Згідно із Законом України «Про цінні папери і фондову біржу» цінні папери -- це грошові документи, що засвідчують право на володіння позикою або відносини з нею, визначають взаємовідносини між особою, яка їх випустила, та їх власником і передбачають, як правило, виплату доходу у вигляді дивідендів чи відсотків, а також можливість передачі грошових та інших прав, що випливають з цих документів, іншим особам. В останні два десятиліття посилились тенденції до більш широкого використання «безпаперових» цінних паперів замість «паперових». Це вимагає деяких обґрунтувань, що стосуються розуміння терміна «цінні папери».

Раніше, коли цінні папери були в паперовій формі, то сприймалося як «паперовий документ». Однак розвиток комп'ютерних засобів збору, обробки і збереження інформації створив умови для поступової заміни на ринках певної частини, або усіх «паперових» цінних паперів «без паперовими». Останні досить часто визначаються як «запис, що зберігається в комп'ютерних файлах», у зв'язку з чим на ринку цінних паперів широко використовується також термін «електронні цінні папери».

Отже, науково-технічний прогрес і практична потреба ринкової взаємодії у зазначеній сфері поставили досить актуально запитання: «Який зміст має поняття «документ» в умовах зміни його форми з паперової на безпаперову?». Коли йдеться про цінні папери як грошові документи, то беруть до уваги, головним чином, три такі важливі аспекти. Перший -- це «документальний» характер цінних паперів. Другий -- матеріальна форма документа. Третій -- наявність певного набору взаємних прав та зобов'язань, що випливають із власності на конкретний документ (цінний папір) [18,c.209].

Документальний характер цінного паперу означає насамперед, що його випуск та обіг обумовлює виникнення певних відносин між емітентом і власником цього цінного папера. Тобто поняття «документальний характер» цінного папера має те саме значення, що й «офіційний» його характер. Іншими словами, емітент, здійснюючи випуск цінних паперів, діє офіційно, робить заяву про умови випуску офіційно, офіційно є готовим узяти на себе певні зобов'язання та надати інвесторам певні права. У зв'язку з цим перший аспект має важливе значення для ринку цінних паперів.

Матеріальна форма цінних паперів за своєю суттю означає форму матеріального носія, на якому виготовлений документ. Раніше вже згадувалось, що такий носій може бути паперовим або мати форму комп'ютерного запису. В умовах, коли учасники ринку цінних паперів взаємодіють між собою в інформаційному просторі зважено, довіряють один одному і дотримуються етичних норм, даний аспект не має для них великого значення. При порушенні будь-якої з умов, наприклад, умови довіри, учасники віддають перевагу фіксації своїх прав та зобов'язань на паперових носіях. Тобто перевага надається паперовій формі цінних паперів. Отже, питання матеріальної форми документів є не тільки питанням рівня технічної озброєності, а й рівня розвитку культури ринкових відносин щодо цінних паперів. Остання умова включає в себе швидкість і повноту інформованості учасників ринку про ціни, угоди й пропозиції щодо цінних паперів, чесність, високу ступінь взаємної довіри, встановлення пріоритету інтересів клієнта перед інтересами професійних учасників ринку цінних паперів тощо.

Залежно від виду цінних паперів між емітентами та інвесторами можуть виникати різноманітні взаємні права і зобов'язання. Наприклад, набір прав і зобов'язань у випадку випуску і обігу акцій -- один, боргових цінних паперів -- інший, приватизаційних паперів, як вони визначені в законодавстві України -- третій. Кількісні та якісні відмінності в переліку взаємних прав та зобов'язань можуть також мати місце в рамках одного й того ж самого виду цінних паперів. Отже, поняття «документ» стосовно цінних паперів, можна було б визначити так: цінний папір як грошовий документ -- це закріплена на матеріальному носії офіційна інформація емітента, придбання якої призводить до виникнення взаємних прав та зобов'язань між емітентом та власником даного документа. Матеріальним носієм може бути папір (паперові сертифікати й цінні папери) або комп'ютерний запис (електронні цінні папери). Це визначення є одним із можливих варіантів визначень. У нашому випадку слід пам'ятати, що будь-який документ -- паперовий чи безпаперовий -- є офіційною інформацією, що емітент документа, а значить і інформації, повинен діяти на законних підставах та в межах своєї правової компетентності. З іншого боку, психологічно учасникам ринку цінних паперів буває нелегко звикнути до думки, що документом може бути не тільки папір але і електронний носій.

