Державне регулювання фондового ринку України

Размещено на http://www.allbest.ru/

Державне регулювання фондового ринку України

Фондовий ринок - це механізм ринкових взаємовідносин, де здійснюються операції з середньо- і довготерміновими цінними паперами, при яких відбувається взаємодія фінансового, кредитного та інвестиційного секторів економіки, внаслідок чого динамічно накопичуються та перерозподіляються ринкові ресурси у вигляді потоків грошових резервів між його суб'єктами. Сутність фондового ринку дещо ґрунтовніше виражається у його функціях. Визначаються такі функції фондового ринку [8, c.32]: акумуляція грошових коштів населення і підприємств; концентрація цих коштів з метою створення сприятливих умов для формування капіталу, здатного вирішувати крупні економічні завдання; стимулювання інвестиційної діяльності; оптимізація галузевої і регіональної структур економіки внаслідок переливу коштів у високорентабельні виробництва; формування інституту власників, що забезпечують ефективне використання матеріальних, трудових і фінансових ресурсів; сприяння інтеграції України у світову економічну систему.

Однак, крім економічної сфери, фондовий ринок відіграє важливу роль й у політичній, соціальній та духовній (морально-психологічній) сферах життя. Наприклад, в економічній сфері фондовий ринок виконує такі функції: прискорення обігу цінних паперів та їхня акумуляція для інвестицій у виробничу і соціальну сфери; переміщення капіталу з однієї галузі в інші; акумуляція вільних грошових коштів населення та вилучення їх з вільного обігу; регулювання обігу цінних паперів шляхом котирування та зміни їхнього курсу, ринкової вартості; відтворення дійсної вартості основних виробничих фондів. Основними функціями фондового ринку в політичній сфері є сприяння становленню економічної самостійності; сприяння створенню ринкової економічної системи; прискорення інтеграційних процесів, входження України до світового співтовариства; вихід через фондовий ринок національного капіталу на світовий ринок; розвиток взаємовигідних зв'язків із зарубіжними національними та міжнаціональними ринками.

Одним з найбільш дискусійних елементів фондового ринку є саме цінні папери. Згідно з українським законодавством, цінні папери - це грошові документи, які засвідчують право володіння або відносини позики, визначають взаємовідносини між особою, яка їх випустила, та їхнім власником і передбачають, як зазвичай, виплату доходу у вигляді дивідендів чи відсотків, а також можливість передачі грошових та інших прав, що випливають з цих документів, іншим особам [7, c. 47].

Виявляючи економічну сутність державного регулювання фондового ринку, необхідним і достатнім є формулювання означення ринку цінних паперів, наведене у законодавчих і нормативних актах, які реально є практичним втіленням та відтворенням наукової думки тієї чи іншої країни. Відповідно до Закону України „Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні”, державне регулювання ринку цінних паперів здійснює Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку. Інші державні органи здійснюють контроль за діяльністю учасників ринку цінних паперів у межах своїх повноважень, визначених чинним законодавством.

Зазвичай, безпосередніми учасниками фондового ринку є: органи державного регулювання, емітенти фондового ринку, інститути інфраструктури ринку, інвестори та фінансові інститути. Сьогодні торговці, реєстраційні мережі, розрахунково-клірингові та депозитарні системи, а також системи правового та інформаційного забезпечення ринку створюють інфраструктуру фондового ринку України. Інфраструктура ринку - це „суцільна ринкова тканина”, що забезпечує безперервну роботу ринкового механізму”. В зазначеному визначенні автор виокремлює три найважливіші функції ринкової інфраструктури: „1) створення організаційно-економічних умов розвитку економіки; 2) забезпечення обслуговування; 3) регулювання функціонування і розвиток ринкової економіки”. Володіючи розвинутою інфраструктурою, ринки досить ефективно справляються з тимчасовими нестачами товарів. Інфраструктура ринків спроможна виокремлювати та збільшувати сигнали, що йдуть від споживачів і попиту, забезпечувати сприйняття цих імпульсів виробниками та адекватну реакцію на них, об'єднувати виробників і споживачів у єдиний господарський процес. Торговельні, інформаційні, сервісні, ремонтні, консультаційні, банківські, юридичні та інші послуги на фондовому ринку утворюють складну систему.

