Портфельна теорія як метод формування портфеля цінних паперів
Структура ринку цінних паперів. Поняття та сутність портфельного інвестування. Аналіз математичних моделей формування ринку цінних паперів. Чисельне моделювання оптимізації портфелю. Актуальні проблеми та перспективи розвитку фондового ринку України.
| Рубрика | Банковское, биржевое дело и страхование |
| Вид | дипломная работа |
| Язык | украинский |
| Дата добавления | 20.01.2013 |
| Размер файла | 927,4 K |
Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже
Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.
Размещено на http://www.allbest.ru/
МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ
ЗАПОРІЗЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ТЕХНІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
КАФЕДРА ФІНАНСІВ ТА БАНКІВСЬКОЇ СПРАВИ
До захисту допущена
Завідувач кафедри Фінансів і банківської справи
__________ к.е.н., професор Ж.К.Нестеренко
“_____”____________2012 р.
ВИПУСКНА РОБОТА
ПОРТФЕЛЬНА ТЕОРІЯ ЯК МЕТОД ФОРМУВАННЯ ПОРТФЕЛЯ ЦІННИХ ПАПЕРІВ
Виконав
студент гр. ФК-108/2
спеціальність
7.030508 “Фінанси і кредит” _______ /Д. В. Широкорад/
Науковий керівник ______________ /Т. Г. Сиволап/
Нормоконтролер _______________ /Ю. О. Набатова /
2012 р.
Реферат
Об'єктом дослідження є портфелі цінних паперів з акцій 10 підприємств України.
Предметом дослідження є методи формування оптимального портфелю цінних паперів.
Мета роботи ? визначити найбільш прийнятний метод формування оптимального портфелю для фондового ринку України.
Методи дослідження: прогнозування, градієнтний метод оптимізації для задачі нелінійного програмування.
Результати та новизна. В період кризи економіки встає питання про пошук більш ефективних методів прогнозування для формування портфеля цінних паперів. Дана робота пропонує один з таких методів, більш стійкий до нестабільних умов сьогодення. Новизна роботи полягає у розробці комп'ютерної програми, що дозволяє формувати портфель за трьома моделями та порівнювати результати.
Основні положення роботи. В роботі розглянуто три методи формування оптимального портфелю цінних паперів: модель Марковіца, модель Шарпа, модель «Квазі-Шарп» Приведена структура портфелів, сформованих за цими моделями. Також показана динаміка зміни прогнозованої дохідності портфеля при підвищенні рівня допустимого ризику.
Значимість роботи та висновки. Приведено моделі, які можна реально використовувати при грі на фондовій біржі. Сформовано прибутковий портфель акцій з 10 український підприємств.
Ключові слова: ОПТИМАЛЬНИЙ ПОРТФЕЛЬ, МОДЕЛЬ ШАРПА, МОДЕЛЬ МАРКОВІЦА, МОДЕЛЬ «КВАЗІ-ШАРП», РИНОК ЦІННИХ ПАПЕРІВ, РИЗИК.
Перелік умовних позначень
|
АІС |
- |
автоматизовані інформаційні системи; |
|
|
грн |
- |
гривна |
|
|
ДКЦПФР |
- |
Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку |
|
|
ЄЕС |
- |
Європейське економічне співтовариство; |
|
|
ЗУ |
- |
Закон України; |
|
|
ін. |
- |
інше |
|
|
КІ |
- |
конфіденційна інформація; |
|
|
НБ |
- |
Національний банк; |
|
|
НБУ |
- |
Національний банк України; |
|
|
НПФ |
- |
недержавні пенсійні фонди; |
|
|
рис |
- |
рисунок; |
|
|
РК |
- |
ризик-менеджмент; |
|
|
РЦП |
- |
ринок цінних паперів; |
|
|
СЕБ |
служба економічної безпеки; |
||
|
табл. |
- |
таблиця; |
|
|
ФР |
- |
фондовий ринок; |
|
|
MS |
- |
Microsoft; |
Зміст
ВСТУП
РОЗДІЛ 1. ПРИНЦИПИ ФОРМУВАННЯ ПОРТФЕЛЮ ЦІННИХ ПАПЕРІВ
1.1 Особливості механізмів регулювання та контролю ринку цінних паперів в Україні
1.2 Структура ринку цінних паперів
1.3 Поняття та сутність портфельного інвестування
1.4 Процес формування портфеля цінних паперів. Портфельний підхід. Принципи формування портфеля цінних паперів
РОЗДІЛ 2. АНАЛІЗ МАТЕМАТИЧНИХ МОДЕЛЕЙ ФОРМУВАННЯ РИНКУ ЦІННИХ ПАПЕРІВ
2.1 Математична сутність формування портфеля цінних паперів підприємства
2.2 Оптимізація портфеля за допомогою моделі Марковіца
2.3 Оптимізація портфеля за допомогою моделі Шарпа
2.4 Оптимізація портфеля за допомогою моделі «Квазі-Шарп»
2.5 Чисельне моделювання оптимізації портфелю за моделлю Марковіца
2.6 Чисельне моделювання оптимізації портфелю за моделлю Шарпа
2.7 Чисельне моделювання оптимізації портфелю за моделлю «Квазі-Шарп»
РОЗДІЛ 3. ПРОБЛЕМИ ТА ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ РИНКУ ЦІННИХ ПАПЕРІВ В УКРАЇНІ72
3.1 Актуальні проблеми розвитку фондового ринку України
3.1.1 Основні недоліки в законодавстві
3.1.2 Аналіз сучасного становища на фондовому ринку в Україні
3.2 Перспективи розвитку фондового ринку в Україні
3.3 Програма розвитку фондового ринку
ВИСНОВКИ
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
Вступ
В період економічної стабільності отримання суттєвого прибутку, оперуючи на біржі цінних паперів, є складною та довготривалою задачою. Проте період кризи, коли на біржі формуються так звані «пузирі», відкриває майже необмежені можливості для швидкого збагачення.Гра на біржі за умови вмілого прогнозування може принести значний прибуток завдяки суттєвим та різким змінамстану ринку. Особливий інтерес становить ринок акцій, бо саме на ньому спостерігаються найбільш випадкові процеси, що підвищує рівень ризиків, але, одночасно, і можливий рівень прибутків.
Тобто задача формування оптимального портфеля цінних паперів є досить актуальною, в тому числі й на українському фондовому ринку. Але враховуючи те, що він досі знаходиться на стадії розвитку, проблема формування оптимального портфелю стає особливо гостро через відсутність стабільності біржових індексів.
