Інвестиційна діяльність комерційного банку та її вплив на його фінансовий стан

Для забезпечення надійності та стабільності, а також диверсифікації активів з метою зниження ризиків, значна частина залучених коштів розміщена в боргові цінні папери, що рефінансуються Національним банком України або емітовані Національним банком України. Залишок за такими цінними паперами становив 15 401 912 тис.грн., або 26,5% чистих активів.

Незважаючи на кризові явища на фінансовому ринку, банк постійно підтримував ліквідність на достатньому рівні для забезпечення своєчасних розрахунків за дорученням клієнтів. За 2008 рік кошти на кореспондентському рахунку в Національному банку України зросли в 2,4 рази і на 31.12.2008 становили 1 357 055 тис. грн. Готівкові кошти та банківські метали в касах банку за 2008 рік збільшились на 160 855 тис. грн. і на кінець звітного року становили 1 255 909 тис. грн. Частка коштів на кореспондентському рахунку та в касах банку в чистих активах склала 4,5%.

Обсяг чистого процентного доходу банку зріс на 72,6 % і становив 1 509 768 тис.грн. Комісійний дохід досягнув 778 654 тис. грн., що на 211 059 тис. грн. більше, ніж за 2007 рік. Результат від торгівлі іноземною валютою та переоцінки іноземної валюти склав 146 094 тис. грн., що в 2,1 р. перевищує показник попереднього року. Інші операційні доходи становили 152 778 тис. грн.

Адміністративні та інші операційні витрати банку склали 1 637 850 тис. грн.

Резерви на відшкодування можливих втрат за активними операціями сформовано банком у повному обсязі, який становив 863 167 тис.грн. Їх частка у чистих активах зменшилась на 1,3 в. п. і становила 1,5 %.

Обсяг чистого прибутку становив 305 238 тис. грн., що в 1,5 р. більше, ніж за 2007 рік.

За показниками ефективності діяльності за 2008 рік банк досягнув кращих результатів, ніж в середньому по банках України, а саме: рівень рентабельності балансового капіталу становив 10,21 %, рентабельності статутного капіталу - 20 %, рентабельності активів - 1,26 %. Це вище, ніж в середньому по банках України, відповідно на 1,70 в.п., на 6,83 в.п. та на 0,23 в.п.

Прибутковість однієї акції зросла та склала понад 292 тис.грн.

2.6 Оцінка впливу інвестиційної діяльності ВАТ «Ощадбанк» на його ліквідність

Таблиця 2.6.1

Аналіз ліквідності ВАТ «Ощадбанк»
	Норматив миттєвої ліквідностіН4	Норматив поточної ліквідностіН5	Норматив короткострокової ліквідності Н6	Загальна ліквідність Кзл
2005	39,5%	45,1%	18,5%	108,8%
2006	38,1%	50,5%	20,2%	118,3%
2007	44,7%	51,9%	20,9%	112,9%
2008	34,8%	48,3%	22,1%	137,0%
2009	35,6%	47,8%	21,1%	138,3%

Рис.2.6.1. Динаміка нормативу Н4 ВАТ "Ощадбанк"



Рис.2.6.2. Динаміка нормативу Н5 ВАТ "Ощадбанк"

Рис.2.6.3. Динаміка нормативу Н6 ВАТ "Ощадбанк"

Рис.2.6.4. Динаміка нормативу Кзл ВАТ "Ощадбанк"

Розраховані для ВАТ «Ощадбанк» показники ліквідності свідчать про відносну стабільність банку, але він має невеликий запас ліквідності, а значить існує ризик виходу коефіцієнтів ліквідності за межі теоретичної норми данного показника.

2.7 Аналіз інвестиційної діяльності ВАТ «ПриватБанк»

За умови отримання письмового Дозволу Національного банку України (№ 22-2 від 29.07.03р. року та додатку до нього), банк також має право на:

- здійснення інвестицій у статутні капітали та акції інших юридичних осіб;

- здійснення випуску, обігу, погашення (розповсюдження) державної та іншої грошової лотереї;

- перевезення валютних цінностей та інкасацію коштів;

- операції за дорученням клієнтів або від свого імені: з інструментами грошового ринку, з інструментами, що базуються на обмінних курсах та відсотках, з фінансовими ф'ючерсами та опціонами;

- довірче управління коштами та цінними паперами за договорами з юридичними та фізичними особами;

- депозитарну діяльність і діяльність з ведення реєстрів власників іменних цінних паперів;

- операції з валютними цінностями;

- емісія власних цінних паперів;

- організація купівлі та продажу цінних паперів за дорученням клієнтів;

- здійснення операцій на ринку цінних паперів від свого імені (включаючи андерайтинг).

ь Брокерські послуги ПриватБанку

ПриватБанк пропонує клієнтам, що здійснюють операції з акціями й облігаціями, скористатися брокерськими послугами Банку (посередницькими послугами, пов'язаними з купівлею-продажем цінних паперів на організованих і неорганізованих ринках). Банк надає брокерські послуги на всіх фондових біржах України, у системі ПФТС, на неорганізованому (позабіржовому) ринку.

Рис 2.7.1. Доля ВАТ «ПриватБанк» на ринку інвестиційних послуг на кінець 2008 р., %

Під Брокерськими послугами розуміють як здійснення операцій по купівлі або продажу цінних паперів, так і підготовку всіх документів, необхідних для проведення операції, надання клієнту інформації про поточні котирування, консультування клієнта щодо податкових і правових аспектів операції.

Наявність у Банку підрозділів Зберігача і Реєстратора дають можливість скоротити витрати часу на перереєстрацію цінних паперів.