Лінгвістичні відмінності проявляються двояко. Подекуди цінні папери, що мають аналогічний статус, називаються різними термінами. Наприклад, у Європі короткотермінові зобов'язання держави іноді називають «драфтом», у США -- «біллем». З іншого боку, один і той самий термін може мати різні значення. Так, письмове боргове свідоцтво «deberture» в США означає цінний папір, забезпечений репутацією, а не активами емітента. У Великобританії -- навпаки, цінний папір, забезпечедий активами емітента. Термін «дохідні облігації» у Великобританії використовується для визначення облігацій з фіксованим відсотком, що випускаються страховими компаніями; в США він означає облігації, за якими емітент гарантує виплату лише номінальної вартості, а відсоток може бути виплачений лише за умови, що емітент отримає прибуток та рада директорів прийме позитивне рішення про виплату відсотків [185,c.107].

Таким чином, відповідь на запитання про те, чи є будь-який грошовий документ цінним папером, необхідно шукати, керуючись відповідним законодавством, при цьому не слід покладатися на термінологічну аналогію.

РОЗДІЛ 2. ДЕРЖАВНИЙ КОНТРОЛЬ РИНКУ ЦІННИХ ПАПЕРІВ

Ринок цінних паперів є важливою складовою соціально орієнтованої ринкової економіки. Водночас розвиток фондового ринку стримується внаслідок: низької конкурентоспроможності українських цінних паперів у порівнянні з іноземними; відставання законодавчої бази від потреб суб'єктів господарювання; недостатнього рівня прозорості інформації про діяльність учасників фондового ринку, що викликає недовіру населення і акціонерів; відсутності мотивації до операцій на ринку цінних паперів; масового інвестування приватними інвесторами у тверду валюту, а не в корпоративні цінні папери тощо. Для забезпечення стабільного розвитку економіки й досягнення Україною конкурентоспроможності на світовому ринку виникає потреба в удосконаленні механізмів організаційно-правового регулювання діяльності учасників фондового ринку на державному рівні.

У всіх країнах регулювання діяльності фондового ринку здійснюється трьома гілками влади:

-- законодавчою;

-- виконавчою;

-- судовою.

Водночас у більшості країн існує спеціальний виконавчий орган, який контролює дотримання законодавства щодо фондового ринку його учасниками.

В Україні -- це Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку [18,c.214].

Основними завданнями Комісії є:

- формування та забезпечення реалізації єдиної державної політики щодо розвитку та функціонування ринку цінних паперів в Україні, сприяння адаптації українського ринку цінних паперів до міжнародних стандартів;

- координація діяльності центральних органів державної виконавчої влади з питань функціонування в Україні ринку цінних паперів;

- забезпечення державного контролю за додержанням законодавства України з питань функціонування фондового ринку;

- організаційне забезпечення запровадження системи заходів щодо захисту інтересів суб'єктів фондового ринку, упорядкування діяльності емітентів, торговців цінними паперами та інших фінансових посередників;

- підготовка пропозицій щодо запобігання монополізації фондового ринку, створення умов для розвитку добросовісної конкуренції між учасниками фондового ринку та здійснення контролю за їх реалізацією;

- узагальнення практики застосування законодавства України з питань випуску та обігу цінних паперів в Україні, розроблення пропозицій щодо його вдосконалення;

- узагальнення та поширення досвіду іноземних держав щодо формування та розвитку добросовісної конкуренції на ринку цінних паперів» [8].