Метою роботи є розгляд існуючіх моделей формування інвестиційного портфелю та проведення чисельного моделювання на основі даних з фондового ринку України. В роботі розглянуті як класичні моделі (Марковіца і Шарпа) так і більш сучасні («Квазі-Шарп»). Перші впродовж десятирічь успішно використовувалися в умовах відносної стабільності західних ринків. Модель «Квазі-Шарп» здатна успішно функціонувати при нестабільності котирувань цінних паперів та фондового ринку в цілому.
В роботі представлені інструменти, які можна використовувати ігрокам на біржі цінних паперів. Ці інструменти дозволяють формувати портфель різних типів, виходячи з бажаного співвідношення прибуток/ризик.
1. Принципи формування портфелю цінних паперів
1.1 Особливості механізмів регулювання та контролю ринку цінних паперів в Україні
Український ринок цінних паперів, незважаючи на його незначні обсяги, має винятково складну та суперечливу структуру державних органів, що здійснюють його регулювання. Ця складність пояснюється такими причинами:
а) змішана (банківська і небанківська) модель ринку цінних паперів і як наслідок - Національний банк (НБ) і небанківські державні органи в ролі регулюючих інстанцій[1];
б) масштабна приватизація, за якої значна частина державних підприємств перетворюється в акціонерні товариства, створюються інвестиційні фонди, здійснюється у великих масштабах первинне розміщення акцій приватизованих підприємств, що, у свою чергу, викликає активне втручання в регулювання ринку цінних паперів Фонду державного майна України[2].
На сьогодні в Україні функції державного регулювання фондового ринку, відповідно до чинного законодавства, розподілені між різними міністерствами та відомствами. Контрольні та регулятивні функції стосовно професійних учасників фондового ринку щодо їх діяльності з приватизаційними паперами здійснює Фонд державного майна України. Ним також регулюються питання видачі дозволів та ліцензій на здійснення фінансовими посередниками представницької, комерційної та посередницької діяльності з приватизаційними паперами [3].
Контрольні й регулятивні функції здійснює також Національний банк України.
Антимонопольний комітет України відповідно до Закону України від 27 липня 2011 р. «Про захист економічної конкуренції»[4] та ряду нормативних актів здійснює контроль за придбанням крупних пакетів акцій підприємств, що займають монопольне становище на ринку, а також пакетів акцій інших підприємств, сумарна вартість придбання яких перевищує 100 тис. доларів США (контроль за економічною концентрацією). Крім того, Антимонопольний комітет України контролює питання дотримання антимонопольного законодавства у процесі здійснення спільного інвестування інвестиційними фондами та інвестиційними компаніями, а також іншими учасниками ринку.
Певні регулятивні функції здійснюють також Міністерство юстиції, Міністерство економіки. Державна податкова інспекція та Державний митний комітет.
З метою комплексного правового врегулювання відносин, що виникають на ринку цінних паперів, забезпечення захисту інтересів громадян України та держави, запобігання зловживанням та порушенням у цій сфері Указом Президента України від 12 червня 1995 р. № 446/95 створено Державну комісію з цінних паперів та фондового ринку (ДКЦПФР)[5].
Згідно з цим Указом комісію було створено як центральний орган державної виконавчої влади, який забезпечує реалізацію єдиної державної політики щодо цінних паперів і функціонування фондового ринку в Україні та координацію діяльності міністерств, інших центральних органів державної виконавчої влади у цій сфері.
ДКЦПФР затвердила ряд рішень з питань регулювання діяльності фондових ринків, серед яких «Правила (умов) здійснення діяльності з торгівлі цінними паперами: брокерської діяльності, дилерської діяльності, андерайтингу, управління цінними паперами» [6], «Положення про порядок ведення реєстрів власників іменних цінних паперів» [7], «Положення про депозитарну діяльність» тощо.
Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку ініціювала прийняття Указу Президента України від 28 березня 1995 р. № 1080/95 «Про внесення зміни до Положення про інвестиційні фонди та інвестиційні компанії»[8], згідно з яким державний контроль за діяльністю інвестиційних фондів і взаємних фондів інвестиційних компаній забезпечують Міністерство фінансів України, а в межах повноважень, визначених законодавством України, - Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку.
Крім того, відповідно до Закону України «Про цінні папери та фондовий ринок» [9] ця комісія здійснює контроль за випуском та збігом цінних паперів, призначає державних представників на фондовій біржі, а також веде реєстрацію емісій всіх видів цінних паперів та видає дозволи на діяльність по їх випуску й обігу, а також від імені держави випускає державні цінні папери.
Додаткові повноваження щодо контролю за дотриманням законодавства на ринку цінних паперів, запобігання та припинення його порушень, накладення санкцій були надані комісії Законом України від 30 жовтня 1996 р. «Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні» [10].
Головними завданнями Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку згідно з цим законом є:
- формування та забезпечення реалізації єдиної державної політики щодо розвитку та функціонування ринку цінних паперів та їх похідних в Україні, сприяння адаптації національного ринку цінних паперів до міжнародних стандартів;
- координація діяльності державних органів з питань функціонування в Україні ринку цінних паперів та їх похідних;
- здійснення державного регулювання та контролю за випуском і обігом цінних паперів та їх похідних на території України, дотримання законодавства у цій сфері;
- захист прав інвесторів шляхом застосування заходів щодо запобігання і припинення порушень законодавства на ринку цінних паперів, застосування санкцій за порушення законодавства у межах своїх повноважень;
- сприяння розвитку ринку цінних паперів;
- узагальнення практики застосування законодавства України з питань випуску та обігу цінних паперів в Україні, розроблення пропозицій щодо його вдосконалення.