Рис 2.7.2. Зростання кількості рахунків по зберіганню ЦП у ЗАТ КБ «ПриватБанк»

ь Формування контрольних і блокуючих пакетів

Центр фондових операцій ПриватБанку пропонує клієнтам послуги по формуванню контрольних і блокуючих пакетів акцій українських підприємств, перетворених у процесі приватизації на акціонерні товариства

На підставі величезного досвіду проведення кампаній по формуванню великих пакетів акцій підприємств, фахівці Центру фондових операцій розроблять оптимальну стратегію формування пакету, що враховує специфіку розміщення акцій у процесі приватизації, а також можливості викупу частини акцій у процесі торгів на біржах, у ПФТС, на позабіржовому ринку

ПриватБанк здатний з мінімальними витратами організувати скупку акцій у фізичних осіб на всій території України. У рамках програми по формуванню великих пакетів Банк бере на себе всі переговори з реєстратором акцій, з контролюючими і податковими органами

При необхідності Банк надає консультації по проведенню зборів акціонерів і участі в роботі контролюючих органів на підприємствах

ь Приватизаційні аукціони і конкурси

ПриватБанк пропонує послуги з підготовки й участі в приватизаційних конкурсах і аукціонах. Підготовка необхідних документів і безпосереднє представлення інтересів клієнта передбачає виконання таких робіт:

1. Аналіз інвестиційної привабливості підприємства

2. Аналіз структури капіталу

3. Розробка пропозицій щодо подальшої спрямованості програми:

- доцільність придбання пакету акцій для наступного продажу;

- необхідність у зміцненні придбаного пакета (формування контрольного, а значить і більш ліквідного пакету акцій) шляхом організації скуповування акцій в акціонерів

- рекомендації із супроводу (корпоративному упрвлінню) придбаного пакету акцій (участь у Загальних зборах акціонерів, обрання своїх представників у виконавчі і контролюючі органи товариства і т.п.).

4. Підготовка і подача документів, необхідних для участі в приватизаційному конкурсі

5. Підготовка плану довгострокових інтересів з розвитку підприємства

6. Підготовка і подача документів для одержання згоди на придбання акцій в Антимонопольний комітет України

7. Підготовка й узгодження з ФДІУ договору закупівлі-продажу пакету акцій

ь Інформаційно-аналітичне обслуговування

Спеціалісти Управління активами надають наступну інформацію та послуги:

Значення індексівПФТС, РТС, NАSDАQ, NYSЕ за дві останні торговельні сесії;

Короткий аналітичнийогляд про тенденції розвитку закордонних фондових ринків (щотижня);

ь Корпоративне фінансування

Послуги і продукти Управління Корпоративних фінансів:

Способи залучення фінансових засобів. Залучення фінансового і стратегічного інвестора. Випуск облігаційної позики. Реалізація АДР - програм. Розміщення капіталу інвестора. Презентації послуг Управління.

Як структурувати привабливі параметри облігаційної позики? Як успішно розмістити облігації? Як підтримувати ліквідність облігацій на вторинному ринку? З відповідями на ці й інші питання, які необхідно знати потенційному емітенту облігацій, ми пропонуємо ознайомитися в розділі

Путівник емітента облігацій

Путівник інвестора

Путівник інвестора надає потенційним покупцям облігацій основні методичні аспекти прийняття рішень про інвестування в цінні папери, розкриває юридичні моменти операцій з облігаціями і їхнім оподатковуванням.

Інформаційна площадка з купівлі - продажу бізнесу

Надання повного спектра послуг по здійсненню покупки/продажу існуючого Бізнесу, за допомогою оперативного розміщення інформації потенційних покупців/продавців на інформаційній площадці.

ь Депозитарні послуги

- Департамент депозитарного обслуговування (Зберігач цінних паперів)

- Послуги емітентам цінних паперів

- Послуги власникам цінних паперів



Рис 2.7.3. Зростання кількості ЦП на депозитарному обліку ПриватБанк, млрд.шт.

ь Послуги реєстратора

У даний час Реєстратор ПриватБанк є найбільшим оператором ринку реєстраторських послуг в Україні, обслуговуючи більше 1 300 емітентів і понад 800 тисяч власників ЦП.

2.8 Фінансові результати діяльності ВАТ «ПриватБанк» станом на 31 грудня 2008 року

Активи банку збільшилися протягом року на 47,04% тасклали 80 165 465 тис. грн значною мірою завдяки зростанню на 70,08% обсягу наданих кредитів. Таким змінам сприяло активне просування банком різних видів кредитування

юридичних та фізичних осіб. За звітний рік зобов'язання банку збільшились на 46,49%та склали 71 969 782 тис. грн.Ці зміни відбулися в основному за рахунок залучення банком:

? коштів клієнтів - збільшились на 19 187 372 тис.грн

? коштів банків - збільшились на 3 656 618 тис.грн

? коштів на умовах субординованого боргу -збільшились на 363 102 тис. грн

Рис. 2.8.1. Динаміка активів ЗАТ КБ «ПриватБанк», тис.грн.

Власний капітал ПриватБанку зріс на 52,08% та склав 8 195 683 тис.грн значною мірою завдяки збільшеннюСтатутного капіталу банку на 2 971 632 тис. грн за рахунок внесків акціонерів банку. За станом на кінець дня 31.12.2008 року сплачений Статутний капітал ПриватБанку склав 5 684 882 тис.грн. Чистий прибуток від діяльності банку за 2008 рік склав 1 291 776 тис. грн.



Рис. 2.8.2. Динаміка капіталу ЗАТ КБ «ПриватБанк», тис.грн

Рис. 2.8.3. Динаміка чистого прибутку ЗАТ КБ «ПриватБанк», тис.грн.

Регулятивний капітал, розрахований за методикою Національного банку, збільшився протягом року на 47,17%та становив 7 688 393 тис.грн.

2.9 Оцінка впливу інвестиційної діяльності ВАТ «ПриватБанк» на його ліквідність

Таблиця 2.9.1

Аналіз ліквідності ЗАТ КБ «ПриватБанк»
	Норматив миттєвої ліквідності Н4	Норматив поточної ліквідності Н5	Норматив короткострокової ліквідності Н6	Загальна ліквідність Кзл
2005	39,3%	45,1%	35,5%	111,0%
2006	48,9%	55,5%	38,2%	110,5%
2007	53,2%	87,2%	46,1%	111,0%
2008	40,8%	70,4%	26,9%	114,5%
2009	75,3%	47,8%	47,8%	107,6%

Рис.2.9.1. Динаміка нормативу Н4 ЗАТ КБ "ПриватБанк"

Рис.2.9.2. Динаміка нормативу Н5 ЗАТ КБ "ПриватБанк"



Рис.2.9.3. Динаміка нормативу Н6 ЗАТ КБ "ПриватБанк"

Рис.2.9.4. Динаміка нормативу Кзл ЗАТ КБ "ПриватБанк"

У «Приватбанку» всі нормативи були дотримані у 2005-2009 роках без порушень.

Отже, питома вага високоліквідних активів у робочих активах у 2005-2009 роках становить набагато більше за нормативне значеня, що свідчить про достатність коштів, щоб покрити свої рн.'язання.

