905 року. Таким чином, в кінці 1904 - початку 1905 років завод перейшов у ведення нових господарів і отримав назву «Завод Російського суспільства «Загальна компанія електрики» або скорочено завод ВКЕ, хоча стара назва заводу «Уніон» ще довго існувало серед його робітників і населення Ризі.

У 1904-1905 роках у зв'язку з передачею заводу ряду замовлень, що були в «Російського суспільства «Загальна компанія електрики» і із здобуттям військових замовлень на електроустаткування військово-морських судів зважаючи на війну, що почалася, Русько-японській, економічний стан заводу дещо покращав.

У 1907 році «росіянами» електротехнічними фірмами «Сименс і Гальське», «Загальна компанія електрики» і фірмою «Фельтен і Гильом Ламейер» у Германії було засновано акціонерне суспільство «Сполучені кабельні заводи». Акціонерне суспільство «Сполучені кабельні заводи» у свою чергу увійшло в «Союз споживачів міді», що полягав в договірних стосунках з відомим синдикатом російських міделиварних заводів -- «Мідь».

У 1908 році фірма AEG у Германії увійшла до угоди («тісну кооперацію») з тією, що останньою зберегла певну самостійність електротехнічною фірмою «Сименс і Гальське-шукерт», що у свою чергу не забарилося відбитися і на положенні їх росіян дочірніх суспільств. Між ними були встановлені договірні стосунки про розподіл замовлень, закупівлю сировини, збуті продукції і по інших питаннях їх діяльності. В кінці 1911-начале 1912 роки «Російське суспільство «ВКЕ» увійшло учасником в таємний синдикат по виготовленню і продажу залізничного устаткування.

Навесні 1915 років різко погіршала обстановка на русько-германським фронті. С., травня 1915 року почався відступ, російських армій з Галіциі, а потім послідував удар німецьких військ на північ від Варшави. В кінці квітня 1915 року Німанське угрупування німецьких армій вторглося з боку Східної Пруссії в Прибалтійські губернії, де захопила ряд важливих опорних пунктів.

Влітку 1915 років серйозні бої зав'язалися в безпосередній близькості від Риги. Евакуація Риги була почата влітку 1915 років. Всього з Риги в 1915 -- початку 1916 років було вивезено устаткування 352 підприємств разом з напівфабрикатами і готовою продукцією і понад 70 000 робітників.

За липень і серпень 1915 року було демонтоване, занурене і вивезене частково до Петрограду, Москви і головним чином до Харкова всього 1470 вагонів різних вантажів. Разом із заводським майном евакуювалася велика частина робітників і службовців, а також члени їх сімей.

З числа евакуйованого заводського майна було направлено до Петрограду 280 вагонів, до Москви 88 вагонів і до Харкова 1102 вагони.

Харків як центр, куди було переміщено основне устаткування, матеріали і робочу силу заводу ВКЕ, був вибраний, виходячи з його близькості до Донбасу і металургійних районів -- головних споживачів потужних електротехнічних установок з важкими машинами. Велике значення мала також можливість забезпечити тут завод донецьким вугіллям. У перспективі передбачалася також вірогідність налагодити надалі через Чорне море експорт електромашин і апаратів в Балканські країни і Туреччину. Серед вантажів, евакуйованих до Харкова, мідь, бронза і алюміній займали 68 загород, заводське устаткування -- 408 вагонів, готові вироби -- 72 ва¬гона, напівфабрикати -- 236 вагонів, сировина -- сортове залізо, жерсть, відливання -- 253 вагони і так далі До Харкова було евакуйовано близько 2000 робітників з сім'ями і 250 службовців, до Петрограду -- понад 450 робітників і службовців.

Необхідно відзначити, що до Москви, де був влаштований воєнно-артіллерійський завод для виготовлення дистанційних трубок, була евакуйована вельми невелика частина робітників, оскільки робота на цьому заводі не вимагала спеціалістів-електротехніки і тому переважаюча частина робітників була найнята на місці. Тимчасовий завод в Петрограді проіснував недовго. Вже з серпня 1915 року почалася відправки до Харкова частини верстатів і устаткування, а до осені 1916 років все устаткування і матеріали були повністю перебазовані до Харкова. Сюди ж переїхало і більшість робітників і службовців.