Важелями непрямого втручання держави у фондовий ринок є:

- податкова політика, що впливає на ділову активність, а відтак на потребу у фінансових ресурсах;

- регулювання грошової маси й обсягів кредитів впливом на ставку позикового відсотка;

- зовнішньоекономічна політика -- регулювання операцій з іноземними валютами, експортно-імпортних операцій тощо;

- гарантії держави по позиках приватного сектора;

- вихід держави на ринок позикових капіталів, що створює пряму конкуренцію між державою та підприємствами-емітентами.

Інакше кажучи, поряд із загальним напрямом лібералізації економіки України набирає силу тенденція до більшої деталізації нормативної та понятійної бази в сфері державного регулювання ринку цінних паперів, а також збільшення ролі державного впливу на зазначену сферу[14,c.210].

Правове регулювання ринку цінних паперів має на меті впорядкування всіх видів діяльності на фондовому ринку з метою узгодження інтересів усіх його суб'єктів. Правове регулювання поділяється на державне регулювання і саморегулювання. Воно є системою, що включає в себе:

* органи, що регулюють ринок;

* законодавчі та підзаконні акти;

* етику фондового ринку;

* традиції та звичаї.

Залежно від співвідношення елементів системи існують національні моделі правового регулювання ринку цінних паперів. Полярними з них є моделі, що засновані:

-- на детальних правилах і процедурах, які визначені державою (США);

-- наявності, крім правил і процедур, значного впливу традицій, рекомендацій тощо (Великобританія).

Концепцією функціонування та розвитку фондового ринку України передбачено, що національна система правового регулювання ринку має виконувати такі функції:

-- визначення ключових напрямів фондового ринку та ролі учасників цього ринку;

-- створення для учасників ринку сприятливого законодавчого та регулюючого оточення;

-- створення перешкод та встановлення відповідальності за дії, які можуть призвести до дезорганізації ринку, його руйнування, недобросовісної конкуренції та омани інвесторів, маніпулювання цінами та шахрайства з фінансовими ресурсами, в тому числі по довірчих операціях» [3, c. 52-54].

Ступінь впливу держави та її роль у впорядкуванні та контролі за діяльністю на ринку цінних паперів не завжди є однаковою. На сучасному етапі актуалізується питання призначення державного регулювання, основних меж його впливу та співвідношення державного регулювання з державним управлінням цією діяльністю.

Науковими дослідженнями в даному напрямі займаються фахівці як у галузі економіки, так і права -- В. Авер'янов, І. Андрущенко, Ю. Битяк, О. Мозговий та ін.

Необхідність конкретизації та додаткового уточнення зазначеного питання викликана як теоретичними, так і практичними проблемами, оскільки діяльність щодо належної організації державного регулювання ускладнюють випадки неефективного розподілу, дублювання повноважень органів державного управління на ринку цінних паперів. Як наслідок, неоднозначність прийнятих рішень гальмує процеси розвитку ринку цінних паперів. Незважаючи на наявність нормативних актів, що регламентують здійснення державного регулювання та контролю на ринку цінних паперів і надають значний обсяг повноважень державним органам, про ефективність правового регулювання та організації державного регулювання на ринку цінних паперів говорити поки що передчасно.

Зазначимо, що межі державного управління, його мета та зміст, перебувають у повній залежності від домінуючих економічних та соціальних відносин. Піддавши аналізу стан їх розвитку, можна дійти висновку щодо появи та розвитку процесів, які свідчать про зменшення функцій державного управління деякими сферами життя суспільства. На цьому підґрунті проявляються тенденції до становлення системи державного регулювання, коли безпосереднє втручання апарату управління в діяльність об'єктів зменшується, а управлінський вплив пов'язується із самостійністю тих чи інших структур. Це ніскільки не принижує ролі виконавчої влади в державному управлінні, тим більше, що «між державним управлінням та державним регулюванням принципова відмінність відсутня, оскільки мета їх одна. Управляючи, органи виконавчої влади здійснюють регулювання, а регулюючи -- управління. Відмінність полягає у ступені впливу керуючого на керованого та рівні підлеглості або відсутності підлеглості».