Державна комісія з цінних паперівта фондового ринку відповіднодо покладених на неї завдань:
- встановлює вимоги до випуску (емісії) й обігу паперів та їх похідних, інформації про випуск цінних паперів, у тому числі - іноземних емітентів, які здійснюють випуск цінних паперів на території України, та порядок реєстрації випуску цінних паперів та інформації про випуск цінних паперів;
- встановлює стандарти випуску (емісії) цінних паперів, інформації про випуск цінних паперів, що пропонуються для відкритого продажу, в тому числі іноземних емітентів, які здійснюють випуск цінних паперів на території України, та порядок реєстрації випуску цінних паперів та інформації про випуск цінних паперів, що пропонуються для відкритого продажу;
- видає дозволи на обіг цінних паперів українських емітентів за межами території України;
- здійснює реєстрацію випусків цінних паперів та інформації про випуск цінних паперів, у тому числі цінних паперів іноземних емітентів;
- встановлює вимоги щодо допуску цінних паперів іноземних емітентів та обігу їх на території України;
- реєструє правила організаційно оформлених ринків цінних паперів;
- встановлює вимоги та умови відкритого продажу (розміщення) цінних паперів на території України;
- встановлює порядок та видає дозволи на здійснення діяльності з випуску та обігу цінних паперів, на депозитарну, реєстраційну, розрахунково-клірингову діяльність з цінними паперами та інші передбачені законодавством спеціальні дозволи (ліцензії) на здійснення окремих видів підприємницької діяльності на ринку цінних паперів, а також анулює ці дозволи (ліцензії) у разі порушення вимог законодавства щодо цінних паперів;
- визначає за погодженням з Міністерством фінансів України, а щодо діяльності банків на ринку цінних паперів - також з Національним банком України, особливості ведення обліку операцій з цінними паперами та складання звітності з них та їх похідних;
- встановлює порядок і здійснює державну реєстрацію фондових бірж і торговельно-інформаційних систем, призначає державних представників на фондових біржах, у депозитаріях та торговельно-інформаційних системах;
- встановлює порядок і реєструє саморегульовані організації, що створюються особами, які здійснюють підприємницьку діяльність на ринку цінних паперів (далі - саморегульовані організації);
- встановлює вимоги та стандарти обов'язкового розкриття інформації емітентами та особами, які здійснюють підприємницьку діяльність на ринку цінних паперів, забезпечує створення інформаційної бази даних про ринок цінних паперів відповідно до чинного законодавства;
- бере участь у підготовці відповідних проектів міжнародних договорів України, здійснює співробітництво з державними органами і неурядовими організаціями іноземних держав, міжнародними організаціями з питань, що віднесені до їх компетенції;
- координує роботу щодо підготовки фахівців з питань фондового ринку, видає дозволи та здійснює контроль за навчальними закладами з підготовки фахівців, встановлює кваліфікаційні вимоги до осіб, які здійснюють професійну діяльність з цінними паперами та проводить сертифікацію фахівців;
- організовує проведення наукових досліджень з питань функціонування фондового ринку в Україні;
- інформує громадськість про свою діяльність та стан розвитку ринку цінних паперів;
- роз'яснює порядок застосування чинного законодавства щодо цінних паперів.
ДКЦПФР також надано значних повноважень щодо застосування санкцій до учасників ринку цінних паперів за порушення чинного законодавства України.
Так, відповідно до ст. II Закону України «Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні» Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку накладає на юридичні особи штрафи:
- за випуск в обіг та розміщення цінних паперів, не зареєстрованих відповідно до чинного законодавства, - у розмірі до 10000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або в розмірі 150 відсотків прибутку (надходжень), одержаних у результаті цих дій;
- за діяльність на ринку цінних паперів без спеціального дозволу (ліцензії), одержання якого передбачено чинним законодавством, - у розмірі до 5000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;
- за неподання, несвоєчасне подання або подання завідомо недостовірної інформації - у розмірі до 1000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;
- за ухилення від виконання або несвоєчасне виконання розпоряджень; рішень про усунення порушень щодо цінних паперів - у розмірі до 500 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
ДКЦПФР може також накладати адміністративні стягнення на посадових осіб учасників ринку цінних паперів.
Частину своїх повноважень щодо регулювання та контролю ринку цінних паперів ДКЦПФР може делегувати саморегульованим організаціям учасників ринку цінних паперів, створення яких передбачено ст. 17 Закону України «Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні». Так, вона може передати саморегулівним організаціям функції:
- розробки та впровадження правил, стандартів і вимог щодо здійснення операцій на фондовому ринку;
- сертифікації фахівців фондового ринку;
- надання дозволів (ліцензій) особам, які здійснюють підприємницьку діяльність на фондовому ринку;
- збору, узагальнення та аналітичної обробки статистичної інформації про підприємницьку діяльність на фондовому ринку.
Можливе делегування саморегулівним організаціям та інших повноважень, якщо це не суперечить чинному законодавству.
Порядок створення та діяльності саморегулівних організацій в Україні визначається Положенням про саморегулівні організації професійних учасників фондового ринку, затвердженим наказом ДКЦПФР № 125 від 17 лютого 2009 р., та зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 25 травня 2009 р. за № 458/16474 [11].
Відповідно до Положення саморегулівна організація є безприбутковою організацією з правами юридичної особи.
Саморегулівна організація створюється в організаційно-правових формах, передбачених законодавством, діє на основі Статуту, установчого договору (якщо це передбачено для обраної організаційно-правової форми) (далі - установчі документи), а також правил цієї організації.
Метою заснування і діяльності саморегулівної організації є:
- забезпечення високого професійного рівня діяльності учасників ринку цінних паперів;
- представництво учасників саморегулівної організації та захист їх професійних інтересів;
- професійна підготовка та підвищення кваліфікації фахівців - учасників саморегулівної організації, уповноважених здійснювати операції з цінними паперами;
- інформування своїх учасників стосовно законодавства про цінні папери та про всі зміни, що вносяться до нього;
- розробка та контроль за дотриманням норм і правил поведінки, регламентів, правил здійснення операцій з цінними паперами, вимог до професійної кваліфікації фахівців - учасників саморегулівної організації, уповноважених здійснювати операції з цінними паперами, та інших документів, передбачених законодавством;
- впровадження ефективних механізмів розв'язання спорів між учасниками саморегулівної організації, учасниками саморегулівної організації та їх клієнтами;
- розробка та впровадження заходів щодо захисту клієнтів учасників саморегулівної організації та інших інвесторів, а також додержання етичних норм і правил поведінки учасників саморегулівної організації у їх взаєминах з клієнтами.
Саморегулівна організація на підставі своїх установчих документів і правил та делегованих Державною комісією згідно із статтею 17 Закону України «Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні» повноважень може мати право:
- перевіряти діяльність своїх учасників у порядку, узгодженому Державною комісією;
- контролювати дотримання своїми учасниками законодавства, прийнятих саморегулівною організацією правил і вимог щодо провадження професійної діяльності та угод (операцій) з цінними паперами;
- відповідно до кваліфікаційних вимог Державної комісії розробляти навчальні програми та плани, готувати фахівців для провадження професійної діяльності на ринку цінних паперів, визначати їх кваліфікацію та проводити сертифікацію фахівців фондового ринку;
- надавати дозволи (свідоцтва) особам, які здійснюють професійну діяльність на фондовому ринку.[12]
Вихід України з кризи, стабілізація економічного становища, підвищення добробуту людей неможливі без розвиненого ринку цінних паперів. Тому необхідне здійснення ряду невідкладних заходів, серед яких першочерговими є такі:
- завершити процеси приватизації, перш за все шляхом корпоратизації та акціонування державної власності;
- здійснити випуск і обіг державних всеукраїнських та муніципальних цінних паперів, відновивши довіру до них з боку населення;
- на державному рівні вирішити комплекс питань щодо вільного обігу в Україні цінних паперів іноземних компаній, купівлі українських цінних паперів іноземними інвесторами;
- удосконалити чинне законодавство у відповідності з потребами сьогоднішнього функціонування та подальшого розвитку українського фондового ринку;
- більш ефективно використовувати наявні можливості структур, що вже працюють на національному ринку цінних паперів;
- державним органам управління здійснювати належний контроль за функціонуванням ринку цінних паперів.