ВИСНОВКИ ДО РОЗДІЛУ 2

За останні роки простежується тенденція до переорієнтації банків із вкладень у цінні папери на інвестиції у цінні папери на продаж. Більшість інвестицій банків сьогодні здійснюється у формі кредитів. У 2008 році українські банки переважно надавали кредити в поточну діяльність позичальників, їх частка перевищувала 90 % . Обсяги кредитів в інвестиційну діяльність були незначними, а їх частка на початок 2009 р. Становила 9,9 % від загального кредитно-інвестиційного портфеля (КІП).

В табл. 2.1 наведена структура інвестиційного портфеля першої п'ятірки українських банків станом на початок 2009р.[13].

Таблиця 2.1

Структура інвестиційно-кредитного портфеля станом на 1.01.09, млн грн

№ з/п	Банк	КІП	Частка, %	Міжбанк. Кредити	Кредити юр.особ	Кредити рн.. Особ.	Цінні папери
	Всього	431976,42	100	42647,26	224143,4	140404,48	24781,64
1	Приватбанк	43004,47	9,955	3887,65	18232,03	18740,37	2144,42
2	РайффайзенБанк Аваль	37366,24	8,65	1124,97	17665,38	17146,02	1429,87
3	УкрСиббанк	30546,31	7,071	1526,37	10983,92	17047,29	988,73
4	Укрсоцбанк	24778,42	5,736	461,11	10214,22	12513,04	1590,06
5	Укрексімбанк	22931,05	5,308	441,22	10214,22	966,53	1569,86

Таким чином, причинами низької ефективності банківської системи України та її інвестиційної складової є такі дві групи чинників:

1) внутрішньобанківські, до яких належать недостатність ресурсів для проведення інвестиційних операцій, бажання банків максимізувати віддачу підвищенням процентної ставки за кредитами, високі вимоги банків до забезпеченості інвестиційних кредитів;

2) зовнішні, такі як високий рівень інфляції в економіці, система внутрішніх взаємних платежів, непрозорість ринку капіталу, недовіра до банківської системи з боку клієнтів, недосконалість законодавства, недостатня кількість платоспроможних позичальників.

Мною була проаналізована інвестиційна діяльність трьох комерційних банків, а також динаміка їх фінансових показників. З кожним роком банки України розвиваються у напрямку інвестиційної діяльності, відповідно зростають і їхні фінансові показники. На рисунку 2.1. я зобразила динаміку зростання активів досліджуваних банків за 2005-2008 рр. З діаграми видно, що фінансові показники усих трьох банків (в тому числі активів) ростуть, але «ПриватБанк»розвивається стабільно і впевнено, має найбільші показники, при цьому з таблиці 2.1. можемо зробити висновки, що ЗАТ КБ «ПриватБанк» є найбільш активним інвестором серед банків України. Найбільш стрімко зростають показники «ОТР Банку» через те, що цей банк веде дуже грамотну і активну інвестиційну політику, спираючись на зарубіжний досвід. Показники ВАТ «Ощадбанк» в ці роки росли повільніше двох попередніх банків і лише в 2008 році наблюдався різкий стрибок показників вгору.

Рис. 2.1. Динаміка активів досліджуваних банків, тис.грн.

На мою думку цей ефект пояснюється тим, що через світову фінансову кризу довіра до недержавних банків у населення зменшилася, а також державні банки отримали підтримку держави в цей важкий для банківської системи час.

Всі три банківські структури являють собою відносно ліквідні і платоспроможні товариства, проте ВАТ «Ощадбанк», який не досить активно займається інвестиційною діяльністю, знаходиться поряд з межею теоретичної норми показників ліквідності, а активні інвестори ЗАТ «ОТР Банк» і ЗАТ КБ «ПриватБанк» мають значні запаси ліквідності і спроможні щодо погашення зобов'язань.

РОЗДІЛ 3. ШЛЯХИ ВДОСКОНАЛЕННЯ ІНВЕСТИЦІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ БАНКУ ТА ЇЇ ВПЛИВ НА ЙОГО ФІНАНСОВИЙ СТАН

3.1 Державне регулювання інвестиційної діяльності банків як фактор стабілізації його фінансового стану

Становлення розвинутої ринкової економіки неможливе без створення умов для активізації інвестиційного процесу. Джерелом інвестицій як фактора економічного зростання є внутрішні та зовнішні вкладення. У зв'язку з цим необхідно розробити механізм, здатний забезпечити мобілізацію капіталу для інвестицій у реальний сектор.

Саме банк, на відміну від інших фінансових установ, є універсальною організацією, що може надавати максимальну кількість і забезпечувати найкращу якість послуг в інвестиційній сфері. Але на українському фондовому ринку професійна інвестиційно-банківська діяльність недостатньо розвинута, і це гальмує процес виходу підприємств на фондовий ринок.

Таким чином, розвиток інвестиційно-банківської справи стає необхідною і важливою передумовою удосконалення інвестиційного механізму українського фондового ринку.

Значним джерелом інвестицій повинен стати ринок цінних паперів. Однак на сучасному етапі український фондовий ринок характеризується низькою ринковою капіталізацією, недостатньою прозорістю та ліквідністю. Основний обсяг угод з цінними паперами укладається поза межами організованого ринку.

Загальною проблемою вітчизняного фондового ринку залишається нестача внутрішніх інвестиційних коштів, тобто головним чином відсутність грошей у більшої частки населення. Стримування розвитку фондового ринку відбувається за рахунок: недосконалої нормативно-правової бази, нерозвиненості інфраструктури, недовіри вітчизняних та іноземних інвесторів до вітчизняного фондового ринку, несприятливого податкового клімату для здійснення інвестицій у цінні папери.

Подальший розвиток цього ринку повинен здійснюватись за такими напрямами: продовження процесів приватизації та корпоратизації державних підприємств, прискорення процесу створення холдингових компаній, більш поширене використання додаткових емісій акцій для залучення коштів безпосередньо до підприємств, збільшення їх капіталу.

Таким чином, головними причинами інвестиційної кризи в Україні за останнє десятиріччя були:

- млявість політичних (демократичних) і економічних ринкових реформ;

- недосконалість і нестабільність законодавства;

- постійне зниження обсягу внутрішніх накопичень внаслідок падіння національного виробництва;

- репресивний характер податкової системи, надмірне вилучення її каналами прибутку та інших ресурсів простого та розширеного відтворення;

- слабкість матеріальної бази через розлад усіх галузей економіки та зруйнування ринку збуту товарів;

- мізерність фінансових ресурсів, в тому числі внаслідок відходу держави з інвестиційної сфери і фактичного небажання недержавних структур займатися виробничими інвестиціями;

- необґрунтовані надії на приплив іноземних інвестицій;

- значні масштаби взаємних неплатежів.

