Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

дипломна робота

ІНВЕСТИЦІЙНА ДІЯЛЬНІСТЬ КОМЕРЦІЙНОГО БАНКУ ТА ЇЇ ВПЛИВ НА ЙОГО ФІНАНСОВИЙ СТАН

ВСТУП

Актуальність теми. Головною тенденцією розвитку світової економіки сьогодення є швидкий розвиток світових фінансових ринків та виникнення новітніх фінансових інструментів, котрі, у свою чергу, впливають на динамічний розвиток банківської справи. Основною рисою розвитку банківської діяльності є зростання напрямів, серед яких чільне місце займає інвестиційна діяльність комерційних банків на ринку цінних паперів.

Актуальність теми пов'язана також із тим, що реформування економіки України супроводжується структурною реорганізацією галузей, розвитком фондових бірж та позабіржових систем, що обслуговують рух грошей і капіталів, концентрацією інвестиційних ресурсів у вітчизняних власників що, в свою чергу, потребує якісних банківських послуг на ринку фінансових послуг України.

Адже комерційні банки як фінансові посередники на ринку грошей і капіталів здатні забезпечити своєчасне і необхідне зустрічне покриття потреби в інвестиціях тимчасово вільними коштами інституційних секторів економіки.

Загальні питання функціонування інвестиційного ринку, а також інвестиційної діяльності комерційних банків займають досить вагоме місце в наукових дослідженнях як за кордоном, так і в Україні. У цьому напрямі активно працюють такі фахівці : Аденьонов Т., Ачкасов А., Балацький О., Бергер Ф., Бірман Г., Бланк І., Брітченко І., Вакарін С., Варнхейген М., Василик О., Версаль Н., Гладких Д., Данилов Ю., Джонк Майкл Дж., ГрінспенЕлан, Жуков Є., Іванов Н., Кириченко О., Кисельов В., Ковбасюк М., Луців Б., Міркін Я., Мовсесян А., Мороз А., Пересада А., Редхед К., Шарп У., Шевчук В., Шклярук С., Юрій С. та інші.

Проте питання співвідношення інвестиційної діяльності комерційних банків у реальному і фінансовому секторах, визначення пріоритетних напрямів удосконалення системи її нормативно-правового забезпечення на сьогодні вивчені недостатньо.

Викладене і стало основою вибору теми дослідження, обґрунтування його мети та визначення завдань, які необхідно вирішити.

Об'єкт дослідження. Об'єктом дослідження є банківська система України, її діяльність в інвестиційній сфері економіки.

Предмет дослідження. Предметом дослідження є механізм інвестиційної діяльності комерційних банків в умовах ринкової трансформації економіки України.

Методологія і методика дослідження. Теоретичною та методологічною основою дослідження стали основні теоретичні положення вітчизняної та зарубіжної фінансової науки в галузі інвестиційної діяльності комерційних банків. Для реалізації поставлених у роботі завдань використовувались загальнонаукові методи системного аналізу, наукового абстрагування, групування, індексів, графічний та інші.

Інформаційною основою дослідження є Закони України, Укази Президента України, Постанови Кабінету Міністрів України. Широко використані нормативно-методичні матеріали та статистична інформація Національного банку України, Асоціації українських банків, окремих комерційних банків України, міністерств і відомств, підприємств, організацій, державної податкової адміністрації, різноманітних соціологічних центрів, а також монографії та інші наукові праці, видані в Україні та за кордоном.

Мета і завдання дослідження. Метою дипломної роботи є поглиблене дослідження економічної сутності інвестицій, з врахуванням вітчизняного та зарубіжного досвіду розвитку інвестиційного процесу в сучасних умовах та методичні підходи до оцінки інвестиційних ресурсів банку і на цій основі розроблення шляхів оптимізації інвестиційного портфеля банку.

Досягнення поставленої мети зумовило розв'язання таких завдань:

- розкрити суть та дати характеристику інвестиційній діяльності банку;

- дослідити основні класифікаційні ознаки поділу інвестицій;

- розглянути методи інвестиційної політики комерційних банків з метою ефективного формування інвестиційного портфеля;

- дослідити інвестиційну діяльність одного з українських банків і її вплив на фінансові показники банку;

- оцінити перспективи розвитку інвестиційної діяльності комерційних банків в Україні.

Практична цінність отриманих результатів полягає в можливості впровадження їх в практику діяльності підрозділів банку, що займаються інвестиційною діяльністю.

РОЗДІЛ 1.ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ ІНВЕСТИЦІЙНЇ ДІЯЛЬНОСТІ КОМЕРЦІЙНИХ БАНКІВ

1.1 Поняття і завдання інвестиційної діяльності комерційних банків. Інвестиційна політика банку

У широкому розумінні слова під інвестиціями прийнято розуміти використання коштів з метою отримання доходу і нарощування капіталу. З цієї точки зору фактично всі активні операції комерційних банків можуть розглядатися як інвестиції. Однак у світовій практиці при класифікації активів комерційних банків поняття інвестицій застосовується здебільшого у вузькому значенні слова, означаючи вкладення коштів банками виключно у цінні папери на тривалі періоди часу. Отримання доходу-одне із завдань інвестиційної діяльності, яка повинна забезпечувати досягнення ще таких важливих цілей як безпека вкладень, їх ріст та ліквідність.

Вимоги щодо дохідності інвестицій, як правило, вищі ніж вимоги до дохідності позичкових операцій банку. Це пов'язано, насамперед, із строками вкладень коштів, оскільки цінні папери купуються банком здебільшого на триваліші строки ніж ті, на які видаються кредити. У цьому випадку платою за додатковий ризик тривалого вкладення капіталів є вищі доходи за цінними паперами. Це безумовно, не означає, що банки не можуть реалізувати цінні папери на вторинному ринку у випадку необхідності, але тоді рівень доходу, що може бути отриманий банком, значно знижується.

Високий рівень дохідності цінних паперів вступає у певне протиріччя з безпекою вкладів, тобто невразливістю інвестицій щодо потрясінь на ринку капіталів і стабільністю в отриманні доходу. Стосовно зростання капіталу, то його не завжди виділяють як пріоритет інвестиційної діяльності. Річ у тім, що дане завдання можуть забезпечити лише окремі види цінних паперів здебільшого акції виробничих компаній передових галузей економіки, що швидко розширяють свою діяльність. У цьому випадку при незначній доходності забезпечується порівняно високий ріст капіталів. Крім того, зростання вкладень у цінні папери може розглядатись і як вигідніший момент ніж, скажемо, зростання їх дохідності. Така вигідність може бути зумовлена, насамперед, особливостями оподаткування в країні, коли для капіталізованої частини доходів, отриманих від інвестицій, встановлюються податкові пільги.