У теорії адміністративного права питання співвідношення регулювання, управління та керівництва найчастіше здійснюється через розуміння останніх як відповідних загальних методів державного управління. Так, наприклад Т. Коломоєць формулює регулювання як визначення загальної політики й принципів її реалізації через різні напрями, а керівництво -- як практичне проведення в життя загальної політики й принципів відповідно галузі управління, контроль й розробку напрямів діяльності підконтрольних суб'єктів. На відміну від регулювання та керівництва, управління як метод, знаходить свій прояв у прямому систематичному впливі суб'єкта управління на об'єкт повсякденного оперативного характеру [13, c. 39-40].

Аналіз вживання визначення «державне регулювання» у зарубіжній та вітчизняній науковій літературі засвідчує, що вченими висловлюється широке розмаїття думок щодо розуміння суті даного явища. При цьому інколи висловлюються не тільки надзвичайно загальні, нечіткі формулювання, а й такі, що виключають одне одного. Так, англійські вчені Р. Болдуін, К. Скотт та К. Худ пропонують виокремлювати три дефініції визначення «регулювання»: 1) як висунення обов'язкових правил, що провадяться в життя державними органами; 2) всю діяльність державних органів з управління економікою. Таким чином, у даному випадку мета регулювання полягає виключно в управлінні економікою, а суб'єктом цього регулювання є лише державні органи; 3) всі механізми умисного і неумисного соціального контролю. Тобто регулювання виникає в результаті взаємодії соціальних норм і цінностей з усвідомлено схвалюваними політичними рішеннями.

Таким чином, узагальнення поглядів, що сформувалися в науці, щодо співвідношення державного управління та державного регулювання, дозволили запропонувати наступну класифікацію основних концепцій: 1) державне регулювання є більш широким поняттям, ніж державне управління; 2) державне регулювання є різновидом державного управління; 3) державне регулювання виступає функцією державного управління; 4) державне регулювання та державне управління розглядаються як тотожні за своїм значенням та сутністю, але відрізняються лише ступенем впливу на керовані суб'єкти; 5) можливий розгляд державного регулювання під різними кутами зору, наприклад як функція державного управління і як метод тощо.

Становлення ринку цінних паперів України, розбудова його внутрішньої інфраструктури вимагають одночасного становлення та вдосконалення системи регулювання та контролю за процесами, що відбуваються на ньому. Це обумовлено тим, що значна складність, різкі коливання стану фондового ринку, наявність великої кількості професійних та непрофесійних учасників, величезні обсяги різноманітних угод, що укладаються, конфіденційний характер значної частини інформації щодо цінних паперів та цілий ряд інших факторів створюють потенційні умови для зловживань, які посягають на інтереси широкого кола інвесторів, зменшують їх довіру до ринку, що як наслідок призводить до падіння його ефективності.

Ринок цінних паперів повинен приваблювати інвесторів своїми законністю, чесністю та порядком. Цього можна досягти лише шляхом державного регулювання індустрії цінних паперів у тісній взаємодії з її представниками[14, c. 119-120].

Основні функції щодо регулювання фондового ринку в країні належать державі, адже цей ринок є настільки масштабним та ризиковим для фінансової безпеки країни, пред'являє настільки високі вимоги до інфраструктури та ресурсів на його будівництво, що тільки зусилля держави "згори" можуть надати йому цивілізованої та безпечної форми. По суті, має бути масштабна програма створення ринку цінних паперів у країні, адекватна державним програмам приватизації та структурних змін у галузях господарства.

Функції регулювання і контролю за ринком цінних паперів здійснюються державою шляхом формування спеціальних структур, потреба в яких зумовлюється специфікою способів регулювання, пов'язаних з контролем за розкриттям обшир-них масивів інформації; видачею великої кількості ліцензій та спеціальних дозволів; організацією реєстрації випусків цінних паперів і професійних учасників фондового ринку; необхідністю постійної адаптації законодавства та незаконних норм в індустрії цінних паперів, яка швидко розвивається і змінюється; необхідністю для широких верств інвесторів створення органу, який здатен захистити їх інтереси, а також цілим рядом інших обставин.