Система державного регулювання інвестиційної діяльності має досить складну структуру. Вона охоплює не тільки заходи (механізми) регулювання конкретних процесів, а й інструменти, тобто засоби, регулювання, що використовуються окремими напрямами (складовими) економічної політики. А вся цілісна система регулювання спрямовується на реалізацію функцій життєдіяльності суспільства, які держава бере на себе. Тому система державного регулювання інвестиційної діяльності повинна будуватися за ієрархічним принципом: спочатку встановлюються функції системи, далі визначаються напрями проведення економічної політики, що спрямовуються на реалізацію цих функцій, потім здійснюється підбір інструментів втілення в життя цієї політики і, нарешті, розроблюються заходи регулювання конкретних процесів.

Активне державне регулювання інвестиційної діяльності необхідне державі з будь-якою системою господарювання. Першоосновою пожвавлення інвестиційної діяльності в умовах України є захист конкуренції і регулювання цін на інвестиції, державна підтримка інвестицій і підприємництва з метою розвитку ринкових відносин і конкуренції в інвестиційній сфері. Держава втручається в інвестиційну діяльність в країнах з різним рівнем ринкових відносин, незалежно від форми власності інвестора. В теорії існує два протилежних підходи щодо втручання держави в інвестиційний процес. В першому випадку держава бере на себе якомога більше функцій інвестора (концентрацію капіталу, забезпечення проектно-кошторисною документацією, матеріально-технічними ресурсами, розподіл доходів від інвестицій). В другому випадку держава надає максимальну свободу інвесторам. При цьому держава впливає на інвестиційний процес через макроекономічні регулятори: податкову, амортизаційну, кредитну політику, систему санкцій і субсидій.

Для забезпечення сталого економічного розвитку, інвестиційної привабливості національної економіки, окремих галузей і регіонів держава через податкові пільги, пільгові кредити і державні субсидії намагається залучити вітчизняних і зарубіжних інвесторів. Тому важливою функцією держави є спрямування інвестицій на розвиток економіки і повну зайнятість. 3 цією метою в країні заохочується створення підприємств з іноземними інвестиціями, міжнародних концернів і консорціумів.

В числі інших важливіших функцій держави в роботі визначені:

- створення правових основ функціонування ринку капіталу;

- формулювання стратегічних і тактичних цілей та пріоритетів;

- регулюванню іноземних інвестицій і валютного ринку;

- дотримання спрямованості інвестицій на вирівнювання сукупного попиту і сукупної пропозиції;

- додержання соціальних цінностей;

- частковий перерозподіл доходів галузей і виробництв та ін.

Наведені функції мають ту особливість, що вони не можуть виконуватися за допомогою ринкових важелів. З іншого боку, всі вони вкрай необхідні для ефективного розвитку суспільства. Саме тому держава повинна взяти на себе їх реалізацію за допомогою системи державного регулювання.

Визначені функції державного регулювання інвестиційної діяльності реалізуються засобами економічної політики. Економічна політика є стратегічною лінією дій, що проводиться Урядом, і конкретизується системою засобів і заходів у сфері управління економікою з метою надання визначеної спрямованості економічним процесам, згідно з цілями, завданнями і пріоритетами розвитку держави. В роботі обгрунтовані і упорядковані складові соціально-економічної політики, а також показано, що економічна політика охоплює всі проблеми створення і підтримки стабільного розвитку економіки і позитивних зрушень у соціальній сфері. Вона складається з політик нижчого рівня, що спрямовані на реалізацію цілей в окремих сегментах економіки. Це макроекономічна політика, цінова, фінансово-бюджетна, грошово-кредитна, інвестиційна, структурна, зовнішньоекономічна та ін.

Цілі і принципи регулювання інвестиційної діяльності випливають з загальнодержавної економічної політики і її складової - інвестиційної політики.

Державна інвестиційна політика - це діяльність держави, що спрямована на створення сприятливих нормативно-правових та господарських умов для інвестування в основний капітал, формування підприємствами та організаціями необхідних фінансових засобів для інвестиційного розвитку, а також підтримка стійкої кон'юнктури на ринках капіталу та інвестиційних ресурсів. В цілому вона повинна бути спрямована на відтворення і збільшення основного капіталу на новій технологічній базі.

Цілі державного регулювання на кожному історичному етапі розвитку економіки залежать від багатьох обставин і, в першу чергу, від ступеня загального розвитку економіки. Стратегічними цілями інвестиційної політики для умов України визначені:

- створення сприятливого інвестиційного клімату;

- залучення капітальних вкладень у виробництво;

- інвестиційне забезпечення структурної перебудови економіки;

- мобілізація всіх джерел інвестиційних ресурсів та їх ефективне використання;

- забезпечення зростання валового внутрішнього продукту;

- створення умов для нарощування внутрішніх інвестиційних ресурсів.

У відповідності з визначеними цілями головними завданнями інвестиційної політики є:

- збільшення обсягу інвестиційних ресурсів за рахунок всіх джерел фінансування (кредитні ресурси комерційних банків, кошти приватних та іноземних інвесторів, кредитні лінії, бюджетні та власні кошти);

- визначення пріоритетних напрямів використання капіталовкладень, в тому числі державних в межах бюджету;

- забезпечення ефективного використання капітальних вкладень, удосконалення їх відтворювальної і технологічної структури.

Система державного регулювання включає також визначення найважливіших соціальних, економічних та інших цілей і завдань на перспективу, в тому числі соціальних орієнтирів, основних пропорцій і структурних зрушень, а також найбільш ефективної соціально-економічної політики, яка сприяє їх реалізації. При цьому визначення економічних цілей має здійснюватись для країни в цілому, окремих її регіонів, сфер економіки, територіально-виробничих формувань, виходячи з нагальної необхідності задоволення потреб суспільства, наявних ресурсів і визначених пріоритетів розвитку.