Ще однією важливою метою інвестиційної діяльності є забезпечення належного рівня ліквідності вкладених коштів, яка вказує на можливість порівняно швидко і без втрат перетворити придбані інвесторами цінні папери на безпосередні платіжні засоби. Реалізація даного завдання є особливо важливою для комерційних банків, ліквідність яких - одна з найважливіших умов їх нормального функціонування. Зрозуміло, що знайти на ринку цінні папери, які б відповідали усім цілям інвестування, практично неможливо, оскільки деякі з них вступають у взаємосуперечність. У зв'язку з цим комерційні банки повинні, насамперед, визначити цільові пріоритети своєї інвестиційної діяльності, на основі чого здійснюється вибір тих видів цінних паперів, які найбільше відповідають цілям банку.

Специфіка і закономірності первинного і вторинного руху цінних паперів на ринку визначають особливості їх різноманітних видів та способи їх застосування з урахуванням характеру угод, закладених в основу емісії цінних паперів, порядку регулювання майнових прав або відносин позики, відмінностей у порядку оформлення передачі цінних паперів і правах власника при здійсненні операцій з ними, особливостей отримання доходу та ряду інших параметрів. Однак до інвестиційних можна віднести операції банків далеко не з усіма видами цінних паперів та і не всі види можливих з ними операцій.

Класифікація операцій комерційних банків із цінними паперами приведена на рис. 1.1.

Інвестиційними вважаються операції банку з акціями і облігаціями, тобто видами цінних паперів, які здебільшого відзначаються масовим характером емісії та мають властивість обертатись на вторинному ринку.

Рисунок 1.1 Класифікація операцій комерційних банків із цінними паперами

При цьому до інвестиційних відносяться лише операції, для яких характерним є як вкладення банківського капіталу, так і отримання прибутку. Усі інші операції банків з цінними паперами, пов'язані з їх купівлю - продажем за дорученням клієнта, зберіганням у спеціальних сховищах, управлінням на довірчій основі, заставою, участю у емісії цінних паперів та інші до безпосередньо інвестиційних операцій банку не належать, а є складовою частиною посередницьких, трастових або позичкових операцій.

Основні етапи організації інвестиційних операцій комерційними банками можна подати в такій послідовності:

- вибір пріоритетних цілей інвестування, розробка на цій основі головних напрямків інвестиційної політики та механізму її реалізації;

- вибір стратегії інвестиційної діяльності;

- розробка основ диверсифікації інвестиційного портфеля за різними критеріями;

- здійснення інвестиційного аналізу і вибір на цій основі конкретних фондових інструментів;

- безпосередні операції у формуванні портфеля інвестицій та його регулярному оновленню.

Основою операцій, пов'язаних з вкладенням коштів у цінні папери, є інвестиційна політика банку. Вище керівництво банку і рада директорів несуть відповідальність за формування інвестиційної політики. Як правило, повинен бути підготовлений спеціальний письмовий документ. У ньому повинно бути визначено:

- основну мету політики;

- питому вагу інвестиційних операцій в активах банківського балансу;

- оптимальне співвідношення між розмірами боргових зобов'язань та обсягами коштів, що спрямовуються на різні види інвестицій;

- оцінку приблизного складу та структури інвестиційного портфеля - види цінних паперів;

- механізм корегування складу портфеля;

- розрахунок можливих прибутків і збитків від операцій з цінними паперами;

- порядок організаційного забезпечення інвестиційної діяльності-умови переміщення і зберігання цінних паперів, ведення архівних матеріалів, розробка програмного забезпечення, визначення відповідальних за проведення інвестиційних операцій.

В цілому розробка інвестиційної політики передбачає вибір шляхів вкладення грошових ресурсів на певний період для забезпечення відповідного рівня дохідності і розширення операцій банку. Оскільки така розробка є організаційно оформленим процесом, для його нормального здійснення банк повинен забезпечити такі передумови:

- наявність необхідної інформації та надійних джерел її отримання;

- відпрацьований процес інвестиційної політики та її оперативного перегляду;

- аналітичний апарат для оцінки і результатів різних інвестиційних проектів та їх впливу на діяльність банку в цілому.

В основі інвестиційної політики кожного банку лежить той чи інший вид стратегії, що застосовується при вкладенні коштів у цінні папери. Як правило, комерційні банки, вкладаючи капітали, орієнтуються на проведення пасивних або активних інвестицій. Пасивна стратегія орієнтована на тривалі строки зберігання цінних паперів з метою отримання доходів від процентів за ними при мінімальному ризику. Активні інвестиційні операції навпаки, спрямовані на швидке отримання максимального прибутку у відносно короткі строки, але це пов'язано із значно більшим ризиком. У результаті переваги тієї чи іншої стратегії в інвестиційній діяльності визначаються цільовими пріоритетами, яких дотримується банк.

За останні роки було розроблено ряд альтернативних стратегій відносно розподілу строків інвестування, кожна з яких має свої переваги та недоліки.

Політика рівномірного розподілу є одним із найпопулярніших підходів до проблеми інвестиційного горизонту, особливо серед невеликих фінансових інститутів. Воно полягає у виборі деякого максимально допустимого строку: наступним інвестуванням у цінні папери в рівній пропорції на кожному з декількох інтервалів в межах цього строку. Припустимо, що керівництво банком прийняло рішення не купувати облігацій або нот з строками дії більше 5 років. Потім банк може вкласти 20 % свого інвестиційного портфеля в цінні папери, до погашення яких залишається рік або менше року, інші 20 % - в цінні папери, які будуть гасити в інтервалі від 1 року до 2 років, інші 20 % - з інтервалом від 2 до 3 років і т.д. в межах п'ятирічного терміну.

Ця стратегія не максимізує дохід від інвестицій, але ц перевагою е зменшення відхилень доходу в ту чи іншу сторону, а також для її проведення не потрібно значних управлінських талантів. Більше того, цей підхід, як правило, приносить інвестиційну гнучкість, тому цінні папери весь час погашаються і забезпечують постійно надходження грошових коштів, якими банк скористатися при появі багатообіцяючих можливостей.