Таким чином, до Харкова в кінці липня - початку серпня 1915 року прибула велика частина робітників і основне устаткування заводу ВКЕ.

У Харкові правлінням суспільства був орендований у фірми Гельферіх-саде на її заводі сільськогосподарських знарядь (з-д «Серп і Молот») 3-й ряд споруд: триповерховий кам'яний корпус, де розмістилися механічні цехи, обмотувальні і частина виробничих складів; другий поверх кам'яного двоповерхового корпусу був зайнятий під інструментальний цех, апаратний відділ, колекторний і щітковий відділи; напівпідвальне приміщення кам'яного корпусу, куди після невеликих робіт по пристрою вікон, перегородок і полови помістили трансформаторний відділ, відділ по ремонту динамо-машин і відділення залізничної сигналізації; половина іншого одноповерхового корпусу зайнята під склади [25]. Крім того, були спішно побудовані тимчасові дощаті сараї для центрального складу, зберігання неустановлених верстатів і машин, слюсарною, літейної, кузні і мармурової майстерні. До 19 грудня 1915 року в цих приміщеннях було вже встановлено 365 верстатів, що діяли. Одночасно в Харківської міської управи був придбаний на околиці міста по Чугуївському шосе (Московський проспект) одна земельна ділянка площею в 20 десятини, де з грудня 1915 року почалося будівництво корпусів нового заводу. Переклад заводських цехів в нові приміщення, збудовані по Чугуївському шосе, почався з вересня 1916 року. До 1 жовтня 1916 року в нових будівлях було встановлено 266 верстатів і працювало 477 робітників (штампувальний, ремонтний, червоно- ремонтний і прожекторні цехи). Протягом жовтня і листопада перебазування на новий завод було майже повністю закінчене.

На території в 20 квадратної десятини були збудовані: корпус заводоуправління, головний корпус - машинобудівний цех - довжиною 313 метрів і шириною 65 метрами, в якому було зосереджено головне виробництво заводу - динамо-машини і мотори; чотириповерховий апаратний для корпусу цех; столярний і ригель цехи; кузня і ливарня; центральна електрична станція; склади матеріалів; центральний склад готових виробів. Загальна площа майстерень, складів і конторських приміщень складала близько 8 гектарів. Новий завод був розрахований на 4000 робітників з доведенням до 5000 чоловік при посиленій роботі. Тут були представлені всі виробництва, що існували в Ризі до війни, а також організований ряд нових виробництв для виконання військових і інших замовлень. Основним виробництвом заводу як і раніше залишалися електричні машини постійного і змінного струму, але, окрім них, були створені спеціалізовані цехи по виробництву трамвайного і крану устаткування, трансформаторів, суднового електричного устаткування, прожекторів, залізничній сигналізації та інші.

У перші ж дні відновлення Радянської влади в Харкові робітники заводу ВЕК приступили до налагодження нормальної виробничої діяльності свого підприємства. Умови були виключно важкі. Не вистачало електроенергії, палива, сировини, значна частина кваліфікованих робітників знаходилася в Червоній Армії. У місті відчувався гострий недолік продовольства. Невеликі ресурси палива, що були, матеріалів, продуктів, взуття і одягу прямували в першу чергу для задоволення невідкладних потреб Червоної Армії. Але невпинна організаторська діяльність партійного осередку, трудовий ентузіазм робітників

Починаючи з січня 1919 року завод поступово збільшував випуск трансформаторів, динамо-машин і електроапаратури.

На початок травня 1919 року на заводі вже працювало понад 400 чоловік. Організована заводським комітетом бригада відряджалася в Самару для реевакуації до Харкова частини вивезених свого часу матеріалів. Приймалися заходи до впорядкування заробітної плати. Спеціально створена з цією метою розцінкова комісія встановила категорії тарифних ставок робітників і службовців.

Пожвавилася виробнича діяльність. За період з січня по червень заводом було виготовлено 33 трансформатори і 1352 динамо-машини постійного і трифазного струму, а також значну кількість іншої електротехнічної апаратури.