Можна виділити дві основні моделі регулювання державою ринку цінних паперів.

Перша модель -- регулювання фондового ринку зосереджується переважно в державних органах, і лише невелика частина повноважень щодо нагляду, контролю, встановлення обов'язкових правил поведінки передається державою самоврядним організаціям професійних учасників ринку. Такий підхід, наприклад, застосовується у Франції.

Друга модель -- максимально можливий обсяг повноважень передається самоврядним організаціями значне місце в контролі займають не жорсткі нормативні приписи, а переговорний процес, індивідуальні узгодження з професійними учасниками ринку, і при цьому держава зберігає за собою основні контрольні функції, можливості в будь-який момент втрутитись у процес саморегулювання. Яскравий приклад такої моделі -- ринок цінних паперів Великобританії.

У реальній практиці розвинутих зарубіжних країн ступінь централізації та жорсткість державного регулювання ринку цінних паперів коливається між цими двома крайніми моделями.

З числа більш ніж 30 країн з розвинутими ринками цінних паперів понад 50 відсотків мають самостійні відомства (комісії з цінних паперів -- модель США), приблизно у 15 відсотках країн за фондовий ринок відповідає Міністерство фінансів. У деяких країнах з банківською моделлю ринку цінних паперів (наприклад, Німеччина, Австрія, Бельгія)основну відповідальність за останній несе Центральний банк та орган банківського нагляду (він відокремлений від Центрального банку). Унікальною в цьому відношенні є Швейцарія, де немає єдиного державного органу, що централізував би регулювання фондового ринку (ці функції розподілені по регіонах) .

Вважаємо, що державне управління та державне регулювання -- суть одного й того ж явища -- процесу впорядковуючого цілеспрямованого впливу на будь-які суспільні відносини, які співпадають за своїм основним призначенням, метою та загальними функціями, та відрізняються арсеналом та характером засобів та методів, що використовуються, інакше кажучи -- ступенем імперативності впливу на суспільні відносини в тій чи іншій галузі, зумовлені саме специфікою керованого об'єкта[43, c. 88-89].

РОЗДІЛ 3. ЗАХОДИ АДМІНІСТРАТИВНОГО ПРИМУСУ, ЩО ЗАСТОСОВУЮТЬСЯ ДО УЧАСНИКІВ РИНКУ ЦІННИХ ПАПЕРІВ УКРАЇНИ

3.1 Поняття та види заходів адміністративного примусу, що застосовуються до учасників ринку цінних паперів України

цінний папір державний контроль

Заходи примусу до учасників ринку цінних паперів застосовується як органами державної влади так і недержавними організаціями - саморегулівними організаціями професійних учасників ринку цінних паперів, створеними відповідно до спеціального законодавства. Саморегулівні організації наділені компетенцією застосовувати заходи примусу щодо професійних учасників фондового ринку - членів такої організації. Адміністративно-правова компетенція саморегулівної організації формується з делегованих Комісією повноважень. Ураховуючи специфічний характер відповідних проваджень, діяльність саморегулівних організацій не слід розглядати в розділі “Адміністративний примус на фондовому ринку”; на нашу думку, діяльність саморегулівних організацій на ринку цінних паперів доречно розглянути окремо як специфічний адміністративно-правовий засіб захисту прав інвесторів в цінні папери.