Інша розповсюджена стратегія-політика короткострокового акценту - передбачає купівлю тільки короткострокових цінних паперів і розміщення всіх інвестицій в межах короткого проміжку часу. Наприклад, банківський інвестиційний менеджер може прийняти рішення-інвестувати 100 %- фондів банку, які не задіяні в кредитних операціях і готівкових резервах, в цінні папери, які погашаються через 2 роки або раніше. Цей підхід розглядає інвестиційний портфель перш за все, як джерело ліквідності, а не доходу. Протилежний підхід підкреслює роль інвестиційного портфеля як джерело доходу. Банк може дотримуватись так званої стратегії довгострокового акценту, інвестуючи кошти в облігації з діапазоном строків погашення від 5 до 10 років. Для забезпечення вимог, пов'язаних з ліквідністю, цей банк, можливо, буде в значній мірі користуватися позиками на грошовому ринку.

Об'єднання короткострокового і довгострокового підходів до інвестицій складає стратегію "штанги", у відповідності з якою банк, з однієї сторони, вкладає більшу частину своїх засобів в портфель короткострокових високоліквідних цінних паперів, а з іншої сторони - в довгостроковий портфель облігацій при мінімальних або нульових вкладеннях на проміжні строки. Короткостроковий портфель забезпечує ліквідність, а довгостроковий - дохідність [16,с.37]

Найбільш агресивною із всіх стратегій визначення інвестиційного горизонту є підхід процентних очікувань. Він передбачає постійне оновлення цінних паперів, що зберігаються у банку, у відповідності з поточними прогнозами процентних ставок і економічної кон'юнктури. Цей підхід сукупної якості портфеля або процентних очікувань, передбачає скорочення строків погашення цінних паперів, коли очікується ріст процентних ставок, і навпаки, збільшення строків, коли очікується падіння процентних ставок. Подібний підхід збільшує можливість значних капітальних приростів, але і можливість значних капітальних збитків.

Якщо є перспектива суттєвого виграшу на очікуваній віддачі або е можливість зниження ризику без значних втрат очікуваної дохідності, банки без вагання торгують своїми не заставленими цінними паперами. Вони особливо агресивно настроєні, коли надходження по кредитам малі і продаж цінних паперів, ринкова вартість яких зросла, збільшить чистий дохід і прибуток акціонерів. Але оскільки втрати в результаті торгівлі цінними паперами знижують чистий дохід до сплати податків, портфельні менеджери не люблять йти на подібні втрати, якщо не можуть довести раді директорів, що збитки будуть компенсовані більш високими доходами по новим активам, купленим за рахунок надходжень від продажу цінних паперів. Взагалі, банки торгують цінними паперами, якщо:

а) очікуваний дохід після сплати податків може бути підвищений за допомогою ефективних стратегій податкового управління;.

б) можна зафіксувати більш високу норму доходу на віддаленому кінці кривої доходності, коли планується падіння процентних ставок;

в) ці операції будуть сприяти загальному покращенню якості активів;

г) інвестиційний портфель може бути оновленим на користь цінних паперів більш високої якості без відчутних втрат очікуваного доходу, особливо якщо загострюються проблеми, пов'язані з кредитним портфелем.

Як показав аналіз та данні Асоціації українських банків (АУБ), станом на 01.01.2011 р. провідні позиції на фінансовому ринку по операціях з цінними паперами та формуванню інвестиційного портфеля, займали, “Приватбанк”, “Укрексімбанк”, “Ощадбанк”, “Райффайзен Банк Аваль”, “Укрсиббанк”, “Укрсоцбанк”, “Кредитпромбанк” (див.табл.1.1).

Таблиця 1.1 Структура кредитно - інвестиційного портфелю за станом на 01.01.2011р., млн. грн

№ п/п	Банк	КІП	Питома вага (%)	В тому числі
				Цінні папери
	ВСЬОГО	624392,43	100,00	45937,09 (7,3%)
1	ПРИВАТБАНК	72122,73	11,551	513,95
2	УКРЕКСIМБАНК	49605,34	7,945	6457,77
3	ОЩАДБАНК	45863,87	7,345	4391,72
4	РАЙФФАЙЗЕН БАНК АВАЛЬ	40584,58	6,500	5523,36
5	УКРСИББАНК	35891,01	5,748	1669,22
6	УКРСОЦБАНК	33254,77	5,326	1670,47
7	ОТП БАНК	24248,45	3,884	1468,29
8	ВТБ БАНК	21980,83	3,520	417,31
9	АЛЬФА-БАНК	20055,48	3,212	372,62
10	НАДРА	18806,99	3,012	427,67
11	ФIНАНСИ ТА КРЕДИТ	15276,38	2,447	794,67
12	ФОРУМ	13308,42	2,131	574,50
13	ПУМБ	12365,93	1,980	425,07
14	БРОКБIЗНЕСБАНК	10685,29	1,711	442,13
15	КРЕДИТПРОМБАНК*	10564,65	1,692	657,80
16	СВЕДБАНК	9308,38	1,491	92,66
17	УКРГАЗБАНК	8764,20	1,404	3020,61
18	ПIВДЕННИЙ*	7876,96	1,262	6,98
19	ЕРСТЕ БАНК	7512,20	1,203	2192,58
20	IНГ БАНК УКРАЇНА	7420,06	1,188	523,49
21	УНIКРЕДИТ БАНК	7270,49	1,164	478,30
22	СБЕРБАНК РОСIЇ	6487,90	1,039	1302,42
23	УНIВЕРСАЛ БАНК	6240,47	0,999	613,63
24	ФIНАНСОВА IНIЦIАТИВА	5213,88	0,835	124,63
25	ВIЕЙБI Банк	5054,36	0,809	70,50
26	ДОНГОРБАНК	4884,07	0,782	749,42
27	ХРЕЩАТИК	4400,63	0,705	377,80
28	ПРАВЕКС-БАНК*	4314,30	0,691	810,06

Аналіз інвестиційної діяльності комерційних банків на ринку цінних паперів в умовах кризи показав, що серед заходів антикризового управління банківського менеджменту чільне місце має зайняти стратегія на максимізацію прибутку та прогнозування ризиків, оскільки оборонна стратегія себе не виправдала. З метою підвищення доходів та зменшення ризику втрати ліквідності в сучасних після кризових умовах (в очікуванні другої хвилі кризи) комерційні банки повинні застосовувати насамперед методи пасивного управління інвестиційним портфелем. При цьому одним із методів зниження відсоткового ризику щодо інвестиційного портфеля є управління дюрацією. Крім побудови власних портфелів цінних паперів , вітчизняним банкам доцільно розширювати надання інвестиційних послуг, які на даному етапі здійснюються на слабкому рівні, в обмеженій кількості. Іншим важливим заходом є формування якісних портфелів цінних паперів з урахуванням індивідуальної роботи з емітентами та інвесторами. Комбінування у інвестиційному портфелі фінансових активів з різними термінами вкладання дозволить врахувати коливання процентних ставок та рівень процентного ризику, під вплив якого підпадають власники інвестицій.