Розвиток фондового ринку України відбувається за кількома напрямами, які передбачають: формування цінних паперів з новими властивостями та реквізитами; розвиток вторинного ринку; удосконалення процедури та документального супроводу обігу цінних паперів; раціональний розподіл функцій між учасниками фондового ринку; забезпечення конкурентного середовища; створення оптимальної інфраструктури; упорядкування обліку та звітності на підставі репродукування стандартів світового фондового ринку; спрощення процесу оформлення документів на всіх стадіях емісії та обігу цінних паперів; упровадження електронних інформаційних систем; зниження ринку інвестицій у цінних паперах; запобігання порушенням правил і норм; узгодження фондового законодавства з іншими (суміжними) державними актами [15, c. 8].

Позитивною тенденцією є те, що з кожним роком зростає загальний обсяг торгів на фондовому ринку. Сумарна вартість зареєстрованих протягом січня-березня 2010 року центральним апаратом Комісії випусків акцій, що випускаються з метою залучення коштів відкритими та закритими акціонерними товариствами, склала 2729,120 млн грн, що становить 70,85% від загального обсягу зареєстрованих випусків. Порівняно з минулим роком, протягом 2010 року загальний обсяг зареєстрованих випусків акцій, які випускались з метою залучення коштів, збільшився на 1580,224 млн.грн [6, c. 70]. Перше місце за кількістю зареєстрованих реєстраторів займає Київська область та м. Київ. У процентному відношенні це становить 31,34% від загальної кількості реєстраторів. Відповідно. цьому регіону належить і більша кількість емітентів, реєстри яких ведуть реєстратори, що становить 30,43% від загальної кількості емітентів. Друге місце за кількістю реєстраторів займає Дніпропетровська область, яка має 9,54% від загальної кількості реєстраторів та емітентів 12,28%. Третє місце належить Харківській області, яка має 6,81% реєстраторів від їхньої загальної кількості і ведуть вони реєстри 6,83% емітентів від їхньої загальної кількості. На усій території України діє розгалужена система підпорядкованих підрозділів реєстраторів.

З метою визначення напрямів державного впливу на інструменти ринку цінних паперів, вважаємо за потрібне запропонувати класифікацію цінних паперів за ознакою ступеню державного контролю за їх обігом. Отже, можна виділити цінні папери, обіг яких повністю контрольований державою (ОВДП, векселі Казначейства); цінні папери, що слугують меті запровадження операцій щодо регулювання грошової маси в обігу (векселі чи інші цінні папери центрального банку країни); цінні папери, обіг яких врегульований загальними законодавчими актами щодо функціонування кола інструментів ринку цінних паперів (акції, облігації, векселі тощо); цінні папери, що мають характеристику грошового документу, тобто ознаки цінного паперу, однак їх обіг не дістав деталізованого визначення у законодавстві країни й регулюються в основному підзаконними актами (свопи, інші деривативи). Крім того, можна виділити інструменти ринку цінних паперів, що випускаються та мають обіг на ринках різних країн, тобто належать до групи інструментів, що позбавлені національного забарвлення: акції, облігації, депозитні сертифікати, векселі, а також похідні інструменти (варранти, опціони, ф'ючерси, свопи). У деяких країнах, включаючи Україну, до категорії цінних паперів відносять цінні папери, що не мають обіг на ринках країн із розвинутою економікою чи інших ринках, зокрема, інвестиційні та приватизаційні папери. Аналіз сучасних схем класифікацій особливо важливий з міркувань державного впливу на уніфікацію фінансових ринків, виявлення ступеню адаптації національного ринку до певних регіональних або світогосподарських фінансових систем.

Державне регулювання має забезпечити відповідне законодавче забезпечення, правила випуску та обігу, реєстрації, захисту прав інвесторів, контроль системи ціноутворення, при цьому основною метою держави має стати досягнення компромісу між фіскальною функцією та загальноекономічною ефективністю [13, c. 120].