Багато промислових підприємств Харкова не діяли. Проте завод «Електросила» № 1 продовжував працювати. Протягом 1920 року він виконав ряд важливих замовлень для вугільної промисловості Донбасу і Харківського паровозобудівного заводу.

економічний страхування державний внесок

2.1.1 Початок реконструкції заводу ДП « ХЄМЗ»

Хемзовци освоїли виробництво нової продукції: моторів і апаратури полегшеного типа. Мотор серії «Т» був легший свого попередника на 40-50 відсотків. Колектив заводу створив і новий універсальний закритий мотор типа «УТ» з внутрішньою циркуляцією повітря і зовнішнім охолоджуванням. У цьому моторі вперше знайшли вживання зварні станини. На конвеєр було перекладено виробництво рубильників.

Хемзовци значно перевершили планові відмітки по випуску продукції, зниженню її собівартості, зростанню продуктивності праці. Ці успіхи на рік прискорили перехід заводу на семигодинний робочий день (листопад 1929 року).

ХЄМЗ став одним з перших заводів-втузів. Тут були створені робочий факультет, електротехнікум і філія електротехнічного інституту. За п'ять років (1930-1935 рр.) [60] робітфак закінчили 600 хэмзовцев.

Робітники, фахівці заводу всіма силами сприяли технічному прогресу, зміцненню економіки.

У 1931 році на ХЄМЗе -готовились до випуску потужного агрегату для Алюмінстроя. Ізо.ляційні матеріали передбачалося купити в Германії, оскільки досвіду виготовлення ізоляції для таких крупних машин не було. Але колектив вирішив і в цьому випадку звільнитися від імпорту. Пошуки увінчалися успіхом: інженери До. Петров, К- Трайський налагодили виробництво азбестової для скла маси.

Харківській електростанції було потрібно 28-панельний щит і 14-панельний пульт. Фахівці були налагоджені придбати його за кордоном. «Ми самі зробимо щит, - заявили робітники. Нічого даремно витрачати золото». Слово не розійшлося із справою, замовлення було виконане.

Останніми роками п'ятирічки колектив ХЄМЗа освоїв випуск виробів, які раніше ввозилися з-за кордону. Вперше був виготовлений мотор великої напруги, за одні креслення якого американська компанія «Дженерал електрик» запитала 20 тисяч рублів золотом. Конструктори заводу створили перший радянський швидкісний максимальний автомат на 1500 ампер, 7 генераторів для Алюмінстроя, мотор для вугільного комбайна, який був новинкою вітчизняної техніки. Перший радянський блюмінг був оснащений апаратурою автоматичного управління, зробленою руками хэмзовцев [24].

Освоєння нових машин супроводилося великим виробничим підйомом. Ось один з багатьох прикладів. У далекій Вірменії на річці Дзорагет будувалася гідроелектростанція. Колектив ХЄМЗа зобов'язався достроково виготовити для цього будівництва трифазний вертикальний генератор потужністю 10 тисяч кіловат і 500 зворотів в хвилину. Робітники, які виявили гарячу зацікавленість в зразковому виконанні подібного замовлення, заявили, що в машині не буде жодної імпортної деталі. Вони звернулися до ливарників Краматорська і Миколаївським суднобудівельних заводів із закликом дати литво в строк і відмінної якості.

Генератор був сконструйований старим фахівцем заводу К. І. Апситом і його помічниками - інженерами Бажановім і Котячими. Літом 1931 року в розпал роботи завод облетіла тривожна звістка: у Вірменії землетрус. У багатьох цехах прошли мітинги, учасники яких виражали свою готовність допомогти трудящим братської республіки швидше ліквідовувати наслідки стихійного лиха. На засіданні виробничої наради був зачитаний аркуш будівельників Дзорагеса, що містив прохання прискорити виготовлення генератора і тим самим забезпечити своєчасний пуск гідроелектростанції. Випробування прошли успішно, і 1 жовтня генератор був Хемзовци освоїли виробництво нової продукції: моторів і апаратури полегшеного типа. Мотор серії «Т» був легший за свого попередника на 40-50 відсотків. Колектив заводу створив і новий універсальний закритий мотор типа «УТ» з внутрішньою циркуляцією повітря і зовнішнім охолоджуванням. У цьому моторі вперше знайшли вживання зварні станини. На конвеєр було перекладено виробництво рубильників.