-втілюється в життя на підставі норм законодавства з цінних паперів і частково, що стосується відповідальності фізичних осіб за правопорушення на ринку цінних паперів,- з урахуванням вимог Кодексу України про адміністративні правопорушення. Новітня теорія адміністративно-правових відносин передбачає видозмінення теорії адміністративного примусу, що була побудована за радянських часів. Зокрема, остаточно застарів постулат адміністративного права про те, що адміністративним примусом може бути тільки такий різновид державного примусу, заходи якого передбачено нормами адміністративного права. Також, не відповідає дійсності концепція відповідно до якої адміністративний примус застосовується за порушення адміністративно-правових норм. Аналіз законодавства про цінні папери та практики його застосування є свідченням непридатності критерію розмежування державно-правового примусу в залежності від галузевої приналежності норм, що його регламентують. Важливим нормативно-правовими актами щодо підстав та порядку застосування адміністративного примусу на ринку цінних паперів є Закон України “Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні”, Закон України “Про цінні папери і фондовий ринок”, Закон України “Про господарські товариства”, Указ Президента України “Про Державну комісію з цінних паперів та фондового ринку” від 12 червня 1995 р. № 446/95, Указ Президента України “Про Державну комісію з цінних паперів та фондового ринку” від 14 лютого 1997 р. № 142/97, Указ Президента України “Питання Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку” від 19 травня 1999 р. № 523/99, Рішення Комісії “Про Основні засади контрольно-ревізійної діяльності Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку” від 17 жовтня 1997 р. № 38, наказ Комісії “Про затвердження Правил розгляду справ про порушення вимог законодавства на ринку цінних паперів та застосування санкцій” від 9 січня 1997 р. № 2, Рішення Комісії “Про затвердження Правил проведення перевірок діяльності емітентів та саморегулівних організацій на ринку цінних паперів” від 8 липня 2003 р. № 302, Рішення Комісії “Про затвердження Положення про проведення контролю за реєстрацією акціонерів для участі у загальних зборах акціонерних товариств” від 23 грудня 1998 № 199 тощо.

-застосовується стосовно юридичних осіб - учасників ринку цінних паперів, громадян або фізичних осіб - посадових осіб учасників ринку цінних паперів. На відміну від традиційного адміністративного примусу, заходи адміністративного примусу на фондовому ринку застосовуються переважно до юридичних осіб.В окремих випадках стосовно громадян можуть застосовуватися заходи адміністративної відповідальності за порушення законодавства з цінних паперів, порядок та підстави застосування яких регламентуються Кодексом України про адміністративні правопорушення (КУпАП).

-за характером впливу є заходами психічного впливу на поведінку учасників ринку цінних паперів. Адміністративний примус на фондовому ринку проявляється через психічний вплив на об'єкт примусу у вигляді обмежень особистого, організаційного, майнового характеру, тобто певних несприятливих для учасника ринку цінних паперів наслідків.

Отже, характерною відмінністю адміністративного примусу на фондовому ринку від традиційних заходів адміністративного примусу (закріплені в Кодексі України про адміністративні правопорушення та Законі України “Про міліцію”) є те, що він виключає застосування заходів фізичного впливу і проявляється лише у вигляді обмежень особистого, організаційного, майнового характеру.

-у законодавстві переважно закріплюються у вигляді санкцій - негативних мір впливу, що має притерпіти учасник фондового ринку, який допустив порушення норм законодавства.Мірами впливу на фондовому ринку є: зупинення обігу цінних паперів певного емітента, визнання емісії цінних паперів недійсною, розпорядження щодо усунення порушень вимог чинного законодавства, попередження, штраф, зупинення/анулювання дії ліцензії тощо.

Отже, адміністративно-правовий примус на фондовому ринку, як засіб захисту прав та законних інтересів інвесторів в цінні папери,є однією з основних форм державного регулювання ринку цінних паперів, і застосовується Комісією, уповноваженими особами Комісії та саморегулівними організаціями у передбачених законом випадках комплексу примусових заходів морального, матеріального та організаційно-правового впливу на волю і поведінку учасників ринку цінних паперів з метою забезпечення правопорядку на фондовому ринку шляхом попередження та припинення правопорушень, відновлення порушених прав потерпілої сторони, а також притягнення винних осіб до юридичної відповідальності.

3.2 Адміністративні стягнення за правопорушення на ринку цінних паперів України