Здійснення цих та інших заходів дозволить прискорити формування в Україні фондового ринку. Та щоб цей ринок мав цивілізований характер, був адаптований до сучасних світових умов, необхідно враховувати набутий зарубіжний досвід, поширені у світі тенденції, кращі зразки його розвитку.
1.2 Структура ринку цінних паперів
Ринок цінних паперів - це частина фінансового ринку (поряд з ринками позичкового капіталу, валюти, золота). На ньому обертаються специфічні фінансові інструменти - цінні папери[13].
Ринок цінних паперів складається з двох частин - фондового ринку (ринку капіталу та інвестиційного) та сфери обігу цінних паперів у вигляді купівлі-продажу короткострокових (до одного року) документів. Отже, ринок цінних паперів ширший фондового, хоча значення останнього є величезним [14].
Основна відмінність ринку цінних паперів від ринку будь-якого іншого традиційного товару, наприклад, нафти, полягає в тому, що якщо товари виробляються (вирощуються, видобуваються тощо), то цінні папери випускаються в обіг. Для товару, щоб він дійшов до споживача, потрібна одна організація руху товарів, а для цінних паперів - інша. Товар продається один або кілька разів, а цінний папір може продаватися та купуватися необмежену кількість разів і т. д[15].
Отже, цінні папери - це грошові документи, які: а) засвідчують право володіння або відносини позики; б) визначають взаємовідносини між особою, яка їх випустила, та їх власником; в) передбачають, як правило, виплату доходу у вигляді дивідендів або процентів; г) передбачають можливість передачі грошових та інших прав, пов'язаних з володінням цими документами, іншим особам[16].
Мета ринку цінних паперів - акумулювати фінансові ресурси й забезпечити можливість їх перерозподілу вдосконаленням різними учасниками ринку різноманітних операцій із цінними паперами, тобто здійснювати посередництво в русі тимчасово вільних грошових коштів від інвесторів до емітентів цінних паперів [17].
Місце ринку цінних паперів у загальному обороті грошових ресурсів показано на рис. .1.1
Ринок цінних паперів та основні грошові потоки
Завдання ринку цінних паперів такі:
? мобілізація тимчасово вільних фінансових ресурсів для здійснення конкретних інвестицій;
? формування ринкової інфраструктури, що відповідає світовим стандартам;
? розвиток вторинного ринку;
? активізація маркетингових досліджень;
? трансформація відносин власності;
? удосконалення ринкового механізму й системи управління;
? забезпечення реального контролю над фондовими капіталом на основі державного регулювання;
? зменшення інвестиційного ризику[18];
? формування портфельних стратегій;
? розвиток ціноутворення;
? прогнозування перспективних напрямів розвитку[19].
Основні функції ринку цінних паперів такі: 1) перерозподілу грошових коштів; 2) перерозподілу ризиків; 3) облікова; 4) контрольна; 5) збалансування попиту та пропозиції; 6) стимулююча; 7) регулююча.
Функція перерозподілу грошових коштів полягає в перерозподілі коштів між галузями та сферами діяльності; територіями та країнами; населенням та підприємствами, тобто коли заощадження громадян набувають виробничої форми; між державою та іншими юридичними й фізичними особами [20]. Під час фінансування дефіциту державного й місцевих бюджетів за рахунок випуску облігацій внутрішньої державної та місцевих позик і їх реалізації здійснюється перерозподіл вільних фінансових ресурсів підприємств і населення на користь держави.
Функція перерозподілу ризиків - це використання інструментів ринку цінних паперів (передусім так званих похідних інструментів) для захисту власників будь-яких активів (товарних, валютних, фінансових) від несприятливої для них зміни цін, вартості або дохідності цих активів. Цю функцію можна назвати захисною (страхування від ризику), точніше функцією хеджування. Однак одностороннє хеджування неможливе: якщо є той, хто бажає захиститися від ризику, то повинна бути й інша сторона, яка здатна прийняти його на себе. З допомогою ринку цінних паперів можна спробувати перекласти ризик зі свого активу на спекулянта, який бажає ризикнути. Отже, суть хеджування полягає в перерозподілі ризиків. Ця функція є відносно новою для ринку цінних паперів і з'явилась у своєму сучасному вигляді лише на початку 70-х років. Завдяки їй ринок, з одного боку, істотно збільшив свою стійкість, а з іншого, - свою значущість, оскільки функція перерозподілу ризиків, базуючись на функції перерозподілу грошових коштів, різко прискорює й навіть спрощує переливи вільних (або вивільнених) фінансових капіталів.
Облікова функція полягає в обов'язковому обліку в спеціальних списках (реєстрах) усіх видів цінних паперів, що обертаються на ринку, реєстрації учасників ринку цінних паперів, а також фіксації фондових операцій, оформлених договорами купівлі-продажу, застави, трасту, конвертації тощо.
Контрольна функція передбачає проведення контролю за дотриманням норм законодавства учасниками ринку.
Функція збалансування попиту та пропозиції означає забезпечення рівноваги попиту й пропозиції на фінансовому ринку проведенням операцій із цінними паперами.
Стимулююча функція полягає в мотивації юридичних і фізичних осіб стати учасниками ринку цінних паперів. Наприклад, наданням прав на участь в управлінні підприємством (акції), на отримання доходу (процентів за облігаціями, дивідендів за акціями), можливості накопичення капіталу або права стати власником майна (облігації).
Регулююча функція означає регулювання через конкретні фондові операції різних суспільних інтересів. Наприклад, проведенням операцій із цінними паперами регулюється обсяг грошової маси в обігу. Продаж державою цінних паперів на ринку скорочує обсяг грошової маси, а їхня купівля, навпаки, збільшує його.
За регіональною ознакою ринки цінних паперів можуть бути національними й міжнародними.
Національний ринок цінних паперів являє собою ринкові відносини, що встановлюються та існують на території певної країни щодо цінних паперів, випущених емітентами, зареєстрованими відповідно до законодавства цієї країни. В Україні національним ринком цінних паперів вважається первинний і вторинний ринки, на яких укладаються угоди купівлі-продажу цінних паперів українських емітентів [21].