Хемзовци значно перевершили планові позначки по випуску продукції, зниженню її собівартості, зростанню продуктивності праці. Ці успіхи на рік прискорили перехід заводу на семигодинний робочий день (листопад 1929 року).

ХЄМЗ став одним з перших заводів-втузів. Тут були створені робочий факультет електротехнікум і філія електротехнічного інституту. За п'ять течія (1930-1935 рр.) [25] робітфак закінчили 600 хэмзовцев.

Робітники, фахівці заводу всіма силами сприяли технічному прогресу, зміцненню економіки.

У 1931 році на ХЄМЗе -готовились до випуску потужного агрегату для Алюмінстроя. Ізоляційні матеріали передбачалося купити в Германії, оскільки досвіду виготовлення ізоляції для таких крупних машин не було. Але колектив вирішив і в цьому випадку звільнитися ось імпорту. Пошуки увінчалися успіхом: інженери До. Петров, К- Трайський набудували виробництво азбестової для скла маси.

Харківській електростанції було потрібно 28-панельний щит і 14-панельний пульт. Фахівці були налагоджені придбати його за кордоном. «Ми самі зробимо щит, - заявили робітники. Нічого даремно витрачає золото». Слово не розійшлося із справою, замовлення було виконане.

Останніми роками п'ятирічки колектив ХЄМЗа освоїв випуск виробів, що раніше ввозилися з-за кордону. Вперше був виготовлений мотор великої напруги, за одні креслення якого американська компанія «Дженерал електрик» запросила 20 тисяч рублів золотом. Конструктори заводу створили перший радянський швидкісний максимальний автомат на 1500 ампер, 7 генераторів для Алюмінстроя, мотор для вугільного комбайна, що був новинкою вітчизняної техніки. Перший радянський блюмінг був оснащений апаратурою автоматичного управління, зробленою руками хэмзовцев.

Освоєння нових машин супроводилося великим виробничим підйомом. Ось один з багатьох прикладів. У далекій Вірменії на річці Дзорагет будувалася гідроелектростанція. Колектив ХЄМЗа зобов'язався достроково виготовити для цього будівництва трифазний вертикальний генератор потужністю 10 тисяч кіловат і 500 зворотів в хвилину. Робітники, що виявили гарячу зацікавленість в зразковому виконанні подібного замовлення, заявили, що в машині не буде жодної імпортної деталі. Вони звернулися до ливарників Краматорська і Миколаївського суднобудівельних заводів із закликом дати литво в строк і відмінної якості.

Генератор був сконструйований старим фахівцем заводу К. І. Апситом і його помічниками - інженерами Бажановим і Котячим. Перебігом 1931 року в розпал роботи завод облетіла тривожна звістка: у Вірменії землетрус. У багатьох цехах прошли мітинги, учасники яких виражали свою готовність допомогти трудящим братської республіки швидше ліквідовувати наслідки стихійного лиха. На засіданні виробничої наради було зачитано лист будівельників Дзорагеса, що містив прохання прискорити виготовлення генератора і тим самим забезпечити своєчасний пуск гідроелектростанції. Випробування прошли успішно, і 1 жовтня генератор був відправлений.

Становлення і розвиток ХЄМЗа. Відчутний вклад вніс колектив ХЄМЗа до спорудження найбільших будівництв - каналу Москва-Волга і Московського метрополітену, для яких виготовив системи автоматичного управління ескалаторами, тяговими і понизительными підстанціями, насосними станціями і інше устаткування.

У січні 1937 року сталося злиття електромеханічного і турбогенератора заводів в одне підприємство - Харківський електромеханічний і турбогенератор завод (ХЄТЗ).

За роки першої і другої п'ятирічок Харківський електромеханічний завод став одним з провідних підприємств вітчизняного електромашинобудування. Його корпуси розкинулися на території, рівній 36,7 гектара, або удвічі більшою, ніж вона була на початок будівництва. Число робітників в порівнянні з 1913 роком збільшилося в 4,5 разу і складало в 1938 році 19 тисяч чоловік, у тому числі 3275 інженерно-технічних працівників.