Серед головних засобів або інструментів державного регулювання інвестиційної діяльності в дисертації виділені:

- закони і законодавчі акти;

- обсяги інвестицій в основний капітал, всього і за джерелами фінансування;

- обсяги інвестицій за призначенням:

- інвестиції виробничого призначення;

- інвестиції невиробничого призначення;

- інвестиції в житлове будівництво;

- обсяги підрядних робіт;

- інвестиції з місцевих бюджетів;

- обсяги капітальних вкладень;

- частка обсягів капітальних вкладень, спрямованих на розвиток виробничого потенціалу;

- обсяги незавершеного будівництва;

- введення в дію основних фондів, об'єктів соціальної сфери (введення в експлуатацію закладів освіти, дошкільних закладів, лікарень, амбулаторно-поліклінічних закладів, введення в дію житла тощо);

- важелі кредитної і податкової політики;

- норми амортизаційних відрахувань;

- загальнодержавні капіталовкладення;

- комунальні капіталовкладення;

- прямі іноземні інвестиції;

- портфельні інвестиції;

- страхування інвестиційних ризиків;

- державна експертиза інвестиційних проектів;

- субсидії;

- кредити і державні гарантії;

- ставки податків (на продукти, на ресурси, на прибутки, доход і майно);

- пільги з оподаткування;

- база оподаткування;

- санкції;

- імпортне мито;

- плата за надра та ін.

Всі форми втручання держави в економіку утворюють цілісну систему. Кожна модель державного регулювання є певним сполученням елементів, які реалізуються у вигляді комплексу інструментів і заходів економічної політики та відповідних державних установ, які розробляють та реалізують ці заходи.

У своєї суті схема державного регулювання інвестиційної діяльності для умов України передбачає:

- спрямування державної економічної політики на впровадження експортоорієнтованої моделі розвитку економіки;

- систематичне проведення моніторингу і аналізу основних показників інвестиційної діяльності;

- визначення пріоритетних напрямів інвестування, якісну розробку проектів і експертну оцінку об'єктів інвестування;

- визначення можливих джерел інвестування і оцінку їх ефективності;

- побудову механізму залучення інвестицій через проведення гнучкої податкової політики, перетворення амортизаційних відрахувань в інвестиційне джерело, створення конкурентного ринкового середовища, створення привабливого інвестиційного середовища, формування та розвиток грошового і фондового ринків, розвиток іпотечного і вексельного кредитування, сприяння інвестиційній спрямованості процесу приватизації, створення системи гарантій захисту прав іноземних інвесторів;

- створення системи державного нагляду, залучення державного контролю, створення відповідного інфраструктурного забезпечення.

Бюджетна політика - це інструмент реалізації фінансової політики держави на основі централізації частини прибутків суб'єктів господарської діяльності і розподілу їх відповідно до потреб і пріоритетів суспільства і задач підтримки стабільності макроекономічної політики.

В умовах України у бюджетній політиці необхідно:

- привести зобов'язання держави у відповідність з її ресурсами, забезпечити на цій основі реальну збалансованість та бездефіцитність державного бюджету;

- здійснити заходи, які забезпечили б прозорість бюджетного процесу та дієвий контроль за використанням бюджетних коштів на всіх рівнях;

- привести у відповідність з Бюджетним кодексом реформу міжбюджетних відносин;

- забезпечити надходження до бюджетів усіх рівнів тільки у грошовій формі;

- перевести місцеві бюджети на казначейське обслуговування;

- врегулювати кредиторську заборгованість державного бюджету;

- забезпечити своєчасність розрахунків за спожиті енергоносії на основі жорсткої політики енергозбереження у державній сфері.

Надзвичайно актуальним є утвердження ефективної системи управління державним боргом України, створення умов для її виходу на зовнішні ринки капіталу, продовження співпраці з міжнародними фінансовими організаціями.

Державне регулювання економіки за допомогою використання податкових важелів в умовах України повинно спрямовуватись на забезпечення і підтримку збалансованого зростання, ефективне використання ресурсів, стимулювання інвестиційної і підприємницької діяльності. Ефективною може вважатися тільки така податкова політика, яка стимулює нагромадження та інвестиції.

У теорії і практиці податкового регулювання розвинутих країн Заходу податкова політика в останні роки проводилася згідно з кейнсіанською концепцією функціональних фінансів. Згідно з цією концепцією, величина видатків і норма оподаткування підпорядковуються потребам регулювання сукупного суспільного попиту, який повинен утримуватись на рівні, що забезпечує повне використання трудових ресурсів і капіталу за умови збереження стабільних цін.

В умовах України у податкової політиці необхідно забезпечити:

- відчутне зниження податкового навантаження;

- розширення бази оподаткування за рахунок збільшення масштабів виробництва;

- вирівнювання умов оподаткування для всіх платників податків за рахунок скасування пільг (особливо тих, що надаються за галузевими та територіальними ознаками);

- створення ефективної та прозорої системи адміністрування податків, узгодженої із забезпеченням прав і обов'язків платників податків та інших обов'язкових платежів.

Значний вплив на рівень інвестиційної активності проявляє грошово-кредитна політика держави, яка проводиться Національним Банком України і в рамках якої можуть застосовуватись інструменти прямого державного регулювання. В даному випадку об'єктом регулювання виступає грошова маса, яка у відповідних співвідношеннях з основними макроекономічними показниками позитивно або негативно впливає на економічне зростання в країні та на рівень інвестиційної активності. Суб'єктом грошово-кредитної політики виступає НБУ, який здійснює грошову емісію та за допомогою арсеналу засобів, а саме ставки рефінансування, норми обов'язкових резервів, операцій на відкритому ринку та валютних інтервенцій впливає на рішення суб'єктів господарювання про доцільність інвестування.

Грошово-кредитна політика - це повинна бути політика держави, спрямована на:

- оздоровлення всієї фінансової та грошової системи України;

- зменшення темпів інфляції та стабілізацію споживчих цін;

- стабілізацію обсягів виробництва;

- підвищення реальних доходів населення;

- скорочення дефіциту державного бюджету;

- упорядкування торгово-платіжного балансу;

- зменшення дотацій населенню та підприємствам;

- наявність спеціального стабілізаційного фонду для підтримки діє спроможності гривні.

Для економіки України проблема структурно-інвестиційних перетворень залишається однією з найгостріших. Вона проводиться державою як безпосередньо шляхом розробки і фінансування інвестиційних програм різного рівня, так і опосередковано - за допомогою важелів непрямого регулювання інвестиційної діяльності і, в першу чергу, в недержавному секторі економіки. Останнє особливо важливо, тому що пріоритети використання недержавних коштів для реалізації значної частини державних перетворень хоча і диктуються загальноекономічною ситуацією, але коригуються ринковою кон'юнктурою і тому дуже часто не співпадають з загальнонаціональними інтересами, а централізованих державних коштів явно недостатньо для фінансування масштабної структурної перебудови.