Виділимо такі напрями регулювання фондового ринку: забезпечення захисту прав інвесторів, прозорості, справедливості й ефективності фондового ринку; зниження ризиків учасників ринку в операціях з цінними паперами; сприяння сумлінній конкуренції, збільшення ринкової капіталізації та економічне зростання держави; створення атмосфери довіри як серед учасників фінансових ринків, так і серед потенційних інвесторів; створення сприятливих умов і забезпечення однакових можливостей для учасників фондового ринку, що відповідають чітко визначеним критеріям допуску; заохочення нових учасників до діяльності на фінансових ринків, оптимізація процедур входження на фінансових ринків; сприяння процесам впровадження нових фінансових інструментів; реалізація єдиного системного підходу до розвитку законодавства щодо фінансових ринків; забезпечення вільного доступу до інформації. Отже, важливим є встановлення певних співвідношень між прямими та непрямими механізмами державного регулювання, узгодження заходів і механізмів, що належать до загальних та спеціальних, спрямованих безпосередньо на учасників ринку цінних паперів. У роботі розглядається кілька механізмів державного регулювання, які, на наш погляд, відіграють ключову роль у системі прямих та непрямих заходів і механізмів державного регулювання. Зважаючи на обмежений обсяг роботи, в роботі не аналізуються детально загальні заходи непрямого впливу (монетарні, валютні), бо вони були і є предметом спеціального дослідження в інших роботах. Трансформація відносин власності розглядається лише у тому обсязі, в якому вони співпадають з поставленими завданнями дослідження. Найбільший акцент зроблено на тих механізмах державного регулювання, що взаємозв'язані між собою і становлять систему інструментів і заходів, які найбільшою мірою впливають на функціонування ринку цінних паперів.

фондовий ринок державний регулювання

В останні роки намітилася тенденція до зменшення ролі держави на світовому фінансовому ринку. Так, менш, ніж 30% ринку цінних паперів країн "великої сімки" контролюються державою чи підпорядковані державним інтересам. Не національні уряди, а приватний капітал визначає сьогодні ситуацію на ринках.

Динаміка обсягів зареєстрованих ДКЦПФР випусків

акцій у 2004-2010 роках (млрд грн) [23]

В Україні цей ринок переважно представлено облігаціями внутрішньої державної позики (ОВДП), а також депозитними сертифікатами НБУ. Цей ринок характеризується занадто великою участю Національного банку України у первинному розміщенні цінних паперів. Фактично, НБУ приймає участь у розміщенні до 70% загального обсягу ОВДП, що фактично означає кредитування уряду з боку цієї структури.

Однією з ознак новостворених ринків в аспекті їх роботи з урядовими цінними паперами виступає невисока надійність цих інструментів, тоді як на розвинутих фінансових ринках вони вважаються безризиковими або малоризиковими. Ринок акцій демонструє тенденцію до коливання -- після трьох років підйому спостерігається спад емісійної активності (рис. 3).

Це пояснюється багатьма причинами, серед яких велике значення має асиметрія регіонального розподілу емісійної активності. Питома вага п'яти областей, які із повним правом вважаються центрами фінансової активності, -- Київської, Дніпропетровської, Харківської, Полтавської та Луганської -- становила 79,37% від загального обсягу зареєстрованих випусків акцій [6, c. 91].

Що стосуєть державного регулювання фондового ринку то вітчизняні вчені [25, c. 171] виокремлюють дві базові моделі. Перша модель - регулювання фондового ринку зосереджується переважно в державних органах, і лише невелика частина повноважень щодо нагляду, контролю та встановлення обов'язкових правил поведінки передається державою самоврядним організаціям професійних учасників ринку. Друга модель - максимально можливий обсяг повноважень передається самоврядним організаціям. Значне місце в контролі займають не жорсткі нормативні приписи, а переговорний процес, індивідуальні узгодження з професійними учасниками ринку, і при цьому держава зберігає за собою основні контрольні функції.

У реальній практиці розвинутих зарубіжних країн рівень жорсткості та розвитку регулювання державою фондовим ринком коливається між цими двома моделями. Основні форми державного регулювання ринку цінних паперів в Україні визначає Закон “Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні”. Найголовнішим елементом зазначених форм є законодавче регулювання. Цей елемент утворює необхідний нормативно-правовий базис, в околі котрого учасники ринку, держава та її уповноважені органи реалізовують свої права, обов'язки, повноваження та інтереси.

До активів законодавства, за допомогою яких здійснюється регулювання правовідносин на українському фондовому ринку, належать відповідні кодекси і закони України, укази Президента України, постанови Кабінету Міністрів України, нормативні акти Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку, міністерств і відомств, які в межах своїх повноважень, визначених чинним законодавством, здійснюють регулювання, контроль і підтримують правопорядок на фондовому ринку країни [1, c. 45].