Таким чином, виходячи із реалій сьогодення, можна зробити висновок, що тільки комплексний підхід щодо інвестиційної діяльності та формування портфеля цінних паперів комерційних банків дозволить утримувати його на оптимальному рівні.

1.2 Сутність інвестиційного портфелю комерційного банку

Фінансові інвестиції - вкладення у фінансові інститути, тобто вкладення в акції, облігації й інші цінні папери, випущені приватними компаніями або державою. Інвестор, купуючи цінні папери, прагне досягти найбільшої прийнятної для нього прибутковості. Але ця мета не може бути досягнута простим добором найбільш доходних паперів. Така на перший погляд правильна методика не завжди вірна, оскільки звичайно приводить до збільшення ризику всіх його інвестицій - портфеля. Як прибутковість, так і ризик конкретної акції не можуть розглядатися ізольовано. Будь-яка інвестиція повинна аналізуватися з позиції її впливу на зміну прибутковості і ризику всього портфелю в цілому - у випадку додавання активу в портфель і вилучення його з портфеля. Інвестиційний портфель являє собою визначений набір з корпоративних акцій, облігацій з різним ступенем забезпечення і ризику, а також паперів з фіксованим доходом, гарантованим державою, тобто з мінімальним ризиком втрат по основній сумі і поточним надходженням. Закордонний досвід роботи банків з цінними паперами свідчить, що вони, формуючи інвестиційний портфель, добирають його в наступному співвідношенні: у загальній сумі цінних паперів близько 70 відсотків -- державні цінні папери, близько 25 відсотків -- муніципальні цінні папери і близько 5 відсотків -- інші папери. Таким чином, запас ліквідних активів складає приблизно 1/3 портфеля, а інвестиції з метою одержання прибутку -- 2/3. Як правило, така структура портфеля характерна для великого банку, дрібні ж банки у своєму портфелі мають 90 відсотків і більше державних і муніципальних цінних паперів [35, c.87]. Теоретично портфель може складатися з паперів одного виду, а також змінювати свою структуру шляхом заміщення одних паперів іншими. Однак кожен цінний папір окремо не може досягати подібного результату. Основна задача портфельного інвестування -- поліпшити умови інвестування, додавши сукупності цінних паперів такі інвестиційні характеристики, що недосяжні з позиції окремо узятого цінного папера, і можливі тільки при їхній комбінації. Тільки в процесі формування портфеля досягається нова інвестиційна якість із заданими характеристиками. Таким чином, портфель цінних паперів є тим інструментом, за допомогою якого інвестору забезпечується необхідна стійкість доходу при мінімальному ризику.

Інвестиційний портфель банку - сукупність реальних і/чи фінансових інвестицій (цінних паперів), яка придбається банком для одержання прибутку.

Інвестиційний портфель - сукупність цінних паперів різного виду, різного терміну дії і різної ліквідності, керована як єдине ціле. [42, с.119]

Інвестора, що бажає оптимально вкласти капітал, цікавить не стільки порівняння окремих видів цінних паперів між собою, скільки порівняння різних портфелів. Зміст створення портфеля і управління цінними паперами саме як єдиним портфелем полягає в тому, щоб додати всій сукупності цінних паперів такі інвестиційні характеристики (прибутковість і ризик), які недосяжні з позиції окремо взятого цінного паперу і можливі тільки при їхній комбінації. Мета формування портфеля - поліпшити умови інвестування, досягти нової інвестиційної якості з заданими характеристиками [46, c.157].

Інвестиційний портфель є тим інструментом, за допомогою якого інвестору забезпечується оптимальне для нього співвідношення прибутковості і ризику інвестицій. Оскільки усі фінансові інвестиції (цінні папери) розрізняються за рівнем прибутковості і ризику, їхні можливі сполучення в портфелі змінюють ці характеристики, а у випадку оптимального їхнього сполучення можна домогтися значного зниження ризику інвестиційного портфеля. Широко відомий принцип диверсифікованості при формуванні портфеля цінних паперів, відповідно до якого збільшення числа типів цінних паперів, що включаються в портфель, приводить до зниження ризику даного портфеля.

Зміна курсів акцій на ринку відбувається не ізольовано один від одного, а охоплює весь ринок у цілому. Ризик портфеля багато в чому залежить від того, як цінні папери, що входять до складу портфеля, одночасно знижуються або підвищуються за курсом, тобто від кореляції (взаємозв'язку) між змінами курсів окремих цінних паперів. При сильній кореляції між окремими курсами (якщо всі акції одночасно знижуються або підвищуються) ризик за рахунок вкладень у різні цінні папери не можна ні зменшити, ні збільшити. Якщо ж курси акцій абсолютно не корелюють між собою, то в ідеалі, ризик можна було б виключити цілком.

Навіть на інтуїтивному рівні зрозуміло, що при включенні в портфель значного числа активів, прибутковість яких змінюється по-різному, можна одержати таку комбінацію, коли низька прибутковість одних активів буде компенсуватися високою прибутковістю інших, що в підсумку приведе до зниження ризику портфеля. У цьому і полягає зміст портфеля - знайти комбінацію з задовільним співвідношенням ризик/прибутковість.

Портфельні інвестиції пов'язані з формуванням портфеля і являють собою диверсифіковану сукупність вкладень у різні види активів (рис. 1.2).

Рис. 1.2 Структура інвестиційного портфеля

Портфель - зібрані воєдино різні інвестиційні цінності, що служать інструментом для досягнення конкретної інвестиційної мети вкладника. Формуючи портфель, інвестор виходить зі своїх "портфельних розумінь". "Портфельні розуміння" - це бажання власника коштів мати їх у такій формі й у такому місці, щоб вони були безпечними, ліквідними і високоприбутковими.

Принципами формування інвестиційного портфеля є безпека і прибутковість вкладень, їхній стабільний ріст, висока ліквідність. Під безпекою розуміються невразливість інвестицій від потрясінь на ринку інвестиційного капіталу і стабільність одержання доходу. Ліквідність інвестиційних цінностей - це їхня здатність швидко і без втрат у ціні перетворюватися в готівку.