Але не лише значно виріс обсяг виробництва. Корінним чином змінилася номенклатура виробів, що випускалися. Поряд з дрібним і середнім машинобудуванням, що збереглося, майже повністю модернізованим, з'явилося крупне електромашинобудування. Народне господарство отримувало потужні електромотори, автоматичне устаткування, новітню високовольтну апаратуру. На металургійних заводах, вугільних шахтах, нафтопромислах, на більшості електростанцій працювали парові турбіни, генератори, електромотори, створені умілими руками хэмзовцев.

Були досягнуті нові крупні успіхи у виконанні складних замовлень уряду для найбільш важливих будівництв і підприємств країни, що діяли.

Так, для Дніпровського алюмінієвого комбінату були виготовлені потужні агрегати, кожен з яких складався з двох генераторів постійного струму ПБК24/6 по 16 000 ампер і синхронного електродвигуна типа МС395-14/29 потужністю 10 150 кіловат. Такі генератори були розроблені і зроблені вперше. Нова техніка змінила п'ятимашинні агрегати, що раніше застосовувалися.

Для насосної станції каналу Москва-Волга хэмзовці побудували вертикальні електродвигуни типа МС325 потужністю 3500 кіловат з 214 зворотами в хвилину. За замовленням ХТЗ також вперше були розроблені і виготовлені генератори потужністю 250 кіловат, вони призначалися для високочастотного гарту деталей трактора.

Завод успішно виконав державне завдання по створенню захищених електродвигунів типа МА200 потужністю від 10 до 100 кіловат. По своїх технічних характеристиках ця серія машин була на рівні кращих зарубіжних зразків.

Колектив заводу освоїв виробництво турбогенераторів потужністю 3500 кіловат з числом зворотів 3000 і навіть 6000 в хвилину. ХЄТЗ став генеральним постачальником комплектного електроустаткування для металургійної, вугільної, паперової і інших галузей промисловості.

На початку Великої вітчизняної війни виникла необхідність перебазування великої кількості промислових підприємств з районів, що наражалися на небезпеку окупації, в глибокий тил. Це з'явилося одному з найбільш важких завдань.

Одночасно з планомірною евакуацією завод продовжував випускати оборонну продукцію. Він припинив свою діяльність в Харкові лише 21 жовтня 1941 року, коли лінія фронту впритул підійшла до міста. Харківський електромеханічний завод отримав нову прописку в декількох пунктах Поволжья, Уралу і Сибіру. Виробництво вибухобезпечного електроустаткування розвернулося на площах трамвайного депо і автогаража в м. Кемерово, випуск серійної апаратури - в так званих Торгівельних рядах м. Ульяновська. Цехи крупних машин були евакуйовані в р. Свердловськ на «Уралелектроаппарат», машин постійного струму - в р. Прокопьевськ. Цех комутаційної апаратури розмістився в недобудованому Будинку культури в м. Уфі, цехи реле і спецапаратура - в будівлях клубу будівельників, будівельного і педагогічного технікумів м. Чебоксар. Лакове виробництво було розгорнуте на Бобровськом лесомеханическом заводі.

23 серпня 1943 року війська Червоної Армії, що звільнили Харків, були радісно зустрінуті населенням міста. Після звільнення міста повністю був зруйнований гігант електромашинобудування - ХЄМЗ. Були виведені з буд майже все 150 тисяч квадратних метрів виробничої площі. Лежали також в руїнах апаратний, зварювальний, литейный, кріпильний цехи, корпус малих машин постійного струму, головна контора, фабрика-кухня, склади, енергетичне господарство. Були підірвані всі під'їзні шляхи і знищений внутрізаводський транспорт. Належало відродити зруйноване підприємство, ліквідовувати наслідки.

Для надання допомозі хэмзовцям в очищенні території і цехів від сміття і щебеня за ініціативою міської і районної партійних організацій було проведено чотири недільники, прошедших з величезним політичним і трудовим підйомом. У них брали участь дружини робітників, домогосподарки, міста трудящих.

Осенью 1943 роки одного з головних завдань стала підготовка до зими заводських корпусів, пошкоджених в результаті пожеж і вибухів. Не маючи, будівельній організації, колектив заводу своїми силами відновив дах головного корпусу.