Міжнародним ринком, як правило, називаються ринки країн, на яких перебувають в обігу цінні папери, випущені іноземними емітентами. В іншому разі, цим терміном можуть охоплюватися ринки, участь у яких вільно можуть брати як національні, так і іноземні інвестори. Також поняття «міжнародний ринок» охоплює випадки, коли одні й ті самі цінні папери перебувають в обігу на територіях різних країн[22].
Ринок цінних паперів поділяється на первинний і вторинний.
Первинний ринок цінних паперів - це ринок, що обслуговує випуск (емісію) і первинне розміщення цінних паперів. На ньому учасниками завжди виступають емітенти та інвестори, ринкова взаємодія між якими може бути безпосередньою або здійснюватися через брокерів і дилерів. Одне з найважливіших завдань первинного ринку полягає в тому, щоб мінімізувати ризик інвестора. На це спрямовані державні законодавчі та нормативні акти, які регулюють діяльність ринку, вимоги щодо опублікування інформації про емітента, підготовки проспекту емісії, реєстрації цінних паперів та відповідних даних у фінансових органах тощо. Первинні ринки є тимчасовими та в більшості випадків небіржовими ринками. Доходи від продажу належать емітенту [23].
Вторинний ринок є ринком, де відбувається купівля-продаж раніше випущених цінних паперів. Головна мета вторинного ринку - забезпечити ліквідність цінних паперів, тобто створити умови для найширшої торгівлі ними. Це, у свою чергу, надає можливості їхньому власникові реалізувати їх у найкоротший строк за незначних коливань курсів та невисоких витрат на реалізацію. Дохід від продажу цінних паперів на цьому ринку належить не емітенту, як на первинному ринку, а власникам (інвесторам або дилерам), які виступають на вторинному ринку в ролі продавців.
До вторинного належать біржовий та позабіржовий ринки цінних паперів.
Біржовий ринок - це торгівля цінними паперами, що здійснюється на фондовій біржі. Це ринок з найвищим рівнем організації, що максимально сприяє мобільності капіталу та формуванню реальних ринкових цін на фінансові вклади, які перебувають в обігу. Потрібно зазначити, що фондові біржі від свого імені або за дорученням клієнтів цінних паперів, що на них котируються, не купують і не продають. Їхнє призначення полягає у створенні та впровадженні організаційної та технічної систем, які б надавали можливість швидко, упорядковано та ефективно укладати та виконувати угоди купівлі-продажу цінних паперів.
Позабіржовий ринок - це сфера обігу цінних паперів поза біржою. У більшості випадків на цьому ринку відбувається первинне розміщення, а також перепродаж цінних паперів тих емітентів, які не бажають чи з об'єктивних причин не можуть виставити свої активи на біржу. Позабіржовий ринок організований дилерами, які можуть бути або не бути членами фондової біржі.
Залежно від типу торгівлі ринок цінних паперів має дві основні форми - публічну та комп'ютеризовану.
Форми організації ринку цінних паперів наведено на рис. .1.2
Форми організації ринку цінних паперів
Публічний ринок - це традиційна форма торгівлі цінними паперами, коли їхні продавці та покупці (зазвичай фінансові посередники) безпосередньо зустрічаються в певному місці і відбуваються публічні торги (як у випадку біржової торгівлі) або ведуться закриті переговори, які з тих чи інших причин не підлягають широкому розголошенню. Комп'ютеризований ринок - це різноманітні форми торгівлі цінними паперами на основі використання комп'ютерних мереж і сучасних засобів зв'язку [24].
Залежно від строків, на які укладаються угоди з цінними паперами, ринок цінних паперів поділяється на касовий і строковий. Касовий ринок (ринки «спот» та «кеш») - це ринок негайного виконання укладених угод, при цьому суто технічно воно може розтягуватися на строк 1-3 дні за вимоги поставки самого цінного папера у фізичному вигляді. Строковий ринок цінних паперів - це ринок з відстроченим, найчастіше на кілька місяців, виконанням угоди. Зазвичай традиційні цінні папери (акції, облігації) обертаються на касовому ринку, а контракти на похідні інструменти ринку цінних паперів - на строковому.
За характером емітентів ринок цінних паперів можна розділити на ринок держаних та недержавних цінних паперів [25].
Ринок недержавних (корпоративних) паперів допомагає акумулювати фінансові ресурси для підприємницького сектора.
Ринок державних цінних паперів дає змогу вирішити два важливі завдання:
1. Держава має можливість мобілізувати необхідні їй грошові ресурси, зокрема фінансувати державний бюджет.
2. Є одним з інструментів регулювання процентної ставки (яка є ціною грошей і тому залежить від їх пропозиції).
Для того щоб функціонував цивілізований ринок цінних паперів, потрібно дотримуватися принципів прозорості, відкритості та доступності, упорядкованості, конкурентності [26].
Ринок цінних паперів знаходиться у постійному розвитку, разом зі зростанням світової економіки. Його поява була пов'язана з потребами товарного виробництва, оскільки без залучення приватних капіталів та їх об'єднання з допомогою випуску, передусім, акцій та облігацій, було б неможливим створення та розвиток нових підприємств і галузей господарства. Тому розвиток ринку цінних паперів став важливою умовою прогресу економіки всіх передових країн. Можна стверджувати, що тенденції розвитку світового ринку є одночасно тенденціями розвитку цінних паперів (і навпаки).
Найістотніші тенденції розвитку ринку цінних паперів такі:
? інтернаціоналізація та глобалізація ринку;
? підвищення рівня організованості та посилення державного контролю;
? комп'ютеризація ринку цінних паперів;
? нововведення на ринку;
? сек'юритизація, а саме такі тенденції: переходу грошових коштів зі своїх традиційних форм (заощадження, готівка, депозити тощо) у форму цінних паперів; перетворення все більшої маси капіталу у форму цінних паперів; переходу одних форм цінних паперів у інші, доступніші для великої кількості інвесторів)[27].
1.3 Поняття та сутність портфельного інвестування
Головна проблема будь-якої економіки - це проблема грошей. Гроші як товар за умов інфляції існують у надлишку, проте за умов активізації інвестиційного процесу й стабілізації грошової одиниці відчувається гостра нестача їх.
Суспільство розподіляється на дві верстви. Переважна частина населення не знає, як заробити гроші, натомість менша частина - куди активніша, не знає, як їх використати. Такі умови створюють сприятливе середовище для розвитку кредитно-інвестиційних відносин [28].
На сучасному етапі економічного розвитку інвестиційна активність індивідуальних інвесторів та юридичних осіб передбачає вкладення надлишкових (тимчасово вільних) коштів не в один, а у велику кількість інвестиційних об'єктів, генеруючи тим самим певну диверсифіковану сукупність їх. Такий метод дістав назву «портфельне інвестування» (рис. .1.3).