Центральним завданням промислової політики, як важливішої складової економічної політики держави, повинна стати підтримка тих виробництв, які поки що не вичерпали свого потенціалу розвитку і намагаються стати головними по випуску високоефективної вітчизняної продукції, спроможної зайняти стійке місце на внутрішньому і світовому ринках. У зв'язку з цим, суть промислової політики - це комплекс заходів, що забезпечують підвищення конкурентоздатності вітчизняних підприємств, тобто створення ними конкурентних привілеїв перед фірмами інших країн. При цьому в довгостроковій перспективі доцільно скерувати зусилля на розвиток конкурентних привілеїв високого порядку - унікальної продукції і технології, висококваліфікованих фахівців, відомих торговельних марок продукції, високої репутації фірм, - для чого у вітчизняній промисловості маються певні передумови. Тому в роботі пропонуються наступні шляхи вдосконалення промислової політики:

- підтримка високотехнологічних виробництв, орієнтованих на внутрішній ринок. При цьому випуск даної продукції повинен бути пов'язаний з розвитком стабільного ринку збуту;

- підтримка високотехнологічних виробництв, орієнтованих на зовнішній ринок;

- підтримка в необхідних розмірах сировинних виробництв, орієнтованих на внутрішній і зовнішній ринки;

- виробництво споживчих товарів для внутрішнього чи зовнішнього ринку;

- виробництво продукції виробничо-технічного призначення на основі технологій третього чи четвертого технологічних укладів для внутрішнього чи зовнішнього ринків.

Світовий досвід показує, що розвиток економіки відбувається за рахунок нових наукомістких виробництв і галузей. Прискореними темпами в них обновляється основний капітал. Ці галузі і виробництва відрізняє низька матеріалоємність продукції, відбувається мініатюризація. Розвиток старих традиційних галузей усе в більшій мірі визначається застосуванням нових технологій, заснованих на інформаційно-електронній техніці.

Таким чином, фундаментальним положенням сучасного промислового менеджменту є визнання того, що в даний час науково-технологічним інноваціям слід приділяти вирішальну роль у формуванні і підвищенні конкурентоздатності виробництва.

При визначенні заходів амортизаційної політики в роботі відзначено, що вона повинна бути спрямована на відшкодування зносу основного капіталу шляхом створення нормативно-правових і господарських умов для відтворення і повернення раніше інвестованого капіталу, формування підприємствами та організаціями власних фінансових засобів для відтворення основних фондів.

Метою амортизаційної політики слід визначити напрями та механізми запровадження раціональних рівнів споживання, відшкодування та оновлення основного капіталу. Вона спрямовується на підвищення фінансової заінтересованості суб'єктів господарювання у здійсненні інвестицій в основний капітал за рахунок коштів власних амортизаційних фондів.

В числі інструментів амортизаційної політики в Україні необхідно більш ефективно використовувати норми амортизації (видові) по групах основних фондів та своєчасно проводити переоцінку основного капіталу.

Ринкові реформи і структурні перетворення, які відбуваються в економіці України, потребують значних інвестицій. Ситуація ускладнюється тим, що проблеми інвестування економіки доводиться вирішувати в умовах глибокої економічної кризи. Тому створення сприятливого інвестиційного клімату в Україні є надзвичайно важливою проблемою. Інвестиційний клімат можна вважати одним з основних факторів ефективного соціально-економічного розвитку.

Інвестиційний імідж держави визначають такі макроекономічні фактори, як:

- політична стабільність;

- стан економіки і перспективи її розвитку;

- законодавче забезпечення;

- ступінь державного регулювання;

- податки і стимули для інвесторів;

- вартість робочої сили і природних ресурсів;

- вільний рух капіталу і прибутку;

- валютний ризик;

- наявність виробничої і ринкової інфраструктури;

- інвестиційна активність населення.

В умовах обмеженості можливостей Державного бюджету України доводиться відмовлятися від централізованих капітальних вкладень, дотацій і відшукувати нові форми фінансування економіки. Зменшення власних нагромаджень підприємств, нестача довгострокових кредитів вітчизняних банків скорочують можливості використання внутрішніх ресурсів. В такій ситуації залучення зовнішніх ресурсів розглядається як один із шляхів підтримки національної економіки.

Державне регулювання у сфері іноземних інвестицій має на увазі комплекс заходів, що здійснюються державними установами, організаціями та гілками влади, спрямованими на створення сприятливого клімату для іноземних капіталовкладень, надання гарантій інвесторам, формування сприятливого податкового поля, підтримання інфраструктури тощо, тобто, мова йде про заходи, що сприяють залученню капіталу у конкретне підприємство, галузь, регіон або країну в цілому.

Згідно зазначеним підходам наведений склад, інструменти і механізми системи залучення інвестицій в економіку України. Вона передбачає: спрямування державної економічної політики на залучення інвестицій; проведення моніторингу і аналізу; визначення і оцінку об'єктів інвестування; визначення і оцінку джерел інвестування; інвестицій; створення системи інфраструктурного забезпечення; розроблення відповідних інструментів і механізмів.

Пріоритетні напрямки іноземного інвестування визначаються необхідністю переорієнтації виробництва на: підвищення життєвого рівня населення; випуск нових споживчих товарів; впровадження досягнень НТП, наукомістких та екологічно чистих технологій; збільшення експортного потенціалу України і зменшення залежності вітчизняної економіки від імпорту; створення оптимальної галузевої структури, яка враховувала б, в тому числі, і регіональну специфіку.