Жодна з інвестиційних цінностей не має всіх перерахованих вище властивостей, а тому неминучий компроміс. Якщо цінний папір надійний, то прибутковість буде низькою, тому що ті, хто віддає перевагу надійності, будуть пропонувати високу ціну. Головна мета при формуванні портфеля складається в досягненні найбільш оптимального сполучення між ризиком і доходом для інвестора. Іншими словами, відповідний набір інвестиційних інструментів покликаний знизити ризик втрат вкладника до мінімуму й одночасно збільшити його доход до максимуму [34, c.318].

Методом зниження ризику серйозних втрат служить диверсифікованість портфеля, тобто вкладення коштів у проекти і цінні папери з різними рівнями надійності і прибутковості. Ризик знижується, коли вкладені кошти розподіляються між безліччю різних видів вкладень. Диверсифікованість зменшує ризик за рахунок того, що можливі невисокі доходи по одному елементу портфеля будуть компенсуватися більш високими доходами по іншому. Мінімізація ризику досягається за рахунок включення в портфель різних елементів, прямо не пов'язаних тісно між собою, щоб уникнути синхронності циклічних коливань їхньої ділової активності.

Оптимальна кількість елементів портфеля залежить від можливостей інвестора, найбільш розповсюджена величина - від 8 до 20 різних елементів інвестиційного портфеля. Розглядаючи питання про формування портфеля, інвестор повинний визначити для себе значення основних параметрів, якими він буде керуватися. До основних параметрів інвестиційного портфеля відносяться:

1. Тип портфеля. Існує два типи портфелів:

а) портфель, орієнтований на переважне одержання доходу за рахунок високого рівня прибутку від інвестиційних проектів, а також відсотків і дивідендів по цінних паперах;

б) портфель, спрямований на збільшення обсягів виробництва по видах продукції, а також переважний приріст курсової вартості вхідних у нього цінних паперів.

2. Сполучення ризику і прибутковості портфеля. У портфель обов'язково повинні входити різні по ризику і прибутковості елементи. Причому, у залежності від намірів інвестора, частки різнодоходних елементів можуть варіюватися. Ця задача випливає з загального принципу, що діє на інвестиційному ринку: чим більш високий потенційний ризик несе інструмент, тим більш високий потенційний доход він повинний мати, і, навпаки, чим нижче ризик, тим нижче ставка доходу.

3. Склад портфеля. Первісний склад портфеля визначається в залежності від інвестиційних цілей вкладника - можливе формування портфеля, що пропонує більший або менший ризик. Виходячи з цього інвестор може бути агресивним або консервативним. Агресивний інвестор - інвестор, схильний до значного рівня ризику. У своїй інвестиційній діяльності він наголошує на вкладення в ризиковані папери і проекти. Консервативний інвестор - інвестор, схильний до меншого рівня ризику. Він вкладає кошти в стабільно працюючі підприємства, а також в облігації і короткострокові цінні папери [55, c.67].

4. Схема управління портфелем. На практиці існує кілька схем управління портфелем, кожна з яких визначає поведінку інвестора в тій чи іншій ситуації.

Перша схема. Інвестор заздалегідь визначає межі, у рамках яких відбувається поділ інструментів по ризику, терміну і прибутковості, у такий спосіб формуються кошики з визначеними характеристиками. Кожному кошику приділяється визначена фіксована вага (частка) в інвестиційному портфелі. Ця частка залишається постійною з часом. Склад кошиків може змінюватися під впливом різних факторів:

макроекономічної ситуації;

зміни критеріїв інвестора;

змін, які сталися з цінним папером.

Друга схема. Інвестор дотримується гнучкої шкали ваг кошиків в інвестиційному портфелі. Спочатку портфель формується виходячи з визначених вагових співвідношень між кошиками й елементами кошиків. Надалі вони переглядаються в залежності від результатів аналізу фінансової ситуації на ринку й очікуваних змінах кон'юнктури товарного і фінансового попиту.

Підводячи підсумки ми можемо відзначити, що під інвестиційним портфелем банку розуміється сукупність реальних і/чи фінансових інвестицій (цінних паперів), яка придбається банком для одержання прибутку і керується як єдине ціле. Інвестиційний портфель є тим інструментом, за допомогою якого інвестору забезпечується оптимальне для нього співвідношення прибутковості і ризику інвестицій. Принципами формування інвестиційного портфеля є безпека і прибутковість вкладень, їхній стабільний ріст, висока ліквідність. Оптимальна кількість елементів портфеля залежить від можливостей інвестора, найбільш розповсюджена величина - від 8 до 20 різних елементів інвестиційного портфеля.

1.3 Механізм управління інвестиційним портфелем комерційного банку

Управління інвестиційним портфелем включає, як і управління будь-яким складним об'єктом зі змінним складом, планування, аналіз і регулювання складу портфеля. Крім того, управління будь-яким портфелем містить у собі здійснення діяльності по його формуванню і підтримці з метою досягнення поставлених інвестором перед портфелем цілей при збереженні необхідного рівня його ліквідності і мінімізації витрат, пов'язаних з ним. У загальному виді структура управління інвестиційним портфелем показана на рисунку. 1.3.



Рис. 1.3 Структура управління інвестиційним портфелем КБ

Існують два варіанти організації управління інвестиційним портфелем. Перший варіант - це виконання всіх управлінських функцій, пов'язаних з портфелем, його власником на самостійній основі. Другий варіант - це передача всіх або більшої частини функцій по управлінню портфелем іншій особі.

У першому випадку інвестор повинний вирішити наступні задачі по організації управління:

1. Визначити цілі (рис. 1.4) і тип портфеля.

2. Розробити стратегію і поточну програму управління портфелем.

3. Реалізувати операції, що відносяться до управління портфелем.

4. Провести аналіз і виявити проблеми.

5. Прийняти і реалізувати коригувальні рішення [39, c.92].

В другому випадку основна задача інвестора - правильно визначити об'єкт трасту (інвестиційні, суспільні фонди, спеціалізовані інвестиційні інститути і т.д.) для управління портфелем.



Рис. 1.4 Цілі портфеля інвестиційних проектів

Ці цілі можуть бути альтернативними і відповідати різним типам портфелів. Наприклад, якщо ставиться мета одержання відсотків, то перевага при формуванні портфеля віддається високоризикованим, низьколіквідним, але таким активам, які мають високий прибуток. Якщо ж основна мета інвестора - збереження капіталу, то перевага віддається високонадійним активам з невеликим ризиком, високою ліквідністю, але з заздалегідь відомою невеликою прибутковістю.