Інвестиційний портфель - це цілеспрямовано сформована сукупність об'єктів фінансового та/або реального інвестування, призначена для реалізації попередньо розробленої стратегії, що визначає інвестиційну мету.
Портфельне інвестування та його суб'єкти
Управління портфелем потребує зваженого підходу і дає найкращі результати завдяки ретельному аналізу потреб інвестора, а також прийнятних для включення в портфель інвестиційних інструментів. При формуванні портфеля слід зважати на такі умови: необхідний рівень поточного доходу, збереження й приріст капіталу, податкові аспекти, ризик тощо.
Кожен із цих чинників та їхні комбінації відіграють вагому роль під час визначення типу портфеля, що відповідає інвестиційним цілям певного інвестора.
За нинішніх умов портфель можна формувати як сукупність певної кількості об'єктів реального і/або фінансового інвестування за рахунок відповідного виду інвестиційних інструментів згідно із чинним законодавством.
На рис. .1.4 наведена узагальнена схема взаємозв'язку об'єктів і суб'єктів портфельного інвестування.
Як показано на рис..1.3, формування кредитного портфеля є прерогативою комерційних банків, хоча в багатьох країнах ця діяльність дозволена й іншим інститутам парабанківської системи [29].
У світовій практиці в діяльності комерційних банків кредитні портфелі та портфелі цінних паперів мають багато спільного.
Взаємодія об'єктів і суб'єктів портфельного інвестування.
Передусім це найважливіші види банківської діяльності, спрямовані на випуск в обіг відповідних фінансових інструментів з метою отримання прибутку.
Головним критерієм при формуванні та подальшому функціонуванні обох видів портфелів є їхня дохідність, і оскільки позикові й інвестиційні операції є найприбутковішими у банківській діяльності, вони мають найбільшу питому вагу у складі активів комерційного банку. Разом із тим належність цих активів до різних портфелів пояснює суттєві відмінності між ними.
Позика - це вкладення коштів на відносно стислий термін за умови повернення її або її еквівалента в сумі, що перевищує початкову на суму відсотків. Інвестування, на відміну від позики, - це використання власних і залучених коштів банку шляхом обігу на ринку цінних паперів з метою отримання прибутку впродовж відносно тривалого часу.
Клієнт звертається до банку з метою отримання коштів, яких йому бракує на певний момент для здійснення підприємницької діяльності. Він, як правило, є ініціатором кредитної угоди. Під час інвестування банк ініціює вкладення коштів у цінні папери з метою отримання прибутку [30].
У разі кредитування банк є головним і єдиним або одним з небагатьох кредиторів, натомість інвестування передбачає значну кількість інвесторів (акціонерів). З цього випливає ще одна відмінність між портфелями: надання позики зумовлює особисті відносини між боржником і кредитором, тоді як інвестування є відокремленою знеособленою діяльністю банку.
Формування й управління кредитним та інвестиційним портфелями тісно взаємопов'язані. Оскільки позикові й інвестиційні операції є для банку найприбутковішими, то зазвичай саме вони істотним чином визначають рівень ризику банківської діяльності. Тож банки зобов'язані підтримувати оптимальну структуру своїх активів і відповідно до економічної ситуації змінювати її або на користь позик, або на користь інвестицій.
Наприклад, у разі надання позик першокласним позичальникам із твердими гарантіями повернення вкладених коштів банк може прийняти на себе більший ризик під час проведення інвестиційних операцій. Зворотна ситуація виникає, коли за результатами аналізу кредитного й інвестиційного ринків банк вирішує збільшити обсяги позикових операцій і зменшити інвестиційні операції з огляду на інфляційні очікування. Ризик, зумовлений збільшенням обсягу кредитних операцій, компенсують підвищенням ліквідності інвестиційного портфеля.
За певних умов банк може відчути гостру потребу в ресурсах унаслідок вилучення клієнтами своїх внесків, різкого підвищення відсоткової ставки за кредитами або отримання великої кількості заявок на кредити. Якщо потреба у коштах значно перевищує наявні ресурси, банк може зменшити розмір інвестиційного портфеля шляхом реалізації частки цінних паперів.
В окремих випадках, вивчивши фінансовий стан клієнта, банк приймає рішення не поновлювати кредит і конвертацію виданої позики в акції підприємства-боржника. При цьому відбувається переміщення активів із позикового до інвестиційного портфеля.
Таким чином, особливістю формування інвестиційного портфеля комерційного банку є включення до нього цінних паперів двох рівнів:
- первинні резерви, призначені для отримання доходу;
- вторинні резерви, які можна реалізувати з метою підтримання ліквідності [31].
Для мобілізації ресурсів і забезпечення ліквідності насамперед реалізують цінні папери вторинного резерву, а якщо цього замало - реалізують частку первинних резервів. При цьому активи переміщуються з інвестиційного до позикового портфеля. Отже, інвестиційна політика банку має передбачати дотримання певної пропорційності між первинним і вторинним резервами цінних паперів і, відповідно, між інвестиційним та позиковим портфелями. «Найліберальнішими», з огляду на чинні законодавчі обмеження, є операції із цінними паперами. Придбання їх дозволене всім, починаючи з індивідуального інвестора і аж до великих фірм і корпорацій. Існують певні обмеження стосовно емісії окремих видів фінансових інструментів. Формування портфеля фінансових активів можна здійснювати за допомогою широкого спектру фінансових інструментів, головними з яких є:
- державні та муніципальні облігації;
- облігації підприємств;
- акції відкритих акціонерних товариств;
- комерційні папери (векселі);
- деривативи (похідні цінні папери);
- депозитні сертифікати, ощадні сертифікати.
У спеціальній літературі визначено багато ознак, за якими здійснюють класифікацію інвестиційних портфелів. Інколи ці ознаки є взаємовиключними або суперечливими. В узагальненому вигляді інвестиційні портфелі можна класифікувати за схемою пріоритетності цілей інвестора під час формування портфеля (рис..1.5).
Аналіз усіх чинників дає інвесторові змогу обрати одну або кілька цілей, згідно з якими формують інвестиційний портфель. Сформований портфель можна віднести до конкретного типу, що вимагає відповідних методів управління та нагляду.
Класифікація інвестиційних портфелів
Відповідно до цілей інвестування до портфеля включають фінансові інструменти, вкладання коштів у які має різну мету і формування яких зазнає впливу багатьох суб'єктивних та об'єктивних чинників, зокрема:
? фінансових можливостей інвестора (внутрішнє джерело фінансування);
? можливостей залучення зовнішніх джерел фінансування з метою інвестування (вітчизняних та іноземних);
? інвестиційного клімату в державі;
? кон'юнктури інвестиційного ринку;
? особистих якостей інвестора (агресивності економічної стратегії, схильності інвестора до ризику, здатності ефективно керувати портфелем, здатності миттєво реагувати на зміни й ухвалювати відповідні рішення тощо).