У міру відновлення машинного корпусу і інших будівель вступали в експлуатацію виробничі цехи. Першим почав працювати динаморемонтный цех, що проводив ремонт електромашин для Червоної Армії. Вже у вересні і жовтні 1943 року, знаходячись в скрутних умовах, хэмзовці виготовили і відремонтували 171 машину і 1132 апарати.

Відразу ж після звільнення Харкова перед колективом заводу було поставлено завдання побудувати тимчасову електроустановку до відновлення міської енергосистеми. 5 вересня 1943 року місто отримало перший струм. Як двигун був використаний паровоз, встановлений на спеціальному фундаменті.

Зусиллями хэмзовців поверталися до життя ряд інших підприємств Харкова.

Висока свідомість колективу, величезний патріотичний підйом, що панував на підприємстві, забезпечували досягнення нових трудових успіхів. Один за іншим вступали в буд цехи, налагоджувалося виробництво, збільшувався випуск продукції.

На відновлених виробничих площах створювалися нові цехи і виробництва, зокрема електробурів. Все це повинно було прискорити темпи розвитку різних галузей народного господарства: вугільної і нафтової промисловості, металургії, енергетики, верстатобудування, і в першу чергу забезпечити відновлення найбільшої промислової бази країни - Донбасу.

За ініціативою трудящих заводу почалося відновлення двох лікарень, школи, дитячих ясел і культурно-освітніх установ. Хемзовці своїми силами відновили два корпуси 2-ої совбольниці, будівлю 122-ої школи, обладнали госпіталь, брали участь у відновленні 3-ої поліклініки, районного Палацу культури (нині Палац культури ХЄМЗа) і інших об'єктів. І все це робилося в позаурочний час, після напруженого трудового дня.

Багато зусиль, знань, досвіду зажадало створення машин постійного струму єдиної серії «П» замість застарілої «ПН». Вага нових двигунів, трудомісткість їх виготовлення були значно скорочені за рахунок вживання економічних матеріалів і уніфікації вузлів. Створені хэмзовцями машини постійного струму знаходилися на рівні кращих світових стандартів, а в деяких стосунках навіть перевершували їх.

Досягненням конструкторської і інженерної думки з'явилися і ряд інших машин з маркою ХЄМЗа. Це - унікальний електродвигун для металургійного комбінату Коваля потужністю 10 тисяч л. з, двигун до цукрової центрифуги, який дозволяв здійснити повну автоматизацію процесу фугування (відділення цукру від патоки), електропривод для нафтобурів. Підіймальні лебідки екскаватора оснастилися 130-тонним електродвигуном з вищим коефіцієнтом корисної дії, верстатобудівна промисловість отримала імпульсні генератори, що збільшили продуктивність праці на обробці металів більш ніж в 10 разів. Приблизно за два роки на ХЄМЗе було розроблено понад 60 типоразмеров крупних електричних машин для металургійної, вугільної, нафтової і хімічної промисловості, 200 типоразмеров електроапаратів, станцій управління, пультпанелей, щитів розподільних пунктів і так далі

Кращі зразки заводської продукції експонувалися на Всесоюзній виставці досягнень народного господарства в Москві, у тому числі машини постійного струму єдиної серії, глибинні електродвигуни, настановні автомати, а також пральні машини, електропраски, вентилятори. Спеціальні стенди розповідали про досягнення заводу в області технології виробництва, великий інтерес викликала схема нової ділянки спіралей і метод стопки їх заливки.

Вироби ХЄМЗа були представлені також на Усесвітній виставці 1958 років в Брюсселі і міжнародному ярмарку в Лейпцігу. Про високий рівень радянського електромашинобудування свідчили глибинні мотори, машини постійного струму, апаратура в тропічного виконання, командоконтролери, настановні автомати, освітлювальні щитки.

Поставивши перед собою завдання випускати технічно здійснені машини, хэмзовці не ослабляли зусиль в створенні нових двигунів, апаратів, систем. Центральне конструкторське бюро підготувало, наприклад, проекти безперервного програмного управління строгальным верстатом з імпульсною подачею, удосконалило і провело наладку важкого екскаватора.