Управління портфелем здійснюється в рамках загальної стратегії функціонування банку, відповідно до портфельних стратегій: низького ризику і високої ліквідності; високої прибутковості і високого ризику; довгострокових вкладень; спекулятивна й ін.

Конкретні інвестиційні стратегії визначаються:

1. Стратегією функціонування банку.

2. Типом і цілями портфеля.

3. Станом ринку (його наповненістю і ліквідністю, динамікою процентної ставки, легкістю або ускладненістю залучення позикових коштів, рівнем інфляції).

4. Наявністю законодавчих пільг або, навпаки, обмежень на інвестування.

5. Загальноекономічними факторами (фаза господарського циклу і т.д.).

6. Необхідністю підтримки заданого рівня ліквідності і прибутковості при мінімізації ризику.

7. Типом стратегії (короткострокова, середньострокова і довгострокова).

Природно, різні фактори, а отже, і різні стратегії комбінуються між собою, накладаються одна на одну, і внаслідок цього з'являються складні комбіновані варіанти портфельної стратегії. Як уже було зазначено, методи управління інвестиційним портфелем розділяються на активні і пасивні. Пасивне управління припускає створення диверсифікованість портфеля з визначеним рівнем ризику. Такий портфель розрахований на існування в незмінному стані тривалий час. Один зі способів пасивного управління - метод індексного фонду. Індексний фонд - це портфель відображуючий рух обраного біржового індексу, що характеризує стан усього ринку цінних паперів, наприклад, індексу Dow Jones. Портфель буде відбивати рух ринку, якщо частки цінних паперів у портфелі відповідають вазі кожного цінного паперу при підрахунку індексу. Очевидно, що найбільші частки в індексному фонді будуть належати "блакитним фішкам", що мають найбільші обороти на біржі. Активна модель управління припускає відстеження і негайне придбання інструментів, що відповідають інвестиційним цілям портфеля, а також швидку зміну складу фондових інструментів, що входять у нього. Складність задачі формування інвестиційного портфеля полягає в прагненні максимізувати очікувану прибутковість інвестицій при визначеному, прийнятному для інвестора рівні ризику. Оскільки з наявних ринкових інструментів можна створити нескінченну кількість портфелів, інвестора цікавлять тільки ефективні портфелі, кожний з який:

1. Забезпечує максимальну очікувану прибутковість для деякого рівня ризику.

2. Забезпечує мінімальний ризик для деякого значення очікуваної прибутковості.

З цієї безлічі інвестор вибере оптимальний портфель, що відповідає його інвестиційній стратегії, відношенню до ризику. Чим вище ризики на ринку цінних паперів, тим більше вимог пред'являється до портфельного менеджера по якості управління портфелем. Ця проблема особливо актуальна в тому випадку, якщо ринок цінних паперів мінливий. Під управлінням розуміється застосування до сукупності різних видів цінних паперів визначених методів і технологічних можливостей, що дозволяють: зберегти інвестовані кошти; досягти максимального рівня доходу; забезпечити інвестиційну спрямованість портфеля. Інакше кажучи, процес управління спрямований на збереження основної інвестиційної якості портфеля і тих властивостей, які б відповідали інтересам його власника. Тому необхідне поточне коректування структури портфеля на основі моніторингу факторів, що можуть викликати зміну в складових частинах портфеля. Сукупність застосовуваних до портфеля методів і технічних можливостей представляє спосіб управління, що може бути охарактеризований як «активний» і «пасивний» [18, c.63]. Першим і одним з найбільш дорогих, трудомістких елементів управління, є моніторинг, що представляє собою безупинний детальний аналіз: фондового ринку, тенденцій його розвитку, секторів фондового ринку, інвестиційних якостей цінних паперів. Таким чином, кінцевою метою моніторингу є вибір цінних паперів, що володіють інвестиційними властивостями, що відповідають даному типу портфеля. Моніторинг є основою як активного, так і пасивного способу управління. Активна модель управління припускає ретельне відстеження і негайне придбання інструментів, що відповідають інвестиційним цілям портфеля, а також швидку зміну складу фондових інструментів, що входять у портфель. Моніторинг є базою для прогнозування розміру можливих доходів від інвестиційних коштів і інтенсифікації операцій з цінними паперами.

Менеджер, що займається активним управлінням, повинний зуміти відстежити і придбати найбільш ефективні цінні папери і максимально швидко позбутися від низькодоходних активів. При цьому важливо не допустити зниження вартості портфеля і втрату ним інвестиційних властивостей, а отже, необхідно зіставляти вартість, прибутковість, ризик і інші інвестиційні характеристики «нового» портфеля (тобто враховувати знов придбані цінні папери і продавані низькодоходні) з аналогічними характеристиками наявного «старого» портфеля. Цей метод вимагає значних фінансових витрат, тому що він пов'язаний з інформаційною, аналітичною експертною і торговою активністю на ринку цінних паперів, при якій необхідно використовувати широку базу експертних оцінок і проводити самостійний аналіз, здійснювати прогнози стану ринку цінних паперів і економіки в цілому. Це під силу лише великим банкам або фінансовим компаніям, які мають великий портфель інвестиційних паперів і прагнуть до одержання максимального доходу від професійної роботи на ринку. При цьому не можна не враховувати витрати на зміну складу портфеля, що деякою мірою залежать від форми обміну або так званого «свопінгу».

Пасивне управління припускає створення добре диверсифікованих портфелів із заздалегідь визначеним рівнем ризику, розрахованим на тривалу перспективу. Такий підхід можливий при достатній ефективності ринку, насиченого цінними паперами гарної якості. Тривалість існування портфеля припускає стабільність процесів на фондовому ринку. В умовах інфляції, а, отже, існування, в основному, ринку короткострокових цінних паперів, а також нестабільної кон'юнктури фондового ринку такий підхід представляється малоефективним. По-перше, пасивне управління ефективне лише у відношенні до портфеля, що складається з низькоризикованих цінних паперів, а їх на вітчизняному ринку небагато. По-друге, цінні папери повинні бути довгостроковими для того, щоб портфель існував у незмінному стані тривалий час. Це дозволить реалізувати основну перевагу пасивного управління -- низький рівень накладних витрат. Відзначимо, що на основі моніторингу здійснюється добір цінних паперів у портфель з гарантованою прибутковістю і мінімальним ризиком. Сигналом до зміни сформованого портфеля служать не ринкові зміни, як у випадку активного управління, а падіння прибутковості портфеля нижче мінімальної. Таким чином, прибутковість є тим індикатором, що змушує змінювати портфель.