Останніми роками в економічній літературі дедалі частіше трапляються поняття «портфель інвестиційних проектів», «портфель реальних інвестиційних проектів», «портфель реальних інвестицій». Деякі автори ототожнюють ці поняття з поняттям «інвестиційний портфель», маючи на увазі, що всі вкладення у фінансові й реальні інвестиції з різними цілями можна включати до одного портфеля і, відповідно, здійснювати управління одними й тими самими методами [32].
На нашу думку, портфель реальних інвестиційних проектів можна розглядати як певний вид інвестиційного портфеля, який формують окремі суб'єкти інвестиційної діяльності: корпорації, інститути спільного інвестування тощо.
Портфелі реальних проектів, що мають забезпечувати розвиток компанії, створення нових робочих місць, за певних обставин дотує держава. Відмітними рисами таких проектів є невисока прибутковість, низька ліквідність, високий рівень ризику через велику капіталомісткість і тривалі терміни реалізації. Формування таких портфелів вимагає багато часу, що зумовлено потребою виконання значного обсягу робіт, пов'язаних із техніко-економічним обґрунтуванням і наглядом за проектами. Відомо, що техніко-економічне обґрунтування потребує ретельного вивчення всіх можливих альтернативних напрямів вкладення коштів для інвестування. Таке альтернативне обґрунтування реального проекту зумовлює залучення до портфеля комерційних високоприбуткових і високоліквідних проектів на противагу довготерміновим, капіталомістким проектам.
З огляду на це компанія має формувати окремий портфель реальних інвестиційних проектів, зорієнтований на отримання прибутків у майбутньому і керований адекватними методами. В Україні така потреба пов'язана з тривалішими термінами освоєння інвестицій, ніж у країнах з розвиненою ринковою економікою. У вітчизняній практиці термін реалізації інвестиційного проекту (від наукової ідеї до випуску готової продукції в обробній галузі) становить близько 10-15 років, що втричі довше, ніж у США та інших країнах.
За умов спаду і стагнації виробництва, скорочення довготермінових інвестицій і відсутності бюджетного фінансування такі портфелі позбавлені нових надходжень, а також можливостей регулювання та управління ними. За умов стабілізації економіки, зниження відсоткових ставок за кредитами спостерігається активізація інвестиційної діяльності: відбувається приплив нових інвестицій у реальні проекти, що сприяє прискоренню формування таких портфелів згідно з цілями компанії. Наприклад, державне, приватне або спільне підприємство намагається максимізувати прибуток від реалізації проекту. Проте стосовно розподілу отриманих прибутків цілі учасників можуть бути різними. Одні мають намір реінвестувати прибутки у межах портфеля, що функціонує, інші можуть шукати власні шляхи застосування отриманих у вигляді дивідендів сум.
Інвестуючи кошти, інвестор розподіляє їх між різними видами цінних паперів, тобто формує свій портфель цінних паперів. Отже, портфель цінних паперів являє собою цілеспрямовано сформульовану сукупність об'єктів фінансового інвестування різних видів, призначених для здійснення інвестиційної діяльності в певному періоді згідно з розробленою інвестиційною стратегією інвестора. Тобто вкладення інвестора в цінні папери, які управляються ним як єдине ціле, розглядаються як портфель цінних паперів.
Відмінність пріоритетних цілей щодо портфелів цінних паперів, які формуються інвесторами; видів цінних паперів, які включаються згідно з цими цілями; інвесторів за відношенням до ризику, а також інших умов визначає різноманітність варіантів направленості та складу даних портфелів і різних інвесторів. Дана різноманітність портфелів цінних паперів у практиці інвестиційної діяльності певним чином типізується. Наприклад, вирізняють портфель зростання й портфель доходу, збалансований і незбалансований портфелі та інші основні типи портфелів цінних паперів, які формують інвестори для реалізації своїх інвестиційних стратегій [33].
У практичній діяльності конкретний портфель цінних паперів за кожним наведеним вище критерієм належать до певного типу. Поєднання (комбінація) типів портфелів за кожним з критеріїв характеризується створенням загальних типів портфелів цінних паперів. Так, комерційним банком або іншим портфельним інвестором може формуватися дохідний, інституційний, агресивний, збалансований, гнучкий портфель зростання. Окремо взятий тип портфеля цінних паперів має певні принципи формування, оцінки та управління. Поєднуючи типи портфелів за кожним критерієм, формування портфеля здійснюють на базі певним чином узагальнених принципів та методів.
В основі портфеля зростання лежать фінансові інструменти, які забезпечують високі темпи збільшення капіталу. До цих активів можуть належати акції підприємств, які велику частку прибутку реінвестують у свою діяльність, унаслідок чого покращуються їх фінансові показники та зростають курсові вартості акцій; акції успішно функціонуючих компаній; акції перспективних підприємств та венчурних (ризикових) компаній (за наявності звичайно певної ймовірності зростання їх курсових вартостей); довготермінові облігації з купонною ставкою, яка може забезпечити зростання ринкової ціни облігації в майбутньому за наявності ймовірності зниження відсоткових ставок; акції недооцінених ринком компаній; похідні фінансові інструменти за наявності ймовірності руху біржових цін на активи, який сприятиме зростанню капіталу, та інші цінні папери [34].
Портфель доходу формується із цінних паперів, які забезпечують високий рівень поточного доходу за незначного зростання капіталу. До таких фінансових інструментів належать прості та привілейовані акції підприємств, які виділяють на дивіденди значну частину свого чистого прибутку; облігації, векселі та депозитні ощадні сертифікати, які мають вищі відсоткові ставки порівняно із середньоринковими.
Також можна вирізнити і проміжний тип портфеля, який спрямований на отримання дивідендів (відсотків) і зростання курсової вартості цінних паперів (портфель зростання і доходів).
Формування даного типу портфеля здійснюють з метою уникнення можливих втрат на ринку цінних паперів як від падіння курсової вартості, так і від низьких дивідендних чи відсоткових виплат. Одна частина фінансових активів, що входить до складу даного портфеля, приносить власнику зростання капітальної вартості, а інша - дохід. Втрата однієї частини може компенсуватися зростанням іншої. До такого типу відноситься портфель подвійного призначення.
1.4 Процес формування портфеля цінних паперів. Портфельний підхід. Принципи формування портфеля цінних паперів
Відомо багато різних напрямів вкладення вільних коштів: у будівництво, розширення або реконструкцію підприємств, упровадження нової техніки з метою їх переозброєння, у нерухомість, різні фінансові інструменти, коштовності, раритети тощо. Тому інвестори рідко вдаються до вкладення коштів у один вид активів.