На мою думку, для стимулювання банків України до інвестиційної діяльності потрібно здійснити ряд мір, таких як:

- запровадження пільг з оподаткування та резервування залежно від складу портфеля цінних паперів і заохочення в такий спосіб комерційних банків займатися довгостроковими вкладеннями коштів в економіку країни;

- перегляд НБУ рівня ризику цінних паперів емітентів, у яких держава має значні пакети акцій, щоб запобігти відволіканню значної частини ресурсів комерційних банків для формування резервів;

- полегшення механізму надання кредитів рефінансування під заставу цінних паперів, які знаходяться в інвестиційному портфелі комерційного банку, аби додати банкам впевненості в тому, що вони будь-коли зможуть отримати кредит від НБУ і збільшуватимуть обсяги свого інвестиційного портфеля;

- Прискорення процедури розгляду та затвердження інвестиційних проектів;

- створення в структурі регіональних установ Національного банку України підрозділу з аналізу фондового ринку;

- адаптування класичних положень мінімізації ризику інвестування до особливостей динамічної діяльності сучасних комерційних банків;

- відстежування не менше двох разів на тиждень реальних обсягів пасивів з різною часовою стабільністю для запобігання ризику ліквідності;

- створення у структурі банку підрозділу, який би мобілізовував саме довгострокові активи та управляв ними;

- встановлення власних лімітів на інвестиції в цінні папери відповідно до розробленої власної стратегії розвитку банку;

- збільшення капіталізації банківських установ за рахунок зниження кількості неконкурентоздатних, шляхом їх злиття і приєднання.

- Розробка та запровадження системи оцінки інвестиційної привабливості міст (районів), окремих підприємств;

- Визначення потреб підприємств у інвестиційних ресурсах;

- Визначення пріоритетних сфер (галузей) інвестування;

- Організація інформування потенційних інвесторів через засоби масової інформації та міжнародну інформаційну мережу Іntеrnеt про правове регулювання інвестиційної діяльності в Україні й в області, про інвестиційні проекти та пропозиції, а також регулярне висвітлення ситуації щодо надходження інвестицій в економіку України, реалізації інвестиційних проектів;

- Організація роботи з постійного інформування банківських установ, розташованих на території області, про наявні інвестиційні пропозиції щодо розвитку пріоритетних галузей та підприємств.

- Вивчення пропозицій установ комерційних банків щодо кредитування окремих підприємств на території області, складання календарного плану реалізації прийнятих до фінансування проектів;

- Надання консультаційних послуг з питань розробки бізнес-планів та підготовки висновків про доцільність їх реалізації в рамках спеціального режиму інвестиційної діяльності. Організація і проведення семінарів, конференцій з питань інвестиційної діяльності;

3.2 Впровадження нової технології трансформації пасивів для подальшого фінансування інвестиційних ресурсів

У цьому підрозділі я розглядаю питання стабілізації змінної, або “пульсуючої”, частини поточних пасивів шляхом короткострокових запозичень на міжбанківському ринку. Це дасть змогу збільшити обсяг дешевих ресурсів для використання в строкових активах банків для фінансування інвестиційної діяльності.

Ефективність діяльності банків значною мірою визначається двома головними чинниками стабільністю ресурсів та ціною їх залучення і запозичення. Чим вони стабільніші, з більш визначеним терміном перебування в розпорядженні банку, тим результативнішим може бути їх розміщення. Але, з іншого боку, стабільніші ресурси дорожчі, їх підвищена ціна (ставка залучення) здатна поглинути значну частину доходів. Відтак проблема пошуку дешевих ресурсів, які відповідали б вимогам щодо стабільності, постає перед кожним банком.

Важливу роль у вирішенні проблеми пошуку стабільних і досить дешевих грошей відіграє формування депозитів до запитання чи залишків коштів на поточних рахунках клієнтів. Значимість використання цієї складової ресурсів загальновизнана, однак відсутні кількісні залежності й моделі, які б описували процеси трансформації ресурсів.

Мета - простежити трансформацію найнестабільнішої, чи “пульсуючої”, частини поточних пасивів (ППvаr) і вивчити можливості використання її як інвестиційного ресурсу. Для досягнення цієї мети розглядаються задачі опису процесу формування поточних пасивів і їх поелементного дослідження.

Необхідно зазначити, що ресурси банку за критерієм керованості розглядаються, з одного боку, за характером надходження, а з іншого - за характером їх залучення в активи банку. Розміщення всіх ресурсів в активи є результатом управління банківського персоналу, але залежно від якості цього управління за інших рівних умов можливі різні результати. Формування ж ресурсів, характер надходження і порядок вилучення з банку визначають їх керованість як здатність впливати на зміну обсягу і термінів перебування коштів ресурсів банку у розпорядженні банку.

У теорії банківського менеджменту ресурси банку за прогнозованістю динаміки їх формування поділяються на постійні, стабільні і некеровані. Постійні ресурси - це капітал банку в грошовій формі, тобто капітал за винятком коштів, вкладених у матеріальні та нематеріальні активи, а також його частина, зв'язана у резервах.Ці ресурси передаються банку його акціонерами (учасниками) для ведення банківської діяльності без обмеження у термінах використання і тому є їх постійною складовою. Вони не можуть бути вилучені з капіталу банку без встановлених НБУ обмежень.

До стабільних ресурсів відносять строкові депозити юридичних і фізичних осіб та позикові кошти, отримувані від інших банків у вигляді міжбанківських кредитів або в результаті емісії та розміщення цінних паперів власного боргу. Оскільки терміни перебування цих ресурсів у розпорядженні банку визначені, є змога розміщувати їх у найдохідніші строкові активи з урахуванням диверсифікованості портфеля активів і оптимізації параметрів “ризик - прибутковість”. Стабільні ресурси банку, які знаходяться в його розпорядженні протягом досить тривалих періодів, називають “довгими” грошима. Це цілком обгрунтовано, оскільки тривале перебування під впливом банківського менеджменту є їх важливою перевагою, - це дає змогу не лише отримувати досить високі доходи, а й підтримувати в необхідних межах ліквідність балансу банку, адже строкові зобов'язанння власники коштів можуть вимагати тільки по закінченні зазначених у договорах термінів. Це,у свою чергу визначає стабільність ресурсів банку, можливість їх ефективного розміщення і надійність самої установи.

Однак “довгі” ресурси є дорогими - процентні ставки за ними досить високі. Не безплатний і банківський капітал - вимоги акціонерів (учасників) щодо нього дуже істотні по-перше - це дивіденди, а крім того - вимоги щодо капіталізації прибутку та до отримання великими акціонерами додаткових доходів з використанням переваг розпоряджатися банківськими коштами, у тому числі й у рамках обмежень чинного законодавства. Отже, ресурси банку, які складаються з капіталу та строкових залучених і позикових коштів, дають змогу сформувати найдохідніші строкові активи, але їх висока ціна поглинає значну частину доходів і обмежує можливості нарощування прибутку.