Відділ заводських лабораторій, що працював в тісному зв'язку з конструкторами, виконав ряд важливих для виробництва научно-исследовательских тим. Зокрема, за його ініціативою шестерні і деякі інші сталеві, бронзові і текстолитовые деталі почали виготовлятися з капрону.

Харківський електромеханічний завод і раніше був одним з крупних постачальників електроустаткування для новобудов країни, але географія постачань значно розширилася: вироби ХЄМЗа йшли майже у всі економічні райони. Особливо ваговитим виявився внесок хэмзовців у розвиток чорної металургії. На підприємстві були розроблені і виготовлені швидкохідні мотори електроприводів станів і блюмінгів для Магнітогорського, Коваля, Макіївського, Алчевського, Криворізького, Орсько-халіловського, «Запорожсталі» і інших металургійних заводів. Металурги отримали ряд складних агрегатів, у тому числі унікальних.

Працювали електромашинобудівники над замовленнями для атомного криголама «Ленін». Це були складні машини, особливо головні генератори атомохода. Колектив успішно впорався і з іншим почесним завданням - виготовленням електродвигунів для китобійних флотилій «Слава» і «Радянська Україна». Грібні мотори з маркою «ХЕМЗ» забезпечували високу швидкохідність судів.

Без продукції електромеханічного заводу не обходилася жодна скільки-небудь значна споруда в нашій країні. Хемзовці також брали участь в будівництві Центрального стадіону імені В. І. Леніна в Москві. Завод виготовив для цього найбільшого спортивного комплексу близько 50 станцій управління, більше 800 настановних автоматів, понад 250 освітлювальних щитків. Електроустаткуванням, випущеним на ХЄМЗе, оснащені Московський метрополітен, канал Сіверський Донець - Донбас і інші широко відомі споруди.

Хемзовці, борючись за честь заводської марки, наполегливо покращували якість машин, що випускалися. Коломенському заводу ХЕМЗ виготовив магнітні станції для вкомплектовування великого карусельного верстата.

Все більший авторитет завойовувала продукція Харківського електромеханічного заводу на світовому ринку. На початку 1958 року виробу ХЕМЗа йшли в 27 країн світу, у тому числі в країни соціалізму, а також до Індії, Індонезії, Іраку, Єгипту, Афганістану, Лівану, Бірми, Аргентини, Туреччини і ін. Експортувалися машини постійного струму, різні агрегати, щитки «ПР», пульти і станції управління [60].

Пам'ятними для трудящих електромеханічного заводу залишаться дні, коли виконувалося крупне замовлення будівельників Бхилайського металургійного комбінату. Як відомо, металургійні підприємства в Індії разом з Радянським Союзом споруджувалися також західнонімецькими і англійськими фірмами. Природно, що радянські люди виявляли глибоку зацікавленість в тому, аби побудувати Бхилайський комбінат на кращій технічній основі і в більш стислі терміни. Бхилайський комбінат увійшов до буд раніше, ніж підприємства, що споруджувалися західнонімецькими і англійськими фахівцями, і перевершував їх по багатьом технічним показникам Цьому успіху неабиякою мірою сприяв колектив електромеханічного заводу, який з великою завзятістю і наполегливістю працював над виконанням замовлення дружнього індійського народу.

Перш за все необхідно було спроектувати машини і апарати в тропічного виконання, знайти найефективніший ізоляційний матеріал. При високій температурі і великій вологості саме він в значній мірі визначав експлуатаційну надійність електромашин і устаткування. Почалися дослідження. На заводі обладнали спеціальні приміщення, в яких підтримувалася температура в 45-50 градусів вище за нуль і створювалася висока вологість. Тут вивчалася «поведінка» металу в незвичайних умовах, дія на нього грибків, поширених в Індії.

ХЕМЗ відвантажив до Індії декілька сотів електричних машин. Наочне уявлення про масштаби виконаної роботи дає наступний приклад. Лише на щиті управління завантаженням доменної печі було змонтовано близько 1000 апаратів і приводів, укладено 11 тисяч метрів дроту - кількість, що складала місячну потребу апаратного цеху.