Цивільний кодекс України, кодекс про адміністративні правопорушення та Кримінальний кодекс України, закони України, “Про цінні папери і фондову біржу”, “Про господарські товариства”, “Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні”, “Про Національну депозитарну систему та особливості електронного обігу цінних паперів в Україні” регулюють відносини на фондовому ринку здебільшого через становлення правовідносин власності між фізичними та юридичними особами, видів і форм цивільно-правових договорів щодо власності, у тім числі щодо цінних паперів і застосування адміністративних санкцій у разі порушення законодавства. Законодавче регулювання відносин і діяльності на фондовому ринку в Україні здійснюється спеціальними законами України. Закон України “Про цінні папери і фондову біржу” визначає види цінних паперів, встановлює порядок їхнього випуску та обігу на ринку, вимоги стосовно реєстрації емітентами випуску акцій і облігацій та інформації про їхній випуск у відповідному державному органі, порядок дозволу на посередницьку діяльність з цінними паперами; закріплює правовий статус і компетенцію фондової біржі. В Законі України “Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні” визначаються мета і форми державного регулювання фондового ринку, органи, що здійснюють державне регулювання, зокрема ДКЦПФР, її завдання, функції, повноваження, права, відповідальність і відносини з іншими державними органами регулювання й контролю на фондовому ринку [4]. Цей закон визначає правові засади здійснення державного регулювання ринку цінних паперів і державного контролю за випуском та обігом цінних паперів та їхніх похідних, виділяє головні цілі державного регулювання ринку цінних паперів. Закон України “Про банки та банківську діяльність” встановлює порядок випуску, продажу, зберігання та управління банком цінними паперами. Закон України “Про приватизаційні папери” визначає поняття і види приватизаційних цінних паперів, порядок їхнього випуску, розміщення, використання та погашення. Закон України “Про національну депозитарну систему та особливості електронного обігу цінних паперів в Україні” визначає правові основи обігу цінних паперів у депозитарній системі та правила електронного обігу.

Визначення напрямків розвитку фондового ринку сприяє вибору способу впливу держави на діяльність учасників фондового ринку. Механізм державного регулювання фондового ринку реалізується у результаті аналізу в залежності від засобів впливу, причому формами прямого впливу є дії держави щодо визначення стратегічних пріоритетів політики управління фондовим ринком та їх виконання за допомогою регулятивних дій, прямо пов'язаних з діяльністю учасників на фондовому ринку, а непрямий вплив є необхідним доповненням прямого і передбачає регулювання окремих аспектів чи використання різних видів діяльності учасників на фондовому ринку (корпоративне, податкове, кредитне регулювання, політика інвестора та емітента, монетарна політика, регулювання банківських та небанківських фінансових установ) [25, c. 140].

Український фондовий ринок не може існувати без переходу до нової економічної політики управління та регулювання, наслідком якої є підвищення економічного зростання. Позитивні зрушення від напрямів стимулювання економічного зростання переважають негативні наслідки, пов'язані з викривленням вільного ринкового перерозподілу ресурсів, нарощуванням “нестабільних” кредитів, відливом частини грошей на валютний ринок і за кордон, централізованим прийняттям рішень у державному апараті, частина яких має позаекономічний характер. Учасники фінансових відносин чітко реагують на зміни ситуації у фінансовому світі, виробництві, політиці, що визначає високу мобільність фінансового капіталу і швидке його перетікання у зони більшої прибутковості. Узгодження між економічною ефективністю та соціальною справедливістю може здійснюватися у досить широкому діапазоні залежно від „наявної в тій чи іншій моделі соціально-економічного устрою держави системи цінностей”. На думку деяких економістів, у країнах з перехідною економікою, де склалася змішана модель фондового ринку, необхідно докорінно реформувати існуючу систему державного регулювання з метою удосконалення грошово-кредитних методів регулювання та побудови однакових принципів регулювання банківських і небанківських фінансових інститутів (резервні вимоги, рефінансування, нормативи, що обмежують фінансові ризики).

Головною тенденцією розвитку вітчизняного фондового ринку є значне збільшення торгівлі акціями, що слугують найважливішим інструментом ринку. На думку вченого, український фондовий ринок рухається у напрямі організованої торгівлі, і головне завдання Комісії полягає у підтримці цієї тенденції. Головними напрямами діяльності регулятора вітчизняного фондового ринку, яким слугує ДКЦПФР, є: активізація законотворчої діяльності щодо розробки та прийняття низки законів, важливих для подальшого розвитку ринку цінних паперів; вдосконалення роботи за новими функціональними напрямами - сприяння розвитку корпоративного управління, ринку іпотечних цінних паперів, інститутів спільного інвестування та недержавних пенсійних фондів. Також, необхідно прискорити втручання таких методів регулювання фондового ринку, які узгоджуватимуться з вимогами сучасності і міжнародними стандартами; регулювання повинно відповідати захисту інтересів держави і громадян і підтримувати процес активного формування цивілізованого національного фондового ринку; реалізацію єдиної державної політики у цій сфері необхідно здійснювати на основі централізації регулюючих зусиль і можливостей держави.