До нестабільних ресурсів банків відносять кошти до запитання, тобто гроші клієнтів на їх рахунках (поточних, розрахункових, бюджетних, кореспондентських рахунках “Лоро”). Вони поповнюються залежно від надходжень і зменшуються залежно від потреби клієнта. Для банку щоденний залишок коштів на кожному такому окремому рахунку є величиною випадковою, яка змінюється від нуля до максимальної величини коштів на рахунку залежно від індивідуальних особливостей діяльності клієнта. Депозити до запитання на окремих рахунках нестабільні - кошти їх власники можуть вимагати в будь-який час, і тому говорити про керованість, про розміщення конкретного депозиту до запитання в строкові активи не доводиться. Депозити до запитання на окремих клієнтських рахунках формуються як “короткі” й нестабільні ресурси.

Однак депозити до запитання в їх сукупності за всіма зобов'язаннями банку створюють поточні пасиви, які відкривають якісно нові можливості для розміщення цих коштів у строкові активи. З огляду на випадковий характер зміни залишків на кожному з рахунків і неможливість “обнуління” одночасно всіх рахунків при нормальній роботі банку поточні пасиви в сукупності створюють постійну, незнижувану частину коштів, яка використовується банками як стабільна складова ресурсів. Так частина “коротких” коштів до запитання трансформується в “довгі” ресурси. Вивчення процесів формування стабільної, постійної частини поточних пасивів і теоретичне обгрунтування розрахунку їх значень підтверджує можливість і доцільність їх використання як керованих ресурсів при збереженні стабільності клієнтської бази банку та стійких оборотів на поточних рахунках клієнтів.

Важливою особливістю цієї частини поточних пасивів є те, що при якісних характеристиках, схожих з характеристиками керованих, тобто “довгих” ресурсів, вони є дешевими, оскільки юридичних особам за депозитами до запитання банки сплачують зазвичай до двох відсотків річних (щоправда, іноді з метою залучення клієнтів на розрахунково-касове обслуговування і нарощування обсягів поточних пасивів практикують і підвищення цих ставок - до 10 відсотків річних). Залучення на розрахункове обслуговування якомога більшого числа клієнтів (особливо зі значними середніми залишками коштів на їх поточних рахунках) збільшує відносно стабільну частину поточних пасивів, оскільки величина їх умовно постійної частини прямо залежить від кількості клієнтів і середнього значення (математичного очікування) залишків коштів на їх рахунках.

На рис 3.1., де відображено процес формування поточних пасивів банку протягом трирічного періоду, бачимо, як у міру збільшення загальної величини поточних пасивів зростає й величина їх умовно постійної частини.

Рис 3.1. Формування поточних пасивів і їх умовно постійної частини

Природно, що постійність цієї складової поточних пасивів є досить відносною. Вона залежить від кількості клієнтів, від рівня ділової активності в державі й конкретному регіоні, від оборотів на рахунках та інших факторів, у тому числі й сезонності, що наочно відображено на рисунку. Однак грамотний банківський менеджмент забезпечує не лише підтримку рівня стабільної частини поточних пасивів, а й прогнозування динаміки обсягів поточних пасивів та можливих змін їх стабільної частини (ППсоnst), що прирівнює цю складову банківських коштів до керованих, але дешевих ресурсів, здатних формувати значний прибуток.

Із рисунка 3.1. випливає, що поточні пасиви складаються з двох різних частин. Перша - стабільна, представлена умовно постійною їх частиною (ППсоnst). Друга - змінна, чи “пульсуюча, частина поточних пасивів (ППvаr), - не підлягає “самостабілізації внаслідок взаємодії депозитів до запитання як сукупності випадкових величин і зберігає свою нестабільну, випадкову природу. Причому банк не може заздалегідь визначити конкретну величину “пульсуючих” пасивів, яка фактично складається на кінець кожного банківського дня. Процес формування поточних пасивів, схематично зображений на рисунку 3.2., засвідчує, що банк може розмістити наявні в його розпорядженні “пульсуючі” ресурси (які непередбачено з'явилися на кінець банківського дня понад рівень, необхідний для підтримання ліквідності) на міжбанківському короткостроковому ринку як кредити овернайт (МБК акт) і одержати відповідний дохід.

Рис 3.2. Формування і використання банком “пульсуючих” пасивів без їх трансформації у стабільні ресурси

Однак різниця у процентних ставках за короткостроковими міжбанківськими кредитами та строковими активами змушує шукати можливості для нарощування керованих ресурсів, припустимо, до рівня К - К (рис. 3.3.). За тимчасової відсутності чи при дефіциті коштів у межах цього рівня їх можна поповнити або перекрити дефіцит за рахунок відповідних запозичень на короткостроковому міжбанківському ринку (МБК пас). Причому на величину АК збільшуються “довгі” ресурси для кредитування суб'єктів господарювання та фізичних осіб і відповідно зменшуються ресурси для розміщення на короткостроковому міжбанківському ринку (МБК акт).

Рис 3.3. Трансформація “пульсуючих” пасивів з їх частковою стабілізацією шляхом блокування короткостроковими міжбанківськими запозиченнями

Залучення короткострокових ресурсів і заповнення ними дефіцитних періодів дає змогу ніби блокувати “пульсуючі” пасиви на заданому рівні, тобто підтримувати їх у стабільному стані на рівні К - К протягом тривалих періодів. Відтак забезпечується стабільність частини “пульсуючих” пасивів при їх доповненні запозиченнями овернайт на міжбанківському ринку. У цьому разі стабілізація некерованих ресурсів забезпечується трансформацією короткострокових пасивів методом, який можна назвати методом “часткового блокування “пульсуючих” пасивів”. При цьому “короткі” й нестабільні пасиви перетворюються в “довгі” й дешеві ресурси.

Використання цього методу пояснює наявність стійкого попиту на короткострокові ресурси на міжбанківському ринку. Прийнято вважати, що короткострокові запозичення застосовуються для регулювання ліквідності балансу банку чи підтримання в заданих межах рівня обов'язкового резервування залучених коштів. Це справді так, але питання регулювання ліквідності постає після того, як фактичне використання ресурсів перевищує рівень А - А “пульсуючих” пасивів (рис 3.3.), внаслідок чого виникає нестача коштів у періоди, що збігаються з дефіцитними областями в "пульсуючих" пасивах, які змінюються. Вихідним, первинним моментом є розміщення банком коштів у строкові активи в обсягах, які перевищують величину наявних у його розпорядженні стабільних поточних пасивів, а проблеми з ліквідністю є вторинними - вони з'являються як природний прояв використання “пульсуючих” пасивів для фінансування строкових активних операцій.