Не можна стверджувати, що тільки кон'юнктура фондового ринку визначає спосіб управління портфелем. Вибір тактики управління залежить і від типу портфеля. Скажімо, важко очікувати значного виграшу, якщо до портфелю агресивного росту застосувати тактику «пасивного» управління. Навряд чи будуть виправдані витрати на активне управління, орієнтоване, наприклад, на портфель з регулярним доходом. Вибір тактики управління залежить також від здатності інвестора вибирати цінні папери і прогнозувати стан ринку. Якщо інвестор не має достатніх навичок у виборі цінних паперів або часу здійснення операції, то йому варто створити диверсифікований портфель і тримати ризик на бажаному рівні. Якщо інвестор впевнений, що він може добре прогнозувати стан ринку, йому можна змінювати склад портфелю в залежності від ринкових змін і обраного їм виду управління. Наприклад, пасивний метод управління можливий для портфеля облігацій державної ощадної позики, по яких можливий розрахунок прибутковості, і коливання ринкових цін з позиції окремого інвестора представляються малопривабливим.

Як «активна», так і «пасивна» моделі управління можуть бути здійснені або на основі доручення клієнта і за його рахунок, або на основі договору. Активне управління припускає високі витрати спеціалізованої фінансової установи, що бере на себе всі питання по купівлі-продажу і структурній побудові портфеля цінних паперів клієнта. Формуючи й оптимізуючи портфель з наявних у його розпорядженні коштів інвестора, керуючий здійснює операції з фондовими цінностями, керуючись своїм знанням ринку, обраної стратегії і т.д. Прибуток буде в значній мірі залежати від інвестиційного мистецтва менеджера, а отже, комісійна винагорода буде визначатися відсотком від отриманого прибутку. Даний вид послуг називається «Investment portfolio management treaty» або договором про управління портфелем цінних паперів. Пасивна модель управління зазвичай має на меті передачу коштів спеціалізованій установі, що займається портфельними інвестиціями з метою вкладення цих коштів від імені і з доручення їхнього власника в різні фондові інструменти з метою отримання прибутку. За проведення операцій стягується комісійна винагорода. У закордонній практиці операції такого роду звуться «Private banking» або довірчі банківські операції.

Для оцінки ефективності фінансових інвестицій використовують поняття дохідності інвестицій (simple rate of return, SRR; probability of investments), який є досить простим і тому використовується часто для оцінки діяльності

(1.1)

де NP -- чистий прибуток за певний інтервал часу;

TIC -- інвестиційні витрати (вкладення) за цей інтервал часу.

Порівнюючи цей показник із планованим рівнем дохідності, інвестор має можливість зробити висновок, чи справдились його очікування щодо інвестування.

Недоліком цього показника є те, що він не враховує вартості грошей у часі, а також час виникнення грошових потоків та їх узгодженість.

Для короткострокових боргових ЦП їх розміщення часто здійснюється за ціною, що менше їх номінальної вартості, а погашення -- за номінальною вартістю. У цьому разі ЦП на ринку буде продаватися з дисконтом.

Норма прибутковості, яку отримає інвестор, залежить від різниці між ціною купівлі -- Р і номінальною вартістю N (ціною погашення). Оскільки номінал облігації відомий (або може бути взятий за 100 %), для визначення прибутковості операції досить знати дві величини -- ціну купівлі P (або курс K) на дату проведення операції і термін до погашення в днях -- t.

Розрахунок ціни придбання P дисконтних облігацій здійснюється з урахуванням простих процентів за річною ставкою Y (у будь-який момент до дати погашення, на первинному або вторинному ринку)

 (1.2)

де t -- число днів до погашення;

Y -- річна ставка процентів;

N -- номінал;

В -- часова база (360 для звичайних; 365 або 366 для точних процентів).

Отже, процес оцінки вартості дисконтної облігації полягає у визначенні сучасної величини елементарного потоку платежів за формулою простих процентів виходячи з необхідної норми прибутковості (ринкової ставки) Y.

Тоді курсова вартість (курс) дисконтної облігації в будь-який момент часу обчислюється за формулою

(1.3)

де t -- число днів до погашення на дату оцінки;

Y -- річна ставка процентів;

В -- часова база (тривалість календарного року -- 360 або 365/366 днів).

Ціна процентного боргового зобов'язання з виплатою процентів у момент погашення дорівнює поточній вартості майбутніх потоків платежів, розрахованій за простими процентами, яка забезпечує отримання необхідної норми прибутковості (прибутковість до погашення). З урахуванням накопиченого на момент проведення операції доходу S, вартість Р1, що відповідає необхідній нормі прибутковості Y, може бути визначена з такого співвідношення

 (1.4)

де t -- число днів до погашення.

При Y = r ринкова вартість зобов'язання на момент випуску буде рівна номіналу (тобто Р1 = N). При Y > r, відповідно P1 < N, і борговий ЦП буде розміщуватися з дисконтом, а у випадку Y < r -- з премією (тобто P1 > N). Оскільки випуск облігацій передбачає реєстрацію умов їх випуску із заздалегідь оголошеною дохідністю, на практиці часто трапляються випадки, коли у зв'язку зі змінами на дату реалізації облігацій норми прибутковості, якої вимагають інвестори, процентні облігації навіть у випадку первинного розміщення розміщуються не за номінальною вартістю, а з дисконтом (якщо вимагається вища дохідність від оголошеної) або з премією (якщо інвестори задовольняються дохідністю, нижчою від оголошеної). Оскільки величина S абсолютна величина доходу, накопичена до дати здійснення операції може бути знайдена зі співвідношення

(1.5)

де t1 -- кількість днів від моменту випуску до дати операції.

Розрахунок дохідності короткострокових облігацій, які розміщуються з дисконтом, здійснюється за формулою простих процентів. У цьому випадку формула для визначення прибутковості короткострокового зобов'язання може мати такий вигляд

(1.6)

де t -- число днів до погашення;

Р1 -- ціна купівлі;

N -- номінал;

К -- курсова вартість;

В -- часова база (360 -- для звичайних; 365 або 366 -- для точних процентів).

Також, використовують більш універсальний показник -- ефективна прибутковість (припущення про багаторазове реінвестування більш коректно враховує формула прирощення за складними процентами).