Пріоритетну роль в ефективному функціонуванні фондового ринку України відіграє економічна активність населення, котре є головним носієм інформаційної прозорості ринку. В нашій країні склалася ситуація, коли довіра населення до державних інститутів, а також недержавних секторів є досить низькою. Це зумовлено, невдалими діями суб'єктів економіки та низьким ступенем адаптації переважної частини населення України до ринкових відносин. Підвищення рівня економічної культури суб'єктів підприємницької діяльності, прискорення приватизаційних процесів і більш відкрите їхнє проведення значно сприяло б зростанню рівня економічної активності населення нашої держави.

Сьогодні фондовий ринок в Україні ще не став такою частиною фінансового ринку, що суттєво впливає на його стан. Фінансова криза як світова, так і в сусідній Росії, також суттєво вплинула на Україну. Проте у нас досягнуто певного рівня взаємовідносин між учасниками фондового ринку. Зокрема емітенти розуміють необхідність прозорості фондового ринку, що дуже важливо для роботи з інвесторами.

Характеризуючи стан державного регулювання фондового ринку сьогодні, можемо відзначити, що, активний розвиток фондового ринку потребує збільшення адміністративних повноважень Державної комісії цінних паперів фондового ринку у питаннях правозастосування; діюче законодавство надає органам виконавчої влади повноваження суттєво впливати на діяльність учасників фондового ринку через прийняття нормативно-правових актів з питань розміщення (видачі) цінних паперів (облігацій місцевих позик, векселів тощо). Наслідки такого впливу органів виконавчої влади на фондовий ринок можуть виявитися не передбачуваними; ДКЦПФР має у своєму розпорядженні обмежені фінансові, телекомунікаційні та трудові ресурси, потерпає від значної плинності кадрів і недостатньо високого рівня підготовки персоналу [23, c. 151].

На нашу думку, головним напрямом підвищення ефективності державного регулювання фондового ринку є практична діяльність держави за визначеним переліком створених пріоритетних програм і розроблення заходів щодо їхнього контролю та підтримки. Цільові державні програми підтримки діяльності та розвитку фондового ринку в Україні необхідно спрямувати передусім на: створення глобальних торговельних і розрахунково-клірингових систем для обслуговування міжнародних ринків капіталу; зростання ролі інституційних інвесторів (інститутів спільного інвестування, недержавних пенсійних фондів, страхових компаній) у здійсненні фінансових інвестицій; формування ефективної системи захисту прав та інтересів вітчизняних та іноземних інвесторів; гармонізацію політики держави на фондовому ринку з іншими політичними сферами.

З метою розвитку фондового ринку України на 2010-2015 роки, державне регулювання фондового ринку необхідно здійснювати в наступних напрямах: забезпечення захисту прав інвесторів, прозорості, справедливості та ефективності фондового ринку, зниження ризиків учасників ринку по операціях з цінними паперами; сприяння добросовісній конкуренції на фондовому ринку, збільшення ринкової капіталізації та економічне зростання держави; створення атмосфери довіри як серед учасників фондового ринку, так і серед потенційних інвесторів; створення сприятливих умов і забезпечення рівних можливостей для учасників фондового ринку, що відповідають чітко визначеним критеріям допуску; заохочення нових учасників до діяльності на фондовому ринку, оптимізація процедур входження на фондовий ринок; сприяння процесам впровадження нових фінансових інструментів; реалізація єдиного системного підходу до розвитку законодавства щодо фондового ринку; забезпечення вільного доступу до інформації, яка перебуває в межах її компетенції.

Таким чином, головним напрямом підвищення ефективності державного регулювання фондового ринку є узгодження інтересів усіх суб'єктів фондового ринку встановленням необхідних обмежень і заборон у їхніх взаємовідносинах, а також непрямим втручанням у їхню діяльність. Важелями непрямого втручання держави у фондовий ринок є: по-перше, податкова політика, що впливає на ділову активність, а відтак - на потребу у фінансових ресурсах; по-друге, регулювання грошової маси й обсягів кредитів впливом на ставку позикового відсотка; по-третє, зовнішньоекономічна політика - регулювання операцій з іноземними валютами, експортно-імпортних операцій тощо; по-четверте, гарантії держави на ринок позикових капіталів, що створює пряму конкуренцію між державою та підприємствами-емітентами.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