Більшість інвесторів інвестують зазвичай кілька об'єктів реального і/або фінансового інвестування, формуючи натомість сукупність активів (портфель). Цілеспрямований підбір таких об'єктів розглядають як процес формування інвестиційного портфеля.
Портфельний підхід передбачає максимізацію корисності від активів, тобто зростання їх дохідності за умови диверсифікації з метою зниження інвестиційних ризиків. Зниження ризиків шляхом комбінації активів реалізує принцип, який відповідає прислів'ю «не неси всі яйця в одному кошику» (ймовірність упустити два кошики значно менша, ніж ймовірність упустити один). У такий спосіб за умови формування портфеля досягають компромісу таких на перший погляд несумісних цілей, як максимізація доходу і мінімізація ризику [35].
Будь-який інвестиційний портфель формують за принципами, що випливають із інвестиційної стратегії. Основними вважають кілька таких принципів:
? відповідність складу портфеля інвестиційній стратегії компанії;
? обов'язкове оцінювання всіх можливих варіантів для кожного проекту; обмеженість проектів ресурсними можливостями;
? забезпечення прийнятних для компанії співвідношень між основними цілями: дохідністю, зростанням капіталу, мінімізацією ризику та ліквідністю;
? колегіальність (для компанії) у прийнятті рішень щодо складу портфеля;
? забезпечення керованості портфелем, можливість систематично стежити за змінами на інвестиційному ринку і здійснювати необхідне реінвестування коштів (моніторинг).
Принцип відповідності складу портфеля інвестиційній стратегії компанії передбачає залучення до портфеля проектів, які мають забезпечити інвестору реалізацію його стратегічних цілей. Звісно, залежно від статусу інвестора, його цілі можуть бути різними. Навіть більше, суб'єкти підприємництва зі змішаною формою власності (приватною і державною) можуть мати різні домінанти й альтернативні цілі [36].
Портфель реальних проектів здебільшого формують із середньо- і довготермінових інвестицій. В окремих випадках до портфеля можуть включати також короткотривалі проекти - придбання підприємств і виробництв, обладнання, що не потребує монтажу, незавершених об'єктів, іншої нерухомості. До короткотермінових реальних інвестицій можна віднести також проекти реконструкції й технічного переозброєння підприємств, терміни проведення яких не перевищують року [37].
Принцип обов'язкового оцінювання можливих варіантів вимагає розрахунку економічної ефективності інвестицій за всіма можливими варіантами реалізації проекту: нове будівництво, реконструкція та розширення, технічне переозброєння діючого підприємства або незакінченого об'єкта тощо. Зрозуміло, врахувати всі можливі варіанти дуже складно, проте слід намагатися оцінити забезпеченість ресурсами якомога більшу кількість таких варіантів.
Забезпечення прийнятних для компанії співвідношень між основними цілями зумовлює взаємозв'язок цих цілей, з одного боку, та різний характер і спрямування компаньйонів - з іншого.
Як правило, дохідність перебуває у зворотній залежності до зростання капіталу, ліквідності й ризику. Проте залежно від пріоритетності цілей і спрямувань компаньйонів, інвестиційні менеджери мають виробити певні пропозиції значень цих показників, що приймаються компанією загалом [38].
Колегіальність у прийнятті рішень стосовно складу проекту вимагає єдності думок (консенсусу), оскільки кожен компаньйон відповідає своїм капіталом (часткою) за реалізацію проекту і сподівається на отримання певного доходу на вкладений капітал [39].
Подобные документы
Ринок цінних паперів: структура, учасники, види цінних паперів. Аналіз ринку цінних паперів України. Діяльність ЗАТ "ІТТ-інвест" на ринку цінних паперів. Шляхи залучення вільних коштів за допомогою ринку цінних паперів.
курсовая работа [48,2 K], добавлен 30.03.2007Поняття та класифікація цінних паперів. Сутність ринку цінних паперів та його учасники. Основні напрямки аналізу акцій в Україні. Особливості діяльності та динаміка курсу акцій ВАТ "Укрнафта". Перспективи розвитку ринку цінних паперів на Україні.
курсовая работа [54,3 K], добавлен 18.01.2010Теоретичні основи функціонування і регулювання ринку цінних паперів. Сутність ринку цінних паперів, функції, структура та суб’єктний склад. Характеристика корпоративних цінних паперів. Особливості похідних цінних паперів. Ринок цінних паперів в Україні.
курсовая работа [637,7 K], добавлен 07.11.2008Місце і роль ринку цінних паперів у сучасній ринковій економіці. Структура ринку цінних паперів та механізм його функціонування. Організація фондової біржі і біржові операції. Проблеми та перспективи розвитку ринку цінних паперів в Україні.
курсовая работа [62,9 K], добавлен 19.02.2003Загальна характеристика ринку цінних паперів. Особливості формування інфраструктури фондового ринку України. Теперішній стан інфраструктури ринку цінних паперів України, сучасні тенденції у розвитку. Вдосконалення інфраструктури фондового ринку.
контрольная работа [33,2 K], добавлен 18.06.2011Принципи функціонування ринку цінних паперів. Загальна характеристика цінних паперів. Методи і правові форми державного контролю на ринку цінних паперів України. Заходи адміністративного примусу, що застосовуються до учасників ринку цінних паперів.
курсовая работа [48,2 K], добавлен 17.10.2012Сутність, функції і сегменти ринку цінних паперів. Організатори торгівлі як учасники фондового ринку. Механізм біржової торгівлі фінансовими інструментами. Аналіз сучасного стану організованого сегменту фондового ринку (ринку цінних паперів) в Україні.
курсовая работа [1012,4 K], добавлен 15.06.2013Механізм функціонування ринку цінних паперів у США. Випуск і обіг цінних паперів. Цінні папери іноземних емітентів. Депозитарні розписки: види, мотивація придбання. Інструменти ринку єврооблігацій. Аналіз тенденцій розвитку ринку цінних паперів в Україні.
курсовая работа [452,4 K], добавлен 26.08.2013Характеристика корпоративних цінних паперів. Особливості формування ринку акцій. Корпоративні облігації, фактори формування ринку державних цінних паперів. Емісійна діяльність на фондовому ринку. Фінансові послуги, що надаються банківськими установами.
контрольная работа [24,3 K], добавлен 08.10.2013Аналіз динаміки обсягів випуску цінних паперів в Україні протягом 2002-2010 р. Основні напрями розвитку фондового ринку в найближчій перспективі, необхідність вирішення питання його ефективного функціонування. Державне регулювання ринку цінних паперів.
статья [246,0 K], добавлен 12.10.2012