У зв'язку з цим для розрахунку прибутковості короткострокового зобов'язання може бути використана така формула ефективної прибутковості (yield to maturity, YTM)

(1.7)

де t -- число днів до погашення;

Р1 -- ціна купівлі;

N -- номінал;

В -- часова база (360 -- для звичайних; 365 або 366 -- для точних процентів).

Розрахункові дані щодо прибутковості за різними методами обчислення зведемо для порівняння в табл. 1.2.

Таблиця 1.2 Порівняння прибутковості інвестицій у ЦП за простими (звичайними та точними) і складними процентами

Прості проценти	Кількість днів на рік	Термін обігу облігацій, днів	Ціна придбання, грн	Дохід при погашенні, грн	Прибутковість для інвестора, %
Звичайні проценти	360	90	98,22	1,78	7,25
Точні проценти	365	90	98,22	1,78	7,35
Складні проценти	365	90	98,22	1,78	7,50

Як висновок до приведених розрахунків, зауважимо, що хоча дисконтування за формулою складних процентів проводиться, як правило, лише для довгострокових інвестицій, показник YTM, котрий визначається за формулою складних процентів, може бути використаний для порівняння ефективності операцій, що проводяться з цінними паперами, які мають різні терміни погашення (в тому числі і короткострокових). Але оскільки для різних боргових ЦП періодичність нарахування процентів (сплати доходу) може суттєво відрізнятися, показники YTM будуть незіставними.

Узагальнюючи тепер усе викладене в першому розділі роботи ми можемо констатувати, що інвестиційний портфель банку є тим інструментом, за допомогою якого забезпечується оптимальне для нього співвідношення прибутковості і ризику інвестицій. Принципами формування інвестиційного портфеля є безпека і прибутковість вкладень, їхній стабільний ріст, висока ліквідність. Методи управління інвестиційним портфелем розділяються на активні і пасивні. Пасивне управління припускає створення та диверсифікованість портфеля з визначеним рівнем ризику. Такий портфель розрахований на існування в незмінному стані тривалий час. Активна модель управління припускає відстеження і негайне придбання інструментів, що відповідають інвестиційним цілям портфеля, а також швидку зміну складу фондових інструментів, що входять у нього.

Основною метою законодавчого регулювання діяльності банку з інвестиційними цінними паперами є забезпечення стабільності фінансового стану банку, яке досягається за рахунок створення резервів на відшкодування можливих збитків банків від операцій з інвестиційними цінними паперами.

прибутковість інвестиційний портфель банк

РОЗДІЛ 2. АНАЛІЗ ІНВЕСТИЦІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ТА ЇЇ ВПЛИВУ НА ФІНАНСОВИЙ СТАН БАНКУ НА ПРИКЛАДІ ПАТ КБ «КРЕДИТПРОМБАНК»

2.1 Аналіз динаміки, обсягів та структури інвестиційного портфелю комерційного банку

Публічне акціонерне товариство «Кредитпромбанк» - стабільний універсальний комерційний банк, який працює на фінансовому ринку України з 1997 року.

Акціонери Кредитпромбанку, серед яких провідні західноєвропейські організації, постійно інвестують у бізнес. ПАТ "Кредитпромбанк" за класифікацією НБУ входить до І групи- "найбільших" банків України.

Банк займає провідні позиції в основних сегментах банківського ринку, обслуговуючи близько 400 тисяч фізичних і більш ніж 10 тисяч юридичних осіб.

Широкий спектр стандартних та інноваційних банківських послуг надається клієнтам через національну мережу точок продажу, в яку за станом на 01.06.2011 входить 12 філій, Київський регіональний департамент та 172 відділення.

Поєднуючи глибоке знання українського ринку з кращими міжнародними практиками, Кредитпромбанк збудував свою систему управління процесами з урахуванням вимог стандарту ISO 9001:2000 і є першим банком в Україні, що отримав міжнародний сертифікат якості.

Банк має багаторічний досвід співпраці з міжнародними фінансовими інститутами, кореспондентські відносини з 223 провідними банками світу у 35 країнах, а також є членом міжбанківських об'єднань, бірж, фондів і міжнародних організацій і платіжних систем:

За (Pi)-рейтингом надійності банків агенції «Експерт-Рейтинг» банк має оцінку A+ за результатами 2010 року (12 позиція із 87).

Надаючи загальну характеристику банківської діяльності, необхідно зауважити, що ПАТ «КРЕДИТПРОМБАНК» - в числі перших українських банків, який вийшов на міжнародний ринок капіталу після спаду в 2008г., а саме продав п'ятирічні єврооблігації на суму $200 млн. Випуск був розміщений за номіналом з прибутковістю 9,375%.

В листопаді 2010року ПАТ КБ «КРЕДИТПРОМБАНК» провів два розміщення облігацій у гривні серед зарубіжних Банків загальною сумою 550млн.грн.

«Чистий прибуток» Банку за минулий 2010 рік становить5 914 тис. грн., (Додаток А).

У звітному періоді регулятивний капітал, розрахований за методикою Національного Банку, збільшився на 31,35 відсотків (що складає 2 759 589 тис. грн.), та становив 11 562 125 тис. грн. Такий результат було досягнуто завдяки вдало відпрацьованій на всіх рівнях Стратегії Банку, особливо вдалої інвестиційної діяльності.

Національним банком України ПАТ КБ «КРЕДИТПРОМБАНК» видана 29.07.09р. Банківська ліцензія № 22 на право здійснювати банківські операції щодо цінних паперів:

1. Емісія власних цінних паперів.

2.Організація купівлі та продажу цінних паперів за дорученням клієнтів.

3. Здійснення операцій на ринку цінних паперів від свого імені (включаючи андерайтинг).

4. Здійснення інвестицій у статутні фонди та викуп акції інших юридичних осіб.

5. Довірче управління коштами та цінними паперами за договорами з юридичними та фізичними особами.

6. Депозитарна діяльність зберігача цінних паперів.

7. Діяльність з ведення реєстрів власників іменних цінних паперів.

ПАТ КБ «КРЕДИТПРОМБАНК» здійснює купівлю-продаж цінних паперів, виконує операції з їх продажу із зворотним викупом, викупляє цінні папери у фізичних осіб та консолідує пакети цінних паперів, укладає операції з державних цінних паперів. Крім того керує активами, тобто проводить операції з коштами інвестора на користь останнього з метою збільшення ліквідності та доходності цінних паперів клієнтів і, як наслідок, отримання прибутку.